НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 811.161.2’ 367.7

МІРЧЕНКО Микола Васильович

СИНТАКСИЧНІ КАТЕГОРІЇ РЕЧЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Вихованець Іван Романович,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу історії і граматики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Іваницька Ніна Лаврентіївна,

Вінницький державний педагогічний університет

імені М.Коцюбинського,

завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор

Плющ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

професор кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови.

Провідна установа – Рівненський гуманітарний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Рівне

Захист відбудеться 12 листопада 2002 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського,4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (м. Київ, вул. Грушевського,4).

Автореферат розіслано 11 жовтня 2002 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук І.А.Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Центральну ланку будови мови, у якій відображено специфіку зв’язку мови і мислення, типологічні риси окремої мови і групи мов, становить система і структура граматичних категорій. У синтаксичному структуруванні мови головна роль належить реченню як основній синтаксичній одиниці, навколо якої групуються всі різновиди синтаксичних категорій. Як слушно відзначав акад. О.Мельничук, “… речення є тією мовною структурою, в рамках якої розгортається функціонування всіх синтаксичних прийомів і за межі якої не виходить переважна більшість синтаксичних відношень” Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. ак. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1972. – С.14.. Речення поляризує категорійні величини, окреслює центральні та периферійні синтаксичні значення та виявляє їхню складну взаємодію у формальних і семантичних перетвореннях. Дослідження категорійної структури речення, її взаємодії з категоріями інших рівнів стосуються кардинальних проблем граматики, частково розв’язаних і тих, що потребують свого розв’язання. Саме на ґрунті категорій можна систематизувати мовні явища, відтворити граматичну організацію мови як цілісної системи, її параметри з урахуванням спрямованості всіх категорійних величин на реалізацію найважливіших функцій мови – комунікативної і когнітивної.

Синтаксичні категорії речення є одними з найважливіших конститутивних категорій української мови. Тому актуальним є визначення статусу різновидів синтаксичних категорій, що не набули й дотепер задовільної кваліфікації у граматичній науці і розглядані частіше у функціонально нерозчленованій сукупності. Синтаксичні ж категорії потрібно досліджувати з різних боків – семантико-синта-ксичного, формально-синтаксичного і комунікативного, кожен з яких важливий для адекватного з’ясування системи і структури цих конститутивних величин.

У лінгвістиці орієнтації дослідників змінювалися від формальної настанови авторів до семантичної або комунікативної і навпаки. Дотепер у граматичних студіях нагромаджено повчальний досвід дослідження формальних, семантичних і комунікативних виявів синтаксису речення і якоюсь (хоча і надто неповною) мірою синтаксичних категорій речення в синхронічному, діахронічному і типологічному аспектах. У теоретичному висвітленні природи речення помітний слід залишили праці В.Гумбольдта, О.Потебні, І.Бодуена де Куртене, О.Шахматова, Ш.Баллі, О.Пєшковського, В.Матезіуса, Є.Куриловича, Л.Теньєра, Е.Бенве-ніста, А.Мартіне, В.Виноградова, Н.Хомського, Фр.Данеша, Ч.Філмора, О.Мельничука, А.Вежбицької, Н.Арутюнової, Н.Шведової, Г.Золо-тової, Ю.Степанова, О.Бон-дар-ка, А.Мухіна, Г.Беличової-Кржижкової, П.Адамца, В.Марти-нова, Ю.Апресяна та ін. В україністиці великий внесок у розбудову теорії речення зробили Є.Тим-ченко, С.Смаль-Стоцький, І.Огієнко, Л.Булахов-сь-кий, Ю.Шевельов, О.Мель-ничук, І.Слинько, І.Вихованець, М.Плющ, К.Городенська, Н.Іваниць-ка, А.Гри-щенко, К.Шульжук, А.Загнітко, П.Дудик, С.Дорошенко, Н.Гуйванюк та ін. Різні концепції речення збагатили загальну теорію синтаксичних одиниць, з одного боку, і сприяли з’ясуванню багатомірної природи речення – з другого, що надало дослідникам-теоретикам цінний матеріал для моделювання системи і структури синтаксичних категорій речення.

Актуальність теми. Дослідження синтаксичних категорій речення в українській мові у плані їхньої типології, вирізнення загальних і диференційних семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і комунікативних ознак, функціонального перетину категорійних підсистем, перехідних явищ серед компонентів цих підсистем тощо в українському мовознавстві не проведено. Своє бачення і розв’язання вказаних проблем подаємо в нашому дослідженні. Побудова моделей синтаксичних категорій з урахуванням їхнього розподілу на реченнєві категорії семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативні дає змогу доказовіше розв’язати низку дискусійних питань синтаксису української мови, зокрема проблему класифікації речень, їхньої елементарності / неелементарності, синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень, функціональних типів синтаксичних одиниць, взаємозв’язків речення-висловлення й тексту. Українська, як і інші мови, своєю синтаксичною структурою відповідає на питання, які в ній вирізнено одиниці й категорії, як вони співвідносяться і взаємодіють, який їхній стосунок до лексики і яка своєрідність їхнього функціонування. Вивчення цих питань має велику цінність як для граматики української мови, так і загальної типології синтаксичних категорій.

Розгляд питань, пов’язаних із сукупністю синтаксичних категорій української мови, в основному зосереджували на описі таких категорій, як предикативність, модальність, час, особа, суб’єкт і под., або фрагментарному висвітленні загальної картини синтаксичних категорій (праці О.Мельничука, І.Слинька, М.Плющ, І.Вихованця, А.Загнітка, К.Шульжука, Н.Іваницької та ін.). Однак висвітлення синтаксичних категорій як сукупності різнорідних величин з їхніми диференційними семантико-синтаксичними, формально-синтаксичними й комунікативними ознаками, що перебувають у складних внутрішніх зв’язках і зовнішній взаємодії з іншими частинами складного мовного механізму, перспективніше у плані встановлення типологічних синтаксичних характеристик української мови. Комплексне дослідження синтаксичних категорій у зв’язку з їхнім функціонуванням у семантико-синтаксичній, формально-синтаксичній і комунікативній структурі речення, а отже, їхнім розчленуванням на три різновиди відіб’ється й на розв’язанні найважливіших проблем синтаксису й побудови викінченої теорії речення як основної синтаксичної одиниці, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Пропонована праця являє собою дослідження в галузі теоретичного синтаксису, побудоване на матеріалі конститутивних граматичних категорій української мови – синтаксичних категорій речення. У ній висвітлено з функціонально-кате-горійних позицій дискусійні питання синтаксису: статус синтаксичних категорій речення; склад та ієрархія синтаксичних категорій; співвідношення семантико-синтаксичної, формально-синтаксичної і комунікативної структур речення та ін.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з комплексною темою “Грама-тич-ні одиниці й категорії української мови”, яку досліджують на кафедрі української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Воно ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, теоретичні засади якої опрацьовують в Інституті української мови НАН України. Цей підхід орієнтований на поглиблене вивчення трьох категорійних площин (морфологічної, словотвірної і синтаксичної) у їхньому системному взаємовпливі та взаємозумовлюваності, які відображають онтологічну природу граматичних одиниць, передусім їхні комунікативні і когнітивні ознаки. У широкому плані дисертація стосується кардинальних проблем лінгвістики – семантики, функціональної і категорійної граматики, зв’язку мови і мислення.

Мета дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування складу синтаксичних категорій речення, їхнього статусу і функцій на тлі синтаксичної системи сучасної української мови. Відповідно до мети розв’язано такі завдання:

1) змодельовано триаспектну систему та структуру синтаксичних категорій речення, встановлено ієрархію категорійних функцій;

2) вирізнено семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативно орієнтовані категорії та з’ясовано особливості категорійної взаємодії;

3) в ієрархічній сукупності синтаксичних реченнєвих категорій виділено надкатегорії, підкатегорії, категорії та грамеми;

4) виокремлено семантико-синтаксичні надкатегорії предикатності та субстанціальності як визначальні семантико-синтаксичні величини речення;

5) звернено особливу увагу на характер грамем семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і комунікативних категорій речення;

6) диференційовано категорійний статус предикативності як комунікативної надкатегорії, з одного боку, і як формально-синтаксичної категорії – з другого;

7) розглянуто комунікативно орієнтовані категорії в їхніх зовнішніх і внутрішніх протиставленнях;

8) побудовано найновішу модель реченнєвих синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень на тлі функціональних взаємозв’язків синтаксичних одиниць;

9) послідовно розмежовано вихідні і похідні синтаксичні конструкції в дериваційних процесах із додатковою інтерпретацією структури синтаксичних категорій.

Об’єктом дослідження є система і структура синтаксичних категорій речення у функціональній взаємодії.

Предметом дослідження є реченнєві семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативні категорії сучасної української мови в їхньому надкатегорійному, підкатегорійному, категорійному і грамемному виявах.

Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об’єкта зумовила використання таких лінгвістичних методів і методик: описового методу і методу моделювання, а також методик комплексного, трансформаційного, транспозиційного, дефініційного та функціонального аналізу.

Джерела фактичного матеріалу. Дослідження побудовано на реченнєвих конструкціях, дібраних з художніх творів, публіцистичних і наукових текстів, офіційних документів, даних Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України і тлумачних словників.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз синтаксичних категорій речення сучасної української мови, обґрунтовано їхній розподіл відповідно до трьох аспектів речення; запропоновано вирізнення в сукупності синтаксичних реченнєвих категорій: надкатегорій, підкатегорій, категорій і грамем; виокремлено надкатегорії предикатності (ознаковості) і субстанціальності (предметності) як визначальні семантико-синтаксичні величини речення; кваліфіковано комунікативно орієнтовані категорії в їхніх зовнішніх і внутрішніх протиставленнях; диференційовано категорійний статус предикативності як комунікативної надкатегорії і як категорії формально-синтаксичної; послідовно розмежовано вихідні і похідні синтаксичні конструкції в дериваційних процесах з додатковою інтерпретацією структури синтаксичних категорій речення.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що опрацьовані в ній теоретичні засади аналізу трьох типів реченнєвих синтаксичних категорій, визначення їхнього статусу та рангового структурування і ступенів внутрішньої диференціації категорійних величин слугуватимуть поглибленому вивченню граматичних категорій і можуть застосовуватися при опрацюванні багатьох питань функціональної і категорійної граматик української та типологічно подібних до неї мов. З позицій функціоналізму і категорійного підходу висвітлено членування синтаксичних категорійних явищ на надкатегорії, підкатегорії, категорії та грамеми і вирізнено семантико-синтаксичний, формально-синтаксичний і комунікативний аспекти речення.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонований теоретичний підхід до аналізу синтаксичних категорій речення використовують у дослідженнях з функціонального синтаксису і функціональної морфології української мови. Матеріали і висновки дисертації можна використати в узагальнювальних працях із категорійної граматики, побудованої на принципах системно-структур-ного аналізу граматичних категорій, а також для написання вузівських підручників і посібників нового покоління з граматики сучасної української літературної мови та для укладання граматичних словників.

Матеріали дослідження впроваджено у розробку спецкурсів з категорійної граматики, які читають для студентів-філологів Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Особистий внесок здобувача. Усі положення дисертаційної роботи здобувач розробив самостійно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація дослідження. Загальну концепцію та результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки, на засіданні Відділу історії і граматики Інституту української мови НАН України. Наукові доповіді з теми дисертації виголошено на Міжнародних (Донецьк, 1994; Сімферополь, 1997; Львів, 1998; Харків, 2001; Ялта, 2001), Всеукраїнських (Донецьк, 1990; Луцьк, 1991; Чернівці, 1997; Луцьк, 1998; Луцьк, 1999; Луцьк, 2000; Кіровоград, 2000; Вінниця, 2000; Полтава, 2001; Херсон, 2002; Івано-Франківськ, 2002; Луцьк, 2002) конференціях, щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки (1988-2002 рр.).

Публікації.

Проблематику реферованої роботи, теоретичні і практичні результати викладено у 46 друкованих працях, з-поміж них: монографія “Структура синтаксичних категорій” (21,1 д.а.), навчальний посібник для студентів університетів із грифом “Рекомендовано Міністерством освіти” (5,83 д.а.), 23 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Праці з досліджуваних проблем опубліковано також в інших виданнях, матеріалах і тезах конференцій. Названі публікації позитивно оцінені науковцями, активно впроваджувані в навчальний процес у вузах, використовувані при написанні докторських і кандидатських дисертацій, дипломних робіт, читанні спецкурсів з теоретичної та категорійної граматики української мови.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, п’яти розділів, висновків, списку наукових праць (391 позиція), використаних джерел. Обсяг роботи без списку наукових праць і використаних джерел – 391 с. Повний обсяг – 432 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, вказано на його зв’язок з науковими програмами, планами, темами та форми апробації, визначено мету і завдання роботи, коло наукових проблем, охоплюваних дослідженням.

У першому розділі “Речення як багатоаспектна синтаксична одиниця” висвітлено питання, пов’язані з природою речення як основної синтаксичної одиниці-конструкції. Розглядаємо речення як комплексну єдність, що виявляє семантичні, формальні та комунікативні ознаки. Ці ознаки найчіткіше реалізовані категоріями речення, що їх експлікують різнорівневі граматичні форми. Речення – основна синтаксична одиниця-конструкція, предикативна синтаксична одиниця, яка функціонує як мовний знак ситуації чи взаємопов’язаних ситуацій, указує на відношення до дійсності, ґрунтується (в типових виявах) на синтаксичних зв’язках і семантико-синтаксичних відношеннях і виступає відносно завершеною одиницею спілкування й вираження думки.

У конкретних умовах мовлення реалізація мовної моделі речення зазнає найрізноманітніших видозмін, ускладнень, перетворень, зокрема редукції, зміни порядку слів, поширення елементами-модифікаторами тощо. Сфера мовлення модифікує речення, створює проміжні ланки між мовленнєвими та мовними моделями, але не руйнує граматичності речення.

Речення має формально-синтаксичну, семантико-синтаксичну і комунікативну структуру. Формально-синтаксична структура речення ґрунтується на синтаксичних зв’язках і виділюваних на їхній основі формально-синтаксичних компонентах речення. Вона тісно пов’язана з формально-синтаксичними категоріями предикативності, підрядності, сурядності, недиференційованого синтаксичного зв’язку, головних і другорядних членів речення тощо. Семантико-синтаксична структура речення ґрунтується на семантико-синтаксичних відношеннях і виділюваних на їхній основі семантико-синтаксичних компонентах речення. Цю структуру визначають такі категорійні одиниці, як предикатність (ознаковість) і субстанціальність (предметність), до яких прилягають категорії семантико-синтак-сич-ної валентності і семантико-синтаксичної елементарності / неелементарності. Комунікативна структура речення вирізняється тим, що вона спрямована у сферу мовлення, де речення як мовна формально-синтаксична і семантико-синтаксична одиниця перетворюється на одиницю мовлення – речення-висловлення. Комунікативну структуру речення характеризують такі категорійні величини, як комунікативна предикативність, настанова й актуальне членування речення.

Референтами речень виступають не окремі предмети, ознаки, дії, а цілісні ситуації, події, явища, тобто поєднання референтів окремих лексичних одиниць, що перебувають у відповідних відношеннях між собою. Актуалізація віртуального речення і формування речення-висловлення передбачає номінацію, предикацію і локацію як три основних умови комунікації. Реалізується заповнення семантико-синтаксичної структури лексичними компонентами з відповідними їхніми референтами і співвіднесеність актуалізованої структури з денотативною ситуацією і граматичними та лексичними засобами мови, здатними передавати відповідні категорійні величини. У реченні взаємодіють і відображаються різні структури: а) структура зв’язків між явищами і предметами об’єктивного світу в реальному чи ірреальному вимірах, які становлять денотат речення; б) структура осмислення цих зв’язків і відношень, що становлять сигніфікат; в) структура відношень між мовними репрезентаторами таких зв’язків. Ці три структури є підґрунтям формування семантичних типів речень, типізованих мовними одиницями відношень предметів і явищ дійсності – семантичних типів предикатів, а одночасно й можливістю реалізації висловлення і його денотат. Синтаксичні форми слів виступають конституентами речення. Саме синтаксична форма спроможна виражати різні функції в синтаксичному полі речення, зберігаючи змістову домінанту, але різну конструктивну значущість.

У цій частині роботи аналізуємо парадигму речення як відносно широку неоднорядну асоціативну структуру, що є результатом трансформації, модифікації і варіації реченнєвої моделі. Граматичні форми речення, охоплювані відповідною синтаксичною категорією, в сукупності утворюють парадигму, тобто один його парадигматичний ряд. Кількість парадигматичних рядів речення відповідає кількості притаманних йому синтаксичних категорій. Парадигми стосуються різних аспектів речення – формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного і комунікативного, а отже, перебувають у взаємодії з формально-синтаксичними, семантико-синтаксичними і комунікативними реченнєвими категоріями. Синтаксична деривація і відповідна парадигма пов’язані з двома синтаксичними явищами: модифікацією і транспозицією. В основі модифікації лежить перетворення речення, що здебільшого пов’язане з додаванням до його структури семантичного модифікатора. Модифікація первинної моделі зумовлює появу нових (модальних, фазових, заперечних і под.) значень звичайно у структурі предиката або семантичне ускладнення суб’єктної синтаксеми, що досягається лексичним незаміщенням позиції або заміщенням її лексично неозначеним чи іншим компонентом, напр.: Вечоріє – Починає вечоріти, пор.: Звечоріло; У двері стукають = Хтось стукає у двері, пор.: У двері постукав син. Дериваційні синтаксичні процеси на ґрунті транспозиції стосуються, наприклад, перетворення складного речення на формально просте, але семантично ускладнене речення. Сюди відносимо і процеси перетворення (як наступний етап транспозиції) на нереченнєву структуру зі збереженням спільного комплексу значень. Другий етап транспозиції зумовлює перехід вихідної реченнєвої структури у нереченнєву, яка може ставати елементом ускладненої моделі простого речення.

Уся сукупність парадигм речення становить його гіперпарадигму. До неї входить, наприклад, семантико-синтаксична парадигма, що є сукупністю функціо-нально-семантичних типів речень, об’єднуваних на ґрунті найважливіших реченнєвих категорій – предикатності і субстанціальності як комплексних надкатегорій речення. Предикатна та субстанціальна парадигми у своїй структурі реалізуються через підкатегорії, що їх виявляємо у парадигмах. Предикатна комплексна парадигма елементарного простого речення виражає шість основних предикатних значень і об’єднує предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, предикати кількості, локативні предикати. Субстанціальна комплексна парадигма об’єднує види субстанціальних значень, які зумовлені підкатегоріями суб’єктності, об’єктності, адресатності, інструментальності, локативності. Поняття парадигми повинно пов’язуватися з усіма аспектами речення.

У другому розділі “Категорійна структура речення” окреслено проблеми класифікації категорій речення, визначено основні концептуальні параметри формування системи і структури категорійних величин, розглянуто характер взаємодії синтаксичних, морфологічних та словотвірних категорій.

Серцевину мовної системи і структури становлять мовні одиниці і пов’язані з ними мовні категорії. Мовна категорія в широкому розумінні – це група мовних елементів, виділювана на ґрунті певної спільної властивості, відповідної ознаки, яку покладено в основу поділу великої сукупності однорідних мовних одиниць на обмежену кількість класів, компонентам яких притаманне те саме значення вирізнюваної категоризованої ознаки Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990. – С.215.. Один із найважливіших типів мовних категорій утворюють граматичні категорії, які структуровані трьома різновидами – морфологічним, синтаксичним і словотвірним. Найбільшою мірою вивчено з-поміж граматичних категорій морфологічні, найменшою – синтаксичні. Класифікація і вирізнення граматичних категорій мови становить найголовнішу проблему граматичної теорії.

Граматична категорія – це сукупність різнотипних граматичних (морфологічних, синтаксичних, словотвірних) одиниць, яка охоплює загальним граматичним змістом підпорядковані їй і взаємопротиставлювані морфологічні, синтаксичні і словотвірні категорії. На противагу граматичній категорії синтаксична категорія як видове поняття являє собою сукупність синтаксичних одиниць (мінімальних синтаксичних одиниць, словосполучень, речень, висловлень, надфразових єдностей тощо), яка загальним синтаксичним змістом охоплює синтаксичні категорії різних синтаксичних одиниць і членується на семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні й комунікативні категорії з їхнім подальшим членуванням на грамеми (мінімальні складники відповідних синтаксичних категорій).

Синтаксична категорія речення – це сукупність речень, що охоплює загальним синтаксичним змістом її реченнєві протиставлювані різновиди – семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативні категорії з їхнім подальшим членуванням на грамеми.

У реченні як визначальній синтаксичній одиниці існує своя ієрархія категорій, що формує його (речення) і розподіляє функції його компонентів. У внутрішній структурі реченнєвих синтаксичних категорій потрібно розрізняти за градаційними ознаками низку категорійних одиниць. До них належать: 1) надкатегорія – найвища за рангом категорійна реченнєва синтаксична одиниця, членована на підкатегорії, які у свою чергу складаються з категорій або грамем; 2) підкатегорія, підпорядкована надкатегорії; 3) категорія, безпосередньо підпорядкована підкатегорії або репрезентована в самодостатньому окремішньому вияві (в останньому випадку без підпорядкування підкатегорії); 4) грамема як мінімальна, далі не членована категорійна одиниця, що безпосередньо підпорядковується категорії або підкатегорії.

Важливим у дослідженні синтаксичних категорій речення є розмежування їхньої системи і структури. Система і структура синтаксичних категорій речення – два аспекти об’єктивно наявного взаємовідношення між реченням, яке являє собою організовану сукупність різновидів його синтаксичних категорій, і категоріями як складниками речення. Під системою розуміємо сукупність взаємопо-в’язаних, взаємозумовлених синтаксичних категорій, що утворюють складнішу єдність – категорійну організацію речення, розглядану з боку її складників (синтаксичних категорій), а під структурою – склад і внутрішню категорійну організацію речення, розглядану з боку її цілісності.

У реченні перетинаються неодновимірні значення і спостерігаємо складні взаємостосунки в міжкатегорійному просторі. Саме взаємодії синтаксичних, морфологічних і словотвірних категорій присвячено останній параграф другого розділу. Синтаксичні, морфологічні і словотвірні категорії у структурі речення виступають не ізольованими граматичними величинами, а перебувають у тісній взаємодії, яка має різні вияви. На особливу увагу заслуговує взаємодія синтаксичних і морфологічних категорій, оскільки морфологія є “технікою” для синтаксису, створюючи для останнього опорні пункти граматичного оформлення синтаксичних одиниць та їхніх синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень.

Найбільшою мірою взаємодіють синтаксичні категорії речення з морфологічними дієслівними категоріями часу, способу (модальності), особи та ін., які перетворюються в реченні на співвідносні реченнєві категорії, напр.: Виходжу в ніч. Іду назустріч долі. Ітиму, доки вистачить снаги (Л.Костенко); Ішли музики із весілля (Л.Костенко); Чоловіче мій, запрягай коня! (Л.Костенко); Пишіть листи і надсилайте вчасно… (Л.Костенко). Морфологічні дієслівні значення часу, способу й особи тощо поза реченням абстраговані від їхніх (речень) конкретнощів і репрезентують дієслово в усій сукупності його морфологічних значень і форм. Взаємодія синтаксичних і морфологічних категорій може набувати іншого характеру. Наприклад, з морфологічного погляду не членовані іменникові грамеми називного, родового, знахідного та інших відмінків у реченні синтаксично “розщеплю-ють-ся”, набуваючи (кожна з морфологічних відмінкових грамем) низки семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і комунікативних функцій, тобто транс-формуються з грамемної морфологічної площини у різновиди синтаксичних категорій речення.

У реченні активно взаємодіють синтаксичні і словотвірні категорії. Багато словотвірних категорій сформовано у відповідних семантико-синтаксичних позиціях речення. Наприклад, іменникові словотвірні категорії суб’єктності, інструментальності, локативності і под. співвідносні з семантико-синтаксичними реченнєвими категоріями. Названі словотвірні іменникові категорії стосуються похідних іменників, утворених на ґрунті суб’єктної, інструментальної, локативної і под. позицій речення, а співвідносні реченнєві семантико-синтаксичні категорії закріплені за семантико-синтаксичними позиціями речення і зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предикатів.

Основні словотвірні категорії іменника є передусім наслідком згортання вихідного елементарного простого речення. Це дає підстави виділяти словотвірні категорії, репрезентантом яких у словотвірній структурі віддієслівного іменника виступають словотворчі афікси Див.: Городенська К.Г. Проблема зв’язку словотвору та синтаксису в новій академічній граматиці української мови // III Міжнародний конгрес україністів: мовознавство. – Харків. – 1996. – С.182-185; Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. – 1994.- № 6. – С.22-28..

Взаємодія синтаксичних, морфологічних і словотвірних категорій буває структурована в міжрівневих категоріях. Міжрівневі категорії інтегрують у собі синтаксичні, морфологічні й словотвірні ознаки з домінуванням якоїсь з ознак. Типовим репрезентантом міжрівневої категорії є категорія ступенів порівняння як синтаксико-морфолого-словотвірна величина, що поєднує зміну порівняно з вихідним словом формально-синтаксичної позиції і семантико-синтаксичної валентності (синтаксична ознака) і модифікаційну семантичну функцію (словотвірна ознака).

У третьому розділі “Семантико-синтаксичні категорії речення” розглянуто сукупність семантико-синтаксичних категорій речення. Семантико-синтаксична категорія речення – це різновид синтаксичної категорії, який відображає позамовну дійсність, поширюється своїм загальним семантико-синтак-сичним змістом на сукупність речень як основних синтаксичних одиниць і утворює дві семантико-синтаксичні надкатегорії – предикатність (ознаковість) і субстанціальність (предметність) з їхнім подальшим членуванням на семантико-синтаксичну підкатегорії, категорії та грамеми.

У нашому дослідженні (3.2) обґрунтовано вузьке розуміння валентності як семантико-синтаксичної категорії, що виявляється в реченнєвій властивості предикатного слова своєю семантикою зумовлювати певну кількість субстанціальних (зі значенням предметності) синтаксем і формувати семантико-синтаксичну структуру простого елементарного речення. Валентність регулює і прогнозує семантико-синтаксичну структуру речення. Активна валентна дія спричиняє синтагматику, зчеплення семантичних молекул і спрямовує взаємодію категорій іменника з категоріями дієслова. Пасивна валентність іменника зумовлена активною валентністю ознакового слова. Вони разом визначають семантичну реченнєву специфіку. Валентність як особлива категорійна величина має формальну та змістову домінанту. Категорія семантико-синтаксичної валентності моделює “знак ситуації”, передаючи найзагальніші обриси дійсних фактів (пор.: І хтось до когось їде тим шляхом золотим (Л.Костенко), визначає абстрактну його позиційну схему. Вона постає у такій грамемній структурі. В основі категорії закріплено грамему двовалентності у формі предиката, що зумовлює семантичні позиції суб’єкта і об’єкта. Ближче до основи перебуває грамема тривалентності. Чотири-, п’яти-, шести-, семивалентні грамеми категорії розташовані периферійніше від основи (ядра) валентності. Одновалентність окреслює передпериферійну межу. На периферії валентності розташована грамема нульвалентності, вона перебуває у сфері її затухання. Грамеми категорії семантико-синтаксичної валентності розрізняються своїми кількісними і якісними характеристиками. Повна реалізація семантичних позицій багатовалентними грамемами в мовленні трапляється рідко. Валентно передбачувані аргументи з субстанціальним (власне субстанціальним) значенням, що заповнюють валентні гнізда предиката, утворюють разом із предикатом елементарну семантичну структуру простого речення** У висвітленні явищ семантичної елементарності підкреслюємо в неелементарних реченнях компоненти, що відбивають структуру семантично елементарних речень.. Заміщення можливих валентних гнізд невласне субстанціальними аргументами модифікує семантично елементарне речення й веде до утворення неелементарних конструкцій.

Категорія семантико-синтаксичної елементарності / неелементарності речення вказує на мінімальні й ускладнені семантичні вияви простого і складного речення. Вона складається з чотирьох грамем: грамеми елементарності простого речення, грамеми неелементарності простого речення, грамеми елементарності складного речення і грамеми неелементарності складного речення.

Грамема семантико-синтаксичної елементарності простого речення позначає одну ситуацію і формована одним предикатом і зумовленими його семантико-синтаксичною валентністю іменниковими синтаксемами зі значенням реальної предметності, напр.: Дівчинка спить; Дідусеві було сумно; Бабуся читає онукові казку. Грамема семантико-синтаксичної неелементарності простого речення перебуває між грамемою семантико-синтаксичної елементарності простого речення та грамемами складного речення і звичайно виявляється в семантико-синтаксичній похідності від складного речення, виражаючи додаткові, порівняно з семантично елементарним простим реченням, значення атрибутивності, часу, причини, мети, допустовості тощо. У структурі простого семантично неелементарного речення можна вирізнити основне (немодифіковане) семантично елементарне просте речення і вторинну синтаксему (вторинні синтаксеми), витворену (витворені) з вихідного елементарного простого речення (вихідних елементарних простих речень). Напр.: З кохання плакав я… (П.Тичина) < Плакав я, бо кохав; Цвіте над півниками слива (М.Вінграновський) < Цвіте слива + Вона над півниками; Небо чисте, передосіннє, дзвінке ? Небо чисте, і небо передосіннє, і небо дзвінке.

Грамема семантико-синтаксичної елементарності складного речення вказує на дві передавані двома вихідними елементарними простими реченнями ситуації та одне семантико-синтаксичне відношення між вихідними елементарними простими реченнями, напр.: Стали діти школярами, і синиця дзвонить школярам (М.Рильський) – єднальне відношення; Хоча пізно, але все ж дождемось весни (У.Самчук) – допустове відношення; Хмарки біжать – Милуюся (П.Тичина) – часове відношення. Грамема семантико-синтаксичної неелементарності складного речення позначає три або більше передавані трьома і більше вихідними семантично елементарними простими реченнями ситуації і два і більше семантико-синтаксичні відношення між вихідними семантично елементарними простими реченнями, напр.: І летять гуси, і летять журавлики, І літа мої листям осипаються (Б.Олійник) – два єднальні відношення; Кохалися, А серденько мліло: Воно чуло недоленьку, а сказать не вміло (Т.Шевченко) – два протиставні і одне причинове відношення.

У цьому розділі виділено категорійну парадигму предикатності та субстанціальності як двох семантико-синтаксичних надкатегорій, що мають комплексну і дуже ємну структуру. Предикатність центральніша за субстанціальність, оскільки в багатьох випадках вона зумовлює функціональні виміри субстанціальності. Надкатегорія предикатності утворює два внутрішні угрупування: предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію елементарного простого речення та предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію складного й похідного від нього неелементарного простого речення. Надкатегорія предикатності елементарного простого речення являє собою семантико-синтаксичну надкатегорію, властивість предикатного слова передавати сукупність значень власне-ознак (дії, процесу, стану, якості, кількості) і функціонувати в ролі центрального компонента семантико-синтаксичної реченнєвої структури. Складниками надкатегорії предикатності елементарного простого речення виступають підкатегорії: предиката дії, предиката процесу, предиката стану, предиката якості, предиката кількості і локативного предиката.

Підкатегорія предиката дії є основною предикатною підкатегорією елементарного простого речення. Вона підпорядкована надкатегорії предикатності і позначає діяльність, яку породжує діяч і активно її стимулює. Підкатегорію предиката дії репрезентують дієслівні предикати дії, що займають центральну зону в системі дієслівних предикатів і вирізняються відображенням лінійного розгортання дії в часі та її фазовості, а також валентним потенціалом, найбільшою потенційною сполучуваністю із субстанціальними компонентами, зокрема майже обов’язковими є позиції суб’єкта (агенса) і об’єкта. Підкатегорія предиката дії має дві грамеми: 1) грамему власне дії та 2) грамему невласне дії. Грамему 1) виражають дієслова, пов’язані з активним класом предметів (звичайно істот): І знов Арсен кинув йому [лисеняті] рибину.. (Гр. Тютюнник); А лисеня на кручі вухами пряде.. (Гр. Тютюнник). Особливістю грамеми 1) є часове виокремлення дії і фази її перебігу. Грамему 2) моделюють дієслова, що мають подвійну функцію: а) виступають предикатами з усіченою об’єктною семою (Собака гавкає); б) мо-жуть бути предикатами трансформованої дії, що стосується кваліфікативної ознаки суб’єкта (Півень співає; Дитина грає на скрипці = Дитина скрипаль).

Підкатегорія предиката процесу, підпорядкована надкатегорії предикатності, стосується динамічних явищ, не породжених і безпосередньо не стимулбованих їхнім суб’єктом. Вона охоплює дві грамеми. Грамема процесу суб’єктної спрямованості є основною грамемою підкатегорії предиката процесу. Ця грамема вказує тільки на суб’єктну спрямованість процесу, структуруючи в мові лівобічну валентність предиката, напр.: Під самою вербою блищить ставок (І.Нечуй-Левицький). Грамема процесу суб’єктно-об’єктної спрямованості позначає процес, який поширюється на суб’єкт і об’єкт. Вона пов’язана з лівобічною (суб’єкт-ною) і правобічною (об’єктною) валентностями, напр: Ви образитесь (на мене)за мою щирість (Леся Українка).

Підкатегорія предиката стану, підпорядкована надкатегорії предикатності, вказує на співвідносні з часовим відрізком стани, тимчасові характеристики істот і неістот. Вона має чотири грамеми: грамему всеосяжного стану довкілля (Вечоріє (І.Франко), грамему фізичного стану людини (Холодно стало дівчині (А.Головко), грамему психічного стану людини (Аж шкода стало Ліні батька.. (О.Гончар), грамему результативного стану (Всі взолочено віконця (П.Тичина).

Підкатегорія предиката якості позначає постійну, невід’ємну щодо предмета (особи) ознаку і стосується відносної її незмінності. Типовою формою предиката якості є прикметник, напр.: Вона (баба) була малесенька, й така прудка.. (О.Довженко). Усі хати в Комарівці чималі, чисті..(І.Нечуй-Левицький). Звичайно це предикати з одновалентною лівобічною позицією суб’єктної синтаксеми. Порівняно невелика група предикативних прикметників (схожий, вірний, подібний, злий, сердитий тощо) мають сильну або ж послаблену правобічну об’єктну валентність: Всі на мене злі.. (Гр. Тютюнник). Вона була дуже схожа з лиця на Нимидору (І.Нечуй-Левицький). Ступеньовані предикати-прикметники вимагають обов’язкових валентних позицій суб’єкта й об’єкта порівняння : Найдовша з усіх доріг – дорога твойого приходу.. (Д.Павличко). У структуру підкатегорії предиката якості, підпорядкованої надкатегорії предикатності, входять три категорії: 1) категорія власне якості як базова, центральна величина, що має типову одновалентну структуру; 2) категорія безвідносного ступеня вияву якості; 3) категорія якості – відношення. Категорія власне якості має дві грамеми: а) грамему зовнішньої якісної ознаки, що стосується зовнішніх якісних характеристик предмета, зовнішніх його властивостей, напр.: А Київ наш – зелений і прозорий! Дніпро широкий.. Палати білі. (І.Кочерга); б) грамему внутрішньої якісної ознаки, яка вирізняє істотні внутрішні характеристики предмета, його визначальні властивості, напр.: Мій дід був добрий між людьми (В.Сосюра). Категорія безвідносного ступеня вияву якості має дві грамеми: а) грамему неповного ступеня вияву якості, що позначає якісну ознаку предмета, яка не досягає звичайної її міри (зеленавий, гіркуватий, темнуватий тощо), напр.: Повітря терпкуватке (А.Головко); б) грамему надмірного ступеня вияву якості, яка значно переважає звичайну її міру (височезний, височенний, довжелезний, предобрий тощо), напр.: Корова добра-предобра (Ю.Яновський). Категорія якості-відношення охоплює дві грамеми: а) грамему вищого ступеня порівняння, напр.: Він був наполовину нижчий від Дениса.. (Г.Тютюнник); б) грамему найвищого ступеня порівняння, яка передає вирізнення предмета із сукупності однотипних предметів за ознакою найбільшої в ньому міри якості: Ти найкраща з усіх! (О.Богачук).

Підкатегорія предиката кількості виражає кількісні характеристики предметів: має грамему означеної кількості та грамему неозначеної кількості, напр.: Хлопців було три, високих та гінких (Г.Хоткевич); Кладка. Колодязь. Вербичок із п’ять.. (П.Тичина).

Підкатегорія локативного предиката, підпорядкована надкатегорії предикатності, окреслює просторові ознаки (локативний стан, локативний процес і локативну дію) суб’єкта речення. Вона об’єднує такі грамеми: грамему власне локативного предиката (локативного стану), грамему процесу-локативності (локативного процесу) та грамему дії-локативності (локативної дії), напр.: Внизу під скелями срібляста річка, А над проваллям, на самім краю Стоїть висока, рівна, ніби свічка, У гостроверхій шапочці смерічка (Д.Павличко); Коло ставка гребля, обсаджена вербами (І.Нечуй-Левицький); Влітку він, дід, частенько лежав на погребні ближче до сонця (О.Довженко); Долиною козак іде.. (Т.Шевченко).

У параграфі 3.5 розглянуто предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію складного та неелементарного простого речення, що вказує на властивість предикатного слова-морфелми або його еквівалентів передавати сукупність категорійних значень (темпоральності, зумовленості, порівняння, атрибутивності, зіставності / протиставності, розділовості) і в типових виявах виступати в ролі показника семантико-синтаксичних відношень між компонентами складного і похідного від нього семантично неелементарного простого речення. Ця надкатегорія ґрунтується на семантико-синтаксичній структурі складних речень і дериваційно пов’язаних із ними простих неелементарних (ускладнених) речень. Семантику предикатності вказаних конструкцій найчастіше передають специфічні аналітичні морфеми-слова (сполучники, прийменники і под.), які виконують роль предиката предикатів і оформляють синтаксичні зв’язки й семантико-синтаксичні відношення між відповідними частинами речення (вихідними елементарними простими реченнями). У надкатегорії предикатності другого вияву виділяємо підкатегорії: темпоральності, зумовленості, порівняння, атрибутивності, зіставності / проти-став-ності, розділовості з їхнім подальшим категорійним або грамемним членуванням. Отже, надкатегорію предикатності складного і похідного від нього ускладненого речення моделюють:

1. Підкатегорія темпоральності з її внутрішнім членуванням на грамеми: а)одночасності; б) попередності: в) наступності.

Грамема а) передає одночасність двох і більше дій, станів, явищ тощо. На цю семантику вказують, зокрема, підрядні сполучники часу (коли, як, у той час як) у складнопідрядному реченні, напр.: Уже з полудня сонце повернуло, як уві-йшла я у село (Панас Мирний). У похідних від складнопідрядного речення неелементарних простих реченнях значення одночасності виражають здебільшого прийменниково-відмінкові форми, а також відмінкові засоби, прислівники і дієприслівники. Темпоральні прийменники у складі вторинної (базованої на підрядній частині складнопідрядного речення) засвідчують семантико-син-так-сич-ні відношення одночасності між вихідними елементарними простими реченнями, зумовлюючи згортання одного з них у субстантивований компонент із наступним перетворенням на синтаксичний аналітичний прислівник. Це переважно прийменники в (у), протягом, впродовж, з , за, на, при, серед, посеред, одночасно з, о (об), наприкінці, під час та ін., що передають значення неозначеної одночасності або означеної одночасності. У поєднанні з відмінковими формами (знахідним, родовим, орудним, місцевим) прийменники увиразнюють значення одночасності, водночас указуючи на співвідносність з базовою для них структурою складнопідрядного речення, напр.: Ой, не солодко мандрівникові в ніч таку іти через поля! (М.Рильський); З її приїздом якось повеселішала хата (Леся Українка); І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав (Т.Шевченко); Рейки на насипу поржавіли за літо (О.Гончар) і под.

На відміну від грамеми одночасності, грамема б) виражає часове передування дій, подій, станів, явищ тощо. Цю семантику передають спеціалізовані підрядні сполучники (доки, поки, перш ніж, перед тим як, до того як) у складнопідрядному реченні як вихідній функціональній реченнєвій одиниці для грамеми часової попередності, напр.: Поки сонце зійде, роса очі виїсть (Нар. тв.). На підрядній частині складнопідрядного речення ґрунтуються темпоральні синтаксеми простого ускладненого речення у функції часової попередності передавані прийменниково-відмінковими сполуками “до + род. в.”, “перед + ор.в .”, “проти + род. в.”, “над + знах. в.”, “під + знах.в.”, “раніше (раніш) + род. в.”, напр.: А під осінь прилітає птиця із північних сивих чагарів (М.Рильський); Вже перед світом він наламав очерету.. (І.Нечуй-Левицький). Грамему часової попередності виражають також прислівники в детермінантній позиції простого ускладненого речення (вчора, позавчора, колись, торік тощо), що окреслюють часове тло події чи явища, напр.: Сидів колись дідок під явором густим (Л.Глібов), та дієприслівники, яким притаманне контекстуальне набуття темпоральної семантики, напр.: ..ви-йшовши з глухого степу, вирізьблюю німий життєпис На синім камені століть (Є.Маланюк).

Грамема в) виражає з’яву дії, стану і под. після якої-небудь події, явища тощо. Цю семантику найвиразніше передає спеціалізований підрядний сполучник після того як у складнопідрядному реченні як базовій реченнєвій одиниці для грамем часової наступності,, напр.: Після того як не стало батька, доля розлучила нас із Григорієм на п’ятнадцять років (Гр. Тютюнник). Підрядна часова частина складнопідрядного речення є вихідною для темпоральних синтаксем у функції часової наступності, переважно передаваних прийменниково-відмінковими сполуками “після + род. в.”, “опісля + род.в.”, “по+ місц. в.”, “за + оруд. в.”, “через + знах.в.”, “слідом за + оруд.в.”, “услід за + оруд.в.”, “пізніше (пізніш) + род.в.”, які вирізняються часовою градацією стосовно проміжку часу в напрямку посилення безпосередньої наступності, напр.: Опісля свят народила Настя сина (Панас Мирний); Услід за цими словами почулася лопотнява босих ніг (М.Коцю-бин-ський).

2. Підкатегорія зумовленості – семантико-синтаксичний різновид надкатегорії предикатності, який