Національне театральне мистецтво еволюціонувало, наче перетікаючи з романтично-побутової театральної системи у реалістично-побутову, проте в театральній практиці романтизм і реалізм ішли поряд, формуючи акторів на єдиних мистецьких засадах.

У романтично-побутовому театрі панував принцип театральності (побутовим його можна назвати тільки умовно). Вистави відображали дійсність не у формах самого життя, а вибудовуючи реальність естетичну.

Участь у наближених до оперних форм виставах, де спів і танець були органічними засобами виразності у створюваному образі, підтримувала традицію сценічного видовища, що збагачувало акторську техніку музикальністю та ритмічністю і в драматичних виставах. Музикальністю була просякнута кожна мить існування актора у ролі.

Завдяки синтетичному характерові національного театру голос актора, який володів технікою віршованих розмірів та ритмів, був здатний передати найтонші психологічні відтінки. Тіло його як професійного танцюриста було виразником психіки, а почуття та емоції вкладалися і гармоніювалися жорсткою партитурою музичної вистави.

Вистави відзначалися динамічністю і легкістю завдяки досконалому володінню такими найважливішими властивостями мистецтва актора, як здатність до миттєвого включення у запропоновані обставини, легкість переходів від однієї думки до другої, від одного емоційного стану до іншого. Рухливість, пластичність, мальовничість, музикальність, свідоме володіння своїми емоціями, модуляціями голосу, виразним тілом, тонке почуття стилю були ознаками національної театральної школи. Музично-драматична природа національного романтично-побутового театру сприяла оволодінню акторами засобами неповторності у мистецтві, багато років грана роль здавалася глядачам щоразу новою і свіжою.

Суть національної акторської природи полягала у щирому перевтіленні актора в сценічний образ (з відтворенням його психологічної правди) і яскравій театральності гри. Метою актора було створення індивідуалізованих образів-типів. Художня правда визнавалася як найхарактерніша ознака, як школа. Актори театру корифеїв були сценічними співавторами драматургів. Мета – відтворення типу – сприяла процесові роботи над роллю, виходячи з узагальненого і при тому конкретного образу, що вимагало різноманітності і яскравості відібраних деталей та забезпечувало високий рівень акторської техніки. Театральні критики на сторінках тогочасної російськомовної преси називали українських акторів художниками, а образи українських селян у їх виконанні – перлинами мистецької краси, закінченими типами, цілісними натурами на повний зріст.

Час сценічного тріумфу Зарницької припадає на 1890-і - 1900-і роки. На творчій манері актриси позначилося властиве національній сцені поєднання романтичної і реалістичної театральних систем. Вона органічно існувала і в романтичному репертуарі, використовуючи яскраві, соковиті фарби, і в реалістично-побутовому, вдаючись до максимальної простоти й стриманості. Її гра супроводжувалася глибокою психологічною розробкою ролей і рідкісною органікою у їх виконанні.

Наприкінці 1880-х років, коли Зарницька прийшла на національну професіональну сцену, українське театральне мистецтво в культурному житті Російської імперії вже заявило про себе як явище високого мистецького порядку. Сформована в ньому система мистецьких чинників стала для Зарницької орієнтиром на шляху до осягнення художньої правди образу і вироблення власної манери гри. Досконало володіючи необхідними для актриси синтетичного театру засобами виразності, Зарницька з великою майстерністю перевтілювалась у ролі різних соціальних і національних героїнь, висвічувала різні грані жіночого характеру, різні властивості жіночої душі. Упродовж багатьох років сучасників вражала безмежність творчих можливостей актриси, яка утверджувала професіоналізм, сценічну культуру та високу моральність національних традицій.

Разом із М. Заньковецькою, М. Садовським, П. Саксаганським, Г.Затиркевич-Карпинською, Л. Ліницькою, Ф. Левицьким, О. Сусловим та багатьма іншими славетними майстрами національної сцени Зарницька у своїй творчості перенесла кращі надбання українського театру 80-х – 90-х рр. ХІХ століття, його школу – в театр нової епохи – театр першої третини ХХ століття.

Час довів, що вплив діяльності корифеїв української сцени на національне мистецтво двадцятого століття “був вагомим, як і “вкоріненість” українського театру нової епохи у ними закладеному фундаменті художніх ідей”, – зазначає О. Красильникова у монографії “Історія українського театру ХХ сторіччя” (К., 1999. – С.25). Проте діяльність корифеїв – це не тільки явище загальномистецького масштабу, а “раритет духовної культури українського народу” (там само).

У ДОДАТКАХ – списки основних ролей, зіграних Зарницькою, подані за роками творення, та місць, у яких перебувала актриса у роки сценічної діяльності, список основних використаних джерел.

Праці, опубліковані авторкою за темою дисертації:

1. "Хохли у Парижі" //Український театр. – 1994. – №1.–С.24-26.

2. Із сузір'я корифеїв //Музика.–1999.–№4.–С.23.

3. Лист Петра Ніщинського до актриси Єфросинії Зарницької //Київська старовина.–1999.–№6.–С.151-155.

4. Учениця Марка Кропивницького //Український театр.–2000.–№1-2.– С.26-27.

5. Єфросинія Зарницька – видатна українська актриса //ІV Міжнародний конгрес україністів, Одеса, 26-29 серпня 1999 р: Доповіді та повідомлення. Мистецтвознавство. Кн.2.– Одеса; Київ, 2001.–С.548-556.

6. Пророцтво Петра Ніщинського Єфросинії Зарницькій //Мистецтвознавство України.– К., 2001.–Вип.2.–С.197-205.

(За темою дисертації були також опубліковані статті у газетах: “Я ніколи навіть сподіватися не могла на такий успіх” //Хрещатик. – 1994. – 19 жовт. – №168 (759); Ефросиния Зарницкая //Вечерняя Одесса.– 1996.– 12 февр. – № 24 (6375); Талан і талант //День. – 1999. – 13 лип. – № 125 (662); вийшли радіопередачі: “Актриса Єфросинія Зарницька”, 3 мистецька програма Національного радіо, 20 лютого 1995 р., редактор О.Чубарева, фонотечний № 32861; Культурологічна програма “Ярославів вал”, сюжет “До дня народження Є.Зарницької”, 3 мистецька програма Національного радіо, 15 лютого 2001 р., редактор С.Гудзь-Войтенко, прямий ефір; Радіожурнал “Театр”, сюжет “Є.Зарницька”, 1 програма Національного радіо, 18 лютого 2001 р., редактор С.Гудзь-Войтенко, фонотечний № 44183; “Розповідаємо про митців”, сюжет “До 135-річчя від дня народження Єфросинії Зарницької”, 3 мистецька програма Національного радіо, 15 лютого 2002 р., редактор С.Гудзь-Войтенко, фонотечний № 45960).

Кінзерська Т.П. Єфросинія Зарницька в українському театральному мистецтві кінця ХІХ – першої третини ХХ століть. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства із спеціальності 17.00.02 – театральне мистецтво. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології

ім. М.Т.Рильського НАН України. – Київ, 2002.

У дисертації через аналіз творчості однієї з видатних актрис українського театру кінця ХІХ – першої третини ХХ століть Є. Зарницької робиться спроба розкрити своєрідність сценічного мистецтва України того часу, у якому національний колорит розкривався через високопрофесійну гру. Величезний успіх акторів театру корифеїв у 80-х, 90-х рр. ХІХ ст., 1900-х і 1920-х рр. свідчить про існування мистецької школи, що виховувала акторів на єдиних творчих засадах.

Ключові слова: Зарницька, український театр корифеїв, музично-драматичний театр, акторське мистецтво, вокал.

Кинзерская Т.П. Ефросиния Зарницкая в украинском театральном искусстве конца ХІХ – первой трети ХХ столетий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.02 – театральное искусство. – Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии

им. М.Ф. Рыльского НАН Украины. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию жизни и творчества выдающейся актрисы украинского театра конца ХІХ – первой трети ХХ столетий Ефросинии Филипповны Зарницкой (1867-1936). Исследование творчества Зарницкой, виртуозный талант которой поражал современников неограниченными творческими возможностями, необходимо для объективного раскрытия истории развития и своеобразия украинского профессионального театра.

Огромный успех выступлений лучших представителей театра корифеев в 80-е, 90-е гг.

ХІХ ст., 1900-е и в 1920-е годы свидетельствует о существовании сценической школы, которая повлияла на дальнейшие творческие поиски деятелей национального театра.

Одна из самых талантливых учениц М.Кропивницкого, Зарницкая в течение нескольких лет была ведущей актрисой его труппы. Громким успехом сопровождались ее гастроли в составе трупп О.Суслова и А.Суходольского и отдельно О.Суслова на Кавказе, в Средней Азии. Спектакли этих трупп покоряли режиссерской культурой и актерским мастерством зрителей Киева, Одессы, Москвы, Петербурга. Киевский рецензент считал, что Зарницкая "обладает ценным талантом с богатыми и разнообразными оттенками, столь необходимыми для малорусской артистки, которая должна не только уметь играть драматические, комические и трагические роли, но и должна уметь петь и плясать". (См.: Н.П-ій [Статья] //Жизнь и искусство. – 1897. – 20 апр. – № 110.) Зарницкую сравнивают с прославленной француженкой Сарой Бернар, М.Старицкий и Н.Лысенко называют ее наследницей М.Заньковецкой в искусстве. Актрису приглашают опера, оперетта, драма Москвы и Петербурга.

Система творческих принципов театра М.Кропивницкого-М.Старицкого, рассчитанная на эстетическое восприятие этнографических, романтических красот и человеческих бед, социальной несправедливости, воспитала Зарницкую яркой представительницей народного по идейной направленности и эстетически совершенного по форме национального музыкально-драматического театра. Суть украинской актерской школы заключалась в перевоплощении актера в сценический образ с воспроизведением его психологической правды, а также в яркой театральности. Музыкальная направленность репертуара украинских трупп формировала в актерах профессиональную пластичность, воспитывала чувство формы, стиля, легкость в воссоздании и трагического пафоса, и комедийной стихии. Целью актера было создание индивидуализированных образов-типов, при воспроизведении которых художественная правда считалась одним из характерных признаков, школой. Стремление к созданию типа повышало требования к актерской технике, вело к разнообразию и яркости отобранных деталей.

Своеобразие национальной актерской школы повлияло на формирование Зарницкой-актрисы. Она поражала современников профессиональной пластичностью при исполнении разноплановых ролей и в музыкальных, и в драматических спектаклях. В музыкальном репертуаре Зарницкая играла лирико-драматические, лирические роли (Кулына в "Черноморцах" М.Старицкого-Н.Лысенко, Наталка в "Наталке Полтавке" И.Котляревского, Оксана в "Запорожце за Дунаем" С.Гулака-Артемовского), трагические (Катерина в одноименной опере Н.Аркаса) и ярко комедийные (Цвиркунка в "Черноморцах"). Одна из первых исполнительниц лучших произведений западноевропейского опереточного репертуара на украинской сцене, Зарницкая завораживала зрителей игрой в ролях японки Мимозы ("Гейша" С.Джонса), француженки Серполетты ("Корневильские колокола" Р.Планкетта) и др.

В драматических спектаклях Зарницкая с большим успехом играла лирико-драматическую роль панночки Гали в социально-исторической мелодраме "Назар Стодоля" Т.Шевченко, романтическую роль украинской панночки Олеси в социально-психологической драме "Олеся" М.Кропивницкого, трагическую роль сироты Харытыны в реалистически-бытовой драме "Наймычка" И.Карпенко-Карого, психологическую роль примадонны национальной сцены Марии Лучицкой в психологической драме "Талан" М.Старицкого, ярко характерную роль киевской торговки Лымарихи и трагикомическую роль одновременно жалкой и смешной Сирчихи в комедии "За двумя зайцами" М.Старицкого, героическую роль старой цыганки Гордыли в драме "Цыганка Аза" М.Старицкого и многие другие.

Благодаря чувству стиля, в творческой манере Зарницкой отсутствовала ходульная приподнятость, ее игра была жизненной, задушевной, понятной, простой, но одновременно и художественной.

Гордость украинской сцены, Зарницкая утверждала и развивала профессионализм, сценическую культуру, высокую моральность национальных театральных традиций. Актриса в своем творчестве перенесла лучшие приобретения украинского театра 80-х и 90-х гг. XIX столетия, его школу, в театр первой трети ХХ столетия.

Ключевые слова: Зарницкая, украинский театр корифеев, музыкально-драматический театр, актерское искусство, вокал.

Kinzers’ka T.P. Zarnyts’ka in the Ukrainian theatrical art of the end of the XIX – the first third of the XX century. – Manuscript.

Thesis for resolving of Master‘s degree in art-criticism in the field 17.00.02 – Theatrical Art. Institute of art-criticism, folklore and ethnography by M.T. Rylsky of NAS of Ukraine. – Kyiv, 2002.

In the thesis the attempt is made to reveal the originality of Ukraine’s stage art of the end of the XIX – the first third of the XX century when the national colour being exposed via high professional acting on the basis of the analysis of creative work of one of the Ukrainian theatre’s outstanding actresses E.Zarnyts’ka. Great success of theatre actors coryphaei during 80s, 90s years of the XIX century, 1900s and 1920s years witnesses the existence of the creative school training actors on unified high art principles.

Key words: Zarnyts’ka, Ukrainian theatre of the coryphaei, music drama theatre, actor’s art, music vocal.