ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

КАЧУРОВА СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК – Д.26.161.03

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ НОВИХ

РЕЛІГІЙНИХ ТЕЧІЙ

(ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, кафедра логіки

Науковий керівник: доктор філософських наук ТИТОВ ВОЛОДИМИР ДАНИЛОВИЧ (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор, завідувач кафедри логіки)

Офіційні опоненти:

– доктор філософських наук ФИЛИПОВИЧ ЛЮДМИЛА ОЛЕКСАНДРІВНА (Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник); –

кандидат філософських наук САРАПІН ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ (Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри релігієзнавства філософського факультету)

Провідна установа: Національний університет “Києво-Моги-лянська академія”, кафедра філософії і релігієзнавства (м. Київ).

Захист відбудеться “8” листопада 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “7” жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток демократії в Україні багато в чому залежить від того, яким чином розв'язуються суперечності, створювані наявністю релігії у суспільстві і ставленням до неї його інституцій. Коли вони вирішуються винятково правовими нормами або теоретичною рефлексією, правильність ідеї демократії підтверджується, інакше під сумнівом може виявитись істинність самої цієї ідеї.

Традиційні релігії мають багатий історичний досвід соціальної адаптації на відміну від релігій, більшість з яких стали відомі лише після Другої світової війни. Зовні ці нові релігійні течії (НРТ) дуже подібні до численних новацій, які незмінно супроводжували релігійний розвиток, проте їх відрізняє одна особливість. Вона полягає у тому, що НРТ змушені від самого початку реалізовувати себе в умовах світської держави, що юридично позбавляє їх можливості створити власну державну ідеологію, тобто йти звичайним шляхом розвитку історичних релігій. Тому НРТ шукають інші форми соціального пристосування. Саме вони в сучасній системі взаємовідношення церкви і держави (“традиційні релігії – світська держава – нові релігійні течії”) створюють специфічний проблемний вузол. Трагедії Джонстауна (Гайана), Вако (Техас), Валі і Фрібурга (Швейцарія), Сен-Пьєр-де-Шерена (Франція), провінції Квебек (Канада), Мацумото і Токіо (Японія) та інших свідчать про нежиттєздатність принципу рівності всіх релігій – первісної ідеї, на якій раніше засновувалася ця система. Такі факти, перебуваючи у сфері правової відповідальності високорозвинених країн, свідчать про те, що розвиток демократії не тільки не позбавляє, а, навпаки, підсилює ймовірність протиправної поведінки послідовників нових релігій, тому навіть найбільш досконалі щодо свободи віросповідання країни не здатні гарантувати захист від екстремізму на релігійному ґрунті. Ця суперечність між розвиненою державною формою і стихійним, іноді навіть соціально небезпечним, релігійним змістом породжується, з одного боку, умовами, в які поставлені НРТ, а з іншого – їх власною природою. Світська держава може протидіяти соціоконфліктності цих релігій за допомогою своїх силових структур, судів і навіть конституційного обмеження прав релігійної меншості. Проте, як показує досвід, усі ці заходи не дають бажаних результатів. Практичні питання потребують для свого вирішення докладної релігієзнавчої теорії, предметом якої має стати соціальна адаптація нових релігій, суб'єктивні й об'єктивні причини їх протиправних дій. У такій теорії повинні бути проаналізовані основні форми вирішення соціальних суперечностей, створюваних НРТ.

У сучасному релігієзнавстві щодо зазначеної проблеми склалися дві крайні точки зору – об'єктивізм і нормативізм. Перша представлена, як правило, соціологією релігії, друга – сучасним конфесійним богослов'ям. Обидві позиції визнають важливість розробки процедури релігіє-
знавчої експертизи – особливої теоретичної оцінки перспективи соціального розвитку нової релігії, – яка дасть можливість зняти напруженість у зазначеній сфері. Проте аналіз методологічних пропозицій цих напрямків і їх послідовників у суспільно-політичних рухах (лібералів і традиціоналістів) засвідчує, що без залучення філософської методології не можна: по-перше, дати чітке уявлення про сутність віровчення й особливості релігійної практики того чи іншого НРТ; по-друге, усталити пріоритетність прав кожної людини на свободу вибору нею світогляду, релігії; по-третє, допомогти всім учасникам сучасного релігійного процесу краще порозумітися.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складником комплексної цільової програми “Розвиток прав людини як основна частина розвитку демократичних процесів у правовій соціальній державі Україні”, що проводить кафедра логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (№ 0186.0.070866).

Тема дисертації тісно пов'язана з такими науковими плановими темами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, як “Трансформація релігійної духовності в умовах модерну і постмодерну” (0101U002660) і “Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві” (0101U002661).

Мета і завдання дослідження. Дисертація має за мету дослідження процесу соціальної адаптації НРТ, визначення шляхом філософського аналізу сутності й основних суперечностей цього процесу, а також форм, за допомогою яких передбачається їх розв'язання.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення низки таких завдань:–

проаналізувати основні теоретичні (релігієзнавчі і богословські) підходи у висвітленні процесу соціальної адаптації НРТ і визначити категоріально-методологічні пріоритети для наукового дослідження цієї проблеми;–

розкрити історичні причини і сутність соціоконфліктності НРТ за умов сучасного суспільства;–

розглянути основні види соціальних суперечностей, створюваних “новою” релігійністю, і проаналізувати способи їх вирішення, які пропонуються різними суспільно-політичними рухами;–

охарактеризувати релігієзнавчу експертизу як необхідну процедуру, завдяки якій практична сторона проблем, що постають перед суспільством у зв'язку з НРТ, досягає первісного теоретичного усвідомлення;–

на основі вивчення нинішнього стану соціальної адаптації НРТ і врахування різних позицій щодо зазначеного феномена простежити за допомогою філософської методології тенденцію еволюції найважливіших формоутворень, які дозволяють сучасній системі церковно-державних відносин трансформувати ці проблеми, знижуючи тим самим рівень їх соціальної небезпеки.

Об'єкт дослідження – соціальна адаптація нових релігійних течій. Предмет дослідження – суперечності процесу соціальної адаптації НРТ і основні форми її вирішення в сучасній системі специфічних суспільних відносин.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації складають загальні принципи філософської феноменології, екзистенціального аналізу і діалектичної логіки. Дисертант опрацював історичні, соціологічні, психологічні, релігієзнавчі і богословські праці західних, радянських і вітчизняних дослідників, а саме: зарубіжних – А. Баркер, Р. Белла, П. Бергера, Дж. Бойла, М. Вебера, В. Вільсона, Е. Вандерхіла, Т. Гондоу, Е. Дюркгейма, К. Дюрема, Т. Лірі, Т. Лукмана, Н. Макферланда, У. Мартіна, Дж. Макдаулла, Р. Нібура, І. Огада, Т. Парсонса, Т. Роззака, С. Роуза, Е. Трельча, М. Штеріна, Р. Елвуда;
радянських і російських – О. Агаджаняна, Є. Балагушкіна, Я. Вейши, У. Гараджі, І. Григулевича, П. Гуревича, Б. Губмана, О. Дворкіна, І. Кантерова,
Ю. Кімільова, О. Колеснікової, Б. Кузмицкаса, А. Кураєва, В. Легойди, Т. Луньової, Б. Малинковського, Л. Мітрохіна, О. Попової, О. Тіпсіної, А. Ткачової, Ю. Тихонравова, Б. Фалікова, Д. Угриновича; сучасних українських –
М. Бабія, О. Бучми, В. Бондаренка, В. Гринька, С. Головахи, В. Єленського, М. Заковича, А. Колодного, П. Косухи, Б. Лобовика, М. Паніної, П. Павленка, П. Сауха, О. Сагана, О. Сарапіна, С. Свистунова, Р. Трачука, Л. Филипович, О. Шуби, П. Яроцького, А. Чернія та ін. Автором висвітлено різноманітні наукові погляди і напрямки щодо з'ясування сутності й основних форм соціальної адаптації НРТ.

У дисертаційному дослідженні враховано позитивні моменти двох позицій (об’єктивізм і нормативізм), які склалися в релігієзнавстві, і пропонується власне філософський підхід до проблеми соціальної адаптації НРТ. Поняття адаптації, що використовується у дисертації, має концептуальне значення. Йому надається перевага над поняттями “асиміляція” і “канонізація”, які застосовують деякі автори – представники крайніх позицій, оскільки воно точніше передає ідею паритетності у взаємодії елементів сучасної системи специфічних суспільних відносин. Феноменологічний досвід І. Канта, І. Фіхте, Ф. Шеллінга,
Г. Гегеля, Е. Гуссерля, М. Хайдеггера, М. Бахтіна та інших дозволяє охарактеризувати сучасну релігійність як свідомість. Це дає можливість включити у предметну сферу дисертації не тільки соціальну, а й методологічну сторону дослідження проблеми, причому так, як вона усвідомлюється самою сучасністю. Застосування у третьому розділі дисертації ідеї силогізму Аристотеля дало можливість синтезувати окремі моменти сучасних церковно-державних відносин в єдину систему. Для виявлення основних різновидів, за допомогою яких ця система сама знімає напруженість існуючих проблем, що виникають, залучається концепція силогізму, розроблена у діалектичній логіці Г. Гегеля.

Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні філософської концепції соціальної адаптації НРТ, де розкрито природу, сутність, механізми становлення, розвитку й актуалізації зазначеного феномена як необхідного елемента сучасної системи церковно-державних відносин. Проаналізовано соціоконфліктність “нової” релігійності на різних рівнях цієї системи. Розкрито шляхи і можливості регулювання й оптимізації механізмів розв'язання соціальних суперечностей, створюваних НРТ, з метою подальшої розбудови демократії в Україні.

У дисертації сформульовано ряд положень, які конкретизують наукову новизну дослідження і виносяться на захист:–

обґрунтовано методологічний підхід до філософського аналізу соціальної адаптації нових релігійних течій, згідно з яким вони розглядаються у логічному взаємозв'язку з іншими елементами сучасної системи специфічних суспільних відносин;–

вперше сформовано й обґрунтовано концепцію соціоконфліктності НРТ, де причиною проблемних ситуацій, створюваних для суспільства цими релігіями, називається первісна неможливість перетворити свою релігійну новацію у традицію. Звернено увагу на те, що джерела основних видів можливих і подеколи наявних протиправних дій цих течій – терор, змови, переслідування, злочини на економічному ґрунті – містить сама сучасна специфічна система суспільних відносин, їх виникнення не може довільно пояснюватися суб'єктивними факторами (кримінальність лідерів, психічні захворювання тощо);–

показано, що сутність соціальної адаптації НРТ полягає у їх прагненні надати своїй надмірній релігійній харизмі загальновизнаної форми;–

виявлено парадоксальну ознаку соціальної адаптації НРТ, яка полягає в тому, що чим тоталітарніше суспільство, тим менше в ньому виявів соціально небезпечної діяльності “нових” релігій, і навпаки, чим воно демократичніше, тим більше в ньому вчинюється злочинів на релігійному ґрунті. Досліджено різні ініціативи щодо розв'язання цього парадоксу: пропозиції лібералів абстрактно урівняти НРТ з іншими релігіями (у цьому разі ігнорується сама можливість негативних наслідків їх діяльності) і пропозиції традиціоналістів обмежити НРТ у правах. Такі ініціативи через однобічний погляд на суть проблеми не дають бажаних результатів, а тільки призводять до зростання соціоконфліктності НРТ. Релігієзнавча експертиза характеризується як необхідний етап вирішення цієї суперечності, тому що тільки тут особливість соціального становища НРТ уперше досягає форми теоретичного усвідомлення; –

установлено, що історично релігієзнавча експертиза була першим досвідом інтелектуального пізнання однією релігією іншої. Роль цієї процедури за сучасних умов надзвичайно зростає, бо тут сама релігійна практика з необхідністю починає доповнюватися релігієзнавчою теорією. Показано, що при такій експертизі вже починає відбуватися часткове усунення умов, які породжують соціоконфліктність НРТ;–

проаналізовано методологічні пропозиції релігієзнавчого об'єктивізму і нормативізму (світського релігієзнавства і богослов'я) щодо проведення релігієзнавчої експертизи НРТ. Ці ініціативи мають велике значення для оптимізації взаємодії нових релігій із суспільством. Однак через обмеженість вихідних принципів вони знову спричиняють виникнення протилежності лібералізму і традиціоналізму (двох суспільно-політичних течій, що виникли з приводу НРТ), повертаючи тим самим не до кінця вирішену проблему з теоретичного рівня на практичний;–

показано, що сучасна система специфічних церковно-державних відносин у нашій країні зумовлена всесвітнім процесом розвитку релігії і суспільства. Проблема соціальної адаптації НРТ має дві сторони: суспільні відносини, де зароджується соціоконфліктність цих релігій, і теоретична рефлексія, де вона одержує своє перше ідеальне відображення;–

обґрунтовано і реалізовано теоретичну модель – взаємозв'язок НРТ із традиційними релігіями і світською державою в системі сучасних специфічних суспільних відносин. Установлено три необхідні модифікації зазначеної системи: онтологічна, онтична й екзистенціальна;–

визначені особливості розв'язання суперечностей соціальної адаптації нових релігій. Установлено, що кожний первинний момент сучасної системи церковно-державних відносин, видозмінюючись, перетворюється у свої більш досконалі форми. Розвиток цієї системи може бути категоріально виражений у діалектичному переході дев'яти елементів: “традиційні церкви – світська держава – НРТ” (онтологічна сфера), “богослов'я – нова харизма – світське релігієзнавство” (онтична сфера), “філософське релігієзнавство – традиційна філософія релігії – новаторська філософська теологія” (екзистенціальна сфера). Саме такий логічний (силогістичний) взаємозв'язок елементів досліджуваної системи дозволяє показати, як конкретно трансформується і сублімується соціоконфліктність нових релігійних течій.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Розкриті у дисертаційному дослідженні положення і сформульовані висновки щодо соціальної адаптації НРТ дуже важливі для вивчення цього феномена як нового для України. Одержані результати заповнюють прогалини у системному, логічному розкритті даного явища, коли істинність знання визначається повнотою синтезу змісту предмета, що розглядається. Завдяки тому, що сучасна система церковно-державних відносин у роботі визначається як онтологічна, онтична й екзистенціальна, виникає можливість використання проведеного поділу для вивчення поряд із проблемами соціальної адаптації НРТ також і інших моментів цих релігій – віровчення, організації, особливостей культу тощо.

У цілому матеріали дослідження створюють передумови для застосування історичного досвіду філософської феноменології, екзистенціального аналізу та діалектичної логіки при дослідженні нових релігійних течій у самому істотному – релігійній свідомості.

Релігієзнавча експертиза в багатьох країнах уже стала суспільно визнаною формою попередження соціально небезпечної поведінки тієї чи іншої релігійної групи. Оскільки дані нашого дослідження розкривають сутність, історичні, етичні і методологічні проблеми цієї процедури, то вони можуть бути використані при її проведенні державними експертними радами.

Разом із цим результати дисертаційного дослідження можуть використовуватись у педагогічній практиці, виховній роботі, при розробленні навчальних програм і спеціальних курсів з релігієзнавства, соціології, філософії, культурології тощо.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на міжнародних конференціях: “Образование и судьбы науки” (Харків, 1999), “Християнство на межі тисячоліть” (Київ, 2001), “Релігійна свобода: мас-медіа, освіта і церква як суспільні фактори утвердження” (Київ, 2001), на засіданнях “круглого столу” “Міжконфесійні відносини в регіоні, їх значення і вплив на становлення та розбудову багатонаціонального суспільства в Україні” (Харків, 2001), на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (Харків, 2000), а також науково-методичній конференції “Проблеми сучасної вищої юридичної освіти” (Харків, 2000). Результати дослідження відображені у дев'яти публікаціях автора. Дисертантом було проведено релігієзнавчу експертизу за запитом Харківської обласної прокуратури по кримінальній справі
№ 42990018 від 09.09.1999 р.

Структура дисертації визначається метою й основними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури. У першому розділі аналізуються релігієзнавчі підходи і дослідницькі проблеми, пов’язані з вивченням соціальної адаптації НРТ. Показано, як залежно від методологічної позиції дослідника (журналістика, богословська чи релігієзнавча рефлексія, філософське узагальнення) видозмінюється оцінка соціальної значущості НРТ. У другому розділі вивчається процес виникнення і розвитку суперечності, що не дозволяє “новим” релігіям безконфліктно адаптуватися в соціальній сфері сучасної духовності. Завершується цей розділ дослідженням релігієзнавчої експертизи як необхідного звернення практичної сфери сучасної системи специфічних суспільних відносин до теоретичного осмислення проблем, пов'язаних із соціоконфліктністю НРТ. У третьому розділі практичний і теоретичний рівні існування цих проблем розглядаються в систематичній єдності, що дозволяє охарактеризувати всі найважливіші форми трансформації і розв'язання існуючої суперечності.

Загальний обсяг дисертації – 191 сторінок машинописного тексту. Список використаних джерел містить 203 найменування.

Структура і послідовність викладу результатів дослідження відповідають внутрішній логіці розробки теми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання дослідження, формулюється новизна, теоретичне і практичне значення результатів дисертації, наводяться дані про їх апробацію.

Перший розділ “Методологічні проблеми дослідження соціальної адаптації нових релігійних течій” присвячено джерелознавчому аналізу проблеми соціальної адаптації НРТ, які є предметом численних рефлексій. Інформацію про факти протиправної діяльності НРТ можна одержати не тільки з наукових, богословських чи судових джерел, але й із ЗМІ – первісного досвіду осмислення соціоконфліктної сторони цього феномена. Правда, даний вид рефлексії розглядає НРТ безпосередньо, використовуючи для оцінки цього явища зовнішні підстави. Більш конкретно його досліджує релігієзнавча рефлексія, де визначальним стає відношення методу і предмета. Узагальнюючи аналіз видів цієї рефлексії, можна виділити три групи джерел.

Перший, об'єктивістський, підхід ґрунтується на ідеї наукового нейтралізму. Найбільш послідовно його представляє соціологія релігії. Ця складова релігієзнавства виходить з ідеї методологічної загальності. На думку її представників, дослідник може зайняти таку пізнавальну позицію, з якої кожен предмет перебуватиме у рівності з іншими можливими предметами пізнання. Завдяки цьому об'єктивізм намагається розгорнути дослідження, максимально відмежоване від впливу ідеологічних стереотипів. Стосовно до процесу соціальної адаптації НРТ зазначений підхід спрямовує вивчення цього явища в рамки наукового пізнання. Тут пріоритетними стають питання понятійного визначення, з'ясування причини появи НРТ і їх співвідношення з іншими елементами сучасної соціальної системи.

Однак аналіз емпіричних даних свідчить про те, що в дійсності кожна релігія (як традиційна, так і нетрадиційна) реалізує також свою нерівну визначеність. Якісь релігії на тисячоріччя залишаються сектами (або зникають узагалі), інші ж поширюються в межах окремих національних держав; одні несуть життєстверджуючі ідеї, а інші можуть спричиняти антисоціальні явища. Насправді методологія об'єктивізму продуктивна тільки стосовно предметів природного походження. У сфері громадського життя обов'язковою є оцінка з погляду моральності.

Методологічний підхід, який закликає враховувати особливості релігії від початку її становлення і, більше того, залишає за собою право оцінки свого предмета, ґрунтуючись на певних принципах, називається в роботі релігієзнавчим нормативізмом. Аналіз цієї позиції виявив правомірність її вимог до розгляду можливих перспектив розвитку в соціальній сфері тієї чи іншої “нової” релігії з погляду конкретних цінностей. Проте справедливі заперечення викликає те, як нормативісти обирають вихідні принципи для оцінки релігійного феномена. Для реалізації своїх завдань представники цієї методології безпосередньо звертаються до якої-небудь релігійної традиції. Вони переважно негативно оцінюють будь-яку НРТ як зраду традиції, як ревізію усталених норм і догм, як спробу втягти людей без твердих переконань у нову соціально небезпечну авантюру. Тут абстрактну методологічну загальність позиції релігієзнавчого об'єктивізму заміняє точно така ж абстрактна методологічна особливість. Перші пропонують чисто теоретичний підхід, тоді як ставлення до релігії повинне бути ще й практичним. Другі, навпаки, переводять усе у площину духовної практики і не надають значення теорії. Об'єктивісти, абсолютизуючи момент спільності релігій, реалізують принцип рівноцінності всіх релігій без винятку (що не відповідає історичній дійсності), нормативісти ж, висуваючи на перше місце момент особливості, проводять ідею нерівності всіх релігій (що суперечить законодавству сучасної світської держави).

Автор вважає, що тільки сучасна філософія релігії здатна об'єднати обидва ці підходи, уникнувши тим самим їх методологічних крайнощів. У заключному підрозділі автор аналізує роботи, що, на його думку, відповідають цій позиції. Дослідження Ю.А. Кімільова, Ю.В. Тихонравова та інших свідчать про те, що від загальнометодологічних питань сучасна філософія релігії починає звертатися до питань про сутність, походження і перспективи розвитку нових релігійних форм. Філософія за допомогою своїх основних методів дослідження – граничного синтезу змісту і методологічної рефлексії – здатна виявити приховані від інших сторони процесу соціальної адаптації нових релігійних течій.

У другому розділі “Соціоконфліктність нових релігійних течій” розгляд методологічних питань дослідження процесу соціальної адаптації НРТ переходить у сферу існування цього феномена. Тут досліджуються його онтологічні проблеми. Так само, як у методології своє ставлення до даного феномена висловлюють два діаметрально протилежних підходи, так й у сфері його соціального буття сформувалися дві відповідні їм суспільно-політичні позиції, одна з яких виступає за рівноправне існування НРТ, інша – проти. Вони одержали назву “ліберали” і “традиціоналісти”, чи “антикультисти”. Таким чином, методологічні питання дослідження НРТ і онтологічні проблеми їх соціальної реальності взаємозалежні. Позицію вченого-об'єктивіста в суспільстві представляє ліберал, його завданням є забезпечення НРТ рівних з іншими релігіями умов для розвитку. Протилежна позиція (релігієзнавчих нормативістів) відповідно продовжується в діяльності традиціоналістів. Завдання антикультових організацій – усіляко перешкоджати здійсненню принципу юридичного зрівнювання традиційних і нових релігійних феноменів. Звичайно, буває й так, що деякі богослови всупереч запропонованій схемі додержуються позиції лібералізму, а серед традиціоналістів можна зустріти соціологів релігії. Однак цей факт скоріше ілюструє екзистенціальний перехід даних позицій одна в одну, що розглянуто у третьому розділі дослідження.

Виходячи із завдання філософського синтезу змісту, автор вважає, що НРТ за своїм поняттям пов'язані з двома найважливішими феноменами сучасності, які так само пропонують універсальні принципи для організації сучасного суспільства. В цьому світська держава і традиційні церкви є найближчими конкурентами НРТ. Констатується, що на сучасному етапі духовного розвитку людства чітко склалася система з трьох елементів (традиція – світська держава – НРТ), кожний з яких необхідно пов'язаний із двома іншими. Об'єктивістське і нормативістське релігієзнавство намагається визначити феномен НРТ щодо одного елемента, який є головною перешкодою для цілісного розкриття суперечностей соціальної адаптації цього феномена. Як показує аналіз випадків екстремальної поведінки “нових” релігій, проведений у другому розділі, найбільш демократично розвинені сучасні держави не можуть гарантувати безконфліктної адаптації цих релігій у своїй соціальній структурі.

У даному розділі остаточно сформульовано досліджувану проблему, встановлено джерело її виникнення та основні способи вирішення. Увага звертається на існуючий взаємозв'язок, з одного боку, двох крайніх пізнавальних позицій, що склалися в релігієзнавчій методології (об'єктивізм і нормативізм), і, з іншого – двох суспільно-політичних течій, що виникли з приводу НРТ (ліберали і традиціоналісти). Об'єктивним джерелом цих крайнощів вважається протилежність світської держави і традиційних церков, які регулюють відносини з новими релігіями з позиції своєї визначеності. Звідси робиться висновок не про дихотомічну, а трихотомічну структуру сучасної системи специфічних суспільних відносин, в якій розвиваються ці релігії.

Порівнюючи онтологічні і методологічні проблеми соціальної адаптації НРТ, автор формулює їх не тільки суб'єктивну, але й об'єктивну взаємозумовленість. У методологічних, етичних і історичних питаннях проведення релігієзнавчої експертизи ці дві сторони одних і тих самих проблем цілком проникають одна в одну. Таким чином, пізнавальні завдання стають соціально значущими і навпаки. Розкриваючи відносини цих двох сфер, дисертант вказує на реальне перетворення одне в одного кожного елемента досліджуваної системи. Так, традиційні церкви часом настільки оновлюються, що виступають у ролі НРТ (мормони, свідки Ієгови та інші), або настільки зливаються з державою, що їх практично не можна від неї відрізнити (англіканська церква). Так само розвиваються і два інші елементи – НРТ і світська держава.

Щоб показати цей рух через поняття, автор використовує філософську феноменологію, розроблену у класичній філософській традиції. Цим обґрунтовується необхідність розгляду сучасної системи церковно-державних відносин як свідомості і наступного її поділу на три сфери: онтологічну, онтичну й екзистенціальну. Для відображення рухливої структури цієї системи автор використовує форму силогізму, що розвивається, детально розроблену в “Науке Логики” Г. Гегелем.

У третьому розділі “Нові релігійні течії в сучасній системі специфічних суспільних відносин” головна увага приділяється тому, як сучасна система церковно-державних відносин, породжуючи напруженість на одному з рівнів, за допомогою трьох своїх модифікацій трансформує її в інший, сублімуючи її небезпечні соціальні наслідки.

В умовиводі особливу роль відіграє середній термін – terminus medius. Саме його зміст визначає характер взаємовідношення двох інших (крайніх). Якщо його спосіб існування є випадковою особливістю, то розгортається перший умовивід сучасної релігійно-суспільної системи: традиційна релігія – світська держава – нові релігійні течії. Це онтологічна сфера даної релігійності, предмет дослідження першого підрозділу. Тут середнім терміном виступає світська держава. Традиційні церкви і нові релігійні течії при вирішенні проблем, що виникають між ними, звертаються до держави як посередника.

Онтологічний умовивід завдяки такому розподілу елементів частково розв'язує проблеми міжрелігійного спілкування. Проте в одному моменті зазначені проблеми так і не знаходять свого вирішення. Це релігієзнавча експертиза, без неї неможливо передбачити міру соціальної небезпеки, яку можуть становити деякі релігії. З огляду на цей факт дана силогістична будова робить перестановки. Екзистенціал “світська держава” переміщується на місце крайнього терміна, а місце середнього займає екзистенціал “нова харизма” – духовний спадкоємець нових релігійних течій. У цій онтичній сфері сучасної системи церковно-державних відносин (предметі дослідження другого підрозділу) внаслідок перетворення середнього терміна перетворюються і два інших. Світська держава тепер набуває нової форми рефлектованого екзистенціалу “світське релігієзнавство”, а традиційні релігії – “богослов'я”. В цілому його будова така: “світське релігієзнавство – нова харизма – сучасне богослов'я”. Середній термін тут відіграє роль рефлектованої одиничності. Ідеаційний компонент (вірування) нових релігійних течій стає тією дослідницькою проблемою, у вирішенні якої змагаються ці два види релігієзнавства, що виходять із діаметрально протилежних методологічних основ.

Однак наука і теологія не є видами духовної діяльності, які тільки абстрактно протистоять один одному. Обговорення проблеми нових релігійних течій приводить до того, що обидва крайніх терміни починають звільнятися від своїх безпосередніх методологічних передумов. Тоді вдруге силогістична будова сучасної системи специфічних суспільних відносин зазнає тепер уже остаточної перестановки. Місце середнього терміна займає те, що раніше було на периферії, – традиція. Правда, тепер це невизначена традиція конфесій чи конфесіональних теологій. Тут стає сполучною ланкою загальна традиція філософсько-релігійного мислення, яка, колись перейшовши від теоретичної форми існування у практичну, викликала до життя сам феномен сучасних специфічних суспільних відносин. Завдяки цьому перетворюються і два крайніх терміни: світське релігієзнавство переходить у філософське релігієзнавство, а богослов'я – у нетрадиційну філософську теологію. До першого виду належать аналітичні (Л. Вітгенштейн, Р. Карнап, А. Айєр, Е. Флю), функціоналістські (Т.П. Берк, Д. Кросбі), епістемологічні (А. Плантинга,
Н. Малькольм) і антропологічні (А. Гелен, Г. Плейснер) концепції філософії релігії. Це релігієзнавство відходить від питання пізнання релігійного предмета і досліджує в основному релігійне знання. До другого виду належать новітні теологічні концепції, що прагнуть філософськими засобами досліджувати буття Бога, його сутність і ставлення до людини. Це процес-теологія (С. Александер, А. Уайтхед, Ч. Хартшорн), філософська трансцендентал-теологія (Р. Шеффлер), філософська теологічна антропологія (М. Шелер, Е. Корет, К. Ранер). Таким чином, виникає форма, в якій сучасна релігійна свідомість здійснює філософську рефлексію, – екзистенціальна система сучасної релігійної свідомості (“новаторська філософська теологія – класична філософія релігії – філософське релігієзнавство”).

В історії людства на кожному етапі його розвитку певна релігійна традиція виступала разом із своїм власним типом державного устрою і “зародком” своєї загибелі – релігійними новаціями. Останні у майбутньому повинні були створити власні традиції, держави тощо. Отже, у певному розумінні можна говорити про силогістичну будову історичної релігії. Проте особливістю сучасної релігійності є те, що ці три моменти виступили не в генетичному, а рефлексивному відношенні один до одного, тобто тепер вони утворили рівноправну систему.

Така система має свої суперечності, які змушують її безупинно розвиватися. На відміну від історичних природа їх зовсім інша, що відповідно потребує й іншого їх розв'язання. При наявності сучасних форм озброєння практичне вирішення цих суперечностей було б згубним для всього людства. Автор зазначає, що рівноправне становище екзистенціалів в онтологічному умовиводі сучасної релігійної свідомості (“традиція – держава – нове”) необхідною передбачає іншу теоретичну форму. Релігієзнавство є невід'ємним атрибутом сучасної системи специфічних суспільних відносин, її самосвідомістю, свого роду синтезом науки і релігії.

У сучасному світі наявне історичне протистояння релігій трансформується в теоретичне, концептуальне. Головним стає питання про методологію проведення релігієзнавчої експертизи, для вирішення якого необхідно залучити весь релігієзнавчий потенціал. Однак розумове релігієзнавство не здатне забезпечити повного змістовного синтезу через обмеженість своєї методології. Воно або абстрактно протиставляє себе предмету (наївний об'єктивізм), або настільки ж абстрактно ототожнює себе з якою-небудь особливою релігійною традицією (наївний суб'єктивізм). Тільки філософія релігії може усунути ці два види абстрагування і забезпечити дійсно конкретне пізнання сучасної релігії.

У висновках визначаються основні результати дослідження стану соціальної адаптації НРТ. Як найбільш значущі автором виділяються такі результати:–

історичні релігійні новації і нові релігійні течії (обидва суть
незавершені релігійні феномени) мають зовсім різні перспективи для свого соціального розвитку. Якщо перші могли в суспільному житті досягати статусу державної релігії (створювати тим самим історичні традиції), то другі вже змушені шукати інші форми для цього;–

соціоконфліктні ситуації, що створюють деякі НРТ, є непродуктивними способами вирішення суперечностей як для них самих, так і для інших учасників сучасного духовного процесу. Демократичні механізми світської держави самі по собі не здатні позбавити суспільство від цих ситуацій;–

лише сублімація невитраченої соціальної енергії НРТ у релігієзнавчу сферу сучасної системи специфічних суспільних відносин є об'єктивною необхідністю для зниження її можливої протиправності. Онтичній рефлексії доручається розробка теорії і практики релігієзнавчої експертизи, за допомогою якої відбувається більш повне розв'язання суперечностей онтологічної (соціальної) сфери існування досліджуваної системи; –

проте обмеженість методології об'єктивізму і нормативізму (онтична сфера) не дозволяє осмислити соціоконфліктність НРТ у повному обсязі. Тому проблема переноситься на більш високий теоретичний рівень – мета-методологія, філософія релігії. Тут з урахуванням філософського досвіду розгляду релігії у моменті свідомості і за допомогою досвіду логічного відображення в поняттях систем, що розвиваються, досягається всебічний синтез змісту в дослідженні адаптації НРТ у сучасній системі церковно-державних відносин.

Основні положення і висновки дисертації представлені в публікаціях автора:

1. Качурова С.В. Етичні проблеми релігієзнавчої експертизи і нові релігійні течії // Українське релігієзнавство. – 2000. – № 14. – С. 78-89.

2. Качурова С.В. Екзистенційний устрій нової релігійності // Там же. – 2001. – № 18. – С. 21-30.

3. Качурова С.В. Три джерела сучасного релігієзнавства // Вісник Харківського державного університету. – 1998. – № 400/4. – С. 154-162.

4. Качурова С.В. На чьей стороне государство в споре “старых” и “новых” религий? // Проблеми законності. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – Вип. 38. – С. 203- 209.

5. Качурова С.В. Новые религии в духовной жизни ХХ века // Основы религиоведения. – Харьков: ХАИ, 1996. – С. 239-251.

6. Качурова С.В. Трансцендентальное единство национального самосознания // Культура и жизненный мир человека. – Харьков: ХАИ, 1996. – С. 14-19.

7. Качурова С.В. К идее высшего образования // Межвузовская научно-методическая конференция. – Харьков: ХАИ, 1993. – С. 154-156.

8. Качурова С.В. Проблеми викладання релігієзнавства в юридичному вищому навчальному закладі // Проблеми вищої юридичної осві-ти. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 111-113.

9. Качурова С.В. Нова релігійність і антиномія секулярної держави // Християнство на межі тисячоліть. – К.: Нац. акад. управління,
2001. – С. 203, 205.

анотація

Качурова С.В. Соціальна адаптація нових релігійних течій (філософський аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософ-
ських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. Київ, 2002.

У дисертації розглядаються різні аспекти процесу соціальної адаптації нових релігійних течій (НРТ), а також методологічні питання їх дослідження. Аналіз найбільш конфліктних ситуацій у релігійній сфері кінця ХХ ст. свідчить, що НРТ здатні ставити перед світською державою такі проблеми, вирішити які не можуть навіть найрозвиненіші інститути демократії. На підставі цього дослідження робиться висновок про те, що особливість сучасної релігійної ситуації полягає у створенні поряд із релігійною практикою відносно самостійної сфери релігієзнавчої теорії, в яку трансформуються соціальні суперечності, створювані НРТ. Таким чином відбувається їх часткове вирішення. Зазначається, що більш повне розуміння природи даного феномена може бути досягнуто тільки з урахуванням його взаємозв'язку з двома іншими складниками сучасної системи специфічних суспільних відносин: традиційними церквами і світською державою. Як основні модифікації цієї системи встановлюються онтологічна, онтична й екзистенціальна форми. Перша трансформує вихідну проблему соціальної адаптації НРТ у сферу обговорення проблеми релігієзнавчої експертизи, друга – у сферу методологічних питань дослідження даного релігійного феномена. Ідея дисертації полягає в тому, що ці три системи самі по собі і є тими необхідними формами, які створює сама сучасна система церковно-державних відносин для розв'язання вихідної суперечності, в епіцентрі якої є процес соціальної адаптації нових релігійних течій.

Ключові слова: соціальна адаптація, нові релігійні течії, релігієзнавча експертиза, сучасна система церковно-державних відносин, релігійна свідомість.

АННОТАЦИЯ

Качурова С.В. Социальная адаптация новых религиозных движений (философский анализ). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философ-ских наук по специальности 09.00.11 – религиоведение. – Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины. Киев, 2002.

В диссертации рассматриваются различные аспекты процесса социальной адаптации новых религиозных движений (НРД), а также методологические вопросы их исследования. Анализ наиболее конфликтных ситуаций в сфере церковно-государственных отношений конца
ХХ в. показывает, что НРД способны ставить перед светским государством такие проблемы, разрешить которые не могут даже самые развитые институты демократии.

Автор диссертации усматривает причину этого парадокса в изначальной невозможности завершения религиозной новации в традицию, обусловленной особенностями современного общества (прежде всего наличием феномена светского государства). Если ранее в истории каждая новая религиозная идея имела возможность достичь статуса государственной религии, то теперь это невозможно в силу специфических постисторических условий. Необходимой составляющей этих условий является абстрагирование высших ценностей от принадлежности к какой-либо особой религиозной традиции. Но НРД, то есть религии, возникшие в XIX–XX вв., обладая еще нерастраченной харизмой (нереализованным моментом особенности), вполне естественно не могут смириться с таким положением. Пытаться наличными средствами (с помощью силовых структур, судов или конституционного ограничения прав религиозного меньшинства) бороться с их религиозно-социальной активностью – значит не понимать сути происходящего. В основе этой активности находится противоречие между развитой государственной формой и стихийным, иногда даже социально опасным, религиозным содержанием. Задача диссертации – установить продуктивные пути разрешения этого конфликта. Здесь анализируются теоретические и практические предложения со стороны различных научных методологий и общественно-политических движений по данной проблеме. Субъектов этих предложений представляют объективисты и нормативисты в теории и либералы и традиционалисты в практике. Устранением крайностей этих точек зрения автор обосновывает правомерность третьей, философской точки зрения на данную проблему.

В соответствии с философским принципом всеобщего синтеза содержания, сопровождаемого методологической рефлексией, исследование связывает феномен НРД с двумя другими важнейшими составляющими современной системы церковно-государственных отношений – светским государством и традиционными церквями. С помощью понятия “современное религиозное сознание” автор объединяет в предметном поле диссертации объективную (социальную) и субъективную (методологическую) стороны процесса адаптации НРД в современной системе церковно-государственных отношений. Развитие данной системы дает три ее основных разновидности: онтологическую (практическую, непосредственную), онтическую (теоретическую, рефлексивную) и экзистенциальную (философскую). Идея диссертации заключается в том, что эти три системы сами по себе и являются теми необходимыми формами, которые создает сама современная система церковно-государственных отношений для разрешения исходного противоречия, в эпицентре которого находится процесс социальной адаптации новых религиозных движений.

При проведении философского анализа феномена НРД автор использует принципы философской феноменологии (Э. Гуссерль), экзистенциализма (М. Хайдеггер, Ж.П. Сартр) и диалектической логики (Ари-стотель, Г. Гегель).

Ключевые слова: социальная адаптация, новые религиозные движения, религиоведче-ская экспертиза, современная система церковно-государственных отношений, религиозное сознание.

summary

Kachurova S.V. Social Adaptation of New Religious Movements (philosophical analysis). – Manuscript.

Dissertation for seeking a Degree of Candidate in Philosophical Sciences on Speciality 09.00.11 – Religious Studies. – Institute of Philosophy named after G.S.Skovoroda at the National Academy of Sciences of Ukraine (Religious Studies department). Kyiv, 2002

Dissertation deals with different aspects of social adaptation of new religious movements (NRM), and also methodological issues of their development. Analysis of the most conflict situations in religious sphere at the end of XX-th century shows that NRM can arise such problems to circular country that even the most developed democracy institutes cannot resolve. Basing on this research we may conclude that the peculiarity of modern religious situation is in creation among religious practice relatively independent sphere of religious studies theory, into which social contradictions, which NRM create, are transformed. Thus they are partially resolved. It is noted that fuller understanding of this phenomenon’s nature is possible only considering their correlation with two other moments of modern system of specific public relations: traditional churches and secular