Запорізький державний університет

ЖИВОРА Станіслав Михайлович

УДК 93 (477) : 001.73 : 63

АГРАРНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

(1991-2001 роки)

Спеціальність 07. 00. 01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступeня

кандидата історичних наук

Запоріжжя – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Національного аграрного університету (м.Київ)

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор, Беренштейн Леонід Юхимович, Національний аграрний університет (м. Київ)

Офіційні опоненти: – доктор історичних наук, професор, Панченко Петро Пантелеймонович, Інститут історії України НАН України (м. Київ), завідувач відділу сучасної історії України

– кандидат історичних наук, доцент, КРИВЧИК Геннадій Георгійович, Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, завідувач кафедри українознавства

Провідна установа – Донецький державний університет Міністерства освіти та науки України

Захист відбудеться 21.06.2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 при Запорізькому державному університеті (адреса: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корпус V, ауд. 326).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600, м.Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корп. ІІ.

Автореферат розіслано 21.05.2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Тимченко С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. У сільській місцевості проживає і в найближчій пер-спективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайнята в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й залишається носієм і продовжувачем самобутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій минулих поколінь. У селі сконцентрована значна частина соціально-економічного потен-ціалу суспільства. Високий рівень його розвитку є не лише основною умовою продовольчого забезпечення населення, а й важливим фактором політичної стабільності, успішного вирішення проблем державотворення, утвердження нових форм власності та господарювання на принципах ринкової економіки, змін у соціальній структурі суспільства.

Наявність природних, економічних, екологічних, історичних, соціальних, психологічних особливостей в аграрному секторі України зумовлюють необ-хідність розвитку різних форм власності, типів їх використання, організаційно-економічних структур, які тільки і спроможні в умовах ринкової економіки в певному поєднанні та взаємозв'язку якомога повніше використати потенціал певного регіону і країни в цілому.

Узагальнення вітчизняного досвіду реформування економічних відносин в аграрній сфері має не тільки вузькогалузеве, а й загальнодержавне значення. Однак вказана проблема недостатньо вивчена. У вітчизняній літературі до цьо-го часу немає робіт історичного характеру, в яких би всебічно досліджувались питання зміни економічних відносин в аграрному секторі. Це й зумовило вибір автором теми дослідження.

Зв'язок з науковими програмами. Тема дисертації є розділом комплекс-ної проблеми “Соціально-економічні перетворення в українському селі (друга половина ХХ століття): історичний аспект” (реєстраційний номер 0102V001683), яка розробляється науковцями кафедри історії України Національного аграрного університету (м. Київ).

Об'єктом дослідження є аграрні відносини в Україні 1991-2001 років.

Предметом дослідження є діяльність органів законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, керівних структур аграрного сектора, які практично здійснювали аграрну ре-форму та її результати.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1991-2001 рр. – період, коли здійснювалися аграрна реформа, розвивалися і утверджувалися нові економічні відносини в українському селі. Нижча межа визначається моментом прийняття законодавчих і нормативних актів щодо здійснення земельної реформи. Верхня – обумовлена соціальними та економічними результатами аграрної реформи, зміною економічних відносин в аграрній сфері економіки та утвердженням статусу селянина як господаря та активного учасника суспільно-політичного і соціально-економічного життя, прийняттям нового Земельного кодексу України.

Територіальні межі дослідження охоплюють Україну як самостійну державу у її кордонах.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі широ-кої джерельної бази висвітлити суть, напрями, етапи проведення аграрної ре-форми в Україні у 1991-2001 рр., закономірності формування нових форм вла-сності та господарювання у сільськогосподарському виробництві України в ці-лому та особливості їх становлення у певних регіонах, специфічні умови дія-льності нових організаційно-виробничих структур в аграрній сфері у сучасному українському селі.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного наукового дослідження напрямків зміни економічних від-носин в сільськогосподарському виробництві сучасної України.

На основі всебічного аналізу широкого кола виявлених архівних джерел, матеріалів періодичної преси та даних, опублікованих у виданнях органів дер-жавної влади та самоврядування, автором вперше:

·

· виділені етапи здійснення аграрної реформи, зміни економічних відно-син, перебудови організаційно-виробничої структури аграрного сектора економіки України; досліджено особливості здійснення аграрної рефор-ми у регіонах;

· розкрито суть аграрних програм сучасних українських політичних пар-тій; детально проаналізовано повноваження та сфери конкретної діяль-ності центральних та місцевих органів виконавчої влади;

· проаналізовані етапи та характер змін у соціально-психологічному ставленні працівників аграрного сектора до державної політики щодо змін економічних відносин у сучасному українському селі; розкрито вплив реформування в аграрному секторі економіки України на зміну соціального складу його працівників та розвиток інфраструктури села;

· сформульовані відповідні практичні рекомендації щодо закріплення результатів аграрної реформи в аграрному секторі та забезпечення стабільної продовольчої ситуації в Україні.

Практичне значення роботи полягає у використанні висновків і поло-жень дисертації у навчальному процесі при викладанні курсу історії України у вищих навчальних закладах і загальноосвітніх школах, розробці спеціальних курсів з історії аграрних відносин в Україні, при подальшій розробці проблем розвитку аграрного сектора економіки України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були обговорені на засіданнях кафедри історії України Національ-ного аграрного університету, на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державотворення в сучасній Україні” (м. Київ, 1999), на І всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв “Проблеми соціального та економічного розвитку села” (м. Київ, 2001).

За темою дисертації опубліковано 4 статті, в тому числі 3 у провідних фа-хових наукових виданнях, опубліковані тези 2 виступів на науково-практичних конференціях. Всі публікації вийшли без співавторів, їх загальний обсяг складає 3,4 д.а.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації – 212 с. Список використаних джерел та літератури включає 224 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, хронологічні та те-риторіальні межі, визначаються об'єкт та предмет дослідження, його мета і зав-дання, наукова новизна, теоретичне та практичне значення дослідження.

Розділ перший “Історіографія та джерельна база дослідження” містить два підрозділи. Підрозділ перший “Характеристика наукових досліджень з проблеми” присвячений з'ясуванню ступеня вивчення теми.

При написанні історіографічного огляду автор враховував, що ряд праць з проблеми проаналізовані у двох колективних монографіях1. Концептуально-методологічні проблеми у певній мірі висвітлені у документах органів держав-ної влади, законодавчих і нормативних актах, програмах політичних партій, матеріалах громадських організацій, монографіях і дисертаціях з проблем дер-жавотворення, проведення економічних реформ, утвердження багатопартійно-сті, розвитку духовного життя2.

Водночас є праці, в яких висвітлюються певні аспекти проблеми з ураху-ванням етапів здійснення аграрної реформи в Україні. Історіографію на думку автора умовно можна розділити на чотири етапи: перший – друга половина 1990-1993 рр.; другий – 1994-1996 рр.; третій – 1997-1999 рр.; четвертий етап розпочався з початку 2000 р. і триває до теперішнього часу.

Література другої половини 1990-1993 рр., у якій знайшли своє відобра-ження окремі аспекти досліджуваної теми, стосувалася насамперед загальної характеристики стану сільського господарства, суті концептуально-методоло-гічних основ розвитку різних форм власності та господарювання в аграрній сфері, значення пріоритетного розвитку села в умовах становлення державного суверенітету України.

У 1994-1996 рр. опубліковані праці, в яких вже відображалися певні підсумки аграрної реформ, аналізувалися нові організаційно-виробничі форми господарювання у сільськогосподарському виробництві. В них значна увага приділена розкриттю місця і ролі центральних та місцевих органів державної влади, політичних партій, громадських організацій у вирішенні проблем рефор-мування в аграрній сфері відповідно до принципів ринкової економіки.

У дослідженнях, результати яких відображені в опублікованих працях 1997-1999 рр., аналізуються процеси в агропромисловому комплексі в умовах діяльності колективних сільгосппідприємств, фермерських господарств, запо-чаткування орендних відносин, результати їх функціонування у другій половині 1990-х рр.

Результати досліджень колективів істориків Інституту історії України НАН України, Національного аграрного університету (м. Київ), ряду вузів України висвітлені у колективних монографіях, виданих у 1998-2001 рр.1

Однак досі немає жодної історичної роботи, в якій комплексно дослід-жувалися процеси реформування аграрного сектора економіки України у 1990-х рр. з урахуванням його значення для утвердження в Україні демократичних економічних відносин, створення стабільних умов високого життєвого рівня усіх верств населення.

Аналіз праць свідчить про те, що чимало аспектів проблеми залишилися поза увагою дослідників. По суті не проведено аналізу регіональних програм проведення реформ у агропромисловому комплексі. Не має спеціальних дослід-жень про розвиток сільськогосподарської кооперації та її роль у зміні еконо-мічних відносин в агропромисловому комплексі. Заслуговують уваги дослід-ження питань про соціальні та соціально-психологічні проблеми аграрних пе-ретворень; форми інтеграції в агропромисловому комплексі; екологічні проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва в сучасній Україні; місце і роль органів місцевого самоврядування у проведенні реформ в агропро-мисловому комплексі.

Другий підрозділ “Джерельна база дисертаційного дослідження” розкривається комплекс архівних та друкованих матеріалів, що зосереджені в архівних сховищах та бібліотеках України.

При написанні дисертації використано чотири типи архівних документів.

По-перше, матеріали державних архівів: а) Центрального державного ар-хіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України (Ф.27 – документи Ради Міністрів УРСР та Міністерств сільського господарства, радгоспів з проблем розвитку сільського господарства (постанови, інструктивні листи, допо-відні записки 80-х – початку 90-х рр.); б) Центрального державного архіву громадських організацій (ЦДАГО) України (Ф.1 – документи Політбюро та Секретаріату ЦК КПУ та відділів сільського господарства, організаційно-партійної роботи, агітації та пропаганди ЦК КПУ (постанови, інструктивні ли-сти 80-х – початку 90-х рр.); документи нових політичних партій та рухів, які виникли наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. По-друге, документи відомчого архіву міністерства сільського господарства і продовольства (з липня 1997 р. - Міністерство агропромислового комплексу, з 1999 р. - Міністерство аграрної політики), освіти, статистики України, в яких аналізується хід реформ в агропромисловому комплексі, переважно в аграрній та переробній сферах. По-третє, матеріали, які відповідно до існуючих правил, зберігаються у поточних архівах державних органів влади (відповідних департаментів Мінагрополітики, Міносвіти та науки, Мінекономіки, Держкомстатистики, Держхарчопрому, Фонду держмайна України, Держкомітету у земельних справах), наукових і навчальних закладів (Президія Української Академії aграрних наук, Інститут аграрної економіки УААН, Національний аграрний університет). По-четверте, поточні архіви політичних партій, рухів, громадських організацій (матеріали з'їздів; інформації щодо роботи серед сільськогосподарських товаровиробників; статистичні звіти про соціальний склад політичних партій та громадських організацій).

До наукового обігу вперше введено матеріали відомчого архіву Мінаг-рополітики. З справ 212, 449, 502, 504, 510, 511, 512, 517 фонду Р27 використані документи департаментів реформування сільського господарства, кадрової політики, аграрної освіти та науки за 1989-1996 роки, в яких містяться річні звіти сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів, міжгоспів) про господарську діяльність, зведені таблиці щодо стану сільськогосподарського виробництва в Україні в цілому та по регіонах, інформації про діяльність середніх спеціальних закладів аграрного профілю, матеріали аналітичного характеру щодо складу кадрів (за віком, статю, освітою, спеціальністю, посадою). Використані зведені дані про виробництво і переробку сільськогосподарської продукції у 1992-1997 рр. містяться у справах 86, 87, 149, 150 фонду 4723 відомчого архіву Держхарчопрому України.

Із значної кількості матеріалів, які виявлені в архівах, відібрані, система-тизовані та проаналізовані найбільш типові. З урахуванням структури дисерта-ції відповідно до принципів історизму та хронологічно-проблемного методу вони використані у відповідних розділах, а статистичні дані – при складанні таблиць і схем.

Складовою джерельної бази дослідження стали матеріали періодичної преси, видавцями якої були органи державної влади, політичні партії, громадські організації.

У другому розділі “Концептуальні та законодавчі засади реформування аграрного сектора економіки України у 1990-х роках” розглядаються теоретичні аспекти предмета дослідження, обгрунтовується авторська інтерпретація основних понять дисертаційної роботи. Розділ складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Концептуальні та методологічні принципи фор-мування сучасної української моделі розвитку сільськогосподарського ви-робництва” здійснено, з урахуванням їх класифікації та ідеологічними платфор-мами, аналіз положень програм політичних партій з аграрних проблем. На ос-нові співставлення цих положень обгрунтовано висновок про те, що з точки зору реформування аграрного сектора мають місце два концептуальних підходи. Пер-ший – рівноправний розвиток різних форм власності, що виключають експлуа-тацію чужої праці, при забезпеченні провідних позицій суспільної власності на засоби виробництва та збереження землі, її надр, лісів, вод у власності всього на-роду, яких дотримуються Комуністична, Соціалістична, Прогресивна соціалісти-чна партії. Другий – реформування аграрного сектора відповідно до принципів ринкової економіки, утвердження форм господарювання на основі приватної власності, відродження на селі справжнього власника і господаря. Ці положення відображені у програмах Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), Аг-рарної партії України, Народно-демократичної партії України.

Особливу увагу приділено розкриттю питання про етапи прийняття за-конодавчих та нормативних актів щодо суті, напрямів, конкретних завдань здій-снення аграрної реформи. Автор дійшов висновку, що у цьому процесі можливо виділити чотири етапи.

Протягом першого етапу – липень 1990 р. – березень 1992 р. – прийняті Закони України щодо пріоритетності соціального розвитку села та агро-промислового комплексу; суті, напрямів та шляхів здійснення земельної рефор-ми, нових організаційно-виробничих форм господарювання в аграрній сфері (колективні сільгосппідприємства, фермерські (селянські) господарства). Дру-гий етап охоплював період з березня 1992 р., коли було прийнято новий для того часу Земельний кодекс України, до червня 1996 р. – моменту прийняття нової Конституції України. У законодавчих і нормативних актах, прийнятих у вказані роки, визначалися суть, принципи, особливості приватизації землі та майна в агропромисловому комплексі, порядок та шляхи їх передачі і закріплення на правах колективної власності за сільськогосподарськими підприємствами і ор-ганізаціями. Протягом третього періоду – червень 1996 р. – грудень 1999 р. – прийняті законодавчі та нормативні акти, в яких, відповідно до конституційних основ, визначались принципи проведення: а) реформування колективних сільгосппідприємств на основі приватної власності з тим, щоб вони могли ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки; б) проведення паювання землі та майна між членами сільгосппідприємств (із застосуванням сертифікатів); в) наділення землею тих, хто виявив бажання вийти із колективних сільгосппідприємств і господарювати самостійно (розширити підсобні господарства, створити фермерські (селянські) господарства). Четвертий етап формування нових законодавчих і нормативних актів з проблем реформування агропромислового комплексу почався у грудні 1999 р., коли було видано Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. В ньому наголошено на необхідності інтенсифікації земельної реформи. Найбільш яскравим у законотворчості на цьому етапі є прийняття нового Земельного кодексу України, який має не лише економічне значення, тобто не лише впливає на розвиток галузі, а і величезне політичне та соціальне значення для подальшого розвитку українського суспільства в цілому.

У другому підрозділі “Правове забезпечення проведення аграрної реформи” здійснений аналіз суті правових засад реформування форм власності та господарювання в аграрному секторі економіки України, юридичних прав її громадян на користування землею та вибору форми користування нею.

Основоположні засади реформ у агропромисловому комплексі України закладені у Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.). По-перше, тут юридично закріплено виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження землею як національним багатством України. По-друге, визначено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створені на території України, є власністю її народу і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. По-третє, проголошено, що Україна забезпечує захист усіх форм власності. Вказані положення визначають концептуальну спрямованість законів щодо реформування в аграрному секторі економіки України, які були прийняті у 1991 р. – першій половині 1996 р.

В подальшому концептуально-методологічною основою законодавчих і нормативних актів стали положення Конституції України 1996 р. про те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охо-роною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону

У 1991-2001 рр. Верховною Радою України прийнято більш 100 законів з питань аграрної реформ. За цей же час видано понад 2000 нормативних актів (постанов Кабінету Міністрів України, колегії Міністерства аграрної політики, розпорядження його департаментів). Отже, в цілому було створено правову основу для реформування форм власності та господарювання в аграрному секторі економіки України. У зв'язку із прийняттям нового Земельного кодексу України, який формально набрав чинності 1 січня 2002 р., виникла необхідність прийняття ще близько 30 законів і чимало підзаконних актів, що регулю-ватимуть втілення в життя закладених у кодексі норм.

У третьому розділі “Діяльність державних структур і громадських об'-єднань у проведенні аграрної реформи в українському селі” досліджені пи-тання про місце та роль органів законодавчої та виконавчої влади, політичних партій, громадських організацій у роз'ясненні та практичному здійсненні курсу на зміну економічних відносин та принципів господарювання в аграрному сек-торі економіки України.

У першому підрозділі “Державне керівництво процесами трансформації відносин власності та форм господарювання” розкриті структура та форми діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, які безпосередньо займалися здійсненням аграрної реформи. У Верховній Раді України до прийняття нової Конституції функціонувала комісія з сільського господарства, а з 1996 р. діє комітет з аграрних питань. В Адміністрації Президента ними займається один із заступників її голови. У Кабміні діє служба, яка наділена повноваженнями щодо аналізу та прогонозування розвитку сільського господарства. Значну роль у вирішенні проблем розвитку сільського господарства належить Міністерству аграрної політики України, у складі якого функціонують департаменти стратегії розвитку аграрної політики, реформування сільського господарства, фінансово-кредитної політики та реформування, кадрової політики, аграрної освіти та науки, науково-технічної політики, розвитку соціальної інфраструктури сільської місцевості, розвитку підприємництва та інфраструктури сільськогосподарських ринків, ринків продукції рослинництва та розвитку насінництва, ринків продукції тваринництва, міжнародної інтеграції, інвестиційної політики та розвитку аграрного бізнесу. Як окремі структури у складі міністерства діють юридичне управління, управління державної власності та приватизації.

Безпосередньо участь у проведенні аграрної реформи брали працівники центральних та місцевих органів державної влади та самоврядування, Державного комітету у земельних справах. У законодавчих та нормативних актах визначались повноваження сільських і селищних рад у вирішенні питань землевпорядкування і землекористування.

При обласних та районних державних адміністраціях створювались спе-ціальні структури, які займалися проблемами організації та проведення аграрної реформи. На Волині, Сумщині, Запоріжжі, в обласних та районних державних адміністраціях діяли центри приватизації та аграрної реформи, у Львівській області самоврядна представницька структура - аграрна палата.

Другий підрозділ “Участь громадських організацій у здійсненні аграр-ної реформи” присвячений висвітленню особливостей становлення та діяль-ності громадських організацій, соціальну базу яких становлять сільськогоспо-дарські товаровиробники та виробнича сільськогосподарська інтелігенція. Знач-на увага приділена аналізу процесів, які відбувалися у 1990-х рр. в існуючих за радянської доби громадських організаціях.

Специфічними за організаційною побудовою, соціальною базою і формами діяльності є профспілки працівників агропромислового комплексу України. В основі їх організаційної побудови є взаємодія трьох галузевих профспілок: а) працівників аграрного сектора; б) працівників харчової та переробної промисловості; в) сільських будівельників. Отже, соціальною базою профспілок агропромислового комплексу України є громадяни не тільки сільської місцвості, а й міст. Усі вони беруть активну участь у здійсненні державної політики з реформування аграрного сектору економіки України.

Протягом десяти років – з 1990 по 2000 р. – значне місце у суспільно-політичному житті сільськогосподарських товаровиробників займала Селянська спілка. До 70 відсотків її складу безпосередньо працювали у виробничих колективах (тваринниками, механізаторами, у рільництві, овочівництві). До середини 1990-х рр. Селянська спілка відстоювала існуючий колгоспно-радгоспний лад. У 1997 р. її виконкомом прийнято рішення про те, що Селян-ська спілка домагається утвердження принципів підприємництва і кооперації у всіх сферах агропромислового комплексу. У 2000 р. Селянська спілка по суті припинила свою діяльність. Її члени вступили до нових громадських організацій.

Докорінно змінилася стратегічна цілеспрямованість діяльності Ради кол-госпів, яка була створена у 1932 р. До 1992 р. вона стояла на позиціях збере-ження колгоспного ладу. З реорганізацією колгоспів у КСП вона реорганізува-лася у Всеукраїнську раду колективних сільгосппідприємств і виступала за приведення господарської діяльності КСП у відповідність з принципами рин-кової економіки, розширення прямих комерційних зв'язків з іноземними під-приємствами, організаціями, установами, у створенні спільних підприємств. У лютому 2001 р. на базі Ради КСП створено Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств, який представляє інтереси тих господарств, які побудовані на основі приватної власності на майно і землю, тобто нових, реформованих великих товарних виробництв. Представники союзу брали участь у розробці нового Земельного кодексу, залучені до підготовки законодавчих і нормативних актів, які мають сприяти здійсненню його настанов.

З 1991 р. діє Асоціація фермерів України. Якщо на початку виникнення вона ставила за мету боротьбу з колгоспно-радгоспною системою, то вже з 1997 р. на своєму VIII з'їзді було поставлено питання про побудову приватного укладу в аграрному секторі і про захист інтересів приватного власника, про реалізацію ідеології приватної власності. IX з'їзд Асоціації прийняв концепцію створення приватного укладу на селі. На Х з'їзді було прийнято рішення про перейменування організації на Асоціацію фермерів та приватних землевласни-ків. Зміна назви та конкретизація мети діяльності сприяли розширенню соціа-льної бази Асоціації. Члени Асоціації брали безпосередню участь у розробці Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні заходи пода-льшого реформування аграрного сектора економіки України”. Вони активно втілювали його в життя. Діє і Рада жінок-фермерів України.

Відповідні верстви сільськогосподарських товаровиробників та спеціаліс-тів аграрного профілю об'єднують Українська ліга підприємців агропромисло-вого комплексу, Національна асоціація сільськогосподарських кооперативів, Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки України, Українська асо-ціація аграрних інженерів.

Четвертий розділ “Значущість аграрної реформи в утвердженні нової економічної системи в Україні” присвячений висвітленню процесу вдоскона-лення соціально-економічних відносин в аграрному секторі України і зміни ста-тусу сільськогосподарських товаровиробників, їх місця і ролі в незалежній Україні.

В першому підрозділі “Етапи та особливості проведення земельної ре-форми” охарактеризовані етапи її проведення. Перший етап продовжувався з березня 1991 р. по листопад 1994 р. В цей час проведено інвентаризацію земе-льного фонду України із визначенням юридичних і фізичних осіб, які були власниками певних земельних масивів чи ділянок, створювали резервні фонди земель з метою їх подальшого перерозподілу та використання за цільовим при-значенням. На другому етапі (1994-1999 рр.) проведено безоплатну передачу землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподар-ської продукції на добровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє. Проведено поділ земель, які були передані у ко-лективну власність, на земельні частки (паї), без виділення їх у натурі і видані документи-сертифікати на право приватної власності на земельну частку (пай). При цьому член сільгосппідприємства одержав право розпорядження земельною часткою (паєм), яке стало об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави. Третій етап розпочався у грудні 1999 р. – з моменту реорганізації колективних сільгосппідприємств. Велике значення має прийняття нового Земельного кодексу, відповідно з яким завершилося юридичне закріплення землі за сільськогосподарськими товаровиробниками та створені умови для розвитку орендних відносин.

Земельна реформа є одним із напрямків здійснення аграрної реформи, власне вона і складає її перший етап. У 1992 р. – першій половині 2001 р. по-ступово, по мірі вирішення завдань земельної реформи, відбулося становлення нових форм господарювання, заснованих на приватній власності на землю і майно. Другий етап аграрної реформи розпочався після завершення реоргані-зації колективних сілгосппідприємств. У його межах має утвердитися прозора інфраструктура агроринку.

У другому підрозділі “Реформування колгоспів і радгоспів у колектив-ні сільгосппідприємства” розкриті особливості та шляхи зміни форм власності та реструктуризації внутрішньогосподарських відносин у колгоспах і радгоспах, питання статусу та принципів функціонування створених на їх базі колективних сільгосппідприємств.

На конкретних прикладах показано шляхи проведення приватизації землі та майна у колгоспах і їх роздержавлення у радгоспах. Це зумовило зміну право-вого статусу вказаних господарств.

Сформувалися нові типи агропідприємств – колективні сільгосппідпри-ємства, агрофірми, акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, вироб-ничі кооперативи. Ряд із них (акціонерні товариства, агрофірми) не сприяли утвердженню нових принципів господарювання. Тут не мали змоги виплачувати людям орендну плату, а лише дивіденди з доходу (при умові, коли він був). Акціонерні товариства, включаючи до статутного фонду землю, видавали на її заміну акції. Тобто власники паїв не мали змоги розпоряджатися своїм статут-ним внеском - лише акціями. Вони не мали права передавати свої наділи для господарювання іншим особам.

У розділі наведені приклади, які свідчать, що в ході аграрної реформи склалися нерівні умови для набуття права власності на землю громадянами. Ті, хто виходив з господарств із своєю земельною часткою (паєм), одержували зе-мельну ділянку, тобто ставали власниками землі, а ті хто залишався працювати у нових господарських структурах – мали сертифікат на земельну частку (пай), що не був повноправним документом на право приватної власності. Тому склалась тенденція, за якою для створення нової господарської структури на приватній основі з колективними формами організації виробництва, необхідно було обов'-язково виходити з підприємства з земельною часткою (паєм), виділити її в натурі, а потім знову об'єднуватися. Це, по-перше, вимагало багато часу і коштів для оформлення потрібних документів і, по-друге, стримувало прагнення переходу на нові форми господарювання.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгоспів майже не зачіпа-ли основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паювання та акціонування виключалася земля – основний засіб виробництва.

У третьому підрозділі “Соціально-політичні і економічні наслідки ре-організаціїколективних сільгосппідприємств” охарактеризовані процес та результати трансформації колективних сільгосппідприємств у агровиробничі формування, заснованих на засадах приватної власності на землю і майно.

Реорганізація колективних сільгосппідприємств здійснювалася відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р., в якому визначені правові засади та шляхи її проведення. Вона здійснювалася шляхом посилення внутрішньогосподарської структуризації колективних сільгосппідприємств, при-скорення процесу розпаювання землі та майна, задоволення прагнень селян до створення відповідних форм господарювання.

У процесі реформування колективних сільгосппідприємств у господарства з приватною формою власності на землю та майно створено понад 115 тис. нових агроформувань ринкового типу, з них близько 3,5 тис. приватних під-приємств, 7,5 тис. господарських товариств, понад 2 тис. кооперативів, 1800 фермерських господарств та інших суб'єктів господарювання. При цьому господарські товариства становили 42%, приватні господарства – 20%, селянські (фермерські) – 8%, сільськогосподарські кооперативи – 22%. Зберегли свій статус 204 українсько-іноземних підприємств та 37 із 100-відсотковим інозем-ним капіталом. Збереглися понад 200 радгоспів. Функціонують сільгосп-підприємства військових частин та підрозділів МВС.

Отже, в аграрному секторі утвердилися різні форми господарювання. Пе-реважна більшість хліборобів господарюють на основі приватної власності. Сільськогосподарські виробничі кооперативи діють на принципах приватної та колективної власності. Реорганізація колективних сільгосппідприємств і фор-мування нових організаційно-господарських структур створили умови для більш широкого розвитку підприємництва в аграрному секторі.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Реформування аграрного сектора економіки України, по-перше, при-звело до зміни форм власності та господарювання, як у сільськогосподарському виробництві, так і в галузях переробної промисловості. По-друге, вказаними процесами були охоплені різні за соціальною та професійною належністю громадяни-хлібороби, аграрний загін робітничого класу, виробнича інтелігенція, пенсіонери, працівники соціальної сфери. По-третє, відбулися зміни в соціа-льно-професійному складі сільськогосподарських товаровиробників, з'явилися нові соціальні групи – фермери, орендарі, члени сільгоспкооперативів, господар-ських товариств, робітники державних сільгосппідприємств. По-четверте, створені передумови для становлення, розширення і утвердження нових форм виробничої та соціальної інфраструктури.

2. Утвердження нових форм господарювання в аграрному секторі зумо-вило зростання ролі юридичного господаря села – сільської ради, а також сільського голови. Цьому сприяла передача на баланс сільрад соціальної сфери та встановлення порядку, що агроформування сплачують до сільської казни податки. Таким чином, координатором соціальних процесів на селі стала сіль-рада. Райдержадміністрації у відповідних питаннях звертаються безпосередньо до сільських голів. Сільради, сільські голови залучають господарників до вирішення комунально-побутових проблем, розвитку інфраструктури.

3. Вже зроблені перші юридичні і практичні кроки до формування справжнього господаря землі - селянина-власника. Законодавчими актами, Указами Президента України встановлено право приватної власності на землю, розроблено механізми розпаювання сільськогосподарських угідь, реформування колективних господарств у сільськогосподарські виробничі структури, які грун-туються на приватній власності на землю та майно. Проведена у 2000 р. рест-руктуризація колективних сільгосппідприємств стала реальним кроком до ста-новлення в Україні таких земельних відносин, в основі яких лежать загально-людські цінності, права та інтереси людини, свобода у виборі форм і методів господарювання в аграрній сфері.

4. Аграрна реформа заклала і зміцнює основи економічних відносин рин-кового типу. Поетапно формується нова сутність аграрного сектора, створюється інфраструктура аграрного ринку, згортаються бартерні відносини. Поглибленню вказаних явищ сприяє прийнятий новий Земельний кодекс, який є гарантією незворотності курсу на реформування аграрного сектора, узаконення права приватної власності на землю для тих, хто на ній працює. Передача землі у власність громадянам розв'язує проблему зайнятості населення у процесі структурної перебудови економіки в цілому, що дасть позитивні результати в економічній та соціальній сферах. Стосовно останнього питання, то зрозуміло, що новий Земельний кодекс запрацює лише за умови розробки і прийняття законів про реєстрацію прав на нерухомість, іпотеку, аграрний банк, де головним капіталом буде земля. Належить також напрацювати нормативні акти про механізм застави землі, формування організованого прозорого ринку землі та ряд інших. Земельний кодекс – це правова основа всього селянського життя – буття і господарювання на власній землі, він гарантує соціальний захист селян.

5. Життя стверджує, що в останні роки в своїй свідомості українські сіль-ськогосподарські товаровиробники сприймають ідею утвердження економічних відносин на основі приватної власності на землю та вироблювану продукцію, ідею відродження традицій українського селянина як господаря і носія самобутності української нації.

Одночасно треба враховувати, що управління аграрним сектором має перш за все регіональний аспект. Проблеми утвердження нових економічних відносин в аграрному секторі найбільш ефективно можуть вирішувати обласні та районні адміністрації, сільські ради. На це повинна бути спрямована діяльність самоврядних професійних і міжпрофесійних об'єднань ринкового типу, в тому числі кооперативних, що мають взяти на себе більшість функцій з регулювання продовольчого ринку. У вирішенні вказаного завдання покликані брати участь і дорадчі служби, спроможні довести до селянського господарства передові технології, поради щодо закупівлі ресурсів та збуту продукції.

6. Результати аграрних перетворень торкнулись також агропромислової інтеграції. Переробні підприємства як інтегратори беруть в оренду землю для виробництва необхідної сільськогосподарської продукції. При цьому вони за-цікавлені в тому, щоб орендодавцем виступав колектив власників земельних паїв з метою одержання в оренду великого цілісного земельного масиву.

7. Серед практичних рекомендацій, сформульованих у висновках, пріори-тетне місце займають ті, що спрямовані на організаційне та матеріально-технічне зміцнення нових виробничих утворень в аграрному секторі.

В умовах подальшого реформування економічних відносин в сучасному українському селі слід доцільно, на думку автора, враховувати досвід прове-дення аграрних реформ 1861 і 1906-1911 років у Російській імперії.

Держава має відігравати легітимну роль у створенні всіх умов, необхідних для підтримки життєздатного і прибуткового сільського господарства.

Список опублікованих наукових праць

1. Живора С.М. Особливості проведення аграрної реформи в регіонах України // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск перший. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2001. – С. 33-43.

2. Живора С.М. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск другий. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2001. – С. 93-99.

3. Живора С.М. Значущість аграрних реформ в утвердженні нової політичної та економічної системи в сучасній Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск третій. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2001. – С. 179-194.

4. Живора С.М. Державна політика подальшого розвитку аграрного сектора економіки сучасної України // Вісник Української Академії історичних наук. – К.: Інститут історії України НАНУ, 1/2001. – С. 76-79.

Тези виступів на наукових конференціях:

5. Живора С.М. Організаційні заходи щодо проведення реформ в агропромисловому комплексі // Актуальні проблеми державотворення в сучасній Україні. Матеріали секції історії України міжнародної (вересень-жовтень 1998 року) та міжвузівської (червень 1999 року) конференції. – К.: Інститут історії України НАНУ, НАУ. – 1999.

6. Живора С.М. Соціально-економічні та політичні наслідки реформ в аграр-ному секторі сучасної України // Проблеми соціального та економічного розвитку села. Матеріали секції “Соціальні проблеми села та АПК” І всеукраїнської конференції молодих вчених-аграріїв. – К., НАУ, 15-16 берез-ня 2001 р.

АНОТАЦІЇ

Живора С.М. Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. –Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2002.

У дисертації розглядаються суть, напрями, етапи, соціально-економічні та політичні наслідки реформ в аграрному секторі економіки України у 1991-2001 рр. Прослідковується вплив нових економічних відносин в аграрному секторі на зміну соціальної структури в українському суспільстві. Обгрунтовується теза про те, що реформування аграрного сектора – важливий фактор становлення громадянського суспільства в Україні.

Ключові слова: аграрна реформа, аграрне законодавство, Земельний кодекс, приватна власність, ринкові відносини, багатоукладність, оренда, фер-мерство, кооперація.

Живора С.М. Аграрная реформа в Украине (1991-2001 годы). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Запорожский государственный университет, Запорожье, 2002.

В диссертации рассматриваются суть, направления, этапы, социально-экономические и политические последствия реформирования форм собствен-ности и хозяйствования в аграрном секторе экономики Украины в 1991-2001 гг.

Раскрыт механизм организации и проведения реформирования форм соб-ственности и хозяйствования в аграрном секторе, роль государственных органов и органов местного самоуправления, общественных организаций. Проана-лизированы законодательные и нормативные акты. Многопланово освещены концептуальные подходы политических партий в вопросе о направлениях и методах проведения реформ.

Прослеживается влияние новых экономических отношений в аграрном секторе на изменение социальной структуры в украинском обществе, как про-ведение аграрной реформы влияет на изменения в социальной и профессио-нальной структуре работников АПК. Дана характеристика существующих груп сельскохозяйственных товаропроизводителей. В социальном плане рассмотрены демографические проблемы.

Акцентируется внимание на том, что передача земли в частную собствен-ность и сохранение крупных имущественных комплексов расширили возможно-сти для развития рыночной комерческой деятельности в украинском селе. Сделан вывод, что в ходе реформ в Украине произошло становление нового аграрного строя, который отличают следующие признаки: – разнообразие форм собственности; – укрепление многоукладности аграрной экономики; – свобода выбора крестьянами форм хозяйствования.

Завершение реформирования аграрного сектора на принципах частной собственности, развитие благоприятных условий для предпринимательства и орендных отношений в украинском селе, обьективно создает предпосылки для утверждения статуса крестьянина как реального собственика и хозяина на земле, повышение его социальной защищенности и более активного участия в общественно-политической жизни страны.

Утверждается, что реформирование аграрного сектора будет иметь пози-тивные результаты лишь при условии их социальной направленности и повы-шения жизненного уровня сельского населения.

Обосновывается тезис о том, что реформирование аграрного сектора – важный фактор утверждения гражданского общества в Украине.

Высказаны также рекомендации необходимости продолжения проведения комплексных исследований в сфере аграрной теории: в первую очередь, воп-росов собственности на землю, земельных отношений и земельной ренты, теории аграрного рынка, крупного и малого производства в агропромышленном комплексе, методологии оптимального соединения рыночных методов с формами и механизмом государственного регулирования, совершенствования законодательной базы и системы инвестирования развития аграрного сектора.

Ключевые слова: аграрная реформа, аграрное законодательство, Земель-ный кодекс, частная собственность, рыночные отношения, многоукладность, аренда, фермерство, кооперация.

Zhivora S.M. The agrarian reform in the Ukraine (1991-2001). – Manuscript.

Thesis for the scientific degree Historical Sciences Candidate on the specialization 07.00.01 – History of Ukraine. – Zaporizhzhya State University, Zaporizhzhya, 2002.

The thesis examines the essence, directions and stages as well as the economical and political consequences of the agrarian reforms in