ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАЗIН АРТУР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 82-1.161.1(091) Г"19"

ПОЕТИКА РОМАНТИЧНОЇ ПРОЗИ

ОЛЕКСАНДРА ГРІНА

10.01.02 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Таврiйському національному унiверситетi ім. В.I.Вернадського Міністерства освiти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор Кобзєв Микола Олексійович,

Таврiйський національний університет iм.В.I.Вернадського, професор

кафедри російської і зарубiжної літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Андрущенко Олена Анатоліївна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри світової літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Кадочнiков Олег Петрович, Вiнницький державний педагогiчний iнститут iм. М.М.Коцюбинського, доцент кафедри зарубіжної літератури.

Провiдна установа

Запорізький державний університет, кафедра зарубiжної літератури, Міністерство освiти і науки України, м.Запорiжжя.

Захист відбудеться "23" травня 2002 р. о 15:00 годинi на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету (49025, м. Дніпропетровськ, вул. Гагаріна, 72, ауд. 804).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Дніпропетровського нацiонального університету (49025, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова,8).

Автореферат розісланий "22"квітня 2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Глушко О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Олександр Грін увійшов у російську літературу на початку ХХ століття і відтворив тривожну й напружену атмосферу переломної епохи. Нова історична доба вимагала створення нових художніх форм і засобів зображення життя.

Пошуки шляхів оновлення й активізації впливу художнього слова захопили і Гріна, романтичні твори якого з'явились у 1908 році. У них письменник створює власну, “відсторонену” ("остраненную") модель світу, яку згодом було названо "Грiнландiєю". Творення незвичайного світу передбачає наявність ємкого філософського підтексту, поглиблення особистісного підходу до дійсності, насиченість художнього контексту моральними проблемами, багатозначність сюжетної ситуації, поєднання раціонального й аналітичного начал у творчому процесі. Цими чинниками зумовлене звернення О.Гріна до специфічних засобів і прийомів художнього зображення і вираження. І якщо про незвичний грiнівський світ, про специфіку романтичного героя у творах Гріна у літературознавстві вже йшлося, то вивчення поетичного інструментарію "відстороненої" прози письменника тільки розпочинається. Науковці вдавалися до спорадичних спроб аналізу й характеристики поетики Гріна, але сучасна філологічна наука й досі не має системних і узагальнюючих досліджень зазначеної проблеми, чим і зумовлюється актуальність роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалось відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри російської і зарубiжної літератури Таврiйського національного університету ім. В.I.Вернадського в межах програми, зареєстрованої в УкрIНТЕI за № 98Y005637 "Актуальні проблеми історії і теорії російської і зарубiжної літератури".

Метою дослідження є аналіз поетики романтичної прози О.Гріна, а досягнення її передбачає вирішення таких конкретних завдань:

- обґрунтувати необхідність сучасного дослідження поетики О.Гріна на основі еволюції літературно-критичної думки щодо його творчості;

- виявити своєрідність художньо-естетичних засобів відтворення світу в прозі письменника;

- проаналізувати прийоми романтичної ідеалізації як субстанціальний творчий засіб відтворення дійсності;

- позначити межі так званої романтичноi антитетичностi у творчості О.Гріна;

- визначити естетичну функцію мiфопоетичних начал у художньому мисленні письменника;

- дослідити природу символу й особливості символіки у прозі Гріна;

- проаналізувати особливості хронотопу у творах Гріна;

- визначити своєрідність і естетичну роль опозиції "реальне/ умовне" у мистецькій палітрі письменника.

Об'єкт дослідження - романтична проза О.Гріна дореволюційного і післяреволюційного періоду.

Предмет дослідження - художня система письменника в її динаміці і становленні.

Методи дослідження. Специфіка роботи передбачає застосування комплексної методики, основу якої складають системно-структурний (Ю.Тинянов, М.Бахтiн, Ю.Лотман) і типологічний (Д.Лiхачов, С.Аверинцев) підходи до художніх текcтiв. Опорною у роботі є теорія стилю, розроблена філологами-класиками і дослідниками останнього часу (О.Лосєв, Л.Гiнзбург, М.Гей, О.Соколов, В.Ейдінова), суть якої полягає у визначенні структурної природи художнього стилю, що утворює єдність поетики автора і містить у собі домінанту його художнього світосприйняття. Ми спираємось на суттєві для даного дослідження ідеї російських і західноєвропейських філософів (М.Бердяєв, В.Розанов, В.Вернадський, Ф.Ніцше, О.Шпенглер), на роботи із психоаналізу (З.Фрейд, К.Г.Юнг, В.Бехтєрєв), що сприяють розумінню специфічного для Гріна занурення в глибини і таїни людської психіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі по-новому, з позицій сучасних уявлень про літературно-художнiй твiр розглядаються окремі рівні художнього світу Гріна, що дозволяє сприймати поетичний інструментарій його прози не у традиційно-емпіричному руслі, а з урахуванням сучасних теоретико-літературних досягнень, тобто увиразнити самобутність стилю письменника як смiливе поєднання в мистецькому арсеналі прийомів і засобів як відтворюючого, так і перетворюючого типiв творчостi. У ході здійсненого дослідження визначено й систематизовано специфічні для поетики О.Гріна засоби художнього зображення і вираження, що домінують у творчому процесі освоєння життя і його романтичної ідеалізації, зокрема вивчено зміст і естетичні функції міфопоетичного начала, символу, хронотопу тощо.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні нової концепції художньо-поетичної структури грiнівської романтичної прози, в орієнтації на подальше вивчення глибинних шарів поетики письменника.

Практичне значення одержаних результатів визнача-ється можливістю використання матеріалів дисертації в подальшому опануванні особливостей поетики і стилю О.Гріна на тлі розвитку російської літератури першої третини ХХ століття. Основні положення і висновки дослідження можуть використовуватись також при вивченні низки розділів курсу теорії літератури, у процесі вузівського викладання історії російської літератури ХХ ст., у спецкурсах і спецсемiнарах, при написанні курсових і дипломних робіт, у сучасній шкільній практиці.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорю-валась на засіданнях кафедри російської і зарубiжної літератури Таврiйського національного університету ім.В.I.Вернадського. Основні положення роботи викладені у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях "Морской вектор в судьбах России: история, философия, культура. Четвертые Крымские Пушкинские чтения" (Феодосія, 1994), "Русская литература ХХ столетия в контексте мировой культуры" (Алушта, 1997), на щорічних наукових конференціях ТНУ ім.В.I. Вернадського, а також оприлюднені в ході роботи спецсемiнару "Новела О.Гріна 20-х років".

Публікації. Результати дослідження відбито у 4 статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях України, і тезах доповідей.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації 206 сторінок. Список використаних джерел налічує 321 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступi обгрунтовується вибір теми, її актуальність, наукова новизна, визначаються мета і завдання дослідження, охарактеризовано методи, застосовані в роботі, і структура дисертації, визначається її практичне значення.

У першому розділі "Творчість О.Гріна в літературній критиці" висвітлюється ступінь вивченості проблем поетики письменника в літературознавстві й естетиці ХХ століття. У 1910-х рр. минулого століття в літературній критиці переважало негативне ставлення до творчості Гріна. У 1920-х рр. критика спрямована в основному на виявлення ідеологічного еквіваленту прози митця, і такий підхід зберігається в оцінках творчої спадщини письменника аж до 1960-х років. Протягом тривалого часу критика ігнорувала естетичні критерії аналізу, а тому і не зверталась до поетики письменника як такої.

Грінознавство як складова літературознавства починає формуватись у 1960-х рр. У 1969 році виходить монографія В.Ковського "Романтичний світ Олександра Гріна" - перше фундаментальне дослідження творчості письменника, у якому акцентовано питання поетики письменника: стилю, сюжетобудови, композиції, становлення романтичного характеру, категорії фантастичного тощо.

Вагомий внесок у вивчення поетики Гріна вносять у 1970-х рр. В.Харчев, А.Ревякіна, М.Саiдова, Л.Михайлова.

У 1980-х рр. грiнознавство розширює діапазон вивчення поетики письменника-романтика. Спеціальний розділ присвячує проблемам сюжету романів письменника М.Кобзєв у своїй монографії "Роман О.Гріна" (1983). Жанрову природу великої епічної форми Гріна досліджено у дисертації Т.Загвоздкiної (1985). Філософські рівні прози романтика розглядає І.Дунаєвська в монографії "Етико-естетична концепція людини і природи у творчості Гріна"(1988).

Оригінальну концепцію романтизму письменника вибудовує М.Кобзєв у монографіях 1990-х років ("Рання проза Олександра Гріна"(1995), "Новелiстика Олександра Гріна 20-х рокiв" (1996). Значною подією в грiнознавствi став вихід у світ колективної монографії "Олександр Грін: людина і художник" (2000), зверненої до численних проблем поетики письменника. Цією роботою завершується вивчення творчості Гріна у ХХ столітті.

Аналітична думка про творчу спадщину О.Гріна пройшла за 90 років два етапи: перший - від 1910 до 1960 року, другий - від 1960 до 2000 року. На першому етапі вона була літературною критикою, на другому – лiтературною наукою про Гріна.

На другому етапі грiнознавство зробило значний крок уперед у вивченні поетики письменника, але вихід на нові, сучасні рівні осмислення поетичного світу романтика передбачає дослідження і наукове висвітлення таких суттєвих питань, як романтична ідеалізація, художній часопростір, мiфопоетика і символіка О.Гріна тощо.

У другому розділі "Поетична ідеалізація як основний творчий прийом перетворення дійсності" досліджуються іманентні прийоми ідеалізації у творчості О.Гріна.

Романтична ідеалізація як провідна риса творчості Гріна впливає на процеси художньо-естетичного перетворення всіх компонентів реальної дійсності. Грiнівська ідеалізація романтичного героя передбачає пiднесення його до взірця, до рівня вищої досконалості за допомогою очищення життєвого образу від усього, що не відповідає авторському уявленню про духовно прекрасне. Поетична ідеалізація Гріна не абстракція, а таке художньо-естетичне явище, що піддається аналітичному розтину, у внутрішній структурі якого можна виділити три основних компоненти: реалістичність, антитетичнiсть і мiфопоетичнiсть.

Реалістичність виявляеться не тільки у вірогідності деталей, але й у певній типізації романтичних героїв. Це чітко простежується у взаєминах греїчного (від імені “Грей” - утворення О.Гріна) героя з оточуючим його “відстороненим” середовищем. У Гріна середовище і романтичний герой зображуються в нерозривній єдності: дії героя узгодженi з обставинами, інтроспекція детермiнована; життя героя неначе впаяне в це середовище і не мислиться поза ним, а сам він є типовим героєм у типових обставинах. Такого роду типізація іменується романтичною. Своєрiдне поєднання ідеального і реального дозволяє Гріну відтворювати типові характери, що можуть і повинні бути. В основі грiнівської ідеалізації лежить "можливе по імовірності" (Арiстотель), тобто припущення, але таке, що спирається на суще, наявне в самій дійсності. Усе це надає поетичнiй ідеалізації Гріна відчутного реалістичного забарвлення.

Друга складова грiнівськоi ідеалізації - романтична антитетичнiсть. Греїчний герой стає ще більш реальним тому, що поряд із ним завжди знаходиться його духовний антипод – заземлена, своєкорисна людина. Прийом контрасту дозволяє автору увиразнити конфлікт двох світів, унаочнити неминучість сутички між носіями двох несумісних, протилежних психологiй. Згодом протиставлення романтичного героя обивателю доходить до тієї межі, коли воно переростає у зіткнення поетичного і прозаїчного, піднесеного і заземленого.

Антагоніст у Гріна вiдрiзняється від ідеалізованого героя більшою конкретно-історичною вірогідністю, тією ж плотською чуттєвістю, що властива реалістичнiй поетиці. Перемога над сильним і реально зображеним супротивником надає греїчному герою більшої правдивості. Спілкування з Руною розкриває в Друді не тільки недосяжну висоту духа, але й риси живої, реальної людської особистості, яка любить вірші, музику, подорожі, насолоджується красою природи. Поруч зі своїм антиподом грiнівський герой набуває більшої переконливості і художньої правдивості. Саме в цьому плані романтична антитетичнiсть підсилює реалістичність поетичної ідеалізації Гріна, утворюючи певну органічну єдність.

Поетична ідеалізація у Гріна спирається на мiфопоетичну основу. У найбільш повному і закінченому вигляді образ-міф представлений у романі "Блистающий мир". Образ Друда, "людини особливого - окремого від усіх життя", поданий поза побутом і будь-якими значимими уподобаннями. Його світ, у якому підкреслюються ознаки незвичайності, надприродності, - це світ інший, невідомий, утаємничений, що так і залишається до кінця нерозгаданим. Незвичайність Друда відчувають тварини: в його присутності тремтить і виє собака-водолаз, скаженіють коні. Друдові притаманна магічна здібність трансформувати реальність. На його шляху зустрічаються дві жінки – “демон” і “ангел”. В образі Друда поєднуються два принципи створення образу-міфу: втілення символу в матеріалізованому вигляді й архетипічність. Міфологічний образ Літаючої Людини - символ, наділений у романі "своїм власним, так би мовити, цілком незалежним, цілком субстанціальним буттям" (О.Ф.Лосєв). Не виникає жодних сумнівів щодо джерела авторського міфологічного образу - політ Ікара до сонця.

Слід зазначити, що для літератури ХХ століття звернення до міфа не є традиційним. Але надзвичайно важливим є те, що у творах, орієнтованих на міф, знаходить вираження одна з провідних мистецьких тенденцій століття - постановка загальнозначущих, загальнолюдських проблем. Звернення Гріна до міфа підкреслює глибину й обсяг розв'язуваних ним завдань. Міфічні персонажі з більшою наочністю демонструють прагнення письменника до відтворення ідеалізованого героя, сповненого вищої духовної досконалості; міф у цьому випадку постає не просто органічною, але й генетичною часткою поетичної ідеалізації.

Такі структурні компоненти й естетичні завдання поетичної ідеалізації у творчості О.Гріна.

Розділ третій "Міфопоетичність і символічність творчої свідомості Гріна" поглиблює проблему, пов'язану з міфопоетичною основою творчості письменника. Тут же знаходить широке висвітлення і те, як грінівський міф щільно змикається із символічним осмисленням світу.

Романтики ХIХ століття вперше порушили питання про міф як символ вічних принципів, основу будь-якого справжнього мистецтва, звідки і виникло їх прагнення до створення власних образів-міфів. Мистецтво ХХ століття, прагнучи до філософських, художніх і наукових узагальнень, також орієнтується на міф.

Грін не мав будь-якої чіткої концепції міфологічного мистецтва, міфопоетичне мислення було властиве йому завжди. Грінландія - це художня реальність, наділена онтологічним буттям, це неповторний грінівський "міф про світ". Грінландія - це світобудова, створена за аналогією до міфопоетичних будов ХХ століття, у якої є свої просторово-часові параметри, свої закони розвитку, свої ідеї, герої, сюжети і колізії; це гранично узагальнений, романтичний умовний світ ХХ століття, що має символічну природу.

Для творів Гріна як неоміфологічних характерною є орієнтація на традиції древнього міфа, фольклору, світової художньої літератури і мистецтва. У його творчості широко репрезентується загальнолюдська культура: російська і європейська, романтична і реалістична, давня і новітня, література пригодницька і "серйозна", детектив і казка, античність і середньовіччя, Відродження і жива сучасність, тобто минуле і сучасне зливаються, щоб спрямуватись у майбутнє, стати основою нового, сучасного міфа. Міфологізація в даному випадку – спосіб поєднання різних явищ у певну цілісність і встановлення універсального зв’язку між минулим, теперішнім і майбутнім, тимчасовим і вічним, національним і загальнолюдським, емпіричним і символічним. Більш вузький аспект міфологізму Гріна - свідоме використання і переосмислення відповідно до своїх художніх ідей і завдань мотивів і сюжетів, колізій і ситуацій зі світової літератури і фольклору, з античної, біблійної, східнослов'янської міфологій. Міфологізація, таким чином, виступає як художній прийом, що дозволяє внести у повістування глибинну перспективу, повернути освоєне новою стороною, а також як спосіб філософсько-поетичної типізації і символіки. У розділі виявляється генезис міфопоетичних сюжетів і образів у конкретних творах ("Земля и вода", "Жизнь Гнора", "Серый автомобиль"), функції і мета міфологізації в процесі їх створення.

Міфопоетичність художнього мислення Гріна стала надійною опорою для символічного перетворення світу і людини в його творчості. Осмислюючи амплітуду грінівської символіки, можна дійти висновку, що художня свідомість письменника не визнає жодних обмежень у цьому аспекті поетики. Із наполегливою інтенціональністю і переконливістю Грін перетворює в символи будь-які явища дійсності. При цьому грінівський символ зберігає необхідну конкретику, певну архетиповість і високий ступінь узагальненості.

У реферованій дисертації зроблено спробу дослідити особливості грінівського способу створення художніх образів-символів на прикладі маловивченого роману письменника "Джесси и Моргиана" (1929).

Відкрита символіка центральних образів роману стала чи не основною причиною тривалого нерозуміння цього твору, а відтак, і хибного його потрактування (В.Россельс, В.Ковський та інш.).

У цьому романі об'єктом втілення у символ стає жінка.

Грін був одним з тих митців, які обожнювали жінку, вбачали у ній джерело краси і добра. Жінка як символ прекрасного з'явилась у творах Гріна не відразу: у роботі поетапно простежується процес формування у прозі Гріна жіночого романтичного образу як символу краси, а наслідки цього процесу конкретизовано на прикладі образу головної героїні роману "Джесси и Моргиана" - Джесі Тренган.

Джесі Тренган - багатопланово розроблений романтичний характер, наділений неповторними людськими якостями. Він втілює безсумнівну "автономно-споглядальну цінність" (О.Лосєв) і водночас широку узагальненість. Естетична категорія прекрасного визначає психофізичний вигляд героїні: вона прекрасна не тільки зовні - вона прекрасна своїми думками, вчинками, оцінками, поглядами; вона прекрасна у своїй полум'яній вірі в те, що одужає без допомоги лікарів, і це, власне, відбувається, як у казці; вона прекрасна навіть у розпачі, коли дізнається про злочин сестри. Ідея прекрасного ототожнюється в даному випадку з художнім образом. Тільки в символі, як відомо, нерозривність ідеї й одиничного, конкретного досягає такої єдності. Образ Джесі стає абсолютним втіленням краси, що в поетиці Гріна є вічною супутницею добра.

Протилежним символом - символом потворного - постає в романі образ Моргіани. Щоправда, у цьому образі узагальнюючий елемент помітно переважає над особистісним. Тут Грін йде шляхом романтичної генералізації характеру, а тому концентрує в образі Моргіани лише одну якість - зло, що здіймається до рівня світового зла, яке, за авторським відліком часу, бере початок ще в доісторичному Карфагені. Письменник узагальнив і втілив у Моргіані все неприйнятне для нього у своєкорисливій дійсності - звідси незвичайна інтенсивність цього образу-символу. Для такого образу цілком застосовне поняття “образ типологічний” (А.Гулига). У ньому переважає такий тип зображення, який називають контурним, і хоча такий тип більш схематичний, ніж типовий, проте більш місткий, відрізняється “згущеністю”, узагальненістю, виразно виявляє свою генотипну причетність до символу.

Символічність образів Джесі і Моргіани підсилюється досить відчутним у них міфологічним підґрунтям: вони глибоко закорінені у фольклорну традицію (Василиса Прекрасна та Баба Яга).

Символізація як невід`ємна властивість творчої свідомості Гріна реалізується на всіх рівнях естетичного перетворення світу: вона випливає із самої специфіки його романтизму і служить ефективним засобом перетворення дійсності, художнього втілення авторської концепції людини і буття.

У четвертому розділі "Художній простір і час у прозі Гріна" досліджуються просторово-часові координати творчості письменника.

Герої Гріна живуть в умовному, неіснуючому просторі, необхідному автору для того, щоб не обмежувати сприйняття читача конкретно-історичними і локально-побутовими асоціаціями. У цьому аспекті особливо показовим є роман "Золотая цепь" (1925), де простір має багатовимірний характер у межах відомої просторової тріади (верх - низ - горизонталь). Спочатку Грін малює картину, що відповідає архаїчному хаосу. Символами первинності є вода з її безструктурністю, темрява ночі, вітер, що "скрипів і вив, розгойдуючи судно". Потім подіям дано поштовх: на бригу з'являються двоє незнайомців і пропонують юному героєві здійснити подорож... Після цього простір у романі починає упорядковуватись на різних рівнях: палац Ганувера - простір багатства; сигнальний пустир - простір злиднів. Усередині палацу простір перетворюється, як у казці, стає непередбачуваним, невловимим, чарівним. Нерідко для характеристики незвичайного простору Грін використовує символи кола і замкнутості: кругла зала бібліотеки, кругла кімната, де зберігається золотий ланцюг; півколом висувається ліфт для їжі; блукаючи, Санді Пруель виходить на "широку площадку з замкненими навколо дверима"; декілька разів він зауважує, що "зовсім закрутився".

Змальовуючи незвичайне, Грін використовує символи кордонів і різних переходів: автор обладнав палац Ганувера безліччю сходів, аби унаочнити заплутаність його коридорів, натякаючи водночас і на складності взаємин між його мешканцями.

У світовому мистецтві вікно як символ, як деталь інтер`єра має різні значення. Гріну ближчим за інші виявився образ вікна - ока будинку, виходу на волю. Невипадково моторошний Ксаверій (автомат) сидить спиною до вікна. Для Санді вікно - спосіб з'ясування своєї заплутаної історії. Прокидаючись, Санді бачить (тут очевидною є сильна романтична традиція) перед собою "величезне місячне вікно". Грін зберігає міфопоетичну концепцію простору, наповнюючи її іноді особливим змістом, використовуючи сакральні місця. До символіки горизонталі Грін майже не звертається, а "велика вертикаль" подається в романі широко: верх, середина, низ. Вибудовує Грін і "велику вертикаль" людських відносин, аж до портретного описання дійових осіб: в описанні позитивних героїв переважає "верх" (очі і волосся), негативних - "низ" (шия, рот, ніс, вуха). Позитивні герої - високі на зріст і стрункі; негативні - невисокі, повної статури.

У романі докладно розроблено аспект співвідношень між простором і образом: у якомусь просторі герой почувається як чужий, в іншому - як свій; до якогось простору його тягне, з якогось він намагається вирватись. Сакральний простір, з яким раз у раз зустрічається головний герой роману Санді Пруель, поглиблює його особистісну характеристику, прискорює протікання романної дії, сприяє нагнітанню необхідної для пригодницького жанру інтриги.

Символіка простору у Гріна допомагає глибше усвідомити естетичний зміст художнього контексту, відчути активну роль простору в організації дії і в розкритті характерів персонажів.

Майстерність Гріна виявляється і в організації художнього часу романтичних творів. Розвиток уявлень про час – одне з найбільш значних досягнень нової літератури. Література більшою мірою, ніж будь-яке інше мистецтво, стає мистецтвом часу: час – її об’єкт, суб’єкт і спосіб зображення.

Кожен письменник по-своєму користується часом як художнім засобом .У Гріна надзвичайно багата палітра часової організації художнього матеріалу. Його романи особливо наочно демонструють весь спектр роботи автора з часом як естетичною категорією.

У романі "Золотая цепь" час постає в неповторних проявах. Показовою є тривалість дії - дванадцять годин. Це найкоротший фабульний час у романах Гріна. Але і за умов зазначеної обмеженості і швидкоплинності художній час здійснює стрімку еволюцію: від первісного, позаісторичного хаосу до стрункої символічної упорядкованості. Багатомірно подається мінімальний часовий цикл - доба, в якому реалізуються міфопоетичні уявлення про частини доби: ранок асоціюється з народженням, світлом, початком нового; ніч - із пітьмою, часом злих сил. Паралельно день у Гріна може переломлюватись крізь призму романтичної естетики, а тому зовсім виключатись з художньої тканини твору. Частково така трансформація зачіпає вечір і ніч. Особливо значимими у Гріна є граничні і центральні моменти часу (схід, захід сонця, північ тощо). З вичерпною повнотою використовує письменник символіку півночі як сакрального часу, сповнюючи її ємким естетичним змістом.

У романі "Золотая цепь" представлені річний, віковий і історичний часові цикли. Хоча події протікають у стислих часових межах, у романі однак відчутні прикмети річного циклу: осінь - символ вгасання, зневіри, туги; весна - символ життя, радості, любові. Перехід осені у весну в межах доби - свідчення очевидної сакральності романного часу.

У віковому циклі у Гріна збереглися архаїчні уявлення, де дитинство і юність асоціюються з ранком, весною; зрілість - з літом, ранньою осінню; старість - із повечір`ям чи навіть із ніччю, а в річному циклі - з пізньою осінню і зимою.

Художній час роману замкнений у собі, не має зв'язку з історичним часом, хоча автор і намагається прив`язати фантастичну історію до реальності, вводячи в епілог численні деталі реального життя, вказуючи точні дати.

Оскільки час у романі "Золотая цепь" незвичайний, він позначений невластивими реальному часу рисами: час у романі то стискається, то розтягується, протікає повільно і швидко. Швидкий плин часу у Гріна має позитивну семантику, а повільний - негативну, йому притаманна і така прикмета сакрального часу, як дискретність. Герої втрачають зв’язок із часом уві сні, під час хвороби, втрати свідомості, у мріях тощо. В архаїчних уявленнях сон символізував небуття. У Гріна ця традиція зберігається і по-своєму збагачується.

Поряд з архаїчною в романі наявна і романтична символіка. Особливо очевидною вона є в добовому часовому циклі, де, всупереч традиційній концепції, ніч акумулює позитивну семантику, а день - негативну. Вночі відбуваються всі основні події, ніч - це час загадкових героїв і сильних пристрастей. Всі значні для Санді Пруеля події відбуваються вночі.

Художній час у романі Гріна "Золотая цепь", таким чином, має багатовимірний характер. Письменник спирається на ємкий шар символічних уявлень про час, осмислення якого сприяє більш глибокому розумінню сюжетно-композиційної структури твору.

Символіка роману являє собою складний сплав міфопоетичної, романтичної й авторської символіки. Художній простір і час у поетиці Гріна є засобами створення романтично “відстороненого” образу світу і специфічними прийомами підсилення виразності персонажів і подій, через особливий художній часопростір автор намагається переломити і осмислити складні проблеми сучасності.

Розділ п'ятий "Умовне і реальне у творчості Гріна" присвячений проблемі співвідношення реальності і вимислу в прозі письменника. У Гріна є такі твори, де реальне і романтичне вступають у безпосередню взаємодію. У мистецтві, вважали романтики, неодмінно поєднуються реальне й ідеальне, або, як у художній практиці Гріна, реальне й умовне.

Творче зростання письменника демонструє дедалі активніше вторгнення вимислу у світ дійсності, його романтичні персонажі живляться енергією реальності і виступають іноді як уособлення реальності.

Особливу роль у зближенні двох світів - реального й умовного - відіграє у Гріна принцип феєричності. Письменник звертається до нього, щоб створити ефект чуда, що проектується на внутрішній світ героя. Феєричність пронизує всю пізню творчість Гріна і є найважливішою передумовою злиття умовного і реального. Принцип поєднання вимислу з дійсністю особливо органічно і наочно втілюється у Гріна в таких реалістично-романтичних творах, як "Крысолов" (1924), "Серый автомобиль" (1925), Фанданго" (1927). Реалістичність описів, система достовірних деталей виключає момент недовіри до незвичайного, умовного. У створенні необхідного настрою важливу роль відіграють у Гріна психологічні етюди. Сюжет розвивається як серія таємниць, що зв'язують події в єдине ціле і руйнують межу між вигаданим і реальним, умовним і дійсним.

Злиття вимислу з дійсністю в "Сером автомобиле" дозволяє Гріну довести ідею відчуження людини у своєкорисливому світі до логічного завершення. У новелі "Фанданго" найбільш ефективно втілюється поетичний принцип багаторазового переплетення реального світу з вимислом, а також прийом розгортання сюжету як серії чудовних (феєричних) перетворень. Обидва плани набувають тут такої сили впливу і такої естетичної повноти, яких не досягали в інших творах письменника.

Перші п'ять глав новели зображують убогий побут Петрограду 1921 року, внутрішній світ людини, що стійко переносить негоди життя і мріє про прекрасне. Ця мрія персоніфікується в появі екзотичних іспанців. Вторгнення прекрасного в голодний побут людей було настільки приголомшуючим, що викликало потрясіння і здавалося міражем. У новелі стикаються дві позиції: статистика Єршова, особистості гранично емпіричної, що відкидає красу, і головного героя, що очікує від життя незмірно більшого. Прагнення Гріна зруйнувати "здоровий глузд" обивателя було корисним і прогресивним. У новелі поєднується кілька тенденцій: реалістичне зображення, романтичний відліт у мрію, занурення в утаємничені психологічні глибини особистості, прагнення до кодування сюжетної розв'язки.

Відтворюючи реальну дійсність у “відстороненій” формі, Грін не розчиняє її в лоні абстрактної символіки, не поринає у безпредметну гру уяви, а торкається актуальних філософсько-естетичних проблем, виражає свій погляд на процеси сучасного йому життя.

Реальне в органічному поєднанні з умовним стає невід'ємною естетичною категорією у творчості письменника 20-х років. Грінівський спосіб поетичного бачення і сприйняття дійсності свідчив про самобутнє обдарування письменника-романтика, про його прагнення осягнути безкінечну складність світу й людини.

ВИСНОВКИ

Творчу спадщину О.Гріна літературознавством вивчено у багатьох аспектах, але значущі особливості поетики письменника залишаються все ще недослідженими.

Основним художнім прийомом Гріна є романтична ідеалізація. Конкретний аналіз творів дозволив дійти висновку, що грінівська ідеалізація греїчного героя припускає піднесення до взірця, до вищої досконалості за допомогою очищення життєвого образу від усього, що не відповідає авторським уявленням про прекрасне і духовно досконале. Але поетична ідеалізація - не абстракція: в її внутрішній структурі можна вичленити три основних компоненти: реалістичність, антитетичність і міфопоетичність. Реалістичність виявляється не тільки у вірогідності деталей, але й у певній типізації романтичних образів, близькій до реалістичної. Антитетичність полягає в акцентованому зіставленні несумісних людських характерів. Вона поширюється також і на текстові рівні творів Гріна, проникає всю художню структуру його прози, стає невід'ємною складовою романтичної ідеалізації.

Романтична ідеалізація Гріна спирається на міфопоетичну основу. Вміння витончено втілювати естетичні ідеї в живу плоть образів приводить Гріна до створення численних образів-міфів, що не поривають зв'язків з реальною дійсністю.

У тісному взаємозв’язку з міфопоетичністю знаходиться у Гріна і символічне осмислення буття. Грінівський символ має всі якості, властиві символу як такому: високий ступінь уза-гальненості, певна одиничність, необхідна міра архетиповості.

Символікою просякнуті у Гріна художній простір і час. Показовий у цьому плані роман "Золотая цепь". Герої Гріна діють в умовному просторі, тобто незвичайному, сакральному. Це необхідно автору, щоб не обмежувати читацьке сприйняття конкретно-історичними і локально-побутовими асоціаціями. Відтворенню сакрального простору сприяло використання таких символічних уявлень, як заплутаність, рухливість меж, членування і поєднання простору, рух по колу тощо. Особливо ефективно Грін використовує символіку "великої вертикалі", роблячи проекцію її на людський "мікрокосмос". Символіка простору у Гріна допомагає глибше зрозуміти активну участь простору як в організації дії твору, так і в розкритті характерів персонажів.

Художній час у "Золотой цепи" має всі ознаки сакрального: він може стискатись і розтягуватись, швидко минати і уповільнювати хід; минуле, сьогодення і майбутнє можуть змішуватись; герой може "подорожувати" у часі. Письменник спирається на символіку всіх часових циклів: добового, річного, вікового, історичного. Часу в його творах властива і така риса сакрального часу, як дискретність; особливу значимість мають у Гріна граничні і центральні моменти часу.

Простір і час як естетичні категорії є у Гріна засобом осмислення складних проблем сучасності і ефективним способом створення романтичного образу світу.

У романтизмі Гріна відбувається органічне злиття вимислу і реальності. Основну роль у цьому процесі відіграє принцип феєричності. Феєричність пронизує всю пізню творчість письменника. Поєднання вимислу з дійсністю унаочнюється в таких реалістично-романтичних творах Гріна, як "Крысолов", "Серый автомобиль", "Фанданго". Реалістичність описів, система достовірних деталей, правдивість художніх образів виключають момент недовіри до незвичайного й умовного у прозі Гріна. Умовне, тісно поєднане з реальним, стає невід'ємною естетичною категорією у творчості письменника 20-х років.

Запропоновані в дисертації параметри дослідження художнього світу творів Гріна відкривають нові, ще невивчені грані його поетики. Зведені у єдиний корпус, вони демонструють могутній художньо-естетичний потенціал зображальних засобів, що криється у прозі письменника. Поетична ідеалізація, категорія реалістичності, романтична міфологізація, символіка простору і часу, художня реалізація опозиції “умовне/реальне” тощо - усе це свідчить про безсумнівне новаторство романтичної прози Гріна, про те, що перед нами незвичайне мистецьке явище, яке не має аналогу у світовій літературі. Це романтизм, але романтизм нового типу, породжений на зломі двох історичних епох, зумовлений культурно-естетичною динамікою відповідної доби, провідними тенденціями суспільного життя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мазин А.Н. Символика пространства в романе А.С.Грина "Золотая цепь" // Наукові записки Харківського державгого педагогічного університету ім Г.С.Сковороди. - Серія літературознавство. - 1999. - Випуск 3 (24). - С. 190-203 (0,7 др.арк.).

2. Мазин А.Н. Женщина как символ красоты в романах А.Грина // Вопросы русской литературы. - 1999. - Выпуск 4 (61). - С.106-126 (0,7 др.арк.).

3. Мазин А.Н. Притчевая компонентность романтической прозы А.Грина // Вопросы русской литературы. - 2000. - Выпуск 6 (63). - С.54-65 (0,7 др.арк.).

4. Мазин А.Н. Миф как генетический источник гриновской идеализации // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 17. - С.176-180 (0,6 др.арк.).

5. Мазин А., Кобзев Н.А. Стихия моря в прозе А.Грина // Морской вектор в судьбах России: история, философия, культура. IY Кримские Пушкинские чтения. Материалы. Феодосия, 12-17 сентября 1994 года. - Симферополь, 1994. - С.101-102 (0,2 др.арк.).

АНОТАЦІЯ

Мазін А.М. Поетика романтичної прози Олександра Гріна. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за фахом 10.01.02 - російська література. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2002.

У дисертації вперше досліджується поетика романтичної прози О.Гріна. У літературознавстві і критиці цій проблемі, як правило, приділялась незначна увага, домінував стандартний підхід до її вирішення. У дисертації зроблено спробу осягнути такі складні творчі категорії, як поетична ідеалізація, міфопоетичність і символіка прози письменника, категорія хронотопу, умовне і реальне в його романтичній системі. Вперше запропоновано інтерпретацію художньої сутності грінівської ідеалізації як основного творчого принципу автора.

Всю прозу Гріна просякнуто міфопоетичними ознаками, що активно взаємодіють із символічним осмисленням буття. Символікою пронизані художній простір і час у творах О.Гріна. Хронотоп поглиблює особистісну характеристику образів, сприяє створенню романтично “відстороненого” світу, посиленню виразності конфлікту, персонажів і подій. У романтизмі Гріна відбувається органічне поєднання вимислу з реальністю. Основну роль у цьому процесі відіграє принцип феєричності. Особливо відчутний він у таких реалістично-романтичних новелах, як "Крысолов", "Серый автомобиль", "Фанданго". Система достовірних деталей, правдивість художніх образів виключає момент недовіри до незвичайного й умовного у прозі письменника.

Позначені параметри дослідження художнього світу творів Гріна відкривають нові, ще невивчені грані його поетики, засвідчують могутній художньо-естетичний потенціал зображальних засобів російського романтика.

Ключові слова: поетика, ідеалізація, антитетичність, міфологізація, символіка, хронотоп, сакральність, умовність, романтизм.

АННОТАЦИЯ

Мазин А.Н. Поэтика романтической прозы Александра Грина. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2002.

В диссертации впервые исследуется поэтика романтической прозы Грина. До 60-х годов ХХ века поэтика романтика почти не интересовала литературную критику, которая ориентировалась исключительно на выявление идеологического эквивалента его творчества. Во второй половине века критики и ученые ограничиваются стандартным подходом к художественной системе писателя. В статьях и книгах о Грине освещаются особенности "Гринландии" как синтетической модели мира, становление и эволюция романтического героя, тематическое своеобразие и философские основы его прозы; редко затрагиваются проблемы сюжета и композиции. Что касается иных проблем поэтики, связанных с современными представлениями о внутреннем мире художественного произведения, то они оставались вне исследовательского внимания.

В диссертации сделан акцент на таких сложных творческих категориях, как поэтическая идеализация, мифопоэтичность и символичность прозы писателя, категория художественного пространства и времени, условное и явное в его романтической системе.

Впервые предлагается интерпретация художественной сущности поэтической идеализации писателя. Она предполагает возведение к образцу, к высшему совершенству посредством очищения жизненного образа от всего, что не соответствует авторским представлениям о духовно прекрасном. Но поэтическая идеализация Грина - это не абстрактный феномен, а такое эстетическое явление, которое подлежит аналитическому разъятию. В этом аспекте в ее структуре можно вычленить три основных компонента: реалистичность, оксюморонность и мифопоэтичность. Реалистичность состоит не только в достоверности деталей, но и в известной типизации романтических образов, близкой к реалистической; оксюморонность - в акцентированном сопоставлении несовместимых характеров, она распространяется и на все текстовые уровни прозы автора - от словосочетаний до ведущих мотивно-тематических антиномий; мифопоэтичность - в умении писателя облекать отвлеченные идеи в живую плоть художественного образа, часто тесно связанного с мифопоэтической традицией (Друд - Икар) или нацеленного на сотворение собственно авторских образов-мифов (Фрези Грант). Мифопоэтическое начало пронизывает всю прозу Грина и смыкается с символическим осмыслением бытия.

Символикой пронизаны гриновское художественное пространство и время. Сакральное пространство, с которым то и дело сталкивается главный герой романа "Золотая цепь" Санди Пруэль, углубляет его личностную характеристику. Художественное время, представленное в романе в различных циклах и ипостасях, ускоряет протекание действия, способствует нагнетанию интриги. Хронотоп служит Грину средством создания романтически остраненного образа мира и специфическим приемом усиления выразительности конфликта, персонажей и событий.

В романтизме писателя происходит органичное слияние вымысла с реальностью. Основную роль в этом процессе играет принцип фееричности. Особенно ощутим он в таких реалистически-романтических новеллах, как "Крысолов", "Серый автомобиль", "Фанданго". Система достоверных деталей, правдивость художественных образов снимает всякое недоверие к необычному и условному в творчестве Грина.

Обозначенные параметры исследования художественного мира Грина открывают новые, еще неизученные грани его поэтики, указывают на огромный художественно-эстетический потенциал изобразительных средств, таящийся в прозе писателя.

Романтизм Грина - это романтизм нового типа, рожденный на сломе двух исторических эпох, обусловленный ведущими тенденциями социального бытия и культурно-эстетическими веяниями своего времени.

Ключевые слова: поэтика, идеализация, антитетичность, мифологизация, символика, хронотоп, сакральность, условность, романтизм.

SUMMARY

Mazin A.N. Poetics of Alexander Grin’s romantic prose. – Manuscript.

The thesis submitted for a degree of a candidate of philology in speciality 10.01.02 – Russian Literature. – Dnepropetrovsky National university, Dnepropetrovsk, 2002.

The thesis is the first attempt to investigate poetics of A.Grin’s romantic prose on a large scale. As a rule, in literary science and criticism allention to, more over the standard approach to