АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

Калугіна Світлана Михайлівна

УДК 616.33 - 002.44 + 615.822 + 085.242

ФАРМАКОПРОФІЛАКТИЧНА ТА ЛІКУВАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КАЛЕФЛОНУ ПРИ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНИХ

ЕРОЗИВНО-ВИРАЗКОВИХ УРАЖЕННЯХ

14.03.05 - фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Івано-Франківській державній медичній

академії МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

ГУДИВОК Ярослава Степанівна,

Івано-Франківська державна медична

академія МОЗ України,

професор кафедри фармакології з курсом

клінічної фармакології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

МОХОРТ Микола Антонович,

Інститут фармакології та токсикології

АМН України, завідувач відділу фармакології

серцево-судинних засобів

доктор медичних наук, професор, заслужений

діяч народної освіти України

ДРОГОВОЗ Світлана Мефодіївна,

Національний фармацевтичний університет

МОЗ України, завідувач кафедри фармакології

Провідна установа: Одеський державний медичний університет

МОЗ України, кафедра загальної та клінічної

фармакології

Захист відбудеться “18” грудня 2002 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.550.01 при Інституті фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м.Київ, вул. Ежена Потьє, 14

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту фармакології та токсикології АМН України, за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 14

Автореферат розісланий “16 ” листопада 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Д 26.550.01,

кандидат біологічних наук І.В. Данова

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Незважаючи на багаточисленні клінічні та експериментальні дослідження, виразкова хвороба (ВХ) шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) за поширеністю, важкістю перебігу, ускладненнями та смертністю посідає чільне місце серед захворювань шлунково-кишкового тракту (З.М. Галенко, 1995; А.П. Пелещук та співавт., 1995; О.Я. Бабак, 1997; И.И. Дегтярева, 2000). За даними світової статистики ця недуга вражає від 5 до 13,5% населення планети (И.И. Дегтярева, Н.В.Харченко, 1995).

Сучасний арсенал противиразкових засобів налічує понад 500 найменувань, тим не менше, існуючі варіанти медикаментозної терапії не завжди є достатньо ефективними. Це зумовлює пошук нових, більш ефективних препаратів та методів профілактики і лікування ВХ (Є.М. Нейко та співавт., 1996; І.В.Геруш, І.Ф. Мещишен, 1998; Л.М. Малоштан, 1999; А.П. Левицький та співавт., 1999; Л.В. Яковлєва та співавт., 1999; Н.Г. Степанюк, В.В. Біктіміров, 2000).

Основні принципи терапії гастродуоденальних ерозивно-виразкових уражень базуються на патогенетичній концепції їх утворення, яка враховує порушення співвідношення факторів агресії та захисту слизової оболонки, пошкодження механізмів цитопротекції (Э.Э. Звартау, Е.С. Рысс, 1992; В.Г. Передерий и соавт., 1997; Я.С. Циммерман, 1998). При лікуванні даної патології головне місце відводиться препаратам з антисекреторними та цитопротекторними механізмами дії (G. Bianci-Porro, 1991; А.Л. Гребенев и соавт., 1994; Г.З. Мороз, 1997). Протягом останнього десятиріччя з'явилися численні роботи, які свідчать про важливу роль в патогенезі ВХ персистуючого в слизовій оболонці шлунка (СОШ) мікроорганізму Нelicobacter pylori (НР) (Ф.И. Комаров и соавт., 1989; А.В. Калинин, 1989; Г.Д. Фадеенко и соавт., 1994; A.P. Moran, 1996). Тому вважається обгрунтованим включення антибактеріальних препаратів у схеми лікування ВХ (G. Bцrsch, 1989; А.С. Логинов, 1993). Однак, тривала антибіотикотерапія спричиняє появу виражених побічних ефектів (А.Л. Верткин и соавт., 2000). Якщо впровадження інгібіторів кислотоутворення, цитопротективних та протихелікобактерних засобів сприяє скороченню термінів загоєння виразок та перебування хворих в стаціонарі, то проблема попередження рецидивів захворювання залишається невирішеною (П.Я. Григорьев, 1995; П.А. Никифоров и соавт., 2001).

Важливу роль на етапі протирецидивного лікування гастродуоденальних виразкових уражень відіграють рослинні препарати, лікувальні властивості яких зумовлені наявністю в них різноманітних фізіологічно активних речовин, здатних не тільки регулювати діяльність органів та систем організму при патології, але й запобігати розвитку захворювань (Т.В. Зинченко и соавт., 1989; В.Г. Пашинский, 1990; Т.П. Гарник, 1998; І.С. Чекман, 2000). Їх переваги визначаються також незначною токсичністю, низькою небезпекою виникнення ускладнень і, в зв'язку з цим, можливістю тривалого застосування.

Серед рослинних препаратів заслуговує на увагу офіцинальний препарат із нагідок лікарських – калефлон, який в своєму складі містить значну кількість (до 3%) каротиноїдів (каротин, лікопін, віолаксантин та ін.), флавоноїдів, ефірних олій, сапонінів, смолистих (до 4%) і дубильних речовин, органічних кислот, фітостеринів, ферментів, аскорбінової кислоти, алкалоїдів та мікроелементів (Г.В. Оболенцева, 1995). Такий різнобічний склад фізіологічно активних речовин зумовлює протизапальні, протимікробні, спазмолітичні, жовчогінні властивості цього препарату.

В літературі зустрічаються окремі повідомлення про позитивну дію калефлону при лікуванні ВХ та хронічних гепатитів (И.П. Убеева и соавт., 1987). Наукових робіт, присвячених вивченню особливостей його лікувального та профілактичного ефекту при ВХ, в доступній нам літературі ми не знайшли. Невідомими залишаються питання про вплив калефлону на основні патогенетичні ланки перебігу ВХ, зокрема, на про- та антиоксидантну системи, а також морфофункціональні зміни в тканинах гастродуоденальної ділянки, що послужило підставою для виконання даної наукової роботи та визначило актуальність обраної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи академічної групи академіка АМН України Є.М. Нейка Івано-Франківської державної медичної академії “Клініко-генетичні та екологічні аспекти артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, хронічних гепатитів, виразкової хвороби та бронхообструктивної хвороби легень серед населення Прикарпаття та розробка новітніх лікувальних технологій з використанням засобів вітчизняної фармацевтичної промисловості” (реєстраційний номер ВН 01.02/083.01).

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є експериментальне вивчення профілактичних та лікувальних противиразкових властивостей калефлону і обгрунтування доцільності його застосування для попередження рецидивів та підвищення ефективності лікування хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки.

У відповідності до мети було визначено такі основні завдання дослідження:

1. Вивчити вплив калефлону при його профілактичному введенні на утворення гострих і підгострих експериментальних виразок, стан процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), показники системи антиоксидантного захисту (АОЗ), морфологічний стан СОШ та його лікувальну дію за даних умов експерименту.

2. На моделі експериментальної хронічної ацетатної виразки дослідити лікувальну ефективність калефлону та його вплив на стан ПОЛ, показники системи АОЗ та динаміку морфологічних змін СОШ.

3. На основі вивчення клінічних загально-соматичних даних, ендоскопічної картини СОШ дослідити вплив комплексного застосування базисної терапії та калефлону на загоєння дуоденальних виразок.

4. Обгрунтувати доцільність використання калефлону для профілактики рецидивів виразкової хвороби.

Об'єкт дослідження – експериментальні тварини з моделями ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної ділянки та хворі на ВХ ДПК.

Предмет дослідження – калефлон в умовах експериментальних ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної ділянки та в комплексній терапії виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Методи дослідження. В роботі використані фармакологічні, біохімічні, гістоморфологічні та статистичні методи досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в умовах експерименту встановлено профілактичну та лікувальну противиразкову дію калефлону, що проявлялася попередженням негативного впливу пошкоджуючих чинників на гістоструктуру СОШ піддослідних тварин, стимуляцією в ній репаративних процесів з одночасним зниженням активності процесів ПОЛ та підвищенням функціональних резервів системи АОЗ. Виявлено позитивний лікувальний вплив калефлону на загоєння ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної ділянки з одночасним відновленням гомеостазу в системі ПОЛ-АОЗ. При порівнянні терапевтичного ефекту калефлону з еталонними препаратами (кверцетином та токоферолом), він не тільки не поступався, а в більшості випадків переважав дію останніх.

В умовах клініки вперше виявлено, що калефлон в поєднанні з базисною терапією прискорює регресію основних проявів ВХ, швидкість загоєння виразкових дефектів та знижує частоту рецидивів захворювання. При такій комбінації лікувальний ефект подібний до результатів поєднання базисної та антибактеріальної терапії, але без побічних реакцій, які мали місце у хворих, що отримували ампіцилін.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати про здатність калефлону попереджувати розвиток виражених деструктивних змін СОШ, зменшувати кількість тварин з виразковими дефектами та ступінь звиразкування, активацію процесів ПОЛ та посилювати антиоксидантний захист організму за умов моделювання гострих (стресових) та підгострих (аспіринових) виразок стали експериментальним обґрунтуванням доцільності його застосування для профілактики рецидивів ВХ.

Виявлені антиоксидантні властивості калефлону дають підставу для застосування його з метою корекції порушень про - та антиоксидантної систем організму у хворих на ВХ.

Скорочення термінів загоєння виразок та позитивний вплив на клінічні прояви ВХ при поєданні базисної терапії і калефлону дозволяють рекомендувати використання даного комплексу при лікуванні хворих на ВХ.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені в клінічну практику гастроентерологічних відділень Львівської міської клінічної лікарні, Коломийської районної лікарні та Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, терапевтичних відділень Львівської міської клінічної комунальної лікарні швидкої медичної допомоги та Коломийської вузлової лікарні. Основні положення і висновки роботи використовуються в навчальному процесі на кафедрах фармакології Тернопільської державної медичної академії, Буковинської державної медичної академії, Української медичної стоматологічної академії, Національного медичного університету, Одеського державного медичного університету, Запорізького державного медичного університету, Вінницького державного медичного університету, Луганського державного медичного університету, на кафедрі біохімії та фармакології медичного факультету Сумського державного університету.

Особистий внесок здобувача. Внесок автора в отриманні результатів полягає у визначенні мети та завдань даного дослідження, вибору об'єму та методів дослідження, здійсненні патентно-інформаційного пошуку, аналізі наукової літератури з обраної теми.

Здобувачем особисто вибрані та відпрацьовані моделі ЕВУ, виконані всі експериментальні дослідження, проведено підбір та клінічне обстеження хворих, формування груп пацієнтів, вибір і призначення препаратів.

Самостійно проведено науковий, статистичний аналіз та узагальнення експериментальних та клінічних даних. Особисто написані всі розділи дисертації, сформульовані висновки і практичні рекомендації, які впроваджені в практику охорони здоров'я та відображені в опублікованих роботах.

Апробація матеріалів дисертації. Дисертаційна робота апробована на засіданні наукової комісії Івано-Франківської державної медичної академії. Основні положення наукового дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на V Національному з'їзді фармацевтів України (Харків, 1999), Всеукраїнській конференції з міжнародною участю ”Оздоровчі ресурси Карпат та прилеглих регіонів” (Чернівці, 1999), II Національному з'їзді фармакологів ( Дніпропетровськ, 2001), на засіданнях обласного наукового товариства фізіологів та фармакологів.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць, з них 4 статті у фахових журналах, затверджених ВАК України, 5 – у матеріалах з'їздів та конференцій.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 162 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків та списку використаних джерел. Дисертацію проілюстровано 30 таблицями, 8 рисунками, 28 фотографіями мікропрепаратів. Список літератури містить 312 джерел, з яких 111 іноземних авторів.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Предметом досліджень був вітчизняний рослинний препарат із нагідок лікарських калефлон, таблетки по 0,1 (Харківська фармацевтична фірма “Здоров'я”).

Експериментальні дослідження проведені на білих нелінійних щурах масою 180-250 г, які утримувалися на звичайному раціоні віварію. В дослідах використовували моделі гострих, підгострих та хронічних ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної ділянки.

В якості препаратів порівняння використовували б-токоферол, як еталонний антиоксидант, та кверцетин, як найближчий за складом аналог калефлону, що містить біофлавоноїди. Було застосовано 5% олійний розчин б-токоферолу (Одеське виробниче ХФО “Біостимулятор”) та кверцетин (Борщагівський ХФЗ, м. Київ).

Моделювання іммобілізаційних ерозивно-виразкових уражень (ЕВУ) гастродуоденальної ділянки проводили за методом D.A. Brodie (1971), підгострих ЕВУ - за методом Г.В. Оболєнцевої та співавт. (1974), хронічної ацетатної виразки – за методом S. Okabe (1971).

Ульцерогенний ефект оцінювали за кількістю тварин з ЕВУ, ступенем звиразкування та виразковим індексом (ВІ).

Калефлон та кверцетин у вигляді суспензії у фізіологічному розчині та олійний розчин токоферолу ацетату застосовували перорально в дозі 50 мг/кг один раз на день, і вводили у профілактичному та лікувальному режимі при моделюванні гострих (стресових) та підгострих (аспіринових) ЕВУ; у лікувальному режимі при моделюванні хронічної (ацетатної) виразки.

На всіх моделях ЕВУ гастродуоденальної зони були використані біохімічні методики визначення стану прооксидантно-антиоксидантної системи в сироватці крові та гомогенатах слизової оболонки шлунка.

Стан вільнорадикального окислення ліпідів оцінювали за накопиченням дієнових кон'югатів (ДК) та малонового діальдегіду (МДА) в досліджуваних субстратах.

Приготування гомогенатів СОШ проводили за допомогою гомогенізатора в середовищі 10 мМ трис-НCl буфера (рН 7,4) у співвідношенні 1:9. Гомогенат центрифугували протягом 10 хв при 5000 об. Супернатант використовували для визначення концентрації ДК за методикою В.Б.Гав- рилова (1988) та МДА за методикою Е.Н. Коробейникової (1989).

Стан антиоксидантної системи організму оцінювали за активністю ферментів - інгібіторів ліпідної пероксидації - церулоплазміну та каталази в сироватці крові за методикою Г.О. Бабенка (1968). Перекисну резистентність еритроцитів (ПРЕ) визначали шляхом інкубації еритроцитарної суспензії у фосфатному буфері (рН 7,4) в присутності 17% розчину натрію хлориду з наступною фотометрією (О.Н. Воскресенский, В.А. Туманов, 1982).

Для дослідження гістологічних змін при моделюванні виразкових уражень препарати тканин шлунка фіксували в 12% розчині нейтрального формаліну, фарбували гематоксилін-еозином і фуксином з підфарбовуванням по Ван-Гізону.

Для електронної мікроскопії прицільно забирали малі шматочки стінки шлунка, проводили заточки блоків і виготовляли напівтонкі зрізи для світлооптичного дослідження структури шлунка. З відібраної ділянки тканини готували зрізи на ультрамікротомі УМТП-6м і "TESLA BS-492" для наступного вивчення під електронним мікроскопом марки ЕМ-100 АК з прискорюючою напругою 75 кВ та фотографування при збільшенні 2000-25000 разів.

Вивчення гістоморфологічних змін шлунку проведено на кафедрі нормальної анатомії Івано-Франківської державної медичної академії при допомозі і консультаціях заслуженого діяча науки і техніки України, д.м.н., проф. Б.В.Шутки, за що автор висловлює йому щиру подяку.

Вивчення впливу комплексного застосування калефлону та базисної терапії при лікуванні рецидивів виразкової хвороби проведено у 76 хворих на ВХ ДПК віком від 16 до 70 років (середній вік 38,77років), з тривалістю захворювання від 3 до 20 років. З них чоловіків було 58 (76,32%), жінок 18 (23,68%). Усі хворі поступали в стаціонар у фазі загострення. В клінічній картині переважаючим був больовий синдром (93,42%). Для більшості хворих характерними були голодні (56,58%) і нічні болі (57,89%). Щодо інших симптомів, то найчастіше зустрічалися печія, відрижка кислим, нудота. Рідше хворі скаржилися на схуднення, відсутність апетиту, закрепи, поганий сон, загальну слабість.

Всім хворим проведені лабораторні обстеження, які включали загальний аналіз крові та сечі, аналіз калу на приховану кров, визначення рівня білірубіну крові і його фракцій, загального білка, загального холестерину, електролітів сироватки крові. Для вивчення кислотоутворюючої функції шлунка проводили інтрагастральну рН-метрію, а для верифікації діагнозу – езофагогастродуоденоскопію, яку повторювали через 3 тижні лікування, а якщо виразковий дефект не загоювався, щотижня до повного рубцювання виразки. При ендоскопії у всіх хворих було виявлено виразковий дефект у ДПК, діаметр якого коливався від 0,5 до 5 см. Частіше виразка локалізувалася на передній стінці (у 59,22%), рідше (у 35,32%) на задній стінці цибулини ДПК кишки, у 4 (5,26%) пацієнтів виявлено по 2 виразки.

В залежності від виду лікування хворих було поділено на 4 групи. Хворі 1-ї групи отримували тільки базисну терапію. Враховуючи патогенетичну роль Helicobacter pylori у розвитку ВХ, хворі 2-ї групи додатково до базисної терапії отримували антибіотик ампіцилін у таблетках по 500 мг 4 рази на день через годину після прийняття їжі протягом 10 днів. Хворим 3-ї групи поряд з базисною терапією призначали калефлон в таблетках по 100 мг всередину 3 рази на день протягом 3 тижнів. Окрему групу (4-а) складали хворі, які на фоні базисної терапії отримували ампіцилін в таблетках по 500 мг 4 рази на день протягом 5 днів і калефлон з дотриманням доз та частоти призначення вказаних вище.

Статистичну обробку результатів дослідження проводили методом варіаційної статистики за допомогою РС-Pentium за програмою MS Excel з визначенням критерію Стьюдента та ступеня їх достовірності.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Вивчення профілактичної і лікувальної дії калефлону при моделюванні гострих стресових виразок. За умов іммобілізації введення калефлону в профілактичному режимі зменшує кількість тварин з виразками на 29,3% (р<0,05), ступінь звиразкування - у 1,8 рази (р<0,05), індекс Паулса - у 2,6 рази (р<0,05) в порівнянні з контролем, тоді як антиульцерогенний ефект кверцетину та б-токоферолу ацетату вірогідно поступається за силою дії калефлону (рис.1). .ю

Паралельно з вивченням візуальних змін з боку СОШ проведено дослідження активності процесів ПОЛ в СК та тканинах шлунку. На основі їх аналізу (рис.2) встановлено, що при іммобілізаційному стресі активуються вільнорадикальні процеси як в крові, так і в тканинах шлунку піддослідних тварин, котрі проявляються достовірним збільшенням рівня ДК в СК в 2,1 рази, а в СОШ - в 3,9 рази. При цьому концентрація МДА підвищувалася відповідно в 1,5 і 1,9 рази порівняно з інтактними тваринами. При профілактичному введенні калефлону вміст ДК порівняно з контрольною групою був достовірно нижчим як в СК, так і в СОШ відповідно на 35,32% та 55,56%. В той же час при превентивному введенні кверцетину достовірних змін досліджуваного показника в порівнянні з контрольною групою щурів не виявлено, тоді як у СК спостерігалася тільки тенденція до зменшення вмісту ДК. Ефект б-токоферолу ацетату був близьким до дії калефлону. Калефлон також активно запобігав зростанню вмісту МДА в СК та СОШ. Дія калефлону була сильнішою, ніж у кверцетину і б-токоферолу. Так, при застосуванні калефлону вміст МДА по відношенню до контролю був нижчим у СК на 44,2% (р<0,05), а в СОШ на 36,6% (р<0,05).

При вивченні стану АОЗ піддослідних тварин встановлено (рис.3), що розвиток гострих ЕВУ супроводжується депресією активності каталази на 35,74% (р<0,05) та зниженням ПРЕ у 2 рази в порівнянні з інтактними тваринами. Превентивне введення калефлону та б-токоферолу попереджувало зменшення активності каталази, яка досягала величин інтактних тварин, тоді ж, як при введенні кверцетину спостерігалася тільки тенденція до позитивних змін (р>0,05).

На тлі попереднього введення калефлону ПРЕ практично не відрізнялася від його рівня у інтактних тварин, а на фоні дії б-токоферолу та кверцетину була нижчою відповідно на 76% (р<0,05) та 21% (р<0,05). Активність церулоплазміну (ЦП) при утворенні гострих виразок достовірно знижувалася, що свідчить про ослаблення механізмів антиоксидантного захисту піддослідних тварин. При превентивному введенні препаратів найбільше зростання активності цього ферменту виявлено при дії калефлону - на 42,23% (р<0,05). Очевидно, калефлон сприяє активнішій мобілізації резервів фізіологічної АОС у захисно-пристосувальних реакціях. Поряд з нормалізацією біохімічних показників профілактичне введення калефлону зменшувало вираженість морфологічних змін як з боку клітинних елементів СОШ, так і гемокапілярів, активувало анаболічні процеси в тканинах шлунка.

В наступній серії проведено вивчення лікувального ефекту калефлону та препаратів порівняння при моделюванні гострих ЕВУ. Досліджувані показники вивчали на 5-й та 10-й день від початку лікування. Результати досліджень показали, що лікування калефлоном протягом 5-ти днів сприяло зниженню вмісту ДК в СК на 49,08 % (р<0,05), в тканинах шлунку - на 53,24 % (р<0,05). Вміст МДА також вірогідно знизився в цих же субстратах в середньому у 2,1-2,2 рази порівняно з вихідними показниками ЕВУ. При лікуванні кверцетином на 5-ий день суттєвих змін з боку досліджуваних показників не виявлено. При дії б-токоферолу найбільш виражений ефект проявився в СК, де вміст ДК і МДА знижувалися відповідно на 50,31% (р<0,05) та 45,47 % (р<0,05).

На 10-у добу експерименту рівень ДК в СК і СОШ у нелікованих тварин дещо знизився (на 18,44 % та 16,63 %), але достовірно відрізнявся від даних у інтактних тварин (р<0,05). У щурів, лікованих калефлоном, рівень ДК вірогідно не відрізнявся від такого у інтактних тварин (р>0,05). При лікуванні кверцетином цей показник перевищував рівень у інтактних тварин в 1,6-1,8 рази, а при застосуванні б-токоферолу в СК майже нормалізувався. Подібний характер змін спостерігався також з боку МДА. Таким чином, при курсовому застосуванні калефлону виявлялось більш виражене пригнічення активності ПОЛ, ніж при використанні кверцетину і б-токоферолу.

Стосовно стану антиоксидантної системи, то вже на 5-у добу застосування калефлону встановлено підвищення активності каталази до нормальних величин. У групах щурів, де застосовувалися кверцетин та б-токоферол на 5-у добу спостерігалася тільки тенденція до позитивної динаміки, але з достовірною різницею результатів на 10-у добу. Рівень ЦП в СК на 5-у добу у тварин основної групи підвищувався на 27,15% (р<0,05) порівняно а показниками нелікованих тварин. У тварин груп порівняння також було виявлено підвищення рівня ЦП, але ці зміни були невірогідними. На 10-у добу тільки при лікуванні калефлоном активність ЦП поверталася до нормальних величин.

Отже, проведені дослідження свідчать, що введення калефлону впродовж 10-и днів при стресових ЕВУ гастродуоденальної ділянки сприяло зменшенню інтенсивності ПОЛ, збільшенню рівня ЦП, нормалізації активності каталази.

Вивчення профілактичної і лікувальної дії калефлону при моделюванні підгострих аспіринових виразок. Превентивне введення калефлону супроводжувалося виразним антиульцерогенним ефектом. Це проявлялося статистично достовірним зменшенням кількості виразок у 3,7 рази, ВІ - на 73 % порівняно з контролем, не зареєстровано ускладнених виразок. Ефект б-токоферолу щодо виникнення виразок був меншим, проте введення препарату значно зменшувало частоту уражень СО ІІ-го і ІІІ-го ступеня важкості. Найменшу антиульцерогенну дію виявлено у тварин, яким попередньо вводили кверцетин (рис.4).

Аналізуючи результати біохімічних досліджень, слід відзначити, що при утворенні аспіринових виразок у тварин контрольної групи виявлено зростання вмісту ДК у тканинах шлунка в 6,4 рази (р<0,05), а у СК у 5,3 рази (р<0,05) порівняно з інтактними тваринами. Вміст МДА в цієї групи тварин також збільшувався як в СОШ, так і в СК відповідно на 47% (р<0,05) і 36,8% (р<0,05). Попереднє введення препаратів по різному впливало на ліпідну пероксидацію. Поєднання калефлону з АСК достовірно знижувало рівень ДК в СОШ на 71,3 % і в СК на 32,4%. У тварин, яким вводили б-токоферол, достовірне зниження вмісту ДК спостерігали тільки в СК. При введенні кверцетину зміни вмісту ДК в цих же субстратах були невірогідними. При превентивному введенні калефлону вміст МДА у СОШ наближався до рівня цього показника у інтактних тварин і залишався підвищеним у СК. Поєднання б-токоферолу з АСК суттєво знижувало рівень ДК в СК, майже не впливаючи на рівень ДК в СОШ

За умов експерименту змінювалися і показники системи АОЗ. При цьому спостерігалося достовірне зниження ПРЕ (процент гемолізу зростав на 78,4%), активності каталази та зростання вмісту ЦП на 8,93%. Введення калефлону сприяло підвищенню ПРЕ на 28,49 % (р<0,05). При введенні б-токоферолу та кверцетину вірогідних змін рівня ЦП не спостерігали.

Нормалізуючий вплив калефлону на прооксидантно-антиоксидантну систему знайшов своє відображення і в гістологічній картині тканин гастродуоденальної ділянки. Це проявлялося покращенням метаболічних процесів в бік посилення анаболізму в клітинах СОШ, покращенням мікроциркуляції, збереженням ультраструктури клітинних елементів СО.

Лікувальну дію калефлону та препаратів порівняння вивчали протягом 15-и днів після моделювання підгострих ЕВУ.

Вже на 5-у добу лікування калефлоном рівень ДК в СК зменшився на 38,32 % (р<0,05), а в тканинах шлунка на 38,42 % (р<0,05). Одночасно знизився і рівень МДА в тканинах шлунка на 28,32% (р<0,05), при відсутності вірогідних змін в СК. При лікуванні кверцетином у цей термін виявлено вірогідне зменшення тільки вмісту ДК у тканинах шлунка на 21% (р<0,05). При введенні б-токоферолу названі показники мали тільки тенденцію до зниження, але найбільш виражений ефект проявлявся в СК, де вміст ДК і МДА знижувався відповідно на 41,33% (р<0,05) та 43,21 % (р<0,05). На 10-у добу експерименту рівень ДК в СК у нелікованих тварин практично залишався на попередньому рівні, а у тканинах шлунка він був дещо підвищеним. Рівень ДК у СК тварин, лікованих калефлоном, знизився на 17,12% (р<0,05), а у тканинах шлунка - на 21,27% (р<0,05). В той же час цей показник при лікуванні кверцетином та б-токоферолом зменшувався незначно. Подібний характер змін спостерігався і з боку МДА. На 15-у добу лікування калефлоном вміст ДК в СК наближався до рівня у інтактних тварин при вірогідному зменшенні його вмісту і в тканинах шлунка. Рівень МДА як в СК, так і в СОШ повертався до рівня інтактних тварин. При введенні кверцетину на 15-у добу спостерігалося вірогідне зменшення тільки рівня МДА, як в СК, так і в СОШ, проте, рівня інтактних тварин він не досягав. Введення б-токоферолу в кінці експерименту сприяє нормалізації вмісту МДА в досліджуваних субстратах, без вираженого впливу на вміст ДК.

Стосовно стану антиоксидантної системи, то на 5-у добу від початку використання калефлону спостерігалася тенденція до підвищення активності каталази, кверцетин суттєво на цей показник не впливав, а б-токоферол сприяв підвищенню її активності на 32,27% (р<0,05). Рівень ЦП в СК на 5-у добу у тварин основної групи порівняно з нелікованими підвищився на 29,71 % (р<0,05). У тварин груп порівняння спостерігалася тільки тенденція до підвищення активності цього ферменту. На 10-у добу експерименту при лікуванні калефлоном активність каталази та ЦП підвищувалася щодо нелікованих тварин відповідно на 23,32% (р<0,05) та 17,27% (р<0,05), але рівня інтактних тварин не досягала. У тварин, яким вводили кверцетин та б-токоферол, достовірних змін активності цих ферментів не спостерігали. На 15-у добу після моделювання підгострих виразок гастродуоденальної ділянки активність каталази і ЦП у основній групі поверталася до нормальних величин, а в групах порівняння вона залишалася зниженою, хоча й була вищою, ніж у нелікованих тварин.

Отже проведені дослідження свідчать, що курсове введення калефлону протягом 15-и днів при підгострих аспіринових виразках сприяло зменшенню активності процесів ПОЛ, як в СК, так і в СОШ піддослідних тварин з паралельним зростанням активності ферментів АОЗ - ЦП та каталази.

Таким чином, застосування калефлону з метою корекції порушень оксидантно-антиоксидантного статусу протягом 15-и днів сприяло відновленню гомеостазу і його поверненню до нормальних величин. За вираженістю дії калефлон не тільки не поступався, але й в більшості випадків перевищував ефекти препаратів порівняння - б-токоферолу, а особливо кверцетину.

Вивчення лікувальної дії калефлону при моделюванні хронічної ацетатної виразки. Застосування калефлону у щурів з модельованою хронічною ацетатною виразкою, так як і препаратів порівняння, супроводжувалося виразним терапевтичним ефектом. Антиульцерогенну ефективність досліджуваних препаратів оцінювали на 5, 15 та 25 доби експерименту. Спостереження за тваринами показали, що перші 2-3 доби після утворення виразки щурі були в'ялими, мало рухливими, погано їли, пили багато води, шерсть набувала брудно-жовтуватого забарвлення. Маса їх тіла на 25 добу експерименту зменшилась на 10-15 г. У групі нелікованих тварин летальність складала 35%. У тварин, яким вводили досліджувані препарати, починаючи з 3-4 дня загальний стан покращувався, зростали рухова активність та позитивний харчовий рефлекс, зменшувалась летальність в середньому на 10-15%. Візуальні спостереження СО вилучених шлунків показали, що лікування калефлоном призводить до вірогідного зменшення площі виразок у порівнянні з контролем.

Так, на 5-у добу площа виразок під впливом калефлону зменшилася в 2,2 рази порівняно з контролем, а на 15-у і 25-у добу відповідно у 4,1 і 6,6 рази. На 5-у та 25-у добу антиульцерогенна дія б-токоферолу була близькою до дії калефлону і достовірно відрізнялася від контрольної групи, хоча на 25-у добу його лікувальна активність зменшилася порівняно з 15-ю добою. При введенні кверцетину також виявлено тенденцію до зменшення площі виразок, але за силою він поступався як калефлону, так і токоферолу. Паралельно із візуальним обстеженням СОШ піддослідних тварин проведено дослідження активності процесів ПОЛ та змін показників антиоксидантної системи в процесі лікування. Результати досліджень показали, що на 5-у добу лікування калефлоном вміст ДК та МДА в СОШ відповідно знижувався на 29,13% (р<0,05) та 26,17% (р<0,05), тоді як рівень цих показників у нелікованих тварин значно перевищував вихідні дані. В той же час рівень ДК в СК суттєво не відрізнявся від контролю, хоча й спостерігалася тенденція до зниження, а рівень МДА знижувався на 14,37% (р<0,05). На 5-у добу застосування кверцетину вміст ДК та МДА, як в СОШ, так і в СК суттєво не відрізнявся від його рівня у нелікованих тварин, тоді як б-токоферол сприяв вірогідному зниженню вмісту ДК та МДА в СК відповідно на 33,27% та 27,19%, майже не впливаючи на вміст цих показників в СОШ.

На 15-у добу експерименту спостерігалася тенденція до зниження рівня ДК в СК і в СОШ у нелікованих тварин відповідно на 16,12% та 12,18% порівняно з даними у інтактних тварин, але ці зміни були невірогідними. У щурів, лікованих калефлоном, спостерігалося подальше зниження рівня досліджуваних показників як у порівнянні з контрольною групою, так і у порівнянні з тваринами, яким вводили кверцетин та б-токоферол.

На 25-у добу після моделювання хронічної ацетатної виразки під впливом калефлону спостерігалася нормалізація рівня ДК та МДА, як в СОШ, так і в СК, в той же час у нелікованих тварин ці показники ще продовжували залишатися високими і достовірно відрізнялися від їх рівня у інтактних тварин.

На цей же термін б-токоферол сприяв зростанню вмісту первинних і кінцевих продуктів ПОЛ в порівнянні з 15 добою, а кверцетин вірогідним впливом на ці показники не володів. Аналіз в динаміці активності церулоплазміну, каталази та ПРЕ при курсовому введенні калефлону свідчить про його вагому антиоксидантну активність. Так, під впливом курсового лікування калефлоном рівень церулоплазміну та каталази нормалізувався, тоді як у тварин контрольної групи активність цих ферментів залишалася зниженою у порівнянні з інтактними тваринами на 24,87% та 25,31% (р<0,05). У тварин, які отримували кверцетин, спостерігалася тільки тенденція до збільшення рівня церулоплазміну в кінці курсу лікування в 1,7 рази, а каталази відповідно у 2,25 рази. В той же час б-токоферол достовірно підвищував активність церулоплазміну та каталази (в середньому в 1,6-1,9 рази) і його ефект був подібним до дії калефлону, хоча на 25-у добу лікування активність цих ферментів залишалася низькою в порівнянні з їх рівнем на 15-у добу експерименту. При лікуванні хронічної ацетатної виразки досліджуваними препаратами ПРЕ підвищується і до кінця курсу лікування повертається до рівня вихідних величин.

Таким чином, лікування калефлоном експериментальної хронічної виразки протягом 25 днів дозволяє досягти рівноваги у системі ПОЛ, що характеризувалася зниженням вмісту продуктів вільнорадикального окислення ліпідів та інтенсифікацією протирадикального захисту організму. В той же час у групі нелікованих тварин показники ПОЛ та АОЗ до норми не повернулися до кінця експерименту. Лікування кверцетином лише частково нормалізувало порушення гомеостазу між системами ПОЛ та АОЗ, а введення б-токоферолу в лікувальному режимі на 25-й день дає прооксидантний ефект. При морфологічному дослідженні встановлено, що введення калефлону в лікувальному режимі сприяє посиленню епітелізації, зникненню набряку тканин та осередків гнійного запалення, збільшенню кількості колагенових волокон. Разом з тим, збільшувалася кількість функціонуючих капілярів, що свідчить про покращення кровопостачання. Стимуляція процесів регенерації призводила до повного відновлення структури СОШ.

Особливості впливу калефлону на ефективність лікування хворих з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки. При аналізі результатів клінічних досліджень встановлено, що застосування калефлону разом із базисною терапією сприяє зникненню больового синдрому та диспептичних розладів вже з 3-4 дня лікування проти 8-10 дня лікування тільки базисною терапією. Прискорювалися і темпи загоєння дуоденальних виразок (рис.5). Так, через 3 тижні виразки зарубцювались у 83,33% хворих, тоді як в групі з базисною терапією – тільки у 65,0% (р<0,05). Дещо кращі результати виявлені у групі хворих, де поєднували базисну та антибіотикотерапію (75,0% загоєнь). Через 6 тижнів поєднаного застосування базисної терапії та калефлону виразки зарубцювались у 94,44% пацієнтів (проти 75,0%, р<0,05) при базисній фармакотерапії. Ці дані були близькими до результатів, виявлених у групі хворих, де в комплексну терапію був включений ампіцилін. Окрім того, застосування калефлону призводило до зникнення явищ гастродуоденіту у всіх пацієнтів і побічних ефектів при цьому не спостерігалося.

В наступній групі хворих ми поєднали базисну терапію з калефлоном та ампіциліном, скоротивши термін призначення антибіотика до 5 днів. Аналіз динаміки клінічної картини показав, що у хворих цієї групи значно швидше ліквідувались прояви больового та диспептичного синдромів, спостерігались більш суттєві, ніж у інших групах позитивні зсуви в перебігу загально-соматичного синдрому (покращувався апетит та нормалізувався сон, підвищувалася працездатність, зменшувалася загальна слабість). Хворі добре переносили цей вид терапії. Тільки у 1 (5,55%) хворого виявлені незначні побічні ефекти у вигляді нудоти та діареї без розвитку дисбактеріозу кишечника. Спостерігалося також прискорення рубцювання виразкових дефектів. Так, через 3 тижні лікування на 23,89% (р<0,05) збільшувалося загоєння виразок порівняно з хворими 1-ї групи і на 13,89% (р<0,05) порівняно з хворими 2-ї групи, що є найкращим показником серед усіх досліджуваних груп. Наприкінці курсу лікування (через 6 тижнів) виразки загоїлися у всіх хворих даної групи при відсутності побічних явищ. Важливою перевагою даної схеми лікування ми вважаємо те, що завдяки короткотривалому призначенню ампіциліну вдалося уникнути побічних ефектів, які виникають при застосуванні антибіотиків протягом більш тривалого часу (10 – 14 днів).

На підставі аналізу результатів клінічних досліджень можна констатувати, що при поєднанні базисної терапії з калефлоном значно покращуються клініко-ендоскопічні показники при лікуванні ВХ ДПК. Особливої уваги заслуговує той факт, що противиразкова дія калефлону була подібна до ефекту дії ампіциліну. Враховуючи дані літератури про активну антихелікобактерну дію настоїв з нагідок лікарських (О.М. Ганич та співавт., 1999), можна думати, що така ж властивість притаманна і отриманому з них офіцинальному препарату – калефлону. Це підтверджується ще й тим, що в наших дослідженнях найкращий терапевтичний ефект виявлено при комплексному лікуванні хворих засобами базисної терапії, калефлоном та скороченим (протягом 5-и днів) призначенням ампіциліну, де поряд з прискоренням нормалізації загальноклінічних показників, виявлено загоєння виразок в усіх хворих і в коротші терміни.

Висновки

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що визначається експериментальним обгрунтуванням профілактичної та лікувальної противиразкової дії калефлону на моделях гострих, підгострих та хронічних ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної ділянки, а також прискоренням регресії загально-клінічних показників у хворих на виразкову хворобу, загоєнням у коротші терміни виразок та зменшенням частоти рецидивів захворювання при комплексному застосуванні базисної терапії з калефлоном.

2. Профілактичне введення калефлону (50 мг/кг маси) в шлунок білих щурів протягом 7 днів до початку моделювання гострих стресових та підгострих аспіринових виразок попереджує активацію процесів ПОЛ, розвиток виражених ерозивно-виразкових уражень слизової оболонки шлунка, зменшує кількість тварин з виразковими дефектами на 28,7% (р<0,05) та 40,8% (р<0,05), ступінь звиразкування в 1,8 рази (р<0,05) та 2,3 рази (р<0,05), а виразковий індекс у 2,6 рази (р<0,05) та 3,6 рази (р<0,05) відповідно. За вираженістю антиоксидантного ефекту калефлон переважає дію б-токоферолу в тканинах шлунку, не поступається – в сироватці крові та перевершує антиоксидантний ефект кверцетину в досліджуваних об'єктах.

3. Лікувальне застосування калефлону (50 мг/кг маси протягом 25 днів) у білих щурів з хронічною ацетатною виразкою покращує регенерацію пошкоджених тканин, стан мікроциркуляторного русла, забезпечує прискорення загоєння виразкового дефекту (у 96% тварин проти 67% у контролі), посилення анаболічних процесів у тканинах шлунка.

4. Механізм профілактичної та лікувальної антиульцерогенної дії калефлону може бути пов'язаний зі зниженням інтенсивності процесів вільнорадикального окислення ліпідів та стимуляцією природної антиоксидантної системи, що проявляється зменшенням вмісту первинних (дієнових кон'югатів) і кінцевих (малонового діальдегіду) продуктів перекисного окислення ліпідів, підвищенням активності ферментів АОЗ (каталази, церулоплазміну), збільшенням перекисної резистентності еритроцитів, нормалізуючим впливом на структуру біомембран клітин слизової оболонки, покращенням мікроциркуляції, посиленням репаративних та обмінних процесів в уражених тканинах шлунку.

5. Застосування калефлону (таблетки по 100 мг 3 рази на день протягом 3-х тижнів) разом з базисною терапією значно прискорювало регресію клінічних показників та загоєння виразок через 3 тижні у 83,33%, через 6 тижнів – у 94,44% пацієнтів, проти 65,0% та 75,0% (р<0,05) відповідно при застосуванні тільки базисної терапії; у ці ж терміни – у 75,0% і 85,0% (р<0,05) пацієнтів, де в комплекс до базисної терапії був включений антибіотик.

6. При комплексному лікуванні хворих калефлоном із засобами базисної терапії та застосуванням ампіциліну (по 500 мг 4 рази на добу протягом 5-и днів) реєструється найкращий терапевтичний ефект – поряд з прискоренням нормалізації загально-клінічних показників відбувалося загоєння виразок в усіх хворих в коротші терміни, при