ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ АПН УКРАЇНИ

ІВАШКОВСЬКИЙ ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 37.032:37.035.7

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ДО СЛУЖБИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті проблем виховання АПН України

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Болтівець Сергій Іванович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка

АПН України, заступник директора

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Томчук Михайло Іванович,

Вінницький державний педагогічний

університет ім. М. Коцюбинського,

завідувач кафедрою психології

кандидат педагогічних наук, доцент

Солопчук Микола Сергійович,

Кам`янець – Подільський державний

педагогічний університет,

завідувач кафедрою фізичного виховання

Провідна установа: Харківський державний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди, кафедра

педагогіки, Міністерство освіти і науки

України, м. Харків

Захист відбудеться 25 червня 2002 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлінського, 9, 8-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розіслано 24 травня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Г.П. Пустовіт

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Здобуття Україною державної незалежності та відродження національної самосвідомості на початку останнього десятиріччя ХХ століття висунули на перший план як найважливішу умову суспільно-політичного відродження країни подальший розвиток усіх складових національної освіти, у тому числі й військово-патріотичного виховання молоді. Воєнна доктрина України, Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття)”, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства”, Указ Президента України “Про затвердження Положення про допризовну підготовку” визначили завдання побудови національної системи військово - патріотичного виховання з метою спрямованого формування у молоді високих патріотичних, морально-психологічних, розумових і фізичних якостей, необхідних для військової служби у лавах Збройних Сил України.

Побудова системи військового навчання і виховання вимагає від педагогів, а також від широких кіл громадськості удосконалення якості виховної роботи в цьому напрямі, підвищення його ефективності.

Забезпечення потреби суспільства і держави у висококваліфікованих, оборонно та наступально спроможних військових фахівцях-патріотах Української держави, задоволення інтересів підростаючого покоління у постійному вдосконаленні власного професійного рівня як захисника Вітчизни покликана не тільки професійна військова, але й, насамперед, загальна середня освіта.

Але, як переконливо свідчать дослідження останніх років, допризовна підготовка юнаків в навчальних закладах піддається обгрунтованій критиці за низьку ефективність, формалізм, заорганізованість, орієнтацію на кон’юнктуру. В допризовній підготовці школярів на сучасному етапі мають місце низьке інформаційно-методичне забезпечення, застаріла, а часом відсутня матеріально - технічна база, недостатнє використання наукових досліджень та історичних джерел, її невідповідність сучасним запитам практики, невисокий кваліфікаційний рівень викладацького складу, що, безумовно, не найкращим чином позначається на якості допризовної підготовки.

Аналіз педагогічної літератури з підготовки учнівської молоді до військової служби показує, що у більшості досліджень поглиблено розглядаються окремі аспекти зазначеної підготовки: морально-політичної- О.А. Аронов, В.Л. Божик, П.В. Казенко, В.Д. Масний, Н.Г. Ничкало, П.Г. Сливка, В.П. Фарфоровський, військово-технічної - О.М. Комаров, фізичної - М.Д. Зубалій, В.Ф. Новосельський, М.С. Солопчук, В.Т. Ткаченко, початкової військової (допризовної) - Н.М. Асланов, М.А. Бєлоусов, В.В. Третьяков, С.Е. Шакаров, психологічної - А.Т. Ростунов, Л.А. Кандибович, Г.В. Блях, А.М. Столяренко, М.І. Томчук та інші. В науковій літературі останніх десятиліть з’явились дослідження, присвячені питанням формування у громадян військового обов’язку (П.Ф. Петраш), підвищенню ефективності військово-патріотичного виховання учнів у військово - патріотичних об’єднаннях (В.П. Радзиховський, В.Ф. Ново-сельський, В.В. Третьяков, В.П. Фарфоровський, Т.М. Шашло), соціально-психологічним проблемам підготовленості учнів до служби в Збройних Силах України (М.І. Томчук), педагогічній оцінці ефективності військово-патріотичного виховання призовної молоді (Г.В. П’янковський), допризовній підготовці як одного з обов’язкових державних предметів (М.І. Томчук, Я.І.Конотопенко, Ю.В.Крамаренко, Ю.О. Квашньов, М.І. Нещадим), ставленню до військової служби (В.В. Ковальський).

Частина наукових праць спрямована на вивчення підготовки підлітків до захисту Батьківщини в позакласний, позанавчальний час (В.Безродний, В.Чудний, А.Борисовський, інші) і лише окремі праці стосуються проблеми формування готовності до захисту держави в процесі навчання та виховання в школі.

Разом з тим, проблема формування готовності допризовників в закладах освіти досліджена недостатньо. Характерною є й та обставина, що дана проблема недостатньо повно розкрита у національній військовій і педагогічній науці. Її вирішенню присвячено лише декілька науково-методичних праць, в яких виокремлено розглядаються напрями, шляхи, способи та умови підвищення ефективності військового виховання.

Огляд психолого-педагогічної літератури з даної проблеми засвідчив відсутність робіт, присвячених питанням формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України, становлення і розвитку сучасної системи військово-патріотичного виховання школярів. Результати аналізу теоретичних та емпіричних даних свідчать про необхідність розробки комплексної системи підготовки допризовників до служби в Збройних Силах України. Сучасний зміст допризовної підготовки вимагає реформування забезпечення його національної спрямованості відповідно до економічних, політичних, соціально-культурних умов розбудови української держави, досягнень науково-технічного прогресу. Головним напрямом роботи щодо поліпшення якості навчання, перебудови всієї педагогічної діяльності з допризовниками повинна бути переорієнтація військово-патріотичного виховання школярів з формального характеру на дієвий.

Таким чином, недостатня вивченість факторів, що впливають на формування готовності школярів до військової служби, відсутність науково розробленої системи військово-патріотичного виховання і визначили тему наукового дослідження “Педагогічні умови формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України”.

Визначення 1989 року як хронологічно початкової межі дослідження було обумовлене поглибленням кризи допризовної підготовки юнаків у загальноосвітніх навчальних закладах та створенням у цьому ж році в м. Бровари Київської області першого в тодішньому СРСР позашкільного навчально-виховного закладу військово-патріотичного спрямування діяльності, розгортання на його базі констатуючого і формуючого етапів педагогічного експерименту, що дозволило розширити дослідження протягом 1991-2001 років на східний, північний та західний регіони України.

Експериментально перевірена система формування готовності школярів до військової служби за нових соціально-економічних умов, до початку переходу загальної середньої освіти на 12-річний термін навчання, впровадження нової системи оцінювання навчальних здобутків учнів загальноосвітніх навчальних закладів та затвердження Кабінетом Міністрів України Національної доктрини розвитку та розбудови Збройних Сил України до 2015 року у зв`язку з переходом до професійної армії заклала педагогічні основи корінної перебудови військово-патріотичного виховання як складової безперервної освіти на найближчий період.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертаційного дослідження узгоджена на засіданні вченої ради Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 10 від 30. 11. 2000 р.), входить до плану науково-дослідних робіт лабораторії фізичного виховання Інституту проблем виховання АПН України і є складовою теми “Педагогічні основи фізичного і військово-патріотичного виховання дітей та молоді в сучасних умовах”. Державний реєстраційний № 0198U008173.

Об’єктом дослідження є процес формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України.

Предметом дослідження є зміст, форми і методи формування готовності учнів 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів до служби в Збройних Силах України.

Мета дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні та експериментальній перевірці змісту, форм, методів і засобів формування готовності старшокласників до служби в армії за сучасних умов, їх залежності від суспільно-історичних умов життя, вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати науково-педагогічну літературу з питань формування в учнівської молоді готовності до військової служби.

2. Вивчити стан виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів з проблем формування готовності старшокласників до військової служби.

3. Визначити і обгрунтувати основні фактори впливу на формування у юнаків готовності до військової служби.

4. Розробити і експериментально перевірити форми, засоби і методи формування у допризовників мотивації до служби в армії.

При визначенні шляхів досягнення поставленої мети в дослідженні виходили із робочої гіпотези, в основу якої покладено припущення про те, що формування у старшокласників готовності до військової служби стане можливим за умови, якщо:

- в загальноосвітніх навчальних закладах буде створена система військово-патріотичного виховання, яка зможе забезпечити гармонійний взаємозв`язок його психологічних, моральних, трудових і фізичних аспектів;

- здійснюватиметься органічне поєднання виховної роботи на уроках і в позанавчальний час;

- забезпечуватиметься єдність виховного впливу школи, сім`ї, позашкільного закладу, виробничих колективів, оборонно-масових організацій та військових підрозділів;

- будуть теоретично обґрунтовані і визначені ціннісні орієнтації шкільної молоді на військову службу;

- буде сформована мотивація старшокласників до служби в армії;

- зміст, форми і методи військово-патріотичного виховання юнаків відповідатимуть віковим особливостям розвитку.

Джерельна база дослідження: законодавчі акти, рішення конференцій та нарад з питань допризовної підготовки юнаків; документи міністерств та відомств, у підпорядкуванні яких знаходилися загальноосвітні та позашкільні заклади освіти України; збірники постанов і розпоряджень Уряду України, Відомості Верховної Ради України; статистичні збірники, протоколи і стенограми нарад з питань допризовної підготовки юнаків та військово-патріотичного виховання школярів; дисертації і монографії з проблем військово-патріотичного виховання школярів; матеріали періодичної преси радянського і пострадянського періодів. У ході дослідження проаналізовано 262 першоджерела, вивчено понад 100 матеріалів кращого педагогічного досвіду в галузі допризовної підготовки юнаків та військово-патріотичного виховання.

У дослідженні використано матеріали, накопичені дисертантом протягом 12 років роботи директором Центру патріотичного і фізичного виховання та директором Центру творчості дітей та юнацтва Київщини.

Методологічною основою дослідження були: положення про діяльнісну природу особистості, її активну соціальну сутність, сформульовані в працях Л.С.Виготського, Г.С.Костюка, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна та збагачені і удосконалені І.Д. Бехом, В.І. Бондарем, С.Д. Максименком, В.О. Моляко, О.Г.Морозом, Д.Ф. Ніколенком, О.В. Скрипченком; концепція формування у людини військового обов’язку на сучасному етапі розвитку суспільства (П.Ф.Петраш); концепція соціально-психологічного розвитку готовності учнів до служби в Збройних Силах України (М.І.Томчук); ідея підвищення ефективності військово-патріотичного виховання учнів у військово-патріотичних об’єднаннях (В.В.Радзиховський); ідея ефективності військово-патріотичного виховання призовної молоді (Г.В.П’янковський); умови підвищення ефективності військово-патріотичної роботи (М.Д. Зубалій).

Методи дослідження: у процесі дослідження використано комплекс теоретичних та емпіричних методів: аналіз наукових та літературних джерел, директивних та нормативних документів, навчальних планів і програм з допризовної підготовки, фізичного та військово-патріотичного виховання, спостереження, інтерв’ю, діагностування, тестування, бeсіди, експертна оцінка відвіданих уроків, якісний і кількісний аналіз емпіричних фактів і результатів педагогічного експерименту.

Наукова новизна дослідження полягає в обгрунтуванні взаємозв’язку наступності і спадкоємності виховних аспектів у допризовній підготовці підлітків і юнаків зі змістом і методами навчального задоволення їхніх пізнавальних потреб; реалізації системного підходу у дослідженні готовності особистості до військової служби з урахуванням вікових, соціальних та індивідуальних чинників; визначенні рівнів готовності юнаків до строкової служби в Збройних Силах України, виявленні обумовленості мотивації рівнем розвитку їхніх знань, умінь і навичок та фізичної підготовленості; визначенні особливостей впливу на готовність старшокласників до військової служби суспільного оточення, педагогічних, вікових та індивідуальних факторів.

Теоретичне значення дослідження полягає: у розкритті особливостей формування готовності юнаків до військової служби; в уточнені змісту понять “загальна підготовленість”, “готовність”, “мотивація до військової служби”; у визначенні мотивації старшокласників до військової служби; у розробці педагогічних умов формування готовності до служби в армії.

Практичне значення дослідження полягає: у розробці практичних рекомендацій щодо формування у допризовної молоді готовності до військової служби з урахуванням сучасних суспільних умов; у розробці виховних заходів, спрямованих на формування у старшокласників готовності до майбутньої служби в Збройних Силах України; у впровадженні результатів дослідження в практику підготовки учнів загальноосвітніх навчально-виховних закладів України до військової служби; у використанні результатів дослідження при написанні підручника “Допризовна підготовка”, програм та посібників з військово-патріотичного виховання допризовників; в урахуванні історичних умов, вікових та індивідуальних особливостей особистості.

Достовірність і обгрунтованість результатів дослідження і основних висновків забезпечена теоретичним обгрунтуванням вихідних положень; відповідністю застосованого комплексу методів дослідження його меті й завданням; багаторічним експериментальним дослідженням та критичним аналізом фактичного матеріалу і результатів констатуючого, формуючого та контрольного експериментів.

На захист виносяться положення, що розкривають:

- компоненти готовності допризовників до військової служби;

- критерії оцінювання рівнів готовності учнів до строкової служби в Збройних Силах України;

- зміст, форми і методи формування готовності учнів до служби в армії.

Особистий внесок автора. Дисертація є результатом теоретично-експериментальних досліджень, що проводилися автором протягом 1989-2001 рр. у загальноосвітніх навчальних закладах (школах, професійно-технічних училищах, позашкільних навчально-виховних закладах) Київської, Дніпропетровської, Донецької, Чернігівської та Закарпатської областей, військових частинах, на призовних пунктах Київського обласного військового комісаріату. Під керівництвом автора дисертації проводилися окремі наукові дослідження учнями шкіл м. Бровари Київської області та вихованцями Броварського центру патріотичного і фізичного виховання (створеного безпосередньо автором дисертації).

Впровадження результатів дослідження. Отримані результати проведеного дослідження впроваджуються: у практиці підготовки школярів до військової служби в загальноосвітніх закладах України; у розробці програм, навчально-методичних посібників для викладачів допризовної підготовки, керівників гуртків, тренерів, учнів загальноосвітніх закладів, краєзнавців; у практиці проведення науково-практичних семінарів, військово-спортивних ігор, занять в гуртках та секціях військово-ужиткових напрямів діяльності; у практиці роботи викладачів допризовної підготовки, керівників гуртків та тренерів окремих позашкільних закладів.

Апробація роботи: матеріали дисертації доповідалися на Всеукраїнському науково-практичному семінарі з питань підвищення ефективності військово-патріотичного виховання та допризовної підготовки (Київ: 2001); обласних семінарах військових керівників (Київ:1990, 1992, 1993, 1994, 1998); обласній конференції з допризовної підготовки (Київ: 1994); науково-практичних конференціях з позашкільної освіти (Київ: 1992, 1995, 1999); семінарах-нарадах викладачів допризовної підготовки, керівників військово-спортивних гуртків (Київ:1999, 2000; Біла Церква: 1995; Вишгород: 1997); обласних нарадах директорів позашкільних закладів (Київ: 1998-2000); засіданнях лабораторії фізичного виховання Інституту проблем виховання АПН України (Київ: 2001, 2002).

Публікації автора. Основні положення дисертації викладено в одноосібних 12 публікаціях автора, серед яких 2 навчально-методичні посібники, 2 програми, 6 статей у фахових наукових виданнях, тези матеріалів 2-х науково-практичних семінарів та 1-ї науково-практичної конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг дисертації - 179 сторінок (основний текст 142 сторінки). Дослідження містить 35 таблиць, 4 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідженої проблеми, ступінь її розробленості, визначено об`єкт, предмет, мету і завдання дослідження, проаналізовано теоретично-методологічну базу та категорійно-понятійний апарат дослідження, розглянуто його хронологічні межі і визначено теоретичну і практичну значущість роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано джерельну базу.

У першому розділі “Формування готовності старшокласників до служби в армії як педагогічна проблема” здійснено теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, присвяченої розвитку загальних положень і окремим аспектам формування у старшокласників готовності до військової служби, досліджено сучасний стан військово-патріотичного виховання і підготовки юнаків до військової служби у загальноосвітніх навчальних закладах України, подається методика і організація проведеного дослідження.

Підготовку до служби в армії слід розглядати з позиції загальної структури діяльності, яка за Г.С. Костюком, є найважливішою формою прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності. С.Л. Рубінштейн слушно вбачав у підготовці до військової діяльності процес, через який реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, до різних ситуацій, до інших людей. За О.В. Скрипченком діяльність особистості слід розглядати в контексті впливу на неї соціальних норм, правил, певних суспільно-історичних умов її життя.

Вивчення стану проблем формування готовності старшокласників до служби в армії у наукових дослідженнях та педагогічній літературі показало, що допризовна підготовка юнаків та військово-патріотичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку нашої держави, спрямовані на формування готовності до служби в Збройних Силах України, мають низьку ефективність, формалізм, заорганізованість, орієнтацію на кон`юнктуру. Окремі наукові дослідження стосуються проблеми формування в учнів готовності до служби в Збройних Силах України (Л.В. Тєрєхова, Н.В. Ніколаєнко, А.С. Нікуліна, Л.О. Ярова, Л.Д. Березівська). Автори розкривають зміст, форми і методи військово-патріотичного виховання молоді на різних етапах розвитку держави. Характерним у їхніх роботах є висновки про вирішальне значення процесу навчання у військово-патріотичному вихованні учнів, а звідси і уроку, як найважливішої ланки системи військово-патріотичного виховання допризовної молоді.

Вивчення дисертаційних досліджень з проблеми формування готовності старшокласників до військової служби показує, що до цьго часу проведено кілька досліджень (А.М. Борисовський, П.В. Казенко, М.М. Конжієв, А.А. Кунцман, Є.М. Либін), виконаних на підгрунті марксистсько-ленінської ідеології.

За свідченнями І.Д. Беха, М.І. Бобнєва, С.Л. Рубінштейна, об`єктивні умови будь-якої діяльності особистості по-різному впливають на неї - в залежності від рівня розвитку її свідомості: мотивації, досвіду, психічних функцій тощо. Підготовка до військової служби становить собою складну, багаторівневу і тривалу діяльність суспільства, яка розпочинається в ранньому дитинстві і реалізується в системі “сім`я-дошкільний заклад-школа-Збройні Сили України”. В основі формування готовності до захисту держави лежить цілеспрямований навчально-виховний процес. Поряд з цим на становлення готовності впливає ціла низка випадкових, не достатньо регульованих чинників (“вулиця”, окремі групи людей, певні події).

Г.С. Костюк, П.Р. Чамата відзначають закономірність, виходячи з якої підготовка до служби в Збройних Силах може бути успішною за умови переходу нормативних вимог і діяльності суспільства у мотиваційно-цільову і виконавчу складові діяльності особистості.

Формування готовності особистості до служби у Збройних Силах України в контексті її загального розвитку відбувається у процесі засвоєння нею певного суспільного досвіду. Цілеспрямований навчально-виховний вплив, який має на меті формування захисника держави, досягає найбільшого ефекту за умови дотримання відповідних методологічних принципів, якими є: гуманізація процесу підготовки учнів до військової служби, національна спрямованість та врахування суспільно-історичного досвіду України в розвитку готовності молоді до захисту держави, розгляд готовності до військової служби як системного утворення особистості, як результату навчально-виховного впливу, неперервність формування готовності особистості до військової служби, вдосконалення зовнішньої діяльності юнака як основи розвитку готовності до служби в армії, максимальне узгодження форм і методів підготовки особистості до служби у Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особливостями. Розвиток готовності дитини до майбутньої військової служби формується у контексті формування суспільством загальної її готовності до життя на підставі встановлення конкретної мети, засобів, форм, методів навчання та виховання.

Тим часом, аналіз стану військово-патріотичного виховання і підготовки юнаків до військової служби, проведений науковцями Інституту проблем виховання АПН України, виявив чимало суттєвих недоліків та упущень, що, зрештою, породило низку несприятливих зрушень у поведінці допризовників. У деяких регіонах країни поміж юнаками послабилася військово-облікова дисципліна, виникло певне незадоволення щодо призову їх на військову службу, яка втратила свій престиж навіть серед офіцерів. До цього призвело, насамперед, послаблення уваги до військово-патріотичного виховання допризовної і призовної молоді, різке зниження інтересу педагогічної громадськості до цієї проблеми, зростання серед педагогів і учнів пацифістських настроїв. Результати, одержані у лабораторії фізичного виховання Інституту проблем виховання АПН України, свідчать, що головними причинами зниження рівня готовності старшокласників до військової служби є багаторічне перенесення в загальноосвітні навчальні заклад змісту і методів військового виховання, які не відповідають віковим і психічним особливостям юнаків; відсутність ефективної національної системи військово-патріотичного виховання допризовної молоді; відставання розробок теоретичних основ військово-патріотичного виховання допризовників від сучасних вимог; відсутність науково обгрунтованих класифікацій форм і методів військово-патріотичного виховання; поява негативних тенденцій щодо зниження значущості й актуальності військово-патріотичної роботи у школах; нерозробленість системи стимулювання і самопідготовки юнаків до військової служби; ігнорування у військово-патріотичній роботі індивідуального підходу до кожного юнака, який передбачає поступове призвичаєння їх до повсякденного дотримання усталених в Збройних Силах України норм і правил.

У відповідності до завдання та характеру дисертаційного дослідження використовувалася комплексна методика дослідження, яка вміщувала в собі теоретичний аналіз літератури, державних документів, творів видатних діячів освіти у галузі військового та фізичного виховання, поточних архівів обласних, районних та міських військових комісаріатів, шкільної документації; вивчення стану морально-психологічної готовності та рухової підготовленості старшокласників; комплексний педагогічний експеримент, який поєднував констатуючий, формуючий та контрольний експерименти.

За результатами теоретичного аналізу літературних джерел, державних документів, досліджень науковців оцінено стан теоретичної експериментальної розробки проблеми формування готовності старшокласників до військової служби, зокрема, їхню особисту мотивацію до служби в армії, морально-психологічну і рухову підготовленість та загальну фізичну працездатність, було конкретизовано мету дослідження, уточнено завдання і сформульована робоча гіпотеза.

У процесі констатуючого та контрольного етапів дослідження використовувалися методи візуального та експериментального обстеження, тести і процедури, які дозволили отримати фактичний матеріал, адекватний завданню дослідження, а також методи військово-патріотичного виховання. Згідно теорії тестів всі фізичні вправи відповідали критеріям стандартизації, надійності, інформативності і об`єктивності. При визначенні надійності використаних тестів використовувалися методи повторного тестування. Педагогічне спостереження та постійний медичний контроль за навчально-тренувальним та навчально-виховним процесом давало можливість систематично отримувати на основі прямих сприймань, хронометражу та інших вимірювань фактичну інформацію, як про тренувальний вплив використаних засобів, методів, форм побудови занять, так і про його комплексні ефекти, зрушення в показниках рухової підготовленості, функціональний стан кардіореспіраторної, психологічної, опорно-рухової та інших систем. Матеріали спостережень регулярно співставлялися з показниками комплексного тестування, що давало можливість судити про причинно-наслідкові відносини в досліджуваному процесі.

Комплексне тестування включало в себе показники, що визначали фізичний розвиток, рухову підготовленість, функціональний стан, загальну фізичну та морально-психологічну працездатність, зміни у процесі формування мотивації до конкретної діяльності (у нашому випадку - до військової). Окрім того, проводилися визначення і оцінювання фізичного розвитку, рухової підготовленості, розвитку фізичних якостей, загальної фізичної працездатності, успішності юнаків, показників їхньої гемодинаміки, рівня активності у підготовці до служби в армії, особливостей мотивації до військової служби. Організовувалися та контролювалися самовизначення готовності до військової служби, аутотренінг та самопідбадьорювання.

У другому розділі “Процес формування у старшокласників готовності до військової служби” представлено аналіз системи допризовної підготовки, визначені чинники, які впливають на формування мети та мотивації військової служби юнаків, розроблена система психолого-педагогічної підготовки допризовників до служби в Збройних Силах України в загальноосвітніх закладах, а також подаються способи, методи підготовки учнів до військової служби і вдосконалення власної готовності допризовника, визначається мета виховання майбутніх воїнів, характеризується розвиток емоційно-вольової готовності учнів загальноосвітніх закладів до строкової військової служби, визначаються детермінанти готовності старшокласників до військової служби, подаються результати аналізу наукових досліджень з питань оцінки системи військово-профінформаційної роботи в загальноосвітніх закладах, стану військово-професійної орієнтації старшокласників, визначаються мотиви утворення ціннісних ставлень допризовників до служби в контексті оцінювання ними соціальної дійсності.

Аналіз динаміки змін готовності юнаків до військової служби протягом 1989-2001 років виявив тенденцію до її суттєвого зниження, що можна пояснити впливом складних соціально-політичних, економічних, інших змін у суспільстві, екстремальним зниженням рівня патріотичної свідомості молоді, престижності і особистісного сенсу для неї служби в Збройних Силах України. На основі проведеного експерименту вдалося визначити та впровадити принципи, шляхи та способи удосконалення процесу формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України. Встановлено, що для успішного формування готовності до військової служби, необхідно закладати основи розвитку виділених нами компонентів у молодшому шкільному віці. Готовність старшокласників до служби в Збройних Силах України найуспішніше розвивається внаслідок поступового цілеспрямованого впливу на особистість, у процесі застосування елементів ігрової, суспільно корисної діяльності. Допризовна підготовка юнаків, яка проводиться за сучасною програмою в загальноосвітніх навчальних закладах України, потребує досконалого коригування та спрямування на дієвість її проведення. Позитивні результати досягаються лише при активному залученні школярів до військово-патріотичної роботи.

В процесі формуючого етапу експерименту ми намагалися максимально усунути причини, що породжують вплив негативних факторів, ми висували перед собою завдання, щоб це був цілісний, організований, поступовий, безперервний, активний вплив всього навчально-виховного процесу на свідомість, відчуття та поведінку старшокласників з метою вироблення у них патріотичної свідомості, поглядів, переконань та поведінки, схильності і готовності до захисту Батьківщини. Експериментальна робота проводилася в загальноосвітніх навчально-виховних закладах Київської, Дніпропетровської, Донецької, Чернігівської та Закарпатської областей України.

Спираючись на теоретичні положення і враховуючи специфіку формування готовності до служби в Збройних Силах України, в процесі формуючого експерименту нами використовувалися такі методи:

- методи формування у допризовників патріотичної свідомості, поглядів та переконань (розповіді, бесіди, лекції, диспути, приклад, переконання), які спираються на принцип єдності свідомості та діяльності, тобто – активним захисником своєї країни майбутній воїн стане не внаслідок цілеспрямованого зовнішнього впливу, а переважно завдяки внутрішній усвідомленій потребі особистості у своєму вихованні, через її високу свідомість, активну розумову діяльність;

- методи організації військово-патріотичної діяльності та формування особистого досвіду поведінки допризовників (педагогічна вимога, доручення, метод вправ, привчання), бо військово-патріотична діяльність в процесі формування готовності до військової служби виражає не лише внутрішню позицію і зміст особистості допризовника, а й є вирішальним фактором його саморозвитку та самовиховання;

- методи стимулювання і мотивації військово-патріотичної та фізичної діяльності і поводження допризовників (змагання, заохочення, примус, перспектива), адже рівень формування готовності до військової служби й захисту країни має отримувати громадську оцінку і визнання, вони покликані закріплювати та зміцнювати мотиви і форми їхньої поведінки за екстремальних умов, наближених до військової служби; окрім того, означену діяльність необхідно постійно стимулювати, спонукаючи інтерес, думки, почуття та дії допризовників у потрібному для країни напрямі;

- методи самовиховання і самопідготовки допризовників до військової служби (самозобов`язання, самопереконання, самостійні вправи) тому, що особистість є активною силою не лише в процесі перебудови оточуючого світу відносно власних потреб, а й особистому формуванні особистості; до того ж військово-патріотичне та фізичне виховання, самовиховання і самопідготовка - дві складові єдиного процесу формування й удосконалення активного та свідомого допризовника, формування у нього почуття патріотичного обов`язку, позитивного ставлення до служби в армії.

На констатуючому етапі дослідження (1989-90 навчальний рік) проводилася оцінка фізичного розвитку, рухової активності, психологічної та моральної підготовленості, загальної фізичної працездатності учнів 10-11 класів загальноосвітніх шкіл №№ 1,3,4,5,6,7,8,9,10 м. Бровари Київської області. Всього було обстежено 966 старшокласників, віднесених до основної медичної групи, котрі займалися фізичною культурою та допризовною підготовкою за шкільною програмою, 32 старшокласники-спортсмени та 30 допризовників, яких приписною медичною комісією військового комісаріату було за станом здоров`я звільнено від призову на строкову військову службу.

Одночасно було проведено санітарно-гігієнічні обстеження та облаштування приміщень для обладнання в них першого в державі Центру патріотичного і фізичного виховання і почато діяльність на базі примішень самого центру та на базах шкіл і за місцем проживання 5 атлетичних клубів, гуртків рукопашного бою (на основі козацьких видів боротьби), козацьких забав, краєзнавчо-пошукового загону “Шана”, гуртків: гірського, пішохідного та велотуризму, юних десантників, юних кінологів, секції самовиживання в екстремальних умовах, мережі патріотичних та краєзнавчих гуртків з елементами безпеки життєдіяльності, футболу.

В ході формуючого етапу педагогічного експерименту (1990-96 рр.) були відібрані і перевірені різні варіанти тренувальних засобів, дозування рухових навантажень, розроблено досконалий руховий режим для юнаків експериментальних груп, проводилися пошук, удосконалення і вишкіл кращих організаційних форм занять фізичною культурою та військово-патріотичною діяльністю. Вся система постановки фізичного виховання та морального і психологічного впливу в експериментальних групах була побудована з урахуванням необхідності підвищення об`єму рухової активності юнаків, навчання їх самостійно самовдосконалюватися у фізичному та морально-психологічному аспектах життєдіяльності, прищеплення навичок та інтересу до здорового способу життя, впровадження фізичної культури в їхній побут, формування їхньої готовності до майбутньої строкової військової служби у Збройних Силах України.

Фізичне та військово-патріотичне виховання юнаків експериментальних груп проводилося за спеціально розробленими руховим режимом та програмою удосконалення і розвитку готовності до військової служби, які стали складовою частиною загального режиму дня учнів 10-11 класів експериментальних загальноосвітніх навчальних закладів. Весь руховий режим був підпорядкований меті підготовки юнаків до майбутньої трудової діяльності та службі у Збройних Силах України. Це обумовило необхідність об`єднати між собою комплекси фізичних вправ, які виконували юнаки протягом доби, тижня, місяця, четверті, року (експериментального періоду). Контрольна група юнаків займалася традиційними фізичними вправами на уроках фізкультури і в позаурочний час, залучалася до військово-патріотичної діяльності в межах шкільної програми. Щороку контрольна та експериментальна групи поновлювалися.

До участі в експерименті було залучено учнів загальноосвітніх шкіл інших районів Київської області та Донецької (мм. Торез, Сніжне, Макіївка), Дніпропетровської (Новомосковський, Павлоградський р-ни), Чернігівської (Бахмацький, Остерський р-ни) і Закарпатської (Ужгородський, Мукачівський, Виноградівський р-ни) областей. Всього взяло участь у експериментальній роботі 1000 учнів загальноосвітніх шкіл.

Військово-патріотичне виховання було спрямоване на удосконалення особистості старшокласників, формування їхніх індивідуальних якостей, патріотичних почуттів та переконань з метою утворення нових потреб, певних поглядів на майбутню військову службу, внесення суттєвих коректив до перспективної мети, яка пробуджує активні вчинки і дії. З огляду на це, в процесі військово-патріотичного виховання у допризовників, ми намагалися сформувати високу патріотичну свідомість, навчали вміло діяти за різних емоційних станів, виробляли практичні уміння, навички та звичку самостійно готувати себе до роботи у несприятливих і навіть екстремальних умовах військової служби.

Формування, розвиток і вдосконалення будь-якої з названих сторін особистості вимагали від нас відповідних способів виховного впливу на допризовників, вироблення в них певних стилів взаємин з однолітками у процесі різноманітної діяльності, орієнтованої на підготовку себе до майбутньої військової служби. Спираючись на теоретичні положення щодо класифікацій і враховуючи специфіку військово-патріотичного виховання допризовників, усі використані нами методи військово-патріотичного виховання умовно можна об`єднати в чотири тісно пов`язані між собою групи. До першої групи віднесено методи формування в допризовників патріотичної свідомості, поглядів та переконань: лекції, бесіди, розповіді, диспути, наведення прикладів, переконання, дії громадської думки. Теоретичні основи цієї групи методів спираються на принцип єдності свідомості та діяльності.

До другої групи увійшли методи організації військово-патріотичної діяльності та формування особистого досвіду поведінки допризовників: педагогічна вимога, доручення, метод вправ, привчання, пошук, виховні ситуації. Їх об`єднання пояснюється тим, що військово-патріотична діяльність виявляє не лише внутрішню позицію і зміст особистості допризовника, а й є вирішальним фактором його саморозвитку та самовиховання.

Третя група поєднувала методи стимулювання і мотивації військово-патріотичної діяльності та поводження допризовників: змагання, заохочення, примус, перспектива. Необхідність виокремлення цієї групи методів пояснюється тим, що військово-патріотична діяльність допризовників (йдеться про підготовку до військової служби й захисту країни) має отримувати громадську оцінку і визнання. Окрім того, означену діяльність необхідно постійно стимулювати, спонукаючи інтерес, думки, почуття та дії допризовників у престижному і потрібному для суспільства, країни напрямі.

Також в окрему групу можна виділити методи самовиховання і самопідготовки допризовників до військової служби, що мають першорядне значення у формуванні готовності особистості старшокласника до майбутньої військової служби: самозобов`язання, самопереконання, самостійні вправи, самоспостереження, самоконтроль, самозвіт. Виокремлення цієї групи методів пояснюється особливостями старшого шкільного віку, інтенсивним проявом у старшокласників усвідомленої потреби у самовихованні, самоствердженні та самопідготовці до майбутнього самостійного життя.

Під час третього періоду (1996-2001 роки) було проведено контроль та перевірку ефективності запропонованих у формуючому етапі методів фізичного та морально-психологічного впливу на формування готовності старшокласників до служби у Збройних Силах України і майбутнього самостійного життя.

Узагальнення результатів дослідження дає підстави для висновків, викладених в заключній частині дисертації:

1. Результати проведених досліджень підтвердили, що формування готовності старшокласників до військової служби в сучасних умовах є провідним і керуючим напрямом у системі військово-патріотичного виховання школярів. Місце і роль цього напряму визначається завданнями, змістом роботи з формування готовності юнаків до служби в армії за сучасних умов існування.

2. Аналіз результатів досліджень показав, що найважливішою ланкою підготовки школярів є навчальний процес. Практично всі загальноосвітні предмети містять значні можливості для становлення готовності допризовників до служби в Збройних Силах України. Ці можливості не обмежуються оволодінням військовою тематикою того чи іншого предмету, а передбачають, перш за все, формування наукового світосприйняття, поглиблене вивчення історії українського народу, рідного краю, країни в цілому, виховання любові до своєї незалежної держави та гордості за неї, чітке уявлення про внутрішню і зовнішню політику суверенної України за сучасних умов.

3. Отримані результати дослідження підтвердили, що позашкільна та позакласна робота зі старшокласниками щодо вирішення завдань формування готовності до служби в Збройних Силах України визначається тими можливостями, які вона створює для перетворення патріотичних почуттів у стійкі патріотичні переконання, звички. Позакласна та позашкільна робота містить в собі можливості масового охоплення учнів старших класів різними формами військово-спортивної та військово-патріотичної діяльності, в процесі якої вони набувають досвіду патріотичної поведінки, оволодівають навичками та уміннями, необхідними майбутньому воїнові-захисникові, удосконалюють фізичний стан організму і починають загартовувати своє тіло, готувати його до більш серйозних навантажень та екстремальних умов.

4. Дослідження підтвердили, що визначальними напрямами формування готовності старшокласників до військової служби у процесі позакласного і позашкільного навчання та виховання є:

- поєднання методологічної основи, органічний взаємозв`язок військово-патріотичної діяльності та роботи на уроках і в позаурочний час з вивченням програмного матеріалу загальноосвітніх предметів, активність і, в розумних межах, самостійність старшокласників у військово-патріотичній діяльності;

- єдність виховних зусиль школи і сім`ї, оборонно-масових організацій, воїнських колективів, спрямованих на вирішення завдань формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України.

5. У результаті проведених досліджень було уточнено критерії морально-психологічної, фізичної підготовленості старшокласників до військової служби. Основні з них це:

- наявність в учнів знань про морально-психологічні якості українських людей, воїнів Збройних Сил України;

- висока дисциплінованість;

- безпосередня участь старшокласників у військово-патріотичній діяльності;

- вміння виховувати у себе морально-психологічні якості, необхідні майбутньому воїнові;

- свідомий вибір професії офіцера чи інших військових фахів;

- удосконалення всіх складових власного фізичного розвитку шляхом поєднання занять спортом з розумовим розвитком.

Готовність до військової служби є складним системним утворенням, що поєднує мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий та поведінково-діяльнісний компоненти, які у своєму розвиткові детермінуються специфікою суспільно-історичних впливів, індивідуально-ціннісними особливостями, характером організації навчально-виховного процесу. Виділені нами соціально-психологічна, фізична, військово-професійна та емоційно-вольова складові загальної готовності до служби в армії перебувають у взаємозв`язку між собою.

Проведені дослідження констатували, що найактуальнішими напрямами роботи педагогічних колективів загальноосвітніх навчальних закладів з формування готовності старшокласників є:

- ефективне використання когнітивних можливостей навчального процесу, особливо літератури, історії, основ юридичних знань, предметів фізико-математичного та природничого циклів;

- ефективне використання в навчальному процесі загальноосвітніх навчальних закладів міжпредметних зв`язків з метою вирішення питань формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України;

- зміцнення взаємозв`язку навчального процесу з позакласною та позашкільною роботою у справі фізичного розвитку та військово-патріотичного виховання школярів;

- активне залучення старшокласників до безпосередньої військово-патріотичної, фізкультурної та оборонно-масової діяльності;

- створення умов для активного залучення батьків та громадськості до цієї діяльності спільно з педагогічним колективом школи.

Виконане дисертаційне дослідження не претендує на повне висвітлення усіх питань, що стосуються розглянутої проблеми. В ньому досліджені лише основні фактори, що впливають на формування готовності школярів до військової служби та військово-патріотичне виховання майбутніх громадян України.

Нині існує нагальна потреба досконального дослідження, наукової розробки та впровадження комплексної системи національного військово-патріотичного виховання учнівської молоді з урахуванням набутого досвіду всіх поколінь українського народу, починаючи з найдавніших часів. Але це питання окремого наукового дослідження.

Лише за умови активного залучення школярів, а разом з ними і громадськості, до військово-патріотичної роботи як в шкільний, так і в позаурочний час можливо добитися позитивних результатів у процесі формування готовності допризовної молоді до служби в Збройних Силах України та виховання справжніх патріотів нашої держави.

Заключні висновки можуть бути доповнені наступними рекомендаціями, спрямованими на успішну реалізацію актуальних питань формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України:

- розробити та внести до підручників та навчальних посібників такі розділи: навчально-методичний - “Військово-патріотичне виховання шкільної молоді”, навчально-пізнавальний - “Історичні аспекти формування готовності дітей України до військової служби”;

- впровадити в межах навчальних програм усіх загальноосвітніх предметів конкретні рекомендації щодо форм і методів формування готовності учнів загальноосвітніх навчальних закладів до військової служби у процесі їхнього навчання та в позакласній роботі;

- замінити