ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЩ ОЛЬГА ПЕТРІВНА

УДК 811. 161. 2' 02' 36

Категорії ствердження

і заперечення в українській мові

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського ДУДИК ПЕТРО СЕМЕНОВИЧ | Офіційні опоненти: | Доктор філологічних наук, професор

ГОРПИНИЧ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ,

професор кафедри української мови Дніпропетровського національного університету

кандидат філологічних наук, доцент

КОЗЛОВСЬКА ЛАРИСА СТЕПАНІВНА,

доцент кафедри української мови і літератури Київського національного економічного університету

Провідна установа: | Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “29“ листопада 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.05 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корп.1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49025, м.Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13).

Автореферат розісланий “__27_жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент М.С. Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертація містить синтезовану характеристику синтаксично нечленованих конструкцій стверджувального й заперечного різно-видів, властивих їм визначальних і периферійних диференційних ознак - об'єктивно й суб'єктивно значеннєвих, лексичних, фра-зеологічних, граматичних і стилістичних, функціональних. Відо-мо, що, крім речень із синтаксично членованою структурою, тоб-то із членореченнєвою будовою, у мовленні, особливо в мовленні розмовно-побутовому, широко використовуються й такі син-таксичні конструкції, які, не підлягаючи будь-якому членоре-ченнєвому поділові, маючи немало схожих чи однакових з речен-нями морфолого-синтаксичних ознак, усе ж в усіх можливих мов-но-мовленнєвих вимірах мають неповторно своєрідну семан-тико-граматичну сутність, а також тільки їм властиву комуніка-тивну зорієнтованість, своєрідність, бо здебільшого індивіду-ально, по-особливому виражають такі модально-логічні реалії, категорії, як ствердження, заперечення, питання, спонукання, емоційну (оцінку кого-небудь або ж чого-небудь) тощо. Це й дозволяє розглядати синтаксично нечленовані мовні форми, конструкції із значенням ствердження чи заперечення як особ-ливі синтаксичні явища в структурі сучасної української літе-ратурної мови.

Синтаксично нечленовані речення, конструкції, або ж, за іншою номінацією, еквіваленти (замінники) речення уже досить повно досліджувались, систематизовувались в українському мо-вознавстві (П.С.Дудик, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, М.У.Ка-ранська та ін.), а ще до цього і в русистиці (О.М.Пєшковський, О.О.Шахматов, В.В.Виноградов, К.М.Галкіна-Федорук, В.Ф.Кипрія-нов та ін.).

Лінгвісти по-різному трактують синтаксично нечленовані речення, поіменовуючи їх словами-реченнями, несправжніми ре-ченнями, еквівалентами речення, нечленованими реченнями тощо. Це пояснюється складністю і винятковою своєрідністю мовної і мовленнєвої сутності нечленованих структур в усіх можливих вимірах - і з погляду власне семантичного, і з погляду грама-тичного, і функціонального. Нечленованим реченням не властиві визначальні ознаки речення, у них лексично й синтаксично не виражений ні суб'єкт, ні предикат, ні об'єкт дії, їх характе-ризує всеповна залежність від контексту; здебільшого вони реп-резентовані словами неповнозначних частин мови. Конкретний зміст таких синтаксичних побудов завжди залежить від конкрет-них обставин висловлювання, контексту, а в багатьох випадках також і від несловесних засобів обміну думками, особливо жестів, міміки. Тому-то в цьому дослідженні на позначення син-таксично нерозкладних комунікативних утворень уживається термін нечленовані речення. До уваги береться передусім не властива цим структурам лексико-граматична сутність, а їхня своєрідна комунікативність, функціональна здатність своєрідно виражати в конкретному мовленнєвому контексті те, що звичайно знаходить свій вияв у різноструктурних реченнях з властивою їм модальністю ствердження, заперечення, питання і т.д.

Актуальність теми зумовлена потребою системного дослідження стверджувальних і заперечних нечленованих речень, що дозволяє повніше, ніж це дотепер зроблено, суттєво по-іншо-му витлумачити особливості реалізації категорій ствердження і заперечення в названих структурах. Це конче потрібно для розв'язання таких складних теоретичних проблем синтаксису, як логіко-лінгвістична сутність категорій ствердження і запере-чення, місце синтаксично нечленованих речень у системі простих речень, взаємозв'язок категорій ствердження і заперечення з категорією модальності, класифікація стверджувальних і запе-речних нечленованих речень, суб'єктивно-модальні відтінки у значенні нечленованих речень, експресивні можливості стверджу-вальних і заперечних нечленованих конструкцій тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній нау-ковій проблемі кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: „Зако-номірності розвитку української мови. Актуальні проблеми лексикології та граматики”.

Об'єктом дослідження слугують синтаксично нечленовані стверджувальні і заперечні речення, властиві їм специфічні логіко-граматичні ознаки і стилістичні функції.

Метою дослідження стало виявлення особливостей реалізацій категорій ствердження й заперечення у всій системі синтаксично нечленованих речень, специфіка морфологічного вираження стверджувальних і заперечних нечленованих конструкцій, непов-торна своєрідність властивої їм семантики, особливостей функціонування.

У дисертації висвітлюються, науково мотивуються такі її завдання:

1) обгрунтувати погляд на синтаксично нечленовані конструкції як на синтаксично нечленовані речення;

2) систематизувати стверджувальні й заперечні нечленовані речення за ознаками вияву в них категорій ствердження і запе-речення, за модальними відтінками, за емоційно-експресивним забарвленням та з урахуванням їхніх комунікативних функцій;

3) визначити причини функціонування нечленованих речень із прихованим ствердженням і прихованим запереченням;

4) виявити функції ствердження й заперечення в розповід-них і питальних реченнях;

5) проаналізувати особливості стверджувальних і запереч-них нечленованих речень, які відображають деякі побіжні мо-дальні нашарування в їхній синтаксичній семантиці;

6) описати емоційно-стилістичні відтінки в значеннях стверджувальних і заперечних нечленованих речень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямування дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Вінницького держав-ного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: „Закономірності розвитку української мови. Актуальні проблеми лексикології та граматики”.

Матеріал дослідження дібрано з творів українських письменників ХІХ-ХХ століть - Л.Українки, М.Коцюбинського, О.Вишні, О.Кобилянської, І.Нечуя-Левицького, М.Хвильового, І.Багряного, У.Самчука, М.Стельмаха, В.Малика, І.Ле, Н.Рибака, С.Скляренка, О.Гончара, П.Загребельного та інших українських письменників, меншою мірою - із розмовного усного мовлення. Обсяг зібраного матеріалу складає понад 2,5 тисячі прик-ладів-ілюстрацій речень синтаксично нечленованої будови.

Методологічну основу дослідження становило розуміння мови як суспільного явища, психолого-лінгвістичне тлумачення зв'яз-ку мови й мислення, мови й мовлення, усвідомлення взаємозв'яз-ку загального і окремого в усій мовній системі.

Методи дослідження зумовлювалися його метою і завданнями. Головний метод дисертаційної праці - спостереження за явищами мовлення, їх класифікація і узагальнення. При потребі автор дисертації вдавалась до інших методів аналізу: описового, трансформаційного, методу моделювання і функціонального. Поєднання різних методів і прийомів у дослідженні дозволило скласифікувати нечленовані речення за ознакою втіленого в них змісту, за властивою їм суб'єктивною модальністю і функціону-ванням у тексті як виразників певних комунікативних потреб і намірів мовця. Функціональний аналіз стверджувальних і запе-речних нечленованих речень глибоко контекстуальний, який, крім іншого, також передбачає характеристику стверджувальних за формою нечленованих речень із заперечним значенням і запереч-них за формою нечленованих речень із стверджувальним значен-ням, питальних нечленованих речень із нейтралізацією стверджу-вального і заперечного значення, бо семантика цих різновидів нечленованих речень сама по собі не самодостатня, повністю контекстуальна й зрозуміла тільки за конкретної мовленнєвої ситуації і в прямому зв'язку із сусідніми реченнями, переважно тими, які передують синтаксично нечленованій конструкції.

Наукова новизна дослідження. Виявлено й монографічно сха-рактеризовано функціонально-комунікативну сутність фактичного буття й використання синтаксично нечленованих конструкцій як нечленованих речень у системі простих речень, своєрідність їхніх структурних особливостей, модально-семантичних пара-метрів, можливостей. З нашого погляду, майже в повному обсязі і на новому мовно-ілюстративному матеріалі зреалізовано системний опис семантики й функцій стверджувальних і запереч-них нечленованих речень, а також нечленованих речень з прихо-ваним ствердженням і прихованим запереченням, виявлено особли-вості функціонування проміжних між стверджувальними і запереч-ними нечленованими реченнями різновидів речень у розмовному мовленні, встановлено співвідношення ствердження-заперечення і властивої їм модальності в різних комунікативних типах нечле-нованих речень, визначено місце синтаксично нечленованих ре-чень порівняно з синтаксично простими членованими реченнями.

Теоретичне значення праці визначається тим, що здобуті, сформульовані нами висновки й узагальнення сприятимуть глибшо-му пізнанню категоріальних особливостей української мови, суттєво доповнюють вчення про типи речень за синтаксично неч-ленованим виявом категорій ствердження і заперечення, що спри-ятиме розв'язанню окремих, але суттєво важливих теоретичних питань комунікативного синтаксису української мови, її стилістики.

Практичне значення роботи полягає в тому, що оцінні лінгвістичні підсумкові думки, результати, які добуто в про-цесі дослідження особливостей семантики, умов функціонування стверджувальних і заперечних нечленованих речень, можуть знай-ти втілення у викладанні курсу сучасної української мови у вузі, в спецкурсах і спецсемінарах; ними можна скористатись у наукових дослідженнях із синтаксису простого речення. На-явність різнотипної експресивності в синтаксично нечленованих реченнях дозволить її читачам скористатись змістом дисертації у викладанні курсів стилістики сучасної української мови й лінгвістичного аналізу тексту.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації досить об'ємно представлено в наших доповідях: на науковій конференції „Мовна дійсність в Україні (проблеми, перспективи)” (1994, м.Вінниця); на Всеукраїнській науковій конференції „Ук-раїнська термінологія і сучасність” (1996, м.Київ); на Всеук-раїнській науковій конференції, присвяченій 85-річчю проф. І.І.Слинька (1997, м. Чернівці); на Всеукраїнській науковій конференції „Граматичні категорії української мови” (2000, м.Вінниця).

З теми дисертації опубліковано п'ять статей у провідних наукових фахових виданнях, а також чотири тези доповідей.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі всту-пу, трьох розділів, висновків і списку використаної літерату-ри: а) художньо-літературної і б) лінгвістичної і лінгводидак-тичної.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, проа-налізовано її теоретичні засади, визначено об'єкт, мету, зав-дання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фак-тичного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, апробацію її результатів та осо-бистий науковий внесок здобувача.

У першому розділі „Категорії ствердження і заперечення як синтаксично нечленовані речення” - подано характеристику категорій ствердження й заперечення як об'єктів синтаксису, вказано на їх різнофункціональність та модальну сутність, ре-алізацію категорій ствердження й заперечення в синтаксично нечленованих реченнях, визначено структуру і морфолого-син-таксичне вираження стверджувальних і заперечних нечленованих речень, їх стилістичне функціонування.

Ствердження й заперечення - явища багатомірні: одночасно і логічні, і синтаксичні, і лексичні поняття, які стали об'єктом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних логіків і лінгвістів.

Категоріальні ознаки ствердження й заперечення - це озна-ки передусім синтаксичні. Кожна з категорій, становлячи окре-мий вияв предикативності, „показує певне відношення між висловлюванням і дійсністю, яке встановлюється й виражається мовцем за допомогою відповідних формальних показників” (П.А.Лекант). Ствердження й заперечення, як і інші компоненти предикативності, передають відношення висловлювання до дійсності. У нечленованих реченнях: а) або стверджується що-небудь про дійсність: У польському [служив], як не помиля-юсь? - Умгу; Можете ви залишитись тут до завтра? - Можливо. - Гаразд (У.Самчук); Такого допускать не можна. - Звісно! (Л.Ук-раїнка); б) або заперечується що-небудь про дійсність, певні факти життя в ній, якесь словесно нерозчленоване міркування, тобто заперечення чогось: Чого ти так зітхнула й застогнала! - Нічого, так; (Л.Українка); І ні ви, ні я - не є сон. На жаль, ні (У.Самчук). Таким чином, значення і комунікативна сутність категорій ствердження й заперечення полягають у відношенні висловлювання до дійсності з точки зору наявності чи відсут-ності в реальній дійсності зв'язку між предметом і його озна-кою.

Для кожного різновиду нечленованих речень зміст стверд-ження чи заперечення індивідуальний, але водночас кожне нечле-новане речення структурно типізоване, бо в мові немає речення, яке б своєю синтаксичною будовою повністю, суттєво чи хоча б якоюсь однією структурною ознакою не збігалося зі структурною ознакою, яка простежується в безлічі інших речень.

У нечленованих реченнях стверджується чи заперечується такий об'єкт-предмет судження, який виражається нерозчленовано з погляду логічного й граматичного, але комунікативність якого забезпечується контекстуально. Таким чином, категорії стверд-ження чи заперечення, реалізуючись, зокрема, у нечленованих реченнях, виявляють себе в стверджувальній або заперечній мо-дальності.

Ствердження й заперечення - це в загальному вияві два по-люси одного цілого: перший передбачає наявність другого, як і навпаки. Ні перший, ні другий не може усвідомлюватись сам по собі, цілком індиферентно від другого.

Ствердження й заперечення об'єднує як своєрідна єдність, так і протиставність. Між ними витворився об'ємний комплекс перехідних явищ, втілюваних у таких синтаксичних конструкціях, у яких збалансовується, своєрідно поєднується значення стверд-ження й заперечення. Це перехідні явища в структурно-син-таксичній системі мови. Вживаючи нечленоване речення Навряд, ми виражаємо сумнів у чомусь і цим послаблюємо значення ствердження як певного й окремого різновиду думки з її кате-горіальною значеннєвістю. Таким нечленованим реченням належить проміжне місце між тими структурами, в яких або що-небудь стверджується, або щось заперечується. Такі нечленовані речен-ня своїм значенням ніби балансують між власне-ствердженням і власне-запереченням.

Значення ствердження й заперечення в конкретних нечлено-ваних реченнях реалізується у формальному протиставленні (план змісту речення відповідає плану вираження) або в прихованому (план змісту речення не відповідає плану вираження). Цим вмо-тивовується розрізнення двох аспектів синтаксичних категорій ствердження і заперечення: синтаксично окреслене ствердження, синтаксично окреслене, виразне заперечення; приховане стверд-ження, приховане заперечення. Основним виявом модальних кате-горій ствердження й заперечення слугує синтаксично нечленоване ствердження і синтаксично нечленоване заперечення: Ви знаєте Мирона Семашка? - Ще б пак!; Полковнику, ви перебільшуєте! - Ніскілечки! (В.Маликов). Обидва різновиди ствердження і запе-речення реалізуються за допомогою модальних слів, часток і ви-гуків.

Отже, ствердження й заперечення - це дві рівноцінні син-таксичні категорії, які сприймаються окремішньо, можливі тіль-ки у взаємозв'язку, бо одна з них може усвідомлюватись та індивідуально вирізнюватись тільки у зв'язку з іншою, другою.

У другому розділі „Стверджувальні нечленовані речення” - схарактеризовано стверджувальні нечленовані речення як засіб реалізації категорії ствердження, їх суб'єктивно-модальну сутність і засоби вираження в них суб'єктивної модальності, експресивності, особливості їхнього морфолого-синтаксичного вираження.

Стверджувальний різновид нечленованих речень морфологічно представлений словами Так, Отож, Авжеж, Добре, Звичайно, Прав-да, Гаразд, Ще б пак, Точно, Правильно, Аякже, Та вже ж, Отож-бо і т.д. Функція таких конструкцій полягає в стверд-женні, позитивній відповіді на поставлене питання; ними підтверджується певна думка одного із співрозмовників. Невід'ємною ознакою стверджувальних нерозчленованих речень слугує інтонація і в більшості випадків суб'єктивна мо-дальність. Інтонація надає таким словам-реченням смислової закінченості, співвідносить їхній зміст з дійсністю з погляду мовця, тобто виступає засобом вираження модальності. Стверджу-вальна суб'єктивна модальність у таких реченнях щонайбільше визначається контекстом, конкретною ситуацією мовлення.

Стверджувальні нечленовані речення залежно від виконува-ної ними функції у зв'язному мовленні доцільно скласифікувати по таких групах: 1) власне-стверджувальні нечленовані речення, які виступають прямою позитивною відповіддю на поставлене за-питання; 2) стверджувальні нечленовані речення, якими підтверджується думка носія попередньої репліки; 3) стверджу-вальні нечленовані речення з додатковим модальним навантажен-ням; 4) стверджувальні речення з додатковим емоційним забарв-ленням; 5) умовно стверджувальні речення; 6) питально-стверд-жувальні нечленовані конструкції.

До засобів вираження суб'єктивної модальності належать слова, які своїм лексичним значенням виражають різну ступінь передбачуваності: Сумнівно, Малоймовірно і т.п.: А чи згоден ти поступитись совістю заради кар'єри? - Не знаю. - Малоймовірно; Сьогодні ввечері друзі обіцяли заглянути до нас. - Сумнівно (Розмовне).

Крім модальних слів, до засобів вираження суб'єктивної модальності належать однофункціональні з ними модальні частки - Навряд, Хіба: А у Сергія щось вийде із його підприємництвом ?- Навряд; Я думаю, що цей експеримент дасть, нарешті, позитивний результат. - Навряд чи так; Як не правдою, так обманом, а все ж буде по-моєму. - Хіба що так (Розмовне).

Своєрідність суб'єктивно-модальних значень як особливих реалій мислення й мовлення полягає в тому, що вони „наклада-ються на граматичний грунт речення, яке вже має модальне зна-чення” (В.В.Виноградов); тому їх ще називають вторинними мо-дальними значеннями; вони складають ніби другий шар модальних значень у смисловій структурі висловлювання. Суб'єктивна мо-дальність не змінює основного модального значення речення, але подає це значення „в особливому ракурсі, в особливому висвітленні” (Г.О.Золотова).

У певних процесах спілкування вставні одиниці стають ніби „посередниками” між мовцем і самим змістом висловлювання, з одного боку, і мовцем та слухачем - з другого.

За функціональною зорієнтованістю стверджувальні нечлено-вані речення модального характеру розмежовуються по групах:

1) стверджувальні нечленовані речення з додатковим мо-дальним навантаженням впевненості, достовірності: Простіть його, він перепросить. - Звісно...; Я маю, отже, каятися ділом? - Се ж ясна річ. - Так, правда, ясна річ (Л.Українка).

2) нечленовані речення вираження невпевненості, сумніву: Чи не вкусила вас яка муха? - Можливо; Головне, тут розвелись жовто-блакитні... От нам і треба їх виполоти... - Щось так (У.Самчук).

3) нечленовані стверджувальні речення, в яких висловлюється позитивне ставлення до висловленого: Своя душа дорожча. Пристаю: Хай буде проклятий. - Та вже ж, не як; Утікача-виг-нанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест. - Отак і треба! (Л.Українка).

4) нечленовані речення підсумково-висновкового характеру: - Тоді який вихід? - Не їхати, і все! - Тоді не буде перепуст-ки. Навіть тимчасової. - Ну, добре! Їдьте! Їдьте! (У.Самчук);

- Столпотвореніє вавілонське. Смутнеє врем'я на Русі. - Он во-но що (М.Хвильовий).

У синтаксично нечленованих стверджувальних реченнях певна мовленнєва експресія може виражатись по-різному: засобами, які не пов'язані з певними синтаксичними конструкціями (інтонація, порядок слів), експресивно забарвленими синтаксичними конструкціями тощо.

Деякі із синтаксичних конструкцій, особливо такі, яким властиве модальне значення обов'язковості, об'єктивної визна-ченості, неминучості, бажаності, категоричного наказу і под., позначені особливою експресивною виразністю. Уже виявлені нами модальні значення нечленованих стверджувальних речень завжди передбачають певну емоційну настроєність мовця (пор. експресивно нейтральне: Ти мені допоможеш? - Аякже; і експресивно виразний вияв тієї ж інформації-емоції: Ти мені допоможеш? - А чому ні?). Експресивність репліки-відповіді за-лежить від таких умов: 1) багатозначності структурної схеми питального речення, 2) здатності до трансформації в розповідне речення, 3) за особливої інтонації, 4) за наявності потрібного й достатнього контексту, ситуації.

Найбільше емоційне наповнення мають стверджувальні нечле-новані речення, які виражені фразеологізованими сполученнями слів, рідше - фразеологізмами. Структурно вони дво- і кіль-каслівні, вкрай мінімальні, синтаксично й функціонально об-разні, містять виражально-оцінну характеристику відношень між предметами особистої чи громадської сутності, позначають миттєві процеси чи функції певних органів людського тіла, певні типові вияви гумористичних, драматичних чи трагічних си-туації, подій тощо. Лаконічність форми відображення важливих реалій, їхня емоційно-експресивна виразність сприяє створенню емоційно-експресивного образу в будь-якій мовленнєвій ситуації: Утелющилися... самі заварили... І треба ж було! Не мала баба клопоту! - лаяв себе Лиштва (І.Логвиненко); Терплю! - спалах-нув раптом Павло. - Чорта лисого втерпиш! Ось кину все й гай-да. - А-а! Кишка коротка! Чого ж ти баланду травиш? (Ю.Смо-лич); Тоді буде пізно. Тепер ти був би потрібний, а тоді, мо-же, і без тебе обійдуться. - А що ж! Дорога ложка до обіду (Н.Рибак).

Дієвим засобом вираження емоційності стверджувальних неч-ленованих речень слугують вигуки, які умовно можна скласифіку-вати по таких двох групах: вигуки, що ними виражаються пози-тивні емоції, та вигуки як виразники негативних емоцій.

Винятково важлива функція у вираженні експресивності на-лежить інтонації, яка співдіє з лексичними та синтаксичними моментами висловлювань, слугує індикатором розподілу експресив-ності мовлення.

Посиленню емоційності вислову сприяє, зокрема, зміна по-рядку слів. Нерідко вислів починається логічно акцентованим елементом. Особливо чітко це простежується на прикладах нечле-нованих речень, бо в цьому випадку вислів-відповідь несе в собі не тільки інтелектуальну інформацію, але й досить високий вияв емоційності, який особливо посилюється в реченнях оклич-ного типу, в питально-риторичних реченнях, якщо вони до того ж ускладнені вигуками. Простежуються також інші явища: коли пи-тальне речення через його своєрідне інтонаційне оформлення сприймається як стверджувальне (хоч і ослаблене), виражає пев-ну констатацію, а не власне-питання; або формально заперечне речення в певній мовленнєвій ситуації, набувши своєрідної інтонаційної структури, також несе в собі стверджувальну (зно-ву ж таки хоч і ослаблену) інформацію: Хведю, не чуєш: наче бджоли гудуть? - А чому б ні? Що ж їм лишається робити? (М.Стельмах); Пані, вам не треба божеволіти. ґ й інші можли-вості... - Які? Хай пан скаже... - Повернутися до своїх дітей. - Єзус-Марія, хіба то можливо?! - А чому б ні? (В.Малик). Отже, потреби мовленнєвої комунікації зумовлюють використання не тільки засобів для вираження інформації, але й експресивних мовних засобів, бо „в більшості висловів повсяк-денного розмовного мовлення спостерігається тісне злиття емоційного та інтелектуального” (И.Г.Торсуева).

У третьому розділі „Заперечні нечленовані речення” - визначено сутність заперечення як мовленнєвої категорії, засо-би вираження заперечення в нечленованих реченнях, експліцитна та імпліцитна репрезентація заперечення, морфологічні характе-ристики заперечних нечленованих речень.

На широкому мовному матеріалі в дисертації вмотивовується й уточнюється, розгортається думка, за якою заперечення ре-алізується не тільки у формах членованих речень, але й нечле-нованими синтаксичними одиницями (П.С.Дудик). Заперечні нечле-новані речення (слова-речення) поділяються на власне запе-речні; на слова-речення, що виражають незгоду з чиїм-небудь висловленням й на слова-речення, що заперечують сказане самим мовцем.

Заперечення в мовленні може виражатись: а) з допомогою спеціальних мовних засобів і б) без вживання спеціальних мов-них одиниць - в цьому випадку заперечення міститься в самій семантиці слова, у фразеологізованій сполуці слів, у реченні. Відповідно до цього можна виділити два способи вираження запе-речення в мовленні: експліцитне - формально виражене запере-чення, і імпліцитне - приховане заперечення.

Основним засобом експліцитного вираження заперечення в українській мові слугують частки не, ні. В українській мові слова не, ні можуть функціонувати: а) як власне заперечні частки - типовий мовний засіб синтаксично окресленого запере-чення: А ви хіба з „Плуга”? - Ні. Я не з „Плуга” (О.Вишня);

б) у функції префікса, з допомогою якого утворюються нові сло-ва (неправда, неправильно, невірно, ніскільки, аніскілечки, аніскільки тощо); в) як складова частина особливих виразів і усталених зворотів мови ( ні се ні те; ні юшки, ні петрушки; ситий голодному не товариш; рада б душа в рай, та гріхи не пускають тощо); г) у функції підсилювальної частки в запере-ченні (ні в якому разі).

Вираження заперечення фразеологізованим зворотом завжди щонайбільше позначене емоційно-експресивною забарвленістю оцінного характеру. Фразеологізовані форми синтаксично нечле-нованої будови - це один із засобів вираження негативного зна-чення - послабленого або ж прихованого, бо фразеологізований зворот являє собою семантично цілісну мовну одиницю, яка здебільшого виступає своєрідним вираженням заперечності всього вислову. Фразеологізовані поєднання слів здатні виражати запе-речення самостійно або виступати засобом посилення негатив-ності вже вираженого в реченні заперечення членоподільними засобами: ...Ні шатен, ні блондин, ні брунет. Якого ж кольору? Хто й зна! (О.Вишня); Може, ви знаєте, куди його повели? - Де там! (В.Малик).

Для посилення заперечення можуть використовуватись вставні слова із значенням впевненості, достовірності: звичай-но, зрозуміло, без сумніву, безперечно, природно, певна річ, дійсно, справді, розуміється, звісно тощо.

Комунікативність синтаксично нечленованої заперечності посилюється, якщо його зміст розгортається подальшим членова-ним реченням. Це особливо стає вмотивованим тоді, коли запере-чення нечленованого речення сприймається як приховане або ослаблене: Ну, ви йдіть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу і купимо квитки. - Що ви!.. Ви - наш гість! (М.Хвильо-вий).

Для посилення заперечення можуть використовуватись рито-ричні речення, вигуки, повтор заперечних часток, підсилювальні частки та окличні інтонації: Позавчора, голубочко, треба було прийти, а тепер навряд чи допоможу! - Та позавчора я ще здоро-ва була! - Ні-ні! Треба було, треба! (О.Вишня).

Синтаксично заперечення може виражатися питальними речен-нями - навіть за умови, що питальні речення не виражають суд-ження, через що логічно вони не становлять ні ствердження, ні заперечення.

Загальне значення заперечення завжди має в своїй основі певне значення модальності. Категорія питання в заперечній мо-дальності завжди передбачає й відповідне інтонаційне оформлен-ня питальності. Заперечна форма питання в таких випадках засвідчує більшу ймовірність того, що в реченні виражається або як приховане чи ослаблене заперечення, або як ствердження через заперечну форму питального речення. Потенційна багатоз-начність питальної структурної схеми полягає в тому, що пи-тальна конструкція здатна набувати різних значень - за різних умов їхнього вживання. Значення повідомлення (заперечного чи стверджувального характеру) є вторинним і переважаючим над се-мою питання, яке самостійного значення набуває тільки за пев-них функціональних умов: А щастя родинне... чи воно не має у вас жодної вартості? - Чому ні? Однак де запорука, що я діста-ну і його? (О.Кобилянська).

Інтонація - один із тих комунікативних способів, яким за-безпечується вираження експресивного заперечного судження в реченні. Такі речення можуть не мати в своєму складі звичайних виразників заперечення (наприклад, заперечних часток), проте за допомогою інтонації такі нечленовані структури становлять заперечні конструкції завдяки високому інтонаційному наванта-женню у вираженні експресивного заперечення. Такі речення інколи невипадково називають інтонаційно-заперечними. Інто-нація таких конструкцій буває двох основних типів: експресив-но-окличною, яка дуже близька до окличної, і менш експресивно-розповідною інтонацією.

У всіх можливих реалізаціях категорія заперечення стано-вить органічний й достатньо типізований, водночас також і індивідуалізований спосіб вираження певних форм мислення й ко-мунікативних засобів мови.

ВИСНОВКИ

1. Ствердження й заперечення - це логіко-синтаксичні ка-тегорії, які здебільшого реалізуються в різноманітних мов-леннєвих контекстах. Як особливі реченнєві реалії, ствердження й заперечення беруть участь у формуванні і виявленні предика-тивності - цієї найголовнішої ознаки речення, що нею вира-жається відношення наявного в реченні змісту до дійсності.

2. Нечленовані речення, серед них і нечленовані стверджу-вальні й заперечні речення слід трактувати як особливі ко-мунікативні конструкції, однак нереченнєві, тобто такі, які самі по собі не становлять речення. За прийнятою у дисертації концепцією, нечленовані речення трактуються як своєрідні син-таксичні засоби вираження модальних значень, через які мовець фіксує й реалізує своє неоднакове ставлення до дійсності.

3. Ствердження й заперечення поєднані складними відношен-нями, зв'язком. Їх об'єднують і одночасно роз'єднують явища, ознаки перехідного типу; це такі нечленовані речення, які ба-лансують між ствердженням і запереченням; це нечленовані ре-чення, яким належить проміжне місце між нечленованими стверд-жувальними й заперечними реченнями.

4. Нечленовані речення своєрідно співвідносні із звичай-ними реченнями, їм властиві деякі з тих ознак, які повною мірою збігаються з мовними ознаками справжніх речень: 1) інто-нацією закінченого чи відносно закінченого вислову; 2) здатністю мати в своєму складі якийсь показник суб'єктивно-мо-дального значення: частку, вигук, вставне слово, щонайрізнішу повторюваність чи поєднання їх; 3) нечленоване речення може поширюватись словоформами у функції членів речення, вступати в синтаксичні відношення з іншими висловами, поєднуватися з ними в складне речення, своєрідно формувати певні елементи структу-ри тексту.

5. Нечленовані речення виражають характерні для власне-речень модально-логічні категорії ствердження, запере-чення, запитання, спонукання тощо. Відповідно до цього й прий-нято розрізняти нечленовані стверджувальні, заперечні, пи-тальні, спонукальні, емоційно-оцінні, нечленовані речення мов-леннєвого етикету.

6. Нечленовані стверджувальні речення містять позитив-но стверджувальну відповідь на поставлене питання, підтверджу-ють думку співрозмовника. Обов'язковою ознакою таких нечлено-ваних речень слугує інтонація, а також властива їм суб'єктивна модальність.

7. Стверджувальні нечленовані речення залежно від їхньої функції в зв'язному мовленні класифікуються на такі групи: 1) власне стверджувальні нечленовані речення, які виступають пря-мою позитивною відповіддю на поставлене запитання; 2) стверд-жувальні нечленовані речення, якими підтверджується думка мов-ця попередньої репліки; 3) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням; 4) стверджувальні нечле-новані речення з додатковим емоційним забарвленням; 5) умовно стверджувальні речення; 6) питально-стверджувальні нечленовані речення.

8. Заперечення в мовленні, як і ствердження, також може виражатись: експліцитно та імпліцитно.

9. Основний засіб експліцитного вираження заперечення в українській мові - частки не, ні. Для вираження значення послабленого заперечення вживаються фразеологізовані звороти, різні поєднання службових слів, тощо.

10. За своєрідністю лексико-граматичних засобів нечлено-вані речення поділяються на такі групи: 1) нечленовані речен-ня, виражені частками; 2) нечленовані речення, виражені мо-дальними словами; 3) нечленовані вигукові речення; 4) нечлено-вані речення, виражені фразеологічними зворотами.

11. Основна сфера вживання нечленованих речень - усне розмовно-побутове мовлення, а також мовлення художньо-літера-турне в його діалогічній формі. Тільки зрідка простежуються нечленовані речення в монологічних художніх текстах, частково і в певних жанрах мовлення публіцистичного, наукового.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Синтаксично нечленовані стверджувальні речення // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць.- Київ, 1998.- С. 102-109.

2. Нечленовані речення з прихованим ствердженням та при-хованим запереченням // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць.- Київ, 1998.- С. 245-249.

3. Категорія заперечення та її вираження в нечленованих реченнях // Наука і сучасність: Збірник наукових праць.- Київ, 1999.- С. 84-91.

4. Про функціонування стверджувальних і заперечних нечле-нованих речень // Наукові записки Вінницького державного педа-гогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія.- Вінниця, 2000.- Вип. 2.- С. 198-203.

5. Нечленовані речення та їхнє лексико-граматичне вира-ження // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія.- Вінниця, 2001.- Вип. 3.- С. 202-205.

6. Функціонування синтаксично нечленованих конструкцій в усному мовленні // Мовна дійсність в Україні: Матеріали Всеук-раїнської наукової конференції.- Вінниця, 1994.- С.

7. Терміни у сфері синтаксично нечленованих конструкцій // Українська термінологія і сучасність: Тези доповідей Всеук-раїнської наукової конференції.- Київ, 1996.- С. 31.

8. Принцип економії у трактуванні синтаксично нечленова-них конструкцій // Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька.- Чернівці, 1997.- С. 79-80.

9. Стверджувальні й заперечні нечленовані речення як ре-алізація категорій ствердження і заперечення // Граматичні ка-тегорії української мови: Тези Всеукраїнської наукової конфе-ренції.- Вінниця, 2000.- С. 78-80.

Анотація

Кущ О.П. Категорії ствердження і заперечення в ук-раїнській мові.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філо-логічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова.- Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Вінниця, 2002.

У роботі визначено статус стверджувальних і заперечних синтаксично нечленованих речень, систематизовано стверджу-вальні й заперечні нечленовані речення за ознаками вияву ними категорій ствердження і заперечення, за модальними відтінками, за емоційно-експресивним забарвленням їхніх комунікативних функцій; визначено причини функціонування нечленованих речень із прихованим ствердженням та прихованим запереченням, виявле-но функції ствердження і заперечення в розповідних і питальних реченнях, проаналізовано особливості стверджувальних і запе-речних нечленованих речень, які відображають модальні нашару-вання в їхній синтаксичній семантиці, описано емоційно-стилі- стичні відтінки в значеннях стверджувальних і заперечних не-членованих речень.

Ключові слова: стверджувальні нечленовані речення, заперечні нечленовані речення, приховане ствердження, приховане заперечення, експліцитне вираження заперечення, імпліцитне ви-раження заперечення, засоби посилення заперечення, засоби послаблення заперечення, модальні нашарування в синтаксичній семантиці нечленованих речень, моделювання стверджувальних нечленованих речень, морфолого-синтаксичне вираження нечлено-ваних речень, синтаксично нечленовані речення з додатковим емоційно-експресивним забарвленням.

Аннотация

Кущ О.П. - Категории утверждения и отрицания в украинском языке.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филоло-гических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. – Винницкий государственный педагогический университет имени Михаила Коцюбинского, Винница, 2002.

В диссертационном исследовании проанализированы логи-ко-речевые категории утверждения и отрицания, как особые формы репрезентации нашего мыслительно-речевого процесса, как выра-жение двух главных отношений к воспринимаемому во внешнем мире и в самом себе.

Определена сущность утверждения и отрицания как двух по-люсов единого целого, в котором один из них существует благо-даря наличию другого. Их объединяют сложные отношения, связи, - логические и языковые, речевые.

В диссертации нечленимые предложения представлены как синтаксически нечленимые предложения на том основании, что они своеобразно выполняют коммуникативную функцию предложения. В работе научно обосновано целесообразность использования именно термина "нечленимые предложения" (в отличие от терминов "слова-пре-дложения" или "эквиваленты предложения").

Достаточно четко разграничиваются понятия "грамматическое утверждение" и "грамматическое отрицание", "скрытое утвержде-ние" и "скрытое отрицание". Грамматическое утверждение и грам-матическое отрицание разграничиваются за способами их выраже-ния: эксплицитным или же имплицитным.

Осуществлен комплексный анализ утвердительных и отрица-тельных синтаксически нечленимых предложений, утвердительные и отрицательные нечленимые предложения систематизированы по признакам вираження категорий утверждения и отрицания, по мо-дальным оттенкам, эмоционально-экспрессивным характеристикам, и с учетом свойственных им коммуникативных функций; определены причины функционирования нечленимых предложений со скрытым ут-верждением или же со скрытым отрицанием; выявлены функции ут-верждения и отрицания в собственно повествовательных и воп-росительных предложениях; проанализированы особенности утвердительных и отрицательных нечленимых предложений, в которых отображены модальные наслоения в синтаксической семантике; описаны эмоционально-стилистические оттенки содержания утвер-дительных и отрицательных нечленимых предложений.

Установлена сфера функционирования утвердительных и отри-цательных нечленимых предложений – прежде всего в устной и письменной формах разговорной речи, диалогах произведений ху-дожественно-литературного стиля, в монологических публицисти-ческих фрагментах и во многих научных текстах.

В работе нечленимые утвердительные и нечленимые отрица-тельные предложения рассматриваются как синтаксический способ выражения модальных значений, через которые собеседник фикси-рует разные отношения к действительности. Эта действительность находит свое языковое, синтаксически членимое выражение в пре-дыдущем контексте. Учитывая, что нечленимым предложениям харак-терна субъективная модальность, а также средства их выражения, определены их дополнительные субъективно модальные значения: уверенности, достоверности; неуверенности, сомнения; позитив-ного отношения к излагаемому; итоговый характер модальных зна-чений; нечленимые предложения с дополнительной эмоциональной оценкой и т.д.

В диссертации исследуется сущность отрицания как логи-ко-речевой категории; рассматриваются эксплицитные и имплицит-ные способы выражения отрицания; определены способы активиза-ции отрицания в нечленимых предложениях; выявлены основные формы выражения отрицательных нечленимых предложений.

Ключевые слова: утвердительные нечленимые предложения, отрицательные нечленимые предложения, скрытое утверждение, скрытое отрицание, эксплицитное выражение отрицания, имплицит-ное выражение отрицания, средства усиления отрицания, средства ослабления отрицания, модальные наслоения в синтаксической се-мантике нечленимых предложений, моделирование утвердительных нечленимых предложений, морфолого-грамматическое выражение синтаксически нечленимых предложений, синтаксически нечленимые предложения с дополнительным эмоционально-экспрессивным напол-нением.

ANNOTATION

Kushch O.P. The categories of affirmation and negation in the Ukrainian language.- Manuscript.

The dissertation for the canditate of Philology degree in speciality 10.02.01. - the Ukrainian language. - Vinnitsa State Pedagoqical University named after Mikhailo Kotsyubinskiy, Vinnitsa, 2002.

The research deals with the status of affirmative and negative synthetically undivided sentences; affirmative and neganive synthetically undivided sentences are systemized according to their categories of affirmation and negation, according to their modal chades,according to their emotional - expressive colouring, according to their communicative functions. The reasons of functioning of undivided sentences with the hidden affirmation and hidden negation are determined. The functionsof affirmation and negation of affirmative and interogative sentences are defined. The peculiarities of affirmative and negative undivided sentences, which reflect modal shades in their syntactical semantics, are analized.

The emotional styyliistic shades in the meaning of affirmative and negative undivided sentences are described.

The key-words: affirmative undivided sentences, negative undivided sentences, hidden affirmation, hidden negation, the explicite reflection of negation, the implicite reflection of negation, the means of negation weakening, modal shades in undivided sentence syntactical semantics, the modelling of undivided affirmative sentences, morphological-syntactical reflection of undivided sentences, syntactically undivided sentences with aditional emotional - expressive colouring.