КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІГНАТЬЄВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 327 [(477) + (41-44)]

Співробітництво України з державами Співдружності

Націй: проблеми становлення та розвитку

23.00.04. – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі порівняльної політології та регіонознавства в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Крижанівський Володимир Прокопович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри порівняльної політології та регіонознавства

Офіційні опоненти доктор політичних наук, професор

Перепелиця Григорій Миколайович,

Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації

Президента України, завідувач відділом військової політики

кандидат історичних наук

Горобець Ігор Володимирович

Київський Славістичний Університет, старший викладач

Кафедри міжнародних відносин

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин

НАН України

Захист відбудеться 28 грудня 2002 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.29 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут міжнародних відносин.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 21 листопада 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Каменецький М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність дослідження. У сучасних міжнародних відносинах дедалі суттєвішу роль відіграють міжнародні організації. За порівняно нетривалий час свого існування вони зарекомендували себе, з одного боку, як дійова форма співробітництва держав, з іншого – як представницький форум багатосторонньої дипломатії.

Участь України в діяльності міжнародних організацій створює сприятливі можливості для ефективної взаємодії практично з усіма державами світу. Співробітництво з цими універсальними й регіональними об’єднаннями та окремими державами, що входять до їх складу, допомагає підвищенню ролі і впливу нашої держави в світі, активізації участі у формуванні нової системи міжнародних відносин.

Одним із різновидів міжнародних організацій є Співдружність Націй, що об’єднує в собі п’ятдесят чотири держави (колишні колонії Британії), розміщені на різних континентах і островах, разом з колишньою метрополією. Використання внутрішніх зв’язків і механізмів взаємодії цього міжнародного об’єднання в інтересах розвитку стосунків з його членами може слугувати розвитку сфери зовнішніх зносин та посиленню міжнародного впливу нашої держави.

У науковому відношенні питання сучасного стану й можливих перспектив розвитку стосунків України з державами Співдружності Націй недостатньо досліджені. У нечисленних працях українських істориків, політологів і економістів, головним чином наукових статтях та доповідях на наукових конференціях, тією чи іншою мірою розглядаються лише питання розвитку двосторонніх стосунків України з окремими державами – членами Співдружності Націй. У значно численніших працях зарубіжних науковців аналізується розвиток самої Співдружності Націй як форми міжнародного об’єднання, однак стосунки цієї організації і її окремих членів з державами Східної Європи, зокрема Україною, в них практично не розглядаються. Вказані обставини зумовлюють актуальність даної дисертації як власне першого спеціального узагальнюючого дослідження означеної проблеми.

Актуальність теми дослідження визначає наукове завдання, що вирішується в дисертації: характер та перспективи співробітництва України з державами Співдружності Націй в політичній, економічній та культурній сферах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”(номер державної реєстрації 0196U015204) та програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави”(номер державної реєстрації 0197U003322).

Метою дисертаційного дослідження є політологічний аналіз сучасного стану, тенденцій розвитку і перспектив міждержавних відносин між Україною й країнами Співдружності Націй. Такий аналіз, у свою чергу, має своїм завданням виявлення позитивних і негативних чинників, що впливають на розвиток двосторонніх стосунків України з членами Співдружності Націй, та розробку практичних рекомендацій щодо вдосконалення відносин з даними країнами.

Відповідно до поставленої мети визначено конкретні завдання дослідження:

- з’ясувати характер та особливості Співдружності Націй як міжнародного об’єднання, механізм взаємозв’язку і взаємовідносин країн-членів та можливості використання його в інтересах розвитку співробітництва України з державами, об’єднаними в означену міжнародну організацію;

- дослідити сучасний стан, динаміку та тенденції розвитку політичних стосунків України з державами Співдружності Націй;

- піддати аналізу основні напрямки і перспективи економічного співробітництва України з країнами Співдружності, виявити ключових торгово-економічних партнерів України в межах означеного міжнародного об’єднання;

- проаналізувати процес культурної взаємодії України з країнами, що входять до складу Співдружності Націй;

Об’єктом дослідження є зовнішня політика України.

Предметом дослідження є відносини України з державами Співдружності Націй у політичній, економічній, гуманітарній сферах.

Методи дослідження. Виходячи з визначення об’єкта дослідження автор обирає як основні методи: системний, компаративний, проблемно-хронологічний. Компаративний аналіз дав змогу на основі порівняння виявити загальне і особливе в відносинах України з країнами Співдружності в різних регіонах. Проблемно-хронологічний метод дозволяв вивчити проблеми дослідження в їх часовій послідовності і динаміці. Метод системного аналізу дозволив досліджувати Співдружність Націй як певну міжнародну систему із своїми внутрішніми зв’язками та механізмами взаємодії, а отже сприяв розгляду можливостей використання Україною цих механізмів для розвитку співробітництва з кожним із суб’єктів означеної міжнародної організації.

Наукова новизна дисертації визначається передусім тим, що вона є фактично першим спеціальним компаративним дослідженням сучасного стану й можливих перспектив розвитку стосунків України з державами Співдружності Націй. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

на основі аналізу стратегічних інтересів України щодо країн Співдружності встановлено пріоритетні сфери відносин і перспективні напрямки співпраці України з ними, виявлено певне співпадання економічних інтересів держав Співдружності і України;

критично проаналізовано проблемні питання, що характеризують відносини України з державами Співдружності Націй в політичній, економічній, культурній сферах, запропоновано практичні заходи їх вдосконалення;

- шляхом ретроспективного порівняльного аналізу досліджено історичні підстави сучасного співробітництва України з країнами Співдружності, висловлено пропозиції щодо доцільності врахування досвіду співпраці з ними, набутого УРСР, при розбудові стосунків з зазначеними країнами;

на підставі проведеного дослідження сформульовано практичні рекомендації щодо розвитку стосунків з цими державами, зокрема щодо важливості врахування специфічних особливостей бізнес-культури і законодавства країн Співдружності, єдиної мови спілкування, сприятливого географічного положення, використання інституцій Співдружності Націй на користь українському бізнесу;

введено до наукового обігу певне коло нового фактичного матеріалу, виявленого в архівних фондах Міністерства Закордонних Справ України, та ряд іноземних джерел, що дозволило доповнити та уточнити наукові уявлення з ряду питань проблеми.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження, сформульовані в ньому висновки і практичні рекомендації можуть бути використані відповідними управліннями Міністерства закордонних справ України, Адміністрації Президента України, профільними комітетами Верховної Ради України та підрозділами інших державних установ, діяльність яких пов’язана з практичною реалізацією зовнішньої політики України. Наукові висновки дисертаційного дослідження вже частково знайшли впровадження в роботі апарату Ради НБО України, враховані у практичній роботі відділу аналізу двостороннього та регіонального економічного співробітництва Управління економічного і науково-технічного співробітництва МЗС України.

Матеріали дисертації можуть бути також використані при написанні узагальнюючих наукових праць з дотичної проблематики, навчальних посібників та підручників з відповідних навчальних дисциплін.

Апробація та публікація результатів дослідження. Основні наукові положення і висновки дисертаційної роботи оприлюднені у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема конференції молодих учених ІМВ ( 24 квітня 2000 року) та міжнародній конференції “Суспільні реформи та становлення громадського суспільства в Україні” (Українська Академія державного управління при Президентові України, 30 травня 2001 року). Тези виступів опубліковані. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладені автором в шести одноосібних публікаціях і в одній публікації, написаній у співавторстві.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 207 сторінок. Бібліографія складає 360 найменувань українською, російською та англійською мовами на 27 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі розкривається сутність і стан дослідженості наукової проблеми, обґрунтовується її актуальність і наукова новизна, дається визначення об'єкта і предмета дослідження, сформульовано його мету і завдання, показано практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - "Джерельно-документальна база і методологія дисертаційного дослідження" аналізуються інформаційні джерела і коротко описуються методи, на основі яких проводилось дослідження.

Проблеми функціонування Співдружності Націй, як міжнародної організації, висвітлено в багатьох наукових працях західних дослідників. Серед них на особливу увагу заслуговували роботи М. Балл, Н. Бейна, Ф.Макдональд, К.Росса які дали змогу вивчити специфіку цього міжнародного утворення, характер взаємозв’язків його членів, нові напрямки діяльності Співдружності Націй в умовах глобалізації і зростаючої взаємозалежності держав світу.

Проблема становлення і розвитку відносин України з державами Співдружності Націй багато в чому залишилася поза сферою дослідження в сучасній українській науковій думці. Вітчизняні та закордонні дослідники розглядали лише відносини окремих країн Співдружності Націй з Україною. Зокрема, ряд наукових праць було присвячено відносинам України з розвиненими країнами Співдружності Націй. Серед українських досліджень на особливу увагу заслуговують праці Н.Горбатюк, С. Апатова, І.Бойко, С. Павленка, С.Комісаренка, С.Кононенка, В. Майка, О.Секарьова. Так у дисертації Н. Горбатюк акцентується увага на впливі української діаспори в Канаді на формування "української" політики країни. В дослідженні С. Павленка аналізується етап становлення українсько-канадських відносин, що обмежується 1991-1995 роками. Серед західних досліджень проблеми варто виділити наукові статті Т.Кузіо, присвячені питанням розвитку українсько-канадських та українсько-британських політичних зв’язків.

Значний інтерес викликають також дослідження, присвячені відносинам України з країнами, що розвиваються. Серед них необхідно насамперед виділити статті І.Литвина, А.Суходольського, А.Бондаренка, В.Нікішенка, С.Кузнєцова, О.Токарєва, М.Макаревича, І.Жданова, С.Лебедька, в яких розглядаються особливості зовнішньої політики і торгівлі України з африканськими членами Співдружності Націй. Зокрема, І. Литвин в своїй аналітичній праці детально зупинився на особливостях регіональної політики України в АТР і Африці. А.Суходольський в своїх дослідженнях аргументував необхідність утвердження української економічної присутності в Західній Африці, вказав на незаперечні вигоди для нашої країни від співпраці з державами регіону. Цю тему продовжив в своїй науковій праці А.Бондаренко, який на підставі очевидного, з його точки зору, взаємодоповнення економік країн Африки і України висловив припущення, що Україні доцільно розвивати торгово-економічні відносини з країнами Африканського континенту. Серед досліджень російських вчених на особливу увагу заслуговують статті і монографії В.Лопатова, який в своїх працях аналізує сучасний стан, тенденції і перспективи торговельних відносин країн СНД, зокрема України, з державами Африки.

У роботах С.Ходоровського, О.Семенця, Р.Білодіда, С.Шергіна, О.Боднарської, В.Чумака, С.Нікішенка, Л.Скороход, Д.Романова, К.Рубель досліджуються особливості відносин України з країнами Співдружності, що належать до АТР. Особливе значення для розробки теми мали також дослідження В.Березка, В.Ніконенка, В.Бадрака, А.Лук’янова, присвячені військово-технічній співпраці України з країнами Співдружності Націй, розташованих в Африці та на півострові Індостан.

Джерела, використані при написанні дисертації, умовно можна поділити на кілька основних груп: міжнародні угоди; виступи, заяви, інтерв’ю вітчизняних і закордонних політичних діячів, дипломатів, відомих економістів; інформаційні довідки МЗС України; збірки статистичних матеріалів; наукові праці закордонних і радянських науковців з історіографії проблеми; cпеціалізована література, присвячена проблемним питанням міжнародної торгівлі, економічній дипломатії, економізації зовнішньої політики, вітчизняні і закордонні періодичні видання;

В другому розділі - "Держави Співдружності Націй серед стратегічних інтересів України" досліджено особливості Співдружності Націй, як міжнародної організації, специфіку країн угрупування, визначено основні напрямки співпраці з ними України. На основі аналізу робиться висновок, про можливість налагодження різних рівнів співпраці з країнами цього утворення, виходячи з поділу країн на розвинені капіталістичні і держави, що розвиваються. Висловлено аргументоване припущення, що розвинені країни угрупування можуть бути джерелом інвестицій і кредитів, “ноу-хау” і великими надавачами технічної і гуманітарної допомоги для України, з огляду на наявність в них зацікавленості в стабільності України і впливової української діаспори. Держави, що розвиваються, являють собою перспективний ринок для збуту вітчизняної продукції і розглядаються в якості важливих постачальників промислової сировини і сільськогосподарської продукції, пропозиція на яку в Україні не є еластичною. Значення торгівлі з цими державами зростатиме після часткової втрати східноєвропейських ринків в випадку прийому країн Східної Європи до ЄС. Аргументовано думку, що Україна може скористатись тенденцією до глобалізації, що намітилась в діяльності інституцій організації, використовувати на свою користь специфічні особливості країн Співдружності Націй, такі, як вигідне географічне розташування, схоже законодавство і єдину мову спілкування.

У третьому розділі - “Відносини України з Великобританією” досліджуються українсько-британські відносини і можливості використання впливу Великобританії на інші країни Співдружності в інтересах України. З’ясовано, що Великобританія орієнтується на США в своїй зовнішньополітичній стратегії щодо України, чим була зумовлена політична підтримка України в ряді питань в 90-х роках, активне залучення Великобританії до розв’язання проблеми ліквідації української ядерної зброї. Пожвавлений обмін візитами на найвищому і міністерському рівнях та підтримка британцями українських ініціатив щодо зближення України з ЄС свідчать про розуміння правлячою елітою Великобританії необхідності підтримки партнерських відносин з Україною, як однією з ключових і найбільших держав Східної Європи та СНД. Вплив Великобританії на країни Співдружності Націй залишається суттєвим завдяки лобіюванню британцями інтересів держав угрупування перед міжнародними кредиторами. Отже, доцільно залучити Великобританію в якості посередника до розв'язання конфліктів між Україною та державами Співдружності. Українське дипломатичне представництво в Лондоні могло б відстежувати діяльність ділових структур Співдружності Націй, отримати доступ через одне джерело до ґрунтовної інформації, що стосується 54 країн організації.

Аналіз генези економічної співпраці виявив такі негативні чинники, як високий обмінний курс фунта стерлінга, певне співпадання експортного асортименту обох країн, економічна нестабільність в Україні. Обґрунтовано кілька важливих висновків, а саме: про доцільність залучення британських інвестицій, роль яких, як гаранта інвестиційної привабливості будь-якої країни, важко переоцінити; про необхідність приходу на український ринок британських ТНК з великими вільними коштами і “ноу-хау”; про доцільність запрошення підприємств з Великобританії до участі в модернізації важкої індустрії і видобувної промисловості України. В роботі також проаналізовано культурну співпрацю між країнами і зроблено висновок, що вона носить в основному характер британської допомоги. В цьому зв'язку важливо зробити наголос на обмінах науковцями і створенні в великих містах України центрів з вивчення англійської мови за матеріально-технічної підтримки британської сторони.

В четвертому розділі – “Відносини України з Канадою” розглядається стан і перспективи розвитку українсько-канадської співпраці. З’ясовано, що відносини особливого партнерства, що склались між країнами, обумовлені наявністю у цих країнах впливової української діаспори, що здійснює свій вплив на уряд Канади завдяки представництву в політичній еліті провінцій і в державному апараті країни. Вираженням цього є солідна договірно-правова база, великі обсяги технічної допомоги (п’ять основних напрямків), що надаються Канадою Україні, роль Канади, як представника України в впливових міжнародних організаціях.

Встановлено, що більшість ініціатив сторін щодо налагодження економічного співробітництва (обопільна участь в виставках, ділових конференціях, візити бізнесменів) виявились невдалими. Серед головних причин наведено нестабільність в Україні і невдачі канадських українців, що намагались створити там спільні підприємства, переважаюча орієнтація фірм Канади на багатий і добре відомий ринок США, і, меншою мірою, на економічний простір АТР, велика просторова віддаленість між країнами, висока вимогливість канадських споживачів до якості імпортованої продукції, співпадання експортного потенціалу. В розділі також проаналізовано напрямки економічного співробітництва в таких галузях як сільське господарство, енергетика і будівництво, акцентовано увагу на необхідності використання досвіду діяльності канадських торговельних місій, так званих “Тeam Canada”.

Успішно реалізується програма культурних обмінів, оскільки подібні заходи повністю фінансуються канадською стороною, а українська діаспора в Канаді оперує розгалуженою мережею культурних закладів і значними фінансовими коштами, особливо в таких “українських провінціях” як Саскачевань та Манітоба.

В п’ятому розділі – “Розвиток відносин України з членами Співдружності Націй в АТР” розглядаються відносини України з країнами Співдружності в АТР, що належать до трьох регіонів Азії. В першому підрозділі, присвяченому українсько-австралійським стосункам, ґрунтовно проаналізовано етапи формування відносин, дані рекомендації щодо налагодження культурної і торговельно-економічної співпраці між країнами, пропонується робити наголос на кооперації в сфері високих технологій і культурній співпраці за участю української діаспори в Австралії.

В другому підрозділі аналізується стан і перспективи співпраці України з державами півострова Індостан. Встановлено, що країни регіону цікаві для України, як найактивніші учасники Руху Неприєднання, в якому Україна має спостерігача. Україна, як країна з перехідною економікою, може узгоджувати свої дії з країнами-учасницями Руху Неприєднання з тим, щоб впливати на провідні капіталістичні країни в питаннях списання заборгованості або лібералізації торгівлі. Важливість Індії для України може в майбутньому визначатись місцем постійного члена Ради Безпеки від Азії в випадку реформування цієї інституції. Аналіз свідчить, що основу південноазіатської політики України складають відносини з Індією та Пакистаном. Наслідком “танкового” контракту України з Пакистаном і тристоронньої військово-технічної співпраці України, Китаю та Пакистану стало погіршення політичних відносини України з Індією і усунення нашої країни від ринку індійських військових замовлень. Участь України в групі “6 плюс2”, покликаній вимусити Індію відмовитись від ядерної зброї, і критика українськими посадовцями індійських ядерних випробувань ще більше загострила відносини між країнами.

Встановлено, що серед країн Індостану найперспективнішим економічним партнером України залишається Індія, як платоспроможна країна з диверсифікованою економікою, багатими традиціями співпраці з УРСР, з середнім класом, що нараховує 150 млн. чоловік і четвертим в світі науковим потенціалом. Існуючі в торгівлі між країнами проблеми обумовлені гострою конкуренцією на індійському ринку з боку Російської Федерації, відсутністю налагодженого транспортного сполучення і банківських зв’язків, не конвертованістю грошових одиниць обох країн. Україна не мала до останнього часу торговельних місій в інших країнах Південної Азії, що негативно позначилось на стані економічних відносин з Шрі-Ланкою та Бангладеш. “Танковий” контракт України з Пакистаном став відправною точкою економічної співпраці між країнами, сьогодні українські підприємства обслуговують військо-технічні потреби країни і відновлюють її транспортну інфраструктуру. Однак можливості торговельного обміну з Пакистаном ускладнюються через звуженість його експортного потенціалу та економіку аграрного типу. Встановлено також, що держави Індостану є потенційно найперспективнішими споживачами української продукції літакобудування і суднобудування (складний рельєф місцевості, залежність зовнішньої торгівлі країн від морських шляхів), виробів військового призначення та запчастин до них (постійна напруженість між Індією та Пакистаном, боротьба з сепаратистами на острові Шрі-Ланка).

Третій підрозділ присвячений відносинам України з Малайзією, Брунеєм і Сінгапуром. Доведено, що Україна є новою державою в Південно-Східній Азії, але не докладає належних зусиль для формування свого іміджу в регіоні. Рекомендується використовувати посередництво Російської Федерації як для набуття членства в регіональних форумах (на кшталт АСЕМ), так й для поглиблення контактів між країнами Південно-Східної Азії та СНД.

Проаналізовано зрівняльні переваги регіону з точки зору географічного розташування і наявності сировини, значення цих факторів для України, розглянуто сучасний стан і специфічні перспективи економічних відносин України з зазначеними країнами, сформульовано коло практичних рекомендацій щодо врахування досвіду Малайзії та Сінгапура з залучення інвестицій і створення нових експортних виробництв. Обгрунтовано думку, що Україна може використовувати саме Сінгапур (діловий і дистриб’юторський центр Південно-Східної Азії) в якості посередника для налагодження відносин з країнами АСАЕН, відкрити там посольство і проводити рекламні компанії української продукції. Можливе також залучення коштів з Сінгапуру і Малайзії для фінансування українських високотехнологічних розробок.

Останній розділ – “Відносини України з африканськими членами Співдружності Націй” присвячено аналізу еволюції українських взаємин з країнами Африки на південь від Сахари. З’ясовано, що політичні відносини ускладнюються постійними інцидентами з затриманнями українців в Нігерії, Замбії, Зімбабве та деяких країнах на півдні Африки, підозрою правлячих кіл цих країн щодо ролі України в нелегальному постачанні зброї до конфліктних зон на півдні і заході континенту. Керівництво України вже зробило деякі кроки для подолання україно-африканських протиріч: українські військові взяли участь в миротворчій місії ООН у Сьєрра-Леоне, було оприлюднено кілька офіційних заяв про непричетність України до постачання зброї в Африку, тогочасний Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк побував як гість на зустрічі в верхах країн ОАЄ.

Виділяються характерні особливості африканських країн Співдружності, які полягають, насамперед, в їх значній мінеральній базі, суттєвому попиті на продукцію, що експортується Україною, низьких вимогах до якості продукції і потребі імпортувати технології, що давно застосовуються в Україні. Проаналізовано особливості сприятливого географічного розташування деяких держав Співдружності в регіоні, що можливо використовувати для звичайної і транзитної торгівлі (Кенія, Мозамбік, Нігерія). Розкрито етапи становлення і розвитку, сучасний стан і перспективні напрямки співпраці України з країнами Південної, Західної і Східної Африки. З’ясовано, що Україна не мала в 90-х роках диппредставництв в ключових державах Африки, не залучалась до тендерів, пов’язаних з великим індустріальним будівництвом в рамках створення фізичної інфраструктури в інтеграційних об’єднаннях Півдня і Заходу Африки.

У висновках дисертації автор подає основні наукові підсумки дослідження:

1. Співдружність Націй як одна з міжнародних організацій характеризується наявністю певних внутрішніх механізмів взаємовідносин та взаємозв’язків держав, що входять до неї. Найважливішими формами таких взаємозв’язків, що створюють сприятливі умови для налагоджування політичних, економічних стосунків і культурної взаємодії з державами Співдружності, є функціонування єдиної мови спілкування (англійської) в межах всіх держав об’єднання, однакових стандартів бухгалтерії і ведення бізнесу, англосаксонської системи звичаєвого права, наявність значних мінеральних ресурсів, важливих для сучасного високотехнологічного виробництва.

Різний рівень економічного розвитку країн Співдружності потребує, у свою чергу, диференційованого підходу до налагодження співробітництва з ними, зокрема, залучення інвестицій і технологій з розвинених держав угрупування для модернізації народного господарства України та торгівлі вітчизняними товарами і послугами з державами, економіка яких має порівняно нижчі показники розвитку. Перспективність таких стосунків зумовлена, в першу чергу, сприятливими можливостями взаємодоповнення економік України і держав Співдружності, що розвиваються, наявністю в цих країнах багатьох промислових підприємств і радянських систем озброєнь, що були створені за участю фахівців і технологій з УРСР, знаходженні при владі там державних діячів, що отримали освіту в Україні в роки існування Радянського Союзу.

Торговельно-економічному співробітництву України з країнами угрупування можуть сприяти також наявність у цій міжнародній організації таких координуючих органів як Ділова Рада і Форум Співдружності - структур, аналогічних міжнародній торговельно-промислової палаті, що займаються налагодженням контрактів між діловими колами держав Співдружності і бізнесменами з третіх країн.

2. В політичному плані держави Співдружності Націй викликають інтерес України як перспективні партнери в ООН, інших спеціалізованих міжнародних організаціях, що виступають з узгодженою позицією з ряду питань міжнародного характеру, як впливові члени або лідери різних інтеграційних угрупувань, за допомогою яких Україна може зблизитись з тими чи іншими регіональними організаціями.

Сучасний рівень політичної співпраці з розвиненими країнами угрупування характеризується партнерськими відносинами України з Великобританію і Канадою, у зв’язку з цим Україна може контактувати з країнами організації за посередництва Великобританії, як ключової держави цього угрупування, або впливової Канади, з якою Україна підтримує особливі партнерські відносини. Канада і Великобританія відіграють помітну роль в Співдружності Націй завдяки фінансовій і технічній допомозі, яку вони надають багатьом країнам організації, і лобіюванню інтересів цих країн перед міжнародними займачами капіталу. Вплив Австралії на членів організації є порівняно меншим. За підтримки Великобританії та Канади Україна може вирішити деякі з політичних проблем, які виникають у неї з іншими країнами Співдружності Націй, залучитись до діяльності деяких органів цієї організації.

Відносини України з африканськими країнами – членами Співдружності характеризуються певною напруженістю, пов’язаною з постачанням великих партій зброї з країн Східної Європи до Африки та затриманнями українських моряків та пілотів на півдні і заході континенту. З’ясовано, що захисту українців в Африці можуть сприяти як посередництво Великобританії, так і відкриття консульств України в ключових країнах Африки. Для покращення іміджу України, у якої в Африці вже сформувався імідж борця з расизмом і апартеїдом, Україна активно залучається до розв’язання африканських проблем в рамках ООН та її спеціалізованих організацій, бере участь у миротворчих операціях на континенті, що може бути проілюстровано на прикладі відрядження українського контингенту до Сьєрра-Леоне.

Зовнішня політика України щодо держав півострова Індостан характеризується, в ряді випадків, необхідністю балансування між Індією і Пакистаном. Індія- наддержава Південної Азії, лідер Руху Неприєднання і потенційний член Ради Безпеки ООН, а Пакистан – країна з великим рівнем заборгованості і чисельними внутрішніми проблемами. Зближення України з Індією в першій половині 90-х років змінилось орієнтацією на Пакистан, 30 відсотків військових потреб якого задовольняється українським ВПК, як самостійно, так і в кооперації з китайськими підприємствами. Україна з економічних міркувань приєдналась до стратегічної вісі Пакистан-Китай, де-факто спрямованої проти Індії. При балансуванні між Індією і Пакистаном доцільним виглядає збереження нейтралітету та зосередження державних зусиль на торговельно-економічній та науково-технічній співпраці, оскільки Індія виступає проти посередництва будь-якої країни в врегулюванні Кашмірської кризи і болісно реагує на критику ядерних випробовувань.

Політичні стосунки нашої держави з країнами Співдружності в Південно-Східній Азії характеризується порівняно низьким рівнем відносин, що обмежуються контактами в ООН та в інших міжнародних організаціях. Україна, на відміну від багатьох європейських країн, не стала членом AСЕМ, отже доцільно відродити “ініціативу Козирєва” щодо співпраці інтеграційних об’єднань АСЕАН та СНД, на зразок угод, укладених ЄС та АСЕАН. Виправданим виглядає залучення України до роботи спеціалізованих комітетів, створених під егідою АСЕАН.

3. Торговельно-економічні відносини з провідними країнами Співдружності (Канада, Австралія і Великобританія) характеризуються деякими негативними тенденціями: ці країни задовольняють завдяки власному виробництву потреби в таких традиційних для України експортних групах, як металопрокат і хімікати, знаходяться на значній віддалі від України, орієнтуються на платоспроможні ринки в своїх регіонах (НАФТА і країни Азії для Канади, країни АСЕАН та Японія для Австралії, ЄС і країни Співдружності для Великобританії). Низьким залишається приток інвестицій з цих країн до України (Великобританія – 260 млн., а Канада – лише 25 млн. доларів), що пов’язано з несприятливим інвестиційним кліматом в Україні і політикою цих країн щодо заохочення “брейн-дрейну” з України.

Торгівля з країнами Співдружності, що розвиваються, характеризується значним позитивним сальдо і суттєвим товарообміном з великими країнами організації (Індія, Малайзія, Нігерія), оскільки вимоги до імпортованої продукції там дещо занижені, існує значний попит на традиційні складові українського експорту. До загальних проблем в торгівлі з країнами угрупування належать: відсутність підтримки держави при освоєнні нових ринків, брак банківської співпраці і ефективного транспортного сполучення, нестача інформації про потенційні можливості цих країн, об’єктивні труднощі держав, що розвиваються (відсутність конвертованої валюти, недостатньо сприяння експортному сектору з боку держави). В результаті дії цих та інших факторів великий відсоток експортної продукції зазначених країн надходить до України через треті держави.

4. Одним з суттєвих чинників у культурному співробітництві держав сьогодні є здебільшого наявність вільних коштів, що їх країни закладають в бюджет на культурні обміни, або ж асигнування української діаспори в цих державах. За таких обставин нині відбувається розвиток гуманітарних стосунків України передусім з найбільш розвиненими країнами Співдружності, в яких є українська діаспора, багато українських культурних організацій і творчих та художніх колективів. Задоволення освітніх потреб держав півострова Індостан та африканських країн Співдружності Націй стає одним з пріоритетних напрямків співпраці України з державами угрупування в культурній галузі.

За результатами дослідження в дисертації сформульовано рекомендації щодо перспектив розвитку відносин України з країнами Співдружності Націй. Основна їх суть зводиться до врахування специфічних особливостей країн угрупування, необхідності співпраці з діловими структурами, створеними під егідою Співдружності Націй, використання, в ряді випадків, Канади і Великобританії, як посередників між Україною та державами Співдружності, що розвиваються, запрошення транснаціональних корпорацій з розвинених країн угрупування до участі в економічному житті України та модернізації її народного господарства, окреслення секторів взаємовигідного торговельного обміну товарами та послугами з країнами організації, галузей перспективного науково-технічного співробітництва, виділення ключових країн-посередників для налагодження економічних зв’язків з державами тих чи інших регіонів, з’ясування шляхів залучення України до співпраці з регіональними інтеграційними об’єднаннями в Азії та Африці, створення спеціалізованої установи з сприяння українським експортерам та конкретних заходів щодо відновлення традицій освітньої співпраці з країнами Співдружності Націй, що розвиваються.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

Ігнатьєв П.М. Співдружність Націй в системі сучасних міжнародних відносин// Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 17.-2000.- С.25 – 34;

Ігнатьєв П.М. Співробітництво з Індією і Пакистаном, як визначальний чинник південноазіатської політики України// Актуальні проблеми міжнародних відносин.- Випуск 22.- 2000.-С.21-34;

Ігнатьєв П.М. Відносини України з Австралією та Новою Зеландією в 90-ті роки// Актуальні проблеми міжнародних відносин.- Випуск 23.- 2000.- С.32-42;

Ігнатьєв П.М. Відносини України і Канади в 90-ті роки: Політичний і економічний аспекти// Актуальні проблеми міжнародних відносин.- Випуск 24.- 2000.- С.14-25;

Ігнатьєв П.М. Українсько-британські відносини в 90-ті роки: політичний і економічний аспекти// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини.- Випуск 19.- 2001.- С.65-70;

Ігнатьєв П.М., Музика Г.А. Україна-Субсахарська Африка: чи залишаться можливості співробітництва невикористаними?// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України.-2001.- №4.-С.303-312;

Ігнатьєв П.М. Сінгапур: з третього світу до першого// Політика і Час.-2002.-№6.-С.20-25.

Ігнатьєв П.М. Співробітництво України з державами Співдружності Націй в 90-ті роки: проблеми становлення і розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню питання становлення і розвитку відносин України з державами Співдружності Націй в 90-ті роки. Проаналізовано характерні особливості країн цієї міжнародної організації і їх можливий вплив на розвиток стосунків з Україною. Розглянуто стан відносин України з ключовими державами Співдружності – Великобританією і Канадою, дано рекомендації щодо використання їх впливу на країни організації в інтересах України. Визначені основні проблеми, з якими стикається Україна при плануванні і реалізації зовнішньої політики в АТР і Африці. Особлива увага приділяється аналізу відносин з зазначеними країнами в торговельно-економічній та науково-технічній площині. Виділено важливі країн Співдружності Націй, що можуть виступати в якості посередників між Україною та регіональними організаціями в АТР та Африці. Запропоновані шляхи вдосконалення існуючих відносин, надання їм динамізму і виведення їх на якісно новий рівень.

Ключові слова: Держави Співдружності Націй, зовнішня політика, двосторонні відносини, угоди, торговельний баланс, прямі закордонні інвестиції, візити.

Ignatiev P.N. The сооperation of Ukraine with countries of the Commonwealth of Nations in 90-es: problems of formation and development. - Manuscript.

A thesis submitted for the candidate of political degree with the specialization 23. 00.04- Political problems of international systems and global development. The Institute of International Relations at Taras Shevchenko University. Kiev, 2002.

This thesis is devoted to research of the problem of formation and development of Ukraine’s bilateral relations with countries of the Commonwealth of Nations. Distinctive features of countries of the Commonwealth and their possible influence on bilateral relations with Ukraine are analyzed. The relations with principal countries of the Commonwealth - the Great Britain and Canada are examined, with recommendations given to use their influence on countries of the organization in interests of Ukraine. Main problems that Ukraine face in process of planning and implementation of her regional politics in APR and Africa are determined. The special attention is paid to the analysis of bilateral relations with aforementioned countries in trade, economic and scientific field. Important countries of the Commonwealth are singled out as middlemen between Ukraine and regional organizations in APR and Africa. Some practical steps are proposed in order to boost existing relations and give them new dimension.

Key worlds: the countries of the Commonwealth of Nations, foreign policy, bilateral relations, treaties, trade balance, foreign direct investment, visits.

Игнатьев П.Н. Сотрудничество Украины со странами Содружества Наций в 90-е годы: проблемы становления и развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития .- Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию проблем становления и развития отношений Украины с государствами Содружества Наций в 90-тые годы. В работе анализируются особенности указанных стран, сформировавшиеся в результате их пребывания в составе Британской Империи. Определено, что характерные особенности стран этого международного образования могут быть использованы Украиной в ее интересах. На базе обширного документального материала детально рассматриваются отношения УССР с государствами Содружества, определяются традиционные сферы сотрудничества с ними. Проанализированы отношения Украины з ключевыми государствами Содружества – Великобританией и Канадой, изучена степень их влияния на остальных членов организации, даны рекомендации по использованию этих стран в качестве посредников между Украиной и государствами Содружества. Сформулированы основные проблемы, с которыми сталкивается Украина при планировании и реализации внешней политики в Азиатско-Тихоокеанском регионе и в Африке и пути их преодоления. Выделены ключевые страны Содружества в АТР и Африке, с помощью которых Украина может выходить на региональные интеграционные объединения. Даны практические рекомендации по утверждению экономического присутствия Украины в исследуемых странах, по улучшению баланса торговли с ними, по привлечению инвестиций.

Исходя из наличия общих особенностей стран Содружества, существенного опыта сотрудничества с ними, приобретенного Украиной в составе СССР, и существования перспективных рынков в данных государствах, автор делает вывод, что развитие торгово-экономических связей Украины со странами Содружества отвечает национальным интересам Украины и служит цели дальнейшей интеграции нашей страны в мировое хозяйство.

Ключевые слова: государства Содружества Наций, внешняя политика, двусторонние отношения, договоры, торговый баланс, прямые иностранные инвестиции, визиты.