УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛІХТЕЙ ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2'38'06

МОВА УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ

І. МАЦИНСЬКОГО

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Ужгород – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі словацької філології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Чучка Павло Павлович,

професор кафедри словацької філології

Ужгородського національного університету

Офіційні опоненти – член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук, професор

Німчук Василь Васильович,

директор Інституту

української мови НАН України –

кандидат філологічних наук, доцент

Розумик Тамара Матвіївна,

доцент кафедри української мови

Ужгородського національного університету

Провідна установа - кафедра українського та загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти і науки України,

м. Тернопіль

Захист відбудеться “ 20 ” грудня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 61.051.06 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук в Ужгородському національному університеті (88000, м. Ужгород, вул. Університетська, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ужгородського національного університету (м. Ужгород, вул. Капітульна, 9).

Автореферат розіслано “ 18 ” листопада 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук,

професор Л.О. Белей

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Науково-освітнє, культурно-мистецьке життя українців Пряшівщини (Східна Словаччина) неможливо уявити без доробку І. Мацинського (1922-1987). Його власна поетична, а особливо перекладацька творчість відобразила важливі етапи розвитку не тільки української мови в цьому регіоні, а й узагалі – історію лемків, говір яких внаслідок тривалого культурного, політичного та економічного відокремлення від решти українського народу розвивався ізольовано від інших говорів української мови.

Становлення І. Мацинського як людини і митця припало на період, коли Словаччина входила до складу Чехословацької республіки. Освіту довелося здобувати в школі, семінарії, училищі, де викладалося російською, словацькою та чеською мовами. Саме там І. Мацинський, виходець із лемківської меджилабірської родини, і сформувався як русофіл, почав писати й перекладати виключно російською мовою, тому потрібно було чимало часу та зусиль, аби усвідомити тотожність пряшівських українців із українцями по той бік Карпат, відчути свою належність до української культури, опанувати українську літературну мову.

Виключення з рядів компартії, звільнення з відповідальної посади, заборона друкувати І. Мацинського за підтримку ним назрілих соціалістичних реформ та відкритий виступ проти введення радянських військ до Праги (1968) фактично підштовхнули митця до активної перекладацької діяльності, результатом якої стали чотири фундаментальні книги українських перекладів творів словацьких романтиків Я. Ботта, Я. Краля, А. Сладковича та С. Халупки, виданих протягом 80-х років ХХ століття.

Українські та словацькі вчені (І.Галайда, В.Житник, Ф.Ковач, Н.Колесниченко-Братунь, В.Конопелець, Ю.Кундрат, Б.Марецова, О.Мишанич, М.Мушинка, М.Неврлий, Д.Слободнік, Й.Шелепець, Ф.Штраус, І.Яцканин) протягом 80-90-х років ХХ ст. опублікували декілька анотацій, рецензій та статей, у яких високо оцінюють (рідше аналізують) українські переклади І.Мацинського.

Пропоноване нами дослідження є першою спробою комплексного мовно-стилістичного аналізу українських перекладів словацьких поетичних творів, виконаних І. Мацинським, із намаганням простежити, наскільки добре на момент перекладу автор володів українською мовою (яку вивчав за підручниками у чужомовному середовищі, до того ж – самостійно) та наскільки сильно при підборі лексико-семантичних, граматичних та фонетичних еквівалентів в українському тексті проявилася міжмовна інтерференція.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація цілком узгоджується з комплексною темою "Українсько-словацькі міжмовні та міжлітературні взаємозв'язки", бо присвячена дослідженню мовного аспекту українських перекладів поезій словацьких романтиків, здійснених уродженцем Східної Словаччини письменником І. Мацинським.

Мета дослідження – шляхом аналізу перекладів виявити, наскільки сильно при підборі лексико-семантичних, граматичних та фонетичних відповідників в українському тексті проявився міжмовний взаємовплив.

Реалізація мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:

1. З'ясувати умови, в яких формувався талант І. Мацинського, вказати причини переходу на українську мову та причини звернення до перекладу словацьких романтиків українською мовою.

2. Піддати зіставно-типологічному аналізу українські переклади на предмет виявлення в них точних, неточних та хибних лексико-семантичних, граматичних та фонетичних відповідностей.

3. Встановити кількісне співвідношення точних, неточних та хибних лексико-семантичних, граматичних та фонетичних еквівалентів.

4. Виявити причини підсвідомого залучення в український текст русизмів, старослов'янізмів та словакізмів.

5. Окреслити стилістичні функції діалектизмів та розмовних слів.

6. Визначити рівень володіння І. Мацинським нормами української літературної мови на момент перекладання.

7. З'ясувати вплив фонологічної організації словацького поетичного тексту на український переклад.

Об'єкт дослідження – україномовний перекладацький доробок І. Мацинського.

Предмет дослідження – чотири книги опублікованих перекладів Я. Ботта, Я. Краля, А. Сладковича та С. Халупки, виконаних І. Мацинським, інші переклади українських митців згаданих авторів та словацькі оригінали.

Методика дослідження. Основні методи, використані у дослідженні, – зіставний, за допомогою якого порівнюються українські переклади І. Мацинського із оригіналом й іншими українськими перекладами творів словацьких романтиків, виконаними в Україні, та описовий, за допомогою якого висвітлюються причини підбору ненормативних еквівалентів тощо.

З конкретних лінгвістичних прийомів найчастіше використовуються прийоми семантичного, граматичного, фонетичного та кількісного аналізу.

Матеріалом аналізу послужили випадки лексико-семантичних, граматичних та фонетичних невідповідностей українського тексту словацькому оригіналу (картотека складає понад 4000 фіксацій).

Наукова новизна дисертації – у комплексному й детальному аналізі мови українських перекладів І. Мацинського. На відміну від попередніх дослідників, які обмежилися загальною позитивною оцінкою внеску І. Мацинського в утвердження української літературної мови серед українців колишньої Чехословаччини, ми першими вдалися до комплексного аналізу лексико-семантичного, граматичного та фонетичного рівнів українського тексту, звернули увагу на відчутну відмінність мови перекладів І. Мацинського від мови перекладів творів тих самих чотирьох романтиків, здійснених уродженцями України (С. Голованівським, Г. Кочуром, Р. Лубківським, Д. Паламарчуком, М. Рильським, М. Рябчуком), вказали на причини неточних та хибних відповідників, простежили і пояснили прояви міжмовної інтерференції в українському тексті та запропонували власні шляхи вирішення проблемних ситуацій, які не зміг подолати І. Мацинський.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона ліквідовує суттєву прогалину у дослідженні історії української літературної мови на Східній Словаччині у ХХ ст. на прикладі перекладацького доробку визначного пряшівського письменника й науковця І. Мацинського. Результати дисертації можуть бути використані, насамперед, при вивченні мови і стилю українських письменників Пряшівщини, написанні історії українських лемків, дослідженні карпатської групи говорів (бойківського, закарпатського, лемківського), опрацюванні теоретичних основ перекладу художнього тексту зі споріднених мов.

Практичне значення дослідження. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:

1. При вивченні історії української літературної мови та говорів української мови.

2. Для дослідження питання співіснування та взаємовпливу сусідніх мов (насамперед, української та словацької), проявів міжмовної інтерференції.

3. Для вивчення історії правопису на Лемківщині та Закарпатті.

4. При укладанні різних типів словників: словацько-українського, словника карпатських говірок тощо.

5. При підготовці курсів зі стилістики української мови, історії української літературної мови, порівняльної граматики української та словацької мов, українсько-словацьких міжмовних та міжлітературних взаємин, теорії та практики перекладу із близькоспоріднених мов на українську.

Джерельною базою дослідження послужили 4 книжки українських перекладів І. Мацинського та 4 книжки оригіналів словацьких поетів-романтиків. До процедури стилістичного аналізу залучаємо також паралельні переклади інших українських авторів, уміщені в "Антології словацької поезії" (К., 1964), українських газетах та часописах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри словацької філології Ужгородського національного університету (2002 р.) та були оприлюднені на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу УжНУ (1995-2002), на науковій конференції, присвяченій 140-річчю від дня народження І.Франка (Ужгород, 1996), Міжнародній конференції з проблем перекладу зі слов'янських мов (Будмеріце, Словаччина, 1996), Міжнародній Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса, 1998), Всеукраїнській конференції з проблем слов'янської ономастики (Ужгород, 1999), на науковому семінарі, присвяченому 150-річчю Слов'янського з'їзду в Празі (Ужгород, 1999), на науковій нараді на честь 70-річчя доктора філологічних наук, професора П.П.Чучки (Ужгород, 1999), Міжнародній конференції на честь 80-річчя професора Йосипа Дзендзелівського (Ужгород, 2001), Міжнародній науковій конференції ”Мова і культура” (Київ, 2001, 2002), Міжнародній науковій конференції “Мистецький світ Івана Мацинського” (Пряшів, Словаччина, 2002).

Публікації. Результати дисертації відображено у 19 статтях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури, джерел та архівних матеріалів (245 найменувань). Робота містить чотири таблиці й викладена на 177 сторінках, з яких 159 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання, охарактеризовано методи, аналізовані тексти, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкрито новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, визначено особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Шлях І. Мацинського до української літературної мови та українських перекладів поезій словацьких романтиків” простежується життєвий і творчий шлях відомого українського письменника і науковця Словаччини І. Мацинського, вказуються причини його пізнього переходу на українську літературну мову та причини звернення до перекладу творів представників штурівської ґенерації романтиків Я. Ботта, Я. Краля, С. Халупки, А. Сладковича.

Другий розділ “Лексико-семантична відповідність українського тексту” складається з 7 підрозділів. У ньому, зокрема, розглядаються особливості відтворення І. Мацинським назв реалій, онімів, символів, традиційних епітетів і порівнянь, усталених виразів тощо на предмет їх відповідності/невідповідності нормам української літературної мови. З'ясовуються також причини вживання старослов'янізмів, русизмів, словакізмів, діалектних та розмовних слів в українському тексті. Пропонуються власні способи вирішення проблемних моментів. Розділ доповнюють 4 таблиці.

У третьому розділі „Граматична відповідність українського тексту” простежується адекватність основних граматичних категорій (роду, числа, відмінка, видових форм тощо) та їх вираження засобами української мови. Розглянуто випадки авторського словотворення і формотворення, що не завжди себе виправдовує, бо призводить до ненормативних слововживань. Один з підрозділів „Особливості відтворення незв'язаних словосполучень” присвячений питанню норми словосполучення в мовній системі. Проаналізовані випадки засвідчують: І. Мацинський не завжди відчуває стилістично-смислову несумісність окремих понять, чого немає в інших перекладачів, що народилися, жили й творили на Україні.

Четвертий розділ “Фонетична відповідність українського тексту” складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі “Словесне і ритмічне наголошування” розглядаються випадки, пов'язані з розбіжністю словесного і ритмічного наголосів, що призводить не тільки до немилозвучності, але й руйнує смислову архітектоніку тексту (наприклад, ритміка вимагає плачy замість необхідного плaчу). У другому підрозділі „Дотримання часокількості” йдеться про порушення розміру через невдале чергування звуків і-й, у-в, про підсвідомий вплив на автора словацької силабіки та про особливість словацької мови – збереження складотворних “р” і “л”, які відсутні в українській літературній мові. Третій підрозділ “Відтворення фоніки” складається з чотирьох пунктів “Римування в українському тексті”, “Дотримання правил чергування фонем”, “Надлишковості в українському тексті”, “Передача строф, стилізованих під народну пісню”. Простежуються та пояснюються причини зловживання русизмами, діалектизмами тощо при підборі рим, порушення правил чергування звуків української мови, нагромадження тексту небажаними тавтологіями, надуживанням тих самих слів, про руйнацію народнопісенного тексту через введення лексем книжного походження (кольоровість, пражить тощо).

У “Висновках” узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є:

1. Іван Миколайович Мацинський (1922-1987) належить до найбільш плідних і талановитих постатей української культури повоєнної доби у Східній Словаччині. Його муза розвивалася разом з піднесенням усієї літератури українців тодішньої Чехословаччини. Митець народився в українській родині, що спілкувалася лабірською говіркою лемківського говору. Внаслідок тривалого культурно-політичного та економічного відокремлення лемків від решти українського народу їх говір розвивався ізольовано від інших говорів української мови, а тому багато хто з уродженців Східної Словаччини, як і І. Мацинський, не вважали себе українцями. Закінчивши державну середню школу в Меджилабірцях, де паралельно викладалося російською й словацькою мовами, Греко-католицьку російську семінарію в Пряшеві й Вище політичне та соціальне училище в Празі (в час, коли друзі, однокурсники із семінарії вже навчалися у вузах України), І. Мацинський був непохитно переконаний, що є росіянином (карпаторосом). Відповідно й перша власна книжка поезій “Белые облака” (1949) та збірка перекладів “Антология словацкой поэзии” (1953) були російськомовними.

2. У 50-х роках більшість митців Східної Словаччини почала писати українською мовою, однак І. Мацинський все ще залишався вірним своїй русофільській орієнтації. Знайти правильний життєвий і творчий шлях йому допомогли, передусім, українські письменники Пряшівщини (особливо Ф. Лазорик), українські та чеські емігранти (поети, вчені, освітяни Зореслав, В. Гренджа-Донський, Ярослав, Микола і Марія-Лібуша Неврлі, Є.Ф. Коровай та ін.), а також досить скептична оцінка його російськомовних віршів відомими російськими митцями (Б. Полєвой). Виходець із лемківської родини, що з дитинства засвоював словацьку, російську та чеську, І. Мацинський у 32-річному віці береться за вивчення української літературної мови. Однак підтвердження усвідомлення себе не просто україномовним, а істинно українським письменником знаходимо аж у третій поетичній збірці “Карпатські акорди” (1962). Саме у ній уперше зазвучав потяг митця до української культури в цілому, відчулося осмислення спільності свого “малого” до загальнонародного “великого”. Свідченням цьому є й подальша перекладацька діяльність І. Мацинського.

3. Після революційних подій 1968 року І. Мацинський потрапив під удар офіціозу. З того часу й до самої смерті (1987) він самовіддано працював над українськими перекладами поезій словацьких романтиків й підготував до видання чотири збірки – вибране з доробків Я. Ботта “Досвітні ватри” (1981), С. Халупки “Провесни сонячний неспокій” (1984), Я. Краля “Орлами сизими підспіване” (1987), А. Сладковича “Вибрані твори” (1989).

4. Здобутки митця високо оцінено й у Словаччині, і в Україні: він є двічі Лауреатом літературної премії ім. І. Франка в галузі художнього перекладу. Говорити нині про якусь особливу перекладацьку школу І. Мацинського немає підстав. Він учився переважно в російських, словацьких, чеських, а згодом – в українських класиків перекладу й у своїй роботі, судячи з рівня його доробку, переживав semper tiro. Крім того, І. Мацинський працював над перекладами тоді, коли ще не було навіть укладено “Словацько-українського словника” (він вийшов аж у 1985 році), не кажучи вже про інші види словацько-українських словників.

5. Аналіз українського тексту в порівнянні з першотвором засвідчує, що І. Мацинський намагається досить адекватно (72% із 200 випадків) відтворити словацькі реалії мовою-реципієнтом. Однак словацьке мовне середовище (транслітерація лексем бача, одземок тощо без жодних роз'яснень у примітках, очевидно, з розрахунком на на їх наявність в українській мові), пресинг існуючих уже російських перекладів (невдалий підбір еквівалента сто?лиця подібно до російського “сто?лица” при наявності точних відповідників “жупа”, “округа”; неточна передача слова cisбr, тобто “цісар”, “кесар”, “кайзер”, відповідником цар тощо) та недосконале володіння українською літературною мовою (передача лексеми onuиe загальником дрантя замість відповідного “онучі”, лексеми drumblence новотвором друмбля замість відповідного “дримба” тощо) часто були на заваді грамотному і точному оформленню українського тексту.

6. Особливо актуальним і не менш проблемним у І. Мацинського є питання відтворення власних назв. Точні відповідники в його доробку складають 63% (із 200 випадків). При передачі онімів, уживаних словацькими романтиками, етнокультурний взаємовплив проявився, передусім, у тому, що І. Мацинський, не знаючи досконало норм передачі іншомовних власних назв українською мовою (оронім Spiљ передає то як Спіш, то як Спиш; Batu трансформує в Батухан, очевидно, за аналогією до “Чінгісхан” замість відповідного “хан Батий” тощо), підсвідомо йде то за українською (Jбnoљнk – Яношик, Hanнn – Ганин), то за російською (Turcia – Турція замість “Туреччина”) традиціями, а в окремих випадках навіть вдається до перекладуваності онімів (Demitr – Митро, Jakub – Яків).

7. Передача символічного пласту словацької лексики, традиційних для романтичного твору епітетів, порівнянь тощо вимагає досконалого знання національно-культурного контексту першотвору, тонкого чуття мови оригіналу, вродженої інтуїції. Вдалі відповідники в доробку І. Мацинського складають більшість – 57% (із 200 випадків). Найточніше перекладач відтворює символіку чисел та кольорів. Важче дається перекладачеві відтворення словацьких символічних казково-баладних словосполучень – формул, які, однак, надзвичайно близькі до українських, і підшукати їм відповідник неважко. І. Мацинський ніби навмисне уникав такої подібності, чим і спричинені деякі невдачі в українському тексті (bystrэ sokol – сокіл кмітливий, od tisнc vekov – давно, od mora do mora – скрізь). Добре справляється І. Мацинський з відтворенням космічної символіки. Легше йому дається підшукати еквіваленти до світлової символіки (иierne mraky – чорні хмари), важче – передати астральні символи. Наприклад, найбільш типовий, широко вживаний романтиками (і словацькими, й українськими) епітет до всіх небесних світил – "ясний" І. Мацинський усіляко оминає (jasnб noc – прозора ніч, jasnй zore – чудові зорі, jasnэ mesiac – світлий місяць тощо). Символіку чисел І. Мацинський намагається витримати. Однак число “тринадцять” усе ж оминає, через що словацька народна приказка svet naъин do trinбstej chodiќ љkoly передана штучним книжним виразом доля навчає до смерті розуму шукать. Поведінку перекладача можна пояснити хіба що намаганням "підтягти" романтичний твір до сучасного рівня, позбавивши його частого повтору одних і тих слів. Однак через це пропадає дух доби романтизму з властивими йому фольклорними мотивами та образами, традиційною символікою. Така позиція І. Мацинського себе не виправдовує.

8. Одним із слабких місць українського доробку І. Мацинського є не завжди вмотивоване, часто підсвідоме використання слів іншомовного походження (або таких, що їх нагадують). Зрідка це залишені без перекладу словацькі слова та словосполучення, старослов'янізми, а частіше – русизми (як лексичні, так і граматичні). Збереження словакізмів пояснюється явищем гіпнозу оригіналу, крім того, чимало словакізмів уживається і в рідній говірці перекладача (krutн – круті замість “люті”, “жорстокі”; korisќ – користь замість “здобич”; varyto – варито замість “гуслі”, “лютня” тощо). Причина зловживання русизмами (безстрашен, вкорінь, восходив, неукротима, сокрушає, около, также, чудовищно тощо) чи підсвідоме залучення в текст без певної стилістичної мети старослов'янізмів (благоденствіє, воздавши, возносячи, желана, почіє тощо) є наслідком навчання в школі та семінарії, де, як відомо, панувало сумнозвісне язичіє. Загалом в українському тексті нараховується близько сотні русизмів та старослов'янізмів, тоді як словакізмів набагато менше. Стилістично невмотивоване використання ненормативних лексем знижує піднесеність, вихолощує героїко-романтичний настрій оригіналу або навпаки: просторічні слова та вирази, строфи, стилізовані під народну пісню, в українському тексті набувають штучної, дещо книжної патетичності.

9. В українському тексті зафіксовано майже дві сотні діалектизмів, які І. Мацинський уживає не зовсім вмотивовано, як правило, без пояснень і коментарів, вважаючи, очевидно, що більшість із них зустрічається в інших українських говорах (ватра, газда, жупа, шугай тощо) або ж узагалі належить до літературних лексем. Серед ужитих І. Мацинським зустрічаються діалектизми де?нниця – “квітка Tоrmentilla еrecta”, загу?ба – “смерть”, згук – “звук”, ки?чера – “гора, вкрита лісом”, косодереви?на – “карликова сосна”, ви?диться – “здається”, зрить – “дивиться”, ляжут – “ляжуть”, діто?ча – “дитяча” тощо. Більшість діалектизмів є відповідниками до лексем словацької літературної мови, окремі з них навіть не фіксують сучасні словники, а тому часом важко розібрати, про що саме йдеться в українському тексті. Майже сотню слів складають розмовні лексеми, які також не завжди вписуються, а деколи просто руйнують романтично-піднесений стиль оригіналу (башка, землюка, порішив, черва тощо), а І. Мацинський цього не відчуває.

10. Лексико-семантичні невідповідності зустрічаються й серед інших загальних назв. Так, словацьке prepelienka І. Мацинський передає як голубка замість відповідного “перепілка”, а лексему jarаbicka, що українською означає “куріпка” трансформує в перепілку; лексему ѕalia, тобто “лілія“, “лілея“, передає то гіперонімом квітина, то неточним еквівалентом фіялка; studnіcka в доробку І. Мацинського стає струмочком замість необхідної, до того ж глибоко символічної в оригіналі “кринички” тощо. Такі, на перший погляд, несуттєві невідповідності українського тексту знижують смислову та історичну правдивість. Так, вираз strelami ho postrieѕali (“стрілами його постріляли”) передано кулями його прошили, між тим, ідеться про період, коли ще порох винайденим не був. Отже, недосконале володіння українською мовою, неуважність до оригіналу спричинили низку лексико-семантитчних невідповідностей і серед загальновживаних апелятивів.

11. При перекладанні словацьких сталих виразів найкраще І. Мацинському вдається передача фразеологічних сполучень. Важче даються перекладачеві фразеологічні єдності, що, однак, пояснюється загальною (і, очевидно, вічною) перекладацькою проблемою передачі іншою мовою прислів'їв та приказок. Крім того, народну фразеологію важко опанувати за допомогою словників та підручників – нею збагачуються з дитинства, перебуваючи в рідномовному середовищі, чого І. Мацинський, як відомо, був позбавлений. Саме тому в доробку перекладача словацькі фразеологізми часто передаються чи то близькими виразами замість існуючих точних (neber si ne srdce – хай чуже не мучить замість “не бери до серця”), апелятивами, вільними словосполученнями (na jazyku sblklo – мовчати замість “присохло (застигло) на язиці”), хибними фразами (krasu zlato neprevбћi – красу золото не зневажить замість “красу за гроші (золото) не купиш”), відповідниками, близькими до російських (hlas volajъci v Sahare – глас вопіющого в пустині), питальними реченнями (jedna љtebotnб lastovka nepremenн zimu v leto – Щебетуня ластівка одна чи обертає хуртовину в літо? замість “одна ластівка літа не приносить”), чи взагалі залишаються зігнорованими, випущеними з українського тексту (znivoин, jak иerviaka, тобто “розтопче, як черв'яка”, do poslednйho dychu, тобто “до останнього подиху“ ).

12. У доробку І. Мацинського деколи зустрічаються неточні відтворення граматичних категорій словацької мови українською. Середовище, в якому він жив і творив, міжмовний взаємовплив підсвідомо спонукали до хибної передачі то категорій роду ( tisнc – тисяч, як у рідній говірці та словацькій літературній мові, замість відповідного “тисяча”), то числа (dћungѕa – джунгля, як у рідній говірці та словацькій літературній мові, замість нормативного множинного “джунглі”), видових форм (oиka sivй zaћmurila, тобто “померла”, – оченята сиві мружить, тобто “примружує очі“) тощо. При уважному ставленні до оригіналу І. Мацинський міг уникнути всіх тих граматичних невідповідностей, що наявні в українському тексті.

13. Використовуючи засоби формотворення і словотворення, І. Мацинський, сам того, очевидно, не відчуваючи, не завжди вдало послуговується афіксами української мови (Dunaj – Дунайко, Rimava – Римавонька, hniezdo – гніздище), що часто призводить до хибної передачі смислу першотвору (zorniиka – “зірниця” – “яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця” передано як зоря, зірка; trъba – “труба” – “духовий музичний інструмент” передано як трубка, тобто “назва приладу, що має форму малої труби”), ненормативних утворень (havrany – гайворонняччя, skaly – скелляччя), помилкового слововжитку (відвітить, дотоді, маята, отрутих, пурхкий, сльозавить, спалахли, шкарубкість, шумнула, щерить тощо), утворених за моделями мови-реципієнта.

14. При перекладі вільних словосполучень та виразів українською мовою І. Мацинський часто просто не відчуває стилістично-смислову несумісність окремих понять, через що грубо порушуються лексико-семантичні норми мови-реципієнта. Дається взнаки його пізній перехід на українську мову, вплив етнокультурного середовища, в якому постійно перебував, бо у жодного з-поміж інших перекладачів поезій словацьких романтиків, уродженців України, не зафіксовано словосполучень та виразів на кшталт соколи зладнали гніздище; сокіл горами простує; мотиль, що квіти доглядає; майструє з квітин віночок; бджілоньки крилами лопочуть; драти мозолі; ніжно глитати; пиймо щастя брагу; віддати за народ башку; родила одна рідна мати; ронити зір (очевидно, за аналогією до російського “ронять взор”), червоний пурпур.

15. Якість поетичного перекладу великою мірою залежить від вдало відтвореної ритміки мови-реципієнта. Збіг словесного та ритмічного наголосів у перекладацькому доробку І. Мацинського свідчать про його копітку й сумлінну працю. Однак і тут перекладач не розкрив сповна свої творчі можливості. Є у нього й невдалі спроби досягти точної ритміки шляхом ігнорування специфічного рухомого словесного наголосу української мови. Хоча це пояснюється тим, що І. Мацинський, перебуваючи від народження у діалектному (особливість лемківського говору – постійний наголос у словах на другому складі від кінця) та словацькомовному (у словацькій літературній мові наголос знаходиться на першому складі) середовищі, під впливом російської мови часто не знав і не відчував місце наголосу в словах української літературної мови.

16. Розглянуті випадки недотримання рівної кількості складів у рядках, тобто порушення віршового розміру, підтверджують, що на перекладача, очевидно, підсвідомо впливала словацька силабіка, а також особливість словацької мови – збереження давніх складотворчих фонем “р” і “л”, чого немає в українській літературній мові.

17. Недосконале володіння нормами української літературної мови проявилося й при підборі окремих рим. Так, до вишуканих словацьких римотворчих лексем із словникового фонду літературної мови перекладач добирає діалектизми типу квітина–шматина–пшеничина, що не завжди себе виправдовує. Зловживає перекладач і одногрупними римами (вас–нас, щастя–нещастя, вічні–довічні, двох–трьох) на місці словацьких різногрупних, вживає русизми або близькі до них слова (сиротливо–горделиво, сокрушає–розрушає, ноші–обросший), використовує одні й ті ж лексеми на місці рими (погана–погана, грає–грає, теж–теж), ігнорує особливостями словозміни української мови (потворі–ворін замість нормативного “ворон”).

18. Через незнання законів фонетики української мови І. Мацинський деколи порушує норми чергування звуків (гоняють замість "ганяють", сердешність замість "сердечність"), правила подвоєння та подовження приголосних (священих замість "священних", незрівняна замість "незрівнянна", орлення замість "орленя", Вілла замість "Віла" – "міфічна істота"). Авторові не завжди вдається дотримуватися чергувань голосних і приголосних звуків, які представлені в оригіналі (v oblokoch – в вікнах, do venca blaћenstva – в вінок блаженства). Деколи текст нагромаджено небажаними тавтологічними повторами, т.зв. "мовною ватою" (вершать на вершині, квітне квіт, співає співанку, облягає облога, відцвітає цвітіння). За звучанням український текст місцями програє словацькому і через плеоназми (одна рідна мати, червоний пурпур) та слова-анахронізми, що не вписуються в поетичний контекст минулої доби (концентрат натхнення; хто слова таємні розшифрує). І. Мацинський часто залишає поза увагою фонологічну організацію першотвору й рідко намагається відтворити в перекладі яскраві зразки евфонії чи какофонії (horн ohnнk, horн na Kraѕovej holн – на Кральовій голі звівся ватри пломінь; dolu, ovce, dolu, dolu dolinami – долі, вівці, долі тими кичерами; vlбиi Turиin starkъ, vlбиi – бідну жінку він волочить), які вдало доповнили б смислову насиченість українського тексту.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Поезія Яна Ботта в українському перекладі І.Мацинського // Філологічні обрії. Наук. зб. – Вип. І. – Ужгород, 1995. – С. ;

2. Штурівська генерація романтиків і українська література // Тези доповідей 50-ї підсумкової конференції професорсько-викладацького складу філологічного факультету Ужгородського державного університету. – Ужгород, 1996. – С. ;

3. “Козак” Сама Халупки в перекладі І.Франка та І.Мацинського // Син народу, що вгору йде…Наук. зб. – Ужгород, 1997. – С. ;

4. Поетична ономастика словацьких романтиків в українському перекладі І.Мацинського // Питання сучасної ономастики. Статті та тези. – Дніпропетровськ, 1997. – С. 85-86;

5. Сладковичева “Марина” в українському перекладі І. Мацинського // Дукля. Літературно-мистецький та публіцистичний журнал Спілки українських письменників Словаччини. – 1997. – № 1. – С. 50-53;

6. Поема “Смерть Яношика” Яна Ботта в українських перекладах Г.Кочура та І.Мацинського // Слов'янський збірник. – Вип. 5. – Одеса, 1998. – С. ;

7. Поетична ономастика словацьких романтиків в українському перекладі І.Мацинського // Слов'янська ономастика: Зб. наук. пр. на честь 70-річчя доктора філологічних наук, професора П.П. Чучки. – Ужгород, 1998. – С. ;

8. Символічний пласт словацької лексики в українському перекладі І. Мацинського // Дукля. – 1998. – № . – С. ;

9. Відтворення словацьких специфічних національних реалій в українському перекладі І. Мацинського // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. – Вип. 1. – Зб. наук. пр. – Ужгород, 1999. – С. ;

10. Поетична символіка словацьких романтиків в українському перекладі І. Мацинського // Ідея слов'янської єдності і суспільно-політична думка Закарпаття ХІХ-ХХ століть: Доповіді наук. семінару, присвяченого 150- річчю Слов'янського з'їзду в Празі. – Ужгород, 1999. – С. ;

11. Словацька поетична ономастика Я. Ботта, Я. Краля в українському перекладі І. Мацинського // Проблеми слов'янської ономастики. Зб. наук. праць. – Ужгород, 1999. – С. ;

12. Поетична фразеологія словацьких романтиків в українському перекладі І. Мацинського // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. – Вип. . – Ужгород, 2000. – С. ;

13. Словакізми і русизми в українських перекладах І. Мацинського // Ювілейний збірник на честь 70-річчя від дня народження професора Петра Лизанця. – Ужгород, 2000. – С. 316;

14. Фонологічна організація словацького тексту в українському перекладі І. Мацинського // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. – Вип. 2. – Зб. наук. пр. – Ужгород, 2000. – С. ;

15. Граматичні невідповідності поезій словацьких романтиків в українських перекладах І. Мацинського // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Українське і слов'янське мовознавство. Ювілейний збірник на честь 80-річчя професора Йосипа Дзендзелівського. – Вип. . – Ужгород, 2001. – С. 9.

16. Міжмовна інтерференція в українських перекладах І. Мацинського //Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Українська література в загальноєвропейському контексті. Міжнар. наук. конф. – Ужгород, 2002. – Вип. 5. – С. 256–258.

17. Шлях І. Мацинського до української літературної мови та українських перекладів поезій словацьких романтиків //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. – Ужгород, 2002. – Вип. . – С. 106–110.

18. Поетичні переклади І. Мацинського в оцінці українських та словацьких дослідників //Карпатика. Українсько-словацькі взаємини в галузі мови, літератури та історії. Мат-ли міжнар. наук. конф. – Вип. 17.– Ужгород, 2002. – С. 193–204.

19. Етнокультурна інтерференція в мові українських перекладів І. Мацинського //Мова і культура. Наук. видання. – К., 2002. – Вип. 4. – Том 4/1. – С. 178–183.

АНОТАЦІЯ

Ліхтей Т.В. Мова українських перекладів І. Мацинського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Ужгородський національний університет, Ужгород, 2002.

У дисертації досліджуються мова і стиль українських перекладів словацьких поетичних творів, виконаних відомим ученим і культурним діячем Словаччини І. Мацинським. З'ясовуються умови, в яких формувався талант перекладача із Пряшева, вказуються причини пізнього переходу митця на українську мову та причини звернення до перекладу словацьких романтиків саме українською мовою.

Українські переклади піддаються зіставно-типологічному аналізу на предмет виявлення в них точних, неточних та хибних лексико-семантичних, граматичних та фонетичних відповідників, встановлюється їх кількісне співвідношення.

У дисертації розкрито причини підсвідомого залучення в український текст старослов'янізмів, русизмів, словакізмів. Вказано, яке місце в доробку І. Мацинського займають діалектна лексика і розмовні слова. З'ясовано вплив фонологічної організації словацького тексту на український тощо.

У роботі простежено причини міжмовної інтерференції, рівень засвоєння І. Мацинським норм української літературної мови на момент перекладу та запропоновано власні шляхи вирішення проблемних моментів, зафіксованих в українському тексті.

Ключові слова: літературна норма, стиль, лабірська говірка лемківського говору, інтерференція, реалія, онім, символ, старослов'янізм, русизм, словакізм, діалектизм, розмовне слово, усталений вираз, адекватність, контекст, лексико-семантична відповідність, граматична відповідність, фонетична відповідність.

ANNOTATION

T. V. Likhtey. The Language of Ukrainian Translations by I.– Manuscript.

Dissertation towards the Candidate Degree in Philology in the speciality 10.02.01 – Ukrainian Language. – Uzhhorod National University, Uzhhorod, 2002.

The dissertation analyses the language and style of the Ukrainian translation of Slovak poetry, performed by a well-known scholar and cultural activist of Slovakia I. Matsynsky. The thesis also investigates the conditions in which the talent of the translator from Preљov was formed, argues the reasons of his choice of Ukrainian as a language of translation (since I Matsynsky had considered himself a Russian, or rather a “Carpato-Russian”, up to the age of 32) as well as clarifies the factors that caused his preoccupation with translating the works by Slovak romanticists into Ukrainian.

The Ukrainian translations have been subject to the contrastive-typological analysis aimed at revealing accurate, inaccurate, and false lexico-semantic equivalents; the analysis has also established their quantitative correlation.

The dissertation states the reasons of the unconscious involvement of Old Slavic, Russian, and Slovak words. Besides, it reveals the role of dialect vocabulary and colloquialisms in I. Matsynsky's creative heritage. It also analyses his rendering of set expressions, many of which are either dropped out of the text of translation or substituted by phrases which are close in meaning, or more general words, or compensated for by their Russian equivalents.

The environment in which I. Matsynsky lived and worked, the inter-linguistic influence subconsciously led him into false rendering of such categories as gender, number, case, aspect verb form, etc. The translator did not always successfully use the means of form and word formation, which led to the distortion of the content of the original, and to inexistent word use. In the translation of free collocations I. Matsynsky often lacked the feeling of stylistic and sense collocability in certain expressions, thus flagrantly violating the lexico-semantic norms of the recipient language. Interestingly, other translators of the works by Slovak romanticists who lived and worked in Ukraine, seem to have avoided similar blunders.

Due to the lack of the knowledge of Ukrainian phonetic norms I Matsynsky sometimes violates the norms of sound change, the rule of duplication and length of consonants, overcrams the text with undesired tautology and apparent redundancy. Besides, the Ukrainian text abounds in pleonasms and anachronistic words.

The translator often disregards vivid examples of euphony or cacophony which would undoubtedly contribute to enriching the content of the Ukrainian text. The rhythm of the strophe is often achieved by ignoring the specific free word stress in Ukrainian. This may be accounted for the fact that I. Matsynsky who had been raised in a dialect and Slovak-speaking environment (the peculiarity of the Lemko dialect is a fixed stress that falls on the penultimate syllable whereas in literary Slovak it falls on the first syllable), and at the same time was under the influence of the Russian language, did not always know and feel the place of the stress in literary Ukrainian words.

Key words: literary norm, style, Labir variety of the Lemko dialect, realia, onym, symbol, Old Slavism, Russianism, Slovakism, dialectism, colloquial word, set expression, adequacy, context, interference, lexico-semantic correspondence, grammatical correspondence, phonetic correspondence.

АННОТАЦИЯ

Лихтей Т.В. Язык украинских переводов И. Мацынского. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук со специальности 10.02.01 – украинский язык. – Ужгородский национальный университет, Ужгород, 2002.

В диссертации исследуются язык и стиль украинских переводов словацких поэтических произведений, осуществленных известным ученым и культурным деятелем Словакии И. Мацынским. Уясняются условия становления таланта переводчика из Пряшева, указываются причины позднего перехода его с русского языка на украинский, а также причина обращения к переводу словацких романтиков именно на украинский язык.

Украинские переводы подвергаются сопоставительно-типологическому анализу с целью выявления в них точных, неточных и ошибочных лексико-семантических, грамматических и фонетических соответствий, устанавливается их количественное соотношение.

В диссертации раскрыты причины подсознательного включения в украинский текст старославянизмов, русизмов, словакизмов. Указывается, какое место в переводах И. Мацынского занимают диалектная лексика и разговорные слова. Уясняется влияние фонологической организации словацкого текста на украинский.

В работе определена причина межъязыковой интерференции, уровень усвоения И. Мацынского норм украинского литературного языка на момент перевода и предложены собственные пути решения проблемных моментов, зафиксированных в украинском тексте.

Ключевые слова: литературная норма, стиль, лаборское наречие лемковского говора, интерференция, реалия, оним, символ, старославянизм, русизм, словакизм, диалектизм, разговорные слова, устойчивое выражение, адекватность, контекст, лексико-семантическое соответствие, грамматическое соответствие, фонетическое соответствие.