НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

КИРИЛКО Володимир Петрович

УДК 904:72(477.75)”14”

СЕРЕДНЬОВІЧНЕ УКРІПЛЕННЯ ФУНА XV СТОЛІТТЯ:

комплексне архітектурно-археологічне дослідження

фортифікаційної структури пам'ятки

Історичні науки - 07.00.04 - археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КИЇВ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Кримському філіалі Інституту археології НАН України.

Науковий керівник — кандидат історичних наук,

МИЦ Віктор Леонідович,

Кримський філіал Інституту археології НАНУ,

директор філіалу.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

ІВАКІН Гліб Юр'євич,

Інститут археології НАНУ,

провідний науковий співробітник.

кандидат історичних наук,

КОВАЛЕНКО Володимир Петрович,

Чернігівський державний педуніверситет

ім. Тараса Шевченка,

кафедра історії та археології України,

завідувач кафедрою.

Провідна установа: Харківський національний університет

ім. В. Н. Каразіна, кафедра історії давнього

світу та середніх віків,

Міністерство освіти та науки України,

м. Харків.

Захист відбудеться 05.03.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою:

04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Інституту археології НАН України.

Автореферат розіслано 02.02.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. О. Петрашенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлюється значущістю пам'ятки та підвищеною репрезентативністю фактологічного матеріалу, отриманого під час архітектурно-археологічного вивчення споруд кріпосного ансамблю Фуни. Необхідність подібного дослідження була викликана також тим, що фортифікація цього укріплення, яка є важливої складової частиною оборонного зодчества Таврики XV ст., досі залишається практично невідомою широкому колу спеціалістів. Введення до наукового обігу нових даних про поствізантійську воєнну архітектуру та матеріальну культуру причорноморського регіону сприятиме розвитку вітчизняної та європейської медієвістики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з плановою темою Кримського філіалу Інституту археології НАН України “Історія та археологія Криму з найдавніших часів до кінця XVIII ст.”.

Мета та завдання дослідження. Основною метою дослідження є отримання вичерпного уявлення про фортифікаційну структуру та споруди кріпосного ансамблю XV ст. – укріплення Фуна.

Поставлені завдання:

1. Співввіднести результати натурного та лабораторного вивчення будівельних залишків з археологічними даними, отриманими при дослідженні пам'ятки.

2. Визначити історичне місце Фуни в системі оборони Готії XV ст.

3. Дати будівельну періодизацію укріплення.

4. Зробити аналіз воєнно-інженерного та планувального вирішень кріпосного ансамблю, детально розглянути архітектоніку основних фортифікаційних споруд.

5. Порівняти оборонні споруди укріплення з аналогічними будівлями регіону.

Об'єкт дослідження – еволюція неодноразово поновлюваного укріплення з коротким терміном існування.

Предмет дослідження – фортифікаційна структура пам'ятки.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють основні дати існування укріплення (1423 - 1475 рр.), які в часі співпадають з важливими історичними процесами, що протікали на півострові, перш за все, становленням трьох головних державних утворень Таврики – Генуезької Газарії (м. Кафа), Кримського ханства (м. Солхат, м. Кирк-Єр) та Мангупського князівства (м. Феодоро).

Методи дослідження. Маючи на увазі комплексний підхід до вирішення поставлених завдань, методологічну основу дисертації побудовано на поєднанні загальноісторичного методу з методами окремих історичних дисциплін, а також залученні природничо-наукових методів дослідження для отримання фізичних та технологічних характеристик об'єкта. Ключовими є стратиграфічний та порівняльно-типологічний методи. Застосування першого дозволило розглянути у тісному взаємозв'язку всі компоненти культурного шару та розробити хронологію пам'ятки. Використання другого сприяло виясненню особливостей розвитку місцевої фортифікації XV ст., забезпечило реконструкцію встрачених частин будов надійним обгрунтуванням, дало можливість виділити історичні та архітектурні паралелі в укріпленнях феодоритів – Фуни, Каламіти та Мангупа.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що комплексне архітектурно-археологічне дослідження фортифікаційної структури кріпосного ансамблю XV ст. вперше при монографічному вивченні пам'яток оборонного зодчества Таврики здійснено в повному обсязі. До наукового обігу вводяться найбільш репрезентативні артефакти з розкопок пам'ятки, наприклад, закритий комплекс з вузькими часовими рамками (1459-1475 рр.). Вперше для поетапного диференціювання оборонних споруд кріпосного ансамблю, які виконано в техніці іррегулярної бутової кладки, успішно використано їхні конструктивно-технологічні особливості. Конкретизовано головні хронологічні показники пам'ятки: зведення укріплення, яке до цього часу відносилось приблизно до кінця XIV - початку XV ст., тепер датується весною-літом 1423 р., а кількість основних будівельних періодів об'єкта збільшено з двох до трьох. В якості контексту найближчих аналогій, які залучені до дослідження для досягнення наміченої мети, вперше здійснено поглиблений розгляд архітектоніки ряду фортифікаційних будов регіону, що досі детально не вивчались - башт та потерн Каламіти, донжона Мангупа. Отримано нове, археологічне, підтвердження палеосейсмодислокації ялтинского землетрусу XV ст., на основі якого уточнено дату сейсмічної події (жовтень-листопад 1423 р.), яка до цього часу апріорно визначалась дослідниками 1427 та 1471 рр.

Практичне значення отриманих результатів. Створено надійну хронологічну основу об'єкта, чітко визначені параметри якої дозволяють вийти на якісно новий рівень вивчення матеріальної культури Таврики XV ст. Результати цього дослідження можуть бути використані в лекціях та спецкурсах з історії середніх віків, при підготовці наукових та науково-популярних публікацій, в розробці екскурсій та тематико-експозиційних планів музеїв. Отримані під час вивчення укріплення фізичні, конструктивні та технологічні характеристики його споруд, а також дані про місця, розмір та особливості сейсмічного пошкодження будівель являють собою виключний за інформативністю вихідний матеріал для розрахунку достовірних параметрів ялтинського землетрусу 1423 р. та прийняття відповідних превентивних заходів. Результати дослідження є науковим підгрунтям проектних рішень для проведення ремонтно-реставраційних робіт на всіх детально розглянутих в дисертації будовах, багато з яких вже зазнали фальсифікації.

Особистий внесок здобувача. В публікаціях та наукових звітах про археологічне дослідження об'єкта, які було виконано у співавторстві з В. Л. Мицем, дисертантом розроблено розділи, присвячені вивченню фортифікаційної структури кріпосного ансамблю та архітектоніки його споруд, а також поданню результатів спільних розкопок. Використання в дисертації неопублікованих наукових матеріалів інших дослідників узгоджено з авторами і в кожному конкретному випадку спеціально обумовлено в тексті.

Апробація результатів дисертації. Обговорення роботи проходило на засіданнях профільних підрозділів Інституту археології Національної Академії наук України – відділу середньовічної археології Кримського філіалу та відділу слов'яно-руської та середньовічної археології. Основні положення дисертації були апробовані у вигляді повідомлень та доповідей на науково-практичному семінарі “Северное Причерноморье и Поволжье во взаимоотношениях Востока и Запада в XII – XVI вв.” (Азов, 1986), Наукових читаннях, присвячених 100-річчю з дня народження професора М. Я. Сюзюмова (Єкатеринбург, 1993), методологічному семінарі ІІМК РАН “Фортификация в древности и средневековье” (Санкт-Петербург, 1995), конференціях “Шелковый путь на рубеже тысячелетий” (Судак, 1997), “Оръжието и снаряжението през късната античност и средновековието IV - XV в.” (Варна, 2000) та “История и археология Алуштинского региона с древнейших времен до наших дней” (Алушта, 2001), а також опубліковані у наукових виданнях України, Росії та Болгарії.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях, в тому числі: 1 колективній монографії та 2 статтях у наукових фахових виданнях, 6 статтях у наукових журналах та збірках наукових праць, 3 тезах наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів та висновків (169 сторінок), списків використаних джерел (248 найменувань) та умовних скорочень, а також ілюстрацій (103 рисунків). Загальний обсяг роботи – 296 сторінки.

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ

У вступі міститься обгрунтування актуальності теми, намічено мету та завдання дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, відмічено особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію роботи.

Розділ 1. Історія вивчення пам'ятки

1.1. Історіографія. Історія вивчення кріпосного ансамблю Фуни нараховує майже двісті років. Умовно може бути виділено два хронологічних періоди, які між собою принципово відрізняються цілями, задачами та методикою проведення дослідницьких робіт:

1. XIX – перша половина XX ст. В цей час провадиться опис та графічна фіксація руїн будов, причому основну увагу приділено споруді, яка єдина уціліла майже повністю – кріпосній церкві. Окремими вченими здійснено апріорні спроби планувального та мистецтвознавчого аналізу пам'ятки. Початок вивчення фортеці було покладено у 1804 році К.Е.Кьолером (Тизенгаузен, 1872). Пізніше до розгляду залишків укріплення в своїх дослідженнях звертались П.І.Кьоппен (1837), Ф.Дюбуа де Монпере (1832, 1834), Д.М.Струков (1872, 1875), В.Х.Кондаракі (1875), О.Л.Бертье-Делагард (1886, 1889, 1900, 1920), П.А.Двойченко (1911, 1927), М.Л.Ернст (1935) та Є.В.Веймарн (1948). Певні свідоцтва про будівельну історію пам'ятки подають С.Сафонов (1840), М.М.Сорокін (1887), М.М.Клепінін (1911), А.І.Маркевич (1914), а також анонімні службовці міської управи (1888), газетний оглядач (1896) та волосний старшина (1914).

2. 1964 – 90-ті рр. XX ст. Розпочато архітектурно-археологічне вивчення укріплення Фуни, підводяться його попередні підсумки. В міру виявлення в результаті розкопок нових споруд, дослідження набувають міждисциплінарного характеру, охоплюючи всі споруди кріпосного ансамблю. Санкціоноване розкриття культурного шару пам'ятки (часткову зачистку кладки) вперше здійснив О.І.Домбровський у 1964 р. (Домбровский, 1974). У 1966 р. К.К.Когонашвілі та О.О.Махньовою (Когонашвили, Махнева 1967, 1971, 1974) було закладено два шурфи – на гаданому місці кріпосної брами та всередині храму. Археологічне дослідження укріплення було продовжено у 1980 р. В. Л. Мицем. З цього часу вони стали відносно регулярними і ведуться до сьогодні (з 1983 р. при безпосередній участі автора дисертації). Результати розкопок отримали своє відображення в річних наукових звітах (Мыц 1981, 1982, 1983, 1984, 1985, 1986, 1987; Мыц, Кирилко 1991, 1992, 1995; Кирилко 1998), а короткі повідомлення про польові сезони 1980, 1981, 1986, 1991 та 1994 рр. вміщено в спеціалізованих інформаційних збірниках (Мыц 1981, 1983, 1988; Кирилко, Мыц 1993, 1997). Завдяки поновленим роботам вдалось локалізувати практично всі головні споруди кріпосного ансамблю, намітити деякі хронологічні віхи його розвитку, підвести першочергові підсумки археологічного вивчення пам'ятки (Мыц 1988). Зокрема, В.Л.Мицем на основі знахідки будівельного напису 1459 р. переконливо продатовано один з капітальних ремонтів об'єкта. Однак фактично залишились невизначеними не тільки ранній період існування укріплення, що передував цій реконструкціїі, але й навіть дата його появи, яка кілька разів безуспішно корегувалась в рамках другої половини XIV – початку XV ст. Зі всіх споруд фортеці детально було досліджено архітектоніку лише двох будов – головної кріпосної брами та надбрамної церкви, інші будівлі розглянуто у загальних рисах (Кирилко 1989, 1992; Кирилко, Мыц 1991). Як результативні можна оцінити спроби визначення історичного місця Фуни в оборонній структурі князівства та в системі укріплень Таврики, завдяки чому вдалось встановити, що ця фортеця протягом всього часу існування мала важливе стратегічне значення (Мыц 1991; Кирилко, Мыц 1991; Кирилко 1993). Комплексне архітектурно-археологічне вивчення фортифікаційної структури пам'ятки жодним дослідником не провадилось.

1.2. Джерела. Джерельну базу дослідження складають три нерівні групи джерел - письмові, іконографічні та археологічні. Перші дві нечисленні та недостатньо інформативні. Археологічні джерела представлені найбільш повноцінно та є основними для вивчення пам'ятки. До них умовно віднесено також матеріали дореставраційних наукових досліджень, які містять в собі важливі свідоцтва про конструктивні, архітектурні та технологічні особливості фортифікаційних споруд кріпосного ансамблю.

Розділ 2. Будівельна періодизація укріплення

Існування фунського укріплення, що неодноразово поновлювалось, було недовговічним – трохи більше півстоліття. За такий короткий термін ані матеріальна культура пам'ятки, ані архітектурні форми споруд загалом не встигають набути чітких відмінних ознак для кожного будівельного горизонту. При вивченні подібних кріпосних ансамблів першочергового значення набуває одне з найрепрезентативніших археологічних джерел – культурний шар. Комплексне дослідження головних його компонентів – будівельних залишків та відкладень – дозволяє робити впевнені висновки про відносну хронологію та архітектоніку об'єкта. Аналізуючи стратиграфію, можна також досить достовірно диференціювати основні будівельні горизонти укріплення. Вони представлені відповідними нашаруваннями, які з'явились при виникненні, існуванні та руйнуванні споруд, а також впорядкуванні території. Формування культурного шару супроводжувалось поетапними змінами в конструктивних та технологічних особливостях фортифікаційних будов кріпосного ансамблю. Оборонні споруди кожного будівельного горизонту мають характерну, притаманну лише їм, кладку стін. Встановлено, що під час спорудження кріпосного муру та башт було використано лише три типи кам'яних конструкцій, що змінювались по черзі. Їх співставлення, власне, і дозволяє безпомилково визначити послідовність появи будов.

2.1.Перший будівельний період. Конкретну дату зведення укріплення жодне відоме на сьогодні джерело не зафіксувало. Його terminus post quem дозволяють визначити матеріали розкопок капітальної кам'яної споруди, залишки якої після загибелі у вогні було перекрито кріпосним муром. Корелюючи знахідки, сукупність артефактів із шару пожежі даної будівлі можна датувати другою половиною XIV – початком XV ст. Для уточнення часу появи укріплення важливе значення мають конструктивно-технологічні особливості найраніших фортифікаційних споруд об'єкта, характер та масштаб їх руйнувань, а також морфологія відкладень культурного шару. Вони свідчать, що перший будівельний період кріпосного ансамблю був дуже коротким (на час утрати будівлями статичної рівноваги вапняковий розчин мурувань ще зберігав пластичність) та завершився повсюдним пошкодженням оборонних стін.

Судячи за характерними діагностичними ознаками, основною причиною розвалу споруд став сильний землетрус. На сьогодні відома лише одна природна катастрофа XIV – XV ст., яка могла б зруйнувати фортифікаційні споруди фунського укріплення. Палеосейсмодислокацію цього землетрусу переконливо реконструйовано А.О.Ніконовим на основі фольклорних, нарративних та археологічних джерел (Никонов 1983, 1997, 1999). Фахівцями в галузі фізики Землі вона оцінюється як сейсмічна подія з надійними даними (Пустовитенко, Кульчицкий, Каменобродский 1995). Автор палеосейсмодислокації вважає, що цей землетрус, пов'язаний з Ялтинською осередковою зоною, мав інтенсивність близько 9 балів та відбувся у 1427(?) р. Стихійне лихо, що спіткало Таврику у XV ст., а отже і перший будівельний період укріплення можуть бути продатовані більш точно. Повідомлення Е.Хоєцького про цей землетрус (Choiecky 1845) дозволяє співвіднести його з подіями війни 1422 - 1423 рр. між Кафою та Феодоро. Побічні свідоцтва генуезьких документів (Iorga 1899; Vasiliev 1936) та зміст місцевої легенди про Аю-Даг дають підстави вважати, що він відбувся у жовтні – листопаді 1423 р. Укріплення, поява якого обумовлена конфліктом, було збудоване не раніше середини 1422 р., вірогідніше за все, восени - влітку 1423 р.

2.2. Другий будівельний період. Його початком стало заключення перемир'я та відновлення розвалених землетрусом оборонних споруд. Відродження об'єкта може бути датовано 1425 р. Загинуло укріплення внаслідок пожежі, точна причина та дата якої невідомі. Terminus post quem події визначає знахідка в шарі пожежі однієї з будівель цього часу татаро-генуезького аспра 1421-1435 рр., terminus ante quem – будівельний напис 1459 р., який відмітив поновлення форпоста. Підпалити укріплення могли або генуезці у 1434 р., які здійснили проти феодоритів каральну експедицію на чолі з Карло Ломелліно, або османи, які у 50-ті роки нерідко грабували землі причорноморських держав.

2.3. Третій будівельний період. Його хронологічні рамки піддаються чіткому визначенню. Нижню дату (1459 р.) повідомляє меморіальна плита з написом, яка прикрашала донжон – головну фортифікаційну споруду відбудованого укріплення. Загинув фунський замок влітку 1475 р. під час османського вторгнення в Таврику. Він був спалений вщент і остаточно припинив своє існування. Судячи за палеоботанічним матеріалом, отриманим під час розкопок пам'ятки, це трапилось у липні – на початку серпня.

Розділ 3. Організація оборони та об'ємно-планувальна структура, основні фортифікаційні споруди

Первісне укріплення являло собою відносно невисоку однобаштову кам'яну стіну ламаного начертання, яка вздовж західного, північного та східного схилів обмежувала приступну частину вершини. Тильний, південно-західний, бік кріпосної площадки був захищений скелястим урвищем, осипами та крутизною підйому. Північна ділянка оборони, очевидно, вважалась найбільш уразливим місцем. Саме її в центрі посилили єдиною баштою укріплення – тонкостінною спорудою з трапецієвидним планом. Кріпосна брама мала вигляд арочного прорізу в мурі. Її було максимально віддалено від передових позицій і розташовано біля південного краю східної лінії оборони. На протилежному кінці куртини розміщено потерну. Кріпосні сходи знаходились поряд з брамою. Будівництво оборонних споруд велось поспіхом. По суті об'єкт був укріпленим військовим табором, практично не пристосованим для тривалої облоги.

В другому будівельному періоді поновлюються всі зруйновані землетрусом ділянки муру, деякі пошкоджені місця горожі було посилено контрфорсами. Стіни башти з напольного боку стали вдвічі товщими, внаслідок чого будова стала квадратною в плані. Після ремонту конфігурація кріпосного полігону загалом не змінилась. З'явилось дві нові башти – напівкругла в'їздна та кутова трапецієвидна з масивним підніжжям. Вони забезпечили не лише ефективне фланкування східної оборонної лінії на всю її довжину, а й бокове прикриття потерни та брами, якого досі не було. Первісні кріпосні сходи закинули, натомість споруджуються нові – біля потерни. Якість всіх будівельних робіт висока. Основні концептуальні зміни проявились у значному посиленні брами, частковому послабленні західного фланга північної стіни укріплення та зміщенні коммунікаційного вузла, що поєднував наземний рівень оборони з бойовим ходом муру, до північно-східного кута кріпосного полігона. Поновлене після землетрусу укріплення було досить упорядкованим і являло собою відносно потужний форпост з раціонально розташованими оборонними спорудами.

В третьому будівельному періоді фортифікаційна структура об'єкта істотно змінюється. Західну куртину північного оборонного рубежу було замінена новою стіною, яку винесли на одну лінію з головним фасадом башти. Кріпостний мур став товщим. Абсолютно новий вигляд отримала центральна частина східної лінії оборони. Початкові кріпосні ворота втратили своє призначення. Надбудувавши руїни в'їзної башти на їх місці зробили сугубо культову споруду – двоповерховий храм-мартирій. Між церквою та кутовою баштою споруджено монументальний донжон – триповерхову, прямокутну в плані, витягнуту по фронту будівлю. Територію між житлом феодала та вівтарним півколом храму, які виступали за межі муру, приєднали до укріплення. Спереду її закрила потужна оборонна стіна, на зламі якої біля донжона розміщено нову кріпостну браму. Подвір'я, що утворилося при цьому, могли використовувати як захаб. Потерну було замуровано. З появою нових фортифікаційних споруд початкова безперервність бойового ходу кріпосного муру повністю зникає. Храм, донжон та північна башта розділили позицію на окремі, не зв'язані між собою ділянки, кожна з яких мала самостійне сполучення з наземним рівнем оборони. Північна та східна оборонні лінії, доповнені новими спорудами, повністю змінили свою конфігурацію й стали більш досконалими. Загальне фланкування муру, яке існувало досі, поступилося ціленаправленому посиленню північно-східного кута укріплення. Внаслідок цього кріпосний полігон на ділянці між квадратною баштою та брамою отримав складну уступчасту форму. Водночас відбулось умисне ослаблення флангів: у нових стін – західної куртини північної лінії оборони та мура дворика біля донжона – не було бокового прикриття. Внутрішньокріпосна забудова була гранично компактною з розвиненою сіткою вулиць. Проникненню ворога з тильного боку укріплення поруч з природними перешкодами заважали густо зведені вздовж края урвища господарські та житлові споруди, які надійно прикрили собою всі більш-менш доступні місця схилу. Одна з розпадин поблизу храму зайнята цистерною. Всі споруди замку функціональні та відмічені високою якістю виконання. Ускладнена конфігурація кріпосного полігона та виключно висока компактність розміщення башт є унікальними для оборонного зодчества Таврики.

У кріпосному ансамблі Фуни представлено практично всі види оборонних споруд, відомі в середньовічній військовій архітектурі – мур, башти, донжон, брама, потерна, захаб, сходи для сполучення між бойовими рівнями, цистерна, допоміжні будівлі. Основні з них, що визначали функціональну структуру об'єкта, розглянуто у відповідних підрозділах.

3.1. Головна кріпосна брама. Головний вхід до фортеці спочатку являв собою проріз в оборонній стіні – прямокутний в плані з арочним завершенням. З внутрішньої сторони муру біля воріт знаходяться одномаршеві кам'яні сходи з рідкістною для середньовічної фортифікації архітектонікою. Вони розміщені під прямим кутом до куртини, мали десять східців та прохід вздовж стіни. Висота оборони кріпосного муру складала 4,20 м. В Тавриці безбаштові брами застосовувались практично по всій території регіону. Вони притаманні різноманітним за функціональним призначенням та влаштуванню фортифікаційним структурам: фортецям, замкам, общинним городищам, укріпленим монастирям. Найближчими аналогіями фунській споруді є кріпосні брами Каламіти та Учансу-Ісара, архітектурні паралелі сходам є в замку Montaner у Франції.

3.2. Потерна. Спочатку потерна являла собою звичайний проріз в оборонній стіні – прямокутний в плані, без четвертин, з арочним перекриттям. Після землетрусу вона стала вужчою та нижчою, пізніше її закинули. В Тавриці вилазні проходи відомі на багатьох укріпленнях. Їх влаштування було традиційним – один-два вузькі отвори в кріпосному мурі з розміщенням на зламі куртин, поблизу башт або в скельних розпадинах. Найближчою аналогією фунській споруді є потерна Каламіти.

3.3. Північна квадратна башта. Первісна будова являла собою в плані прямокутну трапецію з дещо скошеним зовнішнім торцем. Вона прилягала до кріпосного муру ззовні та була з ним перев'язаною. Наземний поверх споруди чотирьохстінний, мав вхід з тилу на рівні денної поверхні. Після землетрусу кладку будівлі спереду та з боків потовщено удвічі. Внутрішній абрис залишився без змін. У третьому будівельному періоді башту доповнили прямокутним в плані пілоном. Найближчими аналогіями фунській башті є будівлі Мангупа та Каламіти. Їхні типологічна подібність та стильові особливості дають підставу реконструювати її у вигляді невеликої двоповерхової будівлі з бойовою площадкою нагорі. На відміну від закритого приміщення першого поверху верхні яруси споруди були тристінними з відкритим тильним боком.

3.4. Кутова трапецієвидна башта. Трапецієподібна в плані споруда була своєрідним контрфорсом для муру, пошкодженого землетрусом. Підніжжя будівлі масивне, з суцільною забутовкою внутрішнього простору. Башта знаходилась на одній лінії з північною кріпостною стіною, була її природним продовженням. По відношенню до куртини східного оборонного рубежу вона розміщена перпендикулярно. До лицьової поверхні похиленої ділянки куртини будівля прилягала без перев'язки, на інших місцях стики мурувань безшовні. Найближчою аналогією фунській башті є споруди Каламіти та Ісар-Каї.

3.5. В'їзна башта. Будівля є прибудовою до первісної кріпосної брами. Вона має напівкруглий в плані внутрішній та зовнішній абрис стін, злегка сплощений на місці в'їзду. Вхід до башти розміщено збоку. Ворота споруди були зовнішніми, двокрилими. З напольного боку вхід захищено пілоном. Чільна частина будівлі має бійницю. В оборонному зодчестві середньовічного Крима переважали чотирикутні або округлі в плані надбрамні башти з прямолінійним проїздом. Точні аналогії фунській будівлі в Тавриці не відомі. Реконструкція його завершення очевидно передбачає наявність відкритих з тилу ще одного поверху та бойової площадки з зубчастою огорожею.

3.6. Донжон. Башта є прямокутною в плані будівлею з поздовжнім розміщенням об'єму, що злегка звужується в бік сходу та півночі. До кріпостного муру наземна частина споруди прилягає без перев'язки, використовуючи її як тильну стіну. Вхід до наземного поверху башти один, розміщений в торці будівлі з боку захаба. В передній частині донжона, практично посередині, знаходиться бійниця з трапецієвидною в плані камерою. Поруч розміщено стічний канал. Судячи за нахилом, він починався усередині споруди, на другому поверсі, а закінчувався назовні, біля самої землі. Канал мав накопичувач для нечистот. Найхарактернішою особливістю мурування донжона є використання тут у якості сполій близьких за часом надгробків. Після перетесування їх застосовували для розміщення багатодекорованих меморіальних плит та обрамлення прорізів. Як приклад детально розглянуто будівельний напис 1459 р. та рештки вікнини, яку реконструйовано на основі вивчення знайдених під час розкопок фрагментів надмогильного пам'ятника. Судячи за матеріалами археологічних досліджень, нижній поверх будівлі було призначено для господарських цілей. Стіни зсередини поштукатурено та пофарбовано вохрою. Міжповерхові перекриття були плоскими дерев'яними – по балках з дощатим настилом. Несучими були поздовжні стіни. Для обігрівання приміщення слугувала опалювальна споруда з горщикоподібними кахлями. Найближчою аналогією є донжон цитаделі Мангупа. Ці споруди настільки подібні, що можна думати про використання однієї як зразка для зведения іншої, і, більш того, участь в будівельних роботах тих самих майстрів. Безсумнівна хронологічна тотожність фунської та тешклібурунської башт, а також їх стилістична подібність по суті є тією основою, яка, поряд з результатами архітектурно-археологічного вивчення пам'яток, дозволяє досить достовірно реконструювати втрачені елементи в обох будівлях. Донжон кріпосного ансамблю Фуни був аналогічним мангупському, можливо передував йому. Ця монументальна триповерхова будівля являла собою потужну, добре обладнану і досить презентабельну оборонну споруду.

3.7. Цистерна. Резервуар для води було розміщено у розчищеній від нагромадження каміння розпадині між двома потужними виходами скелі, біля самої кромки урвища. Ззовні кулуар загороджено стіною. Внутрішні оголення корінних порід на розломах були облицьовані кладкою з старанною зачеканкою тріщин. Резервуар реконструюється як половина перевернутого конусу із зрізаною верхівкою. Корисний об'єм споруди – близько 33 куб. м. Гідроізоляцію підлоги провадили за допомогою глини. Точні аналогії фунській споруді невідомі. Архітектоніка резервуару дає підстави трактувати його як неординарне творіння місцевих майстрів, які гранично раціонально використали рельєф кріпосної площадки. Спорудженням цистерни закінчилось формування фортифікаційної структури фортеці та становлення її однією з найдосконаліших пам'яток оборонного зодчества Таврики XV ст.

ВИСНОВКИ

В оборонному зодчестві Таврики XV ст. кріпосний ансамбль Фуни є найпоказовішим прикладом неодноразово поновлюваного укріплення з коротким терміном існування. Він був одним з ключових фортифікаційних об'єктів регіона, що безпосередньо брав участь в головних колізіях епохи: кафсько-феодоритських війнах 1422 – 1423 та 1433 – 1441 рр., родових міжусобицях, османській кампанії 1475 р. Основні етапи еволюції укріплення відображено у структурі культурного шару та його археологічному контексті, а також у конструктивно-технологічних особливостях споруд. Кріпосний ансамбль Фуни мав три чітко виражені будівельні періоди: 1 – 1423р.; 2 – друга чверть XV ст.; 3 – 1459 – 1475 рр. Загальна тривалість його існування склала 52 роки. Кожний будівельний період укріплення відмічений конкретними змінами об'ємно-планувальної та фортифікаційної структур. Концепція оборони об'єкта також розвивалась поетапно, отримавши своє втілення у воєнно-інженерному вирішенні комплекса та архітектоніці споруд. Найближчі аналогії будівлям кріпосного ансамблю Фуни виявлено в фортифікації Каламіти та Феодоро. Найбільшу подібність мають башти, оборонні стіни, конструктивні особливості та образотворчі засоби декоративного оздоблення споруд. Фортифікаційні споруди Фуни характерні для провінційно-візантійського напрямку кріпосного зодчества Таврики XV ст. Конкретними результатами співвідношення натурного та лабораторного дослідження будівельних залишків з археологічними даними є те, що на підставі міждисциплінарного вивчення всіх без винятку компонентів об'єкта стало можливим визначити послідовність та специфіку зведення будівель, реконструювати архітектоніку повністю втрачених частин споруд, підтвердити палеосейсмодислокацію та уточнити дату ялтинського землетрусу XV ст., встановити ступінь залежності фортифікаційних вирішень укріплення від воєнно-політичної ситуації в регіоні, геофізичного фактора та місцевих будівельних традицій. В свою чергу розробка детальної будівельної періодизації споруд кріпосного ансамблю дозволяє створити надійну основу для докладної хронологічної диференціації в майбутньому всіх артефактів пам'ятки, багато з яких представлено комплексами, які раніше не мали чітких хронологічних рамок.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Колективна монографія та статті у наукових фахових виданнях:

1. Архітектура, мозаїка та монументальний живопис // Історія української культури: В 5 т. / НАН України. – Т. 1: Історія культури давнього населення України / Під ред. П.П.Толочка. – К.: Наукова думка, 2001. – С. 1078 – 1099.

2. Надвратная церковь средневекового укрепления Фуна. Датировка и атрибуция // Северное Причерноморье и Поволжье во взаимоотношениях Востока и Запада в ХII – XVI веках. – Ростов-на-Дону: Изд. Ростовского университета, 1989. – С. 62 – 73.

3. Крепость Фуна в системе обороны княжества Феодоро // Византийская Таврика. – Киев: Наукова думка, 1991. – С. 147 – 171 (в співавторстві з В.Л.Мицем).

Статті у наукових журналах та збірках наукових праць:

4. Главные ворота средневекового укрепления Фуна // Годишник на Висшия институт по архитектура и строителство. – София, 1992. – Т. ХХХV. - Свитък II. – С. 177 – 187.

5. Средневековая Фуна: замок, поселение, некрополь // Археологічні дослідження в Україні 1991 року. – Луцьк: Надстир'я, 1993. – С. 41 – 42 (в співавторстві з В.Л.Мицем).

6. О находке молдавской монеты на Фуне // Археология Крыма. – Симферополь: Южногородские ведомости, 1997. – Т. I. – С. 181 – 184.

7. Раскопки средневековой Фуны // Археологические исследования в Крыму. 1994 год. – Симферополь: СОНАТ, 1997. – С. 130 – 133 (в співавторстві з В.Л.Мицем).

8. Аспры с большим "Т" на лицевой стороне: опыт интерпретации // Stratum plus. – СПб. – Кишинев – Одесса: Высшая антропологическая школа, 1999. - № 6. – С. 137 – 141.

9. Фуна – от К.Э.Кёлера до А.Л.Бертье-Делагарда // Античная древность и средние века. – Екатеринбург: Изд. Уральского госуниверситета, 1999. – Вып. 30. – С. 319 – 327.

Тези і матеріали конференцій:

10. Крепость Фуна в системе укреплений Горного Крыма ХIV – XV вв. // Научные чтения, посвященные столетию со дня рождения профессора М.Я.Сюзюмова. – Екатеринбург: Изд. Уральского госуниверситета, 1993. – С. 14 – 16.

11. Надвратные башни укреплений Таврики // Фортификация в древности и средневековье. – СПб.: ИИМК, 1995. – С. 74 – 76.

12. Фрагменты мечей из раскопок средневековой Фуны // Оръжието и снаряжението през късната античност и средновековието IV – XV в. – Варна, 2000. – С. 18 – 19 (в співавторстві з В.Л.Мицем).

АНОТАЦІЇ

Кирилко В.П. Середньовічне укріплення Фуна ХV століття: комплексне архітектурно-археологічне дослідження фортифікаційної структури пам'ятки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 – археологія. – Інститут археології НАН України, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено питанням вивчення механізму формування фортифікаційних структур з короткочасним циклом розвитку. Як базисну модель використано кріпостний ансамбль Фуни. Встановлено, що хронологічні рамки існування данної фортеці охоплюють період з 1423 по 1475 рр. Об'єкт мав три чітко виражених будівельних періоди, кожний з яких позначився кардинальними змінами в об'ємно-планувальній та фортифікаційних структурах. Відповідно тричі змінювалась оборонна концепція, отримавши своє втілення в воєнно-інженерному вирішенні ансамбля та архітектоніці його споруд. З'ясовано, що формування подібних структур цілковито залежало від воєнно-політичної ситуації, геофізичного фактора та будівельних традицій регіону. В дисертації успішно апробовано метод використання конструктивних особливостей будівель для розробки хронології укріплень, а також запропоновано нову дату ялтинського землетрусу XV ст.: жовтень – листопад 1423 р. Внаслідок досліджень стало можливим створення надійної основи для подальшого вивчення Фуни – на сьогодні однієї з найбільш інформативних та репрезентативних середньовічних пам'яток Криму.

Ключові слова: середньовічні пам'ятки Криму, Фуна, кріпосний ансамбль, конструктивні особливості будівель, оборонна концепція, фортифікаційна структура, землетрус.

Кирилко В.П. Средневековое укрепление Фуна ХV века: комплексное архитектурно-археологическое исследование фортификационной структуры памятника. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 – археология. – Институт археологии НАН Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена вопросам изучения механизма формирования фортификационных структур с кратковременным циклом развития. В качестве базисной модели использован крепостной ансамбль Фуны. Он был одним из ключевых фортификационных объектов Таврики XV в., непосредственно участвовавшим в главных коллизиях региона: каффинско-феодоритских войнах 1422 – 1423 и 1433 – 1441 гг., родовых междоусобицах, османской кампании 1475 г. Основные этапы эволюции укрепления получили отражение в структуре культурного слоя и его археологическом контексте, а также в конструктивно-технологических особенностях сооружений. Крепостной ансамбль Фуны имел три четко выраженных строительных периода. Укрепление было возведено феодоритами не ранее 1422 г. и не позднее конца 1423 г., вероятней всего, весной – летом 1423 г. В октябре – ноябре 1423 г. оно подверглось разрушению в результате мощного землетрясения. Интенсивность сейсмического явления составляла около 9 баллов, его эпицентр находился в море на расстоянии приблизительно 30 км к югу от Ялты. Предположительно, в 1425 г. укрепление восстанавливается. Вскоре строения форпоста были сожжены. Точные причины пожара и его дата неизвестны. Предать укрепление огню могли либо генуэзцы, в 1434 г. предпринявшие против феодоритов карательную экспедицию, либо османы, в 50-х гг. неоднократно грабившие побережье. В 1459 г. крепостной ансамбль претерпел основательную реконструкцию и был превращен в замок. В 1475 г., во время вторжения турок в Таврику, он сгорел, окончательно прекратив свое существование. Каждый строительный период крепостного ансамбля Фуны отмечен конкретными изменениями объемно-планировочной и фортификационной структур. Концепция обороны объекта также развивалась поэтапно, получив свое воплощение в военно-инженерном решении комплекса и архитектонике сооружений. Фортификация Фуны является важной составной частью крепостного зодчества Таврики ХV в. На памятнике представлены практически все основные виды оборонительных сооружений, известные в средневековой военной архитектуре – ограда, башни, донжон, ворота, захаб, потерна, лестницы для сообщения между боевыми уровнями, цистерна, вспомогательные здания. Одни строения укрепления появились изначально и затем, временами обновляясь, функционировали до самого конца либо вскоре по тем или иным причинам подвергались упразднению. Другие – были возведены позднее при ремонтах во втором и третьем строительных периодах, органично дополнив существующую фортификационную структуру. Усложненная конфигурация крепостного полигона и частое размещение башен, которое получило укрепление на последнем этапе существования, являются уникальными для оборонного зодчества Таврики. Ближайшие аналогии строениям крепостного ансамбля Фуны выявлены в фортификации Каламиты и Феодоро. Наибольшее сходство имеют башни, оборонительные стены, конструктивные особенности и изобразительные средства декоративного убранства зданий. Фортификационные сооружения Фуны характерны для провинциально-византийского направления крепостного зодчества Таврики ХV в. Конкретными результатами соотнесения натурного и лабораторного исследования строительных остатков с археологическими данными является то, что на основании междисциплинарного изучения всех без исключения компонентов объекта стало возможным определить последовательность и специфику возведения зданий, реконструировать архитектонику полностью утраченных частей построек, подтвердить палеосейсмодислокацию и уточнить дату ялтинского землетрясения ХV в., установить степень зависимости фортификационных решений укрепления от военно-политической ситуации в регионе, геофизического фактора и местных строительных традиций. В результате исследований удалось создать надежную основу для дальнейшего изучения Фуны – в настоящий момент одного из самых информативных и репрезентативных средневековых памятников Крыма.

Ключевые слова: средневековые памятники Крыма, Фуна, крепостной ансамбль, конструктивные особенности строений, оборонительная концепция, фортификационная структура, землетрясение.

V.P.Kirilko. Funa, medieval fortification, fifteenth century: complex architectural archaeological research of fortified structure of the monument. – Manuscript

A dissertation on the degree of Ph. D. (of History), speciality 07.00.04 - archaeology. - Institute of Archeology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.

The dissertation is dedicated to the questions of studying the forming mechanism of fortified structures with a development cycle of short duration. Funa s fortress ensemble was used as basic model. It was determined, that chronological limits of the given fоrtification include the period from 1423 to 1475. This objeet had 3 clear building periods, each marked with cardinal modification of size-planned and fortified structures. In accordance with it, defensive conception underwent changes 3 times, having received its embodiment in the military - engineering fulfilment of ensemble and architectonics of its fortifications. It was revealed, that forming of such fortified structures had been entirely depended on military political situation, geophysical factor and building traditions of the region. Method of using constructive peculiarities of buildings for the working out of fortification chronology was successfully fulfilled, and new date of Yalta earthquake of 15-th century was suggested: October - November, 1423. In consequence of the research the creation of safe base for further studying of Funa - one of the most informative and representative medieval monuments of the Crimea was of great success.

Key-words: medieval monuments of the Crimea, Funa, fortress ensemble, constructive peculiarities of buildings, defensive conception, fortified structure, earthquake.