ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.В. Докучаєва

КОСОДІЙ РОМАН ПЕТРОВИЧ

УДК 331.5.024.52/.54

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ

ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В АГРАРНІЙ СФЕРІ

Спеціальність 08.07.02 - Економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків-2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Сумському національному аграрному університеті,

Міністерство аграрної політики України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Чупіс Анатолій Віталійович,

завідувач кафедри фінансів

Сумського національного аграрного університету

Офіційні опоненти:

заслужений працівник вищої школи України,

доктор економічних наук, професор

Здоровцов Олександр Іванович,

Уманська державна аграрна академія

кандидат економічних наук, професор

Горкавий Володимир Кузьмич,

завідувач кафедри статистики та аналізу

Харківського національного аграрного

університету ім. В.В. Докучаєва

Провідна установа - Інститут аграрної економіки УААН,

відділ аграрної та соціальної політики, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “24” грудня 2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 в Харківському національному аграрному університеті ім.

В.В. Докучаєва за адресою: 62483, Харківська область, Харківський район, п/в “Комуніст-1”, корпус 1, ауд. 213

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м. Харків, п/в “Комуніст-1”, ХНАУ, корп. 1.

Автореферат розісланий “7” листопада 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В.Македонський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Раціональне використання трудових здібностей мешканців сільської місцевості є найважливішою умовою збалансованого розвитку її економіки. На сьогодні стан ринку праці в сільській місцевості України характеризується високим рівнем зайнятості в аграрній сфері та низькою продуктивністю праці. Як наслідок, має місце занадто низька ефективність сільськогосподарського виробництва, що не може не мати негативний вплив на якість життя в сільській місцевості, демографічні аспекти відтворення трудових ресурсів, а звідси - і на формування продовольчої безпеки країни.

Сутність трансформацій, що відбуваються нині у сфері прикладання праці в сільській місцевості, полягає у заміні формальної зайнятості (яку можна ототожнити з прихованим безробіттям) зайнятістю продуктивною. Під останньою розуміють такий її рівень, а також умови й особливості реалізації трудового потенціалу, коли творчі можливості працездатного населення використовуються найефективніше.

Для того, щоб сільське господарство виконувало свої функції щодо забезпечення громадян продовольством, промисловості - сировиною, а сільського населення - повноцінними робочими місцями, які б давали йому змогу заробити на гідне життя, необхідно на державному рівні створити передумови для підвищення рівня продуктивної зайнятості у даній сфері через удосконалення мотиваційного механізму функціонування трудових ресурсів, розвиток конкурентних відносин (або посилення антимонопольного регулювання) у сфері прикладання праці сільських мешканців, соціальну політику, а також розробку та впровадження методичних рекомендацій по управлінню трудовими ресурсами, особливо на регіональному рівні.

Так, посилення впливу соціально-економічних реформ на розвиток сфери прикладання праці в сільській місцевості зумовило зростання ролі трудових ресурсів як основного чинника підвищення економічного потенціалу сільських територій. Зокрема, приватизація являє собою один із факторів розвитку підприємництва та забезпечення ефективної зайнятості, яка стає економічним підгрунтям позитивних змін у мотивації праці (тобто приватна власність по суті є своєрідним ресурсом підвищення економічного потенціалу сільських територій).

У вітчизняній економічній літературі розвиток трудових ресурсів сільської місцевості як один із чинників сталого соціально-економічного розвитку сільських територій досліджується в різних аспектах, що знайшло відображення в наукових працях

П.Т. Саблука, П.І. Гайдуцького, І.І. Лукінова, О.А. Бугуцького, В.В. Юрчишина,

В.П. Мартьянова, В.К. Горкавого, А.В. Македонського, М.Ф. Соловйова, Л.М. Анічина, В.Д. Савченка, В.Й. Шияна, М.О. Бєсєдіна, С.О. Гудзинського, Г.І. Купалової,

О.М. Могильного, О.М. Онищенка, В.С. Дієсперова, В. Мандибури, Ю.М. Краснова,

Н. Павловської, Е. Лібанової, І. Петрової, В. Савченка та багатьох інших.

Разом з тим, деякі соціально-економічні аспекти розвитку та ефективного функціонування трудових ресурсів сільської місцевості досліджені недостатньо. Так, проблеми впливу соціально-економічної політики на структуру трудових ресурсів, посилення продовольчої безпеки через підвищення ефективності праці, а також удосконалення системи інформаційного забезпечення кількісно-якісної оцінки трудових ресурсів в сільській місцевості ще не знайшли достатнього висвітлення у вітчизняній економічній літературі, а відповідний зарубіжний досвід потребує адаптації до умов господарювання в Україні.

Саме актуальність проблеми розвитку трудових ресурсів сільської місцевості України в умовах реформування соціально-економічних відносин, недостатнє її дослідження і висвітлення в економічній літературі, неабияке теоретичне і практичне значення для виходу економіки України на шлях сталого розвитку зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили її спрямованість і структурну побудову.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрями досліджень входять до плану науково-дослідних робіт з теми “Розробка рекомендацій щодо формування та функціонування інфраструктури аграрного сектора східного регіону України” (№ державної реєстрації 0196U17425). Проведення досліджень є складовою робіт, які виконуються в рамках проблемної науково-дослідної лабораторії Сумського національного аграрного університету.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у формуванні теоретико-методологічних положень щодо удосконалення науково-методичних основ управління розвитком трудових ресурсів в сільській місцевості в період реформування соціально-економічних відносин.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

·

· розробити методичні підходи до визначення показників потенційної робочої сили;

· розробити модель впливу приватизації, розвитку індивідуальних фермерських господарств, стану інших секторів економіки, рівня заробітної плати в сільському господарстві на стан трудових ресурсів в сільському господарстві;

· розробити модель впливу факторів соціально-економічного характеру на стан трудових ресурсів в сільській місцевості;

· здійснити аналіз соціально-економічних та інших умов, які забезпечують необхідність та можливість підвищення ефективності аграрної праці та удосконалення мотиваційного механізму;

· проаналізувати вплив рівня ефективності аграрної праці на стан продовольчої безпеки;

· обгрунтувати значення особистих підсобних господарств населення як гарантів продовольчої безпеки держави на перехідному етапі;

· запропонувати наукові підходи щодо подальшої трансформації особистих підсобних господарств у структури ринкового типу;

· сформулювати концептуальні основи розвитку соціальної сфери в сільській місцевості;

· розробити методологічні основи управління трудовими ресурсами в регіоні;

· надати методичні рекомендації щодо удосконалення системи інформаційного забезпечення кількісно-якісної оцінки стану трудових ресурсів.

Об'єкт дослідження - фактори, які мають вплив на формування структури та ефективне використання трудових ресурсів в сільській місцевості.

Предметом дослідження є розвиток трудових ресурсів сільської місцевості в умовах соціально-економічних реформ.

Інформаційною базою дослідження послужили офіційні дані Державного комітету статистики України (у т.ч. Сумського обласного управління статистики), Міністерства аграрної політики України, дані Сумського обласного центру зайнятості, наукові монографії та матеріали періодичних видань з відповідних питань.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися такі методи: економіко-статистичний, розрахунково-конструктивний, монографічний, діалектичний, графічний, економіко-математичного моделювання. Обробка даних здійснювалась з використанням сучасних комп'ютерних технологій (зокрема, ППП MS Excel).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні взаємного впливу процесів формування сфери прикладання праці сільських мешканців та соціально-економічного реформування, що представлено сукупністю наукових положень та висновків.

Дане дослідження дало змогу одержати такі результати, які мають елементи наукової новизни:

·

· набуло подальшого розвитку поняття трудових ресурсів в аграрній сфері за умов реформування економічних відносин;

· розроблена модель впливу процесів приватизації на стан економічно активної складової аграрного сектору економіки;

· розроблена модель оцінки впливу факторів соціально-побутового характеру на стан трудових ресурсів;

· удосконалено механізм планування зайнятості в аграрній сфері;

· розроблені методичні рекомендації щодо формування мотиваційного механізму підвищення продуктивності праці в сільській місцевості;

· запропонована концептуально нова модель розвитку соціальної сфери села.

Практичне значення одержаних результатів обумовлено актуальністю досліджуваної проблеми. Одержані наукові результати є вагомим підгрунтям для подальших економічних досліджень, розвитку і конкретизації теоретичних узагальнень, розробки ефективної соціально-економічної політики в державі. Науково обгрунтована і практично підтверджена необхідність сприяння з боку держави розширенню сфери прикладання праці сільських мешканців як одного із шляхів підвищення якості їх життя.

Найбільшу практичну зацікавленість викликає розробка соціально-економічної політики в сільській місцевості на базі двополюсної моделі. Інші результати дослідження можуть використовуватись (частина вже використовується) у навчальному процесі вищих навчальних закладів аграрного профілю при викладанні економічних дисциплін “Економіка АПК”, “Економіка підприємств”, “Мікроекономіка”, а також при виконанні курсових, бакалаврських, дипломних та магістерських робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом виключно самостійного наукового дослідження. Одноосібно опубліковані наукові праці містять положення, висновки і пропозиції, сформовані особисто здобувачем наукового ступеня. Вони відображають конкретний особистий внесок здобувача у вирішення проблем розвитку трудових ресурсів сільської місцевості України. У сумісній роботі № 9 (див. список опублікованих праць) автору належать пропозиції щодо формування концептуальної нової моделі соціально-економічного розвитку.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційної роботи Р.П. Косодія апробовані на міжнародних науково-практичних конференціях в Сумському державному аграрному університеті (1999 р., 2000 р., 2001 р.), Тернопільській академії народного господарства (2000 р.), Львівському державному аграрному університеті (2001 р.), Харківському державному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва (2000 р.), Раді по вивченню продуктивних сил НАН України (2000 р.), Харківському державному технічному університеті сільського господарства (2000 р., 2001 р.), Українській академії державного управління при Президентові України (2001 р.).

Методичні рекомендації по управлінню трудовими ресурсами та їх розвитку в регіоні, зокрема – щодо розвитку малого бізнесу та фермерських господарств, використовуються в практичній роботі Головним управлінням праці та соціального захисту, а також Головним управлінням економіки Сумської облдержадміністрації, що підтверджується довідками про використання результатів дисертаційного дослідження.

Публікації. Основні результати наукових досліджень опубліковано у 17 наукових працях, з яких одна написана у співавторстві, решта є одноосібними, загальним обсягом 5,11 умов. друк. арк., в тому числі у фахових виданнях – 8 праць обсягом 2,82 ум. друк. аркуша.

Обсяг і структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел інформації із 229 найменувань та двох додатків (обсягом 10 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 213 сторінок комп'ютерного тексту, у тому числі основний зміст займає 181 сторінку, містить 34 таблиці і 7 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність теми, сформульовані завдання дослідження, визначені його предмет, об'єкт, методологічна основа і методи, віддзеркалені наукова новизна і практична цінність дослідження, апробація та реалізація його результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи функціонування трудових ресурсів в аграрній сфері” досліджуються особливості розвитку аграрної сфери у період реформування соціально-економічних відносин, принципи раціонального використання трудових ресурсів як передумова збалансованого розвитку економіки сільських регіонів, наведений аналіз стану трудових ресурсів в аграрній сфері, обгрунтована необхідність підвищення ефективності використання трудових ресурсів як фактор посилення продовольчої безпеки України.

Раціональне використання трудових ресурсів сільських регіонів є однією з умов збалансованого розвитку їх економіки. Під трудовими ресурсами розуміють сукупну чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають наміри здійснювати трудову діяльність. Процеси розвитку та відтворення трудових ресурсів сільської місцевості мають місце одночасно у демографічній, економічній, соціальній та екологічній сферах, що забезпечує безперервність оновлення та постійного поповнення складу населення, зайнятого суспільно корисною діяльністю. Відтворення трудових ресурсів в аграрній сфері включає біологічне відтворення працездатного сільського населення як носія зазначених якостей та формування його професійних навичок і знань.

Сутність трансформацій, які відбуваються нині у трудовій сфері сільського господарства, полягає у заміні формальної зайнятості зайнятістю продуктивною. Під останньою розуміється такий рівень зайнятості, а також умови й особливості використання трудових ресурсів, коли творчі можливості працездатного населення використовуються найефективніше. Ринкове реформування зумовлює об'єктивні зміни у зайнятості та поступово, через ринок праці, підпорядковує сферу трудових відносин необхідності підвищення ефективності використання трудових ресурсів через запровадження продуктивної зайнятості сільських мешканців.

Питання формування конкурентоздатних трудових ресурсів в сільській місцевості вимагає дослідження особливостей, притаманних аграрній сфері. Так, сезонність сільськогосподарського виробництва потребує від працівників оволодіння широким спектром професійних знань та навичок щодо використання робочої сили на різних стадіях виробничого циклу (особливо у галузі рослинництва). Цього можна досягти за допомогою якісної освіти та практичного застосування набутих знань, а також через запровадження системи зайнятості сільського населення, за якої працівники по завершенні сезонних робіт могли б працювати у несільськогосподарській сфері економіки, що можливе лише за умов диверсифікації сфери зайнятості у сільській місцевості.

Ефективне використання трудових ресурсів в аграрній сфері є однією з передумов достатнього продовольчого споживання населенням країни. За умов ринкової економіки особисте споживання продуктів харчування опосередковується соціально-економічними чинниками, продовольчою й макроекономічною політикою держави, а також стратегією соціально-економічного розвитку країни.

Внаслідок соціально-економічних змін у суспільстві в останні роки набуло розвитку таке явище як особисті підсобні господарства населення, стабільність та життєздатність яких пов'язані з виконанням ними основної функції - відтворення трудових ресурсів. Практика показує, що особисті підсобні господарства існують в таких масштабах, в яких проявляються реальні потреби та інтереси селянської сім'ї у самовідтворенні. Головна економічна мета особистих підсобних господарств населення - забезпечити своїм членам гарантований рівень добробуту, максимально наближений до соціального стандарту. У перехідній економіці особисті підсобні господарства стали основним джерелом доходів для сімей, які проживають у сільській місцевості, а в багатьох випадках єдиним, тому правомірно в подальшому визначати їх як особисті селянські господарства.

В існуючих умовах особисті підсобні господарства населення можна розглядати і як шлях до забезпечення продовольчої безпеки країни та економічної стабілізації в аграрній сфері. Особисті підсобні господарства населення відносяться до приватного сектора економіки. На сьогодні вони є найбільш масовою та гнучкою формою господарювання на селі, адже основою високої ефективності господарювання є життєва необхідність. Займаючись підсобним господарством, сільські мешканці підкреслюють свою пристосованість до складних економічних умов. Більшість сільських сімей таким чином задовольняє свої потреби у продуктах харчування.

Процес трансформації особистих селянських господарств населення є очевидним та необхідним. Ринкові умови сприятимуть розвитку найбільш ефективних з них, що стимулюватиме збільшення обсягів виробництва та поліпшення якості сільськогосподарської продукції. Малі господарські форми, створені на базі особистих підсобних господарств, здійснюватимуть вагомий внесок у підвищення ефективності використання трудових ресурсів та забезпечення продовольчої безпеки країни.

У другому розділі “Організаційно-економічний механізм розвитку трудових ресурсів в регіоні” здійснено факторний аналіз стану трудових ресурсів сільської місцевості, зокрема визначено вплив соціально-економічних факторів на зайнятість в аграрній сфері Східного економічного регіону, обгрунтована необхідність розвитку мотиваційного механізму як фактора підвищення продуктивності праці. Так, факторна модель впливу процесів соціально-економічного реформування на кількість зайнятих в аграрній сфері Сумської області за даними 1998-2001 рр. має наступний вигляд:

AGLABOR = -5,4 – 0,04PRIV + 0,02DINDIV + 0,14PP/IP + 0,20WAGEIP – 0,14RELWAGE – 0,19INCOME + 0,06INDIV, (1)

де AGLABOR – зміна у кількості економічно активного населення в сільському господарстві;

PRIV – зміна у частці землі у приватному користуванні;

DINDIV – зміна у частці сільськогосподарських земель у користуванні індивідуальних фермерських господарств;

РР/ІР – зміна у відношенні цін виробників до цін факторів виробництва в сільському господарстві;

WAGEIP – зміна у відношенні заробітної плати в сільському господарстві до індексу цін факторів виробництва;

RELWAGE – зміна заробітної плати в сільському господарстві відносно заробітної плати у промисловості;

INCOME – зміна у частці валової продукції сільського господарства, яка припадає одного сільськогосподарського працівника;

INDIV – зміна у частці сільськогосподарських земель, які знаходяться у користуванні фермерів.

Результати даної регресії дозволяють зробити висновок, що процеси приватизації в аграрній сфері, які значно активізувалися після виходу Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” №1529 від 3.12.1999 р., є специфічним засобом відродження класу підприємців та забезпечення ефективної зайнятості, яка стає економічним підгрунтям позитивних змін у мотивації праці. Адже приватна власність, яка комплексно поєднує особистий інтерес та відповідальність, є своєрідним ресурсом підвищення трудового потенціалу сільських мешканців, оскільки саме вона найбільшою мірою відповідає біологічній природі людини. Зокрема, приватна власність на землю створює селянам умови для реалізації своїх уподобань щодо сільськогосподарської діяльності, реалізації свого професійного та підприємницького потенціалу, дає змогу отримувати основний доход від використання землі і додатковий – від надання її в оренду. На сьогодні переважну більшість зайнятих осіб становлять працюючі за наймом та члени сільськогосподарських підприємств, де дія чинника приватної власності ще доволі слабка (табл. 1), а звідси – необхідність стимулювання розвитку підприємництва в аграрній сфері, а також наукова розробка ефективних систем оплати праці на великих підприємствах.

Найменші рівні економічної активності (особливо відчутний цей вплив у сільській місцевості порівняно з містом) можна спостерігати у вікових групах 15-19 рр., 20-24 рр., а також 55-59 рр. та 60-70 рр. Це, на наш погляд, можна пояснити, з одного боку, соціальною незахищеністю як молоді, так й осіб передпенсійного та пенсійного віку на ринку праці, що виражається в обмеженості доступу до якісної освіти, медицини тощо, результатом чого є, з одного боку, ускладнення входження на повноцінний ринок праці для молодих працівників, а з іншого – недостатнє використання трудового потенціалу людей передпенсійного та пенсійного віку, які бажають працювати та мають необхідні для цього навички.

Таблиця 1

Розподіл населення Сумської області за видами економічної діяльності у 2001 р.

Показники Всього Сільське населення Міське насел. Жінки Чол.

Все населення, зайняте економічною діяльністю, тис. осіб 507,6 170,9 336,7 238,9 268,7

У т.ч. за статусами зайнятості, %.

Працюючі за наймом 64,6 58,8 67,5 71,5 58,4

Роботодавці 0,5 0,1 0,7 0,2 0,7

Працівники сільськогосподарських підприємств 30,5 35,0 28,3 23,8 36,6

Само зайняті 4,3 6,1 3,4 4,5 4,2

Безкоштовно працюючі члени сім'ї 0,1 - 0,1 - 0,1

Сьогодні однією з найголовніших передумов успішного входження молоді на ринок праці є освіта (табл. 2, 3). Як свідчать дані таблиці 2, шанси знайти собі роботу на ринку праці як в сільській, так і в міській місцевості підвищуються з отриманням людиною відповідного рівня освіти.

Таблиця 2

Розподіл населення Сумської області за рівнем освіти у 2001 р., %

Показники Всього Сіль-ське населе-ння Міське населення Жінки Чоловіки

Все населення 52,2 53,0 51,8 46,6 58,5

У т.ч. мають освіту

Повну вищу 76,5 88,1 73,1 71,4 81,8

Базову вищу 66,0 69,4 64,5 66,4 65,0

Професійно-технічну 66,8 70,8 65,0 59,2 71,8

Повну загальну 47,8 56,3 44,1 40,0 55,5

Базову загальну 21,4 29,9 15,3 15,9 27,5

Поч. заг. освіту 9,4 7,7 11,5 6,1 16,3

Перехід до індивідуальних фермерських господарств позитивно впливає на кількість зайнятих в сільському господарстві. Наша оцінка показує, що підвищення ефективності праці внаслідок переходу до ведення індивідуального фермерського господарства були більш важливими, ніж втрата економії на масштабах виробництва.

Таблиця 3

Зайнятість сільського населення Східного регіону в залежності від рівня освіти у 2001 р., %

Показники Всього У т.ч. за рівнем освіти

Повну вищу Базову вищу Проф.-техні-чну Повну зага-льну Базову зага-льну Почат-кову загальну

Україна 54,9 75,5 68,3 66,3 51,4 30,6 18,7

Східний економічний регіон 55,5 76,1 67,6 68,1 50,6 29,0 13,4

Полт. область 55,6 79,8 68,8 69,3 50,0 24,3 10,6

Харківська область 56,9 74,4 67,8 67,8 52,1 37,0 16,7

Сумська область 52,2 76,5 66,0 66,8 47,8 21,4 9,4

Жінки 46,6 71,4 66,4 59,2 40,0 15,9 6,6

Чоловіки 58,5 81,8 65,0 71,8 55,5 27,5 16,1

Міське населення 51,8 73,1 64,5 65,0 44,1 15,3 11,5

Сільське населення 53,0 88,1 69,4 70,8 56,3 29,9 7,8

Лібералізація цін та торгівлі спричинила драматичні зміни у відносних цінах, що, у свою чергу, викликало падіння у відносних цінах сільськогосподарської продукції порівняно з ресурсами сільського господарства. Крім того, лібералізація цін та торгівлі мала наслідком зміни у відносних цінах праці та інших ресурсів сільського господарства, спричинюючи, у свою чергу, взаємозамінність між працею та іншими факторами виробництва в сільському господарстві. Наприклад, менше праці використовуватиметься у разі зменшення цін на інші фактори виробництва. Звільнені сільськогосподарські працівники мають три альтернативи: заснувати індивідуальне фермерське господарство; знайти роботу в інших секторах економіки; стати безробітними. Фермери, перед якими стала проблема зниження попиту на працю (наприклад, через погіршення кон'юнктури ринку), мають аналогічні альтернативи: залишитися в сільському господарстві, але при цьому менше заробляти; знайти роботу в іншому місці; стати безробітними.

Ми прийшли до висновку, що вибір щодо несільськогосподарської зайнятості залежить як від наявності вакансій в інших секторах, так і від вмінь та професійних навичок фермерів та найманих працівників. Існують дві причини чому працівники, яких звільняють з сільськогосподарських підприємств, скоріше за все стануть безробітними, а не стануть засновувати індивідуальне фермерське господарство, тоді як фермери скоріше за все залишаться в сільському господарстві навіть за умов погіршення кон'юнктури ринку. Можливість заснувати індивідуальне фермерське господарство відноситься до здібностей кожного конкретного індивіда та доступу до факторів виробництва. Відтік трудових ресурсів є значно меншим з індивідуальних фермерських господарств, ніж з інших сільськогосподарських підприємств через відмінності у доступі до землі та інших факторів виробництва, а також професійні навички робочої сили.

У третьому розділі “Науково-методичні основи управління трудовими ресурсами” проаналізовані існуючі та запропоновані нові пріоритети та цілі державної політики в аграрній сфері, розглянуто регіональний підхід до планування зайнятості в аграрній сфері і підвищення трудової мобільності як фактора поліпшення структури трудових ресурсів. Також запропоновані шляхи удосконалення системи інформаційного забезпечення кількісно-якісної оцінки трудових ресурсів.

Різке зменшення зайнятості в сільському господарстві, яке неминуче внаслідок реформування та реструктуризації сільськогосподарських підприємств, скоріше за все буде супроводжуватися абсолютним зменшенням у рівнях зайнятості у сфері послуг. Схема детермінант процесу трудової активності наведена на рис. 1.

Рис. 1. Детермінанти розвитку трудової активності

Оскільки основна маса послуг в сільській місцевості спрямована на задоволення потреб сільськогосподарського виробництва та сільського населення, то у разі зменшення зайнятості, а звідси – і населення, має місце ефект мультиплікатора на рівень зайнятості в інших секторах. Підприємства сфери послуг будуть створюватися у населених пунктах до тих пір, поки витрати на функціонування підприємств будуть виправдовувати доходи, які вони приносять. Таким чином, за наявності депопуляції сільського населення підприємцям немає сенсу реінвестовувати ресурси у сферу послуг, адже вони знайдуть їх альтернативне використання.

Отже, ринок матиме тенденцію до скорочення рівня виробництва багатьох соціально важливих продуктів. У такому разі доцільним є впровадження державних програм соціально-економічного розвитку сільських територій та стимулювання економічної активності населення. Потенційний виграш від розвитку економічної активності в сільській місцевості полягає у використанні ресурсів (і перш за все трудових), які в іншому випадку залишились би невикористаними. У цьому контексті слід зазначити, що стосовно сільської місцевості частка економічно активного населення, зареєстрованого як безробітне, може бути менше аналогічного показника в містах. Тут також існують такі потенційні джерела праці: люди, які через відсутність робочих місць були змушені переїхати в інше місце; люди, які раніше виїхали, але у разі наявності робочих місць мають бажання повернутися; жінки, чиї чоловіки працюють в сільській місцевості та які бажають працювати у разі наявності робочих місць. На формування і збільшення чисельності трудових ресурсів впливатиме зростання кількості громадян, яким передбачається подовження строку виходу на пенсію у результаті реформування пенсійної системи (табл. 4).

Таблиця 4

Чисельність трудових ресурсів Сумської області, тис. чол.

Роки

1991 1994 1995 1999 2000 2001 2005 (прог-ноз) 2010 (прог-ноз)

790,9 784,9 840,9 821,9 821,0 820,5 820,9 825,0

Індекси

1,000 0,992 1,063 1,039 1,038 1,037 1,038 1,043

Держава має у своєму розпорядженні широкий спектр інструментів стимулювання соціально-економічного розвитку сільських територій (табл. 5). Згідно Програми соціально-економічного і культурного розвитку Сумської області на період до 2010 р. “Сумщина-2010”, оновлення сільської соціальної інфраструктури здійснюватиметься шляхом стимулювання всіх форм житлового будівництва, зміцнення матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення, прокладання інженерних мереж з метою комплексного облаштування сільських населених пунктів та територій.

Регіональна політика зайнятості має спрямовуватися, у першу чергу, на вирішення питань щодо запобігання масового безробіття, створення умов для надання соціального захисту малозахищеному працездатному населенню. Враховуючи, що 25 відсотків зайнятих на підприємствах області працівників щорічно знаходяться у відпустках без збереження заробітної плати, стільки ж працюють у неповному робочому режимі, а також введення з 1 січня 2000 р. виплати вивільненим працівникам допомоги протягом перших двох місяців у розмірі 100 відсотків заробітної плати, рівень безробіття у 2001 р. становив 10,9 відсотків. Далі рівень безробіття матиме тенденцію до стабілізації. У 2005 р. він прогнозується на рівні 8,2 відсотків, а у 2010 р. - не більше 6,5 відсотків.

Таблиця 5

Інструменти стимулювання соціально-економічного розвитку сільських територій

Стосовно певних територій Стосовно певних видів діяльності Пряме втручання

Забезпечення інфраструктурою Високі технології Заснування виробництв

Субсидування сфери послуг Субсидії на ресурси

Реклама території Гранти для створення та розвитку окремих підприємств Державні інвестиції

Консалтинг Державні роботи

Захист продукції сільської місцевості

Податкове стимулювання

Дослідна діяльність

Сьогодні створення ефективної моделі соціального розвитку села є одним із основних напрямів формування оптимальної структури трудових ресурсів в сільській місцевості, оскільки сільські території, сільський уклад життя та безпосередньо сільськогосподарське виробництво являють собою цілісну систему економічних, соціальних, демографічних, етнічних, культурних та інших складових. Зокрема, необхідність надання адресної допомоги особам, які перебувають за межею бідності, зумовила необхідність опрацювання якісно нової двополюсної моделі соціально-економічного розвитку аграрної сфери. Сутність її полягає в тому, що люди, доходи яких перевищують межу малозабезпеченості, мають отримувати послуги соціально-побутового характеру безпосередньо через ринок суб'єктів господарювання, які їх надають. Особи ж, які перебувають поза межею бідності, повинні отримувати дотації на отримання життєво необхідних послуг соціально-побутового характеру.

Станом на 1 січня 2002 р. цими видами соціального сервісу користувалося в країні більш як п'ять млн. сімей. Загальна сума витрат на ці виплати склала за рік близько 3,0 млрд. грн. У грудні 2001 р. державну допомогу у вигляді субсидій отримувало близько 2,3 млн. малозабезпечених сімей, платежі за житло та комунальні послуги яких завдяки призначеній субсидії знижено на 1 млрд. 262 млн. грн. У 2001 р. житлові субсидії нараховані майже на 1,3 млрд. грн. При цьому питома вага субсидій, нарахованих на придбання палива, у цій сумі складає лише 6,2 відсотків, а перераховано паливо-постачальним організаціям взагалі 38,8 відсотків нарахованих сум, тобто 46,1 млн. грн. з 118,7 млн. грн. Як наслідок, з 479,5 тис. сімей, яким було призначено в 2001 р. субсидії на придбання палива, одержали його лише 184,3 тис. сімей, або 38,4 відсотків. В Сумській області взагалі паливо одержали менше 20 відсотків сімей з числа тих, яким було призначено субсидії на його придбання. Вперше за останні п'ять років в Сумській області борг перед одержувачами допомоги повністю погашено.

Отже, основне завдання, яке витікає з цього, - це створення передумов підвищення вартості робочої сили, щоб якомога менше громадян знаходилися поза межею бідності та потребували державної допомоги. Стратегія подолання бідності, затверджена Указом Президента України від 15 серпня 2001 р., вперше офіційно дала визначення категорії бідності та встановила єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних. Визначено етапи впровадження стратегічних напрямів подолання бідності. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2001 р. №1712 затверджено Комплексну програму забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності, в якій визначено комплекс конкретних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації стратегічних напрямів подолання бідності у 2001-2002 рр. щодо підвищення рівня життя населення, зменшення масштабів бідності та подолання найгостріших її проявів.

Програмними заходами щодо зайнятості населення мають бути охоплені всі напрями економічної політики держави (регіону) у сфері зайнятості населення та ринку праці. Метою цих заходів має бути забезпечення позитивних тенденцій та умов економічного зростання і на цій основі ? збільшення реальних доходів населення та заробітної плати як їх основної складової, а також забезпечення фінансової стабілізації економіки і раціональної соціальної політики. Економічні та правові методи управління заходами щодо зайнятості населення і ринку праці, передбачені програмами зайнятості, мають застосовуватися з метою створення сприятливих умов для зайнятості населення підприємств всіх форм власності.

Інтеграція програм зайнятості населення усіх рівнів з програмами соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб зміст зазначених програм узгоджувався та формував стратегію дій, зокрема, у сферах політики доходів і заробітної плати, з одного боку, та політики зайнятості населення - з іншого. З цією метою до планів дій з реалізації програм зайнятості населення, пропонується включати й заходи щодо реалізації окремих положень планів соціально-економічного розвитку регіонів України у сфері доходів населення та рівня життя. Підвищенню конкурентоспроможності безробітних на ринку праці, забезпеченню потреб роботодавців у відповідному професійно-кваліфікаційному рівні робочої сили сприяла організація у 2001 р. професійного навчання понад 147 тис. громадян за 182 професіями та спеціальностями. Зростання майже на чверть порівняно з 2000 р. обсягів охоплення незайнятих та безробітних громадян заходами активної політики зайнятості забезпечило зниження рівня зареєстрованого безробіття з 4,22 відсотків на початок 2001 р. до 3,68 відсотків на 1 січня 2002 р.

Національна політика зайнятості може бути ефективною лише за умови синхронного конструювання регіональних механізмів регулювання зайнятості, які б враховували економіко-демографічні, соціально-психологічні та соціокультурні традиції кожної територіальної одиниці. Така залежність зайнятості від ефективності системи її регулювання на різних ієрархічних рівнях виступає однією із специфічних рис ринку праці. Об'єктивна необхідність регіоналізації державного регулювання ринку праці на рівні окремих суб'єктів зумовлена, у першу чергу, його значними територіальними відмінностями та особливостями функціонування: специфікою формування економічно активного населення в розрізі окремих регіонів, різними рівнями та структурою зайнятості, динамікою та ефективністю виробництва, неоднаковою інвестиційною активністю та привабливістю окремих територій.

ВИСНОВКИ

1. Раціональне використання та повноцінне відтворення трудових ресурсів аграрної сфери є передумовою її збалансованого розвитку. Процеси відтворення трудових ресурсів сільської місцевості мають місце одночасно у демографічній, економічній, соціальній та екологічній сферах.

2. Найменші рівні економічної активності (особливо відчутний цей вплив у сільській місцевості порівняно з містом) в Сумській області можна спостерігати у вікових групах 15-19 рр., 20-24 рр., а також 55-59 рр. та 60-70 рр. Це, на наш погляд, можна пояснити, з одного боку, соціальною незахищеністю як молоді, так й осіб передпенсійного та пенсійного віку на ринку праці, що виражається в обмеженості доступу до якісної освіти, медицини тощо, результатом чого є, з одного боку, ускладнення входження на повноцінний ринок праці для молодих працівників, а з іншого – недостатнє використання трудового потенціалу людей передпенсійного та пенсійного віку, які бажають працювати та мають необхідні для цього навички.

3. У перехідному періоді особисті підсобні господарства є найбільш масовою та гнучкою формою господарювання. Місце та роль особистих підсобних господарств визначаються їхньою основною функцією - відтворенням трудових ресурсів. Саме тому їхня кількість напряму залежить від потреб сільського населення у відтворенні, включаючи економічний та соціальний аспекти. Об'єктивно неминучий процес трансформації особистих селянських господарств населення полягатиме у створенні на їх базі суб'єктів господарювання ринкового типу.

4. Вплив фактора приватизації на економічно активне населення в сільській місцевості полягає у підвищенні продуктивності праці та зменшенні кількості зайнятих безпосередньо у сільськогосподарському виробництві. Саме тому приватна власність є ресурсом підвищення ефективності використання трудових ресурсів аграрної сфери. Значне переважання фактору приватної власності на результати виробництва над фактором економії на масштабах виробництва є однією з передумов життєздатності індивідуальних фермерських господарств. Мотивація власника також має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток сільської місцевості, який полягає у більш ефективному використанні ресурсів (у першу чергу трудових та земельних).

5. Втручання держави у соціально-економічний розвиток сільських територій доцільне лише стосовно тих видів економічної активності, які мають велике соціальне значення, але не цікаві для приватних суб'єктів господарювання. Також досить часто високі витрати на створення та підтримання сільської соціальної інфраструктури внаслідок депопуляції сільських територій спонукають ринковий механізм до скорочення рівня виробництва багатьох соціально важливих продуктів. Іншими словами, має місце ефект мультиплікатора стосовно рівнів зайнятості в інших секторах.

6. Регіональна політика зайнятості має спрямовуватися, у першу чергу, на вирішення питань щодо запобігання масового безробіття, створення умов для надання соціального захисту малозахищеному працездатному населенню.

7. Створення ефективної моделі соціального розвитку села є одним з основних напрямів формування оптимальної структури трудових ресурсів в сільській місцевості, оскільки сільські території, сільський уклад життя та безпосередньо сільськогосподарське виробництво являють собою цілісну систему економічних, соціальних, демографічних, етнічних, культурних та інших складових. Необхідність надання адресної допомоги особам, які перебувають за межею бідності, зумовила потребу в опрацюванні якісно нової двополюсної моделі соціально-економічного розвитку аграрної сфери. Сутність її полягає в тому, що люди, доходи яких перевищують межу малозабезпеченості, мають отримувати послуги соціально-побутового характеру безпосередньо через ринок суб'єктів господарювання, які їх надають. Особи ж, які перебувають поза межею бідності, мають отримувати дотації на придбання життєво необхідних послуг соціально-побутового характеру.

8. Основним завданням державних програм соціально-економічного розвитку має бути створення передумов для підвищення вартості робочої сили, щоб якомога менше громадян знаходилися поза межею бідності та потребували державної допомоги. Стратегія подолання бідності, затверджена Указом Президента України від 15 серпня 2001 р., вперше офіційно дала визначення категорії бідності та встановила єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних.

9. Державна політика щодо розширення сфери прикладання праці сільського населення має спрямовуватися на створення передумов економічного зростання через впровадження відповідних важелів, а її інтеграція з програмами соціально-економічного розвитку сприятиме формуванню ефективної стратегії здійснення запланованих заходів. Об'єктивна необхідність регіоналізації державного регулювання ринку праці на рівні окремих суб'єктів зумовлена, у першу чергу, його значними територіальними відмінностями та особливостями функціонування: специфікою формування економічно активного населення в розрізі окремих регіонів, різними рівнями та структурою зайнятості, динамікою та ефективністю виробництва, неоднаковою інвестиційною активністю та привабливістю окремих територій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Косодій Р.П. Вплив навколишнього середовища на стан людського фактору виробництва//Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. – 1997. – №2. С. 25-28

2. Косодій Р.П. Проблеми підвищення якості робочої сили в ринкових умовах//Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. – 1999. – №1. – С. 176-178.

3. Косодій Р.П. Конкурентоздатність трудових ресурсів//Економіка АПК. – 2000. – №4. – С. 84-88.

4. Косодій Р.П. Організаційно-економічний механізм відтворення трудового потенціалу в АПК//Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. – 2000. – №1. – С. 208-212.

5. Косодій Р.П. Основи сталого розвитку аграрного сектора//Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2000. – №16. –

С. 153-155.

6. Косодій Р.П. Особливості розвитку трудових ресурсів у період реформування соціально-економічних відносин//Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. – 2000. – №2. – С. 170-173.

7. Косодій Р.П. Місце й роль кооперації у реформуванні соціально-економічних відносин у сільській місцевості//Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. – 2001. – №5-6. –

С. 65-66.

8. Косодій Р.П. Організаційно-економічні аспекти управління трудовими ресурсами в регіоні//Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. – 2001. – №1. – С. 132-137

9. Чупіс А.В., Косодій Р.П. Організаційно-економічні засади реформування соціальної сфери в сільській місцевості//Сучасний стан та шляхи реформування соціальної сфери села (на прикладі Сумської області). – Суми: видавництво “Слобожанщина”, 2001. – С. 41-48.

10. Косодій Р.П. Розвиток трудових ресурсів у перехідний період//Аграрна освіта і наука на початку третього тисячоліття: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Т. ІІ. – Львів: ЛДАУ, 2001. –

С. 112-116.

11. Косодій Р.П. Економічні аспекти підвищення трудового потенціалу в аграрній сфері//Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування агропромислового комплексу: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції молодих вчених-аграрників. – Харків: ХДАУ, 2000. –

С. 146-147.

12. Косодій Р.П. Еколого-економічні аспекти відтворення земельного капіталу//Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель: Матеріали Міжнародної наукової конференції Ч. 2/К.: РВПС України, 2000. – С. 78-80.

13. Косодій Р.П. Соціально-економічні основи розвитку агропромислового комплексу//Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу/За ред. П.Т. Саблука,

Г.Є. Мазнєва. Т. 1. – К.: ІАЕ, 2000. – С. 559-563.

14. Косодій Р.П. Державне регулювання зайнятості в сільській місцевості//Збірник наукових праць Української академії державного управління при Президентові України. – 2001. – №1. – С. 106-108.

15. Косодій Р.П. Формування двополюсної моделі соціального розвитку в сільській місцевості//Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання/За ред. П.Т. Саблука, В.А. Амбросова. Т. 1. – К.: ІАЕ, 2001. – С. 269-270.

16. Косодій Р.П. Розвиток конкуренції на ринках сільської місцевості// Проблеми