НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім..В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 343.3/.7

КОРОЛЕНКО Микола Павлович

КВАЛІФІКАЦІЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ

УМИСНИХ ВБИВСТВ

ПРИ ОБТЯЖУЮЧИХ ОБСТАВИНАХ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінальне-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко - правового факультету Одеського національного факультету ім. І.І. Мечникова.

Науковий керівник | Доктор юридичних наук Стрельцов Євген Леонідович., професор, проректор з наукової роботи Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Офіційні опоненти: | Доктор юридичних наук Скибицький Василь Васильович, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України.

Кандидат юридичних наук, доцент Дзюба Володимир Трохимович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра кримінального права та кримінології, заступник декана юридичного факультету.

Провідна установа |

Львівський національний університет імені І.Франка,

кафедра кримінального права і процесу,

Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться “24” квітня 2002 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 при Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України (01001,м.Київ-1, вул. Трьохсвятительска, 4, тел. 228 – 80 – 46).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительска, 4, тел. 228 – 80 – 46).

Автореферат розісланий ”24” березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.М.КУЧЕРЕНКО

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст.ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне (абсолютне) право на життя. Обов'язок держави захищати життя людини. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Ці положення Конституції України відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, сформульованим у Загальній Декларації прав людини, Європейській Конвенції з прав людини, Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права та ін. і закріплюють пріоритет загальнолюдських цінностей та положення про заборону свавільного позбавлення життя. Сучасна криміногенна ситуація в Україні характеризується зростанням злочинності, в тому числі умисних посягань на життя людини. Про це свідчать статистичні дані про зростання кількості умисних вбивств, як на терені раніше СРСР, так і на терені України зараз. В 1956 році в СРСР було зареєстровано 9 649 вбивств, а в 1991р. – 25 437, в Росії за 1986-1995 р.р. кількість вбивств збільшилась в 3,4 разів.

В Україні в 1972 р. було зареєстровано 1 577 вбивств, в 1992 р. – 3 679, а в 2000 р. – 4 034 вбивства, при цьому значна частина цих злочинів залишилась нерозкритою. Відмічається зростання латентності цих особливо тяжких злочинів.

Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання.

Саме правова охорона людини від злочинних посягань на її життя і здоров'я, як на найбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпечена нормами Кримінального кодексу України 2001 р. В розділі II КК більш чітко визначені ознаки злочинів проти життя людини, а саме найтяжчий їх різновид – умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, та встановлює більш суворіше покарання за нього порівняно з КК УРСР 1960р.

Законодавством всіх країн світу умисне вбивство віднесено до найбільш тяжких злочинів, а тому переважна більшість кримінальних кодексів започатковує Особливу частину нормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тим самим стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей. Адже свавільне позбавлення життя людини на війні, внаслідок теракту, або в результаті злочину надзвичайно тяжко сприймається родичами і близькими потерпілого, співробітниками по роботі, викликає негативне відношення громадськості, як до вбивці, так і до певних політичних ситуацій і державних інституцій.

Проблема умисного вбивства взагалі і вбивства при обтяжуючих обставинах вимагає:

-

-

-

Зумовлено це тим, що для прийняття судом законного рішення і постановлення законного вироку, необхідно провести довгострокові та затратні оперативні і слідчі дії, надзвичайно складні експертизи та інші дослідження. Все це разом робить досудове і судове слідство по факту вбивства при обтяжуючих обставинах надто трудомістким та витратним.

Іншою проблемою є те, що структура Особливої частини КК України, архітектоніка її норм створюють ускладнення, пов'язані з конкуренцією кримінально-правових норм та кваліфікацією дій співучасників.

Названі проблеми постійно досліджувались відомими як вітчизняними, так і зарубіжними вченими-криміналістами. На Україні цією проблематикою займались: Александров Ю.В.,Андрушко П.П., Бажанов М.І., Борисов В.І., Глушков В.О., В.Т.Дзюба, Кобзаренко П.В., Коржанський М.Й., Матишевський П.С., Мельник М.І., Навроцький В.О., Смітієнко В.М., Сташис В.В., Тарарухін С.А., Фесенко Є.В., Шапченко С.Д., Яценко С.С., а в Російській Федерації: Аніянц М.К., Антонян Ю.М., Бородін С.В., Загородніков М.І., Кузнєцова Н.Ф., Побєгайло Є.Ф., Шаргородський М.Д.

Проте слід зазначити, що ці дослідження проводилися в іншій політико-правовій ситуації за умов соціалістичної системи права. Нове кримінальне законодавство України, яке має іншу філософську та концептуальну природу, вимагає дослідження проблем класифікації та кваліфікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах на нових правових та наукових засадах.

Це в першу чергу стосується визначення поняття вбивства, об'єкту злочинів проти життя, з'ясування тих фактичних даних, які враховані при визначенні нових обтяжуючих обставин, та які, в подальшому, повинні бути враховані законодавцем при вдосконаленні кримінального законодавства. Подальша розробка цієї проблеми позитивно впливатиме на правотворчу та правозастосову діяльність, сприятиме кращому розумінню механізму вчинення вбивства, в тому числі і кваліфікованого. Проблема полягає і в тому, що в Україні не проводилось монографічного дослідження, яке в комплексі охоплює проблему кримінальної відповідальності за умисне вбивство та його різновиди. Також відсутні щодо нового законодавства роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з питань кваліфікації вбивств при обтяжуючих обставинах. Окрім цього, навіть саме нове законодавство України про кримінальну відповідальність за посягання на життя людини має бути приведено у відповідність до норм міжнародного права щодо прав людини, а в силу цього, відповідно, вдосконалено архітектоніку відповідних кримінально-правових норм тощо. Цим і пояснюється вибір теми дисертації.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення юридичної природи умисних вбивств при обтяжуючих обставинах; розробка критеріїв (підстав) класифікації обтяжуючих обставин цього різновиду вбивства; більш чітке визначення та вдосконалення правил кваліфікації умисних вбивств; розробка пропозицій з поліпшення практики застосування законодавства (ст. 115 КК) та вдосконалення чинного законодавства.

Враховуючи наведене, об'єктом дослідження є кримінально-правова категорія – вбивство, тобто діяння (дія або бездіяльність), під час вчинення якого потерпілий (фізична особа) протиправно і свавільно позбавляється життя, в тому числі й такий різновид цього злочину вбивства як вбивство при обтяжуючих обставинах.

Предметом дослідження є норми кримінального законодавства, якими передбачена відповідальність за вбивство; слідча та судова практика застосування норм КК України про відповідальність за вбивства при обтяжуючих обставинах; доктринальне тлумачення та розуміння слідчими, прокурорами, адвокатами, суддями юридичної природи та змісту норм КК України за кваліфіковане вбивство.

Методологічні основи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, з яких основними є:

-

-

-

-

Використання різних методів дослідження, джерел інформації (національного та зарубіжного законодавства, наукових праць вітчизняних та зарубіжних авторів, положень, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами-правниками на сторінках наукових видань, аналіз слідчої та судової практики розгляду справ про умисні вбивства та результатів її узагальнення) дало можливість автору виявити ряд нових кримінально-правових проблем, що стосуються умисного вбивства та його різновиду – кваліфікованого вбивства, та запропонувати способи їх розв'язання.

У роботі використовувались довідкова література та словники.

Нормативно-правовою базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Кримінальний кодекс України 2001 року, міжнародно-правові акти.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим монографічним дослідженням в Україні питань кримінальної відповідальності за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах та їх кваліфікації. На основі комплексного дослідження історичних, нормативних та доктринальних аспектів проблеми кваліфікації вбивства при обтяжуючих обставинах, автор сформулював нове бачення основного змісту кримінальної відповідальності за ці злочини.

У дисертації виноситься на захист ряд нових у теоретичному плані та важливих у правозастосовчий діяльності положень, зокрема:

1. Пропонується власне визначення поняття вбивства, під яким розуміється “протиправне умисне позбавлення життя іншої особи, народженої людиною (вбивство)”.

2. Автор пропонує доповнити коло обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин, що визначені ч. 2 ст. 115 КК України, наступними видами:

- вбивство, яке поєднане із викраденням людини;

-

-

-

-

-

-

Пропонується також доповнити пункт 4 частини 2 статті 115 КК України такою обставиною як “вбивство особи, яка перебувала у безпорадному стані (похилий вік, тяжка хвороба)”.

3. В роботі запропоновано та наведено аргументи щодо доповнення переліку обтяжуючих обставин такою ознакою: “вбивство, вчинене спеціальним суб'єктом (особою, яка використовує свою службову діяльність для схилення осіб, що від нього залежать по службі, до вчинення вбивства)”.

4. В роботі обґрунтовується розподіл обтяжуючих обставин умисного вбивства на два види за об'єктивними та суб'єктивними підставами.

5. Автор пропонує в ст. 27 КК України розширити коло співучасників за рахунок віднесення до них “замовника”, “функціонера”, “посередника”, та дає визначення їх юридичних ознак.

6. В розвиток положень міжнародно-правових норм щодо захисту життя людини та виходячи з того, що Конституцією України визначено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя (ст. 27 Конституції України), автор аргументовано доводить виключити з числа вбивств “вбивство через необережність” та визначити це діяння як “необережне заподіяння смерті”, передбачивши різновиди цього злочину.

7. Автор робить спробу аргументувати необхідність в роз'єднанні на нормативному рівні “злочинів проти життя” від “злочинів проти здоров'я”.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що автор запропонував змінити редакцію статті 115 КК України шляхом уточнення поняття умисного вбивства, уточнення і розширення кола обтяжуючих обставин та визначив їх класифікацію за об'єктивними та суб'єктивними підставами. Крім того, автор запропонував розширити коло співучасників та виключити з числа вбивств “вбивство через необережність”, шляхом визнання його “необережним позбавленням життя”, а також на нормативному рівні відокремити “злочини проти життя” від “злочинів проти здоров'я” (законотворчий аспект).

Дисертантом проаналізовані матеріали 212 найбільш характерних з точки зору судової практики та теорії правозастосування з досліджуваних питань кримінальних справ судів України, узагальнення Верховного Суду України по цій категорії справ та врахував власний досвід розгляду кримінальних справ про вбивства. Отримані результати цього аналізу враховуються у діяльності судів України, та направлені до Верховного Суду України для врахування при прийнятті Пленумом постанови щодо кваліфікації вбивств (правозастосовчий аспект), використовуються у навчальному процесі Одеського національного університету імені

І.І. Мечникова. Автор вважає, що отримані результати аналізу будуть корисними для подальшого удосконалення кримінального законодавства України (законотворчий аспект).

Положення, які містяться в роботі , а також практичні рекомендації автора можуть бути використані в юридичних вузах та факультетах при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, при проведенні занять по темі: “Злочини проти життя та здоров’я людини”; а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів (навчальний аспект).

Висновки і пропозиції, викладені в дисертації, можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, чому сприяють: великий масив нормативних актів, матеріалів слідчо-судової практики та літературних джерел, проблемний та дискусійний характер сформульованих автором положень (науково-дослідницький аспект).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані під час обговорення роботи та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правового Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова, а також на семінарах – нарадах колегій в кримінальних справах обласних судів України.

Результати роботи доповідалися на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, які відбувалися в Одеському університеті ім. І.І. Мечникова та на Міжнародній конференції, яка відбулася в Європейському університеті фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу (16-17 травня 2001р.).

Дисертантом підготовлені Методичні рекомендації регіональним судам України щодо розгляду справ про вбивства та направлені до обласних судів та Верховного Суду України.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновку, а також списку використаних джерел, що становить 225 найменувань. Загальний обсяг дисертації 189 сторінок, список використаних джерел 14 сторінок.

Основний зміст

У вступі визначається актуальність теми, дається загальна характеристика основних напрямів дослідження, визначається його мета та завдання, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію.

Перший розділ “Історичний та порівняльно-правовий аспекти кримінально-правової характеристики умисного вбивства при обтяжуючих обставинах як особливого різновиду злочинів проти життя людини”, складається з двох підрозділів. В ньому розглядається історичний аспект відповідальності за вбивство на теренах України та порівняльно-правовий аспект проблеми умисних вбивств при обтяжуючих обставинах за кримінальним правом окремих зарубіжних держав.

У першому підрозділі “Історія розвитку кримінального законодавства про відповідальність за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах на теренах України” подається історичний огляд проблеми кримінальної відповідальності за вбивство та його особливого різновиду – вбивства при обтяжуючих обставинах (кваліфікованого вбивства), що вперше було на законодавчому рівні закріплено в “Руській правді” (X ст.).

Автор вважає, що цей аспект має бути досліджений в трьох історичних вимірах:

1. Час існування Київської Русі, коли використовувались норми як звичаєвого так і статутного права. Найбільш сувора відповідальність у вигляді відання на “потік і пограбування” призначалася за підпали, конокрадство та розбій, пов'язані з вбивством.

2. Втрата державності на теренах України. Після татаро-монгольської навали на теренах України поступово почали діяти правові системи спочатку Литви та Польщі, а потім і Московії (Росії). Поряд з цим в цей період продовжувалося використовуватися звичаєве право та статутне право (“Руська правда”).

В цей період в нормах кримінального права було сформульовано два підходи до визначення поняття злочину: формальний та матеріальний, з розкриттям юридичних ознак об'єктивного та суб'єктивного характеру з встановленням відповідальності за скоєння злочину шляхом бездіяльності.

До умисних вбивств при обтяжуючих обставинах відносилися: вбивство батьків, вбивство одного з подружжя іншим з подружжя, вбивство братом сестри, вбивство пана або вбивство під час бандитського нападу. З них покарання у вигляді смертної кари в першу чергу призначалося, враховуючи соціальний стан потерпілого (пан, близький родич), спосіб вчинення злочину (вбивство під час бандитського нападу), в чому вбачаються ознаки впливу романо-германської системи (сім'ї) права.

Правовою пам'яткою цього періоду є “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743р., які хоча і не були прийняті, але засвідчили закріплення на нормативному рівні поділ вбивств на умисні та необережні. В Главі 20 були визначені вбивства при обтяжуючих обставинах, вказані вище, а також вбивства шляхом отруєння, із застосуванням зброї тощо.

Починаючи з кінця XVIII століття відбулося знищення української державності, а заодно і загального права, як одного із джерел національного права України. Взамін почало діяти Московське законодавство, яке не мало нічого спільного з слов'янським правом, адже у Московському князівстві починаючи з XIV століття, зокрема Двінської Уставної грамоти, Судебників 1497р. та 1550р., Соборного уложення 1649р., почали домінувати положення та принципи публічного права. Відповідно до цих документів, вбивство каралося смертною карою в її найжорстокіших проявах: повішення, спалення, четвертування тощо.

З 1903 року на території України почало діяти російське Уголовне уложення. До кваліфікованих видів вбивств були віднесені такі, як і раніше нами були наведені (родинний стан потерпілого, церковник та ін.) та були враховані способи вчинення так званих “побутових” вбивств та декі суб'єктивні обставини.

3. Період соціалістичного права 1917-1990 р.р. З 1917 р. по 1922 р. у боротьбі з злочинними посяганнями на життя радянська влада використовувала кримінальне законодавство Російської імперії. Першим кодифікованим кримінально-правовим актом став Кримінальний Кодекс РФСР 1922р., який повністю був рецептований радянським урядом України в 1922р. В подальшому застосовувались КК УРСР 1927р. та 1960р. В цей період умисне вбивство при обтяжуючих обставинах визначалося законодавством радянських республік майже однаково.

Розгляд вбивства при обтяжуючих обставинах в історичному аспекті дає підстави зробити висновок про те, що ці різновиди вбивства вчинялися лише умисно; законодавець поступово відмовився від принципу об'єктивного вмінення; підставою відповідальності визнав вину (умисну форму); ознаками потерпілого почав визнавати не лише родинні ознаки “потерпілий-вбивця”, а й соціальний та інший статус потерпілого; загально небезпечний спосіб позбавлення життя потерпілого; мотив та мету вчинення вбивства та певні ознаки суб'єкту цього злочину.

У другому підрозділі “Відповідальність за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах за кримінальним правом окремих зарубіжних держав” досліджуються та аналізуються положення ст. 115 КК України у співвідношенні до відповідних положень кримінального законодавства окремих зарубіжних країн (пострадянських, країн соціалістичного табору, держав романо-германської та англосаксонської сімей права та деяких інших держав).

КК України 2001р. передбачив відповідальність за умисне вбивство без обтяжуючих та з обтяжуючими обставинами у ст. 115 КК. (ч. 1 та ч. 2 відповідно), замість двох статей ( ст.ст. 94, 93) КК 1960р.. В КК 2001р. кваліфікуючі обставини мають цифрову нумерацію 1-13. Видів обтяжуючих обставин збільшилось з дев'яти до тринадцяти. До ч. 2 ст. 115 КК України не ввійшли такі обтяжуючи обставини, як: вбивство, вчинене “особливо небезпечним рецидивістом” та вчинене організованою групою. В той же час перелік обтяжуючих обставин доповнено такими обтяжуючими обставинами: “вбивство заручника”, “вбивство, поєднане з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом”, “вбивство малолітньої дитини”. Також змінено послідовність викладення обтяжуючих обставин та внесено певні уточнення редакційного характеру.

Подібним чином встановлена кримінальна відповідальність за вбивство при обтяжуючих обставинах КК Російської федерації 1996 року (ст. 105) - 13 обтяжуючих обставин, КК Республіки Казахстан 1997 року (ст. 96) – 13 обтяжуючих обставин, КК Республіки Білорусь 1999 року (ст. 139)- 16 обтяжуючих обставин.

Це засвідчує, що законодавці пострадянських держав пішли по шляху розширення переліку обтяжуючих обставин, відносячи до них обставини, що вироблені теорією і практикою, змінами у житті суспільства. Так, ч. 2 ст. 105 КК РФ кваліфікуючими обставинами визначає: “вбивство особи, яка завідомо для винного знаходилася в безпорадному стані”, “поєднане з викраденням людини або із захопленням заручника”, “вбивство з корисливих спонукань або по найму”, “вбивство, поєднане з розбоєм, вимаганням або бандитизмом”, “вбивство з метою використання органів та тканин потерпілого”. Подібним чином визначені обтяжуючі обставини за КК Республіки Казахстан та Республіки Бєларусь. Так, КК Республіки Бєларусь, п. 14 ч. 2 ст. 139 КК закріплює “вбивство з мотивів расової, національної, релігійної ворожнечі та розбрату”.

У КК Республіки Польща 1997 року в Главі 19 “Злочини проти життя і здоров'я” ст. 148 передбачено відповідальність за просте вбивство. Параграфом 2 передбачена відповідальність за кваліфіковане вбивство. До обставин, що обтяжують відповідальність віднесено: вбивство з особливою жорстокістю, у зв'язку із захопленням заручника, з зґвалтуванням, або розбоєм; в результаті мотивації, що заслуговує особливого осуду; з використанням вогнепальної зброї або вибухових речовин, а також згідно параграфа 3 особи, яка однією дією вбиває двох або більше осіб, або раніше був правомочно засуджений за вбивство.

За КК ФРН 1871 року в редакції 1998 року та за станом на 1999 рік розділом 16 “Злочинні діяння проти життя” параграфом 211 встановлено кримінальну відповідальність за “тяжке вбивство” - при обтяжуючих обставинах, якими є: вбивство із садиських спонукань, для задоволення статевого потягу, з корисливих та інших ганебних спонукань, жорстоким способом або загально небезпечними засобами, або для приховання іншого злочинного діяння або полегшення його вчинення.

КК Іспанії 1995 року ст.ст. 139, 140 встановлена відповідальність за вбивство при обтяжуючих обставинах, до яких відносить: віроломство, за плату, за винагороду або за обіцянкою, з особливою жорстокістю.

За кримінальним правом Великобританії згідно ст. 1 Закону про вбивства 1957 року кваліфікація умисного вбивства як тяжкого (кваліфікованого) визначається однією обставиною: наявністю у винуватого “заздалегідь обдуманого злого умислу”. Він констатується при наявності у винуватого намірів протиправно умертвити іншу особу; протиправно нанести іншій особі тяжке тілесне ушкодження. Друга обставина розуміється такою, яка об'єктивно і реально тягне за собою смерть або потягла настання смерті.

Подібним чином визначаються та кваліфікуються аналогічні вбивства за законодавством Франції (ст. 221-3 КК) 1992 р.

Кримінальним законодавством деяких штатів Сполучених Штатів Америки, зокрема КК Штату Нью-Йорк дається визначення поняття вбивства: “вбивство означає вчинок, яким завдається смерть особі або дитині, яка ще не народилася, якою жінка була вагітна на протязі більше 24 тижнів…".

Тяжке вбивство першого ступеню буде мати місце при наявності таких обтяжуючих обставин:

-

-

-

Аналіз кримінального законодавства деяких країн світу дає підстави зробити висновок про те, що:

1.

2.

Розділ другий “Проблеми класифікації та кримінально-правової кваліфікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах за КК України”.

У першому підрозділі “Особливості (юридичного) складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України” виходячи з положень Конституції України автор робить висновок, що дотримання законності при застосуванні кримінального законодавства під час здійснення правосуддя правозастосувач повинен дати правильну, на підставі та у відповідності до закону юридичну оцінку вчиненому діянню, у точній і суворій відповідності фактичних обставин суті і змісту кримінально-правової норми, що обирається. Тільки за такого підходу постановлений судом вирок може бути визнаний законним та обґрунтованим і давати оцінку від імені України (держави) щодо вчиненого злочину і особи засудженого. В юридичній літературі поширеною є думка про те, що при цьому слід враховувати ряд загальних умов, закріплених в процесуальному законодавстві та розроблених наукою кримінального права. До таких умов відносять:

1. Встановлення всіх фактичних і юридичних обставин вчиненого злочину і даних про особу винного (ст.ст. 22, 64 КПК України). Головним при цьому є визначення наявності або відсутності злочину.

2. Оцінка кожної ознаки злочину окремо та їх сукупності.

3. Застосування кримінально-правової норми у повній відповідності з її законодавчим визначенням.

Основне і важливе місце при визначенні вказаних умов набуває інститут складу злочину. Автор, повністю підтримуючи це теоретичне положення, розглядає склад злочину як сукупність чотирьох його обов'язкових елементів та відповідних юридичних ознак, які характеризують кожний з цих елементів. Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах постає вимога чіткого визначення всіх структурних складових складу злочину: об'єкта вбивства, об'єктивної і суб'єктивної сторін злочину, та суб'єкта цього посягання.

Об єкт злочину. КК України 2001 року в статті 1 на нормативному рівні визначив об'єкти кримінально-правової охорони , головним з яких визнав людину з її правами і свободами, що обумовлено Конституцією України (ст.ст.3, 27), міжнародними правовими документами з прав людини. Такий підхід, в основі якого лежать індивідуальні права та свободи людини і громадянина, обумовив відмову від деяких ідеологічних ознак визначення поняття об'єкта злочину як “соціалістичних суспільних відносин, які охороняються радянським кримінальним правом” (Б.С. Никифоров, М.Й. Коржанський та інші вчені).

Автор вважає, що українські криміналісти, починаючи з 90-х років, в правовому розумінні більш правильно визначають, що об'єктом злочину повинні визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні цінності (П.С.Матишевський, Є.В.Фесенко). Виходячи з цього, основними структурними частинами цінностей, що охороняються законом, слід вважати суб'єктів відносин та ті блага , що їм належать, тобто те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам (П.С.Матишевський). Виходячи з того, що об'єкт злочину – це цінності ( блага, законні інтереси), що охороняються кримінальним законом та на які спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду, зроблено висновок: об'єктом вбивства є життя людини як природне абсолютне право. Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, об'єкт злочину, окрім вказаних вище ознак, має свої специфічні особливості, які притаманні саме потерпілому від злочину. Наприклад, вбивство двох або більше осіб, чи жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, або особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Юридичні ознаки, що характеризують потерпілих від цих злочинів, вимагають при кримінально правовій оцінці вчиненого врахувати їх як такі, що суттєво збільшують ступінь тяжкості злочину, а тому не є рівнозначними з деякими іншими обтяжуючими обставинами. Таким чином, об'єкт злочину кваліфікованого вбивства повинен визначатись з урахуванням всіх ознак, які характеризують потерпілого.

Об'єктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах полягає в позбавленні життя іншої людини. Її характеризують три обов'язкові ознаки: дія (бездіяльність), злочинний наслідок та причинний зв'язок. Об'єктивна сторона вбивства може виконуватися винуватою особою як безпосередньо, так і опосередковано, з використанням неосудних осіб та осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності. Стосовно дії (бездіяльності) слід враховувати те, що їх сутність обумовлюється способом, яким потерпілий позбавляється життя. Під способом цього злочину слід розуміти особливо небезпечне насильство (фізичне або психічне), змістом якого є реальна і об'єктивна загроза життю. На думку пошукувача, особа, яка вчиняє цей злочин, в повному обсязі усвідомлює не лише характер своєї дії (бездіяльності), а і спосіб вчинення злочинних дій та характерні особливості злочинних наслідків – смерті потерпілого. Так, фізичне насильство характеризується не лише застосуванням суспільно небезпечних предметів (зброя, вибухівка, отрута, радіоактивні матеріали та ін.), а і самими рухами, діями суб'єкта злочину (застосування прийомів, використання знань з анатомії людини, тяжкості хвороби та ін.).

Психічне насильство стосовно вбивства має свою юридичну специфіку. Як правило винна особа використовує відомі їй певні обставини (час, місце злочину), інші чинники (емоційний стан потерпілого, стан здоров'я тощо) для впливу на свідомість та волю потерпілого з метою доведення до тяжкого психічного розладу, який би реально і об'єктивно сприяв настанню смерті потерпілого.

Наслідком (шкодою) вбивства є насильницька біологічна смерть. Цей наслідок слід розглядати в двох площинах: 1. У площині об'єктивно виявленого злочину. 2. У площині конкретно виписаного в законі складу злочину (П.С.Матишевський).Виходячи з того, що при вбивстві злочинні наслідки у вигляді смерті потерпілого є обов'язковою ознакою, а тому готування до вбивства, замах на вбивство утворюють незакінчений склад незакінченого злочину, що вимагає обов’язкове посилання на ст.ст.14,15 КК України.

Причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і злочинним наслідком – смертю потерпілого є третьою обов'язковою ознакою об'єктивної сторони вбивства. Автор приєднується до позиції українських криміналістів, згідно якої при вбивстві та його різновидах причинний зв'язок може бути як прямим (безпосереднім), так и опосередкованим. За наявності такого зв'язку час, що минув між посяганням на життя та смертю потерпілого, значення не має.

Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах юридичні ознаки, дії (бездіяльності), злочинні наслідки та причинний зв'язок між ними мають певні специфічні ознаки, які впливають на відповідальність за ці злочини, а тому їх детальний розгляд здійснено в підрозділах другому і третьому роботи.

Суб'єктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах характеризується умисною формою вини (ст.24 КК), мотивом і метою злочину. Ці різновиди вбивства можуть вчинятися як з прямим так і з непрямим умислом.

Автор, виходячи з юридичної природи вбивства, вважає, що суб'єкт злочину, вчиняючи умисне вбивство з прямим умислом, усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння (рухів, прийомів, створення певних обставин, обираючи час, місце, знаряддя тощо) як такого, що реально несе в собі причинно обумовлений .усвідомлений і передбачений наслідок – смерть потерпілого (інтелектуальний момент). Стосовно вольового моменту, то суб'єкт вбивства бажає настання смерті або свідомо припускає такий наслідок. Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, має місце деяка специфіка щодо дії (бездіяльності), а також злочинних наслідків, які обумовлені мотивами та цілями цього злочину.

Суб'єкт злочину вбивства при обтяжуючих обставинах - фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 14 років, та яку характеризують специфічні психологічні та психіатричні ознаки: агресивність та насильницька мотивація.

Автор погоджується з позицією вчених, які вважають, що осудність і вік суб'єкта злочину не відносяться до числа ознак складу вбивства (А.Н.Трайнін, С.В.Бородін), тому що вони відносяться до юридичних ознак, які характеризують будь – який злочин. Проте слід зазначити, що вони є обов'язковими при вирішенні питання щодо настання кримінальної відповідальності (ст. 5, ч.5 ст.6 та ст. 7 –3 КПК), стосовно віку та осудності (неосудності, обмеженої осудності) (ст.ст. 18, 22, 19, 20 КК, ст.ст. 416-421 КПК).

Вивчення судової практики, дослідження літературних джерел дає підстави для висновку про необхідність розгляду цього елемента складу злочину за ознаками спеціального суб'єкта вбивства при обтяжуючих обставинах з урахуванням певних спеціальних ознак, викладених в розділі другому роботи.

Підрозділ 2.2. “Визначення підстав класифікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах”. Дослідження умисного вбивства при обтяжуючих обставинах та в порівняльно-правовому аспекті (розділ 1 роботи) свідчить про необхідність систематизації розподілу обставин, що обтяжують вбивство, на класи, групи (види) за певними критеріями. На даний час проблема класифікації обтяжуючих обставин всебічно не досліджувалась. Більш того, за визначенням В.О.Навроцького , “Усі обставини, які обтяжують умисне вбивство, рівноцінні за своїм значенням, класифікація їх має не кримінально-правове, а дидактичне значення, і доцільна для кращого засвоєння таких ознак”. В подальшому В.О.Навроцький все-таки схиляється до традиційного вибору критеріїв для класифікації обставин – за елементами та ознаками складу злочину. Радянська наука кримінального права визнавала в цілому саме такий підхід визначення критеріїв класифікації обставин, обтяжуючих вбивство (М.Й.Коржанський, В.В.Сташис). Дещо інший підхід щодо даної проблеми висловлено С.В.Бородіним, який ми поділяємо. В роботі аргументується, що визнання таким критерієм елементів або ознак елементів складу злочину призводить до недоцільності проводити таку класифікацію за одними й тими ж обставинами та елементами (їх ознаками) складу злочину (В.О.Навроцький, П.П.Андрушко, С.Д.Шапченко). Дослідження судової практики свідчить про те, що за таких підходів суди допускають помилки при кваліфікації вбивства за однаковими обтяжуючими обставинами (ці питання розглядаються в підрозділі 2.3). Обтяжуючі вбивство обставини ( ч.2 ст.115) мають відповідати іншим цілям, а не лише вказувати на якусь обставину вбивства. Так, якщо вбивство двох або більше осіб характеризується за ознаками об'єкта і це сумнівів не викликає, то вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності не можна однозначно охарактеризувати, враховуючи лише ознаки, що характеризують саме об'єкт цього злочину. Слід врахувати і суб'єктивний фактор, а саме усвідомлення суб'єктом злочину малолітства дитини або стану вагітності жінки. Таким чином пошукач доходить висновку про визначення двох критеріїв, за якими групуються обставини, що обтяжують умисне вбивство. 1. Об’єктивні характеристики обтяжуючих обставин вбивства. 2. Суб'єктивні характеристики. Такий підхід надасть практичним працівникам слідства та суду більш чіткіше застосовувати ч.2 ст.115 КК.

Підрозділ 2.3. “Загальні правила кваліфікації злочинів та їх використання при кваліфікації умисного вбивства при обтяжуючих обставинах”. Автор схиляється до найбільш поширеної думки, що кваліфікація злочинів – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою (В.М.Кудрявцев, Б.О.Курінов, С.А.Тарарухін, С.Д.Шапченко). З цього слідує важливий висновок про те, що кваліфікація може бути правильною лише тоді, коли буде застосовано саме ту норму, яка передбачає саме це діяння, тобто застосовано лише одну конкретну норму, яка містить конкретний (індивідуальний) склад злочину, що найбільш повно описує ознаки певного злочину. Процес кваліфікації злочинів, таким чином, за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Практичне значення при цьому відіграють всі ознаки складу злочину, які виконують розмежувальну функцію. Особливе значення це має при кваліфікації кваліфікованих вбивств, де кожна обтяжуюча обставина, на думку автора, утворює різновид цього злочину. В роботі окрім цього розглядається співвідношення між кваліфікуючими обставинами (ч. 2 ст. 115) та обставинами, які обтяжують покарання (ст. 67 КК).Враховуючи ці обставини, автор аналізує стадії, правила та принципи кримінально-правової кваліфікації. Аналіз літературних джерел по цій проблематиці дає підстави для визначення чотирьох стадій (етапів) кваліфікації злочинів:

1. Визначення ознак злочину.

2.

3.

4.

Автор дослідив правила кваліфікації злочинів, під якими він розуміє певні прийоми, способи застосування кримінально закону. Їх практичне значення полягає в тому, що за їх допомогою визначаються як загальні (обов'язкові), так і спеціальні (окремі) вимоги щодо застосування норм кримінального закону. Вони можуть бути поділені на три види: легальні – закріплені в кримінальному законі; судові; інші (доктринальні). В основу такого поділу автор поклав підстави та принципи кваліфікації злочинів, підтримуючи при цьому позицію В.О.Навроцького.

Розглядаючи кваліфікацію злочинів як кримінально-правову оцінку умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, автор, виходячи з того, що лише суд може дати остаточну кримінально-правову оцінку кваліфікованого вбивства, вважає можливим сформулювати наступне: Кримінально-правова кваліфікація вбивства при обтяжуючих обставинах – це результат кримінально-правової оцінки діяння судом, який в процесуальній формі визначає те, що скоєне є злочином, та обирає відповідні норми кримінального (матеріального, процесуального та виконавчого) законодавства, на підставі та у відповідності з якими встановлює відповідальність за скоєне та визначає правові наслідки вчиненого.

Підрозділ 2.4. “Класифікація та кримінально-правова кваліфікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах за об'єктивними підставами”. Автор розкриває юридичний зміст об’єктивних кваліфікуючих обставин, відображаючи їх місце серед ознак об'єкту та об’єктивної сторони складу кваліфікованого вбивства, що впливають на кваліфікацію скоєного злочину і мають значення для визначення покарання. Це кваліфікуючі обставини з числа названих у ч. 2 ст. 115 КК, а саме умисне вбивство: двох або більше осіб; малолітньої дитини; жінки,