Запорізький державний університет

Харченко Іван Іванович

УДК: 940.55 (430) “1989/1990”

Об'єднання Німеччини:передумови та етапи процесу

(1989-1990 рр.)

07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя — 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник — кандидат історичних наук

Давлєтов Олександр Рашидович,

доцент кафедри всесвітньої історії

Запорізького державного університету

Офіційні опоненти: — доктор історичних наук, професор

Кудряченко Андрій Іванович,

генеральний директор Всеукраїнського університету “Міжрегіональна академія управління персоналом” (м.Київ)

доктор історичних наук, професор

Марков Карло Анатолійович,

завідувач кафедри теорії держави та права Дніпропетровського національного університету

Провідна установа — Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “28” лютого 2002 р. о 13.00 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.01 по захисту дисертацій у Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (адреса: 69600, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус V, ауд.326).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, , корпус ІІ).

Автореферат розісланий “_16_” __січня_____ 2002 р.

Вчений секретар  

спеціалізованої вченої ради           Тимченко С.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Закінчення епохи блокового протистояння, крах соціалістичної системи призвели до глобальних геополітичних змін. У першу чергу вони торкнулися тієї хиткої рівноваги, що сформувалася на ґрунті протистояння “Схід-Захід”. Біполярна геополітична система світу була стрімко зруйнована. Антитоталітарні революції у Східній Європі змели існуючі там режими з їхньою ціннісною системою, а натомість утворилася певна ідеологічна пустеля, що надихнула до життя проблеми, які вважали, принаймні, неактуальними на тлі інтеграційних тенденцій сучасності. На порядку денному посттоталітарних країн несподівано для багатьох постали національне питання та питання про політичну орієнтацію. Глибока економічна криза, що спричинила кризу політичну, не могла бути поборена без корінних перетворень в економіці, демократизації суспільства, без його морально-психологічної готовності до реформ. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що в постсоціалістичних країнах не існувало сформованої національної буржуазії, ринкового механізму регулювання економіки та плюралізму політичних партій, які є флагманом та двигуном перетворень.

Одним із найяскравіших проявів як несподіваного ренесансу національного питання, так і ще більш несподіваного його швидкого вирішення в сучасній Європі є приклад возз'єднання німецької нації.

Німецька проблема в її сучасному варіанті виникла як наслідок Другої світової війни і на довгий час стала больовою точкою Європи.

Німецьке питання у “вузькому розумінні” – це проблема єдності німецької нації, а в “широкому” – проблема місця й взаємовідносин Німеччини в повоєнній Європі. Майже кожен поворот європейських відносин відбивався на німецькому питанні. Більше того, німецька територія стала головним плацдармом їх прямого протистояння, зазначають українські дослідники Г.О. Грабарчук та А.І. Кудряченко.

Досвід інших націй є корисним для України при розбудові власної державності соціально-демократичного спрямування. Під таким кутом представляється цікавим досвід однієї з провідних держав Західної Європи. Об'єднання Німеччини в жовтні 1990 року означало, з одного боку, відновлення нацією свого суверенітету, а з іншого – спробу східної частини країни подолати наслідки соціалістичного авторитаризму.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана відповідно до науково-дослідної теми історичного факультету Запорізького державного університету “Українська національна ідея в контексті європейських національних рухів XIX-XX ст.” (держреєстраційний №0197У012785).

Хронологічні межі дисертаційної роботи охоплюють період 1989-90 рр. Нижня межа зумовлена загостренням кризових явищ і початком антитоталітарної революції на території НДР в 1989 р., що дало поштовх до відновлення “німецького питання” у самосвідомості німецького народу та світовій політиці. Верхня межа – кінець 1990 року – коли була досягнута державна єдність німецького народу.

Проте специфіка досліджуваної проблематики вимагає залучення та аналізу певних фактів стосовно “німецького питання” більш раннього періоду (1944-1988 рр.), що мали значний вплив на його розвиток та вирішення.

Територіальні рамки дослідження визначаються кордонами Федеративної Республіки Німеччини і Німецької Демократичної Республіки, що представляють нині одну державу – ФРН.

Об'єктом дослідження є політика двох німецьких держав (ФРН і НДР), а також держав-переможниць (США, Великобританії, Франції і СРСР) у відношенні до Німеччини починаючи з післявоєнних підходів до устрою Німеччини і закінчуючи об'єднанням двох німецьких держав в 1990 році.

Предметом дослідження є процес об'єднання ФРН та НДР в єдину державу в 1989-1990 рр.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу масиву джерел визначити основні передумови та реконструювати етапи об'єднання Німеччини.

Відповідно до поставленої мети вирішуються такі дослідницькі завдання:

- охарактеризувати стан наукової розробки проблеми об'єднання Німеччини;

- проаналізувати умови виникнення “німецького питання” та його еволюцію, розглянути основні етапи розвитку німецько-німецьких взаємовідносин – від конфронтації до їхньої нормалізації;

- простежити вплив Радянського Союзу та провідних країн Заходу на виникнення, розвиток і розв'язання “німецького питання”;

- з'ясувати вплив кризових явищ та антитоталітарної революції в НДР 1989-90 рр. на зростання національної самосвідомості східних німців та прискорення процесу об'єднання Німеччини;

- проаналізувати політику ФРН у національному питанні, визначити арсенал інструментів, які використав Бонн для реалізації ідеї об'єднання;

- реконструювати та охарактеризувати основні етапи процесу об'єднання Німеччини (травень 1989 р. – 3 жовтня 1990 р.).

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше у вітчизняній історичній науці зроблена спроба комплексного й системного дослідження генези “німецького питання” та його розв'язання. Проведений неупереджений аналіз політики СРСР, США, Франції та Великобританії стосовно процесу об'єднання Німеччини. Реконструйовані основні етапи розвитку взаємовідносин двох німецьких держав та етапи об'єднувального процесу. Визначені чинники, що впливали на еволюцію та розв'язання німецької проблеми. Досліджений арсенал зовнішньополітичного інструментарію уряду ФРН, використаного для досягнення об'єднання.

Практичне значення дисертації. Фактичний матеріал, узагальнюючі висновки, запропоновані в дисертації, можуть бути корисними для поглибленого аналізу і наукового прогнозування перспектив європейської політики ФРН, перспектив розвитку сучасних українсько-німецьких відносин.

Матеріали дисертації можуть бути використані у розробці та викладанні лекційних курсів з “Історії міжнародних відносин”, “Історії дипломатії”, “Новітньої історії країн Європи і Америки”, “Політології”, “Геополітики” та ряду спецкурсів, перш за все у вищих закладах освіти.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях на міжнародній науковій конференції “Доля та вибір” (Польща, Жешов 2000), звітних наукових конференціях Запорізького державного університету (1994-1999 рр.), в ряді статей і тез, підготовлених та опублікованих автором, із яких три – у фахових виданнях.

Достовірність результатів проведеного дослідження забезпечується комплексом документів та матеріалів, а також методологічною базою, на основі яких виконано дисертацію.

Структура роботи обумовлена поставленими метою та завданнями дисертації й відображає логічну послідовність питань, що досліджувались. Відповідно дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, приміток, списку використаних джерел (118 позицій) та літератури (277 позицій). Обсяг дисертації складає 184 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність та новизну теми, визначено об'єкт, предмет, хронологічні і територіальні рамки дослідження, його мету і завдання, визначено наукову новизну, практичне значення дисертації та апробацію її результатів.

У першому розділі – “Об'єднання Німеччини: джерела та історіографія проблеми. Теоретичні засади дослідження” – розглядається стан наукової розробки проблеми, подається огляд джерел, а також розкривається методологія дослідження.

Спеціальних комплексних узагальнюючих досліджень, присвячених аналізу проблеми об'єднання Німеччини, у вітчизняній історіографії ще не існує. В той же час у науковій літературі є праці, що розглядають окремі аспекти цієї теми. Умовно історію наукової розробки даної проблематики можна поділити на два хронологічні періоди. Перший період охоплює 40-і – кінець 80-х років ХХ ст., а другий – розпочався з кінця 80-х років. Критеріями саме такого поділу є, по-перше – стан вирішення німецької проблеми, по-друге, ідеологічна спрямованість наукових розробок. Ці два фактори були визначальними, вони обумовили конкретизацію проблематики та підходи стосовно аспектів її наукового вирішення.

Нижня межа першого хронологічного періоду (40-і р. ХХ ст.) пов'язана з виникненням “німецького питання” як одного з наслідків Другої світової війни та утворенням біполярної моделі світового устрою, а верхня (кінець 80-х р. ХХ ст.) – із кризою соціалістичного табору, з демократичними процесами в соціалістичних країнах, що зробили можливою розбудову нових підходів у дослідженні проблеми. В основу класифікації покладено дві ознаки: походження та ідеологічна спрямованість наукових досліджень, які відповідно до цих ознак можна умовно розділити на такі групи: по-перше, література СРСР і НДР; по-друге, західна історіографія проблеми.

Перша група зазначеного періоду представлена роботами радянських дослідників В.Н. Білецького, О.О. Галкіна, С.Н. Власова, М.Г. Єлісєєва, К.А. Маркова, А.С. Зав'ялова, В.Є. Снапковського, І.С. Кремера, І.М. Кулініча, М.Ф. Бабанцева, В.Д. Кульбакіна, В.Д. Мирончука та дослідників екс-НДР Ж.Данкера, Ф.Берга, В.Шмідта, Г.Кайдерлінга та інші. В роботах цих авторів аналізується великий масив фактичного матеріалу, досить глибоко розглядається історія виникнення “німецького питання”, взаємовідносини Німеччини і Європи. Дослідження цих авторів висвітлюють місце ФРН у контексті дуалістичної системи забезпечення міжнародної безпеки й протистояння між Заходом і Сходом.

Другу групу першого періоду складають роботи західних фахівців, К.Шумахера, Ф.Клінгеля, В.Брунса, М.Штюрмера, Т.Швайсфурта, А.Кленне, Р.Майера та інші. Поряд із реальним наповненням німецько-німецьких відносин у Західній Німеччині не припинялися дискусії, зіткнення полярних точок зору, вивчення громадської думки на предмет ставлення й перспектив подолання розколу німецької нації. Західна історіографія, в цілому, мала більш розмаїтий характер, і якщо в перші повоєнні роки німецьке питання стояло дуже гостро, то з плином часу воно перестало розглядатись як самостійна величина, а лише в контексті взаємовідносин Схід-Захід. Треба зазначити, що така форма цілком влаштовувала західні держави за винятком хіба що ФРН. Але й Боннський уряд досить тривалий час віддавав перевагу в розв'язанні “німецького питання” силовим методам, що пов'язувалось у першу чергу з політичним та воєнним потенціалом союзників по НАТО. Це, звичайно, позначилося і на поглядах західнонімецьких істориків того періоду.

Виділення другого історико-хронологічного періоду в історіографії проблеми тісно пов'язане з докорінними змінами у світовій політичній ситуації на зламі 80-90-х р. ХХ ст., з антитоталітарними революціями та наступними демократичними процесами в країнах Східної Європи і в СРСР, насамперед. Це спонукало до пошуку нових підходів у міжнародній політиці, нового образу мислення.

З кінця 80-х – початку 90-х років в СРСР з'явилися публікації вчених, в яких по-новому розставлені акценти на “німецьку проблему” і обґрунтовувалася необхідність подолання конфронтації в Європі між Заходом і Сходом, по-новому розглядалися позиції ФРН. Це стало свідченням великого інтересу наукової громадськості до розвитку подій у Німеччині, її ролі в Європі.

Українські дослідники А. І. Кудряченко та Г. О. Грабарчук звертають увагу на генезу “німецького питання”, досліджують взаємовідносини ФРН та НДР. А.І. Кудряченко обґрунтовує висновок про зверхність національних інтересів над раціональними суспільними конструкціями (мається на увазі демократизація суспільного життя в ФРН та європейська інтеграція – прим. автора).

Аналіз причин краху авторитарних режимів Східної Європи і НДР, зокрема, та процес об'єднання знайшли своє відображення певною мірою в роботах О.Р. Давлєтова, С.В. Віднянського, В.О. Дрібниці, А.В. Потапова та О.О. Ахтамзяна.

Радянська, сучасна російська та українська історіографії в цілому приходять до висновку, що об'єднання Німеччини є реалізацією права нації на самовизначення.

До кола фундаментальних західнонімецьких досліджень, які певною мірою підбивають підсумки у розвитку “німецького питання”, його еволюцію, слід віднести роботи Е.Шульца та Р.Фрітш-Бурнацель.

Досягнення Німеччиною єдності не призвело до припинення полеміки серед науковців, а лише перенесло акценти з проблем доцільності й можливих варіантів об'єднання на оцінку процесу та його наслідків. Юрген Хабермас назвав об'єднання “колонізацією Заходу”, а східнонімецький дослідник Гюнтер Грасс – “розпродажем НДР капіталізмом”.

Стрімкий плин подій та їх висока щільність, нескінченний потік повідомлень ускладнювали наукове відображення процесу в цілому, досліджувались лише його окремі складові: ренесанс німецької національної ідеї, встановлення парламентської демократії в НДР, роль громадянського суспільства, зіставлення економічного та культурного розвитку ФРН та НДР тощо. Дослідження початку 90-х рр. представлені роботами Ханса Йоаса, Мартіна Колі, Клауса фон Бойме, Петера Меркла, Ральфа Дарендорфа та інших. Характерною ознакою цих робіт є вивчення причин краху соціалістичного режиму в НДР та соціалістичної системи в цілому в контексті міжнародних відносин та політики роззброєння.

Вплив соціальних подій в НДР на міжнародне врегулювання “німецького питання” досліджується в роботах Й.Райха, Р.Тетцнера.

В роботі “Важкий шлях до демократії. Від кінця НДР до німецької єдності” західнонімецький дослідник Г.-Й. Глайснер відзначає, що недостатньо вивченими є причини об'єднання, хоча найбільшого поширення набула інтерпретація, згідно з якою основними причинами об'єднання є: економічна криза НДР та сприятливі міжнародні умови в контексті політики розрядки й нормалізації відносин між Заходом та Сходом.

Таким чином, роботи західних та радянських дослідників кінця 80-х – початку 90-х років характеризуються пошуками взаємопорозумінь та спробами виправити історіографічні помилки, спричинені впливом ідеології. При цьому слід зазначити, що історики країн СНД схильні більш критично переглядати історію. В західній історіографії практично не зазнали змін погляди стосовно періоду Холодної війни. Критика соціалістичного ладу колишньої НДР має, інколи, необ'єктивний, надто емоційний характер, що поєднується з вправним ретушуванням певних фактів Боннської політики.

Загалом, виходячи зі ступеня накопичення фактичного матеріалу з досліджуваної проблематики та його теоретичної обробки, можна окреслити такі риси: по-перше, заідеологізованість певних груп джерел; по-друге, недостатня систематизованість та верифікація існуючих джерел; по-третє, недоступність ряду важливих джерел, що характеризують західнонімецьку політику й політику інших держав стосовно проблеми об'єднання; по-четверте, наукові розробки досліджуваної проблематики здебільшого розглядають окремі аспекти об'єднання Німеччини, узагальнюючі аналітичні роботи практично відсутні.

Вивчення проблеми вимагає розгляду широкого спектру джерел, що становлять джерельну базу дисертації. За своїм походженням, характером та змістом їх можна умовно поділити на кілька груп: 1) міжнародні нормативно-правові акти, законодавчі акти ФРН та НДР, також офіційні заяви державних діячів; 2) статистичні та довідкові видання; 3) партійні документи, партійна періодика та періодична публіцистика; 4) спогади та мемуарна література; 5) відео-, фотоматеріали та інші електронні носії.

До найбільш цінних, базових джерел належить перша група. Це нормативні акти в області міжнародних відносин: міжнародні договори та угоди, що прямо або непрямо торкаються німецької проблеми; законодавчі акти ФРН та НДР; офіційні заяви державних діячів. Цілий ряд документів цього виду був зібраний та опублікований в роботах Д.Наката та К.Кайзера. Спільними рисами цієї групи є нормативний характер документів, що визначали основні постулати офіційної політики європейських держав, США та СРСР у німецькому питанні в досить значні проміжки часу. Комплексне використання цих джерел дає можливість відтворити генезу як самого “німецького питання”, так і пошук підходів певних держав щодо його вирішення.

Офіційні заяви державних діячів та промови є свого роду офіційним тлумаченням та поясненням цілого ряду міжнародних угод. Слід зауважити, що ця група завжди має певний пропагандистський та декларативний характер.

Другу групу складають статистичні та довідкові видання, що дозволяють дослідити маловивчені процеси, що не знайшли свого відображення в інших джерелах, наприклад, при аналізі кризових явищ в НДР та їх впливу на об'єднувальний процес, соціальні наслідки об'єднання або кошторис об'єднання для ФРН та інше.

До третьої групи джерел належать партійні документи, партійна періодика та періодична публіцистика. Специфікою даної групи джерел є те, що вони, виражаючи волю певних соціальних груп, масово впливають на свідомість представників цих груп і формування громадської думки загалом. Не маючи загальнонормативного характеру, ці джерела завжди мають певне ідеологічне забарвлення та прагнуть до розповсюдження своєї точки зору на проблему та підходи щодо її вирішення. Преса з одного боку фіксує реальний обіг подій, є хронографом, але з другого – фактичний матеріал подається в суб'єктивній інтерпретації та вільному доборі фактів.

Західнонімецька преса зіграла важливу роль у формуванні суспільної думки щодо проблеми об'єднання Німеччини й відігравала важливу роль у зовнішньоінформаційній кампанії Бонна. Коли питання німецької єдності постало на порядку денному, західнонімецькі газети, крім всебічного обговорення проблеми вітчизняними політиками, науковцями, діячами культури, друкували огляди міжнародної реакції на об'єднання.

Однією з найцікавіших груп джерел, на нашу думку, слід вважати мемуари видатних політичних діячів, що брали безпосередню участь у політичних процесах, досліджуваних у даній роботі. Треба враховувати суб'єктивний характер даної групи джерел і те, що ці роботи розглядають процес об'єднання Німеччини, виходячи з того, як він мав вигляд перед світовою спільнотою з точки зору офіційної позиції країн, що їх вони репрезентували.

Проте без цих робіт неможливий об'єктивний аналіз фактів, вони є певною мірою індикатором ідеологічної спрямованості інших джерел. До цієї групи належать роботи М.С. Горбачова, Е.А. Шеварднадзе, Дж. Бейкера, Ф.Міттерана, К.Аденауера, Л.Ерхарда, Ф.-Й. Штрауса, В.Брандта, Г.Коля, Г.-Д. Геншера, Х.Тельчика, В.Шойбле, Е.Хонекера, О.Лафонтейна, Г.Гізі, Е.Кренца, Х.Модрова, В.Тірса та інші.

Специфічним, але цікавим видом джерел є кіно-, фотоматеріали. В ФРН вийшла значна кількість відеофільмів про об'єднання, що спираються на відеорепортажі та архівні дані телеканалів, інтерв'ю учасників подій. Наприклад, відеофільм “Про створення. Як прийшла німецька єдність”, який був вироблений видавництвом журналу “Шпігель”. Серед електронних носіїв інформації необхідно відзначити новий вид джерел – мультимедіа CD-ROM, що вміщує значний масив аудіо-, фото-, відео- та друкованої інформації, наприклад, CD-ROM “Німецько-німецький час: хроніка Німеччини від 1945 до 1995 року”. Даний вид джерел допомагає краще зрозуміти соціально-психологічний аспект подій в НДР, дослідити настрої пересічних громадян, їх образ мислення та сподівання.

Комплексне використання представленого корпусу різноманітних джерел у цілому дозволило зібрати достатньо репрезентативний і достовірний фактичний матеріал, який надав можливість вирішити основні завдання дослідження.

Мета та завдання дослідження визначили теоретико-методологічний підхід пізнання історичної реальності, в основу якого було покладено діалектичні принципи пізнання. Теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження складають:

Принцип історизму, що передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, що відбувалися не тільки з об'єктом дослідження, але й з усіма пов'язаними з ним процесами і явищами.

Важливою складовою теоретико-методологічної основи дослідження стали принципи багатофакторності та синкретизму, що пропонують розгляд проблеми крізь призму взаємозв'язків усіх чинників та взаємодії геополітичних, національно-культурних, соціально-економічних та політичних факторів для визначення особливостей об'єднувального процесу в Німеччині, бо будь-які соціальні явища мають складний поліморфний характер, що дозволяє їх досліджувати лише, спираючись на комплексний підхід.

Автор також керувався принципами об'єктивності та всебічності, які зорієнтовані на виявлення внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків предмета дослідження, вимагають виявлення всіх чинників і передумов, що детермінували як генезу, так і розв'язання “німецького питання”.

Критичний аналіз історіографії та джерел неможливий без урахування принципу суб'єктивності.

Зазначені принципи реалізуються через застосування комплексу методів як інструментарію безпосереднього аналізу історичної дійсності за допомогою використання загальнонаукових і спеціальних методів.

Конкретними методами, на які спирався автор, були такі загальнонаукові методи – історичний та логічний (системно-структурний), із властивим їм аналізом, синтезом і системним підходом, і такі загальноісторичні методи – періодизаційний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, синхроністичний, статистичний, ретроспективний та футуроспективний.

Дослідження новітньої історії неможливе без застосування методології сучасної політики, оскільки історія сьогодні – це політика вчора. До спеціальних методів, використаних автором, слід віднести такі методи: структурно-функціональний, соціально-психологічний, символічного інтеракціонізму та постмодернізму.

Структурно-функціональний метод допомагає проаналізувати та скерувати процеси модернізації та інституалізації в сучасному суспільстві. Використання цього методу дозволяє дослідити розвиток кризових явищ в НДР, політичний інструментарій уряду ФРН використаний для досягнення об'єднання Німеччини, визначити вплив “національної ідеї” на процес об'єднання.

Метод символічного інтеракціонізму розкриває зміст та значення інтенсивності взаємодії суб'єктів політики на механізм прийняття політичних рішень. Цей метод використовувався для аналізу діяльності політичних лідерів Г.Коля, М.С. Горбачова, Е.Хонеккера та інших.

Метод постмодернізму, що критично ставиться до будь-яких бінарних опозицій: класових, суб'єкт-об'єкт, образ-поняття, суспільне-приватне. Згідно з його концепцією існують об'єктивні структури (політичні, економічні, ідеологічні відносини), що детермінують розуміння, спосіб відчуття, осмислення та оцінки суб'єктів політики, політичної реальності. Цей метод дає змогу розкрити зміст політичної діяльності Бонна, виходячи з аналізу політичної ситуації, способу мислення, вибору стратегій, які можуть загальмувати чи прискорити суспільний процес з точки зору їх практичної цінності, незалежно від етичних та моральних аспектів. Використання цього методу допомагає проаналізувати механізм прийняття політичних рішень в умовах постіндустріального суспільства.

Застосування соціально-психологічного методу надає змогу вивчення залежності політичної поведінки індивідів від їх включення до певних соціальних груп, а також психологічних характеристик груп. Метод застосовувався для дослідження соціально-психологічних характеристик певних суспільних верств НДР, їх політичної активності. Соціально-психологічна методологія активно використовувалась урядовими колами ФРН як засіб впливу на суспільну свідомість громадян НДР.

Отже, необхідність системного висвітлення генези “німецького питання” обумовлена оновленням методологічної основи та зменшенням ідеологічної забарвленості, притаманної як західним, так і вітчизняним дослідженням періоду Холодної війни, введенням в обіг значної кількості нових джерел. В історичній літературі існує значний масив з окремих аспектів процесу об'єднання Німеччини, проте відсутні комплексні вітчизняні дослідження, що аналізують генезу проблеми та етапи її вирішення.

Існує значна полеміка як у західній, так і у вітчизняній історіографії з приводу причин та етапів об'єднувального процесу Німеччини. А тому існує нагальна потреба в реконструкції, історичному відтворенні процесу об'єднання, переосмисленні визначальних фактів, їх розгляд під кутом прагматизму, взаємообумовленості та взаємовпливу, виокремленні й аналізу основних етапів об'єднання, вивченні сукупності методів та засобів, що їх використав Бонн для досягнення об'єднання Німеччини.

У другому розділі – “Німецьке питання: передумови виникнення та еволюція проблеми” – зроблено акцент на аналіз причин виникнення “німецького питання” та перші спроби його врегулювання.

Одним з головних результатів Другої світової війни стало виникнення біполярної системи міжнародних відносин і поділ єдиної раніше Німеччини на чотири окупаційні зони (американську, англійську, французьку і радянську). Політика СРСР, з одного боку, і недавніх союзників по антигітлерівській коаліції (США, Великобританії, Франції), з іншого, призвела до утворення в 1949 році двох незалежних німецьких держав, на території єдиної раніше Німеччини, ФРН і НДР.

Наприкінці війни, коли поразка гітлерівської Німеччини вже не викликала сумнівів, почали вимальовуватися контури майбутніх протиріч між державами-переможцями, які хотіли використати Німеччину як складову частину своїх власних планів. У цій складній ситуації для німецького народу, безперечно, найважливішим завданням стало збереження власного, хоча й обмеженого, суверенітету. Оскільки майбутнє німецького народу в цей час цілком залежало від держав-переможниць, то єдиним виходом було сприйняття німецькими політичними лідерами вимог окупаційної влади. Лише за таких умов можливо було реалізувати заходи щодо відновлення німецької державності. Уряд К.Аденауера мав бути “більш західним, аніж сам Захід”, щоб домогтися довіри від окупаційної влади західних держав та отримати можливість здійснювати реальне керівництво в західних зонах. За таких обставин єдиним виходом у другій половині 40-х рр., з точки зору уряду К.Аденауера, було принесення в жертву “німецької єдності” задля “німецької державності”.

Що стосується східної окупаційної зони, то СРСР протягом перших повоєнних років намагався проводити політику, націлену на відновлення німецької єдності та державності, в кільватері рішень Ялти та Потсдама. Сталінський уряд у цей час був готовий більше йти на компроміси, аніж західна сторона. Західні держави були на той час стурбовані можливим розповсюдженням соціалізму в Європі. Великобританія та США в цей період цілком слушно намагалися виправити економічне становище в Західних зонах рівнозначно, як і забезпечити прихід до влади лояльних сил. Виділяється позиція Франції, погляди якої майже не змінились порівняно з Версальською системою, вона виступала за максимальне ослаблення Німеччини з метою запобігти можливості агресії в майбутньому.

Особливістю виникнення німецької проблеми був її тісний взаємозв'язок з цілим рядом зовнішньополітичних аспектів.

У цілому виникнення та розвиток “німецького питання” проходить ряд етапів:

Уперше ідея розподілу Німеччини виникає ще на початку 40-х років в урядових колах Великобританії та США.

1945-1949 рр. – період конфронтації, оформлення німецької дводержавності, перетворення окупаційних зон на дві держави ФРН та НДР.

1949-1966 рр. – спроба вирішити “німецьке питання” правлячими колами ФРН з позиції сили, що знайшло своє віддзеркалення в “доктрині Хальштейна”.

1966-1969 рр. – відмова від силових методів вирішення “німецького питання”, пошук нових підходів. Берлінська та Карибська кризи привели лідерів СРСР та США до корекції політичної стратегії ворогуючих блоків й послаблення міжнародної напруженості.

1969 – поч. 70-х рр. – у західнонімецьких політичних колах, передусім СДПН, формується новий підхід до розв'язання “німецького питання”, логічним завершенням якого з'явилася часткова нормалізація відносин між ФРН і НДР.

2 пол. 70-х – 1989 рр. – період стабілізації німецько-німецьких відносин. Криза соціалістичної системи, розгортання антитоталітарних революцій у Східній Європі і в НДР зокрема призвели до несподіваного для багатьох повернення на порядок денний “німецького питання”. В цей час застосування урядом ФРН “тактики малих кроків” сприяло посиленню залежності НДР від ФРН.

У третьому розділі – “Антитоталітарна революція в НДР та її вплив на ренесанс німецького питання” – розглядаються причини антитоталітарної революції в НДР, хід, досліджується вплив Бонна на події в НДР.

Криза 80-х років в НДР була логічним продовженням кризових ситуацій попередніх 40 років існування країни. Початку політичного переходу до демократії в НДР передував досить тривалий період ослаблення ресурсів життєздатності старої системи, ресурсів матеріально-силових і духовно-психологічних. Соціалістичний режим в НДР в кінці 80-х років більше не спроможний задовольнити найважливіші інтереси основних соціальних груп. Ці інтереси – особиста безпека, міцність моральних підвалин, прийнятний рівень матеріального добробуту й інше, але їхня незадоволеність призводить до внутрішнього підриву підвалин авторитарної влади.

Втрата легітимності режиму являє собою процес, що може бути простежений на двох рівнях – масовому й елітному. Для правлячої еліти ослаблення легітимності означає нездатність переконати маси в єдиній правоті обраної нею стратегії розвитку і виробити таку ідеологічну формулу, що в основному відбивала б масові потреби й установки. Ерозія ідеології була, ймовірно, одним із головних факторів розкладання системи й ослаблення її легітимності.

Важливу роль відіграло зниження ефективності дії економічних і силових структур. Активізуються опозиційні уряду рухи; зі складу контреліти висуваються нові лідери; більшою свободою користується преса, що виявляє і робить надбанням громадськості все більше фактів режимної корупції і зловживання владою; реформістські, схильні до змін сили усередині правлячого блоку здобувають нові можливості для зміцнення своїх позицій (Е.Кренц, Г.Модров). Режим усе більше втрачає колишню визначеність і цілісність, стає все менш передбачуваний у своїх діях.

Після відставки Е.Хонеккера в керівництві СЄПН склалася рівновісна ситуація – ні консерватори, ні реформатори не змогли ефективно взяти гору, однак при цьому ніхто з них не почував себе досить упевнено для того, щоб діяти іншими, крім переконання “товаришів по партії” засобами, це призводить до паралічу влади й неспроможності провести необхідні реформи.

Для НДР основою протистояння правлячій еліті стала масова мобілізація, що змусила колишній режим відмовитися від влади. Самі переговори режиму й опозиції утруднені порівняно слабким рівнем організації опозиції, її мітинговим характером, аморфністю, відсутністю чітко визначеної структури.

Поставторитарні перетворення торкнулися самих основ соціального порядку – проблеми державного устрою і національної ідентичності.

Перебудова та колапс радянського ринку створив украй несприятливу для НДР ситуацію, через її політичну та економічну залежність від СРСР. Проте економічні причини не були для НДР настільки критичними як для інших країн соціалістичного табору.

Відсутність потрібних для успішного переходу структур міжнародної безпеки, крайня неорганізованість виниклого з закінченням Холодної війни міжнародного порядку вели до швидкої руйнації соціалістичного режиму в НДР. В темпоральному аспекті розвиток кризових явищ в НДР збігся з активізацією “німецької” політики правлячими колами ФРН.

Уряд Г.Коля послідовно реалізував ряд заходів, спрямованих на “розхитування” політичного режиму НДР. Засоби масової інформації, особливо радіо та телебачення ФРН вели активну інформаційну війну проти режиму НДР. Процес перебудови в СРСР і спроба самоізоляції уряду НДР були резонансними хвилями, що підсилили вплив західнонімецької пропаганди на свідомість громадян НДР. Інформаційна агресія ФРН велася як на рівні соціально-політичному, так і на рівні культурно-побутовому, розповсюдження інформації здійснювалося через всі доступні канали: товари масового споживання, що демонстрували перевагу капіталістичної економіки над соціалістичною; засоби масової інформації ФРН, що вміло скеровували формування антитоталітарних настроїв в НДР; формальні та неформальні організації НДР, особливо показовою в цьому плані є роль церкви в НДР; розповіді очевидців, тобто тих громадян НДР, що побували в Західній Німеччині за гостьовими візами; розповсюдження чуток, що виникають через інформаційний вакуум, створений спробою інформаційної блокади власного населення урядом НДР. Серед економічних важелів слід зазначити концентрацію зовнішньої заборгованості НДР у руках ФРН та надання вигідних кредитів в обмін на запровадження спільних соціально-культурних програм.

В четвертому розділі – “Об'єднання ФРН та НДР” – розглядаються міжнародні аспекти врегулювання “німецького питання” та процес об'єднання Німеччини.

Об'єднувальний процес у Німеччині умовно можна розділити на три основні етапи:

1) травень – 9 листопада 1989 року – загострення кризових явищ. Першим проявом політичної кризи слугувала фальсифікація результатів комунальних виборів у НДР у травні 1989 р. Для цього етапу є характерним загострення кризових явищ в НДР, поряд з небажанням уряду НДР визнати гостру необхідність реформ, спроби проведення політики самоізоляції. Листопадові події в НДР отримали назву антитоталітарної революції. 9 листопада 1989 р. – початок революційних подій у НДР, проявом яких стали масові демонстрації в Берліні та Лейпцигу.

2)  листопада 1989 – березень 1990 року – революція в НДР і складання об'єктивних передумов для об'єднання. Для цього періоду характерні такі риси: по-перше, різке підвищення політичної активності народних мас у НДР, відродження національної самосвідомості та вимоги демократичних перстворень у демократичному дусі. Розвиток подій проходив на тлі економічної та політичної кризи в НДР та за умов активного втручання Бонна, використовуючи економічні важелі, ЗМІ та дипломатичні канали; по-друге, невизначеність майбутнього НДР та пошук варіантів об'єднання, пошук перехідних державних форм, що знайшло свій прояв, у так званому “плані Модрова”. Листопадова революція в НДР дала реальні шанси урядові Г. Коля розробити стратегію та тактику об'єднання (десять пунктів Коля) та зробити все, щоб форсувати цей процес: підтримка консервативного “Альянсу за Німеччину”, економічна допомога НДР, валютний союз, що був рівноцінний економічній експансії. Березневі вибори в НДР (1990 р.) принесли перемогу консервативній партії “Альянс за Німеччину”, що висувала своїм гаслом найшвидше об'єднання ФРН та НДР на базі ст. Конституції ФРН. Процес об'єднання вступив у фазу “прискореного аншлюсу”.

3) березень – 3 жовтня 1990 року – процес об'єднання ФРН і НДР. Перемога на виборах громадського об'єднання “Альянс за Німеччину” фактично означала цілковите сприйняття західнонімецького варіанта об'єднання згідно зі статтею 23 Основного закону ФРН. Введення в дію валютного союзу 2 липня 1990 року надало процесу об'єднання невідворотного характеру. Термін та умови об'єднання були визначені німецькими державами 31 серпня 1990 року договором “Про об'єднання”. Західні держави та СРСР юридично констатували згоду на об'єднання в договорі “Про остаточне врегулювання відносно Німеччини” від 12 вересня 1990 р.

3 жовтня 1990 р. – об'єднання Німеччини. НДР припинила своє існування як суб'єкт міжнародного права. Німецький народ відновив свій суверенітет і єдину державність.

Високий динамізм подій поставив у досить складне положення держав-переможниць (Франція, Великобританія, США, СРСР). Загалом право німецького народу на самовизначення ніхто не заперечував, але позиції вищеперелічених держав з питання об'єднання Німеччини були різними.

Найбільшого розуміння й підтримки офіційний Бонн домігся з боку США. Виступаючи 22 лютого 1990 р. перед зовнішньополітичним комітетом Конгресу, держсекретар США Дж. Бейкер позитивно охарактеризував механізм урегулювання “німецького питання” по формулі “2 ”, суть якої зводилась до того, що дві німецькі держави самі визначать умови та строки об'єднання, що є реалізацією німецьким народом права на самовизначення, й лише потім урегульовується міжнародний аспект цього процесу за участю чотирьох держав-переможців.

Така позиція США пояснюється наступними аргументами: по-перше, хоча у відносинах з СРСР був досягнутий значний прогрес, проте не існувало ніякої гарантії, що в Радянському Союзі реформи пройдуть успішно, й в КПРС не візьмуть гору противники перебудови. А значить не існувало гарантій, що СРСР перестане найближчим часом розглядатись як стратегічний противник США й НАТО. Якщо забезпечувалась інтеграція об'єднаної Німеччини в ЄС й НАТО, то втрата території Східної Німеччини ослаблювала геополітичні позиції ОВД і СРСР, а тому – об'єктивно вигідна США. По-друге, наявність загрози з боку “країн соціалізму” дозволяла й робила необхідним присутність і вплив США в Європі. Ослаблення соціалістичного табору мало одним з наслідків ослаблення впливу США на країни Західної Європи. Об'єднана Німеччина повинна була стати тим важелем, який поверне США колишній вплив. Оскільки і Великобританія, і Франція однаково як і інші країни не могли не рахуватися з історією – єдина Німеччина служила постійною загрозою миру в Європі протягом всього періоду свого існування, починаючи з кінця ХIХ століття; з геостратегічним і економічним становищем – єдина Німеччина ставала найбільшою державою Європи з майже вісімдесятимільйонними людськими ресурсами і величезним економічним потенціалом, що в умовах розпаду соціалістичної системи і ліквідації старої рівноваги загрожувало виникненням нового “особливого” шляху німців. Природно, що за таких обставин США ставали певним гарантом безпеки, стабільності в Європі й захисту проти нейтраліських чи гегемоніських устремлінь Німеччини, незалежно від того як розвиватимуться відносини з СРСР. По-третє, для урядових кіл ФРН було цілком очевидно, що серед чотирьох держав-переможниць, які могли суттєво впливати на врегулювання німецької проблеми, лише з США існувала можливість домовитись на найбільш сприятливих умовах. Ситуація з США була у багатьох аспектах найлегшою, у порівнянні з їх західноєвропейськими союзниками: США були географічно віддаленими від ФРН, їх не торкалися питання зростання території Німеччини та ін.

В результаті Вашингтон активно сприяв забезпеченню для Бонна лояльності з боку партнерів по НАТО, особливо Великобританії; підтримка ФРН мала вирішальний вплив на політичну лінію СРСР.

Позиція Великобританії окреслюється двома рисами: з однієї сторони, виходячи з політичних та економічних міркувань, бажанням зберегти поділ Німеччини (ця лінія характерна до кінця 1989 р.) або, принаймні, затягти цей процес на певний строк; з другого боку, оскільки Німеччина є партнером Великобританії по ЄС та НАТО, то відкрита протидія вважалася неприйнятною. При цьому британська дипломатія цілком слушно вважала, що реакція СРСР на прискорений процес об'єднання буде негативною, тому Великобританія зможе, в певній мірі, використати це, балансуючи між інтересами ФРН та СРСР. Реалізація цієї лінії повинна була знайти відображення в пасивній протидії об'єднанню, спираючись на загрозу миру, стабільності в Європі й необхідності подальшого діалогу між Сходом та Заходом.

Франція всіляко прагнула зберегти атмосферу добросусідства з ФРН, хоч особливого захоплення від такого швидкоплинного возз'єднання, згадуючи історію, і по ряду геополітичних причин не відчувала. Проте політичні кола Франції підтримали ФРН при умові міцної інтеграції об'єднаної Німеччини в ЄС та НАТО.

Еволюція поглядів СРСР у німецькому питанні зводиться до наступного. Якщо під час жовтневого візиту 1988 р. канцлера ФРН Г.Коля в Москву глава радянської держави М.С. Горбачов з приводу “німецького питання” стверджував, що “нинішня ситуація – це підсумок історії” і всі спроби змінити положення – “заняття не безпечне”, то не пройшло і року, як радянське керівництво під тиском причин, передусім внутрішніх, змушене було переглянути свої позиції. Возз'єднання стало можливим, на думку офіційного Бонна, після того, як в липні 1990 р. М.С. Горбачов під час зустрічі з федеральним канцлером ФРН дав згоду на об'єднання двох німецьких держав. Шлях до підписання “Договору  ” був відкритий. Важке економічне становище СРСР примусило радянське керівництво шукати економічної підтримки Заходу. Пропозиція уряду і ділових кіл ФРН про надання СРСР вигідних кредитів сприяла “переконанню” радянського керівництва. Обраний радянським керівництвом метод проведення переговорів на основі особистих контактів та домовленостей політичних лідерів негативно позначився на послідовності та якості зовнішньої політики СРСР, що найбільш стало помітним на прикладі “німецького питання”. Всі особисті переговори, що їх провів М.С. Горбачов з федеральним канцлером Г.Колем, призвели до результатів, які оцінювалися західнонімецькими політиками, науковцями та ЗМІ як тріумф канцлера, а в СРСР спричинили критику не тільки з боку політичної опозиції, але й науковців. Проте дії радянського уряду не можуть бути оцінені однозначно, в цілому політика радянського керівництва й особисто М.С. Горбачова сприяла нормалізації відносин між Сходом та Заходом, роззброєнню, мала гуманістичний прогресивний характер.

Загалом, вимоги держав – переможниць зводилися до чотирьох основних пунктів: 1) об'єднана Німеччина повинна бути інтегрована в НАТО. Війська союзників по НАТО повинні і надалі розміщуватися на території ФРН; 2) об'єднана Німеччина повинна бути інтегрована в ЄС; 3) визнання офіційним Бонном непорушності східних кордонів по Одеру-Нейсе ще до об'єднання; 4) поступове виведення радянських без форсування