Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

ХВАСЕНКО АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 349.42

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсове право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук

Харків — 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Статівка Анатолій Миколайович,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого, професор кафедри

аграрного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Погрібний Олексій Олексійович,

Одеська національна юридична академія,

завідувач кафедри аграрного, земельного

та екологічного права,

член-кореспондент Академії правових наук України

доктор юридичних наук, доцент

Шульга Михайло Васильович,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого, директор інституту

підвищення кваліфікації Національної юридичної

академії України імені Ярослава Мудрого,

член-кореспондент Академії правових наук України

Провідна установа —Інститут держави і права

НАН України імені В. М. Корецького, відділ
правових проблем аграрного, земельного та екологічного права

Захист відбудеться “16” грудня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024,
м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

Автореферат розісланий “16” листопада 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність комплексних досліджень питань правового забезпечення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах ринкової економіки. Саме ці причини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Актуальність теми. На сучасному етапі переходу до ринкових аграр-них відносин відбувається відновлення інституту права приватної власності на землю і іншу нерухомість, встановлення рівноправності усіх форм власності і різних організаційно-правових форм господарюван-ня на землі, створення приватного сектору економіки в агропромис-ловому комплексі (АПК).

Конституція України остаточно закріпила право приватної власно-сті та її рівноправність серед інших форм власності.

Подальший розвиток аграрного законодавства пов’язаний з переведенням аграрної економіки на ринкові умови господарювання, з створенням стабільної нормативної бази розвитку і діяльності особистих селянських господарств (ОСГ), як приватного сектору економі-ки в АПК.

В своїй діяльності ОСГ використовують об’єкти приватної власності — землю, майно. Створення і функціонування ОСГ безпосередньо пов’язані із використанням земель сільськогосподавського призначення — як засобу виробництва для вирішення продовольчої проблеми.

В останні роки виробництво аграрної продукції в значній частині цих господарств набуває товарної спрямованності. Тому аграрною рефор-мою передбачено посилення цього сектора виробництва.

В зв’язку з цим прискорення процесу виділення землі в приватну влас-ність громадян для ведення особистого господарства дає позитивні результати. В особистих господарствах громадян збільшуються обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Їх діяльність в сучасних умовах компенсує спад виробництва окремих видів аграрної продукції у великих сільськогосподарських підприємствах, безробітним селянам забезпечує заробіток.

У зв’язку з цим особливої актуальності набула проблема правового забезпечення розвитку і діяльності особистих сельянських господарств. З’явилася потреба у виявленні та аналізі особливостей правової регламентації їх діяльності, у визначенні правового статусу особистого селянскького гос-подарства, його функцій, правового режиму об’єктів права власності громадян, що ведуть ці господарства, а також в аналізі відносин ОСГ з сільськогосподарськими та іншими підприємствами і організаціями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії Украї-ни імені Ярослава Мудрого у межах державної цільової комплексної прог-рами “Удосконалення господарських відносин в умовах ринокової економі-ки. (Економічно-правовий аспект)” (державна реєстрація № 0186.0.070869).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення особли-востей і закономірностей правового регулювання суспільних відносин, що складаються при здійсненні господарської діяльності ОСГ в сучасних умовах та розробка рекомендацій для подальшого удосконалення аграрного законодавства України у цій сфері.

Відповідно для досягнення поставленої мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати чинне законодавство України у сфері правового забезпечення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах ринкової економіки, а також практику його застосування, зу-мовлену специфікою сільськогосподарського виробництва;

- з’ясувати специфічні юридичні ознаки та визначити поняття осо-бистого селянського господарства;

- розкрити особливості функціонування особистих селянських господарств;

- дати всебічну правову хактеристику діяльності ОСГ в умовах переходу до ринкових аграрних відносин;

- визначити правові чинники, що сприяють веденню громадянами особистих господарств в сучасних умовах, розвитку цих господарств в подальшому;

- дослідити і визначити правовий режим земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення особистого господарства, і майна громадян, яке використовується при веденні ОСГ;

- дати детальну характеристику правових засад господарських відносин особистих селянських господарств з аграрними та іншими підпри-ємствами і організаціями;

- розробити рекомендації з удосконалення законодавства, що регу-лює суспільні відносини у сфері здійснення господарської діяльності ОСГ, з метою підвищення її ефективності.

Об’єктом дослідження виступають деякі положення Конституції Укра-їни, аграрне, земельне, цивільне, сімейне та інше законодавство Укра-їни, що регулює діяльність громадян щодо ведення особистого господарства, практика застосування його у даній сфері, а також відповідне законодавство деяких зарубіжних країн.

Предметом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини за участю громадян щодо ведення особистого господарства, в тому числі у сфері виробництва товарної аграрної продукції та її ре-алізації.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано з використанням сукупності методів наукового дослідження, що застосовуються в юридичній науці, а також окремих методів і прийомів наукового пізнання, таких як порівняльно-правовий (порівняльний аналіз окремих положень нормативно-правових актів України і деяких інших зарубіжних країн, що ре-гулюють суспільні відносини у сфері здійснення громадянами господар-ської діяльності щодо ведення особистих господарств); системно-функ-ціональний (вивчення правових засобів підвищення ефективності господарської діяльності ОСГ і засобів стимулювання цієї діяльності у су-купності та взаємозв’язку); історико-правовий (етапи і тенденція роз-витку особистих господарств громадян); формально-юридичний (аналіз по-ложень нормативно-правових актів України, Російської Федерації тощо); економіко-правовий (дослідження економічних функцій особистих госпо-дарств); статистичний (аналіз статистичних даних) та ін.

Теоретична основа дослідження. Сформульовані у дисертації теоре-тичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження грунтуються на працях українських і російських вчених-юристів радянсь-кого і сучасного періодів в галузі аграрного, земельного, цивільного, сімейного та загальної теорії права: С. С. Алєксєєва, Г. Ю. Бистрова, Ц. В. Бичкової, В. В. Гречка, М. С. Гудзенка, Г. С. Демидової, І. В. Жилінкової, М. І. Козиря, В. М. Корельського, Л. В. Малюка, В. П. Маслова, М. І. Матузова, В. Д. Перевалова, О. О. Погрібного, Т. П. Проценкової, В. І. Семчика, А. М. Статівки,
Н. І.Титової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. В. Устюкової,
Р. О. Халфінової, В. З. Янчука, В. В. Янчука та ін. В дисертаційній роботі використані також праці деяких економістів.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що виконана робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем правового забезпе-чення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах розвитку ринкових аграрних відносин. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести:

1. Обгрунтувано необхідність подальшого розвитку ОСГ, особливо товар-ної спрямованості на сучасному етапі реформування сільського господар-ства як складової АПК України;

2. Визначено два основних етапи становлення і розвитку ОСГ в процесі реформування сільського господарства в умовах незалежності України: перший — початок і середина 90-х років — етап розвитку і функ-ціонування особистих господарств громадян споживчої направленості на основі приватної власності на землю та майно; другий — з середини 90-х років — дотепер — період активного розвитку ОСГ товарної спряваності, що формують малий та середній бізнес на селі;

3. Вперше визначено поняття ОСГ як особливої форми організації за власної ініціативи господарської і особистої трудової діяльності громадян і членів їхніх сімей, з використанням об’єктів права влас-ності, пов’язаних з виробництвом аграрної продукції, самостійним розпорядженням нею, одержанням доходів, що є основним джерелом для грома-дян, не зайнятих у суспільному виробництві, і додатковим — для тих, що знаходяться в трудових або членських відносинах з підприємст-вами, організаціями, установами або мають право на отримання пенсії і іншої соціальної допомоги з метою задоволення матеріальних і духовних потреб, а також відплатним користуванням наданих їм послуг фізичними, юридичними особами і державою;

4. Визначені функції особистих селянських господарств в сучасних умовах (економічні, соціальні);

5. Дістало подальший розвиток визначення чинників, що сприяють введенню і розвитку ОСГ (економічний, соціальний, політичний);

6. Вперше обгрунтовано положення про те, що в залежності від моти-ваційних ознак, тобто основної мети ведення ОСГ, розмірів і структури виробництва, доцільним є функціонування двох типів господарств: споживчих, основною метою ведення яких є задоволен-ня особистих потреб громадян у вирощенні продукції, це, як правило, натуральні і низькотоварні господарства з простим типом відтворення, що реалізують періодично і в основному лишки аграрної продукції, і товарних, що спеціалізуються на виробництві аграрної продукції і систематично орієнтуються на ринок її збуту, які є суб’єктами аграрних відносин товарно-грошового характеру;

7. Доопрацьовано визначення поняття правового режиму земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення осо-бистого господарства, як законодавчо встановленого порядку і умов використання громадянами на праві власності, праві користування, оренди земельних ділянок як сільськогосподарського так і іншого призначення для виробництва аг-рарної продукції, сінокосіння і випасання худоби, а також обмежень відповідно до мети, для якої надано земельну ділянку;

8. Обгрунтовано необхідність удосконалення законодавства, що регу-лює суспільні відносини у сфері здійснення господарської діяльності громадянами у ОСГ та підвищення її ефективності, прий-няття закону “Про особисте селянське господарство”, закріплення в нормативних актах положень щодо надання допомоги гро-мадянам у веденні особистого господарства, розробки рекомендаційних договорів на вирощування та закупівлю окремих видів товарної аграрної продукції у ОСГ.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у то-му, що теоретичні і практичні рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані при розробці та удосконаленні законодавства, що визначає правове становище ОСГ, регламентує його господарську діяльність.

Основні положення наукової роботи можуть бути застосовані також при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з “Аг-рарного права”, спецкурсу “Підприємництво в сільському господарстві”, методичних рекомендацій для студентів юридичних навчальних зак-ладів, викладанні курсу аграрного права. Деякі сформульо-вані у дисертації положення мають дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень у цій галузі.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дос-лідження обговорювалися на засіданнях кафедри аграрного права Наці-ональної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Свої погля-ди з деяких проблем дисертації автор опублікував у стат-тях та доповідав на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми, шляхи вирішення” (м. Хар-ків, 2001 р.) і на 2-ій міжнародній науково-практичній конференції “Екологія і техногенна безпека” (м. Харків, 2002 р.). Результати про-веденого дослідження використовуються у навчальному процесі під час проведення практичних занять зі студентами з курсу “Аграрне право” та спецкурсу “Підприємництво в сільському господарстві”.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у трьох наукових статтях у фахових виданнях та двох тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації визначається метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають 6 під-розділів, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них основний текст — 173 сторінки. Список використаних джерел містить 228 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь розробки проблеми, визначаються мета та задачі дослідження, його методологічна і теоретична основа, розкривається практич-не і теоретичне значення роботи, її новизна, формулюються основні по-ложення, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Особисті селянські господарства в системі аграрного виробництва” складається з двох підрозділів, присвячених деталь-ній характеристиці поняття особистого селянського господарства, їхнього соціально-економічного значення в умовах становлення ринкових відносин та аналізу правової основи господарської діяльності даних госпо-дарств.

У підрозділі 1.1. “Поняття особистого селянського господарства” зазначається, що оскільки в сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки веденню громадянами особистого господарства нада-ється все більшого значення, то це потребує чіткого визначення його основних ознак, що дозволило б сформулювати загальне юридичне поняття ОСГ — теоретичну основу для удосконалення правового регулювання цього виду аграрних відносин.

В цьому підрозділі проаналізовано окремі наукові підходи щодо визначення поняття особистого господарства. Розглянуто особ-ливості господарської діяльності цих господарств, що зумовлені специфікою аграрного виробництва. Серед них: залежність від природно-кліматичних умов, місцевих особливостей (структури сільськогосподарських угідь, родючості грунтів та ін.), від біологічного циклу розвитку тва-рин і рослин (оскільки виробництво аграрної продукції значною мірою пов’язане з живими організмами: рослинництво, тваринництво та ін.), сезонності виробництва та деяких інших чинників.

Розглянуто основні вимоги до діяльності ОСГ. Суттєвою вадою у правовому забезпеченні діяльності особистих селянських господарств є відсутність спеціального нормативного акту, щр регламен-тував би організацію та функціонування цих господарств. Дисертантом пропонується прийняття закону “Про особисте селянське господарство”. Норми цього закону повинні закріпити правове становище даного господарства, умови, права і обов’яз-ки громадян по його веденню, врегулювати питання трудової діяльності в ОСГ, соціального страхування, пенсійного забезпечення, сплати подат-ків, передбачити державну і іншу допомогу громадянам при веденні ОСГ. Ці норми складуть інститут правового регулювання ОСГ аграрного права України.

В цьому законі пропонується закріпити загальне юридичне визначен-ня ОСГ, а саме - особисте селянське господарство - це особлива форма організації за власної ініціативи господарської і особистої трудової діяльності громадян і членів їхніх сімей, з використанням об’єктів права власності, для виробництва аграрної продукції з метою задоволення власних потреб та одержання доходів.

У підрозділі 1.2. “Соціально-економічне значення розвитку особистих селянських господарств” аналізується розвиток законодавства про особисте селянське господарство громадян на протязі останніх 10 ро-ків з часу проголошення Україною незалежності. В ньому відмічаються два етапи.

Перший етап — з початку і до середини 90-х років. Законодавство цього періоду (Закон України від 7 лютого 1991 р. “Про власність”, Постанова Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. “Про прискорення земельної реформи і приватизації землі”, Декрет Кабінета Міністрів України від 26 грудня 1992 р. “Про приватизацію земельних ділянок”, Земельний кодекс України (1992 р.) та ін.) закріпило право ведення особистого господарства на основі приватної власності на земельну ділянку, надану громадянам для цієї мети, а також на майно, що використовується при цьому. Разом з тим, ці госпо-дарства залишались підсобними, оскільки ця форма господарювання мала тільки допоміжний характер у формуванні бюджету сільської сім’ї, що складався в основному із доходів від праці в великих сільськогосподарських підприємствах.

Враховуючи важливу роль особистих господарств громадян у формуванні державних ресурсів сільськогосподарської продукції і сировини та за-безпечення населення продуктами харчування, а також з метою створен-ня рівних умов для розвитку приватного і суспільного секторів аграр-ного виробництва, Кабінет Міністрів України 31 травня 1995 р. прийняв постанову “Про додаткові заходи щодо розвитку підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств”. З прийняттям цієї постанови було покладено початок другому етапу розвитку особистих гос-подарств громадян, що характеризується товарною спрямованістю останніх.

Важливою віхою в розвитку особистих господарств на цьому етапі став Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні за-ходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. З його прийняттям селяни одержали можливість збільшити розміри земельних ділянок і розширити особисті господарства громадян за рахунок майна, отриманого при виході із колективних сільськогоспо-дарських підприємств.

Ведення громадянами особистих господарств проде-монструвало їх “живучість”, економічну доцільність, а також адаптацію до ринкових умов. Дані господарства стають рівноправною формою господарювання. На думку автора, в залежності від мотиваційних ознак, тобто основної мети ведення ОСГ, розмірів і структури виробництва слід розрізняти два типи господарств: перший - споживчі, основною метою ведення яких є задоволення особистих потреб у вирощеній продукції. Це натуральні і низькотоварні господавства з простим типом відтворення, що реалізують періодично залишки виробленої продукції. Другий тип ОСГ - товарні, монокультурні, що спеціалізуються на виробництві певних видів аграрної продукції і систематично орієнтуються на ринок збуту. Вони є суб’єктами аграрних відносин ринкового характеру, діяльність яких підпадає під ознаки під-приємництва, (ст. Закону України “Про підприємництво”). Всього в Україні таких господарств нараховується більше 500 тисяч. Саме цей тип ОСГ є вдалою перехідною формою для створення селянських (фермерських) господарств.

В цьому підрозділі детально проаналізовано і визначено функції ОСГ в сучасних умовах, в залежності від завдань, що вирішуються цими господарствами: а) економічні - отримання найбільшої кількості аграрної про-дукції з одиниці земельної ділянки або голови продуктивної худоби; отримання товарної аграрної продукції високої якості завдяки застосуванню особистої праці громадян, що ведуть ОСГ; ефективне використання і підвищення якості земельних ділянок, що є власністю селян; економне використання фінансових і матеріальних коштів на будівництво господарських будівель, споруд, приміщень для утримання худоби і птиці, сховищ; виробництво аграрної продукції, яку за існуючими технологіями економічно невигідно вирощувати в умовах великих господарств; зберєжєння продуктивності земель сільськогосподарського призначення; б) соціальні – використання в інтересах суспільства трудових ресурсів, що не зайняті в великому виробництві внаслідок скорочення робочих місць; підвищення соціальної значущості праці селян, що ведуть ОСГ, а також прищеплення їм навиків сучасних аграрних підприємців; систематичне трудове виховання та формування поваги до сільськогосподарської праці підростаючого покоління; формування ощадливого господарського ставлення до землі і до природи сільських трудівників; підвищення рівня їх професійної орієнтації.

Обґрунтовується висновок про те, що немає підстав говорити про зникнення або втрату соціально-економічного значення ОСГ в умовах переходу до ринкової економіки і в найближчу перспективу. Навпаки, ринок активі-зує діяльність громадян по веденню особистих господарств, які керуються своїми інтересами і вигодою. Зазначається, що на активну ді-яльність громадян по веденню особистих господарств впливають такі чинники: а) економічний. В основі такої діяльності лежить необхідність в задово-ленні як індивідуальних, так і суспільних потреб в аграрній продукції. Внаслідок цього формується основа для малого і середнього бізнесу на селі; б) соціальний, ОСГ займає важливе місце у вирішенні соціальних проблем у суспільстві. Безпосередня участь селян в діяльності ОСГ сприяє розвитку у них почуття господаря, особистої відповідальності за результати своєї праці.

РОЗДІЛ 2 “ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ГРОМАДЯН, ЩО ВЕДУТЬ ОСОБИСТЕ СЕЛЯНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО” складається з трьох підрозді-лів.

У підрозділі 2.1. “ Правовий режим земельних ділянок особистих селянських господарств” наголошується на тому, що оскільки створення і подаль-ша діяльність ОСГ безпосередньо пов’язана з земельними відносинами, а ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України закріпили цільове використан-ня земель сільськогосподарського призначення, що передаються у власні-сть, користування або в оренду громадянам для ведення ОСГ, необхідно назву ст. 33 привести у відповідність до її змісту. З назви випливає, що носієм земельних прав є ОСГ, а у змісті зазначеної статті мова йде про те, що громадяни мають право власності, користування або оренди земельних ділянок для ведення особистого господарства. Отже саме громадяни є носієм земельних прав. З метою усунення цієї неточ-ності, пропонується ст. 33 Земельного кодексу України назвати “Земельні ділянки громадян, що ведуть особисте селянське господарство”. Ними можуть бути громадяни України, іноземці, особи без гро-мадянства, біпатриди. Виходячи з аналізу положень законодавства Укра-їни (Конституції України, ЗК України), обґрунтовується висновок про те, що залежно від громадянства слід розмежовувати легальні форми виникнення земельної правосуб’єктності цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки. Громадяни України мають право отримувати земе-льні ділянки для ведення ОСГ на праві власності, користування (строкове, безстрокове), в тому числі і на умовах оренди, іноземні громадяни і осо-би без громадянства, біпатриди мають право отримати земельні ділянки для ведення ОСГ тільки на умовах користування (постійне, строкове) і на умовах оренди.

Залежно від громадянства, а також бажання фізичних осіб земельна правосуб’єктність виникає для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. Гро-мадяни України, що мають земельні ділянки у користуванні, — за наявності Державного акту на право постійного користування чи договору оренди.

З огляду на це, у роботі пропонується під правовим режимом земель-них ділянок, що надаються громадянам для ведення ОСГ, розуміти як зако-нодавчо встановлений порядок і умови надання їм на праві приватної власності, користування чи оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для вирощування аграрної продукції, випасання худоби, сінокосіння з визначенням прав і покладанням на них обов’язків відповідно до мети, для якої надано земельну ділянку.

Щодо обмежень прав власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що надані їм для ведення ОСГ. Пропонується, що оскільки в Земельному кодексі України відсутні окремо закріплені обмеження права приватної власності і корис-тування земельними ділянками громадян, що ведуть ОСГ, в ст. 33 ЗК України або в майбутньому законі “Про особисте селянське гос-подарство”, закріпити норму про конкретні обмеження.

У підрозділі 2.2 “Правовий режим земельних ділянок, що надані громадянам для сінокосіння і випасання худоби” аналізуються законодавчі приписи щодо земельних ділянок, що надаються для сінокосіння і випасання худоби громадянам, які ведуть особисте господарство. Вони є самостійними об’єктами права власності, користування, в тому числі і на умовах оренди. Це пра-во громадян може бути реалізовано за рахунок земель дер-жавної комунальної і приватної власності.

Земельні ділянки для випасання худоби і сінокосіння відносяться до категорії сільськогосподарських земель (ст. 22 Земельного кодексу). Згідно зі ст. 34 ЗК України землі для сінокосіння і випасання худоби громадяни можуть орендувати. В данному випадку громадяни користуються такими земельними ділянками індивідуально, виступають первинними землекористувачами в якості орендарів. Органи виконавчої влади можуть створювати своїм рішенням на землях, що знаходяться в державній або ко-мунальній власності, громадські пасовища і сінокоси. В цих випадках гро-мадяни, що ведуть ОСГ, можуть отримати землю в колективне користування. Використання землі для сінокосіння і випасання худоби здійснюється за узгодженністю з органом місцевого самоврядування.

У випадках, коли громадянину надається в користування індивідуаль-не пасовище, право користування земельною ділянкою згідно з законодав-ством виникає у громадянина після встановлення меж такої ділянки і отри-манням документів, що підтверджують це право. Таким документом є договір оренди, форму і порядок реєстрації якого встановив Кабінет Міністрів України. Використання пасовища в терміни і на умовах, що не застережені в договорі, повинно розглядатися як правопорушення.

На підставі зазначеного аналізу автор робить висновки про те, що сінокосіння і випасання худоби може здійснюватися на землях лісного фонду, якщо це не заподіє шкоди лісу. З цією метою не виключається надання земельних ділянок водно-болотних угідь, які згідно зі ст. 16 ЗК України не є землями лісного і водного фонду, а відносяться до земель іншого приро-доохоронного призначення.

У дисертації пропонується на визначених умовах надавати для сінокосіння і випасання худоби сільськогосподарські угіддя, що тимчасово не використовуються сільськогосподарськими підприємствами, за рішенням ор-ганів управління цих підприємств. Реалізацію такого права потрібно за-кріпити в статуті і в правилах внутрішнього розпорядку конкретного сі-льськогосподарського підприємства. Надання земельних ділянок для цієї мети можливе при умові наявності у сільськогосподарського підприємства вільних, не зайнятих у виробництві земель, без порушення науково обгрун-тованої сівозміни.

У підрозділі 2.3. “Правовий режим майна особистих селянських господарств” аналізується законодавство про майнові відносини громадян, що ведуть особисте господарство.

В Україні, як і в усіх країнах СНД, за часів існування Радянського Союзу коло об’єктів власності громадян обмежувалося майном споживчого призначення. Окремому громадянину, не могли належати засоби виробни-цтва, що використовувалися при веденні громадянами особистого господарства. З переходом до ринкової економіки становище прин-ципово змінилося. На сьогодні об’єктом права власності громадян, що ведуть ОСГ, визнаються також і засоби аграрного виробництва. Склад, кількість і вартість майна, що може бути власністю громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Підстава виникнення права власності громадян на майнові об’єкти є загальною для всіх громадян України.

Автор доходить висновку, що правовий режим майна в ОСГ необхідно розглядати стосовно: а) суб’єктів майнових відносин (подружжя, членів сім’ї в цілому); б) окремих видів майна, основних і обігових засобів (жилий будинок, квартира, автомобіль, трактор, причепне обладнання, продуктивна і робоча худоба, пти-ці та ін.) всього майна , що складає об’єкт права власності і використовується в господарській діяльності при веденні ОСГ з метою виробництва аграр-ної продукції.

Пропонується під правовим режимом майна ОСГ розуміти закріплений нормами права порядок регулювання майнових відносин між членами сім’ї щодо виникнення об’єктів права власності, обсягу їх прав і обов’язків, а також захисту їхніх майнових прав і інтересів.

У РОЗДІЛІ 3 “ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН ОСОБИС-ТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ 3 СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ І ОРГАНІЗАЦІЯМИ” аналізуються положення окремих нормативних актів України, що регулюють відносини за участю громадян, які ведуть особисте гос-подарство. Загальна тенденція національного аграрного законодавства - максимально сприяти громадянам у веденні таких господарств.

Автором обґрунтовується теза, що відносини, пов’язані з державною підтримкою ОСГ, слід розглядати як зовнішні відносини. При цьому звертається увага на те, що в частині надання послуг на взаємовигідних партнерських засадах громадянам, що ведуть ОСГ товарної спрямованості, здійснюється без поєднання інтересів суспільного і індивідуального (приватного) сектора аграрного виробництва. Дисертантом пропонується законодавчо заохочувати розвиток інтеграційних зв’язків у цій сфері по горизонталі на договірній основі. Використання договору, як однієї з правових форм, що оптимально враховує інтереси сторін, дозволяє, з одного боку, привернути ОСГ до співробітництва з великими сільськогосподарськими підприємствами, іншими суб’єктами ринкових відносин - підприємствами, організаціями споживчої кооперації, промисловості, а з іншого – розширити коло таких відносин (купівлі-продажу, виконанню робіт, наданню різноманітних послуг). Залучення ОСГ до взаємовигідного економічного співробітництва на договір-ній основі дозволить значно поповнити державний і регіональні продово-льчі фонди, суттєво змінити на краще ситуацію в тваринництві, птахівництві та ін. галузях аграрного виробництва. В той же час, в процесі реформування аграрного сектору економіки таке співробітництво дає новий поштовх розвитку ОСГ - від споживного типу до товарного.

ВИСНОВКИ

У дисертації на підставі всебічного та повного теоретичного узагальнення комплексного дослідження проблем правового забезпечення розвитку і діяльності особистих селянських господарств в умовах розвитку ринкових аграрних відносин, розв’язане конкретне наукове завдання, сутність якого полягає у виявленні особливостей та закономірностей правового регулювання відносин в зазначеній сфері.

Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є :—

Необхідний подальший розвиток ОСГ, особливо товарної спрямованості на сучасному етапі реформування сільського господарства як складової АПК України.—

Відповідно до основних етапів становлення і розвитку ОСГ в процесі реформування сільського господарства в умовах незалежності України слід визначити два етапи. Перший — початок і середена 90-х років — етап розвитку і функціонування особистих господарств громадян споживчої направленості на основі приватної власності на землю та майно. Другий – з середени 90-х років – дотепер — період активного розвитку ОСГ товарної спрямованості, що формують малий та середній бізнес на селі. —

Особисте селянське господарство — це особлива форма орга-нізації за власної ініціативи господарської і особистої трудової діяльності громадян і членів їхніх сімей, з використанням об’єктів права власності, пов’язаних з виробництвом аграрної продукції, самостійним розпорядженням нею, одержанням доходів, що є основним джерелом для громадян, не зайнятих у суспільному виробництві, і додотковим — для тих, що знаходяться в трудових або членських відносинах з підприємствами, організаціями, установами або мають право на отримання пенсії і іншої соціальної допомоги з метою задоволення матеріальних і духовних потреб, а також відплатним користуванням наданих їм послуг фізичними, юридичними особами і державою.—

Функціями особистих селянських господарств, що розглядаються з позиції вирішення задач, і які стоять перед ними в сучаних умовах, є: а) економічні; б) соціальні. —

Чинниками, що сприяють веденню і розвитку особистих селянських господарств, є: 1) екононічні; 2) соціальні; 3) політичні.—

В залежності від мотиваційних ознак, тобто основної мети ведення ОСГ, розмірів і структури виробництва, доцільним є функціонування двох типів господарств: споживчих, основною метою ведення яких є задоволення особистих потреб громадян у вирощенні продукції, це, як правило, натуральні і низькотоварні господарства з простим типом відтворення, що реалізують переодично і в основному лишки аграрної продукції, і товарних, що спеціалізуються на виробництві аграрної продукції і систематично орієнтуються на ринок її збуту, які є суб’єктами аграрних відносин товарно-грошового характеру.—

Правовий режим земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення особистого господарства, слід розглядати як законодавчо встановлені порядок і умови використання громадянами на праві власності, праві користування, оренди земельних ділянок як сільськогосподарського так і іншого призначення для виробництва аграрної продукції, сінокосіння і випасання худоби, а також обмежень відповідно до мети, для якої надано земельну ділянку. —

Доцільним шляхом удосконалення законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення громадянами господарської діяльності в особистих селянских господарствах та підвищення її ефективності, є прийняття закону “Про особисте селянське господарство”. Закріплення в нормативних актах положень щодо надання допомоги громадянам у веденні особистого господарства, розробки рекомендаційних договорів на вирощування та закупівлю окремих видів товарної аграрної продукції в особистих селянських господарствах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Хвасенко А. О понятии личного подсобного хозяйства граждан // Підприємництво, господарство і право. - 2001. – № 11. -
С. 34-36.

2. Хвасенко А. Правове регулювання особистого селянського господар-ства громадян // Право України. - 2002. - №4. - С. .

3. Хвасенко А. Майнові відносини в особистих селянських господар-ствах: деякі питання // Право України. -2002.-№ 5. - С.96-98.

4. Хвасенко А. А. Земельна реформа і підсобні господарства грома-дян // Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми, шляхи ви-рішення: 3б. доп. Всеукраїнської науково-практичної конференції (Харків, 29-30 вересня 2001 року). - К., 2001.- С. .

5. Хвасенко А.А. Правовое регулирование экологической безопасности личных подсобных хозяйств // Екологічна та техногенна безпека: 3б. наук. доп. 2-ї міжнародної науково-пракиичної конференції
(26-27 квітня 2002 року м. Харків). – Х., 2002. - С. 143-145.

АНОТАЦІЇ

Хвасенко А. А. Правове забезпечення розвитку особистих селянських господарств. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право.- Національна юридична академія України імені Ярос-лава Мудрого. Харків, 2002.

Дисертація є комплексним дослідженням проблем правового забезпечення розвитку особистих селянських господарств в умовах реформування аграрного сектору економіки. В роботі сформульоване і обгрунтоване поняття особистого селянського господарства, визначено його ознаки, правовий статус і типи.

Аналізуються соціальне-економічні функції особистого селянського господарства в умовах переходу до ринкової економіки, чинники, що впливають на активну діяльність громадян по їхньому веденню, правовий режим майна і земельних ділянок, що надані громадянам для ведення особистого господарства. Висловлені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України у сфері правової регламентації діяльності громадян по веденню особистих господарств.

Ключові слова: особисте селянське господарство, функції, правовий режим.

Хвасенко А.А. Правовое обеспечение развития личных крестьянских хозяйств. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06. - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2002.

Диссертация является комплексным исследованием проблем правового обеспечения развития личных крестьянских хозяйств в условиях реформирования аграрного сектора экономики.

В работе сформулировано понятие личного крестьянского хозяйства. Личное крестьянское хозяйство — это особая форма организации по собственной инициативе хозяйственной и личной трудовой деятельности граждан и членов их семьи, с использованием объектов права собственности, связанной с производством аграрной продукции, самостоятельным распоряжением ею, получением доходов, являющихся основным для граждан, не занятых в общественном производстве, и дополнительным источником для состоящих в трудовых или членских отношениях с предприяти-ями, организациями, учреждениями или имеющих право на получение пенсии и других социальных пособий, с целью удовлетворения материальных и духовных потребностей, а также возмездного пользования предоставляемых им услуг физическими, юридическими лицами и государством.

Определены его признаки, правовой статус и типы, а также анализируются социально-экономические функциии личных крестьянских хозяйств в условиях перехода к рыночной экономике, рассматривающиеся с позиции решения задач, которые стоят перед ними в нынешних условиях (экономические, социальные).

В зависимости от мотивационных признаков, то есть основной цели ведения личных крестьянских хозяйств, размеров и структуры производства получили распространение два типа таких хозяйств: первый — потребительские; второй — товарные.

Исследуются факторы, влияющие на активную деятельность граждан по ведению данных хозяйств, правовой режим имущества и земельных участков, предоставленных гражданам для этих целей.

Изложены предложения по совершенствованию действующего законодательства Украины в сфере правой регламентации деятельности граждан по ведению личных хозяйств.

Ключевые слова: личное крестьянское хозяйство, функции, правовой режим.

Khvasenko A.A. Legal provision of development of the private fanners’ enterprises. -Manuscript.

Dissertation for Candidate of Legal Sciences degree, specialty 12.00.06 - land law; agricultural law; environmental law; law of natural resources. — National law academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise. Kharkiv, 2002.

The dissertation is research of the legal provision of development of the private fanners’ enterprises under reformation of the economy’s agricultural sector. The author forms and states the concept of the private farmers’ enterprise, defines it’s peculiarities, legal status and types.

The author analyses social-economic functions of the private far’ enterprise under transition to market economy, factors that influence the citizens’ activity in their work there, legal status of the property and land, which are given to the citizens for work in private enterprise. The proposals as to improvement of the existing legislation of Ukraine in the field of legal regulation of the citizens’ work at private enterprises are given.

Key words: private farmers’ enterprise, functions, legal status.

Відповідальний за випуск

професор Жушман В. П.

Підписано до друку 2002. Формат 60?90 1/16.

Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.
Ум. друк. арк. 0,7. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100. Зам. № ___

Друкарня Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого

61024, Харків, вул. Пушкінська, 77