НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КОРЧЕВНИЙ Геннадій Валерійович

УДК: 350:347.778

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

Спеціальність: 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор академік АПрН України Васильєв Анатолій Семенович

економіко-правовий факультет Одеського

національного університету ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри адміністративного і підприємницького права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Пахомов Іван Микитович

Одеський державний економічний університет, завідувач кафедри правознавства;

доктор юридичних наук, професор

Пєтков Валерій Петрович

Кіровоградська філія Національного університету внутрішніх справ, начальник

Провідна установа: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра адміністративного права, Міністерство освіти і науки України (м. Харків).

Захист відбудеться “26” грудня 2002 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “25“ листопада 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена економічною, культурною та соціальною значимістю результатів творчої діяльності, збільшенням контрафактів у сфері авторського права і суміжних прав, необхідністю (потребою) забезпечення законних прав і інтересів їх суб’єктів, прагненням запобігти економічним втратам на внутрішньому і зовнішніх ринках. Правові відносини стосовно використання об’єктів авторського права і суміжних прав (майнових прав суб’єктів) сьогодні прирівнюються до відносин матеріального виробництва, а їх використання в підприємництві забезпечує розвинутим країнам Заходу приріст від 4 до 7 відсотків валового національного доходу і приносить США прибуток в 120 млд.$.

Українське законодавство щодо інтелектуальної власності, зокрема щодо авторського права і суміжних прав, розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій у сфері інтелектуальної власності, відповідає їх принципам та адаптовано до вимог ринкової економіки. Але, не дивлячись на це, воно виконує свою охоронну та превентивну функції на етапі переходу до ринкових відносин вкрай неефективно. Через це зросла кількість контрафактів, що стали причиною виникнення конфронтації між володільцями майнових прав, творчими організаціями, суб’єктами шоу-бізнесу і навіть між державами. Остання виявляється в економічних війнах, запроваджені санкцій, скороченні програм співробітництва, зменшенні розмірів інвестицій тощо. З цього випливає, що актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення міжнародних зобов’язань України і намаганням вступити у Світову організацію торгівлі, що неможливо без приведення національного законодавства у відповідність із міжнародним законодавством та без ефективної діяльності держави в особі її органів щодо запобігання правопорушенням у сфері інтелектуальної власності.

Рівень розробки цієї проблеми як у науці адміністративного права, так і в законодавстві України є недостатнім. Публікації теоретичного і практичного характеру стосовно авторського права і суміжних прав здебільшого присвячені аналізу їх цивільного механізму. Проблеми управління і адміністративного захисту цих інститутів майже не досліджувалися, що відбилося на рівні законодавства України, яке передбачає адміністративну відповідальність. У поодиноких публікаціях поряд із професійним підходом до дослідження та викладенням проблем правового регулювання інтелектуальної власності зустрічається любительство. Все це шкодить науці, спричиняє неточність правових категорій, помилкове формування правосвідомості населення України, появу концептуально неправильних позицій у формуванні національного законодавства і діяльності державних органів. Наслідок – безліч проблем, що потребують невідкладного вирішення.

Застосування лише адміністративних заходів охорони авторських і суміжних прав у правовій системі України є недостатнім, тому й існують інші правові заходи захисту вказаних прав: цивільно-правові та кримінально-правові. Але захист авторських та суміжних прав адміністративно-правовими заходами має велике значення для встановлення законності і правопорядку у цій сфері. Питання встановлення адміністративної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав містять досить широку проблематику. Тому й виникає необхідність аналізу сутності порушень авторських та суміжних прав, за які передбачається законодавством України адміністративна відповідальність.

Оскільки питання теоретичного, законодавчого і правозастосувального характеру, які пов’язані з адміністративною відповідальністю за порушення авторських та суміжних прав, не зазнавали грунтовного дослідження, а притягнення до адміністративної відповідальності за проступки у сфері інтелектуальної власності носить вибірковий, епізодичний та несистемний характер, то сучасний аналіз цієї проблеми є надзвичайно важливим.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відповідно до плану науково-пошукових робіт, комплексної цільової програми № 0186.0.070867 “Правові проблеми здійснення майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (Основні напрями наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 роки, затверджені зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р).

Мета та завдання дослідження. Метою проведеного дослідження було виявлення сутності авторського права та суміжних прав як об’єкта правової охорони адміністративним правом, розробка цілісної концепції їх охорони заходами адміністративної відповідальності.

Для досягнення вказаної мети визначено такі завдання дослідження:

- з’ясувати юридичну природу авторського права і суміжних прав;

- проаналізувати економічні, соціальні та доктринальні чинники становлення концепцій авторського права та особливості їх відображення у законодавстві України;

- визначити сутність, зміст та види авторського права і суміжних прав як об’єктів адміністративно-правового захисту;

- дати аналіз правовому становищу суб’єктів авторського права і суміжних прав;

- зробити аналіз передбаченого законодавством механізму адміністративно-правової охорони авторських та суміжних прав із виявленням його слабких та сильних сторін;

- визначити найбільш доцільні заходи впливу адміністративної відповідальності на порушників законодавства про інтелектуальну власність;

- розробити і обгрунтувати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за порушення авторських та суміжних прав.

Об’єкт дослідження – правовідносини, у сфері яких виникають порушення авторських та суміжних прав, і які пов’язані з притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності.

Предметом дослідження є система нормативних актів та правова дійсність регулювання творчої діяльності і права інтелектуальної власності в Україні та інших країнах, діяльність адміністративно-юрисдикційних органів у цій сфері.

Методи дослідження. У роботі використано формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. За основу дослідження брались історично обумовлені умови розвитку правової науки та легальні визначення. На їх основі досліджувались: сама творчість як юридичний факт і підстава виникнення цивільних прав; її наслідки та механізм охорони адміністративно-правовими заходами. Зроблені висновки та пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки з урахуванням визначеності, несуперечності, послідовності і обґрунтованості її силогізмів в рамках понятійного апарату правової науки. Зміст належних прав та їх охорона розглядаються як складний структурований комплекс взаємопов’язаних правових можливостей та засобів (суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, дозволів, заборон, рекомендацій, санкцій, діяльності самих суб’єктів та уповноважених державних органів), де кожен з них відіграє свою роль.

Порівняльно-правовий метод використано при аналізі особливостей правового регулювання відносин у різних країнах та у різних правових системах, а також при з’ясуванні переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій.

Теоретичну базу наукового дослідження склали праці визнаних вчених – дореволюційних російських цивілістів Г.Ф. Шершеневича та В.І. Пиленко. У сучасному адміністративному праві ці проблеми не досліджуються. Тому теоретичні висновки, оцінки та практичні рекомендації, які викладені в дисертації, грунтуються на аналізі чинного законодавства, практики його застосування та загальних здобутках теорії держави і права, цивілістичної та адміністративно-правової наук, а також на працях вчених-юристів: А.Б. Авер’янова, А.Б. Агапова, С.С. Алек-сєєва, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, Ю.П. Битяка, Г.П. Бондаренко, В.І. Дахно, А.С. Васильєва, О.В. Дяченка, О.А. Єпіфанова, В.І. Жукова, Д.А. Керімова, Л.В. Ко-валя, А.Т. Комзюка, Н.М. Мироненко, М.І. Панова, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Н.О. Саніахметової, О.Ф. Скакун, М.М. Тищенка, Р.Б. Шишки та інших. Використовувались також роботи зарубіжних вчених: Р. Дюма, Ж. Жолі, М. Ланге, Ж. Суареша, Я. Шарпа, К. Шмідта, Л. Шретера, Ж. Фіхте, К. Фон Врангеля та багатьох інших.

Наукова новизна дослідження насамперед визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням генези і сутності адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності як суб’єктивного права, специфіки її суб’єктів та засобів охорони на тлі суттєво оновленого законодавства у сфері інтелектуальної власності, в якому обґрунтовані важливі для науки та практики положення і висновки, зокрема:

- дістало подальшого розвитку дослідження порушень авторських та суміжних прав як соціального та правового явища, їх відмінностей та особливостей щодо інших адміністративних порушень;

- проаналізовано відмінності між поняттями “право власності” і “право інтелектуальної власності”. Зокрема аргументується точка зору, згідно з якою під інтелектуальною власністю слід вважати лише майнові права, які полягають у монопольному праві використовувати (комерційно експлуатувати ідею) переваги новинки самому, на певний час заборонити це робити іншим особам або надавати їм це право за винагороду;

- дістало подальшого розвитку дослідження заходів адміністративного примусу та обгрунтовується необхідність розвитку механізму адміністративно-правової охорони авторського права та суміжних прав заходами адміністративної відповідальності;

- дістало подальшого розвитку дослідження суспільної небезпеки правопорушень;

- подано відмінне від чинного законодавства України поняття адміністративного проступку: “Адміністративним проступком визнається суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), за яке передбачена законодавством України адміністративна відповідальність;

- дістало подальшого розвитку дослідження прогалин законодавства про адміністративну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав. Зокрема запропоновано формулювання спеціальної статті КУпАП, - ”Незаконне використання об'єктів авторського права і суміжних прав”;

- вперше запропоновано і обгрунтовано необхідність у новому КУпАП передбачити окрему главу про адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, у якій відповідальність за порушення авторських прав і суміжних прав буде одним із окремих напрямків охорони інтелектуальної власності;

- вперше запропоновано критерії виділення окремих складів адміністративних проступків у сфері інтелектуальної власності, що дасть можливість удосконалити законодавство про адміністративну відповідальність;

- вперше пропонується в Кодексі України про адміністративні правопорушення деталізувати конструкції порушень авторських та суміжних прав, закріпляючи обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність, як кваліфікуючі ознаки;

- проаналізовано особливості суб’єктів порушення авторських і суміжних прав. Визначено їх види та специфічні ознаки;

- вперше запропоновано у судах провести спеціалізацію суддів з питань розгляду категорії справ про захист прав інтелектуальної власності, що дасть можливість у короткі терміни підготовити таких спеціалістів і забезпечити ефективність роботи судів загальної юрисдикції.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що зроблені висновки та пропозиції можуть слугувати для удосконалення законодавства, яке встановлює адміністративну відповідальність. Положення дисертації були використані при розробці програм курсів: “Адміністративний процес і відповідальність”, “Митне право”, “Захист прав людини в міжнародних судових процесах” та їх методичного забезпечення.

Положення дисертації знайдуть своє застосування при виробленні стратегії правового регулювання авторського права і суміжних прав та їх теоретичної платформи, а деякі дискусійні положення - при підготовці наукових робіт, у тому числі кваліфікаційних. Матеріали дисертації можуть бути використані у правозастосовчій діяльності при доктринальному тлумаченні неточностей чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, де вона неодноразово обговорювалась і отримала схвалення. Сформульовані у ній висновки та пропозиції відбиті у наукових статтях і оприлюднені на таких наукових конференціях: “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Українська академія управління при Президентові України, Харків 2000), “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (ЗІДМУ Запоріжжя 2001р.).

Результати дослідження використовувались автором при проведенні занять на економіко-правовому факультеті Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п’яти статтях, у опублікованих провідних спеціалізованих виданнях України відповідно до вимог, що пред’являються ВАК України.

Структура дисертації розроблена відповідно до мети, завдань та логіки побудови дослідження. Дисертація викладена на 199 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, 3 розділів, розбитих на 8 підрозділів, висновків, списку використаної літератури (169 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, мета і завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок дисертанта в їхнє одержання, апробація результатів дослідження.

Розділ 1 “Авторське право і суміжні права як об’єкт адміністративно-правової охорони” містить чотири підрозділи. У першому підрозділі “Розвиток законодавства про авторське право і суміжні права” аналізується стан законодавства України про інтелектуальну власність.

Розглядаючи положення Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., автор робить висновок, що основу цього закону, як і відносин власності взагалі, склала так звана трудова теорія власності, за якою власність на річ і інтелектуальна власність уважалися однопорядковими категоріями, що у подальшому себе не виправдало.

Адміністративно-правовий захист інтелектуальної власності, що здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, майже нічим не відрізняється від механізму захисту права власності. Такий підхід, на думку автора, є методологічно неправильним, і він погоджується з фахівцями у сфері інтелектуальної власності в тому, що власність й інтелектуальна власність – різні правові інститути. Підтверджуючи свою думку, автор приводить вислів Б.Шоу, який вказує, що, якщо власники поміняються належними їм яблуками, у них все одно зостанеться по одному яблуку, а якщо володільці ідей обміняються цими ідеями – то у кожного з них буде по дві ідеї.

Повний аналіз законодавства з питань захисту інтелектуальної власності дає змогу зробити висновок, що чинне адміністративне законодавство не містить чіткої і єдино збалансованої системи захисту інтелектуальної власності і має наступні недоліки:

- нема чіткої концепції об’єкта правової охорони: то охороняються самі об’єкти права інтелектуальної власності, то права володільців, то майнові і особисті немайнові права, то охоронні документи;

- саме законодавство неефективне. Воно застосовується рідко і лише, як правило, за ініціативою державних органів. Деякі із норм про відповідальність по суті є не діючими;

- нечіткість законодавчого закріплення норм, які встановлюють порушення авторських і суміжних прав, породжує безпорадність державних органів при притягненні винних до адміністративної відповідальності;

- рішення про притягнення до адміністративної відповідальності не виконуються через велику завантаженість державних виконавців.

Підсумовуючи, автор робить висновок про необхідність посилення правового впливу на порушників прав інтелектуальної власності і перш за все через удосконалення механізму адміністративної відповідальності, а встановлення адміністративної відповідальності вважає логічним продовженням розвитку дезінтеграційного підходу до регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, що відповідає потребам встановлення правопорядку у цій сфері, дає можливість ефективно впливати на правопорушників у єдиному правовому механізмі і сприяє захисту порушених прав у адміністративно-правовому і цивільно-правовому порядку.

Другий підрозділ “Механізм регуляторної політики охорони авторського права і суміжних прав” присвячено аналізу регулювання державою відносин у авторському праві і суміжних правах на макро- і мікрорівнях.

Створення ефективної адміністративно-правової системи захисту прав інтелектуальної власності, на думку автора, залежить від: прийняття низки нормативних актів з питань запобігання порушень у сфері авторського права і суміжних прав; адаптації економіки і системи управління нею до нових умов; проведення структурних змін у сфері інтелектуальної власності загалом і авторського права зокрема. Але загальне спрямування змін та доповнень до чинного законодавства чи прийняття нових нормативних актів залежить від прийнятої в державі концепції права інтелектуальної власності. Саме концептуальний підхід до визначення природи цього права, об’єктів його правової охорони, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів цього права зумовить ефективність механізму правового регулювання. Одночасно це зумовить і обсяг компетенції уповноважених державних органів щодо здійснення управлінських повноважень.

Характеризуючи регуляторну політику держави з питань охорони авторських та суміжних прав на мікрорівні, автор звертає увагу на введення інституту державних уповноважених у сфері інтелектуальної власності (“Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності”, затверджене Кабінетом Міністрів України від 17 травня 2002 р.). Аналізуючи повноваження державного інспектора з питань інтелектуальної власності, автор приходить до висновку, що закріплені за державним інспектором права загрожують можливістю провокацій щодо нього. Як відомо, державний інспектор може накладати санкції, у тому числі вилучати і затримувати на необхідний термін будь-які диски або матриці, знайдені у ліцензійованих приміщеннях, які, на думку державного інспектора, могли бути вироблені або відтворені з порушеннями вимог законодавства, якщо державний інспектор має обгрунтовані підстави підозрювати вчинення порушення прав на товарний знак, авторського права або суміжних прав. Завдяки сучасним технологіям і за умови недобросовісного використання вказаних прав легко змоделювати ситуацію, у якій державний інспектор може перевищити свої повноваження. Як наслідок, - або він буде надзвичайно обережний при здійсненні своїх повноважень і по суті перестраховуватиметься, або його дії неминуче призведуть до перевищення повноважень із всіма випливаючими звідси наслідками. Будь-яке суб’єктивне право, а тим більше державного службовця, повинно буди конкретизоване законодавством, інакше воно не матиме практичної реалізації.

У третьому підрозділі “Теоретичні концепції авторського права і суміжних прав” розглядаються існуючі в юридичній науці концепції авторського права і суміжних прав. Автор висловлює своє ставлення до сутності цих концепцій та обгрунтовує свою точку зору стосовно розуміння правової природи авторських та суміжних прав. Зазначені правові інститути права інтелектуальної власності, по суті, зводяться або до їх об’єктів, або до майнових та особистих немайнових прав, або лише до майнових прав.

“У найширшому розумінні інтелектуальна власність – вказується у книзі “Основи інтелектуальної власності” – означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, літературній і художній сферах”. Таке лапідарне визначення, на думку автора, не відображає сутності відносин у сфері інтелектуальної власності тому, що:

- не всі об’єкти права інтелектуальної власності власне є результатом творчої праці;

- на ці об’єкти виникають дві групи прав: майнові і особисті немайнові;

- лише майнові права є обігоздатними, а особисті немайнові – ні.

Тож вони не можуть охоплюватися терміном “власність”. Це скоріше приналежність, що відображає якісну характеристику особи (професійну (фахову) кваліфікацію, спеціальне звання тощо).

В результаті аналізу автором наукових концепцій права інтелектуальної власності обгрунтовується висновок, що особисті немайнові права не можуть бути віднесені до права інтелектуальної власності. Вони є невідчужуваними і непередаваними. Тобто автор погоджується з позицією Р.Б.Шишки у тому, що право інтелектуальної власності становлять лише майнові права.

На сьогодні у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність домінують дві концепції: виключних прав і концепція інтелектуальної власності, яка базується на віднесенні майнових і немайнових прав до речових. Але, на думку автора, у сучасних умовах жодна з розроблених попередниками теорій нас не задовольняє, що пояснюється новітніми комунікаціями поширення ідей, швидкісними технологіями їх трансформації і тиражування носіїв, швидким моральним старінням, наявністю конкуруючих з правом інтелектуальної власності інститутів: недобросовісної конкуренції, інформаційного права та інших. Більш того, у міру електронізації суспільства першочерговими стали практичні аспекти регулювання та охорони прав інтелектуальної власності.

Погоджуючись з тим, що підсилення деліктного регулювання свідчить про слабкість позитивного регулювання суспільних відносин, автор зазначає, що таке регулювання потрібне, а інколи є просто необхідним для подолання певного явища у суспільстві, особливо у сфері інтелектуальної власності. Тому законодавство про інтелектуальну власність повинно містити чіткі моделі контрафактних порушень і встановлювати їх наслідки, а ще більше – способи попередження та виявлення. Лише за таких умов можливе підвищення превентивної його ролі і лише тоді буде охоронятись право інтелектуальної власності не взагалі, а конкретні його інститути. Така правова конструкція має ряд переваг і перш за все дозволяє диференціювати адміністративну відповідальність за порушення в сфері інтелектуальної власності.

Інтелектуальною власністю слід вважати лише майнові права, які полягають у монопольному праві використовувати (комерційно експлуатувати ідею) переваги новинки самому, на певний час заборонити це робити іншим особам чи надати їм це право за винагороду. Не випадково, що у КУпАП застосовано диференційований підхід: ст. 512 встановила відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності взагалі, а ст. 1644 – у разі її контрафактного використання у підприємницькій діяльності. Виникає практичне питання: чи можна застосовувати ст. 512 КУпАП при порушенні особистих немайнових прав (перекручення імені автора, розкриття його псевдоніма тощо)? Це також права автора, але вони, на наш погляд, не можуть охоплюватися поняттям „інтелектуальна власність”.

На цій підставі автором робиться висновок, що особисті немайнові права не переходять до похідних суб’єктів, тому їх необхідно охороняти окремо. І пропонується введення у КУпАП нової статті “Відпо-відальність за порушення особистих немайнових прав авторів”.

Авторське право і суміжні права є відносно самостійним об’єктом адміністративно-правової охорони, який певним чином відрізняється від прав промислової власності чи прав на нові об’єкти права інтелектуальної власності. Порушення цих прав здатне завдати значних втрат не тільки власникам цих прав, але й державі. Через це ці відносини стали об’єктом правового регулювання нормами публічного права і потребують самостійної правової охорони.

У четвертому підрозділі “Міжнародне законодавство про авторське право і суміжні права” аналізуються положення міжнародного законодавства про авторське право та суміжні права і прослідковано його вплив на розвиток національного законодавства України.

Автор приходить до висновку, що модифікація законодавства про охорону авторського права та суміжних прав здебільшого спричинена чинниками зовнішнього, а не внутрішнього характеру. Це пояснює у деякій мірі живучість старого механізму захисту цих прав і труднощі застосування на практиці нового законодавства.

На підставі проведеного аналізу автор стверджує, що охорона авторського права і суміжних прав здебільшого прерогатива приватного права. Але ні національне, ні міжнародне законодавство не ігнорують, а інколи навіть свідомо підсилюють публічно-правову і особливо адміністративно-правову охорону авторського права і суміжних прав. Таке поєднання приватно-правових і публічно-правових засобів охорони дозволяє як захистити права та законні інтереси суб’єктів права, так і зміцнити громадський порядок у сфері творчої діяльності, шоу-бізнесі, видавничій та інших подібних видах діяльності.

Розділ 2 “Публічно-правова обумовленість адміністративної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Адміністративно-правова характеристика порушень авторських і суміжних прав” автором розглядаються загальні ознаки адміністративних проступків, які притаманні порушенням авторського права і суміжних прав.

Аналізуючи законодавче визначення адміністративного проступку (ст. 9 КУпАП), автор обгрунтовує необхідність закріплення нового визначення, яке б відповідало вимогам сьогодення, а саме: „Під адміністративним проступком слід розуміти суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), за яке передбачена законодавством України адміністративна відповідальність”.

Таким чином, основною підставою для самостійного існування адміністративної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав є суспільна небезпечність посягання на встановлений законом порядок використання майнових прав і об’єктивна необхідність спеціального виділення адміністративно-правової охорони цих відносин. Саме небезпечність правопорушень слугує критерієм їх переслідування цивільним, адміністративним чи кримінальним правом. Суспільна небезпечність, як правова категорія, характеризує адміністративне правопорушення і є його обов’язковою властивістю.

Характеризуючи існуючі визначення адміністративної відповідальності в науці адміністративного права, автор зазначає, що розглядати адміністративну відповідальність як застосування заходів примусу до винної особи, недостатньо. У першу чергу, адміністративну відповідальність слід розглядати як обов’язок особи, що учинила передбачене нормою адміністративного права правопорушення, зазнавати призначених їй у встановленому порядку державними юрисдикційними органами мір стягнення особистого, майнового або іншого характеру.

Автор наголошує, що необхідно і доцільно передбачити та виділити статті про адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності в окрему главу Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Автор звертає увагу на те, що існуюча система заходів адміністративно-правового захисту особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав має вибірковий, не систематизований і, як наслідок, малоефективний характер. До того ж законодавством чомусь захищаються лише окремі об’єкти права інтелектуальної власності (підкреслюємо – не самого права) і то не всі об’єкти, а лише деякі (наприклад, серед об'єктів промислової власності адміністративно правового захисту “заслужив” лише сорт рослин - ст. 831 КУпАП).

Адміністративне законодавство України відмовилося від встановлення адміністративної відповідальності за порушення особистих немайнових прав, що вказує на певну непослідовність законодавця. Так, у ч. 2 ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця. Таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незрозуміло, чому законодавство ігнорує інші порушення особистих немайнових прав? Може, їх значення і небезпечність менша, чи менше скоюється правопорушень?

В юридичній літературі вже зверталась увага на доречність виділення в адміністративному праві відповідальності за порушення авторського та суміжних прав і слушно пропонувалась конструкція нової ст. 513 КУпАП, але вона чомусь сприйнята не була. Тому автор пропонує в роботі своє бачення змісту цієї статті:“

Стаття 513. Незаконне використання об'єктів авторського права і суміжних прав

Контрафактне використання об'єктів авторського права і суміжних прав (твори науки, літератури та мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, програми мовлення), тобто їх відтворення та розповсюдження, експорт та імпорт без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, якщо розмір заподіяної шкоди не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — тягне за собою накладення штрафу до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно відтворених примірників творів, комп'ютерних програм, баз даних, фонограм та засобів їх відтворення.

Ті ж дії, вчинені особою, яка протягом року піддавалась адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною 1 цієї статті, або юридичною особою — тягнуть за собою накладення штрафу від 70 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно відтворених примірників творів, комп'ютерних програм, баз даних, фонограм та засобів їх відтворення”.

Аналіз ст. 512 КУпАП дозволяє зробити декілька висновків критичного характеру:

- конструкція цієї статті виходить із пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності. Це може призвести до вільного тлумачення. Наприклад, вільне використання об’єктів авторського права для створення нового твору може здійснюватися у межах, що відповідають меті такого використання. Але де чіткі правові критерії таких меж? Вони або визначені не досить чітко або їх зовсім нема. Отже, є можливість притягнути до адміністративної відповідальності через довільне трактування меж вільного використання твору. Цього правозастосовуючі органи повинні уникати. Право і особливо розгляд питання про притягнення до адміністративної відповідальності не може засновуватися на апріорних критеріях;

- статтею 512 охороняються буквально всі об’єкти права інтелектуальної власності, на це вказує “і т.п.”. Але передбачаючи адміністративну відповідальність за порушення, необхідно чітко зазначати об’єкти. У противному разі виникає загроза підведення під “інше” й того, що не може і не повинно захищатися через встановлення адміністративної відповідальності;

- об’єктом правової охорони, по суті, є порушені використанням об’єкта правової охорони майнові права, а також і немайнові права. Але якщо можна погодитися із встановленими санкціями за перший вид порушення, то аж ніяк - з другими. Так, додаткова міра покарання у вигляді конфіскації тут зовсім недоречна. Тож очевидно, що потребує чіткого розмежування відповідальність за порушення майнових прав та відповідальність за порушення особистих немайнових прав;

- ця стаття охоплює зразу декілька інститутів права інтелектуальної власності: авторське право, суміжні права, право промислової власності, та нові об’єкти цього права. Очевидно, що правові наслідки порушення майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки;

- під відповідальність попали порушення таких об’єктів права інтелектуальної власності, які, в принципі, не можуть бути порушені. Хотілось б знати, яким чином розробники цієї статті уявляють собі використання наукового відкриття, якщо під ним відповідно до п. 10 затвердженого ще постановою Кабінету Міністрів СРСР “Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції” від 21 серпня 1974 р. розуміється, що відкриттям визнається встановлення об’єктивно існуючих властивостей, явищ і закономірностей матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень знань? До того ж ряд авторів слушно пропонують виключити відкриття із об’єктів права інтелектуальної власності;

Очевидно, що адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності генезисно є ще молодим і формується на дезінтеграційних засадах. У силу цього виникає конкуренція правових норм. При виявленні правопорушення застосовувати норму Кодексу України про адміністративні правопорушення чи норми інших законів - питання не таке вже й просте. Тому різні органи можуть по-різному кваліфікувати одне й те ж правопорушення. Це не сприяє єдності практики застосування адміністративного законодавства, ні захисту прав інтелектуальної власності. То ж не дивно, що провадження у цих справах затягується, розгляд у судах по суті теж. У результаті суди приймають рішення про припинення справ у зв’язку із перебігом строків притягнення до адміністративної відповідальності. Також обсяг процесуальних гарантій при розгляді справи в адміністративному порядку значно вужчий, ніж у судовому. Так, не завжди передба-чається особиста участь зацікавлених осіб чи їх представників у розгляді справи; не є обов'-язковим колегіальний розгляд спору; законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, зокрема пояснення свідків, тощо; свідки та експерт, які залучаються до участі в адміністративному процесі, не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих пояснень або відмову від них і т.п.

Але існування адміністративної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав та адміністративно-правового механізму захисту цих прав має і позитивні моменти, до яких можна віднести:

- оперативність розгляду справ, що створює об'єктивні можливості для швидкого поновлення порушених прав;

- зазначений порядок застосовується для вирішення категорій спорів, які виникають в основному на стадії оформлення прав на об'єкти названої власності, зокрема винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг;

- справи розглядаються на підставі спеціальної процедури, спрощеної порівняно з цивільним судочин-ством, що виключає більшість процесуальних дій.

Другий підрозділ “Склад адміністративного порушення авторських та суміжних прав” присвячено аналізу ознак складів порушень авторських і суміжних прав, які закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. На основі проведеного аналізу складу правопорушень авторських та суміжних прав, автор приходить до таких висновків.

Загальним об’єктом адміністративного правопорушення є система відносин, що охороняються адміністративним законодавством. Крім загального, виділяється родовий, видовий і безпосередній об’єкт адміністративного правопорушення. З огляду на це загальним об’єктом адміністративного правопорушення авторського права і суміжних прав є встановлена законом система використання цих прав – тобто самі суспільні відносини.

Всі порушення прав інтелектуальної власності, на думку автора, повинні бути у новому КУпАП зведені в окрему главу, що матиме назву “Адміністративні порушення прав інтелектуальної власності”. Відповідно, всі відносини стосовно використання цих прав у прив’язці до їх об’єктів логічно становили б окремий родовий об’єкт адміністративних правопорушень. Це відповідає диференціації цих відносин і їх відмінній від права власності природі.

У межах родового об’єкта адміністративного правопорушення необхідне й доцільне виділення ряду видових (авторські, суміжні, патентні, інші права) і безпосередніх об’єктів, наприклад тих, що перелічені у ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Автор називає критерії і обгрунтовує необхідність виділення видових і безпосередніх об’єктів правопорушення:

-

-

-

-

-

-

-

-

Звичайно, що такий підхід значно розширює кількість складів адміністративних правопорушень, але це дасть органам адміністративної юрисдикції достатній арсенал правових засобів впливу на порушника у залежності від зазначених вище критеріїв.

На думку автора, необхідно виділити адміністративну відповідальність за піратство в окрему статтю і передбачити за нього підвищену відповідальність.

Об’єктивна сторона порушень авторських та суміжних прав відбувається у таких діях (бездіяльності):

а) здійснення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права і (або) суміжні права, що визначені статтями 14 и 38, а також майнових прав, закріплених статтями 15, 39, 40 і 41 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, за винятком передбачених обмежень щодо вільного використання;

б) піратство у сфері авторського і (або) суміжних прав;

в) плагіат – опублікування, повністю або в частині, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, яким належить авторське право і (або) суміжні права, екземплярів творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

д) учинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі виготовлення, поширення, ввезення з метою поширення і застосування засобів для такого обходу;

є) підробка, зміна чи вилучення інформації, у тому числі в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

ж) поширення, ввезення на митну територію України з метою поширення, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, із яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена або змінена інформація про управління правами, у тому числі в електронній формі.

Характеризуючи суб’єктивну сторону порушення авторських і суміжних прав, автор приходить до висновку, що таке порушення здебільшого проводиться з метою незаконного отримання доходу і має корисливий характер.

Для суб’єкта адміністративного правопорушення авторських та суміжних прав характерні такі ознаки:

-

адміністративної деліктоздатності. Сюди включається також вимога про осудність цієї особи;

-

Викликає нарікання з боку автора вельми широкий діапазон стягнення (наприклад, від 30 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, передбачене частиною другою статті 1649). Це дає змогу доцільно встановлювати різні розміри штрафів за одні і ті ж порушення. Органи адміністративної юрисдикції, які розглядають справи про порушення прав інтелектуальної власності, повинні мати чіткі і науково виважені критерії.

Аналізуючи порушення авторського права і суміжних прав, слід зазначити, що вони здебільшого мають економічне підгрунтя і характеризуються наступним рисами:

- найчастіше здійснюються на професійній основі;

- здійснюються в рамках і під прикриттям господарської чи іншої діяльності;

- мають очевидний і корисливий характер;

- є тривалими або систематичними;

- завдають шкоду володільцям майнових прав, економічним інтересам держави, окремим підприємцям.

Протиправна дія при порушенні авторських і суміжних прав може бути проста (відтворення твору з комерційною метою, наприклад, використання записів для супроводу танцювальних програм або складною (придбання спеціальних засобів копіювання, саме копіювання, реалізація копій під чужими вихідними даними). Проста дія - єдине або короткотермінове діяння, а складна – складається з декількох самостійних дій, кожна з яких у принципі може бути кваліфікована як самостійний конрафакт.

Розділ 3 “Накладення адміністративних стягнень за порушення авторських та суміжних прав” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Обставини, які пом’якшують та виключають адміністративну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав” аналізуються передбачені чинним законодавством обставини, що пом’якшують адміністративну відповідальність (ст. 34 КУпАП) і обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення (ст. 247 КУпАП), та розглядається їх специфіка стосовно порушень авторських і суміжних прав. Характеризуючи положення частини другої статті 34 КУпАП, автор звертає увагу на те, що орган (посадова особа) може визнати пом’якшуючими і обставини, які не передбачені цією статтею. Для цього необхідно, на думку автора, мати спеціалістів з питань авторських та суміжних прав,