ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С. СКОВОРОДИ

КАРАКУЦЯ ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

УДК 808.3-312.1

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ З КОМПОНЕНТОМ “ДУША”

/структурно-семантичний, ідеографічний, лінгвокультурологічний аспекти/

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті

імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

Лисиченко Лідія Андріївна,

Харківський державний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Ужченко Віктор Дмитрович,

Луганський державний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук, професор

Ярещенко Артур Петрович,

Харківський інститут управління,

завідувач сектора українознавства

кафедри мовознавчих дисциплін

Провідна установа Дніпропетровський національний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “16” травня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 при Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою м. Харків, вул. Блюхера, 2, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Автореферат розіслано “15” квітня 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради О.А. Олексенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Фразеологія як окремий розділ мовознавства інтенсивно розвивалась із початку XX ст. За цей час у ній (у межах цього розділу) було поставлено і розв’язано цілий ряд важливих питань, але в сучасному мовознавстві у вченні про фразеологію існує ще багато проблем. Підґрунтя вивчення надслівних утворень – “нерозкладних сполук” (О.О.Шахматов) – було закладене в працях Ф.І.Буслаєва, О.О.Потебні, І.І.Срезневського, О.О.Шахматова. Їх спадщину розвинули Н.М.Амосова, В.Л.Архангельський О.М.Бабкін, О.І.Білодід, В.В.Виноградов, М.А.Жовтобрюх, Б.О.Ларін, Є.Д.Поливанов, Л.Г.Скрипник.

Масштабність проблематики в роботах сучасних фразеологів зумовлена як традиційними мовнознаковими параметрами ФО (номінативно-комунікативна, мислеоформлювальна, гносеологічна, емоційна, експресивна функції мовного знака), за якими вона співвідносна з іншими одиницями мови – словом, словосполученням, реченням, текстом, так і специфічною природою надслівного мовного знака з особливою внутрішньою організацією семантики й граматичної структури. До актуальних питань сучасної фразеології належать взаємопов’язані теоретичні питання сутності, обсягу, місця фразеології в системі мови. Недостатньо розв’язаною лишається проблема класифікацій ФО, оскільки наявність кількох класифікаційних типів зумовлена різними критеріями підходу до фразеологічності на рівні системи. Критерії визначення фразеологічності продукують певний набір фразеологічних ознак ФО, які окреслюють обсяг фразеології.

У науковій літературі відзначалось, що більшість ФО позначають абстрактні поняття, які належать до нематеріальної сфери об’єктивного світу, а саме – до інтелектуально-емоційної площини діяльності людини. Фразеосемантичні групи, що маніфестують психічний стан особи, проаналізовані в дисертаційних дослідженнях Е.М.Покровської “Фразеологічні одиниці зі значенням психічного стану людини в російській мові (в зіставленні з українською)” (1987), Ю.Ф.Прадіда “Проблеми фразеологічної ідеографії” (1997), фразеологізми-номінанти психічних станів фрагментарно розглядалися в роботі Н.С.Ляшенко (1997); на матеріалі російської мови – І.В.Кашиної “Фразеологізми зі значенням емоційного стану в сучасній російській мові” (1981), А.Я.Багаутдинової “Фразеологічне кодування психічних процесів і властивостей особистості” (1986), у статті А.М.Емірової “Структура і семантика фразеологічного поля емоцій” (1978); на матеріалі англійської мови – Н.М.Курикалової “Фразеологічна номінація явищ внутрішнього життя людини” (1985).

Перелічені роботи репрезентують польовий підхід до об’єкта дослідження. Меристичний підхід у фразеології передбачає дослідження внутрішньокомпонентних зв’язків і типів залежностей між елементами ФО. Семантичний аналіз ФО, в лексичному складі яких є спільний компонент, ставить питання: як дивергується смислова структура обраної лексеми при мотивації угрупувань ФО з різним значенням, які семи окремого значення слова-компонента беруть участь у формуванні цілісної фразеологічної семантики, загалом – як співвідносяться форма і зміст мовної одиниці.

Зіставленню лексичного наповнення ФО та їх семантики присвячені роботи В.М.Бойко (ФО з анімалістичним компонентом), І.В.Тимченко (ФО з компонентами-соматизмами), Д.В.Ужченка (ФО з компонентами-зоонімами), Н.М.Бобух (ФО з антонімічним компонентом), у російській мові – Я.Е.Левченко (ФО з компонентом “погода”), О.М.Каленкової (ФО з компонентом, що позначає колір), у словацькій та українській мовах – З.І.Унук (ФО з компонентами-назвами метрологічних і грошових одиниць), у польській мові – А.М.Кравчук (ФО з ономастичним компонентом), О.О.Рогач (ФО з етнонімами). Монографія Р.М.Попова присвячена фразеологізмам російської мови з історизмами й лексичними архаїзмами.

Фразеологізми з компонентом душа як ілюстративний матеріал використовувались у працях Ю.Д.Апресяна, Н.Д.Арутюнової, Ю.О.Гвоздарьова, О.А.Ломова, Л.Г.Скрипник, В.М.Телії, О.В.Урисон та інших, але окремо об’єктом мовного аналізу не були. Проте комплексний аналіз фразеологізмів із компонентом душа виявляє цілий ряд явищ, дослідження яких має теоретичне й практичне значення.

Актуальність дослідження пов’язана з посиленням в україністиці інтересу до вивчення мовної картини світу, опису окремих її частин, зокрема фразеологічних осередків як способу емоційно-експресивного осмислення дійсності й відбиття фактора суб’єктивності в мові. Осередки фразеологічності, як показують дослідження окремих груп, об’єднаних за особливостями лексичного наповнення, утворюються за участю елементів ядра лексики, до якого входить і слово душа, що концентрує значний обсяг культурологічної інформації філософського, міфологічного, релігійного, фольклорного характеру й виражає світоглядний концепт.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди й відповідає проблемі “Лексико-семантична система української мови”, що входить до планової теми кафедри “Закономірності розвитку й функціонування української мови”.

Мета роботи – здійснити структурно-семантичний аналіз фразеологічного масиву, об’єднаного за наявністю спільного компонента душа, виявити різнорідні блоки культурологічної інформації, закладеної у внутрішній формі ФО, визначити місце ФО з компонентом душа у формуванні образу світу.

Мета роботи передбачає вирішення завдань у такій послідовності:

–

–

визначити домінуючі типи структурних моделей і їх зв’язок із семантикою фразеологічних парадигм;–

дослідити особливості мотивації в кожній групі окремо, акцентуючи увагу на участі у фразеотворенні сем опорної назви фразеологічної серії;–

простежити системні відношення в межах даної фразеологічної серії з побудовою ієрархічної структури ідеографічного опису об’єкта дослідження;–

з’ясувати роль культурологічної інформації, закладеної у внутрішній формі ФО, у формуванні фразеологічного значення.

Об’єктом дослідження виступає масив фразеологізмів як літературного, так і розмовного характеру (близько 400 одиниць) із спільним компонентом душа.

Предметом дослідження є смислова структура й структура значення фразеологізмів із компонентом душа, внутрішньосистемні зв’язки в межах об’єкта дослідження, лінгвокультурологічна основа ФО.

Матеріал дослідження – фразеологічні одиниці з компонентом душа, зафіксовані в академічному “Фразеологічному словнику української мови” в 2-х томах [ФСУМ], “Українсько-російському і російсько-українському фразеологічному тлумачному словнику” [УРФТС], “Словнику стійких народних порівнянь” О.С.Юрченка, А.О.Івченка [CСНП], “Фразеологічному словнику східнослобожанських і степових говірок Донбасу” В.Д.Ужченка та Д.В.Ужченка [ФСССГД], а також фразеологізми, виявлені автором у мові художніх творів та в усному мовленні.

Методи дослідження. Розв’язання поставлених завдань передбачає використання таких методів: описового, за допомогою якого здійснена таксонімічно-класифікаційна характеристика масиву ФО з компонентом душа, прийомів семно-компонентного аналізу, семантичної ідентифікації та диференціації фразеологізмів, що дозволили зіставити смислову структуру опорної назви з ідеографічною побудовою об’єкта дослідження. Співвідношення внутрішньої форми як елемента фразеологічної семантики з екстралінгвальними витоками формування ФО виявлено за допомогою методу лінгвокультурологічного аналізу.

Наукова новизна зумовлюється комплексним підходом до системи ФО з компонентом душа в українській мові, що окремо не були предметом наукового аналізу. Комплексне застосування семантичного, структурного, лінгвокультурологічного аспектів у вивченні фразеологізмів із компонентом душа дозволило одержати нові результати щодо сутності й структурної та семантичної організації цього шару ФО. Крім того, здійснений ідеографічний опис об’єкта дослідження вперше показує, як регулярна парадигма з опорною назвою пов’язана з мовним членуванням світу.

Теоретичне значення роботи: на прикладі аналізу великої групи фразеологічних одиниць (із компонентом душа) робляться висновки й узагальнення щодо зовнішньомовних, внутрішньосистемних зв’язків у сфері фразеології, внутрішньокомпонентних відношень, які виявляються в структурі ФО, поглиблюється уявлення про роль культурологічного компонента та шарів культурологічної інформації, що привносяться стрижневими компонентами в семантику ФО.

Практичне значення роботи полягає в тому, що узагальнення й висновки, сформульовані в роботі, можуть бути використані в наукових дослідженнях із фразеології, в навчальному процесі при викладанні курсу сучасної української мови у вищій школі, в спецкурсах, спецсемінарах. Опрацьований фактичний матеріал дослідження може стати корисним у лексикографічній практиці при укладанні ідеографічного словника або словника, що містить лінгвокультурологічну інформацію.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорювалися на семінарах аспірантів, засіданнях кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди та викладались на міжвузівській науковій конференції “Актуальні проблеми тексту і його одиниць” (Харків, 2000), Міжнародній науковій конференції “Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Наконечного” (Харків, 2000), X Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), Всеукраїнській конференції “Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2001).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатка. Обсяг дисертації становить 171 сторінку, загальний обсяг – 212 сторінок, список використаних джерел включає 227 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовані мета, завдання роботи, визначено об’єкт та предмет, схарактеризовано матеріал та методи дослідження, розкривається його наукова новизна, теоретичне та практичне значення.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження фразеологізмів” аналізуються фразеологічні концепції від другої половини XIX ст. до нашого часу. Основна увага приділяється оглядові літератури 60-80 рр. XX ст., оскільки в цей час сформувались основні напрямки дослідження ФО. Це стосується, зокрема, побудови структурно-семантичних класифікацій, а також посилення інтересу до змісту сталих словесних комплексів. Саме в зазначений період вчені дійшли висновку про необхідність синтезу методів дослідження такого складного за своєю природою об’єктивованого субстрату, яким є ФО.

У роботі ми виходимо із вузького розуміння фразеології, залучаючи до об’єкта дослідження приказки як елементи судження, що мають структурну незавершеність та ізоморфні реченню або частині речення (наприклад, ФО скільки душа забажає, як свою душу, як бальзам на душу).

Ми поділяємо погляди на ФО як номінативно-експресивну одиницю, яка відрізняється від лексичної більшим ступенем конденсації в смисловій структурі конотативних сем і дотримуємося думки, що основна розбіжність між фразеологічним та лексичним значенням полягає в різному співвідношенні номінативної та експресивно-оцінної функцій (В.Білоноженко, І.Гнатюк), що зумовлено специфічним для ФО фактором “роздільнооформленість – семантична цілісність” (В.Мокієнко).

Дефініція фразеологічного значення постає з дистинктивації дослідником релевантних семантичних, структурних (як дистрибутивних зв’язків, так і внутрішньоструктурних), категоріально-граматичних, функціонально-стилістичних властивостей даної мовної одиниці, визнання у ФО лексичного значення або значення особливого типу, ізоморфного лексичному.

Сутність викладеного в дослідженні теоретичного матеріалу дозволяє інтерпретувати фразеологічне значення як номінативно-експресивне, цілісне (або частково цілісне) значення, оформлене словосполученням із релевантними властивостями стійкості й відтворюваності в плані вираження і в плані змісту, яке має здатність до акумуляції різних потенційних смислів на синтагматичному рівні, фіксує зв’язки на парадигматичній осі, категоріально-граматичну співвіднесеність ФО зі словом, має ізоморфні слову системні відношення.

Аналіз існуючих поглядів на cемантичну структуру фразеологічного значення мотивує наше розуміння основних аспектів фразеологічної семантики як складнокомпоновану мовну сутність, що відтворює відношення мовного знака до дійсності, особистості, мовної системи. Фразеологічне значення включає:

а) денотативно-сигніфікативний компонент;

б) конотативний макрокомпонент, структурований емоційно-оцінним, експресивним, стилістичним, образним мікрокомпонентами та іншими прагматично орієнтованими відрізками смислу;

в) граматичний макрокомпонент, до складу якого входять категоріально-граматичні семи, граматичні ознаки словоформ та синтаксичних конструкцій;

г) парадигматичний та синтагматичний аспекти значення;

ґ) внутрішня форма та мотивація.

Таким чином, семантична структура ФО відтворює ідеальний бік значення, його зв’язок із формальним вираженням за посередництвом формально-семантичних елементів, різні реалізації мовного знака на парадигматичній та синтагматичній осі.

У нашому дослідженні внутрішня форма ФО визначається як співвідношення первинного значення компонентів і загального первинного значення прототипу ФО до вторинного значення компонентів і загального значення фразеологічної одиниці, відтворене в його структурі у вигляді окремого компонента.

Дослідженню внутрішньої форми ФО присвячені роботи українських фразеологів В.Д.Ужченка, Н.С.Ляшенко, В.І.Крепеля та ін. Увагу цій проблемі приділяли О.В.Кунін, В.П.Жуков, Л.І.Ройзензон, А.М.Мелерович, О.М.Баранов, Д.О.Добровольський та ін. Внутрішня форма як мотивуюча основа ФО, гадаємо, властива всім фразеологізмам безвідносно до наявності чи відсутності омонімічного вільносинтаксичного словосполучення й функціонує як найвіддаленіше в часі значення (етимологічне) або найближче значення, похідне від попередньої дериваційної бази (мотивуюча семантична ознака) і характерне для полісемантичних ФО.

Ідеографічний опис обраного об’єкта, слід, на нашу думку, здійснювати шляхом від мовної одиниці до поняття, оскільки такий аспект дослідження дозволяє охопити об’єкт у всьому обсязі й простежити ідеографічну зумовленість ФО компонентним складом.

У другому розділі “Структурно-семантичний аналіз фразеологічних одиниць із компонентом душа” визначаються й досліджуються фразеосемантичні групи, мотивовані прямим значенням слова душа ‘внутрішній психічний світ людини, її почуття, переживання, настрої’. Як передумова класифікації обраного фразеологічного масиву, здійснено аналіз смислової структури слова душа на синхронічному рівні й на рівні діахронії. За даними історичних словників простежується функціонування слова душа, розвиток і втрата або потьмарення його значень, серед яких виділяємо значення константні, символічного характеру, семантичне ядро яких співвідносне із лексемою душа на різних етапах розвитку лексико-семантичної системи: душа – ’те, що дає життя істоті’ (“Материалы…” І.Срезневського), ‘безсмертний, нематеріальний початок у людині’ (Словарь древнерусского языка XI-XIV вв.), ’сумління, совість’ (Словник староукраїнської мови XIV-XVcт.), ‘cовість’ (“Материалы…” І.Срезневського).

З урахуванням смислової структури слова-компонента й структури окремих його значень здійснено семантичну класифікацію досліджуваного масиву ФО. Ми поділяємо фразеологізми насамперед за виявленими значеннями аналізованого слова. Так, фразеосемантичні групи (далі ФСГ) із смисловим наповненням ‘психічний стан особи’ (напр., ФО на душі, душа тліє), ‘емоції, пов’язані з людськими стосунками’ (напр., ФО виливати душу, лізти в душу), ‘cимпатія / антипатія’ (напр., ФО по душі, з душі пре); ‘емоційна пам’ять’ (напр., ФО запасти в душу, стояти перед душею); ‘діяльність людини’ (напр., ФО за велінням душі, брати на свою душу, інженер людських душ) мотивовані прямим номінативним значенням лексеми душа. Фразеосемантична група зі значенням ‘характеристика людини’ (напр., ФО мати душу, черства душа) мотивована похідним значенням ‘сукупність рис, якостей, властивих певній особі’. ФСГ із семантикою ‘cмерть / життя’ (напр., ФО віддати душу, жива душа), ‘бідність’ (напр., ФО без шеляга за душею, тільки душа в тілі) пов’язані зі значенням ‘за релігійними уявленнями – безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ…’. ФСГ зі значенням ‘мораль’ (напр., ФО брати гріх на душу, продати душу) сягає корінням застарілого значення лексеми душа – ‘совість’.

Окремо від цієї рубрикації стоять ФО, мотивація яких ускладнена або невивідна із семантики слів-компонентів. Це стосується ФО із займенниковою семантикою (слово душа в складі наведених фразеологізмів вжите в метонімічному значенні ‘людина’) – ні одна жива душа, ні живої душі, ФО із прислівниковою семантикою – скільки душа забажає, душею і тілом і ФО жива душа. Ідіоми містять різні блоки культурологічної інформації, пов’язаної із закладеним у них образом (взаємовідносини душі й чорта: носитися як чорт з грішною душею; бісова душа; враг мою душу візьми; враг (чорт) його душу знає).

За допомогою семно-компонентного аналізу встановлюється амплітуда коливань структури номінативного значення слова душа й смислові мікроелементи, привнесені семантикою дієслівного компонента в цілісне фразеологічне значення, визначаються типові структурні моделі, притаманні парадигмам різного смислового наповнення. Аналіз семантичної структури фразеосемантичних парадигм виявив системні відношення між конституентами фразеосемантичних груп – синонімії (напр., душа болить, душа ниє, душа щемить), між окремими фразеосемантичними групами – антонімії (напр., душа розривається – душа радіє, як камінь на душу навернув – як камінь з душі одкотив), конверсії (напр., душа крається – краяти душу).

На прикладі однієї мікрогрупи продемонструємо методику структурно-семантичного аналізу, застосованого до об’єкта дослідження. Вичленовується група ФО, семантика яких позначає одночасно процес і стан відчуття: душа говорить, чути [всією] душею, розуміти душею (серцем), на душі. О.В.Бондарко вважає, що дієслову відчувати притаманний семантичний синкретизм, тому ця лексема позначає як стан, так і дію Бондарко А.В. Функциональная грамматика. – Л.: Наука, 1984. – С. 69.. Цією особливістю, на наш погляд, зумовлена структурна різнотипність наведеного фразеосемантичного ряду. У його межах, крім дієслівно-субстантивних сполук, організованих за схемою речення або словосполучення, маємо прийменниково-відмінкову конструкцію на душі.

Спільну сему ‘відчувати’ і категоріальну співвіднесеність зі значенням дієслівності мають ФО розуміти душею, чути душею, організовані за структурно-граматичною моделлю “дієслово + іменник в О.в.” (VNі). У межах цих ФО поєднані слова-компоненти, що перебувають в інклюзивному логічному зв’язку: широкий член психічної опозиції душа (фактично безознаковий) включає в себе більш вузькі когнітивно-перцептивні елементи розуміти і чути, які його диференціюють. Тому, гадаємо, пряме номінативне значення слова душа зазнало процесу звуження під час фразеологізації й виконує релятивну функцію вказівки на сферу психіки. Наприклад, “Лицар: Шкода! Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила, тільки чую, душею чую – їм не відрости” (Леся Українка).

До мікрогрупи входить стійка сполука на душі, прийменниково-відмінкова схема якої (PN) організовує прислівникову категоріальну семантику ФО позначуваного явища. Дистрибуція цієї одиниці чітко обмежена: вона сполучається з якісними прислівниками або безособовими дієсловами, які й диференціюють значення психічного стану, а слово душа в сполученні з прийменником на набуває ознак символу ‘вмістилища почуттів’. Наприклад, у тексті: “У Гриця в той день теж весело та радісно було на душі: він скінчив учення у дяка за цілий рік…” (Д.Яворницький). У значенні наведеної ФО актуалізована сема ‘місце’ компонента душа, яка апелює до значення предметності, а інші семи потьмарюються.

Отже, в межах наведеного фразеосемантичного ряду поєднані фразеологізми, які мають різнотипні структури і, як наслідок, відмінне категоріальне значення, що, гадаємо, пояснюється синкретичністю семантики предиката відчувати.

У третьому розділі “Ідеографічна характеристика фразеологічних одиниць із компонентом душа” здійснено аналіз семантичної структури фразеологічних серій, що утворилися внаслідок семантичного розвитку в лексеми душа похідних значень. Фразеосемантичні групи на позначення моральних якостей людини, соціально-моральних норм поведінки, на позначення явищ, пов’язаних із кінцем біологічного існування людини, процесу харчування, на позначення бідності інкорпоровані в тематичні утворення більш високого ієрархічного рангу й доповнюють ідеографічну схему “людина” та її складові – “психіка людини”, “біологічне існування людини”, “людина в соціумі”. Місце ФО з компонентом душа в ідеографічному полі “людина” наочно можна показати в таких схемах, які виявляють ієрархію фразеосемантичних парадигм: схема 1 показує більш широку класифікацію, схеми 2 і 3 характеризують окремі групи ФО в залежності від їх місця в мовній картині світу.

Схема 1 |

Ідеографічне поле ФО “людина”, репрезентоване ФО з компонентом душа

Ідеографічна група ФО “людина в соціумі” | Ідеографічна група ФО “психіка людини” | Ідеографічна група ФО “біологічне існування”

Тематичне поле ФО “індивідуально-психічні особливості людини” | Тематичне поле ФО “інтерсуб’єктний психічний світ” | Тематичне поле ФО “пізнавальні процеси (відчуття)”

Тематична група ФО “емоційні процеси, викликані іншим суб’єктом” | Тематична група ФО “суб’єктивні емоційні процеси” | Тематична група ФО ”емоції, пов’язані з процесом спілкування”

Семантичне поле ФО “позитивні емоції” | Семантичне поле ФО “негативні емоції” | Семантичне поле ФО “симпатія\антипатія”

Семантична група ФО “страждання” | Семантична група ФО “хвилювання” | Семантична група ФО “страх”

Схема 2 |

Ідеографічна група ФО “біологічне існування людини”

Тематичне поле ФО “кінець біологічного існування” | Тематичне поле ФО “продовження біологічного існування”

Тематична група ФО “характеристика фізичного стану людини” | Тематична група ФО “смерть” | Тематична група ФО “помилувати, лишити живим” | Тематична група ФО “їжа”

Семантичне поле ФО “смерть насильницька” | Семантичне поле ФО “смерть біологічна ”

Семантична група ФО “помирати” | Семантична група ФО “померти” | Семантична група ФО “поховання”

Схема 3 |

Ідеографічна група ФО “людина в соціумі”

Тематичне поле ФО “матеріальна сфера” | Тематичне поле ФО “нематеріальна сфера”

Тематична група ФО “бідність” | Тематична група ФО “діяльність людини” | Тематична група ФО “мораль”

Семантичне поле ФО “потреби, інтереси” | Семантичне поле ФО “професійна діяльність” | Семантичне поле ФО “характеристика людини за моральними якостями” | Семантичне поле ФО “відхилення від норми”

Семантична група “зобов’язання” | Семантична група “вимоги” | Семантична група “бажання” | Семантична група “позитивна характеристика” | Семантична група “негативна характеристика”

Зв’язки людини зі Всесвітом репрезентують ФО з прислівниковою семантикою (37од.), процес фразеологізації яких ступеневий. Фразеотворчими чинниками прислівникових ФО виступають спеціалізовані семантичні операції – тавтологія і плеоназм (як душа до душі, душа в душу, душею і серцем), лексичні засоби (компоненти весь, один). Наприклад, “[Дядько Степан:] А тут жінка в одну душу – забирай усе на воза” (В.Барка).

Таким чином, встановлено, що регулярні за смислом парадигми з опорною назвою душа, характеризуючи дію, що, як правило, позначається словом-супровідником, мають комбіновану мотивацію, в якій домінують структурно-семантичний фактор, спеціалізовані семантичні операції зіставлення однакових (тавтологія) (душа в душу), подібних (плеоназм) (душею і серцем), протилежних (антитеза) (душею і тілом) понять. У зв’язку з цим лексема душа втрачає в ФО свої мовносистемні значення й реалізує функціональні.

Розділ четвертий “ Лінгвокультурний аспект становлення внутрішньої форми фразеологізмів із компонентом душа” присвячений описові кореляцій між позамовною дійсністю, яка формує схему-прототип, і внутрішньою формою та семантикою ФО. Враховуючи поняттєву насиченість концепту душа в його філософському, міфологічному, релігійному, фольклорному аспектах, акцентуємо увагу на міфологічному підґрунті фразеологізмів, що є відголоском найвіддаленіших у часі уявлень про душу. Із метою виявлення лінгвокультурної інформації, закладеної в семантику ФО, ми розглянули історію формування поняття і значення слова душа.

Відхід життя, який первісна людина спостерігала у вигляді припинення дихання й зникнення тіні, наштовхнув людську думку на те, що ці явища не зникають без сліду, а десь перебувають. Складний процес утворення поняття душа відбувався шляхом встановлення зв‘язків між власною психічною діяльністю й спостереженнями за явищами зовнішнього світу. У кристалізації уявлень про єдину душу, на нашу думку, архаїчна людина йшла шляхом дедукції: множинність душ, пов‘язана з дисоціативністю первісної свідомості й ідентифікацією себе з довкіллям, трансформувалась у поняття єдиної душі людини. Аналізуючи це питання, ми спиралися на власні узагальнення, продуковані як проведенням аналогій з відомими уявленнями, зафіксованими в етнографічних збірниках, так і припущеннями, висловленими в працях із психології (В.Вундт, К.Юнґ, Л.Леві-Брюль, К.Леві-Строс).

У розділі систематизуються мовні образи душі не лише за допомогою етнографічних джерел, а на тлі всієї складної когнітивно-перцептивної організації свідомості первісної людини, матеріалізацією якої є міф. ФО з компонентом душа належать до групи з великими вказівними можливостями стосовно внутрішньої форми, побудованої на паралелі між діями матеріального й духовного світів. Знакові системи, що репрезентують у своїй структурі різні явища дійсності й є релевантними для обраного матеріалу, диференціюються на космогонічну (плюс підсистема “Жива природа”) (напр., ФО душа горить, просвітліло на душі, посвітлішало на душі, темна душа, заяча душа, мишача душа, шкребе на душі, як лапою по душі, як лапою по душі дернув) та антропоморфну (напр., ФО душа вилітає з тіла, кривити душею) системи.

В основу рубрикації внутрішніх форм ФО з компонентом душа покладено міфолого-філософські класифікаційні схеми першоелементів. Космогонічна знакова система уявлень про душу вкладається в п’ятикомпонентну схему “… комбінування … чотирьох-п’яти “стихій”: земля, вода, вогонь, повітря, погода, небо … перед нами не метафори, а знаки і міфологічні символи”11 Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. – М.: Наука. – 1976. – С. 232.. У корпусі ФО з компонентом душа вичленовуються образи-символи: вогонь, вода, повітря, які виступають у семантиці ФО окремими семами.

Коли ми говоримо про ФО, в основі значення яких лежить той чи інший елемент космогонічної системи, то не обмежуємося тільки словами, що називають ці стихії, а й маємо на увазі ті лексеми, які виражають окремі їх властивості: вогонь – пече, дає світло, руйнує, роз’їдає (напр., ФО пекти душу, просвітлішало на душі, розтравлювати душу) тощо. Використовуючи теорію психологічного паралелізму О.М.Веселовського, побудовану на зіставленні предметів, явищ за їх ознаками, ми побудували паралелі, зумовлені міжрівневими зв‘язками символу вогню.

Група ФО з компонентом душа, в якій простежується зв’язок внутрішньої форми (конкретне полум’я, вогнище) й окремих компонентів структури значення, дистинктована за ознакою наближення – віддалення: пече вогонь – біль, незадоволення (напр., ФО розпікати душу, пекти душу); гріє вогонь – задоволення (напр., потеплішало на душі, зігріти душу). За спільною ознакою дії двох явищ побудовані паралелі: “вогонь – холод”, (ознака “пече”) – ФО похолонуло в душі, аж холоне душа; “вогонь – антипатія” (ознака дії “сушить”) – душа сохне; “вогонь – зірка” (ознака “світить”) – душа так і покотилася. Паралель “вогонь – процес травлення” утворена за посередництвом третього компонента “вогонь – нутрощі – процес травлення”. В основу зіставлення цих явищ покладена спільна ознака дії вогню і нутрощів “пожирають” – розтравлювати душу, ятрити душу.

Паралелі, побудовані на смакових і зорових відчуттях, характеризуються наявністю антонімічного їм компонента. В основі “смакової” паралелі лежить спільна між вогнем і смаковими відчуттями ознака дії вогню “пече – палить” – гірко на душі, а в основі зорової – ознака дії вогню “світить” (ФО просвітліло на душі).

Отже, існує значний масив ФО з компонентом душа, внутрішні форми яких прямо чи опосередковано (шляхом системи паралелей) пов’язані із символом вогню. Це явище пояснюється полівалентністю символу, дистинктивація різних ознак якого дозволяє охоплювати різні, іноді й протилежні, фрагменти дійсності.

Воді, як і вогню, приписується очисна магічна функція, її властивості рухатися, струменіти персоніфікуються в образах водяників, болотяників, русалок. В українських фразеологізмах із компонентом душа відбиваються такі ознаки води як одного з першоелементів світу і субстанції душі: дія води “приховує” (паралель “водоймище – таємні почуття”) – ФО у глибині душі, на самому дні душі; ознака швидкості руху води, плинності (паралель “вода – слово”) – виливати душу; ознака “приводити в рух” (паралелі “збовтана вода – неспокій”, “коливання води – душевні хвилювання”) – мутити душу, скаламутити душу, сколихнути в душі; ознака кількості “мало” (паралель “крапля – задоволення спраги”) – закропити душу.

Душа – фантом, створений людською свідомістю для осмислення свого буття, якнайкраще збігається з уявленнями про душу як повітря внаслідок аморфності останнього, неможливості обсервувати як матеріал. Міфологема душа намагнічена гетерогенними міфологічними уявленнями, тому одна й та ж словесна формула може бути потрактована з погляду різнорідних вірувань. Це стосується ФО вдихнути душу, душа вилітає з тіла. У міфополі ФО душа вилітає з тіла схрещуються уявлення світової та слов’янської міфології про душу як повітря, пару, хмаринку, вітер, дим, також як образ птаха, комахи, що корелятивний уже із зооморфним уявленням про душу. Міфополе ФО вдихнути душу зумовлене уявленнями про душу як процес дихання та як повітря, яке ми вдихаємо. Міфополя обох одиниць схрещуються в гомогенних уявленнях про душу як повітря.

Міфологема душа реалізується також у космогонічній знаковій системі “Жива природа”, в якій на відміну від системи “Нежива природа” вказівка на тваринний чи рослинний образ душі лежить у самій ФО, наприклад: заяча душа. Зоолатрія архаїчних уявлень про душу представлена птахом: голубка, зозуля, чайка; комахою: метелик, муха, бджола та ін. Що стосується тварин, то душа може мати будь-який образ у залежності від ареалу проживання народу.

ФО із значенням психічних властивостей людини пов’язані з тими тваринними образами, в яких виділені риси, ізоморфні людським: заяча душа, мишача душа. Засобом евфімізації виступає ФО ні за цапову душу (пухлу) душу: образ цапа пом’якшує пейоративне забарвлення вислову ні за чортову душу (цап виступає субститутом табуйованої в мові лексеми чорт).

Масив ФО, що отримав назву зоофразеологізмів (В.Д Ужченко, Д.В. Ужчен-ко), становлять як фразеологізми з анімістичними компонентами, так і метафоричні сполуки, абстраговані від мотивуючих змінних сполучень, що віддзеркалюють взаємовідношення людини і тварини, поведінку тварин, знання про їх біологічну організацію. Наприклад, розмір горобця, що асоціюється з поняттям “мало”, став основою внутрішньої форми ФО з горобину душу.

Рослинні образи, що виражають локалізацію душі, в різних народів мають неоднаковий характер. Так, в українській народній поезії, – пише І.Нечуй-Левицький, – людські душі обертаються яблунями, грушами, тополями11 Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу – К.: Обереги, 1992. – С.67-70.. Нам уявляється, в серії ФО душею прирости, прирости до душі, прилипнути до душі, душа пристала, прихилитися душею сконцентровані відголоски міфологічних уявлень про душу як рослину, дерево. Образ похиленого дерева у фольклорі символізує прихильність, кохання, утворюючи паралель “хилитися – кохати, подобатися” (пор. хилитися – прихильність).

Зооморфні й рослинні образи обиралися для концептуалізацї поняттєвої сфери

в мові шляхом тривалого спостереження довкілля та інтроспекції. Зіставлення результатів цих двох процесів знайшло своє відбиття в схемах-концептах, які притягують до себе лише певний семантичний спектр, а саме: характеристику людини, психічні стани, кількість (“мало”), симпатію, кохання, страх, хвилювання, індивідуально-психічні властивості людини. Антропоморфні іпостасі душі в системі ФО з компонентом душа марковані за схемою розвитку уявлень: розуміння душі як двійника, внутрішньої людини (напр., ФО скільки душа забажає, як душа забажає); локалізація душі у внутрішніх і зовнішніх органах людини й ототожнення її з одним із них (напр., ФО душа (серце) кров’ю обливається); локус душі в предметах і явищах, пов’язаних із людиною уявним зв’язком (напр., ФО душа рветься, прошивати душу); трактування душі як уявного анатомічного органа, що відповідає за психічне життя людини (напр., ФО душа болить, душа ниє). У корпусі фразеологізмів з компонентом душа відбиваються уявлення про перебування душі в крові, очах, волоссі, зубах людини, а також одязі, тканині, предметах, що оточують людину.

Встановлення зв’язку мови і культури, мови і міфа – спеціалізація лінгвокультурології, завдання якої полягає в реконструкції на основі мовних одиниць форм поведінки людини і ментальних структур в її свідомості, де міфотворчість є іманентною рисою, безвідносною в часі. Порівняння міфологічної картини світу з мовною, а саме з її фрагментом – фразеопсихічною картиною, експлікує систему вірувань і уявлень, у надрах яких викристалізовувались словесні формули з компонентом душа.

Окремо стоять ФО, пов’язані з народною демонологією. Крім того, часто фразеологізм має неповторну мотивацію, пов’язану з певними екстралінгвальними факторами (ФО пустити душу на покуту, продзвонити по душі).

ВИСНОВКИ

Фразеологічні одиниці з компонентом душа становлять в українській мові значний шар, складний як за кількістю (понад 400), так і за структурою та системою значень. Семантична класифікація ФО, здійснена методами ідентифікації та диференціації, виявила співвіднесенність фразеосемантичних парадигм із лексико-семантичними варіантами слова-компонента душа. Опорне слово душа має в українській мові розгалужену фразеопродуктивну смислову структуру, навколо конституентів якої утворюються розлогі фразеологічні серії.

Фразеологізми з компонентом душа мають системну організацію, що виявляється в семантичній градації внутрішньої будови в залежності від місця в ідеографічному полі. У цій системі виділяються макрогрупи “психіка людини”, “людина в соціумі”, “біологічне існування людини”. Кожна з названих груп має додаткове членування. Наприклад, група “психіка людини” поділяється на ФО із семантикою інтерсуб’єктного спрямування (колупати душу, душа радіє), міжсуб’єктної взаємодії (добиратися до душі, проникати в душу), міжсуб’єктного ставлення (припасти до душі, прикипіти душею).

У семантичній парадигмі кожної групи існує своє додаткове групування. Так, у тематичному полі “інтерсуб’єктний психічний світ” виділяється фразеосемантична парадигма зі значенням ‘відчувати’, яка поділяється на ряди із семантикою ‘процес відчуття’, ‘приховані почуття’, ‘початок процесу відчуття’. У цій парадигмі пряме номінативне значення слова душа ‘внутрішній психічний світ людини, її настрої, почуття, переживання’ не зазнало відчутної трансформації й зберегло домінуючу функцію в семантичній структурі ФО.

Фразеосемантична група на позначення емоційних станів рубрикується за семантико-полюсною класифікацією на мікрогрупу з позитивним смисловим наповненням (душа співає) і на мікрогрупу з негативним смисловим наповненням (душа рветься). Проаналізований у цьому підрозділі матеріал доводить, що у ФО фразеосемантичної групи із суб’єктно-вказівною диференціальною семою кількісно переважає вираження негативних емоцій. Цій групі притаманні розгорнуті синонімічні зв’язки в межах фразеосемантичної парадигми, що підтримують внутрішню монолітність макрообразів.

Конверсивна по відношенню до суб’єктно-вказівної фразеосемантичної групи позначуваного емоційного стану суб’єктно-об’єктна парадигма на позначення емоційного впливу (ФО пекти душу) складається з мікрогруп нейтральної, позитивної та негативної семантики. У кожній із них простежується членування за синонімічними рядами або метафоричними концептами.

Одиниці макрогрупи із спільною смисловою ознакою ‘емоційне відношення-ставлення’ підпадають під процес семантичної дивергенції за: знаковим вираженням (симпатія / антипатія); індивідуально-емоційним освоєнням (симпатія / кохання).

ФО із компонентом душа поділяються на групи: на позначення індивідуально-психічних властивостей людини, соціально-моральних норм поведінки, фізичного стану людини, явищ, пов’язаних із кінцем біологічного існування людини, процесу харчування, бідності. ФО-номінанти індивідуально-психічних властивостей людини мотивовані як семами прямого значення опорного компонента, так і похідною семемою ‘cукупність рис, якостей, властивих певній особі’, що відповідає одночасній реалізації двох або більше макро- або мікрокомпонентів смислу. Ця група є перехідною між ФО із смисловим наповненням ‘емоційні стани та процеси’ й ФО на позначення характеристики людини.

Об’єктом номінації ФО з компонентом душа виступають емоції людей, на семантичному рівні потрактовані за допомогою мовного концепту “відчувати … [радість, втіху, ненависть]”, який позначає одночасно і процес, і стан. Тому ядром корпусу ФО з компонентом душа є дієслівна фразеологія. Периферійну зону займають ад’єктивні та адвербіальні ФО: ад’єктивні ФО позначають стан людини, що завдяки константності трансформується в перманентну властивість характеру індивіда (хвора душа, солом’яна душа), а ФО адвербіальної семантики характеризують відношення між предметами, явищами, індивідуумами з погляду інтенсивності, способу дії (як маслом по душі) та ін.

Максимальний ступінь семантичного поширення лексеми душа спостерігається в групі ФО адвербіальної семантики, яка репрезентує зв’язки людини зі Всесвітом. Адвербіальні ФО мають розвинену систему значень, їх специфічною ознакою виступає комбінована мотивація.

Семно-компонентний аналіз дозволив виявити тип мотивації й участь слів-компонентів у формуванні цілісного фразеологічного значення. Виявлено такі особливості: чим більший ступінь поширення дієслів-компонентів ФО, тим дистантніша її позиція від ядра синонімічного ряду чи фразеосемантичної групи; амплітуда коливань смислового обсягу номінативного значення компонента душа залежить від синтаксичної позиції в складі словосполучення і від типу структурної моделі в цілому.

Кожна фразеосемантична група виражається в певній структурній моделі. Так, для суб’єктно-вказівних ФО домінуючою є предикативна структура, дистрибутивні зв’язки якої – лексеми на позначення особи. Суб’єктно-об’єктні ФО репрезентовані дієслівно-іменниковими сполуками, де слово душа вживається в знахідному відмінку і втрачає сему персональності ‘людина’. Опорний компонент у цих одиницях перетворюється із субституту носія емоції на уявний орган, втрачаючи категорію істоти. Двочленні предикативні конструкції, як правило, можуть трансформуватися в одночленну структуру безособового речення, де головний член виражений безособово-предикативним дієсловом або особовим дієсловом у безособовому значенні.

Діахронічний аналіз смислової структури слова душа виявив, що спочатку лексема мала символічне значення безсмертя, уособлення життя в матеріальних формах. Цьому значенню корелятивна група ФО на позначення смерті і реалій, що її супроводять. За посередництвом складної системи уявлень сформувалося розуміння душі як духовної сутності, етичного ідеалу, з яким співвідносилися вчинки людини. Із появою релігійних форм свідомості постало інше символічне значення лексеми душа (на семантичному рівні його розвиток відбитий ланцюжком “‘духовний бік’, ’моральні якості’, ’совість’), що збереглося лише в складі окремих стійких зворотів. У подальшому, вважаємо, відбулося розширення цього значення на весь внутрішній світ людини як цілісну субстанцію і слово-міфологема набуло третього символічного значення – ‘вмістилище почуттів’, актуального в побудові мовного образу людини. Якщо душа як символ безсмертя та морально-етичного ідеалу функціонуює в складі визначених мінімальних відрізків тексту і поза ними реципієнтом не усвідомлюється, то символічне значення осередку почуттів має широку сполучуваність і є мотивуючим фактором стійких сполук різних типів.

ФО з компонентом душа є мінімальними відрізками тексту, що базуються на оптимально розгорнутій культурологічній ситуації, зберігають у своєму значенні завдяки стійкості структури та константності вживання певні мікрокомпоненти, як правило, конотативного характеру, співідносні із світоглядними, міфологічними, релігійними, фольклорними уявленнями про душу. Інструментом у вираженні зв’язку мови і культури виступає реальна першооснова – факт, явище, процес об’єктивної дійсності. У результаті дослідження концептуальна мережа