НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Крикунов Олександр Вікторович

УДК 343. 12 (447)

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ ПРО КОМПЕНСАЦІЮ МОРАЛЬНОЇ

ШКОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.09

Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України

Нор Василь Тимофійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, юридичний факультет, декан

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України

Варфоломеєва Тетяна Вікторівна,

Академія адвокатури України, ректор

кандидат юридичних наук

Сірий Микола Іванович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, старший науковий співробітник

Провідна установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра кримінального процесу, м.Харків.

Захист відбудеться 25 квітня 2002 р. о 11.00 год. на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26. 007. 03 у Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035 м. Київ, пл. Солом‘янська 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035 м. Київ, пл. Солом‘янська 1

Автореферат розісланий 23 березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради Лук’янчиков Є.Д.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Конституційне право на судовий захист особистих прав, порушених злочином, у кримінальному процесі активно реалізується потерпілими за допомогою цивільного позову про компенсацію моральної шкоди. Останній є ефективним “інструментом” особистого правозахисту немайнових благ, основним засобом ініціації відповідного напряму кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальна доктрина Російської імперії, СРСР переважно не визнавала можливим запровадження цього способу захисту порушених злочином прав. Законодавство виключало такий вид позовних вимог, а тому поодинокі спроби їх задоволення судами у кримінальному процесі не визнавались легальними і відповідні судові рішення скасовувалися. Отже, можливість заявлення потерпілими позовів про стягнення майнової компенсації за заподіяні злочином страждання для одночасного їх вирішення разом із розглядом кримінальної справи є новітнім та перспективним здобутком правової системи права України. Закономірно, що у вітчизняній юриспруденції цивільний позов про компенсацію моральної шкоди не був предметом дисертаційних, монографічних досліджень. Втім, деякі його теоретичні та практичні аспекти фрагментарно розглядались у роботах В.Т. Нора та В.Я. По-наріна, М.І. Гошовського, О.П. Кучинської, С.В. Наріжного, О.М. Ерде-лєвського. Проте, одержані науковцями висновки не завжди узгоджуються між собою, а практика правозастосування висунула значно ширше коло проблемних питань для вирішення їх юриспруденцією. Отже, існуючий стан дослідженості даного правового явища та практична можливість заявлення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди у кримінальній справі засвідчують необхідність дослідження окресленої наукової проблеми. Успішне ж виконання поставлених завдань дозволить констатувати комплексне вивчення інституту компенсації моральної шкоди вітчизняною правовою наукою, підносячи оволодіння цієї проблемою на якісно новий рівень .

Підставами для розробки теми дисертаційного дослідження є чинне законодавство України, офіційні роз’яснення судової практики його застосування та узагальнення відповідної категорії справ, проведені Верховним Судом України. Значний масив інформацій був отриманий у ході особистого вивчення дисертантом судової практики розгляду і вирішення кримінальних справ у архівах місцевих судів районів м. Львова та Львівського апеляційного суду (усього вивчено понад 300 кримінальних справ). Концептуально робота рунтується на дослідженнях проблем компенсації моральної шкоди, позовного провадження у кримінальному процесі у працях Л.В. Батіщєвої, С.А. Бєляцкіна, Д.В. Бобрової, Т.В. Варфоломеєвої, М.І. Гошовського, М.В. Гузели, В.Г. Даєва, В.Я. Дубрівного, О.М. Ерде-лєвського, Я. Клименка, Л.Д. Кокорєва, О.П. Кучин-ської,А.М.Ларіна, Б. Лапіцького, М.С. Малєїна, О.А. Міхно, С.В. Наріжного, В.Т. Нора, В.П. Паліюка, В.Я. Понаріна, І.І. Потєружі, З.В.Ромовської, В.М. Савиць-кого, В.А. Тархова, Л.В. Франка, С.І. Шимон, М.П. Шешукова, В.Є. Юрченка, П.І. Яні.

Для з‘ясування психологічних закономірностей заподіяння та загладжування страждань, можливостей експертного дослідження психологічного стану потерпілого у позовному провадженні про компенсацію моральної шкоди ми використали праці С.М. Антосика, В.П. Васільєва, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, К. Ізарда, О.М. Кокуна, В.Е. Коновалової, М.В. Костицького, І.А. Кудрявцева, М.Д. Лєвітова, В.С. Лукьянова, В.В. Мельника, Ю.Л. Метелиці, В.Т. Нора, Б. Я. Пєтєліна, Г. Сельє, В.В. Яровенка.

Інтерпретація поняття моральна шкода, встановлення суб‘єктного складу правовідносин відповідальності за її заподіяння, доказування позовної вимоги про компенсацію за страждання та визначення судом розміру відповідного стягнення є одними із найбільш актуальних напрямів наукового пошуку у вітчизняній юриспруденції. Відсутність підстави для заявлення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди та необхідної диференціації процесуальної форми провадження за ним у чинному кримінально-процесуальному законі засвідчують відставання останнього від рівня конституційного, цивільного та цивільного процесуального законодавства. Рівночасно, динамічно зростаюча кількість цивільних позовів про компенсацію моральної шкоди, складність етапу становлення практики їх розгляду та вирішення демонструють значний суспільний та науковий інтерес у дослідженні позовного провадження про стягнення майнової компенсації за заподіяні злочином страждання. Ці чинники обрунтовують необхідність та своєчасність даного дослідження.

У зв‘язку із наданням феноменові моральної шкоди вітчизняним законодавцем статусу юридичного факту цивільної (майнової) відповідальності виникла правова (матеріальна) підстава для її стягнення практично кожним потерпілим від злочину, адже кримінальні делікти, без сумніву, є максимально психотравмуючими подіями. Реалізація нової правомочності потерпілими зумовила необхідність розширення меж позовного провадження у кримінальному процесі, оскільки ця привілейована форма захисту традиційно використовується для ліквідації злочинних наслідків. Практично одразу із виникненням матеріально-правової підстави компенсації моральної шкоди у 1993 році судді почали розглядати відповідні цивільні позови. Однак суб‘єкти правозастосування зіткнулись із низкою принципово нових проблем, які не могли бути вирішені за аналогією. У їх колі з очевидністю постала потреба у запровадженні специфічної процесуальної форми провадження за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди. Останньому аспекту і підпорядковане дане дослідження. Його актуальність засвідчує і та обставина, що воно здійснене у період творення нового кримінально-процесуального законодавства України, охоронного за своїм змістом і типом.

Зв‘язок роботи із науковими програмами, планами. Дисертація підготована згідно плану науково-дослідницьких робіт кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Тема роботи перебуває у традиційному для львівської школи кримінального процесу річищі проблематиці захисту прав потерпілого та ліквідації злочинних наслідків. Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням Вченої Ради Львівського національ-ного університету імені Івана Франка, протокол №11/5 від 27 травня 1998 року.

Мета дослідження полягає у комплексному теоретико-методологічному аналізі цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, а також у з‘ясуванні та усуненні недоліків практики правозастосування цього кримінально-процесуального засобу судового захисту особистих (немайнових) прав на основі вивчення джерел правового регулювання, відповідної слідчо-судової практики, прогресивного закордонного досвіду. У контексті останнього напрямку роботи за мету дослідження було обрано формулювання науково обрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення правових норм, що регулюють процесуальну форму провадження за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди; тактичних та методичних рекомендацій щодо найбільш ефективної реалізації останнього слідчими, прокурорами, суддями та іншими учасниками кримінального процесу.

У відповідності із метою дослідження визначені наступні його завдання:

- дослідити історичний розвиток ідеї реалізації у кримінальному процесі майнової відповідальності за заподіяні злочином потерпілому страждання та становлення провадження за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди у вітчизняній судовій практиці;

- співставити підходи до інтерпретації поняття моральна шкода у юриспруденції та кримінально-процесуальному правозастосуванні;

- визначити підставу, предмет, зміст та форму цивільного позову про компенсацію моральної шкоди;

- окреслити суб‘єктний склад кримінально-процесуальних правовідносин при провадженні щодо компенсації моральної шкоди;

- проаналізувати особливості доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, у тому числі за допомогою експертного дослідження психологічного стану потерпілого;

- моделювати варіанти вирішення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди по суті; розробити методологію визначення розміру майнового стягнення за заподіяні страждання у користь потерпілого у разі задоволення цивільного позову;

- порівняти шляхи вирішення проблем, виявлених у вітчизняній практиці компенсації моральної шкоди у кримінальному процесі, у інших правових системах;

- сформулювати пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу України Далі – КПК України. та відповідного проекту щодо компенсації моральної шкоди за цивільним позовом.

Об‘єктом дослідження є цивільний позов про компенсацію моральної шкоди та процесуальна форма провадження за ним.

Предметом дослідження виступили норми законодавства, які регулюють компенсацію моральної шкоди потерпілим від злочинів та провадження за відповідним цивільним позовом, їх керівні роз‘яснення Верховного Суду України та судова практика застосування цих джерел права; вітчизняна та закордонна юридична література з проблем компенсації моральної шкоди потерпілим від злочинів. Особливим компонентом предмету дослідження стали проекти Цивільного кодексу та КПК України у відповідній частині.

Методи дослідження. У роботі застосовано сучасні методи соціально-правового пізнання, які рунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. Зокрема, історико-правовий метод обрано для дослідження становлення позовного провадження про компенсацію моральної шкоди у кримінальному судочинстві. Системно-структурний та аналітичний методи використані як засоби з’ясування змісту поняття моральна шкода за законодавством України та його фактичного сенсу. За допомогою статистичного методу встановлювалися тенденції слідчо-судової практики провадження за цивільними позовами про компенсацію моральної шкоди. Функціональний та аксіологічний методи закладено у концепцію функцій та принципів компенсації моральної шкоди. Порівняльно-правовий метод використано для подолання існуючих проблем системи права України за допомогою адаптації досвіду інших держав по їх ефективному вирішенню.

Наукова новизна одержаних результатів забезпечується, насамперед, тим, що дана робота є першим в українській кримінально-процесуальній науці дисертаційним дослідженням цивільного позову про компенсацію моральної шкоди. У його ході одержано висновок про пріоритетне значення останнього у сфері захисту особистих (немайнових) прав, порушених злочином. Ґрунтовному аналізу піддано кожний елемент позовної вимоги, зокрема, її фактичну та юридичну підставу, предмет та зміст, форму. Особливий акцент у дослідженні зроблено на проблемах становлення процесуальної форми провадження за цивільним позовом потерпілого про компенсацію моральної шкоди, формуванні легальної та ефективної практики у межах відповідного напряму кримінального процесу.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків та пропозицій, до найбільш важливих з яких можна віднести наступні:

1. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди основний кримінально-процесуальний засіб судового захисту особистих (немайно-вих) прав, порушених злочином.

2. Законодавче регулювання компенсації моральної шкоди, завданої злочином, повинне враховувати висновки сучасної психологічної науки про механізми заподіяння страждань та їх загладжування.

3. Суб‘єктом цивільного позову про компенсацію моральної шкоди може бути лише особа, яка визнана потерпілим на підставі заподіяння їй злочином страждань. Прокурор може надати потерпілому допомогу по складанню та принесенню відповідного цивільного позову, підтримати його у судовому розгляді .

4. Порушення прав безпосередньої жертви злочину фактично заподіює моральну шкоду її близьким родичам, що спонукає розширити коло підстав, які дозволяють їм вступити у кримінальний процес у статусі потерпілого.

5. Показання потерпілого є джерелом прямих доказів заподіяння йому страждань, їх ступеня та наслідків.

6. Судово-психологічна експертиза потерпілого є ефективним науково обрунтованим засобом одержання та перевірки доказів щодо цивільного позову про компенсацію моральної шкоди.

7.

8.

9. Розмір майнової компенсації за заподіяні страждання повинен визначатися у межах, визначених законом, та при максимальному врахуванні судом усіх юридично значущих обставин порушення прав та фактичних потреб потерпілого для загладжування його страждань.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при підготовці нового КПК України, постанов Пленуму Верховного Суду України з приводу захисту особистих прав потерпілих від злочину, у практиці правозастосування за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди, у навчальному процесі. Теоретичні висновки можуть слугувати підрунтям для наступних досліджень даної та суміжних проблем.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на I Регіональній науковій конференції молодих науковців-юристів Проблеми державотворення та законотворення в Україні (м.Львів, 1998 р.), IV-VIII Регіональних наукових конференціях Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні (м.Львів, 1998-2002 р.р.), конференції Проблеми державо-творення та захист прав людини в Україні (м.Острог, 2001 р.).

Публікації. Результати дослідження опубліковані у п’яти наукових журналах та збірниках наукових праць, у тому числі чотири статті у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, переліку умовних скорочень, двох розділів, які утворені із восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (301 назва), одного додатку. Повний обсяг дисертації
216 сторінок, список використаних джерел та додатки викладені на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі, що становить першу частину цього автореферату, обрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено предмет та об‘єкт дослідження, викладені його мета та завдання, методологічна і теоретична основи роботи, положення, які характеризують наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення висновків, наведених у ній.

Розділ перший Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди: теоретико-методологічний аспект складається із двох підрозділів, які присвячено з‘ясуванню правової природи та суті об‘єкта дисертаційного дослідження, його позиції у системі кримінально-процесуальних засобів правопоновлення; особливостей, що притаманні його структурі; історії становлення позовного провадження у кримінальному процесі; тлумаченню поняття моральна шкода та термінологічним проблемам інституту; огляду літератури за темою.

У першому підрозділі Позиція цивільного позову про компенсацію моральної шкоди у системі кримінально-процесуальних засобів правопоновлення проведено системний аналіз арсеналу кримінально-процесуальних засобів ліквідації особистих немайнових наслідків злочину. Він дозволяє стверджувати, що вирішення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди судом є основним способом ліквідації немайнових наслідків злочину.

У другому підрозділі Елементи цивільного позову про компенсацію моральної шкоди аналізу піддано підставу, предмет, зміст та форму цивільного позову про компенсацію моральної шкоди. Підстава диференційована на матеріальну (фактичну) та юридичну, зокрема, матеріально-правову та процесуально-правову. Матеріальною підставою цивільного позову про компенсацію моральної шкоди визнано заподіяння потерпілому страждань злочином. Матеріально-правовою підставою виступає ст.ст 7, 440-1 Цивільного кодексу України. Процесуальною підставою позовного провадження про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі, згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є ст. 28 КПК України. Здобувач критично оцінює дане тлумачення і пропонує закріпити у кримінально-процесуальному законі безпосередню підставу для пред‘явлення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди. На думку дисертанта, предметом аналізованого виду цивільних позовів слід вважати вимогу потерпілого про компенсацію моральної шкоди у грошовій або іншій матеріальній формі особою, яка відповідає за її заподіяння. Відповідно, змістом позовної вимоги виступає стягнення з засудженого чи цивільного відповідача матеріальної компенсації за страждання у розмірі та строк, визначені судом.

Для встановлення фактичної підстави, предмету цивільного позову про компенсацію моральної шкоди необхідним виявився аналіз психологічної природи, механізмів виникнення та загладжування страждань потерпілого. Результатом даного напряму дослідження став висновок про те, що правове регулювання інституту компенсації моральної шкоди, процесуальна форма провадження за відповідним цивільним позовом повинні враховувати висновки психологічної науки. Власне науково обрунтований підхід дозволить усунути існуючу колізійність визначень змісту моральної шкоди, спонукає відмовитися від спеціально-правового режиму регулювання права на її компенсацію, єдиного методу правового регулювання захисту немайнових прав фізичних та юридичних осіб.

Дослідження оптимальної форми цивільного позову про компенсацію моральної шкоди дало підставу рекомендувати потерпілим вказувати усі відомі обставини правопорушення, деталізувати прояви немайнової шкоди та вжиті заходи щодо її ліквідації. Водночас дисертант дійшов висновку про незаконність вимог слідчих та суддів, спрямованих до потерпілих, про пред‘явлення доказів певного обсягу моральної шкоди, розрахунків заявленої суми майнової компенсації.

Розділ другий Проблеми правозастосування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди складається із шести підрозділів. У першому із них - Визнання цивільним позивачем. Притягнення цивільних відповідачів - розглянуто комплекс проблем, пов‘язаних із тлумаченням моральної шкоди як підстави визнання потерпілим, роз‘яснення права на цивільний позов про компенсацію моральної шкоди та встановлення належних відповідачів за ним. Автор вважає, що суб‘єктом вимоги компенсувати моральну шкоду може бути лише особа, якій злочином заподіяно психічних страждань, і яка у зв‘язку із цим визнана потерпілим. Відповідно, прокурор може лише підтримати заявлений нею цивільний позов.

Вивчення юридичної літератури та слідчо-судової практики переконує, що порушення прав безпосередньої жертви у низці випадків (наприклад, при психічному захворюванні, зникненні, коматозному стані жертви) фактично заподіює страждання його близьким родичам. Це робить виправданими пропозиції дисертанта про розширення кола обставин, які дозволяють таким особам вступити у кримінальний процес у статусі потерпілого згідно ч.5 ст.49 КПК України.

Дисертант визнає доцільність визнання потерпілими юридичних осіб, яким злочином заподіяно майнову чи моральну шкоду, у проекті КПК України (п.2 ст.52). Це дозволить їм більш ефективно відстоювати порушені злочином права. На думку здобувача, більш коректно все ж вважати підставою для визнання юридичних осіб потерпілими заподіяння їм злочином не моральної, а немайнової шкоди.

Ефективність цивільного позову про компенсацію моральної шкоди значно зменшується через те, що потерпілі, як правило, не знають про відповідне право, а слідчі не роз‘яснюють його. Здобувач обрунтовує необхідність запровадження нового для вітчизняного кримінального процесу документу Заяви жертви. Заповнення його постраждалими особами забезпечить повне встановлення комплексу злочинних наслідків та надання інформації про процесуальний статус потерпілого, переваги його використання.

Другий підрозділ Докази і доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди розпочинається формулюванням предмету доказування за таким цивільним позовом. Зокрема, аналіз постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди дозволив зробити висновок про те, що судді у провадженні за відповідним цивільним позовом повинні встановлювати: 1) наявність матеріальної та юридичної підстави позовної вимоги (протиправне діяння; наявність моральної шкоди; причиново-наслідковий зв’язок між ними; вину заподіювача, її форму та ступінь); 2) характер і обсяг заподіяних потерпілому страждань, інших негативних наслідків немайнового характеру; 3) форму та обсяг достатньої компенсації моральної шкоди; 4) особу, якій злочином заподіяно моральну шкоду, і яку може бути визнано цивільним позивачем; 5) вину цивільного позивача у заподіянні моральної шкоди; 6) покладення законодавцем обов’язку компенсувати моральну шкоду, заподіяну обвинуваченим, на третіх осіб; на кого конкретно у даному провадженні; 7) вину цивільного відповідача у заподіянні моральної шкоди обвинуваченим; 8) майновий стан відповідача-фізичної особи за цивільним позовом. Зазначимо, що дана модель не є вичерпною, оскільки використані при її формулюванні роз‘яснення вказують на необхідність встановлювати й інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Таке бачення адекватне суті інституту компенсації моральної шкоди, оскільки дозволяє максимально враховувати індивідуальні особливості реагування потерпілого.

Аналіз значення показань потерпілого у практиці компенсації моральної шкоди дозволив констатувати, що вони є джерелом прямих доказів заподіяння страждань, їх ступеня та наслідків. Водночас, як і кожний доказ, показання потерпілого підлягають перевірці та оцінці. Дисертант доводить, що для цього необхідно призначати судово-психологічну експертизу потерпілого, оскільки вона є науково-обґрунтованим, ефективним засобом одержання та перевірки доказів щодо явищ психологічного характеру. Дослідження емоційного, фізіологічного реагування на злочинне посягання потребує залучення фахівців даного профілю. Ця теза пояснює пропозицію про розширення переліку обов‘язкових випадків призначення експертизи у кримінальному судочинстві і включення до нього вказівки про дослідження психологічного стану потерпілого, якщо останній вкаже на заподіяння моральної шкоди. На забезпечення цих пропозицій дисертантом розроблено приблизний перелік питань, які доцільно виносити для вирішення експертом. Здобувач рекомендує проводити відповідні психологічні експертизи потерпілого у комісійному складі, зважаючи на особливий предмет дослідження - психіку людини.

Аналіз практики доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди засвідчує, що вітчизняні судді визнають моральну шкоду заподіяною, якщо потерпілий доведе порушення його прав злочином, а обвинувачений, цивільний відповідач не доведе відсутності страждань на боці потерпілого. Це дозволяє констатувати застосування фактичної презумпції заподіяння моральної шкоди. Визнаючи слушність цього прийому, автор пропонує наступну його редакцію: “Фізична особа, права якої незаконно порушено, визнається такою, що перетерпіла моральну шкоду, якщо вона вкаже про це, а правопорушник, реалізуючи своє право подавати докази, не доведе протилежне”. Наведене формулювання презумпції істотно відрізняється від її визначення О.М.Ерделєвським. Адаптована до специфіки кримінального судочинства презумпція істотно спрощує доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, органічно узгоджується із презумпцією невинуватості.

У третьому підрозділі “Забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди” дисертант обрунтував висновок про можливість забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди майновим арештом. При цьому розмір забезпечення повинен відповідати обсягові достатньої компенсації моральної шкоди і визначається слідчим, судом за внутрішнім переконанням. При накладенні майнового арешту слід керуватися інтересами обох сторін позовного провадження.

У четвертому підрозділі Вирішення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди по суті досліджено підстави відмови, залишення без розгляду, задоволення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, оформлення даного рішення у вироку. Зокрема, відмовити у задоволенні цивільного позову про компенсацію моральної шкоди можна лише у разі відсутності психічних страждань у потерпілого. Підставами для залишення даної позовної вимоги є відсутність складу злочину у діях підсудного, а також неявка цивільного позивача або його представника у судове засідання, якщо ними не було заявлене клопотання про вирішення позовних вимог у їх відсутності. Рівночасно, залишення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди без розгляду з інших підстав суперечитиме кримінально-процесуальному законодавству України. Слід визнати, що подібна практика існує: мають місце випадки залишення цивільних позовів про компенсацію моральної шкоди без розгляду із посиланням на відсутність доказів розміру завданих страждань.

У контексті задоволення цивільного позову здобувач звернувся до актуальної проблеми пошуку оптимальної методики визначення розміру майнової компенсації за заподіяні потерпілому страждання. Дослідниками інституту компенсації моральної шкоди свого часу були сформульовані системи критеріїв та інші способи визначення розміру компенсації моральної шкоди. О.М. Ерделєвський, С.М. Антосик та О.М. Кокун,
В. Черданчук розробили таблиці ступенів заподіяних страждань та формули встановлення так званої презюмованої моральної шкоди. На думку авторів, суд може встановити цю гіпотетичну величину та, коригуючи її, визначити розмір дійсної моральної шкоди та суму її компенсації С.А. Бєляцкін, Б. Лапіцький, М.С. Малєін, В.Т. Нор, З.В. Ромовська, С.І. Шимон, В.П. Паліюк та інші науковці обстоюють ідею визначення судом обсягу достатньої компенсації моральної шкоди після з’ясування об’єктивної та суб’єктивної сторін заподіяння страждань. Взаємодія суб’єктивного та об’єктивного елементу при визначенні розміру полягає в оцінці судом вимоги потерпілого після встановлення усіх значущих обставин заподіяння моральної шкоди, особи потерпілого, характеру та обсягу страждань, дійсних потреб тощо.

Автор поділяє та обстоює висновок про те, що юридична мета інституту компенсації моральної шкоди реально може бути досягнута за допомогою підходу, заснованого на внутрішньому переконанні судді щодо суми, яка є достатньою для загладжування страждань потерпілого. Використання суддівського угляду у межах позовного провадження про компенсацію моральної шкоди не є чимось винятковим, тим більше, якщо воно поєднане із судовим розглядом кримінальної справи. Адже в основу визначення міри покарання закладено той самий метод вільного угляду як інструмента формування внутрішнього переконання.

Пропонований підхід до визначення розміру компенсації моральної шкоди є спробою поєднати власне бачення проблеми із кращими здобутками попередніх її досліджень та тенденціями судової практики. Варто зауважити, що жодна з згаданих розробок не зорієнтована на специфіку заподіяння моральної шкоди злочинами, а також кримінально-процесуальну форму компенсації. Тому закономірним є підпорядкування методики специфіці захисту потерпілих із відповідною конкретизацією її критеріїв, оскільки об’єкт дисертаційного дослідження перебуває у площині кримінального процесу. Дисертант розробив: 1) систему загальних критеріїв визначення обсягу заподіяної моральної шкоди; 2) спеціальні критерії визначення обсягу негативних психологічних наслідків у контексті основних видів злочинів проти особи; 3) критерії, що зменшують розмір достатньої компенсації, та критерії, які не дозволяють таке відхилення; 4) методологію визначення основної функції компенсації моральної шкоди у кримінальній справі; 5) систему принципів оцінки підставності та обсягу компенсації судом першої та контрольних інстанцій. Пропонований підхід відрізняється від згаданих методик і тим, що не містить критеріїв, які збільшують розмір відшкодування. Адже компенсація повинна бути адекватною заподіяній моральній шкоді. Перевищення рівня, який є достатнім для втіхи потерпілого, недоцільне. Інакше стягнення буде надмірним та призведе до незаконного збагачення потерпілого.

Головними загальними критеріями визначення розміру достатньої компенсації є обсяг (глибина) заподіяних страждань; дійсні особистісні потреби потерпілого; фактичні обставини заподіяння моральної шкоди та комплекс обставин, які характеризують особу потерпілого; сутність позовних вимог.

Думка про необхідність максимальної індивідуалізації, конкретизації способів та форм захисту особистих немайнових прав у залежності від виду злочину, характеру та ступеня заподіяної шкоди обрана здобувачем як методологічна теза підходу до визначення розміру компенсації моральної шкоди. Рівночасно, вона послідовно розвинена в дисертації. Конкретизація оціночної діяльності суду при визначенні обсягу дійсної моральної шкоди та достатньої її компенсації може бути досягнута запровадженням групи спеціальних критеріїв, з’ясування яких дозволить максимально охопити фактичні обставини заподіяння страждань та дійсні потреби потерпілого від конкретного злочину.

Побудова групи спеціальних критеріїв на підставі об’єкта злочинного посягання може бути пояснена існуючою системою кримінально-правової охорони прав людини. ЇЇ структура визнана прийнятною для цілей дослідження, адже специфіка об‘єкту органічно визначає механізм заподіяння шкоди, її характер, способи ліквідації злочинних наслідків.

Зокрема, автор спробував узагальнити законодавство, практику та позиції науковців щодо юридично значущих обставин заподіяння страждань злочинами проти життя (у тому числі при вбивстві близького родича), здоров’я, честі та гідності, внаслідок злочинного розголошення особистої таємниці, злочинами проти особистої недоторканності та недоторканності житла, свободи слова, світогляду, статевими злочинами, злочинами проти майнових прав, права потерпілого на безпечне довкілля.

Критеріями, що зменшують розмір достатньої компенсації, здобувач вважає грубу необережність; незадовільний майновий стан відповідача-фізичної особи; добровільне усунення заподіяних страждань.

Критерії, що не дозволяють зменшити величину достатньої компенсації за страждання, є факультативними і повинні застосовуватися тоді, коли наявними є обставини, що формують попередню групу критеріїв. Відповідно, компенсація не підлягає зменшенню, якщо мали місце негативна поведінка правопорушника щодо потерпілого, вчинена у відповідь на його пропозиції про добровільне врегулювання конфлікту чи під час позовного провадження; при недостатній майновій забезпеченості цивільного позивача та відповідача; якщо метою злочинця було заподіяння страждань потерпілому.

Для оцінки законності, обрунтованості та виправданості рішення про компенсацію моральної шкоди потерпілому здобувач виділяє функції та принципи компенсації моральної шкоди. Аналіз застосування судом компенсації моральної шкоди дозволяє вказати на одночасне виконання кожним таким актом кількох функцій. У різних умовах основна правопоновлююча функція виконує роль сатисфакції, компенсації чи інформування, що досягається завдяки відповідному розміру стягнення у користь потерпілого. Рівночасно, розмір компенсації моральної шкоди є мірою майнової відповідальності за порушення особистих прав та ефективним стримуючим чинником. Це дає підстави назвати компенсацію моральної шкоди правопоновлюючо-штрафним стягненням.

Після визначення функції стягнення, попереднього встановлення розміру судової компенсації за страждання та формулювання мотивів внутрішнього переконання нам видається виправданою оцінка відповідності проекту рішення за цивільним позовом принципам компенсації моральної шкоди. Перевірка відповідності висновку про розмір майнового стягнення за страждання системі принципів компенсації моральної шкоди узгоджує конкретний акт правозастосування із юридичною метою інституту, наближає висновки суду до задуму законодавця та соціального запиту щодо ефективного правового захисту. Отже, у систему принципів компенсації моральної шкоди здобувач включив: 1) справедливість; 2) моральну та соціальну виправданість; 3) розумність; 4) достатність для розумної втіхи позивача; 5) реальність. Ці принципи адресовані усій національній судовій системі - як судам першої інстанції, так і контрольним судовим інстанціям. Останні можуть використовувати наведену систему принципів з метою перевірки вирішення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди по суті.

Наведене вище пояснює пропозицію дисертанта відмовитися від фіксованих меж компенсації моральної шкоди, зорієнтувавши суддів на максимально повне встановлення юридично значущих обставин правопорушення, наслідків злочину із дотриманням загальних засад юридичної відповідальності та принципів компенсації моральної шкоди.

У четвертому підрозділі здобувач також розглянув взаємодію пропозиції уповноважити суд визнавати право на задоволення цивільного позову у порядку цивільного судочинства (п.2 ст.381 проекту КПК України) із захистом немайнових прав потерпілих від злочинів. На думку автора, вказане право судді не повинно поширюватися на позовне провадження за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди, оскільки для її визначення не потрібні арифметичні розрахунки. Наголосимо, що передача цивільного позову про компенсацію моральної шкоди для вирішення по суті у цивільний процес зменшує ефективність цього способу захисту. У контексті особливостей компенсації моральної шкоди це обертається збільшенням страждань потерпілого, оскільки виникає необхідність повторного звернення за судовим захистом, триває очікування реального правопоновлення.

Незалежно від результату вирішення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, відповідна частина вироку повинна бути мотивованою, підкріпленою аналізом доказів. У випадку задоволення позовної вимоги рішення повинне бути абсолютно визначеним щодо форми, розміру, строку виконання зобов‘язання щодо кожного позивача та відповідача за цивільним позовом.

П‘ятий підрозділ Особливості судового контролю за законністю та обгрунтованістю вирішення цивільних позовів про компенсацію моральної шкоди. Виконання рішення за цивільним позовом містить аналіз особливостей перевірки законності та обрунтованості рішень судів щодо цивільного позову про компенсацію моральної шкоди та їх виконання. Вивчення судової практики засвідчило, що сторони позовного провадження активно використовують процесуальне право подати касаційну скаргу на рішення щодо цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, яке, на їх думку, є необґрунтованим чи незаконним. Ця гарантія судового захисту реально дозволяє швидко виправити допущену судом першої інстанції помилку.

Суди касаційної та наглядної інстанції за результатами перевірки залишали вирок у відповідній частині без змін; скасовували вирок і направляли справу на нове досудове слідство або на новий судовий розгляд; скасовували вирок і закривали позовне провадження; зменшували та збільшували розмір компенсації моральної шкоди.

У шостому підрозділі Компенсація моральної шкоди жертвам злочинів у деяких державах Європи здобувач узагальнив досвід юридичного захисту особистих немайнових прав потерпілих у Англії, Шотландії, Франції та Німеччини. Встановлено, що розгляд та вирішення судом цивільного позову про компенсацію моральної шкоди є основним способом загладжування немайнових наслідків злочину при паралельному існуванні інших засобів виплаті компенсації моральної шкоди з державного фонду, оплаті медичних, реабілітаційних заходів, стягненні з засудженого штрафу у користь потерпілого.

У висновках систематично викладено найбільш важливі наукові та практичні результати теоретичного аналізу цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, дослідження основних проблем практики його правозастосування. Автор продемонстрував взаємодію результатів дослідження із раніше сформульованими розв‘язаннями окремих проблем провадження про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі, аргументуючи новизну та актуальність дисертації.

Практичне використання результатів дослідження дисертант пов‘язує із викладанням кримінального процесу, судової експертології та психології, кримінальної віктимології. Засвоєння суб‘єктами правозастосування практичних рекомендацій здатне ліквідувати неодностайне, не засноване на законі чи малоефективне оперування законодавством про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі, зміцнить захист прав обох сторін позовного провадження.

Пропозиції по удосконаленню законодавства, сформульовані у висновках, мають на меті усунути прогалини у кримінально-процесуальному законі, ліквідувати причини колізії із слідчо-судовою практикою компенсації моральної шкоди потерпілим.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Крикунов О. Моральна шкода як підстава визнання потерпілим у кримінальному процесі України // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. Вип. 35. – Львів, 2000. – С. 497-503.

2. Крикунов О.В. Позиція цивільного позову потерпілого про компенсацію моральної шкоди у системі кримінально-процесуальних засобів правопоновлення // Держава і право. - Вип. 6. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видав. дім “Юрид. книга”, 2000. - С. 242-249.

3.

4.

5.

АНОТАЦІЯ

Крикунов О.В. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі України.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.

У дисертації досліджено питання захисту немайнових прав потерпілих від злочинів за допомогою цивільного позову про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі України.

У межах теоретичного аспекту роботи проаналізовано елементи позовної вимоги про компенсацію моральної шкоди, її місце у системі кримінально-процесуальних засобів правозахисту. Для подолання проблем практики з‘ясовано суб‘єктний склад правовідносин по компенсації моральної шкоди; окреслено предмет доказування, підтримано і розвинено ідеї про презюмування моральної шкоди та запровадження обов‘язкового експертного дослідження психологічного стану потерпілого. Розроблено методику оцінки обсягу страждань, заподіяних злочином, та адекватної матеріальної компенсації.

У висновках сформульовано пропозиції щодо удосконалення законодавства та практики провадження за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди.

Ключові слова: потерпілий, цивільний позов, компенсація моральної шкоди.

АННОТАЦИЯ

Крикунов А.В. Гражданский иск о компенсации морального вреда в уголовном процессе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.

В диссертации исследованы вопросы защиты неимущественных прав потерпевших от преступлений при помощи гражданского иска о компенсации морального вреда в уголовном процессе Украины.

В работе проанализирована правовая природа и суть объекта диссертационного исследования, подходы к толкованию понятия моральный вред и терминологические проблемы института, его позиция в системе уголовно-процессуальных средств защиты личных прав, нарушенных преступлением; особенностей, присущих структуре гражданского иска о компенсации морального вреда; история становления искового производства о компенсации в уголовном процессе.

Исследование элементов гражданского иска о компенсации морального вреда охватило основание, предмет, содержание, форму. Для установления фактического основания, предмета гражданского иска о компенсации морального вреда необходим анализ психологической природы механизмов возникновения и заглаживания страданий потерпевшего. Результатом данного направления работы стал вывод о том, что правовое регулирование института компенсации морального вреда, процессуальная форма производства за таким гражданским иском должны учитывать положения психологической науки. Научно обоснованный подход позволит преодолеть существующую в данный момент коллизионность определений морального вреда, убеждает в необходимости отказаться от специально-правового режима регулирования права на его компенсацию и единого метода защиты неимущественных прав физических и юридических лиц.

В контексте исследования основных проблем правоприменения рассмотрен комплекс проблем, связанных с признанием потерпевшего гражданским истцом и привлечением гражданского ответчика. Автор обобщил подходы к толкованию морального вреда как основания для признания потерпевшим, разъяснения права на гражданский иск о компенсации морального вреда и установления надлежащих ответчиков по нему. Автор считает, что субъектом требования компенсировать моральный вреду может быть лишь лицо, которому преступлением причинены страдания, и которое на этом основании признали потерпевшим.

Значительное внимание автор уделил проблемам доказывания гражданского иска о компенсации морального вреда. В частности, на основе анализа разъяснений Пленума Верховного Суда Украины был сформулирован соответствующий предмет доказывания. Оценка процессуальных источников доказательств позволила констатировать, что показания потерпевшего есть источником прямых доказательств причинения страданий, их степени и последствий. Однако, как и каждое доказательство, показания потерпевшего подлежат проверке и оценке. Диссертант отметил, что для этого необходимо назначать судебно-психологическую экспертизу потерпевшего, поскольку она является научно-обоснованным эффективным средством получения и проверки доказательств явлений психологического характера.

Соискатель моделировал возможные результаты разрешения гражданского иска о компенсации морального вреда по сути и детализировал содержание приговора в этой части, требования к ее оформлению. В связи с этим направлением работы автор исследовал проблемы оценки объема морального вреда и определения адекватного материального возмещения. Указано, что