НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Клеофастова Тетяна Вікторівна

УДК 882.09. (082)

“ЧЕРВОНЕ КОЛЕСО” О.І. СОЛЖЕНІЦИНА

В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.02 – російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант:

- доктор філологічних наук Романовський Олексій Корнійович, професор кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук Звиняцьковський Володимир Янович, професор Українсько-американського гуманітарного інституту “Вісконсінський міжнародний університет (США) в Україні”

- доктор філологічних наук, професор Московкіна Ірина Іванівна, завідувач кафедри російської літератури Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

- доктор філологічних наук, професор Федоров Володимир Вікторович, завідувач кафедри російської літератури Донецького національного університету

Провідна установа:

- Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра історії російської літератури, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “29” травня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178. 02 при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, Київ –1,

вул. М.Грушевського, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Автореферат розісланий “26” квітня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. І. Гайнічеру

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У дисертації вперше досліджується найвизначніший твір рубежу тисячоліть – десятитомна епопея лауреата Нобелівської премії Олександра Ісайовича Солженіцина “Червоне Колесо”. Розкривається метазавдання епопеї – формування морально-етичного імперативу людської спільноти ХХІ століття. Визначаються генотипні й фенотипні риси нового жанрового різновиду – історико-дослідницького роману-епопеї як носія й субстрату іманентного еволюційного літературного процесу останньої чверті ХХ століття.

Актуальність дослідження творчості О.Солженіцина полягає в тому, що його твори першими відкрили істину про жорстокі реалії ХХ століття, показали, що революційні катаклізми, неконтрольована моновлада згубні для кожного народу й держави, бо стають на заваді формуванню гуманістичної концепції їхнього подальшого розвитку. Cаме тому твори О.Солженіцина, й зокрема роман-епопея “Червоне Колесо”, виконують значну пізнавальну й гуманістичну роль, сприяючи становленню такої особистості, яка була би спроможна протистояти тоталітаризму в будь-якій формі.

В Україні проблеми творчості О.Солженіцина ще не здобули належного висвітлення в літературознавчих, культурологічних дослідженнях: немає жодної монографії, навчального посібника, навіть методичних рекомендацій. А тим часом проза цього видатного письменника включена до програми середніх шкіл України (до розділу “Світова література”) й вивчається на філологічних, журналістських, історичних факультетах університетів і педінститутів. Отож постає нагальна необхідність дослідження творчості Солженіцина, й зокрема головної унікальної праці його життя – роману-епопеї “Червоне Колесо”. В наш час за умов загальної гуманізації суспільства й усвідомлення важливості різностороннього співробітництва з іншими країнами дедалі більша увага приділяється культурі й літературі як засобам міжкультурної комунікації. Першочергового значення набувають універсалії культури, спільні для всього людства, незалежно від місця їхнього створення. До таких облігаторних цінностей сучасної світової літератури належать і твори О.Солженіцина.

Епопея “Червоне Колесо” розкриває витоки метаісторичних процесів, що відбуваються в спільноті східнослов'янських народів, допомагає глибше усвідомити багатоаспектні проблеми їхнього духовного відродження, необхідність формування нової моральної парадигми буття в третьому тисячолітті.

Основна мета дослідження: літературознавчий аналіз генотипних і фенотипних структур унікального художнього феномену – історико-дослідницького роману-епопеї “Червоне Колесо” в контексті російської літературно-філософської думки ХХ століття; розкриття естетико-онтологічного потенціалу аналізованого твору, його ролі й місця в літературному процесі.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дисертаційного дослідження, які винесено на захист:

- розробити загальну методико-методологічну структуру літературознав-чого аналізу роману-епопеї “Червоне Колесо”;

- виявити своєрідність архітектонічної системи роману-епопеї “Червоне Колесо”;

- комплексно розкрити естетико-онтологічний потенціал художнього феномену роману-епопеї О.Солженіцина “Червоне Колесо”;

- з’ясувати й проаналізувати проблеми морально-філософського імперативу в досліджуваному творі;

- розглянути типи авторської розповіді й роль автора-наратора та автора-дослідника як конструктивного фактора в структурі історико-дослідницького роману-епопеї “Червоне Колесо”;

- висвітлити своєрідність художнього розв’язання проблеми хронотопу в романі-епопеї “Червоне Колесо”;

- дослідити художньо-образну структуру головних персонажів і персонажів-супутників аналізованого твору;

- розкрити й показати використання енергеми художнього слова для характеристики персонажів роману-епопеї “Червоне Колесо”;

- простежити особливості художньої екстраполяції російської літературно-філософської думки початку ХХ століття в творі О.Солженіцина “Червоне Колесо”;

- розглянути загальні закономірності художньо-історичної адекватності морально-філософської проблематики в творчості Л.Толстого, Ф.Достоєвського, О.Солженіцина;

- здійснити аналіз художнього відображення соціально-політичного феномену революції – від “Бісів” Ф.Достоєвського до “Червоного Колеса” О.Солженіцина;

- висвітлити морально-духовні аспекти проблеми коеволюції Людини й Природи в творчості О.Солженіцина;

- проаналізувати особливості сприйняття О.Солженіциним історичного процесу як метафізичної реальності;

- розглянути розвиток теорії соціальних міфів О.Лосєва й К.Хюбнера в художньо-образній структурі “Червоного Колеса”: особливості десакралізації та деміфологізації.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є основні праці з теорії та історії художньої творчості (О.Ф.Лосєв, Д.С.Лихачов, В.М.Жирмунський, М.М.Бахтін, О.В.Чичерін, Ю.М.Лотман, Д.В.Затонський), а також концептуальні положення як російської, так і світової філософської думки ХХ століття (В.С.Соловйов, М.О.Лосський, С.М.Булгаков, М.О.Бердяєв, П.О.Флоренський, С.Л.Франк, А.Камю, М.Хайдеrrер, К.Хюбнер, Е.Фромм, М.Еліаде, К.Г.Юнг).

Крім того, дослідження спирається на теорію й методологію системного аналізу процесів і структур із суміжних сфер наукового знання – історії (В.О.Ключевський, Л.М.Гумільов, А.-Дж.Тойнбі, К.Ясперс), екології (В.І.Вернадський, П.Тейяр де Шарден, С.С.Шварц, М.М.Мойсеєв, В.П.Казначеєв, Є.О.Спірін), соціології (В.О.Алтухов, Ю.А.Іщенко, О.О.Лебедєв, Ю.В. Шишков), культурології (О.О.Пелипенко, І.Г.Яковенко).

Реферована дисертаційна робота здійснена на основі комплексного літературознавчого й історико-філософського аналізу художніх структур роману-епопеї “Червоне Колесо”, використано також історико-порівняльний, історико-функціональний, історико-типологічний та соціально-філософський методи наукового дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше:

- у світовому літературознавстві проведений цілісний монографічний аналіз роману-епопеї О.Солженіцина “Червоне Колесо” в повному обсязі І–IV завершених Вузлів й V–ХХ Вузлів подальшого концентрованого документального викладу;

- визначається метазавдання аналізованого твору – пошуки нової морально-етичної моделі буття для людства ХХІ століття з урахуванням трагічного історичного досвіду Росії;

- роман-епопея “Червоне Колесо” розглядається в контексті російської літературно-філософської думки ХХ століття;

- розкривається морфологічна сутність “Червоного Колеса” як явища художнього синкретизму, як новий синтетичний вид роману – історико-дослідницький роман-епопея, що започатковує шлях до закономірного художнього синтезу, якого прагне сучасна світова література;

- “Червоне Колесо” розглядається в річищі методологічних засад російської філософської думки початку ХХ століття;

- здійснюється літературознавчий аналіз соціально-політичних і моральних аспектів революції, відображених у російській літературі, – від “Бісів” Ф.Достоєвського до “Червоного Колеса” О.Солженіцина.

Теоретичне значення дослідження полягає в розвитку теорії й практики літературознавчого аналізу: ідентифікується і термінологізується своєрідний літературний феномен, що виник наприкінці ХХ століття в творчості О.Солженіцина, - новий вид історичного роману, а саме: історико-дослідницький роман-епопея, який синтезує ознаки наукового історичного дослідження та художнього твору; формується методологічна основа для аналізу такого літературного явища.

Практичне значення дослідження. Матеріали, які склали основу дисертації, використовуються в лекціях, семінарських заняттях, факультативах з курсу “Історія російської літератури ХХ століття”, що впродовж останнього десятиліття читаються дисертантом у Київському національному лінгвістичному університеті при підготовці філологів-славістів і зарубіжних філологів-русистів.

Практична цінність дослідження вбачається у можливості використання результатів дисертації, включаючи матеріали архівних пошуків, у науково-дослідницькій практиці: при написанні підручників, методичних посібників, рекомендацій, тестів, побудованих на нових методологічних засадах і фактичних даних, а також при написанні дисертацій, курсових і дипломних робіт. Дисертація виконана відповідно до завдань держбюджетної теми №6 Міністерства освіти і науки України “Генезис, типологія та функціонування слов’янських мов і принципи побудови педагогічної граматики іноземної мови”, а також робочих і типових програм Київського національного лінгвістичного університету за спеціальностями 6.03.05.02; 6.03.05.07.

Здобуті результати можуть бути використані в середній школі в курсі “Світова література”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є персональною працею, а всі результати, перелічені в розділі “Наукова новизна”, здобуті безпосередньо дисертантом.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи, що становлять предмет захисту, а також ряд супутніх результатів, що опосередковано впливають на концепцію дослідження, апробовано на VІ і VІІ Міжнародних конгресах викладачів російської мови та літератури (МАПРЯЛ), на міжнародній конференції ЮНЕСКО “Лінгвапакс – VІІІ”, на І – ІІІ міжнародних семінарах “Слов’янська культура в сучасному світі”, на міжнародних конференціях Київського національного університету ім.Т.Шевченка “Мова і культура”, на всеукраїнських і міжвузівських конференціях (1990-2002 рр.). Концептуальні положення дисертації викладено в 30 наукових публікаціях. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в монографії “Художній космос епопеї О.Солженіцина “Червоне Колесо” (К., 1999).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 387 сторінок. Список використаних джерел нараховує 350 найменувань і викладений на 25 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Своєрідність архітектоніки й особливості морально-філософського імперативу роману-епопеї “Червоне Колесо” відзначається, що доля такого грандіозного твору складається не одразу після виходу в світ, а з плином часу, в міру поступового входження до художньо-культурної свідомості соціуму. Роман-епопея “Червоне Колесо” націлений на майбутнє, і його автор передбачає проникнення принципів нового морального імперативу в усю інфраструктуру сучасної цивілізації.

Події, що відбувалися в Росії у ХХ столітті, можна усвідомити тільки в контексті метаісторії. У структурі даного дослідження метаісторія – фундаментальна смислова історична єдність буття, в якому зосереджено всю повноту трансцендентної екзистенції народу. Письменником, що в своїй творчості зумів торкнутися витоків формування метаісторичних процесів у Росії й розкрив їх глибинний смисл, на думку дисертанта, є О.Солженіцин. Його “Червоне Колесо” – це високохудожнє відбиття живого зв'язку історії та метаісторії Росії, величного багатоликого історичного дійства, що поєднує в цілісному метаісторичному просторі минуле, сьогодення й майбутнє.

Деякі критики творчості Солженіцина вважають, що роман-епопея “Червоне Колесо” хаотичний, величезний, він начебто поховав автора своїм громаддям. Проте літературознавчий аналіз, здійснений в реферованій роботі, показує, що в цьому масштабному творі все вивірено й розраховано з притаманною математикові точністю. О.Солженіцин усе величезне фактологічне багатство соціально-історичного й життєвого матеріалу пов'язує з аналізом динаміки людської душі. Письменник розглядає історію Росії і в аспекті сучасних наукових методик, і з христологічної, православної точки зору. В його творчості гармонійно поєднуються науковий і христоцентричний погляди на історичний процес і роль людини в ньому. “Червоне Колесо” підводить до необхідності перегляду світоглядних, філософських основ буття, концепції людини.

Розповідь О.Солженіцина орієнтована на вищі моральні цінності православ'я; письменник продовжує на цьому духовному рівні традиції російської класичної літератури. Своєрідність і постійну ротацію протягом тривалого історичного періоду христоцентричного, а також міфоцентричного, народоцентричного, естетикоцентричного типів художнього й філософського світогляду відзначають і філософи (В.Зеньковський, В. Вернадський, А.Гулига, С.Кримський, Ю.Павленко), і літературознавці (С.Аверінцев, Ю.Ковалів, Б.Байтц, М.Микулашик), й екологи (М.Мойсеєв, М.Реймерс, С.Казначеєв, Є.Спірін, І.Бистряков). І, напевне, в минулому лишаться атеїстично-соціологічні твердження про іманентний поділ розвитку художньої творчості й релігійно-філософської свідомості – цих двох галузей духовної культури людства.

Оцінка автором подій, що розгортаються в епопеї “Червоне Колесо”, поліфонічна й поліхроматична й тим самим, на думку дисертанта, унікальна для російської літератури кінця ХХ століття. Письменник здійснює дослідження на всіх соціокультурних рівнях, прагнучи максимальної універсальності й всеохопності. І головне для нього в розгляді цієї проблеми – аспекти морального порядку. Герої твору О. Солженіцина, а разом із ними й автор роману-епопеї, відстоюють право особистості на моральний опір злу як визначальну мету людської історії. Коли це право не реалізується, настає духовна й соціальна деградація особистості та суспільства. Реалізація ж етичних цінностей надає людській історії творчого смислу.

“Червоне Колесо” присвячується подіям особливо трагічним і складним в історії Росії. Ретельно простежуючи події цих років, О.Солженіцин, здається, охопив своєю просторою й багатолюдною розповіддю мало не всі значні державні явища, помітні історичні постаті, що вплинули на долю Росії. Показано й величезні військові з'єднання, що рухаються шляхами війни й ведуть кровопролитні бої, й запеклу боротьбу в політичних партіях, незгоду й суперечності в Думі та уряді. Розглянуто втрачені можливості столипінської реформи, науково не обґрунтовану віру В.Ульянова-Леніна в ідеї соціалізму та його, по суті, фанатичне прагнення до влади й перебудови світу насильницьким шляхом. Розкрито інтимний, внутрішній світ героїв – од родини імператора Миколи II до родини селян Благодарьових, описано побут і звичаї столиці й провінції. Москва, Київ, Женева, Берлін, Лондон, великосвітські салони й життя політичної еміграції, військові паради й санітарна землянка з помираючими пораненими, революційний Петроград – усе це висвітлене в незвичному ракурсі бачення. Художню тканину роману складають різні типи авторської розповіді: розділи-монологи, документально-публіцистичні розділи, синкоповані розділи, розділи-монтажі, розділи-екрани й т.п. Роль автора-розповідача й автора-дослідника набуває визначальних синтезуючих функцій.

Майже в усіх творах О.Солженіцина події розгортаються в замкненому, штучно обмеженому просторі: селянська хата Матрьони Василівни Григор'євої, барак у концтаборі Івана Денисовича Шухова, раковий корпус, в якому лікується Олег Костоглотов, особлива в'язниця, де перебуває Гліб Нержин, територія Архіпелагу Гулаг, чітко відмежована колючим дротом і сторожовими вишками. І лише в епопеї “Червоне Колесо” відбувається вихід у широко відкритий життєвий простір – історичний і географічний. Важко перелічити події й учасників подій цієї грандіозної епопеї, але всі вони важливі, оскільки саме всі разом виражають авторський задум: показати Росію від верху до низу в її русі до фатальної межі своєї історії – до революції. Багатьом мільйонам судилося зникнути, загинути, бути знищеними Червоним Колесом російської історії. І в цьому невідворотному історичному плині деякі персонажі набувають кенотичної здатності добровільного зречення всього сущого, досягаючи духовного через відмову від матеріального. Кенозис, як і антиномія, стає одним з основних прийомів солженіцинської розповіді, продовжуючи цю характерну особливість російської поетичної традиції.

Своє завдання автор вбачає не тільки в тому, щоб виявити механізм і рушійні сили Червоного Колеса революції, його стрімкий страшний біг, а й показати, як спроба встановити рай на землі шляхом насильства призвела до створення пекла на землі.

З внутрішнього змісту роману-епопеї викристалізовується і надзавдання, чи метазавдання твору: ввести в художню структуру “Червоного Колеса” зустрічний діалог російської художньої, релігійної, наукової, філософської думки в часі й просторі російської й загальнолюдської культури. Це діалог про моральність і духовність, основу яких було проголошено ще в Нагірній проповіді; до них повертає читача в своєму творі О.Солженіцин, підносячи їх у ранг морального імперативу загальнолюдського розвитку. Цей високогуманний імператив письменника вистражданий і розп'яттям на хресті Гулагу, й усією суворою дійсністю ХХ століття. У відкритому діалозі здійснюються пошуки нової моделі буття й для Росії, і для всього людства в нинішньому ХХІ столітті, з урахуванням трагічного історичного досвіду Росії.

Під колосальними склепіннями роману-епопеї “Червоне Колесо” чується трепетне серце трансцендентної Росії, виразно простежуються роздуми й сподівання її кращих мислителів: Л.Толстого, Ф.Достоєвського, В.Соловйова, П.Флоренського... Їхні ідеали й пошуки, сумніви й надії як естафету продовжують герої солженіцинської розповіді. Тим самим “Червоне Колесо”, на думку дисертанта, заповнює той моральний вакуум, що утворився в російській культурі з 1917 року; твір постає як складник і поєднувальна ланка у процесі формування морального імперативу людської спільноти XXI століття.

У I розділі докладно простежується історія створення й аналізуються сюжетно-композиційні особливості “Червоного Колеса”. Розповідь охоплює майже десятирічне історичне дійство – від 1914 до 1922 року. Крім того, в окремо виділених ретроспективних розділах автор занурюється в XVIII і XIX століття, висвітлюючи витоки всіх трьох російських революцій. Роман-епопея “Червоне Колесо” побудовано, як визначив сам О.Солженіцин, за принципом Вузлів – “суцільного густого викладу подій у стислі відрізки часу, але з повними перервами між ними”.

Найбільший за обсягом художній твір в історії російської літератури, своєрідний епос новітнього часу, “Червоне Колесо” має складну композиційно-жанрову структуру, якою охоплено двадцять розділів – Вузлів. Градацію розділів уточнює ряд авторських підзаголовків: розповідь у визначених термінах, Вузли, Дійства.

Дійства складаються з Вузлів, час яких визначений коротко й чітко:

Дійство перше. Революція.

Вузол I. Серпень Чотирнадцятого (10 - 21 серпня 1914 року).

Вузол II. Жовтень Шістнадцятого (14 жовтня - 4 листопада 1916 року).

Вузол III. Березень Сімнадцятого (23 лютого - 18 березня 1917 року),

Дійство друге. Народоправство.

Вузол IV. Квітень Сімнадцятого (12 квітня - 5 травня 1917 року).

В історичну основу перших чотирьох Вузлів уведено вигадані персонажі й сюжетні лінії.

Подальші Дійства та Вузли, що їх складають, об'єднані заголовком “На обриві розповіді”. Ці Вузли – з V по XX – містять стисле, концентроване документальне дослідження подій від 1917 по 1922 рр. Сюжети з вигаданими персонажами до цих Вузлів не включені; обсяг кожного документального Вузла не перевищує кількох сторінок. Унікальне художньо-документальне дослідження новітньої російської історії, в якому висвітлено шляхи Росії до революції, займає кілька тисяч сторінок. У романі-епопеї діють сотні персонажів. Письменник прагне відтворити розмаїте багатоголосся всіх верств російської держави.

Особливо чітко виділяються три основні групи. По-перше,– це реально існуючі історичні постаті, по-друге, персонажі уявлювані, які є цілком художніми, по-третє, – персонажі, що мають реальних життєвих прототипів, про яких говорив сам автор (так, Ф.Д. Ковиньов – це донський письменник Ф.Д.Крюков, П.А. Ободовський – відомий інженер П.А. Пальчинський, Захар Томчак – Захар Щербак, дід письменника по матері, Саня Лаженіцин і Ксенія Томчак – батько й мати письменника).

У свою чергу, з різним ступенем художності в романі зображено історичні постаті, які дійсно існували:

а) реальні особистості, відтворені у формі історико-документального нарису (Д.Шипов, О.Гучков, П.Милюков, О.Керенський, В.Маклаков, О.Протопопов та ін.);

б) реальні особистості, відтворені з великою художньо-документальною силою (генерал Самсонов, Микола ІІ, імператриця Олександра, В. Ленін, революціонер О.Шляпников та ін.).

Ступінь художності й документалізму варіюється письменником залежно від поставлених ним завдань.

До того ж, існує ще один, моральний критерій для всіх без винятку персонажів “Червоного Колеса”. На одному боці виявляються творці народного життя – від Захара Томчака до П.А. Столипіна, а на другому, – енергійні реформатори народного життя, готові новий світ збудувати, зруйнувавши старий дощенту. До останніх належить інженер П.Ободовський, поручик О.Ленартович, токар О.Шляпников і найенергійніший реформатор – В.Ленін зі своїми соратниками. Проте в “Червоному Колесі” є персонажі, які начебто зреклися активної дії й такі, що у внутрішніх монологах засуджують себе за це. До таких найтрагічніших персонажів належить генерал Самсонов і цар Микола ІІ. Є в творі ще одна група персонажів, які намертво стоять на шляху Росії вперед, до економічного й соціального прогресу, – це потужний поміщицько-бюрократичний прошарок. “Лід стомлених душ” – так характеризує їх письменник і додає: “думати про Росію – серед них було майже винятком, думати про крісло – майже правилом”.

Дисертант відзначає появу ще одного героя (крім головного – Росії) – образ автора-розповідача. Роль автора-розповідача в цій поліфонії як концентруючої поєднувальної ланки є винятковою й своєрідною. Образ автора-розповідача представлено в дисертації як синтезуючу категорію поетики, єдиний організуючий центр художнього тексту; це – індивідуальна словесно-мовна структура, що пронизує весь лад художнього твору й визначає взаємозв'язок усіх його елементів.

Універсум “Червоного Колеса”, поєднуючи романну й документальну розповідь, сміливо порушив звичні канони, стереотипи. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що О.Солженіцин по-новому дивиться на проблему часу, конструктивно, з метафізичної точки зору. Час у нього не тільки векторна (тобто спрямована), а й скалярно-безкінечна величина. І в цьому виявляється оцінка розгортуваних подій: час у “Червоному Колесі” (зокрема, в розділах про Самсонова, Столипіна) триступеневий. Це й історичний час Росії, й особистий, біографічний час персонажа, й час автора, що формує в своїй творчій лабораторії метафізичне розуміння епохи. Хронотоп у “Червоному Колесі” відмінний від того, що був властивий літературі ХІХ – початку ХХ століть, – стисліший, спресований, динамічний. Час у Солженіцина максимально сконцентрований; просторова й часова стиснутість подій загалом характерна для цього письменника. Він створює таку художньо-документальну реальність, де минуле, сьогодення й майбутнє начебто поєднуються в одному історичному часопросторі. Відповідно до концепції хронотопу М.Бахтіна, відбувається ніби “стягнення минулого й майбутнього в даному моменті”. У своєму творчому осягненні історії О. Солженіцин відмовляється від механістичного, лінійно-площинного бачення, - коли минуле розглядається не в його неповторній самоцінності, а в зв”язку з підсумком історичної еволюції. Час у романі-епопеї має об”єм, щільність, свою неповторну енергетику, що виявляється як на рівні всього твору, так і в світовідчутті провідних персонажів, яким притаманний власний просторово-часовий континуум. У художньому концептуальному полі твору О. Солженіцина об”єкт зображення - не віджила, напівзабута дійсність, яка очікує на воскресіння під пером письменника, а діалог між сучасністю і минулим. І автор у цьому діалозі виступає посередником, що охоплює буття в його пластичній об”ємності, просторово-часовій протяжності й подійній насиченості.

Романний простір “Червоного Колеса” охопив величезний історичний зміст: Перша світова війна, революція, громадянська війна... І головним було для О.Солженіцина – досягти повного злиття історичної масштабності з художньою, зберігаючи при цьому об'єктивний погляд автора, якому відомий фінал історії.

Документальний виклад політичних акцій, цитати з маніфестів, указів, фрагменти з виступів міністрів і діячів Державної Думи, добірки газетних відгуків на різні події й факти життя Росії, а також висвітлені особистим поглядом письменника відомості, здобуті ним під час багаторічної роботи в архівах, – усе це створює живу атмосферу тих років. Актуальний історизм, документалізм поєднуються із майстерним художнім узагальненням у зображенні фактів державного життя й внутрішнього світу персонажів.

Заглиблюючись у саму суть, живу тканину досліджуваного об'єкта, О.Солженіцин розкриває душу й серце своїх персонажів, поєднуючи в зображенні інтимне особисте з історичним, державним значенням подій, що відбуваються. Саме внутрішній монолог, розширюючи й поглиблюючи психологічний аналіз, надавав можливість висловити весь спектр щиросердечних прагнень людини. Майстерність психологічного аналізу особливо яскраво виявилася при створенні таких образів, як останній російський імператор – Микола II, В.І.Ульянов-Ленін, П. Столипін та ін.

Неперевершений майстер внутрішнього монологу в російській літературі – Лев Толстой, один із творців цієї вільної, емоційної й глибокої форми зображення духовного життя людини. Художні відкриття Л.Толстого вплинули на всю подальшу російську літературу. Хоч який своєрідний і вільний талант О.Солженіцина, але й у “Червоному Колесі” відчутний толстовський вплив, зокрема в характері внутрішньої монологічної мови героя, що свідчить про наявність високої літературної школи в письменника.

Багатьом героям Солженіцина доводиться пройти свій вирішальний кенотичний час, коли події перевершують можливості людей правильно їх сприймати й ідентифікувати своє місце в соціумі. Тема кенозису – зречення, набуття через віддачу – простежується в усій давньоруській і російській літературі: і в “Слові о полку Ігоревім”, і в творчості О.Пушкіна (“Станційний доглядач”), М.Гоголя (“Шинель”), Ф.Достоєвського (“Зневажені й скривджені”, “Злочин і кара”), Л.Толстого (“Війна і мир”, “Воскресіння”). У творчості О.Солженіцина кенозис походить не тільки від російської класичної літературної традиції, а й від глибинного особистого переживання. Таким чином, кенозис є християнською трагедією, коли жертва в пориві спокути завжди відновлюється в сущому й бажаному.

У “Червоному Колесі” історично правдиво відтворений російський характер в сміливому поєднанні, здавалось би, важко зіставлюваних стихій – матеріального й духовного; письменник пропонує поетичний ключ до розгадки таємниці характеру російської людини. Життя за велінням серця створює унікальну й неповторну особливість, відвертість, чарівливість душі російської людини, яка відображена в прозі Л.Толстого, Ф.Достоєвського, притаманна й творам О.Солженіцина. Письменник прагне показати людину, її серце в гармонійній єдності всіх зв'язків із навколишнім світом – суспільством, природою, Богом.

Кожний з провідних героїв “Червоного Колеса” – своєрідна й неповторна особистість. Серед невід'ємних її рис на перше місце Солженіцин ставить унікальність, неповторність. Особистість у його розумінні – це неповторно-індивідуальна сутність, незалежно від походження й соціального стану персонажа, – будь то солдат, селянин, офіцер, генерал, революціонер-терорист. Особистість, за Солженіциним, – це творець, а не виконавець, не слухняне знаряддя якихось земних чи небесних сил, що маніпулюють свідомістю. Таким трактуванням письменник наближається до позиції М.Бердяєва, який, розглядаючи співвіднесеність людини й Абсолюту, на перше місце поставив проблему творчої активності людини – антроподицею. Надалі в своїй творчості М.Бердяєв доповнив антроподицею ідеєю теоандрії, що виражає зацікавленість абсолютного начала (Абсолюту) у вільному розвиткові людини.

Герої Солженіцина всіх соціальних верств і рівнів у будь-яких ситуаціях завжди прагнуть до вищих духовних цінностей життя, до змісту буття. Маятник на шкалі їхніх духовних пошуків розхитується до неймовірності: толстовство (Саня Лаженіцин), революційний максималізм (Сашко Ленартович), релігійно-патріотичні ідеали (Самсонов, Столипін), проблеми космогонії та ноосфери (суперечка Нечволодова зі Смисловським). Лейтмотив міркувань героїв Солженіцина – нерозривність взаємозв'язку людини зі світовим цілим, з Космосом. Вони відчувають нерозривний зв'язок макрокосму (Універсуму, Абсолюту) й мікрокосмосу (людини). Їх хвилюють не лише традиційні питання: як, чому зародилося життя на планеті Земля, а й для чого вона з'явилася в цьому єдиному космічному моноліті. Слід зазначити, що міркування О.Солженіцина про домінуючі духовні цінності, про нерозривний, універсальний зв'язок людини зі світовим цілим (Абсолютом) сягають глибинних пластів української та російської духовно-академічної загальнокультурної традиції, філософської системи всеєдності. Філософські системи Г.Сковороди, В.Соловйова, М.Бердяєва, М.Лосського, О.Лосєва дали потужний поштовх багатьом, у тому числі й сучасним, соціально-духовним пошукам у сфері філософії, мистецтва, художньої літератури.

На передній план О.Солженіцин висуває духовно-ціннісні світоглядні проблеми людського буття. Що чекає на героїв Солженіцина в майбутньому? Які риси характеру російської людини переможуть у важкій, суперечливій і все-таки великій історії великої держави? Якими були росіяни? І якими стануть? Але це – завдання письменника ХХІ століття. І він зможе опертися на означені Солженіциним корінні, морально-психологічні риси народної духовності, сформовані складним і багатим історичним досвідом російського етносу.

Внутрішній світ героїв О. Солженіцин описує з глибоким психологізмом, захоплюючи читача владною силою співпереживання. Словесна тканина, добір мовних засобів, використання матеріально-трансцендентної енергеми художнього слова в характеристиці персонажів створюють певний емоційний підтекст, неповторність стилю письменника.

Мова Солженіцина – одне з унікальних явищ російської літератури кінця ХХ століття – визначається особливою лексикою, синтаксисом, інтонацією та поглибленим аналітизмом. Це продовження традицій Пушкіна, Гоголя, Толстого; їх висока літературна культура яскраво відчувається в образному ладі солженіцинської прози. Водночас Солженіцин, – можливо, перший у російській літературі кінця ХХ століття, – так широко почерпнув із народнопоетичної скарбниці живої розмовної мови російського народу. Російська літературна мова уявляється О.Солженіцину як глибоке живлюще джерело, як глобальний культурний космос, котрий постійно оновлюється і розширюється завдяки словам, народженим у народній свідомості, що виражають характерні особливості нової соціальної дійсності. Мова роману-епопеї “Червоне Колесо” особливо відзначається славетним солженіцинським лексичним “розширенням”, збагаченням з корінного народного струменя російської мови. У цьому творі О.Солженіцин максимально використовує всі можливості російської мови в багатоплановому, глибинному, структурно-функціональному аспектах – і на рівні універсальних національних концептів, і на семантичному, морфологічному, стилістичних рівнях. Збагативши семантико-стилістичні можливості російської мови індивідуальними концептами та неологізмами, письменник розгорнув національно-культурну мовну картину світобудови в актуальному часі – просторі Росії. Народний світогляд був покладений в основу авторської художньої розповіді, що й підсилило епопейну потужність розповіді. Не тільки прислів'я й приказки, а й солженіцинський епітет, метафора, порівняння в “Червоному Колесі”, як правило, тісно пов'язані з народнопоетичною традицією.

Так, Червоне Колесо в десятитомній епопеї – художньо-узагальнений символ невідворотності війни, прийдешньої революції, символ величезних соціально-політичних і моральних колізій, які знівечили долю мільйонів і вигубили мільйони людей. Червоне Колесо трагічного періоду історії Росії знищує всіх на своєму шляху, не оминає нікого: і тих, хто стоїть на шляху, і тих, хто зачаївся осторонь, у потаємному місці, – для Червоного Колеса немає потаємних місць. Це Червоне Колесо сприймається вже як всесвітній символ.

У другому розділі “Синтез документалізму й художності. Особистість у потоці історії” центрувальними є проблеми: еволюція образу В.Ульянова-Леніна в російській і зарубіжній літературі ХХ століття, деміфологізація й десакралізація образу вождя революції в епопеї “Червоне Колесо”, міф як соціально-історична категорія. Ці проблеми постають у взаємодії з головним персонажем “Червоного Колеса” – революцією, що й визначає жанрово-стильові особливості твору. У цьому розділі дисертантом 1) досліджується філософська сутність соціально-історичного поняття міф, його втілення в реальне життя, 2) визначається термін історико-дослідницький роман-епопея.

У структурі розгорнутої багатопланової розповіді, якою є історична епопея “Червоне Колесо”, сюжетна лінія, пов'язана з образом В.Ульянова-Леніна, одна з домінуючих. На думку О.Солженіцина, Ленін – центральна фігура російської історії ХХ століття, і в “Червоному Колесі” це один із головних персонажів.

Щоб уявити цілковито новий підхід О.Солженіцина до висвітлення цієї теми, розглянемо кілька історико-літературних аспектів радянської ленініани, особливе місце в якій займають твори М.Горького й В.Маяковського. М. Горький і В. Маяковський абсолютизували й міфологізували образ Леніна та його ідеї, що втілювалися в життя словом, вогнем і мечем. О.Солженіцин у “Червоному Колесі” показав, до яких соціальних катаклізмів призвело втілення ідей Леніна, й аргументовано, спираючись на документальну основу, здійснив деміфологізацію й десакралізацію ідеалізованого образу вождя. Таким чином, письменники початку й кінця ХХ століття дали можливість бінокулярного погляду на роль і місце цієї особистості в історії Росії. Відбулася своєрідна трансформація сприйняття образу Леніна в суспільній і художній свідомості.

М.Горький і В.Маяковський відповіли на естетичні й соціально-політичні запити свого часу в освоєнні ленінської теми. Вони зосередилися на розкритті моральних і класово-політичних аспектів образу Леніна й представили його як ідейно-моральний еталон для сучасників і майбутніх поколінь. Щирість помилок і трагізм долі цих митців – загальновідомі.

Літературна ленініана перейшла кордони колишнього СРСР; зарубіжна літературна ленініана включає імена всесвітньо відомих майстрів слова: Б.Шоу, Р.Ролана, А.Барбюса, Г.Манна, Л.Арагона, Б.Брехта, Ю.Фучика, П.Неруди... Ленінська тема розроблена ними на широкому історичному тлі в прозі, поезії, мемуарах, нарисах. Помітна подібність способів заданого художнього й політичного мислення, збіг ідеологічних та естетичних настанов у одній площині. Письменники втілювали в літературі ідеальний образ великого вождя й “найлюдянішого з усіх людей, що пройшли по землі”. Створений ними соціально-історичий міф був запроваджений у свідомість суспільства і закріплений надовго.

Фетишизовані, міфологізовані ідеї та особистості, введені в масову свідомість з допомогою засобів художньої літератури, кіно, театру й т.п., можуть змусити ціле суспільство десятиліттями жити за законами міфотворчості. Соціально-політичні міфи, аналіз яких провів О.Лосєв на початку ХХ століття, не зникли й продовжують існувати сьогодні, у ХХІ столітті, проймаючи всі форми людського існування, що викликає постійний інтерес дослідників (таких, як К.Хюбнер, К.Керені, М.Еліаде, Р.Барт та ін).

Тимчасом життя вимагало розширення обрію художніх пошуків, подолання застарілих політичних стереотипів і штампів. Саме такий, якісно новий, прорив був здійснений О.Солженіциним у трактуванні В.Леніна, його ролі й місця в російській історії. Письменник прагнув відійти від лінійного бачення історії й особистості Леніна й дати об’ємне зображення доби. Звільнившись од міфів, Солженіцин намагається максимально пізнати істину і спрямувати читача до неї, даруючи прозріння, перекриваючи шлях до сакралізації й канонізації образу Леніна.

Уперше в російській літературі так багатогранно й об'єктивно показано образ Леніна, розкрито механізм й історію формування ортодоксальної непересічної особистості. Трагічна ж сутність цього політичного феномену полягає в тому, що ідеї Леніна три чверті століття вели Росію в безодню.

Роман “Червоне Колесо” побудований на сміливому поєднанні й зміні не тільки смислових, психологічних, мовних відтінків та інтонацій, а й різних жанрових форм (зокрема таких, як документальні новели). Лірика, сатира, гумор, іронія, сарказм у неповторному сплаві відбивають революційну дійсність квітня 1917 року. Розмаїття художніх прийомів сприяло надзвичайній соціально-естетичній місткості викладу. З кожним Вузлом епопея набуває дедалі складнішої структурної й стильової багатошаровості; сцени побутового, філософсько-символічного, соціально-політичного характеру природно поєднуються в композиції твору.

У складній монументальності суміщаються велике й мале, філософське й життєве, трансцендентне й історичне, буття і побут, художній вимисел і конкретна реальність.

Саме у Вузлі III “Березень Сімнадцятого” головна дійова особа – революція аналізується й розглядається протягом чотирьох томів і 656 розділів, що й дозволяє нам назвати III Вузол центральною ланкою епопеї. Під пером О.Солженіцина Лютнева революція постає як грандіозна людська трагедія, що розігрується (як не дивно) на тлі загальної радості, особливо в середовищі творчої інтелігенції.

Завдання, поставлені письменником, продиктували форму й зміст головного – III Вузла розповіді. Вузол I “Серпень Чотирнадцятого” і Вузол II “Жовтень Шістнадцятого” – історичні романи в класичному й традиційному розумінні жанру. В цих Вузлах розповідь зосереджено на долі цілого ряду особистостей у процесі їхнього становлення й розвитку, дано поглиблену психологічну мотивацію характерів, розгорнутих у художньому просторі й часі. Всебічно розкриваються образи Георгія й Аліни Воротинцевих, Сані Лаженіцина й Ксенії Томчак, Федора Ковиньова й Зіни Алтанської, Миколи II й Олександри, В.І.Ульянова-Леніна та ін., що проходять потім через усю розповідь і досягають свого кульмінаційного моменту розвитку. На погляд дисертанта, кульмінацією образу Миколи II стало його зречення, кульмінацією образу Леніна – взяття влади.

Слід також зазначити, що коли в першому томі “Серпня Чотирнадцятого” й в двотомному “Жовтні Шістнадцятого” розділи з вигаданими персонажами займають половину розповіді, то в другому томі “Серпня Чотирнадцятого”, що був задуманий і створений після “Жовтня Шістнадцятого”, кількість розділів із вигаданими героями, порівняно з розділами історико-документальними, зменшується приблизно в пропорції: один розділ на три. А у Вузлі III “Березень Сімнадцятого” розрив ще більший: один розділ з вигаданими героями на десять з історичними персонажами й документованими описами. У Вузлі IV “Квітень Сімнадцятого” – ця тенденція зберігається. Подальші Вузли – від V до XX – містять концентрований документальний виклад.

Твір, в якому так своєрідно й гармонійно синтезувалася художня образність із глибоким історичним дослідженням, у світовій літературі з'явився вперше. Очевидно, поява цього складного, синкретичного дослідницько-художнього тексту зумовлена й унікальністю аналізованих епохальних подій, і завданнями, що поставив собі автор, понад п'ятдесят років працюючи над головним твором свого життя: “Я вмістив у ньому все, про що думав, про що зумів довідатися, все, що переробив мій мозок”.

“У мене зовсім незвичайний матеріал, що потребує свого власного жанру й художніх прийомів”, – констатує О.Солженіцин. Саме в “Березні Сімнадцятого”, унікальному за формою й змістом, відбувається народження нового жанру – історико-дослідницького роману-епопеї. Головна дійова особа – революція – для свого повного й об'єктивного зображення вимагала злиття в єдиному художньому тексті й наукового дослідження, й публіцистики.

У “Березні Сімнадцятого” й “Квітні Сімнадцятого” – вісімсот сорок два розділи. Це й розділи-екрани, й розділи-“крихітки” (давно знайома читачам солженіцинська жанрова форма), й розділи історико-ретроспективні, й розділи – газетні монтажі, й розділи аналітико-документальні. Розповідь активно динамізується, насичується документами, стиль викладу нагадує історичні хроніки, внаслідок чого романні образи відходять на другий план. У цих Вузлах представлені й блискучі зразки художньої прози, й елементи наукового історичного дослідження, відшліфована публіцистичність і глибока філософсько-етична насиченість.

Значення автора-розповідача й автора-дослідника ще більш поліфонізується, він виступає як романіст, історик, хронікер, літописець. Письменник цілеспрямовано залучає читача до грандіозного історичного дійства, висвітлюючи події з різних точок зору: то ретроспективно, то стереоскопічно, то крізь призму вимальовує деталь, що запам’ятовується, чи образ. Це може бути й застиглий погляд імператора над повідомленням про бунт солдатів Павлівського полку, й своєрідний голос Леніна, який виступає з балкона особняка Кшесинської, й бурхливе людське море на Невському проспекті.

В оживленому автором історичному просторі задіяно сотні різноманітних персонажів і документів, що активно впливають на читача. І від вчинку, чи од бездіяльності кожного персонажа залежить доля революційних подій в їх стрімкому розвитку. Кожний відповідає за все й несе свою частку відповідальності. Це особливість творчої манери автора: в його полі зору перебувають усі учасники подій – від імператора до простих солдатів Павловського, Волинського, Московського запасних батальйонів Петроградського гарнізону. Письменник знайшов їхні імена в архівах і, відтворивши їхні почуття, думки, мотиви дій, змушує вийти з історичного небуття.

Отже, сама Лютнева революція стала головною дійовою особою в “Березні Сімнадцятого” –