МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

ХАССАН М.Х.БАНІ МУСТАФА

УДК 069.02:72 (569.5)

ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ МЕРЕЖІ ЙОРДАНІЇ

Спеціальність 17.00.08 – музеєзнавство; зберігання

художніх цінностей та пам'яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури Міністерства культури і мистецтв України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Кравченко Олександр Васильович,

Харківська державна академія культури,

доцент кафедри теорії і історії культури

Офіційні опоненти: - доктор історичних наук, професор

Сорочан Сергія Борисовича,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України,

професор кафедри історії стародавнього світу та

середніх віків

кандидат історичних наук

Сніжко Ірина Анатоліївна,

Харківський історичний музей Міністерства культури

і мистецтв України, провідний науковий співробітник

відділу археології

Провідна установа: - Інститут сходознавства ім. А. Кримського

Національної академії наук України, М. Київ

Захист відбудеться 09.10.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький спуск, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: м. Харків, Бурсацький спуск, 4.

Автореферат розісланий 09.09.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства Лошков Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Місія сучасних музеїв полягає у тому, щоб зробити культурно-історичну спадщину невичерпним джерелом софійних знань і знаряддям суспільного розвитку. Зростання ролі музеїв у соціокультурних процесах призвело до переосмислення концепції музею, удосконалення національних музейних мереж з метою активізації їх соціального впливу, розширення міжнародної співпраці в музейній сфері. Цими обставинами зумовлено важливість вивчення і узагальнення історичного досвіду музейного будівництва, накопиченого як світовою спільнотою, так і окремими країнами, необхідність перегляду і подальшого розвитку теоретичних положень музеології з огляду на нову культурно-історичну ситуацію.

Великі музейні країни Європи, Америки, Азії, де здавна існують наукові музеологічні школи, вирішують ці задачі послідовно й успішно. У більш складному становищі опинилися держави, які нещодавно розпочали формування музейних мереж, не мають достатньої кількості фахівців-теоретиків, а отже - міцного наукового підгрунтя для здійснення музеологічних проектів на рівні сучасних вимог. До них належить і Йорданія – невелика держава на Близькому Сході, котра отримала політичну незалежність лише у 1946 році і сформувала свою музейну інфраструктуру впродовж останніх десятиліть ХХ століття.

Актуальність теми. Доцільність і своєчасність дисертаційного дослідження, присвяченого ключовим питанням розвитку музейної справи Йорданії зумовлена цілим рядом факторів.

По-перше, територія Йорданії є одним з найдавніших осередків світової культури з численними унікальними пам'ятками, що становлять загальнолюдську цінність. Це зобов'язує музеєзнавців до розробки належної теоретичної бази йорданського музейництва як оптимального засобу актуалізації культурної спадщини.

По-друге, науково обгрунтована музеєфікація культурно-історичних пам'яток Йорданії становить реальну можливість створення економічно ефективної музейно-туристичної інфраструктури, що надзвичайно важливо для держави, яка не відзначається потужним промислово-фінансовим потенціалом.

По-третє, повноцінне функціонування національної системи музейної комунікації необхідне для зміцнення історичної самосвідомості громадян, підвищення освітнього рівня загалу, морального і естетичного виховання молоді, яка складає більшість населення країни.

Але досі йорданські та зарубіжні дослідники не приділяли достатньої уваги історії становлення і розвитку музейної справи в Йорданії, особливостям національної музейної мережі, перспективним напрямам музейного будівництва та комунікації. Переважають публікації з побіжними характеристиками окремих музеїв.

Керуючись настановами музеєзнавчих семінарів Арабського відділення Міжнародної ради музеїв (ІКОМ) 1999-2000 рр. на активізацію теоретичних досліджень музейної справи в регіоні, автор дисертаційної роботи прагне дати цілісне наукове уявлення про йорданське музейництво та його культурно-історичні ресурсі.

Вихідними даними для дослідження дисертаційної теми є фактографічні матеріали, що характеризують історико-культурні пам'ятки на йорданські землі, процес формування і діяльності музейної мережі країни, а також наукові праці йорданських та зарубіжних дослідників, присвячені різним аспектам збереження і використання культурної спадщини, розвитку музейної справи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках програми наукових досліджень кафедри історії України та музеєзнавства Харківської державної академії культури на замовлення Міністерства культури та старожитностей Йорданії.

Об'єктом дослідження є найважливіші культурно-історичні пам'ятки Йорданії, що підлягають музеєфікації та музейна мережа країни.

Предмет дослідження – це характерні особливості культурно-історичної спадщини Йорданії як основа розбудови музейної справи, а також специфіка і ступінь соціокультурної ефективності національної музейної мережі.

Хронологічні рамки роботи – охоплюють період від палеоліту до сучасності при дослідженні культурно-історичних пам'яток Йорданії і обмежуються ХХ- поч. ХХІ ст. при розгляді музеєзнавчого аспекту проблеми.

Територіальні рамки дослідження охоплюють Йорданію в межах її сучасних державних кордонів.

Мета дослідження полягає в розробці наукових підвалин для подальшого розвитку йорданського музейництва, зокрема, гідної презентації самобутньої культурно-історичної спадщини Йорданії засобами національної музейної мережі та її актуалізації в сучасних соціокультурних процесах.

Для досягнення означеної мети автор дисертаційної роботи ставить і вирішує такі основні задачі:

·

· охарактеризувати основні культурні прошарки Йорданії через археологічні, історичні, етнографічні, архітектурні, художні, природно-ландшафтні та інші пам'ятки, що є базисом для національного музейного будівництва;

· здійснити науковий аналіз йорданської музейної мережі: процесу й особливостей її формування, профілізації, матеріально-технічної бази, складу фондових зібрань, пріоритетних напрямів діяльності, рівня соціального впливу;

· виявити оптимальні шляхи і засоби вдосконалення музейної справи Йорданії та її інтеграції до глобальних соціокультурних процесів.

Методика дослідження. Дисертаційна робота базується на міждисциплінарному підході до вирішення задач, що означає комплексне використання загальнонаукових та спеціальних методів, прийомів і засобів дослідження, апробованих історичною наукою, пам'яткознавством, мистецтвознавством, музеологією та культурологією. Основна увага в науковій розробці теми зосереджена на історико-хронологічній і типологічній систематизації культурних ресурсів і музейних закладів Йорданії та структурно-фунцкіональному аналізі йорданської музейної мережі.

Наукова новизна дослідження визначається пріоритетною постановою проблеми, міждисциплінарним і системним підходом до її вирішення та одержаними результатами:

·

· вперше проведено критичний аналіз і представлено наукову оцінку йорданської музейної мережі, її соціокультурної ефективності;

· з'ясовано ступінь відображення культурно-історичної самобутності країни музейними засобами на нинішньому етапі;

· виявлено шляхи та засоби модернізації музейної справи і туризму Йорданії згідно з глобальними соціокультурними тенденціями та потребами йорданського суспільства.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Дисертаційною роботою закладено певні основи для подальших теоретичних досліджень у галузі музейної справи Йорданії. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані для розробки наукової концепції розвитку музейної мережі Йорданії, планів першочергової музеєфікації культурно-історичних об'єктів, проектів нових музеїв різного профілю, координаційних програм формування національної музейно-туристичної системи, освоєння нових туристичних форм і маршрутів, реалізації масштабних соціокультурних проектів.

У практичній площині музейництва результати дослідження відкривають конкретні можливості і засоби удосконалення науково-дослідницької, науково-фондової, експозиційно-виставкової та комунікаційної роботи йорданських музеїв.

Особистий внесок здобувача. Усі основні положення та результати дослідження, що виносяться на захист, дисертант одержав самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи викладені в доповідях на: Міжнародній науковій конференції “Краєзнавство-2001” (Харків, 2001); науковій конференції молодих вчених “Українська історична наука до 10-річчя незалежності” (Харків, 2001); науковій конференції “Історія та археологія Слобожанщини в музеях Харківщини” (Харків, 2001); науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю від заснування Музею народного мистецтва Слобожанщини (Харків, 2001); науково-теоретичній конференції викладачів, аспірантів та студентів, Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури (Харків, 2001).

Матеріали дисертації були використані при підготовці курсу “Історія музейної справи” та спецкурсу “Музеї у поліетнічному та полікультурному просторі” для студентів музейного відділення Харківської державної академії культури.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів з послідовним викладом результатів вирішення наукових задач, висновків, бібліографії, що налічує 227 найменувань і додатків з ілюстраціями та таблицями. Загальний обсяг роботи - 240 сторінок, де 158 займає основний текст, 17 - бібліографія, 63 - додатки. Додатки містять 50 ілюстрацій, 8 таблиць та один документ.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність теми, сформульовані мета і основні задачі дослідження, охарактеризована наукова новизна, теоретична і практична значимість одержаних результатів, наведені дані про апробацію та публікації наукових положень, що виносяться на захист.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та методика дослідження" критично переосмислені хід та результати попередніх наукових досліджень за темою, визначені напрями, джерельна база та методика дисертаційної роботи.

Зважаючи на комплексний характер досліджуваної дисертантом проблеми, історіографічний огляд містить декілька аспектів: а) з'ясування рівня дослідженості безпосередньо культурно-історичних пам'яток Йорданії, які є основою розвитку національного музейництва; б) аналіз стану наукової думки стосовно розвитку музейної справи в Йорданії; в) вивчення та узагальнення основних здобутків сучасної музеології, важливих для прогресивних зрушень у музейній сфері Йорданії.

Як свідчить огляд спеціальної літератури історичного та пам?яткознавчого профілю окремі визначні культурно-історичні пам'ятки йорданської землі привертали до себе увагу вчених з давніх часів: їх описи є у працях Діодора, Ератосфена, Євсевія Кесарійського, Страбона, Птолемея, багатьох візантійських та арабських авторів.

Більш розгорнуті характеристики унікальних пам'яток - давніх міст Петри та Джараша – з елементами наукового аналізу з'являються у працях європейських вчених-мандрівників ХІХ ст. - У. Зеєтцена, І.-Л. Буркгардта, Ф. Франка та ін.

Але тільки у ХХ ст. дослідження йорданських пам'яток набули серйозного наукового рівня і регулярності, завдяки співпраці вітчизняних та зарубіжних археологів, істориків, мистецтвознавців під керівництвом Департаменту старожитностей Йорданії.

Спершу зусилля вчених були спрямовані на вивчення окремих археологічних пам'яток, архітектурних споруд, епіграфічних знахідок, витворів мистецтва тощо. Матеріали цих досліджень опубліковані в щорічних збірках відділення античності Йорданії, а тематичний діапазон наукових статей є надзвичайно широким через розмаїття пам'яток і багаточисельність цінних знахідок. По мірі накопичення наукових знань розпочалася їх систематизація: так, праці Л. Бройнінга, К.-Х. Крайлінга, А. Нортайджа, Т. Харрісона містять характеристику культурно-історичних пам'яток йорданських міст – Джараша, Мадаби, Аммана, а в монографіях Ж.-В. Бойєрзока, І. Валькера, Г. Коха, Р. Хілленбранда подано аналіз йорданських культурних надбань за певними історичними періодами – античним, ранньохристиянським та ісламським. Результати мистецтвознавчих досліджень узагальнено у працях П. Б'єнковськи, Т. Фрома і А. Ланда, Л. Хардінга, а також у фундаментальному виданні Арабського інституту доліджень і публікацій “Омейяди”.

Формування поняття “культурно-історичні спадщини” та усвідомлення її ролі в соціокультурних процесах сучасності сприяло появі наукових праць К. Акба-Абази, М. Хагура, де розглядається проблема збереження і використання культурно-історичних пам'яток Йорданії.

На відміну від пам?яткознавчих та мистецтвознавчих досліджень, які демонструють безперечні наукові досягнення вивчення музейної справи у Йорданії, тільки розпочалося. Публікації М. Біржит, М. Ібрагіма, А. Негавей, Д. Обейдат, Е. Овейс, К. Патріка, Д. Тавалбе, А. Хассавне та інших авторів присвячені окремим вітчизняним музеям і мають здебільшого описовий характер. Лише в статтях Н. Аль-Таль, С. Аль-Таль, А. Бхансі, Н. Дарвіш, С. Масаде і Н. Баксматі, М. Мустафи, А. Халіла порушуються питання соціокультурної ролі йорданських музеїв на сучасному етапі, методики експозиційної роботи, реалізації масштабних освітніх програм музейними засобами тощо. Фахівці наголошують на необхідності всебічного наукового аналізу вітчизняної музейної мережі та створення належної теоретичної бази для її подальшого розвитку.

Наукові розробки провідних зарубіжних музеологів, зокрема К. Хадсона, Д. Камерона, Т. Шоли, Д. Скривена, видання музеологічного осередку Російського науково-дослідницького інституту культурології, новітні теоретичні праці українських фахівців, котрі охоплюють усі напрями музейної діяльності в сучасній культурно-історичній ситуації, мають вирішальне значення для становлення музеологічних досліджень у Йорданії та їх впливу на музейну практику країни.

Спираючись на науковий доробок попередників і сучасну методологію досліджень, вважаємо за доцільне поєднати пам'яткознавчий, музеєзнавчий, мистецтвознавчий та культурологічний підходи до вирішення задач дисертаційної роботи.

Пам'яткознавчий аспект містить дослідження процесу формування культурно-історичних пам'яток Йорданії, їх складу, етнокультурних характеристик, стилістичних особливостей, специфіки місцерозташування, ступеня збереженості, рівня дослідженості. Це дає змогу взагалі оцінити культурно-історичну спадщину Йорданії як базис для розвою і удосконалення музейної справи країни.

Музеєзнавчий аспект передбачає вивчення процесу становлення і розвитку музейної справи в країні, особливостей державної музейної політики, відомчих та приватних ініціатив у музейній сфері, аналіз йорданської музейної мережі, складу зібрань, приміщень, організацій комплектування, збереження і систематизації фондів, науково-дослідницької, експозиційно-виставкової і комунікаційної роботи музеїв, складу музейних кадрів, міжнародної співпраці йорданських музеїв, а також адаптацію сучасних музеологічних і практичних досягнень до умов музейництва Йорданії. Критичне переосмислення стану музейної справи в країні відкриває можливість для її позитивних перетворень.

Мистецтвознавчий аспект дослідження дозволяє поглибити зміст попередніх результатів за рахунок аналізу художніх достоїнств культурно-історичних пам'яток Йорданії, виявлення стилістичних особливостей архітектурних споруд, пам'яток образотворчого мистецтва. Окрім того, розглядаються нові підходи до музейного експозиційного будівництва як специфічного виду мистецтва способи впровадження художніх жанрів у практику музейної комунікації.

Культурологічний аспект передбачає аналіз і оцінку спадщини Йорданії з позицій сучасного розуміння культури на основі діахронічного та синхронічного підходів, а сучасного музею як образу і креативного простору культури.

Існує достатня кількість джерел, що дають можливість відтворити самобутність культурно-історичної спадщини Йорданії, з'ясувати рівень її презентації загалу засобами існуючої музейної мережі, виявити потенціал музейно-туристичної інфраструктури країни у справі збереження, дослідження і використання цієї спадщини. Але надзвичайне розмаїття джерел – письмових, картографічних, образотворчих, речових, - носіїв інформації, місцерозташування, мов викладення тощо значно ускладнює процес формування і систематизації джерельної бази.

До найважливіших письмових джерел належать документи Міжнародної ради музеїв (ІКОМ), програми музеологічних конференцій, що визначають стратегію музейництва у світі; законодавчі та нормативні акти Йорданії стосовно збереження і використання культурно-історичних ресурсів; поточна документація йорданських музеїв; відомості про музейну діяльність у спеціальних та масових періодичних виданнях; статистичні дані щодо відвідання музеїв і об'єктів туризму Йорданії; друкована продукція йорданських музеїв і туристичних організацій; звіти про роботу археологічних експедицій на території країни; вербальна інформація про музейне життя країн Європи, Азії, Америки в INTERNET тощо.

Групу картографічних джерел складають карти розміщення культурно-історичних пам'яток Йорданії, діючих та перспективних туристських маршрутів, плани-схеми архітектурних ансамблів, окремих споруд.

Значну цінність мають образотворчі джерела: фото, графічні реконструкції йорданських культурно-історичних об'єктів; друковані та відеоілюстрації, що дають уявлення про зовнішній вигляд музеїв, виставки, експозиції, колекції, форми музейної діяльності; афіші, рекламні плакати, буклети, каталоги, зразки відео- та мультимедійної продукції музеїв, графічні та макетні проекти реставрації пам'яток музейного значення.

Завершують емпіричну базу даних речові джерела – матеріали новітніх археологічних досліджень, етнографічні, нумізматичні, художні та інші зібрання йорданських музеїв.

Згідно з концепцією дисертаційної роботи обрано міждисциплінарну методику вирішення наукового завдання.

Методичну основу роботи складає поєднання історичного, системного, функціонального принципів з елементами моделювання. Культурно-історична спадщина Йорданії, втілена в різноманітних пам'ятках музейного значення, національна мережа музеїв та туристична інфраструктура країни розглядаються як складові частини цілісної соціокультурної системи.

За допомогою історико-генетичного та компаративного методів здійснено кількісний і якісний аналіз об'єктів дослідження. Через структурно-функціональний аналіз з'ясовані характерні властивості підсистем та сутність інтегративних зв'язків у системі. Метод моделювання використано для демонстрації потенціальних структур – музейної мережі, конкретних музеїв, туристичних форм прилучення до культурно-історичної спадщини.

У другому розділі "Історико-культурна самобутність Йорданії як основа розвитку музейної справи" на підставі всебічного аналізу нерухомих і рухомих пам'яток Йорданії відтворена загальна картина національної культурно-історичної спадщини.

Культурно-історична самобутність Йорданії зумовлена наявністю великої кількості культурних пластів, що утворилися внаслідок постійного проживання людей на її території впродовж палеоліту, мезоліту, неоліту, халколіту, бронзової і залізної діб, динамічної зміни представників різних цивілізацій у цьому регіоні в доісламський період: аморейці з Сирії та єгиптяни (2300-1900 рр. до н.е.), гіксоси (1900-1500 рр. до н.е.), кочові сірійські племена-аммуніти (1200 рр. до н.е.), асірійці та вавілоняни (745-331 рр. до н.е.), перси (539-332 рр. до н.е.), греки і набатійці-араби (332 р. до н.е. – 63 р. н.е.), римляни (64 р. н.е. – 324 р. н.е.), візантійці (324-640 рр. н.е.), а також активного процесу затвердження і розвитку ісламської культури. Така унікальність культурного середовища Йорданії є вагомою передумовою для розробки неординарної концепції національного музейного будівництва.

Типологічний склад пам'яток історії та культури Йорданії відзначається великою різноманітністю: стародавні археологічні пам'ятки (поселення, укріплення, могильники, культові місця); історичні міста, які практично зупинилися у своєму розвитку; історичні зони міст, що розвиваються; архітектурні ансамблі; окремі архітектурні споруди, розташовані у містах, поблизу них, на караванних шляхах тощо; пам'ятки фортифікаційного мистецтва; природно-ландшафтні пам'ятки, величезний фонд рухомих пам'яток – археологічних матеріалів, історичних реліквій, витворів мистецтва і т. ін. Укупі вони складають реальний базис для розвитку йорданського музейництва.

До пам'яток світового значення належать історичні міста Петра, Джараш та численні мозаїчні сюжети в культових і громадських спорудах візантійської і омейядської діб.

Унікальне неприступне місто-фортеця Петра, видовбане у рожевих скелях, було столицею Набатейського царства. Величезна гробниця Ель-Хазне, сотні усипальниць, храмів, святкових зал, торгових приміщень, житлових споруд демонструють особливості самобутнього мистецтва набатійців-арабів, що гармонійно поєднані з елементами єгипетської і еліністичної культур.

В архітектурних ансамблях Джараша відбилися грецькі і, особливо, римські античні традиції містобудування. Збереглися залишки храму Артеміди – покровительки міста, храму Зевса, арки Адріана, базилік, площі-форуму, амфітеатру, фонтанів, колонад, а поряд з ними – споруди часів візантійського відродження міста.

Особливе місце посідає мозаїчне опорядження інтер'єрів візантійських храмів, де знайшли яскраве виявлення принципи християнської художньої образності, антропоморфної культури. Сюжетно-образотворчі композиції містять зображення людей, тварин, птахів, риб, рослин, які несуть символічне навантаження. Мозаїка церкви св. Георгія у м. Мадабі являє собою оригінальну карту Святої землі – Йорданії, Палестину, Сирії, Єгипту з Єрусалимом у центрі. Мозаїчні твори омейядського періоду відображають зовсім іншу природу мистецтва, яка грунтується на засадах ісламської культури: для неї характерний принцип абстрактної декоративності, орнаментальності. Ці найцінніші культурно-історичні пам'ятки Йорданії мають становити ядро музейної системи країни.

Заслуговують на увагу і так звані “пустельні замки” Йорданії – палацові споруди Каср аль-Харана, Каср аль-Халлабат, Каср Амра, Каср Мшатта тощо, - збудовані за часів правління династії Омейядів для охорони караванних шляхів від бедуїнів, відпочинку та розваг. Вони відзначаються розмаїттям архітектури і виразними декоративними елементами. На йорданській землі збереглися яскраві зразки фортифікаційного мистецтва хрестоносців та мусульман.

До природно-ландшафтних феноменів країни належать гора Нуеба, гарячі мінеральні джерела в ущелині Маін, мальовниче сухе русло р. Ваді Рум, Мертве море.

Наявність значної за масштабами і вкрай різноманітної за складом культурно-історичної спадщини Йорданії загострює проблему її збереження, вивчення і повноцінного використання.

Достатньо високий рівень дослідженості йорданських пам?яток, ефективні реставраційні і реконструктивні заходи в рамках міжнародних проектів створюють сприятливі умови для відтворення цілісних історичних, етнографічних, архітектурних, художніх образів минулого музейними засобами.

У третьому розділі "Історія і сучасний стан музейної мережі Йорданії" охарактеризовані генеза та еволюція йорданського музейництва на тлі світової музейної справи; кількісні та якісні параметри вітчизняної музейної мережі; профілізація і основні напрями діяльності музейних закладів, їх роль і значимість у сучасних соціокультурних процесах Йорданії.

Активне музейне будівництво в Йорданії належить до другої половини ХХ ст. і зумовлене здобуттям державного суверенітету, зміцненням національної та історичної самосвідомості йорданського суспільства, підйомом науки і культури, зростанням соціокультурних потреб, впливом глобального “музейного буму” 1960-1980 рр.

Цей музеєтворчий процес тривав лише півстоліття, але практично був підпорядкований загальним історичним закономірностям історичного розвитку музейної справи щодо послідовності етапів, засобів організації, провідних моделей, профільної приналежності, соціальних функцій тощо.

Музейна мережа Йорданії за кількісним складом (22 музеї) є типовою для молодої незалежної держави з невеликою територією. Вона характеризується нерівномірністю розміщення: більшість музеїв зосереджена у столичному районі з найвищою концентрацією культурно-історичних пам'яток і населення.

Основу мережі складають музеї археологічного та етнографічного профілю; історичний, художній і нумізматичний музеї існують в єдиному числі. Відсутність музейних закладів воєнно-історичного, історико-релігійного літературного, музичного, науково-технічного й інших профілів, а також різноманітних тематичних музеїв пояснюється як молодим віком йорданського музейництва так і його певною ізольованістю від інноваційних процесів у теорії та практиці світової музейної справи. Нечисельність художніх музеїв і відмова від меморіальних музейних моделей (за персоналією) зумовлені особливостями ісламського світосприйняття та його відображення.

За типологією йорданські музеї переважно традиційні (академічні), виняток складають стародавні міста-музеї (тип скансена) та музеєфіковані палацові ансамблі.

До найпопулярніших музеїв країни належать Йорданський археологічний музей (1951) у м. Амман, серед експонованих колекцій якого безліч реліквійного матеріалу, музеєфіковані стародавні міста Джараш та Петра, які, по суті, є складнопрофільними музейними моделями світового значення з невичерпним соціокультурним потенціалом, а також музеї м. Мадаба, з унікальними мозаїками.

Знаменною подією у музейному житті Йорданії й усього арабського світу стало створення Йорданської Національної галереї образотворчих мистецтв (1980) – першого в мусульманських країнах музейного закладу, котрий почав комплектувати й широко пропагувати твори сучасного ісламського мистецтва.

Переваги концептуального підходу до організації і діяльності сучасних музеїв очевидні на прикладі музейних структур, що входять до складу університетів Йорданії. Так Музей національної спадщини при Йорданському університеті (1962) досяг мети у візуальному відтворенні традиційного способу життя йорданців до відчутного впливу західної цивілізації і культури, а надалі сприяв утворенню Музею соціальної антропології (1977). В основу Музею національної спадщини при Ярмукському університеті (1984) покладено іншу плідну ідею: історія Йорданії – це невід'ємна частка загальнолюдської історії, а національна спадщина – це дієвий засіб взаємозбагачення культур. Завдяки комплексному використанню археологічних, епіграфічних, антропологічних, етнологічних матеріалів і постійній співпраці з багатьма зарубіжними науковими центрами ідейний зміст музею поглиблюється, а форма вдосконалюється.

Свідченням певної зрілості йорданської музейної мережі є поява Національного музею Йорданії (1995), який представляє історичний шлях суспільства від первісних часів до сьогодення.

Національний музейний фонд Йорданії досить багатий і швидко зростає завдяки археологічним, етнографічним дослідженням, але йому притаманна певна хаотичність і одноманітність через відсутність наукової концепції комплектування і розбудови музейної мережі. Фондові зібрання майже не каталогізовані, немає єдиної бази даних про їх кількісний і якісний склад, розміщення тощо. Брак фондосховищ з належним обладнанням, лабораторій, сучасного технічного оснащення ставить під загрозу збереження цінних матеріалів і ускладнює науково-фондову роботу.

Науково-дослідницькою роботою за профілем займаються переважно музеї при університетах, а суто музеологічні дослідження знаходяться у стадії становлення.

Методика побудови стаціонарних музейних експозицій дуже застаріла: переважно використовується науково-систематичний підхід організації експонатів, а тематичні експозиції недостатньо атрактивні, перевантажені матеріалом. Темпи виставкової діяльності музеїв значно нижчі порівняно із сучасною світовою практикою.

Дуже складною є ситуація з музейною архітектурою: більшість музеїв розташована в будівлях, які не підлягають реконструкції відповідно до сучасних вимог.

Таким чином, аналіз йорданського музейництва свідчить, що в країні закладено основи музейної справи і вона поступово розвивається і функціонує у традиційному режимі. Але нинішній стан музейної мережі та характер її діяльності не дозволяють сповна відобразити культурно-історичну самобутність Йорданії і розкрити соціокультурний потенціал спадщини.

Подальший розвиток музейної справи в Йорданії стримується через слабкість матеріально-технічної, законодавчої і нормативної бази, недостатність теоретичного забезпечення, нестачу музейних кадрів високої кваліфікації. Для вирішення ключових проблем йорданської музейної сфери надзвичайно важливим є вивчення зарубіжного досвіду та адаптації його положень і здобутків до місцевих потреб.

У четвертому розділі "Перспективи розвитку музейної системи в Йорданії” на підставі критичного аналізу досягнень у теоретичній та практичній площинах світової музейної справи на сучасному етапі визначаються шляхи та засоби вдосконалення національного музейництва.

Вихідною позицією при формуванні державної музейної політики і розробці стратегії та тактики йорданського музейництва на перспективу має стати сучасне теоретичне забезпечення, що базується на принципах “нової музеології”.

Квебекська декларація музеологів (1984) відзначена необхідність переходу від традиційної моделі музею, яка призначена збирати, зберігати, вивчати та експонувати пам'ятки матеріальної і духовної культури до музею “нового типу” з активною, інтегрованою участю в усіх сферах суспільного життя. Згідно з новою концепцією, музей – це живий організм, що реагує на логіку ситуацій; це відкрита соціокультурна модель, здатна до саморозвитку; це унікальний інструмент впливу на соціум у його смисложиттєвих орієнтирах, формуванні ієрархії цінностей, соціальних відносин, дій тощо.

Фахівці вважають, що сьогодні на перший план музейної діяльності висуваються питання культурного розмаїття людства, полілогу культур, гендерні проблеми, міграції, етнокультурні аспекти, характеристика сучасних соціальних страт. Вони вимагають використання синхронічного та діахронічного принципів комплектування музейних фондів і відповідних засобів інтерпретації та контекстуалізації матеріалів.

В організаційному плані першочерговими завданнями є створення структур, якими визначається зрілість національної музеологічної школи – науково-дослідницького і координаційного центрів, спеціальних періодичних видань, системи підготовки і перепідготовки кадрів, експериментальних музейних майданчиків для пошуку оптимальних форм культурної комунікації. Враховуючи історико-культурну специфіку Йорданії та сучасні глобальні соціокультурні тенденції, доцільно покласти в основу реорганізації та подальшого розвитку музейної мережі країни ідею створення унікального простору для постійного діалогу і – ширше - полілогу світових культур. Паралельно з генеральною ідеєю слід також зосередити увагу на двох аспектах – багатомірній музейній презентації арабського світосприйняття і способу життя та музеєфікації об'єктів святої землі як центру паломництва.

Реалізація запропонованого ідейного задуму йорданської музейної мережі передбачає перепрофілізацію ряду існуючих музеїв, поповнення музеїв художнього профілю, створення тематичних, дитячих, науково-технічних музеїв, характерних музейних ансамблів у стародавніх фортецях та заміських палацах.

Зокрема, на базі однотипних міських археологічних музеїв доцільно створити кілька музейних закладів із монографічними і аттрактивним відображенням найбільш яскравих періодів чи явищ далекої давнини – "На порозі Історії", "Людина знайомиться з металом", "Стародавні поховальні обряди", "Стародавнє мистецтво" тощо, а решту використати як фундамент розбудови популярних у світі "екомузеїв" чи музеїв "живої історії". Роль останніх є надзвичайно важливо для зміцнення музейної свідомості йорданського суспільства. Аналогічної реструктуризації з виділенням спеціалізованих та етнокультурних осередків вимагає і профільна група етнографічних музеїв.

Зважаючи на характерний склад художніх пам'яток Йорданії, національну музейну мережу мають доповнити Музей декоративно-ужиткового мистецтва, Музей арабської каліграфії, Музей "вічного живопису" (мозаїчного мистецтва), Музей музичного мистецтва.

Культурно-історична самобутність Йорданії та складові національного музейного фонду забезпечують сприятливі умови для побудови цілого ряду тематичних музеїв – Музею релігії, Музею Хашимитського королевства, Музею військової доблесті і честі, Музею торгівлі тощо.

Новий "музейний бум" у світі, пов'язаний із створенням різноманітних музеїв спеціально для дитячої аудиторії, дозволяє йорданським фахівцям виокремити оптимальні моделі дитячих музеїв для своєї країни.

Підсилення ролі музеїв у суспільному житті висуває на передній план і проблему музейної архітектури. При спорудженні нових музейних будівель та пристосуванні під музеї приміщень іншого попереднього призначення необхідно зважати на те, що архітектура і музейна експозиція тісно пов'язані на функціональному, стилістичному і емоціойному рівнях.

З метою підвищення соціокультурного впливу йорданських музеїв через авангардні напрями діяльності – експозиційно-виставкову та комунікаційну, - слід ширше й активніше використовувати на практиці нові методики побудови експозицій, зокрема розроблену українськими фахівцями систему алгоритмів музейного експозиційного мистецтва та нетрадиційні форми музейної комунікації.

Повноцінне соціокультурне функціонування музеїв Йорданії неможливе без сучасного науково-технічного оснащення базисної та похідної структур системи музейної комунікації, а також без залучення фахівців у галузі інформатики, соціології, психології, менеджменту, реклами тощо.

Привабливість культурно-історичних пам'яток Йорданії для численних зарубіжних туристів, про що свідчать статистичні дані, зобов'язує музеї посилити свою роль у туристичній інфраструктурі країни.

В И С Н О В К И

Дисертаційна робота націлена на підвищення соціокультурної ефективності музейної мережі Йорданії як засобу освоєння національної культурно-історичної спадщини та її гідної презентації на світовому рівні. Внеском дисертанта у вирішення проблеми наукового забезпечення процесу використання культурно-історичної спадщини Йорданії музейно-туристичними засобами є такі основні результати дослідження.

1. На підставі всебічного наукового дослідження рухомих і нерухомих пам'яток Йорданії – історико-хронологічної систематизації, типологічного та стилістичного аналізу, характеристики по місцерозташуванню, масштабності, ступеню збереження та дослідження, - підтверджено, що культурно-історична спадщина Йорданії становить за кількісними та якісними параметрами головне національне багатство. Загальнолюдської цінності йому надають феноменальні результати зустрічі і взаємодії різних культур – Заходу і Сходу – на йорданській землі за часів імперії Олександра Македонського та існування Халіфату; наявність об'єктів релігійного паломництва християн та мусульман, досить високий рівень дослідженості пам'яток, обсяг консерваційних та реставраційних робіт.

Таким чином доведено, що в Йорданії існує реальна база для широкомасштабних національних та міжнародних соціокультурних проектів.

2. Через системно-генетичной, структурно-функціональний, змістовний і порівняльний аналіз встановлено, що впродовж 1950-1990-х рр. сформувалася типова музейна мережа (з 22 музеїв) як дієвий механізм збереження, освоєння і публічної презентації культурно-історичної спадщини Йорданії. Проте, сучасний стан музейної мережі, більшості музеїв, напрямів основної діяльності, матеріально-технічного, теоретичного, законодавчо-нормативного забезпечення не дозволяє цілком розкрити її творчий потенціал і не відповідає сучасним світовим вимогам.

3. Методом критичного аналізу та узагальнення результатів музеологічних досліджень, що визначають глобальну стратегію і тактику розвитку музейної справи на сучасному етапі, а також їх адаптації до йорданської культурно-історичної ситуації, розкрито шляхи і конкретні засоби удосконалення національної музейної сфери. Насамперед до них належать: прийняття основних теоретичних положень "нової музеології", інституалізація національної музеологічної школи, реорганізація музейної мережі і її збагачення за рахунок створення музеїв "нового типу", зміцнення матеріально-технічної і законодавчо-нормативної бази музейництва, використання інновацій з арсеналу світового досвіду.

4. З огляду на культурно-історичну самобутність Йорданії та сучасні тенденції розвитку музейної справи запропоновано концептуальний підхід до розбудови йорданської музейної мережі на основі ідейної тріади: 1) створення унікального міжмузейного простору для взаємодії провідних світових культур ("Під небом єдиним"); 2) багатомірна музейна презентація арабського світосприйняття і способу життя ("З миром приймаємо…"); 3) музеєфікація об'єктів Святої землі як центрів паломництва ("Одвічні пілігрими").

5. На основі аналізу йорданської туристичної інфраструктури і сучасної політики пріоритетного розвитку культурного туризму доведено надзвичайну актуальність створення єдиної музейно-туристичної інфраструктури в умовах Йорданії і перспективність новітніх форм "екотуризму", "туризму першовідкривачів", "пригодницького туризму"; "релігійного туризму"; "конгрес-туризму" тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ОПУБЛІКОВАНІ В РОБОТІ

1. Хассан М.Х. Бані Мустафа. Музеї Йорданії // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАК, 2000. – Вип. 2. – С. 27-30.

2. .Хассан М.Х. Бані Мустафа. Відтворення культурно-історичних особливостей Йорданії музейними засобами // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАК, 2001. – Вип. 4. – С. 150-154.

3. Хассан М.Х. Бані Мустафа. Музей під відкритим небом // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАК, 2001. – Вип. 5. – С. .

4. Хассан М.Х. Бані Мустафа. Антична культурна спадщина Йорданії // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАК, 2001. – Вип. 6. – С. 145-150.

5. ..Хассан М.Х. Бані Мустафа. Основні напрями діяльності Йорданської національної галереї образотворчого мистецтва на сучасному етапі // Сьомі Сумцовські читання: Матеріали наук. конф., присв. 100-річчю відкриття Салтівської культури / Харк. істор. музей. – Х.: 2001. – С. 12-14.

А Н О Т А Ц І Ї

Хассан М.Х. Бані Мустафа. Історія, сучасний, стан та перспективи розвитку музейної мережі Йорданії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 17.00.08 – Музеєзнавство; зберігання художніх цінностей та пам'яток архітектури. – Харківська державна академія культури, Харків, 2002.

Вперше розглядаються як складові єдиної і дієвої соціокультурної системи такі елементи: культурно-історична спадщина Йорданії, представлена сукупністю нерухомих та рухомих пам'яток, йорданська музейна мережа і туристична інфраструктура. На основі міждисциплінарної методики з'ясовано кількісний і якісний склад національних пам'яток, що становлять базисну структуру музейництва і зумовлюють його самобутні риси; охарактеризована історія, структура, соціальні функції, сучасний стан та головні проблеми вітчизняної музейної мережі, особливості туристичної сфери.

Зважаючи на культурно-історичну специфіку Йорданії і глобальні тенденції розвитку музейної справи та туризму, визначено шляхи і конкретні засоби удосконалення цієї соціокультурної системи.

Ключові слова: культурно-історична спадщина, збереження, використання, музейна мережа, музей, туристична інфраструктура, музеологічне дослідження Йорданії.

Хассан М.Х. Бані Мустафа. История, современное состояние и перспективы развития музейной сети Иордании. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.08 – музееведение; сохранение художественных ценностей и памятников архитектуры. – Харьковская государственная академия культуры, Харьков, 2002.

Впервые рассматриваются как составляющие единой и действенной социокультурной системы следующие элементы: культурно-историческое наследие Иордании, представленное совокупностью недвижимых и движимых памятников, иорданская музейная сеть и туристическая инфраструктура. На основе междисциплинарной методики установлен количественный и качественный состав национальных памятников, которые являются базисной структурой музейного дела и определяют его самобытные черты; охарактеризована история, структура, социальные функции, современное состояние и основные проблемы отечественной музейной сети, особенности туристической сферы. С учетом культурно-исторической специфики Иордании и глобальных тенденций развития музейного дела и туризма определены пути и конкретные способы усовершенствования этой социокультурной системы.

Путем всестороннего научного исследования археологических, исторических, этнографических, архитектурных, художественных, природно-ландшафтных и прочих памятников подтверждено, что самобытные культурно-исторические ресурсы Иордании по количественным и качественным параметрам являются главным национальным богатством. Они характеризуются многослойностью культурных пластов от палеолита до исламской эпохи, типологическим разнообразием, хорошей сохранностью, достаточно высоким уровнем исследованности, значительным объемом консервационных и реставрационных работ.

Общечеловеческую ценность иорданскому наследию придают феноменальные результаты встречи и взаимодействия культур Запада и Востока на этой территории, а также наличие объектов религиозного паломничества христиан и мусульман.

Следовательно, Иордания располагает реальной и полноценной базой для развития современной музейно-туристической инфраструктуры, осуществления широкомасштабных национальных и международных социокультурных проектов.

Научный анализ музейного дела в Иордании показал, что его развитие является типичным для молодых независимых государств и подчиняется общим историческим закономерностям относительно последовательности этапов, способов организации, ведущих моделей, профильной принадлежности, социальных функций. Иорданская музейная сеть, сформировавшаяся во второй половине ХХ в., насчитывает 22 музея: существенно преобладают музейные учреждения археологического и этнографического профиля; в единственном числе имеются исторический, художественный и нумизматический музеи. По типологии иорданские музеи преимущественно традиционные, исключение составляют музеефицированные древние города Джараш и Петра (тип скансена). Такая ограниченность объясняется молодостью музейного дела Иордании, его определенной изолированностью от инновационных процессов в мировой теории и практике, характерными особенностями исламского мировосприятия и способов его отражения.

К бесспорным достижениям страны в музейной сфере относятся основание Иорданской Национальной галереи изобразительных искусств (1980) – первого в мусульманских странах музейного учреждения, которое начало комплектовать и широко пропагандировать произведения исламского искусства, создание Национального музея Иордании (1995) и концептуальный подход к организации и деятельности университетских музеев.

Национальный музейный фонд достаточно богат и быстро пополняется благодаря полевым исследованиям, но фондовые собрания почти не каталогизированы, отсутствует единая база данных об их составе и размещении. Нехватка специально оборудованных фондохранилищ, лабораторий, современного технического оснащения ставит под угрозу сохранение ценных материалов и усложняет научно-фондовую работу. Научно-исследовательская работа проводится лишь отдельными музеями при университетах. Методика выставочно-экспозиционной и коммуникационной деятельности явно устарела; срочного решения требует проблема музейной архитектуры.

Очевидно, что нынешнее состояние музейной сети и характер ее деятельности не позволяют полноценно отразить культурно-историческую самобытность Иордании реализовать социокультурный потенциал наследия. Дальнейшее развитие музейного дела в Иордании сдерживается из-за слабости материально-технической, законодательной и нормативной базы, недостаточности теоретического обеспечения, нехватки музейных кадров высокой квалификации.

В результате научного переосмысления мировой теории и практики музейного дела на современном этапе установлены конкретные способы модернизации музейно сферы Иордании. Использование теоретических положений новой музеологии, институализация национальной музеологической школы, реорганизация музейной сети на основе концептуальной триады: 1) создание уникального межмузейного пространства для взаимодействия ведущих мировых культур; 2) многомерная музейная презентация арабского мировосприятия и образа жизни; 3) музеефикация объектов Священной земли как центров паломничества, а также формирование единой музейно-туристической инфраструктуры и приоритетное развитие всех видов "культурного туризма" должны способствовать эффективному решению проблемы.

Ключевые слова: культурно-историческое наследие, сохранение, использование, музейная сеть, музей, туристическая инфраструктура, музеологическое исследование Иордании.

Hassan M. H. Bani Mustafa History, Present State and Perspectives of the Development of Jordan's Museum Network. - Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 17.00.08. - Museum Studies and Historic Preservation. - Kharkiv State Academy of Culture, Kharkiv, 2002.

The cultural and historical heritage of Jordan represented by immovable and movable memorials, Jordan's museum network and tourist infrastrukture are explored for the first time as a united and effective sociocultural system. On the basis of the interdisciplinary methodology