ПЕТРИЧЕНКО Надія Григорівна

УДК 37.016 : 82 – 6

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ

ЕПІСТОЛЯРНИХ МАТЕРІАЛІВ У ПРОЦЕСІ

ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

13.00.02 – теорія і методика навчання

(українська література)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Волошина Ніла Йосипівна,

завідувач лабораторії літературної освіти

Інституту педагогіки АПН України.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Пасічник Євген Андрійович,

Національний педагогічний університет

ім. М. Драгоманова, професор кафедри

методики викладання української мови

і літератури;

кандидат педагогічних наук, доцент

Драчук Любов Іванівна,

Ніжинський державний педагогічний

університет ім. М.Гоголя, завідувач кафедри

методики викладання української

мови і літератури.

Провідна установа: Тернопільський державний

педагогічний університет ім. В.Гнатюка,

кафедра теорії літератури

і порівняльного літературознавства,

Міністерство освіти і науки України,

м. Тернопіль.

Захист відбудеться 24 вересня 2003р. о 14 годині на засіданні спеціалі-

зованої вченої ради К.26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (04053,

м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту

педагогіки АПН України.

Автореферат розісланий 20.08. 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т.Шелехова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Бурхливий і суперечливий процес побудови незалежної Української держави став для наших сучасників часом переосмислення прожитого і здобутого. Процеси, що відбуваються, часто породжують розгубленість, а часом і зневіру. Тому погляд усе частіше звертається до моральних ідеалів, якими для українців є Т.Шевченко, Леся Українка, О.Гончар, Л.Костенко, інші художники слова. Аналіз читацьких запитів засвідчує пробудження активного інтересу до спогадів, щоденників, листів письменників.

У цих умовах роль літератури як “людинознавчого” й “людинотворчого” предмета значно зростає, “шкільна літературна освіта покликана створити на основі засвоєння літературних знань оптимальні умови для інтелектуального розвитку й самореалізації особистості, виховання громадянина України” Концепція літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі (Проект) / Волошина Н.Й.,

Мартиненко В.О., Сімакова Л.А. та ін. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. – №1. – С.3..

Парадигма особистісно зорієнтованої освіти як методологічна основа сучасної школи робить школяра суб’єктом навчання, а основою навчально-виховного процесу – його самопізнання, самоідентифікацію й самовизначення, самоосвіту й самовиховання. Орієнтиром на цьому шляху стає духовний світ письменника, який учень пізнає через епістолярну спадщину. Важливою є роль епістолярію і як джерела осмислення особливостей історичних епох, розвитку літературного процесу.

Нарешті, саме особа митця є системотворчим фактором, який об’єднує різні складники художнього твору в єдине ціле. А кореспонденції значною мірою “скорочують відстань” між автором і читачем, допомагають “упритул” наблизитися до творця, включитися в “діалог” із ним, тобто “освоїти” текст.

Тому закономірною є увага до епістолярної творчості з боку представників найрізноманітніших галузей науки: філософії (Л.Гуслякова, М.Каган, П.Копкін), історії (В.Сметанін, Ю.Шаповал, М.Щербак), лінгвістики (Т.Зоріна, К.Ленець, В.Передрієнко, М.Пилинський, П.Тимошенко, М.Чемерисов), літературознавства (П.Волинський, С.Гальченко, А.Гуляк, В.Гладкий, Р.Гром’як, О.Дей, І.Дорошенко, В.Дудко, С.Єфремов, В.Кузьменко), психології (Г.Костюк, О.Леонтьєв).

Із здобуттям Україною незалежності процес освоєння епістолярної спадщини одержав новий імпульс. Стали доступними листи письменників “розстріляного відродження” та діаспори (Ю.Луцький, Д.Нитченко), для їх аналізу все частіше застосовуються сучасні літературознавчі методики, з’являються наукові розвідки, присвячені дослідженню як окремих періодів, так і конкретних особистостей (В.Брюгген, Л.Вашків, С.Ганжа, А.Крат, Ж.Ляхова, М.Назарук, В.Святовець).

Посилюється увага до проблеми з боку педагогіки та методичної науки (Н.Волошина, О.Галич, О.Губко, Г.Клочек, Є.Пасічник, К.Приходченко, О.Слоньовська, Б.Степанишин, В.Цимбалюк).

Аналіз філософської, літературознавчої, психолого-педагогічної та методичної літератури засвідчив, що автори розглядають епістолярну спадщину як важливе джерело історії України, осягнення сутності й закономірностей розвитку літератури, розуміння особистості письменника, особливостей його способу мислення, один із найефективніших засобів активізації навчального процесу на уроках літератури.

Однак ціла низка питань використання епістолярної спадщини в процесі вивчення української літератури й досі залишається малодослідженою.

На нове прочитання чекають листи письменників-класиків, потребує освоєння епістолярна спадщина митців “розстріляного відродження”, української діаспори, шістдесятників.

Звернення вчителів до письменницького епістолярію здебільшого носить епізодичний характер, і розглядається він найчастіше як ілюстрація до тих чи інших фактів, положень, тез.

У психолого-педагогічній та методичній літературі практично немає праць, які осмислювали б епістолярну прозу як систему, пропонували вивчення епістол у зв’язку з художньою творчістю, листів самого письменника й кореспонденцій до нього, проводили міжпредметні паралелі.

Відсутня теоретично обґрунтована й експериментально апробована методика вивчення листів письменників, чіткі критерії, які дали б змогу визначити рівень ефективності її застосування.

Актуальність та недостатня розробленість проблеми використання епістолярної спадщини у процесі вивчення української літератури й зумовили вибір теми нашого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане як складова комплексної теми “Науково-методичне забезпечення реалізації Концепції літературної освіти в середній загальноосвітній школі”, над якою працювала лабораторія літературної освіти Інституту педагогіки АПН України (реєстраційний №0100U000046).

Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес на уроках української літератури в 5 – 11 класах загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – методика використання епістолярної спадщини у процесі вивчення української літератури.

Мета дослідження полягає в теоретичній розробці й експериментальній перевірці методики роботи вчителя української літератури з епістолярними матеріалами.

Гіпотеза дослідження: ефективність методики використання епістолярної спадщини у процесі вивчення української літератури підвищиться, якщо:

-

-

-

-

Відповідно до мети й гіпотези було поставлено такі завдання:

-

-

-

-

-

Методологічною основою дослідження є:

-

-

-

Для реалізації поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:–

теоретичні: аналіз і синтез філософської, психолого-педагогічної та науково-методичної літератури, вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду з метою з’ясування основних підходів до розв’язання досліджуваної проблеми в науці й практиці;–

емпіричні: констатуючий зріз (анкетування, інтерв’ю, бесіди з учителями та учнями, спостереження за навчально-виховним процесом, вивчення документації, аналіз письмових робіт), педагогічний експеримент (апробація розробленої методики використання епістолярної спадщини у процесі вивчення української літератури в 5 – 11 класах), контрольний зріз та кількісний і якісний аналіз результатів експериментального навчання із застосуванням методів математичної статистики.

Базою проведення експериментальної роботи стали Бабанська, Городищенська, Городницька, Дубівська, Доброводівська, Колодистенська, Кочержинська, Ладиженська, Оксанинська, Паланська, Старобабанівська школи Уманського району та ЗОШ №6, 7, 11 м. Умані Черкаської області, Шабельнянська загальноосвітня школа Іллінецького району Вінницької області, Степківська загальноосвітня школа І – ІІ ступенів Таращанського району, Таращанська ЗОШ №3 Київської області та №23 м. Тернополя.

Загалом в експерименті взяло участь 1399 учнів.

Дослідження проводилося протягом трьох етапів:

На першому етапі (1994 – 1995 рр.) вивчалася літературознавча, психолого-педагогічна та методична література з досліджуваної проблеми, аналізувався й узагальнювався передовий педагогічний досвід, проводився констатуючий зріз, розроблялася методика формуючого експерименту.

На другому етапі (1996 – 2001 рр.) був проведений формуючий експеримент. Окремі елементи методики апробувалися в п’ятих – одинадцятих класах. За спеціально розробленою програмою вивчався епістолярій Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, М.Коцюбинського, В.Стуса, В.Марченка.

На третьому завершальному етапі (2002 р.) аналізувалися й узагальнювалися результати формуючого експерименту, які зіставлялися з даними констатуючого зрізу.

Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й експериментальній апробації розробленої методики вивчення епістолярних матеріалів, яка базується на різноманітності форм і методів організації навчальної діяльності на уроках та в позакласній роботі.

Теоретичне значення дослідження полягає:

-

-

-

Практичне значення дослідження полягає:

-

-

-

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечувалася методологічною обґрунтованістю вихідних позицій; залученням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету, меті й завданням; застосуванням науково апробованої методики; кількісної та якісної обробки результатів і висновків дослідно-експериментальної роботи в практиці шкіл; науковим аналізом фактологічного матеріалу; авторським упровадженням розробленої методики в Уманських загальноосвітніх школах №6, 7, 11, безпосередньою участю в організації і проведенні педагогічного експерименту в зазначених навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом публікації статей, виголошення доповідей на конференціях, наукових засіданнях, науково-практичних семінарах. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях лабораторії літературної освіти Інституту педагогіки АПН України (1997 – 2002 рр.), кафедри української літератури та народознавства Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини, всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми освіти, духовного і національного виховання в Україні” (Житомир, 1997), “Теорія і практика вивчення природничих дисциплін у вищій та середній школі” (Умань, 1997), “Іван Огієнко й утвердження гуманітарної науки та освіти в Україні” (Житомир, 1997), “Українська мова в освіті” (Івано-Франківськ, 1999), на засіданнях методичних об’єднань учителів української мови і літератури м. Умані та Уманського району.

Основні положення дисертації і результати дослідження висвітлено в 7 публікаціях (одному збірнику наукових праць, трьох матеріалах конференцій та трьох фахових журналах).

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 183 сторінки, основного тексту – 163 сторінки (в тому числі 4 таблиці й 2 схеми). Список використаних джерел містить 282 найменування.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано його гіпотезу й основні завдання, схарактеризовано методи та етапи експериментально-дослідницької роботи, окреслено методологічні засади, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення, вірогідність одержаних результатів.

У першому розділі – “Науково-педагогічні основи використання епістолярної спадщини письменників на уроках української літератури” – висвітлено історію виникнення та дослідження листів, з’ясовано пізнавальне та виховне значення епістолярної спадщини українських письменників, розглянуто відображення досліджуваної проблеми в педагогічній та методичній науці.

Родоначальником епістолярного жанру вважається Марк Тулій Цицерон, хоча історія виникнення листа сягає в глибоку давнину. Епістоли Сократа, Платона, Аристотеля є найдавнішими зразками, що дійшли до нашого часу.

Виникнувши з потреби передачі інформації, з часом лист набуває ще й ознак проповіді, філософського трактату, термін уживається в назвах творів, які жанрово є статтею (“Листи про вивчення природи” О.Герцена), нарисом (“Листи російського мандрівника” М.Карамзіна), поезією (“Лист про користь скла” М.Ломоносова), з’являються художні твори, написані у формі листів (“Страждання молодого Вертера” Й.-Г. Гете, “Лист засудженого вояка до своєї жінки” О.Кобилянської).

Розвивається започаткована ще в І столітті н.е. Деметрієм Фалерським теорія листування (епістологія), яка за часів Цицерона стає частиною риторики, а сам лист – самостійним видом словесності. Розробляються правила побудови фрази, структури тексту. Окремі проблеми епістології розробляли Цицерон, Е. Роттердамський, К.Геллерт, Р.Нікіш, К.Морітц, С.Скварчинська, в Україні – Ф.Прокопович.

Кожна епоха видозмінює лист. Класицизм вимагає від нього логіки, послідовності, зв’язку, сентименталізм “узаконює” невимушеність розповіді, надає авторові можливість якнайповніше виявити свою індивідуальність, стиль бароко приносить складну метафоричність, алегоризм образу, емоційність, ускладненість фрази тощо.

З часом форма епістоли усталюється: привітання, розмова, прохання, прощання. Утверджуються теорії листа-розмови та листа-сповіді, які наголошують на тому, що лист – це уявна розмова з адресатом або сповідь творця кореспонденції, що характеризується щирістю й безпосередністю вислову як невід’ємних ознаках. Листування починає розглядатися як джерело розуміння автора, а критеріями оцінки стають оригінальність та міра вираження особистості.

Українське листування також пройшло через кілька етапів розвитку. Найдавнішою пам’яткою (ХІІІ – ХІУ ст.) є “берестяні грамоти” (боргові зобов’язання, чолобитні тощо), які розвінчують тезу про неписьменність наших далеких пращурів. Яскравим зразком епістолярної творчості, прикладом надання приватному листу рис публіцистики є “Повчання Володимира Мономаха”.

Але тільки починаючи з ХУІІІ століття, маємо достатню для наукового аналізу кількість зразків. Епістолярна проза стає рівноправним літературним жанром. Форму листів мають передмови й післямови до книг П.Могили, Л.Барановича, К.Саковича, Г.Сковороди, епістолами є послання І.Вишенського.

Мовою листування у Середньовіччі була латина, давньоруська, пізніше німецька, навіть французька (чи не поодинокий виняток листи І.Мазепи до Мотрі Кочубеївни). Про вітчизняне україномовне листування можемо говорити, починаючи з “епохи Шевченка”.

Українські письменники залишили нащадкам досить вагому як фактографізмом, так і естетичною значущістю епістолярну спадщину. Її пізнавальний і виховний потенціал закладено уже в самій природі листа, який “створює ілюзію безпосереднього спілкування, дає змогу доторкнутися глибинних психологічних пластів, побачити особистість у становленні, у сплетенні умов і характерів, спонук і мет” Коцюбинська М. Розмова з батьками // Слово і час. – 1994. - №7. – С.17. і цим впливає на формування світогляду й світовідчуття читача, даючи приклад самоаналізу, сприяє становленню особистості.

Кореспонденції Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, І.Франка, О.Кобилянської, В.Стефаника, інших майстрів художнього слова доносять до нас дух епохи, в якій жили й творили їхні автори, служать джерелом біографії, допомагають скласти цілісне уявлення про духовний світ героїв художнього твору й самого митця, створити “правдиву модель його характеру” (Ю.Шерех), проникнути в творчу лабораторію.

За умови “бездержавного існування”, утисків цензури листи набували ознак літературно-критичної чи публіцистичної статті, і знайомство з такими кореспонденціями доповнює наші знання про літературний процес певної доби.

Епістолярій М.Зерова, Остапа Вишні, М.Куліша, М.Вороного, В.Симоненка, В.Стуса, В.Марченка засвідчує незламність людського духу, високе почуття громадянського обов’язку, дієвого патріотизму.

Оприлюднені останніми роками листи письменників діаспори, ці “документи доби” (Л.Череватенко), значно збагатили історію розвитку української літератури.

Аналіз літературознавчих джерел засвідчує зрослу зацікавленість проблемами письменницького епістолярію. Це стосується як видання листування художників слова (Б.Антоненка-Давидовича, Є.Сверстюка, О.Теліги, Є.Маланюка, Н.Суровцевої, В.Марченка та інших), так і його дослідження. Наукові пошуки останніх десятиліть присвячуються не тільки окремих персоналіям (праці А.Крата, В.Гладкого, В.Ткачівського, Ю.Шереха), а й цілим епохам (В.Кузьменко, М.Назарук), досліджуються мовні особливості епістолярію (М.Чемерисов, Ж.Ляхова, С.Антоненко, С.Ганжа).

Активно розробляється термінологічний апарат, утверджується погляд на письменницький лист як “твір літературного та історіографічного жанру” (В.Кузьменко), де яскраво відображається історична доба і сам автор: його ставлення до світу, самого себе, конкретного адресата. Усе частіше наголошується на системній природі листування й необхідності його розгляду як невід’ємної складової художньої спадщини загалом. На цій основі ґрунтуються розвідки Л.Вашків, Р.Доценка, В.Дудка.

Аналіз науково-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження допоміг визначити місце спрямування зусиль учителя літератури під час проведення педагогічного експерименту, з’ясувати, під яким кутом зору має розглядатися епістолярна спадщина на уроках літератури.

Процеси пізнання й самопізнання як основи виховання і самовиховання особистості повинні бути в полі зору вчителя під час організації навчально-виховного процесу. Пізнавши та ідентифікувавши себе з образом представника етносу, учень формує свою національну самосвідомість, відбувається й становлення рис національного характеру. Ознайомлення з листами митців, у яких відображено їхню біографію, розкрито риси ментальності, стає важливою опорою на цьому шляху.

Т.Бугайко та Ф.Бугайко вважають, що уривки з листів важливо використовувати на всіх етапах вивчення художнього твору, однак потрібно дбати, щоб уроки літератури не перетворювалися в уроки історії літератури. Спираючись на їхні погляди, В.Неділько досліджує роль самостійної роботи в осягненні учнями багатства епістолярної спадщини. На його думку, це сприятиме вихованню любові до предмета, самовизначенню учнів.

Таку позицію займають і Н.Волошина, Є.Пасічник, Б.Степанишин, які підкреслюють, що листи письменника допомагають побачити творче обличчя митця, “оживити” його.

На ролі листів як джерела розвитку творчої уяви, мовлення школярів, спонуки до творчо-пошукової роботи, можливостей використання епістолярію в позакласній та позашкільній роботі акцентує увагу В.Цимбалюк.

Методику застосування епістолярної прози на нестандартних уроках пропонує вчителю Х.Білоус.

Слушні поради щодо форм і методів роботи з листами містяться в рекомендаціях О.Слоньовської, Н.Каменської, Б.Сушевського та інших.

Узагальнюючий характер щодо можливостей використання письменницьких мемуарів, у тому числі й епістолярної спадщини, на різних етапах уроку української літератури має праця О.Галича.

Проведений аналіз підтвердив емпіричний висновок про великі пізнавальні та виховні можливості епістолярної спадщини письменників, допоміг окреслити основні підходи до розв’язання поставлених завдань.

У другому розділі – “Експериментальна робота з розробки методики використання епістолярних матеріалів у процесі вивчення української літератури” – подано матеріали констатуючого зрізу, теоретичне обґрунтування і хід формуючого експерименту, викладено його результати.

Констатуючий зріз проводився у школах м. Тернополя, Уманського району та м. Умані Черкаської області, Таращанського району та м. Таращі Київської області, Іллінецького району Вінницької області.

Його метою було: дослідити стан розв’язання досліджуваної проблеми у практиці роботи вчителів української літератури; узагальнити передовий педагогічний досвід у контексті аналізованої проблеми; визначити рівень розуміння учнями сутності й ролі листування в житті людини загалом і письменницького епістолярію зокрема, усвідомлення важливості звернення до нього в ході опрацювання навчального матеріалу, з’ясувати, як часто розглядаються листи на уроках української літератури та інших предметів; розробити тематику усних і письмових робіт, анкети, критерії для визначення ефективності використання епістолярних матеріалів.

Анкетування проводилося одночасно в 9 – 11 класах і відповіді аналізувалися окремо з кожного запитання. Це давало змогу простежити за динамікою змін відповідно до класу, в якому навчається учень. Однак аналіз анкет засвідчив, що дев’ятикласники й одинадцятикласники мають майже однаковий рівень володіння відповідною термінологією, розуміння сутності епістолярної творчості та її ролі в житті людини, в тому числі й письменницького епістолярію, умінь і навичок роботи з ним.

Усього було проанкетовано 52 учителі та 275 школярів, проаналізовано 237 учнівських робіт. Опитування учнів відбувалося під час вивчення творчості Т.Шевченка, Лесі Українки, О.Гончара.

Аналіз результатів анкетування вчителів засвідчив розуміння ними важливості звернення до епістолярної спадщини письменників, однак її роль і виховні можливості усвідомлюються ними не до кінця. Найчастіше епістолярій використовується як ілюстрація певної тези, положення тощо і тільки зрідка як самостійний жанр творчості. Робота з листами носить епізодичний характер, причиною цього найчастіше є відсутність необхідних матеріалів та методичних рекомендацій. Учителі здебільшого використовують письменницькі кореспонденції в лекції, бесіді, рідко застосовуючи активні форми й методи (проблемне навчання, самостійна пошукова робота тощо).

Аналіз учнівських анкет та письмових робіт засвідчив, що відсутність цілеспрямованої й системної роботи з епістолярною спадщиною спричиняє розуміння її сутності на рівні буденного спілкування й аж ніяк не сприяє усвідомленню важливості ознайомлення з кореспонденціями як засобом розуміння митця, історії творення художніх полотен.

На основі опрацювання й осмислення наукових джерел було розроблено критерії визначення рівня ефективності використання епістолярних матеріалів на уроках української літератури:

1.

2.

3.

Відповідно до цих критеріїв визначено три рівні ефективності використання епістолярних матеріалів:

Високий рівень: учень знає особливості епістолярного жанру; цікавиться духовним світом митця, його творчістю; має високий рівень умінь і навичок роботи з письменницьким епістолярієм (використовувати його під час опрацювання біографії письменника, роботи над текстами його творів тощо).

Середній рівень: учень знає загальні ознаки епістолярного жанру, проте відчуває труднощі в практичному застосуванні знань; розуміє значення епістолярних матеріалів для осягнення творчої біографії письменника, хоча особистого зацікавлення цими питаннями не виявляє.

Низький рівень: учень мало знає про епістолярний жанр, його особливості, значення для зрозуміння творчої біографії письменника; не виявляє зацікавленості проблемою.

За кожний із показників учень одержував від 3 до 5 балів: 3 бали – низький рівень, 4 бали – середній рівень, 5 балів – високий рівень. Загальна кількісна характеристика розраховувалася за формулою:

Р – рівень ефективності використання епістолярної спадщини письменника,

Р = , де С – сума набраних балів,

К – кількість показників, що враховувались.

Результат від 4,5 до 5,0 балів вважався свідченням високого рівня ефективності методики використання епістолярних матеріалів, від 3,6 до 4,4 – середнього, від 3,0 до 3,5 – низького.

У ході проведення констатуючого зрізу високий рівень ефективності використання епістолярних матеріалів засвідчили 41 учень зі 275 (14,9%), середній рівень 120 школярів (43,6%), низький – 114 (41,5%).

Аналіз результатів констатуючого зрізу дав змогу зробити такі висновки:

1.

2.

3.

4.

Відтак проведення систематичної роботи з проблеми підвищення ефективності використання епістолярної спадщини письменників на уроках української літератури є вкрай необхідним.

Методологічною основою розробки програми формуючого експерименту стали досягнення літературознавства, психолого-педагогічної науки в галузі дослідження епістолярної творчості, сприймання художньої літератури, методики її викладання.

Загальновизнаним є системний характер художнього твору. Епістолярна спадщина, як підсистема цієї структури, також має системну природу, є “цілісним текстом” (Є.Наумов). Системний підхід до розгляду наукових проблем усе міцніше стверджує себе в педагогіці (Т.Ільїна, Ю.Сокольников, О.Ярмоленко) та методиці літератури (Є.Вокальчук, О.Орлова, О.Слоньовська).

Як системно організована цілісність розглядалася в дослідженні й методика використання епістолярію. Повноцінне вивчення його можливе тільки за умови засвоєння учнями системи знань про письменницький епістолярій, вироблення системи вмінь і навичок роботи з ним, що вимагає системи методів, прийомів, форм організації навчальної діяльності учнів.

Методика вивчення епістолярної спадщини під час проведення педагогічного експерименту охоплювала:

-

-

- поглиблене опрацювання письменницького епістолярію на уроках позакласного читання, факультативних заняттях і в гуртковій роботі.

Кожен із цих елементів також мав свою структуру. Так, використання епістолярних матеріалів на уроках української літератури передбачало залучення їх для створення відповідного емоційного настрою перед вивченням твору (теми), як джерела (ілюстрації) під час ознайомлення з біографією митця, “ключа” до його розуміння під час аналізу; для добору епіграфа до певної теми, проблеми, як назви тем рефератів, письмових робіт.

На факультативних заняттях і в гуртковій роботі учні опрацьовували епістолярну спадщину письменника під кутом певної проблеми (“Питання психології творчості в епістолярії Лесі Українки”, “Краса природи рідного краю в листах Лесі Українки”, “Національна ідея в епістолярній спадщині І.Франка” тощо), зразки епістолярної прози залучалися під час проведення позакласних та позашкільних заходів (вікторини, конкурси, літературно-мистецькі вечори, День листа тощо).

Можливості використання епістолярної спадщини у процесі вивчення української літератури представлено у схемі 1.

Системність забезпечувалася й під час вибору форм і методів опрацювання епістолярних матеріалів. Залежно від вікових та індивідуальних особливостей школярів це були: ілюстрація в лекції вчителя; проблемне запитання (в лекції, бесіді) та його “перехід” у проблемну ситуацію; самостійне опрацювання епістолярної спадщини (пошук учнями “ілюстративного” матеріалу; аналіз письменницького листування під керівництвом учителя; самостійна робота над темою тощо).

Система роботи передбачала:

1.

2.

Організація навчання школярів під час проведення експерименту ґрунтувалася на:

а) індивідуальній та груповій діяльності школярів;

б) таких формах і методах роботи, які сприяли формуванню особистісного ставлення до прочитаного (випереджувальні завдання, коментоване й повільне читання, переказ та аналіз основних епізодів тексту, бесіда, лекція з елементами бесіди, диспут, проблемне навчання, порівняльний аналіз, самостійна та групова пошукова робота).

Методичне забезпечення вчителів під час формуючого експерименту включало перелік теоретичних понять, якими повинен оволодіти школяр, схему взаємопов’язаного вивчення програмового й епістолярного матеріалів.

Засвоєння учнями знань, вироблення відповідних умінь і навичок відбувалося протягом трьох взаємопов’язаних етапів:

І етап (5 – 6 класи) – епістолярні матеріали служили в основному ілюстрацією до розповіді вчителя, який давав перші поради щодо правил користування ними.

Учні засвоювали поняття про лист, його будову, значення в житті людини, знайомилися з історією листування, вироблялося розуміння важливості листування як джерела знань про письменника та художній твір.

Головними вміннями й навичками, якими оволодівали школярі на цьому етапі, були вміння сприймати (слухати, читати і розуміти) та переповідати.

Схема 1

Можливості використання епістолярної спадщини

у процесі вивчення української літератури

з м е т о ю

ІІ етап (7 – 8 класи) – учні вчилися самостійно працювати з листами (робити виписки, оформляти бібліографію), критично оцінювати прочитане.

Засвоєні в попередні роки теоретичні знання узагальнювалися, письменницький епістолярій розглядався як засіб проникнення в духовний світ автора та його героїв, художню тканину твору.

Учні цих класів здобували первинні знання з теорії листування (лист-мова, лист-напівдіалог, лист-розмова, лист-визнання).

Вироблялися вміння працювати з епістолярієм: залежно від конкретної мети добирати цитати з листів, правильно оформляти виписки, проводити порівняльний аналіз листування й художньої творчості митця.

ІІІ етап (9 – 11 класи) – здійснювався перехід до самостійного застосовування здобутих знань, умінь і навичок на різних етапах роботи над епістолярним твором.

На основі закріплення здобутих знань формувалося розуміння епістолярної спадщини як цілісності, зв’язку листування й художньої творчості, поглиблювалися знання з теорії листування (листи-послання, відкриті листи, художні листи, епістолярна критика, публіцистика), вироблялися вміння й навички аналізу епістолярної спадщини письменників з огляду окремих тем, мотивів, стилістичних особливостей, зміцнювалися вміння порівняльного аналізу епістолярію й художніх творів, розгляду епістолярної спадщини в контексті художньої творчості.

Системоутворюючими чинниками методики вивчення письменницьких кореспонденцій на уроках літератури були особистість автора й учня.

Під час відбору епістолярних матеріалів ураховувалися:

1.

2.

3.

Організація діяльності вчителя під час вивчення епістолярної спадщини представлена в схемі 2.

Окремі елементи методичної системи апробувалися протягом вивчення всього курсу української літератури 5 – 11 класів, повністю вона застосовувалася під час розгляду творчості Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, В.Стуса, В.Марченка.

Вибір цих імен був зумовлений: а) значним обсягом пропонованого для розгляду навчального матеріалу; б) широкою репрезентативністю епістолярних джерел.

У контрольних класах навчання велося за традиційною методикою.

Аналіз результатів формуючого експерименту підтвердив правильність висловленої гіпотези й обраних методів, прийомів роботи з епістолярною спадщиною на уроках української літератури.

Ефективність експериментальної роботи перевірялася за допомогою завдань, аналогічних до тих, які використовувались у констатуючому зрізі (анкети, бесіди, аналіз письмових робіт) і за тією ж методикою.

В експерименті було задіяно 699 учнів експериментальних класів та 700 – контрольних, усього – 1399 школярів.

Наявність інтересу до внутрішнього світу митця, його епістолярної спадщини перевірялися за допомогою анкетування та виконання письмових завдань.

Учні повинні були розповісти про лист, його будову, історію та значення в житті людини, особливості листів письменників (5 – 6 класи); засвідчити знання теорії листування, розуміння його зв’язку з художньою творчістю, вміння добирати цитати з письменницьких епістол, визначати теми та мотиви (7 – 8 класи); робити порівняльний аналіз кореспонденцій та художніх творів (7 – 11 класи); аналізувати епістолярну спадщину в контексті художньої творчості (9 – 11 класи).

Схема 2

Організація діяльності вчителя

під час вивчення епістолярної спадщини

Під час контрольного зрізу теми письмових робіт були аналогічними до тих, що пропонувалися й під час констатуючого зрізу. Це давало можливість зіставити результати відповідей не тільки контрольних та експериментальних класів, а й порівняти їх із одержаними даними в ході проведення констатуючого зрізу.

Зацікавленість епістолярієм митця як засобом проникнення в його духовний світ виявили 90,7% учнів експериментальних класів, що висловилися за обов’язкове звернення до листування під час навчального процесу, і 77,4% контрольних; необов’язковим вважають відповідно 9,3% і 19,1%.

Зі 108 учнів експериментальних класів високий рівень сформованості вмінь працювати з письменницьким епістолярієм засвідчили 26,9%, середній – 47,2% і низький – 25,9% ( у контрольних класах цей показник був відповідно 12,1%, 42,4% і 45,5%).

У письмових роботах учнів контрольних класів, де навчання велося за традиційною методикою, як і в роботах, проведених під час констатуючого зрізу, учні не виявляли особливого зацікавлення проблемами листування, епістолярною творчістю письменників. Лист розглядається ними здебільшого тільки як засіб передачі інформації.

Натомість учні експериментальних класів засвідчили, що зросло зацікавлення проблемою.

Для виявлення змін у розумінні учнями змісту теоретичних понять їм було запропоновано відповісти на ті самі запитання, що й під час проведення констатуючого зрізу: Що таке лист? Для чого потрібне листування? Що таке епістолярна спадщина? Назвіть особливості епістолярного жанру.

Із 699 учнів експериментальних класів виявили повне розуміння змісту поняття “епістолярна спадщина” 238 опитаних, або 34,0%, часткове – 266 чоловік (38,1%), нерозуміння – 195, або 27,9% респондентів. У контрольних класах (700 учнів) ці показники були відповідно 15,1%, 38,3% і 46,6%.

Таким чином, результати анкетування й аналіз письмових робіт засвідчили ефективність апробованої методики (зріс рівень знань учнів про епістолярний жанр та його особливості, вміння аналізувати епістолярій письменника в контексті його творчості, їхнє зацікавлення цією проблемою).

Узагальнені за визначеною формулою показники ефективності використання епістолярних матеріалів у процесі вивчення української літератури представлено в таблиці 1.

Як бачимо з таблиці, найнижчими є показники ефективності використання епістолярної спадщини у 5 класах (43,6% в контрольних і 35,4% в експериментальних). Але якщо в ході проведення формуючого експерименту в експериментальних класах ці показники зазнали суттєвих змін (–19,1% для низького рівня і +17,6% – для високого), то в контрольних класах такі зміни були значно меншими (відповідно –8,9% та +6,3%).

Зведені показники засвідчили такі результати: низький рівень ефективності використання епістолярних матеріалів у 39,2% учнів контрольних класів і 24,9% – експериментальних, середній рівень – 43,1% і 45,5%, високий рівень склав відповідно 17,6% та 29,6%, що узгоджується з даними констатуючого експерименту (41,5% – низький рівень, 43,6% та 14,9% – середній і високий).

Таблиця 1

Показники ефективності використання епістолярної спадщини

в контрольних та експериментальних класах |

Низький

Рівень | Середній

рівень | Високий

Рівень | Разом

К-сть | % | К-сть | % | К-сть | % | К-сть

5 класи | Контрольні | 44 | 43,6 | 42 | 41,6 | 15 | 14,8 | 101

Експер-ні | 35 | 35,4 | 43 | 43,4 | 21 | 21,2 | 99

6 класи | Контрольні | 41 | 41,8 | 42 | 42,9 | 15 | 15,3 | 98

Експер-ні | 29 | 29,9 | 45 | 46,4 | 23 | 23,7 | 97

7 класи | Контрольні | 41 | 40,2 | 44 | 43,1 | 17 | 16,7 | 102

Експер-ні | 29 | 28,7 | 45 | 44,6 | 27 | 26,7 | 101

8 класи | Контрольні | 41 | 39,1 | 46 | 43,8 | 18 | 17,1 | 105

Експер-ні | 27 | 24,8 | 50 | 45,9 | 32 | 29,3 | 109

9 класи | Контрольні | 40 | 38,8 | 44 | 42,7 | 19 | 18,5 | 103

Експер-ні | 21 | 21,0 | 47 | 47,0 | 32 | 32,0 | 100

10 класи | Контрольні | 35 | 36,5 | 42 | 43,7 | 19 | 19,8 | 96

Експер-ні | 17 | 17,9 | 44 | 46,3 | 34 | 35,8 | 95

11 класи | Контрольні | 33 | 34,7 | 42 | 44,2 | 20 | 21,1 | 95

Експер-ні | 16 | 16,3 | 44 | 44,9 | 38 | 38,8 | 98

Таким чином, показники високого рівня ефективності за умови систематичної і цілеспрямованої роботи збільшилися на 17,6%, на 19,1% зменшився показник низького рівня.

Наведені дані дають підстави визнати ефективність розробленої методики використання епістолярної спадщини у процесі вивчення української літератури.

Результати проведеної дослідно-експериментальної роботи дають змогу зробити такі висновки:

1. Використання епістолярної спадщини в загальноосвітній школі має велике пізнавальне й виховне значення. Будучи “дзеркалом” епохи й автора, лист дає змогу краще зрозуміти суспільно-політичні умови часу написання, відчути душевні порухи письменника, проникнути в його творчу лабораторію, “скорочуючи” відстань між читачем і твором, розкриває задум, історію написання та побутування художніх полотен.

2. З’ясовано, що потенціал епістолярної спадщини в школі використовується не повністю. Причиною цього є відсутність методичних праць синтетичного характеру, в яких письменницький епістолярій розглядався б як цілісність, аналізувалися його можливості з огляду на вікові й індивідуальні особливості школярів, давалися рекомендації щодо використання на всіх етапах вивчення художнього твору.

3. Звернення до кореспонденцій майстрів слова виявилося ефективним за умови системного підходу: до засвоєння учнями змісту літературознавчих понять, вироблення практичних навичок роботи з листами, навчання на основі індивідуальної та групової пошукової діяльності, нерозривної єдності класної та позакласної роботи, залучення можливостей міжпредметних зв’язків, дотримання принципів наступності й перспективності, застосування активних форм і методів навчання, які сприяють формуванню особистісного ставлення до прочитаного (випереджувальні завдання, коментоване та повільне читання, диспут, проблемне навчання, пошукова робота тощо), використання листів на всіх етапах роботи над художнім твором.

4. Системоутворюючими факторами методики є автор і учень. Увага до творця епістолярію передбачає використання тих листів, у яких розкриваються особливості його духовного світу, погляди на себе, свою творчість, оцінка літературного процесу й суспільного життя, історія створення художніх полотен.

Водночас критеріями відбору є не тільки пізнавальне й виховне значення епістолярних матеріалів, а й вимоги шкільної програми, вікові особливості школярів, що допомагає визначити напрям пошуку необхідних джерел, раціонально спланувати звернення до письменницького листування.

5. Ефективність використання епістолярної спадщини у навчально-виховному процесі визначається рівнем володіння учнями теоретичними поняттями, розумінням особливостей і значення епістолярного жанру для проникнення в творчий світ письменника та художнього твору, наявністю інтересу до проблеми, внутрішнього світу митця, його листування, розвитком мовлення школярів.

“Наближення” до автора сприяє кращому відчуттю й зрозумінню учнем його переживань, приклад самоаналізу, відкритий у листах майстра, спонукає школяра до заглиблення у власний духовний світ, а відтак відкриває шлях до самовиховання й самоосвіти.

6. Цілеспрямована й систематична робота з використання епістолярних матеріалів сприяє підвищенню зацікавленості школярів цією проблемою. Вони розглядають лист не тільки як засіб зв’язку, а й як можливість зрозуміти думки й почуття інших людей, а щодо письменницького епістолярію, – і духовну історію митця та його творчості.

Відсутність відчутних позитивних зрушень із досліджуваної проблеми в контрольних класах ще раз підтвердила потребу розробки цілісної методичної системи використання епістолярної спадщини у процесі вивчення української літератури, підвищення фахового рівня вчителів, урахування в роботі вимог особистісно зорієнтованого навчання.

Матеріал дисертаційного дослідження може бути використаний для розробки програм фахової підготовки та перепідготовки вчителів української мови і літератури, факультативних занять.

Окремі його положення можуть бути враховані під час написання експериментальних програм та підручників з української літератури.

Проведене дослідження не вичерпує усіх проблем використання епістолярних матеріалів у навчальній діяльності учнів.

Вимагає окремої уваги проблема використання епістолярію на уроках мови, зарубіжної літератури, під час гурткової роботи.

Доцільним є введення до переліку теоретичних понять програми з української літератури дефініції “лист”, до списку для позакласного читання – епістолярію М.Коцюбинського, В.Стуса, В.Стефаника.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1.

2.