ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Лісіцин Віталій Вікторович

УДК 123.1

ДЕТЕРМІНАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ І СВОБОДИ ВИБОРУ

В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Запоріжжя - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Воловик Віталій Іванович, Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, проректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Воронкова Валентина Григорівна, Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри управління персоналом

кандидат філософських наук, доцент Васильченко Володимир Михайлович Запорізький державний університет, доцент кафедри філософії

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 01.11.2002 р. о _13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (адреса: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корп. 5, ауд. 326).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600 м. Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корп. 2

Автореферат розісланий 25.09. 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Тимченко С. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Аналіз детермінації суспільного розвитку і свободи вибору в історії України актуальний перш за все, тому що він пов'язаний з переосмисленням і удосконаленням ряду положень соціального детермінізму, які мають важливе значення для створення розгорнутої теорії державного будівництва в Україні, а також тому, що він спрямований на пошук засобів, здатних виявити найбільш гострі протиріччя сучасного українського суспільства.

Кожний етап в розвитку філософії потребує перегляду вчень про те, чим визначаються суспільні перетворення і яким чином на них здатні впливати свідомість, воля та діяльність окремої особистості і групи людей. Оскільки спроби пояснити сьогоднішні процеси в нашій країні, виходячи з вже відомих концепцій соціальної детермінації, свободи та необхідності, не привели до появи дійової теорії, ідеології і програми розвитку українського суспільства, то звернення до цієї теми вимагає використання нових підходів у розумінні реальностей, які позначаються відповідними категоріями.

Кризовий стан, що переживає зараз наше суспільство, заважає зміцненню української державності і вимагає здійснювати пошук ефективних засобів його подолання. Необхідними підставами задля виявлення оптимального шляху виходу з кризи є знання про чинники і закономірності виникнення даного явища, а також про фактори, які спроможні вплинути на покращання ситуації в Україні. Це надає дослідженню проблеми детермінації суспільного розвитку і історичного вибору як теоретичне, так і практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до планів науково-дослідної роботи Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Стан наукової розробки проблеми. Проблема детермінації суспільного розвитку України деяким чином розглядалась майже всіма авторами, які намагались теоретично осмислити історичний досвід нашого народу. Поясненням важливих історичних подій, розглядом взаємодії об’єктивних та суб’єктивних факторів і виявленням закономірностей суспільного розвитку України займались такі відомі вітчизняні мислителі як М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, В. Винниченко, В. Липинський та ін. Дослідження цих авторів започаткували філософський аналіз історичного буття українського народу. Але їх вчення, створені на базі передової для свого часу методології, сьогодні потребують критичного перегляду.

Окремих аспектів проблеми детермінації реформаторської діяльності, що здійснюється українським народом на сучасному етапі його розвитку, торкались у своїх роботах М. Маринович, О.Шморгун, В.Врублевський, В. Хорошковський, А.Гальчинський, В.Воловик, С.Здіорук, М.Михальченко, В.Погорілко, В. Шило, В.Шинкарук, І.Дзюба, А.Толстоухов, В.Судаков, Ю.Бадзьо, В.Посельский, С. Кульчицький, Д.Видрін і багато інших авторів.

Спроби розглянути питання комплексно були до теперішнього часу у вітчизняній філософії дуже рідкими. Одна з таких нечисленних спроб була здійснена В. Кременем, Д. Табачником та В. Ткаченком, що знайшло своє відображення в їх колективній монографії, присвяченій соціально-філософському аналізу альтернативних варіантів руху України в майбутнє. Результати, отримані цими теоретиками, здатні стати опорою для подальшої роботи в даному напрямку. Розвиток запропонованих підходів можливо забезпечити за допомогою удосконалення категоріального апарату соціального детермінізму.

У цілому аналіз літератури, пов’язаної з тематикою поданої дисертації, приводить до висновку, що проблема взаємодії детермінант необхідності та свободи в контексті історичного розвитку українського суспільства ще не підлягала спеціальному соціально-філософському дослідженню.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб визначити фактори, які сприяють вибору оптимального варіанту подальшого розвитку українського суспільства, і які здатні зробити більш ефективною сучасну державотворчу діяльність України.

Виходячи з поставленої мети, в роботі вирішуються такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати існуючі вчення про детермінацію, об’єктивну та суб’єктивну свободу, знайти положення, що суперечать діалектичним принципам і потребують удосконалення;

- розкрити зміст соціально-філософських категорій „детермінація суспільного розвитку”, „необхідність і свобода реформаторської діяльності”, „необхідність і свобода історичного вибору”;

- розглянути фактори, що детермінували необхідність та свободу реформаторської діяльності нашого народу в переламні моменти його історії;

- визначити, що сприяло і що перешкоджало нашим попередникам прийняти оптимальне рішення під час вибору шляхів подальшого розвитку України, виявити, які уроки історії слід ураховувати сьогодні, щоб знову не допустити втрати української державності;

- дати загальну характеристику ситуації, що склалася в українському суспільстві в сучасний період і з’ясувати основні причини її виникнення;

- оцінити потенціал, яким володіє на сьогоднішній день наш народ, виявити фактори, що заважають повністю розвинути та ефективно реалізувати всі його здібності, визначити детермінанти, здатні забезпечити підвищення ступеня свободи дії та свободи вибору у суб’єктів сучасної історичної творчості в Україні.

Об’єктом дослідження в дисертації є відображений у теоретичних моделях процес історичного розвитку українського суспільства.

Предметом дослідження в даній роботі обрані детермінанти, якими визначається оптимальна взаємодія необхідності і свободи в процесі якісних змін суспільної системи, що еволюціонує на території України.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань і досягнення визначеної мети використовуються принципи і прийоми діалектико-матеріалістичного методу. Виходячи з принципів об’єктивності, відображення, відносності, взаємодії та взаємопокладання, установлюється зміст основних категорій теми і розглядається прояв реальностей, позначених цими поняттями.

Виявлення тих положень соціального детермінізму, що потребують переосмислення і подальшого удосконалення, здійснюється за допомогою критичного аналізу сучасних інтерпретацій зв’язків, якими визначаються суспільні процеси.

Керуючись методом сходження від абстрактного до конкретного, виконується перехід від побудови теоретичної моделі системи детермінуючих зв’язків до розгляду її реальної конкретності в історичному бутті українського народу.

Оскільки в дисертації досліджуються детермінанти, що впливають на розвиток, то в основу методології був покладений принцип історизму. Звернення до історичної діяльності робить доцільним використання головних методів історичної науки. Історико-порівняльний та історико-генетичний методи, а також методи конкретно-історичного аналізу і генералізації застосовувалися для знаходження першопричин доленосних подій історії України, визначення загального, особливого та індивідуального в соціальному розвитку нашого народу, виявлення закономірностей взаємодії необхідності і свободи в процесі трансформації українського суспільства.

Визначення детермінант оптимізації сучасної реформаторської діяльності нашого народу здійснюється у відповідності з принципом діалектичної єдності соціальної теорії і соціальної практики.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше здійснюється соціально-філософський пошук детермінант оптимізації взаємозв’язку необхідності і свободи в історичній творчості народу пострадянської України. Наукова новизна знайшла свій вираз також у тому, що в дисертації:

- Удосконалена методологія вивчення взаємозв’язку необхідності і свободи в суспільному розвитку.

- Набув подальшого розвитку категоріальний ряд соціального детермінізму. По-новому визначена взаємодія між підставами та умовами, які віднесені до діалектичних протилежностей. Категоріальний ряд доповнено поняттями, протилежними причинності і детермінації.

- Вперше запропонована і обґрунтована ідея про наявність прямо пропорційної залежності між необхідністю та свободою.

- Удосконалено вчення про свободу, як здатність суб’єкта чинити вплив на зміну навколишнього середовища. На відміну від підходів, що застосовувалися раніше, на роль реальностей, по відношенню до яких виявляє себе свобода, висувались не лише природні, але й соціальні системи.

- Дістала подальшого розвитку класифікація видів свободи. Вперше диференціювались детермінанти об’єктивної і суб’єктивної свободи, а також визначався взаємозв’язок між ними.

- Виявлені фактори, що забезпечують еволюцію об’єктивної та суб’єктивної свободи у процесі історичного розвитку народу України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається тим, що вони здатні використовуватися в якості положень теорії суспільного розвитку і державного будівництва в Україні, а також тим, що вони спроможні виконувати певну роль при створенні і обґрунтуванні програми подальшого реформування нашої країни.

Практична цінність дисертації полягає також в тому, що її матеріали можна застосовувати в науково-дослідній діяльності, спрямованій на більш поглиблене вивчення взаємодії необхідності та свободи в історичному процесі. Крім того результати дисертаційних досліджень можуть бути використані при розробці таких вузівських курсів, як загальна і соціальна філософія, філософія історії, історія України, соціологія та політологія.

Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти і на проблемних соціально-філософських семінарах Запорізького державного університету.

Основні положення і висновки викладались дисертантом у виступах на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука”, присвяченій 10-річчю незалежності України (Запоріжжя, 2001), а також на загальновузівській науковій конференції 1999 року (Запоріжжя, ЗДУ).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено у 4 одноосібних статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації обумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох глав, висновків, списку літератури. Обсяг дисертації – 168 сторінок, в тому числі список використаних джерел (у кількості 231 найменувань) – 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” викладається обґрунтування актуальності теми дисертації, оцінка ступеня наукової розробки проблеми, здійснюється формулювання мети і завдань роботи, визначення об’єкту та предмету дослідження, розкриваються методи вирішення проблеми і наукова новизна отриманих результатів, подаються відомості про теоретичну та практичну цінність дисертаційного матеріалу.

Перша глава – “Інтерпретація категорій соціального детермінізму” – присвячена розгляду існуючого категоріального апарату, визначенню його недоліків і можливостей удосконалення.

У першому параграфі “Понятійне відображення зв’язків, які визначають суспільний розвиток” здійснюється дослідження змісту категорій причинності, обумовленості, обґрунтування та детермінації. Аналіз різних інтерпретацій даних категорій привів до висновку, що до теперішнього часу у філософії немає чіткого визначення і диференціації мисленних відображень дійсності, що пов‘язується з цими поняттями.

В якості реальностей, які співвідносилися у філософії з вищезгаданими поняттями, виступає зв‘язок, за допомогою якого зовнішнє визначає зміну внутрішнього, зв’язок, через який внутрішнє впливає на зміну зовнішнього, та сукупність цих залежностей. Оскільки зовнішні фактори традиційно позначаються як умови, а внутрішні як підстави, то визначення зовнішнім було віднесено до змісту поняття обумовленості, а вплив внутрішнього до змісту поняття обґрунтування.

Виходячи з найбільш поширеного тлумачення причинності як зв‘язку між явищами, і вважаючи, що така залежність має місце там, де виявлення однієї сутності тягне за собою зміну прояву іншої сутності, автор прийшов до того, щоб співвідносити дане поняття з сукупністю внутрішніх і зовнішніх впливів, які визначають наслідок.

Зміст поняття детермінації установлювався таким чином, щоб уникнути його уподібнення до зв‘язку, який безумовно визначає невідворотність, і не допустити ототожнення детермінації з причинністю, обумовленістю та обґрунтуванням. На підставі цього під детермінацією пропонується розуміти не якусь специфічну залежність, а будь-який зв‘язок, за допомогою якого здійснюються певні зміни. Це дозволило надати даній категорії статус родового поняття, а причинності, обумовленості та обґрунтуванню відвести роль різновидів детермінації.

Детермінація суспільного розвитку в роботі визначена як зв‘язок, що породжує внутрішні чи зовнішні, кількісні чи якісні зміни соціальної мегасистеми. В якості дійової сторони такого зв‘язку розглядаються об‘єктивні та суб‘єктивні, матеріальні та духовні, природні та соціальні фактори, які належать до історичних умов або рушійних сил суспільного розвитку. Останні в дисертації тлумачаться як підстави, що створюють необхідність і можливість перетворення суспільства. У ролі потерпаючої сторони зв’язку, що визначається як детермінація суспільного розвитку, розглядається сутність і явище суспільства, його економічні і соціальні, політичні і ідеологічні відносини.

У другому параграфі “Зміст категорій “свобода діяльності” і “свобода вибору”” на підставі аналізу існуючих в сучасній філософії підходів у визначенні сутності, виявлення свободи формулюється і аргументується авторська позиція з цього питання.

Відповідно до трьох основних інтерпретацій свободи під нею розуміється або недетермінованість суб‘єкту діяльності, або його самодетермінованість, або його здатність детермінувати зміну навколишнього середовища. Виходячи з того, що науковим поняттям може відбиватись лише те, що виявляє свої родові та видові ознаки у наявному бутті, і вважаючи, що таке виявлення відбувається в процесі взаємодії їх власника з чим-небудь іншим, задля визначення змісту категорії свободи автор обрав третій шлях.

Перебуваючи у взаємодії з чимось іншим, кожен носій буття проявляється як сторона, що чинить вплив і зазнає його. Оскільки відчуття дії, спрямованої на людину, зі стародавніх часів розцінюється як виявлення її необхідності, а не свободи, і оскільки це положення у філософії не ставиться під сумнів, то ознаками свободи слід вважати здійснення впливу. Це дало змогу свободу визначити як здатність суб‘єкту чинити вплив на протилежну сторону взаємодії і викликати у неї якісь зміни. До реальностей, у стосунках з якими проявляє свою свободу людина, можуть бути віднесені, не тільки природні агенти, але і інші люди.

При розгляді специфіки соціальної свободи з‘ясовано, що її носіями здатні бути особистості, соціальні групи і суспільство. Факторами, здібними виконувати функцію підстав даної свободи, є матеріальні ресурси, уміння та навики, індивідуальна і колективна свідомість, які забезпечують суб‘єкту можливість змінювати зовнішній світ. У залежності від способу виявлення соціальної свободи і характеру викликаних нею змін розрізняються свобода економічної, політичної та ідеологічної, революційної та реформаторської, творчої та реставраційної діяльності.

Свобода вибору розглядалась у роботі, як одна з підстав соціальної свободи, що дозволяє зробити вплив на інше більш значним і ефективним. Свобода вибору в дисертації визначається як здатність соціальних носіїв знайти та прийняти реально здійсниме та найбільш прийнятне в даній ситуації рішення. Коли суб‘єкт займається пошуком оптимального варіанту діяльності, спрямованої на опосередковану зміну самого себе, проявляється свобода вибору в історії.

Свобода історичного вибору як і будь-яка реальність детермінується відповідними підставами та умовами. Умовами свободи вибору є обставини, що створюють можливість здійснення не одного, а декількох варіантів діяльності. До таких умов можна відносити не лише середовище, в якому перебуває соціальний носій, але й матеріальні засоби, практичні уміння та навики що розширюють дієздатність суб‘єкту вибору. Це дозволило в якості однієї з умов свободи вибору розглядати свободу дії. Підставами свободи вибору пропонується вважати інтелектуальні здібності носіїв соціального буття, що забезпечують їм можливість визначати різні варіанти діяльності, зіставляти та порівнювати їх, оцінювати ступінь реальності та прийнятності кожного з них.

У другій главі роботи – “Взаємозв‘язок детермінант необхідності та свободи вибору у процесі кардинальних перетворень суспільної системи України “ – здійснюється соціально-філософський розгляд того, як реалізовувалася детермінація суспільного розвитку і свободи вибору в переломні моменти історії українського народу. Для дослідження обрані ті історичні події, в яких народ України виявляв себе як суб‘єкт самостійної історичної творчості, де мав місце історичний вибір і спостерігався перехід суспільства від однієї якості до іншої. До таких подій автор відніс реформи Київської Русі часів князя Володимира, перетворення періоду Визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої і революційно-визвольний рух в Україні, що відбувався на стадії розпаду Російської імперії.

Перший параграф – “Детермінація вибору ідеології в контексті трансформації системи суспільних відносин Київської Русі” – містить матеріали дослідження факторів, якими визначалися потреба і можливість переходу давньоруського суспільства до нової якості, і які вплинули на діяльність, пов‘язану з вибором нової ідеології.

При розгляді ситуації, що склалася в той час, коли народ України – Русі робив свій історичний вибір, було помічено, що наприкінці Х ст. наше суспільство зазнало кардинальних змін в усіх сферах своєї життєдіяльності. Економічні, соціальні та політичні перетворення сприяли формуванню детермінант необхідності і свободи заміни старих вірувань на більш прогресивну ідеологію.

Необхідність запровадження нової ідеології в період правління князя Володимира визначалась тим, що існуюча система поглядів та ідей виявилась нездатною відповідати потребам суспільства, яке трансформується. Першопричиною процесу зміни суспільного устрою було протиріччя, що виникло між продуктивними силами, які досягнули високого розвитку, та застарілими виробничими відносинами, які стали на заваді їх подальшої еволюції. Поява і розповсюдження нового способу виробництва викликало перетворення соціальної структури давньоруського суспільства, яке у свою чергу спричинило виникнення необхідності модернізації політичної системи. Становлення класів та укріплення феодальної державності виконували роль факторів, які змушували Київську Русь відмовитись від вірувань, що неспроможні були виправдовувати диференціацію населення країни та існування державної влади.

Однак кардинальні зміни у різних сферах суспільства визначали тоді не лише необхідність, але й можливість впровадження нової ідеології. Розвиток економіки був джерелом появлення засобів для збільшення привабливості християнської релігії та здійснення ідеологічного впливу на народні маси. А посилення державної влади дозволяло проводити релігійну реформу не тільки шляхом зацікавлення, але й за допомогою примусу підлеглих. Створюючи можливість перетворення ідеологічної системи, економічний та політичний фактори виступали вже в якості детермінант відповідної свободи.

Суб‘єктами свободи діяльності, спрямованої на зміну ідеології Київської Русі, були як суспільство в цілому, так і окремі соціальні групи та особистості. Участь народних мас в даному процесі обмежувалась лише підтримкою або непідтримкою релігії, яка пропонувалась владою, тому свобода, виявлена ними, була недостатньою задля того, щоб вони могли виконувати головну роль в історичній творчості нашої країни.

Кожен носій соціального буття, який здійснював певний вплив на прийняття нової релігії, крім об‘єктивної свободи дії, виявляв також суб‘єктивну свободу вибору. Підставами останньої були знання про властивості різних об‘єктів вибору, усвідомлення власних потреб в певній ідеології, здатність визначати позитивні та негативні властивості запропонованих релігій, вміння знаходити найбільш прийнятний за даних обставин варіант. Умовами свободи вибору нової віри в період реформ Володимира були об‘єктивні фактори, які створювали можливість реалізації альтернативних проектів ідеологічних перетворень. Така можливість забезпечувалась неспроможністю жодної з країн, що намагалися поширити власну релігію на давньоруських землях, нав‘язати нашому народу свою волю.

Оскільки рівень суспільної свідомості, якого досягли на той час суб‘єкти вибору, не дозволяв їм збагнути логіку суспільних перетворень і зрозуміти із-за чого та заради чого насправді здійснюється зміна ідеології, то свобода вибору, що ґрунтувалась на такій свідомості, не могла мати ступінь, достатній задля визначення оптимального шляху подальшого розвитку народу нашої країни.

Другий параграф – “Політичний вибір в умовах Визвольної війни проти Речі Посполитої: детермінанти необхідності і можливості”. У цьому параграфі виконується дослідження факторів, якими визначалась діяльність українського народу, спрямована на ліквідацію польського панування, і якими детермінувались необхідність та можливість вибору варіантів нового союзного утворення.

Вивчення передісторії Визвольної війни дає можливість визначити це історичне явище як кульмінацію соціального і національного руху, що виник в Україні задовго до 1648 року. Першопричиною цього руху було протиріччя між збільшенням світового попиту на сільськогосподарську продукцію і нездатністю суспільної системи Речі Посполитої забезпечити адекватну пропозицію якимсь іншим методом ніж посиленням експлуатації українського населення.

Зростання соціального та національного гноблення, з одного боку, і потреба в ліквідації цього пригноблення з іншого, визначали необхідність реформаторської діяльності українського народу, яка здійснювалась у процесі війни з поляками. Факторами, які створювали для цього можливість або свободу, виступали допомога, що надавалась українцям з боку Османської імперії, Кримського ханства та Московського князівства, а також військово-політичні здібності повстанців, що дозволяли їм установити свій контроль в українських землях і проводити тут реформи.

Носіями свободи історичної творчості в середині XVII сторіччя виступали і суспільство в цілому, і окремі його представники. Активна участь у перетворювальній діяльності народних мас зробила більш вагомими підстави колективної свободи. Однак цих підстав за існуючих тоді умов виявилось недостатньо для того, щоб самостійно завершити процес визволення України від панування Польщі і укріпити українську державність.

Нездатність наших попередників продовжувати війну з більш могутнім супротивником створила потребу у формуванні військово-політичного союзу з якою-небудь впливовою сусідньою державою. Наявність кількох претендентів на об‘єднання з Україною виконувала функцію умов для реалізації відповідної свободи вибору. Підставами задля цієї свободи були знання про достоїнства та недоліки об‘єктів вибору, здатність уявити собі можливі наслідки від впровадження кожного з альтернативних проектів майбутнього країни і вміння знайти прийнятне рішення. Але розчарування, що зазнав український народ після того, як це рішення було здійснене на практиці, засвідчило про те, що суб‘єкт вибору не міг ще давати досить точні прогнози. Це значно обмежувало його виборчі можливості.

Незважаючи на обмеженість свободи вибору, яку наш народ мав у середині XVII сторіччя, її ступінь оцінено вище, ніж ступінь тієї свободи, що мали наші предки наприкінці X сторіччя. Такий висновок логічно випливає з того, що в період Визвольної війни суб‘єкт історичної творчості підійшов ближче до усвідомлення першопричини суспільних перетворень і здійснював свій історичний вибір вже у сфері політичних відносин.

У третьому параграфі “Національна ідентифікація і соціальний вибір у революційно-визвольному русі України 1917 – 20 рр.” розкривається взаємозв‘язок детермінант необхідності та свободи, що вплинули на перетворювальну діяльність і історичний вибір, які реалізовувалися нашим народом у період між поваленням царизму і установленням радянської влади.

Аналізуючи передумови революційного та національно-визвольного руху, автор прийшов до висновку про те, що першопричиною його виникнення слід вважати економічне відставання Російської імперії та її нездатність підтримувати могутність і цілісність якимсь іншим способом, ніж посиленням соціального та національного гноблення підвладних народів.

Потреба в ліквідації суперечностей поміж різними класами суспільства і потреба в здобутті його суверенітету, які спонукали український народ до історичної діяльності, а також спроби втручання іноземних держав у справи України, які сприяли загостренню кризи, були факторами, які детермінували необхідність зміни системи суспільних відносин.

Можливість або свобода здійснення такої трансформації визначалась матеріальними ресурсами, які мав у розпорядженні український народ, наявністю політичних сил, здатних взяти на себе керівництво процесом реформування суспільства, відносно високою боєздатністю країни, що дозволяла протидіяти агресії ззовні. Підставою, яка збільшувала в цей період свободу історичної творчості, була участь у перетворювальній діяльності широких народних мас. Вплив мас виявлявся настільки потужним, що призводив до повалення в Україні будь якої влади, яка не бажала брати до уваги волю більшості. Однак селянство, яке було найбільш чисельною верствою населення, активізовувалося лише тоді, коли виникала загроза втратити землю чи зібраний урожай і залишалося пасивним у вирішальні моменти визвольної боротьби. Це зробило об’єктивну свободу українського народу недостатньою задля повного вирішення національного питання.

Історичний вибір на даному етапі розвитку нашого суспільства робився між різними моделями соціального устрою і національного визначення. Ворожість, що існувала у відносинах держав, які прагнули підпорядкувати собі Україну, їх знесиленість внаслідок світової війни створювали умови для свободи вибору. Здатність народних мас усвідомити потребу в одночасному вирішенні національного та соціального питань, вміння розібратися у складній ситуації і визначити справжні наміри внутрішніх та зовнішніх політичних сил виконували тоді функцію підстав відповідної свободи.

Оскільки рівень суспільної свідомості дозволив українському народу в цей час підійти до розуміння того, що поліпшення життя залежить не стільки від зміни ідеології та політичної системи, скільки від перебудови соціальної структури, то ступінь свободи вибору суб’єктів історичної творчості початку ХХ ст. слід оцінювати вище тих ступенів свободи, що малися у наших попередників наприкінці Х та середині ХVII ст.

У третій главі – „Детермінанти оптимізації взаємозв’язку необхідності і свободи історичної творчості суверенної України” – аналізуючи становище, в якому перебуває на даний час українське суспільство, дисертант виявляє фактори, які створюють потребу у проведенні реформ, і детермінанти, які забезпечують можливість обрати найбільш прийнятний варіант виконання перетворювальної діяльності.

Параграф перший „Соціальна рекогносцировка і реалізація творчого потенціалу як засоби становлення та розвитку незалежної Української держави”, присвячений дослідженню підстав і умов, якими детермінується об’єктивна необхідність та свобода історичної творчості, що здійснюється в нашій країні після проголошення її незалежності.

Сучасна реформаторська діяльність в Україні розглядається в дисертації як процес, викликаний кризою, яка виникла в СРСР і продовжила свій розвиток в пострадянських державах. Першопричиною цього кризового стану виявилася неспроможність застарілої системи відносин, забезпечити швидке впровадження у виробництво досягнень НТР і перехід суспільства до постіндустріальної стадії розвитку.

Протиріччя, що зберігаються дотепер в економічній, соціальній, політичній та ідеологічній сферах суспільного життя і що заважають досягненню дійсної державної незалежності нашої країни, виконують роль підстав необхідності проведення подальших реформ. Тиск з боку міжнародних фінансових організацій, проблеми з придбанням енергоносіїв, перешкоди експорту української продукції є факторами, які виступають в якості умов необхідності виконання перетворювальної діяльності.

Крім потреби у реформуванні, суспільний устрій, що існував раніше створив також засоби, які забезпечують можливість здійснення якісного стрибка в розвитку нашого суспільства. Могутній індустріальний потенціал, передова наука, розвинута система освіти і професіональної підготовки, інститути державності, юридичне закріплення права на самовизначення аж до від’єднання, які отримали в спадщину від минулого суб’єкти сучасної історичної творчості, стали підставами їх об’єктивної свободи.

Засоби, що дозволяли успішно трансформувати українське суспільство, за перші роки самостійності України були використанні не зовсім раціонально і замість збільшення підстав свободи, відбулося їх суттєве скорочення. За тих умов, в яких сьогодні доводиться діяти нашому народу, підстав свободи, які залишилися виявилося недостатньо, щоб швидко вирішити його головні проблеми.

Хоча сьогоднішня ситуація в світі є більш сприятливою для державного будівництва в Україні, ніж це було в середині 17 чи на початку 20 ст., її не можна вважати настільки слушною, щоб зробити можливим досягнення бажаного результату без значних зусиль. Світове товариство не демонструє готовності сприяти перетворенню нашої країни в могутню і квітучу державу.

Оскільки вплинути на перетворення умов, що склалися у світі, Україні поки що не під силу, то підвищення ступеня свободи перетворювальної діяльності можливе перш за все за рахунок формування більш вагомих підстав. Сподіватись на те, що хтось ззовні надасть нашому народові матеріальні та духовні цінності, які здатні значно підвищити його творчий потенціал не доводиться. Впливові держави, які зацікавлені в тому, щоб Україна лише стабілізувала своє становище, але не змогла досягти високих темпів розвитку, навряд чи стануть надавати їй масштабну допомогу.

Підвищити дієздатність українського суспільства спроможні внутрішні ресурси, які раніше не використовувались як підстави його об’єктивної свободи. Це можуть бути нереалізовані дотепер і не вживані на благо всього народу енергія, знання, вміння та навики наших співгромадян.

Намагаючись виявити фактори, які досі не дозволяли нашому суспільству ефективно реалізувати згадані резерви, автор прийшов до висновку, що головною перешкодою для цього виявилося те, що суб’єкт історичної творчості не визначився з вибором своїх цілей і відповідних до них засобів.

У другому параграфі „Створення науково-обґрунтованої теорії і програми суспільного розвитку України як фактор оптимізації процесу вибору” вивчаються детермінанти, що визначають необхідність та можливість здійснення вибору шляху подальшого розвитку нашої країни, виявляються фактори, здатні збільшити ступінь свободи виборчої діяльності і зробити більш ефективним процес пошуку та прийняття найкращого за даної ситуації варіанту реформування українського суспільства.

Розгляд політичного становища в Україні і аналіз того, як здійснюється перетворення суспільної системи в нашій країні, приводить до висновку, що український народ остаточно ще не зробив свій історичний вибір. Нездатність нашого народу прийняти єдине рішення пояснюється відсутністю якихось передумов, що визначають результативність виборчої діяльності.

Незадоволеність існуючою системою суспільних відносин і переконаність в тому, що можна побудувати таке суспільство, яке краще інших аналогів здатне забезпечити задоволення потреб своїх громадян, говорить про наявність у суб’єкта сучасної перетворювальної діяльності необхідності обирати оптимальний варіант майбутнього устрою України. Це дозволяє припустити, що успішне здійснення даної діяльності не відбувається через відсутність деяких чинників, якими створюється відповідна можливість.

Дослідження умов, за яких сьогодні нашій країні доводиться обирати шлях свого подальшого розвитку, показало, що ситуація, яка склалася, хоча і не є ідеальною, не повинна вважатись головним фактором, який перешкоджає знаходженню і реалізації рішення, прийнятного для більшості представників суспільства. Неоднакові моделі соціально-економічної та політичної системи, що існують зараз у могутніх державах світу, дають можливість Україні без загрози для свого існування встановлювати у себе як ліберальний капіталізм, так і оновлений соціалізм, як ринкову, так і планову економіку, як демократичний так і тоталітарний режим. Якщо суб’єкт не може зробити вибір в умовах, які забезпечують йому альтернативні пропозиції, то фактори, обмежуючі виборчі можливості, слід шукати серед підстав відповідної свободи.

З-поміж підстав свободи вибору, що маються в теперішній час у розпорядженні українського народу, виділено високий рівень суспільної свідомості, що дозволяє більшості наших співгромадян прийти до розуміння того, що основну увагу належить приділяти подоланню кризи в економіці. У якості даних підстав розглянуті також знання українців про достоїнства та недоліки різних варіантів соціального устрою.

До детермінант, які обмежують дану свободу і перешкоджають адекватному визначенню ступеня реальності і прийнятності кожного з варіантів, запропонованих суспільству на вибір, віднесені помилкові уявлення багатьох наших співгромадян про те, що подолання кризи автоматично приведе до перетворення України в одну з розвинутих держав світу, суперечна діалектиці думка про те, що можливо поєднати позитивні властивості різних моделей і позбутися їх негативних рис, а також не зовсім вірне припущення, начебто система відносин, яка забезпечує процвітання передовим країнам, здатна ефективно діяти і в країнах, що не займають передових позицій.

Засобом для перетворення подібних поглядів і формування відсутніх підстав свободи вибору може стати створення розгорнутої наукової теорії суспільного розвитку та державного будівництва в Україні. Установлення закономірностей і перспектив історичного руху нашого суспільства дасть можливість визначити те загальне, яке потрібно враховувати в будь-якому проекті перетворювальної діяльності, і яке може бути критерієм для визначення ступеня реальності різних цілей історичної творчості. А орієнтування на сферу діяльності, де наш народ зможе досягнути найбільш видатних успіхів, допоможе виявити те особливе, яке здатне виконати функцію критерію для виявлення ступеня прийнятності можливих напрямків розвитку.

Важливе значення в пошуку цілей, привабливих для більшості представників українського суспільства, може мати також розвиток суспільствознавчих наук, створення нових, більш відповідних сучасному етапу, вчень про свободу, соціальну справедливість та рівність, сенс життя та історії. Формулювання науково-обґрунтованих і привабливих стратегічних цілей прискорить появу ідеології та програми реформування України, які зможуть одержати підтримку широких верств населення країни. Ідеологія, що буде пропонувати ідеал, заради якого Україні варто виходити на історичну арену, стане спроможною через активізацію, консолідацію та концентрацію діяльності представників українського суспільства забезпечити ефективну реалізацію існуючих у нас резервів.

Лише після того, як наш народ визначиться з вибором мети і принципів своєї історичної творчості, у нього виникне підстава для обрання механізму перетворень, який міститься в різних програмах реформ. А вирішення питання про те, яка з програм є для суспільства в цілому кращою, в свою чергу дозволить адекватно оцінити ступінь прийнятності тієї чи іншої політичної сили, яка претендує на владу. За відсутності ж яких-небудь підстав, що визначають можливість прийняття рішення, дійсно вигідного переважній більшості громадян України, їх участь у виборчому процесі буде носити лише формальний характер і не приведе до оптимізації діяльності по подоланню кризи та прискоренню суспільного розвитку нашої країни.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми оптимізації взаємодії детермінант необхідності та свободи, якими визначається суспільний розвиток України. Це знайшло своє відображення в авторському розумінні механізму, за допомогою якого можна удосконалити виборчі здібності українського народу і вплинути на підвищення ефективності його сучасної перетворювальної діяльності.

Для виявлення факторів, які дозволяють зробити більш високим ступінь свободи вибору нашого народу і прискорити процес здобуття дійсної державної незалежності України, в роботі здійснена спроба удосконалити методологію соціального детермінізму, простежити еволюцію взаємодії необхідності та свободи перетворювальної діяльності в історичному бутті українського суспільства і розглянути детермінанти, якими визначається сучасна історична творчість в нашій країні. Результати дослідження дали можливість сформулювати такі узагальнені висновки:

1. Детермінацію суспільного розвитку слід розуміти як зв‘язок, за допомогою якого визначаються внутрішні чи зовнішні, кількісні чи якісні зміни соціальної мегасистеми. Факторами, які здійснюють вплив на перетворювання суспільства, є, з одного боку, природні та соціальні умови, а з іншого – матеріальні та духовні підстави.

2. Умови та підстави, які своєю взаємодією породжують потребу у проведенні перебудови суспільної системи, здатні розцінюватись як детермінанти відповідної необхідності, а умови та підстави, які створюють можливість здійснення перетворень – як детермінанти свободи історичної творчості.

3. Ступінь необхідності реформаторської діяльності залежить від гостроти внутрішніх та зовнішніх протиріч, а ступінь її свободи – від рівня знань, вмінь, навиків і технічного оснащення, якими визначається дієздатність суб‘єкта історії. Чим вищим виявляється ступінь необхідності і свободи, тим більш ефективнішою та масштабнішою стає діяльність, що ними детермінується.

4. Однією з підстав свободи перетворювальної діяльності є здатність її носія находити і приймати реальноздійсниме та найбільш прийнятне за даних обставин рішення. Ця здатність, яка забезпечує можливість обрати оптимальний варіант поведінки, виступає в якості тієї реальності, яка відображається поняттям “свобода вибору”.

5. Свобода, що виявляється при здійсненні процесу вибору, відноситься до різновидів суб’єктивної свободи. Так само як і об’єктивна свобода або свобода дії, вона має певні підстави та умови. У ролі підстав свободи вибору можуть розглядатися адекватні уявлення соціальних носіїв про власні потреби та про властивості об’єктів вибору. До них належать також інтелектуальні здібності, які дозволяють виявити, порівняти та оцінити різні варіанти діяльності. Умовами свободи вибору є обставини, які створюють можливість реалізації альтернативних рішень.

6. Подіями історії України, у яких виразно проявлялась детермінація її суспільного розвитку і в яких спостерігалась еволюція взаємозв’язку необхідності та свободи історичної творчості нашого народу, були реформи Київської Русі кінця X сторіччя, Визвольна війна проти Польщі середини XVII сторіччя і революційно-визвольних рух початку XX сторіччя.

7. Першопричиною всіх подій, пов’язаних з кардинальними перетвореннями суспільної системи України, виявлялися економічні проблеми, які приводили до загострення соціальних, політичних та ідеологічних суперечностей. Однак в кінці X сторіччя основні зусилля суб’єкту перетворювальної діяльності були спрямовані на зміну ідеології, в середині XVII сторіччя – на перетворення внутрішніх та зовнішніх політичних відносин, а на початку XX сторіччя – на вирішення соціального і національного питань. Оскільки на кожному наступному етапі розвитку суб’єкт перетворювальної діяльності підходив ближче до розуміння першопричини трансформації суспільства, то можна говорити про підвищення рівня його суспільної свідомості і збільшення ступеня свободи вибору.

8. У процесі історичного розвитку нашого народу відбувалось також зростання його об’єктивної свободи. Головним фактором, яким визначалося посилення дієздатності суспільства в цілому, було розширення ступеня участі народних мас у проведенні реформ. Еволюція об’єктивної та суб’єктивної свободи привела до того, що сьогодні український народ отримав можливість здійснити новий якісний стрибок у своєму суспільному розвитку і успішно завершити будування власної державності.

9. Необхідність сучасної трансформації українського суспільства визначається кризою, яка охопила всі сфери суспільного життя. Першопричиною виникнення кризи виявилась нездатність попередньої системи відносин забезпечити перехід суспільства на постіндустріальну стадію розвитку.

10. Детермінантами, які забезпечують свободу перетворювальної діяльності, на сучасному етапі виступають розвинуте індустріальне виробництво, передова наука, високий професіоналізм та освіченість наших співгромадян. Але енергія, знання, вміння та навики представників українського суспільства ще не використовуються повною мірою на користь України, що не дозволяє ефективно реалізувати підстави об’єктивної свободи і тим самим обмежує її.

11. Головним фактором, який перешкоджає оптимальному використанню творчого потенціалу нашого народу є те, що суспільство в цілому досі не визначилось з вибором цілей та засобів перетворювальної діяльності.

12. Збільшити підстави свободи вибору і оптимізувати процес прийняття потрібного рішення