Харківський національний університет

імені в.н.каразіна

Берест Тетяна Миколаївна

УДК 801.6:81’371

СЕМАНТИКА ХУДОЖНЬОГО СЛОВА В ПОЕЗІЇ

80-90 РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

(На матеріалі творів молодих українських авторів)

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти України

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

Савченко Любов Григорівна, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра української мови, доцент

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Муромцева Ольга Георгіївна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди,

завідувач кафедри українознавства;

– кандидат філологічних наук, доцент

Олійник Ірина Григорівна, Міжнародний інститут лінгвістики і права, кафедра слов’янського й загального мовознавства, доцент

Провідна установа – Інститут української мови НАН України,

відділ стилістики та культури мови, м. Київ

Захист відбудеться “ 22 ” березня 2000 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна, 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “ 19 ” лютого 2000 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Муромцев І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Важливим структурним рівнем художнього мовлення справедливо вважається лексико-семантичний. Без належної уваги до нього наукове пізнання такого феномена культури, як поезія, є досить проблематичним і навіть неможливим.

Значна частина лінгвістичних досліджень нашого часу спрямована саме на розв’язання проблем функціонування лексеми в поетичному тексті. Одним із актуальних завдань сучасної лінгвопоетики є аналіз семантичних особливостей образного слова й виявлення на цій основі певних закономірностей розвитку словника поезії та лексики сучасної української мови загалом. Адже, як справедливо відзначила В.Сиротіна, “художнє мовлення – одне із найважливіших джерел пізнання загальних особливостей розвитку мови” Сиротина В.А. Изменения структуры слова в художественной речи // Вопросы стилистики. - 1972. - Вып. 5. - С. 67..

Актуальність дослідження семантики художньої лексики в поезії 80-90-х років ХХ століття визначається, по-перше, характерним для сучасної лінгвопоетики посиленням уваги до питань семантичного переосмислення художнього слова, збагачення його змісту; по-друге, відсутністю комплексного опису особливостей функціонування лексем із “ореолом поетичності” в поезії кінця ХХ ст.; по-третє, необхідністю дослідження мовної практики представників молодої української поезії, серед основних рис якої відзначають схильність до поетизації банальностей, “антипоетичність” словника, “заземлення і конкретизацію, зниження високого, зіткнення високого і буденного” Олійник I.Г. Мовотворчість поетів-вісімдесятників (текстові структури та поетичні номінації): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.02 / АН України, Ін-т укр. мови АН України. - К., 1993. - С. 3.. У зв’язку з цим постає проблема аналізу взаємодії традиційного й нового та з’являється необхідність естетичної оцінки здобутків сучасної поезії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна “Аналіз системи функціонування рівнів української мови в ХVІІ-ХХ ст.”.

Матеріал дослідження становить вибірка художніх номінацій (понад 10 тисяч одиниць) із поетичних збірок Ю.Андруховича, Б.Бунчука, Г.Вівчар, П.Гірника, Я.Довгана, О.Ірванця, В.Неборака, В.Герасим’юка, І.Римарука, І.Малковича, С.Либоня, В.Недоступа, Ю.Позаяка, О.Забужко, О.Пахльовської, С.Короненко, І.Андрусяка, Ю.Бедрика, Н.Дички, В.Загороднюка, І.Козаченка, В.Олійника, В.Остапчука, М.Рочинь, А.Саєнка, Н.Федорака, І.Бондаря-Терещенка, В.Верховеня, С.Жадана, Р.Мельникова, І.Пилипчука, О.Мардус, Т.Шамрай, Н.Супруненко, І.Мироненко, О.Тараненко. До аналізу залучено поетичні твори молодих авторів – представників різних творчих течій у сучасній українській поезії, умовно об’єднаних у “традиційний” та “аванґардний” напрямки.

У роботі широко використано Словник української мови (в 11 т.), Новий тлумачний словник української мови (у 4 т.), Фразеологічний словник української мови (у 2 кн.), Словник епітетів української мови.

Мета дослідження – на матеріалі творів молодих українських авторів розкрити специфіку функціонування художнього слова в сучасному поетичному контексті; показати традиційні вживання та способи семантичних перетворень поетичних слів у художньому мовленні кінця ХХ століття.

Мета дослідження зумовлює розв’язання таких завдань:

-

-

-

-

Поставлені завдання визначають не лише композицію роботи, а й методи та прийоми дослідження. У роботі використано описовий та контекстологічний методи, елементи компонентного, порівняльного, статистичного методів, методу зіставлення лексичних засобів у загальновживаній мові та поетичній.

Наукова новизна роботи. Уперше в українському мовознавстві здійснено комплексне дослідження проблеми семантичного наповнення художніх слів, позначених частим уживанням у молодій поезії кінця ХХ ст. На матеріалі творів представників різних літературних течій та угруповань встановлено основні напрямки трансформації образних значень традиційно вживаної в поетичному мовленні лексики, виявлено і традиційні, і нові, оригінальні образні вживання. До аналізу залучено поезії молодих авторів, тексти яких не були ще предметом мовознавчого дослідження.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використаними при створенні словника поетичної мови для порівняльного аналізу художнього мовлення кінця ХХ століття та мови поезії попередніх періодів з метою виявлення специфіки й тенденцій розвитку лексичного складу сучасного поетичного мовлення. Матеріали й результати дослідження можуть знайти застосування в наукових семінарах із стилістики мови, у викладанні відповідних спецкурсів.

Апробація роботи. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювалися на науковій конференції “Українська духовна культура в системі національної освіти” (Харків, 1995), Міжвузівській науково-теоретичній конференції “Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів” (Харків, 1996), Міжнародних наукових конференціях “Творчість Василя Стуса в контексті європейської культури ХХ століття” (Донецьк, 1998) та “Творчість В.Сосюри і сучасність” (Донецьк, 1998), на Других Шевельовських викладах (Харків, 1998), конференції “Миф и мифопоэтика в традиционных и современных формах культурно-языкового сознания” (Харків, 1999), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Функціональна граматика – ІІ” (Донецьк, 1999).

Публікації. Теоретичні положення та результати дослідження відображені в 5 публікаціях, у тому числі в 3 статтях у збірниках наукових праць і 2 тезах наукових конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, переліку джерел (61 позиція) та списку використаної наукової літератури (207 позицій). Повний обсяг дисертації – 199 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі зроблено огляд наукової літератури, присвяченої дослідженню художнього мовлення й особливостей семантики слова в поетичному тексті. Обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, практичне значення, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об’єкт та методи дослідження.

Перший розділ присвячено теоретичним основам дослідження семантики поетичного слова.

Спираючись на праці В.Виноградова, І.Арнольд, К.Левковської, М.Нікітіна, Ю.Апресяна, Г.Уфімцевої, В.Левицького, Л.Лисиченко, В.Сиротіної та ін., витлумачуємо ключові терміни, якими оперуємо в процесі аналізу семантичних особливостей лексики, зокрема “семантика слова”, “семантична структура”, “структура лексичного значення”, “поетичний контекст”, “поетична лексика”.

Сполучення “семантика слова”, “значення слова” вживаємо як синоніми до терміна “лексичне значення” і витлумачуємо останній відповідно до образної теорії, згідно з якою значенням слова є раціональний образ предмета. У сучасній лінгвістиці семантична структура слова розглядається як єдність, утворена взаємопов’язаними елементами – лексико-семантичними варіантами. Лексико-семантичний варіант визначається як найменша двобічна лексична одиниця, єдність звучання та значення в межах властивих їй парадигми та синтаксичних зв’язків.

Структура лексичного значення слова розглядається як єдність трьох семантичних компонентів – денотата, сигніфіката й конотата. У художньому мовленні підкреслюється предметна співвіднесеність лексичних одиниць, “із слів-понять,– зауважує В.Сиротіна,– вони перетворюються на слова-образи, які мають суто індивідуальний характер” Сиротіна В.О. Про специфіку словесних значень у художньому тексті // Мовознавство. - 1981. - №1. - С. 26.. Особливу роль у структурі поетичного значення відіграють конотативні ознаки. Із другорядних, необов’язкових для загальновживаних слів, вони перетворюються на обов’язкові, провідні, на їх основі створюються певні стилістичні ефекти.

Семантична особливість лексики в художньому мовленні полягає в тому, що, потрапляючи до поетичного контексту, загальновживані слова зазнають емоційно-образної, естетичної трансформації, набувають додаткових відтінків значень. Специфічною рисою художнього контексту є те, що він не блокує багатозначності лексеми, часто сприяє формуванню оказіональних сем, нових смислових та емоційних відтінків. Значну роль в осмисленні багатьох мовленнєвих явищ у структурі художнього твору, особливо, коли йдеться про трансформацію семантики традиційно вживаних у поетичних текстах лексичних одиниць, відіграє вертикальний контекст.

Складові поетичного словника визначаємо за працями Г.Їжакевич, В.Кононенка, М.Пилинського, Л.Пустовіт, В.Сиротіної, В.Калашника. До поетичних зараховуємо слова стилістично марковані – із помітками у словнику “поет.” чи “нар.-поет.”, архаїзми, книжну лексику з урочистою забарвленістю, а також традиційно пов’язувані з поезією, естетично позначені слова – міфологізми та уживані в переносних значеннях назви небесних світил і явищ природи, рослин, тварин, птахів, коштовностей, етнічних реалій, почуттів, ряд назв мистецьких понять, слова на позначення кольорів і т. ін.

За нашими спостереженнями, у лексиконі сучасної молодої української поезії переважають прозаїзми, непоетичні мовні одиниці. Проте активно використовуються й слова, традиційно пов’язані з поезією – епітети кольору, назви небесних об’єктів та явищ природи, рослин, птахів, біблеїзми та античні міфологізми. Саме ця лексика з “ореолом поетичності” й послужила матеріалом нашого дослідження.

У другому розділі роботи розглядаються особливості семантики традиційних епітетів, зокрема колористичних.

У словнику досліджуваної поезії численну групу художніх номінацій складають саме епітети кольору. Зафіксовано понад 1500 уживань лексем названого типу. Традиційна поезія демонструє ширше, порівняно з аванґардною, використання назв кольорів.

Більшість мовних образів, створених за допомогою традиційних колористичних епітетів, мають значення, близькі до властивих їм у фольклорних творах.

Серед активно вживаних у сучасному художньому мовленні номінацій – слова білий, чорний, зелений, червоний. Поруч із вираженням символічних і традиційних метафоричних значень (наприклад, білий — світлий, чистий, а також добрий, праведний (біла душа), наведені колоративи передають нові образні відтінки, покликані відтворити найтонші нюанси авторського світобачення. Наприклад, розширення семантики епітета білий відбувається при використанні його в ролі символу зими: “Ніби вчора криницю / засипало листям по саму цямрину – / а вже двері в біле не прочинити...” [І.Рим.]. Сполучаючись із словами-назвами абстрактних реалій, означення втрачає семантику кольору, натомість у змісті лексеми посилюються емоційно-оцінні конотативні компоненти, наприклад: “Твої слова – як білий вітер з дюн” [О.Пахл.].

Діапазон значень, представлених у сучасній українській поезії лексемою чорний, не виходить за межі традиційної семантики художнього означення. У більшості творів уживання слова пов’язане з розвитком семеми важкий, безпросвітний, безрадісний’, наприклад, у складі абстрактних сполук: чорний вітер, чорний простір, історії чорний кортеж [О.Пахл.] – епітети об’єднані образними відтінками трагічний’, ворожий’. У ряді контекстів означення чорний виступає інтенсифікатором значень емоційної лексики типу мука, біль, самота, смерть тощо. Спостерігаємо також приклади вживання аналізованого слова й похідних від нього для художньо-експресивного позначення гріховності (“сатанята чорні душі пхали у тунель задами” [В.Небор.]), тривоги, самотності, розпачу (“…Мені вже чорно в цій зорі” [О.Тар.]).

Часто спостерігається використання стилістичного прийому контрасту, зокрема протиставлення білого й чорного або червоного кольорів. При цьому означення зберігають традиційну символічну семантику, емоційно-оцінну забарвленість, наприклад: “Життя непросте… Чорне з білим зійшлося!” [І.Рим.].

Епітет червоний в аналізованих поезіях уживається для зображення кольору об’єктів, сонця і сонячного світла: “Червоного сонця... ліхтар...”, “неба червона …стіна” [С.Жад.]. Нерідко у змісті означення червоний та семантично близьких до нього лексем рудий, іржавий, пурпуровий акцентуються семи ‘кольору крові’, ‘кривавий’, спостерігається синтез значеннєвих компонентів ‘освітлений сонцем’ та ‘кривавий’ (“Осиплються великі дерева. / Їх порубають звечора на дрова. / Біжить до лісу стежечка крива. / Пливе із лісу стежка пурпурова” [О.Пахл.]), уживання слова червоний для метонімічного позначення поняття “кров” (“Червоним ще не правлена помилка. / Ти вже її шукала / й не знайшла. / В десниці долі шабля - не указка...” [В.Герас.]). Нечисленні звертання до червоного – ‘революційного’, ‘радянського’ несуть негативне емоційно-оцінне навантаження, наприклад: “Так, лишились / від нього [Сталіна] – / страх / і готовність раба / догоджати. / Той червоний архіпелаг, / що продовжує людям / ввижатись” [В.Верх.]. Текстоцентричне значення ‘нищівний’ аналізоване поетичне означення має у вислові: “невпинного часу червоний стрибок” [І.Мир.]. Тут образ часу твориться через співвіднесення із вогнем на основі ознаки ‘такий, що знищує’.

Коло явищ, означуваних епітетом зелений, залишається близьким до традиційного – це здебільшого реалії рослинного світу. Кольороназва зазнає метафоризації в експресивних сполуках з опорними словами – абстрактними назвами, наприклад: “Зелена магія в садах”, “Зелена тиша” [Ю.Андр.]. Зафіксовано випадки звертання до переносного значення лексеми – ‘молодий, юний’, уживання епітета для образної передачі понять незрілості, необдуманості, невиваженості: “і я зелене слово – до насіння / і потім олівцю на гострий ріг” [О.Мард.]. У семантиці епітета нерідко актуалізуються емоційно-експресивні компоненти ‘сумний’, ‘невтішний’, наприклад: “…і перешіптуються з травами пісні. / про що вони – зелені і смутні?” [І.Мир.], “і очима холодними глянула в світ – / там вікно не твоє у безсоння світилось /…/ і хуртеча морозом по тілу скотилась. / і дощі в ожеледицю вилили сум. / і в холодних очах притаїлось зелене” [Т.Шамр.] Відзначено оригінальність індивідуально-авторських переосмислень означення зелений, унаслідок яких воно набуває семантичних прирощень ‘сучасний’ (“Посходились верби сухі, / як посли / від давнини у зелене літо” [О.Тар.]), ‘спокійний’ (‘затишний’) чи ‘безтурботний’ (“Хай буде тиша поміж нас, / зеленим щастям сповнена без міри” [М.Брац.]).

Таким чином, образна семантика колористичних епітетів базується на суміщенні номінативного значення та текстоцентричних відтінків, на нейтралізації семантики кольору, метафоричному та метонімічному переносі.

Третій розділ роботи присвячено семантиці художніх слів – назв небесних об’єктів та явищ природи.

Результати аналізу лексичного складу поезії молодих авторів кінця ХХ ст. засвідчують високий рівень образної активності лексем сонце, місяць, зоря, зірка, вітер, дощ.

Для досліджуваного поетичного мовлення характерне знижене звучання “сонячних” і “місячних” образів, що проявляється у перифразах типу місяць – “кокарда облуплена” [В.Верх.]; у розвитку на основі значень форми та температури метафоричного відтінку ‘посуд’, наприклад: “Розпечена пательня сонця” [В.Козач.]; осмисленні аналізованих образів як “кулінарних”, “гастрономічних”: “місяця цуката” [Ю.Андр.] “…сонце береться плівкою жиру…” [С.Жад.]; сполученням з епітетами типу хижий тощо. Випадки збереження традиційно високого звучання мовосимволів сонце й місяць зустрічаються нечасто. Поширеним є наголошення у значеннях аналізованих номінацій темпоральних сем, на основі останніх у змісті слова місяць нерідко з’являються відтінки ‘годинник’, ‘маятник’, ‘стрілка годинника’: “Місяць шпилить вже скоро восьму” [Р.Мельн.], “місяця маятник обірвався з осі…” [В.Остап.]. Унаслідок уживання в християнізованій легенді про Каїна та Авеля назва місяць набула здатності виступати символом братогубства, який у сучасному поетичному мовленні трансформується в символ нехтування братом, а також зради коханого: “А ти на місяці стоїш, любов тримаючи на вилах” [М.Брац.]. Включення до контекстів, в яких назви світил, усупереч загальноприйнятим нормам, поєднуються з лексикою невідповідних тематичних груп (“рослини”, “частини тіла” тощо), зумовлює появу в образній семантиці астронімів оказіональних відтінків: сонце – ‘кулачок’; місяць – ‘кулачок’, ‘палій’; зірка – ‘селянин’, ‘вода’. Наприклад: “Жахливий сон приснився поету: / на кулачках Сонця і Місяця / сльози Землі світяться” [І.Мир.]; “...кран у ванні схлипує ночами – / скрапують колодязні зірки.../ Ми біля джерел старих / прочани, / перехожі / чи рятівники?” [І.Мир.].

Поетичні слова зоря, зірка використовуються здебільшого як сигнали, що викликають усталені асоціації. На основі нормативних і традиційних переносних значень у змісті цих лексем з’являються відтінки ‘недосяжність’, ‘небуденність’, ‘висота’, ‘позитивні риси характеру’ та ін., що нерідко набувають іронічного забарвлення, наприклад: “І всі мої освідчення в коханні, як дирижаблі / в напрямку зорі” [В.Небор.]. Часто художні вживання одиниць зоря та зірка мотивуються міфологічними уявленнями про світило як долю людини, щастя, талант (“Хто зірку твою крихітну відкриє, / якщо в куточку будеш ти мовчать?” [Т.Шамр.]) або як про отвір у полотні, за яким приховано справжнє небо (“А суть крізь вічко зірки утіка” [Т.Шамр.]; “Та слово не підгледиш випадково / у зірку – як у дірку від сучка” [І.Рим.]). На перегуку з біблійним образом провідної зорі базується використання аналізованих слів для позначення християнської віри, народної моральності: “Куди ми йшли, коли зоря погасла, /.../ Невже ж то вибирать було, як ясла: “за нами майбуття” чи з “нами бог”?” [В.Герас.]. На основі поширювальних значень форми, розміру, кольору у семантиці назв зоря та зірка з’явилися предметні метафоричні компоненти – ‘плід’, ‘гроші’, ‘підкова’ та ін., – що активно використовуються й сучасними поетами, наприклад: “Ховає вусо вечір сміх. / І сипле зорями – / на здачу” [В.Верх.].

Основою поетичної семантизації назв явищ природи в аналізованому матеріалі є розвиток традиційних уявлень про відповідні явища, тому серед усталених художніх уживань слова вітер переважають такі: ‘активна (часом ворожа) стихія’, ‘перешкода’, ‘свобода’, ‘знак запустіння, смерті’, а лексема дощ пов’язується здебільшого з пейзажно-настроєвими образами, виявленням негативних емоцій, що зумовлює актуалізацію в її семантиці метафоричних відтінків ‘розлука’, ‘печаль’, ‘самотність’, ‘сльози’ та ін. Найпоширенішим серед способів переосмислення образів вітру та дощу є уособлення через приписування останнім дій, властивих людині (вітер валує [І.Рим.], дощ прочовгав [І.Мир.]), а також з епітетами – назвами персоніфікованих ознак (дощ розгніваний, нудний, сонний, злий; вітер молодий, чубатий і под.). На основі зорового й дотикового сприйняття створюються опредмечені образи дощу – ‘колючки’, ‘завіси’, ‘одягу’, наприклад: “...вкололась об гілку дощу” [І.Рим.], “...Вуаль дощів на личку...” [О.Пахл.]. Актуальною є поява в експресемах узагальненої часової семантики, конкретними виявами якої у значенні слова вітер є відтінки ‘давній’, ‘безвічний’ (“Цей вітер такий старовинний, / з таких предковічних країн” [О.Пахл]); у змісті лексеми дощ – семи ‘тривалість процесу’, ‘плин часу’, ‘точка відліку’ (“...ми тут ненадовго, всього лиш на мить: / від дощу до зорі” [І.Рим.]).

Важливість теми екологічного стану планети спричиняє наявність у поетичних творах кінця ХХ ст. образів, пов’язаних із художнім відбиттям наслідків аварії на ЧАЕС, – полиновий вітер, чужий та чорний, символічне значення яких – ‘загибель’, а також детермінологізованих поетичним уживанням сполук радіаційний дощ, кислотний дощ, у складі останніх номінація явища природи виступає своєрідним знаком епохи екологічних катастроф: “Дощі – кислотні./ Сніги – брудні./ Душі – холодні./ Лиця – німі” [Н.Дич.]; “То над Європою кислотні йдуть дощі,/ то раптом лазер проникає в гени...” [О.Пахл.]; “Чорним болем – в серці України, вітром полиновим – понад світом./ Цезій, стронцій... Непомітно гинем...” [В.Верх.].

Аналіз засвідчує, що основою образних значень художніх слів – назв небесних світил та явищ природи в сучасному поетичному мовленні є здебільшого трансформація сем, пов’язаних із спектральними особливостями, формою (сонце, місяць, зоря), а також із динамічними ознаками, дотиковими характеристиками (вітер, дощ). У ряді випадків семантика номінацій небесних світил (зоря, місяць) зумовлена здатністю лексем викликати асоціації з біблійними, міфологічними, фольклорними образами та мотивами.

У четвертому розділі проаналізовано образні значення поетичних слів – назв рослин та птахів.

З-поміж одиниць лексико-семантичної групи “рослини” в аналізованому матеріалі частотою образного використання виділяються слова калина, верба, полин, смерека, тополя й трава. Спираючись на народнопісенну символіку й загальнопоетичні вживання, мова сучасної поезії закріплює за образом калини значення символу краси нації, наприклад: “Сопілка. Шабля. І калина... /.../ чи є означення точніші душі твоєї, Україно?” [В.Верх.]. У художній семантиці слова акцентуються традиційні компоненти ‘чистота’, ‘цнотливість’, з’являється відтінок ‘порятунок’: “Там сховок духу… /...З тих запасників / зцілюща виринатиме калина...” [І.Малк.]. Той же поет звертається до образу калини-діви, яка в “підземних церквах... своїх месійок юних / висвячує в похід”.

Для передачі негативної емоційної гами традиційно служать образи верби, полину, які в аналізованих контекстах поглиблюють своє емоційне значення, набуваючи відтінків ‘скорбота’, ‘мука’ (“Що ж це ми з тобою, любий мій, хороший,/ хилимо й без того зігнуту вербу?/.../ А верба все хилиться./.../ і така попереду нерозквітла мука є...” [І.Мир.]) та ‘смерть’ (полин) (“Розітри / полин між пальців. Чуєш запах смерті? / Такий спокійний і такий тривкий…” [І.Бонд.-Тер.]).

Художнє слово трава у досліджуваному матеріалі передає, з одного боку, враження сталості, незнищенності (“Кругом ті ж самі трави придорожні. / Але як страшно – це нове село / і ці нові міста, навіки вже порожні” [О.Пахл.]); з іншого, – викликає відчуття вразливості, беззахисності (“Звелася злякана трава,– / в степи втікає від металу...” [Г.Вівч.]; “І де ж рости смарагдовій траві, / якщо живого лугу не зосталось?” [О.Пахл.]). Ряд уживань лексеми базується на фразеологічно зумовлених значеннях ‘загибель’, ‘забуття’, ‘занедбання’, наприклад: “...доки над травою ви, як ще трава не понад вами...” [І.Малк.]; “Ночують сови у готичних баштах, / і проросла під місяцем трава на тій найвищій вежі…” [О.Пахл.].

Важливим елементом досліджуваного поетичного словника є номінації: журавель, зозуля, крук, лелека, соловей. Сучасна поезія традиційної орієнтації, порівняно з аванґардною, активізує більше лексем цієї групи, проте слово крук уживається переважно у творах аванґардного напрямку, що зумовлено, на нашу думку, відповідністю емоційної тональності символу настроям і мотивам цієї поезії. Уживання назв птахів, які часто мають стійкі асоціативні й символічні ореоли, традиційно повязується із відображенням почуттів, психологічних станів, характеристикою людини за різними ознаками. Сучасні художні значення одиниць аналізованої лексико-семантичної групи розвиваються на основі традиційних образних уявлень. Наприклад, слово крук зберігає семантичні компоненти вісник зла’, посланець, атрибут смерті’, при цьому віщування може стосуватися не лише людини, а й довкілля: “Деревам пізній здогад прокидався. / Літав над ними велетенський крук / і чистив дзьоб. І вже не прикидався” [О.Пахл.].

Основою поетичної семантики слова зозуля є компонент ‘віщунка’. Емоційне сприйняття образу нерідко набуває зниженого характеру, наприклад: “Зозулі – смішні обліковці / моїх і сусідових червнів...” [І.Мир.]. Серед оригінальних уживань назви відзначено наголошення переносного значення ‘безвідповідальний’ та розвиток поширювальних семантичних прирощень ‘нещирість’, ‘позерство’: “Позуємо-іронізуємо / при жменьці віршенят і грошенят / і стаємо духовними зозулями...” [І.Мир.].

Лексема соловей здебільшого зберігає своє ліричне забарвлення, а сам образ уособлює весну, кохання. Хоча в сучасному поетичному мовленні спостерігається і деактуалізація позитивної оцінності образу, наприклад, у словесному оточенні, що викликає відчуття тривоги, сполучення щебетання солов’я має негативну емоційну тональність: “У щебетанні солов’я / лихії віщування чути...” [Ю.Поз.]. Можна говорити про оцінну енантіосемію аналізованого художнього слова. Зафіксовано індивідуально-авторські уживання лексеми соловей – наповнення її метафоричним смислом ‘охоронець мови’ (“можуть настати і такі часи / коли нашої мови не буде пам’ятати / навіть найменший соловейко / тому не можна покладатися / тільки на солов’їв...” [І.Малк.]) та надання образові оказіонального відтінку ‘вогонь’ (“Довкола сухого стебла вогняний соловей / кружеля...” [І.Рим.]).

Поетичне слово лелека, як і в народній творчості, пов’язується з темами народин та охорони оселі від лиха. Сучасною поезією створюються образи лелеки-охоронця роду (“Лелек стара колиска зустрічає, / як породілля дихає земля” [І.Мир.]), символу родинного щастя (“Я не побачу, як повз нас в чужі хати летять лелеки” [М.Брац.]). У семантиці лексеми увиразнюються позитивні емоційні відтінки, виникає асоціативний зв’язок образу із поняттям ангела-охоронця: “Одна надія на того лелеку – / це, може, той, що Вас колись приніс – / а раптом щось придумає, поможе,/ щоб Ви іще на світі побули...” [О.Пахл.]. Рідше мовосимвол використовується для реалізації мотивів весни чи осені. Пора року пов’язується з поверненням (весна) або відлітанням (осінь) птахів: “Але ще весна – летять лелеки...” [Ю.Андр.]; “...вітер відносив листки і лелеки...” [І.Малк.]. За допомогою художнього вживання лексеми лелека створюється персоніфікований образ осені: “...осені сивий лелека в торбу збирає щастя / ходить болотом” [Р.Мельн.]. Мінорна тональність поетичних картин осені поширюється на аналізоване слово, зумовлюючи наголошення в його семантиці відповідних емоційно-експресивних відтінків.

Співзвучність лексем журба та журавель мотивує закріплення за останнім у поетичних текстах значень ‘печаль’, ‘сум’. У досліджуваному матеріалі зафіксовано актуалізацію такої семантики через сполучення з відповідними експресемами – сльози, смуток, журливий, плакати, наприклад: “Журавлів журливий жмуток / Закурликав у чужінь / Полиново-сивий смуток.../ Всинь... полинь...” [Ю.Поз.]. Фразеологічно зумовлене значення ‘недосяжність’ розгортається в семантичній структурі слова журавель рядками-ремінісценціями сталого сполучення: “Я вільний журавель, я знову в небі./ Твоя синиця – у твоїх руках” [О.Ірв.].

Отже, у досліджуваному матеріалі активно використовуються назви рослин та птахів. Основою для розуміння цих образів є врахування їх семантичного наповнення в українській міфології, повір’ях, легендах.

П’ятий розділ присвячено аналізу семантики поетичних слів книжного походження – античних міфологізмів та одиниць біблійно-релігійного словника.

Серед джерел, якими живиться образність української поезії останнього двадцятиріччя нашого століття, важливе місце посідає греко-римська міфологія та біблійні тексти. Активне використання міфологізмів і біблеїзмів пояснюється їх широкими суґестивно-асоціативними можливостями, здатністю, з одного боку, створювати “високу” стилістичну тональність, а з іншого – виконувати пародійно-сатиричні функції, що є особливо актуальним для аванґардної поезії. До чинників “пожвавлення” біблійно-релігійної лексики відносимо й прагнення шокувати читача антиестетизмом, що виражається у включенні біблеїзмів та релігійно-церковних слів до стилістично невідповідного оточення. Аналіз текстів представників різних творчих течій в українській літературі 80-90-х рр. ХХ ст. засвідчує, що в поезії традиційного напрямку названий лексичний шар представлений меншою кількістю одиниць, це пояснюється як орієнтацією на народно-пісенні мовні засоби, так і відсутністю настанови на епатування читача.

Для сучасної поетичної творчості характерним є зниження стилістичної забарвленості міфологізмів, іронічне, сатиричне переосмислення античних образів, наприклад: “Якась миршавенька гадючка / Між нами Летою повзе./ Чогось забулося усе...” [Н.Федор.].

Деміфологізація образу Харона відбувається через наділення перевізника людськими рисами – здатністю співчувати, старіти.

Назва Муза набуває конотації зневажливості при вживанні з означеннями безпардонна [В.Верх.], неохайна [В.Небор.], стара [Ю.Андр.] і под. для позначення кон’юнктурної, бездарної праці.

Серед особливостей уживання слів Атлант, німфа, кентавр та ін. відзначено поєднання в їх образних значеннях номінативних компонентів та метонімічних сем – ‘статуя’, ‘архітектурна прикраса’. Така єдність дозволяє створювати виразні символи античної епохи та минулого загалом, наприклад: “Атланти грізно дивляться з-під брів. /.../ Стоять Атланти – мов камінні свідки / всіх воєн, катастроф і лихоліть” [О.Пахл]

Серед різного роду семантичних перетворень одиниць біблійно-релігійного словника переважає зміна емоційно-експресивного забарвлення, зниження традиційно високої тональності, зумовленої змістом позначуваних понять: “…розлігся наголяса перед Вишнім однаковісінький кістковий інвентар” [І.Малк.], “…зграї Ісусів снують месершмідтами / торгують ідеями легко, мов мощами...” [С.Жад.].

Водночас відзначено, що властиве для аванґардного поетичного мовлення іронічне переосмислення високої та урочистої лексики майже не торкнулося слів храм, вівтар, собор. У сучасній ліриці вони мають символічні значення із виразною позитивною емоційною забарвленістю – ‘мир’, ‘сила’, ‘велич’, ‘краса’, наприклад: “Був теплим дух великих медозборів, / і темним – пурпур княжих багряниць, / і світлими – хрести твоїх соборів” [О.Пахл.]; “Я дивлюся з пагорбів на храми, / проклинаю все, що буде з нами / потім: братовбивство і орду, / стольний град – кулак білокамінний…” [І.Рим.]; “Знов наді мною виростає сон. Він як собор”; “Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві храми” [В.Небор.]; “Бори й собори – музика...” [Ю.Андр.].

Книжні лексичні одиниці мають чітко виражену експресивно-стилістичну забарвленість, яскраві символічні значення, численні асоціативні зв’язки, використовуючи які, молоді автори створюють нові експресивно-образні значення, що нерідко мають негативний емоційно-оцінний відтінок

На основі дослідження особливостей вживання лексики з “літературним ореолом” у сучасному поетичному мовленні, аналізу її семантичного наповнення в творах традиційного й аванґардного спрямувань зроблено такі загальні висновки:

1.Основою творів молодих авторів є загальновживані й розмовні слова, не бракує просторічної лексики, вульгаризмів, жаргонізмів, суржику. З-поміж одиниць, традиційно зараховуваних до поетичного словника, активністю вживання відзначаються колористичні епітети, назви небесних об’єктів та явищ природи, рослин, птахів, одиниці біблійно-релігійного шару, міфологізми античного походження.

2. Еволюція образної семантики поетичних слів базується на тонкому співвідношенні загальнопоетичного, традиційного й нового. Тому велике значення для аналізу семантики традиційно використовуваних у поетичних текстах лексичних одиниць має врахування вертикального контексту.

3. Молоді сучасні автори активно послуговуються традиційними поетичними означеннями, зокрема колористичними. У поезії кінця ХХ ст. останні мають здебільшого художні значення, близькі до усталених у літературній творчості. Важливу роль у формуванні метафоричної семантики означень відіграє символіка кольорів та асоціювання їх з гамою психічних станів людини. Нерідко використовується характерний для фольклору прийом контрастного зіставлення кольорів. Сполучення зі словами – назвами абстрактних реалій зумовлює деактуалізацію сем кольору й посилення емоційно-оцінних компонентів семантики означень. В аналізованих поетичних творах виявлено ряд оригінально-авторських уживань колористичних епітетів.

4.Основними способами поетичного осмислення образів небесних світил є розвиток антропоморфних та предметних метафоричних значень. Серед особливостей семантизації поетичних слів сонце й місяць відзначено тенденцію до набуття зниженої емоційно-оцінної забарвленості, опобутовлення “сонячних” і “місячних” образів. Образні вживання назв місяць та зірка, зоря нерідко ґрунтуються на народному поясненні природи відповідних світил, а також на перегуку з біблійними мотивами. Зафіксовано також оригінальні текстоцентричні вживання названих лексичних одиниць типу сонце – ‘кулачок’, місяць – ‘годинник’, ‘палій’.

Поетичні значення лексем вітер і дощ у досліджуваному матеріалі створюються здебільшого за рахунок антропоморфізації та опредмечення. Серед усталених переносних уживань слова вітер відзначено відтінки, пов’язані з традиційними символічними значеннями, – ‘активна (нерідко ворожа) стихія’, ‘перешкода’, ‘пустка’, ‘смерть’ та ін. Лексема дощ традиційно пов’язується з виявленням негативних емоцій, на цій основі у слові акцентуються контекстуально-метафоричні відтінки ‘розлука’, ‘печаль’, ‘самотність’ і под. Зафіксовано також семантичні ускладнення назв явищ природи, зумовлені зв’язками художніх слів вітер, дощ із тематичним пластом “час”.

5. Сучасна поезія активно використовує слова – назви рослин, переосмислюючи створені на їх основі художні образи, розширюючи поетичний обсяг останніх. Нові поетичні контексти підкреслюють емоційну забарвленість узуальних символів, посилюють їх виразність, надають нових семантичних відтінків (полин – ‘смерть’, калина – ‘порятунок’ та ін.). Нерідко основою образного переосмислення рослинних назв виступають фразеологічно зумовлені значення.

Уживання поетичних слів – назв птахів у більшості випадків пов’язані із традиційними художніми використаннями й вимагають урахування їх семантичного наповнення в українській міфології, фольклорі. Разом із тим названі слова набувають нових метафоричних, символічних відтінків (лелека – ‘родинне щастя’, соловей – ‘вогонь’ і т. ін.).

6. Загальними рисами семантики міфологізмів античного походження та лексики біблійно-релігійного шару в поетичному мовленні кінця ХХ століття є, по-перше, зміна стилістичної забарвленості, нейтралізація “високого” ореолу внаслідок іронічного чи сатиричного переосмислення, опобутовлення, хоча спостерігається і збереження узуальних конотативних компонентів семантики. По-друге, зафіксовано часте утворення образних значень на основі метонімічного перенесення назви істоти на її зображення, поєднання в значенні художнього слова компонентів нормативної семантики та метонімічного вживання.

7. Серед особливостей поетичної мови кінця ХХ століття слід відзначити ускладненість, підвищену асоціативність, метафоричність, контекстуальну полісемію і водночас семантичну невизначеність слів; посилення ролі семантичного та стилістичного контрасту; співіснування таких явищ, як використання традиційних поетичних засобів та їх заперечення. Більшість сучасних поетів схильна до іронічного сприйняття дійсності. Це зумовлює пародійно-іронічне переосмислення різноманітних соціальних та культурних реалій і, безперечно, відбивається у значенні поетичного слова. Спостерігаємо нейтралізацію традиційно високого стилістичного забарвлення книжної лексики шляхом уведення її до невідповідних контекстів; появу іронічної конотації в номінаціях біблійно-релігійного та міфологічного шару, опобутовлення, зниження оцінної семантики назв небесних світил.

Усі зафіксовані нами семантичні зрушення в значеннях поетичних слів зумовлені як внутрішньомовними (тенденція до утворення ускладнених номінацій, посилення взаємодії художнього та інших стилів), так і позамовними (реакція на нові соціальні явища та сучасні глобальні катастрофи) факторами. Ці семантичні зміни певною мірою відбивають розвиток засобів художнього пізнання дійсності кінця ХХ століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Берест Т.М. Мова поетичних творів учасників групи “БУ-БА-БУ” // Культура слова: Міжвідомчий збірник. - К., 1998. - № 51. -

С. .

2. Берест Т.М. Традиційні епітети в словнику молодої української поезії // Вісник Харківського університету. - 1999. - № 426. Творчий доробок Ю.Шевельова і сучасні гуманітарні науки. - С. .

3. Берест Т.М. Функції і семантика міфологізмів у сучасній українській поезії // Вісник Харківського університету. Серія: Філологія. - 1999. - № 448. Міф і міфопоетика у традиційних і сучасних формах культурномовної свідомості. - С. 284-287.

4. Берест Т.М. “Поетичне” і “непоетичне” в мові молодої української поезії // Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів: Тези доповідей та повідомлень міжвузівської науково-теоретичної конференції. - Харків, 1996. - С.99-100.

5. Берест Т.М. Традиційні поетичні символи як засіб національного виховання // Українська духовна культура в системі національної освіти: Тези доповідей та повідомлень наукової конференції. - Харків, 1995. - С. 39-40.

АНОТАЦІЯ

Берест Т.М. Семантика художнього слова в поезії 80-90 років ХХ століття (На матеріалі творів молодих українських авторів). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей семантики художньої лексики в поезії 80-90-х років ХХ століття. На матеріалі творів молодих авторів – представників різних творчих течій у сучасній українській поезії – визначено характерні риси художнього мовлення кінця ХХ століття. У роботі використано описовий та контекстологічний методи, елементи компонентного, порівняльного, статистичного методів, методу зіставлення лексичних засобів у загальновживаній мові та поетичній. У ході дослідження виявлено групи художніх слів, позначених активним уживанням у сучасних творах. Здійснено комплексний аналіз особливостей функціонування слів із "ореолом поетичності" в поезії останніх десятиріч ХХ століття. Показано співвідносні з традиційними й оригінальні образні значення епітетів кольору, лексики на позначення небесних світил, явищ природи, рослин, птахів, а також міфологізмів та одиниць біблійно-релігійного словника. Встановлено типові для аналізованого матеріалу способи трансформації семантики слова в художньому мовленні.

Ключові слова: семантика слова, семантична структура, сема, конотація, художнє (поетичне) слово, поетичний контекст, контекстуальне значення, стилістична забарвленість.

АННОТАЦИЯ

Берест Т.Н. Семантика художественного слова в поэзии 80-90 годов ХХ века (На материале произведений молодых украинских авторов). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 1999.

В работе изучаются особенности семантики художественной лексики в поэзии 80-90-х годов ХХ века.

Анализ словарного состава украинской поэзии конца ХХ столетия показывает, что основой произведений молодых авторов являются общеупотребительные и разговорные лексические средства. Из слов, традиционно причисляемых к поэтическим, высокой активностью употребления отличаются цветовые определения, часто используются названия небесных светил, явлений природы, растений, единицы библейско-религиозного лексикона и мифологизмы античного происхождения.

Отмечено, что традиционная поэзия активно использует определения цвета, названия светил, растений. В произведениях авангардного направления чаще встречаются лексемы книжного происхождения, что объясняется, с одной стороны, ориентацией на широкий мировой контекст, с другой – способностью мифологизмов и библеизмов выполнять пародийно-сатирические функции. К факторам активизации использования библейско-религиозного словаря отнесено и стремление шокировать читателя антиэстетизмом, что зачастую выражается введением библеизмов и религиозно-церковных слов в стилистически несоответствующие контексты.

Исследование образных употреблений частотных для современной молодой украинской поэзии лексических единиц свидетельствует, что цветовые эпитеты имеют в основном художественные значения, близкие к установившимся в литературном творчестве. Важную роль в формировании метафорической семантики определений играет символика цветов и ассоциирование их с гаммой психических состояний человека. Современные авторы нередко прибегают к характерному для фольклора приему противопоставления цветов, сохраняя при этом традиционные символические значения эпитетов. Сочетание со словами – названиями абстрактных реалий приводит к устранению значения цвета и усилению эмоционально-оценочных компонентов семантики определений.

Употребление названий светил в исследуемом материале базируется на традиционных поэтических значениях. В ряде случаев оно обусловлено способностью лексем вызывать ассоциации с библейскими, мифологическими, фольклорными образами и мотивами. Основными способами осмысления образов светил в молодой поэзии 80-90-х годов нашего века является развитие на основе сем формы, размера, спектральных и других характеристик предметных, антропоморфных и зооморфных метафорических значений. Среди особенностей функционирования в современном поэтическом творчестве художественных слов місяць и