НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ІМЕНІ Г.М. ДОБРОВА

КРУГЛА Наталія Анатоліївна

УДК 930: 633.521

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЛЬОНАРСТВА В УКРАЇНІ

(друга половина ХІХ - ХХ століття)

07.00.07 – Історія науки і техніки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: кандидат сільськогосподарських наук, професор,

директор Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН

ВЕРГУНОВ Віктор Анатолійович

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності на залізничному транспорті Київського університету економіки і технологій транспорту

ПИЛИПЧУК Олег Ярославович

доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри українознавства

Луганського національного аграрного університету

МИХАЙЛЮК Віталій Павлович

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра історії України

Захист відбудеться “16” травня 2002 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.01 при Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України за адресою: 01032, Київ, бульвар Т.Г. Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ЦДПІН НАН України.

Автореферат розіслано “ 15” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Лобанова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дослідження історичних здобутків минулого свідчить про те, що протягом тривалого часу льонарство було однією з провідних галузей вітчизняного сільськогосподарського виробництва і відігравало важливу роль у соціальному і економічному розвитку держави. Тим більше, що льон для України – майже єдина натуральна целюлозна сировина. В сучасних умовах, коли процес перетворення суспільства супроводжується глибокою економічною кризою, у занепаді перебуває і льонарська галузь. Вивчення історичних тенденцій розвитку національного льоновиробництва відкриває можливості для оптимального планування як господарської, так і наукової діяльності в цій галузі, інтеграції науки і техніки з виробництвом.

Узагальнення історичного досвіду розвитку дослідної роботи з культурою льону є необхідним для обґрунтування пріоритетних напрямів і вдосконалення організаційних форм подальших наукових досліджень.

Історико-науковий аналіз еволюції льонарства сприятиме визначенню соціальних детермінантів процесу відродження галузі в нашій країні, надасть змогу прогнозувати тенденції її розвитку, розробити концептуальну модель раціональної поведінки суб’єктів льоновиробництва (наукових інституцій, органів управління галуззю, підприємницьких структур). Саме цим і обумовлений вибір теми дисертаційного дослідження.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1859 по 1990 роки, оскільки в цей час відбувається становлення і розвиток системних наукових досліджень, формується мережа дослідних осередків з питань вирощування і первинної переробки льону-довгунця, проявляються наслідки діяльності наукових установ.

Джерельна база дисертації. Дослідження базується на широкому спектрі як опублікованих, так і неопублікованих джерел, рукописних та друкованих матеріалів. Важливим джерелом дослідження стали нормативно-законодавчі акти, директиви і постанови державних органів1, які дозволили відтворити основні тенденції розвитку льонарської галузі та її наукового _________________________

1 О мерах по восстановлению и дальнейшему развитию льноводства и коноплеводства. Постановление Совета Министров СССР от 13 мая 1946 г. // Важнейшие решения по сельскому хозяйству за 1939 – 1946 годы. – М.: Сельхозгиз, 1948. – С. 445 – 452; О мероприятиях по повышению урожайности и улучшению качества волокна и семян льна-долгунца. Постановление СНК УССР № 87 // Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства УССР. – 1938. - № 23. – С. 11; О мерах по подъему льноводства и усилению материальной заинтересованности колхозов и колхозников в увеличении производства льна и конопли. Постановление Совета Министров СССР и ЦК КПСС. – Калинин, 1954. –
20 с.; М.С. Хрущов. Підвищення добробуту народу і завдання подальшого збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів. – К.: Держполітвидав УРСР, 1961. – 78 с.; Про заходи щодо стабілізації та збільшення обсягів виробництва льоно- та коноплепродукції. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.97 // Зібрання законодавства України. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. - К., 1997; Про підтримку вітчизняного льоно- та коноплевиробництва. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.98 // Зібрання законодавства України. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. - К., 1998; Про підтримку вітчизняного льоно- та коноплевиробництва. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.99 // 3ібрання законодавства України. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. - К., 1999.

забезпечення в різні періоди суспільного розвитку. До джерельної бази дисертації увійшли праці відомих учених-льонарів, опубліковані в періодичних і неперіодичних виданнях, результати галузевих наукових досліджень, офіційні звіти дослідних установ. Широко використані офіційні статистичні матеріали спеціальних видань2, публікації науково-практичних конференцій3.

Вивчення та аналіз матеріалів з архівних фондів Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН, Національної бібліотеки імені
В.І.Вернадського НАН України дали можливість розкрити основні історичні аспекти становлення українського льонарства на тлі загального розвитку світової сільськогосподарської науки і виробництва.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною тематичного плану Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН з виконання НТП УААН 1997 – 2002 рр. “Наукові основи моніторингу інформаційного забезпечення аграрної науки України в умовах реформування АПК”, номер державної реєстрації 0198U004660 та НТП Міністерства аграрної політики України на 2001 – 2003 рр. “Розробка інформаційно-аналітичних матеріалів експортних можливостей луб’яних культур”, номер державної реєстрації 0101U004965.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є історико–науковий аналіз становлення льонарства в Україні (друга половина ХІХ – ХХ століття).

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

-

-

______________________________________________________

2 Народное хозяйство СССР в 1958 г. – М.: Статиздат, 1960. – 478 с.; Волинська округа: Матеріали до опису округ УРСР. – Х.: ЦСУУРСР, 1926. – 58 с.; Историко-статистический обзор промышленности России. Под ред. Д.А. Тимирязева: В 2 т. – СПБ., 1883 –1886. – Т. 1: Сельскохозяйственные произведения, огородничество, садоводство и домашние животные. Горная и соляная промышленность. – 545 с.; Врожайні дані головніших культур за окремими селами колишніх губерень: Волинської, Київської, Полтавської та Харківської за 1902 – 1916 роки. – К.: Київська дослідна станція. – 1929. - Вип. 1. – С. 25 – 29; Арсеньев К.И. Статистические очерки России – СПБ., 1848. - 503 с.; Янсон Ю.Э. Опыт статистического исследования о крестьянских наделах и платежах. – СПБ., 1887. – 160 с.; Занятия населения Украины по данным Первой Всероссийской переписи 1897 года. – Харьков: Центральное статистическое управление, 1922. – 110 с.; Сільське господарство України: Статистичний збірник / Відп. за випуск Шевчук О.О. – К.: Держкомстат України, 1997. – 212 с.; Современное состояние льноводства в 25 губерниях Европейской России (по материалам, полученным от хозяев). – СПБ, 1912. – CL VIII. – 336 с.; Протоколы собраний льноводов в императорском Вольном экономическом обществе / Под ред. Иверсена В.Э. – СПБ, 1880. – 183 с.

3 Мельничук Я.С. Польская деревня ХVІІ века в современной польской историографии // Материалы ІV конференции историков – славистов “Советское славяноведение”. – Минск. – 1969. – С. 621 – 626;
Рогаш А.Р. Итоги научно-исследовательской работы по льну-долгунцу и перспективы развития льноводства // Материалы научной конференции по льну – долгунцу, посвященной 50-летию Октября “Наука – льноводству”. – Торжок. – 1970. – С. 16 – 36; Ярошовец Р.И. Результаты научно-исследовательской работы Житомирской областной сельскохозяйственной опытной станции по льну-долгунцу // Материалы научной конференции по льну – долгунцу, посвященной 50-летию Октября “Наука – льноводству”. – Торжок. – 1970. – С. 93 – 95.

-

висвітлити вплив соціально-політичних та економічних змін у суспільному житті України на загальні тенденції розвитку науки і виробництва в льонарській галузі сільського господарства;

-

Об’єктом дослідження є історія розвитку сільськогосподарської науки в Україні.

Предмет дослідження: становлення і розвиток льонарства як однієї з провідних галузей сільськогосподарського виробництва та напряму науки в різні періоди еволюції українського суспільства.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять принципи історизму та об’єктивності. Дослідження здійснене на основі загальнонаукових методів: структурно-функціонального аналізу, єдності порівняльно-історичного і системного аналізу. Автором використані компаративні, спеціальні методи історичного дослідження: аналіз документів, інтерв’ювання фахівців. Ця сукупність методів дала змогу одержати досить повну інформацію з досліджуваної теми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Вивчення історичного досвіду розвитку льонарства сприятиме подальшій розробці загальних і спеціальних проблем вітчизняної аграрної історії, введенню в науковий обіг маловідомих імен і фактів, відкриває можливості розроблення рекомендацій щодо відновлення льоновиробництва в Україні, дає змогу прогнозувати наслідки реформування в сучасних умовах.

Теоретичні висновки, конкретний фактичний і статистичний матеріал даного дисертаційного дослідження можуть використатися при підготовці наукових праць з історії науки, історії та етнографії України.

Результати роботи будуть корисними при складанні відповідних курсів і спецкурсів, написанні навчальних і методичних посібників, підготовці лекційних занять в освітніх закладах аграрного та текстильного напрямів. Матеріали дисертаційного дослідження вже використовуються при викладанні спеціальних навчальних курсів на факультеті технологій і дизайну Херсонського державного технічного університету.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем проведено теоретичне вивчення історії розвитку вітчизняного льонарства, здійснено аналіз та узагальнення літератури за темою дисертації.

З 11 робіт, в яких викладено основний зміст дисертації, 4 виконані у співавторстві, де особисто здобувачем сформульовано постановку проблеми, проведено історико-науковий аналіз літературних джерел, здійснено пошук і обробку нормативних матеріалів, сформульовано та обґрунтовано висновки.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, включені до дисертації, викладені і обговорювалися на Міжнародному симпозіумі з проблем виробництва, технології, екології натуральних волокон “Hemp, Flax and Other Bast Fibrous Plant” (Познань, Польща, 1998 рік), Всеукраїнському науково-практичному семінарі молодих вчених та спеціалістів “Вчимося господарювати” (Чабани, 1999 рік), Міжнародній науково-практичній конференції “Землеробство ХХІ століття – проблеми та шляхи вирішення” (Чабани, 1999 рік), ХVІІІ Міжнародному симпозіумі з наукознавства та науково-технічного прогнозування “Наука і використання наукових знань в країнах з перехідною економікою” (Київ, 2000), на засіданнях Вченої ради Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН (2000 – 2001).

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Загальний обсяг роботи становить 185 сторінок. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (257 найменувань), 19 таблиць, 2 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, формулюються мета і завдання, наукова новизна положень, які виносяться на захист, розкриваються методологічні основи та методи дослідження, аргументується логіка структури дисертації, визначається науково-теоретичне і практичне значення дослідження.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми” автор дає аналіз історіографії з розроблюваної теми. Наголос робиться на тому, що незважаючи на довговікову історію розвитку вітчизняного льоновиробництва, наукових праць, які могли б відтворити еволюцію галузі, недостатньо.

Дослідження стосовно висвітлення історичного досвіду становлення льонарства як напряму аграрної науки також не були систематизовані, мали фрагментарний, спорадичний характер і певною мірою розкривали лише окремі аспекти розвитку наукового знання про льон-довгунець.

Так, питаннями ботанічної класифікації льону займались Є.В.Елладі, С.В.Юзепчук, Є.М.Сінська. Особливе місце належить І.О.Сизову4, оскільки до сьогоднішнього дня дотримуються ботанічної класифікації культурного льону, запропонованої вченим.

Вивченню та опису первинних світових осередків виникнення і розповсюдження льону культурного були присвячені наукові праці відомих учених, зокрема К.А.Тімірязєва, Д.М.Прянішнікова5. Багато років віддав дослідженню цього питання видатний генетик, географ, засновник сучасних наукових основ селекції М.І.Вавилов6. Його роботу продовжила доктор біологічних і сільськогосподарських наук Є.М.Сінська7. Свій внесок у теорію про походження льону вніс видатний ботанік В.І.Комаров8.

Окремі аспекти соціально-економічного розвитку вітчизняного льонарства знайшли відображення в монографіях та статтях Л.П.Черницької, В.В.Живєтіна, Б.М.Годунова, М.Заколпського, В.І.Денисова, І.М.Кулішера, М.М.Чилікіна, О.В.Рибникова, Ф.М.Корольова, О.Я.Соловйова, О.Автальона, О.О.Нольде, Т.А.Балабушевича, В.К.Борисенко, П.В.Свєжинського, І.О.Гуржія, В.С.Тирановця, В.Соколової9 та інших. Але до останнього часу не ________________________________

4 Сизов И.А. Об эволюции и генетике льна // Труды по прикладной ботанике, генетике и селекции. – Л.:1970.– Т.42, Вып. 1. – С. 3 – 19; Сизов И.А. Лён. – М. – Л.: Сельхозгиз, 1955. – 256 с.; Эллади Е.В. Лен. – Л.: Всесоюзный институт прикладной ботаники и новых культур, 1927. – 86 с.; Юзепчук С. В. Лен // Флора СССР. – М.: Издательство АН ССР, 1949. - Том ХIV.

5 Д. Н. Прянишников. Лён // Полная энциклопедия русского сельского хозяйства. – СПБ., 1901. – Т. IV. –
С. 1263 – 1282.; Прянишников Д.Н. Частное земледелие. – М.: Новая деревня, 1929. – С. 484 – 564; Прянишников Д.Н. Растения полевой культуры. Выпуск ІІІ: Лен, конопля и хлопчатник. – М.: Госиздат, 1921. – 108 с.; Лекции о льне / К.А. Тимирязев, И.К. Косов, И.А. Стебут / Под ред. И.К. Косова. – М.: Общество распространения технических знаний, 1878. – 155 с.; Тимирязев К.А. Сочинения. Том 3. – М.: Сельхозгиз, 1937.

6 Вавилов Н.И. Происхождение и география культурных растений. – Ленинград: Наука, 1987. – С.66 – 79, 142 -145;

7 Синская Е.Н. Историческая география культурной флоры (на заре земледелия). – Л.: Колос, 1969. – 480 с.

8 Комаров В.Л. Походження рослин: Пер. з рос. – К. – Х.: Держсільгоспвидав УРСР, 1948. – 208 с.

9 Черницкая Л.П. Лён в истории // Вестник истории. – 1982. - № 2. – С. 83-90; Живетин В.В., Гинзбург Л.Н. Лён на рубеже ХХ и ХХІ веков. – М.: ИПО Полиграм, 1998. – 184 с.; Годунов Б.Н. Льняная нить длиной в тысячелетия. – Кострома: Издательство Костромского технологического университета, 1985.- 260 с.; Заколпский Н. История развития льняной промышленности в СССР. – М.: ГОНТИ, 1931. – 88 с.;
Кулишер И.М. Очерк истории русской промышленности. – Петроград: Издательство Петрогубпрофсовета, 1922. – 156 с.; Кулишер И.М. Очерк истории русской торговли. – Петроград: Анетей, 1923. – 318 с.; Соловьёв А.Я. История развития, народнохозяйственное значение, состояние и перспективы льноводства в СССР // Льноводство. – М.: Колос, 1978. – С. 7 – 14; Чиликин Н.М. Лен и льнопрядильное производство, основы технологии льна, культура льна, первичная обработка и льнопрядение. – М. –Л.: Промиздат, 1926. – 846 с.; Нольде А.А. Льноводство и льняная промышленность в России // Борьба хлопка и льна. – М.: Изд-во Всероссийского общества льнопромышленников, 1909. – С. 205 – 218; Автальон А. Борьба хлопка и льна: Пер. с франц. – М.: Изд-во Всероссийского общества льнопромышленников, 1909. – 223 с.;
Балабушевич Т.А. Аграрна історія Галичини другої половини ХVІІІ століття. – К.: Наукова думка, 1993. – 140 с.; Свєжинський П.В. Аграрні відносини на Західній Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1966. – 192 с.; Борисенко В.К., Вишневська Г, Гаврилюк Ю. Холмщина і Підляшшя: Історико-етнографічне дослідження. – К.: Родовід, 1997. – 387 с.; Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60 – 90 років ХІХ століття. – К.: Наукова думка, 1968. – 191 с; Бессонова С.С. Український лісостеп скіфського часу. Історико-географічна ситуація // Археологія. – 1997. - № 1. – С. 148 – 160.; Пашкевич Г.О. До реконструкції асортименту культурних рослин епохи неоліту-бронзи на території України //Зб. наук. праць Інституту археології Академії наук України. – К.: Наукова думка. – 1992. – С.179 – 194; Тирановець В.С. Олійно-прядивні культури на Поліссі // Труди Поліської краєвої с.-г. станції. – К.: Вид-во Всеукраїнської спілки техкультур, 1930. - Т. IV., Вип. 44. – 272 с.; Соколова В. Льны украинского Полесья // Вестник льняного и пенькового дела. – 1930. – Кн. IV. – С. 306 – 311.

вдавалося створити узагальнюючу картину розвитку вітчизняного льонарства, виявити закономірності цього процесу, виділити особливості становлення галузі в Україні на тлі світового льоновиробництва.

Фрагментарно, відповідно до наукових завдань та службового положення, колишніми керівниками та співробітниками сільськогосподарських дослідних установ подавались результати науково-дослідної роботи з льоном-довгунцем. В цьому плані значний інтерес становлять наукові праці В.Ф.Сайка, Г.І.Жуківа, Р.І.Ярошівця, В.М.Євмінова, Т.О.Бунтуша10 та інших. У зв’язку зі зростанням інтересу до вітчизняної аграрної історії, останнім часом з’явилися окремі публікації професорів І.П.Карпця, М.І.Логінова, В.Б.Ковальова11, в яких наводяться результати сучасних наукових досліджень у льонарській галузі. Однак до цього часу комплексно не висвітлено історичний досвід накопичення знань про культуру льону, не відтворено динаміку формування основних дослідних осередків, не окреслено сферу діяльності наукових установ у льонарській галузі. Не вдалося і проаналізувати внесок вітчизняних учених у розвиток селекційної роботи з льоном-довгунцем, удосконалення технології його первинної переробки.

Таким чином, аналіз науково-історичних джерел дає змогу стверджувати, що історія льонарства до цього часу не була предметом спеціального цілісного наукового дослідження. Тому в умовах становлення ринкової економіки назріла необхідність узагальнити історичний досвід розвитку наукових досліджень з метою визначення впливу результатів науково-дослідної роботи на організаційно-структурні зміни у льоновиробництві та для обґрунтування оптимальних шляхів відродження галузі.

У другому розділі роботи “Історичні витоки та передумови розвитку льонарства України як галузі сільськогосподарського виробництва і напряму науки” проаналізовано первинні світові осередки зародження і
__________________________________________

10 Жуків Г.І. Льон. – Ромни: Лохвицька дослідна станція. Вип. 32, 1930. – 42 с.; Жуков Г.И. Культура масличных растений. – Полтава: Лохвицкое опытное поле, 1919 – 106 с.; Фомичев И. Краткое сообщение о результатах полевых опытов за 1912 – 1921 годы // Труды Сумской сельскохозяйственной опытной
станции. – Вып. 20. – Харьков: Издательство губземотдела. – 1922. – С.62 –63; Жуков Г.И. Лохвицкая сельскохозяйственная опытная станция // Достижения сельскохозяйственных опытных станций Украины. – Х.: Радянський селянин, 1928. – С. 136 – 142; Ярошовец Р.И. Результаты научно-исследовательской работы Житомирской областной сельскохозяйственной опытной станции по льну-долгунцу // Материалы научной конференции по льну – долгунцу, посвященной 50-летию Октября “Наука – льноводству”. – Торжок. – 1970. – С. 93 – 95; Короткі підсумки роботи за 1916 – 1958 роки: Зб.наук.пр. – Житомирська сільськогосподарська дослідна станція, 1959. – 132 с.; Бунтуш Т.А. Некоторые итоги работ по возделыванию льна-долгунца в Украинской СССР // Труды ВНИИЛ. Выпуск VI. - М. – 1960. – С. 127 – 134, Сайко В.Ф. Становлення Інституту Землеробства УААН // Землеробство. Міжвідомчий тематичний збірник. – К.: Нора-Прінт. –
1999. – Вип. 73. – С. 3 – 19; Ковальов В.Б., Карпуніна І.І., Корнієнко Г.П. Перспективний сорт льону-довгунця Мрія // Вісник сільськогосподарської науки. – 1983. - № 2. – С. 64 – 65.; Евминов В.Н. Лен-долгунец на украинском Полесье: агротехника // Лен и конопля. – 1983. - № 4. – С. 19 – 21.

11 Логінов М.І. Історичні аспекти розвитку селекції льону-довгунця // Селекція, технологія виробництва та первинної переробки льону і конопель: Зб. наук. пр. – Глухів: Інститут луб’яних культур УААН, 2000. – С. 17 – 24; Карпець І.П. Розвиток і результати досліджень з проблеми льонарства в Україні // Землеробство. Міжвідомчий тематичний збірник. – К.: Нора-Прінт. – 1999. – Вип. 73. - С. 158 – 163; Карпець І.П., Семченко В.І., Литвиненко В.Г., Динник В.П. А льон цвіте… // Агро-світ України. – 1999. - № 9. – С.8 – 10.

розповсюдження льонарства, висвітлено ранню історію вирощування льону та його переробки в світі, описані соціально-економічні й історичні особливості становлення льоновиробництва в Україні.

У цьому розділі дисертації автор зазначає, що стосовно того, де людина вперше почала вирощувати льон як культуру, спільної думки немає. Результати аналізу значної кількості джерел, які містять певні відомості з цього питання, свідчать про те, що існують три світових первинних осередки зародження льону культурного. Перший – в Індії, другий - у Південно-Західній Азії, Афганістані, і третій – у Передній Азії й Колхіді.

Характеризуючи початковий період розвитку галузі, слід відмітити, що культурне освоєння льону давніми людьми задовго передувало бавовні, джуту та іншим рослинам, які зіграли помітну роль у розвитку суспільства. Археологічні знахідки й дослідження предметів матеріальної культури стародавнього світу свідчать про те, що з волокнистих речовин льон у числі перших використовувався людиною ще в V – IV тисячолітті до нашої ери.

У ІІ та І тисячоліттях до нашої ери південну частину Східної Європи заселяли скіфи. Як свідчать матеріали розкопок, вони вже використовували вироби з льону у побуті. Грецький історик Геродот, який у V ст. до н.е. відвідав Скіфію й описав її населення, зазначав, що на правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі – землеробські племена, які були корінними мешканцями цього краю. Вони торгували збіжжям, воском, медом, хутром тощо. Серед цих товарів були й грубі лляні тканини, що вивозилися в країни Сходу знаменитим водним шляхом “із варяг у греки”. Найстаріші писемні пам’ятки України-Русі переконують у тому, що обробка льону була добре відома найдавнішим нашим предкам – слов’янам ще в так званий Київський період історії.

Льон і вироби з нього високо цінились у Київській Русі. Так, Великий князь Ярослав до свого церковного уставу (1050 – 1051 рр.) вніс особливий параграф про покарання за крадіжку льону. Відповідно до Уставу, злодій мав заплатити за цю провину штраф у розмірі трьох гривень, а це на той час дорівнювало, приблизно, одному кілограму золота або 70 кунам (куницям). Обробка і вирощування льону були дуже трудомісткими процесами й ґрунтувалися на використанні простих знарядь ручної праці. До ХІ століття у Київській Русі основними знаряддями обробки посівів були плуги, рала, сохи і борони. Орали кіньми та биками. Незважаючи на примітивну технологію вирощування і переробки, до Х століття на території Київської Русі льонарство настільки розвинулось, що лляні тканини, пряжу та олію виготовляли не лише для власних потреб, але й на продаж.

На відміну від льонарства північних районів Росії, на території України майже до середини ХVІІІ століття воно мало переважно споживчий характер і обслуговувало лише потреби натурального хатнього господарства, забезпечуючи селян як домотканим полотном, так і олією. Як свідчать дослідження В.К.Борисенко, лише на території Холмщини і Підляшшя вироби з льону мали високу якість і були предметом торгівлі із зарубіжними країнами.

У ХVІІІ столітті льонарство в Росії, до складу якої входила частина нинішньої території України, значно поширилося. Цьому сприяв розвиток парусного флоту. У 1715 році Петро І видав указ про розширення льонового та конопляного промислів в усіх губерніях Росії, щоб задовольнити зростаючий попит на паруси, канати тощо. Водночас створювалися перші полотняні мануфактури, швидко збільшувався експорт льону з Росії, вживалися заходи щодо посилення торгівельних зв’язків із країнами Західної Європи. Але найбільше вплинуло на розвиток мануфактурного виробництва те, що держава в цей час всіляко сприяла процесу. Згідно з указом від 16 грудня 1727 року фабрикантам було дозволено запрошувати зарубіжних спеціалістів та безмитно ввозити з-за кордону техніку для текстильного виробництва. Торгівля льоном обкладалась значним податком і слугувала важливим джерелом поповнення казни.

Російський імперський уряд у пізніші часи робив усе, щоб стимулювати економічне зростання метрополії, приділяв увагу розвитку окраїн Росії, зокрема й Малоросії, тільки в тому разі, коли це могло йти на користь усієї імперії. За таких умов текстильна промисловість в Україні розвивалася повільніше. Це було пов’язано ще й з тим, що імперська політика спрямовувалась на промисловий розвиток метрополії, розглядаючи Україну насамперед як джерело сировини. І все ж таки мануфактурне виробництво тут у своїх дрібних формах з часом набуло широкого розповсюдження. Окремі села, особливо розташовані на менш родючих землях Північної Гетьманщини, жили виключно із ткацтва. Нерідко мануфактурні підприємства України та Росії виникали в селах, де жили підприємці-дворяни. Імперський уряд заснував у Слобідській Україні величезні текстильні фабрики на тисячі робітників, зобов’язавши кріпаків працювати на них подібно до того, як вони працювали на пана.

Швидкому підйому вітчизняної льонарської галузі в пореформений період у великій мірі сприяли такі досить значні для господарської діяльності та економіки країни події: відміна кріпосного права і прокладання залізниць, що відкривали нові шляхи до ринків збуту льонопродукції.

Згодом розвиток льонарства почав швидко витісняти зерновиробництво. Підвищений попит на льонопродукцію як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, викликав необхідність переходу до більш удосконаленої системи сільськогосподарського виробництва.

Аналіз літературних джерел дає змогу стверджувати, що в степовій зоні України льон почали вирощувати набагато пізніше, ніж у лісостеповій. До 30-х років ХІХ століття експорт насіння льону з півдня степової частини України мав спорадичний характер і не перевищував 10 тисяч пудів на рік. Лише в 1831-1832 роках лляне насіння було вперше вивезене з України як товарний продукт. Збирали його переважно на Катеринославщині та Київщині. У 1831 році зроблені перші спроби сіяти льон на великих площах на Херсонщині. Піонером у цій справі був член Одеського товариства сільських господарів І.Демоль. Значний попит на лляне насіння з боку Франції та Англії і висока ціна на нього сприяли швидкому зростанню посівних площ під льоном. Уже в 1837 році експорт насіння льону з Одеси досяг близько 600 тисяч пудів. Пізніше, у більш сприятливі для врожаю цієї культури роки, вивезення льону перевищило мільйон пудів.

На початку ХХ століття площі, відведені під льон, в Україні почали скорочуватися, а особливо різко – після 1905 року. Це можна пояснити зменшенням цілинних земель та облогів, розвитком в степу виробництва зернових та соняшнику, а в лісостеповій смузі - таких інтенсивних культур як цукровий буряк, картопля та інші, а також ліквідацією власницьких маєтків. Важливо відмітити, що останній чинник значно вплинув на скорочення посівних площ під льоном, тому що товарне льоновиробництво концентрувалось саме в заможних господарствах, які були забезпечені відповідною тягловою силою, сільськогосподарським реманентом, якісним насінням та іншими засобами виробництва.

В третьому розділі “Становлення системних наукових досліджень з агротехніки вирощування і технології первинної переробки льону-довгунця” розкрито стан науково-дослідної справи в льонарстві у кінці ХІХ - на початку ХХ століття, відображено процес формування мережі сільськогосподарських дослідницьких осередків галузі та окреслено основні напрямки їх діяльності.

Історичний огляд розвитку льонарської галузі дозволяє дійти висновку, що до середини ХІХ століття тривав донауковий період, який охоплював передісторію розвитку наукового знання про льон (від найдавніших часів до дослідів Генріха Ле-Докта у 1859 році), це час накопичення стихійно-емпіричного досвіду в процесі практичної діяльності льоновиробників. Адже до початку ХХ століття у всіх країнах, де вирощували льон, системна селекційна робота з культурою практично не проводилась.

На території України дослідну роботу з агротехніки вирощування льону та його переробки започатковано в 1859 році сином бельгійського фермера Генріхом Ле-Доктом, який переселився в Росію. З метою використання льону на прядиво ним було проведено досліди по вивченню можливості вирощування культури з насіння різного походження в місцевих умовах. Надаючи перевагу так званому ризькому насінню, стали отримувати льоносировину високої якості, яку збували в Бельгію.

З 1896 року розпочато дослідну роботу з льонарства на Лохвицькій дослідній станції, що на Полтавщині. В результаті вчені дійшли висновку, що на полях сівозмін льон та рижій - найкращі попередники озимини, навіть більш придатні, ніж вікова мішанка на сіно. На основі результатів тривалих дослідів та спостережень льон, рижій, ярий ріпак та біла гірчиця були визнані культурними рослинами, які можна успішно вирощувати по зайнятому пару. У період з 1912 по 1921 роки на Сумській сільськогосподарській дослідній станції вивчались різні сорти льону-довгунця. Дослідники дійшли висновку, що серед сортів льону найкращий врожай насіння дають льон-рогачик та сіцілійський льон.

Перша світова війна спричинила значний занепад льонарства. І тільки після закінчення громадянської війни галузь почала швидко відновлюватись. У 1925 році покладено початок промислової переробки трести в Україні з введенням в експлуатацію перших льонозаводів. Особливо швидке зростання посівних площ льону почалося після об’єднання дрібних селянських господарств у великі колективні господарства. Характерною особливістю цього періоду було те, що культуру стали сіяти не лише в селянських господарствах, а й на полях радгоспів та колгоспів. Так у 1928 році посівна площа у колективних господарствах становила 24 % всієї площі, зайнятої льоном в Україні. У 1930-1931 роках на Поліссі починає розвиватися товарне льоновиробництво.

Важливо відмітити, що в льонарських районах УРСР використовували місцевий безпородний несортовий матеріал, тому врожаї були низькими. Випробування різних сортів льону, проведене в 1927-1930 роках колишньою Глухівською зональною станцією і Науково-дослідним інститутом конопель на Чернігівщині, показало значну перевагу сортових льонів перед місцевими несортовими. Тому Наркомземом СРСР було намічено розпочати ступеневе поширення в льонарських районах України посівів сортових льонів. Основну роль у розповсюдженні селекційного льону відігравали насінницькі колгоспи, яких на території тогочасного СРСР налічувалося близько 5 тисяч.

З організацією у 1930-1931 роках Всесоюзного науково-дослідного інституту льону з мережею опорних пунктів і зональних дослідних станцій широко розгорнулася комплексна наукова робота. Дослідним установам з моменту їх заснування було доручено вирішити такі найважливіші проблеми щодо культури льону: вивести нові сорти, розв’язати питання насінництва, розробити агротехніку вирощування високих і стійких врожаїв високоякісного насіння та способи захисту рослин від хвороб і шкідників, а також удосконалити технологію первинної обробки, вивчити питання економіки виробництва льону в колгоспах і радгоспах, промислової переробки льоносировини.

З 1937 року, з організацією п’яти насінницьких станцій та створенням мережі насінницьких колгоспів, в Україні почали висівати насіння льону місцевих репродукцій. У 1940 році в основному була завершена заміна несортового льону по всій зоні довгунцевого льонарства селекційними сортами.

В цей час в Україні працювали уже чотири льонозаводи: Іванківський (Київська область), Кисилівський і Куликівський (Чернігівська область), Ємільчинський (Житомирська область). Вони обробляли більше двох третин товарної продукції льону-довгунця.

Детальний аналіз розвитку вітчизняної льонарської галузі у міжвоєнний період дає змогу зробити певні висновки, а саме: промислове значення льон мав переважно на Поліссі і вирощувався на солонцюватих суглиносупісках півдня Чернігівщини та лесових ґрунтах Коростенщини; із соціальних груп села центральною постаттю в льонарській галузі був середньозаможний господар. Швидке зростання посівних площ під льоном почалося після об’єднання дрібних селянських господарств у колективні господарства; серед сортів льону були поширені: прядивні (довжик), перехідні, насіннєво-прядивні, здебільшого місцеві сорти та насіннєві (лущик). Перевага надавалась сівозміні з конюшиною, оскільки таким чином вирішувалось завдання не тільки прибутковості обох культур, а й питання зміцнення кормової бази господарств. Позитивні наслідки мало впровадження контрактації в льонарській галузі. Дослідні станції повинні були у прискореному порядку організувати вивчення основних питань агротехніки льону, таких як: сівозміна, угноєння, сорти, способи збирання, хвороби. Не менш актуальними залишались проблеми удосконалення технології первинної обробки трести (способи вимочування, окремі процеси первинної обробки).

У роки німецько-фашистської окупації льонарство зазнало значних збитків. Тому у післявоєнний період керівництво держави великої уваги надавало відродженню галузі, особливо розширенню посівних площ і впровадженню передової агротехніки. Наслідком широкого застосування досягнень науки і передового досвіду було те, що вже в 1949 році врожайність льону і валовий збір льонопродукції в цілому по країні перевищили довоєнний рівень.

Процес формування мережі науково-дослідних установ у льонарстві започатковано ще до війни. У 1936 році на базі опорного пункту Харківського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства, розташованого у центрі Коростенського агрогрунтового району, кліматичні умови якого відповідали Поліській зоні Житомирської та деяких інших областей, було організовано Коростенське дослідне поле. Цим покладено початок дослідженням з удосконалення агротехніки і засобів хімізації посівів льону-довгунця. З 1946 року тут почали вивчати питання підбору попередників під льон-довгунець та ефективності різних видів і способів внесення добрив, строки і способи основного обробітку пласта, строки, норми і способи сівби та глибини загортання насіння, способи виготовлення трести. Розроблялись проблеми селекції. Під методичним керівництвом наукових працівників Українського науково-дослідного інституту землеробства М.П.Калмикової, М.О.Попова та інших досліди виконували Т.О.Бунтуш, Г.І.Камінська, С.О.Кудря, Р.І.Ярошовець.

Відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14 лютого 1956 року на базі Коростенського дослідного поля було організовано Житомирську державну сільськогосподарську дослідну станцію з підпорядкуванням їй Поліської дослідної станції і Чорторийського дослідного поля. Таким чином, саме на Поліссі було започатковано комплексне вивчення культури льону-довгунця. На станції розпочав роботу відділ льону, технологічна льонолабораторія, механізований льонопереробний пункт, цех теплового мочіння льоносоломки. В результаті селекційної роботи виведений новий сорт льону-довгунця Коростенський 3, який за результатами державного сортовипробування був віднесений до перспективних сортів щодо врожайності і якості волокна.

Велося первинне насінництво районованого сорту. У стаціонарному і тимчасовому польових дослідах вивчалися нові агротехнічні прийоми одержання високих врожаїв льону-довгунця, адаптованого до грунтово-кліматичних умов області. Протягом тривалого часу польові досліди проводилися відповідно до методики Всесоюзного науково-дослідного інституту льону.

У 1976 році на базі Житомирської державної сільськогосподарської дослідної станції створено Український науково-дослідний інститут Нечорноземної зони УРСР, який у 1996 році було перейменовано в Інститут сільського господарства Полісся УААН. Тут продовжував свою роботу відділ льону, на базі якого проблемами агротехніки вирощування і первинної обробки культури в різні часи займалися доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України В.Б. Ковальов , кандидат сільськогосподарських наук Л.П. Левченко та інші вчені.

У зв’язку з поширенням довгунцевого льонарства в регіоні Західної України в 1952-1953 роках на базі Інституту землеробства і тваринництва Західного регіону УААН в селі Оброшино Пустомитівського району Львівської області було розпочато селекційну роботу з льоном-довгунцем. Місцевість розташована в зоні надмірного зволоження, внаслідок чого льон на значних площах вилягав. Це призводило до різкого зниження врожайності і погіршення якості льонопродукції. У зв’язку з цим було поставлено завдання створити вітчизняні сорти, придатні для вирощування в місцевих грунтово-кліматичних умовах. Спільними зусиллями селекціонерів створено Львівський довгунець (ЛД-147), високопродуктивний сорт льону-довгунця, який відрізнявся значною стійкістю до вилягання рослин та осипання насіння. Вчені інституту значно поліпшили методику первинного насінництва та оцінки селекційного матеріалу за вмістом волокна на початкових етапах селекції за рахунок застосування посівного ящика. Внаслідок цього при закладенні розсадників другого року селекції первинних ланок насінництва термін виконання робіт було скорочено у вісім-десять разів, завдяки чому значно зросла ефективність селекційної роботи і скоротився термін створення маточної еліти районованих сортів. Протягом багатьох десятків років дослідну роботу з льоном-довгунцем очолює доктор с.-г. наук, професор М. І. Андрушків.

Результати аналізу статистичного матеріалу свідчать про те, що льонарство у 50-60-і роки ХХ століття швидко розвивалось, і в 1965 році під посіви льону-довгунця було відведено 1476 тис.га. В тому ж році отримано найвищий урожай за всі воєнні і післявоєнні роки – 3,3 ц/га. Значно підвищилась і якість продукції. Велика роль у підвищенні врожаїв льону належала сортовим посівам, які наприкінці 60-х років займали 99,5 % посівної площі.

Дослідними установами колишнього СРСР до 1969 року були районовані 16 сортів льону. Однак для різних зон вітчизняного льонарства технологія збирання врожаю вимагала удосконалення. З цією метою протягом трьох років, починаючи з 1966 року, в Україні відповідну роботу проводили Львівський сільськогосподарський інститут у зволожених західних районах і Житомирський сільськогосподарський інститут в сухих поліських районах.

Наприкінці 50-х років ХХ