ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Гнатюка

ІВАШИНА Тетяна Михайлівна

УДК 82.091

ЗАКОНОМІРНОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ОБРАЗУ ДОН ЖУАНА

В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХVІІ-ХХ СТ.

10.01.05 – порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Тернопіль – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

Науковий керівник –

доктор філологічних наук, професор Волкова Тетяна Сергіївна, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти –

доктор філологічних наук, професор Оляндер Луїза Костянтинівна, Волинський державний університет імені Лесі Українки, кафедра світової літератури, завідувач;

кандидат філологічних наук Васильєв Євген Михайлович, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету. кафедра слов'янської філології, доцент.

Провідна установа –

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Захист відбудеться 29.11.2002р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій, у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, м.Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2. тел. 33-47-25).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м.Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).

Автореферат розісланий 25.10.2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. ПАПУША

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Образ Дон Жуана є одним з ветеранів і визнаних лідерів світової літературної традиції.

Понад двісті авторів різних часів і народів випробували на ньому свій поетичний хист, накладаючи на постать середньовічного рицаря-перелюбника характерний відбиток своєї доби, свого бачення світу, власного життєвого досвіду та естетичних уподобань.

Виняткова інтенсивність мистецького вжитку, яскравий трансісторизм та інтернаціональність образу знаменитого спокусника обумовлюють значимість вивчення закономірностей зміни його основних функціональних характеристик у процесі історичного розвитку суспільства: аналіз магістральних шляхів та результатів кількавікової еволюції даної естетичної сутності дає унікальну можливість рельєфно окреслити ті зміни онтологічного континууму, поведінкових стереотипів, аксіологічної орієнтації, естетичних смаків людства, що відбулися за цей час.

Вивчення історичних модифікацій образу знаменитого звабника — не найновіша у літературознавстві тема. За більш як сто років інтенсивних донжуанівських студій накопичена величезна кількість праць. Серед них є й фундаментальні дослідження "наскрізного" характеру (О.Ваксмана, О.Веселовського, О.Мандела, Л.Венстейна), автори яких ставили за мету охопити весь (на момент створення праць) процес розвитку літературної донжуаніани, відтворити "історію" цього ренесансного героя, ретельно "занотувавши" факти його мистецької "біографії".

Однак, навіть у найбільш ґрунтовних з них найчастіше лише фіксувався оригінальний внесок окремого письменника до розробки популярної теми іспанського шукача любовних насолод, у той час як узагальнюючий аналіз трансформаційних процесів у царині літературної донжуаніани залишався фактично поза увагою дослідників.

Істотним недоліком більшості названих досліджень слід вважати також невідповідність термінологічного забезпечення наукового апарату та застарілість теоретико-методологічних підходів до осмислення явищ повторюваності художніх матеріалів про Дон Жуана.

Крім того, праці видані не пізніше 60-х років ХХ ст., не відбивають усіх (особливо найновіших) набутків літературної донжуаніани, врахування яких, на думку дисертантки, є принципово важливим для відтворення цілісної картини історичного розвитку образу іспанського звабника і усвідомлення його (розвитку) глобальних тенденцій.

Деякі загальні тенденції переосмислення образу знаменитого перелюбника, головним чином, у версіях другої половини ХІХ і ХХ ст., аналізуються в монографії "Легенда про Дон Жуана у світовій літературі" сучасного українського дослідника А.Нямцу. Однак і у цій, надзвичайно цінній для нас роботі, наскрізні явища діахронії на ниві літературної донжуаніани висвітлені не повною мірою.

На часі спеціальне дослідження літературного феномену Дон Жуана, в якому факти багатовікового розвитку теми іспанського звабника було б узагальнено до рівня найбільш характерних закономірностей як сукупності "однакових тенденцій, подібних ситуацій, близьких явищ", осмислено з позицій сучасної компаративістичної науки і використано для усвідомлення основних шляхів розвитку духовної культури людства.

Водночас докладного вивчення вимагають закономірності еволюції жанрової системи літературної донжуаніани і чинники, що обумовили її розвиток. Ця проблема жодного разу не ставала предметом цілісного вивчення і на сьогоднішній день є "білою плямою" у відповідній галузі літературознавства.

Нове звертання до проблем функціонування образу знаменитого іспанського звабника має додатковий сенс також з огляду на ті якісні зміни, що відбулися у житті європейського соціуму в останні десятиліття і закономірно диктують необхідність переосмислення деяких відомих фактів літературної "біографії" ренесансного героя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася протягом 1997–2000 років на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в руслі колективної теми: "Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв'язках", яку розробляє колектив цієї кафедри.

Об'єктом дослідження у дисертації стали зразки літературної донжуаніани, що є вершинними з точки зору концептуальної викінченості та естетичної досконалості й етапними для еволюції образу вельможного перелюбника (версії Т. де Моліни, Мольєра, Моцарта — да Понте, Гофмана, Байрона, Граббе, О.Пушкіна, О.Толстого, Лесі Українки). У поодиноких випадках до аналізу залучалися версії, які не сповна відповідають названим критеріям, але завдяки нетрадиційному концептуальному вирішенню образу іспанського шукача любовних пригод дають можливість рельєфно відтінити метаморфози героя в умовах специфічного етапу суспільно-історичного та мистецького розвитку.

Предметом дослідження в дисертації є процеси виникнення спільних тенденцій щодо зміни семантико-смислових характеристик, естетичної природи, функціонального призначення (коду) образу середньовічного іспанського перелюбника в умовах інонаціонального та інокультурного середовища-реципієнта. Докладному вивченню підлягають явища жанрово-естетичної переорієнтації та зміни родового рішення сюжету про Дон Жуана, а також аспекти трансформації усталеної структури даного традиційного утвору в процесі розвитку суспільних відносин, матеріальної культури та художньої свідомості людства.

Мета дослідження — виявити і вивчити основні закономірності структурно-змістової трансформації сюжету про Дон Жуана у європейській літературі ХVІІ–ХХ ст. і процесу видозміни власне образу Дон Жуана як семантико-смислового центру даного естетичного утвору.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

· окреслити комплекс ознак художніх матеріалів про Дон Жуана як традиційних;

· з'ясувати характер адаптаційних процесів при використанні даного традиційного матеріалу в умовах інокультурного та інонаціонального середовища-реципієнта;

· виявити вплив факторів суспільно-історичного розвитку на характер трансформаційних процесів у художній структурі та змістових характеристиках даного традиційного матеріалу;

· простежити вплив панівних мистецьких систем, літературних напрямків та стилів на зміну усталеної структури сюжету про іспанського шукача любовних насолод та естетичної природи власне образу Дон Жуана;

· проаналізувати (в ключових аспектах) наявні варіанти жанрово-родового оформлення художніх матеріалів про Дон Жуана і окреслити загальні тенденції еволюції жанрової системи літературної донжуаніани;

· з'ясувати зміни функціонально-естетичного призначення (функціонального коду) образу Дон Жуана на кожному з етапів його історико-літературної еволюції;

· дослідити зміни основних онтологічних, психоповедінкових, аксіологічних характеристик образу іспанського гедоніста в процесі його історичного розвитку;

· окреслити явище універсалізації психо-поведінкових домінант образу Дон Жуана і означити його основні рівні;

· виявити основні типи модернізації образу (сюжету) середньовічного шукача любовних насолод в умовах радикальної зміни онтологічного континууму і з'ясувати характер адаптаційних процесів при цьому.

При виконанні даної роботи були застосовані такі методи дослідження як порівняльно-історичний і порівняльно-типологічний, історико-літературний, біографічний, а також принципи архетипної (міфологічної) критики.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі порівняльного літературознавства і теорії традиційних сюжетів М.Алексєєва, М.Бахтіна, О.Білецького, Олександра Веселовського, А.Волкова, І.Горського, А.Дабеза, О.Діми, Д.Дюришина, В.Жирмунського, М.Конрада, Є.Мелетинського, Д.Наливайка, І.Неупокоєвої, А.Нямцу, Л.Пінського, а також матеріали донжуанівських студій Ж.Бевота, Е.Браун, Л.Венстейна, Олексія Веселовського, О.Дейча, В.Ейкокка, І.Журавської, Р.Менендеса Підаля, Софії Наумович, І.Нусінова, А.Нямцу, М.Овчаренко, М.Саломон, П.Томанека, О.Файка, А.Фарінеллі, С.Чорнія та ін. В процесі роботи було також використано праці з теорії архетипів і архетипної критики К.-Г.Юнга і Н.Фрая.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній:

·

· запропоновано власну концепцію функціонально-естетичного коду образу Дон Жуана і висвітлено основні аспекти його (образу) перекодування в процесі суспільно-історичного та культурно-мистецького розвитку;

· вперше виявлено найбільш загальні напрямки структурно-змістової трансформації сюжету про іспанського шукача любовних насолод і розглянуто явища трансмутації у царині літературної донжуаніани;

· окреслено історично стійкі та семантично активні структурно-змістові компоненти сюжету про Дон Жуана і вивчено зміни їх функціонального призначення в процесі переосмислення даного традиційного матеріалу;

· розглянуто основні аспекти семантико-змістової адаптації художніх матеріалів про Дон Жуана при використанні їх в умовах конкретного культурно-історичного і національного середовища-реципієнта;

· окреслено зміни в усталеній структурі даного традиційного сюжетного утвору в процесі його обробки під впливом чинників загальнокультурного і національно-специфічного характеру;

· вперше проведено системний і цілісний аналіз жанрово-родових модифікацій сюжету про іспанського аматора любовних пригод, розроблено власну концепцію шляхів розвитку жанрової системи літературної донжуаніани з увагою до питання про типологію жанрового оформлення матеріалів про Дон Жуана на кожному з окреслених етапів її еволюції;

· вперше в контекст широкого "наскрізного" дослідження вписано найновіші версії теми знаменитого перелюбника, у тому числі й ті, що з'явилися в останні десятиліття на східнослов'янських теренах, а також по-новому осмислено проблему генетичних зв'язків стосовно деяких вже відомих фактів літературної донжуаніани.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці навчальних курсів з історії зарубіжної літератури (від літератури середніх віків і Відродження і до сучасної зарубіжної літератури), з історії української літератури кінця XIX–поч.ст. (творчість Лесі Українки), з історії російської літератури ХІХ–ХХ ст., а також у спецкурсах для студентів, навчальних посібниках для студентів-філологів, у працях з історії світової літератури, теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були апробовані у виступах та повідомленнях на щорічних звітних наукових конференціях Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1996–2000), ІІІ Міжнародній конференції "Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 1996), Міжнародній науковій конференції "Українська еміграція в історії та літературі" (Тернопіль, 1996), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 105-річчю від дня народження М.Цветаєвої "Творчість М.Цветаєвої в контексті культури Срібного віку" (Дрогобич, 1998), Міжнародній науковій конференції "Міф і легенда у світовій літературі" (Чернівці, 2000). Загалом за темою дисертації зроблено вісім публікацій.

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка 5 липня 2002 року.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких розбито на підрозділи, висновків, списку використанихджерел (314 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його теоретично-методологічну основу; показано наукову, теоретичну і практичну значущість отриманих результатів.

У першому розділі "Загальні аспекти вивчення образу Дон Жуана" висвітлюються найбільш загальні питання донжуанівських студій.

У п. .1. подано огляд наукової донжуаніани у її діахронному зрізі. Відзначено, що перші ґрунтовні дослідження фактів повторюваності у літературі матеріалів про середньовічного перелюбника з'являються лише наприкінці ХІХ–поч. ХХ ст. — майже через 250 років після опублікування першої версії цієї світової теми (1630). Дисертантка вважає, що імпульсом до початку процесу інтенсивних донжуанівських студій стало поширення у літературознавстві теорії запозичень Т. Бенфея та народження порівняльно-історичного методу, що збіглося у часі з нагромадженням достатньої кількості фактів повторюваності у мистецтві "предмету Дон Жуана" (О.Пушкін).

У матеріальному субстраті наукової донжуаніни автор дисертаційного дослідження вичленовує три основні дискурси: літературознавчий, філософський, психологічний.

Найбільш багатим (Ж. Бевот, А. Фарінеллі, Т.Шрьодер, Р. Менендес Підаль, О.Мандел, Л.Венстейн, О.Веселовський, І.Нусінов, О.Файко та ін.) є літературознавчий дискурс, що формується: а) у процесі синхронного чи діахронного фактологічного висвітлення феномену літературної донжуаніни; б) при розробці загальнотеоретичних засад явища традиційних сюжетно-образних утворів (О.Веселовський, П.Берков, А.Пінський, А.Волков, А.Нямцу, А.Мінакова та ін.); на Заході у процесі вивчення Stoff та Motivgeschihte (М.-Ф.Гайар, А.Дабез, Р.Труссон, Е.Френцель та ін.).

Досягнення українського літературознавства на ниві донжуанівських студій пов'язані, головним чином, з різноаспектним вивченням драми Лесі Українки "Камінний господар" (праці Є.Ненадкевича, О.Гозенпуда, С.Тудора, О.Дейча, О.Бабишкіна і В.Курашової, Л.Міщенко, І.Журавської, В.Агеєвої, Я.Поліщука та ін.). Вагомий внесок у висвітлення аспектів діахронії даного естетичного явища належить сучасному вітчизняному дослідникові А.Нямцу та літературознавцям з діаспори (Л.Вітошинська, М.Овчаренко, А.Шум, С.Чорній та ін.).

У п. .2. з'ясовуються проблеми таксономії на ниві літературної донжуаніани. Відзначається, що літературно-мистецький феномен Дон Жуана існує у двох художніх вимірах.

Перший з них визначається рівнями вияву художньо-просторової структури даного явища: сюжет — образ — тема. Історично першим серед них є сюжет про Дон Жуана, що утворився за рахунок складної комбінації окремих мотивів. "Семантичне ядро" даного сталого утвору становить любовно-авантюрний мотив, що є запорукою усвідомленого сприйняття подієво-змістових та аксіологічних домінант цього традиційного матеріалу.

З настанням Нових часів сюжет про Дон Жуана як стала система подій відчутно втрачає свою функціональну активність. Натомість дедалі більшого мистецького вжитку зазнає власне образ шляхтича-гедоніста, що вилучається авторами з традиціоналізованої системи логіко-смислових зв'язків і використовується як структурно-семантичний центр для створення нових (неканонічних) подієвих систем, у т. ч. й так званих "дописувань" і "продовжень" (Ш.Бодлер, Е.Ростан, М.Гумільов, В.Корвін-Піотровський, Е.Радзінський та ін.).

У ХІХ–ХХ ст. феномен повторюваності у літературі матеріалів про Дон Жуана нерідко оприявнюється як тема. При цьому типі просторової структури ознаки традиціоналізації можуть обмежуватись лише використанням семантичного поля імені героя стародавньої саги (В.Фьодоров "Одруження Дон Жуана").

Другий вимір, у якому функціонує літературний феномен Дон Жуана, визначається рівнями ідейно-семантичного узагальнення домінантних психоповедінкових властивостей цього літературного персонажа.

Вихідним (базовим) у цій парадигмі дисертантка вважає рівень традиційного (вічного) образу, на якому Дон Жуан утверджується як уособлення ренесансного культу чуттєвої насолоди. У процесі еволюції образ розпусного іспанського вельможі втрачає свою історичну конкретність і трансформується у літературний тип, що швидко набирає загальнолюдського значення. Наявність у образі середньовічного переможника яскравих поведінкових домінант забезпечує функціональний статус Дон Жуана й як літературного архетипу.

Як універсальна психоповедінкова модель тип/архетип Дон Жуана характеризується ідеєю пошуку нових чуттєвих насолод, де семантично активним і архетипно значимим виступає фактор кількості, ідеєю спокуси як способу досягнення любовної мети, ідеєю ошуканства (несправджуваності обіцянок і любовних намовлянь).

На ґрунті універсалізації ідеї пошуку нових чуттєвих насолод виникає процес трансформації імені легендарного персонажу у загальне поняття, емблему, знак для маркування відповідного типу людської особистості та явище історизації міфу (М.де Ман'яра, Казанова, О.Г.Мірабо, О.Пушкін та ін.).

За умов радикального оновлення європейського онтологічного континууму процеси універсалізації домінантних психоповедінкових властивостей Дон Жуана нерідко набирають від'ємного характеру, проявляючись у творчій настанові митців на руйнацію закарбованої у цьому образі поведінкової людські за рахунок вилучення з неї ідеї пошуку кількості задоволенню (Дж.Байрон, Б.Шоу, В.Фьодоров та ін.).

Загалом, поняттєво-термінологічна ідентифікація проявів повторюваності у літературі матеріалів про Дон Жуана та аналіз парадигматики даного художнього явища сприяє увиразненню функціонального статусу даного "вічного" образу у кожному конкретному літературному варіанті.

У п. .3. аналізуються культурні та ідеологічно-світоглядні витоки образу Дон Жуана і відображеного у ньому морально-психологічного явища.

Дисертантка виходить з того, що єдино можливим ґрунтом для виникнення образу шляхтича-гедоніста був злам європейського Середньовіччя і Відродження. Тому в культурологічній парадигмі образ Дон Жуана постає як синкретичне явище, що відбиває особливості онтолого-аксіологічних пріоритетів та звичаєвого права цих двох відмінних культурно-історичних епох. Зіткнення характерних для них систем ціннісних орієнтацій обумовило закарбоване у даному "вічному" образі онтологічне протиріччя між духовним і чуттєвим у людині, яке — з огляду на свою екзистенційну актуальність — стало внутрішнім імпульсом змінюваності й розвитку даної естетичної сутності і першоджерелом численних трансформацій теми легендарного звабника як у літературі, так і в інших видах мистецтва ( опера, балет, кінематограф).

Автор дисертаційного дослідження вважає за доцільне відмежувати побутове розуміння донжуанізму (казановізм) від художньої семантики даного "вічного" образу. Відзначається, що на рівні буденної свідомості постать легендарного перелюбника стереотипізується як "вульгарний символ" (А.Камю), як знакове вираження побутового феномену прагнення нових чуттєвих насолод, що на архетипному рівні зближує героя середньовічної іспанської саги з Казановою, Ловеласом та іншими відомими донжуанами європейської історії та літератури. У філософському розумінні настанова на "пошук кількості задоволення", визначальна для закарбованої в образі Дон Жуана поведінкової моделі, виступає як "єресь плоті" (С.Цвейг) — одна з можливих, онтологічно і психологічно виправданих форм вияву духовного та світоглядного протесту. Усвідомлення цього глибинного змісту поведінкових мотивацій класичного Дон Жуана ставить його образ в один ряд з такими героями європейської міфології та літератури, як Фауст, Каїн, Манфред, Ікар і обумовлює подвійне значення поняття "донжуанізм":

1) звужене, при якому донжуанізм мислиться як банальний перелюб, побутовий феномен пошуку нових чуттєвих насолод;

2) розширене, філософське, при якому донжуанізм витрактовується як різновид прометеїзму — конкретизоване та індивідуалізоване втілення ідеї "бунту" проти авторитарної влади.

Відзначається, що в процесі еволюції образу вельможного перелюбника зміст уособлюваного ним протесту і форми його (протесту) вияву змінювалися у відповідності до особливостей суспільно-історичного та культурно-мистецького життя людства, визначаючи окремі етапи (цикли) розвитку образу Дон Жуана (феодальна доба, доба романтизму, ХХ ст.).

Виявлення філософських аспектів образу Дон Жуана та вивчення динаміки зміни змісту його світоглядного протесту дозволяє глибше усвідомити закономірності еволюції цієї естетичної сутності, рельєфніше окреслити магістральні тенденції її розвитку, збагнути специфіку тих художніх, у т.ч. й жанрових форм, у яких цей розвиток проявився.

У другому розділі — "Формування драматичної традиції образу Дон Жуана в європейській літературі ХVІІ–ХVІІІ ст." — автор дисертаційного дослідження розглядає версії Т. де Моліни, Мольєра, Моцарта — да Понте, що виникають у найбільш ранній період розвитку донжуанівської теми ( ХVII–XVIII ст. ), коли образ аматора любовних походеньок функціонує виключно в межах сюжету про Дон Жуана.

У п. .1. розглядається початковий етап процесу сюжетотворення — формування протосюжету у комедії Т. де Моліни "Е1 Burlador de Sevilla" ("Севільський ошуканець", 1630 ), що стала першою літературною версією майбутньої світової теми. Відзначається, що особливості тієї інтерпретації, яку образ героя стародавніх іспанських переказів і балад отримує в комедії Тірсо, зумовлені соціально-історичними реаліями Іспанії доби Контрреформації, впливом світовідчуття та естетичних принципів бароко, релігійним світоглядом автора. У п'єсі Т.де Моліни Дон Жуан постає як представник "золотої молоді" Іспанії, у образі якого драматург втілює ідею про моральне виродження тодішньої іспанської знаті. У такий спосіб драматург заклав традицію змалювання Дон Жуана як сучасника, а також традицію комедійного вирішення теми "рицаря-розкішника", що залишатиметься незмінною протягом XVII–XVIII ст. і відродиться у драматургії ХХ ст. Саме зі "стартовим капіталом" Тірсової п'єси нестаріючий образ Дон Жуана розпочав свої кількавікові мандри літературами світу.

Cуспільно-побутова концепція Дон Жуана, властива для версії Т. де Моліни, знаходить своє чергове втілення у комедії Мольєра "Don Juan ou Festin de Pierre", 1665 (п. . .). Тут легендарний перелюбник отримує не лише соціальний статус французького шляхтича часів Людовика XIV, але й наділяється моральними вадами, притаманними для типового представника цього привілейованого суспільного прошарку. При цьому ганебні любовні походеньки, що були сюжетною основою домольєрівських версій цієї теми (Т. де Моліни, комедії dell' arte), у "Festin de Pierre" є лише одним з найбільш характерних проявів загальної моральної зіпсутості представників цього соціального типу — поряд з брехливістю, лицемірством, марнотратством, блюзнірством, непоштивим ставленням до батьків, проявами станової сваволі.

Спираючись на спостереження О. Файка щодо наявності у образі Мольєрового Дон Жуана двох сторін — "побутової, часткової", і "загальної, філософської, <...> психологічної",1 дисертантка аналізує аспекти філософсько-психологічного змісту образу. Відзначається, що поява в комедії Мольєра нового функціонального ракурсу постаті ренесансного героя є важливим аспектом діахронії, оскільки свідчить про початок "свідомої, індивідуалізованої ери у змалюванні характеру іспанського шукача пригод".2 Значення комедії Мольєра в контексті розвитку донжуанівської теми полягає також у тому, що в ній психоповедінкові домінанти Дон Жуана (хтивість, брехливість, безбожність) закріплюються як архетипні константи, що вкорінюються в загальноєвропейській культурній свідомості і перетворюють образ ласого до любощів вельможі на універсальну поведінкову схему.

У п. . . розглядається ще одна етапна для становлення донжуанівської традиції версія — лібретто да Понте до опери Моцарта "Don Jiovanni" (1787). Відзначимо, що тут конкретно-історичне соціальне трактування вітальності Дон Жуана поступається місцем філософсько-психологічній та естетичній оцінці: ренесансний герой виступає уособленням позачасового універсального типу людини-гедоніста, що втілює у собі "весь блиск життя" (Ґ. Чічерін). Філософського осмислення набирає традиційний конфлікт між Дон Жуаном та Статуєю командора, а також сцена загибелі вельможі-життєлюба. Відмова Дон Жуана від каяття витлумачується не як крайній прояв поведінкової сваволі розпусного аристократа, а як протест енергійної, рішучої особистості проти духовного диктату, проти нав'язуваної їй чужої волі.

Дисертантка відзначає, що музична версія Моцарта-да Понте є новаторським явищем в контексті донжуанівської традиції XVII–XVIII ст. також з огляду на специфіку жанрового оформлення даного художнього матеріалу. Автентичне визначення "drama giocoso" ("весела драма") свідчить про рівноправне функціонування у цьому творі комедійного і трагедійно-драматичного струменів і виявляє загальну тенденцію зміни змістових характеристик та жанрової специфіки творів літературної донжуаніани — від сатирично-комедійної домінанти у версіях XVII–XVIII ст. до трагедійно-драматичних інтерпретацій XIX–поч.ХХ ст.

У третьому розділі “Основні тенденції розвитку драматичної традиції теми Дон Жуана у літературі Нових часів” розглядаються процеси зміни семантико-змістових та жанрово-естетичних домінант матеріалів про легендарного звабника у драматичних версіях ХІХ-ХХ ст.

У п. 3.1. вивчається явище драматизаціїзмістових характеристик матеріалів про Дон Жуана та процеси жанрової переорієнтації драматичних версій ХІХ ст. Дисертантка відзначає, що радикальне оновлення європейського онтологічного континууму на межі ХVIII-ХІХ ст. викликає зміну естетичної візії постаті розпусного аристократа і переключення домінантної уваги митців на внутрішні суперечності ренесансного героя. Це актуалізує трагедійного потенціалу образу і стимулює інтенсивний пошук такихжанрових структур, які були б спроможні прийняти у себе цей новий зміст невмирущого образу і виразити сутність життєвих колізії нової епохи. У підрозділі докладно аналізуються три драматичні версії XIX ст. — Х. Д. Граббе "Дон Жуан і Фауст" (1829), Х. Сорільї "Дон Хуан Теноріо" (1844), О. Пушкіна "Камінний гість" (1830) і на їх прикладі досліджуються основні шляхи реалізації трагедійного змісту образу вельможного розпусника.

Версії Граббе та Сорільї розглядаються як зразки оновлення семантики образу Дон Жуана і змістових та естетичних характеристик даного традиційного матеріалу за рахунок використання художніх параметрів романтичної драми. Дисертантка відзначає, що драматизм відображених у образах героїв цих творів екзистенційно-соціумних протиріч зумовлений надмірністю їх ідеальних прагнень, бажання самоствердження і самореалізації.

На інших естетичних засадах процес драматизації змістових характеристик матеріалів про Дон Жуана відбувається у "маленькій трагедії" О.Пушкіна. У своєму баченні трагізму постаті невтомного шукача любовних насолод російський поет виходив не з суб'єктивізму романтиків, а з арістотелівського розуміння трагічного як фатуму, невідворотності долі. Подаючи образ іспанського гедоніста в проекції особливостей європейського культурно-історичного процесу XIV–XVI ст., Пушкін витрактовує Дон Гуана як людину доби Відродження. Змальовуючи ті "крайні межі" (сцена запросин Статуї), до яких дійшло життєлюбство ренесансного героя, поет вбачає трагізм цього образу в неможливості уникнути історично визначеної логіки розвитку характеру, а тому вирішує свою версію як трагедію.

У п. . . на прикладі двох зразків європейської драми ідей — комедії Б.Шоу "Людина і Надлюдина" (1903) і драми Лесі Українки "Камінний господар" (1912) простежується процес формування основних шляхів модернізації образу середньовічного життєлюба у літературі к. XIX–поч. ХХ ст.

Висуваючи гіпотезу про можливість існування між цими версіями контактно-генетичного зв'язку, автор дисертаційного дослідження проводить зіставний аналіз представлених у них трансформаційно-адаптаційних моделей. Відзначено, що при створенні своєї "комедії з філософією" Б.Шоу йде шляхом прямого, повного осучаснення даного традиційного матеріалу із зміною його темпорально-географічних (Англія поч. ХХ ст.), соціопобутових, національно-культурних характеристик, деміфологізацією основного сюжету твору, синхронізацією соціологічних параметрів образу Дон Жуана.

Відбиваючи процес зміни традиційних гендерних ролей, Б.Шоу змальовує Дон Жуана (Джека Теннера) як "об'єкт трагікомічного переслідування" з боку аристократки Енн Вайтфільд і жертву її матримоніальних прагнень. При цьому драматург розглядає свого героя в проекції ніцшеанської ідеї "надлюдини" (інтерлюдія "Дон Жуан у пеклі") і розвінчує демагогію і непослідовність Дон Жуана Новітньої доби.

На відміну від Б.Шоу Леся Українка зберігає архаїчний часопростір, усталену подієву схему та систему дійових осіб даного традиційного матеріалу і піддає образ легендарного перелюбника частковій, прихованій, внутрішній модернізації, надаючи йому рис новітньої ідеології та психології і реміфологізуючи середньовічний міф з точки зору "жінки у час емансипації" (Ст.Чорній). У своїй драмі поетка показує, як колись активний герой, неспроможний подолати застарілі гендерні стереотипи, перетворюється на пасивний об'єкт волевияву Донни Анни. Під впливом її "нежіночих чар" він зрікається власної волі, переймає невластиві йому цінності, чужу (камінну) духовну і (у фіналі) фізичну природу.

Відмінності у способі жанрового оформлення матеріалів про Дон Жуана у версіях Б.Шоу та Лесі Українки пояснюються особливостями художньо-стильових манер двох авторів та специфікою жанрової типології творів. За характером естетичних домінант драма Лесі Українки тяжіє до трагедійно-драматичної традиції XIX ст. Версія Б.Шоу розпочинає комедійну традицію ХХ ст. Весія Б.Шоу розпочинає комедійну традицію ХХ ст., позначену сукупною авторською інтенцією на оприявнення антисуспільного, соціально-критичного в образі Дон Жуана.

У п. . . вивчаються шляхи реактуалізації подієво-змістового комплексу матеріалів про Дон Жуана у драматичній традиції ХХ ст.

Спираючись на ідею А.Нямцу про наявність двох "змістово активних напрямків" розвитку донжуанівської традиції Новітньої доби (створення життєподібно-реалістичного контексту та умовно-символічного плану подій), автор дисертаційного дослідження окреслює три функціонально-активні (в контексті драматургічної донжуніани ХХ ст.) трансформаційно-адаптаційні моделі оновлення комплексу часопросторових, а також національно-культурних та соціопобутових характеристик матеріалів про Дон Жуана:

а) архаїзована (умовно-символічна): архаїзована реальність — архаїзований герой (версії Лесі Українки, О.Амфітеатрова, Д.Хармса, М.Фріша, С.Альошина та ін.);

б) асинхронна (проміжна): синхронізована реальність — архаїзований (позачасовий) герой (версії М.Гумильова, Е.Радзінського та ін.);

в) синхронізована: синхронізована реальність — синхронізований герой (версії Б.Шоу, Е. Фон Хорвата та ін.).

Адаптація комплексу психоповедінкових та аксіологічних характерристик матеріалів про Дон Жуана до онтологічних реалій ХХ ст. У межах драматичної традиції відбувається головним чином за рахунок використання прийому іронічного парадоксу.

Як один з найяскравіших прикладів такого способу переосмислення сутнісних домінант Дон Жуана розглядається п'єса-парабола М.Фріша "Дон Жуан, або Любов до геометрії" (1953). Тут іронічний парадокс виникає за рахунок інверсії узвичаєних соціальних та гендерних ролей. М.Фріш змальовує Дон Жуана, сферою екзистенційних зацікавлень якого є інтелектуальна діяльність (любов до геометрії), а не пошук нових чуттєвих насолод. Дисертантка відзначає, що відмова Дон Жуана від практики перелюбу, властивої для представників соціумного загалу в комедії М.Фріша, виступає способом реалізації філософського змісту цього "вічного" образу, нетрадиційною формою вираження традиційного для персонажу суспільного нігілізму. При цьому соціальна історія Дон Жуана осмислюється автором як поступок звичаєвому регламенту новітнього соціуму ("Шерег жінок — і ніякої геометрії"). Такий характер розгортання суспільних колізій, у яких бере участь Дон Жуан, поєднаний з прозаїзацією та відвертою профанацією деяких ключових елементів подієво-змістового комплексу матеріалів про середньовічного звабника та іронічною грою у "маски-шоу" в процесі відображення звичаїв "великого часу" комедії М.Фріша перетворює образ головного героя твору на художньо-образний інструмент осягнення феномену синхронного письменникові суспільного життя і критики його (суспільства), дегармонізуючого впливу на екзистенцію окремого індивіда.

У четвертому розділі "Формування і розвиток традиції епічного, ліричного та змішаного родового оформлення художніх матеріалів про Дон Жуана у літературі XIX–XX ст." розглядається процес виникнення нових родових трансформацій легенди про середньовічного звабника. Автор дисертаційного дослідження виходить з того, що процес формування епічної, ліро-епічної, ліричної традиції теми Дон Жуана виникає послідовно на ґрунті руйнації усталеної структури сюжету про іспанського шукача любовних насолод, що, у свою чергу, є ви слідом певної деактуалізації подієво-змістового комплексу, специфічного для цього традиційного утвору, за нових історичних умов. Процеси реструктуризації сприяють вичленуванню образу Дон Жуана і теми (мотиву) його любовних походеньок як самостійних функціонально-естетичних сутностей і водночас вимагають включення цих семантично значимих "уламків" первинної конструкції до нової завершеної структурно-змістової єдності. Така реконструкція відбувається головним чином за рахунок засобів авторського мовлення, що призводить до формування передусім епічної традиції теми Дон Жуана.

Використання можливостей епосу для структурного оформлення матеріалів про середньовічного звабника вперше спостерігається у літературі романтизму.

У п. . . дисертантка докладно аналізує версії Е.Гофмана, Дж.Байрона, О.Толстого, що презентують нові жанрові модифікації легендарного сюжету (відповідно новела, ліро-епічна поема, драматична поема) і є оригінальними за способом концептуального вирішення образу вельможного розпусника.

Відзначається, що завдяки використанню авторського мовлення у версії Гофмана (1812) розширюється звичайний діапазон засобів створення образу легендарного перелюбника, вперше подається розгорнутий опис зовнішності персонажа. За рахунок використання роздумів героя-наратора Гофман розкриває зміст поведінкових мотивацій Дон Жуана як "розчарованого титана". Неспроможний віднайти ідеально-гармонійне кохання в умовах філістерської дійсності, він спрямовує свої "надлюдські" здібності на подолання цієї екзистенційної опозиції шляхом цинічного зневажання моральних норм медіократичного суспільства. У такий спосіб Гофман "легалізує" демонічне начало образу Дон Жуана і актуалізує його, виражаючи через нього характерні риси психології та світовідчуття німецької інтелігенції початку ХІХ ст.

Наявність потужного епічного струменя в художній структурі поеми Дж.Байрона "Дон Жуан" (1819–1824) дає можливість простежити процес формування характеру легковажного перелюбника і вписати його образ у широкий контекст соціального життя сучасної поетові доби. Дисертантка відзначає, що Байрон першим піддає матеріали про Дон Жуана відкритому і всебічному осучасненню. У своїй версії англійський поет відповідним чином оновлює темпорально-просторові координати і синхронізує соціопобутові виміри Дон Жуана, витрактовуючи його образ як образ "сина часу". Автор за допомогою прийому іронічного парадоксу розвінчує претензію "мандрівного перелюбника" на романтичний стиль поведінки і творить "Дон Жуана" як "епос заперечення" (Б.Вільке) суспільних інститутів та морально-побутових звичаїв своєї доби.

Як приклад свідомої архаїзації темпоральних та культурно-побутових характеристик матеріалів про Дон Жуана з метою поглиблення філософсько-психологічного змісту образу шукача любовних насолод розглядається драматична поема О.Толстого "Дон Жуан" (1862). О.Толстой подієво конкретизує запропоновану Гофманом концепцію Дон Жуана як шукача жіночого ідеалу і переносить епіцентр емоційної напруги у сферу внутрішніх суперечностей героя. Безліч разів розчаровуючись у земному коханні, Дон Жуан зневірюється у розумності сущого, стає гультяєм і скептиком, зневажає кохання Донни Анни. Лише тоді, коли вона помирає, він усвідомлює, що кохав її.

Дисертантка відзначає, що складність окреслених психологічних колізій Дон Жуана і його поведінкових мотивацій автор розкриває головним чином через низку внутрішніх монологів героя. Водночас внутрішні монологи виступають важливим засобом "фаустизації" змістових характеристик даного традиційного матеріалу у версії О.Толстого.

У п. .2. розглядаються зразки епічної (ліро-епічної) донжуаніани XX ст., що найбільш яскраво презентують явище пристосування образу середньовічного вельможі до характеру онтологічного контексту Новітньої доби. Відзначається, що вплив буттєвих реалій XX ст. активно стимулює передусім процес модернізації семантико-змістових характеристик матеріалів про Дон Жуана. Така трансформація проходить за двома основними типами: як прихована, часткова чи як пряма, відкрита адаптація осучаснення. На практиці перша з названих моделей найчастіше оприявнюється як алегорія (суспільно-історична, національно-культурна, ідеологічна). Як приклад такого способу реактуалізації змістових характеристик матеріалів про Дон Жуана розглядається історичний роман Й.Томана "Дон Жуан. Життя і смерть Мігеля де Маньяри" (1944). Тут автор проектує суспільно-історичні та ідеологічні реалії середньовічної Іспанії на життя Чехії часів Другої світової війни і уподібнює жахи фашистської окупації, яку сам пережив, духовній експансії й знущанням інквізиції. Традиційний суспільний нігілізм Дон Жуана витрактовується письменником як протест проти посягань на свободу думки, зневажання прав особистості, фізичного насильства.

Процес прямого, відкритого, "демонстративного" пристосування матеріалів про Дон Жуана до реалій Новітньої доби розглядається на прикладі ліро-епічної поеми В.Фьодорова "Одруження Дон Жуана" (1978). Дисертантка розглядає цю версію як ідеологічно заанґажовану. Відзначається, що наявність потужного епічного струменя в художній структурі твору дозволяє авторові включити образ середньовічного аристократа до насиченого контексту реалій радянської доби і показати процес переродження свавільного гранда на більш гуманну, духовно зрілу особистість, відтінивши у такий спосіб переваги соціалістичного ладу. У своїй версії радянський поет послідовно руйнує пов'язаний з іменем героя стародавньої саги поведінковий стереотип. Змістово-смисловою домінантою твору є факт одруження Дон Жуана, що поціновується Фьодоровим (на противагу Б.Шоу чи М.Фрішу) як початок нової соціальної історії колишнього burlador-а. Асимілюючи Дон Жуана до контексту світоглядно-ідеологічних, морально-етичних реалій радянського соціуму, В.Фьодоров модернізує запропоновану Байроном концепцію "героя часу", витрактовує свого Дон Жуана як гідного "сина" соціалістичної доби. Відзначено, що версія В.Фьодорова завдяки обраному способу модернізації і широкому використанню епіки виявляється найбільш багатоаспектною й художньо неопосередковано пов'язана з геополітичними, ідеологічними, соціально-побутовими реаліями Новітньої доби і найбільш відкрито і послідовно оприявнює їх вплив на процеси переосмислення психоповедінкових домінант ренесансного героя та зміну художньої семантики даного "вічного" образу.

У п. .3. вивчається феномен ліричної донжуніани. Відзначається, що найбільш активно традиція такого родового оформлення матеріалів про Дон Жуана формується у художній практиці представників європейської поетичної модерни (Ш.Бодлер, О.Блок, К.Бальмонт, В.Брюсов, М.Гумільов, М.Рильський, Р.М.Рільке, І.Сєвєрянін, П.Филипович, М.Цвєтаєва). Специфіка лірики як роду літератури унеможливлює послідовне розгортання сюжету про Дон Жуана. Від цієї цілісної структури в ліричних версіях залишається любовно-авантюрний мотив (М.Цвєтаєва, К.Бальмонт, Р.М.Рільке, С.Єсенін, М.Гумільов), а також тема Командора і мотив відплати (О.Блок "Шаги Командора", 1910–1911). Генетичний зв'язок поетичноїдонжуаніани ХІХ – поч. ХХ ст. може оприявнюватись як окремі літературні ремінісценції (Ш.Бодлер, К.Бальмонт, П.Филипович, М.Цвєтаєва), а також побутова алюзія (С.Єсенін, К.Бальмонт).

Аналіз художньої семантики образу Дон Жуана у версіях представників європейського модернізму, у т.ч. й таких масштабних і концептуально викінчених, як лірична п'єса М.Гумільова " Дон Жуан у Єгипті" (1912) та ліричний цикл М.Цвєтаєвої "Дон-Жуан" (1917), засвідчує, що образ невтомного шукача любовних насолод витрактовується поетами-модерністами як символічне уособлення незнищенності гедоністичних прагнень людства, вічної молодості світу, Поезії і Краси земного буття.

У Висновках узагальнюється результати дослідження, які можна звести до таких положень:

1. Літературний феномен Дон Жуана є явищем складним і багатогранним і функціонує у кількох художніх парадигмах:

а) на рівні просторової структури — як традиційний сюжет, мотив, тема;

б) залежно від ступеня універсалізації домінантних властивостей як традиційний образ, тип, архетип і трансформується у знакові коди різних рівнів (загальне поняття, символ, емблема).

2. На рівні буденної свідомості образ Дон Жуана стереотипізується як "вульгарний символ", у філософському розумінні закарбована у цьому образі "єресь плоті" є історично конкретною і психологічно індивідуалізованою формою вияву світоглядної непокори і суспільного нігілізму.

3. У процесі історичної еволюції даної естетичної сутності виділяються два основні етапи — традиція феодальної доби (XVII–XVIII ст.) і традиція Нових часів (XIX–XX ст.); процеси оновлення семантико-смислових і жанрово-естетичних домінант матеріалів про Дон Жуана найбільш інтенсивно відбуваються на другому етапі:

а) виникають явища просторово-структурної трансформації власне сюжету про Дон Жуана з виходом за межі драматичного способу оформлення даного традиційного матеріалу і формуванням епічної, ліричної, ліро-епічної, ліро-епіко-драматичної традиції цієї світової теми; розвиток драматичної традиції Нових часів, позначений процесами поетапної жанрової переорієнтації (XVII–XVIII ст.: комедія > XIX ст.: трагедія/драма > XX ст.: (трагі)комедія);

б) відбувається процес перманентного концептуального оновлення образу легендарного перелюбника (зміна середньовічного "міфу" про Дон Жуана романтичним і модерністським, формування культурно-історичної концепції, концепції "героя часу");

в) спостерігається кількаступенева зміна естетичної візії постаті вельможного розпусника і функціонального коду його образу (акцентування конкретно-історичного (XVII–XVIII ст.) > загальнолюдського, філософсько-психологічного (ХІХ ст.) > соціально-критичного (Новітня доба) змісту образу);

г) вплив онтологічних реалій Новітньої доби викликає наростання процесів деміфологізації, деромантизації і дегероїзації образу Дон Жуана, а також явищ десакралізації, прозаїзації, профанації змістових характеристик даного традиційного матеріалу загалом.

4. У процесі еволюції відбувається кардинальне оновлення комплексу ментально-психологічних, морально-поведінкових, аксіологічних домінант Дон Жуана (естетизація, інтелектуалізація, втрата активного (агресивного) характеру, інверсія узвичаєних ґендерних ролей, поява нових екзинстеційних альтернатив), а також загальна гуманізація змісту даного традиційного образу.

Таким чином, тяглість існування донжуанівської традиції, кількавіковий шлях перевтілень і видозмін, який пройшов ренесансний герой, спричинилися до появи у цьому образі таких рис і властивостей, що невпізнавано відрізняють його новіші модифікації від первинних зразків. Незважаючи на це, літературна донжуаніана залишається безцінним культурним набутком людства і є важливою сферою для подальшого розвитку міжнаціональних літературних взаємин.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Івашина Т.М. Особливості рецепції образу Дон Жуана в комедії Мольєра "Don Juan ou Festin de Pierre". Конкретно-історичне та вічне у