ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.C.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

МАЛЬЦЕВА КАТЕРИНА СЕРГІЇВНА

УДК 316.72 : [316.772.2 + 165.242.2]

МІЖКУЛЬТУРНІ НЕПОРОЗУМІННЯ

І ПРОБЛЕМА

МІЖКУЛЬТУРНОГО ПЕРЕКЛАДУ

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному Університеті ”Києво-Могилянська Академія”, на кафедрі культурології.

Науковий керівник доктор філософських наук, член-кореспондент НАН України

ПОПОВИЧ МИРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, директор

Офіційні опоненти доктор філософських наук, професор

КРИМСЬКИЙ СЕРГІЙ БОРИСОВИЧ,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат філософських наук

КЛЄПІКОВ АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ,

“Підтримка НУО та розвитку ресурсів

у галузі попередження ВІЛ/СНІД в Україні”,

директор проекту

Провідна установа Центр гуманітарної освіти НАН України,

кафедра філософії науки та культyрології, м. Київ

Захист відбудеться 20 вересня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, кім. 318

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 5 липня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з важливих рис нашого часу є зростання числа людей, які – іноді впродовж усього життя – знаходяться у контакті із культурами, відмінними від їх рідної культури. Люди типово зіштовхуються із складностями, коли змінюють звичне культурне середовище. Вивчення крос-культурної комунікації та її проблемних областей є на даний момент надзвичайно перспективним напрямком досліджень. Глобалізаційні тенденції, чий ідейний фундамент полягає у виробленні абсолютною більшістю людей на Землі спільного розуміння основних принципів життєустрою, сприяють розумінню комунікації між різними культурними системами як істотного елемента картини сучасного світу. Пов’язані з явищем глобалізації процеси передбачають часті регулярні контакти у різних сферах між представниками різних культур. В цілому, міжкультурні зустрічі перестали носити характер елітарності. Крос-культурні контакти стають частішими, більш тривалими, і в їх контексті здійcнюється практична діяльність. Така ситуація вимагає вирішення поставлених практичних завдань та питань культурної адаптації одночасно, що не завжди може легко здійснюватись. Міжкультурна компетентність, в свою чергу, сприяє виробленню практичних навичок спілкування із представниками інших культур, дозволяє мінімізувати можливість ображання почуттів представників інших культур та максимізувати співробітництво та взаєморозуміння.

Проблема культурологічних лакун та розробка проблематики крос-культурної комунікації є зараз насправді однією з актуальних академічних задач у багатьох університетах, оскільки взаємодія між різними культурними регіонами входить у спектр глобальних проблем сучасності. В контексті входження України до складу світових організацій, а, значить, і в орбіти різних культур, важливо звертати увагу на якісну сторону міжкультурних процесів і комунікативну відкритість, а також враховувати основні складності, що їх може принести інтенсивний міжкультурний контакт.

Вивчення механізмів сприйняття інокультурного тексту та факторів, здатних продукувати “лакуни”, забезпечує дослідника необхідною інформацією стосовно якісно важливих аспектів існування та функціонування культурних систем, в першу чергу, – організації їх комунікативних каналів, специфіки нормативної сфери, соціально схвалюваних стандартів і т.п., що має важливе значення для розуміння та прогнозування шляхів розгортання комунікативної ситуації. Проблема можливості перекладу є дуже вагомою, оскільки вона охоплює значне коло питань, зокрема питання про цілісність та єдність людської свідомості. На жаль, рівень дослідженості проблематики крос-культурної комунікації у вітчизняній науці не є достатнім у співвідношенні із її науковою перспективністю і не відповідає сучасному світовому рівню, що робить дану тему досліджень актуальною не тільки у практичному, але й у теоретичному ракурсі.

Ступінь наукової дослідженості проблематики. Більшість останніх розробок, що стосуються комунікативних ускладнень між представниками різних культур, належать американським та західно-європейським дослідникам (Г.Хофстед, У. Гудікунст, Г.Тріандіс, Е. Холл, С.Кітаяма, С.Кім, Г.Маркус, Р.Нісбетт та ін.) і базуються на аналізі культурних систем за чотирма основними параметрами (владна дистанція, уникнення ситуацій непевності, індивідуалізм vs. колективізм, маскулінність vs. фемінінність) та встановленні кореляцій між ними та певними культурними проявами. В рамках цього підходу було сформульовано різні культурні “симптоми” і пояснено внутрішні взаємозв’язки у культурній системі. Протягом 1980-х років вісь колективістичних/індивідуалістичних тенденцій вважалася генеральною в описі властивостей культурної системи; її вплив на суспільства досконально вивчався. Останнім часом існують сумніви щодо валідності співвіднесень колективістичних тенденцій із фемінінністю, а індивідуалістичних – з маскулінністю; натомість у деяких роботах представлено аргументацію на користь зворотньої закономірності. Вказане протиріччя досліджується в аспекті динаміки східних колективістичних культур. Таким чином, теоретичний напрямок досліджень в сфері крос-культурної комунікації є активним і успішно розвивається; на теперішній момент у західній крос-культурній психології існує вироблена схема і стандарти крос-культурного дослідження, які довели свою ефективність на практиці в ході значної кількості практичних проектів дослідження культури та міжкультурних розбіжностей. Методологічний бік вивчення даної проблематики широко обговорюється, створюються нові методики вивчення різних культурних систем. Недоліком даного підходу є вузькоспеціалізована направленість та суто прикладний характер досліджень, а також відсутність пояснення зроблених спостережень і узагальнюючих теоретичних висновків, від якої страждають одержані результати; тим часом, саме пояснення є важливими для розуміння та поглиблення антропологічних категорій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація “Міжкультурні непорозумінння і проблема міжкультурного перекладу” спирається на теорію моделей культури; дисертацію виконано в межах планової теми кафедри культурології НаУКМА “Моделі світу у цивілізаційному розвитку людства”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виділення чинників, здатних спричиняти утруднення у ході комунікації між різними культурами. Поставлена мета вимагає розв’язання у дисертаційному дослідженні наступних завдань. Для відображення причин, що зумовлюють ускладнення під час культурних контактів, необхідно:

по-перше, визначити внутрішньокультурні чинники, що впливають на перебіг комунікативної ситуації та здатні її утруднити; зокрема ті їх прояви, що мають стабільний та систематичний характер у культурах, які вступають у комунікацію;

по-друге, виділити поведінкові блоки, на яких робиться акцент в комунікативних стилях різних культур і які мають важливе значення для організації комунікативних процесів в межах даних культурних систем (зокрема у взаєминах між представниками різних вікових чи статевих груп, між індивідами, що мають різні соціальні статуси тощо);

по-третє, визначити співвідношення особливостей етосу культури із основними цінностями, що їх поділяють представники даної культурної спільноти;

далі, розкрити лінгвістичний аспект процесу виникнення утруднень, зокрема метафоричних структур мовлення, що мають відношення до образного мислення та світоглядних засад представників даної культурної спільноти;

зрештою, охарактеризувати проблеми перекладу, пов’язані із дистанцією між культурами.

Об’єкт дослідження: властиві конкретній культурній системі алгоритми поведінки у комунікативних ситуаціях (комунікативні моделі культури).

Предмет дослідження: відображення у поведінці представників різних культур специфічних ментальних структур, що оформлюють відносини по типу ми/вони та зумовлюють виконання специфічних культурних сценаріїв (стандарти, ролі, статуси та решта конвенціональностей культурного унiверсуму).

Методи дослідження включають аналіз та синтез, спираються на порівняльний підхід та принцип системності. Встановлення специфіки комунікативних стратегій культур різних типів та виявлення можливих причин появи міжкультурних лакун здійснюється у даному дослідженні шляхом аналізу динаміки комунікативного акту представників різних культур (на прикладі американської, англійської, італійської, німецької, французької, шведської, японської мовних стратегій), а також зіставлення загальної представленості та вираженості в конкретній культурній системі таких показників, як колективістичні/індивідуалістичні тенденції, індекс маскулінності/фемінінності, високий/низький рівень контекстовживання у комунікації, велика/мала владна дистанція тощо. Для написання дисертації залучалися статистичні дані та матеріали зарубіжних джерел у галузях крос-культурної психології та організаційної антропології з метою підвищення точності висновків дослідження, в центрі якого знаходиться крос-культурна взаємодія.

Наукова новизна одержаних результатів. В ході роботи було досягнуто результатів, які містяться у наступних положеннях і можуть бути винесені на захист:

- Комунікативні стратегії різних культур формуються у співвідношенні до поведінкових норм даної культури і у відповідності до припустимої і бажаної комунікативної поведінки всередині культури.

- Комунікативні канали культури відображають її пріоритети у ціннісній ієрархії, що можуть суттєво відрізнятися в різних культурах і спричиняти проблеми у порозумінні між представниками різних культур.

- Несумірності між комунікативними сценаріями різних культур не вичерпуються лінгвістичною та поведінковою сферами і стосуються розбіжностей у культурному досвіді різних культурних спільнот, що впливає на структуру та конфігурацію систем комунікативних установок, властивих даним спільнотам.

- Культура характеризує творчий світ людини в різних моделях, сценаріях, текстах, стратегіях, національних витворах. Ці витвори набувають репрезентації на колективному та індивідуальному рівнях. Відповідно складаються певні евро-ритми крос-культурної поведінки в комунікативних ситуаціях.

- Властиві культурній спільноті режим комунікативного часу, зокрема в його особистісних репрезентаціях (частотність та тривалість пауз, швидкість та інтенсивність інформаційного потоку, (а)симетричність обміну репліками, поширеність питальних речень, припустимість перебивання одного співбесідника іншим, (не)обов’язковість вербальних реакцій, односкладних чи розгорнутих відповідей) та використання простору в ході комунікації (розмір відстані між учасниками комунікації, можливість його змінювання), принципи організації інформації та роботи з нею в культурній системі є культурно-зумовленими і здатні впливати на розуміння повідомлення у ситуації міжкультурного спілкування.

- Комунікативні провалля між культурами можуть бути усунені шляхом введення штучних процедур (підвищення міжкультурної компетентності комунікантів; стимулювання їх крос-культурної сензитивності шляхом орієнтування та інструктажу (інформованості про типові для іншої культури реакції та ситуації, а також відповідні практичні рекомендації); практичного навчання потенційних контактерів в ході загальнокультурних та культурно-специфічних тренінгів).

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється безпосереднім вивченням поведінкових структур комунікантів. По-перше, важливе значення має розуміння значущості окремих компонентів комунікативної поведінки та суті задач, що вирішуються в рамках моделювання контакту із представниками іншої культурної групи (зокрема тих, що вирішуються в процесі культурної адаптації тощо). По-друге, усвідомлення реального призначення стратегії зближення та поглиблення міжособистісних контактів між представниками різних етнокультурних груп як соціальної політики, спрямованої на ситуативну редукцію соціального напруження, яка тим не менш не здатна привести до більшої “акуратності” подальшого процесу стереотипізації чи його відміни.

Практична цінність досліджень у галузі взаємин між різними культурами витікає з їх зв’язку із процесом міжнародних відносин. Результати вивчення специфіки етноконтактних ситуацій можуть бути застосовані в діяльності організацій, що займаються вивченням міжетнічних стосунків, психологічним консультуванням, працюють у сфері дипломатії, освіти, культурного обміну, бізнесу (досвід транснаціональних корпорацій) тощо. Висновки та елементи фактажу даного дослідження можуть використовуватись також в рамках розробки програми навчальних курсів з філософії культури та комунікативної філософії.

Апробація результатів дисертації. Результати та матеріали дослідження доповідалися на засіданнях кафедри культурології НаУКМА і в рамках щорічної конференції “Дні науки НаУКМА” у доповідях “Кордони міжкультурного розуміння” (2000, січень) та “Комунікативна норма в культурі: мовні стилі чоловіків та жінок” (2002, січень).

Публікації. Зміст основних положень, головні ідеї та результати дослідження викладено у чотирьох публікаціях у спеціалізованих фахових виданнях та тезах доповідей на наукових конференціях в рамках секції з культурологічної проблематики.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається з вступної частини, огляду джерел, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг тексту дисертації складає 172 сторінки, з яких 156 сторінок – основного тексту. Список використаної літератури включає 144 найменування вітчизняних і 137 найменувань зарубіжних друкованих видань англійською, німецькою та французькою мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність та важливість розгляду даної проблематики, розкрито мету і головні дослідницькі завдання, описано методологічні засади дослідження, вказано на наукову новизну і практичну значущість результатів роботи.

У розділі “Джерела пропонується огляд робіт Г. Хофстеда, Е. Холла, У. Гудікунста, М. Хьюстона, В. Волкана, Е. Монтегю, Е. Сепіра, А. Вєжбіцької, а також матеріали семінару “Тренінг та консультування у питаннях культурної обізнаності” (Лондон, 2000); повний список праць, на які авторка спиралася під час написання роботи, міститься у “Списку використаних джерел” в кінці тексту.

У першому розділі “Огляд літератури” подається панорама проблематики крос-культурних контактів у її співвідношенні із проблемами міжкультурного перекладу та розуміння смислу повідомлення. Вступний підрозділ (§1 “Передумови вивчення міжкультурних контактів”) пояснює основні складності досліджень у сфері взаємодії та взаємного сприйняття між культурами і формулює проблемну ситуацію для даного дослідження.

У другому підрозділі “Стан розробленості проблематики” (§2) подається розгляд теорій, що розглядають лінгвістичний вимір культури. У пункті 2.1. “Теорії перекладу” розміщено аналіз існуючих напрямків у вирішенні проблеми визначення та трансляції культурних “реалій” та явища “безеквівалентної лексики” на прикладі підходів Л.Н.Соболєва, Г.В.Чернова, М.П.Алексєєва, А.В.Федорова, Я.І.Рецкера, І.Келлера, А.Є.Супруна, В.Россєльса, Ю.Рєвзіна, С. Власова, С.Флоріна, а також аналіз різних позицій щодо проблеми можливості універсального перекладу: теорія лінгвістичної відносності Е.Сепіра та Б.Л.Уорфа (п. 2.1.1.), комунікативна модель Ю.М.Лотмана (п. 2.1.2.), концепція лакун культурного простору (на прикладах робіт Г.А.Антіпов, Ю.С.Стєпанов, В.Л. Муравйов, С.В.Невєров, Н.І.Смирнова, В.В.Адріянов, В.І. Жельвіс) (п. 2.1.3.), концепція “семантичних універсалій” та “культурних сценаріїв” А.Вєжбіцької (п. 2.1.4.) і концепція “центральної зони культури” (п. 2.1.5.).

У пункті 2.2. “Психологічні теорії” проаналізовано психологічний підхід до процесів міжкультурних взаємин, сприйняття та розуміння інокультурного тексту. У підпункті 2.2.1. “Психоаналітична традиція та етнопсихоаналіз” містяться основні положення психоаналітичного походження, що увійшли до засад сучасної етнопсихології. Розглядаються концепції нарцисизму малих відмінностей (З.Фрейд); взаємозв’язки між системою виховання та домінуючим у суспільстві психологічним типом у дослідженнях Т.Адорно та у представників антропологічної школи етнопсихоаналізу (Культура та особистість); “психоаналіз війни” В.Волкана; етнопсихоаналітичний підхід Дж.Деверо.

Підпункт 2.2.2. “Культурно-історична психологічна школа” розкриває погляди школи В.С. Виготського та його послідовників на культурний мікрокосм та соціалізацію в рамках культури як опосередковані культурно-специфічними структурами свідомості та повсякденними культурними практиками. Згадуються азіатські експедиції О.Р.Лурії з метою дослідження змін традиційної свідомості під впливом модернізації.

У підпункті 2.2.3. “Когнітивістський підхід” аналізується когнітивний компонент проблеми розуміння у крос-культурній комунікації (Р. Д’Андрейд, Дж. Брунер, К. Нельсон). Когнітивні сценарії культури розглядаються як подійові схеми, що визначають, які люди мають брати участь у комунікації, які соціальні ролі вони грають, яка припустима послідовність дій та які причинні зв’язки добудовуються; наявність сценаріїв, що їх поділяють усі представники соціуму, є запорукою функціонування будь-яких ситуацій соціальної взаємодії поза їх індивідуального обдумування.

В рамках підпункту 2.2.4. “Крос-культурна психологія” об’єднано практичні розробки в галузі міжкультурної взаємодії: теорію усування тривожності в ході крос-культурного контакту У.Гудікунста, теорію культурних синдромів індивідуалізму та колективізму Г.Тріандіса та розроблену Г. Хофстедом систему культурних координат (владна відстань, індекс індивідуалізму, індекс маскулінності, низький/високий рівень контекстовживання в комунікації тощо).

Підпункт 2.2.5. “Етнопсихолінгвістика” містить основні позиції щодо культурно-специфічних компонентів сприйняття та класифікаційної поведінки, що зумовлюються розбіжностями у цілісній картині світу в уяві представників різних культурних груп (терміни-кольоропозначення у дослідженнях Б.Берліна та П.Кея, А.Вєжбіцької, А.Василевич тощо).

У “Методології порівняльного крос-культурного дослідження” (§3) культура розглядається як адаптивний процес, в ході якого акумулюються та зберігаються як важливі найбільш стабільні способи розв’язання певних ситуацій, чи як “сума персистентних та резистентних технологій” (в термінології Ю.Сорокіна). Оскільки в центрі даного дослідження стоїть порівняння різних культур за визначеними заздалегідь параметрами, в опозиції емічного-етічного підходу дане дослідженя знаходиться ближче до етік-полюса як такого, що уможливлює порівняння кількох різних досліджуваних культур та поведінки, що спостерігається (на відміну від емік-підходу, що фіксується на дослідженні однієї культури та виявленні її категорій).

Другий розділ “Фактори міжкультурної лакунарності“ присвячено аналізу внутрішньо культурних структурних розбіжностей, здатних спричиняти непорозуміння під час крос-культурного контакту.

1. “Логіка етноконтактної ситуації” розглядає крос-культурний контакт в термінах перцепції за моделлю “ми” – “вони” і описує ситуацію міжкультурної зустрічі як етнічно інтенціональну.

1.1. “Ми”-відчуття (we-ness). На відміну від культурних категорій, присутніх у більшості ситуацій всередині культурних контекстів, виділяються культурні категорії, що актуалізуються лише в окремих ситуаціях, зокрема, під час міжкультурного контакту, коли представників даних категорій відносно небагато, і тим самим виступають як “розпізнавальні” категорії, диференціюючі ознаки, що відділяють “своїх” від “чужих”. Важливою рисою “своїх” є їх автоматична включеність до спільного культурного універсуму, що передбачає схематичну подібність культурних сценаріїв, зумовлену спільною культурною соціалізацією, викликає позитивне підкріплююче ми-відчуття і запускає механізми протиставлення “своїх” “чужим”. Переживання єдності із групою входить до складу колективної пам’яті і може бути її інтегративним компонентом. Переживання, пов’язані із спільним груповим досвідом та накопичення в резервуарах колективної пам’яті негативної та позитивної інформації має культурно-генетичні задачі, пов’язані із класифікаційними процесами, здійсненням атрибуцій в рамках даної культури та процесом ідентифікації (відчуття зв’язку із позитивним резервуаром своєї групи). В результаті дії специфічних захисних механізмів культури негативно навантажені асоціації відкладаються саме на полі Чужого.

1.1. ”Образ іншої культури”. Дуже важливим досвідом, яким культура може забезпечити індивіда, є набуття ним в ході соціалізації відчуття належності до певної культурної групи. Ситуація контакту з альтернативною культурною традицією є мікро-шоковою. Крім уявлення про свою власну культуру, кожна культурна спільність формує уявлення про анти-світ, що знаходиться за межами смислових та нормативних шкал даної культури. Образ “іншого” світу, відображений в уявленнях про інші культурні групи, є фактом культурного непорозуміння.

1.2. “Внутрішньо-групові захисні психологічні механізми”. У кожної групи формується своя унікальна система психологічного захисту, що є її найважливішим механізмом адаптації у критичних ситуаціях. Активізація систем захисту етнічних груп є результатом взаємодії усвідомлених та неусвідомлених змістів етнічної ідентичності при наявності реальної чи удаваної загрози опозиції в уособленні іншої культурної групи. В ситуації порушення звичного порядку і стабільності етнічної групи порушуються її усталені компенсаторні зв’язки між свідомим та безсвідомим і зростає її бажання підсилити свою позитивну ідентичність. Реалізацію потреби у новому рівні компенсації виконують психологічні захисні механізми етнічної групи.

1.2.1. “Фактор позитивної ідентичності у відносинах по типу ми/вони”. Фактор позитивної самооцінки є необхідною умовою ментальної збалансованості індивіда. В контексті соціальної взаємодії та контакту між різними групами стабільна позитивна самооцінка сприяє адекватному сприйняттю та оцінюванню інших людей та груп. У розділі подається аналіз процесу культурної ідентифікації та механізмів підтримання позитивних компонентів групової ідентичності через екстерналізацію негативних смислових навантажень шляхом проекції.

1.2.2. “Проекція”. Проекція є відомим механізмом, до якого вдаються групи задля “корекції” реальності шляхом озовнішнювання та закріпленням власних негативних мотивацій та небажаних якостей за зовнішнім об’єктом, який набуває негативного забарвлення. Смисл проекції полягає в униканні групою прямого внутрішнього контакту із несумісними чи викликаючими неспокій психічними змістами, тобто полегшенні переживання негативних елементів власної ідентичності. Механізм проекції у міжетнічних стосунках є особливо важливим, оскільки через проеціювання відповідних неконтрольованих страхів, недоліків та розладів на інший народ здійснюється відчуження колективної “тіні”, що має особливе значення для сфери міжетнічного сприйняття.

1.2.3. “Компенсаторні механізми в поведінці”. За умови недостатньо високої позитивної ідентичності групи її члени схильні прагнути її штучного підвищення. Неможливість досягнути результату в короткий термін запускає специфічні психологічні механізми, що допомагають досягти балансу у сприйнятті сусідніх груп із вищим статусом. У підрозділі аналізуються поведінкові аспекти цього процесу (підсилена, “перебільшена” маскулінність).

. Внутрішні властивості культурної системи як джерела ускладнень комунікацій між культурами. Культурні системи різних типів можуть значно відрізнятися між собою за своїми параметрами, і це в першу чергу стосується розбіжностей у внутрішній структурі взаємин всередині етнокультурної спільноти, оскільки саме ця сфера створює умови, для яких виробляються поведінкові норми та правила етикету – сфери, звідки насамперед поступають сигнали про комунікативні непорозуміння під час контакту між представниками різних культур.

2.1. “Констеляції стосунків всередині культурної спільноти”. Стосунки в рамках культурної системи регулюються різними силами, але умовно у вивченні культурних спільнот прийнято керуватися чотирма визначальними вимірами культурного універсуму: роль особистості в культурній системі (наближеність до полюсу колективізму/індивідуалізму); запобігання невизначеності у мовному спілкуванні; владна дистанція; індекс маскулінності. В рамках крос-культурного дослідження представленість тих чи інших властивостей, належних до окреслених сфер культурної системи є підґрунтям для того, щоб віднести її до культур певного типу. Центральним параметром, що визначає домінантні культурні тенденції, є положення культури щодо колективістичного чи індивідуалістичного “полюсів”.

2.1.1.”Колективізм та індивідуалізм”. За принципом цінності індивіда та специфікою концепції самості, чи образу себе, властивому даній культурі, культурні системи розрізняються на індивідуалістичні (“персоналістичні”) та колективістичні. Головні зацікавленості індивідуалістичних культур містяться в полі особистості. У їх представників переважає незалежний образ себе і “Я”-ідентичність. У комунікативній сфері рівень використання контексту низький і різниця у протіканні внутрішньогрупової та міжгрупової комунікацій є незначна; в культурах цього типу висловлюванням властива прямота, цінуються точність та чіткість висловленої думки.

Колективістичні культури відзначаються більшою прихильністю до колективних цілей і роботі в групі; концепт “Я” наближається до “ми”-ідентичності, у поведінці фіксується взаємозалежність та конформізм; в таких культурних системах існує диференційована система комунікативних каналів і передбачено спеціальні сценарії спілкування із чужинцями; у внутрішньогруповому спілкуванні існує тенденція до уникання конфронтацій; комунікативна діяльність регламентована і вирізняється високим рівнем контексту, причому превага надається непрямому, завуальованому та пробабілістичному комунікативному стилю. На індивідуалістичному полюсі знаходяться США; найвищі показники також демонструють Австралія, Велика Британія, Канада; переважна більшість європейських країн входить до першої двадцятки. Колективістичного полюсу дотримується більшість латиноамериканських країн. Арабські країни як регіон займають положення посередині, так само як і країни Азії.

Глибинні розбіжності між цими двома типами культур відображаються у всіх сферах суспільного життя і коріняться у ментальних схемах. Спілкування між представниками колективістичних та індивідуалістичних культур вимагає спеціальної взаємної адаптованості комунікантів.

2.1.2.”Рівень вживання контексту в комунікації” описує специфіку комунікативних каналів культурної системи залежно від інтенсивності комунікативних потоків та швидкості трансляції повідомлень, передбаченої її комунікативним сценарієм. Залежно від того, наскільки експліцитним є інформаційне навантаження повідомлення, виділяють культури високого та низького рівня контекстуалізації. До першої групи відносяться середземноморські, латиноамериканські, арабські культури, де організація інформації передбачає вільний доступ до неї та перекривання комунікативних ситуацій різного ступеню формальності. Культури другої групи (німецька, американська тощо) мають менш розгалужені інформаційні сітки і залежать від “інформаційної спеціалізації” всередині суспільства.

В залежності від тенденцій у використанні режиму комунікативного часу культури також поділяються на монохронні (де час є визначальною обставиною у діяльності) та поліхронні (де стосунки між людьми є більш визначальним чинником) культури.

Вивчення принципів організації інформації в культурній системі дозволяє зафіксувати суттєві розбіжності між традиційними формами роботи з інформацією в різних культурах. Ритми комунікативної взаємодії варіюють в залежності від культури і за умови їх неспівпадіння у культур, що контактують, можуть спричиняти комунікативні ускладнення.

2.3. “Статєва ідентичність та система виховання в культурі”. Ранжування культурних типів за принципом маскулінності/фемінінності має під собою надавання значення певним характеристикам як таким, що співвідносяться із домінантними для культури чоловічими чи жіночими ролями. Культури із чітко вираженим чоловічим вектором вимагають від своїх представників демонструвати амбіції, мотивацію, досягнення, високо оцінюють професійні якості та впевненість у собі; тим часом у культурах із заниженою маскулінністю цінується якість життя, спілкування та турбота. Вимоги культурної групи до своїх членів у маскулінних культурах як правило вище, ніж у фемінінних культурах, диференціація чоловічих та жіночих ролей більше виражена і кордони статевих груп більш щільні. До культур з високим маскулінним індексом відносяться більшість німецькомовних та англомовних країн, а також Японія; до фемінінних – скандинавські та латиноамериканські країни. Посередині знаходяться арабські та азійські країни.

2.4. “Роль та норма в культурі. Усвідомлення своєї співвіднесеності із певною групою та роллю в ній є першочерговим предметом знання індивіда в масштабах суспільства. У підрозділі аналізується значення ролей та нормотворчих структур культури для формування культурно-визначеної комунікативної поведінки.

2.5. “Модель влади та лідерство в культурі”. Поширення влади та сприйняття владних стосунків у суспільстві складають окремий показник культурної системи. Міра, до якої найбільш віддалений від влади індивід погоджується прийняти асиметричний розподіл влади в певній спільноті за нормальну практику, називається властивою даній культурній системі владною відстанню (power distance) і регулює взаємодію між людьми з різними статусами. У культурах із великою владною відстанню влада є найсуттєвішим фактором у суспільстві, який не підлягає класифікації та аналізу. Представникам культур із малою владною відстанню властиво вважати, що влада має існувати лише у легітимній формі і ніколи не бути примусовою. Взаємодія індивідів різних статусів у культурах із маленькою владною відстанню характеризується більшою емоційною близькістю її учасників та наявністю між ними зворотнього зв’язку, порівняно із асиметричними стосунками у культурах із великою владною відстанню, яким властива жорстка соціальна ієрархія, тенденція до бюрократизації тощо. Більшість європейських країн, США та Канада відносяться до суспільств з малою владною відстанню.

2.5.”Роль процесів сприйняття груп у комунікативній ситуації”. Становлення міжгрупових уявлень є більш тривалим і значно менш пластичним процесом, ніж аналогічний процес на особистісному рівні. Чим довше існує група і чим більше її розмір, тим меншою гнучкістю вирізняються процеси міжгрупового сприйняття. Сукупність атрибутивних ознак, що їх співвідносять із характеристиками інших етнічних груп, складають етнічні стереотипи і є частиною знань про світ, зокрема відображенням сприйняття відмінностей між різними народами. Етнічний стереотип займає важливе місце серед установочних утворень, що регулюють взаємини між різними етнічними групами як частина ідентифікаційної матриці. Етнічний стереотип відображає не одну, а декілька етнічних реальностей, і кількість гетеро-стереотипів залежить від особливостей історії стосунків даної етнокультурної групи із іншими групами.

2.5.1. “Позитивні та негативні установочні утворення у міжгруповому сприйнятті”. Стереотипізація є невід’ємною рисою спілкування між людьми. Стереотипні утворення мають відношення до образного (допонятійного) мислення, є тривалими, нечутливими до трансформації та інформаційних впливів, легко передаються. Позитивні та негативні етнічні стереотипи є невід’ємним атрибутом сприйняття етнокультурними групами одна одної та самих себе. Первинні, чи вихідні стереотипи (topoі) є фундаментом для психологічно комплексних стереотипів; вони включають особливо яскраві риси групи, що підлягає стереотипізації, в очах інших груп і знаходяться в органічному зв’язку із нормами культури, яка оцінює.

2.5.2.”Характер та частота контактів між групами”. Взаємодія культур забезпечує матеріал для створення перцептивних матриць у сфері уявлень про іншу культуру. Оцінювання іншої культури і надавання значень її проявам відбувається за правилами та нормами культури, що сприймає, тому можливе виникнення розбіжностей між образом та реальністю. Фактично, підвищення частоти контактів між різними групами не здатне змінювати змістовну сторону стереотипу, що склався, а тільки підвищити його “акуратність”. По-перше, за своїм визначенням, стереотип є утворенням, що має відношення до колективної пам’яті багатьох поколінь, яка є вибірковою і має сильний інтерпретаційний момент на вході. По-друге, негативні компоненти стереотипних утворень є наслідками складних внутрішньогрупових психологічних процесів, механіка яких передбачає зміщення джерела “зла” за межі групи з метою збереження її позитивної ідентичності. По-третє, стереотипізація продовжує природні операції класифікації у процесі сприйняття. Зрештою, міжособистісні контакти та їх частота є стратегією ситуативного зниження соціальної напруженості.

Третій розділ “Проблема міжкультурного перекладу” аналізує проблематику перекладу та мовний вимір проблеми порозуміння, розглядаючи категорії різних культур та їх несумірність, що може призводити до неможливості перекладу. У першому підрозділі “Лінгвістичний аспект міжкультурної взаємодії” (§1) розглядається практика категорізації як результат соціалізаційних процесів в культурі. Соціалізація в різних культурах передбачає розбіжності у категоріях, що виливається у розбіжності у значеннях та очікуваннях. Непорозуміння виникає, коли один і той же об’єкт-стимул часто може категоризуватися по-різному, в залежності від культурної приналежності і контексту, в якій відбувається категоризація. Розуміння “чужого” тексту вимагає виходу за його межі і передбачає включення доступного інокультурному адресанту фонду фонових знань іншої культури, до якої належить текст, зокрема її категорій.

1.1.“Етнічна модальність смислових систем”. Етнолінгвістичні моделі світу відображають культурні категорії певної групи. Їх поведінкові прояви дозволяють побачити основні розбіжності між культурними групами та їх цінностями. Серед етнічно-диференціюючих компонентів на першому місці, як правило, ставлять мову. Споріднені культури мають конгруентні мовні фонди завдяки аналогічному культурному досвіду та його класифікації у мовних категоріях. Несумірність категорій різних культурних спільнот вказує на розбіжності у їх культурному досвіді.

2. Вербальний та невербальний комунікативні канали”. Розуміння у міжкультурному контакті регулюється певними умовами, що накладають певні обмеження на протікання комунікативного процесу. Розбіжності у комунікативних каналах різних культур можуть полягати у виборі вербального чи невербального каналу для трансляції певного повідомлення (чи існуванні сигналів, продубльованих вербально і невербально). В рамках певних культур невербальні сигнали можуть спрямовувати комунікацію, робити смислові наголоси та підсилювати висловлювання через його жестове дублювання, створювати контекст, вказувати на статус мовця, заміняти слова і речення тощо. На відміну від вербальної комунікації, що використовує мовні коди, невербальний канал спрямований на трансляцію емоційних станів і є менш надійним у питанні тлумачення повідомлень з причини їх неоднозначності. Тим не менш, невербальні сигнали є більш надійним свідченням у плані встановлення культурної ідентичності індивіда, оскільки “втеча” від культурно-зумовлених поведінкових патернів неможлива.

2.1. “Комунікативна норма в культурі”. Інокультурне походження індивіда проявляється у порушенні ним різних категорій комунікативних правил, що входять до складу “автоматизмів” культурного виховання. Дезорієнтуючими в цьому ракурсі можуть бути крос-культурні розбіжності у використанні звертань, формул ввічливості, в послідовності структури розмови, правилах побудови мовного акту та його і тим самим бути причиною комунікативних ускладнень під час контакту між представниками різних культур. У підрозділі подається співставлення структури комунікативних актів американської, англійської, італійської, німецької, фінської, японської культур за перерахованими параметрами.

. “Фактори, що перешкоджають перекладу (культурологічна дистанція)”. Розглядається ситуація розбіжностей у культурному досвіді різних спільнот, що відображається у неспівпаданні їх категорій і заважає трансляції смислів повідомлення.

3.1. “Intranslatability, неможливість перекладу”. Невідповідності у смислових побудовах різних культур та у значеннях, що надаються їх елементам в різних культурах, часто є джерелом комунікативних ускладнень. Лакуни виникають у смисловому просторі, і є, таким чином, пов’язані передусім із особливостями когнітивних структур представників культурної спільноти. З іншого боку, за результатами натуралізації тексту у новому культурному контексті можна говорити про його індекс лакунізації під час перекладу мовою іншої культури. Компенсація лакун відображає ступінь складності трансляції смислу тексту в процесі перекладу.

3.2. “Лакуни культурного тексту”. Лакуни є формою існування смислів, і їх головною особливістю є те, що вони виникають у ситуації контакту двох культур, які обмінюються текстами. Лакуну описує неможливість передачі одним словом певного поняття з мови оригіналу мовою перекладу. Поява лакуни сигналізує про розбіжності категоріального апарату культурних систем і є маркером культурної специфічності. Культурологічні лакуни є наслідком неповноти та/або надлишку досвіду лінгвокультурної спільноти, який можна збалансувати шляхом штучного “заповнення” лакуни (повного чи часткового).

3.2.1. “Смисл”. Лакуни пов’язані із доступом до смислового простору тексту певного повідомлення, що є однією з основних категорій проблематики лакун. Поява лакуни сигналізує, що процес надавання значення певній одиниці не відбувся, і тим самим відображає ситуацію “дефектів” розуміння. За умов дефіциту фонових знань у можливостях лакуни “вбити” смисл повідомлення.

3.2.2. “Метафора”. Сучасні тенденції у теорії метафори наближають її до механізмів та категорій природної мови. Взаємна наближеність культур відображається у подібності їх категоріального поділу та класифікаційних практик. В даному контексті наголошено роль метафоричних структур мови як таких, що відображають специфіку світобачення її носіїв і містять лінгвокультурний досвід, спільний для представників однієї культурної системи. Чим більша культурологічна дистанція між культурами, тим менше збігів між їхніми семантичними категоріями у мові і тим вище індекс лакунізації культурного тексту.

3.2.3. “Інтерпретація та оцінка. Чим ближчі контакти між групами, тим більш спорідненими будуть їх категорії і тим більше співпадатимуть їхні картини світу, оскільки систематичні контакти між групами ведуть до уніфікації семантичних категорій. За відсутності семантичних збігів розуміння можливе завдяки правильній інтерпретації повідомлення, тобто приписування йому відповідного значення. У контексті перекладу тексту однієї культури мовою іншої культури до інтерпретації вдаються, коли у мові перекладу відсутній знак і відповідний референт для поняття, що підлягає перекладу, але присутня еквівалентна функція, виконувана іншим референтом; також якщо у мові перекладу є референт, що має іншу функцію; чи зрештою, якщо у мові перекладу не існує ані еквівалента (слова), ані культурної реалії (відповідної ситуації).

4. “Визначення комунікативної невдачі та її умов”. Комунікативна невдача – атрибут результату інтерпретації одного з комунікантів щодо коректності “прочитання” ним тексту іншого учасника комунікації внаслідок лінгвістичних перешкод, або бар’єрів, зумовлених культурними розбіжностями чи прагматикою ситуації. Момент комунікативної невдачі наступає, коли на помилках інтерпретації виростає розгорнута дискурсивна послідовність і твориться відгалуження від реальної комунікативної ситуації.

У психологічному аспекті, формування образу іншої культури є стабільною рисою крос-культурної взаємодії і однією з універсалій міжкультурного сприйняття. Взаємна наближеність культур відображається у подібності їх категоріального поділу та класифікаційних практик. Чим більша культурологічна дистанція між культурами, тим менше співпадінь між їхніми семантичними категоріями у мові і тим вище індекс лакунізації культурного тексту.

ВИСНОВКИ

Розділ “Причини комунікативної невдачі” містить пояснення можливих причин комунікативних аварій, що витікають з міжкультурних розбіжностей, а також вказує найбільш ефективні способи тренування крос-культурної компетентності (сензитивності), що існують на теперішній час. У пункті “Остаточні висновки дослідження” (§1) підбиваються генеральні підсумки дослідження, метою якого було виділення внутрішньо-культурних бар’єрів, здатних ускладнити комунікацію між представниками різних культур, та пояснення причин ускладнень міжкультурного перекладу. Нами було показано, що:

1. Вагомими внутрішньо-культурними бар’єрами можуть стати розбіжності між колективістичною чи індивідуалістичною орієнтацією самості, властивою культурам-комунікантам, їх приналежність до різних полюсів за шкалою маскулінності – фемінінності.

2. Динаміка мовного акту, тривалість та призначення його періодів, вживання специфічних лінгвістичних форм (звертання, займенники тощо) складають культурно-специфічні блоки в комунікативних стратегіях; окремим джерелом непорозумінь під час спілкування між представниками різних культур можуть стати особливості комунікації між статевими та віковими групами як найбільш жорстко регульованими комунікативними зонами.

3. За результатами роботи можна вказати на зумовленість вибору комунікативних стратегій культури її цінностями (бажаними та жаданими суспільними орієнтирами, що їх поділяють члени спільноти) та її внутрішньою організацією.

4. У сфері вербальної взаємодії суттєву роль можуть відігравати неправильно обрані стратегії висловлювання (культури можуть розрізнятися за ступенем дозволеної відкритості висловлювання своїх почуттів, вживанням конкретних слів, заперечувальних конструкцій, використання контекстів і натяків, чи навпаки, віддавати перевагу прямим висловлюванням, емоційній відкритості тощо). Важливі розбіжності у виборі вербального чи невербального каналу різних культур для трансляції одного й того самого повідомлення. В свою чергу, у невербальних сигналах між культурами можуть існувати відчутні розбіжності; це одне з найбільш багатих джерел виникнення непорозумінь і навіть конфліктних ситуацій.

5. В свою чергу, розбіжності в комунікативних сценаріях різних культур пояснюються відмінностями у культурному досвіді ріних культурних спільнот і носять систематичний характер. Прагматичні наслідки цих розбіжностей, зокрема виникнення комунікативних лакун між культурами, актуалізують ситуації нерозуміння. Настання цих наслідків пояснюється неспроможністю однієї культури, виходячи з “ресурсів” її смислотворчого апарату, адекватно сприйняти смислові ланцюжки, породжені всередині іншої культури. Наголошується роль комунікативних лакун та складність їх елемінації порівняно із культурологічними лакунами. Комунікативні бар’єри, що утворюються внаслідок несумірностей між різними культурними системами, не можуть бути усунені, як наслідки культурного коду. Глибина та можливе вихідне походження міжкультурних розбіжностей не дозволяють говорити про можливості їх подолання. Тим не менш, комунікативні лакуни між культурами можуть бути заповнені шляхом залучення процедур трансляції іншокультурних смислів через пошук оптимально адекватних еквівалентів, що є штучною стратегією. Поширеною формою такої стратегії є крос-культурний переклад, що може існувати на різних рівнях. Так, переклад здійснюється при натуралізації певного літературного тексту чи адаптації театральної чи кіно-постановки іншою мовою. Практична підготовка тренінгами, що її проходять туристи чи працівники транснаціональних корпорацій, полягає у навченій сенсибілізації до іншокультурних реалій та їх сприйняття і також є формою крос-культурного перекладу.

2. “Практичні рекомендації” Важливим елементом практичної роботи із проблемою непорозумінь у крос-культурній комунікації є підготовчі тренінгові програми, зокрема методика “культурних асиміляторів”, яка є методом когнітивного орієнтування і має на меті дати індивіду за короткий термін