імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛЕДНЯК Юлія Владленівна

УДК 373:395 (477.61) (048)

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФОЛЬКЛОРУ

СХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Слов’янському державному педагогічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: |

кандидат педагогічних наук, професор Сипченко Валерій Іванович, завідувач кафедри педагогіки Слов’янського державного педагогічного університету | Офіційні опоненти: |

доктор педагогічних наук, професор Мельничук Сергій Гаврилович, завідувач кафедри педагогі-ки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка;

кандидат педагогічних наук, доцент Карпенко Іван Михайлович, декан факультету іноземних мов Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка | Повідна установа: | Криворізький державний педагогічний універси-тет Міністерства освіти і науки України, кафедра педагогіки, м. Кривий Ріг | Захист дисертації відбудеться “28” листопада 2002 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий “26“ жовтня 2002 року

Учений секретар | Л.Л. Бутенко | ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В умовах розбудови української державності значної актуальності набуває проблема формування духовно багатої особистості у відповідності до національного ідеалу, традицій навчання і виховання всіх народів, які проживають на території нашої Батьківщини. Саме ця ідея пронизує Державну національну програму “Освіта” (Україна ХХI століття) й спрямовує діяльність навчально-виховних закладів, творчий пошук науковців та практиків.

Уважне вивчення історичних, культурних, естетичних явищ у контексті завдань виховання й навчання дітей та молоді відповідає глибоко науковому підходу, згідно з яким усі форми суспільної свідомості тісно пов’язані між собою і в такому синтетичному вигляді впливають на різноманітну діяльність людей.

Фольклор – невід’ємна складова частина національної духовної культури, яка в концентрованій формі подає одночасно народну філософію, етику й естетику, створюючи неповторний національний образ світу. Під цим останнім розуміється узагальнена картина соціальної та природної дійсності, що складається історично і відбиває загальнонародну точку зору на систему її явищ та процесів, у відповідності з духовно-практичним досвідом даного етносу, його мовою та культурою (М.Бахтін, В.Біблер, Г.Гачев). Народне виховання детермінується національним образом світу, на його послідовне формування воно загалом і спрямовується.

Найкращі витвори фольклору, породжені “народною мудрістю” (саме так перекладається з англійської мови це слово), входять до золотого фонду сучасної художньої культури, займають помітне місце у змісті гуманітарної освіти та виховання.

Фольклор різних країн і народів виявляє історико-культурну, генетичну, типологічну схожість. Вона виникає, зокрема, як результат їх тривалих еконо-мічних, політичних і культурних зв’язків і має форми творчого співробітництва народів, обміну художнім досвідом, взаємовпливів і запозичень.

Ідейно-емоційна насиченість творів фольклору величезна: висловлення думки в них тісно пов’язане з естетичною та моральною оцінкою різних життєвих явищ у всій їх різноманітності, від дрібних побутових фактів до подій великого соціального звучання. Але в будь-якому випадку тут присутні безсумнівний національний колорит, підкреслена загальнолюдська значущість, виховний вплив на особистість. Можна сказати, що фольклор – це продукт колектив-ної творчості, масового виконання та індивідуальної імпровізації. Реально фольклор існує у вигляді “фольклорних діалектів”, тобто має регіональну специфіку.

Сучасна регіоналізація України є соціально-економіко-географічною: виділення регіонів здійснюється за сукупністю природно-географічних, соціально-географічних, соціально-демографічних, соціально-економічних, історичних та культурологічних чинників.

Регіон може бути визначений “як соціальний та географічний простір, в якому відбувається соціалізація людини, формування, збереження та трансляція норм життя” Курило В.С. Освіта та педагогічна думка Східноукраїнського регіону у XX столітті. – Луганськ: ЛДПУ, 2000 – С.10..

Кожний регіон України, і Східний у тому числі, має неповторний етнічний автопортрет, специфічне культурне середовище, своєрідні природно-гео-графічні умови, нарешті, історичну долю. Всі зазначені фактори формують самобутню соціальну психологію та духовність населення, вимагаючи такої ж оригінальної системи виховання (О.Донченко).

Поняття “Східний регіон України” виникло для позначення певної географічної зони. Крім того, термін “Східний регіон” (із включенням Донецької, Луганської та Харківської областей) використовується при етногеографічному районуванні, коли враховується питома вага корінної нації та мозаїчність етнічних меншин. Нарешті, терміном “Східний (Східноукраїнський) регіон” сучасні вчені позначають т.з. соціально-економічний (або антропогеографічний) район нашої країни, до якого включаються Донецька та Луганська області. Саме в цьому значенні в даній роботі використовуються терміни “Східний регіон України”, “Східноукраїнський регіон”, “Схід України”, “Східна Україна”.

Колективні, масові форми господарчої діяльності, проживання людей, організації побуту, проведення дозвілля тощо виробили специфічні соціопсихічні, етнокультурні риси місцевого населення: відкритість, толерантність, комунікабельність, колективізм, орієнтацію на суспільну думку, здатність виносити тривалі духовно-фізичні навантаження, морально-психологічну витримку у стресових чи конфліктних ситуаціях та багато інших. Зрозуміло, що фольклор Сходу України, з одного боку, відбиває цю своєрідність місцевого соціуму, а з іншого – формує й виховує його на рівні вільних педагогічних впливів та “природного культурного фону”.

Існує великий досвід дослідження фольклору як художнього, філологічного, культурологічного явища, пов’язаний з іменами В.Бєлінського, В.Даля, М.Добролюбова, Ф.Буслаєва, О.Веселовського, О.Потебні, В.Виноградова, В.Жирмунського, Є.Мелетинського, В.Проппа та ін. У зарубіжній науці значний внесок у розробку питання зробили В. та Я.Грімм, А.Л.Кребер, Л.Леві-Брюль, А.Ленг, П.Сентів, Дж.Фрезер. Цікаві спостереження над фольклором залишили діячі мистецтва різних країн: М.Гоголь, М.Горький, Е.Т.А.Гофман, Л.Керролл, Дж.Родарі, Дж.Ч.Харріс та ін.

Використання фольклору у контексті етнопедагогіки розкривали Г.Ско-ворода, К.Ушинський, О.Духнович, І.Франко, Б.Грінченко, Г.Волков, В.Сухо-млинський, М.Стельмахович, Є.Сявавко, Ю.Ступак та ін.

Фольклор Східного регіону України регіону досліджували В.Іванов, М.Сумцов, Л.Гайовий, Н.Тарасенко, О.Іонов, Ю.Фесенко, О.Неживий, Т.Миро-нова, П.Тимофєєв, Ф.Пустова, В.Оліфіренко, Н.Бабич та ін.

Вивченню Східноукраїнського регіону в історико-культурному аспекті присвячено праці В.Іванова, П.Іванова, І.Багалія, М. Сумцова, Т.Вихрової, А.Грек, І.Кононова, В.Курила, В.Подова, А.Пономарьова та ін.

Використання народнопоетичної творчості на певних етапах і напрямках навчально-виховного процесу торкалися у своїх дослідженнях Р.Скульський, С.Домбровський, Г.Іванюк, В.Костів, О.Неживий, О.Ростовський, В.Хрущ, Н.Соломко, Г.Сутрина, Н.Чернуха, Б.Тимків та ін.

Так, у дисертаційних дослідженнях останніх років увага здебільшого приділялася використанню народної творчості, її окремих видів і жанрів (пісенного фольклору, казок та ін.), фольклору як складової народних традицій та звичаїв у трудовому (Ю.Коломієць, Т.Мацейків), моральному (С.Нікітчина, Л.Степаненко, С.Стефанюк, К.Плівачук), екологічному (Л.Різник, В.Скутіна), патріотичному (В.Каюков), естетичному вихованні (Р.Дзвінка, Г.Карась, О.Ма-леницька, В.Пабат), в процесі формування національної самосвідомості (Г.Кло-вак), розвитку творчої активності особистості (З.Пазнікова, Н.Соломко) та ін.

Однак педагогічне системне вивчення фольклору певних регіонів України, зокрема Східного, не стало предметом спеціального дослідження.

Отже, незважаючи на те, що проблема педагогічного використання фольклору знайшла відбиття в низці досліджень і публікацій, до теперішнього часу є незнятими протиріччя між завданнями розбудови національної держави й духовного відродження народу України та рівнем використання духовно-вихов-ного потенціалу народної педагогіки, зокрема фольклору, його включеністю в реальні процеси навчання та виховання дітей і молоді в родині та школі; між багатим духовним і виховним змістом фольклору та формами й методами його використання в педагогічному процесі; між стихійною практикою використання фольклору в практиці виховання та рівнем теоретичної розробки проблеми фольклору як засобу виховання. Виходячи з цього ми обираємо тему дослід-ження – “Педагогічний потенціал фольклору Східного регіону України”.

При цьому під педагогічним потенціалом фольклору розуміємо сукупність можливостей педагогічного впливу на особистість, що формується й розвивається, народної творчості, в різних видах і жанрах якої зафіксовано систему народних педагогічних поглядів, що може бути реалізована в процесі природного функціонування фольклору, а також його цілеспрямованого використання в навчально-виховному процесі.

Зв’язок роботи з науковими планами та темами. Дисертацію виконано в руслі досліджуваної на кафедрі педагогіки Слов’янського державного педагогічного університету теми “Гуманізація навчально-виховного процесу” (протокол № 9 засідання Вченої ради СДПІ від 28 грудня 1995 року).

Об’єкт дослідження – процес традиційного народного виховання в Схід-ноукраїнському регіоні.

Предмет дослідження – духовно-виховний потенціал українського й російського фольклору Східного регіону України.

Мета роботи полягає у виявленні й теоретичному обґрунтуванні педа-гогічних можливостей українського й російського фольклору Східноукраїнського регіону та визначенні шляхів його використання у вихованні особистості.

Завдання дослідження:

1) на основі аналізу наукової літератури і польових досліджень виявити художньо-естетичні особливості та форми східноукраїнського фольклору;

2) обґрунтувати використання регіонального фольклору як засобу вихо-вання особистості;

3) на основі аналізу регіонального фольклорного матеріалу виявити його педагогічний зміст;

4) дослідити місце й роль різних жанрів українського й російського фольклору Східної України у виховному процесі;

5) накреслити шляхи використання східноукраїнського фольклору в практиці шкільного та родинного виховання.

Методи дослідження. Для даної роботи основними методами є такі: теоретичний аналіз наукової літератури (для теоретико-методологічного обґрун-тування використання фольклору як виховного засобу), структурно-функціо-нальний аналіз фольклорних матеріалів та узагальнення досягнень народного педагогічного досвіду (для визначення педагогічного змісту та виховних можливостей української й російської народнопоетичної творчості Східного регіону України), анкетування (для вивчення стану традиції виконання колискових пісень – базового жанру фольклорної системи виховання), а також польове збирання фольклорного матеріалу (значну кількість використаних у дисертації фольклорних творів було записано автором дослідження та студентами під її керівництвом).

Джерельну базу дослідження склали надруковані у фольклорних збірках та періодичних виданнях фольклорні твори, що побутують у Східному регіоні України, зроблені в різні часи записи регіонального фольклору, що зберігаються у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені М.Рильського, матеріали фольклорних експедицій студентів Слов’янсько-го державного педагогічного університету та записи автора дослідження (зберігаються в архівах кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури і кафедри української мови і літератури СДПУ).

Методологічну основу дослідження складають ідеї про народність, при-родовідповідність і культуровідповідність виховання (А.Дістервег, О.Духно-вич, Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці, Г.Сковорода, К.Ушинський, І.Франко та ін.); про фольклор як складову частину національної духовної культури, синтетичну форму суспільної свідомості й засіб виховання підростаючого покоління (Б.Грінченко, Г.Ващенко, Г.Волков, М.Стельмахович, В.Сухомлинський та ін.); про вплив соціоприродних, соціально-економічних, історичних факторів на духовний розвиток особистості (Б.Ананьєв, Л.Виготський, А.Макаренко, М.Ні-кандров, С.Рубінштейн, В.Сухомлинський та ін.); про діалог культур, єдність загальнолюдського, національного і регіонального аспектів у навчально-вихов-ному процесі (М.Бахтін, В.Біблер, Т.Мацейків, О.Потебня, Р.Скульський, М.Стельмахович, В.Тугарінов, регіональні концепції національної школи); про демократизацію, гуманітаризацію і гуманізацію сучасної української школи (Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХI століття), Національна доктрина розвитку освіти України ХХI століття).

Наукова новизна дослідження визначається тим, що дістало подальшого розвитку положення про фольклор як засіб виховання особистості; вперше проаналізовано педагогічний зміст і виховні можливості української й російської усної народної творчості Східного регіону України у зв’язку зі специфікою історичного розвитку, духовності та ментальності місцевого соціуму; введено в науковий обіг невідомі раніше фольклорні тексти педагогічної спрямованості.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що проаналізовано й систематизовано широке коло регіональних фольклорних творів і розроблено методичні рекомендації вчителям і вихователям щодо їх використання у вихованні й навчанні молодого покоління.

На основі дослідження було розроблено спецкурс для студентів філологічного факультету “виховні можливості фольклору Донбасу”, що викладається у Слов’ян-ському державному педагогічному університеті, і побудовану на основі фольклорного матеріалу даного регіону систему вправ та практичних завдань, яка може використовуватися в процесі вивчення російської мови у вищому навчальному закладі.

Матеріали роботи використовувалися автором у викладанні російської мови та світової літератури в педагогічному ліцеї м. Слов’янська Донецької об-ласті, використовуються в ході навчальних занять з російської мови зі студентами факультету підготовки вчителів початкових класів та при викладанні російської усної народної поетичної творчості зі студентами російсько-україн-ського та англо-російського відділень філологічного факультету Слов’янського державного педагогічного університету.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчально-методичних посібників з історії педагогіки, етнопедагогіки, теорії виховання, методики організації виховної діяльності в навчальних закладах різного типу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження було викладено у виступах на щорічних науково-практичних конференціях студентів і викладачів Слов’янського державного педагогічного університету (1993 – 2002 роки), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Краєзнавство в системі народної освіти: проблеми, пошуки, перспективи” (Сло-в’янськ, 1994), на Міжнародній науково-практичній конференції “Традиції виховання у світовій народній педагогіці” (Рівне, 1995), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українське народознавство і проблеми виховання учнів” (Івано-Франківськ, 1995) та Міжнародній науково-практичній конференції “Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі” (Слов’янськ, 1999).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у 14 наукових і науково-методичних працях, з них 3 у фахових виданнях (8 статей у збірниках наукових праць, 5 статей у збірниках матеріалів конференцій, 1 тези).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури із 258 джерел та двох додатків на 25 сторінках. 0сновний текст дисертації складає 165 сторінок, повний текст – 211 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступній частині сформульовано мету та завдання дослідження, об-ґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, методологічну основу та основні методи дослідження, структуру роботи

Перший розділ – “Теоретико-методологічне обґрунтування використання фольклору як виховного засобу” – є спробою обґрунтувати використання фольклору як виховного засобу і проаналізувати педагогічний зміст ук-раїнської та російської усної народної поетичної творчості Східного регіону України з урахуванням специфіки ментальності регіону.

Аналіз різних методологічних підходів до визначення фольклору підводить до його узагальненого розуміння як культурного феномену, що являє собою художнє інтегроване відображення дійсності на побутовому рівні. Відзначається, що він є одним із регуляторів суспільної свідомості завдяки тому, що, по-перше, сам виступає як соціальна цінність, а по-друге, відображає ідеї про прекрасне, належне, справедливе, а також ідеали, норми, оцінки і сприяє їх формуванню. У фольклорі як цілісній системі, що історично розвивається, важливе місце посідає й народний педагогічний досвід. Все це й обумовлює виховні можливості усної народної творчості та її здатність виступати засобом виховання.

Фольклор грає велику роль у втіленні в дійсність виховного ідеалу. А ідеалом українського національного виховання, за визначенням професора М.Стельмаховича, є “гармонійно і всебічно розвинена особа українця з багатогранними знаннями, глибокою національною свідомістю, високими інтелектуально-творчими, духовно-моральними й естетичними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю” Стельмахович М.Г. Українське національне виховання // Початкова школа. – 1993. – №8. – С.6.. Але національний ідеал, з одного боку, базується на загальнолюдському, а з другого – тісно пов’язаний з етнопсихологією та ментальністю не просто даного народу, але й певного регіону. Ці регіональні особливості слід ураховувати в практиці виховання.

Зараз у Луганській та Донецькій областях побутують майже всі досі активні жанри українського й російського фольклору: ліричні пісні, думи, історичні пісні, казки, легенди, перекази, анекдоти, прислів'я та приказки, загадки та ін. Далеко не всі твори, записані на Сході України, місцевого походження. Багато з них відомі і в інших областях Росії та України, а іноді в інших країнах. До Східноукраїнського регіону вони потрапляли різними шляхами, але перш за все занесені людьми, що прибули сюди на шахти, заводи, будівництво. Ці твори нерідко значно змінювалися та вдосконалювалися. Все це відбилося на помітному збагаченні й активізації усної народної поетичної творчості даного регіону.

Фольклор даного регіону має цілий ряд своєрідних рис. По-перше, це тісна взаємодія української й російської культури. По-друге, другорядність ритуально-магічних рис; мовні засоби в творах виконують перш за все естетичну функцію. По-третє, яскраво виражена героїчна тематика.

Велика питома вага у фольклорі регіону належить творчості робітників, у тому числі шахтарів. Однак селянська народнопоетична творчість теж грає важливу роль у культурному житті Сходу України.

В усній народнопоетичній творчості Східноукраїнського регіону важливе місце посідає питання родинного виховання, підкреслюється залежність розвитку дитини від психологічного клімату в сім'ї, наголошується важливість виховання чуття своєї родини, свого роду (пісні “Ой там, за горами”, “Бросай, Петре, жінку, а я чоловіка”, “У неділю рано-пораненько”, щедрівка “Як сів Христос та вечеряти”, сказ “Ваня Светонос”, легенда “Прокляття матері” та ін.). Сім’я в східноукраїнському фольклорі представлена як одна із суспільних цінностей, як першооснова формування особистості.

Центральною темою східноукраїнського фольклору є тема праці, а ставлення до праці виступає однією з найважливіших характеристик людини (сказ “Кузнец, золото и помещик”, казка “Бичок-третячок”, прислів’я). Отже, в центрі уваги – виховання любові до праці, уміння працювати. Народні твори, в яких виражено погляди народу на працю та її місце в житті людини, грають у цьому процесі важливу роль. Як основні засоби трудового навчання та виховання в усній народнопоетичній творчості Східного регіону України розглядаються ігри, приклад батьків, який має особливе значення, сумісна праця дітей та дорослих, створення належної педагогічної ситуації, а також засудження оточуючими нероби, висміювання ледарів (гра “Шевчик”, казка “Вчи не молотом, а голодом”, прислів’я та приказки, частівки та ін.). Важливе місце в народній творчості займає й відображення місцевих славетних трудових традицій (сказ “Как Никита Изотов с Шубиным соревновался”, частівки про Ізотова, Стаханова, Кривоноса та їх послідовників).

Народна педагогіка передбачає формування широкого кола моральних якостей – патріотизму й гуманізму, сміливості й мужності, чесності, порядності, людської гідності, скромності, оптимізму, вміння дружити, колективізму то-що. Все це розгорнуто конкретизується в народних моральних нормах, представлених у фольклорі (перекази про запорожців, історичні пісні “Ой Морозе, Морозенку”, “Ой не знав козак та не знав Супрун”, “Дума про Сірчиху і сина її Петра”, “Дума про Карнауха”, “Пісня про Карнаухова”, сказ “Верная дружба”, сказ про старого шахтаря Шубіна, анекдот “Перебрехав”, прислів’я та приказки та ін.).

Важливими частинами народного виховання, відображеними і в східноукраїнській усній народній творчості, є виховання розумове, естетичне та фізичне.

Народна педагогіка звертає увагу на самовиховання та взаємовиховання дітей. Ці процеси перш за все відображено у фольклорі, який створюють самі діти (ігри, лічилки, прозивалки та ін. – на Сході України записано чимало таких творів). Слід підкреслити, що під час спілкування в колі однолітків закладаються основи для подальшої соціалізації дитини: діти вчаться прислухатися до товаришів, довіряти їм, діяти спільно, формується готовність підтримати іншого, допомогти йому, виникає потреба у спілкуванні з друзями.

Фольклор, що створюється самими дітьми, відображає особливості їхнього світосприймання. Те, як діти переробляють творчість дорослих, як зображують у своїх творах людей та світ, повинно стати для педагогів предметом найпильнішого аналізу, який дозволить збагнути внутрішнє життя дитини, побачити її проблеми, отже, вчасно допомогти їй, скоректувати свої дії.

Фольклор посідає особливе місце в етнопедагогіці: він розкриває програму виховання і є основним засобом її реалізації.

Психолого-педагогічні основи використання фольклору у формуванні особистості базуються, по-перше, на тому, що він, як синкретичне мистецтво, допомагає реалізувати завдання гармонійного розвитку почуттів, оскільки впливає перш за все на емоційно-чуттєву сферу, пропонуючи не логічні схеми поведінки, а психологічні моделі, втілені в художніх образах, отже, вихованець не просто запам’ятовує та логічно розуміє певні суспільні вимоги та цінності, а переживає їх. По-друге, при використанні фольклору в педагогічному процесі реалізуються принципи природовідповідності та культуровідповідності, забезпечується вчасність і безперервність виховання, здійснюється зв’язок родинного і громадського виховання. По-третє, вихованець активно включається до реальної людської діяльності та спілкування. Поєднання у фольклорі творчої та репродуктивної діяльності сприяє формуванню творчої активності особистості.

Важливо підкреслити, що через фольклор здійснюється глибоке засвоєння особистістю значної частини історико-культурних традицій і надбань народу, до якого вона належить. Як важливий елемент етнічного, фольклор орієнтує людину в оточуючому середовищі, завдає їй загальні життєві цінності та захищає, створюючи бар’єр для негативних впливів як вербального, так і невербального характеру.

У вихованні засобами фольклору немає розподілу на суб’єкт та об’єкт виховання, тобто дитина сприймається як особистість, що являє собою цінність, є гідною діалогу і потребує поважного та дбайливого ставлення до себе.

Являючи собою не тільки художнє слово, а й одну зі сфер традиційного народного побуту, фольклор розглядає питання про те, як і під впливом яких саме умов життя й виховання у дітей формуються ті чи інші риси, що в цих умовах є визначальним, головним і як слід організувати життя дитини для того, щоб формування її особистості йшло відповідно до мети виховання.

На основі аналізу виховного змісту української й російської народнопое-тичної творчості Східноукраїнського регіону можна визначити:

·

·

·

Але ж усна народна творчість не тільки відображає народну концепцію виховання, а й сприяє її реалізації, причому в цьому процесі кожному жанрові відводиться певна роль.

У другому розділі – “Виховне значення українського й російського фольклору Східного регіону України” – розглянуто виховні можливості різних жанрів усної народної творчості, а також місце кожного жанру у виховній системі.

Основу у вихованні закладають колискові пісні, забавлянки, небилиці, казки. Народна педагогіка “закріпила” твори цих жанрів за певним віком, що означає їх відповідність завданням та особливостям розвитку дітей у цьому віці. Тільки фольклор бере за основу перші місяці й роки життя дитини, коли відбувається вирішальне закладення звукової інформації (що є одним з найважливіших доказів провідної ролі рідної мови у вихованні).

Особливу увагу приділено ролі колискових пісень у вихованні дитини, тому що саме з них починається формування гармонійно розвиненої особистості, національно свідомої людини. Але щоб це дійсно відбувалося, необхідно, щоб сучасні молоді жінки свідомо ставилися до цієї традиції.

Уявлення про ставлення до колискової пісні дають наведені в дослідженні результати анкетування, проведеного серед 395 студентів Слов'янського дер-жавного педуніверситету, які постійно мешкають у Східноукраїнському регіоні. Вік опитаних – 18 – 35 років.

Необхідність співати колискові пісні визнали 100% респондентів. Але пояснили свою відповідь 316 студентів, тобто 80%. З них 98 (24,81 %) вважають, що це заспокоює дитину, дає їй можливість відчути материнську любов, ніжність. 48 опитаних (12,15 %) вказують, що це необхідно для спілкування, для встановлення контакту між дитиною та батьками. На вплив колискових пісень на розвиток дитини в цілому вказали 32 респонденти (8,1 %). 71 (17,97 %) відзначили, що колискова пісня впливає на розвиток мислення, пам’яті, музичних здібностей, на формування характеру дитини, яка росте доброю та лагідною. Нарешті, 68 студентів (17,21 %) підкреслили, що саме з колискової пісні починається любов до рідного краю, до рідної мови, до культури свого народу.

Респонденти назвали такі відомі їм колискові пісні: “Баю, баюшки, баю, не ложися на краю”, “Ходить сон біля вікон”, “Котику сіренький”, “Ходить вовчик”, “Люли, люли, прилетели гули”, “Ходить, ходить зайчик, ходить біля хати”, “Ходить сонко по вулиці, носить спання в рукавиці” та ін. Крім того, майже всі відповіли, що знають пісні “За печкою поет сверчок”, “Спи, моя радость, усни”, “Спят усталые игрушки” (з телепередач) та деякі інші авторські пісні.

234 респонденти (59,24 %) чули колискові пісні від мами, бабусі, інші (156 осіб, тобто 39,49 %) познайомилися з ними через книжки, почули по радіо, телебаченню, від знайомих.

Вищенаведені факти свідчать, що, хоча й не можна говорити про зруйнування традиції, вона під загрозою. Тому, по-перше, серйозну увагу на це питання слід звернути у шкільному курсі народознавства, по-друге, включити відповідний матеріал з урахуванням регіональної своєрідності до курсів педагогіки педінститутів, університетів та педучилищ, по-третє, звернути на ці моменти увагу лікарів та середнього медперсоналу жіночих консультацій, де проводяться заняття для молодих мам, по-четверте, створити спеціальні телепрограми для регіонального телебачення. Такі заходи є необхідними та першорядними для збереження традиції, без якої неможливе нормальне виховання дитини.

Скоромовки й загадки, прислів’я та приказки, здійснюючи навчання невідривно від виховання, грають важливу роль у формуванні й розвитку мови дитини, отже, в її розумовому вихованні, у передачі знань про навколишню дій-сність, а також у формуванні дитини як національно свідомої особистості з високими духовно-моральними та естетичними якостями.

Прислів’я та приказки узагальнюють соціально-історичний та життєво-побутовий досвід народу, який створив їх, відображають його традиції, звичаї, світорозуміння. Багато прислів’їв Донеччини та Луганщини присвячено праці: “Чтоб шахтером называться, мало в сажу замараться”, “Хто швидко робить, той сліпих родить”, “От кривого копра не жди добра” та ін. Прислів’я “В протоколі густо, а на ділі пусто”, “Пнеться до посади, а в голові розсада”,“Языком болтать – не кайлом махать” свідчать про іронічне ставлення народу до базік та кар’є-ристів.У цілій низці прислів’їв розглядаються питання дружби, кохання, родини, моральних якостей людини, виховання дітей: “Горняцкая дружба крепка не лестью, а правдой и честью”, “Заміж вийти – не дощову годину пересидіти”, “Чего в другом не любишь, того и сам не делай”, “Треба вчити дитину, поки вона поперек лавки лежить” та ін. Засуджує народ і бездумне наслідування іноземній моді: “У Сицилії клепають та й в Донбасі починають”.

Прислів’я виступають, по-перше, як скарбниця морального досвіду, духовної культури народу, по-друге, як засіб формування думки, індивідуальної та суспільної свідомості, по-третє, як один із засобів впливу на психіку людей (оскільки виражають морально-етичні поняття або оцінку явищ дійсності). Приказка являє собою загальносприйнятий образний вислів, що існує в мові для емоційних оцінок і характеризує явища за принципом аналогії: “шито-крито”, “укусит и меду не даст”.

Прислів’я та приказки прилучають людину до скарбів рідної мови, роблять мову більш яскравою, виразною. Вони вражають різноманітністю та своєрідністю будови, граничною концентрацією думки, широким використанням фонетичних, лексико-семантичних, словотворчих засобів мовної виразності, що розглянуто в дисертації на східноукраїнському матеріалі. Отже, важливим завданням родини і школи є розширення та збагачення кола прислів’їв та приказок, зокрема місцевих, включених у міжособистісне спілкування, їх активне введення до різних видів і форм навчально-виховного процесу.

З точки зору особливостей відображення дійсності, тематики, художніх особливостей та педагогічного призначення розглянуто загадки, підкреслено, що через загадки дитина засвоює національно-світову картину, що стає основою подальшого формування свідомості.

Скоромовки, ігровий ефект яких будується на навмисному ускладненні певного тексту (в основному римованого або ритмізованого), що викликається відповідним складновимовним нагромадженням звуків, не тільки допомагають формуванню мовного апарату, але й розвивають чуття рідної мови, адже в них багато спільнокореневих слів, використовується явище парономазії і т.п., і відкривають простір словотворчості, і сприяють кращому засвоєнню продуктивних словотворчих моделей та засобів словотвору.

Повір’я, легенди та перекази виховують любов до рідного краю, розвивають інтерес до історії. Ці твори активно впливають на формування світогляду та національної самосвідомості. Вони, по-перше, включають моральну народну оцінку дійсності, а по-друге, відображають певні ступені розвитку світогляду народу, які дитина теж проходить у своєму особистому розвитку.

У биличках – розповідях про нечисту силу – дивовижно переплітаються релігійні уявлення, сприйняття природи як живої істоти й оцінка поведінки людей, їхніх вчинків. У Східноукраїнському регіоні записано чимало творів цього жанру: “Песиголовці-людоїди”, “Дівка й песиголовці”, “Як пізнати відьму” та ін. Ці твори мають і регіональні особливості, які досить чітко виявляються при співставленні биличок про вовкулаку, записаних у різних регіонах України. Так, якщо записані на Полтавщині твори або не пояснюють, чому людина стає вовкулакою, або розглядають таке перетворення як власне бажання людини, то східноукраїнські билички чітко зазначають, що вовкулака – це людина, “зроблена вовком по злобі”11 Новицкій Я.П. Малорусскія народные преданія, повћрія и разсказы: Оттискь изь Адресь-Календаря г. Александровска на 1908 г. – Александровскь, 1907. – С.26. тобто події розглядаються в плані міжлюдських стосунків, і дитина, яка це чує, повинна зрозуміти, що не можна відповідати злом на зло, не можна коїти зла, тому що наслідки можуть бути жахливими.

У легендах – творах, де фантастика йде не від власне народної язичницької релігії, а від християнства, – стверджуються християнські морально-етичні норми або ідеї, що виникли під впливом натхненного ставлення до віри, яка може розумітися зовсім не церковно, а життєво-буденно, по-мирському. Легенди “Братовбивця”, “Митарства душі”, “Прокляття матері”, “Розбійник”, розглядаючи проблему гріха й відповідальності за нього, перш за все звертаються до внутрішньородинних стосунків, тому що сім’я – це основа основ. Найстрашнішими гріхами, за народними поглядами, є душогубство, злодійство, блуд, зневага до матері, а також прокляття дитини матір’ю.

Цікавим жанром неказкової прози є й перекази, які прагнуть розповісти про певні події минулого, пояснити їх. Неможливо уявити собі патріотичне виховання підростаючого покоління без тих традицій, що закарбовані в історичних переказах. Історичні перекази Східного регіону України змальовують героїчне минуле цього краю, розповідають про запорожців. В образі запорожців втілені риси виховного ідеалу українського народу – патріотизм, волелюбність, миролюбність, працьовитість, рішучість, сміливість, мужність, а також дотепність і почуття гумору. Історичні перекази не просто знайомлять дитину з певними подіями минулого – це історія, яку розповідає сам народ, тобто дитина сприймає саме народний погляд на історію, без чого неможливо виховати патріота, національне свідому людину.

Натуралістичні перекази, що намагаються пояснити походження певного ландшафту або тих чи інших рослин і тварин, погодні умови (“Весняні місяці”, перекази про походження терену й латаття та ін.) поетично розкривають глибинний зв’язок людини з природою, сприяють засвоєнню народних природознавчих традицій.

Топонімічні перекази – це твори, що розповідають про походження назв міст, селищ, річок, криниць та ін. (Наприклад, “Ведмідь-могила” або “Звідки пішла назва села Житлівка”). Вони побутують у кожній місцевості й мають великі виховні можливості, перш за все тому, що більша їх частина – твори, героїчні за своїм характером. Такі твори “походження загальновідомих та вузькомісцевих географічних назв ... пов’язують з історичними особами та подіями, розкривають на тлі конкретної доби в житті народу чи краю”11 Дмитренко М. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Рец. на кн. Савур-Могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упорядник та автор приміток В.А. Чабаненко. - К., 1990. - 261 с. // Народна творчість та етнографія. – 1992. – №1. – С.67.

. Отже, їх слід збирати (причому залучати до цього дітей) й активно використовувати в практиці виховання.

Виховання патріотизму, героїзму, мужності, працьовитості, ненависті до гнобителів, душевної чуйності, людяності, вміння дружити, кмітливості, оптимізму активно здійснюють історичні пісні та думи, ліричні пісні, скази, частівки та інші фольклорні жанри, що побутують у регіоні.

Школою патріотичного виховання завжди були історичні пісні. У Східній Україні співають загальновідомі пісні про Морозенка, Сірка, Супруна та ін., хоча тут ці твори мають свої мелодії. Цей факт свідчить про те, що, хоча Східноукраїнський регіон і має (що цілком зрозуміло) культурні особливості, він завжди розглядав і розглядає себе як частку України. Саме в історичних піснях можна побачити яскраве втілення головних рис народного ідеалу в образах конкретних історичних осіб.

Думи теж стверджують ідеали свободи, честі, гідності, оспівують героїзм та патріотизм. Крім того, в думах вирішуються питання людських взаємин, внутрішньородинних стосунків. На Сході України широко відомі, наприклад, “Дума про Сірчиху і сина її Петра” та “Три брати азовські”, в яких ідеться про даний регіон як невід’ємну частину України.

І саме на теперішньому етапі розвитку української державності, коли ми пізнаємо справжню історію України, коли вирішується завдання виховання національне свідомого покоління, історичні пісні та думи, в яких відтворено народний погляд на історію, дають цінний матеріал для виховної роботи.

Досить активно функціонують у Східноукраїнському регіоні робітничі (зокрема шахтарські) скази: “Верная дружба”, “Как Никита Изотов с Шубиным соревновался”, “Про Жадея”, “Шубин” та ін. Скази – це розповіді про сучасність або найближче минуле, які завжди несуть на собі прикмети станово-класової та місцевої належності розповідача. Отже, по-перше, вони дають дитині уяву про життя та працю робітників Східної України, розкривають особливості їхнього світогляду, світ їхніх почуттів. Центральна тема цих творів – праця. Дитина, наприклад, дізнається, яких зусиль треба докласти, щоб здобути у глибоких донбаських шахтах вугілля - чорне золото, якою небезпечною є ця справа. Все це викликає повагу до сміливих людей, які працюють тут. Скази відображають найважливіші особливості ментальності регіону, і цим перш за все обумовлена їх важлива роль у виховному процесі.

Побутують у Східній Україні і балади – сповнені трагічного пафосу пісенні розповіді про події соціально-побутового або побутового характеру: “Ой летів орел, а за ним сокіл”, “Їхали козаки із Дону додому”, “Виряджала мати сина у солдати” та ін. Найголовніша їх тема – трагічне в житті звичайної людини: мати, відрядивши у солдати сина, зводить зі світу його дружину, тобто свою невістку (“Виряджала мати сина у солдати”); недовго плаче за вбитим козаком молода дружина (“Ой летів орел, а за ним сокіл”); видавши дочку за того, за кого та хотіла, мати відмовилася від неї, а дочка не змогла витримати свого життя (“Тече річка та й невеличка”); козаки обдурюють дівчину, забирають із собою, а потім спалюють, прив'язавши “до сосни косами” (“Їхали козаки із Дону додому”). У баладах бачимо надзвичайні метаморфози: тополею стала загублена невістка, нещасна дочка “сивою зозулею” “до роду летіла”. Образи тополі стають символами трагічної долі жінки, за ними криється поетичність та глибина почуттів. В центрі уваги балади – індивідуальна доля звичайної людини. Існування й активне побутування цього жанру свідчить про те, яку велику увагу приділяє народ кожній людині. Як хвилює його проблема сім’ї. Зображені в баладах події повинні стати своєрідним попередженням як для дітей, так і для батьків, повинні примусити їх вчасно звертати увагу на свої взаємини.

Неможливо уявити собі виховання душевно чуйної людини без ліричних пісень, які розкривають її думки, почуття, переживання, тобто внутрішній світ. У дисертації аналізуються тематика, художні особливості та виховне значення творів цього жанру, що побутують у Східному регіоні України.

Композиція, традиційні стилістичні прийоми (повтори, постійні епітети, ліричні звертання та ін.), пейзаж (частіше паралелізм між станом природи та почуттями людини), символіка, ритмічні особливості – ось що допомагає розкрити внутрішній світ людини, передати її почуття. Відображаючи почуття, властиві кожній людині, ліричні пісні сприяють вихованню чуйності, людяності, об’єднують людей.

Календарні обрядові пісні повертають людину обличчям до природи, часткою якої вона є.

Оперативно відгукуються на першорядні питання життя, викривають різні недоліки й за допомогою сміху сприяють боротьбі з ними анекдоти. Гумор, жарти, сміх – важлива частина народного життя.

На найживотрепетніші проблеми життя відкликається й частівка, яка висловлює переживання людини в дану хвилину й об’єктом якої є найбільш характерні, яскраві, типові факти, явища та прикмети життя. Але виховне значення частівок полягає не тільки в тому, що вони розкривають народні ідеали, висловлюють певне ставлення до тих чи інших подій життя, поведінки людей, викривають п’яниць, ледарів, допомагають боротися з різними негативними явищами, а й у тому, що вони вчать володіти словом, закликають до творчості (частівка досить часто вимагає від слухача відповіді, робить його виконавцем).

Таким чином, фольклор – це перш за все естетична система виховання, яка, охоплюючи всі сторони життя, супроводжує людину від народження до смерті. Різноманітність засобів художньо-виховного впливу, притаманна системі фольклору в цілому, дозволяє виховати гармонійно розвинену особистість – національно свідому, інтелектуально та емоційно багату, фізично здорову людину.

Проведене дослідження дає змогу сформулювати основні висновки:

1. Використання фольклору у навчально-виховному процесі є необхідною складовою сучасного національного виховання. При цьому слід ураховувати регіональну своєрідність народної творчості.

2. Фольклор – синкретичне мистецтво, що впливає перш за все на чуттєво-емоційну сферу, втілюючи суспільні цінності не в логічні схеми, а в художні образи. Як важливий елемент етнічного, він виконує пізнавально-орієнтуючу, регулюючу та захисну функції. Фольклор є естетичною системою, яка охоплює всі сторони виховання, діє на всіх етапах формування й розвитку особистості і враховує