Національна академія наук України

Інститут української мови

КОЗАК ЛЮДМИЛА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 415.411(014)

УКРАЇНСЬКА ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ

(СЛОВОТВІРНИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 10.02.01. – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Баранник Дмитро Харитонович,

Дніпропетровський національний університет, професор кафедри української

мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Плющ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Козловська Лариса Степанівна,

Київський національний економічний

університет,

доцент кафедри української мови

та літератури.

Провідна установа - Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна, кафедра української

мови, Міністерство освіти і науки України,

м. Харків

Захист відбудеться 13 листопада 2002 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.173.01 при Інституті української мови НАН України ( 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 12 жовтня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Самойлова І.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Активізація наукового осмислення історії української термінології зумовлена відродженням національних традицій, а отже, і потребою впорядкування українських термінологічних систем.

Сучасна вітчизняна наукова термінологія є невід’ємною частиною лексичної системи мови. Вона складається з галузевих терміносистем, що становлять певну сукупність взаємозв’язаних терміноелементів для вираження наукових понять. Проблема терміна і терміносистеми викликає постійний інтерес дослідників. За останнє десятиліття з’явилося чимало праць, присвячених вивченню окремих термінологій. Такі дослідження є характерними для сучасної лінгвістики в галузі термінознавства. Вони ніби підтверджують думку В.В.Виноградова про те, що “в теоретичних дослідженнях термінології найбільший інтерес становлять ті, які відбивають практичний досвід мовознавця в роботі над спеціальною термінологією”.

Останні 20-30 років активно й плідно розробляють галузеві термінології. Про це свідчать, наприклад, праці Т.Кияка, І.Кочан, Е.Огар, Т.Панько, В.Пілецького, О.Сербенської, Л.Симоненко та інших дослідників.

Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю: а) виявлення основних закономірностей організації і розвитку української електротехнічної термінології в різні історичні періоди; б) прогнозування тенденцій термінотворення в цій галузі; в) упорядкування сучасної української науково-технічної термінології для підвищення її функціональної ефективності, оскільки з’ясування особливостей синонімії та антонімії в електротехнічній терміносистемі сприятиме розв’язанню зазначеної проблеми. Важливо також встановити позитивну й негативну роль синонімії та антонімії термінів у сучасних лексико- та термінографічних працях, що може бути використано в подальшій роботі словникарів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження тісно пов’язаний з науковою темою “Розвиток і формування української термінології” кафедри української мови Дніпропетровського національного університету.

Метою дослідження є систематизація української електротехнічної термінології як окремої науково-виробничої підсистеми загальнолітературної мови; комплексне висвітлення шляхів і способів її формування, визначення специфіки дериватологічних процесів у досліджуваній терміносистемі.

Завдання дослідження:

1) охарактеризувати особливості системної організації електротехнічної термінології у зв’язку з функціями, які вона виконує;

2) з’ясувати вплив мовного та позамовного середовища на процес формування та функціонування цієї термінології;

3) визначити шляхи та способи творення електротехнічних найменувань на різних етапах розвитку терміносистеми, виділити продуктивні термінотвірні моделі на позначення основних груп електротехнічних понять;

4) встановити статус запозичених терміноелементів, що є складниками термінів електротехніки, їхні якісні характеристики;

5) проаналізувати лексико-семантичні процеси, що супроводжують творення й функціонування цих термінів;

6) виробити рекомендації щодо можливих шляхів упорядкування й удосконалення сучасної електротехнічної термінології.

Об’єкт дослідження – велика за обсягом термінів, складна й неоднорідна українська електротехнічна термінологія, засвідчена у словниках. Складниками цієї термінології є терміносистеми таких наук, галузей техніки і виробництва: електротехніка, теоретичні основи електротехніки, фізичні основи електротехніки, електричні машини, електроенергетика, електроніка, релейний захист, електромеханічні пристрої, автоматика тощо.

Предметом дослідження є процес формування української електротехнічної термінології, лексико-семантичні особливості та словотвірна будова її термінів.

Джерелами фактичного матеріалу послужили міжнародні електротехнічні словники, видані протягом 1959-1975 років Державним видавництвом фізико-математичної літератури, Словник української мови в 11-ти томах, Тлумачний російсько-українсько-англійський словник з енергетики, фахові журнали з електротехніки, електроенергетики, електрики та суміжних дисциплін тощо. Усього залучено до аналізу понад 3000 одиниць.

Методи дослідження. Основним є описовий метод. Для визначення кількісного складу тематичних груп та ступеня продуктивності способів творення термінів використано статистичний метод.

Наукова новизна праці полягає в тому, що вона присвячена малодослідженому пласту української термінології – електротехнічній терміносистемі. Визначено основні способи творення електротехнічної термінологічної лексики. Уперше її представлено, як своєрідну терміносистему з притаманною їй специфікою словотвору, особливими словотворчими ресурсами, що дало змогу спрогнозувати шляхи подальшого творення термінів цієї галузі.

Теоретичне значення роботи полягає у виявленні зв’язків між загальновживаною лексикою та сучасною електротехнічною термінологією, у поглибленні теорії номінації.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати вже використано в навчальному процесі на спеціальних кафедрах електротехнічного факультету Криворізького технічного університету при викладанні ряду електротехнічних дисциплін українською мовою, при укладанні методичних посібників зі спеціальних дисциплін, поданні методичних рекомендацій. Вони можуть бути використані при подальшому упорядкуванні сучасної української електротехнічної термінології.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації та результати дослідження обговорювались на методичних семінарах і конференціях професорсько-викладацького складу Криворізького технічного університету (Кривий Ріг, 1997–2001), на міжвузівській науково-методичній конференції “Шляхи удосконалення змісту, форм і методів навчання в університетах” (Кривий Ріг, 1999), Міжнародній науковій конференції “Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000), 6-й і 7-й Міжнародних наукових конференціях “Проблеми української термінології, СловоСвіт” (Львів, 2000, 2002), засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету (Дніпропетровськ, 1999), засіданні відділу термінології та ономастики Інституту української мови НАН України (Київ, 2002).

Результати дослідження були апробовані також у процесі викладання навчальної дисципліни “Науковий стиль” для студентів Криворізького технічного університету.

Публікації. Матеріали дисертаційної роботи опубліковано в 4 статтях, усі в фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (250 найменувань). Повний обсяг дисертації - 171 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проблеми, сформульовано мету, завдання дослідження та методи аналізу, визначено об’єкт та джерельну базу роботи, новизну, теоретичну та практичну значущість дисертації.

У першому розділі “Спеціальна лексика української мови як об’єкт лінгвістичного дослідження” вивчено процес зародження та формування української електротехнічної термінології, розмежовано періоди її розвитку, проаналізовано писемні джерела, в яких зафіксовані електротехнічні терміни.

Перший підрозділ “Спеціальна лексика та її місце в лексичній системі української мови” присвячено аналізу лексики спеціальної комунікації, до якої належать терміни, номенклатура та професіоналізми, розглянуто співвідношення між поняттями “термінологія” та “номенклатура”. У підрозділі відзначено здобутки мовознавців у вивченні окремих терміносистем, витлумачено термін “мова спеціального призначення”.

У другому підрозділі “Термін як елемент спеціальної лексики української мови” подано характеристику терміна, визначено його диференційні ознаки: системність, тенденція до однозначності в межах термінологічного поля, відсутність експресії, наявність точної дефініції, стилістична нейтральність.

У термінознавстві одним із актуальних питань є виділення терміна з-поміж суміжних категорій спеціальної лексики. Термін є одиницею мови, яка виражає поняття науки, техніки та інших спеціальних галузей, він є невід’ємною частиною лексичної системи природної мови, сприяє виконанню її пізнавально-інформативної функції, пов’язаної з фіксуванням і збереженням нагромаджених людством знань. Систему термінів нерідко називають термінологією. Термінологію витлумачують як науку про терміни, частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику, систему позначень наукових і професійних понять будь-якої галузі знань.

У третьому підрозділі “Місце електротехнічної лексики в системі технічної термінології” виділено та охарактеризовано основні періоди її розвитку:

І період – кінець ХІХ – початок ХХ ст. Українська електротехнічна термінологія почала формуватися в 90-х рр. ХІХ ст. – час появи електрики на українських землях, спочатку в Західній Україні, яка була ближчою до надбань європейської техніки. На початку ХХ ст. ця термінологія вже могла на належному рівні обслуговувати електротехнічну справу. Це засвідчують праці І.Пулюя та інших фахівців.

ІІ період – 20-30-ті роки – 80-ті роки ХХ ст. У цей час вся робота ґрунтувалася на дослідженнях українських лінгвістів та фахівців інших галузей знань, що об’єдналися навколо Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Правописно-термінологічна комісія, організована в 1919 р. у складі Української Академії наук, поставила роботу на вищий науковий рівень. Пізніше цю справу продовжив Інститут української наукової мови (ІУНМ) Академії наук, працівники якого уклали і видали протягом 1923-1930 рр. понад 20 словників з різних галузей знань. Із 1935 до 1957 року ІУНМ над проблемами термінології не працював. Відродження термінологічної справи припадає на кінець 50-х – початок 60-х рр. зі створенням Словникової комісії. Діяльність, розпочату цією комісією, успішно продовжує Комітет наукової термінології, створений у 1978 році.

ІІІ період – з 90-х років ХХ ст. Для сучасного етапу розвитку електротехнічної термінології характерні процеси відродження українського термінотворення та створення українських державних стандартів.

Четвертий підрозділ “Шляхи поповнення електротехнічної терміносистеми” присвячено аналізу іншомовних термінів та шляхів їх входження до електротехнічної терміносистеми.

Найбагатша лексичними ресурсами мова не може задовольнити потреб науки в номінації своїх понять. Відсутність власних номінативних засобів спричиняє появу в мові запозичень, що є одним з активних джерел поповнення різних терміносистем.

Електротехнічна термінологія неоднорідна за своїм походженням. До її складу входить як питома українська лексика, так і запозичення.

У середині ХІХ ст. з’являється багато перекладних праць, які заклали основи української наукової електротехнічної термінології. Її становлення тісно пов’язане з науковою діяльністю І.Пулюя.

Термінологія – це той лексичний пласт, в якому найбільш виразно виявляються міжмовні контакти. У різний час електротехнічна термінологія поповнювалася за рахунок грецьких, латинських, німецьких та французьких запозичень.

Найбільшу кількість запозичень (22%) становлять латинізми, які з’явилися в українській мові в 60-70-х рр. ХІХ ст., напр.: адаптер, детектор, трансформатор, модулятор.

Із грецької мови запозичені назви приладів, пристроїв та процесів, що становлять 19%: гетеродин, магніт, п’єзоелектрика, реостат, синхронізація. Ці електротехнічні терміни з’явилися в 50-70-х рр. ХІХ ст.

В українській мові функціонує ціла низка електротехнічних термінів, запозичених не безпосередньо з мови-джерела, а через іншу мову. Переважна більшість таких термінів (близько 12%) має греко-латинське походження, зокрема: амплітрон, ігнітрон, тахогенератор, феромагнетизм тощо.

Важливу роль у мові науки та техніки відіграють міжнародні терміноелементи. З них легко побудувати терміни тоді, коли з національних терміноелементів зробити це не вдається. Серед латинських словотворчих компонентів, характерних для української електротехнічної термінології, варто виділити такі: de (демодулятор), ferrum (феромагнетики), re (реактор), ultra (ультрафільтр) та ін. До грецьких словотворчих компонентів, за допомогою яких утворюються електротехнічні терміни, належать auto (авторегулятор), anti (антиферомагнетизм), macro (макрогенератор), metron (ватметр), micro (мікроіндикатор) тощо.

Чимало термінів запозичено з німецької мови: вентиль, дросель, зумер, кабель, вебер, ом, демпфування. Ці запозичення є назвами пристроїв, одиниць вимірювання та процесів.

З англійської мови запозичено 17% термінів на позначення пристроїв, одиниць вимірювання, ізоляційних речовин: адаптер, вариконд, діелектрик, емітер та ін. Вони з’явилися в українській мові в 90-х рр. ХІХ ст.

Порівняно небагато запозичень в електротехнічній термінології становлять слова французького походження, що позначають прилади, ізоляційні речовини, одиниці вимірювання (12%), напр.: батарея, реле, ізоляція, ампер тощо.

Запозичені терміни стали основою створення цілих термінологічних гнізд, які лексично збагатили українську термінологію: конденсатор – конденсаторний, конденсувати, конденсований, конденсатор електричний, тощо.

Освоєння українською мовою запозичених термінів є складним процесом: інтернаціональний запозичений термін “пристосовується” до законів української фонетики, орфографії, орфоепії, акцентуації.

Другий розділ “Способи творення електротехнічних термінів” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Морфологічні способи творення електротехнічних термінів” описано суфіксальні, префіксальні та префіксально-суфіксальні утворення, композити, юкстапозити й абревіатури.

Морфологічна деривація – основний спосіб словотворення в українській мові й один із найбільш продуктивних у електротехнічній термінології. Морфологічним способом утворено близько 32% аналізованих термінів.

Одним з основних способів творення електротехнічних термінів є суфіксація. Більшість термінів утворено за допомогою суфіксів -ач, -ість, -изм, -іj-, -ціj-, -аціj-, -к-, -н’-, -н’н’-, -ник, -тор/-атор на національній мовній основі. Вони мають різну продуктивність.

Основним засобом творення українських девербативних електротехнічних термінів на позначення предметних понять є суфікс -ач. Їхніми твірними основами виступають дієслова недоконаного виду на –а-, -ува, напр.: вимика-(ти) – вимикач, заземлюва-(ти) – заземлювач, підсилюва-(ти) – підсилювач та ін.

Типовим для цих термінів є словотвірний тип із суфіксом -ість, за допомогою якого від прикметникових (дієприкметникових) основ утворюються іменники жіночого роду для вираження ознаки або властивості чого-небудь, пор.: електропровідн-(ий) – електропровідність, індуктивн-(ий) – індуктивність, напружен-(ий) – напруженість.

Значною продуктивністю вирізняється і прикметниковий суфікс -н-, за допомогою якого від іменників утворюються прикметники, пор.: вентиль – вентильний, імпульс – імпульсний, транзистор – транзисторний тощо.

Нерідко словотворчими засобами термінологічних назв є іншомовні суфікси. Для вираження різноманітних процесів в українській електротехнічній термінології використовуються іменники, реформовані на основі словотвірних типів із суфіксами -іj-, -ціj-, -аціj-, напр.: генерува-(ти) – генерація, індукува-(ти) – індукція, синхронізува-(ти) – синхронізація та ін. Твірними для таких дериватів з погляду синхронної системи словотвору є дієслівні основи на -ува-; -ізува-/-изува-. Зазначені віддієслівні словотвірні типи особливо продуктивні в цій терміносистемі.

Другий продуктивний словотвірний тип представляють віддієслівні іменники із суфіксом -тор/-атор(-ятор), що називають предмет за процесуальною ознакою: акумулятор, аналізатор, конденсатор, ізолятор. Для останнього терміна характерна категорійна полісемія: він поєднує в собі два значення: матеріал і прилад, пор.: а) назва матеріалу (ізолятор); б) назва приладу (лінійний ізолятор, електричний ізолятор, натяжний ізолятор тощо).

В електротехнічній термінології простежуємо тенденцію до гніздового термінотворення: створення комплексів, пов’язаних спільною основою, зокрема дієслово – віддієслівна назва дії – прикметник – назва особи, споруди, машини тощо, що сприяє формуванню широких мотиваційних полів, напр.: вимірювати – вимірювання – вимірювальний – вимірювач.

Продуктивним способом творення електротехнічних термінів є також префіксація. До найуживаніших належать такі префікси та префіксоїди: ви-, від-, де-, з-, за-, на-, над-, пере-, під-, проти-, роз-, бі-, мега-, мікро-, пів-, напів-.

Іншомовний префікс де-, що виражає заперечення, є найпродуктивнішим словотворчим засобом. Деривати з цим формантом мають значення виконати дію, протилежну дії мотивувального дієслова, анулювати дію, яку називає таке дієслово, напр.: електризувати - деелектризувати, поляризувати - деполяризувати, синхронізувати - десинхронізувати.

Префікс пере-, досить продуктивний в українській електротехнічній термінології, вказує на повторюваність дії або явища, вияв дії, більшої за норму ознаки, яку виражає твірне слово, у ролі якого виступає здебільшого дієслово, пор.: зарядити- перезарядити, збуджувати - перезбуджувати, напружувати - перенапружувати тощо.

Префікси ви-, від-, з-, за-, на-, над-, під-, проти-, роз- в електротехнічній термінології є малопродуктивними, свідченням чого є обмежена кількість термінолексем із цими формантами: крутити - викрутити, єднати - від’єднати, блокувати - зблокувати, магнітити - намагнітити, напруга - наднапруга, станція - підстанція, струм – протиструм тощо.

До найуживаніших префіксоїдів в українській електротехнічній терміносистемі належать мікро-, бі-, мега-, пара-, пів-, напів-. Вони мають яскравий термінологічний характер і виділяються лише тоді, коли є відповідні безпрефіксні твірні основи або коли ті самі корені приєднують до себе інші префікси чи префіксоїди.

Серед префіксоїдів іншомовного походження найпродуктивнішим є мікро- (гр. mikros – малий), що має значення “дуже малий, найдрібніший”: ампер - мікроампер, вимикач - мікровимикач, індикатор - мікроіндикатор; вольт - мікровольт, кулон - мікрокулон та ін.

Решта префіксоїдів цього походження є малопродуктивними в електротехнічній термінології.

До продуктивних питомих префіксоїдів належать пів- та напів-, які виражають неповний вияв ознаки: автомат - напівавтомат, ізольований - напівізольований, провідник - напівпровідник, вольт - піввольт тощо.

Префіксально-суфіксальний спосіб відзначається невисокою продуктивністю у творенні української електротехнічної термінології. Чималі труднощі для диференціації прикметників становить їхній семантичний і структурний зв’язок з твірними основами. Такий характер сучасних структурно-семантичних зв’язків прикметників з твірними основами спричинився до того, що дослідники словотвору неодностайні в принципах поділу прикметників із префіксами прийменникового походження за способами творення. Деякі мовознавці пояснюють це явище полімотивацією похідних основ.

Префіксально-суфіксальні терміни становлять два основних типи:

1. Із конфіксом без-...-н- в основах прикметників, що вказує на відсутність, заперечення того, що позначає твірна сполука слова, напр.: без аварії > безаварійний, без гістерезису > безгістерезисний, без реостату > безреостатний тощо.

2. Із конфіксом між-... -н-, що позначає місце або простір між однаковими предметами чи явищами, названими твірною прийменниково-відмінковою формою: між полюсами - міжполюсний, між системами - міжсистемний. Цей тип в електротехнічній термінології лексично обмежений.

Велику групу термінів утворюють слова, що мають у своїй структурі дві й більше твірних основ. Традиційно в українській дериватології їх визначають як основоскладання (композицію), словоскладання (юкстапозицію) і скорочення (абревіацію).

Установлено, що 10% української електротехнічної термінології становлять складні слова, більшість із яких утворено основоскладанням.

Терміни-композити за структурно-морфологічними ознаками та способом і характером сполучення основ поділяємо на такі типи:

1. Терміни-композити, перша основа яких числівникова, а друга – іменникова, напр.: двоелектродний, триелектродний, трифазний, чотириелектродний, чотириполюсний. Тип високопродуктивний у електротехнічній термінології.

2. Складні терміни, першою частиною яких є займенникова основа сам, а другою - дієслівна або іменникова: самоблокування, самовипромінювач, самоіндукція, самосинхронізація тощо. Цей тип творення термінів також є високопродуктивним.

3. Композити, співвідносні зі сполученням неозначено-кількісного числівника багато та іменника, напр.: багатоватний, багатожильний, багатокаскадний та ін. За цим продуктивним типом утворюються переважно електротехнічні терміни-прикметники.

4. Складні терміни, першою частиною яких є усічена прикметникова основа, а другою – іменникова безсуфіксна або суфіксальна: світлофільтр. Цей тип творення термінів є малопродуктивним.

В.М.Русанівський вважає, що терміни з першо- можна умовно розглядати на тлі словосполучень, якщо вважати першу частину складання слів скороченим прикметником: першоджерело, першоелемент тощо. Ці терміни, розгортаючись у відповідні словосполучення, перетворюються на суму слів, позбавлених єдиного змісту.

Так само розглядаємо й композити з префіксоїдом авто-, який виявляє високу продуктивність у творенні українських електротехнічних термінів: автогенератор, автомодуляція, автотрансформатор та ін.

Окрему групу становлять терміни, однією з частин яких у препозиції чи в постпозиції є іншомовні елементи відео-…, ...-граф, ...-трон та ін. Міжнародні терміноелементи мають певну спеціалізацію. Постпозиційні виконують систематизаційну функцію. Зокрема блок ...-граф утворює назви приладів, які забезпечують запис або призначені для запису чогось: акселерограф, гістерезисограф, осцилограф. В електротехнічній термінології постпозиційний іншомовний елемент ...-трон використовується для творення термінів – назв різноманітних вимірювальних приладів та установок: альфатрон, амплітрон, циклотрон тощо.

Препозиційні терміноелементи мають загальнішу орієнтацію: відеонапруга, відеопередавач, відеострум, відеотрансформатор та ін.

Дещо менше електротехнічних складних термінів іменників-юкстапозитів, якими називають прилади, одиниці вимірювання, процеси, спеціальності: реле-регулятор, інженер-електрик, ват-година, грам-молекула. ампервольтметр, вольтампер, грам-молекула. Слід відзначити, що особливої інтенсивності набуло малопродуктивне раніше в українській мові словоскладання на зразок: блок-контактор, гама-реле, двигун-генератор тощо.

Серед словотворчих засобів поповнення лексичного складу української електротехнічної терміносистеми важливе місце належить абревіації. У цій термінології наявні такі структурні типи абревіатур: а) ініціальні, б)комбіновані (змішані), в) графічні (умовні) скорочення.

Ініціальні електротехнічні абревіатури доцільно, у свою чергу, поділити на а) ініціально-літерні: АМ – амплітуда модульна, АРП – автоматичне регулювання потужності, ВН – висока напруга ДП – діелектричний підсилювач, ЕМ – електромагніт, ФМ – фазова модуляція, ШГ – шумовий генератор; б) ініціально-звукові: ГЕС(гес) – гідроелектростанція, ДІД – двофазовий індукційний двигун, МЕК – міжнародна електротехнічна комісія, РЕ – реле електромагнітне; в) літерно- і звуко-цифрові: АЗДС-20М – акумуляторно-зарядна дизельна електростанція, ГЗ-36 – генератор звуковий, ЕМ-7 – електромагніт, ТГ-150 – теплогенератор.

Комбіновані абревіатури малопоширені. Серед них мікрогес, АМ сигнал, геоТЕС.

Графічні скорочення як електротехнічні терміни поділяємо на: а) утворені вичленовуванням першої літери слова (графічні позначення): А – ампер, Б – батарея, Г – генрі; б) утворені з слова перших літер складного або слів сполучення: ав – ампер-виток, а г – ампер-година, пА – пікоампер.

На думку деяких мовознавців, в окрему групу варто виділити терміни-абревіатури, початковим елементом яких є електро-, магніто-, теле-, термо-: електрогенератор, електроенергія, електромагнетизм, магнітометр, магнітоопір, магнітофуга, телеавтоматика, телеамперметр, термовольт, термоізоляція, термореле.

У другому підрозділі “Неморфологічні способи творення електротехнічної термінології” проаналізовано лексико-семантичний та синтаксичний способи творення електротехнічних термінів.

Між термінологічною і загальновживаною лексикою відбувається постійна взаємодія. Суть лексико-семантичного способу словотворення полягає в тому, що наявні в мові слова набувають нових значень, переосмислюються.

На основі матеріалів лексикографічних досліджень установлено, що це однопланові явища, які відрізняються лише глибиною зображення. Напр.: збудник – 1) те, що зумовлює появу певних настроїв, почуттів, думок, відношень та ін.; 2) те, що зумовлює якийсь процес, підвищення активності дії електричного струму. В електротехнічній термінології вживаються одиниці, лексико-семантична структура яких має вихідне загальновживане значення й похідне – термінологічне. Це слова на зразок: вал (електричний), жила (жила кабелю, жила ізольована), панель (електрична) та ін. Подібні двопланові одиниці виникають для позначення нових реалій, вичленованих теоретичним рівнем мислення, взаємодії об’єктивного та суб’єктивного моментів термінологізації.

Професійна практика засвідчує, що реальну терміносистему не можна обмежувати однослівними номенами. Близько 68% спеціальних понять передають не окремі слова-терміни, а різнотипні словосполучення.

Терміни-словосполучення утворені за законами синтаксису української мови. Як зазначає В.П.Даниленко, термінам-словосполученням віддають перевагу тому, що вони здатні повніше відобразити необхідні відмітні риси поняття, яке вони називають. Терміни-словосполучення класифікують відповідно до типу їхньої структури. Найхарактернішими для електротехнічної термінології є дво-, три- та чотирикомпонентні терміносполуки.

Двокомпонентні терміносполуки за частиномовним вираженням своїх компонентів утворюють дві основних моделі:

Першу репрезентує прикметник + іменник, яка, в свою чергу, поділяється на: а) складені терміни, в яких обидва слова є термінами: амплітудний дискримінатор, вакуумний вимикач, електричний вимикач, реостатне гальмування, фазний дискримінатор, циклотронний резонанс; б) складені терміни, в яких іменник є терміном – виразником родового електротехнічного поняття, прикметник – загальновживане слово: активна потужність, вхідна ємність, паперовий конденсатор, ударна іонізація, холодний катод; в) складені терміни, в яких іменник – загальновживане слово, а прикметник є терміном: вольт-амперна характеристика, лейденська банка, штепсельна вилка, частотна характеристика.

Менш продуктивною є друга модель іменник + іменник. У межах неї виділено дві підмоделі: а) іменник + іменник у род. в.: блок живлення, вакуум опору, вимірювання струму, зсув фаз, обмотка збудження, сила струму, чергування фаз; б) іменник + іменник, що охоплює і терміни-епоніми: закон Ома, лавина Таундсена, місток Уістона, постійна Фарадея, струми Фуко, тесламетр Холла тощо.

Терміни моделі іменник + іменник можуть бути як безприйменникової, так і прийменникової структури. У творенні таких термінів беруть участь прийменники в(у), щодо, відносно, для, за, зі, із, на: вплив щодо навантаження, генератор зі самозбудженням, генератор на опорах, модуль в електротехніці, модуляція за швидкістю, напруга відносно землі, прилад із наводкою, пристрій для перемикання.

Широко представлені в українській електротехнічній термінології трикомпонентні терміни-словосполучення, серед яких домінує модель іменник + прикметник + іменник. Ці терміни належать до двох груп: а) терміни, у яких основне термінологічне значення виражене конструкцією “прикметник + іменник у формі род. в. однини”: використання електричної енергії, гасіння магнітного поля, охолодження електричних машин, чутливість вимірювальних приладів; б) складені терміни, в яких всі три слова виражені термінами: вектор електричної індукції, імпульс електромагнітного поля, підсилювач електричних сигналів, щільність електричного струму.

Складниками термінологічних сполучень, побудованих за моделлю іменник у наз. в. + іменник у род. в., як і в атрибутивних словосполученнях, є слова і термінологічного, і нетермінологічного характеру, причому носієм основного термінологічного значення виступає переважно іменник у формі Р.в.: лінія електропередачі, характеристика генератора тощо. Використання прикметників у препозиції до цих термінологічних сполучень породжує тричленні термінологічні конструкції прикметник + іменник + іменник: габаритна потужність двигуна, граничний струм самопогасання, динамічне гальмування електропривода, номінальна напруга ізоляції, середнє значення струму.

Широко вживаними є і термінологічні сполучення моделі прикметник + прикметник + іменник: асинхронна електрична машина, індукційний вимірювальний прилад, місцева електрична мережа, постійний електричний струм, універсальний колекторний двигун. У цій тричленній синтаксичній конструкції перший прикметник виконує уточнювальну функцію. Наприклад, двочленний термін вимірювальний прилад, приєднавши ще один прикметник, диференціює своє значення за певними ознаками, пор.: вимірювальний прилад і електродинамічний вимірювальний прилад, індукційний вимірювальний прилад, магнітоелектричний вимірювальний прилад.

Серед трикомпонентних електротехнічних термінів невелику групу становлять ті, у граматичній структурі яких наявні прийменники: міст для вимірювання опору, тиратрон з тліючим розрядом, холодний катод з емісією, частота струму в опорі.

В електротехніці спостерігаємо тенденцію до широкого використання багатокомпонентних термінів-словосполучень. Це зумовлено прагненням передати нові диференційні ознаки поняття для того, щоб термін, який називає нове поняття, став семантично точнішим. Чотирикомпонентні утворення становлять близько 10% термінів-словосполучень: демпферна обмотка електричних машин, наявна потужність електроенергетичної системи, ударний струм короткого замикання; тривалість використання встановленої потужності, частота струму індукційного нагріву; лічильник активної електричної енергії, фаза синусоїдального електричного струму; регулювання частоти обертання струму, час прольоту носіїв заряду (струму); коефіцієнт використання встановленої потужності, магазин опорів електричних величин; щільність електричного струму зміщення, щільність електричного струму провідності.

Серед електротехнічних термінів наявні також п’яти- та шестикомпонентні моделі, які виникли внаслідок ускладнення термінів простішої конструкції. Вони не відзначаються великою продуктивністю: машина простійного струму паралельного збудження, режим роботи підсилювачів електричних коливань, струм термічної стійкості трансформатора струму, фаза багатофазної системи електричних кіл; безконтактні схеми керування електроприводами на логічних елементах, межі робочого діапазону лічильника за силою струму, номінальний струм короткого замикання трансформатора струму, трансформатор для індукційного нагріву підвищеної і високої частоти.

Третій розділ “Системні відношення в електротехнічній термінології та деякі проблеми нормативності й стандартизації” складається з чотирьох підрозділів.

Перший підрозділ “Проблема мотивованості – немотивованості термінів” присвячений явищам системності та мотивованості термінів.

Системність лексики яскраво виявляє себе в закономірних, регулярних зв’язках одиниць. Парадигматичні та синтагматичні відношення – основні типи системних зв’язків у лексиці. Ці типи відношень наявні між одиницями одного рівня мовної системи і водночас є універсальним явищем для системи загалом, тобто реалізуються на всіх її рівнях. Електротехнічній термінології, як складникові термінологічної підсистеми української мови, притаманні риси парадигматичних і синтагматичних відношень.

У другому підрозділі “Синонімічні відношення в електротехнічній термінології” зазначено, що поява синонімії в цій терміносистемі зумовлена лінгвістичними та екстралінгвальними факторами. Синоніми в термінології – це терміни, що стосуються одного денотата, але розрізняються за будовою, етимологією, семантичними особливостями елементів, новизною. Залежно від цього виділяємо:

1. Лексичні синоніми: інвентор – перетворювач, клема – затискач; машина постійного струму паралельного збудження – машина шунтова, живильна лінія – фідер.

2. Морфологічні синоніми, які диференціюють характеристику позначуваного ними поняття (процесу) щодо тривалості: заземлення – заземлювання, перетворення - перетворювання та ін.

3. Морфолого-синтаксичні синоніми, що утворюються внаслідок різних скорочень: електростанція – ЕС, лінія електропередачі – ЛЕП.

Еквіполентні опозиції виникають між словами, які одночасно мають і спільні, і специфічні компоненти. Для аналізованої терміносистеми яскравим виявом еквіполентних відношень є антоніми, що досліджені в третьому підрозділі “Антонімічні пари електротехнічних термінів”. Для характеристики антонімічних пар української електротехнічної термінології використано класифікацію, запропоновану Т.І.Панько. Антоніми поділено на спільнокореневі (словотвірні) та різнокореневі (лексичні).

У сучасній електротехнічній терміносистемі антонімічні значення спільнокореневих термінів-антонімів представлені такими типами:

а) протиставлення префіксів полярного значення, пор.: недозбудження – перезбудження, недонапруженість – перенапруженість;

б) протиставлення, що створюється за допомогою префіксів із значенням протилежності, зокрема а-, анти-, де-, без- та проти-: полярність – аполярність, катод – антикатод, модуляція – демодуляція, батарейний – безбатарейний, контакний – безконтактний; вібраційний – противібраційний, дія – протидія тощо.

Крім спільнокореневої антонімії електротехнічній терміносистемі властиві й антонімічні відношення, побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів, пор.: макросистема – мікросистема, одножильний – багатожильний (провід). Небагато таких антонімічних пар має мотивацію в загальнолексичних антонімах: виробництво електричної енергії – споживання електричної енергії, висока напруга – низька напруга та ін.

Виділення різних типів лексичних одиниць відбувається на основі зіставлення плану змісту і плану вираження. Осмислення семантичної протилежності допомагає точніше визначити значення слів, їхні взаємозв’язки та місце в лексичній системі мови.

У четвертому підрозділі “Проблема стандартизації електротехнічних термінів” обґрунтовано наукові засади систематизації та нормалізації української електротехнічної термінології.

Лінгвістична уніфікація термінології передбачає передусім зведення різних способів творення термінів до раціонального мінімуму словотвірних моделей, які б відповідали вимогам служити засобом вираження спеціального поняття. І тоді основна мета лінгвістичної уніфікації термінології полягала б у ліквідації невиправданого різноманіття та варіювання мовних засобів вираження спеціальних понять, що в навчальній, довідковій та документальній літературі небажані.

Зважаючи на потреби державотворення, основними завданнями сучасного термінознавства є систематизація, упорядкування, кодифікація та стандартизація наукової термінології.

Систематизація та кодифікація української наукової термінології відбувається в кількох напрямках: видання державних стандартів на терміни, створення різних класифікаторів та галузевих словників.

Одним із ефективних засобів регулювання та кодифікації мови науки є стандартизація наукової термінології, що сприяє: а) розробленню системи поняттєвих засобів, б) уточненню наявних і формуванню нових понять, в)кодифікації науково-обґрунтованої української термінології.

Упорядкування терміносистеми будь-якої мови починається з виявлення системних відношень між матеріальними об’єктами, а це можливо лише за умови створення термінологічних словників, які виконують три функції: навчальну, довідкову і систематизаційну. У процесі їх укладання особливо виявляються “вади” терміносистем (полісемія, синонімія, дублетність, неологізми, застарілі та не рекомендовані терміни), які потребують упорядкування та кодифікації.

Кодифікація сучасних українських терміносистем відбувається на словотвірному рівні. Останнім часом спостерігаємо тенденцію до відновлення органічних для української мови словотвірних типів: вживання віддієслівних іменників на -ння замість іменників на -ка: оброблення замість обробка, прокладання замість прокладка; віддієслівних прикметників на -альний замість активних дієприкметників на -учий (-ючий) у значенні прикметників: фільтрувальний замість фільтруючий, систематизувальний замість систематизуючий.

У Висновках узагальнено результати дослідження.

Українська науково-технічна термінологія – автономна й відносно замкнена, але не позбавлена впливів загальновживаної мови та термінологій інших галузей.

У розвитку української електротехнічної терміносистеми виокремлено три етапи. Найпродуктивнішим є третій, що припадає на кінець 90-х років ХХст., йому притаманне відродження електротехнічної термінології у час набуття Україною статусу незалежності. Здійснено продумані поетапні реформи, узгоджено нововведення із нормативними документами, усунено помилки, зумовлені стихійністю в період розбудови цієї терміносистеми.

Вона є різнорідною з погляду походження. Її основу становить питома українська лексика. Крім того, у ній наявний значний масив запозичень як з близькоспоріднених, так і неблизькоспоріднених мов. Серед них переважають грецькі та латинські запозичення.

Найпродуктивнішим способом творення електротехнічних термінів є афіксація (близько 28%), яка забезпечує однослівну деривацію за іменниковими, прикметниковими та дієслівними типами. Морфологічна деривація представлена такими способами творення електротехнічних термінів: суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний.

Високою продуктивністю відзначаються терміни-композити. Вони утворюються переважно з двох основ. Юкстапозити є менш активними у творенні складних термінів. У процентному співвідношенні це можна виразити так: композити – близько 4%, юкстапозити – близько 1%.

Важливим етапом у розвитку номінативних процесів в електротехнічній терміносистемі є абревіація, зумовлена прагненням до компресії. Серед абревіатур найуживанішими є ініціальні та комбіновані.

Одним із відносно продуктивних способів термінотворення є лексико- семантичний: загальновживані слова зазнають термінологізації і стають нормативними термінами

Синонімія та антонімія в електротехнічній термінології – це мовні явища, однорідні з такими ж явищами в загальновживаній мові, але з певними відмінностями. Система словотворчих засобів, що зумовлюють антонімічність термінів, відрізняються від засобів вираження в загальновживаній мові.

Уніфікація терміносистем відбувається на лексико-семантичному та словотвірному рівнях. Перший передбачає уніфікацію та надання термінології наявних у мові лексичних і словотвірних норм, де орієнтуються насамперед на вимоги, які висуваються до наукового терміна на відповідність його змісту позначуваному поняттю. Такі вимоги, з одного боку, сприяють семантичній чистоті терміносистеми, а з іншого – з них вилучаються терміни, що не відповідають сучасному рівневі розвитку суспільних відносин, науки, техніки тощо.

Поліаспектна характеристика сучасної української електротехнічної термінології засвідчує, що це складна і розгалужена система, процес формування якої триває. Особливості системної організації її термінів на семантичному і структурному рівнях зумовлюють потребу виділення електротехнічної терміносистеми в окрему підсистему загальнолітературної мови.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В

ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Козак Л.В. Виникнення української електротехнічної термінології та спроби її стандартизації // Ономастика і апелятиви. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – С. 46 - 50.

2. Козак Л.В. Інтернаціоналізми в українській електротехнічній термінології // Ономастика і апелятиви. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – С. 51 - 58.

3. Козак Л.В. Морфологічні способи творення української електротехнічної термінології // Дослідження з лексикології та граматики української мови. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1999. – С. 45 - 56.

4. Козак Л.В. Дво-, три та багатокомпонентні словосполучення в українській електротехнічній термінології // Дослідження з лексикології та граматики української мови. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. – С. 59 – 64.

5. Козак Л.В. З досвіду роботи по вивченню електротехнічної термінології на заняттях з української мови в технічному вузі // Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції “Шляхи удосконалення змісту, форм і методів навчання в університетах”. – Кривий Ріг: Мінерал, 1999. – С. 52 - 53.

6. Козак Л.В. Досвід роботи над словником електротехнічних термінів // Сучасні проблеми термінології та термінографії: Тези міжнародної наукової конференції / Київ 2 - 4 лютого 2000 // Укладач З.У.Борисова. – К., КМУЦА, 2000. – С. 120 – 121.

7. Козак Л.В. Вживання іншомовних слів в українській електротехнічній термінології // Проблеми української наукової термінології. Матеріяли 6-ї Міжнародної наукової конференції. – Львів: Львівська політехніка, 2000. - № 402. – С. 264 – 265.

8. Козак Л.В. Типи відношень у багатокомпонентних словосполученнях в українській електротехнічній термінології // Проблеми української наукової термінології. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2002. - № 453. – С. 250 – 253.

АНОТАЦІЯ

Козак Л.В. Українська електротехнічна термінологія (словотвірний аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню української електротехнічної термінології як цілісної системи спеціальних понять.

Визначено основні етапи розвитку електротехнічної терміносистеми. Виявлено різнорідну етимологічну базу електротехнічних термінів, проаналізовано продуктивні способи їх творення. Обґрунтовано принципи виявлення лексичної, морфологічної та морфолого-синтаксичної синонімії.

Встановлено два рівні нормалізації електротехнічної терміносистеми та особливості системної організації її одиниць на семантичному та структурному рівнях.

Ключові слова: термін, електротехнічні терміни, терміносистема, номен, номенклатура, професіоналізми, системні відношення, синонімічні відношення, антонімічні відношення, словотвір, способи словотвору.

АННОТАЦИЯ

Козак Л.В. Украинская электротехническая терминология (словообразовательный аспект). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2002.

Диссертация посвящена анализу электротехнической терминологии как целостной системе специальных понятий. Исследован процесс ее зарождения и формирования, разграничены периоды развития этой терминосистемы, проанализированы письменные источники, в которых зафиксированы электротехнические термины.

В работе уточнены некоторые лингвистические понятия (“термин”, “номенклатура”, “профессионализм”, “синонимические отношения”, “антонимические отношения”). Обоснована теоретическая база исследования, для номинации специальных понятий используется система языковых средств, среди которых термины отделены от других языковых единиц.

Для изучения выбрана неоднородная по составу электротехническая терминология. Осуществлен анализ лексики украинского языка с учетом развития технических наук в Украине. Выяснено, что большинство терминов-слов современного украинского языка образуется способом, традиционно называемым морфологическим. В сфере электротехнической лексики морфологическое словообразование представлено всеми его основными разновидностями (префиксация, суффиксация и префиксально-суффиксальный способ). Значительную часть электротехнических терминов в украинском языке составляют слова, образованные от двух и более основ путем осново- и словосложения, аббревиации.

Продуктивными в исследуемой терминологии являются лексико-семантический и синтаксический способы словообразования. Установлено, что в современном украинском языке специальной лексике, обозначающей электротехнические понятия, свойственны качества, отражающие динамику процессов перехода от общеупотребительного слова к термину (лексико-семантический способ образования электротехнических терминов).

Выявлены регулярные модели, по которым образуются электротехнические термины-словосочетания: двух-, трех- и четырехкомпонентные модели. Составными частями терминологических словосочетаний являются слова как с терминологическим, так и нетерминологическим значением.

Исследована заимствованная лексика с точки зрения ее происхождения. Это заимствования с латыни, греческого, английского, немецкого и французского языков. Исследуемая лексика постоянно пополняется за счет дериватов и заимствований из европейских языков, которые подвергаются воздействию грамматических, словообразовательных и фонетических законов украинского языка.

Исследованы системные отношения в украинской электротехнической терминологии и вопросы мотивированности - немотивированности терминов. Для этой терминосистемы характерны черты парадигматических и синтагматических отношений.

Появление синонимии в анализированной терминологии обусловолено лингвистическими и экстралингвистическими факторами. Выявлено соотношение синонимии и антонимии в электротехнической терминологии. Выработаны рекомендации по