ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кравченко Валентина Олександрівна

УДК 81’373.23

Антропонімія надазовських греків

у її відношеннях з українською та російською антропоніміями

Спеціальність: 10.02.15 – загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Отін Є.С.,

завідувач кафедри загального мовознавства та

історії мови Донецького національного

універститету

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук

Желєзняк І.М.,

головний науковий співробітник відділу

термінології та ономастики Інституту

української мови НАН України

кандидат філологічних наук

Познанська В.Д.,

доцент кафедри української мови

Донецького національного університету

Провідна установа – Луганський державний педагогічний

університет ім.Тараса Шевченка, кафедра

української філології та загального мово_

знавства

Захист дисертації відбудеться “ 28 ”  травня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 по захисту дисертацій Донецького національного університету за адресою: 83055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24 (кімн. 309).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24.

Автореферат розісланий 25 квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради д. філол. н., проф. М.Г.Сенів

Загальна характеристика роботи

Необхідність багатоаспектного вивчення ономастичної спадщини, що становить невід’ємний атрибут лексичної системи кожної національної мови, обґрунтована у працях багатьох дослідників, оскільки онімна лексика акумулює матеріальний, культурний, історичний досвід суспільного середовища, в якому вона зароджується і функціонує. У зв’язку з цим великого значення набуває наукове осмислення особливостей ономастикону усіх народів, що проживають на території України, зокрема малих етнічних груп населення, для яких проблема збереження культури і мови особливо актуальна. Один із таких етносів – греки. Переселившись із Криму понад двісті років тому, вони компактно оселилися у Північному Надазов’ї і заснували м.Маріуполь і 20 поселень поблизу нього.

Надазовські греки розрізняються за мовною ознакою. Частина їх користується кримськорумейським наріччям (близьким до північних діалектів новогрецької мови), інші – урумським наріччям, яке належить до тюркської групи мов. Етноніми “румеї” й “уруми”, що відповідають цим групам, мають спільне походження – від назви Візантії як нового Риму і столиці Східно-Римської імперії ?пмз – ?им. Мовна ситуація Надазов’я повторила загальну картину розселення греків громадами у Криму, оскільки нові села засновувалися вихідцями із кількох кримських поселень і їх мова була зрозумілою для спілкування всіх мешканців. Нині і уруми, і румеї називають себе “греками”, а свою мову – “грецькою”..

Румейське й урумське наріччя неоднорідні і складаються з говірок, на кожній із яких спілкуються мешканці кількох сіл. Румейське наріччя представлене п’ятьма говірками (за загальноприйнятою класифікацією І.І.Соколова). О.М.Гаркавець – дослідник урумського наріччя – вважав його самостійною мовою і виділив у ньому чотири “опорних” говірки залежно від зменшення в них кипчацьких і зростання огузьких елементів. Водночас мова урумів “відрізняється надзвичайно міцним грецьким субстратом, який охоплює всі її структурні рівні” (О.М.Гаркавець), а говірки румейського наріччя характеризуються наявністю значної кількості тюркізмів, що є результатом “етнічної двомовності, яка існувала в румеїв у Криму” (А.О.Білецький). Після переселення греків до Надазов’я, уже в нових умовах, виникає дуже сильна “румейсько-російська і меншою мірою румейсько-українська двомовність” (А.О.Білецький). Аналогічно складається й урумсько-російська (урумсько-українська) двомовність.

Мовна ситуація, пов’язана з греками-румеями і греками-урумами, знаходить відбиток в ономастиконі. Онімний простір надазовських греків досліджений, здебільшого, в топонімічному аспекті (див. роботи Є.С.Отіна). Антропонімний пласт залишається поки що маловивченим, що зумовлює актуальність теми нашого дослідження. У роботах окремих авторів (В.І.Григорович, Ф.О.Браун, С.Г.Ялі) трапляються згадки про прізвища нащадків кримських переселенців і прізвиська, які побутували серед них. Тлумаченню деяких грецьких прізвищ присвячено публікаціі М.М.Токія, С.К.Теміра і М.Х.Хороша. Однак ці статті є переважно науково-популярними.

Антропонімна система як одна з підсистем національного ономастикону є чи не найблагодатнішим матеріалом для реалізації й застосування одного із найбільш перспективних напрямів сучасного мовознавства – етнологічного підходу до вивчення мовних явищ. Система іменування людей упродовж віків зберігає сліди давньої духовної культури і в той же час швидко, жваво реагує на зміни зовнішнього укладу життя певного соціального середовища. Якщо у вивченні антропонімії України досягнуто значних успіхів (С.П.Бевзенко, Л.Л.Гумецька, О.Д.Неділько, І.Д.Сухомлин, М.Л.Худаш, П.П.Чучка та інші), проведено антропонімічні дослідження в окремих історичних областях і етнологічних зонах – у південно-східній Україні (В.Д.Познанська), в Закарпатті (П.П.Чучка), Бойківщині (Г.Є.Бучко), Лемківщині (С.Є.Панцьо), Буковинському Подністров’ї (Л.О.Тарновецька), Рівненщині (Я.О.Пура) і т.д., то регіон грецького Надазов’я у цьому відношенні залишається невивченим, по ньому навіть не було зібрано відповідного фактичного матеріалу. Окремі спроби тлумачення деяких прізвищ не розв’язують проблеми, оскільки антропонімний матеріал слід розглядати в комплексі, у взаємозв’язку всіх його підсистем і компонентів. Усебічне вивчення регіонально-етнічної антропонімії (етимологія, лексико-семантична і структурно-словотвірна характеристика) дозволяє виявити специфічні особливості національної антропонімної системи греків і ознаки, які пов’язують її із загальною антропосистемою онімного простору України. У цьому полягає наукова новизна дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими темами. Робота пов’язана з науковою темою кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету “Ономастикон (топонімія і антропонімія) надазовських греків: походження, історія розвитку, сучасний стан”. Шифр теми 99-1/вв, 39.

Таким чином, об’єктом нашого дослідження є антропонімія греків Північного Надазов’я. Предметом дослідження слугували сучасні прізвища, родові та індивідуальні прізвиська греків-румеїв і греків-урумів. Матеріал для дослідження прізвищ дібраний із архівних записів Маріупольського грецького суду (ревізькі реєстри 1782, 1795рр.), актових книг відділів ЗАГСу, телефонних довідників, маріупольських газет “?спнпт” (“?ронос”), “Ильичевец”, “Приазовский рабочий”, а також анкетних відомостей. Шляхом анкетного опитування було зібрано родові й особові прізвиська греків. За спеціально розробленою програмою зафіксовано 2546 антропонімів (1226 прізвищ, 885 родових прізвиськ, 435 особових прізвиськ) у 23 населених пунктах компактного проживання надазовських греків.

Метою дисертаційної роботи є дослідження і лінгвістичний опис (структурно-семантична характеристика, етимологія, етіологія) сучасної антропонімії греків Надазов’я у її відношеннях з українською і російською антропоніміями. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження було поставлено такі завдання:

1) виявити лексичну базу антропонімного матеріалу, визначивши таким чином лексичні джерела регіонально-етнічної антропонімної системи в цілому і часткових підсистем – прізвищевих іменувань, родових прізвиськ, особових прізвиськ;

2) визначити лексико-семантичні групи антропонімів і кількісне співвід-ношення цих груп у межах місцевого антропонімного фонду;

3) виявити продуктивні типи антропонімної номінації, основні семантичні моделі іменування людей;

4) визначити і описати основні способи творення урумських і румейських антропонімів;

5) встановити найтиповіші для досліджуваної національної антропонімії словотвірні типи прізвищ;

6) дослідити територіальне розгалуження прізвищ, розповсюдження антропо-німних основ і формантів;

7) простежити вплив української і російської антропонімних традицій на формування антропонімікону надазовських греків;

8) виявити співвідношення прізвищ, родових та індивідуальних прізвиськ у національній антропонімній системі та їх роль у називанні людини;

9) увести до наукового обігу новий фактичний матеріал, зібраний на необстеженій раніше території.

Мета і завдання дослідження, а також специфіка аналізованого мовного об’єкта визначили вибір методів наукового аналізу: описового, зіставно-порівняльного, лінгвогеографічного, статистичного.

Наукова новизна дисертаційної роботи зумовлена тим, що вперше об’єктом комплексного аналізу стала антропонімія греків Північного Надазов’я. Здійснено збір антропонімного матеріалу в румейських і урумських населених пунктах, створено картотеку не лише прізвищ греків, зафіксованих документально, але й вуличних прізвищ, індивідуальних прізвиськ, що функціонують на побутовому рівні. Зібраний фактичний матеріал був підданий лінгвістичному вивченню: проведено лексико-семантичний і структурно-словотвірний аналіз антропонімів, з’ясовано їх етимологію й етіологію, встановлено вплив української й російської антропонімних систем на грецьку. Усе зазначене є особистим внеском дисертанта у розробку цієї проблеми.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що репрезентований у ній фактичний матеріал і наукові висновки можуть використовуватися для подальших розробок проблем регіональної антропонімії, особливо тих регіонів, де в антропонімії виявляється взаємодія різноструктурних мов, а також для подальшого вивчення таких питань, як семантика і склад антропонімної одиниці, диференціація ролі суфіксального форманта на антропонімному й апелятивному рівнях, творення семантично нових одиниць, процеси онімізаціі і трансонімізації.

Практична цінність роботи полягає у тому, що фактичний матеріал, поданий у ній, може використовуватися при укладанні різного роду антропонімних словників, зокрема словника прізвищ і прізвиськ греків Надазов’я. Прізвищева картотека може увійти до складу фундаментального словника антропонімії України. У вузівській практиці матеріал дисертації може бути використаний у розробці спецкурсів з ономастики, антропоніміки, соціолінгвістики, етнолінгвістики та лінгвокраєзнавства.

Апробація матеріалів дослідження. Результати дослідження доповідалися і обговорювалися на підсумкових наукових конференціях Маріупольського гуманітарного інституту (1998-2001рр.), на засіданнях міжвузівського ономастичного семінару при кафедрі загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету, на міжнародній науково-практичній конференції “Донбас і Приазов’я: Проблеми соціального, національного і духовного розвитку” (Маріуполь, 1993).

Структура дисертації. Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної наукової літератури і лексикографічних джерел.

Повний обсяг дисертації – 207 сторінок, текстова частина викладена на 187 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність роботи, визначаються мета і завдання, подаються джерела фактичного матеріалу і методи його аналізу.

Перший розділ дисертації “Лексико-семантична характеристика прізвищевої системи греків Надазов’я” присвячений опису семантичних типів прізвищ урумів і румеїв. В антропоніміці традиційно проводиться дослідження прізвищ за семантикою антропонімотвірних основ (див. праці О.М.Селіщева, О.В.Суперан-ської, М.В.Бірила, Ю.К.Редька, М.Л.Худаша, П.П.Чучки, Л.М.Щетиніна та інших), встановлюються лексико-семантичні групи згідно з доантропонімним значенням словотвірних основ. В.А.Никонов вважав, що “семантика (значення, смисл) прізвища інша, ніж її основа”, і пропонував класифікувати прізвища за мотивами, покладеними в основу антропонімної номінації. Проте не варто відкидати той факт, що саме етимологія прізвищ, яка відтворює їх лексичну основу, у багатьох випадках визначає мотивацію іменування. Це стосується насамперед прізвищевих антропонімів з прозорою внутрішньою формою, тих, у яких “зрозумілі словотворча розчленованість і словотвірне значення, що зберігає напрям номінації та ознаку, яка покладена в основу називання” (В.І.Кодухов). Беручи до уваги вищесказане, вважаємо за доцільне здійснювати опис прізвищ за лексичними основами та їх значенням, які відображають і ознаки первинної номінації. Класифікація прізвищ за їх первинною семантикою проводиться нами з урахуванням “принципу антропонімічної ймовірності” (Л.М.Щетинін). Аналізований фактичний матеріал свідчить, що семантичні типи прізвищ греків відповідають більшості ареальних, національних антропонімій. Специфіка виявляється у ступені продуктивності різних типів, у їх кількісному співвідношенні.

За характером лексичної основи всі прізвища греків пов’язані з онімною лексикою та різноманітними семантичними групами апелятивів. Прізвища відонімного походження беруть початок від власних імен і топонімів. Відіменні прізвища в урумському каталозі прізвищ складають 17,6%, у румейському – 14,6%. До першої (найчисленнішої) підгрупи відіменних прізвищ урумів відносяться календарно-іменні (51,7%). Характерною особливістю цих прізвищ є те, що всі вони походять від “паспортних” варіантів власних особових імен: Васи?льєв, Данило?в, Кири?лов, Миха?йлов і т.д. У прізвищевій номінації не брали участі гіпокористичні, квалітативні варіанти імен, які активно використовувалися в українській та російській прізвищевих системах. Унаслідок цього календарно-іменні прізвища урумів загалом становлять не більше 9%, у той час як серед російських і українських прізвищ їх близько 50%. Румейські календарно-іменні прізвища, на відміну від урумських, походять і від національних варіантів імен (Йо?рка, Йо?ркіц, Тріфо?, Тоду?ров), серед яких найбільш варіантним виявилося ім’я Костянтин – від нього утворено 6 прізвищ: Константи?нов, Костама?н, Костанда?, Костані?ц, Кості?ц, Кусти?. Друга підгрупа відіменних прізвищ урумів та румеїв (відповідно 22,3% та 13,5%) пов’язана за походженням з власне грецькими традиційними загальнохристиянськими та відпрізвиськовими іменами: Зогра?фов, Кір’я?зієв, Ле?фтеров, Паніо?тов, Пе?фтієв, Папа?кін, Ставрино?в і т.д. До третьої підгрупи належать прізвища, які походять з тюркських імен, що побутували серед греків-християн у Криму, а також у перші десятиріччя надазовського періоду їх життя (про це свідчать ревізькі реєстри Маріуполя 1782, 1795рр., де зафіксовано чоловічі імена Асланъ, Б’ята, Бабашъ, Бурлай, Олмезъ, Сеферъ, Тохтамишъ, Хонахбей та ін.). У більш пізній період іменник греків складався уже виключно з канонічних християнських імен, внаслідок чого прізвища Асла?нов, Біа?тов, Бабашо?в, Челпа?нов, Яша?ров та ін. перестали усвідомлюватися самим етносом як відіменні. З тюркськими іменами пов’язані 47,4% відіменних прізвищ румеїв та 26% прізвищ урумів.

Відтопонімні прізвища у греків нечисленні і становлять 2,4% від загальної кількості прізвищ в урумів та 1,7% у румеїв. Непродуктивність топоантропонімів у регіоні грецького Надазов’я зумовлена общинним розселенням греків у Криму і Надазов’ї та їх міграційною пасивністю. Відтопонімні прізвища представлені двома типами: 1) абсолютними топонімами в антропонімній функції (АТАФ): Бахчисара?й, Ма?нгуш, Улакли?, Чермали?х; 2) відтопонімними дериватами катойконімного типу з суфіксами -лі, -лу: Бельбеклі?, Камаралі?, Мангушлу?, Шамлі? та ін. Цей тип “обслуговує”, в основному, прізвища урумів.

Прізвиськові прізвища відапелятивного походження посідають основне місце як у румейській картотеці прізвищ (83,7%), так і в урумській (80%). Апелятивні лексеми, що забезпечують прозорість внутрішньої форми прізвищ, належать до різних лексичних груп і дозволяють виявити зв’язок людини, людської діяльності з категорією речей навколишнього світу, бо всі прізвиська почерпнуті зі сфери конкретних уявлень про світ, що оточує людину. У прізвищевій антропонімії греків відображено характеристику людини за зовнішніми та внутрішніми рисами, професією, соціальним та сімейним станом, національною приналежністю, місцем проживання. У так званих „портретних” прізвищах реалізуються мотиви номінації, які сприймаються зором та вказують на колір волосся, шкіри, зріст, особливості будови тіла, фізичні вади та ін.: Ахба?ш ‘світлоголовий’, Балаба?н ‘величезний’, Галба?й ‘товстий’, Кіо?р ‘сліпий’, Саги?р ‘глухий’ і т.д. Вони складають 22,5% від усіх урумських прізвищ та 22,8% – румейських. Дещо поступаються у кількісному відношенні прізвища, що відображають моральні якості людини, її розумові здібності: Делі? ‘ненормальний’, Агирба?ш ‘тугодум’, Зипі?р ‘дурень, бовдур’, Тарама?н ‘грубий’, Дулумбаджі? ‘нечема’, О?хмуш ‘освічений’.

Одну з найчисленніших груп складають „професійно-посадові” прізвища, які дають уявлення про основні види занять та діяльність греків у період формування прізвиськ: Авджі? ‘мисливець’, Балджі? ‘пасічник’, Демерджі? ‘коваль’, Куркчі? ‘хутровик’, Тикіджі? ‘швець’, Туварчі? ‘чередник’, Халаджі? ‘лудильник’ і т.д. Професія людини як номінаційно актуальна ознака лежить в основі 20% урумських та 13,6% румейських прізвищ.

Прізвища відетнонімного походження (Арме?н ‘вірменин’, Гуржі? ‘грузин’, Богда?н ‘волох’, Тата?р ‘татарин’ та ін.) нечисленні, оскільки уруми та румеї жили в етнічній самоізоляції і представники іншого етносу в їх общинних поселеннях траплялися нечасто. Також нечисленними є і прізвища, що характеризують іменованих за сімейним станом, родинними зв’язками, спорідненістю (Оксю?з ‘сирота’, Оге?й ‘нерідний син’, Оглу?х ‘приймак’, Шира?з ‘вдівець’, Чілібі? ‘брат жінки’).

Прізвиськові характеристики людини можуть ґрунтуватися й на образному порівнянні суб’єкта номінації з яким-небудь об’єктом (істотою чи неістотою). Метафоричне найменування здійснюється насамперед за допомогою назв різних представників фауни, які у мовній традиції виступають символами певних фізичних і моральних якостей. Зоофорні прізвища (Каци?ка ‘коза’, Коно?п ‘москіт’, Лаго? ‘заєць’, Лухтра? ‘півень’, Буга? ‘бик’) складають 9% від загальної кількості прізвищ румеїв і 2,9% – урумів.

Намагання знайти образну, метафоричну основу появи прізвиська не завжди результативні, оскільки “іменем могло стати будь-яке слово, що позначає добре відомі предмети навколишнього світу, будь-яку деталь з матеріальної оболонки людини” (Л.М.Щетинін). Свідченням цього є різноманіття „предметних” антро-понімів, у яких відбито назви предметів матеріальної культури: знаряддя праці, інструменти (Волоні?ц ‘в’язальна спиця’, Калафа?т ‘конопатка’, Ца?пі ‘мотика’, Чі?ві ‘дерев’яний цвях’), предмети домашнього вжитку (Ясма?н ‘бурдюк для збереження вина’, Хаши?х ‘ложка’, Шамда?н ‘свічни?к’, Зимбі?ль ‘плетений кошик’), продукти харчування (Га?лла ‘молоко’, Махсма? ‘напій з проса’, Церахто? ‘перепічка’, Салма? ‘страва з рису’, Пача? ‘страва із баранячих ніжок’) та ін. Незважаючи на велику тематичну різноманітність прізвищ цього типу, вони складають у словниках прізвищ румеїв та урумів невелику кількість (відповідно 3,2% та 2,7%).

У складі прізвищ греків Надазов’я активно використовуються „колірні” компоненти: ах ‘білий’, хара ‘чорний’, сари ‘жовтий’, хизил ‘червоний’, ал ‘червоний’, ала ‘різнокольоровий’, кок ‘синій’. За допомогою колірного актуалізатора створюються бінарні та полінарні опозиції, що зумовлюють специфіку семантичної структури антропонімікону греків Надазов’я: Ахба?ш – Сариба?ш – Алаба?ш – Хараба?ш, Ахко?з – Хизилко?з, Ахма?н – Харама?н і т.д.

У другому розділі “Структурні особливості прізвищ греків Надазов’я” подається структурно-словотвірна характеристика прізвищ. Головна увага приділяється виділенню основних прізвищевих структурних типів, зумовлених взаємодією різномовних антропонімних систем, з’ясуванню способів утворення прізвищ. Хоча предметно-поняттевий зв’язок антропоніма з тим словом, від якого він утворений, є досить умовним, вважаємо за можливе розгляд антропоніма як похідної одиниці, яка відображає характерні для цієї лексичної групи способи творення і словотвірні моделі. Прізвища греків містять у своєму складі генетично різнорідні афікси, які не завжди мають безпосереднє відношення до утворення прізвища. Словотвірні процеси у прізвищах відбувалися на етапі їх становлення, тому етнічна двомовність греків, вплив на грецькі говори української та російської мов знайшли об’єктивний відбиток у дериваційно-морфемній структурі прізвищ надазовських греків.

В основі російськооформлених прізвищ греків лежить російська стандартна патронімічна модель з суфіксами -ов/-евєв), -інин). Цій моделі відповідає 34,5% урумських та 19% румейських прізвищ. Продуктивність патронімічних суфіксів неоднакова: як і в російському прізвищетворенні, “лідирує” суфікс -ов, який “за небагатьма винятками не мав ніякої іншої функції, крім функції утворення прізвищ” (Б.О.Унбегаун). Так, скажімо, серед урумських російськооформлених прізвищ 73% мають суфікс -ов, 22% – суфікс -евєв), 5% – суфікс -інин).

Слід зауважити, що у греків прізвища з російськими суфіксами створювались або переоформлялись за готовим зразком (згідно з канцелярськими стандартами) з метою нейтралізації етнічного характеру антропоніма та входження його до питомої російської моделі. “Прізвища, запозичені основи яких не увійшли до словників російської мови, якщо вони оформлені російськими суфіксами та входять до складу триєдиного найменування (ім’я, по батькові, прізвище), очевидно, також можуть вважатися російськими” (О.В.Суперанська).

Зрусифіковані прізвища відапелятивного походження виступають корелятами до “первинних”, природніх прізвищ-прізвиськ: Арабаджі? – Арабаджі?єв, Карако?з – Карако?зов, Делі? – Делі?єв, Балаба?н – Балаба?нов, Узу?н – Узу?нов і т.д. Русифікація грецьких прізвищ здійснювалася не тільки приєднанням російських прізвищевих суфіксів, але й зміною лексичної основи за рахунок виділення в них псевдосуфіксів. Зміна статусу фіналі грецького прізвища супроводжувалася переміщенням наголосу: джере?н > Дже?р-ин, айди?н > А?йд-ин, шашки?н > Ша?шк-ін і т.д.

Питома вага російськооформлених прізвищ у складі прізвищевих словників окремо взятих населених пунктів неоднакова. Найбільш продуктивною російська патронімічна модель виявилася в антропонімній системі урумських сіл Старобешеве (92,3% від усіх прізвищ) і Комар (76,6%), найнижчий показник – у Кам’янці (11,3%). У румейських селах кількісний показник коливається від 41,5% (Урзуф) до 7,3% (Сартана).

Українськооформлені прізвища греків за чисельністю (у румеїв 6%, в урумів близько 3%) поступаються російськооформленим, що пояснюється екстралінгвальними факторами: 1) перепис населення і записи актів громадянського стану раніше велися російською мовою; 2) греки користувались, в основному, російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування. Українізація прізвищ греків через посередництво патронімічних суфіксів за українськими стандартними моделями відбувалася двома шляхами: 1) шляхом приєднання одного з українських прізвищевих суфіксів до „грецької” основи; 2) шляхом „підгонки” фіналі грецького прізвища до української моделі.

Для безпосереднього приєднання до основи вживався формант -енко, який мав широкі сполучувальні можливості, оскільки “він поєднується з особовими іменами й відапелятивними прізвиськами, різними за семантикою, структурою і граматичною характеристикою” (В.Д.Познанська). Як відомо, -енко – один із найбільш продуктивних і найбільш характерних українських патронімічних формантів. Сполучення його з урумськими й румейськими основами – специфічне явище в антропонімії Надазов’я, що виходить за межі стереотипного уявлення про прізвища на -енко. “Це найтиповіші українські прізвища. Якщо вони й зустрічаються серед інших слов’янських народів, то переважно як прізвища українського походження” (Ю.К.Редько).

Прізвища на -ко, -ук, -чук частіше всього не є результатом морфологічного словотворення. Поява їх пов’язана з навмисною „переробкою” фіналей урумських і румейських прізвищевих одиниць: Афе?нко < Афе?нка, Бузовчу?к < Бузовчу?, Спруцкоґ < Спру?цку і т.д. Демінутивний румейський суфікс -іц прийняв українське звучання і написання у вигляді суфікса -ець. Тому в румейському антропоніміконі поруч із прізвищами Пахні?ц, Шебані?ц, Шерді?ц існують „українські” прізвища Пахне?ць, Шебане?ць, Шерде?ць і т.д.

Вплив російської та української прізвищевих систем на антропонімію греків викликав у ній існування гнізд із „різнонаціональними” прізвищевими одиницями від однієї твірної основи: Афе?нка, Афе?нко, Афе?нкін; Темі?р, Темі?ренко, Темі?ров; Шурда?, Шурде?нко, Шурдо?в і т.д. „Гібридні” прізвища – одна з основних особливостей прізвищевої антропонімії надазовських греків. Власне російські й українські прізвища (не лише за суфіксами, але й за лексичними основами), запозичені з російського та українського прізвищевих репертуарів, з’явилися у греків внаслідок різних причин, і перш за все – змішаних шлюбів.

Тюркськооформлені прізвища надазовських греків містять у своєму складі різні афікси, але далеко не всі з них мають безпосереднє відношення до утворення прізвищ. Власне прізвищевим словотворчим формантом є -оглу (-огло), який, сполучаючись із чоловічим іменем або прізвиськом, формує патронімічне найменування. Проте ця патронімічна модель непродуктивна і має місце тільки в румейському прізвищевому словнику: Іван-оглу?, Гаврил-оглу?, Голі-оглу?, Мелек-оглу?, Миски-оглу?, Семен-оглу?, Топозогло?.

Як відомо, в антропонімних системах різних мов “патронімічні утворення розвиваються за рахунок звичайних зменшувальних суфіксів, патронімічне значення яких є лише синонімічним варіантом, зумовленим коренем (найменуванням особи)” (Є.Курилович). У прізвищевому списку греків-урумів патронімічне значення вносять зменшувально-пестливі суфікси -чих (-чик) і -ш: Хасхачи?х ‘маленький Хасхач’ (хасхач ‘рак’) = ‘нащадок Хасхача’, Чи?бічик ‘маленький Чибіч’ (чебич ‘козел’) = ‘нащадок Чибіча’, Буга?ш ‘маленький Буга?’ (буга ‘бик’) = ‘нащадок Буга?’.

Тюркські суфікси в складі прізвищ греків, як правило, не є антропонімними, бо утворили не антропоніми, а апелятиви, які в непереоформленому стані онімі-зувалися для номінації людини. Але оскільки в онімах ці суфікси втратили своє первісне апелятивне значення і тільки формують звуко-літерну послідовність, за допомогою якої один антропонім відрізняється від іншого, то вважаємо за можливе виділити такі прізвищеві моделі у греків Надазов’я:

1. Модель із суфіксами -джі, -жі, -чі, -чу. Прізвища цієї моделі виникли внаслідок антропонімізації апелятивних найменувань осіб за професією, родом занять: Байталджі? ‘коновал’, Бояджі? ‘маляр’, Куюмджі? ‘ювелір’, Чапчахчі? ‘бондар’ і т.д. Непереоформлені прізвища з названими суфіксами складають найпродуктивнішу суфіксальну тюркську модель, якій відповідають 12% прізвищ урумів і 10% прізвищ румеїв від загальної їх кількості.

2. Модель із суфіксами -лі, -ли, -лу, яка представлена у двох своїх різновидах: 1) за формою і походженням прізвища є прикметниками із значеннями ‘що містить що-небудь’, ‘що володіє чим-небудь’: Балчихли? (балчих ‘бруд’), Ганджерлі? (ганджер ‘кинджал’), Маразлі? (мараз ‘хвороба’), Сачлі? (сач ‘волосся’); 2) відтопонімні деривати з цими суфіксами вказують на місце народження або проживання людини: Бельбеклі? ‘житель Бельбекаґ’, Бешевлі? ‘житель Бешева’, Мангушлу? ‘житель Мангуша’ і т.д. Незважаючи на різні допрізвищеві значення дериватів із суфіксами -лі, -ли, -лу, прізвищеві імена до первісних значень „байдужі”. Вони складають близько 3,5% у прізвищевому словнику урумів і близько 2% у словнику румеїв.

3. Модель із суфіксами -сиз (-сис), -суз, що зазначена в урумському антропоніміконі. Суфікс -сиз в загальних назвах дорівнює префіксові без- (в урумській мові префіксів немає). Хоча апелятивна привативна форма за допомогою цього суфікса утворюється практично від будь-якого іменника, онімізувалися поодинокі загальноназивні лексеми, внаслідок чого ця модель у прізвищевій номінації виявилася непродуктивною: Бурунсу?з ‘безносий’, Джанси?з ‘бездушний’, Хулахси?з ‘безвухий’ та ін.

4. Модель із суфіксом -ман, що служить для утворення іменників на позначення особи: Ахма?н, Бахма?н, Джелома?н, Сарахма?н, Ши?шман і т.д.

Решта суфіксів у складі відапелятивних прізвищ тюркського походження не такі регулярні: -джа (Сари?джа, Хараджа?), -тар (Бар’яхта?р, Балахта?р), -им, -м (Джани?м, Беди?м), -лек (Тишле?к).

Прізвища, оформлені власне грецькими (румейськими, новогрецькими) суфіксами, характерні для румейської антропонімії і відсутні в урумській. Перш за все виділяються прізвища з формантами -пуло, -іді, які „спеціалізуються” на передачі спадкової інформації – “нащадок того, кого названо твірним словом”: Алексо?пуло, Мавромато?пуло, Папандо?пуло, Козмірі?ді, Миросі?ді, Стефані?ді, Чакірі?ді і т.д. Проте ці патронімічні найменування складають незначну частину прізвищевого словника і пов’язані, в основному, з балканськими греками-волонтерами, які після закінчення Кримської війни оселилися поблизу Маріуполя.

У складі антропонімів патронімічного значення набувають і демінутивні суфікси -іц (Волоні?ц, Кукулі?ц, Кості?ц, Хавалі?ц, Пахні?ц, Тасі?ц), -акі (Бівера?кі, Кандела?кі, Ліка?кі), -ул (Ді?цул, Пі?чул, Ставру?л), найпродуктивнішим з яких є суфікс
-іц. Його містять 60% прізвищ, які походять від суфіксальних демінутивів.

Антропонімізувалися нечисленні румейські апелятиви, що мають суфікси -ас,
-ава: Псара?с, Сарава?с, Паца?ва, Пісса?ва. У деяких прізвищах апелятивні суфікси атрофувались, і таким чином пряма співвіднесеність оніма з іменем називним порушилася: Ма?гер, Ма?гера < рум. маєрас ‘кухар’; Цока?ло < рум. цукалас ‘гончар’.

Складні (неодноосновні) прізвища надазовських греків – практично всі тюркського походження (на 100% в урумів і 99,2% у румеїв) і є словами-зрощеннями, які відповідають тюркським моделям синтаксичного словотворення. В основі прізвищ-композитів лежать визначальні словосполучення двох типів: 1) прикметник + іменник, де обидва компоненти вжиті у початковій формі
(Adj1 + N1). Цій моделі відповідає 64% складних прізвищ урумів і 43,4% – прізвищ румеїв: Альяна?х < ал янах ‘рум’яна щока’, Алтинпара? < алтин пара ‘золота монета’, Хартаха?й < харт ахай ‘старий чоловік’, Чихаба?х < чий хабах ‘сирий гарбуз’. Особливо продуктивне сполучення з прикметниками на позначення кольору: Ахба?ш, Ахко?з, Кизилко?з, Сарба?ш, Харахурса?х, Хараха?ш і т.д.; 2) іменник + іменник
(N1 + N1). Це типова, характерна для тюркських мов ізафетна конструкція із закріпленими синтаксичними позиціями: препозитивність – означення, пост-позитивність – означуване. Означення і означуване залишаються незмінними – в називному відмінку: Балаба?ш < бала баш ‘дитина, голова’ Балака?й < бал акай ‘мед, чоловік’; Койба?ш < кой баш ‘вівця, голова’; Майхопа?р < май хопар ‘масло, шматок’ тощо. За цією моделлю побудовано 36% складних прізвищ в урумів та 56,6% – у румеїв. Фактичний матеріал свідчить, що для урумських складних прізвищ-зрощень продуктивною виявилась модель Adj1+N1, а румейський словник активніше використовував модель N1+N1. У композитних прізвищах обох типів позиції компонентів закріплені не тільки синтаксично, а й лексично. Найрегулярнішим постпозитивним компонентом виступає слово баш ‘голова’. Далі йдуть назви частин тіла, обличчя з препозитивними “колірними” визначниками.

Непохідні за структурою прізвища утворилися шляхом антропонімізації безафіксних апелятивів різних семантичних груп і складають п’яту частину в прізвищевому каталозі урумів: Давша?н, Кіо?р, Коссе?, Узу?н, Ягму?р та ін.

У третьому розділі “Родові прізвиська (вуличні прізвища) надазовських греків” визначається статус та роль родових прізвиськ у національній антропонімній системі, пропонується їх семантична та структурно-словотвірна характеристика.

Родові прізвиська греків Надазов’я – це особливий клас антропонімів, які інформують про приналежність людей до відповідного роду. Більш вдалим, на наш погляд, є термінологічне словосполучення “вуличне прізвище”, бо цей вид іменування людини, як і офіційне прізвище, є спадковим, незмінним, що передається від покоління до покоління за чоловічою лінією.

Вуличні прізвища не закріплені юридично й функціонують тільки на побутовому рівні, проте розглядати їх як певні другорядні найменування – означає закреслити їх традиційність та функціональну значущість. Тільки вуличні прізвища греків дають інформацію про істинну спорідненість їх носіїв. Наприклад, носії одного й того самого прізвища Михайлови (сел.Старобешеве) не є родичами, оскільки мають різні вуличні прізвища: ) Коло?с; 2) Мечиба?ш; 3)Фах; ) Тополо?л; 5) Сари?; 6) Харапча?н; 7) Хола?п; 8) Черліґ; 9) Чонту?х. У той же час носії одного й того ж вуличного прізвища , будучи представниками одного роду, можуть мати різні офіційні прізвища: Чалба?ш – Івано?ви, Ахко?зови (с.Комар), Кочка?р – Фе?дорови, Афе?нкіни (селище Старобешеве).

Активність вуличних прізвищ на побутовому рівні дуже висока, тому що вони адресно називають людину в умовах характерної для грецьких сіл однопрізвищевості, коли офіційне прізвище перестає бути самодостатнім розпізнавальним знаком. Старше покоління, як правило, загалом не користується офіційними прізвищами в повсякденному спілкуванні, вживаючи для адресного іменування об’єкта мовлення двочленну антропонімну формулу “вуличне прізвище + власне ім’я”. Не зафіксовані документально, вуличні прізвища не можуть бути фонетично незмінними з кількох причин: 1) деетимологізації антропоніма;
2) сприйняття антропоніма як знака у відриві від апелятивної лексичної основи;
3) трансформації антропоніма російсько-українським населенням відповідно до своїх національних особливостей артикуляції. Звідси одне й те саме вуличне прізвище в усному мовленні інформантів (мешканців одного й того ж селища) може побутувати у кількох фонетичних варіантах: Гь’оляме?й та Гь’ольомеґ; Думяно?с, Демяно?с та Димйано?с; Їлау?х, Їлаву?х та Ілаву?х; Танси?х та Танци?х тощо.

У вуличних прізвищ, як і офіційних, відсутній зв’язок з позначуваним об’єктом, проте вони мають зміст – віддзеркалюють іменування глави того чи іншого роду. Стосовно першого носія всі вуличні прізвища як первинні найменування були з прозорою семантикою і відповідали номінаційним потребам колективу – виділяли іменованого за об’єктивною характеристикою, а саме: а) за особовим ім’ям; б) за зовнішнім виглядом; в) за місцем проживання або народження; г) за родом постійних занять чи професією; д) за індивідуальними особливостями тощо.

Відіменні прізвиська у словнику родових прізвиськ урумів складають 10%, румеїв – 11,8%. Календарні імена увійшли до складу вуличних прізвищ, передусім, у вигляді національно-побутових варіантів особових чоловічих імен: Костачи?х, Костанджи?к, Кусти?ц, Кустанда? (від Костянтин), Димти?р, Димтирджи?к, Карадимти?р, Димитра?ка (від Дмитро), Танасі?ц (від Афанасій), Іспі?ра (від Спиридон) тощо. Вуличні прізвища походять також від чисто грецьких (Афе?нка, Лефте?р, Пефти?, Панайотчу?х, Папа?ка, Акри?т тощо) та тюркських чоловічих імен (Болат, Бабаш, Сифер, Ольмез, Аслан тощо ), які ще наприкінці XVIIIст. входили до іменника? надазовських греків. Відіменні вуличні прізвища неоднорідні за характером зв’язку з особовим ім’ям, що породило його. Одну групу складають прізвиська-патроніми, в яких патронімічне значення актуалізується за допомогою демінутивних суфіксів: -чих, -чух, -джик, (в урумів), -іц (у румеїв): Лазарчи?х, Панайотчу?х, Димтиржди?к; Танасі?ц, Якуві?ц, Яні?ц. Друга група прізвиськ з’явилась в результаті трансантропонімізації: Йо?рдан, Самої?л, Аме?т, Папа?ка та ін. Третю групу складають іменування складного типу, в яких особисте ім’я “дооформлене” визначенням хара: Харавеси?ль, Харапавло?, Харайорйу?, Харакузьма?, Харадимти?р тощо.

Відтопонімні вуличні прізвища нечисленні і в урумів (2,2%), і в румеїв (1,7%). Вони представлені відтопонімними дериватами з катойконімними урумськими суфіксами -лі, -лю (Камаралі?, Гюрджюлю?, Хримлі?) й румейським суфіксом -оту (Сартаньо?ту, Ялтино?ту, Чардахло?ту). Урумська антропонімна система складається і з родових прізвиськ-АТАФ: Дордоба?, Трапоза?н, Сома?, Запоро?з.

Вуличні прізвища відапелятивного походження складають основну частину родових іменувань греків-урумів (87,8%) та греків-румеїв (86,5%). Найбільша група прізвиськ відбиває різні ознаки зовнішнього вигляду того, кого називають: колір волосся, обличчя, очей, шкіри; зріст та особливості конституції; фізичну силу та слабкість; манеру ходити, одягатися тощо: Хараджа? ‘смаглявий’, Чаки?р ‘блакитноокий’, Чалі? ‘сивий’, Фах ‘дрібний’, Тупчи?к ‘недоросток’, Ку?нда ‘короткий’, Псири?к ‘слабкий, немічний’, Кь’отата?й “той, хто при ході відставляє зад”, Суслу “святково вдягнений” тощо. Таких родових прізвиськ в урумів 24,6%, у румеїв _,8%.

Риси характеру, особливості поведінки, манера мовлення та його зміст відбиті у 18,1% вуличних прізвищ урумів, у 11,1% вуличних прізвищ румеїв: Тока?л ‘дурний’, Канджи?к ‘хитрун’; Хизга?нч ‘скупий’, Тишле?к ‘той, що кусає’, Ца?нос ‘дурень’, Саха?в ‘недорікуватий’, Далбу?з ‘твердолобий’, Пельте?к ‘шепелявий’ тощо.

Із зовнішнім виглядом та якісною характеристикою людини найчастіше пов’язані й зоофорні прізвиська, питома вага яких у прізвиськовій номінації румеїв дещо вища, ніж в урумів (відповідно 12% та 6%). Семантична онімотвірна модель “nomina animalia > nomina personalia” в румейській прізвисько-родовій номінації відрізняється характером першої частини – nomina animalia. Як типова основа іменувань людини частіше зустрічаються назви свійських тварин в усіх їх вікових та статевих різновидах, наприклад: Хучха?р ‘баран-плідник’, Мунуха?р “кастрований баран”, Хурту?х “виснажений баран”, Така? “козел”, Арха?ч “кастрований козел”, Гарко? ‘бик’, Бгади?ця ‘бичок’, Миска?р “теля” тощо.

Строго об’єктивно основу мають родові прізвиська, що вказують на професійну діяльність іменованого: Бадра?х ‘костоправ’, Сапуна?с ‘миловар’, Їлхиджі? ‘табун-щик’, Налба?т ‘коваль’, Тиїсчі? ‘повстяр’. Серед урумських вуличних прізвищ на частку “професійно-посадових” припадає 10%, у румеїв їх вдвічі менше.

Досліджуваний матеріал свідчить про існування в урумів вуличних прізвищ, які базуються на такому специфічному матеріалі, як вульгарна лексика. “Непристойними” за своїм етимологічним значенням є такі прізвиська, як Сичха?х ‘обкаляний’, Осра?х ‘пердун’, Сійче?х ‘у кого не тримається сеча’, Сюкюллюкь’о?т ‘дірявий зад’ тощо. Існування “прикрих” прізвиськових імен підтверджує суб’єктивність антропонімів, бо на процес номінації ними об’єктів, а також їх функціонування впливає суб’єктивний фактор – воля та смак номінатора, його позиції.

Характеристика людини здійснюється за нормами, встановленими самими людьми. Конотативний семантичний елемент “не норма” “провокує” експресивний відтінок антропоніма. Конотативність вуличних прізвищ, які спочатку були індивідуальними прізвиськами, підтримується, перш за все, внутрішньою формою слова. Прізвиська із прозорою внутрішньою формою можна віднести до “промовистих” іменувань-характеристик, оскільки, “будучи ознакою іменування, внутрішня форма виявляє дуже тісний зв’язок з референтом” (Г.П.Циганенко). Метафоричні прізвиська виникли на основі асоціативної вмотивованості. Виразною вмотивованістю вирізняються метафоричні іменування, які ґрунтуються на експліцитних ознаках: розмір, форма, колір, зовнішній вигляд тощо: ариш ‘голобля’ > Ари?ш ‘цибатий’, хияр ‘огірок’ > Хиярба?ш ‘витягнута голова’, галла ‘молоко’ > Га?лла ‘білошкірий’ тощо. Метафоричні антропоніми можуть ґрунтуватися на імпліцитних семантичних ознаках, усвідомлення яких потребує від комунікантів загальних енциклопедичних та фонових знань. Наприклад, хороз ‘півень’ > Хоро?з ‘задира’, чибин ‘муха’ > Чиби?н ‘набридливий’, домус ‘свиня’ > Дому?с ‘неохайний’ тощо. У словникових тлумаченнях основних значень наведених слів (півень, муха, свиня) немає і натяку на якості, закріплені за ними при їх вживанні стосовно людей. Це не прикметні ознаки саме тварин, а ознаки, які викликані уявленнями про них, асоціаціями, хоча, як зазначає Д.М.Шмельов, “асоціативна вмотивованість” значень далеко не завжди адекватна логічній оцінці відповідних явищ”. Асоціативний зв’язок між іменованими та будь-якими реаліями, усвідомлений номінатором, але не зафіксований в колективній пам’яті та мовній традиції, є різноплановим, оскільки міг мати місце в екстраординарних умовах і не зумовлюватися семантикою слова. Йдеться про прізвиська, етимологічно пов’язані з назвами рослин, предметів домашнього вжитку, їжі тощо.

Вуличні прізвища, як власні імена, з часом набувають різних трансформацій: змінюють свій фонетичний вигляд та словотвірну структуру, деетимологізуються, ресемантизуються тощо. Вони також перебувають під впливом дивергентної тенденції, спрямованої на віддалення їх від омонімічних їм апелятивів. Вилучення онімів з апелятивів відбувається кількома способами: зміною наголосу (фу?хта > Фухта?, джатма? > Джа?тма); зміною фіналі онімів (паца > Паца?й, паста > Пасту?); метатезою (ташаклі > Ташхалі?), випадінням або появою окремих складів, звуків (маєрима > Маєрма?, гобеклі > Гобеля?, берекет > Барке?т) тощо.

Родові прізвиська греків Надазов’я виникли, здебільшого, внаслідок онімізації апелятивних лексем (похідних і непохідних) та трансонімізації власних імен. Структуру багатьох антропонімів (особливо румейських) важко визначити через викривлення їх стихією усного мовлення і через те, що із лексичного активу говірок щезли слова-етимони. На підставі зафіксованого матеріалу можна припустити, що близько 40% румейських і 35% урумських родових прізвиськ – онімізовані непохідні апелятиви. Вуличні прізвища – це єдиний клас антропонімів надазовських греків, що залишився за межами впливу української та російської антропонімних систем.

У четвертому розділі “Індивідуальні прізвиська греків Надазов’я” аналізуються особисті прізвиська греків, створені на лексичному матеріалі урумської, румейської, російської та української мов, що зумовлює їх неоднорідність за власне антропонімним значенням та способом номінації, за лексико-семантичними та структурно-граматичними ознаками, за ступенем емоційно-експресивної виразності.

Індивідуальні прізвиська відбивають справжні риси того, кого називають, але для іменованого вони є, як правило, табу: особовими прізвиськами називають людину “поза очі”. “Функція сучасних прізвиськ дещо інша: у них посилюється оцінний елемент, спостерігається прагнення у прізвиськовому найменуванні не стільки визначити реальні ознаки людини, скільки дати їй соціальну, більшою мірою оцінку зневаги” (Г.Я.Сіміна). Крім номінативної та інформативно-оцінної функції, особові прізвиська виконують контактну функцію, допомагаючи встановлювати контакт між „своїми”. Нечисленність цього розряду антропонімів у маріупольських греків зумовлюється дуже активним функціонуванням на побуто-вому рівні вуличних прізвищ.

Більшу частину особових прізвиськ (88,5% від загальної кількості у румеїв, 78,3% – в урумів) складають іменування відапелятивного походження. Серед них (з урахуванням семантики антропооснов та мотивів номінації) можна виділити кілька основних груп, із яких найчисельнішими є ті, які включають прізвиська „портретні” та „якісні” (понад 80% прізвиськ). Незважаючи на те, що в основу „портретних” іменувань покладена, як правило, помітна