ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Касперович Віктор Миколайович
УДК 94(477.6) “1938/1941”
АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНЕ КЕРІВНИЦТВО ВАЖКОЮ
ПРОМИСЛОВІСТЮ ДОНБАСУ У 1938-ЧЕРВНІ 1941 РОКІВ
07.00.01 – історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк - 2002
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Донецькому національному університеті
Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник – доктор історичних наук, професор,
заслужений працівник освіти України
Добров Петро Васильович,
професор кафедри історії України
Донецького національного університету
Офіційні опоненти – доктор історичних наук, старший науковий співробітник
Лисенко Олександр Євгенович,
завідувач відділу історії другої світової війни
Інституту історії України НАН України
доктор історичних наук, професор
Парінов Михайло Павлович,
завідувач кафедри історії та політології
Донбаської державної академії
будівництва і архітектури
Провідна установа – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
(кафедра новітньої історії України)
Захист відбудеться 15.02.2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).
Автореферат розісланий 09.01.2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.В.КрапівінЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Розбудова соборної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, якою проголошена Україна за нині діючою Конституцією, реформування та розвиток народного господарства, економічне піднесення країни потребують зусиль усіх верств її населення. На шляху змін у економічному, політичному, соціальному та культурному житті держави, що тривають в Україні з моменту проголошення незалежності (24 серпня 1991р.) по сьогодення, слід враховувати передовий досвід зарубіжних країн, але і події власного минулого не повинні залишатися поза увагою фахівців. Позитивний та негативний досвід управління усіма сферами життя країни, що був накопичений у роки радянської влади, зараз потребує нового осмислення і переоцінки.
Економічний розвиток будь-якої країни залежить від стану промислового виробництва, підґрунтям якого є пріоритетний розвиток виробництва засобів виробництва – основного завдання важкої промисловості. Вугільній, металургійній, машинобудівній, хімічній та електроенергетичній галузям, що і складають важку промисловість, як у передвоєнний час, так і протягом усього радянського періоду, приділялась максимальна увага, виділялись найбільші кошти. І сьогодні важка промисловість залишається однією з найважливіших галузей народного господарства України, що обумовлює неослабну увагу до неї як з боку держави, так і з боку фахівців-дослідників.
У 1938-червні 1941 років, в умовах загострення міжнародної обстановки і початку другої світової війни, СРСР, складовою частиною якого і була Україна, спрямовував багато зусиль на зміцнення економічного потенціалу. У цьому процесі основна увага приділялась важкій промисловості, як базової у посиленні економічної та військової могутності країни. Складність часу вимагала нечувано високих темпів промислового будівництва, технічного удосконалення та оновлення устаткування, впровадження передових технологій виробництва, підвищення продуктивності праці, тощо. Але коштів на виконання цих грандіозних завдань не вистачало. Тому партійно-державне керівництво країни посилювало та урізноманітнювало адміністративно-командні засоби управління промисловим виробництвом. І саме Донбас, з його розвиненою важкою промисловістю, “край вугілля й металу”, став одним із своєрідних полігонів, де сталінський тоталітарний режим випробовував командно-натискний стиль керівництва.
Питання управління промисловим розвитком, доцільності розставлених у цій справі пріоритетів вимагають вивчення і постійного вдосконалення форм та методів керівництва. Саме це і обумовлює актуальність обраної автором теми. Завдяки новому розгляду та переоцінці набутого у минулому досвіду керівництва важкою промисловістю, підґрунтя промислового розвитку взагалі, можна виявити найбільш ефективні форми і методи управління, узяти їх на “озброєння”. При розгляді неефективних та неприйнятних засобів керівництва слід ретельно з'ясувати усі їх недоліки і вади, щоб уникнути подібних помилок у майбутньому.
Усі перелічені чинники обумовлюють, на думку автора, доцільність обрання теми, регіону та періоду дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження пов'язане із розробкою на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету держбюджетної теми “Етносоціальна і соціально-економічна історія Українського Донбасу (XVII-XX ст.)” (номер державної реєстрації 99-1 вв/13).
Об'єктом дослідження дисертанта є важка промисловість Українського Донбасу (в межах сучасних Донецької та Луганської областей) у 1938-червні 1941 років.
Предметом дослідження є форми і методи державного управління важкою промисловістю Українського Донбасу у 1938-червні 1941 років.
Мета дослідження – простежити зміни форм і методів державного керівництва важкою промисловістю Українського Донбасу в умовах наростання загрози війни у 1938-червні 1941 років, з'ясувати і виокремити основні напрямки, механізм і тенденції цих змін. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:–
критично переосмисливши радянську і пострадянську літературу з даної проблеми, з'ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх дослідженнях, а також наявність і стан джерельної бази, визначити методологію і методику дослідження;–
на основі всебічного аналізу архівних і опублікованих документів, матеріалів періодики досліджуваного часу, виокремити принципи добору, розстановки та керівництва управлінськими кадрами важкої промисловості Донеччини у передвоєнні роки;–
розглянувши процес підготовки і закріплення робітничих кадрів, основну увагу зосередити на змінах, що відбувались у цій справі протягом досліджуваного періоду;–
дослідивши стан науково-технічного розвитку важкої промисловості Донецького регіону в означений час, виокремити позитивний та негативний досвід керівництва діяльністю науковців вузів, дослідницьких організацій, винахідницьких і раціоналізаторських колективів виробничників;–
з'ясувати способи, форми і методи компартійно-державного впливу на трудящих з метою збільшення обсягу виробництва, підвищення продуктивності праці, виконання планових завдань;–
розкрити причини, форми та методи запровадження і поширення трудового змагання у важкій промисловості, а також засоби стимулювання високопродуктивної праці передовиків виробництва.
Методи дослідження. При вивченні форм і способів управління важкою промисловістю Донбасу у зазначений час використано наступні методи: порівняльно-історичний (системно-історичний), конкретного аналізу (формально-логічний), проблемно-хронологічний, ретроспективний, актуалізації, статистичний, структурного і функціонального аналізу.
У цій дисертації порівнюється забезпечення різних галузей важкої промисловості регіону кваліфікованими робітниками, техніками, інженерами, службовцями, аналізуються зміни у цій справі, пов'язані із запровадженням системи державних трудових резервів СРСР. Науково-технічний розвиток важкої промисловості та ініціювання трудового змагання розглядаються як чинники у виконанні планових завдань.
Конкретний аналіз (формально-логічний) дозволив дослідити процес підготовки робітників і спеціалістів, розвиток винахідництва, раціоналізаторства, оволодіння новою технікою, вдосконалення технології, способи виконання планів і матеріально-побутові умови працівників важкої промисловості регіону.
Конкретний аналіз став можливим за використання проблемно-хронологічного метода, завдяки якому було виокремлено напрямки адміністративно-бюрократичного тиску у керівництві важкою промисловістю краю: ставлення до кадрів (кадрова політика), науково-технічний розвиток, підштовхування, надання масовості трудовому суперництву задля виконання намічених завдань при мінімальному матеріальному заохоченні робітників.
Ретроспекція у межах досліджуваної теми дозволяє встановити зв'язок, дослідити традиції кадрового забезпечення промислових підприємств, трудового змагання, співробітництва науковців з виробничниками у 1938-червні 1941 років. Ці питання зберігають своє значення і в умовах незалежної України. Метод актуалізації уможливлює застосування позитивного досвіду управління важкою промисловістю Донецького регіону на початку ХХІ століття.
Статистичний метод дозволив автору узагальнити у таблицях однорідні відомості кількісного характеру. Структурний аналіз є продовженням статистичного і він уможливив з'ясування кількісних показників. Функціональний аналіз засвідчив факт дублювання дій різних інституцій: господарського керівництва підприємств, їх об'єднань, структурних підрозділів, компартійних органів усіх рівнів, профспілок та комсомолу.
Поєднання зазначених методів дозволяє комплексно і системно дослідити принципи, процес та наслідки державного управління важкою промисловістю Донбасу у 1938-червні 1941 років.
Наукова новизна одержаних результатів. У даному дисертаційному дослідженні вперше критично переглянуто форми, методи і їхня дієвість в процесі керівництва роботою та розвитку важкої промисловості Українського Донбасу в умовах наростання загрози війни 1938-червня 1941 років. До наукового обігу введено певну кількість архівних матеріалів. Комплексно переглянуто кадрову політику, питання науково-технічного розвитку промислових підприємств регіону, виявлено способи і наслідки адміністративно-бюрократичного “підхльостування” трудового змагання та й виконання планових завдань взагалі.
Дисертантом зроблено і обґрунтовано висновок про те, що у 1938-червні 1941 років було практично здійснено військову мобілізацію як підприємств важкої промисловості, так і усього життя країни. Трудящі СРСР, внаслідок заходів 1938-1940 років, були остаточно організовані у своєрідну “трудову армію”. Фактами роботи окремих підприємств, трестів, комбінатів, наркоматів і галузей доведено низьку економічну ефективність командно-натискних заходів, які застосовувались у керівництві важкою промисловістю Донбасу. Конкретно-історичний аналіз показав, що у зазначений період розширювались і урізноманітнювались способи морального стимулювання високопродуктивної праці, досить масовим явищем стало нагородження орденами і медалями, у той час як підвищення заробітку працівників було обмеженим, вкрай незначним і мало скоріше пропагандистський, ніж реальних характер.
Практичне значення одержаних результатів. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє по-новому подивитись на події минулого нашої держави: виокремлює і чітко структурує форми і методи управління, що застосовувались у важкій промисловості Донбасу 1938-червня 1941 років; допомагає більш чітко вирізнити дієві та прийнятні в сучасних умовах способи кадрового забезпечення промислових підприємств і керівництва промисловим розвитком взагалі; наочно демонструє недоліки і вади адміністративно-командних засобів керівництва промисловим розвитком, що може допомогти уникнути їх у майбутньому. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки, зроблені автором, можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, історії Донбасу, а також з історії їх промислового чи економічного розвитку. Одержані дисертантом результати можна використати у розробці учбових курсів з усіх перелічених вище дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету, а також кафедри вітчизняної, зарубіжної історії та економічної теорії Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов. Фактичний матеріал, зібраний у рамках дисертаційного дослідження, теоретичні узагальнення і висновки були використані автором при підготовці курсу лекцій з “Історії України” та спецкурсу “Історія Донбасу” для студентів Горлівського держпедінституту іноземних мов. Основні положення і узагальнення дисертації знайшли своє відображення у виступах на щорічних наукових конференціях викладачів Горлівського держпедінституту іноземних мов (Горлівка, 1997-2001рр.), на присвяченій 10-річчю незалежності України і 80-річчю ДонДТУ ІІ регіональній науковій конференції “Східна Україна: характерні тенденції та особливості розвитку в ХХ ст.” (Донецьк, 2001р.), на присвяченій 10-річчю незалежності України науковій конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000рр. (Донецьк, 2001р.), на Х Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Донецьк, 2001р.), на присвяченій 280-річчю відкриття М.Вепрейським і С.Чирковим кам'яного вугілля у Донецькому басейні Міжнародній науковій конференції (Луганськ, 2001р.).
Публікації. Основні результати дослідження були опубліковані у наукових журналах (2 публікації), збірках наукових праць (5 публікацій), матеріалах і тезах конференцій (2 публікації). Загальна кількість 9 публікацій (3,6 др. арк.), 5 з яких вийшли у фахових виданнях України (2,7 др. арк.).
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, посилань (611 пунктів), списку джерел (104 назви) та літератури (421 назва). Загальний обсяг дисертації 274с., основна частина – 180с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, вказані наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.
Перший розділ – “Історіографія, джерела, методологія та методи дослідження” – складається з двох підрозділів.
У першому підрозділі за хронологічно-проблемним принципом розкривається історіографія проблеми. Характеризуючи стан наукової розробки теми, автор розподіляє історичну літературу з проблеми на п'ять груп.
Книги першої групи подають найбільш загальні відомості і цифри, що відображають розвиток промисловості СРСР, України, Донбасу та окремих галузей радянського періоду. Слід зазначити, що важка промисловість Донбасу в цих працях зображується уривчасто і фрагментарно. Так, у двотомнику “Історія робітничого класу Української РСР” основну увагу зосереджено на виробничій активності робітників, зростанні їх ролі у суспільно-політичному житті республіки, а також на піклуванні держави про добробут трудящих у 1938-червні 1941рр.. У праці “Розвиток народного господарства Української РСР” детально змальовано введення у дію нових промислових потужностей, освоєння коштів, успішно подолані труднощі.
Найсуттєвішим виданням другої групи є серії книг “Історія фабрик і заводів” та “Біографії трудових колективів”. Це систематична розповідь про створення, роботу, реконструкцію найбільших підприємств у контексті історії Радянського Союзу. Основну увагу автори приділили розвиткові виробництва, кількості та якості виготовлюваної продукції, діяльності громадських об'єднань у виробничій сфері.Поряд з промисловими підприємствами досліджувалась робота різноманітних установ та організацій, що важливо у з'ясуванні питань науково-технічного розвитку заводів і шахт регіону.
Доцільність виділення третьої групи літератури – праць з історії КПРС та інших громадських організацій досліджуваного періоду, зумовлена специфікою об'єкту і предмету їхньої уваги. Це діяльність компартії, яка протягом радянського періоду контролювала усі сфери життя країни, а також, її помічників – профспілок та комсомолу.
До четвертої групи віднесено літературу, написану у плані загальногромадянської історії. Усю сукупність праць цієї групи умовно можна розділити на дві підгрупи: 1) звичайну радянську апологетичну літературу, автори якої не могли писати інакше внаслідок тотального контролю влади за змістом публікацій, що було характерно до сер. 1980-х років; 2) літературу, що виходила з другої половини 1980-х років, у якій простежується прагнення критичного аналізу дійсності, на основі нововідкритих архівних документів, скласти реальну картину подій минулого.
Серед видань першої підгрупи слід відзначити праці Г.В.Митрофанової, яка дослідила джерела поповнення і склад робітничого класу СРСР у роки третьої п'ятирічки. З.Г.Лихолобова у межах Донецького басейну змалювала досвід роботи передовиків і новаторів виробництва у 1920-30-ті роки. Доволі багато фактичного матеріалу про стан робітників України подала С.М.Сирцова.
Зміни політичної системи зумовили прагнення дослідників створити більш об'єктивну картину життя країни. Так, з другої половини 1980-х років почали виходити праці другої підгрупи четвертої групи літератури. З'являється чимало досліджень радянського тоталітаризму на Україні. Значний внесок у дослідження цього процесу зробили провідні українські вчені Ю.І.Шаповал, В.М.Даниленко, І.В.Касьянов, С.В.Кульчицький, А.П.Бенько та інші. З.Г.Лихолобова і В.М.Нікольський розглянули хід та наслідки репресій в Донбасі. Проблеми управління промисловістю України у 1920-30-х роках дослідили О.М.Бут та П.В.Добров. У 1990-ті роки розпочалось переосмислення радянської історії України у кандидатських та докторських дисертаціях.
Історіографічні дослідження слід віднести до п'ятої групи, оскільки в них сформульовано підсумки і накреслено завдання подальшої роботи істориків. Серед незначної кількості праць з досліджуваної проблеми слід згадати роботи радянських вчених А.Л.Оприщенка та В.С.Лельчука. Після проголошення незалежності історіографічних праць в Україні з'явилось дуже мало. Хоча у 1990-х роках з історіографії досліджуваного періоду захистили дисертації В.Ф.Колесник та І.Ф.Шаров.
Таким чином, радянська історична література була апологетичною щодо існуючого у той час партійно-державного ладу, що унеможливлювало критичний аналіз дійсності, усувало можливість різних, протилежних оцінок суттєвих сторін життя радянського суспільства. Лише з набуттям Україною незалежності розгорнувся процес переосмислення подій минулого, раніше замовчуваних його сторінок. Доволі активно дослідниками розглядаються питання репресій в Україні і її регіонах 1920-30-х років, але форми і методи державного управління економікою, зокрема, важкою промисловістю Донбасу 1938-червня 1941рр., досі не були достатньо досліджені і критично переосмислені фахівцями. Немає жодної праці, безпосередньо присвяченої обраній темі.
Другий підрозділ першого розділу характеризує джерельну базу, методологію та методи дослідження. Весь комплекс використаних історичних джерел можна умовно розділити на три групи.
Першу групу складають опубліковані документи. Це збірки документів і матеріалів органів партійно-державної влади СРСР, України та регіонів, статистичні матеріали, тематичні збірки документів. Документи, що підтверджують державний характер ВКП(б)-КПРС, свідчать про її всепроникаючу та всюдисущу владу, вміщено у багатотомних збірках: “КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК”, “Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК”, “Директиви КПРС і Радянського уряду з господарських питань”, “Рішення партії та уряду з господарських питань”. Статистичні матеріали фіксують стан розвитку різних галузей господарства та регіонів, дозволяють порівняти їх з даними попереднього періоду. Серед недоліків цієї категорії джерел слід назвати те, що вони відображають лише прогресивний поступ та успіхи радянської промисловості.
Тематичні збірки документів відрізняються кількістю, характером вміщених матеріалів і масштабом охоплення питань. Це збірки документів і хрестоматії з історії СРСР, УРСР, Донбасу, які подають різнохарактерні за формою і змістом документи. Передусім, це найважливіші для 1938-червня 1941 років матеріали вищих органів державної влади і управління СРСР (включаючи компартійні документи), Радянської України, певною мірою – обласних структур управління важкою промисловістю чи окремими її галузями.
Наявні опубліковані документи допомагають виявленню форм, методів та способів управління важкою промисловістю Донбасу 1938-червня 1941 років. Проте вони не відбивають повної картини дійсності. Основна частина документів ще не опублікована і зберігається у центральних і місцевих державних архівах України. Саме ці документи і складають другу групу джерел.
У дисертаційному дослідженні використані документи 15 фондів 4 державних архівів України: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, а також місцевих – Державних архівів Донецької та Луганської областей.
Третю групу джерел становлять матеріали періодичної преси досліджуваного періоду, що відображають хід і результати роботи країни. Серед використаних видань слід згадати газети: “Правда”, “Известия”, “Индустрия”, “Угольная промышленность”, “Черная металлургия”, “Советская Украина”, “Социалистический Донбасс”, “Машиностроитель”, “Механизатор”, “Сталинец”, “Ударник”, “За уголь” та інші; журнали: “Большевик”, “Більшовик України”, “Партробітник України”, “Стахановец”, “Уголь”, “Рабочий металлург”, “Новый горняк” та ін.
Сукупність усіх використаних у дисертації джерел дозволяє виокремити і проаналізувати кадрову політику, форми і методи керівництва галузями важкої промисловості Донбасу в умовах наростання воєнної загрози, і, на думку автора, є достатньою для вирішення поставлених у цьому дослідженні завдань.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять об'єктивність та історизм за системного і комплексного підходу, плюралізму і розвитку. Застосування принципу історизму дає можливість прослідкувати динаміку поєднання різних методів управління важкою промисловістю Донецького краю у 1938-червні 1941 років. Принцип об'єктивності вимагає всієї правди при висвітленні питання, незалежно від особистих, групових та класових інтересів або симпатій.
Системність і комплексність підходу передбачає послідовний розгляд усіх складових, усієї сукупності методів, форм і способів впливу влади на роботу підприємств важкої промисловості Донбасу у зазначений час.
Аналізуючи використані джерела, дисертант виходив з визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів. Серед них право людини на гідне і заможне життя, на вільний вибір місця проживання і роду занять, на власні переконання і вчинки згідно з ними, якщо вони не шкодять іншим людям тощо. Цей аналіз показав, що більшовицьке трактування докорінним чином змінило зміст цих понять і цінностей. У досліджуваний період влада обмежувала права людини, передусім на свободу переконань, вибір місця проживання і роду занять.
При дослідженні становища важкої промисловості Донбасу, форм, способів і характеру управління нею у 1938-червні 1941 років використано наступні методи: порівняльно-історичний (системно-історичний), який дозволяє зіставити різні джерела і проаналізувати процеси, що відбувались у середовищі працівників важкої промисловості; конкретного аналізу (формально-логічний), який передбачає дослідження історичних явищ з урахуванням умов їхнього виникнення та взаємозв'язку; проблемно-хронологічний, що дозволяє розчленувати загальну проблему на складові і детальніше її розглянути. Крім того, у дисертації використано методи: ретроспективний, актуалізації, статистичний, структурного і функціонального аналізу.
Лише комплексне застосування методологічних засад та усіх перелічених методів дозволило автору найбільш широко і повно охопити усю сукупність наявних джерел, виконати завдання дослідження і досягти поставленої мети.
Другий розділ – “Кадрова політика партійно-державного керівництва” – присвячено адміністративно-командному керівництву кадрами важкої промисловості Донбасу 1938-червня 1941 років. Дослідження даної проблеми обумовило доцільність виділення двох підрозділів: “Керівні кадри” та “Робітничі кадри”.
При розгляді методів партійно-державного управління керівними кадрами доведено, що наприкінці 30-х років посилюється одержавлення ВКП(б), аналізуються найважливіші урядові постанови, що стосуються теми дослідження. Швидке збільшення державного апарату та його зрощення з партійним відбувалось одночасно із зростанням централізації керівництва усіма галузями економіки та культури. В розділі показано, що адміністративно-командна система з притаманними їй позаекономічними методами керівництва стає панівною у радянському суспільстві.
У передвоєнні роки відбувалося подальше посилення партійного керівництва промисловістю взагалі і кадровою політикою зокрема. Розукрупнення Донецької області і виникнення нових міськкомів та райкомів, створення галузевих відділів при партійних комітетах, значне зміцнення та розвиток інституту парторгів ЦК, запровадження посад секретарів з основних галузей промисловості забезпечили подальше зростання та посилення партійного керівництва. Особливо сильно цей процес позначився на доборі та розстановці керівних кадрів. З метою виключення елементу випадковості в цій важливій справі у парторганізаціях різних рівнів створювалися відділи кадрів та затверджувались списки номенклатурних посад.
Підкреслено, що форми та методи управління керівними кадрами важкої промисловості були командно-натискними. Основним завданням керівників виробництва усіх рівнів було беззастережне і запопадливе виконання вказівок і розпоряджень центру. Адміністративно-директивними засобами вирішувались складні соціальні, економічні та технічні завдання. За різноманітні порушення правил та інструкцій, недоліки в управлінні керівники різних рівнів отримували безліч доган та стягнень. Виховна робота з кадрами підмінялася адмініструванням, невиправданими переміщеннями, пониженням на посаді, репресивними заходами, що призводило до зниження і без того досить низького рівня технічної освіти виробничників, до послаблення інженерно-технічної служби.
Невиконання планових завдань важкою промисловістю Донбасу у 1938-1939 роках викликало новий виток пошуку “ворогів”, “шкідників” та “диверсантів” на підприємствах. Щоб уникнути репресій, інженери і техніки, яких оголошували винними в усіх виробничих негараздах, намагались втекти до канцелярій комбінатів, трестів, у різноманітні установи, проектні та науково-дослідні організації. Але нестача кваліфікованих кадрів на виробництві вирішувалась теж адміністративними заходами. Так, парторганізації різних рівнів збільшували перелік номенклатурних посад, а постанова центру у наказному порядку зобов'язувала переводити інженерів і техніків на роботу за фахом.
Застосовуючи постійні переміщення керівних працівників, партійно-державна верхівка намагалась тримати під контролем величезний адміністративний апарат. Постійна зміна керівників та репресивні чистки стали підґрунтям кадрової політики сталінського тоталітарного режиму.
Однією з найважливіших умов зростання виробництва було забезпечення промисловості не лише інженерно-технічними, але й висококваліфікованими робітничими кадрами. Основою підвищення культурно-технічного рівня робітників були продовження процесу ліквідації неписьменності серед трудівників та подальший розвиток народної освіти. Гуртки художньої та технічної творчості, що діяли у палацах культури та клубах, допомагали цьому процесу.
Незважаючи на певні недоліки, важливе значення у поповненні кваліфікованими робітничими кадрами промислових підприємств країни, поряд з мережею різноманітних форм технічного навчання без відриву від виробництва, відігравали школи ФЗУ та типа ФЗУ. Однак, наприкінці 1940р. з'ясувалося, що існуюча мережа шкіл технічного навчання не забезпечувала зростаючі потреби у кваліфікованих робітниках. Тому держава взяла на себе процес організації підготовки робітників з міської і колгоспної молоді та створення необхідних трудових резервів для промисловості. Доведено, що молодь в адміністративному порядку мобілізовувалась до шкіл ФЗН, ремісничих та залізничних училищ, що створювались. Бажання чи небажання дітей вчитись, набувати ту чи іншу спеціальність при цьому не враховувалось. Вади у доборі учнів доповнювали недоліки в організації навчання. Не вистачало коштів, підручників, недостатньо були розроблені методика та програми навчання. Проте, запровадження масової системи відтворювання робочої сили в цілому сприяло підвищенню культурно-технічного рівня робітників, допомагало вирішенню складних завдань кадрового забезпечення виробництва.
У передвоєнні роки досить гостро постали питання плинності кадрів та виробничої дисципліни. Занедбаність соціальної сфери, відсутність ефективних форм організації і стимулювання праці суттєво знижували її продуктивність. З цієї ж причини на критичному рівні залишалась плинність кадрів. Економічні методи закріплення робітничих кадрів потребували значних матеріальних витрат, високого рівня професійної освіти керівників виробництва, а також часу. Показано, що у конкретних історичних умовах всього цього не вистачало і партійно-державне керівництво країни вирішило застосувати відпрацьовані адміністративно-репресивні заходи. Надзвичайні закони, постанови, укази, що з'явились у 1938-1940рр. і були спрямовані на посилення державного контролю не лише за виробничим процесом, але й за виробничими відносинами на підприємствах, породили цілу низку негативних наслідків. Надмірна жорстокість законів і пов'язаний з цим репресивний характер їх впровадження, створювали у колективах перенапружену морально-психологічну обстановку. Не принесли вони і помітного зміцнення виробничої дисципліни.
Третій розділ – “Волюнтаристські методи управління” – присвячено дослідженню способів керівництва роботою важкої промисловості Донбасу 1938-червня 1941рр. З метою якнайповніше охопити проблему, дисертант виділяє три підрозділи: “Науково-технічний розвиток підприємств”, “Керівництво виконанням планових завдань” та “Ініціювання трудового ентузіазму мас”.
У завданнях промислового розвитку СРСР 1938-1942 рр. важлива роль приділялася технічному переоснащенню усіх галузей народного господарства, а особливо – важкої промисловості. Завдання зростання важкої промисловості ґрунтувались на досягненнях технічного розвитку підприємств у попередні роки. Збільшення асигнувань було занадто недостатнім. Тому, в умовах нестачі коштів, процес модернізації та оновлення виробництва відставав від темпів промислового розвитку, де переважав екстенсивний розвиток, тобто збільшення виробничих потужностей, зростання кількості підприємств, цехів, обладнання та устаткування.
Зазначено, що практична робота з прискорення науково-технічного прогресу ретельно контролювалась партійними органами усіх рівнів. Розробка наукових проблем, технічне та технологічне оновлення промисловості відбувались під жорстким адміністративно-командним тиском партійно-державного керівництва.
Доведено, що низька компетентність та безгосподарність керівництва призводили до бюрократизму і тяганини у розгляді та впровадженні винаходів у виробництво. Проте, незважаючи на командно-директивні форми і методи керівництва і нестачу коштів, досягнення наукової думки та раціоналізаторства виробничників були значними. Вони сприяли прискоренню науково-технічного прогресу в усіх галузях важкої промисловості Донбасу і допомагали вирішувати складні народногосподарські завдання.
Підкреслено, що у 1938-першій половині 1940 рр. важка промисловість Донбасу хронічно не виконувала планових завдань. Масові пошуки “шпигунів-диверсантів”, “шкідників” та інших “ворогів” у виробництві були викликані саме падінням темпів промислового розвитку наприкінці 30-х років. Але репресії проти інженерно-технічних працівників призводили до зниження рівня кваліфікації кадрів, до зриву виконання державних завдань. Слід зауважити, що планові завдання в ці роки не відрізнялись сталістю, вони постійно зменшувались, проте – не виконувались.
У роботі кожного підприємства можна було знайти певні недоліки, які були наслідком некомпетентності, поганої організації праці, безгосподарності та безвідповідальності деяких працівників. Висока аварійність та простої устаткування спричинялися до уповільнення темпів промислового розвитку. Проте, замість вияву дійсних недоліків виробництва, панував пошук “шкідників”, які ліквідовувались набагато частіше, ніж виробничі вади. Але, ліквідація наслідків “шкідництва” допомагала виявленню дійсних дефектів виробництва.
З метою приховання кризового стану на підприємствах, їх керівники робили перекручення в галузі планування та нормування праці. Залякані репресивними заходами, вони йшли на перекручення, підтасування та навіть обман, бо невиконання планових завдань, у багатьох випадках, мало наслідком зняття з посади і розгляд “злочинної” діяльності.
Показано, що виробничі проблеми у галузях важкої промисловості вирішувались адміністративно-командними заходами. Партійно-державне керівництво через накази, постанови та розпорядження намагалось виправити становище – активізувати виробничі процеси, надихнути маси на трудові звершення. Поширеними були догани та стягнення, які застосовувались у такій кількості, що ніякого впливу вже не справляли. Нестача кваліфікованих кадрів та низька продуктивність праці компенсувались за рахунок використання понаднормової праці людей, а також роботи у вихідні та святкові дні.
В умовах давлючого всевладдя сталінського тоталітарного режиму, компартійне керівництво країни ретельно контролювало усі сфери господарського і громадсько-політичного життя трудящих. У цьому зв'язку Донбасу, як розвиненому індустріальному краю, приділялася особлива увага. Адже саме тут виникли і поширились по всій країні найвідоміші рухи новаторів, які вважались ефективним засобом підвищення темпів промислового розвитку.
Зазначено, що виникнення і поширення різноманітних форм соціалістичного змагання (ізотовський і стахановський рухи, рух багатоверстатників, рух за суміщення професій, тощо) у важкій промисловості Донбасу, також, як і в інших галузях господарського життя країни, ініціювалось і ретельно контролювалось керівними компартійними органами. Виконуючи вказівки центру, республіканські, обласні, міські, районні та первинні парторганізації приділяли особливу увагу керівництву рухом новаторів. До цього також залучались господарське керівництво підприємств, профспілкові, комсомольські та інші громадські організації.
Доведено, що ініціювання, поширення та керівництво різноманітними формами соціалістичного змагання здійснювались директивно-наказними засобами, а також – шляхом всілякої пропаганди та популяризації, через збори, мітинги, дошки пошани, засоби масової інформації тощо. З метою розгортання нових форм соціалістичного змагання широко використовувались історичні, ювілейні та інші знаменні дати. Під пильною увагою компартійного керівництва виявлявся і поширювався передовий досвід роботи та нові методи організації змагання.
В умовах обмежених товарно-грошових відносин адміністративно-командна система широко застосовувала моральне стимулювання високопродуктивної праці трудящих. Передовикам виробництва, найпродуктивнішим бригадам, дільницям, цехам, підприємствам, тощо, щедро роздавалися урядові і відомчі нагороди, присвоювались почесні звання, застосовувались і інші відзнаки трудової доблесті, що були покликані підмінити матеріальні стимули до підвищення продуктивності праці.
Перебуваючи під пильним наглядом партійно-державного керівництва, соціалістичне змагання не уникнуло недоліків та вад, породжених адміністративно-командною системою. Намагаючись вчасно і успішно звітувати, місцеве керівництво часто йшло на перекручення фактичного стану змагання, мали місце приписки, з'являлись так звані “олівцеві” стахановці. З метою започаткування нових форм змагання, окремим робітникам створювались штучні умови для високопродуктивної праці.
Однак, незважаючи на адміністративно-командні форми та методи розгортання і контролю соціалістичного змагання, воно виявилось потужним важелем у боротьбі за високу продуктивність та збільшення обсягу виробництва не лише у досліджуваний час, але і у весь радянський період.
У висновках виділені наступні результати дослідження:
- керівництво важкою промисловістю Донбасу 1938-червня 1941 рр. мало адміністративно-командний та директивно-репресивний характер. В умовах загрози війни та негайної потреби у збільшенні обсягу промислового виробництва, сталінський тоталітарний режим посилював директивний тиск і адміністративний контроль. Управління промисловим розвитком відбувалось через укази, постанови та розпорядження, що надходили з Москви і запопадливо впроваджувались місцевим керівництвом;
- репресивні чистки поряд з ганебною практикою зняття з посад та постійним переміщенням керівних працівників стали підґрунтям кадрової політики сталінського тоталітаризму. Застосовуючи ці засоби, партійно-державна верхівка намагалась тримати під контролем величезний адміністративний апарат, але вони породжували в країні атмосферу невпевненості, недоброзичливості, апатії і страху, призводили до втрати самостійності, компетентності та ініціативи керівництва;
- підготовка робітничих кадрів та забезпечення ними підприємств важкої промисловості Донбасу у 1938-червні 1941 рр. теж мала адміністративний характер. Державне керівництво країни взяло на себе процес організації підготовки робітників з міської і колгоспної молоді та створення необхідних трудових резервів для промисловості. Шляхом надзвичайних указів, постанов, розпоряджень, що суцільним “потоком” йшли з центру протягом 1938-1940рр., посилювався контроль за виробничими відносинами на підприємствах, вирішувались питання плинності кадрів та налагодження виробничої дисципліни;
- протягом 1938-червня 1941рр. форми та методи адміністративно-командного керівництва важкою промисловістю Донбасу мали волюнтаристський характер. Шляхом директивного тиску, через постанови, накази та розпорядження відбувалось управління і науково-технічним розвитком підприємств, і виконанням планових завдань, і ініціювання трудового ентузіазму мас трудящих;
- недоліки та вади, породжені адміністративно-командною системою, відобразились і на науково-технічному прогресі важкої промисловості Донбасу 1938-червня 1941рр. Гнітюча ситуація у суспільстві заважала розвитку наукової думки, зменшувала творчій потенціал науковців та винахідників. Проте, незважаючи на командно-директивні методи керівництва і недостатнє фінансування, досягнення наукової думки та раціоналізаторства виробничників сприяли оновленню виробництва, що мало наслідком збільшення його обсягу;
- репресії проти інженерно-технічного персоналу призводили до нестачі кваліфікованих і технічно обізнаних працівників, наслідком чого було нераціональне використання новітньої техніки. Недостатня технічна освіта багатьох керівників не дозволяла зрозуміти важливість переобладнання та переоснащення підприємств, використання новітнього устаткування та механізмів, технологічного оновлення виробничого процесу. Важливі винаходи та раціоналізаторські пропозиції тривалий час ігнорувались керівництвом і залишались не реалізованими;
- важка промисловість Донбасу у 1938-першій половині 1940рр. хронічно не виконувала планових завдань. Падіння темпів промислового розвитку наприкінці 30-х років викликало масові пошуки “шпигунів”, “диверсантів”, “шкідників”, “зрадників” та інших “ворогів” на підприємствах, але репресії лише погіршували становище;
- основна увага партійних, господарських, профспілкових та інших громадських органів була прикута до виконання планових завдань. Центр вимагав безумовного виконання плану, що штовхало багатьох керівників на перекручення у галузі планування, або, навіть, на прямі приписки. Вони мали місце у визначенні обсягу виробництва і продуктивності праці, у звітах про передачу досвіду передовиків тощо;
- з метою підвищення продуктивності праці, як і у попередні роки, партійно-державна верхівка країни широко використовувала ідеї соціалістичного змагання. Ініціювання, поширення та керівництво різноманітними формами змагання здійснювались директивно-наказними засобами, а також, шляхом всілякої пропаганди та популяризації, через збори, мітинги, дошки пошани, засоби масової інформації тощо. Однак, незважаючи на адміністративно-командні методи розгортання і контролю, соціалістичне змагання виявилось потужним важелем у підвищенні продуктивності праці та збільшенні обсягу виробництва не лише у досліджуваний час, але і протягом усього радянського періоду.
Адміністративно-командна система звела до мінімуму матеріальне стимулювання праці. Вона практично залишилась наодинці з собою, втративши ініціативу та економічні методи керівництва народним господарством, що згладжували її протиріччя. Сталінська адміністрація на практиці здійснила ідеї Л.Д.Троцького про створення трудової армії: праця була мілітаризована, трудящі вже не належали собі, а стали частиною державної системи. Укази 1938-1940рр. фактично реалізували ці ідеї.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Адміністративно-командне керівництво вугільною промисловістю Донбасу в 1938-1941рр. //Історія України: маловідомі імена, події, факти. Збірник статей.- Вип. 18.- К.-Донецьк: Рідний край, 2001.- С.47-53 (0,4 др. арк.).
2. Закріплення робітничих кадрів важкої промисловості Донбасу у 1938-1941рр. //Вісник Донецького університету.- Серія Б. Гуманітарні науки.- 2001.- №1.-С.198-202 (0,3 др. арк.).
3. Підготовка робітничих кадрів важкої промисловості Донбасу у 1938-1941рр. //Історичні і політологічні дослідження.- №1(5).- 2001, травень.- С.108-114 (0,4 др. арк.).
4. Важка промисловість Донбасу в 1938-1941 роках //Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн. 7 /Голов. ред. З.Г.Лихолобова.- Донецьк, 1999.- С.78-90 (0,8 др. арк.).
5. Керівні кадри важкої промисловості Донбасу у 1938-1941рр. //Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн. 8 /Голов. ред. З.Г.Лихолобова.- Донецьк, 2000.- С.175-187 (0,8 др. арк.).
6. Впровадження Указу “Про державні трудові резерви СРСР” в Донбасі //Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000рр. Історичні науки, політологія, міжнародні відносини і філософія.- Донецьк, 2001.- С.26-28 (0,1 др. арк.).
7. Виконання планових завдань вугільною промисловістю Донбасу у 1938-1941рр. //Східна Україна: характерні тенденції та особливості розвитку в ХХ столітті. Доповіді та повідомлення ІІ регіональної наукової конференції.- Донецьк, 2001.- С.15-18 (0,2 др. арк.).
8. Адміністративно-командні методи керівництва вугільною промисловістю Донбасу у 1938-червні 1941 років //Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць.- Вип. IV. Том І.- Горлівка: ГДПІІМ, 1998.- С.338-342 (0,3 др. арк.).
9. Керівні кадри важкої промисловості України у 1938-червні 1941рр. //Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук у педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць.- Вип. IV. Том І. /ГДПІІМ.- Донецьк: ТОВ “Либідь”, 2001.- С.22-26 (0,3 др. арк.).
АНОТАЦІЯ
Касперович В.М. Адміністративно-командне керівництво важкою промисловістю Донбасу у 1938-червні 1941рр.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Донецький національний університет, Донецьк, 2002.
Дисертацію присвячено виявленню і розгляду форм та методів адміністративно-командного керівництва важкою промисловістю Донбасу у 1938-червні 1941рр. На прикладі роботи підприємств провідних галузей важкої промисловості краю – вугільної, машинобудівної, металургійної та електроенергетичної – автор досліджує зміни в процесі управління, посилення адміністративно-директивного тиску партійно-державного керівництва, детально розглядає постанови та укази центру, що стосувались важкої промисловості і виходили у досліджуваний період: їх сутність, хід реалізації і наслідки впровадження, піддає ретельному аналізу способи керівництва підготовкою і забезпеченням кадрами підприємств, процес налагодження виробничої дисципліни, науково-технічний розвиток, робить висновок про те, що форми і методи підвищення продуктивності праці та управління промисловим розвитком взагалі, мали волюнтаристський характер.
Ключові слова: адміністративно-командна система, важка промисловість, партійно-державне керівництво, директивний тиск, кадри, виробнича дисципліна, продуктивність праці.
АННОТАЦИЯ
Касперович В.Н. Административно-командное руководство тяжелой промышленностью Донбасса а 1938-июне 1941гг.- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины.- Донецкий национальный университет, Донецк, 2002.
Диссертация посвящена исследованию форм и методов административно-командного руководства тяжелой промышленностью Донбасса в 1938-июне 1941гг. На примере работы предприятий ведущих отраслей тяжелой промышленности края – угольной, машиностроительной, металлургической, химической и электроэнергетической – автор рассматривает изменения происходящие в процессе управления ими. Прежде всего, данные изменения связаны с усилением административно-директивного нажима партийно-государственного руководства. В исследуемый период выходит целый ряд постановлений, указов и директив, которые ужесточали контроль и увеличивали ответственность за производственные просчеты, недостатки в работе и невыполнение планов промышленного производства. В работе детально рассматриваются суть, процесс реализации и последствия введения в действие этих документов законодательного характера.
Исследуя кадровую политику, проводимую партийно-государственным руководством в тяжелой промышленности Донбасса 1938-июня 1941гг., диссертант уделяет особое внимание процессу
