НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 321.01:124.4

КОРНІЄНКО Валерій Олександрович

ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ:

ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ ТА ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

23.00.03 — політична культура та ідеологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного педагогічного

університету ім. М.П. Драгоманова, Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант —

доктор філософських наук, професор

ВОЛИНКА Григорій Іванович,

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук

ХРАМОВ Василь Олегович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді

національної безпеки і оборони України,

головний консультант

доктор історичних наук, професор

МАДІССОН Вадим Вільямович,

Київський Національний університет технологій та дизайну,

завідувач кафедри політології і соціології

доктор політичних наук

БАРКОВ Валерій Юрійович,

Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, головний консультант

Провідна установа —

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН

України, відділ теоретичних та прикладних проблем політології

Захист відбудеться 22 березня 2002 р. о 15 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий 21 лютого 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук В.П. Горбатенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дослідження проблеми еволюції політичного ідеалу обумовлено теперішньою суспільною ситуацією, яка потребує вивіреного знання, має потребу в ідеалі, як путівникові. Нація, що має перед собою ідеал суспільства, одержує життєву психологічну енергію, вельми важливу для неї в критичній ситуації. Тому пошук навіть не просто ідеалу, а системи ідеалів є сьогодні для України найважливішою проблемою, але і, напевно, найбільш важкою.

Поняття ідеалу виражає одночасно найвищу цінність і найвищу мету. Проте ця граничність ідеалу є конкретно-історичною. З кожною новою епохою вона видозмінюється, причому, відбувається переоцінка, уточнення, конкретизація фундаментальних цінностей і цілей. Політичний ідеал ніколи не залишався незмінним, історія людства не знає статичних ідеалів, що застигли у власній досконалості. У відповідності з принципом історизму, що є одним із найбільших відкриттів філософсько-політичної думки, жоден ідеал не може бути створений одного разу і на всі часи, а його "вічність" полягає лише в тому, що людство має потребу в ідеалі. Образ бажаного майбутнього є невід'ємною приналежністю людини, їй завжди потрібна опора на певні ідеали. Ідеал, як правило, виражає спрямованість у майбутнє, яке вільне від негативних нашарувань минулого і сьогодення. Звідси ѕ важливість розгляду ідеалу під кутом взаємозв'язку минулого, дійсного і майбутнього. Актуальність цього пов'язана з необхідністю збереження нерозривності тканини суспільного організму, мобілізації пізнавального потенціалу різних епох, а також рівноправ'я пізнавальних парадигм і стилів мислення, визнання їхньої самоцінності.

Будь-який ідеал неодмінно відображає окремі властивості, тенденції об'єктивної дійсності і базується на певних знаннях. Разом з тим, сучасний стан нашого теоретико-політичного знання визначеністю ніяк не відзначається. По-перше, тому, що історія останніх десятиліть змусила засумніватися в безумовній надійності й універсальності якогось конкретного ідеалу. По-друге, історія ще раз виявила, як важкі соціальні, інтелектуальні, етичні наслідки поклоніння ідеалу як ідолу, коли люди ставали, по суті, його заручниками. По-третє, ще однією причиною, яка ставить під сумнів універсальність будь-якого політичного ідеалу, пов'язана з тим, що світ радикально змінився.

Соціальна історія стрімко прискорює свій біг і також стрімко перетворюється в глобальну історію. Тому питання сьогодні полягає в тому, чи можна в принципі прикладати ідеали, "сконструйовані" у минулі епохи, до цього якісно нового світу, у якому всі країни і народи виявилися тісно взаємозалежними? Відбулося якісне зрушення у самих основах людського світосприйняття, загальноцивілізаційних цінностей.

Отже, з одного боку, оцінка реального стану будь-якої системи, що розвивається, не буде повною і глибокою, якщо не розкриті об'єктивні тенденції її розвитку, не виявлені її перспективні сторони і стан. Але, з іншого боку, людина не може керуватися лише прагматикою і при цьому залишатися людиною. Без відповідного ідеалу суспільство не зможе творити і вдосконалювати своє буття, оскільки невідомі резерви і джерела суспільного самовідтворення, шляхи та лінії колективної творчості. Інтегральна оцінка перспектив розвитку суспільства також відбувається за допомогою ідеалів, що акумулюють у собі політичні інтереси різних індивідів, соціальних груп населення. Тому пошук політичного ідеалу, можливо, навіть якоїсь політичної утопії, без якої не може існувати людство ѕ відбувався в будь-якому суспільстві. Звідси – соціально-політичний контекст актуальності дослідження.

Проте для того, щоб зрозуміти, як можуть ідеали впливати на розвиток людини і суспільства, виникає необхідність у дослідженні діалектичного змісту політичного ідеалу. Так, серйозні питання виникають при дослідженні проблеми відчуженості і присвоєння ідеалів, коли практично на кожному соціально-значимому етапі розвитку суспільства можна спостерігати спроби перетворення конкретного історичного ідеалу в ідеал історії. Це вказує на практичну актуальність дослідження, пов'язану в тому числі із виявленням помилкових ідеалів, якими можуть керуватися у своїй життєдіяльності індивід, соціальна група або суспільство в цілому. Воно відкриває можливість для прогнозування подій у соціально-політичній сфері, що також має істотне практичне значення.

Сьогодні існує певний дефіцит в уявленні про засоби регуляції ставлення до ідеалів. Для нашого недавнього минулого характерним було виховання "правильного" ставлення до ідеалів, для чого використовувалися певні технології, орієнтовані, по суті, на маніпулювання свідомістю. Практика показала в одних випадках їхню ефективність, в інших ѕ неефективність. Проте, і сьогодні маніпулювання свідомістю громадян із боку владних структур має місце, що вказує на необхідність розібратися в технологіях конструювання політичних ідеалів.

Для розв'язання практичних вузлів ставлення до політичних ідеалів, у розвитку самих ідеалів сьогодні не можна просто продовжувати вдосконалення теоретичних уявлень про них, пов'язаних із якимось консервативним синдромом, із технократичними ілюзіями, з обґрунтуванням "дисциплінарного ентузіазму" тощо. За сучасних умов необхідна нова основа для іншої точки зору на процеси, що визначають існування і функціонування політичного ідеалу. Потрібна реальна картина визначення діалектики меж його існування в політичній свідомості. При цьому слід мати на увазі, що сама постановка питання про дослідження суб'єктивної спроможності до побудови бажаних перспективних станів, спроможність вибору контролю є викликом для представників теоретичних концепцій, що захищають закон непогрішності вищих рівнів управління, хоча у явній зовнішній формі дію цього закону сьогодні виявити не просто. За ситуації, коли ідеали і групи, що контролюють звертання до них, сакралізуються, досить важко визначити реальний рівень розробки практичних проблем регуляції ставлення до ідеалів. Досить важливою серед них є і проблема подолання відчуженості ідеалів.

Нарешті, саме ступінь втілення ідеалу слід вважати критерієм переходу від менш "досконалого" до більш "досконалого" стану розвитку суспільства. Звідси стає очевидним, що не може бути ніякого "об'єктивного" критерію соціального прогресу, незалежного від соціальних ідеалів.

Таким чином, як у загальній, так і в конкретній формі свого прояву, політичний ідеал ѕ є продуктом загальнолюдської культури, але його сутнісні характеристики потребують насамперед політологічного осмислення. Дана тема як політологічна проблема, що має вихід у суспільну практику, залишається відкритою, що зумовлює постійне звертання до неї.

Варто підкреслити, що проблема ідеалу була предметом уваги багатьох вчених: її розробляли Платон, Арістотель, широкий аналіз ідеалу міститься в працях Канта, Шіллера, Шеллінга, Гегеля, російських революціонерів-демократів, класиків марксизму-ленінізму тощо.

Серед сучасних досліджень з проблем суспільно-політичного ідеалу можна назвати праці В. Баркова, В. Бєлоуса, В. Гуторова, В. Лекторського, Н. Мудрагей, О. Новікова, В. Павлова, М. Розова, В. Поруса, Є. Прошина, К. Сипновича, О. Скидана, Ю. Хайрулліної тощо, які виходять за рамки традиційної марксистсько-ленінської методології стосовно ідеалу і є реалізацією переосмислення минулого накопиченого теоретичного матеріалу.

За рубежем цією проблемою займалися П. Андреї, А. Георге, Т. Ярошевскі, Ф. Гронскі, Є. Фаркаш, А. Бауер, П. Гиндєв, А. Курелло, Д. Льюіс, Р. Міллер, Б. Рассел, Л. Сев, Е. Хаан і інші.

Сьогодні виникла і об'єктивна потреба в усвідомленні сутності політичного ідеалу. Звертаючись до історії соціально-політичної думки, ми лише частково можемо задовольнити цю потребу дослідженнями В. Волгіна, В. Гессена, О. Гілярова, О. Гуревича, М. Довнар-Запольского, О. Кірхенгейма, Є.Трубецького, О. Менгера, П. Новгородцева, О. Ладиженського, О. Фойгта, Г. Ейкена, що проведені на початку ХХ сторіччя.

Сучасні ж дослідження, з урахуванням їхньої специфіки, вносять певну ясність у розкриття окремих характеристик політичного ідеалу, але не дають цілісного уявлення про його сутність, а тим більше про його еволюцію. Лише окремі праці С. Андрєєва, М. Аріпова, Є. Байрамова, В. Баркова, Н. Бутенко, В. Галкіна, Ю. Градчина, І. Ісаєва, В. Крауса, Ю. Кувшинова, В. Ларцева, В. Лекторського, В. Макаренка, В. Медикова, Н. Мудрагей, О. Новікова, В. Поруса, М. Розова, Г. Сорвіної, В. Устименка, С. Уткіна, Л. Четирєва, В. Швирьова, В. Шпака можуть дати обмежене уявлення про стан розробки даної проблеми. Таке недостатнє дослідження сутності політичного ідеалу можна пояснити, на наш погляд, деякими суб'єктивними історичними моментами. Насамперед, тим, що до 1930 року з легкої руки Й. Сталіна всі розробки проблеми влади в соціологічній, та й у філософській літературі були припинені, оскільки політичний ідеал у своїй основі завжди містить питання про владу. Досліджувати цю тематику було, по-перше, небезпечно, а, по-друге, саме поняття "влада" трактувалося достатньо вузько — як вольове відношення. Ні Й. Сталін, ні М. Хрущов, ні Л. Брежнєв не були зацікавлені в публічному обґрунтуванні своєї влади й у прогнозуванні різноманітних політичних аспектів життя суспільства. У той же час поступальне прямування суспільства було ідеологічно вивірено.

Сконструйований "суспільний ідеал" фактично виступав у якості політичного, що було обумовлено також наявністю однієї політичної партії, що фактично зрослася з державою. Вважалося, що в умовах "будівництва комуністичного суспільства" функції суспільного ідеалу поступово перейдуть до морального, а потім до інтегративного, універсального за своєю суттю комуністичного ідеалу. Тому проблема ідеалу одержувала спрощене тлумачення, її рішення будувалося, як правило, на структурному підході при ігноруванні історичного. Головна увага приділялася дослідженню теоретичної структури готового, заданого ідеалу, а не процесам його самостійної активності. Перевага надавалася функціональному, а не генетичному варіанту дослідження. Це характерно для більшості робіт цього періоду.

Сьогодні існує гостра потреба не тільки в розширенні історичних досліджень з проблеми політичного ідеалу, але й в удосконалюванні їхньої структури. Якщо основні ознаки і закономірності розвитку буржуазних і комуністичних суспільних ідеалів стали предметом спеціального аналізу, то дослідженням суспільного ідеалу попередніх епох (античності, середньовіччя, епохи Відродження) присвячено робіт значно менше. Так, небагато публікацій присвячено античному ідеалу. Серед них слід назвати праці М. Блєцкана, В. Гуторова і Ю. Чернишова, а християнський ідеал узагалі досліджувався тільки релігійними філософами М. Тарєєвим, О. Волконським, О. Вязігіним, В. Мєліховим. Проте той факт, що релігійний ідеал християнства зіграв істотну роль у формуванні ідеології цілої епохи, і не тільки наступної за ним епохи Відродження, а те, що до нього звертаються представники різноманітних прошарків суспільства, робить завдання його вивчення досить актуальним сьогодні.

Слід зазначити цінний внесок у вивченні політичного ідеалу ряду вчених, які вели дослідження в близьких до теми галузях знань: філософська антропологія, філософія техніки, континуальність буття, філософська теорія цінностей, ідеологічний і філософський плюралізм, методологічні та світоглядні засади творчості, проблеми креативності та гуманізму в національній культурі. Це праці Б. Адам, І. Андрєєва, Т. Бояджиєва, М. Бузького, І. Василішина, В. Войтенка, О. Вороніна, В. Воронкової, В. Гайденка, С. Грабовського, Л.Губерського, Ю. Давидова, О. Дробницького, Д. Зільбермана, О. Зотова, Л. Іванько, Ф. Канак, Н. Кагана, В. Князєва, Д. Лакса, В. Лекторського, Д. Леонтьєва, Н. Ліствіної, О. Лоя, В. Ляха, Б. Новікова, В. Одінцова, Т. Ойзермана, Х. Ортегі-і-Гассета, В. Пазенка, О. Панаріна, В. Пантіна, І. Прігожина, В. Розіна, В. Соловьйова, Є. Сідоренка, В. Стьопіна, Г. Сучкової, В. Табачковського, Н. Тарасенко, В. Фрумкіна, О. Циганова, П. Циганова, В. Шаповалова, О. Шлезінгера, Л. Ягодовського, В. Ядова, П. Яніха тощо.

Близькими до теми даного дослідження дисертант вважає праці, в яких розкривається роль і значення національної ідеї і національної мрії для життя українського суспільства, висвітлюється комплексний історико-політологічний та соціально-філософський аналіз проблем української державності. До таких сьогодні можна віднести дослідження Є. Бистрицького, Д. Видріна, В. Заблоцького, І. Кресіної, Ю. Канігина, В. Ляшенка, В. Медведчука, П. Павловського, І. Поліщук, О. Свидзинського, З. Ткачука.

Особливе значення мають дослідження, які містять конструктивні елементи політичного ідеалу, що пов'язані з комплексним аналізом громадянського суспільства і його взаємовідносин з соціальною, правовою державою, національних і соціальних проблем українського суспільства, а також завдань, змісту та форм політичної діяльності, спрямованої на реалізацію соціальних прав і політичних свобод громадян. Серед авторів цих досліджень маємо назвати В.Авер'янова, В.Бабкіна, О.Бабкіну, К.Гаджієва, В. Горбатенка, В. Гошовську, В.Денисова, М.Ігнатьева, Т.Ковальчук, В. Костицького, І. Кураса, В. Мадіссона, В.Медведчука, О.Мироненка, М. Мокляка, В. Погорілко, М. Поповича, О.Проценка, В.Селіванова, В.Скибу, О.Скрипнюка, В. Співака, В. Тимошенко, І.Усенка, В. Храмова, В. Цвєткова, В. Чепиногу, В. Чеховича, Ю. Шемшученка, Г. Щедрову та ін.

Неабиякий інтерес викликають праці М. Булатова, І. Бойченка, Г. Горак, Н. Єрмолаєва, В. Пазенка, В. Табачковського, Л. Соханя, В. Шинкарука, О. Яценка, де розглядаються особливості функціонування масової свідомості, значення соціально-політичного ідеалу та специфіка відображення в ньому громадянських відносин.

Проте наявні праці практично обминають проблеми, які досліджуються у даній дисертаційній роботі. Ступінь наукових досліджень, присвячених проблемам політичного ідеалу, в цілому можна охарактеризувати:—

відсутністю фундаментальних праць, присвячених дослідженню теоретико-методологічних аспектів формування та еволюції політичного ідеалу;—

спрощеним тлумаченням проблем політичного ідеалу, рішення яких будувалося, як правило, на структурному підході при ігноруванні історичного. Головна увага приділялася дослідженню теоретичної структури готового, заданого ідеалу, а не процесам його самостійної активності. Перевага надавалася функціональному, а не генетичному варіанту дослідження;—

недосконалістю й суперечливістю за змістом понятійно-термінологічного інструментарію стосовно сутності політичного ідеалу;—

відсутністю синтетичних розробок, присвячених спеціальному аналізу плюралізму політичних ідеалів та їхнього впливу на формування суспільної свідомості;—

недостатньою науковою розробленістю ролі політичного ідеалу в процесі розбудови української державності;

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з проблематикою Науково-експертної ради Міносвіти за фаховим напрямком “Філософія” і включений в координаційний план:“Українська фiлософська антропологiя у контекстi свiтової фiлософiї". Автор дисертаційного дослідження був у 1996-1998 рр. керівником науково-дослідної фундаментальної роботи “Філософсько-антропологічні принципи як основа розбудови українського суспільного ідеалу” (шифр 90-Д-190), затвердженою Міністерством Освіти; керівником фундаментальної НДР “Політичний ідеал в системі філософсько-антропологічних принципів” (шифр 90-Д-209), що також була включена в координаційний план Міносвіти на 1999-2000 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення на основі критичного аналізу еволюції політичного ідеалу та теоретичних узагальнень варіантів його вибору, більш монолітного та інтегративного політичного ідеалу, такої його моделі, котра органічно пов'язана з національною ідеєю і має підстави для втілення в умовах сучасного суспільного розвитку.

Досягнення сформульованої вище мети дослідження, на погляд автора, потребувало вирішення таких дослідницьких завдань: —

виявити теоретичний статус та методологічний арсенал політичного ідеалу; —

дослідити якою мірою співвідноситься плюралізм політичних ідеалів сучасного суспільства із політичною істиною; —

визначити межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі, його субординаційні та координаційні зв'язки із національною ідеєю, ідеологією та мрією, політичною вірою та міфом; —

простежити еволюцію політичного ідеалу в суспільній свідомості від античності до сьогодення; —

розкрити синергетичні аспекти вибору політичного ідеалу; —

відокремити еволюційно-стійкі елементи політичного ідеалу, що пройшли апробацію часом; —

показати креативні можливості здійснення ідеалу соціально-правової держави в сучасному суспільстві, а також роль національної ідеї як форми синтезуючої єдності політичних ідеалів сучасного суспільства; —

узагальнити смисложиттєві принципи особистості в процесі вибору політичного ідеалу;—

визначити співвідношення політичної модернізації з принципами ефективності функціонування політичного ідеалу.

Об'єктом дослідження є процес еволюції та вибору політичного ідеалу в суспільній свідомості від античності до сьогодення, його основних еволюційно-усталених елементів та конструктивних параметрів.

Предметом дослідження є сутність, різні види, функції, основні характеристики політичного ідеалу, можливість щодо його втілення в умовах сучасного суспільного розвитку.

Методи дослідження. В дисертації використані загальні методи дослідження політичного ідеалу (соціологічний, онтологічний, нормативний, структурно-функціональний, системний, інституційний, соціально-психологічний, діяльнісний, порівняльний, історичний), діалектичний метод, загальнологічні методи (аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного та логічного аналізу, прогнозування ), а також методи емпіричних досліджень (використання статистичних даних, аналіз документів тощо). З метою більш повного висвітлення нелінійного та суперечливого характеру еволюції політичного ідеалу автором використано синергетичну методологію. Специфіка методологічного підходу полягає в принципових засадах вирішення проблеми дослідження. Це відзначено в тому, що автор пропонує не якийсь новий конкретний історичний ідеал соціального розвитку, а в тому, що йдеться про роботу із соціальними моделями, в яких реалізуються своєрідні тенденції. В даних тенденціях існує внутрішній логічний каркас, який автор намагався виявити в процесі дослідження, відповідні елементи "усталеності” політичного ідеалу, що пройшли своєрідну апробацію часом та існують сьогодні. В методологічному аспекті автор переходить до вирішення відповідного протиріччя, де під еволюцією політичного ідеалу мається на увазі його перехід від плюралізму до синтезуючої єдності в процесі вибору, що вирішує вказане протиріччя, а не лише відзначає факти, що його обумовлюють.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. В загально-пізнавальному аспекті вона пов'язана із приростом нових знань з досліджуваної проблеми, насамперед, в історичному та філософсько-політологічному аспектах. У ході розробки даної теми фактично вперше здійснено комплексне дослідження еволюції політичного ідеалу в філогенезі та онтогенезі. Автором запропоноване його власне визначення та періодизація розвитку політичного ідеалу.

В дослідженні розроблено концепцію політичного ідеалу, яка спирається на класичну теорію розвитку суспільства, сутність її розкривається в процесі порівняльно-історичного аналізу прояву та вибору політичного ідеалу в різні історичні епохи, виявленні головних політологічних характеристик в його формуванні, серед яких головними є технологізація мислення, антропологічні принципи його формування, гуманізація, синергетика, характерні межі існування в політичній свідомості, вплив моди тощо. У процесі розробки та апробації концепції було сформульовано і розкрито наступні положення, які, на думку дисертанта, містять наукову новизну та у вигляді тез висуваються на захист:

1. Комплексно досліджено еволюцію політичного ідеалу та здійснено його періодизацію.

2. Створено та обґрунтовано концепцію політичного ідеалу, згідно з якою політичний вибір нерозривно пов'язаний із політичними ідеалами, а розуміння розвитку суспільства припускає розгляд політичного ідеалу як частини суспільної (колективної) свідомості.

3. Розкрито та обґрунтовано теоретичний статус та методологічний арсенал дослідження політичного ідеалу, з філософсько-політологічної точки зору проаналізовано співвідношення плюралізму політичних ідеалів з політичною істиною; виявлено субординаційні та координаційні зв'язки політичного ідеалу з національною ідеєю, ідеологією, мрією, політичною вірою та міфом.

4. Розкрито джерела виникнення політичного ідеалу, які лежать у процесі діяльності людей, породжуючи потребу в управлінні виробництвом і обміном, у тому числі політичну діяльність по управлінню державою, яка неможлива без певного політичного ідеалу.

5. Суттєво уточнено зміст політичного ідеалу, який містить у собі велику кількість нормативів діяльності, рекомендацій, що робити, щоб втілити ідеал у дійсність; способи його втілення в реальність, а також різноманітні ритуали (від пісень до смолоскипових ходів уночі); міфи; пропаганду; обґрунтування необхідності жертв в ім'я майбутнього і т.п.

6. Уточнено, що різні види діяльності породжують різні види ідеалів і їхню ієрархію. Вся сукупність цих ідеалів створює струнку систему, що утворює в свою чергу суспільний ідеал, який представляє собою лімітрофну форму універсальних цінностей. На певних етапах життєдіяльності суспільства, залежно від рівня його розвитку, мети і завдань, що воно ставить перед собою, можна спостерігати пріоритетність, домінування того або іншого виду ідеалу.

7. В межах синергетичної теорії суттєво переосмислено проблему критеріїв соціального прогресу. Показано, що останній являє собою ланцюг таких мутацій соціальної системи, за яких досягається певний ступінь реалізації деякого загальнозначущого ідеалу. Саме ступінь реалізації ідеалу і є критерієм переходу від менш "досконалого" до більш "досконалого" стану суспільства. Не може бути ніякого "об'єктивного" критерію соціального прогресу, незалежного від соціально-політичних ідеалів.

8. Розкрито положення про те, що розвиток суспільства породжує різні можливості в співвідношенні соціального порядку і хаосу: політичні ідеали, які абсолютизують соціальний порядок, приводять до появи різних видів тоталітаризму (комуністичного чи нацистського). Політичні ідеали, що перебільшують хаос (свободу), ведуть до анархізму. А ідеали, засновані на синтезі соціального порядку і свободи, породжують можливість побудови соціальної правової держави.

9. Розглянуто принцип граничності відповідно до функціонування політичного ідеалу в суспільній свідомості. Спираючись на принципи синергетичної теорії, обґрунтовано вибір політичного ідеалу як універсального механізму розвитку соціальної системи.

10. Досліджено механізм вибору того чи іншого політичного ідеалу окремою особистістю та соціальною групою, механізм функціонування політичного ідеалу, що є дієздатним у двох відношеннях — як стимулятор задуму, політичної моделі та її здійснення і як свідчення її невдачі.

11. Показано, що в умовах політичної модернізації політичний ідеал являє собою артефакт (тобто штучне утворення), він спеціально "виготовляється" владою і при цьому використовується нею для досягнення певних задумів і цілей.

12. Дістало подальший розвиток положення про те, що складність проблеми вибору політичного ідеалу може бути визначена не стільки різноманіттям ідеалів, скільки наявністю ідеалів помилкових і істинних. Помилковий ідеал — той, що об'єктивно веде до руйнації й особистості, і суспільства. Істинний ідеал — той, що дозволяє людині удосконалювати саму себе і намагатися зробити світ чистішим, світлішим, добрішим.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дослідження, проведене дисертантом, являє собою розробку певних філософсько-політологічних моделей політичного ідеалу, котрі можуть послужити як основою для формування політичних програм, так і орієнтирами політичної діяльності. Висновки, отримані в результаті дослідження, а також зібраний дисертантом матеріал можна використати як базу для подальшого вивчення проблем розбудови політичного ідеалу, у процесі викладання соціально-політичних дисциплін, розробки курсів лекцій з політології, соціальної філософії, історії.

Висновки та аргументації дослідження можуть знайти своє застосування при експертних оцінках ситуацій, пов'язаних з аналізом сучасних політичних процесів.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження та його матеріали доповідалися на II Українському Конгресі філософів (червень 1995 р.), на наукових семінарах кафедри соціології, соціально-політичних відносин та права Вінницького технічного університету, засіданнях Філософського товариства м. Вінниці, кафедрі філософії гуманітарних наук Національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедрі філософії Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Основні ідеї роботи апробувалися також у процесі читання лекційного курсу "Історія розвитку соціально-політичної думки" з теорії соціально-політичних відносин на кафедрі соціології Вінницького державного технічного університету. Основні результати дослідження були використані для підготовки докладів та виступів на Міжнародній науково-практичній конференції "Політика і влада" (Запоріжжя,1993); науково-методичній конференції "Методологические проблемы инженерной деятельности (Винница,1993); міжнародній науково-практичній конференції "Шляхи підвищення ефективності підготовки педагогічних робітників" (Бар,1993); республіканській науково-практичній конференції "Етика управління та сучасний менеджмент" (Запоріжжя,1995); міжнародній конференції з проблем стародавньої грецької філософії "VII Арістотелівські читання" (Маріуполь,1996); міжнародній конференції з проблем стародавньої грецької філософії "VIII Арістотелевські читання" (Маріуполь, 1998); філософських читаннях пам'яті П. Копніна (Київ,1996); міжнародній конференції, присвяченій 400-річю від дня народження Рене Декарта (Київ,1996); 4-й міжнародній науково-практичній конференції "Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання" (Київ,1997). “Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти” (Вінниця, 1998); Всеукраїнському науково-практичному симпозіумі “Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку”(Київ, 2000); Республіканській науково-методичній конференції “Гуманітарна культура менеджера XXI століття (Запоріжжя, 2000) тощо. Більшість з цих виступів опубліковано повністю чи у вигляді тез.

Розробка теми дисертації в основних розділах здійснювалась як виконання держбюджетних тем 90-Д-190 та 90-Д-209 за результатами розробки яких підготовлено до опублікування колективну монографію.

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 2-х індивідуальних монографіях, 38 статтях у наукових журналах й збірниках наукових праць загальним обсягом 60, 9 д.а., з яких 23 — у наукових фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 413 сторінок складається із вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (485 найменувань, 30 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність і стан проблеми дослідження. Обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, її хронологічні межі та структура, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються новизною і у вигляди тез виносяться на захист. Визначаються предмет і об'єкт дослідження, основні цілі й завдання, викладаються методологічні засади, показується теоретична і практична значущість результатів дослідження, наводяться загальні дані про апробацію роботи тощо.

Зміст першого розділу “Політичний ідеал: концептуальний вимір” в значній мірі обумовлений тим, що в сучасній науковій літературі не існує єдиної концепції політичного ідеалу. Дисертант показує, що під політичним ідеалом можна розуміти і форму державного правління, і форму державного устрою, і певний політичний режим. У дане поняття можна включити також і особистість державного діяча, вихід із певної політичної ситуації тощо. Тобто, поняття "політичний ідеал" досить ємне за своїм змістом. Тому, як основне для всіх подальших міркувань, дисертант пропонує своє визначення політичного ідеалу як особливого типу мети, конструктивного елементу утопічної свідомості, що пов'язаний з системою поглядів та уявлень, які можуть конструюються технологічно, про найбільш досконалу форму держави, атрибути політичної влади, що відбивають “зняття” у свідомості суб'єкта об'єктивних протиріч, стосовно його корінних інтересів та потреб.

Історичний аналіз еволюції політичного ідеалу, ставить, на погляд дисертанта, завдання проведення класифікації політичних ідеалів. Дисертантом виділяються наступні основи класифікації політичного ідеалу:

а) за суб'єктом ідеалу — у якості його виступають особистості, групи, історичні спільності людей. У цьому випадку можна виділити особисті, групові, національні і класові політичні ідеали.;

б) за об'єктом ідеалу. Оскільки предметом дослідження є механізм вибору ідеалу політичного, то об'єктом ідеалу може бути особистість політичного діяча, певна форма державного устрою, державного правління, певний тип політичного режиму тощо.

в) за спрямованістю інтересів суб'єкта. Така класифікація зазвичай застосовувалася лише до політичних ідеалів класового суспільства. Вона являє собою розподіл ідеалів у залежності від відповідності інтересів суб'єкта до об'єктивного перебігу розвитку людського суспільства.

г) за формою відбиття. У залежності від форми відбиття об'єкта — політичні ідеали можуть підрозділятися на повсякденні і теоретичні (концептуальні). Перші являють собою нерозвинену форму ідеалів, що, як правило, є стихійно складеною сукупністю психологічних утворень ( наприклад, народні вірування). Теоретичні, або концептуальні ідеали, є результатом теоретичного осмислення повсякденних ідеалів або ж свідомого формування цілісного образу майбутнього на основі якоїсь концепції державного устрою. Даний ідеал виводиться з певних теоретичних принципів і являє собою продукт високого теоретичного аналізу.

Специфічною особливістю політичного ідеалу є те, що він найбільш динамічний у порівнянні з іншими ідеалами. Формуючись в лоні уявлень про політику, він в значній мірі відбиває і її вади, тому що у своїй основі політика в меншому ступені пов'язана із питаннями справедливості, ніж із питаннями влади; безпосередня мета політичної дії — загальне благо — може підмінюватися іншою метою — зберіганням і посиленням власної влади політика. Разом з тим, на думку дисертанта, політичний ідеал сьогодні повинен бути життєвим і максимально довгостроковим, щоб являти собою основу виходу із соціально-політичної кризи суспільства, тому що лише те суспільство може домогтися і домагається успіхів в економічних, соціальних, політичній сферах, що сповідує систему усталених цінностей, у тому числі політичних ідеалів, що з необхідністю породжує проблему з'ясовування умов сталості й ефективності політичного ідеалу в суспільній свідомості.

Підкреслено, що значимість того або іншого політичного ідеалу багато в чому визначається його функціями, сутність котрих і донині залишається в числі дискусійних. Дисертант виділяє наступні найважливіші, на його погляд, функції політичного ідеалу: гносеологічну, (теоретико-пізнавальну), методологічну, критичну, світоглядну, інтегративну, функцію моделювання, прогнозування міри об'єкта, оціночну, програмну, прикладну.

В першому розділі піднімається проблема співвідношення плюралізму політичних ідеалів з мірою їх істинності, котра є одним з основних критеріїв при їх оцінці як із погляду відповідності дійсності, так і з погляду їхньої дієвості, функціональності й ефективності. Підкреслено, що в історії філософсько-політичної думки ідеал ототожнювався з істиною. Тому вчення про ідеал не могло розвиватися. Разом з тим, ідеал зв'язаний з політичною істиною, знаннями, світоглядом носіїв ідеалу. Політична істина — це адекватне відображення нашими знаннями навколишньої політичної дійсності але сам по собі ідеал не є істина: ідеал є точне уявлення про бажану зміну реальності, відповідність знання суб'єкту, тому що він дає нам картину світу не таким, який він є, а яким він повинний бути відповідно до нашого бажання. Люди втілюють у життя не істини знання, а ідеали, що виражають бажання соціальних груп. І можна не дивуватися тому, що маси людей усупереч науковим знанням і здоровому глузду приймали комуністичні чи нацистські ідеали і сприяли створенню тоталітарних суспільств.

Дослідження вибору та втілення політичного ідеалу в процесі історичної еволюції ставить, на погляд дисертанта, цікаву проблему, пов'язану з визначенням меж його існування у суспільній свідомості. Показовим є і те, що усі види діяльності, як матеріальної так і духовної, безпосередньо пов'язані з постійною боротьбою за чи проти тих або інших меж. Дисертант вважає, що принцип граничності відноситься і до функціонування політичного ідеалу. Межа, стосовно досліджуваної проблеми, означає не стільки завершення процесу функціонування даного політичного ідеалу взагалі, скільки межу можливості його функціонування на певному етапі, зокрема, в залежності від певних причин. Політичний ідеал, тим самим, дієздатний немов би в двох відношеннях — як стимулятор задуму політичної моделі і її здійснення і як свідчення її невдачі. Якщо модель реалізується, відпадають її потенційно можливі перетворення, зникає й ідеал. Якщо ж цього не відбувається, виявляється потенційний політичний ідеал, але зникає тоді сама політична модель.

В розділі обґрунтовано положення про те, що політичний ідеал у даний час може мати максимально-творчий національний масштаб, звідси і роль єдиної національної ідеї, національної мрії, ідеології, політичної віри, навіть міфу у процесі його формування. Проте в Україні національна ідея поки що не розроблена, незважаючи на існування національної історії, національних традицій, національних інтересів. Тому дисертант припускає, що на певному етапі історичного шляху держави дану роль може виконувати політичний ідеал. Розкривається роль державної ідеології, національної мрії, політичної віри та політичного міфу на сучасному етапі розвитку українського суспільства, та їх координаційні і субординаційні зв'язки з політичним ідеалом.

У другому розділі “Античні коріння політичного ідеалу та його втілення в умовах середньовіччя” чільна увага автора зосереджена на світоглядних основах зародження політичного ідеалу в античності. На думку дисертанта, зародження політичного ідеалу можливе лише на рівні рабовласницького суспільства. До цього періоду (VII ст. до н.е.) відноситься виникнення першого з відомих ідеалів суспільного устрою - античного ідеалу "золотого віку", того часу, коли люди жили щасливо і безтурботно, у повній гармонії з природою. З'ясовано, що тією формою, з якою грецька думка пов'язувала уявлення про нормальний державний устрій, була невеличка община. Тому ідеал досконалої автаркії — самодостатньої і незалежної общини, став домінувати в політичній думці Стародавньої Греції.

Дисертант виділяє три основні проблеми, що нерозривно пов'язані з політичним ідеалом Стародавньої Греції, котрі виникли ще з початків грецької філософської думки і сьогодні все ще зберігають свою актуальність. Це проблема справедливості, із якої згодом виросло вчення про право; проблема влади, із якої згодом виросло вчення про державу; проблема особистості, що спочатку була проблемою філософською, а потім стала юридичною, переплітаючись із проблемами влади і права.

У піфагорійців можна виявити перші в історії філософії зародки комуністичного ідеалу, суть якого полягала в тому, що заради вчинення єдності в державі повинна установитися спільність майна. Тільки при такій спільності майна може установитися та гармонія інтересів, що потребує піфагорійський ідеал. Їхні погляди зробили значний вплив на багатьох наступних грецьких мислителів — Сократа, Платона та інших.

Основною заслуга софістів було те, на думку дисертанта, що вони намітили основні лінії природно-правової доктрини. У цілому софістика не змогла створити суцільний політико-державний ідеал, обмежившись "егоїстичним ідеалом" деспота. Софісти висловили ідею про договірний устрій держави.

Досліджено, що свій перший класичний вираз ідеал досконалої автаркії одержав у Сократа . Базуючись на ідеях софістів, Сократ приходить до більш раціональних висновків: він проголошує єдність особистості і держави, але засноване на свідомому підпорядкуванні людини розумним законам. Але Сократ лише концептуально обмежився визначенням загальних основ політичного ідеалу, фундамент якого заклав із принципу законності, "правління знаючих" і природного підпорядкування їм в ім'я вищої досконалості.

У другому розділі дисертант детально аналізує також принципи побудови ідеальних держав Платона та Аристотеля. З'ясовано, що Платон визначає структуру своєї ідеальної держави, указуючи на три характерних подробиці: розподіл на класи, організація виховання, спільність майна. Закладає в основу побудови ідеальної держави принцип поділу праці. Кругообіг державних форм складає зміст концепції Платона, що за своєю формою, поданою в "Державі", є критикою перекручених форм державного устрою.

У Арістотеля вперше з'являється чітке уявлення про ідеал як про недосяжну мету. Він пропонує розглядати ідеал як кінцеву мету, що не може служити засобом для чого б то не було. У противагу Платонові, вводить у свій ідеальний устрій приватну власність, тому що в сучасному йому суспільстві приватна власність пов'язана з найкращою організацією господарства. У своїй праці "Політика" він розвиває свій політичний ідеал через принципи державного устрою вважаючи, що якщо держава з'єднує в собі різнорідні елементи сім'ї, общини й окремих осіб, то державний устрій є ні що інше як порядок співвідношення цих елементів, їхня органічна форма. Щоб уникнути причин, що руйнують суспільство, він пропонує поставити на чолі держави "середній клас", а найправильнішою формою держави він називає "політією". Сама "політія" ѕ це змішання олігархії і демократії, а всі інші форми є відхиленням від нормального в його розумінні.

У Римській державі формування і розвиток політичного ідеалу проходили, по двох напрямках: "офіційному" ѕ у політико-правовій і філософській думці і "неофіційному" ѕ у практиці стихійних повстань народних мас проти римського панування. Дві найбільше відомі філософські школи ѕ епікуреїзму і стоїцизму, ѕ взяли на себе завдання пошуку нових суспільно-політичних орієнтирів. Досліджено, що стоїки, як і епікурейці, не давали розгорнутого уявлення про ідеальне суспільство, бо вироблення планів перебудови суспільства суперечила самим основам стоїчної філософії. У цілому, не давши чіткої політичної доктрини, епікуреїзм і стоїцизм у Римській імперії затвердили універсальну для тієї епохи ідею нездатності людини своїми власними силами встановити справедливість у суспільстві, настрої песимізму і розпачу, сподівання на волю Бога, що саме по собі визначило подальшу еволюцію політичного ідеалу, його подальшу трансформацію в ідеал релігійний.

Дисертант вважає, що протягом IV-V сторіч у розумінні ідеалу відбувається два стрибки. Іудеохристиянство прагне до земного здійснення ідеалу, раннє християнство піднесло тисячолітнє царство на небо, Августин – відсовує кінець світу в невизначене майбутнє, робить акцент у розумінні християнського ідеалу на його земну основу. Фома Аквінський завершує трансформацію релігійного ідеалу, зберігає основу ідеї Августина про два гради, про моральне верховенство граду небесного.

У другому розділі докладно проаналізовано ціле віяло "допоміжних" ідеалів, які конструює і розкриває церква для свого зміцнення насамперед для світських феодалів і для селян. На погляд дисертанта, вони являють собою не стільки ідеали політичного устрою, скільки ідеали особистості, що "підв'язані" до вже існуючого релігійного ідеалу. Ідеал лицарства був призначений для світських феодалів і сформувався в Х-ХI сторіччях. Даний ідеал був похідним від ідеалу суспільного устрою, що сформулював Августин. Намагаючись використовувати другий стан у боротьбі за своє світове панування, церква висуває ідеал "христова воїна". Конкретний зміст цього ідеалу формується, уточнюється і реалізується під час перших