ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

КРАСИЛЬНИК Юрій Семенович

УДК [37.035.7+37.035.6](477)

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ЗАСОБАМИ

УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент МАСЛОВ Валерій Сергійович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри психології і педагогіки, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник вищої школи України КОНДРАТЮК Олександр Пантелеймонович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, головний науковий співробітник, м. Київ;

кандидат педагогічних наук, професор, заслужений учитель України ЩЕРБАНЬ Петро Миколайович, Інститут вищої освіти АПН України, головний науковий співробітник, м. Київ.

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського, кафедра педагогіки.

Захист відбудеться “24” жовтня 2002 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий “23” вересня 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Козлакова Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Подальший розвиток України можливий тільки за умови забезпечення її безпеки та суверенітету. Гарантом оборони України, захисту її територіальної цілісності і недоторканності є Збройні Сили. Характер сучасного етапу підготовки Збройних Сил України до виконання поставлених завдань висуває особливі вимоги до виховної роботи з особовим складом. Існує об`єктивна необхідність концептуального визначення єдиних підходів до виховання захис-ника Батьківщини з урахуванням економічної, суспільно-політичної, демографічної ситуації, становища молоді в суспільстві, формування морально-етичних, національно-історичних основ їх діяльності.

Стан наукової розробки проблеми. Патріотизм воїнів, їх почуття любові до Вітчизни, які втілюються у служінні її інтересам, має основоположне значення для розвитку Збройних Сил України. В Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України наголошується на тому, що основним принципом виховної роботи є її національно-патріотична спрямованість. Зміст патріотичного виховання воїна відображає етнопедагогічну цінність народних традицій, звичаїв, обрядів, пов’язаних з потребою захищати Батьківщину. В цьому – продуктивна, творча сила патріотизму.

Т. Шевченко, Г. Сковорода, І. Франко, Л. Українка, К. Ушинський, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Духнович, С. Єфремов, І. Огієнко, С. Русова, Я. Чепіга, Д. Чижевський дослідили істотні ознаки українського патріотизму, визначили, що патріотичне виховання виростає на національному ґрунті. Педагогічні системи Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського сприяють вихованню у молоді високих почуттів вірності і відданості Батьківщині, її народу.

Психолого-педагогічні засади патріотичного виховання визначено видатними педагогами та психологами. Серед них Б. Ананьєв, І. Бех, П. Блонський, О. Болдирєв, Л. Виготський, Г. Волков, Г. Костюк, О. Петровський, С. Максименко, Б. Теплов.

Дослідження проблем патріотичного виховання свідчать про їх багатоаспектність. Сутність та особливості патріотизму розкриті в працях П. Рогачова, Н. Свердліна, О. Воропая, В. Гонського, О. Губко, В. Іванишина, С. Килимника, А. Княжинського, Б. Непорадного, М. Пірен, В. Сергійчука, О. Таланчука. Питання співвідношення емоційного та раціонального, загально-людського та національного в патріотизмі обгрунтували Я. Дзюба, О. Розумовський. Формуванню змісту патріотичного виховання військовослужбовців присвятили свої роботи О. Барабанщиков, Д. Волкогонов, Я. Подоляк, В. Ягупов. Розглянули військові аспекти виховання патріотизму, роль патріотичного обов`язку, військово-патріотичного виховання в захисті Вітчизни, зміцненні оборо-ни країни О. Аронов, М. Басанець, М. Зубалій, Л. Курант, В. Радзіховський, Ф. Фарфоровський.

Сучасні дослідження у сфері патріотичного виховання охоплюють конкретні реалії суспільного життя в Україні. Серед досягнень педагогічної думки найзмістовнішими визначено розробки нових технологій виховання В. Андрущенка, О. Вишневського, О. Дубасенюк, М. Євтуха, І. Зязюна, В. Киричука, О. Кондратюка, П. Кононенка, В. Кременя, М.Лукашевича, Ю.Руденка, Р. Скульського, О. Сухомлинської, В. Струманського, Б. Ступарика, П. Щербаня.

Різні аспекти використання засобів української народної педагогіки, традицій, звичаїв, об-рядів у національно-патріотичному вихованні учнівської молоді дослідили В. Каюков, В. Кіндрат, Г. Кловак, Г. Майборода, П. Онищук, Ю. Підборський; студентської молоді – Н. Заячківська, В. Зелюк, В. Коротєєва, Є. Франків.

В працях Н. Дем’яненко, Е. Лузік, Г. Онкович розкрито теоретичні і практичні аспекти формування нової педагогічної свідомості. Розвитку етнопедагогічної культури майбутніх офіце-рів присвятила своє дослідження О. Гомонюк.

Вагомий внесок у розробку теорії та практики виховання воїнів додали військові науковці Е. Афонін, С. Гречко, І. Колодій, В. Маслов, Ю. Семенов, Г. Темко. Проблеми готовності учнівської молоді до служби у Збройних Силах України дослідив І. Томчук, а технологію оцінки ефективності військово-патріотичного виховання призовної молоді – Г. П`янковський.

Аналіз означених робіт свідчить про неперервні пошуки шляхів удосконалення процесу виховання військовослужбовців. Саме той факт, що у загальному огляді  дисертаційних досліджень не виявлено робіт, які спеціально присвячені проблемам патріотичного виховання воїнів Збройних Сил України, обумовив можливість працювати в напрямі розробки шляхів патріотичного виховання військовослужбовців засобами української етнопедагогіки. Вивчення теорії та узагальнення практичної діяльності органів військового управління щодо здійснення патріотичного виховання військовослужбовців надали можливість виявити певну невідповідність між станом цієї роботи, рівнем патріотичної вихованості військовослужбовців і сучасними вимогами, які постають перед ними як громадянами-патріотами суверенної держави.

Таким чином, вибір теми дисертаційного дослідження, яка узгоджена з Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 11.04.2001), визначився: соціальною важливістю вияву та приведення в дію резервів позитивного впливу на особистість військовослужбовця – засобів української етнопедагогіки – з метою виховання його як оборонця своєї Вітчизни; недостатньою розробкою проблеми в сьогоденній теорії педагогіки, недосконалістю її вирішення у практиці виховної роботи в Збройних Силах України; потребою військових педагогів в науково обгрунтованій технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослідження пов`язаний з реалізацією Указу Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 ро-ку “Про Концепцію виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України”, постанови Кабінету Міністрів України № 1697 від 15 вересня 1999 р. “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства”, моделі “Збройні Сили – 2010”, плану науково-дослідних робіт кафедри військової педагогіки (і культури) Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України в межах комплексної теми “Морально-психологічне забезпечення військ (сил)” (Шифр “МПЗ-1”).

Об’єкт дослідження – процес патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Предмет дослідження – зміст та технологія патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби засобами української етнопедагогіки.

З огляду на актуальність, стан розробки проблеми визначено мету та гіпотезу дослідження.

Мета дослідження – розробити, теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити технологію патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби засобами української етнопедагогіки та розкрити умови її функціонування.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що ефективність патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби суттєво підвищиться, якщо відбуватиметься на основі науково обгрунтованої технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки за умов організації етнопедагогічної підготовки військових педагогів, визначення змісту етнопедагогічного виховання у світоглядному, військово-професійному формуванні воїна, індивідуально-психологічних особливостей воїнів, активізації елементів самоуправління на основі залучення воїнів до діяльності з планування, підготовки і проведення патріотичних заходів, удосконалення процесу самовиховання патріотичних якостей, оптимізації їх службової діяльності.

Відповідно до мети, предмета та гіпотези визначено наступні завдання дослідження:

1)

виховання воїнів в Україні та зарубіжних країнах;

2)

3)

4)

5)

6)

Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідже-ння слугувала теорія наукового пізнання, єдності національного та загальнолюдського, свідомості та діяльності, суспільного, національного, державного, етнічного, особистісного в патріотизмі, загальна теорія управління, фундаментальні філософські, психологічні, педагогічні, військово-педагогічні ідеї про розвиток особистості, його цілісність, комплексність, наступність, а також синергетичний, системний, особистісний, духовний, діяльнісний, культурологічний, етнопедагогічний, антропологічний, технологічний, аксіологічний підходи у вихованні особистості.

Теоретичну основу дослідження становлять теоретико-методологічні засади національ-ного, патріотичного виховання (К. Ушинський, Г. Ващенко, С. Русова, В. Сухомлинський, В. Андрущенко, І. Бех, О. Вишневський, І. Зязюн, П. Кононенко, В. Кузь, І. Мартинюк, Ю. Руденко, О. Сухомлинська, П. Щербань), української етнопедагогіки як основи патріотич-ного виховання (О. Духнович, К. Ушинський, Г. Волков, Р. Скульський, В. Скуратівський, М. Стельмахович, В. Струманський, Б. Ступарик, Є. Сявавко), обумовленості самовизначення особистості змістом її діяльності (Г. Сковорода, С. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Мак-сименко, О. Петровський, С. Рубінштейн), гуманізму у вихованні та виховання у колективі (Ш. Амонашвілі, А. Макаренко, В. Сухомлинський), підготовки нового покоління військових педагогів (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремінь, В. Маслов), військово-педагогічної теорії і практики (О. Барабанщиков, В. Давидов, Г. Темко, М. Феденко, Е. Утлік).

Для реалізації поставлених завдань використовувались м е т о д и теоретичного та емпіричного дослідження, які взаємозбагачувались і забезпечили можливість комплексного пізнання предмета дослідження: аналіз наукових джерел, законодавчих і нормативних докумен-тів, сучасних концепцій виховання; вивчення і узагальнення новаторського педагогічного досві-ду; педагогічне спостереження за воїнами в різних умовах їх діяльності; усне і письмове опи-тування (бесіда, анкетування, інтерв`ю, тестування) військових педагогів, воїнів, призовників з використанням спеціальних експериментальних програм (рейтинг, рангування тощо); вивчення документів і результатів службової діяльності; узагальнення незалежних характеристик; педагогічне моделювання; метод експертних оцінок; соціометрію; констатуючий і формуючий експеримент; методи математичної статистики і порівняльного аналізу.

Організація дослідження. Дослідження проводилося з 1996 по 2001 роки у три етапи. На першому етапі (1996 – 1997 рр.) вивчено та проаналізовано наукові джерела з проблеми, досвід організації виховної роботи у військових частинах, підрозділах Збройних Сил України; здійсне-но підготовку до педагогічного експерименту: вибір об`єкта і предмета дослідження, постановка мети, розробка гіпотези, завдань і методики дослідно-експериментальної роботи; уточнено план дисертації та програму дослідження. На другому етапі (1998 – 1999 рр.) проведено педагогіч-ний експеримент. В ході констатуючого етапу визначалися основні критерії патріотичної вихованості воїнів, уточнювалась гіпотеза дослідження, досліджувалась діяльність командирів, органів виховної роботи з патріотичного виховання військовослужбовців, а також ефективність різних педагогічних умов цієї діяльності. Вносилися корективи у зміст експериментальної методики. На етапі формуючого експерименту здійснено перевірку запропонованої технології патріотичного виховання військовослужбовців засобами української етнопедагогіки; виявлено рівні сформованості основних ознак патріотичної вихованості воїнів експериментальних та контрольних груп на початковому та завершальному етапах дослідно-експериментальної роботи. Сформульовано попередні висновки та рекомендації, які використовувалися у вихов-ному процесі військових частин, підрозділів. Визначено основні шляхи і умови впровадження технології патріотичного виховання військовослужбовців засобами української етнопедагогіки. На третьому етапі (2000 – 2001 рр.) проведено остаточну обробку, систематизацію та узагаль-нення отриманих результатів дослідження. За результатами дослідження розроблено практичні рекомендації військовим педагогам щодо впровадження у виховну роботу технології патріотичного виховання військовослужбовців засобами української етнопедагогіки. Здійснювалась її реалізація в практиці роботи командирів, штабів, органів виховної роботи ряду військових частин Збройних Сил України, оформлення дисертації.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу проведено у трьох військових частинах та двох військових навчальних закладах Міністерства оборони України. Дослідженням було охоплено 697 військовослужбовців строкової служби, 184 військових педагогів, 350 призовників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

·

·

·

·

·

·

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що обгрунтовано сутність, зміст, структуру патріотизму особистості воїна; розроблено основи використання засобів української етнопедагогіки у патріотичному вихованні воїнів; доповнено теорію виховання воїнів науковими положеннями про технологію патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки, новими знаннями щодо сутності, змісту, умов розвитку патріотичних якостей особистості воїна.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблено технологію патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки; науково обгрунтовано практичні рекомендації військовим педагогам щодо її впровадження у військово-педагогічний процес; розроблено методику визначення рівнів патріотичної вихованості воїнів з метою індивіду-ального і диференційованого підходів до їх виховання. Теоретичні положення та практичні рекомендації виконаного дослідження можуть бути використані у створенні підручників, навчально-методичних посібників з військової педагогіки, навчальних програм вищих військових навчальних закладів, системи гуманітарної підготовки Збройних Сил України, для складання планів виховної роботи військових частин, підрозділів.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечено виваженістю методологічного підходу до вирішення даної проблеми, вивченням і узагальненням інноваційного досвіду виховної роботи у військових частинах, підрозділах; репрезентативністю вибірки, використанням комплексу методів, які відповідають предмету, меті, завданням дослідження; кількісним і якісним аналізом фактів, матеріалів і результатів дослідно-експериментальної роботи; реальними позитивними зрушеннями в рівнях патріотичної вихованості воїнів експериментальних груп.

Апробація результатів дисертації. Матеріали і результати дослідження обговорювались на Міжнародних науково-практичних конференціях (Чернівці, 1996; Київ, 1997; Чернівці, 1999), на Всеукраїнських науково-практичних конференціях (Київ, 1998; Київ, 2001), на науково-практичних конференціях слухачів, випускників, ад`юнктів, співробітників наукового центру гуманітарних проблем та викладачів ВГІ НАОУ (Київ, 1996 – 2000), на науково-практичних конференціях факультету організації виховної роботи ВГІ НАОУ, на засіданнях кафедри військової педагогіки (і культури) ВГІ НАОУ.

Наукові публікації. Результати дослідження висвітлені в чотирнадцяти публікаціях, в тому числі шість – у фахових наукових виданнях.

Довідки про впровадження: результати дисертаційного дослідження впроваджені у військово-педагогічний процес двох військових інститутів: Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України (Акт реалізації № 1/23/118 від 24.04.2002), Київського військового інституту повітряних сил (Акт реалізації № 1/79 від 18.08.2000) та шести військових частин: А-0773 (Акт реалізації № 24/178 від 16.11.2001), А-0140 (Акт реалізації № 181/14/150 від 14.03.2001), А-0281 (Акт реалізації № 27 від 12.01.2001), А-1910 (Акт реалізації № 1/17 від 12.01.2001), А-1533 (Акт реалізації № 82 від 12.02.2002), А-1880 (Акт реалізації № 528 від 06.06.2001).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 254 стор. комп’ютер-ного тексту (з них 21 табл., 2 рис., 14 додатків обсягом 40 стор., список використаних джерел, що містить 318 найменувань на 21стор.)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються стан наукової розробки проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, а також визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету та завдання, методологічні і теоретичні засади, методи дослідже-ння, сформулювано гіпотезу, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, викладено дані про апробацію результатів дослідження, їх впровадження та перелік наукових публікацій, основні положення, котрі виносяться на захист.

У першому розділі “Науково-педагогічні основи патріотичного виховання військо-вослужбовців Збройних Сил України засобами української етнопедагогіки” проаналізовано історичні та теоретичні аспекти проблеми, вітчизняний та зарубіжний досвід етнопедагогічного виховання патріотизму військовослужбовців.

На основі принципу історизму розглянуто явище патріотизму в процесі його виникнення, становлення і розвитку, стосовно конкретної історичної епохи, яка детермінує зміст, форми, методи та особливості його виховання (родовий лад, Давня Греція, Рим, Середньовіччя, епоха Відродження, Нового часу, Новітньої історії). Історична сутність українського патріотизму ґрунтується на природній закономірності довготривалого історичного розвитку української нації. В результаті виховних дій мільйонів людей у продовж віків сформувався педагогічний досвід, який викристалізувався у велику педагогічну систему – народну педагогіку, яка стала для педагогічної науки першоджерелом. Галузь педагогічної науки, що вивчає народну педагогіку, дістала назву етнопедагогіка”. В період Київської Русі українська народна педагогіка піднялась на вищий щабель розвитку, започаткувавши етнопедагогіку (Ілларіон, В. Мономах, “Слово о полку Ігоревім”, Я. Мудрий та ін.). Спадщина Київської Русі стала основою української козаць-кої педагогіки, оригінальність і ефективність якої проявлялася на всіх рівнях: родинному, родинно-шкільному, навчанні в колегіумах, академіях, власне військовому рівні. Українська етнопедагогіка стала підґрунтям патріотичної діяльності Т. Шевченка, Г. Сковороди, І. Франка, М. Драгоманова, Лесі Українки, О. Духновича, К. Ушинського, Б. Грінченка, П. Чубинського, Ф. Вовка, А. Кримського, М. Грушевського та ін. Військові, патріотичні та етнопедагогічні традиції нашого народу втілилися у військові формування – Легіон Українських Січових Стріль-ців (УСС), Галицьку армію (ГА), Збройні Сили УНР, Гетьманату, Директорії, а пізніше – Українську Повстанську Армію (УПА). Постало нагальне завдання щодо розробки шляхів впровадження традицій української етнопедагогіки у процес навчання та виховання воїнів Збройних Сил України.

Педагогічний процес є найважливішою формою прояву тих суттєвих відношень, які є загальними для суспільства, і визначається діяльністю його суб’єктів. Встановлено, що саме синтез синергетичного, релігійного, діяльнісного, культурологічного, етнопедагогічного, технологічного, аксіологічного, психолого-педагогічного підходів формує нову філософію виховання воїна-патріота, громадянина (К. Ушинський, Г. Ващенко, С. Русова, І. Огієнко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, В. Андрущенко, О. Вишневський, Б. Євтух, М. Михальченко, Ю. Руденко, О. Сухомлинська, П. Щербань та ін.). Узагальнення визначених підходів дало змогу охарактеризувати сутність, зміст, структуру патріотизму особистості воїна та його виховання.

Філософсько-світоглядними засадами української етнопедагогіки є положення про роль народу в створенні духовної та матеріальної культури, людину і життя як найвищі цінності, суперечливу структуру буття, пізнавальні і творчі можливості особистості, рівноцінність людських типів, виховний ідеал, вірність традиціям (Г. Сковорода, Т. Шевченко, К. Ушинський, О. Духнович, П. Юркевич, Г. Ващенко, В.Сухомлинський, І. Огієнко, С. Русова, Ф. Вовк, В. Янів, М. Стельмахович, Ю. Руденко, П. Ігнатенко, І. Мартинюк, В. Струманський, Г. Темко, Є. Сявавко, В. Кузь, В. Скуратівський, Р. Скульський, П. Щербань та ін.).

Встановлено, що народна педагогіка як носій багатовікової педагогічної творчості народу є основою, яка становить сутність процесу патріотичного виховання, яким займаються поряд з командирами всіх ступенів відповідні організаційні структури та спеціальний апарат з широким спектром специфічних завдань у більшості армій країн світу.

На основі теоретичного та історичного аналізу проблеми зроблено висновок про те, що патріотизм має декілька пластів. Перший – поверховий – природна любов до свого народу як до себе, своєї родини, любов до рідного слова, до рідної природи. Другий, глибший пласт патріотизму, – усвідомлення особистістю свого обов`язку, відповідальності перед народом. В. Сухомлинський відзначав, що патріотизм, – це сплав почуття і думки, осягнення святині – Батьківщини не тільки розумом, а передусім серцем. Цей “сплав” – третій, основний найглибший пласт патріотизму, де почуття любові до всього рідного, дорогого, близького переплітається з усвідомленням особистістю патріотичного обов`язку.

У другому розділі “Патріотичне виховання воїнів Збройних Сил України на засадах української етнопедагогіки” висвітлено результати дослідження умов патріотичного виховання, діагностики рівнів патріотичної вихованості воїнів, здійснено обґрунтування системи патріотичного виховання воїнів на засадах української етнопедагогіки, розкрито організацію і методику дослідно-експериментальної роботи. В якості основних критеріїв рівня патріотичної вихованості воїнів визначено: світоглядний (К.1), мотиваційно-цільовий (К.2), емоційно-вольовий (К.3), практично-результативний (К.4). Для кожного критерію розроблено показники та відповід-ні їм ознаки. За їх допомогою вимірювались рівні патріотичної вихованості воїнів, у котрих відображено наявність і ступінь сформованості відповідних якостей, звичок поведінки. Умови процесу патріотичного виховання воїнів у військових частинах, підрозділах оцінювалися за наступними показниками: результативності, цілеспрямованості, доцільності, творчості; організа-ції навчально-виховного процесу, служби військ; забезпечення технічними засобами виховання; наявність центрів культури, освіти в місцях розташування військової частини. Кількісну характеристику рівня патріотичної вихованості воїна визначено на основі її оцінки за кожним критерієм, враховуючи його ваговий коефіцієнт. Стосовно кожного рівня патріотичної вихованості визначено діапазон його оцінки (в балах): максимальний рівень – від 5,0 до 4,8, високий – від 4,7 до 3,8, середній – від 3,7 до 2,8, низький – від 2,7 до 2,0. Констатуючий етап педагогічного експерименту проведено з метою виявлення реального стану патріотичного виховання воїнів, їх розуміння сутності патріотичних понять, самооцінки розвитку патріотич-них якостей, факторів, які ведуть до розвитку патріотизму, мотивів патріотичної поведінки, готовності військових педагогів до патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки.

Відповідно до змісту патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогі-ки інструментальна частина констатуючого експерименту складалася з комплексу стандартизованих методик, які модифіковано, виходячи з потреб дослідження: застосування етнопсихологічних інтерв’ю за методикою Н. Сарджвеладзе, визначення кількісної харак-теристики ефективності використання народознавчого матеріалу у розвитку пізнавальних інтересів воїнів, дослідження їх ціннісних орієнтацій (методика Р. Скульського, В. Костіва), тести особистості, визначення самооцінки (методика Г. Сікорської), дослідження рівнів сформованості духовного світу особистості (методика А. Фасолі). Крім того, комплексно використовувалися теоретичні, емпіричні, математичні методи дослідження. В результаті констатуючого експерименту встановлено, що 73,9% воїнів мають максимальний, високий, середній рівень патріотичної вихованості, низький – 26,1%. У більшості воїнів патріотичні знання, переконання недостатньо глибокі, ледь пов’язуються з виконанням обов’язків військової служби, потреби, звички, навички та вміння патріотичної діяльності розвинені недостатньо. Констатуючий експеримент також засвідчив, що військові педагоги використовують не повний арсенал засобів патріотичного виховання, в т.ч. і етнопедагогічних: національні культурно-історичні традиції, звичаї, обряди, народну мораль, етику, естетику, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу, фольклор, народне мистецтво, народний календар, національну символіку, релігійні виховні традиції; форми і методи української етнопедагогіки; критерії визначення рівня вихованості особистості тощо.

На основі гіпотези розроблено систему патріотичного виховання військовослужбовців Збройних Сил України на засадах української етнопедагогіки, яка визначається як сукупність закономірно побудованих, динамічно пов`язаних компонентів: мети, завдань, змісту, засобів української етнопедагогіки, умов їх реалізації та взаємодії інтегрованих суб`єктів, які формують патріотизм воїна у дусі природно-історичного розвитку української нації на кожному етапі цілеспрямованого, планомірного військово-педагогічного процесу.

Для підвищення ефективності формування патріотичних якостей у воїнів необхідними умовами визначено: збагачення раціональної, мотиваційної, емоційно-вольової, діяльнісної сфери особистості воїна патріотичними, етнопедагогічними знаннями, врахування особистого життє-вого досвіду вихованців, військових педагогів, усвідомлення кожним воїном національної історії, культури, традицій, звичаїв, обрядів, формування у них спроможності давати власну оцінку історичним подіям і фактам минулого і сучасного, забезпечення найповнішого задоволення національно-культурних інтересів, виховання вольової стійкості в досягненні високих результатів у навчально-виховному процесі тощо, які були реалізовані в технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки.

Вирішальне значення для педагогічного експерименту мав наступний його етап – формуючий, який ґрунтувався на теоретичних положеннях, результатах аналізу попередніх етапів дослідження і полягав у перевірці результативності розробленої технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки.

Здійсненню формуючого експерименту передувало вирішення таких завдань: формулюва-ння мети і гіпотези експерименту, вибір експериментальних і контрольних груп, створення експе-риментальної ситуації.

У третьому розділі “Експериментальна перевірка результативності технології патріотичного виховання військовослужбовців засобами української етнопедагогіки” розкрито зміст технології патріотичного виховання засобами української етнопедагогіки, висвітлено хід та проаналізовано результати формуючого експерименту, розроблено практичні рекомендації військовим педагогам щодо впровадження технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки у військово-педагогічний процес частин, підроз-ділів. Цілісність технології патріотичного виховання засобами української етнопедагогіки забезпечено взаємозв’язком трьох її компонентів: методологічної, теоретичної, методичної підготовки військового педагога (кваліфікація), виховного процесу (зміст, методи та форми), інформаційно-технічного забезпечення (засоби).

На початковому етапі впровадження технології патріотичного виховання засобами української етнопедагогіки в експериментальних групах проведена робота сприяла усвідомленню кожним воїном можливостей власного патріотичного розвитку. Розроблено програму підготовки військових педагогів до впровадження технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки. Зміст програми реалізовано через систему військово-професійної, методичної та гуманітарної підготовки, яка передбачала вивчення теорії виховання і навчання воїнів, української етнопедагогіки; формування навичок, умінь планувати, організовувати та впроваджувати заходи патріотичного виховання на основі української етнопедагогіки, гармонійного поєднання індивідуальних, колективних, масових форм роботи з питаннями діагностики вихованості особистості, творчого застосування на національному ґрунті виховних традицій зарубіжної етнопедагогіки.

На другому етапі дослідно-експериментальної роботи в рамках функціонування техноло-гії патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки вирішено завдання щодо формування у воїнів патріотичних якостей відповідно з визначеними критеріями. Воїнів залучено до активних видів і форм патріотичної діяльності, своєчасно коригувалися плани виховної роботи, впроваджувалися методи і прийоми стимулювання самовиховання воїнів, створювалися емоціогенні ситуації за допомогою яскравих фактів, образів, проведення свят за народним календарем.

В основу організації і проведення формуючого експерименту покладено рівневу диференціацію – врахування типологічних особливостей воїнів різних періодів військової служби, видів підготовки, рівня патріотичної вихованості, освіченості, розвитку, життєвого досвіду, сімейного становища тощо. Характер військової діяльності частин та підрозділів аеромобільних військ обумовив певні особливості виховного впливу на воїнів: поєднання всебічного розвитку особистості з формуванням специфічних військово-професійних якостей, здійснення процесу виховання в жорстких умовах статутного порядку, під час навчань в польових умовах.

На третьому етапі головну увагу приділено патріотичному розвитку воїнів через здійсне-ння поглибленої інтеграції суб’єктів виховної взаємодії військових частин на основі української етнопедагогіки з метою гармонізації військово-професійних, патріотичних, морально-етичних і вольових якостей; готовності до самоосвіти та самовиховання. Патріотичне виховання здійснювалося у тісному взаємозв’язку з іншими видами виховання, бойовою, гуманітарною та психологічною підготовкою, оволодінням різними аспектами службової діяльності. Головні зусилля військових педагогів зосереджувалися на підвищенні потенційно максимального, високого, середнього рівнів патріотичної вихованості воїнів.

Порівняльний аналіз результатів, отриманих в експериментальних і контрольних групах, на початку формуючого експерименту і його завершенні подано в табл.1.

Таблиця 1

Рівень гармонії патріотичних, військово-професійних, морально-бойових, естетичних якостей (патріотичної вихованості) воїнів експериментальних і контрольних груп (у %)

Групи | Рівні

Максимальний | Високий | Середній | Низький

На початку експери-менту | В кінці експери-менту | На початку експери-менту | В кінці експери-менту | На початку експери-менту | В кінці експери-менту | На початку експери-менту | В кінці експери-менту

ЕГ

(n=352) | 2,3 | 4,3 | 12,5 | 27,0 | 59,0 | 54,8 | 26,2 | 13,9

КГ

(n=345) | 2,2 | 1,7 | 12,9 | 11,9 | 58,9 | 58,4 | 26,0 | 28,0

Порівняльний аналіз результатів динаміки рівнів патріотичної вихованості воїнів експериментальних і контрольних груп з результатами самооцінки рівня патріотичної вихо-ваності показав, що на початку експерименту 24,9% воїнів експериментальних груп мали завищену самооцінку, 3,3% занижену, і тільки у 71,8% самооцінка відповідала діагностичній оцінці. У контрольних групах ці показники були наступними: 22,0% воїнів мали завищену самооцінку, 4,1% – занижену, 73,9% – адекватну.

Відбулися зміни в самооцінці воїнами експериментальних груп рівня патріотичної вихованості в кінці формуючого експерименту: 8,5% воїнів показали завищену самооцінку, 1,9% – занижену, 89,6% воїнів показали адекватну самооцінку.

Наочно уявити динаміку рівнів патріотичної вихованості воїнів експериментальних і контрольних груп дозволяють діаграми (рис. 1, 2).

- на початку експерименту - в кінці експерименту

Аналіз результатів експерименту (див. табл.1) показує, що максимальний і високий рівень патріотичної вихованості воїнів в експерименальних групах зріс з 14,8% до 31,3% (на 16,5%), кількість воїнів з середнім рівнем патріотиної вихованості зменшилася з 59,0% до 54,8% (на 4,2%), а низького – з 26,2% до 13,9% (на 12,3%). В контрольних групах максимальний і високий рівень патріотичної вихованості воїнів зменшився з 15,1% до 13,6% (на 1,5%), середній рівень – з 58,9% до 58,4% (на 0,5%), а кількість воїнів низького рівня патріотичної вихованості збільшилося з 26,0% до 28,0% (на 2,0%). В експериментальних групах кількість воїнів із максимальним і високим рівнем патріотичної вихованості зросла на 16,0% більше, ніж у контрольних.

Таким чином, результати формуючого експерименту підтвердили ефективність технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки.

Для обчислення надійності результатів проведено дисперсійний аналіз.

Fемп склав 43,6, Fкрит (0,05; 1; 695) = 3,8 (за таблицею – критерію ( F – значення р = 5%). Оскільки Fемп = 43,6 > Fкрит = 3,8, то прийнята гіпотеза про те, що зростання рівнів патріотичної вихованості воїнів на основі засобів української етнопедагогіки є суттєвим (р 0,05). Отже, результати даного дослідження є надійними і відображають становище у генеральній сукупності.

ВИСНОВКИ

1.

2. Історичний аналіз проблеми патріотичного виховання уможливив висновок про те, що генеза патріотизму проходить стадію передумов, становлення, розвитку як цілісного утворення серед інших духовних явищ. Теоретичне узагальнення визначених підходів до тлумачення поняття патріотизму обумовило характеристику його сутності як найвищої цінності, котра притаманна всім сферам життя суспільства, держави і є важливим духовним надбанням особистості, характеризує вищий рівень її розвитку і знаходить вираз в активно-діяльній самореалізації на благо Вітчизни. Як цілісне особистісне утворення, патріотизм виступає у вигляді патріотичних якостей, у кожній з яких поєднується пізнавальний, емоційний, вольовий, поведінковий компоненти: національна гордість, національна гідність, національна самосвідомість, любов до Батьківщини, відданість своєму народові, почуття гордості за надбання національної культури, почуття патріотичного обов’язку, гордість за минуле і майбутнє України, повага до традицій народу, рідної мови, співчуття до страждань народу і переживання за соціальні вади суспільства, досягнення воїном високого ступеня військової майстерності, вірність військовій присязі, прагнення сформувати психологічну стійкість, бойові якості та ціннісні орієнтації, які характеризують його як захисника Батьківщини.

3. Теоретичний аналіз обумовив висновки про те, що патріотичне виховання воїнів - це організований, планомірний і цілеспрямований процес передачі особистості воїна національ- них цінностей і норм культури, спрямований на формування у неї національно-громадянської самосвідомості, патріотичних переконань і поведінки, усвідомлення своїх вчинків і дії на благо народу і держави, готовності до захисту Вітчизни. Опосередковану роль у змісті патріотичного виховання відіграють інші види виховання. Однак під час розгляду сутності кожного з них виявляється їх безпосередня участь у формуванні патріотичних якостей особистості воїна: патріотичної свідомості (знань, поглядів, переконань, оцінок, ідеалів), патріотичних почуттів (любові до Батьківщини, поваги до історії України та її Збройних Сил, традицій народу, відповідальності за долю України), морально-вольових рис характеру (обов’язку, настанов, мотивів, рішень), патріотичної поведінки та діяльності (дій, вчинків, навиків, умінь, звичок, звичаїв), морально-бойових та психологічних якостей (мужності, стійкості, відваги, дисциплінованості).

Патріотизм виконує конструктивно-критичну функцію ставлення особистості до дійсності, яка дозволяє їй відбирати і зберігати все суспільно цінне, а також розкривати причини негативних явищ та усувати їх в соціальній практиці. Важливим фактором формування міцних патріотичних почуттів, прагнень, свідомості особистості є образ Батьківщини.

4. Результати констатуючого експерименту показали, що рівень патріотичної вихованості воїнів не відповідає сучасним вимогам. Існує потреба усунення суперечності між досягненнями багатовікового педагогічного досвіду народу і недостатнім його використанням у практиці виховання. Подолання цього протиріччя значною мірою покладається на залучення до виховного процесу засобів української етнопедагогіки: національних культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів, народної моралі, етики, естетики, родовіду, рідної історії, краєзнавства, природи, фольклору, народного мистецтва, народного календаря, національної символіки, релігійних виховних традицій; форм і методів української етнопедагогіки; критерів визначення рівнів вихованості особистості тощо. Це зумовило обґрунтування системи патріотичного виховання на засадах української етнопедагогіки, яка визначається як сукупність закономірно побудованих, динамічно пов`язаних компонентів: мети, завдань, змісту, засобів української етнопедагогіки, умов їх реалізації та взаємодії інтегрованих суб`єктів, які формують патріотизм воїна у дусі природно-історичного розвитку української нації на кожному етапі цілеспрямованого, планомірного військово-педагогічного процесу.

5. Для перевірки дієвості і раціональності розробленої педагогічної системи стала необхідною розробка технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки та її дослідно-експериментальна перевірка у військових частинах і підрозділах аеромобільних військ. Цілісність технології забезпечено взаємозв’язком трьох її компонентів: методологічної, теоретичної, методичної підготовки військового педагога (кваліфікація), виховного процесу (зміст, методи та форми), інформаційно-технічного (засоби). Умовами її ефективного функціонування визначено: створення референтного мікросоціального середовища, яке здатне забезпечити культурний, духовний, фізичний розвиток воїна, позитивно-емоційну атмосферу спілкування та діяльності; забезпечення взаємодії воїна та соціокультурного середовища з метою реалізації його творчих здібностей, самоосвіти та самовиховання; ґрунтовне вивчення потреб, інтересів, мотивів діяльності воїнів для вдосконалення особистісних якостей; активізація інтересу воїнів до національних традицій, збагачення їх новими знаннями, навичками та вміннями, які сприяють вихованню рис, необхідних захиснику Вітчизни тощо. За результатами формуючого експерименту на основі методики педагогічної діагностики (критерії: світоглядний, мотиваційно-цільовий, емоційно-вольовий, практично-результативний, рівні: максимальний, високий, середній, низький, показники і ознаки кожного рівня патріотичної вихованості воїна, її кількісна характеристика) встановлено позитивну динаміку рівнів патріотичної вихованості воїнів експериментальних груп. Достовірність результатів грунтується на використанні науково обгрунтованих методів психолого-педагогічних досліджень, статистичній обробці результатів. Результати формуючого експерименту підтверджуються актами реалізацій з військових частин.

6. Підсумком проведеного дослідження слугують рекомендації військовим педагогам щодо впровадження технології патріотичного виховання воїнів засобами української етнопедагогіки, визначенні етапів розгортання технологічного циклу від чуттєвого та установчо-мотиваційного до контрольно-рефлексивного і духовно-естетичного, його центральну ланку – неперервну розвивальну взаємодію військового педагога і вихованця, яка на кожному етапі організується за інваріантними алгоритмами. Облаштування педагогічних умов використання засобів української етнопедагогіки в патріотичному вихованні воїнів передбачає: збагачення раціональної, мотиваційної, емоційно-вольової, діяльнісної сфери особистості воїна патріотичними, етнопедагогічними знаннями, врахування особистого життєвого досвіду вихованців, військових педагогів, усвідомлення кожним воїном національної історії, культури, традицій,