Тернопільський державний педагогічний університет імені володимира гнатюка

Калініченко Анжеліка Іванівна

УДК 378.1

Педагогічні умови організації самовиховання

студентської молоді

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Тернопіль – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Сметанський Микола Іванович, Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, кафедра педагогіки, завідувач.

Офіційні опоненти: академік АПН України, доктор психологічних наук, професор Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, директор;

кандидат педагогічних наук, доцент Суходольська Орися Василівна, Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка, кафедра педагогічної майстерності та освітніх технологій.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться 22.02.2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.01 у Тернопільському державному педагогічному університеті ім.В.Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2.

Автореферат розісланий 20.01.2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Чайка В.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Зміни, які відбуваються у соціальному, політичному, духовному та економічному житті суспільства, загострили потребу в особистості, здатній свідомо та активно визначати спосіб свого життя, нести відповідальність за результати дій і вчинків, чітко визначатись у напрямках розвитку та вдосконалення. Лише зовнішніми впливами, до яких належить і виховання, цього досягнути важко. Необхідне опертя на внутрішні механізми розвитку особистості.

Важливим фактором їхнього задіяння є самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей відповідно до соціальних та індивідуальних цінностей, орієнтацій, інтересів, що формуються під впливом умов життя і виховання. Завдяки самовихованню забезпечується свідоме сприйняття зовнішніх регулюючих факторів, а особистість стає активним суб'єктом свого творення.

Специфічні особливості самовиховання як фактора розвитку полягають у тому, що воно у найбільшій мірі відображає індивідуальні особливості людини, її нахили та потреби. Опертя на самовиховання дозволяє особистості виявити власні домінуючі задатки, які у майбутньому можуть визначити весь її життєвий шлях, забезпечити ефективний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей.

Наукові основи самовиховання як фактора розвитку особистості закладені класичною філософією. Ці ідеї знайшли свій подальший розвиток у працях вітчизняних і зарубіжних філософів, психологів і педагогів. Для нашого дослідження суттєве значення мають філософські ідеї саморозвитку особистості, її здатності до самовизначення, до самовдосконалення (М.Бахтін, В.Біблер, М.Бердяєв, І.Донцов, І.Кант, С.Рубінштейн, Г.Тульчинський та ін.).

Феномен саморозвитку особистості розкриває гуманістична лінія в психології, яка розширює можливості свідомості, вивільняє місце для духовного зростання, розкриття людиною своєї суті, самоактуалізації (Р.Бернс, І.Бех, М.Боришевський, М.Боуен, О.Ковальов, І.Кон, Г.Костюк, А.Маслоу, Ю.Орлов, К.Роджерс, Л.Рувинський та ін.).

У класичній педагогіці ідеї самовиховання активно розроблялись такими відомими науковцями, як П.Блонський, П.Каптерєв, М.Монтессорі, В.Сухомлинський, Л.Толстой, К.Ушинський.

Для нашого дослідження особливо цінними є ідеї представників гуманістичної парадигми виховання. Зокрема, їхні твердження, що мета виховання полягає в тому, щоб навчити людину творити себе як особистість.

Однак, незважаючи на те, що проблема самовиховання була предметом уваги філософів, психологів і педагогів різних періодів розвитку людства, їй все-таки в силу різних об'єктивних і суб'єктивних факторів приділялось порівняно мало уваги. До певної міри це можна пояснити домінуванням упродовж тривалого періоду технократичної парадигми виховання, яка, як відомо, переоцінювала роль соціального середовища у становленні особистості і дещо недооцінювала її власну активність. Як наслідок, проблема самовиховання не знайшла свого належного висвітлення у психолого-педагогічних дослідженнях. Недостатньо чітко обґрунтовано роль, рушійні сили, структуру та рівні сформованості самовиховання як фактора розвитку особистості. Потребують більш глибокого теоретичного обґрунтування умови ефективного педагогічного впливу на організацію та розвиток самовиховання учнівської молоді.

Крім того, до цього часу проблема самовиховання у вітчизняній педагогіці, головним чином, досліджувалась у шкільній практиці. Але, як відомо, у шкільному віці самовиховання не закінчується, а тільки по-справжньому розпочинається. Відповідно, теорія самовиховання повинна розповсюджуватись на всі вікові групи, особливо на такий період, яким є юність, студентські роки.

Недостатня розробленість теоретичних і практичних аспектів даної проблеми та об'єктивна необхідність підвищення виховної роботи з учнівською молоддю зумовила вибір теми дослідження: “Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді”.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану наукового дослідження кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського "Інтеграція змісту дисциплін педагогічного циклу" (№ 0397U002868).

Об'єкт дослідження: виховання студентської молоді в умовах вищого навчального закладу.

Предмет дослідження: педагогічні умови організації самовиховання студентів.

Мета дослідження: виявлення, наукове обґрунтування та експериментальна перевірка педагогічних умов ефективної організації самовиховання студентської молоді на кожному його етапі.

Гіпотеза дослідження: педагогічний вплив на самовиховання студентів значно зросте, якщо вони, усвідомлюючи його роль у становленні особистості, будуть зацікавлені процесом і результатами самовдосконалення. Цього можна досягти, якщо організація навчально-виховної роботи передбачатиме:

· створення можливостей кожному студенту для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей;

· комплексну зорієнтованість на розвиток усіх структурних компонентів особистості – пізнавального, емоційно-ціннісного, діяльнісно-вольового;

· забезпечення педагогічного керівництва самовихованням студентської молоді відповідно до основних етапів його становлення (спонукальний, проектуючий, організаційно-дійовий, оцінювально-результативний);

· становлення студентів як суб'єктів самовдосконалення.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати роль і джерела самовиховання як фактора становлення особистості.

2. Визначити структуру і рівні самовиховання у юнацькому віці.

3. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови ефективної організації самовиховання студентської молоді.

4. Розробити методичні рекомендації щодо ефективної організації самовиховання студентів.

Методи дослідження. Для розв'язання завдань використовувався комплекс взаємопов'язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження:

- аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми;

- спостереження, бесіди, анкетування та експертні оцінки, які застосовувались з метою діагностування рівня розвитку самовиховання студентської молоді;

- формуючий експеримент: експериментально перевірялись педагогічні умови ефективної організації самовиховання студентів;

- стандартизовані і валідизовані діагностичні методики, за допомогою яких визначалась структура ціннісних орієнтацій, рівень розвитку вольових якостей, адекватність самооцінки.

Експериментальна база: дослідження проводилось у Вінницькому кооперативному технікумі з 1996 до 2001 рр.. Всього у дослідженні взяло участь 169 студентів першого, 158 другого і 153 третього курсу.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

·

· уточнено структуру самовиховання, його показники та рівні вираженості;

· дістали подальший розвиток уявлення про етапи самовиховання студентської молоді та сутність педагогічного керівництва на кожному з них.

Практичне значення дослідження. Обґрунтовано й експериментально перевірено зміст, форми і методи ефективного педагогічного впливу на самовиховання студентської молоді; розроблено методичні рекомендації для студентів, запропоновано систему вправ, які можна використовувати для формування умінь і навичок самовдосконалення, а також методику організації студентського самоврядування.

Обґрунтовані та експериментально підтвердженні висновки і практичні рекомендації можуть використовуватися для подальших досліджень проблеми самовиховання молоді різних вікових груп.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується репрезентативністю вибірки, використанням комплексу взаємодоповнюваних методів, адекватних об'єкту, предмету й завданням дослідження; застосуванням комплексної методики теоретико-експериментальної роботи; науковою обґрунтованістю вихідних позицій дослідження; результатами експериментальної перевірки розроблених положень і рекомендацій; поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаних емпіричних даних.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися і були схвалені на звітних наукових конференціях викладачів Вінницького кооперативного технікуму, Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського(1998–2001), Кіровоградського педагогічного університету ім. В.Винниченка (2000), на Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (Львів, 2001).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 9 публікаціях. Усі праці одноосібні, з них 5 статей вміщено у фахових виданнях, 3 – у збірниках матеріалів конференцій, 1 видана як методичні рекомендації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок. Основний зміст викладено на 151 сторінці. Список використаних джерел містить 238 назв, з них 2 іноземною мовою. У роботі наведено 16 таблиць на 14 сторінках, 11 рисунків на 11 сторінках, 3 додатки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про організацію і проведення дослідження та апробацію його результатів.

У першому розділі – “Самовиховання як фактор розвитку особистості” - проаналізовано праці з проблеми дослідження, основні напрями та підходи до трактування джерел і психологічних механізмів самовиховання.

Аналіз наукової літератури з самовиховання дає підстави розглядати його поряд з найважливішими факторами розвитку особистості: спадковістю, соціальним середовищем і вихованням.

Наше дослідження спрямоване, перш за все, на визначення ролі самовиховання у формуванні особистості, виявленні його специфічних особливостей та джерел. Ми розглядаємо самовиховання як якісно новий етап у розвитку особистості, що відкриває широкі можливості для взаємодії із зовнішнім світом, як процес і результат усвідомлення особистістю себе, свого місця в навколишньому середовищі і власної поведінки у ньому. У формуванні особистості це важливий фактор її самовизначення і самоствердження у суспільстві. Самовиховання є результатом духовного становлення особистості, відображенням та реалізацією актуальних потреб її розвитку.

Трактування самовиховання як діяльності людини, спрямованої на зміну своєї поведінки і якостей досить широке: воно може свідчити про формування як соціально позитивних, так і соціально негативних якостей (наприклад таких, як індивідуалізм, жорстокість, прагнення до наживи, що свідомо культивуються деякими людьми). У зв'язку з цим існують різні погляди щодо визначення суті самовиховання. Однак усі дослідники цієї проблеми погоджуються з тим, що самовиховання перш за все пов'язане з роботою особистості над собою з метою формування позитивних якостей. Але оскільки в основі кожної особистісної якості лежать звички, то самовиховання і являє собою, власне кажучи, вироблення позитивних звичок і викорінювання шкідливих, що заважають у житті.

Специфіка самовиховання як фактора розвитку особистості полягає у взаємодії його об'єкта і суб'єкта. Особливість цієї взаємодії пов'язана з позицією особистості у самовихованні: вона виступає в особі вихованця і в особі вихователя. Самовиховання є до певної міри суб'єктивним відображенням виховання і виконує подібні функції.

Існують розбіжності стосовно джерел самовиховання. Причому дослідники основними називають різні джерела. Зокрема, О. Ковальов наголошує на ролі суспільного фактора, на значущості колективу та сім'ї в організації самовиховання. А. Арет - на самопізнанні і мотивації, самопримусі і саморегулюванні. А. Кочетов особливу увагу зосереджує на формах саморозвитку, взаємозв'язку виховання і самовиховання.

На думку А.Маслоу, джерела становлення і гуманності знаходяться лише в самій особистості, вони жодним чином не створені суспільством. Таку позицію відстоюють прибічники гуманістичної психології (А.Комбс, К.Роджерс), що сформувалася в середині XX століття як реакція проти зовнішнього детермінізму у біхевіористів і внутрішнього детермінізму у фрейдистів. Подібних поглядів дотримувався і П.Каптєрев.

У своєму дослідженні ми виходимо з того, що рушійною силою самовиховання є прагнення особистості до задоволення усвідомленої або неусвідомленої потреби. Таке прагнення має під собою як біологічне, так і соціальне підґрунтя.

На відміну від саморозвитку, самовиховання – це свідома планомірна робота особистості над собою з метою усунення негативних і формування позитивних якостей, які відповідають соціальним нормам, цілям та її інтересам. Успішність його протікання значною мірою зумовлюється дією соціальних, психологічних і педагогічних факторів. Останні сприяють формуванню соціально та особистісно значущих цілей, мотивів, якостей, які, у свою чергу, є необхідною умовою успішної роботи над собою.

Психологічними механізмами самовиховання є: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, редукція когнітивного дисонансу. “Пусковим механізмом” мотивації самовиховання особистості, як і будь-якої діяльності, є її вроджені здібності, які визначають напрям та інтенсивність дій із самовдосконалення.

Самовиховання являє собою складний динамічний процес. Хоч воно притаманне особистості усе життя, однак не завжди цей процес з віком стає свідомим і розумним. У декого самовиховання залишається на стадії “ситуативного самовиховання”. У зв'язку з цим виникає потреба в педагогічній допомозі особистості в його організації. На різних вікових етапах ця допомога має специфічні особливості.

У другому розділі дисертації – “Теоретичні основи самовиховання студентської молоді"- розкрито та науково обґрунтовано особливості самовиховання у юнацькому віці, його структуру, показники і рівні. У розв'язанні цих завдань ми спирались на результати досліджень Р.Бернса, І.Кона, Л.Рувинського, С.Єлканова, які дозволили стверджувати, що самовиховання у цьому віці починає відігравати вирішальну роль у розвитку особистості

Окремі дослідники (Блос, Бернс) розглядають юність як процес “другої індивідуалізації” (за аналогією з першою), яка, на їхню думку, закінчується до чотирьохлітнього віку. Обидва ці періоди мають багато подібного. Як і в першому, так і в другому випадку перед людиною стоїть завдання адаптації, продиктоване необхідністю досягнення більшої зрілості.

Для нашого дослідження особливе значення має той факт, що для багатьох юнаків і дівчат цей період супроводжується зміною способу життя, переходом із школи до вищого учбового закладу, часто переїздом до іншого місця проживання, включенням у нову систему відношень. Усе це призводить до глибокого переосмислення себе як особистості, а також до загострення проблеми саморегуляції поведінки і вчинків.

Суттєвою ознакою юнацького віку є зміна позицій самовиховання і виховання. Останнє тепер лише створює умови, сприяє або шкодить тій чи іншій спрямованості самовиховання, яка переважно визначається самою особистістю.

Водночас у юнацькому віці трапляються ще випадки ситуативності в самовихованні, які властиві переважно для підліткового віку. У зв'язку з цим особливу функцію повинні виконувати зовнішні впливи, педагогічно доцільна організація самовиховання юнаків. Особливо гострою є необхідність допомогти молодій людині у визначенні цілей самовиховання та виробленні здатності до саморегуляції, самоорганізації, самодисципліни. Тому, природно, виникає закономірна необхідність у педагогічній допомозі в самовихованні.

Ефективність педагогічного впливу на цей процес значною мірою зумовлена розумінням структури, показників і його рівнів. Однак серед дослідників цієї проблеми спостерігаються значні розбіжності саме у визначенні цих понять.

У своєму дослідженні ми виходимо з того, що самовиховання як процес самотворення особистості тісно пов'язане з вихованням. Тому його структурні компоненти значною мірою збігаються із компонентами виховання.

У зв'язку з цим нами виділено такі структурні компоненти самовиховання: самооцінювальний, цільовий, організаційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінювально-результативний.

У визначенні показників самовиховання, ми виходили з того, що дієвість самовиховання вирішальною мірою визначається сформованістю самосвідомості особистості та практичною готовністю до самовдосконалення. Розвиток самосвідомості визначається адекватністю самооцінки та здатністю до правильного визначення цілей і завдань самовиховання. Про практичну готовність свідчить наявність необхідних умінь і навичок, здатність особистості до вольових зусиль. Ці два стрижневі показники вміщують у собі характеристику якості організації та протікання кожного компонента самовиховання: самооцінювального, цільового, організаційно-діяльнісного, контрольно-регулювального та оцінювально-результативного.

Самовиховання характеризується різними рівнями свого виявлення: пасивний (низький), ситуативно-активний (середній) і стабільно-активний (високий), що необхідно враховувати під час організації педагогічного впливу на цей процес.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження педагогічних умов ефективної організації самовиховання студентів” – викладено методику та проаналізовано результати самовиховання студентської молоді, а також здійснено експериментальну перевірку ефективності запропонованих педагогічних умов впливу на цей процес.

Аналіз стану самовиховання студентської молоді підтверджує недостатню задіяність цього важливого фактора у юнацькому віці. Основними причинами цього явища є низький рівень свідомості, що виявляється у небажанні значної частини студентів самовдосконалюватись, відсутність необхідних вольових якостей, умінь і навичок. Водночас властива для юнацького віку потреба у самоствердженні змушує, інколи на підсвідомому рівні, займатись самовихованням. Однак ці дії часто непослідовні, хаотичні, позбавлені чіткості. Таке явище притаманне студентам усіх курсів навчання. У зв'язку з цим у значної частини студентської молоді характерним показником самовиховання є ситуативно-активний /середній/ рівень (див.табл. 1).

На основі особистісного підходу ми розробили спеціальну програму, яка включала комплекс форм, методів і прийомів, спрямованих на активізацію самовиховання студентів. Вихідною була ідея, згідно якої необхідною умовою успішності педагогічного впливу є свідоме конструювання такої ситуації, яка вимагала б від них відповідних дій і вчинків. Цього можна досягти, коли студенти, усвідомлюючи роль самовиховання у становленні особистості, будуть зацікавлені як процесом, так і результатом власного вдосконалення.

Найефективніше це відбувається тоді, коли створюються можливості кожному студенту для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей; забезпечується комплексна зорієнтованість на розвиток усіх структурних компонентів особистості: пізнавального, емоційно-ціннісного, діяльнісно-вольового; педагогічне керівництво розвитком самовиховання здійснюється у відповідності до основних етапів його становлення (спонукальний, проектуючий, організаційно-дійовий, оцінювально-результативний); організація педагогічного процесу сприяє перетворенню студентів у суб'єктів самовдосконалення. У зв'язку з цим основна увага зосереджувалась на розвиткові їхньої мотиваційно-ціннісної (формування переконання в необхідності самовдосконалення, ціннісних орієнтацій та ідеалів, розвиток вольових якостей і т.ін.) та інструментальної сфери (засвоєння знань про самовиховання як фактора розвитку особистості, вироблення вмінь і навичок його організації). З цією метою було визначено основні етапи в організації самовиховання студентської молоді та умови ефективного педагогічного впливу на цей процес.

На першому етапі основна увага зосереджувалась на висвітленні перед студентами ролі самовиховання у їхньому розвитку, формуванні у них адекватної оцінки власної особистості, виявленні тих якостей, які необхідно розвивати, і тих, яких слід позбутися.

Другий етап - стимулюючий. Основним завданням тут було допомогти студентам накреслити мету та розробити програму самовдосконалення.

Третій етап - організаційно-діяльнісний. На цьому етапі наше завдання полягало в організації практичної діяльності студентів.

На четвертому етапі нашого експериментального дослідження основна увага приділялась ознайомленню студентів з методами самоконтролю, самоаналізу та самозвіту.

У результаті проведеного формуючого експерименту відбулися суттєві зміни в самовихованні студентів. На завершальному етапі експериментального дослідження ми запропонували студентам визначити рівні самовдосконалення. Результати проведеного опитування представлено у таблиці 1.

Таблиця 1

Самооцінка студентами рівнів самовиховання

Рівні самовиховання 1-й курс % 2-й курс % 3-й курс %

К Е К Е К Е

до екс. після до екс. після до екс. після до екс. після до екс. після до екс. після

Пасивний 9,1 9 8,9 3 18,3 17,5 18,7 8,3 5,4 5 6 2

Ситуативно-активний 83,9 84 82,1 80 70,7 70,5 71,3 72,7 85,6 85 84,5 80

Стабільно-активний 7 7 9 17 11 12 10 10 9 10 10 18

Аналіз результатів підтверджує ефективність запропонованих педагогічних умов активізації самовиховання студентської молоді. Зокрема, в експериментальних групах у порівнянні з контрольними значно зменшилась кількість студентів з низьким /пасивним/ рівнем самовдосконалення: на першому курсі з 8,9% до 3% (у контрольній з 9,1% лише до 9%); на другому – з 18,7% до 8,3% (у контрольній з 18,3% до 17,5%) ; на третьому – з 6% до 2 % (у контрольній з 5,4% до 5%). Натомість в експериментальних групах зросло число студентів з високим /стабільно-активним/ рівнем самовиховання: на першому курсі з 9% до 17 %( у контрольній залишилось без змін – 7%); на другому – з 10% до 19% (у контрольній - з 11% до 12%); на третьому – з 10% до 18% (у контрольній лише з 9% до 10%). Однак для переважної кількості студентів все ж таки притаманний середній /ситуативно-активний/ рівень, що потребує подальшої педагогічної допомоги студентській молоді в самовихованні.

На жаль, ми не змогли досягти суттєвих змін в усуненні такої вади поведінки, як куріння. На початку експериментального дослідження серед студентів першого курсу таких, що мали тютюнову залежність, було 21%, другого – 15%, третього – 55%. І хоч у значної частини з них було бажання позбутися тютюнової залежності (на це вказали 66% студентів першого курсу, 11% - другого і 79% - третього курсу), однак реалізувати його вони не змогли. На тютюнову залежність серед студентів експериментальних груп першого року навчання вказало ще 18% , другого року – 13%, третього – 50,1%. Основна причина, за твердженням студентів, – “брак сили волі”. Наші спостереження і бесіди з студентами дають підстави вважати суттєвою причиною недостатню усвідомленість ними шкідливості куріння. Цьому не сприяє також і громадська думка як студентського колективу, так і в країні в цілому. Куріння часто сприймається як ознака дорослості, належності до соціальних стандартів. У результаті мотивація позбутися тютюнової залежності недостатньо сильна. Це ще раз підтверджує, що самовиховання, як і виховання, значною мірою зумовлене дією соціальних умов: станом духовності суспільства в цілому, пропагандою ціннісних орієнтацій і т.ін.

Проведене дослідження підтвердило правильність сформульованої гіпотези і дозволило зробити такі висновки:

1. Самовиховання як свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями та інтересами, дає змогу особистості максимально виявити для самої себе домінуючі задатки, які у майбутньому можуть суттєво визначити весь її життєвий шлях, забезпечити ефективний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей.

2. Психологічними механізмами самовиховання є: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, редукція когнітивного дисонансу. “Пусковим механізмом” мотивації самовиховання особистості є вроджені здібності, які визначають напрямок та інтенсивність її дій із самовдосконалення.

3. Цілі, зміст, форми і методи самовиховання у значній мірі зумовлюються віковими та індивідуальними властивостями особистості. Особливо сприятливим для самовиховання є юнацький вік. Це період завершення фізичного дозрівання людини, бурхливого зростання її самосвідомості, формування світогляду, вибору професії, початок дорослого життя. Порівняно з підлітковим цей період характеризується низкою біологічних і соціальних особливостей: більшою диференційованістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю і саморегуляції, що сприяє активному самовихованню.

4. Дієвість самовиховання як фактора розвитку особистості вирішальною мірою залежить від її самосвідомості та практичної готовності до самовдосконалення. Самосвідомість характеризується адекватністю самооцінки та здатністю до правильного визначення цілей і завдань самовиховання, практична готовність до самовдосконалення – здатністю особистості до вольових зусиль і сформованістю відповідних умінь і навичок. Ці два стрижневі показники містять характеристику якості кожного компонента самовиховання: самооцінювального, цільового, організаційно-діяльнісного та контрольно-регулювального.

5. Ефективність самовиховання найповніше характеризують три рівні: пасивний (низький), ситуативно-активний (середній) і стабільно-активний (високий).

Для пасивного рівня властиві занижена або завищена самооцінка особистістю своїх якостей, нездатність до правильного визначення цілей і завдань самовиховання, до вольових зусиль, брак умінь і навичок діяльності та самоконтролю.

Ситуативно-активний рівень характеризується, з одного боку, прагненням особистості до самовдосконалення, з іншого - недостатньою спроможністю усвідомлювати зв'язок між своїми вчинками та якостями, правильно визначати цілі та завдання самовиховання, виявляти вольові зусилля, уміння і навички самоконтролю.

Стабільно-активний рівень свідчить про усвідомлення необхідності в постійному самовдосконаленні, адекватне розуміння складних зв'язків між власними якостями і вчинками, чітке бачення цілей, шляхів і змісту свого вдосконалення, володіння необхідними вольовими якостями, уміннями і навичками організації самовдосконалення.

6. Аналіз стану самовиховання студентської молоді підтверджує недостатню задіяність цього важливого фактора у її формуванні. Серед причин, які найбільшою мірою гальмують самовиховання студентів, є низький рівень мотивації самовдосконалення, а також відсутність необхідних вольових якостей, умінь і навичок. Таке явище притаманне студентам усіх років навчання. Водночас вікові особливості студентської молоді певною мірою активізують її прагнення до самовдосконалення та самовираження. У зв'язку з цим у значна частина студентів здійснює самовиховання на середньому рівні.

7. Дані експериментального дослідження свідчать про можливість педагогічного впливу на самовиховання студентської молоді. Необхідною умовою активізації самовиховання є свідоме конструювання такої ситуації, яка б вимагала від них відповідних дій і вчинків. Цього можна досягти, якщо студенти, усвідомлюючи роль самовиховання у становленні особистості, будуть зацікавлені як процесом, так і результатами власного удосконалення. Найефективніше це відбувається тоді, коли створюються можливості для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей; забезпечується комплексна зорієнтованість на розвиток усіх структурних компонентів особистості: пізнавального, емоційно-ціннісного, діяльнісно-вольового; педагогічне керівництво самовихованням здійснюється у відповідності з основними етапами його становлення (спонукальний, проектуючий, організаційно-дійовий, оцінювально-результативний); організація педагогічного процесу сприяє перетворенню студентів у суб'єктів самовдосконалення.

8. Самовиховання студентів значно активізується, якщо педагогічний процес базується на принципах самоврядування.

Дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективними є вивчення специфіки самовиховання учнів молодшого, середнього та старшого шкільного віку, а також у представників жіночої та чоловічої статі.

Основні положення дослідження відображені в таких публікаціях:

Калініченко А.І. Самовиховання як фактор формування особистості// Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка і психологія. -2000. – С.68-73.

Калініченко А.І. Методи організації самовиховання учнів // Наукові записки. Кіровоградського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. –Випуск 28.-2000.- С.28-31

Калініченко А.І. Джерела розвитку самовиховання особистості // Наукові записки. Кіровоградського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. -Випуск 32.-2001.-С.53-56

Калініченко А.І. Структура, показники і рівні самовиховання // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка і психологія. Випуск 4.- 2001.-с.79-83.

Калініченко А.І. Деякі аспекти організації самовиховання студентської молоді// Збірник “Проблеми освіти”, №25. - Київ, 2001.-С. 162-166.

Калініченко А.І.Організація самовиховання студентської молоді як психолого-педагогічна проблема //Сучасні інформаційні технології та інноваційні методи навчання: Матеріали науково-практичної конференції. –Вінниця, 2001. –С. 34-37

Калініченко А.І. Виховання студентської молоді: проблеми, шляхи вирішення //Сучасні аспекти виховного процесу у вищих навчальних закладах України: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів, 2001. С. 18-19

Калініченко А.І. Самовиховання як засіб творчої реалізації студентської молоді // Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри: Матеріали науково-практичної конференції. - Київ, 2001.-С.188-190

Калініченко А.І. Як займатися самовихованням (методичні рекомендації). – Вінниця, 2001. – 61 с.

Калініченко А.І. Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка, Тернопіль, 2002. Розкрито суть і джерела розвитку самовиховання, досліджено його особливості у юнацькому віці, визначено структуру, показники та рівні прояву, обґрунтовано педагогічні умови поетапного впливу на самовиховання студентів. На основі особистісного підходу розроблено методику, яка включає комплекс форм, методів і прийомів, спрямованих на розвиток самовиховання у студентської молоді.

Ключові слова: самовиховання, джерела розвитку самовиховання, психологічні механізми самовиховання, структура, показники, рівні та етапи розвитку самовиховання.

Калиниченко А.И. Педагогические условия организации самовоспитания студенческой молодежи. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального образования. Тернопольский государственный педагогический университет им. В. Гнатюка, Тернополь, 2002.

Раскрыта сущность и источники развития самовоспитания личности, исследованы его особенности в юношеском возрасте, определена структура, показатели и уровни развития, обоснованы педагогические условия поэтапного влияния на самовоспитание студентов.

Самовоспитание рассматривается как сознательная деятельность личности, направленная на выработку, усовершенствование или изменение нею наличных качеств в соответствии с социальными и индивидуальными ценностями, ориентациями, интересами, которые формируются под влиянием условий жизни и воспитания. Удовлетворение осознанной или неосознанной потребности рассматривается как источник развития самовоспитания.

Обоснованы психологические механизмы становления и развития самовоспитания: идентификация, эмоциональное обусловливание, подражание, мотивационное опосредование, конформность, вживание в социальную роль, редукция когнитивного диссонанса. “Пусковым механизмом” мотивации самовоспитания личности, как и любой деятельности, являются врожденные способности, которые определяют направление и интенсивность действий.

Основное внимание обращается на описание специфики развития самовоспитания студенческой молодежи. Определены уровни развития самовоспитания студентов: пассивный (низкий), ситуативно-активний (средний) и стабильно-активный (высокий). Анализ состояния самовоспитания студенческой молодежи свидетельствует о недостаточном задействовании этого фактора в развитии личности. Среди причин, в наибольшей степени сдерживающих самовоспитание студентов, являются низкий уровень сознания и отсутствие необходимых волевых качеств. В то же время возрастные особенности студенческой молодежи, ее активное стремление к самоутверждению способствуют тому, что у значительной части студентов развитие самовоспитания характеризуется средним (ситуативно-активным) уровнем.

Опытно-экспериментальная работа показала, что развитие самовоспитания студентов поддается педагогическому влиянию. В диссертации обоснованы условия активизации самовоспитания студентов: создание благоприятных условий каждому студенту для выявления и развития индивидуальных особенностей; комплексная ориентация на развитие всех структурных компонентов личности: познавательного, эмоционально-ценностного, деятельносно-волевого; оказание студентам помощи в развитии самовоспитания с учетом специфики основных этапов его становления; превращение студентов в субъектов самовоспитания.

Основным средством самовоспитания признана деятельность. Эффективность ее влияния на развитие самовоспитания студентов определяется соблюдением общей для всех видов деятельности внутренней структуры: мотива, цели, личностного смысла. Влияние различных видов деятельности на самовоспитание студентов значительно усиливается, когда она организовывается на принципах самоуправления.

Определены условия эффективного влияния студенческого самоуправления на развитие самовоспитания: предоставление каждому студенту возможности активного участия в решении всех вопросов учебного заведения: соответствие содержания деятельности самоуправления потребностям как коллектива, так и интересам и возможностям студентов; органическая связь деятельности студентов с их нравственным воспитанием; создание условий для формирования в студенческой среде здорового общественного мнения; взаимодействие студенческого самоуправления со всеми структурными подразделениями учебного заведения.

Анализ результатов формирующего эксперимента свидетельствует, что реализованная в исследовании экспериментальная программа целенаправленного влияния на развитие самовоспитания студентов обеспечивает успешное решение этой задачи и может использоваться в высших учебных заведениях для усовершенствования воспитательной работы и всего процесса их профессиональной подготовки.

Ключевые слова: самовоспитание, источники развития самовоспитания, психологические механизмы самовоспитания, структура, показатели, уровни и этапы развития самовоспитания.

Kalinitchenko A.I. Organizing pedagogical conditions of students` self-education. - Manuscript.

This thesis is to embody the research for the Scientific Degree of Master of Pedagogical Sciences, specialty 13.00.04 –Theory and Methodology of Professional Education. - V.Hnatyuk Ternopil State Pedagogical University, Ternopil, 2002.

Investigated is the nature and sources of development of self-education, its peculiarities in the young age. Structure, indicators and levels of its demonstration are determined. Pedagogical conditions of successive influence on students` self-education are substantiated. On the basis of the personal approach the system was worked out which includes a complex of forms, methods and approaches to ensure the development of students` self-education.

Key words: self-education, psychological mechanisms of self-education, structure, indicators, levels and stages of development of self-education.

Підписано до друку 28.ХІІ.2001р. Формат 60х90/16.

Ум. друк. арк.0,9 Обл.-вид. Арк. 0,9

Тираж 100.

Віддруковано на державному підприємстві

"Державна картографічна фабрика"

Замовлення № 15

м. Вінниця, вул. 600-річчя, 19