Львівський національний університет

імені Івана Франка

На правах рукопису

ЛУЦИШИН Галина Іванівна

УДК 323.15 (477)

Національні меншини
у політичному житті України

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник кандидат філософських наук, доцент

Романюк Анатолій Семенович,

Львівський національний університет імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Варзар Іван Михайлович,

Київський національний педагогічний університет

імені М.Драгоманова

кандидат філософських наук, доцент

Медвідь Федір Михайлович,

Академія Державної податкової служби України,

м. Ірпінь, Київська обл.

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться 30 січня 2003 року о 11.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 35.051.02 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою:

79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, а. 301

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою:

79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розісланий 28 грудня 2002 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02

доктор політичних наук, професор Денисенко В.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Для України, як і для будь-якої поліетнічної держави, питання національних меншин є перманентно актуальним і потребує постійного вивчення та аналізу. Утворення України як самостійної держави поставило на порядок денний як теоретичне, так і практичне завдання – вироблення власної концепції національної політики. Особливість ситуації полягала в необхідності одночасного пошуку оптимальних шляхів розвитку титульної нації та національних меншин, адже в УРСР, що була складовою Радянського Союзу, українці не були реально титульною нацією. Це виявлялось, зокрема, в мовній політиці, в системі управління, освіти, коли українська мова цілеспрямовано була витіснена російською. Така політика поширювалась і на рідні мови національних груп, що проживали на території УРСР, представники яких все більше втрачали національну ідентифікацію, поповнювали своєрідну синтетичну групу "радянських людей".

Для реалізації своєї політики режим вдавався до масових депортацій. Їх, зокрема, зазнали такі національні групи, що традиційно проживали в Україні як кримські татари, поляки, німці тощо. Уже в перші роки української незалежності розпочались рееміграційні процеси фактичне повернення депортованих з України народів. Водночас відбувається активна міграція з України представників як титульної нації, так і інших етнічних груп. Внаслідок цього внутрішня етнічно-групова структура суттєво змінилася і продовжує змінюватися.

Тема актуалізується і тим, що на сучасному етапі спостерігається зростання ролі національних меншин як важливого політичного фактора внутрідержавних процесів. Підтвердженням цього є створення в Україні політичних партій окремими національними меншинами (росіянами, кримськими татарами) та їх участь у парламентських виборах 2002 р. як самостійних суб’єктів.

Національні меншини політично впливають і на зовнішньополітичну діяльність країни, зокрема, залишаючись об’єктом посиленої уваги урядів і політичних сил, які аналізують і відстоюють позицію своїх співвітчизників за кордоном. Своєю чергою, зовнішньополітичні фактори, зокрема, політика окремих держав і політичних лідерів, з якою ідентифікується та чи інша національна меншина, суттєво впливають на діяльність національних меншин. Проблему національних меншин окремі держави використовують у зовнішній політиці. Росія, наприклад, активно спекулює на становищі російської меншини в країнах – колишніх республіках СРСР.

Етнічне відродження, активні інтеграційні процеси на території Європи сприяють зростанню ролі національних меншин. У межах Європейського Союзу інтеграційні процеcи зумовили розвиток регіоналізації, що сприяло зростанню вимог етнічних спільнот щодо захисту своїх прав. Входження України у світове співтовариство неможливе без вирішення етнополітичних питань відповідно до стандартів демократичної держави.

Попри актуальність теми, питання участі національних меншин у політичному житті в Україні залишається маловивченим. Більшість дослідників вдаються до аналізу національних меншин переважно з історичних і культурологічних аспектів, а питанню суспільно-політичної діяльності національних меншин приділяють мало уваги.

Проблема національних меншин пов’язана з демографічними, соціальними, культурними, особистісними чинниками, що продукують широкий спектр політичних наслідків. Ці та низка інших факторів зумовлюють теоретичну і політико-практичну актуальність дисертаційного дослідження. Зокрема, дисертаційна робота спрямована на вивчення ролі та місця національних меншин у розвитку сучасної української держави, аналіз форм їх участі у політичному процесі, вивчення взаємовпливу національних меншин, країн проживання та етнічної батьківщини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане у межах наукової роботи, що здійснюється на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження: Мета дисертації полягає у всебічному та комплексному дослідженні сучасного стану національних меншин України (на прикладі Західної України) як потенційного суб’єкта політики та їх участі у політичному житті держави на сучасному етапі, визначення основних передумов політичної діяльності національних меншин і факторів, які впливають на цей процес.

Завдання дослідження:

· визначити роль і місце національних меншин у розвитку сучасної української держави;

· проаналізувати форми та рівні їх участі у політичному процесі України;

· вивчити питання співвідношення та взаємовпливу національних меншин, країн їх проживання та етнічної батьківщини.

· з'ясувати особливості політичної мобілізації національних меншин в Україні;

· визначити потенційні можливості участі національних меншин України у політичному процесі держави, спрямованому на демократизацію всіх сфер суспільного життя;

· дослідити вплив національних меншин на зовнішню політику України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є національні меншини України, їх роль і місце в політичному житті.

Предметом дослідження є діяльність національних меншин України на суспільно-політичному рівні, яка прослідковується через роботу національних товариств. Особлива увага приділяється діяльності національних товариств Західної України, лідерів і членів національних товариств, аналізу форм і методів їх політичної інституалізації та мобілізації.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Дослідження базується на використанні загальнонаукових методів, зокрема, системного. Виходячи з проблематики роботи також використовується порівняльний метод у дослідженні соціально-політичного статусу національних меншин в Україні, з'ясуванні особливостей функціонування національних меншин. Особливе місце в дисертаційному дослідженні посідають методи емпіричних досліджень: опитування (зокрема, проведене автором експертне опитування керівників національних товариств Західної України), вивчення та аналіз документів, статистичних даних.

Теоретичною основою дослідження стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників. Серед вітчизняних дослідників – О.Бочковський, І.Варзар, О.Гринів, В.Євтух, І.Здіорук, О.Картунов, А.Колодій, І.Курас, А.Леонова, О.Майборода, С.Макарчук, Ф.Медвідь, М.Міщенко, М.Обушний, Ю.Римаренко, І.Попеску, Т.Рудницька, М.Товт, Л.Шкляр. Серед зарубіжних дослідників – У.Алтермат, Д.Белл, Ж.Берк, Ю.Бромлей, Р.Брубакер, Т.Букволь, М.Вебер, М.Есман, А.Лібіх, В.Кимлічка, М.Новак, Л.Ребет, Дж.Ротшильд, Г.Халупчак, Е.Сміт.

Особлива увага в дисертаційному дослідженні зосереджена на використанні принципів і методик, розроблених такими сучасними українськими дослідниками-етнополітологами, як І.Варзар, В.Євтух, О.Картунов, О.Майборода, Ю.Римаренко, Л.Шкляр, які відзначають глобальний характер етнічного відродження, зокрема, що в кожній поліетнічний державі відбувається етнічний ренесанс, зокрема, з кінця 70-х років XX ст. він розпочався у країнах Східної Європи, а з середини 80-х – в СРСР. Цікавими та корисними для нашої роботи були і праці польських науковців – Г.Халупчака, Т.Броварека, Є.Бичковського, К.Кваснєвського.

Наприкінці 90-х років деякі дослідники виокремлюють таке поняття як "політизація національних меншин", аналізуючи взаємовідносини національних меншин і політики, формування їх політичної свідомості, політичну мобілізацію національних меншин, участь національних меншин у формуванні влади тощо. Хоча в цьому напрямі проведено немало досліджень, однак серед науковців, як вітчизняних, так і зарубіжних, немає одностайності щодо визначення причин та умов політизації діяльності національних меншин.

Джерельною базою для дисертаційного дослідження стали законодавчі акти; документи національних товариств – звернення, програми, заяви; матеріали національних товариств; результати соціологічних досліджень, в тому числі проведеного автором експертного опитування керівників національних товариств Західної України (8 областей).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

· запропоновано комлексний підхвід до вивчення питання національних меншин в Україні; вперше на методологічному рівні "національна меншина" проаналізована як потенційний суб’єкт політичного життя;

· пропонується авторське визначення поняття "національні меншини", яке грунтується на таких критеріях, як: кількісний, термін проживання на теориторії держави, критерій недомінування, наявність громадянства, стійких етнічних, релігійних та мовних храктеристик, почуття солідарності. Сформульовано таке визначення: національні меншини – це групи населення, осілі в даній державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність.

· Визначено та проаналізовано основні форми політичної діяльності національних меншин, зокрема, політична інституалізація (створення політичних рухів та партій, членство в міжнародних організаціях, створеня міжнаціональних інституцій); делегування національними меншинами своїх повноважень політичним партіям.

· доведено, що національні меншини України можуть перебувати на трьох рівнях розвитку: латентному – на цьому рівні перебувають більшість малочисельних національних меншин, які формально заявили про своє існування; організаційному – коли нацменшини створили власні громадські організації, активно інтегруються у суспільство; політичному – коли меншини створили власні політичні рухи та партії, беруть активну участь у виборах усіх рівнів і в політичному житті держави; досліджено політичні наслідки для національних меншин і держави перебування етнічної групи на кожному рівні

· обґрунтовано, що відповідно до рівня розвитку національних меншин, головними політичними наслідками їх еволюції є: активна асиміляція чи еміграція; інтеграція та дезінтеграція;

· визначено, що оптимальним варіантом для державного інтересу кожної країни є підтримка другого рівня розвитку національних меншин – інтеграційного, оскільки це забезпечує єдність та стабільність розвитку держави.

· запропоновано трикутну модель системи політичних відносин національних меншин, зокрема, висвітлено питання взаємовідносин та взаємовпливу національних меншин, країни їх проживання (стосунки з титульною нацією й іншими національними групами) та етнічної батьківщини національних меншин. Особливий вплив на взаємими цих сторін має територіальна наближеність, історичні зв’язки, стійкі політичні відносини, активність ведення прикордонного співробітництва тощо. Кожен елемент моделі трикутної конфігурації здійснює контроль та спостереження за поведінкою та діями інших учасників у цій площині;

· уперше проаналізовано форми та методи політичної мобілізації щодо представників національних меншин України, окреслено шляхи перетворення національних груп на потенційних політичних акторів. Політична мобілізація національних меншин виступає як альтернатива асиміляції з титульною нацією і виражається налагодженням тісних комунікацій, проведенням спільних заходів та акцій, висловленням своєї активної позиції щодо тих чи інших політичних рішень;

· на підставі результатів експертного опитування керівників національних товариств Західної України проаналізовано можливості впливу національних меншин на політичний процес, зокрема, результати показали, що рівень інтеграції національних меншин у внутрішньополітичні процеси держави та їх політична мобілізація значно зросли.

Теоретичне значення полягає у новому підході до вивчення національних меншин України та їх участі у політичному житті. Також особливе значення має критична переоцінка і пошук нових наукових методик і підходів до вивчення питання національних меншин в Україні. Особливість дослідження полягає в тому, що значна увага приділена аналізу національних меншин під кутом зору їх потенційної участі в політичному процесі України. Це стимулювало підвищену увагу до основних форм і рівнів участі національних меншин у політичному процесі, рівно як і до процесів політичної мобілізації.

Особливість дослідження полягає у тому, що автор у межах традиційної системи аналізу самостійно розробила підхід до вивчення питання участі національних меншин у політиці, залучивши до аналізу нові матеріали, провівши експертне опитування серед керівників національних товариств Західної України, що дало можливість краще вивчити та проаналізувати питання діяльності національних меншин на суспільно-політичному рівні.

Практичне значення одержаних результатів охоплює науково-дослідну, навчальну та інформаційно-аналітичну сфери їх застосування. Результати можуть бути використані державними установами при розробці спеціальних державних документів і законів, які регулюватимуть відносини держави та національних меншин. Висновки та рекомендації можуть бути корисними для роботи державних органів влади, зокрема, Державного комітету національностей і міграцій України, управлінь у справах національностей і міграцій обласних держадміністрацій. Цей матеріал також цікавий для організацій національних меншин та їх політичних лідерів, громадських діячів і представників влади. Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, при читанні спецкурсів, створенні навчальних посібників тощо, оскільки вони розширюють знання про національні меншини та їх участь у суспільно-політичних процесах держави.

Апробація результатів дисертації здійснювалась на наукових міжнародних і вітчизняних конференціях: “Состояние и проблемы правового просветительства в Белоруси и Украине” (24-25 квітня 1999 р., м. Мінськ), “Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції” (вересень 2000 р., м. Луцьк), “Проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці” (20-22 вересня 2001 р., м. Луцьк), “Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні” (2001 р. м. Львів). Також апробація результатів дисертації проводилась на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Львівського національного університету ім. І.Франка (1999, 2001 рр.). Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані у п’ятьох статтях "Вісника Львівського національного університету імені Івана Франка", серії "Міжнародні відносини" та "Філософські науки", Збірнику наукових праць „Українська національна ідея: реалії та перспективи”, що визнані ВАК України фаховими з політології, а також у двох публікаціях в інших наукових виданнях і матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура роботи зорієнтована на досягнення сформульованих мети і завдань дослідження. При її визначенні дисертант прагнув домогтися того, щоб сукупність покладених в її основу проблем забезпечила максимально цілісний та логічно вмотивований аналіз сучасного стану національних меншин у багатоетнічній Україні, основних тенденцій їх розвитку. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 169 сторінок, списк використаних джерел – 217 позицій. Дослідження також включає ілюстративнний матеріал – 11 діаграм, 3 таблиці та додатки.

Основний зміст дисертації

У "Вступі" обгрунтовується актуальность теми, сформульована дослідницька проблема, окреслені предмет, об’єкт і методи дослідження, а також мета, завдання роботи та її наукова новизна. Визначається теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ дисертації "Методологія дослідження національних меншин: зарубіжний та вітчизняний досвід" присвячений вивченню та узагальненню основних підходів до визначення поняття "національні меншини". Цей розділ має важливе методологічне значення, оскільки розглядає різні підходи до категорій і понять, що вживаються у дисертації, а також описує власний підхід автора.

У першому параграфі першого розділу "Національні меншини: основні підходи та парадигми" розглянуто еволюцію вивчення питання національних меншин в Україні та світі, продемонстровано різні підходи до визначення поняття "національні меншини" як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, окреслено основні критерії, які характеризують поняття "національні меншини". Також розглядаються основні фактори, які сприяли вивченню національних меншин в Україні та Європі, зокрема, виникнення інституцій, метою яких було вивчення питання національних меншин.

Термін "національні меншини" почав вживатися порівняно недавно і його розуміння грунтується на основі підходів, які пропонують вітчизняні та зарубіжні дослідники, однак виявилось, що більшість етнополітологів, аналізуючи проблему національних меншин, ще не виробили єдиних підходів та оцінок. У науковій літературі дотепер не існує чіткого і сталого тлумачення терміна "національна меншина". В політологічний літературі найбільш вичерпно висвітлені питання ролі і місця національних меншин у національній структурі країни, взаємин держави та національних меншин, питання формування, чисельності та громадської діяльності національних меншин. Однак дослідники практично оминають питання участі національних меншин у політичному житті держави, політичної мобілізації національних меншин, формування політичної еліти національних меншин, представництва національних меншин в органах влади різних рівнів.

В основу визначення поняття “національна меншина” покладений комплексний підхід, який включає всі типологічні та видові різновиди, що базуються на загальних критеріях. Зокрема, ми окреслили такі критерії, як кількісний критерій та термін проживання на території держави, критерій недомінування, наявність громадянства, наявність стійких етнічних, релігійних і мовних характеристик, почуття солідарності. В Україні, згідно з законодавством, до "національних меншин" належать групи громадян, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Це свідчить про те, що більшість критеріїв, які є основними для визначення національних меншин у багатьох країнах світу (чисельність, термін проживання на території держави) не є визначальними в Україні.

У дисертаційному дослідженні сформульовано таке визначення: національні меншини – це групи населення, осілі в даній державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність.

Другий параграф першого розділу "Політико-правові аспекти діяльності національних меншин: світова практика та стан в Україні" присвячено аналізові законодавчих механізмів регулювання становища національних меншин в Україні.

Параграф містить огляд правових документів, що визначають статус національних товариств, нормативно-правових актів, що регламентують механізми участі національних меншин у суспільно-політичному житті України, аналіз міжнародних документів, які стосуються діяльності національних меншин. Також розглядаються основні правові моделі світової практики щодо регулювання питання національних меншин у багатоетнічних суспільствах, їх участь у політичному процесі. Аналіз нормативно-правової бази діяльності національних меншин в Україні показав, що вона загалом відповідає міжнародним нормам.

Другий розділ "Аналіз політичної діяльності національних меншин України: основні тенденції та перспективи" є за своєю суттю дослідженням емпіричної бази та проблематики, що розглянута у попередньому розділі стосовно України.

У першому параграфі другого розділу "Особливості діяльності національних меншин: демографічний і політичний вимір" викладено основні аспекти діяльності національних меншин, проведено демографічній аналіз національних меншин України. Аналізуючи діяльність національних м

еншин, ми окреслили два рівні: демографічний і політичний. Демографічний охоплює задоволення основних потреб національних меншин – розвиток національної культури, мови, освіти тощо. Політичний рівень стосується тих національних меншин, які пройшли або перебувають на етапі інституалізації, або в процесі свого розвитку дійшли до утворення власних політичних організацій, або ж делегування захисту своїх інтересів чинним політичним організаціям. Політичний рівень діяльності національних меншин передбачає участь організацій у політичному житті держави та зовнішньополітичних процесах (членство у міжнародних організаціях, участь у міждержавних акціях тощо).

У другому параграфі цього розділу "Підстави політичної мобілізації національних меншин України" міститься аналіз політичних мобілізаційних процесів національних меншин України, зокрема, комплекс заходів, які забезпечують готовність національних меншин до певних акцій, об’єднання для досягнення певної мети у сфері суспільно-політичних відносин. Політична мобілізація національних меншин виступає як альтернатива асиміляції з титульною нацією і виражається налагодженням тісних комунікацій, проведенням спільних заходів чи акцій, висловленням своєї активної позиції щодо тих чи інших політичних рішень.

У параграфі проаналізовано три рівні мобілізаційних процесів національних меншин:

· латентний, на якому перебувають більшість національних меншин. Здебільшого, ці меншини лише формально заявили про своє існування, цей рівень характеризується швидкою асиміляцією та розпорошеністю національних меншин;

· організаційний, на цьому рівні перебувають 38 національних меншин зі 135. Ці меншини створили власні громадські організації, активно розвиваються інтеграційні процеси. На даному рівні політичної мобілізації національні меншини є активними як у внутрідержавних, так і на міждержавних процесах.

· політичний рівень – до цього рівня доходять лише окремі національні меншини. Переважно, це численні національні меншини, які створили власні політичні рухи та партії, беруть участь у виборах різних рівнів і в політичному житті держави. На цьому рівні перебувають російська національна меншина і кримські татари, які створили власні політичні рухи та партії. Однак результати показали, що на цьому рівні прослідковуються дезінтеграційні процеси в етнічному полі та посилюється суспільно-політичний поділ.

Дослідження показало, що процеси політичної мобілізації національних меншин активізуються найчастіше напередодні важливих загальнодержавних акцій, зокрема, виборів різних рівнів. Одним із критеріїв політичної мобілізації виступає саме політичний інтерес. Особливу роль за умов політичної мобілізації національних меншин, як і загалом інших груп, відіграють такі фактори, як “мотив небезпеки” і так званий принцип справедливості. Саме ці чинники є чи не найефективнішими за умов політичної мобілізації і їх часто застосовують як політичні гасла. Не менш важливу роль у становленні політичної мобілізації національних меншин відіграють такі категорії, як авторитетність організацій, які представляють ту чи іншу національну меншину, наявність впливових лідерів серед представників національної меншини. Це пов’язано з рівнем національної самосвідомості, етнічною культурою, усвідомленням проблем етнічного розвитку і шляхів їх ров’язання, ступенем вираження етнічної самобутності, наявністю такого важливого фактора консолідації, як лідерство. Також варто підкреслити, що фактор чисельності національних меншин відіграє не основну роль у політичних мобілізаційних процесах. Як приклад можна назвати білоруську національну меншину, яка посідає третє місце серед національних меншин за чисельністю, однак має чи не найнижчий рівень політичної мобілізації, зокрема, представниками цієї меншини створено чи не найменше національних товариств на регіональному рівні, практично не виходять засоби масової інформації білорусів України.

У дисертаційному дослідженні ми також визначили основні форми політичної діяльності національних меншин, фактори, які зумовлюють політичну діяльність національних меншин, – політичну інституалізацію національних меншин, делегування національними меншинами своїх повноважень політичним партіям. Аналіз показав, що хоча політичні симпатії національних меншин є різними, можна виокремити чотири основні напрями, на які орієнтуються національні меншини: центризм, регіоналізм, ліва та націонал-демократична ідеологія.

Аналіз діяльності національних меншин Західної України на підставі результатів експертного опитування керівників найчисленніших та суспільно активних національних товариств показав, що впродовж останніх років рівень інтеграції національних меншин у внутрішньополітичні процеси держави та їх політична мобілізація значно зросли, однак реальний стан участі національних меншин у політичному житті держави ще доволі незначний. Попри високий рівень співпраці національних товариств з органами місцевого самоврядування більшість національних меншин, зокрема, Західної України, перебувають на етапі політичного становлення і їх діяльність на політичному рівні швидше можна назвати епізодичною, хоча більшість керівників національних товариств вважає, що їх організації є активними та мають вплив на суспільно-політичному рівні.

У третьому параграфі другого розділу "Національні меншини і парламенти" висвітлено питання представництва національних меншин України в органах влади усіх рівнів, а також висвітлено досвід інших держав щодо цього питання. Зокрема, в багатьох країнах (Словаччина, Угорщина, Італія, Німеччина), згідно із законодавством, передбачена певна кількість місць у парламенті для національних меншин.

Сьогодні існують різні підходи до співвідношення таких понять, як влада і національні меншини, однак можна виокремити дві основні позиції, згідно з якими присутність національних меншин в органах влади може призвести до виникнення внутрішньої опозиції в державі, або ж знімає етнічну напругу в суспільстві, запобігає виникненню конфліктів. У параграфі розглянуто основні підходи до представництва національних меншин в органах влади багатьох європейських держав. Аналізуючи сучасний стан представництва національних меншин у парламенті України та в органах місцевої влади, ми з’ясували, що національні меншини представлені у законодавчих органах влади доволі пропорційно до їх загальної кількості.

Третій розділ "Роль національних меншин у зовнішній політиці України" присвячений вивченню впливу національних меншин на зовнішньополітичну діяльність України, аналізується їхній вплив на міжнародну співпрацю. Національні товариства України помітно активізували свою діяльність на міжнародному рівні, зросла їх участь у роботі міжнародних організацій, у спільних міжнародних комісіях. Часто увага до проблеми національних меншин супроводжується політичними спекуляціями та виступає засобом тиску однієї держави на іншу. Як свідчить аналіз, починаючи з 90-х років Росія активно спекулює на становищі російської національної меншини в Україні.

У розділі значна увага приділяється досвіду інших держав в цьому напрямку, також розглядається прикордонне співробітництво, яке сприяє захисту і єдності меншин, допомагає налагодженню тісніших контактів з етнічною батьківщиною, активному інформаційному обміну.

У першому параграфі третього розділу "Трикутна конфігурація політичного позиціювання національних меншин" розглянуто взаємовплив національної меншини, країни її проживання (в якій виділена титульна нація і окреслені групи національних меншин) та етнічної батьківщини. У цьому розділі аналізуються різні фактори, які впливають на взаємозв’язок у трикутній конфігурації, зокрема, територіальна наближеність національної меншини до етнічної батьківщини, а також вплив етнічної батьківщини на розвиток національної меншини, можливість використання національних меншин у зовнішній політиці. Особливий вплив на взаємини цих сторін має територіальна наближеність, історичні зв’язки та стійкі політичні відносини. На нашу думку, значення етнічної батьківщини полягає в організації політичної взаємодії, коли її еліта здійснює політику пошуку та визначення етнонаціональної спільності зі представниками етнічних груп в інших державах. Тобто, "етнічна батьківщина" формує уявлення про представників національних меншин в інших країнах як про представників однієї нації (це чітко простежується на політиці Росії, Ізраїлю, Угорщини, Румунії), вона також слідкує за становищем національних меншин та намагається захищати їхні інтереси. До того ж, втілюючи таку політику в життя, етнічна батьківщина часто вдається до конкретних політичних дій під гаслом захисту інтересів меншин, користуючись різними засобами: від надання привілеїв щодо імміграції та одержання громадянства до впливу на політику інших держав. Кожен елемент моделі трикутної конфігурації здійснює контроль та спостереження за поведінкою та діями інших учасників у цій площині.

У другому параграфі цього розділу "Національні меншини як суб’єкти зовнішньополітичних відносин" аналізується діяльність національних меншин України на зовнішньополітичному рівні, їх участь у міжнародних організаціях, налагодженість зв’язків зі етнічною батьківщиною. Аналіз показав, що серед національних меншин України найбільш активними на зовнішньополітичному рівні є євреї, росіяни, поляки, угорці, румуни, німці. На рівень активності національних меншин у зовнішньополітичних процесах впливають різні фактори, зокрема, зв’язки з етнічною батьківщиною, територіальна наближеність до етнічної батьківщини, членство у міжнародних організаціях, активність прикордонного співробітництва, створення міжнаціональних інституцій (міжпарламентські групи, міжурядові комісії тощо), налагодження системи інформаційного обміну.

У "Висновках" підведено підсумки роботи, викладено особливості сучасного стану національних меншин у багатоетнічній Україні, основні тенденції їх розвитку, ступінь наближення становища національних меншин до міжнародних демократичних вимог.

Розглядаючи національні меншини як суб’єкти політики, ми переконались, що серед усіх національних меншин, які проживають на території України, щодо кількох (росіяни, євреї, кримські татари) ми можемо констатувати вихід на рівень політичного становлення і перетворення на суб’єктів політичного життя на загальнодержавному рівні. На регіональному рівні таких національних меншин дещо більше, зокрема, це угорці, румуни, поляки. Відтак, значна частина національних меншин України через розпорошеність, латентний рівень мобілізації, відсутність зв’язків з етнічною батьківщиною перебувають на етапі асиміляції та беруть активну участь в еміграції.

З розвитком демократії діяльність національних меншин активізується і цей процес переходить у політичну площину, а тому національні меншини потрібно розглядати як потенційно впливовий політичний фактор. За останні роки на Україні чітко простежується тенденція щодо активізації діяльності національних меншин, які виходять на арену суспільно-політичних відносин держави, і, окрім культурних, освітніх та релігійних інтересів, все активніше ставиться питання задоволення політичних інтересів. Це закономірне явище, характерне для усіх суспільств, однак його вирішення великою мірою залежить від рівня демократичності самого суспільства.

Основні положення дисертації викладено в таких працях:

1. Луцишин Г. Роль національних меншин у зовнішній політиці України // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2000 – Вип. 2. – С. 6-23.

2. Луцишин Г. Роль національних меншин у прикордонному співробітництві (на прикладі прикордонного співробітництва західних областей України) // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції: Зб. наук. пр. – Львів; Луцьк, 2000. – Випуск 15. – С. 225-229.

3. Луцишин Г. Роль національних меншин у європейській інтеграції України //Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці: Зб. наук. пр. – Львів; Луцьк, 2001. – Вип. 29. У 2 т. Т. 1. – С. 123-128

4. Луцишин Г. Національні меншини: проблема визначень та концепцій // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. – 2001. – Вип. 3. – С. 339-346.

5. Луцишин Г. Еволюція етнонаціональних відносин у Європі у двадцятому столітті: теоретичний та практичний виміри // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2001. – Вип. 5. – С. 51-58.

6. Луцишин Г. Політична мобілізація національних меншин України на сучасному етапі // Українська національна ідея: реалії та перспективи: Зб. наук. пр. – Львів, 2002. – №10 – С. 91-102.

7. Луцишин Г. Трикутна конфігурація політичного позиціювання національних меншин // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2002. – Вип. 6. – С. 43-48.

Анотація

Луцишин Г.І. Національні меншини у політичному житті України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Львівський національний університет імені Івана Франка.

Захищається рукопис дисертації, присвяченої вивченню сучасного стану національних меншин у багатоетнічній Україні, основних тенденцій їх розвитку, ступеня наближення становища національних меншин до міжнародних демократичних вимог.

Подано визначення та методологію дослідження національних меншин, які аналізуються під кутом зору їх потенційної участі в політичному процесі, розглянуто національні меншини як потенційний суб’єкт політичного життя. В ході дослідження значна увага приділялась аналізу конкретних базових матеріалів, що стосувались діяльності національних меншин, сформульовано визначення політичних мобілізаційних процесів національних меншин, проаналізовано питання представництва національних меншин в органах влади, описано модель трикутної конфігурації політичного позиціювання національних меншин – взаємовплив національної меншини, етнічної батьківщини та держави, в якій виділена титульна нація і проживає національна меншина, визначено місце національних меншин у зовнішній політиці України.

Ключові слова: національні меншини, етнополітика, міжнаціональні відносини, етнічна батьківщина.

Аннотация

Луцишин Г.И. Национальные меньшинства в политической жизни Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. Львовский национальный университет имени Ивана Франко.

Защищается рукопись диссертации, посвященная изучению современного состояния национальных меньшинств в многоэтнической Украине, основных тенденций их развития, степени приближения положения национальных меньшинств к международным демократическим требованиям. Представлены определение и методология исследования национальных меньшин, значительное внимание уделяется анализу национальных меньшинств под углом зрения их потенциального участия в политическом процессе, рассмотрено понятие "национальное меньшинство" как потенциальный субъект политической жизни.

Анализируются три уровня развития национальных меньшинств в Украине: латентный – на этом уровне находится большинство национальных меньшинств, в частности, они формально заявили о своем существовании, им присуща ассимиляция и распорошенность; организационный – на котором находятся 38 национальных меньшинств, которые создали собственные общественные организации, активно интегрируются в общество; политический – это меньшинства, которые создали собственные политические движения и партии, активно участвуют в выборах всех уровней, в политической жизни государства, в частности, на этом уровне находятся русское национальное меньшинство и крымские татары. Соответственно уровню развития национальных меньшинств, главными политическими следствиями их эволюции являются ассимиляция или эмиграция, интеграция и дезинтеграция. Результаты исследования показали, что оптимальным вариантом для государственного интереса каждой страны является поддержка второго уровня развития национальных меньшинств – интеграционного.

В исследовании значительное внимание уделяется анализу конкретных базовых материалов, которые касались деятельности национальных меньшинств, проводилось авторское интервьюирование лидеров основных действующих в Западной Украине национальных общественных организаций. В исследовании также сформулировано определение политических мобилизационных процессов национальных меньшинств, проанализирован вопрос представительства национальных меньшинств в органах власти, описана модель треугольной конфигурации политического позициирования национальных меньшинств – взаимовлияние национального меньшинства, этнической родины и государства, в котором выделена титульная нация и проживает национальное меньшинство, определено место национальных меньшинств во внешней политике Украины.

Ключевые слова: национальные меньшинства, этнополитика, межнациональные отношения, этническая родина.

Summary

Lutsyshyn G.I. National minorities in political life of Ukraine. – Manuscript.

А dissertation for the Candidate of political sciences degree. The speciality is Political Institutes and Processes – 23.00.02. – Ivan Franko Franko National University in L’viv, Ukraine.

The current manuscript summaries the dissertation that studies modern conditions of national minorities in multiethnic Ukraine, basic tendencies of their development, and degrees of correspondence of the situations in national minorities to the international democratic requirements. It submits definitions and methodology of research on national minorities; significant attention is given to the analysis of national minorities from the standpoint of their potential participation in political processes. The concept of national minority as the potential subject of political life is also researched. In the course of research, significant attention was devoted to the analysis of specific baseground materials on the activities of national minorities. The author's interviewing of leaders of the principal national-level civil society organizations working in the Western Ukraine is also presented and analysed.

The research also presents definitions of political mobilization processes of national minorities and analyses questions of representation of national minorities in local authorities, introducing the model of triangular political configuration - interference of a national minority, the ethnic native land and the state in which the allocated title nation also lives.The work states that the model relationships determine the place of national minorities in the foreign policy of Ukraine.

Key words: national minorities, ethno-politics, political mobilization of national minorities, ethnic material.

Підписано до друку 10.12. 2002 р.

Формат 60х84х16. Наклад – 100 пр.

Ум.друк.арк.1,0. Папір офсет №1. Обл.вид.арк.1

Видруковано з оригінал-макета у поліграфічній лабораторії

Центру політичних досліджень Львівського

національного університету імені Івана Франка

290602, Львів, вул. Університетська, 1