КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Лю Сяоінь

УДК 330.339.543.624

РОЛЬ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН У ФОРМУВАННІ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА (НА ПРИКЛАДІ КИТАЮ)

Спеціальність 08.01.01. – Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Малий Іван Йосипович,

Київський національний економічний університет,

професор кафедри політичної економії

обліково-економічних факультетів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Грабинський Ігор Михайлович,

Львівський національний університет ім. Івана Франка,

завідувач кафедри міжнародних економічних відносин

кандидат економічних наук, доцент

Дідківський Микола Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри міжнародної економіки

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин

НАН України, відділ проблем зовнішньоекономічної

діяльності, м.Київ

Захист відбудеться “24” жовтня 2002 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, аудиторія 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, аудиторія 201.

Автореферат розіслано “24” вересня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкова трансформація економіки в країнах Східної Європи та Азії на зламі двох тисячоліть радикально вплинула на світову економіку. Значний досвід перебудови економіки дозволяє зробити висновки про наявність різних підходів щодо практичного використання ринкових принципів господарювання. Окремі країни, враховуючи свій історичний досвід, культуру і традиції та розробивши власну концепцію ринкових перетворень, досягли значних економічних успіхів. До таких країн необхідно віднести Китай, Польщу, Чехію, Угорщину та деякі інші.

На відміну від усіх постсоціалістичних країн Китай з самого початку переходу від адміністративно-командної моделі до ринкової економіки вибрав власний нетрадиційний шлях економічних перетворень. Теоретично обгрунтувавши мету, способи та модель ринкової трансформації, уряд Китаю поставив завдання швидкого вирішення проблеми подолання відставання країни від розвинених країн і сусідів по регіону завдяки досягненню високої динаміки економічного зростання, як результату успішності ринкового реформування. Створення вільних економічних зон (ВЕЗ) стало тією ланкою, яка дозволила вирішити одночасно проблеми реформування економіки, інтеграції її у світову економіку і економічного зростання. Від ефективності функціонування ВЕЗ залежить розвиток всієї економіки країни, фінансове забезпечення потреб галузей, розвиток внутрішнього і, особливо, зовнішнього ринку, створення нових робочих місць, підготовка кваліфікованих кадрів, що володіють сучасними знаннями і досвідом. Ці та інші питання набувають особливої актуальності при дослідженні трансформаційних процесів у перехідних економіках.

Необхідно визнати, що використання досвіду створення і державного регулювання діяльності ВЕЗ у Китаї має практичне значення для реформування економіки України та інших країн. Взаємодія ВЕЗ з національною економікою є новою проблемою для економістів. Окремі питання функціонування ВЕЗ знайшли своє відображення в працях зарубіжних вчених Л.Клейна, Дж. Сакса, Б.Ноутона, П.Нолана, Е.Уоллера, Т.Роскі, П.Буніча, В.Гельбраса, В.Кузнецова, В.Портякова, Е.Пивоварова, Л.Молодцової. Проблемам економічного розвитку зарубіжних країн та їх впливу на країни з перехідною економікою присвячено низку науково-теоретичних досліджень українських учених, а саме В.Будкіна, В.Вергуна, О.Гаврилюка, І.Грабинського, Б.Губського, М.Дідківського, А.Кредісова, Д.Лук’яненка, Ю.Пахомова, А.Поручника, О.Рогача, П.Рогожіна, А.Румянцева, В.Новицького, С.Сіденко, А.Філіпенка та інших. Серед китайських вчених слід відзначити праці Лю Гогуана, Ма Хуна, Ду Жуньшеня, Юань Му, Цзо Чуньтая, Чжао Шоуі, Сюй Цзаце, Цай Женьцюня, Цинь Гуаня, Тун Даліня, Гао Шанцюаня, Чжу Тайхе, У.Цзінляна, Го Шуціна, Лоу Цзівея, Лі Ініна, Лю Вея, Ван Юешена, Ван Чжо, Дай Юаньченя, Яна Пейсіня, Фаень Гана, Лінь Іфу, Шен Хуна та інших.

Результативний досвід Китаю свідчить про необхідність дослідження ВЕЗ як важливої сучасної проблеми економічної науки, теоретична оцінка яких відстає від практики. Тому нагальність наукової розробки проблем ВЕЗ на прикладі Китаю обумовило вибір теми, обгрунтування її мети, цілей, завдань, а також логіку викладення матеріалу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертаційне дослідження виконане у відповідності з темами наукового дослідження кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету: “Теоретичні проблеми становлення нової економічної системи в Україні” (Рег. № 01.98.ІО.000784); “Закономірності і особливості нової економічної системи в Україні” (Рег. № 01.01.ВІ.002949). Роль автора у розробці названих тем полягала в дослідженні досвіду Китаю щодо ринкового реформування командної економіки.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз досвіду створення та функціонування ВЕЗ у Китаї, як вихідної і визначальної бази здійснення ринкового реформування економіки та їх впливу на економічне зростання і інтеграцію національної економіки в світове господарство.

Для дослідження зазначеної мети у дисертації поставлено такі завдання:

-

-

-

-

-

Предметом дослідження є сукупність відносин, що виникають у процесі створення і функціонування ВЕЗ та їх впливу на економічний розвиток країни.

Об’єктом дослідження виступають трансформаційні процеси в економіці Китаю.

Методи дослідження. В дисертації застосовано широкий інструментарій таких загальноприйнятих методів наукового дослідження, як метод кількісного та якісного порівняння, метод абстрагування, метод аналізу і синтезу, метод гіпотези і припущення. У роботі використано спеціальні методи наукового дослідження, зокрема елементи філософії конфуціанства щодо суспільного буття, методи територіального, секторіального та покраїнного аналізу.

Інформаційною базою дослідження є законодавство Китаю, праці провідних учених-економістів Китаю, України, Росії та інших країн, статистичні матеріали, офіційні публікації МВФ, Світового банку, дані науково-аналітичних бюлетенів.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі проведеного автором дисертаційного дослідження отримано наступні результати, які складають його наукову новизну:

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Рекомендації і пропозиції автора були використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України при розробці теми “Науково-методичне забезпечення розробки і реалізації Комплексної програми розвитку внутрішнього ринку” (довідка № А/269 від 24.04.02 р.).

Результати досліджень можуть слугувати теоретичним підгрунтям для практичних заходів щодо корекції напрямків реформування економіки України та інших постсоціалістичних країн в розділі, що стосується регіональної економіки, а саме створення і функціонування ВЕЗ. Наукові результати дисертаційної роботи, а також нові методичні підходи, використовуються в Київському національному економічному університеті при викладанні для студентів курсів “Політична економія”, “Перехідна економіка”, “Міжнародна економіка”, “Світове господарство і міжнародні економічні відносини” (довідка № 07/03-13/2-964 від 21.06.02 р.).

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертаційного дослідження доповідались на міжнародній науково-методичній конференції “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання)” (Київ, 26 – 27 квітня 2000 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Інвестиції ХХІ століття: регіональні аспекти” (Умань, 17-18 листопада 2000 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Ризикологія в економіці і підприємництві”(Київ, 27-28 березня 2001р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток мікроекономічної теорії: навчально-методичні та науково-дослідні аспекти” (Київ, 25-26 жовтня 2001 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємств перехідної економіки України” (Київ, 19-20 квітня 2002 р.).

Публікації. За результатами досліджень автором опубліковано 6 наукових праць (4 статті у фахових наукових виданнях та 2 тези у матеріалах конференцій) загальним обсягом 2,4 друкованих аркушів.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 240 сторінок, включаючи 15 таблиць, 5 рисунків. Список використаної літератури налічує 271 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його мета і задачі, розкривається наукова новизна, показано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, їх апробація.

У розділі 1 – “Теоретичні основи трансформації командної економіки Китаю” – зроблено ретроспективний аналіз економічних концепцій і шкіл у Китаї та інших країнах щодо напрямків реформування командної економіки, показано фактичний стан економіки Китаю напередодні еволюційних економічних реформ.

В роботі визнано доцільність множинності шляхів трансформації командної економіки, які повинні враховувати не тільки економічні закономірності, але й національні, історичні, антропологічні і культурні особливості кожної країни. Також визначаються загальні риси трансформації, до яких відносяться: здійснення глибоких інституціональних реформ, що пов’язані в першу чергу зі зміною форми власності; запровадження свободи підприємницької діяльності та ринкових принципів ціноутворення; відкритість економіки до зовнішньоекономічних відносин; радикальна зміна державної економічної політики; перехід до нових джерел і факторів господарської еволюції.

Визначено історичну логіку теоретичного обгрунтування концепції реформ у Китаї. Визнано помилки щодо втілення концепції соціалізму (80-і роки ХХ ст.) в країнах з низьким рівнем соціально-економічного розвитку, дано критичний аналіз багатоукладності китайської економіки, співіснування планових і ринкових методів управління, які не вписувались у концепцію початкового етапу соціалізму.

Зазначено, що концепція еволюційності реформування економіки, її поступовості й послідовності, практична реалізація якої проявилась в швидких темпах економічного зростання Китаю, активно аналізувалась зарубіжними економістами. Б.Ноутон з Каліфорнійського університету розглядає успіх китайської економіки як результат особливого підходу Китаю до економічних реформ, визнаючи при цьому факт низького рівня розвитку продуктивних сил, особливостей демографічної ситуації, зосередження достатньо сильної влади в руках місцевого правління.

Вибраний Китаєм курс на розкріпачення свідомості, концентрації зусиль держави на економічній політиці, на боротьбу за обмежені ресурси на світовому ринку вимагав обгрунтування нових принципів господарювання в Китаї. В центрі уваги китайських учених-економістів постало питання щодо способів поєднання планового і ринкового регулювання економіки, в результаті чого було запропоновано три моделі: перша – модель “фрагментарного (банькуай) поєднання планового і ринкового механізму”, друга – модель “взаємопроникаючого (шеньтоу) поєднання”, третя – модель “органічного” (юцзи) поєднання плану і ринку.

У роботі наведено аналіз кожної моделі, наголошується на працях таких китайських учених як Дун Фужен, Хуа Шен, У. Цзиньлянь, Чжан Сюецзюнь Лі Інін та Ло Сяопен, які відкидали першу модель, порівнюючи її з залізничною колією, де на окремих дільницях використовуються позмінно вузька і широка колії. Зазнала критики й друга модель “двоколійного (шуангуй) функціонування економіки”, яка вперше в Китаї була використана для реформування цін, а пізніше й реформування власності, що призвело до створення “двоколійної” економіки: “колії” старої нереформованої економіки і нового недержавного сектору. В роботі зроблено висновок, що “двоколійність” є неминучим етапом у процесі переходу від планово-адміністративної до ринкової економіки. Більшість учених сприйняли третю модель, як цільову модель господарської реформи в Китаї, яка була сформульована в 1986 році під час обговорення проблем макроекономічного регулювання. А в 1987 році ця модель була офіційно затверджена на ХІІІ з’їзді КПК. Суть її в тому, що підприємства організовують свою господарську діяльність, орієнтуючись на сигнали ринку, а самі ринкові відносини контролюються державою і регулюються нею за допомогою різних економічних важелів. При цьому основою макроекономічного регулювання є тенденції ринкового попиту, а мікроекономічна діяльність направляється макроекономічним планом, що знайшло концентрований вираз у формулі “держава регулює ринок, а ринок орієнтує підприємство”.

У роботі проаналізовано і узагальнено теорії і концепції реформування економіки Китаю. На противагу зарубіжним вченим Б. Ноутону і Дж. Фьюсміту, які виділяли в китайській економічній думці дві основні школи: прихильників реформи цін і прихильників реформування підприємства, автор константує існування в кінці 80-х на початку 90-х років ХХ ст. 6-и наукових шкіл, які по-різному розглядали поєднання ринку і плану, а також структуризації власності. Перша (У.Цзінлян, Го Шуцін, Лоу Цзівей) – “школа скоординованих реформ” (сетяо гайге пай) заперечила ідею часткових перетворень і тезу прориву в якійсь одній ланці і виступила за проведення комплексної реформи господарської системи, за створення конкурентної ринкової системи. Друга (Лі Інін, Лю Вей, Ван Юешен та ін.) – “школа прихильників реформи власності” (соючжі гайге пай) відстоювала реформування власності, а не ціноутворення, посилаючись на факт нерівномірного розвитку та на положення Я.Корнаї про соціалістичну “економіку дефіциту”. Третя (Ван Чжо та ін.) – прихильників реформи на макрорівні (хунчуань чайхе юсянь пай) відстоювали ідею реформування функцій уряду, яка була піддана нищівній критиці з боку китайських вчених економістів. Четверта (Лю Гогуан, Дай Юаньчень, а також вчені Академії суспільних наук Китаю) - школа прихильників вільного середовища для економічної реформи (цзінцзі чайхе де куаньсун сюепай) є найбільш авторитетною і відстоює ідею формування “вільного середовища”, що повинно передбачати незначне перевищення сукупної суспільної пропозиції над сукупним суспільним попитом. П’ята (Ян Пейсінь та ін.) – школа реформи прав господарювання (цзінъ інцюань чжудао чайхе пай), яка сформувалась у другій половині 80-х років, коли реформування на підприємствах набуло особливої гостроти. Головна ідея цієї школи полягала в передачі права господарювання підприємствам, а право власності залишити за державою. ЇЇ основою стала практика відрядної відповідальності на крупних і середніх підприємствах на підставі розділу двох прав. Шоста школа (Фань Ган, Лінь Іфу, Шен Хун) – відстоювала ідею здійснення інституціональних змін (тічжі бяньге пай), яка сформувалась в 90-і роки під впливом теорій неоінституціоналізму Р.Коуза і Д.Норта, що отримали широке розповсюдження в країнах Заходу. Такий підхід значним чином відповідає ідеям Конфуція і Мен-цзі, що визначають традиційні китайські цінності.

У роботі зазначено тезу щодо недопустимості в Китаї чистої ринкової економіки і неспроможності теорії “могутності ринку”. Означені теорії стали підгрунтям формування концепції побудови в Китаї “соціалістичної ринкової економіки”, що була проголошена “архітектором китайських реформ” Ден Сяопіном у 1992 році. Основними напрямками означеної концепції є надання широкої самостійності підприємствам, переведення господарських відносин між підприємствами на ринкові ціни, поступове перетворення державних підприємств у приватні через механізм використання частини прибутку в якості джерела формування приватного капіталу до повного викупу підприємства. Лібералізація умов господарювання передбачає “чотири розмежування”: 1) "Чжен" від "ці" – адміністративного управління від господарської діяльності підприємств; 2) "Чжен" від "цзи" – адміністративного управління від інвестиційної діяльності, відокремлення інвестиційних потоків; 3) "Шуй" від "лі" – відокремлене нарахування податків і дивідендів на вкладений капітал, що виступає як частина прибутку; 4) "То" від "дай" – розмежування бюджетної і кредитної сфер.

У роботі звернено увагу на тенденції розвитку сучасної китайської економічної науки, яка поставила перед собою мету пізнання реальних процесів на прикладі китайського досвіду, який може стати головним джерелом для нової теорії. Для досягнення мети необхідна “стандартизація методології” (фанфалунь гуйсраньхуа), дотримання загальноприйнятих правил дискусії, формальних вимог, що висуваються до наукових публікацій та культури наукового апарату.

Зроблено висновок, що реформування економіки становить четвертий етап в історії розвитку КНР (з жовтня 1976 року по теперешній час), перших два етапи (з 1949 по 1956 рр. і з 1957 по 1966 рр.) виражали перехід до соціалістичних виробничих відносин, третій (з травня 1966 по 1976 рр.) характеризується “культурною революцією”.

Зроблено висновок, що серцевину китайських реформ складає концепція модернізації Китаю, що охоплює три рівні: перший - політичний, що виражає погляди керівництва держави на проблему; другий – науково-теоретичний, що виражає ступінь розробки проблеми вченими країни; третій – реальна господарська практика, виходячи з якої й уточнювались мета, строки, темпи, інструменти та пріоритети модернізації. Модернізація передбачала наступні напрямки: розвиток інфраструктури, розвиток промисловості на новій технічній і технологічній базі, реалізація політики відкритості економіки. В роботі зроблено порівняльний аналіз реформування економіки в Китаї та інших країнах і обгрунтовані такі особливості: еволюційність і поступовість усіх економічних перетворень; збереження сильної політичної влади, що дозволяє упереджувати непередбачені процеси розвитку тіньової економіки, соціальних втрат та соціального розшарування; збереження попередніх життєвих цінностей за умови зміни лише поведінки суб’єктів господарювання.

У розділі 2 - “Вільні економічні зони як один із напрямків трансформації командної економіки Китаю" – розкрито суть, форми, принципи функціонування ВЕЗ, їх структуру, фінансово-економічний механізм, еволюцію формування та становлення, інвестиційний клімат та інноваційну діяльність.

Розглянуто історію виникнення вільних економічних зон, родовід яких започатковано ще в 1595 році, коли в Генуї виник перший вільний порт, а пізніше подібні порти почали з’являтися у Венеції (1661 р.), Марселі (1669р.), Одесі (1817р.), Владивостоці (1862р.), Батумі (1878р.). Під вільним портом розуміли територію, що призначена для безмитного складування товарів на період пошуку покупців. Спочатку теориторія ВЕЗ використовувалась лише для зберігання товару, а пізніше на них почали сортирувати, доопрацьовувати, надавати їм товарного вигляду. Засновниками таких типів ВЕЗ вважаються англійці П.Халл, С.Хоуль та американець С.Бутлер. Дійшовши висновку про неспроможність ефективного державного регулювання під час економічних криз, що супроводжувались банкрутством великих промислових центрів, вони обгрунтували необхідність створення окремих екстернальних теориторій з особливим пільговим податковим механізмом та свободою інших видів підприємницької діяльності (валютних та банківської діяльності, страхової справи тощо).

Сьогодні ВЕЗ – це відокремлені території, міста, морські та авіаційні порти, в яких діють особливі пільгові економічні умови для національних і іноземних підприємців, тим самим забезпечується сприяння вирішенню зовнішньоторгових, загальноекономічних, соціальних і науково-технологічних задач. В 70-80-і ХХ ст. ВЕЗ перетворюється в район, який забезпечує перехід до експорт орієнтованого типу розвитку виробництва з метою надходження іноземних капіталів, передових технологій, ноу-хау тощо. Тепер ВЕЗ переворюються на технополіси з високорозвиненою структурою випуску конкуретоспроможної продукції. Особливим видом ВЕЗ є оффшор-центри, в яких концентрується банківський, страховий бізнес, і через які здійснюються експортно-імпортні операції, операції з нерухомістю, трастова і консалтингова діяльність. Тобто, можна зробити висновок про постійний процес еволюції ВЕЗ від вільного порту до технополісу з можливими новими організаційно-економічними варіаціями.

В роботі дана класифікація видів ВЕЗ залежно від наступних критеріїв: ступеню інтегрованості у світову економіку, по галузевій належності, по характеру власності, по економічній мотивації їх створення тощо. Хоча назви ВЕЗ в різних міжнародних організаціях неоднакова, їх економічна суть зводиться до трьох важливих ознак: перша - вони створюються для обслуговування міжнародного ринку; друга - на них не розповсюджуються багато норм і обмежень, що діють на іншій території країни; третя - вони є елементом державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. ВЕЗ є островками світового ринку на національній території, що наближує іноземний капітал до таких малорухомих ресурсів, як робоча сила, сировина та ринки збуту.

Для створення ВЕЗ використовуються наступні інструменти: відміна митних стягнень, звільнення від податків; вільний перевод прибутків і капіталу для іноземних інвесторів із зони, звільнення від прибуткового оподаткування іноземного персоналу, деб’юрократизація створення і управління підприємствами в зоні, надання пільгових кредитів, надання в оренду землі, приміщень, різних послуг виробничої інфраструктури.

В роботі зроблено аналіз і узагальнення розвитку ВЕЗ у світовій економіці, визначено, що в середині 90-х років ХХ століття функціонувало понад 1200 різного роду ВЕЗ. Звернено увагу на класифіказію ВЕЗ, яка зустрічається в економічній літературі. Так, Д. Дончев визначає п’ять типів ВЕЗ: торгові, вільні порти, промислові, банківські, безмитні магазини і магазини-склади, тоді як В.Андріанов визначає чотири типи зон: вільної торгівлі, экспортно-виробничі, науково-промислові парки, оффшорні центри. Автором обгрунтовано наступну класифікацію ВЕЗ: вільні митні зони, зони експортного виробництва, техніко-впроваджувальні зони, особливі економічні зони. В чистому вигляді названі зони зустрічаються рідко. Відзначено, що у світовій практиці використовують два шляхи створення ВЕЗ: територіальний і режимний. В першому випадку ВЕЗ розглядають як окрему територію, на яку розповсюджується відповідний пільговий механізм господарювання. Другий - режимний, коли зону розглядають як конкретне комплексне підприємство, якому надані відповідні переваги при дотриманні відповідних умов (стосується портів).

За політекономічним аналізом визначено цілі та наслідки створення ВЕЗ. В роботі характеристика цілей об’єднана в три великих блоки: економічний, науково-технічний і соціальний. До економічного автор відносить залучення іноземного і національного капіталу завдяки пільговим умовам, використання переваг міжнародного географічного поділу праці, ліквідація монополії зовнішньої торгівлі, забезпечення валютних надходжень тощо. До науково-технічного блоку – прискорення розвитку відсталих регіонів, залучення передових іноземних і вітчизняних технологій, прискорення інноваційних і впроваджувальних процесів, залучення іноземних вчених і спеціалістів, підвищення ефективності використання потужностей і інфраструктури конверсійних комплексів. Соціальний – вирівнювання регіонального розвитку, підвищення зайнятості населення, створення прошарку висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення світового досвіду, створення нових робочих місць, задоволення населення у високоякісних товарах народного споживання тощо. Необхідними умовами для створення ВЕЗ в Китаї є політична стабільність, природно-географічні умови та місце розташування територій; розвинена інфраструктура зв’язку, транспорту, енергетики, соціальних умов; наявність ефективної системи адміністративного управління, стабільна і сприятлива законодавча база тощо.

В роботі розкрито механізм фінансування розвитку ВЕЗ, який організовується за двома моделями. За першої моделі розвиток необхідної інфраструктури, включаючи навіть створення фабричних корпусів, забезпечується за рахунок банківського кредиту (з розрахунку 1 млрд.юаней на 1 кв. км. території), після чого земельні ділянки й будівлі здаються в оренду китайським і іноземним інвесторам, орендна плата яких йде на погашення кредитів. Після освоєння начальної ділянки в розмірі 3-5 кв. км. і повернення кредитів подальші кошти використовуються на розширення зони. За другої моделі (ВЕЗ у провінції Хайнань, що була організована пізніше в умовах інвестиційного дефіциту і площа якої в десятки разів більша від раніше організованих ВЕЗ) базується на наданні великих земельних ділянок зарубіжним фірмам, які самі створюють необхідну інфраструктуру і використовують землю на свій розсуд.

У роботі зазначено, що кожна ВЕЗ має свою внутрішню структуру управління. Так, високотехнологічний промисловий район Шекоу і зона Шеньчжень управляються радою району, що складається з працівників місцевих органів управління, а не Комітетом по управлінню ВЕЗ. У ВЕЗ Хайнань створюється район Янпу зі статусом вільного порту. Необхідно відзначити, що ВЕЗ мають специфіку лише в господарському управлінні, тоді як політична структура залишається однотипною з внутрішніми районами Китаю. На кордонах ВЕЗ здійснюється адміністративний контроль за виїздом і в’їздом на територію. Підставою для проживання і працевлаштування на території ВЕЗ є вид на проживання, який видається муніципальним відділом внутрішніх справ району. Зазначимо, що жорсткість контролю неоднакова. Так, в Шеньчжені, як найбільш розвиненій ВЕЗ, територія оточена огорожею з трьома контрольно-пропускними пунктами.

Кожний район наділений адміністративною автономією з урахуванням місцевих умов та комплексною структурою господарського управління, що дозволяє ліквідувати міжвідомчі бар’єри. Кожна ВЕЗ наділена правом самостійного розпорядження капіталовкладеннями. Так, наприклад, ВЕЗ має право самостійно затверджувати максимальний обсяг капіталовкладень для підприємств легкої промисловості до 30 млн. дол., для важкої промисловості – до 50 млн. дол. Зверх означених сум необхідна згода Державної Ради КНР. Держава доводить до ВЕЗ лише кілька основних директивних показників: річний фінансовий дохід, обсяг виробництва і постачання по важливих видах продукції, що отримуються з центру або поставляються туди, стабільні на кілька років нормативи відрахувань у центральний бюжет (в 1989-1990 рр. ВЕЗ Шеньчжень відраховувала центру 20% валютного доходу, а з 1991 р. дозволено залишати собі 100%). Органи управління ВЕЗ самостійно вирішують питання пошуку коштів на світовому і внутрішньому кредитних ринках, питання умов експорту готової продукції, ціноутворення на більшість товарів і послуг, за винятком державних цін на залізничні, морські і авіаційні перевезення, поштово-телеграфні послуги, житло, електроенергію, медичне обслуговування, міський транспорт. Спільні підприємства у ВЕЗ мають податкові пільги в порівнянні з СП внутрішніх районів КНР (див. табл.).

Таблиця

Податкові пільги для підприємств з участю іноземного

капіталу в КНР |

СП у внутрішніх районах | СП у ВЕЗ

Єдиний прибутковий податок | 33 % (у тому числі 3 % - місцевий податок) | 15 %

Прибутковий податок для СП, що виробляють понад 70 % продукції на експорт | 15 % | 10 %

Податок за переведення прибутків за кордон | 10 % | Немає

Період звільнення від податку з моменту отримання заявленого прибутку | Перші 2 роки (3-5 роки - 50 %) | Перші 2 роки (3-5 роки - 50 %)

Для порівняння: прибутковий податок для державних підприємств КНР складає 55%, тоді як для підприємств на теориторії ВЕЗ – 18%. Для іноземного інвестора, що реінвестує в Китаї прибуток на строк не менше 5-ти років, повертається 40% від сплаченого прибуткового податку у відповідності до частки реінвестування. Для підприємств низькорентабельних галузей (наприклад – сільське господарство) та тих, що розташовані у відсталих районах, може бути зроблена знижка на 15-30% з прибуткового податку на 10 років після 5-річного повного чи часткового звільнення від сплати податку. Використовуються й інші податкові пільги для стимулювання підприємницької діяльності. Так, на о. Хайнань і у ВЕЗ Пудун підприємства сільського господарства й інфраструктури, що працюють за контрактом на 15 років, повністю звільняються від прибуткового податку протягом перших п’яти прибуткових років, а з шостого по десятий роки сплачують податок лише наполовину. Підприємства промисловості, транспорту і зв’язку з контрактом на 10 років звільняються від податку в перші два роки, а з третього року ставка податку може бути знижена на 50%.

У рамках ВЕЗ діють спеціальні правила валютного регулювання. У ВЕЗ діє спрощена система в’їзду і виїзду для іноземних громадян. Китайці з Гонконгу, Макао і Тайваню користуються правом безвізового в’їзду у ВЕЗ, звільняються від митного контролю при поданні запрошення або його копії. В зону вільної торгівлі Пудуна іноземні підприємці мають право в’їжджати за кордону вільно при пред’явленні паспорта і документа про комерційну діяльність. З території Китаю іноземці в’їжджають у ВЕЗ вільно. Пересування громадян Китаю між зонами і внутрішніми районами обмежується (наприклад, у ВЕЗ Шеньчжень за перепустками).

В роботі також висвітлено інші особливості управління ВЕЗ в Китаї.

У розділі 3 - “Вплив ВЕЗ на реформування національної економіки Китаю” - висвітлено напрямки і масштабність впливу ВЕЗ на зміну соціально-економічних відносин в Китаї, що дало змогу визначити особливості китайської моделі реформування економіки.

В роботі обгрунтована думка, що ВЕЗ є головною ланкою завдяки якій досягається поступовість і еволюційність реформування економіки Китаю, що забезпечує територіально-галузеве розповсюдження ринкових механізмів і ринкової логіки життя економіки. Галузеве розповсюдження ринкових механізмів – означає розповсюдження ринкових принципів спочатку в аграрну сферу, малий і середній бізнес, сферу послуг і експортне виробництво. Унікальність китайської моделі полягає в поєднанні динамічності розвитку і незвичайності інституціональних перетворень, що суперечить загальноприйнятному розумінню процеса трансформації планово-адміністративної економіки. Стратегія градуалізма, а не масова приватизація, стала джерелом утворення недержавного сектору, в результаті чого державний сектор поступово втрачає свій вплив на економіку. Градуалізм характерний також для “зовнішнього фактора” китайської моделі модернізації.

ВЕЗ, як це обгрунтовано в роботі, стали першою і вирішальною організаційно-економічною ланкою реалізації політики відкритості. Такі ВЕЗ як Шеньчжень, Чжухай, Шаньтоу в провінції Гуандун і Сямень в провінції Фуцзянь, які є першими зонами в Китаї, виконували роль теориторіальних анклавів апробації реформи системи цін і заробітної плати, створення біржі цінних паперів, реформи соціального страхування і пенсійного забезпечення. Створення ВЕЗ вплинуло на активізацію залучення іноземних інвестицій в китайську економіку, особливо інвестицій китайських співвітчизників з Гонконгу і Макао, збільшення валютних надходжень, запровадження передової технології і методів управління, опанування новою інформацією про світовий ринок, перетворивши ВЕЗ у мостик між китайською економікою і світовим ринком.

У роботі аналізуються ВЕЗ в приморських районах як провідної ланки розвитку всієї економіки. Головними чинниками, що визначили першочерговість розвитку приморських провінцій, є окрім географічного положення, наявність розвиненої виробничої, транспортної, культурно-побутової інфраструктури, великої маси дешевої робочої сили тощо. В семи приморських провінціях (Ляонін, Хебей, Шаньдун, Цзянсу, Чжецзян, Фуцзянь, Гуандун) і в островній провінції Хайнань було запроваджено низку заходів, в результаті чого перетворено 14 приморських міст у відкриті порти, реалізовано план розвитку долини Янцзи, формування тут інфраструктури з метою з’єднання долини зі всіма частинами країни, будівництво гідровузла Санься, розвиток промислового коридору Чан-Цзю (Наньчан – Цзюцзян) в провінції Цзянси. На переломі двох століть найбільш привабливими для іноземних інвесторів стануть п’ять приморських провінцій (Гуандун, Цзянсу, Шаньдун, Хебей, Ляонін та міста Шанхай, Тянцзінь, Пекін). За 20-річним планом Гуандуна, провінція до 2015 року повинна стати п’ятим “азіатським драконом”, а бохайське економічне кільце (БЕК) повинно перетворитись в золотий берег, на якому проживає понад 215 млн. чоловік. У результаті ринкових перетворень виник єдиний загальнокитайський ринок, збільшився обсяг зовнішньої торгівлі, який виріс за роки реформ з 20,6 млрд.долл. в 1978р. до 475 млрд. дол. в 2000 р. За обсягом зовнішньої торгівлі Китай сьогодні посідає у світі 9 місце, замість 32-го на початку впровадження реформ.

Активно вирішується проблема скорочення безробітних завдяки широкому впровадженню середніх і малих підприємств, розвитку виробничої інфраструктури, що дозволило збільшити на 40-50 млн. робочих місць. Відбувається активне подолання регіональної нерівності в доходах населення. Дохід на душу населення Шанхая переважає по аналогічному показнику в провінції Гуйчжоу в 16,1 рази. Якщо Шанхай і Пекін по рівню життя населення посідає у світовій шкалі 35 і 39 місце, то провінція Гуйчжоу, Цинхай, Тібетський автономний район (Західна зона) – відповідно 124, 125 і 133 місця. Враховуючи стійку тенденцію зростання різниці в доходах між міським і сільським населенням, держава здійснює заходи по працевлаштуванню безробітних, особливо тих, що втратили посаду ("сяган"); по реформі системи соціального страхування робітників і службовців у випадку виходу на пенсію, по покращенню матеріального становища найбідніших верств населення.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексний аналіз, теоретичне узагальнення і нове бачення еволюції становлення, принципів функціонування ВЕЗ та їх впливу на ринкове реформування економіки Китаю, що дозволило сформулювати висновки теоретичного й науково-практичного спрямування.

1. Необхідність ринкового реформування економіки викликана низкою об’єктивних обставин, що склалися наприкінці 70-х років ХХ ст.: зниженням темпів економічного зростання, загострення міжгалузевих і внутрігалузевих диспропорцій, нестача енергетичних ресурсів, простоювання транспортних засобів, зниження рівня життя населення аж до загострення проблеми голоду, що спонукали до обгрунтування ідей реформування економіки з використанням експериментальної перевірки основних новацій.

2. Економічна система КНР характеризується складністю, мінливістю, динамічністю і регіональною різноманітністю, що визначає її серед інших країн. До загальних рис системи можна віднести такі, як децентралізація управління і передача багатьох функцій провінціям; регіональна багатоваріантність і різноманітність запровадження ринкових відносин; двоякість економічних нормативів: існування високих ринкових і низьких державних цін, кредитних ставок тощо; допущення існування чистих іноземних підприємств; широке використання принципу підрядності в сільському господарстві та промисловості; пріоритетність збереження соціальної стабільності, співставлення темпів реформ з психологічною готовністю населення; здійснення політики доходів з метою недопущення катастрофічної соціальної нерівності, демократизація в управлінні підприємствами.

3. На початковому етапі реформування китайської економіки була розроблена, на відміну від пострадянських країн, концепція “ринкового соціалізму з специфікою Китаю”, яка передбачала врахування соціально-економічного рівня розвитку Китаю і була направлена на розширення самостійності підприємств, запровадження ВЕЗ, як експериментального осередку апробації ринкових принципів та вирішення проблем технічної відсталості, залучення іноземних інвестицій, інтеграції у світову економіку. Це дало можливість не тільки обгрунтувати концепцію “ринкового соціалізму”, а й теоретично розкрити нові явища в економіці (багатоукладність, співіснування плану і ринку, особливості формування приватного капіталу, психологічної адаптації населення до нових принципів господарювання тощо).

4. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. визначились три основні науковs напрямки (в рамках семи шкіл китайської економічної думки) переходу до нового ринкового механізму з подальшим формуванням сучасної моделі розвитку економіки Китаю – моделі соціалістичної ринкової економіки, яка передбачає формування низки ВЕЗ, реформування ціноутворення, управління, фінансово-бюджетної системи, організаційної структури управління підприємством, оподаткування, проведення політики відкритості економіки за умови строгого контролю з боку держави. Створення ВЕЗ покращило інвестиційний клімат в країні, надало можливість залучити значні фінансові ресурси для вирішення першочергових завдань економічного розвитку Китаю.

5. Особливого значення для теорії і практики господарювання набула розробка моделей поєднання планового і ринкового регулювання, серед яких першочергове значення мають: модель “фрагментарного” (банькуай) поєднання планового і ринкового механізму, модель “проникаючого” (шеньгоу) поєднання та модель “органічного” (юізі) взаєморозвитку планового і ринкового регулювання. Замість надання повної свободи приватному сектору і повного невтручання держави в економіку Китай зосередив основну увагу на поступовості і еволюційності ринкового реформування під неупинним контролем держави шляхом запровадження ВЕЗ, які стали полігоном і на якому відпрацювувався механізм оптимального поєдання державних та ринкових важелів функціонування економіки.

6. Процес реформування економіки Китаю має свої особливості, які проявляються в поступовості переходу від командно-розподільчих принципів до ринкового механізму господарювання через територіально-галузеве їх поширення (через формування ВЕЗ) та їх розповсюдження в аграрному секторі, малому і середньому бізнесі, сфері послуг тощо. Досвід засвідчує, що успішний розвиток ВЕЗ можливий за наявності наступних умов: політичної стабільності в країні, суспільної безпеки в рамках ВЕЗ, створення необхідної інфраструктури (розвиток транспорту і зв’язку, комфортних побутових умов для іноземних підприємців), наявність кваліфікованих кадрів, простого порядку створення підприємств з участю іноземного капіталу, отримання права користування землею, активна підтримка держави.

7. Поетапне входження Китаю у світове господарство здійснювалось в контексті концепціїї відкритих економічних районів, першим кроком в реалізації якої стало утворення в 1980 році вільних економічних зон: Шеньчжень, Чжухай, Шаньтой в провінції Гуандун, Сямень в провінції Фуцзянь та провінції Хайнань. Вони стали школою ринкового управління економікою та експортної діяльності, відіграли роль полігону реформи системи цін і заробітної плати в 80-ї роки, створення біржі цінних паперів на рубежі 80-90-х років (Шеньчжень), реформи соціального страхування і пенсійного забезпечення в 90-ї роки.

8. Проведений аналіз сутності, основних цілей, принципів створення ВЕЗ і їх господарського механізму дозволив сформулювати наступні висновки:

-

-

-

-