Національна академія наук України

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

ЛИУ Конг Тхань

УДК 339.727.2

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ МІЖНАРОДНОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

У ПРОЦЕСІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.05.01 -

світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі міжнародної глобалістики і геополітики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Новий керівник: СІДЕНКО Володимир Романович,

доктор економічних наук, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова

Офіційні опоненти: ШНИРКОВ Олександр Іванович,

доктор економічних наук, професор,

заступник директора Інституту міжнародних відносин Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка

ФОМІН Ігор Сергійович,

кандидат економічних наук, головний науковий консультант Головного науково-експертного управління Верховної ради України

Провідна організація: Київський національний економічний університет, кафедра міжнародного менеджменту.

Захист відбудеться „24” жовтня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 по захисту дисертацій в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ-30, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий „20” вересня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М. Хахлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми глобалізації економіки і тісно пов'язані з ними питання глобального економічного регулювання в даний час стали однієї із самих гарячих тем дискусій в усьому світі. Уже це одне говорить про величезну актуальність наукових досліджень зазначених проблем, по яких спостерігаються не тільки різні, але в багатьох випадках, діаметрально протилежні позиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) є одним з головних двигунів процесу глобалізації. Саме з ПІІ зв'язані міжнародне виробництво, міжнародне співробітництво в галузі науково-дослідних робіт, передача знань і технології, міжнародний поділ праці, глобальне планування діяльності транснаціональних корпорацій. Тому те, як буде далі розвиватися глобалізація, чимало залежить від ступеня лібералізації національних інвестиційних режимів і розвитку міжнародного регулювання інвестицій.

В даний час спроба вирішення питання про регулювання інвестицій на багатосторонній основі починається в рамках Світової організації торгівлі (СОТ), де активно ведеться вивчення проблеми взаємозв'язків між торгівлею й інвестиціями з метою подальшого підписання міжнародної угоди з інвестицій. Так, на четвертій сесії міністерської конференції СОТ в м. Доха (Катар) 9-14 листопада 2001 р. було прийняте рішення погодити умови проведення переговорів по створенню подібної угоди і на цій основі почати переговори.

Слід, однак, відзначити, що цілий ряд принципових питань, що відносяться до проблем багатостороннього регулювання іноземних інвестицій, залишається невирішеним і викликає гострі дискусії. Причому прогрес системи СОТ усе більше пов'язаний не з торговельною політикою як такою (де більшість основних питань у принципі вирішені), а з досягненням фундаментальних міждержавних домовленостей щодо інвестицій. У числі цих питань найбільш істотними є наступні:

- Який повинен бути темп лібералізації національних інвестиційних режимів країн, щоб, з одного боку, стимулювати інвестиції, спрямовані на економічний ріст і модернізацію, а з іншого - не викликати істотної макроекономічної дестабілізації і структурних деформацій через неготовність менш розвинутих країн працювати в режимі відкритої глобальної конкуренції?

- Яким чином поєднати національні пріоритети розвитку, часто реалізовані через систему національних інвестиційних пільг, з формуванням уніфікованих правил і норм здійснення інвестиційної діяльності в глобальних рамках?

- Яким чином гармонізувати глобальні стратегії ТНК найбільш розвинутих країн з інтересами економічного розвитку і модернізації менш розвинутих держав?

- Як вибудувати механізми функціонування глобальних регулюючих інститутів, у тому числі СОТ, щоб у їхніх рішеннях знаходили належне відображення насущні проблеми і потреби країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою?

- Яка повинна бути політика країн, що у даний час не є членами СОТ, щоб найменш болючим способом адаптуватися до вимог глобального міжнародного регулювання?

Необхідність пошуку відповідей на ці питання підкреслює актуальність глибоких наукових досліджень по темі дисертації.

В останні роки в цій галузі проведені дослідження й опублікована чимала кількість наукових праць, що стосуються як загальних тенденцій розвитку глобалізації і ролі в них міжнародних інвестицій, так і основних напрямків глобальної інвестиційної діяльності й особливостей її національного, регіонального і багатостороннього міжнародного регулювання.

В українській економічній літературі цим проблемам присвячені роботи О.Г. Білоруса, В.В. Волошина, О.В. Гаврилюка, Б.В. Губського, Д.Г. Лук'яненка, Ю.М. Пахомова, О.І. Рогача, В.Р. Сиденка, С.І. Соколенка, О.І. Шниркова й ін.

Серед дослідників інших країн слід зазначити роботи Дж. Даннинга, К.П. Сованта, Д. Лекроу, Дж. Кантвелла, Дж. Клайна, Дж. Сакса, С. Лалла й ін.

Разом з тим, слід зазначити, що в Україні дотепер немає фундаментальних економічних досліджень саме багатостороннього міжнародного регулювання інвестицій, проблем адаптації національної інвестиційної політики до правил СОТ, хоча при цьому Україна прагне найближчим часом стати членом цієї організації. Аналогічне положення складається і у В'єтнамі. Однак потреба практики в таких дослідженнях надзвичайно великою. Це і визначило постановку теми цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною досліджень у рамках наукової теми Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України „Стратегічні проблеми розвитку міжнародної конкурентноздатності в умовах інформатизації економіки і транснаціонализації виробництва” (1999-2000 рр., № державної реєстрації теми 0197U015425) і наукової теми Інституту економічного прогнозування НАН України „Стратегія і механізми інтеграції України в європейські і глобальні економічні структури” (2000-2002 рр., № державної реєстрації теми 0100U004367).

Мета і задачі дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження є проведення комплексного аналізу проблем формування і розвитку системи багатостороннього регулювання інвестицій, що складається в рамках Світової організації торгівлі, визначення механізмів впливу цієї системи на національні механізми регулювання іноземних інвестицій, а також заходів адаптації національних механізмів ПІІ до вимог глобалізації регулювання інвестицій.

Для реалізації зазначеної мети в дисертації були поставлені наступні задачі:

- уточнити взаємозв'язок процесів глобалізації, іноземного інвестування, світової торгівлі й економічного розвитку;

- виявити основні напрямки розвитку процесу глобалізації в галузі інвестицій;

- визначити структуру міжнародних механізмів регулювання ПІІ, їхній взаємозв'язок з національними механізмами регулювання іноземних інвестицій;

- дослідити концепцію, принципи і напрямки розвитку багатосторонніх механізмів СОТ в галузі інвестицій, і насамперед щодо укладання багатосторонньої інвестиційної угоди;

- визначити особливості інвестиційного регулювання у відкритому конкурентному економічному середовищі, що створює глобалізація;

- проаналізувати структуру і напрямки розвитку інвестиційної політики В'єтнаму і визначити ступінь її відповідності правилам СОТ;

- на основі порівняльного аналізу досвіду В'єтнаму й інших країн з перехідною економікою сформулювати рекомендації, які варто враховувати країнам, що прагнуть інтегруватися в систему ГАТТ/СОТ.

Предметом дослідження є система багатостороннього регулювання СОТ в галузі інвестицій, що виступає у взаємозв'язку з національними регулюючими механізмами і багатобічними регулюючими механізмами інших міжнародних організацій.

Об'єкт дослідження - процес глобалізації світової економічної системи і системи міжнародних економічних відносин і його невід'ємна складова частина - процес міжнародного інвестування.

Методологічну основу дисертаційної роботи складають методологія діалектики, системний підхід. В першому розділі використано методи порівняльного, економіко-статистичного аналізу, історичний метод. У другому розділі методами наукового дослідження були аналіз та синтез, гіпотези та припущення, метод емпіричного дослідження, методи дедукції та індукції. У заключному третьому розділі застосовано метод структурно-функціонального, економіко-правового аналізу, структурно-генетичного синтезу.

Робота виконана на основі аналізу великого масиву нормативних, аналітичних і статистичних матеріалів СОТ й інших міжнародних організацій (ООН, ЮНКТАД, ОЕСР, Світового банку, МВФ, АСЕАН, АТЕС, НАФТА, МЕРКОСУР, неурядових організацій і ін.). У роботі проаналізовані нормативні і статистичні матеріали В'єтнаму, що стосуються іноземного інвестування і процесу переговорів про вступ країни у СОТ.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в наступному:

- Вперше в економічній літературі України комплексно досліджена система багатостороннього міжнародного регулювання інвестицій, що складається навколо Світової організації торгівлі, визначені її структура й основні тенденції розвитку, що включають: зростаючу лібералізацію національних інвестиційних режимів у всіх галузях, включаючи ті, де іноземні інвестиції раніше обмежувалися; зростаючу гармонізацію національних норм регулювання інвестицій на основі їхнього наближення до єдиних принципів регулювання, запроваджених у рамках у міжнародних організацій; перетворення багатосторонніх норм регулювання в головний напрямок удосконалення регулювання інвестицій; утворення усе більш тісного зв'язку між регулюванням інвестицій, міжнародною торгівлею товарами і послугами, а також захистом прав інтелектуальної власності .

- Вставлена, що процеси прямого іноземного інвестування, які є головним двигуном процесу глобалізації, об'єктивно вимагають розвитку багатостороннього міжнародного регулювання. У силу все більш тісного зв'язку прямих іноземних інвестицій зі світовою торгівлею така система багатостороннього регулювання повинна складатися саме в рамках Світової організації торгівлі, що буде центральною ланкою зазначеної системи й інтегрувати різноманітні сфери міжнародного регулювання в єдину систему.

- На основі порівняльного аналізу доказані переваги багатосторонніх міжнародних механізмів регулювання ПІІ над двосторонніми механізмами та обмеженість двосторонніх підходів до регулювання інвестицій в умовах глобалізації економіки, що характеризується багатостороннім характером інвестиційної діяльності.

- Доведено, що розвиток багатостороннього регулювання інвестицій є передумовою раціоналізації національної інвестиційної політики, яка дозволяє збільшити ступінь передбачуваності змін національних інвестиційних режимів і уникнути втрат від конкуренції країн в галузі інвестиційних пільг.

- Отримали подальший розвиток теоретичної основи багатосторонньої інвестиційної угоди в рамках СОТ. Виявлена його можлива концепція, принципи побудови і вплив на процеси іноземного інвестування у світі. Систематизовано основні позиції в цьому питанні розвинутих країн та тих, що розвиваються, неурядових організацій. Виявлено, що багатостороння інвестиційна угода буде мати позитивний ефект тільки в умовах відмови від закріплення сформованого статус-кво і закріплення нею принципово нового рівня заходів щодо лібералізації, забезпечення більш високого ступеня захисту, мобільності, стабільності і передбачуваності в галузі інвестицій.

- Отримали подальший розвиток економічного дослідження інвестиційної політики В'єтнаму, її відповідності існуючим нормам СОТ. Виявлено основні проблеми і сформульовані задачі, які необхідно вирішити країні в процесі приєднання до СОТ в аспекті інвестиційних заходів, включаючи лібералізацію інвестиційного режиму, відмову від обмежень, пов'язаних з вимогами робочих характеристик, вимогами місцевого компоненту, наданням непередбачених міжнародними нормами субсидій і пільг. Зазначені рекомендації застосовні і до інших країн, що інтегруються в систему ГАТТ/СОТ, включаючи Україну.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що зроблені в ній теоретичні узагальнення і висновки складають внесок у розвиток теорії глобалізації економіки, що виступає як одна з визначальних тенденцій розвитку світової економіки. Отримані результати містять вагомий внесок у теорію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і регулювання зовнішньоекономічної діяльності країн з перехідною економікою, а саме в питаннях регулювання прямих іноземних інвестицій.

Зазначені результати можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень по проблемі регулювання іноземних інвестицій, у викладанні відповідних розділів курсів "Світова економіка" і "Міжнародні економічні відносини". Сформульовані в роботі висновки і практичні рекомендації можуть використовуватися в процесі удосконалення національних механізмів регулювання іноземних інвестицій у країнах з перехідною економікою і при уточненні ними орієнтирів у процесі адаптації до норм ГАТТ/СОТ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях відділу проблем зовнішньоекономічної діяльності Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, відділу проблем стратегії міжнародної інтеграції Інституту економічного прогнозування НАН України, а також на трьох наукових конференціях:

- науково-практичної конференції "Проблеми перехідної економіки", Київський державний університет технологій і дизайну, Київ, 19-20 квітня 2001 р.;

- ІV міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах”, Українська академія зовнішньої торгівлі, Київ, 25 травня 2001 р.;

- ІX міжнародної науково-теоретичної конференції "Формування торгових режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)", КНУ імені Тараса Шевченко, Інститут міжнародних відносин , 25-26 жовтня 2001 р.

Публікації. Основні наукові результати проведеного дисертаційного дослідження опубліковані в 5 наукових статтях обсягом у 3,5 д.а. - у ведучих спеціалізованих виданнях, включених у переліки ВАК України. Загальний обсяг публікацій по темі дисертації складає 8 статей обсягом 5 д.а. Особистий внесок автора зумовлюється самостійністю проведеного дослідження. Публікації здійснено без участі співавторів.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота викладена на 181 сторінках машинописного тексту, включаючи 8 таблиць, 7 малюнків, а також додаток на 14 сторінках. Список використаної літератури на 17 сторінках включає 194 джерела. Дисертаційна робота має наступну структуру.

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ - ГОЛОВНИЙ ДВИГУН ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

1.1. Іноземні інвестиції як фактор глобалізації світової економіки

1.2. Посилення взаємозв'язку інвестицій і торгівлі в процесі глобалізації

РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОДІЯ МІЖНАРОДНИХ І НАЦІОНАЛЬНИХ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1. Основні тенденції еволюції національних інвестиційних режимів

2.2. Розвиток глобальної системи міжурядового регулювання іноземних інвестицій

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ БАГАТОСТОРОННЬОЇ УГОДИ ПРО ІНВЕСТИЦІЇ

3.1. Концепція багатосторонньої угоди по інвестиціях

3.2. Ключові задачі національної економічної політики в глобальному інвестиційному середовищі

3.3. Проблеми адаптації національної інвестиційної політики до правил СОТ: досвід В'єтнаму

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ присвячений методологічним аспектам міжнародні інвестування в процесі глобалізації, його міжнародного регулювання, а також взаємодії міжнародних інвестицій з міжнародною торгівлею.

Потоки прямих іноземних інвестиції (ПІІ) збільшуються за останні десятиліття неухильно і з небаченими масштабами, і 1990-і роки стали десятиліттям найсильнішого росту їхнього світового обсягу. Розширення міжнародного виробництва сприяло посиленню взаємозалежності у світовій економіці в більш значному ступені, чим це могло бути досягнуте лише за рахунок міжнародної торгівлі. Розширення ПІІ стимулювалося операціями із злиття і поглинання, появою нових можливостей для вкладання іноземного капіталу (це було результатом більш доброзичливого відношення урядів до залучення іноземних ресурсів капіталу і технології). Розуміючи, що нерозвиненість інфраструктури гальмує національний економічний розвиток, уряди багатьох країн пішли на приватизацію й послаблення контролю з боку державних монополій для того, щоб залучити більше іноземних інвестицій і технологій, і тим самим домогтися підвищення ефективності функціонування відповідних галузей. У 1990-х роках підсилився приплив іноземного капіталу в сферу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) промислово розвинутих країн. У майбутньому міжнародне співробітництво через постійний ріст вартості досліджень може стати єдиним способом реалізації великих наукових проектів через постійний ріст вартості досліджень.

В даний час більшість країн, що розвиваються, розглядають ПІІ як важливий канал для одержання доступу до ресурсів для мети розвитку. Пакет активів, зв'язаних з ПІІ, містить у собі: фінансовий капітал, технологію й інноваційний потенціал, організаційну й управлінську практику, доступ до ринків. Ніде явища, пов'язані з позитивною роллю, що можуть відіграти транснаціональні корпорації (ТНК) у процесі промислової перебудови, не проглядаються настільки очевидно, як в окремих районах Азії – регіоні, що переживає швидкі структурні перетворення. Цілком логічно, що саме в цих країнах, що домоглися успіхів у здійсненні перебудови, зрештою, з'явилися свої власні ТНК, які спочатку почали здійснювати ПІІ в країнах цього регіону, що розвиваються, а згодом також і в розвинутих країнах. І навпаки, виникнення, і розширення вивозу ПІІ свідчить про успіх процесу перебудови.

Однак мети ТНК не збігаються з завданнями урядів приймаючих країн: уряди прагнуть стимулювати національний розвиток, тоді як ТНК піклуються про підвищення своєї конкурентоспроможності в міжнародному контексті. У цьому зв'язку часто викликає стурбованість проблема можливого витіснення вітчизняних компаній іноземними філіями, що може призводити до довгострокових наслідків для економіки приймаючої країни, якщо це стримує розвиток вітчизняного потенціалу, чи гальмує ріст вітчизняної інноваційної бази. В результаті технологічна модернізація і технічний прогрес можуть залежати від рішень, прийнятих ТНК.

ПІІ і торгівля в умовах глобалізації в усе більшій мірі мають взаємозалежний характер. Зовнішня торгівля звичайно переростає в прямі інвестиції, а ПІІ сприяють розширенню торговельних операцій. Загальним результатом стає подальша інтенсифікація міжнародної економічної взаємодії. Разом з тим починають спостерігатися деякі нові процеси. Використовуючи нові можливості, що відкриваються на регіональному і міжнародному рівнях, компанії поєднують переваги власності з перевагами, пов'язаними з розміщенням виробництва в приймаючих країнах, і в такий спосіб підвищують свою конкурентоспроможність. З цією метою компанії все частіше організують чи реорганізують свою трансграничну виробничу діяльність з метою забезпечення більш ефективного інтегрованого виробництва, використовуючи для цього матеріальні і нематеріальні активи, які вони мають в рамках усієї корпораційної системи. В результаті міжнародного поділу, що формується таким чином праці усередині компаній, відповідні ланки сукупного ланцюга по створенню доданої вартості розміщаються в тих місцях, де вони можуть забезпечити найбільший внесок у підвищення загальної ефективності компанії.

Широке коло торговельних заходів може впливати на рішення в галузі ПІІ – так звані зв'язані з інвестиціями торговельні заходи (ЗІТЗ): торговельні заходи, що встановлюють обмежувальні тарифи чи квоти у відношенні імпорту; антидемпінгові правила і т.д. На ПІІ впливає не тільки торговельна політика якоїсь окремої держави, але також і регіональні торговельні угоди. Загальна система преференцій є одним із прикладів такого механізму. Зони експортної переробки виступають безпосередньо як ЗІТЗ, оскільки переваги вільної торгівлі, створювані в них, спеціально спрямовані на залучення іноземних інвестицій.

Переплетення ПІІ з торгівлею ставить нові складні задачі перед національними органами, що займаються розробкою політики. У своїй діяльності ТНК використовують комплексний підхід до рішення питань, що стосується торгівлі й інвестицій, тоді як уряди більшості країн, як і раніше, розглядають і вирішують ці питання у відриві одне від одного, в результаті чого в деяких випадках виникає невідповідність між використовуваними інструментами національної політики й інтегрованими операціями компаній. Національна торговельна політика і національна політика в галузі ПІІ, як правило, розробляються окремо, у багатьох випадках з урахуванням різних цілей, і здійснюються різними, звичайно слабко зв'язаними між собою установами. Непослідовність політики, що проводиться, може призводити до виникнення ситуацій, коли може спостерігатися взаємна нейтралізація впливу торговельної політики і політики в галузі ПІІ, або ж вони можуть навіть приводити до зворотних результатів. Це стосується також положення на регіональному і міжнародному рівнях.

В другому розділі проаналізовані різні національні, двосторонні, регіональні і багатосторонні механізми регулювання міжнародних інвестицій, у тому числі в системі торговельних угод СОТ.

Переваги більш тісної інтеграції у світову економічну систему і потреба в конкурентоспроможних виробничих структурах змусили багато країн світу провести лібералізацію їхнього торговельного й інвестиційного режимів в односторонньому порядку. У 1990-і рр. лібералізація стала магістральною тенденцією в державному регулюванні ПІІ. Практично всі країни поліпшили клімат для них: стали скасовувати обмеження, що раніше існували, зміцнювати гарантії від експропріації і націоналізації, давати більший простір для ринкової конкуренції.

У сучасному світі широко застосовуються інструменти регулювання іноземних інвестицій: вимоги робочих характеристик і інвестиційні пільги. Вимоги робочих характеристик можуть дати позитивні результати у випадку якщо соціальні вигоди, отримані від виконання урядових вимог, будуть перевищувати витрати іноземного інвестора. Але занадто строгі вимоги робочих характеристик можуть просто відштовхнути іноземного інвестора і, в кінцевому рахунку, соціальні вигоди від ПІІ будуть загублені. Міжнародна конкуренція за ПІІ призвела до того, що все більше урядів надають все більше пільг, покликаних вплинути на рішення ТНК про розміщення виробництва. Пільги можуть бути виправданні в тому випадку, якщо вони дозволяють зімкнути “ножиці” норми прибутку – для приватного сектора і суспільства – по конкретних проектах ПІІ, що має позитивні побічні ефекти, а також дозволяють зменшити ринкові перекоси. Але конкуруючи за ПІІ, уряду можуть пропонувати настільки великі пільги, які вже не будуть виправдані. Виникає й ще одна проблема: не всі країни мають однакові можливості надавати інвестиційні пільги і в результаті, більш багаті країни мають більше шансів залучити до себе іноземні інвестиції.

Саме задачі лібералізації, стимулювання і захисту ПІІ зумовили вихід регулювання за рамки окремих держав на регіональний і багатосторонній рівні. Існуючі міжурядові угоди з іноземних інвестицій включають велику різноманітність двосторонніх, регіональних і багатосторонніх угод, конвенцій і інших документів, що відрізняються правовим характером, сферою дії і змістом.

На двосторонньому рівні ключові концепції, норми і стандарти розроблялися через укладання угод зі сприяння здійсненню і взаємному захисту ПІІ. Для приймаючої країни найбільш важлива мета двосторонніх інвестиційних угод (ДІУ) полягає в тому, щоб залучити іноземну інвестицію в інтересах розвитку. Для країн базування найбільш важлива мета ДІУ полягає в тому, щоб гарантувати передбачувані умови для їхніх інвестицій за кордоном, включаючи стандарти режиму ставлення і захисту, неупередженого врегулювання інвестиційних спорів. До кінця 1999 р. число ДІУ досягло 1857. Значення ДІУ визначається не тільки різким збільшенням їхнього застосування, але також тим, що багато регіональних і багатосторонніх інвестиційних угод запозичають з цих угод свої концепції і стандарти. Але помітні розходження між окремими ДІУ утрудняють регулювання з їхньою допомогою транснаціональних потоків капіталу, що мають яскраво виражений багатосторонній і наддержавний характер.

До регіональних угод в галузі інвестицій відносяться: Угоді про установу ЄЕС; Європейська угода з енергетики;; Північноамериканська угода про вільну торгівлю; Угода країн-членів АСЕАН щодо сприяння і захисту інвестицій (1987 р.); Колонійский Протокол зі сприяння і взаємного захисту інвестицій у межах МЕРКОСУР (1994 р.); Кодекс ОЕСР з лібералізації руху капіталу та поточних невидимих операцій; Декларація з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій; Четверта угода групи країн Африки, Карибського басейну і Тихого океану і Європейського економічного співтовариства. А до багатосторонніх інвестиційних інструментів варто віднести: Керівні принципи в регулюванні прямих іноземних інвестицій; Угоду з врегулюванню інвестиційних спорів між урядом однієї країни і підданими інших країн (1965 р.); Угода про заснування Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій (БАГІ) (усі ці інструменти розроблені в рамках Групи Світового банку); Кодекс поведінки транснаціональних корпорацій, яка розробляється у системі ООН з 1977 р.

Головним недоліком цих інструментів є те, що вони не мають юридично обов'язкового характеру (або формально не зобов'язували, або не були доведені до ратифікації). У числі найважливіших ініціатив останнього часу – переговори в рамках ОЕСР щодо укладення Багатосторонньої угоди з інвестицій, що, однак, були припинені через діяльність супротивників ТНК, тому що вони бачили в цій угоді посилення влади ТНК.

У результаті Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ було укладено ряд торговельних угод, що мають безпосередній вплив на інвестиції: Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи, Генеральна угода про торгівлю послугами, Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності та Угода про субсидії та компенсаційні заходи. Їх можна об'єднати в дві ключові групи – заходи для лібералізації інвестиційних режимів і заходи для захисту інвестицій. У список заходів для лібералізації інвестиційних режимів можна включити: вимогу прозорості режиму регулювання; право заснування торговельних представництв; надання режим найбільшого сприяння чи національного режиму; гарантування доступу до ринків; мораторій на введення обмежень і зобов'язання наступного скорочення обмежень у таких сферах, як відбір інвестицій державними органами, вимога робочих характеристик, захисні заходи, субсидії, пересування основного персоналу, галузі державної монополії і концесії, оподатковування, правила походження товарів, внутрішнє регулювання інвестиційної діяльності і т.д. А до захисту інвестицій відносяться заходи в галузі платежів і трансфертів, експропріації, виплати компенсацій, забезпечення прав інтелектуальної власності.

Таким чином, вперше в 1990-х рр. інвестиційні питання були включені до складу багатосторонніх регулюючих норм. Але ці заходи не прямо регулюють проблеми інвестицій, що створює невизначеність у їхньому застосуванні на практиці. Тому існує необхідність у переговорах у рамках СОТ про укладення комплексної угоди, адресованої винятково проблемам інвестицій.

У третьому розділі розглянуті перспективи укладення багатосторонньої угоди про інвестиції (БУІ) у рамках СОТ, її призначення й основні напрямки регулювання, а також формування нових альтернативних інституційних механізмів регулювання міжнародних інвестицій на національному рівні в новій, більш відкритій економіці з наднаціональними правилами поведінки.

Об'єктивно потребу в БУІ більше відчувають промислово розвинуті країни, на частку яких припадає основна частина припливу і відтоку ПІІ, і які розглядають ПІІ як основний механізм доступу на національні ринки і завоювання світових ринків. Укладення БУІ допоможе створити стабільне, передбачуване і прозоре середовище для інвестицій, підсилить довіру і тим самим буде сприяти росту потоків ПІІ в країни, що розвиваються. БУІ сприяло б також усуненню нерівності, з одного боку, між лідируючими країнами, що розвиваються, і найменш розвинутими країнами, що приймають іноземні інвестиції, а з іншого боку – між великими ТНК і малими і середніми ТНК як потенційними інвесторами. Немаловажну роль серед питань, пов'язаних із БУІ, грає проблема прозорості інвестиційного режиму. За допомогою прозорості і передбачуваності БУІ може створити такі умови, за яких система контролю і відбору іноземних інвестицій стане непотрібним інструментом інвестиційної політики.

У питанні про всеосяжну угоду з інвестицій у системі СОТ варто врахувати той факт, що її країни-члени знаходяться на дуже різних рівнях економічного і технологічного розвитку і розрізняються між собою у багатьох важливих аспектах. Можливий механізм, що дозволяє вирішити цю проблему, полягає в забезпеченні певної гнучкості такої угоди стосовно країн, що розвиваються, які візьмуть участь в ній. Один зі способів, що забезпечують гнучке здійснення угоди в інтересах сприяння розвитку, полягає в допущенні чи виключень із зобов'язань, передбачених у ній. Але важливо і те, щоб така гнучкість не заходила за межі, коли поняття “гнучкість” переходить у поняття “право на дискримінацію”.

Навіть у випадку якщо БУІ не відбудеться, країнам варто шукати більш ефективну інвестиційну політику, що не створює ринкові перекоси. Для урядів, що наміри залучити ПІІ, пов'язані зі значною передачею технології, особливого значення набуває створення інфраструктури, що сприяє зміцненню технологічного партнерства і посиленню позитивного ефекту від технологічного запозичення. Однією з необхідних умов для підвищення ефективності використання іноземної технології є адаптація людських ресурсів до технічного прогресу і підвищення їхньої ролі в поширенні технології. Для цього потрібна організація належної професійної підготовки, розвиток прямих і зворотних зв'язків філій іноземних компаній з місцевими компаніями.

Країни можуть виявитися не в змозі залучити ПІІ в бажаному обсязі і необхідній якості відповідно до існуючих національних економічних пріоритетів через одну чи декілька наступних основних причин: відсутність належної інформації для ТНК і високі операційні витрати. При визначених макроекономічних чинниках приймаючій країні, що одержує менш значний приплив ПІІ, чим вона хотіла б, варто направити зусилля на формування свого власного іміджу і, при необхідності, спробувати змінити думку потенційних інвесторів шляхом надання додаткової і кращої інформації. У деяких випадках цільова робота з інвестором – у цілому, у визначеній галузі чи з конкретними компаніями – може виявитися ефективним підходом, що виправдує відповідні витрати. Одним з важливих заходів, прийнятих багатьма країнами для зведення до мінімуму витрат для іноземних інвесторів, стало створення єдиного агентства зі стимулювання інвестицій, що може надавати консультативне сприяння іноземним інвесторам і допомагати їм в одержанні необхідних схвалень.

Внаслідок специфічного характеру активів ТНК, ПІІ можуть також приводити до підвищення ступеня концентрації, і ТНК (як і в цілому фірми, що посідають домінуюче положення) можуть вдаватися до обмежувальної чи антиконкурентної практики. У вирішенні даної проблеми велике значення має взаємодія з конкурентною політикою.

На прикладі інвестиційної політики В'єтнаму проаналізовані можливі зміни в інвестиційній політиці у випадку вступу країни до СОТ. Важливою проблемою переговорного процесу з СОТ є справедливе і рівноправне відношення держави до всіх підприємств, у т.ч. іноземних компаній. Угода ТРІМс забороняє ряд інвестиційних заходів, які нині використовуються у В'єтнамі: заборона іноземним компаніям здійснювати дистриб'юторську діяльність, продаючи на місцевому ринку товари, не вироблені у В'єтнамі; вимога до виробників використовувати 5запчастин місцевого виробництва протягом перших п'яти років виробництва, і мінімум 30місцевих запчастин – після 10 років виробничої діяльності. Відповідно до Угоди ГАТС держави – члени СОТ намагають від В'єтнаму відкриття ринку телекомунікацій; надання філіям іноземних банків у В'єтнамі права працювати з резидентами в національній валюті; надання національного режиму іноземцям у проведенні професійної діяльності. Що стосується невідповідності до ТРІПС в'єтнамське законодавство не передбачає захисту географічних зазначень походження товарів, захисту корисних моделей (utility model) і промислових зразків (industrial designs); не потрапляють у сферу державного захисту і знаки для банківських і страхових послуг; не поширюється національний режим на питання авторського права, і патентне право визнається тільки на основі національної реєстрації; допускаються відхилення від визнання приватної інтелектуальної власності у випадку якщо це сприяє “соціальному й економічному розвитку” чи задовольняє “потреби суспільства”.

ВИСНОВКИ

1. Найважливішим чинником і одночасно одним з показників прогресу глобалізації економіки є взаємозалежний процес лібералізації торгівлі й інвестиційних режимів, що охоплює усе більше число країн у всіх регіонах світу. Сприяючи посиленню міжнародного переливу капіталу й інших факторів виробництва, розширенню міжнародного виробництва і формуванню транснаціональних корпорацій, він одночасно об'єктивно вимагає створення ефективної системи міжнародного регулювання міжнародних інвестицій.

2. Процес глобалізації в цілому і його складова частина - міжнародне інвестування є глибоко суперечливими процесами, що створюють неоднозначні і часто різноспрямовані соціально-економічні ефекти. Однак їхній сумарний вплив на світову і національні економіки є позитивним. Прямі іноземні інвестиції є необхідною передумовою забезпечення економічного розвитку за рахунок розширення доступу до джерел фінансового капіталу, ринків, нових технологій і інноваційного потенціалу, організаційного й управлінського досвіду ТНК.

3. Негативні наслідки глобалізації економіки в цілому та інвестицій, зокрема, пов'язані насамперед зі слабкістю процесів глобального регулювання зростаючих потоків торгівлі та інвестицій, що зумовлене випередженням процесами лібералізації процесів становлення глобальних регулюючих інститутів. Однак подолання цих проблем варто шукати не на шляху гальмування глобалізації, а на шляху посилення міжнародного регулювання торгівлі та інвестицій, діяльності транснаціональних корпорацій. У зв'язку з цим основною метою й одночасно проблемою створення дієвої системи міжнародного регулювання інвестицій є знаходження способів примирення глобальних стратегій розвитку ТНК, з одного боку, і стратегій розвитку окремих держав - з іншого.

4. Торгівля та інвестиції знаходяться в тісних зв'язках, що стають все більш складними і вже не можуть характеризуватися простими схемами переростання торгівлі в інвестиції, чи навпаки. В умовах сучасного процесу глобалізації і торгівля, і інвестиції можуть виступати як генератор міжнародного обміну не тільки окремо , але й одночасно, істотно впливаючи на його темпи росту і структуру. У зв'язку цим торговельна й інвестиційна політики повинні знаходитися в сучасних умовах у найтіснішому взаємозв'язку, що вже стало правилом на рівні політики ТНК і все більш необхідно на рівні формування політики окремих держав і міжнародних організацій. Це обумовлює провідну роль Світової організації торгівлі в сфері взаємопов'язаного регулювання торгівлі й інвестицій.

5. У багатьох країнах світу вже склалася розгалужена система регулювання іноземних інвестицій, що представляє складний комплекс обмежуючих (контролюючих) і стимулюючих заходів. Баланс між цими двома сторонами механізму регулювання інвестицій піддається змінам. Основною тенденцією розвитку в даний час є скорочення першої групи заходів при збереженні й розвитку другої. Однак досвід багатьох країн світу доводить, що нерегульоване застосування окремими державами інвестиційних пільг може мати негативні наслідки з погляду ефективності залучення ПІІ, викликати деформації в економіці приймаючої країни, обумовити непотрібну витрату її дефіцитних фінансових ресурсів.

6. Сформована багаторівнева система міжнародного регулювання інвестицій включає двосторонні інвестиційні угоди між країнами, регіональні і багатосторонні угоди в галузі інвестиційної діяльності. Двосторонні інвестиційні угоди можуть вносити позитивний вклад у ріст прямих іноземних інвестицій, але вони обмежені в сфері своєї дії. Між окремими угодами такого роду існують помітні розходження, що ускладнюють регулювання транснаціональних потоків капіталу, що мають яскраво виражений багатосторонній і наддержавний характер.

7. В даний час об'єктивно наростає необхідність регулювання багатьох інвестиційних проблем на міжнародному, і насамперед багатосторонньому, рівні. Це відноситься до проблем: статусу іноземних інвесторів; режимів доступу іноземних інвестицій на внутрішній ринок, розміщення і управління інвестиціями; застосування захисних заходів, включаючи врегулювання спорів; сприяння (стимулювання) ПІІ. Глобалізація економіки призводить до постійного розширення переліку проблем, для вирішення яких потрібний багатосторонній підхід і, у кінцевому рахунку, в перспективі охопить повний діапазон питань, що стосуються переміщення факторів виробництва.

8. Хоча в системі торговельних угод СОТ вже склалися визначені принципи регулювання іноземних інвестицій, однак вони ще не охоплюють повного спектра інвестиційних заходів, а лише частково регулюють цю сферу. Є проблема, пов'язана з тим, що інвестиційні заходи СОТ не є заходами прямого регулювання інвестицій, що створює невизначеність у їхньому застосуванні і ця проблема не може бути розв'язана поза комплексним підходом до укладення угоди в галузі інвестицій.

9. Необхідність укладення багатосторонньої угоди в галузі інвестицій об'єктивно обумовлена самою еволюцією системи багатостороннього регулювання в цій галузі. Виходячи з усе більш тісного зв'язку торгівлі й інвестицій, концепція багатосторонньої інвестиційної угоди повинна виходити з необхідності тісної інтеграції механізмів регулювання інвестицій і торгівлі в рамках єдиної глобальної системи. При цьому найбільш придатною міжнародною організацією для цієї ролі є Світова організація торгівлі, що повинна виступити організуючим центром з підготовки зазначеної угоди.

10. Реальний вплив майбутньої багатосторонньої угоди про інвестиції на обсяги, якісну структуру і географічний розподіл потоків прямих іноземних інвестицій буде значною мірою визначатися характером такої угоди, використовуваними нею принциповими підходами до регулювання, ступенем лібералізації з її допомогою національних інвестиційних режимів. Одночасно наслідки укладення угоди будуть залежати від специфіки процесу розвитку і національної політики в галузі прямих іноземних інвестицій, наявності в країн відповідних можливостей використання вигод глобальної інвестиційної системи. Національна економічна політика в умовах глобалізації і формування глобального інвестиційного середовища повинна бути орієнтована на всіляке нарощування потенціалу в інституціональному, інфраструктурному, технологічному, інформаційному і професійному (рівень освіти) аспектах, а також на підтримку протидії антиконкурентній практиці ТНК, активний розвиток зв'язків ТНК із місцевими фірмами.

11. Неодмінною умовою досягнення позитивної ролі майбутньої багатосторонньої угоди про інвестиції є впровадження в ній чітких механізмів, що стимулюють процес розвитку для менш розвинутих країн, забезпечення збалансованої і взаємопов'язаної реалізації принципів гнучкості і недискримінації. Досягнення врахування цих принципів у майбутній багатосторонній угоді є для менш розвинутих країн одним з головних пріоритетів їхньої інвестиційної політики і вимагає широкої координації зусиль у рамках багатостороннього переговорного процесу.

12. Специфічні проблеми в області галузі механізмів регулювання інвестицій виникають перед країнами, що прагнуть стати членами СОТ. Їхнє входження в глобальну систему регулювання інвестицій, зв'язане з приєднанням до її угод, вимагає від країни серйозних змін у торговельній і інвестиційній політиці, спрямованих на адаптацію національного механізму регулювання інвестицій до параметрів багатосторонньої регулюючої системи. Узагальнення практичного досвіду ведення переговорів на предмет приєднання до СОТ дозволяє зробити висновок про те, що основними проблемами в цій галузі, що підлягають пріоритетному вирішенню, є: усунення вимог робочих характеристик; створення рівних умов для всіх підприємств, що здійснюють інвестиції; лібералізація доступу іноземних компаній і приватних осіб на внутрішній ринок послуг; забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності; перехід від практики видання внутрішніх підзаконних актів до регулювання за допомогою законів.

Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертації знайшли своє відображення в 8 публікаціях автора в спеціалізованих наукових виданнях, у т.ч. у 5, затверджених ВАК України:

1. Лыу Конг Тхань. Проблемы адаптации инвестиционной политики к правилам СОТ: опыт Вьетнама. // Збірник наукових праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2001. – Вип. 30. – С. 137–145.

2. Лыу Конг Тхань. Формирование международных механизмов регулирования инвестиций в рамках соглашений ВТО. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – 2001. – Вип. 27 (ІІI). – С. 243-254.

3. Лыу Конг Тхань. Проблемы международного регулирования национальных инвестиционных льгот. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – 2001. – Вип. 28 (ІІ). – С. 217–228.

4. Лиу Конг Тхань. Перспективи багатостороннього регулювання міжнародних інвестицій. // Економіка і прогнозування. – 2001. – №. 4. – С. 102–112.

5. Лиу Конг Тхань. Досвід залучення іноземних інвестицій в економіку В'єтнаму. // Економіка України. – 2002. – № 3. – С. 70-78

6. Лыу Конг Тхань. Влияние соглашений СОТ на национальную систему формирования инвестиционных режимов. // Збірник матеріалів IV міжнародної науково-практичної конференції УАЗТ „Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах”. – К.: