Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна

Іванова Карина Андріївна

УДК 300.372

соціологічні аспекти міжкультурної комунікації

в українському вузі

Спеціальність: 22.00.06. - соціологія культури, науки та освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній фармацевтичній академії України (м.Харків) Міністерства охорони здоров'я України

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор

Подольська Єлізавета Ананіївна,

Національна фармацевтична

академія України,

проректор з гуманітарної освіти та виховання,

завідувач кафедри суспільних наук

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

кафедри прикладної соціології

Лисиця Надія Михайлівна,

Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна

кандидат соціологічних наук, доцент

Михайльова Катерина Геннадіївна,

Харківський гуманітарний інститут “

Народна українська академія”,

завідувач кафедри соціології

Провідна установа: Інститут соціології НАН України,

відділ соціології культури та масової

комунікації, місто Київ

Захист відбудеться 25.06.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна (61006, м.Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49).

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (61077, м.Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий 25.05.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.І.Шеремет

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Нинішня епоха, що успадкувала від недавнього протистояння систем "розколотість" світу на "ми – вони", із максимальною гостротою оголила проблему вивчення ціннісних аспектів міжкультурної комунікації. Це пов'язано з цілим комплексом причин, насамперед, - з інтенсифікацією культурних контактів у міжнародному масштабі і у всіх сферах життя - політичній, економічній, соціальній, культурній.

Сучасний процес глобалізації та інтенсифікації міжнаціонального спілкування став причиною формування ідеї ціннісного плюралізму і культурного релятивізму та поставив у зв'язку з цим завдання формування толерантних відносин між людьми, які презентують різні культурні світи.

Поняття "міжкультурна комунікація" сьогодні трактується дуже широко і включає різні рівні - від міжособистісного спілкування представників різних соціальних груп із культурними світами, що відрізняються один від одного, до взаємодії між представниками різних національних культур чи цивілізацій, ще більш глобально - спілкування між Сходом і Заходом.

В умовах інтенсифікації практичної взаємодії між представниками різних культур із усією гостротою постає завдання теоретичного осмислення можливостей та засобів досягнення максимального взаєморозуміння, запобігання конфліктів, досягнення нового рівня усвідомлення спільності вселюдської долі та більш глибокої психологічної єдності, що не залежить від ступенів культурних розходжень. Крім того, сучасна політика міжнародного співробітництва вимагає не тільки максимальної кооперації між культурами, але також пошуку формальних умов і можливостей для досягнення домовленостей на всіх рівнях, вироблення взаємовизнаної суспільної думки щодо потреб міжнаціонального спілкування і, насамперед, формування такого менталітету, в основі якого була б ідея цінності будь-якої культури і стилю життя. Така політика базується на вихованні певних моральних почуттів і відносин, а саме: співчуванні, толерантності, емпатії та співробітництві з різними національними культурами, оскільки усі вони входять в єдину глобальну систему взаємозалежностей, що включає не тільки економічні параметри, але також екологічні, культурні, політичні, соціальні та моральні.

У сучасному світі, що опановує нові форми і методи передачі та збереження інформації, на перший план висувається проблема взаєморозуміння як головного результату людського спілкування, що припускає більш поглиблений підхід до процесу комунікації та враховує специфіку ціннісних орієнтацій, які багато в чому визначають мотиви і результати спілкування.

У ХХІ столітті людина вже не може додержували звичних кліше щодо інших націй і культур, вона повинна глибше усвідомити й осмислити той факт, що кожна культура має свою систему цінностей, яка, у свою чергу, не може бути об'єктом оцінки, що припускає схвалення чи осуд з боку людей, які не поділяють цю систему цінностей. Тому сучасний світогляд включає ідею визнання ціннісної розмаїтості культур та ідею однакової поваги до всіх культур, тобто ідеї культурного плюралізму і ціннісного релятивізму.

Для незалежної України існує об'єктивна необхідність осмислення здатності власної культури до діалогу з іншими культурами як констатуючого принципу людського співіснування, що пов'язано з пошуком оптимальних форм і напрямків цього діалогу. Тому проблема визначення своєї "ніші" у культурному просторі вимагає знання тих контактних площин, що створюють спільний з іншими народами культурний простір, а у зв'язку з цим вивчення проблеми міжкультурної комунікації необхідно для вироблення стратегії культурного діалогу, його оптимізації. Крім того, потреба в самоствердженні, позбавленні від різного роду "комплексів неповноцінності", властивих сучасній свідомості нашого суспільства, може бути задоволена за допомогою детального і всебічного аналізу образу інонаціональної культури.

Визнання унікальності системи будь-якої національної культури повинне доповнюватися проявом її "самості" на фоні "інакшості", що виявляється в процесі міжкультурної комунікації. Інонаціональна культура з'являється як система явищ матеріального і духовного життя, що виникає в процесі становлення і функціонує у певній історичній спільноті людей, що не співпадає з даною культурною і національною ідентичністю.

Прискорення процесів міжнародної взаємодії в глобальному масштабі, і особливо в сфері освіти, а також проблеми запобігання міжнаціональним конфліктам, – усе це гостро висуває проблему міжкультурного спілкування як одну з пріоритетних проблем сучасного соціо-гуманітарного знання.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Тема дисертації знаходиться на стику декількох дисциплін (соціології, соціальної філософії, культурології, педагогіки, психології та лінгвістики), оскільки припускає дослідження цілого комплексу питань і проблем: це проблема міжособистісного спілкування і його форм, проблема ціннісних і комунікативних аспектів культури, проблема виділення типів культури й опису їхньої ціннісної специфіки, виявлення специфіки міжкультурного спілкування і більш широка проблема взаємодії різних типів культури, нова інтерпретація поняття "культурного шоку" і його впливу на особистість, проблема асиміляції і психічної адаптації особистості в іншому культурному середовищі, проблема формування системи цінностей міжкультурного спілкування на сучасному рівні, проблема можливості досягнення розуміння між представниками різних культур і цивілізацій на вербальному і більш глибокому невербальному рівні спілкування.

Серед робіт із загальних проблем спілкування і сприйняття людиною людини виділяються роботи Бахтіна М.М., Гуревича А.С., Попової І.М., Хмелька В.Є., Ядова В.О. і багатьох інших дослідників, які охарактеризували різноманітні фактори, що впливають на процес спілкування та його результати. Культура як феномен ціннісно-нормативної регуляції поведінки і спілкування розглядалася в роботах Бакірова В.С., Давидова Ю.М., Здравомислова О.Г., Межуєва В.М., Побєди Н.О., Подольської Є.А., Ручки А.О., Тугаринова В.П., Улєдова О.К. та інших. Проблема міжкультурної комунікації займає посідає важливе місце в дослідженнях Автономової Н.С., Біблера В.С., Гайденка П.П., Іоніна Л.Г., Лисиці Н.М., Паніна А.В., Шкоди В.В. та інших. Для аналізу проблем міжкультурного спілкування автор звертався до досліджень Артановського С.М., Бромлея Ю.В., Іконнікової Н.К., Кагана М.С., Старостіна Б.С. і багатьох інших філософів, соціологів, культурологів.

Автор навмисно не торкається таких сторін міжкультурного спілкування, що пов'язані з теоріями соціальних і етнічних конфліктів, і не розглядає відповідну літературу, хоча ціннісні конфлікти є важкорозв'язуваною формою соціального конфлікту.

Проблема цінностей - найважливіша проблема філософії, культурології, соціології, культурної антропології й етики. У гуманітарних науках у попередні десятиліття надавали великого значення класовим цінностям та гіпертрофували роль загальнолюдських цінностей і з цих позицій намагалися підійти до проблеми міжнаціонального спілкування. Зменшення уваги до культурної специфіки окремих націй призводило до протилежного результату, коли абсолютизувалась саме ця специфіка в національній свідомості, створюючи умови для стверджень про неможливість взаєморозуміння та спілкування та виступаючи основою багатьох міжнаціональних протиріч і конфліктів.

Основна тенденція сучасного міжнаціонального спілкування пов'язана з групуванням країн не за політичними чи економічними параметрами, а за культурними і цивілізаційними. Тому найбільший інтерес викликають соціологічні аспекти проблеми спілкування між представниками різних типів культур і між різними цивілізаціями.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є соціологічний аналіз міжкультурної комунікації вітчизняних та іноземних студентів на особистісному рівні, що детермінується глобальною необхідністю адекватної інтерпретації змісту і специфіки інонаціональної культури як умови її розуміння.

Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою наступні завдання:

·

· теоретичне уточнення терміна "міжкультурна комунікація" і інтерпретація його змісту у ході сприйняття інонаціональної культури, а також місце і роль у цьому процесі ціннісних орієнтацій;

· нова соціологічна інтерпретація поняття "культурний шок", виявлення позитивних і визначення негативних наслідків культурного шоку;

· дослідження специфіки міжкультурної комунікації в її ціннісному вимірі на вербальному і невербальному рівні в українському вузі;

· використання просторових і часових параметрів при вивченні динаміки ціннісних засад культури в середовищі іноземних студентів;

· виявлення специфіки спілкування, ступеня розвиненості індивідуальних здібностей до розуміння, співчування та емпатії, характерних для традиційної культури, а також модерну та постмодерну.

Об'єктом дослідження є міжкультурна взаємодія іноземних і вітчизняних студентів – носіїв різних культур.

Предмет дослідження - варіативність ціннісних орієнтацій комунікативних партнерів у ситуації контакту культур.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Сьогодні, на початку тисячоліття, важко що-небудь пророкувати щодо того майбутнього, яке може скластися в результаті процесів інтенсифікації міжкультурної комунікації. У такі переломні моменти історії різко знижується ефективність прогнозів і пророкувань, хоча вловити загальну тенденцію і напрямок розвитку можливо. Якщо можна це зробити, то тільки не за допомогою відпрацьованих методик і "технік" прогнозування, розрахованих на дослідження стаціонарних закономірностей, а лише на основі соціально-філософського узагальнення циклічного характеру розвитку різних культур, досвіду соціологічного вивчення специфіки міжкультурної комунікації, а також аналізу особливостей ціннісних орієнтацій культур різного типу і соціально-психологічних умов можливості досягнення прийнятного взаєморозуміння.

У плані нашого розгляду велике методологічне значення має "оцінковий модус мотиваційної орієнтації" Т.Парсонса, на основі якого створюється солідарність між усіма комунікативними партнерами, взаємно зорієнтованими на загальні цінності. Методологічною основою даної роботи, безсумнівно, виступають символічний інтеракціонізм (Ч.Х.Кулі, Дж.Г.Мід), феноменологічна соціологія (А.Шюц) і, особливо, – етнометодологія Г.Гарфінкеля.

Автор звертається до методологічного потенціалу теорії повсякденності А.Шюца, його вчення про біографічну ситуацію, розуміння В.Томасом суб'єктивного сприйняття соціального і процесів формування індивідуальних взаємодій, трактування установки "узагальненого іншого" Дж.Г.Мідом.

Для розуміння ситуації "культурного шоку" методологічною підставою стали ідеї Ч.Кулі про формування соціальної реальності як процесу міжіндивідуальних взаємодій (ідея дзеркального Я) і ситуацій дозволу "фонових чекань", що викликають симптоми гострої деперсоналізації (Г.Гарфінкель).

Але не тільки теоретичний зміст цих напрямків включено в основу даної роботи, але і так звані якісні методи емпіричного дослідження: вивчення установок, біографічний підхід, вивчення case studies, аналіз листів і творів, невключене спостереження, неформалізоване інтерв'ю та інше.

Соціологічний підхід до вивчення даної проблеми дозволяє зрозуміти суспільство як систему комунікативних зв'язків крізь призму потреб і інтересів особистості з урахуванням специфічних національних і етнічних особливостей. Вивчаючи варіативність ціннісних орієнтацій комунікативних партнерів в українському вузі, важливо визначити фактори формування такого менталітету, який би базувався на визнанні цінності будь-якого стилю життя, будь-якої культури.

Методологічною основою даної роботи є ідеї символічного інтеракціонізму про наділення стимулів, що впливають на людей, певним значенням. Врешті решт, люди реагують на ці значення, а не на символи. Дисертант використовував основні ідеї і підходи авторів, що презентують цей напрямок: Дж.Г.Міда, Г.Блумера, А.Шюца, Ю.Хабермаса та інших.

Поняття міжіндивідуальної взаємодії, відкриття феномену "узагальненого іншого", ролі жестів-символів у спілкуванні, розроблені Дж.Г.Мідом, є методологічною базою аналізу особливостей вербальної і невербальної комунікації.

Великий пояснювальний потенціал мають, по-перше, ідея А.Кробера про моделі культури як дискретні цілісні утворення у ситуаціях, коли культура одного етносу здатна відокремлюватися від іншого і входити з ним у контакт; по-друге, висновок М.Херсковиця про "культурний синкретизм", обумовлений рекомбінацією культурних елементів; по-третє, його ж поняття "фокус культури" як галузь найбільш стрімких змін у культурі, що допомагає обміркувати поняття "соціального оксюморона" як співставлення значень, які взаємовиключають одне одного.

Е.Хауген, У.Вайнрайх виділяли соціокультурні умови мовного контакту, Г.Гарфінкель і Г.Сакс використовували стратегію взаємного розкриття, Е.А.Щеглоффі Г.Сакс аналізували види діалогової діяльності. Д.Кондон і Ф.Юсеф вивчали вплив домашнього стилю на систему цінностей і комунікативних зразків. Р.Ханвей виділяє рівні міжкультурного розуміння. М.Маруяма вводить для позначення стану глибокого занурення в культурну ситуацію поняття "транспекція".

Емпірична база дисертації. З метою одержання об'єктивної інформації про особливості міжкультурної взаємодії автор провів якісні дослідження з використанням різноманітних методів: спостереження, анкетного опитування, контент-аналізу, інтерв'ю. У 1987-2000 роках автором проведений ряд соціологічних досліджень ціннісних орієнтацій іноземних студентів, які навчалися в вузах Харкова. У ході цих досліджень були вивчені твори іноземних студентів про своє життя на батьківщині, їхні автобіографії та особисті справи. Участь у фокус-групі лідерів іноземних земляцтв дозволила зібрати інформацію про особливості вербальної і невербальної комунікації в ситуації контакту культур. Протягом 15 років автор вів спостереження за спілкуванням іноземних студентів у навчальний і позааудиторний час, що дозволило не просто зафіксувати ті чи інші явища, але і зрозуміти глибинні процеси в сфері міжкультурної комунікації. Протягом 1987–1990 років результати цієї роботи обговорювалися на щорічному Міжнародному семінарі для іноземних студентів, які навчалися в Національній фармацевтичній академії України (м. Харків).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної фармацевтичної академії України (№ держреєстрації 01980007010 "Проблеми педагогіки і психології вищої медико-фармацевтичної школи"). Тему дисертації було розвинено у межах науково-дослідницької теми ВН 02.00061.91 "Соціологічні аспекти впливу гуманізації суспільних відносин на розвиток системи охорони здоров'я та формування здорового способу життя", яка розроблялася кафедрою суспільних наук Національної фармацевтичної академії України (м. Харків). Роль автора в цьому дослідженні полягала в розробці соціологічного підходу до аналізу ціннісних аспектів міжкультурної комунікації іноземних студентів на особистісному рівні в українському вузі.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні розроблено комплексний соціологічний підхід до рішення проблем, які виникають у процесі спілкування представників різних держав і націй з метою формування міжкультурних і міжцивілізаційних відносин, а саме:

·

· вперше запропонована соціологічна інтерпретація фразеологічних кластерів, а також особливостей мовного етикету представників різних культур;

· удосконалена інтерпретація категоріального ряду: культурна інтеграція, культурна асиміляція, акультурація й амальгація, а також “культурний шок”, толерантність і емпатія;

· удосконалена соціологічна інтерпретація емпіричного матеріалу, що відноситься до особливостей міжкультурної комунікації на вербальному і невербальному рівнях крізь призму соціокультурних детермінант;

· дістала подальшого розвитку систематизація етнографічного матеріалу, зокрема соціологічних інтерпретацій ціннісних вимірів культури на мікро-, макро-, мезорівнях;

· дістало подальшого розвитку визначення міжкультурних стереотипів мовного поводження в ситуації взаємодії культур в Харківському регіоні;

· дістало подальшого розвитку виділення відповідних типів особистості за критерієм здатності до міжкультурного спілкування відповідно до базисних типів культур на основі врахування ціннісної специфіки внутрішньокультурного і міжкультурного спілкування.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на наукових семінарах кафедри прикладної соціології Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, кафедри суспільних наук Національної фармацевтичної академії України, кафедри соціології культури соціологічного факультету Московського державного університету імені М.В.Ломоносова.

Результати емпіричних досліджень і основні висновки були повідомлені на Міжнародному семінарі (м. Харків; 1988, 1989 роки), на Міжнародній олімпіаді з російської мови для іноземних студентів (м.Москва, 1990 р.), на науково-теоретичних конференціях "Людина, культура, цивілізація" (м.Волгоград, 2000 р.), "Сучасні аспекти виховного процесу у вищих навчальних закладах України" (м.Львів, 2000 р.), "Громадянськість інтелігенції: шляхи формування в кризовому суспільстві" (м.Харків, 2001 р.), "Проблеми глобалізації в ціннісному вимірі" (м.Москва, 2001 р.), на методологічному семінарі Академії педагогічних наук України (м.Київ, 2001 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації відображений у публікаціях і виступах на наукових конференціях, серед яких 4 статті опубліковані у виданнях, що входять до списку спеціалізованих видань із соціології, затверджених ВАК України, 2 статті опубліковані в матеріалах міжнародних наукових конференцій.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація містить загальні методологічні рекомендації з вивчення прикладних аспектів міжкультурної комунікації, а саме проблеми індивідуальної поведінки в ситуації контакту культур. Матеріали і висновки дисертації знайшли практичне застосування в формуванні навчальних курсів з соціології культури, з соціології комунікацій, з соціології управління, що розглядають методики для інститутів, що приймають рішення в області міжнаціональних, міжкультурних відносин, виробленню більш ефективної стратегії спілкування представників різних держав і націй.

Науково-практична значущість роботи полягає в заповненні існуючої прогалини в дослідженні соціологічних аспектів міжкультурної комунікації, які є основою для соціології освіти, науки та соціології управління.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 182 с., обсяг основної частини – 172 с., список використаних джерел (159 найменувань) – 10 с.

основний Зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, визначається ступінь розробленості обраної теми у вітчизняній та зарубіжній соціологічній літературі, сформульовані мета і завдання дослідження, його методологічна і теоретична база, приводяться положення і висновки, що містять елементи наукової новизни, розкриваються наукова і практична значущість дослідження, форми апробації роботи.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження міжкультурної комунікації студентів-іноземців в українському вузі" визначаються методологічні і загально-теоретичні підходи до дослідження проблем міжкультурної комунікації.

У першому підрозділі "Культура як сукупний спосіб життя: ціннісні та комунікативні виміри" характеризуються особливості та різноманітність сучасних підходів до соціологічного аналізу культури як сукупного способу життя індивіда.

Культура розглядається як одне з найважливіших соціологічних понять, що позначає історично визначений рівень розвитку суспільства, сукупність творчих сил і здібностей людини, що виявляються в типах і формах організації життя і діяльності людей. Автор ставить акцент на пояснювальному потенціалі поняття "культура" як сукупного способу життя. Серед безлічі різноманітних факторів, що впливають на людей, важливо проаналізувати ті, за допомогою яких люди улаштовують своє повсякденне життя, а також вивчити норми, що регулюють взаємини в суспільстві, дослідити визначені духовні стандарти і зразки поведінки, набір цінностей та ідеалів. Розуміючи культуру як сукупний спосіб існування і сукупність факторів, що впливають на життя людей, дисертант вичленовує в ній наступні елементи: переконання, соціальні установки і цінності, що характеризують склад мислення та світовідчуття окремих людей; звичаї; норми (у тому числі моральні), що відбивають дозволене і недозволене в соціальному житті; закони, що регулюють функціонування груп та інститутів.

Отже, "культура" є центральним поняттям в категоріальному ряду, тому що дозволяє в ході дослідження використовувати такі поняття, як загальний досвід, норми, цінності, переконання та інститути, тобто загальний життєвий порядок людей у єдиній культурі, а також порівнювати з іншою культурою, що сприяє соціологічному осмисленню і дозволяє проводити соціологічні порівняння на макрорівні, дозволяє піднятися над груповими особливостями на мікрорівні.

Як методологічну підставу даної роботи дисертант використовує вчення А.Шюца про повсякденність, для якого характерний напружено-бадьорий стан свідомості, цілісність особистої участі у світі на основі соціальних взаємодій. У результаті застосування виділених А.Шюцем ідеалізацій виникає відчуття об'єктивності сприйманого і концептованого у спільній думці. Це і є світ повсякденного життя, у його самих загальних характеристиках, як він сприймається в узгодженні з переважною більшістю соціальних індивідів, тобто це і є звичний "соціокультурний світ".

У зв'язку з цим автор виділяє ті характеристики культури, на основі яких можлива міжкультурна комунікація. Аналіз показує, що в змісті аналізованого поняття загальновизнаними є наступні характеристики. По-перше, культура усвідомлюється як продукт соціальної (а не біологічної) активності людини. По-друге, усі дослідники визнають її історичний генезис, причому підкреслюється, що кожне нове покоління робить свій внесок, тобто культура накопичує, акумулює цінності. По-третє, культура дуже важлива для становлення людської особистості, адже формування внутрішнього світу людини відбувається під впливом норм і цінностей, властивих певному соціальному колективу.

Отже, культура - це спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної та духовної праці (системах цінностей, норм, традицій, діяльності спеціальних інститутів); це сукупний спосіб життя; характеристика особливого у свідомості і поводженні індивіда, групи, спільноти. Саме такі ціннісні та комунікативні виміри дають можливість вирішити завдання, поставлені в роботі.

Вивчення форм повсякденного життя, міжособистісних відносин, настроїв і емоцій, поведінкових установок, системи ціннісних орієнтирів та інших аспектів менталітету, порівняння сучасних ментальностей з ментальностями, у яких виявляються і конкретизуються загальні і найчастіше подібні соціально-економічні і політичні закономірності, представляє важливу і цікаву наукову проблему. Особливу методологічну значущість у плані розгляду здобуває соціологічний аналіз менталітету, що виступає важливою соціокультурною детермінантою життя.

Дисертант ставить своєю метою вивчення ціннісних аспектів міжкультурної комунікації. Коли говорять про комунікацію у вузькому розумінні слова, то, насамперед, мають на увазі той факт, що в ході спільної діяльності люди обмінюються між собою різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, установками та інше. Усе це можна розглядати як інформацію, і тоді процес комунікації може бути зрозумілий як процес обміну інформацією.

Ключовим у даній дисертації є поняття "міжкультурна комунікація". Цим терміном позначається адекватне взаєморозуміння двох учасників комунікативного акту, що належать до різних культур. Тому серед різноманітних визначень культури найбільше значення автор приділяє тим, які підкреслюють її ціннісні та комунікативні виміри.

Саме ціннісні орієнтації розглядаються як знаки культурних розбіжностей. Вивчення особливостей ціннісних орієнтацій представників різних культур має сьогодні велике значення, оскільки дозволяє зробити більш плідним міжкультурне спілкування. У цьому зв'язку автор зазначає вирішальну роль крос-культурних досліджень, здійснюваних вченими різних областей знань: антропології, соціології, соціальної психології, культурології та соціальної філософії. Крос-культурний підхід, що здобуває сьогодні таку значну популярність, припускає більш глибоке усвідомлення факту, що багато стереотипів індивідуального сприйняття і спілкування є наслідком впливу навколишнього культурного середовища і системи виховання, тобто породженням усієї культури. У зв'язку з необхідністю вивчення особливостей міжкультурного спілкування дисертант здійснює крос-культурний підхід, усвідомлюючи, що багато стереотипів індивідуального світосприймання і спілкування являють собою результат впливу навколишнього середовища, а по суті - породження всієї культури.

Аналізуючи і використовуючи різні методики крос-культурних досліджень цінностей, автор дійшов висновку, що систему ціннісних орієнтацій, в основі яких лежать світоглядні, ідеологічні, моральні цінності суспільства, можна розглядати як механізм регуляції соціальної поведінки людини. Саме ця тонка "невловима" матерія виступає в якості того "зрізу", де перетинаються й оголюються фактори, що детермінують характер її соціальної активності. Саме тут, в особистісній структурі цінностей, їхній ієрархічній упорядкованості відбувається взаємодія індивідуального і суспільного, перехід соціального у власно людське.

Таким чином, акцентуючи увагу на ціннісних і комунікативних вимірах культури як сукупного способу життя, дисертант в ролі теоретичних засад плідно використовує пояснювальний потенціал категорій: "культурна інтеграція", "асиміляція", способами здійснення якої виступають амальгація й акультурація. Саме завдяки цьому категоріальному ряду можливо проаналізувати, в якій мірі певні субкультури визнані в суспільстві. Тенденції від категорично негативного ставлення до чужої культури до повного визнання та глибокого розуміння її виражені в позиціях етноцентризму, ксеноцентризму та культурного релятивізму, що дозволяє вивчити особливості міжкультурної комунікації.

У другому підрозділі "Міжкультурна комунікація як спосіб суб'єкт-суб'єктного спілкування" питання про ціннісний характер культури тісно пов'язано з проблемою ціннісних аспектів міжкультурної комунікації.

Міжкультурне спілкування трактується як процес взаємного зв'язку і взаємодії представників різних культур. Це специфічна суб'єкт-суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями і навичками носіїв різних типів культур. У процесі такого спілкування передається і засвоюється соціальний досвід, відбувається зміна структури і сутності взаємодіючих суб'єктів, формуються історично конкретні типи особистостей і вся розмаїтість людських індивідуальностей.

Варто враховувати, що саме етнічний початок у культурі кожного народу складає її ядро і є проявом особливого стосовно загальної культури нації.

Найбільш розповсюдженим показником ідентифікації з етнічною групою є мова. Звичаї, ритуали, традиції, як і мова, також являють собою характерні елементи етнічної культури. Релігія, як і мова, являє собою певну семіотичну систему і, поряд з іншими семіотиками (повсякденною свідомістю, мистецтвами, науками), утворює сукупну суспільну свідомість народу. Як і будь-яка семіотична система, релігія і мова мають визначений зміст, тобто є відображеннями (моделями) зовнішнього світу: релігія в системі релігійних уявлень, мова - у системі лексичних і граматичних значень.

Проведений дисертантом аналіз величезного етнографічного матеріалу підводить до висновку, що в процесі соціалізації відбувається не тільки залучення до норм, традицій, цінностей, створених у результаті розвитку етносу в одному соціокультурному середовищі, але і формування умінь, навичок, соціальних установок індивідів, що відповідають їх соціальним ролям.

Узагальнюючи теоретичний огляд особливостей міжкультурної взаємодії, дисертант відмічає, що культура визначає не тільки обличчя суспільства, але і його здатність сприймати цінності інших народів. Сьогодні жодна культура не може вижити в ізоляції. Культурна самобутність і культурне співробітництво не суперечать один одному, а є взаємодоповнюючими факторами в загальному процесі розвитку.

У третьому підрозділі першого розділу "Культурний шок і його негативні та позитивні наслідки" використовується поняття "культурного шоку" з метою пояснення стану фрустрації, розгубленості на початковому етапі перебування поза рамками своєї культури.

У зв'язку з цим у дисертації аналізуються різні точки зору на значення поняття "культурний шок", що завдяки своєму пояснювальному потенціалу, міждисциплінарному положенню, як нам представляється, може набути широкого застосування у вивченні і пізнанні ціннісної специфіки міжкультурної комунікації. Головне завдання автор вбачає в тому, щоб з'ясувати, що ж відбувається з індивідом, крім психологічної кризи, пристосування й адаптації? У чому полягає можливий негативний результат цього стану? Який позитивний досвід крос-культурного розуміння здобуває цей індивід? Які позитивні наслідки "культурного шоку"?

Використовуючи результати невключеного спостереження, що проводилося автором протягом 15 років у період роботи з іноземними студентами Національної фармацевтичної академії України (м.Харків) у навчальних аудиторіях і у позааудиторний час, дисертант аналізує різні моделі виходу із ситуації "культурного шоку".

Результати невключеного спостереження дають можливість зробити висновки, що досвід міжкультурного розуміння вміщує наступні параметри:

по-перше, цей досвід припускає особистісні зміни, пов'язані з переходом індивіда з одних культурних рамок в інші, несхожі на те, до чого він звик у себе на батьківщині;

по-друге, набутий у результаті "культурного шоку" досвід пов'язаний з випробуваннями, що провокують розвиток здатності до самоспостереження, він пов'язаний із граничним самопізнанням.

Розроблене автором поняття "соціальне самопочуття іноземця" як суб'єктивне відношення до свого положення в суспільстві, безсумнівно, є похідним міжкультурного спілкування і рефлексії з приводу його.

Облік ціннісних і комунікативних вимірів культури дозволяє формувати взаємошанобливу міжнаціональну взаємодію на основі етнокультурних стереотипів, цінностей, традицій і обрядів представників діалогу культур, а наслідки "культурного шоку" переводити в русло позитивного соціального самопочуття.

Другий розділ "Ціннісні аспекти вербальної міжкультурної комунікації в українському вузі" присвячений виявленню ролі ціннісних орієнтацій у процесі міжкультурного міжособистісного спілкування на вербальному рівні.

У першому підрозділі "Мова як символічний код міжкультурного спілкування" автор розглядає мовні ситуації у світі, взаємозв'язок соціальних і мовних процесів, аналізує мову як символічний код культури.

Дисертант розглядає індивідуальні аспекти двомовності, виділяючи функціональний (соціолінгвістичний) аспект проблеми, аналізує різні варіанти диглосної ситуації в різних країнах.

У другому підрозділі "Типи міжкультурного мовного контакту. Стереотипні форми організації мовного спілкування" розглядаються типи міжетнокультурних мовних контактів.

Автор, співвідносячи можливості міжкультурного спілкування з типами взаємовпливу культур, вивчив різні типи організації міжетнокультурного спілкування: інтерференцію, конвергенцію, дивергенцію і конгруенцію, – і прийшов до висновку, що такі національно-культурні стереотипи спілкування, як зіткнення, прилучення, проникнення дозволяють осмислити їх розбіжність, національні особливості спілкування, але в полі єдиного комунікативного процесу.

Завдяки своєрідній циркуляції знань, цінностей, норм у знаковій формі стає доступною для сприйняття інша культура з усіма її змістами і зразками повсякденності. Саме в ході зазначених у цьому параграфі комунікативних дій одержує напрямок мовний дискурс, в який добровільно вступають учасники інтеракції, спираючись на свою комунікативну компетентність. Це означає, що учасники мовного контакту мають взаємні претензії на істинність знання, до якого апелюють, на правильність своїх норм і орієнтацій.

Всі вироблені в ході комунікації соціокультурні зразки закладаються в основу раціональної соціальної інтеграції.

У третьому підрозділі "Проблема розуміння й ідентифікації партнера в мовній взаємодії" автор звертає увагу на те, що мова – це ментальний феномен, що виступає безумовним стрижнем комунікації. У мові закодовані знання людини, її уявлення про світ у цілому, її індивідуальний життєвий досвід, цілісна картина світу всього соціуму.

Таким чином, мова являє собою функціональну систему елементів, які зв'язані визначеними відносинами, що дозволяє здійснювати комунікативний процес.

Вироблені в ході комунікативних актів визначення ситуацій поповнюють запас соціокультурних зразків, що координують будь-які людські контакти. Ресурс міжсуб'єктного розуміння забезпечують при цьому такі спарені види діалогової діяльності, як вітання і прощання, а також звертання, знайомство, запрошення, комплімент, поздоровлення як елементи мовного етикету, через які виявляється соціокультурна специфіка партнера в акті комунікації.

Аналіз логічного, гносеологічного, онтологічного і психологічного постулатів розуміння, а також змісту фразеологічних кластерів роблять ефективною процедуру ідентифікації партнерів в акті комунікативної мовної взаємодії.

Як продукт співробітництва суб'єктів, що пройшов у комунікації перевірку на загальне розуміння, ці вербальні ситуації складають фундамент для раціональної соціальної інтеграції, що виключає гноблення одним учасником комунікації іншого.

Третій розділ "Ціннісні аспекти невербальної міжкультурної комунікації" пов'язаний з дослідженням специфіки міжкультурної комунікації в її ціннісному вимірі на невербальному рівні.

У першому підрозділі "Символіка жестів як індикатор статусно-рольових відносин" автор зосереджує увагу на ціннісних аспектах невербальної взаємодії, визначаючи зміст символу, його функції і походження

Жестова комунікація, невербальні форми взаєморозуміння виявляють специфіку міжособистісних відносин та моральних норм. В роботі аналізується характер опозицій " праве – ліве", що несуть позитивний і негативний зміст та обумовлюють особливості ритуальної й етикетної поведінки.

Для розуміння міжкультурної комунікації підкреслюється функціональна еквівалентність мови жестів і вербальної мови, і у зв'язку з цим дається класифікація жестів: жести, що заміняють мову (привітання, прощання); жести, що супроводжують мову; жести-символи; експресивні жести (загрози); жести-зображення.

Автор розкриває етикетну роль фізичних контактів у міжособистісному спілкуванні (торкання, рукостискання, поцілунки тощо).

Описані невербальні засоби спілкування є, на думку автора, показниками статусно-рольових відносин, ступеня близькості осіб, що спілкуються, являють собою "безмовні знаки" людини.

Особлива "цінність" невербальних засобів у порівнянні з мовою полягає в тому, що вони більш природні й у меншій мірі знаходяться під контролем свідомості, тому бувають більш правдиві в плані відображення почуттів і відносин. Це надає право говорити про можливий пріоритет невербальних засобів над мовними в передачі характеру спілкування, відносини домінування - підпорядкування, соціального статусу "вище - нижче", що звичайно словами не позначаються.

У другому підрозділі "Житловий будинок у системі цінностей і комунікативних зразків в інтерпретації представників різних культур" автор, використовуючи етнографічний матеріал, проводить соціологічний аналіз різних видів устрою будинку (американського, німецького, японського, африканського, арабського), показуючи, що житловий будинок є важливим елементом невербального спілкування, порядки в ньому демонструють ціннісні орієнтації мешканців, їхні статусно-рольові позиції.

Таким чином, будинок, на думку автора, є інтегрованим виявленням цінностей і сенсу життя кожного члена родини, визначенням їх статусно-рольових позицій з урахуванням національно-етнічної специфіки і ментальних особливостей.

Третій підрозділ "Толерантність і емпатія як специфічні риси комунікативних процесів міжкультурного дискурсу" пов'язаний з аналізом і обґрунтуванням категорій "толерантність" і "емпатія". Якщо емпатія - це здатність уявити себе на місці іншої людини, не виходячи з контексту власної культури, то транспекція - це здатність уявити себе на місці іншої людини в контексті її культури. Враховуючи це, дисертант моделює різні типи людини в залежності від її здібностей до міжкультурної комунікації, виявляє специфіку спілкування, що характеризує виділені типи культури - традиційна, модерн, постмодерн.

Автор робить висновок, що сучасний тип особистості виник не в результаті планування, але в контексті соціальних умов, що змінюються, і культурних контактів, що розширюються. Тип людини постмодерну також створюється не штучними способами, але є результатом змін у системі освіти, а також результатом широких соціальних процесів, що включають великі взаємодії і контакти у світовому масштабі. Важливу роль у розвитку цього феномену можуть зіграти система освіти і культурна політика.

Людина культури модерну має більш широкі світоглядні перспективи, спілкується на державному і етнонаціональному рівні. Вона більше, ніж людина традиційної культури, здатна розуміти інші цінності і має здатність до емпатії. Людина постмодерну включена в світову систему комунікації, має уявлення про глобальні перспективи і здатна усвідомити факт залежності всіх людей і самої себе від культурного середовища. Людина, яка має загальнолюдський масштаб оцінки, теоретично виступає більш раціональною і більш толерантною.

Автор стверджує, що сьогодні необхідна така освіта, яка б збагачувала студентів досвідом інтелектуального пізнання інших культур, досвідом емоційної підтримки і емпатії. Для цього потрібні не лише час, але також і специфічний психологічний клімат, що продукує симпатію і довіру. Чим більша кількість людей досягнуть стану освоєння іншої культури, тим менше буде ціннісних конфліктів (етнонаціональних і таких, що відбуваються як усередині так і між культурами).

Висновки

У цьому розділі дисертаційної роботи підведені підсумки, узагальнено результати проведеного дослідження соціологічних аспектів міжкультурної комунікації в українському вузі, визначено перспективи подальшого наукового вивчення проблеми та можливості використання результатів у практиці міжкультурних, міжнаціональних відносин.

При соціологічному аналізі міжкультурної комунікації важливо акцентувати увагу на втрачених в значній мірі культурологічних традиціях, відроджувати інтерес до герменевтичних концепцій та ідей представників символічного інтеракціонізму. Перспективним представляється повернення соціологічного аналізу до суб'єктивних аспектів людської поведінки, локальних ситуацій повсякденного життя. Відроджувати такий гуманітарний напрямок покликана насамперед соціологія якісного стилю з використанням методів "м'якого" аналізу в дослідженнях мовної комунікації як універсальної символічної системи: аналіз документів, інтерв'ю, невключене спостереження. Саме ці методи дозволяють розуміти суб'єктивний стан досліджуваних індивідів, аналізувати світ культури, організований значеннєвим способом.

Таким чином, розуміючи культуру як сукупний спосіб життя, ми акцентуємо увагу на її ціннісних і комунікативних вимірах, для чого аналізуємо амальгацію й акультурацію, що є способами здійснення асиміляції. Поняття "культурна інтеграція" використовується для дослідження того, у якій мірі певна субкультура чи група входить у суспільство. Причому тут можливі в якості альтернативних позицій як повне визнання і розуміння чужої культури, так і категоричне заперечення стосовно неї, що виявляється в позиціях етноцентризму, ксеноцентризму і культурного релятивізму.

Розуміючи міжкультурну комунікацію як спосіб суб'єкт-суб'єктних стосунків, ми аналізуємо особливості соціальної ідентифікації молоді, звертаючи особливу увагу на трансляцію культурно-утворюючих норм, цінностей, установок і орієнтацій, своєрідність маргінальних станів представників інонаціональної культури.

Врахування ціннісних і комунікативних вимірів культури дозволяє формувати взаємошанобливу міжнаціональну взаємодію на основі етнокультурних стереотипів, цінностей, традицій і обрядів представників діалогу культур, а наслідки "культурного шоку" переводити в русло позитивного соціального самопочуття.

Розглядаючи ціннісні аспекти вербальної міжкультурної комунікації, ми підкреслюємо значущість мови як тієї частини культурного менталітету, що складає сферу духу, цінностей і значень. Міжкультурне спілкування – це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур. Вивчивши мовну ситуацію у світі, ми прийшли до висновку, що саме мова являє собою символічний код культури. Це дозволило виділити типи міжкультурних контактів з урахуванням реалізації в них лінгвістичних і національно-культурних стереотипів спілкування: зіткнення, прилучення, проникнення і взаємодії. Порівнявши можливості міжкультурного спілкування з типами взаємовпливу культур, ми зробили висновок, що ці стереотипи дозволяють осмислити національні особливості спілкування, їхні розбіжності, але тільки в полі єдиного комунікативного процесу. Саме в ході виділених нами комунікативних дій одержує напрямок мовний дискурс, у який добровільно вступають учасники інтеракції спираючись на свою мовну компетентність. З метою адекватного соціологічного аналізу особливостей міжкультурної комунікації, ми досліджували логічний, гносеологічний, онтологічний та психологічний аспекти розуміння, що дозволило з урахуванням результатів фокус-групи, аналізу творів іноземних студентів і багаторічних спостережень автора виділити особливості системи переваг за трьома параметрами: вибір партнера, вибір теми, ступінь довіри у спілкуванні.

Зміст фразеологічних кластерів дозволяє зробити ефективною процедуру ідентифікації партнерів в акті комунікативного мовного спілкування. Ресурс міжсуб'єктного розуміння при цьому забезпечують такі елементи мовного етикету як звертання, знайомство, запрошення, комплімент і поздоровлення, через які виявляється соціокультурна специфіка партнера в акті комунікації.

Важливим індикатором статусно-рольових відносин при аналізі ціннісних аспектів невербальної міжкультурної комунікації виступає символіка жестів. Результати фокус-групи дозволили вивчити такі особливості невербальних форм спілкування, як рукостискання, поцілунки, дотики, що виявляють відносини домінування-підпорядкування соціального статусу "вище – нижче", відбивають морально-естетичні цінності певної культури.

Ціннісні орієнтації