КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Лепіхов Олександр Васильович

УДК 366.76 (477)

ВІДНОСИНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗАСОБИ

ВИРОБНИЦТВА У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Спеціальність 08.01.01. – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор,

Лазня Ігор Вікторович,

Київський національний економічний

університет, професор кафедри політичної економії

обліково-економічних факультетів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

Рибалкін Володимир Олександрович,

Національний авіаційний університет,

професор кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент,

Стахівський Віктор Іванович,

Київський національний економічний

університет, доцент кафедри політичної економії

факультетів управління та маркетингу

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії,

Міністерство освіти і науки України, м.Київ

Захист відбудеться “ 7 ” червня 2002 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.201.

Автореферат розісланий “ 7 ” травня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У період з 1992 по 2001 роки відбувалася трансформація державного сектора в промисловості України як зміною його кількісних параметрів, так і шляхом якісних перетворень. За цей час питома вага державного сектора у промисловості скоротилася з майже з ста відсотків до приблизно тридцяти. Наслідки таких структурних зрушень в співвідношенні форм власності внесли суттєві зміни у механізм функціонування національної економіки, в становлення ринкових відносин та формування нової соціальної структури суспільства. Проте вплив цих змін на економіку України ще не закінчився, роль державного сектору остаточно ще не визначено, механізм управління ним і впливу держави через нього на національне господарство ще не налагоджено, що вимагає серйозних теоретичних досліджень сфери державного підприємництва.

Вивченню цих проблем присвячені роботи таких українських економістів як А.Гальчинський, В.Геєць, А.Гриценко, В.Загорський, І.Лазня, В.Логвиненко, І.Лукінов, С.Мочерний, Ю.Пахомов Ю, А.Покритан, В.Рибалкін, В.Черняк, А.Чухно та ін.

Проте на сьогодні ні в зарубіжній, ні вітчизняній літературі ще не розроблена загальна економічна теорія державної власності і підприємництва, заснованого на ній. Поки що відсутня єдність поглядів вчених в питаннях щодо самої необхідності існування державної власності на засоби виробництва, її раціональних масштабів, місця у ринковій системі, форм взаємодії з приватним сектором та інше. Тому для теорії перехідної економіки, тобто переходу від державно-планової до змішаної системи господарювання визначення сучасного і майбутнього державного сектору, який переживає стадію якісних і кількісних перетворень, є одним з найбільш актуальних в теоретичному і практичному плані завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з планом наукових досліджень Київського національного економічного університету і є складовою теми “Теоретичні проблеми становлення нової економічної системи в Україні” (державний реєстраційний № 0198V000784). Роль здобувача полягає у дослідженні реформування державного сектору матеріального виробництва. Автор виконав окремий підрозділ “Сутність державної власності на засоби виробництва в період переходу до змішаної системи господарювання”, в якому розкрив суперечливий характер державної власності на засоби виробництва на даному етапі розвитку економіки України.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження місця і ролі, кількісних і якісних змін державної власності на засоби виробництва в процесі переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової. Відповідно до основної мети дисертантом визначені наступні завдання дослідження:

- розкрити сутнісні властивості державної власності на засоби виробництва в перехідній економіці України;

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є система відносин власності на засоби виробництва, як основного виробничого відношення перехідного періоду.

Предметом дослідження є відносини державної власності на засоби виробництва, які склалися в національній економіці України в ході трансформування державного сектору.

Методи дослідження: у дисертації використовувалися такі прийоми, як діалектичний метод, метод порівняльного аналізу, єдності історичного і логічного, аналізу і синтезу, статистичні узагальнення та розрахунки. Теоретичною базою слугували роботи вітчизняних і зарубіжних економістів, філософів, соціологів. Статистичною і фактологічною базою дисертаційної роботи є офіційні матеріали Державного комітету статистики України, органів державної влади, фактичні матеріали, опубліковані в монографіях, періодичних виданнях, звіти Фонду державного майна України.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає в обґрунтуванні наступних теоретичних висновків і положень:

-

-

-

-

- розроблена теоретична модель поступового підвищення ефективності підприємств державного сектора та наближення інтересів суб’єктів державного управління до загальнодержавних інтересів у процесі формування громадянського суспільства і відповідно, нового управлінця державного сектору: творчого і ініціативного, добросовісного, не корумпованого працівника і захисника державних інтересів.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в поглибленні розуміння сутності відносин державної власності на засоби виробництва, з’ясування їх місця в багатоукладній перехідній економіці.

Наукові результати дисертаційної роботи знайшли практичне застосування при розробці нормативних документів Державного агентства з управління державним матеріальним резервом: “Порядок реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву”, “Порядок організації і проведення конкурсу на право постачання і відпуску матеріальних цінностей державного резерву” (довідка № 2-2/4113 від 24.07.2001 р.), а також впроваджені в практику діяльності Фонду державного майна України (довідка від 27.03.2002 р.).

Результати дослідження впроваджені у навчальний процес Київського національного економічного університетом при викладанні курсів “Політична економія”, “Історія економічних учень” (Довідка від 12.09.2001 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на науково-практичній конференції “Підприємництво в умовах трансформації економіки України” (Київ, Національний університет ім. Тараса Шевченка, 10-12 листопада 2000 р.) та “Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (Хмельницький, Технологічний університет Поділля, 2000 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковані 5 наукових праць загальним обсягом 1,25 друкованих аркушів, з них 4 – в наукових фахових виданнях; 1 – матеріали конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінок комп’ютерного тексту, у тому числі 7 таблиць на 7 сторінках, 10 додатків на 20 сторінках. Список використаних джерел містить 187 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і основні завдання дисертації, викладено методологічну основу, відображено наукову новизну та практичне значення дисертаційної роботи.

У розділі 1 “Економічна природа державної власності, закономірності її розвитку та роль в перехідний період” власність на засоби виробництва трактується як складне соціально-економічне явище, яке розкривається в економічних, юридичних, соціальних, психологічних відносинах, серед яких економічні являються основними, базисними. В дисертації пропонується йти шляхом визначення принципів розмежування та взаємозв’язку різних груп економічних відносин між учасниками виробництва: техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних. На цей час не існує достатньо чіткого обґрунтування принципів їх розмежування та взаємодії, що ускладнює розуміння логіки послідовності переходу від індивідуальної до більш “усуспільнених” форм власності на засоби виробництва – колективної (в різних її видах) та державної.

У дисертації показується, що техніко-економічні і організаційно-економічні відносини у своїй сукупності створюють певну організаційно- економічну форму, яка спричиняє значний вплив на еволюцію власності. Якщо прослідкувати в історичному аспекті послідовність генетично наслідуваних форм соціально-економічних відносин, то можна констатувати їх тісний зв’язок з техніко-економічними і організаційно-економічними відносинами. Так, примітивним знаряддям праці було властиве індивідуальне їх використання і відповідне йому просте товарне господарство. Ускладнення засобів виробництва спричинило поглиблення розподілу праці, спеціалізацію, породило колективні форми використання речових факторів та відповідні їм організаційно-економічні форми виробництва – мануфактуру, машинну фабрику. Подальша еволюція речової основи виробництва приводить до виникнення монополістичних об’єднань, що породжує новий тип кооперації праці і дає можливість використовувати відповідні форми привласнення - монопольні ціни і монопольний прибуток (надприбуток). Прогрес виробничих сил спонукає державу вдаватися до привласнення окремих секторів виробництва, які вимагають централізованого управління та створювати новий тип кооперації – державний сектор у сфері матеріального виробництва.

З виникненням нових організаційно-економічних форм виробництва діалектично пов’язане і виникнення нових форм привласнення. Тільки в такому діалектичному поєднанні відносин привласнення і організаційно-економічних та техніко-економічних можна виділити логіку і закономірний зв’язок в зародженні і еволюції державної власності.

Якщо ж таку єдність не враховувати, тоді втрачається можливість розмежування закономірного і випадкового в історії державного підприємництва, в визначенні місця та ролі державної власності на засоби виробництва у процесі відтворення. Те що державна власність на засоби виробництва існувала в широкому хронологічному спектрі ще не значить, що вона, з точки зору рівня розвитку організаційно-економічних відносин була об’єктивно необхідною. Посилання на факт наявності державної власності на засоби виробництва в різних за ступенем розвитку епохах, використовуване для підтвердження її необхідності на початку ХХІ ст., дає замість чітко визначеної закономірності аморфну масу даних про наявне у держави майно виробничого призначення. Тому дисертант доводить: слід чітко і однозначно розділяти ту власність держави на засоби виробництва, яка пов’язана з використанням державою організаційно-економічних форм властивих приватній власності (індивідуальній чи груповій), що з точки зору загальної тенденції послідовного переходу від простих до більш розвинутих форм організації виробництва є випадковим, і ту, що базується на використанні у виробництві організаційних форм, які за своїми масштабами не можуть застосовуватися приватним сектором, а раціональні і можливі за участю держави.

Виходячи з цього доцільно виділити дві основні принципово різні групи причин, які обумовили наявність державної власності на засоби виробництва.

І. Історично випадкові. Серед них ми виділяємо фінансові, організаційні та ідеологічні. Ці причини вважаються історично випадковими з наступних міркувань: в усі часи існування держави вона мала фінансові проблеми, труднощі з забезпеченням силових структур, особливо в часи політичних напружень та військових дій, ускладнення в намаганні вплинути певним чином на хід народногосподарських процесів. Але ці проблеми не завжди вирішувалися одержавленням засобів виробництва. Вказані причини могли спонукати до створення державних підприємств, але могли обійтися і без них; в одних країнах вони існували, в інших ні; створені державою підприємства ліквідовувалися або передавалися у приватний сектор. Є країни, де державне підприємництво на протязі всієї історії їх існування не відігравало будь-якої помітної ролі, а вказані вище проблеми вирішувалися (і з високою ефективністю) без одержавлення засобів виробництва.

ІІ. Об’єктивно обумовлені. До них ми відносимо ті обставини, які виступають каталізатором зростання державної власності у випадках, коли для ведення виробництва необхідно здійснювати чітко сплановані організаційні та економічні заходи в межах національного господарства. В хронологічному аспекті такі умови вперше виникли в цивілізаціях, сільське господарство в яких базувалося на зрошенні, і де іригаційна система – споруда надзвичайно складна з інженерної точки зору, створення і підтримання якої вимагало зусиль всієї нації – була власністю держави. В подальшому ці умови сформувалися, коли технологічний рівень суспільства досягнув ступеня, при якому виникла потреба або централізованого управління окремими галузями в межах національного господарства, або регулювання його всього як єдиного цілого.

При такому підході виділяється логічна послідовність і розкривається закономірність у переході від індивідуальної до колективної, а потім державної форми власності на засоби виробництва.

Важливою проблемою в аналізі державної власності на засоби виробництва є визначення суб’єкта власності. Суб’єкт власності - те що на поверхні виступає як власник - є її активною стороною. В сучасній науковій літературі практично не розглядається питання про персоніфікацію відносин привласнення в межах державної власності. У дисертаційній роботі показується, що в аналізі такого явища як державна власність в національній економіці ринкового типу персоніфікація привласнення не вирішена повністю ні в теоретичному, ні в практичному аспекті, що і є причиною існування бюрократизму, корупції в державному секторі та низької ефективності державних підприємств. При цьому автор підкреслює, що в теоретичних роботах спостерігається порушення цілісності методологічних принципів аналізу: з одного боку, всі теоретики визнають, що виробничі відносини – це відносини між людьми; з іншого боку, коли здійснюється аналіз державної власності, дослідники, стосовно суб’єкта власності, починають оперувати виключно поняттям “держава”. Певною мірою такий підхід допустимий, оскільки здійснюється узагальнююча персоніфікація цілком реального суб’єкта. Разом з тим надмірне абстрагування прикриває той факт, що в дійсності так званий “державний апарат” складають люди, які мають свої особисті та корпоративні (групові) інтереси намагаються їх реалізувати у ході тієї виробничої діяльності, яку вони здійснюють не як окремо взяті, відособлені особистості, а як представники держави.

Якщо вважати, що суб’єктом державної власності є всі громадяни суспільства, то така ситуація породжує певні суперечності, які не знайшли відповідного вирішення. По-перше, власник засобів виробництва, як суб’єкт виробничих відносин повинен здійснювати управління своєю власності (першорозпорядження). Але фактично основна частина громадян країни не приймає участі у прямому управлінні державною власністю. По-друге, якщо держава є відносно відособленою частиною суспільства, то виникає проблема підпорядкованості у взаємовідносинах “суспільство” - “держава”. Вона стосується широкого кола проблем і перш за все існуючих у сфері господарської діяльності. Звідси виникає проблема контролю з боку власника за використанням державою суспільного майна. Цей контроль не може ефективно здійснюватися самим державним апаратом (чиновник не може ефективно перевіряти іншого чиновника з приводу раціонального використання неналежного ні одному з них майна). Разом з тим в суспільстві неможливе існування ще якогось відособленого органу, який, охороняючи інтереси суспільства, контролював би державний апарат. Тому останній повинен контролюватись самим суспільством, представленим у вигляді недержавних об’єднань громадян – партій, неполітичних об’єднань, громадських організацій, засобів масової інформації та інше – тобто тими формами, які знаходять абстрактний вираз в категорії “громадянське суспільство”.

Для характеристики місця державного сектору в перехідній економіці України необхідно перш за все здійснити наступне:

-

-

-

Незважаючи на наявність досить детальних кількісних характеристик державної власності в різних галузях, як у вітчизняній, так і в світовій економічній теорії чітко окресленого методу визначення масштабів державного сектору не дають ні противники, ні прихильники державної власності на засоби виробництва.

Визнаючи, що у поглядах як прихильників, так противників державного сектору є раціональне зерно, дисертант вважає, що перш ніж вдаватися до визначення оптимальних кількісних показників параметрів державного сектору слід чітко визначитися з загальними принципами віднесення до нього тих чи інших підприємств та сфер виробничої діяльності. Цей аспект в економічній теорії відпрацьовано недостатньо. Питання про те, які саме підприємства з точки зору їх масштабів – малі, середні, великі – і відповідно їх готовності і придатності до системи державного управління, як правило не розглядалися. Вважалась сама по собі позитивною тенденція до зростання обсягів державної власності на засоби виробництва.

Виходячи з діалектики взаємозв’язку відносин привласнення і організаційно-економічних відносин, у дисертації робиться висновок, що з економічної точки зору для функціонування в межах державного сектору найбільш “придатні” монополії загальнодержавного рівня, які за своїми масштабами переросли можливості ефективного приватного управління ними, виходять за межі ринкової конкуренції. Таким чином в дискусії про масштаби державного сектору мова повинна іти перш за все не про відносні (у процентному виразі до загальний масштабів народного господарства) величини, а про типи підприємств, які доцільно зберігати або створювати в ньому. Частка державного сектору у національній економіці буде похідною величиною від цих показників.

У дисертації показано, що в умовах трансформаційної економіки речова складова державного сектору служить основою формування приватного сектору. На зміст і характер відносин, які формуються в приватному секторі значною мірою впливає характер відносин, через які здійснюється приватизація державного майна виробничого призначення.

На основі проведеного аналізу в дисертації робиться висновок, що неринкові методи переходу матеріальних об’єктів власності з рук держави до фізичних чи юридичних осіб, розповсюджені в економіці України, не сприяли формуванню властивої ефективному ринку системи відносин (оцінки реальної вартості майна, доступ до інформації про нього під час продажу, рівні права на участь у конкурсах та інше), а натомість активізували поширення корупції, зневагу до відкритих методів конкуренції, тіньовий перерозподіл майна, формування тіньових угрупувань та кланів.

На підставі аналізу статистичних даних у дисертації показано, що перерозподіл вартості, створеної в державному секторі на користь приватного, не обмежується тільки процесом трансформації форм власності (державної в приватну), він відбувається і в ході рутинної господарської діяльності.

В ході вивчення впливу трансформації державної власності на зміну соціальної структури суспільства та на економічний стан кожної з соціальних верств у дисертації робиться висновок, що роздержавлення власності на засоби виробництва слабко сприяло формуванню так званого “середнього” класу. Більш того, особливості процесів приватизації, застосованих в Україні, дають підставу стверджувати, що вони сприяли формуванню неефективної соціальної структури, якій властивий вузький прошарок крупних власників з розвинутими тенденціями до монополізації, переплетіння з держапаратом і використання неринкових методів перерозподілу власності всередині цього класу та жорсткого (і неринкового) утиску дрібного бізнесу, породженого широкими верствами населення.

У розділі 2 “Трансформування і розвиток державної власності на засоби виробництва у перехідний період” проведено дослідження нових форм підприємств, заснованих на державній власності на засоби виробництва, таких як казенні підприємства, державні акціонерні компанії та підприємства корпоративної (змішаної) власності за участю держави та удосконаленню методів управління ними.

Фактична перебудова управлінської системи почалася з Указу Президента України “Про державне планування економічного і соціального розвитку країни на 1995 рік”, якими були внесені суттєві зміни в характер і зміст управлінського процесу. Згідно нових принципів пряме втручання державних органів в господарські процеси підприємств заборонялось, а регулювання економіки здійснюється шляхом індикативного планування міністерствами і відомствами.

Дії держави щодо управління належною їй власності на засоби виробництва автором розмежовуються два рівні:

1. Макрорівень. На ньому визначаються загальні, пріоритетні завдання державного сектору, які змінюючись по складу на різних етапах розвитку економіки повинні забезпечити основну мету – стабільний, динамічний вплив на розвиток народного господарства в довгостроковій перспективі.

На цьому рівні, на думку автора, в перехідній економіці України необхідно визначити стосовно державного сектору наступне:

-

-

-

2. Мікрорівень. На ньому визначаються методи зовнішнього впливу на стан державних підприємств, які сприяють спрямуванню їх в сторону найбільш повного вирішення пріоритетних завдань державного сектору взятого в цілому при ефективному використанні матеріальних, фінансових і людських ресурсів, наявних на підприємстві.

В дослідженні робиться висновок, що в Україні створена громіздка і неефективна система багатократного передавання права на управління державним майном: Кабінет Міністрів доручає управління одному з центральних органів влади (яких близько 100), або самоврядній організації, цей орган влади може поручити управління уповноваженій особі, уповноважена особа наділяє функціями нагляду відповідальну особу, а безпосереднє управління здійснює директор (голова правління ВАТ) підприємства. Деякі з цих управлінських ланок намагаються реалізувати в першу чергу не загальнодержавні, а свої відомчі інтереси.

Наслідком цього є втрата жорсткості в підпорядкованості та чіткості у виконанні належних функцій кожної з ланок управлінської структури. Так наприклад, крім Фонду державного майна України продавцями державного майна виступають і інші органи управління, що є протизаконним. Мають місце випадки, коли керівництво державних холдінгових та акціонерних компаній самостійно реалізує державні пакети акцій, які були передані для формування їхніх статутних фондів. Внаслідок цього держава втрачає і засіб прямого впливу на діяльність підприємств, і не отримує кошти в бюджет, що надходять від продажу акцій.

Для надання послідовності та логічності аналізу процесу управління державним сектором в дисертації пропонується виділити такі відносно самостійні сфери управлінських дій: санація державних підприємств; реструктуризація державних підприємств; підготовка до приватизації об’єктів державної власності (ОДВ); здійснення процесу приватизації ОДВ; управління післяприватизаційним процесом; управління державними підприємствами в ході їх поточної господарської діяльності.

Проведений в дисертації аналіз методів управління державними підприємствами показує, що незважаючи на те, що з формальної точки зору (по змісту нормативних документів) вони виглядають досить логічно, реальний ефект від управління низький. На думку автора однією з причин цього була наявність в самих вищеназваних нормативних документах надмірної кількості аморфних, нечітко встановлених умов та розпливчатих визначень, які неминуче повинні були призвести до негативного результату, оскільки дають можливість прийняти будь-яке рішення, яке задовольняє бюрократизований апарат управління, не проводячи реальних зрушень у фактичному стані господарства.

У дисертації проводиться порівняльний аналіз ефективності державних підприємств по широкому спектру показників, які відображають якісний рівень фінансово-економічного стану підприємств. При цьому використані показники, розраховані на основі балансів тих державних і приватних (приватно-колективних) підприємств, які звітували в 1998-1999 рр. статистичним органам. Завдяки цьому розрахункові дані охоплюють понад 200000 юридичних осіб.

Дослідження показує, що в умовах перехідної економіки України збитковість державних підприємств може бути наслідком не тільки перекачування в різних формах додаткового продукту в приватний сектор, але й намаганням занизити прибутковість підприємства для зменшення його ціни напередодні приватизації. Низька рентабельність, а то і збитковість державних підприємств на сучасному етапі не можна пояснити тільки здійсненням політики стабілізації економічних та соціальних параметрів народного господарства.

ВИСНОВКИ

На основі проведених теоретичних досліджень державної власності на засоби виробництва, та аналізу стану державного сектору у виробничій сфері в Україні зроблено такі висновки та пропозиції:

1.

2.

3.

- оперативно і ефективно приватизувати усі ті державні підприємства, які за їх масштабами і роллю в економіці недоцільно утримувати у державній власності;

- діючі державні підприємства поставити під жорсткій контроль громадськості, вивести їх діяльність з інформаційної “тіні”;

-

4.

5.

6.

7.

8. Форми підприємств, в яких державна власність на засоби виробництва здатна набувати конкретного виразу можуть бути різноманітними, але їх функції повинні відповідати завданням державного втручання у господарську діяльність – надання національному господарству стабільного, динамічного розвитку на основі поєднання приватної ініціативи та державного регулювання.

9. У більшості документів, які видаються центральними органами влади, закріплюється норма, яка накладає відповідальність на управлінський апарат за низьку якість управління. Але, як правило, вони не конкретизуються і не доводяться до логічного завершення.

10. В дисертації доводиться, що з метою підвищення якості управління підприємствами державного сектору необхідно створити систему підготовки кадрів відповідного профілю і рівня. Програма підготовки повинна передбачати вивчення накопиченого досвіду управління державними підприємствами в країнах з розвинутою економікою.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Лепіхов О.В. До проблеми ефективності управління державними підприємствами // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - Вип.51. - С.33 - 43. (0,4 д.а.).

2. Кривенко К.Т., Лепіхов О.В. Функції державної власності на засоби виробництва у перехідній економіці // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. – К.: КНЕУ, 2000. – Вип.5 – С.8 - 10. (0,2 д.а.). Особисто автору – 0,1 д.а., проаналізовано функції відносин державної власності.

3. Лепіхов О.В. Сутність державної власності на засоби виробництва в різних економічних системах // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. – К.: КНЕУ, 2001. – Вип.7 – С.42-46. (0,25 д.а.).

4. Музиченко А.С., Лепіхов О.В. Соціально-економічний зміст державної власності на засоби виробництва у перехідній економіці // Вчені записки. Наук. збірник. – К.:КНЕУ, 2001. – Вип.3 – С.30-33. (0,3 д.а.). Особисто автору – 0,18 д.а., розглянуто специфіку економічних відносин державної власності на засоби виробництва в перехідній економіці.

В інших виданнях:

5. Лепіхов О.В. Деякі проблеми державного підприємництва в умовах трансформації економіки України // Вісник Технологічного університету Поділля / Спецвипуск з нагоди Міжнародної конференції “Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи”. -Хмельницький. – 2000. - №6 – Ч.2. - С.30. (0,1 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Лепіхов О.В. Відносини державної власності на засоби виробництва в перехідній економіці. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - Економічна теорія – Київський національний економічний університет, Київ, 2002.

У дисертації досліджена система відносин державної власності на засоби виробництва в перехідній економіці як діалектичне поєднання соціально-економічних, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин. Такий підхід дозволяє виділити логічну послідовність в еволюційному процесі зміни форм власності, закладає методологічну основу для визначення раціональних меж державного сектора в матеріальному виробництві.

На основі аналізу процесу приватизації та функціонування державних підприємств показано, що в Україні держава значною мірою втратила контроль над приналежними їй засобами виробництвами і вони використовуються в “тіньовому перерозподілі” національного багатства, чим завдається шкода формуванню ефективної ринкової системи та прогресивної соціальної структури. Досліджено нові форми державних підприємств, методи управління ними в умовах переходу від адміністративно-командної до змішаної економіки та показано, що низька ефективність державних підприємств обумовлена кризою в управлінні, яка носить системний характер. В основі цієї кризи лежить самоізоляція управлінського апарату від контролю з боку суспільства, монополізація ним права управління суспільною власністю.

Ключові слова: власність, власність на засоби виробництва, суб’єкти власності, об’єкти власності, трансформаційний період, перехідна економіка, приватизація, роздержавлення економіки, державний сектор в промисловості, управління державними підприємствами.

АННОТАЦИЯ

Лепихов А.В. Отношения государственной собственности на средства производства в переходной экономике. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. - Экономическая теория. – Киевский национальный экономический университет, Киев, 2002.

В диссертационной работе исследуется развитие системы отношений государственной собственности на средства производства в процессе перехода от командно-административной экономики к смешанной. В проведенном исследовании собственность рассматривается как многогранное общественное явление, объективной основой которого выступает система отношений присвоения.

Анализ совокупности противоречивых фактов, свидетельствует о том, что государственная собственность на средства производства (известной во все исторические эпохи) широко использовалась в одних странах и мало применялась в других, оказывала как стимулирующее, так и тормозящее влияние на развитие производительных сил, была эффективной в одних условиях, и становилась экономически неоправданной при других. Поэтому автор обосновывает положение, в соответствии с которым для определения логики в зарождении государственной собственности на средства производства при характеристике ее места и роли в системе экономических взаимосвязей, отношения присвоения следует рассматривать в неразрывном диалектическом единстве с технико-экономическими и организационно-экономическими отношениями.

При таком подходе к анализу собственности становится возможным выделение закономерности в логической последовательности форм собственности, создается методологическая основа для определения целесообразности огосударствления средств производства. В диссертации обосновывается положение о том, что государственный сектор должен охватывать, прежде всего, предприятия монопольного типа, а мелкие и средние должны быть приватизированы или переданы в коммунальную собственность, как несоответствующие объективной необходимости государственного предпринимательства.

На основе проведенного анализа процесса приватизации государственной собственности на средства производства и функционирования государственных предприятий в диссертации показано, что государство в Украине в значительной степени потеряло контроль над принадлежащими ему средствами производства, и они используются для “теневого” перераспределения национального богатства, чем наносится вред формированию эффективной рыночной экономики и прогрессивной социальной структуры. Это происходит как в ходе приватизации государственной собственности на средства производства (путем занижения стоимости государственных предприятий, внеэкономическим перераспределением ее между группами влияния при содействии чиновников государственного аппарата), так и в ходе хозяйственной деятельности госпредприятий (методом перекачивания прибавочного продукта, созданного на них, в пользу частного сектора с помощью таких приемов, как заниженные цены на продукцию госпредприятий, отпуск товаров без оплаты и др.).

В работе исследуются новые формы предприятий, организованные на основе государственной собственности на средства производства, таких как казенные предприятия, государственные акционерные компании, предприятия смешанной (корпоративной) собственности.

В диссертации проведен анализ методов управления ими в условиях перехода от преимущественно административных к смешанным методам управления. При отказе прямого вмешательства в хозяйственную деятельность предприятий со стороны органов государственного управления в распоряжении последних остается широкий спектр управленческих действий таких, как санирование госпредприятий, проведение их реструктуризации и мероприятий по повышению их потребительских свойств перед продажей, контроль за выполнением условий приватизации и др. На основе проведенного анализа в диссертации делается вывод о том, что система управления государственной собственностью на средства производства чрезмерно усложнена, многоступенчата, аморфна, вследствие чего центральные органы управления теряют контроль за ее использованием.

Анализ широкого спектра статистических данных, использование целого ряда расчетных показателей (по отчетам государственных и частных предприятий, предоставленных в статистические органы Украины в 1998-1999 годах) позволяет сделать вывод о том, что низкая эффективность государственных предприятий обусловлена не отдельными упущениями и ошибками, а кризисом в управлении ими, который носит системный характер. В основе этого кризиса лежит самоизоляция управленческого аппарата от контроля со стороны общества, монополизация им права на управление и использование государственной собственности. Диссертант обосновывает необходимость усиления позиций гражданского общества, ликвидации чиновнического монополизма в контроле над государственной собственностью на средства производства.

Ключевые слова: собственность, собственность на средства производства, субъекты собственности, объекты собственности, переходная экономика, приватизация, разгосударствление экономики, государственный сектор в промышленности, управление государственными предприятиями.

ANNOTATION

Liepikhov O.V. Relations of state ownership to means of production in transition economics. – Manuscript.

Graduation thesis for the degree of candidate of economic sciences in speciality 08.01.01. – Economic theory – Kyiv National University of Economics, Kyiv, 2002.

The problem of development of a state ownership relations system to means of production in Ukrainian transition economics is studied in the thesis as dialectic combination of socio-economic, technical and economic and organisational and economic relations. This approach makes it possible to find out the logical order in the evolution process of ownership forms, and serves as a methodological basis for determination of rational limits of a state sector in material production of national economics.

Using analysis of the process of privatisation of state ownership it was shown that in Ukraine the state lost mostly control over the owned means of production and they are used in “shadow redistribution” of national wealth, and, thus, negatively influenced formation of an effective market system and progressive social structure. New forms of enterprises based on state forms of ownership to means of production were studied in the thesis, and methods of their control in conditions of transition from administrative-command to market economy were analysed, and has been shown that a low effectiveness of state enterprises is caused by a crisis in the administration, which has a system character. In the basis of this crisis there is a self-isolation of administration apparatus from the society, monopolisation by this apparatus the right of public property control.

Key words: property, ownership to means of production, subject of property, object of property, transformation period, transition economics, privatisation, degovernmentalization of economics, state sector in industry, control of state enterprises.