ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАЛООКОВА ОКСАНА ФЕДОРІВНА

УДК 338.2:633:636:686.5

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ

МАЛИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА СЕЛІ В УМОВАХ

ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті, Міністерство аграрної політики України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Семиусов Павло Михайлович

Дніпропетровський державний аграрний університет, професор кафедри агарного бізнесу

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Опря Анатолій Трохимович,

Полтавська державна аграрна академія,

завідувач кафедри статистики та економічного аналізу,

кандидат економічних наук, доцент

Олійник Віктор Якович,

Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут, завідувач кафедри фінансів і страхової справи.

Провідна установа: Миколаївська державна аграрна академія, кафедра організації виробництва та агробізнесу Міністерство аграрної політики України, м. Миколаїв

Захист відбудеться 20 грудня 2002 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 18.11.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент Р.М.Миронова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Досвід розвитку ринкової економіки в аграрній сфері України засвідчує, що малі форми сімейного господарювання є досить поширеними за кількістю та найбільшими за внеском у виробництво сільськогосподарської продукції (65%).

Сімейні господарства за організаційно-правовим статусом складаються із селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств. Вони є формою господарювання, яка грунтується на принципах конкуренції і саморегуляції. Дійсно, коли мова йде про господарства, в яких використовується тільки праця селянської сім'ї, тобто поєднуються в одній особі (сім'ї) власність, праця і управління, самозабезпечується найвища мотивація до ефективного і продуктивного господарювання.

Подальший розвиток і підвищення ефективності господарювання фермерських господарств і господарств населення значною мірою залежить від рівня спеціалізації і концентрації виробництва, технологічного та технічного оновлення, фахової підготовки працівників.

Теорія, методологія і практика становлення і функціонування малих форм господарювання у процесі ринкових перетворень в аграрній економіці знайшли своє відображення в наукових працях вітчизняних учених. Значний внесок у цю справу зробили П.І. Гайдуцький, І.І. Лукінов, П.М. Макаренко, М.Й. Малік, Л.Ю. Мельник, В.Я. Мессель-Веселяк, О.М. Онищенко, В.М. Нелеп, П.Т.Саблук, В.В. Юрчишин та багато інших.

Разом з тим окремі аспекти цієї досить глибокої і багатогранної проблеми залишаються дискусійними і потребують подальшого дослідження. До них належить вивчення особливостей, місця і ролі малих форм аграрного господарювання в період ринкових перетворень.

Зокрема, особливої уваги заслуговують питання раціональної структури виробництва, створення альтернативного та безвідходного виробництва, його інтенсифікації, матеріально-технічного і фінансового забезпечення, раціональне використання робочого часу фермера.

Все це визначає вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність та практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напрямків науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного аграрного університету і скоординована з тематикою робіт Інституту аграрної економіки УААН на 1996-2000 рр. "Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах" (номер державної реєстрації 0196V16303).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково–методичних засад та обґрунтування організаційних та економічних заходів підвищення ефективності малих форм аграрного господарювання. Поставлена мета обумовила вирішення наступних завдань:–

узагальнення сутності дрібнотоварного виробництва у сільському господарстві, його місця і ролі в період ринкової трансформації економіки держави;–

з'ясування механізмів економічної ефективності виробництва продукції тваринництва і рослинництва в малих формах господарювання на селі;–

виявлення головних чинників одноосібного (сімейного) сільськогосподарського виробництва та проведення оцінки якісного і кількісного його розвитку;–

обґрунтування раціональної структури виробництва селянських (фермерських) господарств та заходів організаційного характеру, спрямованих на якісну завершеність ефективного і продуктивного господарювання;–

розробка системи альтернативного та безвідходного виробництва для сімейної форми господарювання на селі;–

обгрунтування мотивацій раціонального використання робочого часу в тваринництві фермерських і особистих підсобних господарств.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретичні і методичні засади удосконалення економічної діяльності дрібнотоварних форм виробництва продукції сільського господарства.

Об'єктом дослідження є організаційно-економічний механізм функціонування селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств населення в сільськогосподарському виробництві Дніпропетровської області та України.

Інформаційною базою досліджень були офіційні матеріали Державного комітету статистики України та Дніпропетровської області, анкетування на основі розроблених автором анкет, результати наукових досліджень, особисті спостереження дисертанта, літературні джерела.

Методи дослідження. Теоретичною і практичною базою наших досліджень є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних явищ, а також теоретичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених з усіх питань, порушених за темою дисертації.

У роботі використовувалися наступні методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний і системного аналізу (теоретичні і методологічні узагальнення, визначення сутності, місця, ролі селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств, їх економічного потенціалу та проблем становлення і розвитку, класифікація особистих підсобних і селянських (фермерських) господарств) – перший і другий розділи роботи; аналітичного прогнозування (визначення перспектив подальшого розвитку особистих підсобних і селянських (фермерських) господарств у Дніпропетровській області), економіко-математичний (розробка оптимальної структури виробництва селянського (фермерського) господарства) – третій розділ роботи.

Наукова новизна досліджень полягає в наступному:–

знайшло подальший розвиток розкриття сутності категорій "селянські (фермерські) господарства", "особисті підсобні господарства" та "особисті селянські господарства" з точки зору поєднання складових поняття малих форм господарювання на селі;–

знайшли подальший розвиток положення щодо поглиблення виробничої диверсифікації особистих підсобних господарств, виходячи з наведеної їх класифікації та подальшого розвитку науково-технічного прогресу в ринковій економіці;–

доповнено соціальні, економічні та організаційні чинники подальшого розвитку селянських (фермерських) господарств положеннями про стартовий капітал, банківське кредитування, маркетинг ринку сільськогосподарської продукції;–

знайшли подальший розвиток методичні підходи щодо обґрунтування оптимальних розмірів виробничої структури селянського (фермерського) господарства залежно від наявних матеріальних ресурсів;–

вперше запропоновано методичні підходи щодо встановлення для селянських (фермерських) господарств раціональних витрат часу при виконанні виробничих процесів у тваринництві;–

знайшло подальший розвиток обґрунтування альтернативного і безвідходного виробництва для селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств із застосуванням чотирьохкомпонентного екологічно чистого виробництва та традиційних і нетрадиційних занять.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Теоретичні, методологічні та методичні розробки щодо удосконалення діяльності селянських (фермерських) та особистих господарств населення рекомендовані до впровадження у навчальному процесі, зокрема при викладанні дисципліни "Організація і планування сільськогосподарського виробництва" та "Організація агробізнесу" (довідка від 20.05.2002 року). Рекомендації автора щодо методики опти-мізації виробничої структури та сіткової моделі упорядкування робочого часу фермера прийняті до використання фермерським господарством "Маг" Магдалинівського району Дніпропетровської області (довідка від 18.03.2002 року).

Наукові положення і висновки досліджень, практичні рекомендації та опубліковані наукові праці є результатом особистої роботи здобувана.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дослідження доповідались і обґрунтовувались на: Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти" (м. Запоріжжя, 2000р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Реструктуризація аграрних підприємств, земельна реформа: стан, проблеми, перспективи" (м. Київ, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми економіки агропромислового комплексу та формування його кадрового потенціалу" (м. Харків, 2000 р.); першій міжвузівській науково-практичній конференції "Проблеми активізації регіональної та інвестиційної політики в сучасних умовах" (м.Дніпропетровськ, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти" (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); науково-практичній конференції на економічному факультеті за підсумками науково-дослідної роботи в 1999 р. (м. Дніпропетровськ, 2000 р.).

Публікації. Основні ідеї, положення та результати дослідження опубліковані у 8 наукових працях, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій склав 1,8 обл.-вид. арк.

Структура і обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Вона викладена на 173 сторінках комп'ютерного тексту, містить 35 таблиць, 9 рисунків і 24 додатки, список використаних джерел включає 180 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – "БАГАТОУКЛАДНІСТЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД ДО РИНКУ" – розглянуто теоретичні положення і проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела, що розкривають сутність малих форм господарювання на селі, їх роль і місце в багатоукладній економіці.

У визначенні сутності економічних категорій "селянські (фермерські) господарства", "особисті підсобні господарства", "особисте селянське господарство" є чимало суперечливих та дискусійних питань. Перехід до ринкової економіки надає категоріям "селянські (фермерські) господарства", "особисті підсобні господарства" нових змістових ознак, які обов'язково поєднають невід'ємні складові поняття малих форм господарювання: власність, земля, спеціалізація, кооперація.

На сьогодні розрізняють 3 типи (групи чи різновиди) особистих підсобних господарств, що конче потребують державної підтримки, а саме:–

споживчого напряму функціонування - належать пенсіонерам або ж це приміські чи міські присадибні господарства, у яких відсутні будь-які транспортні засоби. Розмір грошових доходів (пенсії, доплати, постійні чи випадкові заробітки) забезпечують їм певний рівень життя, а вирощена продукція доповнює задоволення потреб їх сімей у продуктах харчування;–

споживчо-товарного напряму - власники утримують худобу, свиней, мають ті чи інші транспортні засоби і певну частину продукції реалізують на ринках, поповнюючи свої грошові доходи;–

товарні особисті підсобні господарства - мають засоби малої механізації та деякий сільськогосподарський інвентар (плуги, культиватори тощо) і відзначаються найвищою товарністю, що зближує їх з селянськими (фермерськими).

З наведеної класифікації можна дійти висновку, що останнім часом в Україні відбувається поглиблення виробничої диференціації особистих підсобних господарств. Поряд з господарствами традиційного типу з натурально-споживчим характером виробництва формуються товарно-виробничі господарства громадян, а це вже є відносно нова категорія особистих підсобних господарств.

За сучасних умов господарства населення набули більш, ніж підсобного значення, в роботі обґрунтовується положення, згідно якого особисті підсобні господарства не зберігають свою первісну функцію підсобних господарств. В умовах науково-технічного прогресу сімейні господарства з площею землеволодіння 3-5 га мають сталу перспективу в трудомістких виробництвах, і саме вони за своєю суттю трансформуються в селянські (фермерські) господарства. Виконане в дисертації дослідження показало необхідність розвитку фермерського укладу як ефективної форми господарювання на землі. Поєднання в особі фермера приватного власника, виробника забезпечує йому економічний та юридичний суверенітет, свободу господарювання та комерційної діяльності і свободу вибору. Фермер виступає: суб'єктом підприємництва, суб'єктом соціальної власності, суб'єктом господарської власності, суб'єктом права, суб'єктом управління, носієм ризику. Власність набула не тільки нової форми, але й нового змісту. Тепер вона покладена в основу мотиваційного механізму з широким спектром стимулів до високопродуктивної праці на землі. Селянські (фермерські) господарства з точки зору вирішення проблеми мотивації виробничої діяльності та реалізації відносин власності, праці та підприємництва в сільському господарстві знаходяться у найвигідніших умовах Серед таких форм господарювання. Становлення і консолідація фермерства в Україні буде тривалим процесом.

Дослідженнями визначено, що відсутність фінансової підтримки фермерського руху згубно позначилася на його розвитку. На фоні гіперінфляції першої половини 90-х років, перебігу ліберальних (вільних) цін українська держава зовсім випустила такі важливі економічні важелі, як регулювання ціноутворення і антимонопольний контроль за цінами.

Інакше кажучи, "відпуск цін" стався занадто передчасно і виявився стратегічною помилкою. До встановлення справжніх ринкових відносин вся економіка України, в тому числі й аграрна, була не підготовлена.

Таким шляхом створений диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, подальше зниження цін на продукти сільського господарства, особливо тваринництва, відмова від державного замовлення на їх виробництво та інші несприятливі загальногалузеві та макроекономічні умови поставили фермерство на грань виживання.

У роботі показано, що серед факторів, які негативно впливають на розвиток малих форм господарювання, є податкова ситуація. Введення фіксованого податку не вирішило всіх проблем. Розрахунок розміру відрахування сільгоспподатку залежить тільки від земельної площі і не враховує бонітетну оцінку землі. Розмір податку не залежить від отриманого прибутку, рівня рентабельності виробництва. Тому ірраціональна податкова система є одним з чинників низької продуктивності господарювання.

Через відсутність обігових коштів фермерам без державної підтримки важко здійснювати сортооновлення рослинництва, племінну роботу в тваринництві, оснащення технічними засобами, забезпечення мінеральними добривами і засобами захисту рослин, паливно-мастильними матеріалами.

Тому в роботі обґрунтовується доцільність створення соціально-економічної моделі розвитку села, де малому підприємництву відведено відповідне місце.

У другому розділі – "СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МАЛИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ" – досліджено роль селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств в аграрному виробництві, розкрито проблеми їх становлення, функціонування, розвитку, трансформації; показано динаміку та причини незначного збільшення обсягів виробництва продукції; проаналізовано вплив реформування на обсяги і результативність виробництва.

Формування приватного сектора у вигляді цілеспрямованого фермерського руху в Україні розпочалося близько 10-ти років тому (1990-1991) і з деякими перепадами невпинно продовжується. Однак, стабільної дельти їх чисельного приросту до початку 2000 р. не було. Цілком закономірним треба вважати, що хоч порівняно з суспільними сектором на приватні господарства ще у 1999-2000 рр. припадало лише близько 14% усіх сільськогосподарських угідь, внесок їх у загальне виробництво сільськогосподарської продукції, передусім рослинницької, стрімко зростав.

На початок 2001 року приватний сектор досліджуваного регіону виробив уже більше половини (51,1%) валової рослинницької продукції в області (у 1990 р. – 21,2%) в основному за рахунок особистих підсобних господарств. На кінець 2000 року в Дніпропетровській області функціонувало 907,6 тис. дворів, які мають присадибні земельні ділянки та частково приєднали до них належні їм земельні долі, виділені з суспільного виробництва фізичним особам. Вартість валової продукції особистих підсобних господарств збільшилась у 2000 році порівняно з 1991 роком в 1,57 раза і складає 885,6 млн. грн. Населення в основному займається виробництвом продукції рослинництва, яке має питому вагу 66% у загальній вартості. Інтенсивність виробництва особистих підсобних господарств поки що залишається досить низькою. Так, у розрахунку на один двір вартість валової продукції складає близько 1 тис. грн. з приростом за останні 10 років на рівні 11,1%. Валова продукція на 1 га земельних ділянок складає 4177 грн. Незважаючи на це, питома вага особистих підсобних господарств населення у валовій сільськогосподарській продукції склала 62%, і в 2000 році вони виробили 99,4% картоплі, 86,3% овочів та 97,4% плодів та ягід. У розрахунку на 1 господарство виробництво продукції рослинництва збільшилося в 1,5-2,5 раза (табл. 1).

Таблиця 1

Виробництво сільськогосподарської продукції у розрахунку на одне господарство, ц

Види продукції Роки 2000 в % до 1996

1996 1997 1998 1999 2000

Особисті підсобні господарства

Картопля 6,1 8,8 5,0 5,4 9,6 157,4

Овочеві 6,7 6,9 6,5 4,9 5,3 79,1

Плодово-ягідні 1,9 1,9 1,6 1,1 2,7 142,1

М'ясо 0,8 0,8 0,8 0,8 0,73 91,3

Молоко 4,7 4,8 4,4 4,8 4,5 95,7

Яйця, тис.шт. 0,4 0,4 0,4 0,4 0,4 100,0

Вовна, кг 0,06 0,04 0,03 0,03 0,03 50,0

Селянські (фермерські) господарства

Зернові 186,1 204,0 170,3 236,1 521,3 280,1

Соняшник 40,4 39,3 69,2 128,1 255,7 632,9

Цукрові буряки 85,9 71,5 64,1 56,4 144,7 168,5

Овочеві 2,7 4,9 3,3 14,9 13,9 519,8

Картопля 0,4 0,4 0,15 0,7 0,7 175,0

Баштанні 11,8 3,4 2,6 9,1 11,6 98,1

М'ясо 0,9 1,2 1,1 0,4 2,4 266,7

Молоко 11,3 9,8 10,0 8,0 19,2 169,4

Яйця, тис.шт. 0,31 0,34 0,35 0,04 0,08 25,8

Вовна, кг 3,8 3,7 0 0 0 –

За останні роки спад поголів'я в області був найвищим в Україні. А відтак, у господарствах з різними формами власності відбулися відповідні зміни і в структурі виробництва продуктів тваринництва. На фоні руйнування суспільного сектора аграрної економіки частка приватного сектора у виробництві та ринковій реалізації багатьох видів продукції поступово набула дійсно національного значення.

З іншого боку, за таких обставин визначилися три серйозні соціально-економічні аспекти, а саме: по-перше, особисті господарства стали для переважної більшості селян єдиною альтернативою зайнятості в сільгосппідприємствах; по-друге, певною мірою послабились негативні наслідки повального безробіття на селі, і, по-третє, доходи від особистого господарювання або значно перевищують заробітки селян у крупних підприємствах, або ж взагалі стали єдиним джерелом отримання доходів.

Встановлено, що майже половину доходів селяни отримують від власного господарства, а в багатьох випадках цей показник сягає більше 65%, бо постійно зростає товарність виробництва особистих підсобних господарств. Зазначене свідчить, що за сучасних умов господарства вони набули більше, ніж підсобного значення. Між тим, незважаючи на приріст обсягів виробництва валової продукції та майже подвоєння її частки в сукупному виробництві, особисті підсобні господарства не збережуть свою первісну функцію підсобних господарств. Товарність виробництва багатьох особистих підсобних господарств досягає 70-80 відсотків, а тому не менше 15-20% особистих підсобних господарств набули потенціалу трансформації у селянські (фермерські) господарства.

На підставі досліджень у роботі підтримано думку тих економісгів-аграріїв, які не піддають сумніву потребу і необхідність впровадження сільське господарство України фермерського укладу як однієї з важливих форм господарювання на землі.

Економічна самостійність та відповідальність фермера за збереження і зростання своїх матеріально-виробничих та фінансових ресурсів у поєднанні з ринковими принципами поведінки створюють внутрішні спонукальні мотиви до продуктивної праці. Проте дельта кількісного зростання селянських (фермерських) господарств на Дніпропетровщині становила в середньому 2,5% щорічно. Лише після масового розпаювання земель колективних сільгосппідприємств їх кількість за один рік збільшилась відразу на 7,2% і станом на 1 січня 2001 р. дорівнювала 3027 господарствам. Але площі сільськогосподарських угідь у користуванні фермерів зросли більше, ніж у 2,5 рази – з 5 до 13% від усіх угідь області.

Зростання цих кількісних показників недостатньо позначилося на показниках господарсько-економічної діяльності фермерів. З урожайності основних сільськогосподарських культур селянські (фермерські) господарства незмінноу 1,5-2 рази поступалися й поступаються усім сільськогосподарським підприємствам.

Тому й валове виробництво продукції селянськими (фермерськими) господарствами області відносно майже не зростало, а якщо й зростало, то виключно за рахунок рослинницької галузі.

Тваринницька ж галузь у фермерів розвивається недостатньо. Катастрофічний стан фермерського тваринництва стає особливо помітним, якщо зважати на те, що сьогодні вже 20% усіх агроформувань області зовсім не ведуть тваринництва.

Проблеми і труднощі, з якими хронічно стикається приватний сектор, є багато в чому спільними для особистих підсобних господарств і селянських (фермерських). Всебічно проаналізувавши протидіючі фактори розвитку цих господарств, дійшли висновку, що вони є похідними від трьох головних чинників, а саме: слабкої матеріально-технічної бази внаслідок недостатності і важкодоступності стартового капіталу; диспаритету в цінах на продукцію сільського господарства і засоби її виробництва; податкового пресу, далекого від господарсько-економічних реалій та фінансового стану фермерського руху.

Саме сукупною дією цих трьох факторів зумовлюється поки що надто низька ефективність функціонування фермерства. Частка фермерського валового виробництва у загальнонаціональному до сьогодні залишається незначною – не більше 5-6%, що абсолютно не відповідає потенційним можливостям цієї форми господарювання.

Приватний сектор досяг би значно більших успіхів у вирішенні продовольчої проблеми за умови його кредитного забезпечення.

Опитування показали, що лише 7% від загальної кількості опитаних фермерів для поновлення обігових коштів користуються банківськими кредитами, 27% спрямовують на це лише власні заощадження, решта 66% використовують інші джерела. Слід зауважити, що при такій схемі кредитування майна відсутні відсотки за користування позиками, тільки 10% сплачують позначені суми.

Із обстежених фермерських господарств менше половини розпочали господарювати на наділах площею від 21 до 50 га, а у решти (54%) площі землекористування не перевищували 20 га. Додатковими обстеженнями наприкінці 2000-го року з'ясовано, що наділи до 50 га залишилися у 25% господарств, у інших 25% земельні угіддя перевищили 300 га, 8% господарств користуються площами від 251 до 300, ще 8% – від 151 до 200 га, 17% – 201-250, а землекористування решти господарств знаходяться в межах 91–100 га. Проаналізувавши дані анкетування, що стосуються забезпечення селянських (фермерських) господарств сільськогосподарською технікою, дійшли висновку, що трактори будь-яких марок на кінець 2000 р. зовсім відсутні менш, ніж у 10% обстежених селянських (фермерських) господарств. Серед проанкетованих фермерів 42% господарств мають трактори ДТ-75, понад 20% – Т-16, а трактори Т-74, Т-75 і Т-70 є у розпорядженні відповідно 12,9 і 7% господарств. Потужний Т-150К експлуатують 15% фермерських господарств, 52% всіх господарств утримують по 1, а 13% – по 2 трактори МТЗ, у 47% фермерів є по 1, у 30% по 2, а у 6% по 3 трактори ЮМЗ. Нових тракторів з достатнім амортизаційним запасом мало, переважає спрацьована і навіть колись списана техніка. Зернозбиральними комбайнами володіють 24% фермерів. Вантажними автомобілями - 65%, надаючи перевагу ГАЗ-53 (80% з них); рідше МАЗ і КРАЗ. Сільськогосподарськими знаряддями всі опитані фермери поступово забезпечуються. Та кількість машин, яка є у наявності, в змозі виконувати майже увесь комплекс польових робіт.

Дослідження показали, що лише 16% опитаних фермерів не використовують найману працю, а в 25% селянських (фермерських) господарств залучаються по три робітники на сезонні роботи, в 15% – працюють по два постійних робітники, а залучених на сезонні роботи до п'яти осіб. У господарствах зі значними площами землекористування (понад 37%) працюють 3-5 постійних і 6-8 сезонних робітників. У деяких господарствах (8%) з площами користування понад 300 га працюють більше 5-ти постійних і до 10-ти сезонних робітників. Таким чином фермерський рух здатний значною мірою послабити безробіття і збільшити зайнятість працездатного населення в сільській місцевості.

В третьому розділі – "ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА В МАЛИХ ФОРМАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ" обгрунтовано оптимальні розміри економічної діяльності селянського (фермерського) господарства, з урахуванням лімітів обігових коштів; викладено методичний підхід подальших напрямків диверсифікації виробничої діяльності; запропоновано методи сіткового планування виробничих процесів.

Важливою ланкою подальшого розвитку фермерства є необхідність оптимізації виробничої структури і підприємницької діяльності селянських (фермерських) господарств залежно від коштів, які щорічно потрібно направляти в обігові засоби та відшкодовувати за оренду сільськогосподарської техніки.

Виходячи з критерію оптимальності – максимального доходу від реалізації продукції за мінусом грошово-матеріальних затрат (без оплати праці) за 10 варіантами, встановлено виробничу структуру селянських (фермерських) господарств та рівень рентабельності (рис. 1).

Розмір фермерського господарства – важливий показник, оскільки він є одним з чинників ефективності господарювання. Оптимізація розмірів фермерського господарства дає змогу при наявних виробничих ресурсах гарантувати найбільшу віддачу на одиницю вкладеного капіталу, тобто одержати максимальний прибуток від реалізації виробленої продукції. Застосування методу економіко-математичного моделювання для розв'язання задачі оптимізації розмірів фермерського господарства розглянуто на типовому господарстві Дніпропетровської області.

Встановлені розміри обігових коштів обмежують можливість розширення виробництва. Так, при використанні коштів у 100 тис. грн. ефективне господарювання буде можливим на 44,6 га, 200 тис. грн. – 89,3, а для 250 тис. грн. – 95,0 га.

50

45

40

35

30

25

20

Рівень доходності, % Стартовий капітал, грн.

Рис. 1. Розміри обігових коштів і рівень рентабельності селянських (фермерських) господарств Дніпропетровської області

Враховуючи, що селянські (фермерські) господарства крім рослинництва, займаються розвитком свинарства, структура посівів включає не тільки зернові, технічні, овочеві культури, але й кормові. У господарствах площею 64,7 і 80,8 га виробництво овочів та картоплі не передбачається.

Аналізуючи за одержаними варіантами економічну діяльність селянських (фермерських) господарств (табл. 2), визначено:–

розмір загальної площі посівів усіх культур збільшується разом із збільшенням матеріально-грошових ресурсів і досягає свого максимального

Таблиця 2

значення в тому випадку, коли останні складають 250 тис. грн.;–

математичні розрахунки показують, що виробництво молока при даних умовах є збитковим;–

поголів'я свиней збільшується пропорційно до збільшення площі посівів та матеріально-грошових ресурсів.

Звичайно, ще більшим успіхам у налагодженні рентабельного виробництва в приватному секторі посприяла б якомога швидша відмова фермерів від домінуючого одногалузевого виробництва, тобто вузької його спеціалізації лише на рослинницькій галузі. Світовий досвід свідчить, що диверсифікація фермерського виробництва за рахунок альтернативних напрямків виробничої діяльності підвищує конкурентноздатність приватних господарств, знижує виробничі ризики, розширює асортимент продукції, нівелює сезонність праці, полегшує прес безробіття на селі, стабілізує фінансово-економічний стан кожного окремого господарства, приватного сектора та держави в цілому.

До альтернативних виробництв можуть належати як традиційні для України заняття – наприклад, бджільництво, хутрове звіроводство, рибництво, шовківництво, грибівництво і таке інше, – так і нетрадиційні, але високоефективні виробництва, які зараз набувають поширення у світовій практиці - наприклад, ра-ківництво, страусівництво, розведення кенгуру, харчових равликів тощо. Вони, по-перше, мають величезний експортний потенціал, а, по-друге, дозволяють налагодити безвідходне виробництво в замкнутому та екологічно безпечному циклі. Деякі з таких виробництв ми обгрунтували економічно і запропонували на їх основі один з таких безвідходних замкнутих циклів для впровадження у фермерські і присадибні селянські господарства (рис. 2).

У роботі запропоновано використовувати методи сіткового планування виробничих процесів у фермера, а також в особистих підсобних господарствах. Метод може бути використаний на польових роботах та присадибних ділянках у догляді за тваринами. Сіткове планування дозволяє виявити канали втрат робочого часу, виявити резерви невикористаного часу і тим самим скоротити загальну вартість робочого дня, наблизити термін закінчення всіх робіт. Знаходження за сітковим графіком критичного шляху і критичних процесів дозволяє знайти можливості для скорочення їх тривалості. А періодична зміна напрямку критичного шляху привертає увагу виконавця до найбільш відповідальних ділянок виробництва.

Рис. 2. Виробнича модель чотирьохкомпонентного екологічно чистого безвідходного виробництва для дрібнотоварних селянських (фермерських) господарств

Подальше економічне зміцнення особистих підсобних господарств і зближення їх із селянськими (фермерськими) господарствами прискорилося б наданням особистим підсобним господарствам статусу селянських присадибних господарств (СПГ замість ОПГ) з відповідним поширенням на них державної допомоги в агрономічному, зоотехнічному, ветеринарному, матеріально-технічному забезпеченні тощо. До цього часу особисті підсобні господарства досягали видатних успіхів у постачанні населенню України продуктів харчування без будь-якої підтримки з боку держави, базуючись виключно на важкій ручній праці переважно поколінням колишніх колгоспників. Молодь в селах не затримується, бо праця перестала бути для молодих людей престижною і вдячною справою. Крім того, на селі майже цілковито порушена і соціально-побутова інфраструктура.

З подальшими позитивними кількісними і якісними зрушеннями у фермерському русі буде наростати його виробничо-економічний потенціал. Тільки повне розкриття всіх можливостей нарощування фермерськими господарствами виробництва різноманітної сільськогосподарської продукції стане запорукою продовольчої безпеки держави.

ВИСНОВКИ

1. Особисті підсобні господарства наполегливо підвищують товарність свого виробництва - в багатьох випадках до 70-80%, внаслідок чого на сьогодні вже до 20% всіх особистих підсобних господарств на Дніпропетровщині набули потенціалу селянських (фермерських) господарств.

2. У 1992-1999 рр. дельта чисельного приросту селянських (фермерських) господарств на Дніпропетровщині, як і в цілому по Україні, була незначною – в середньому 2,5 відсотка щорічно, а підсумки їх господарсько-економічного господарювання виявилися набагато нижчими не лише від особистих підсобних господарств, а навіть і колективних сільськогосподарських підприємств. У землекористуванні селянських (фермерських) господарств знаходилося лише 4,4% земельних угідь, які використовувалися з гранично низькою ефективністю. Зокрема, за урожайністю всіх сільськогосподарських культур селянські (фермерські) господарства поступалися всім іншим агроформуванням загалом в 1,5–2 рази, а їх частка у виробництві валової продукції становила не більше 3–4%.

3. Особливою негативною рисою сформованих на Дніпропетровщині селянських (фермерських) господарств є суто одногаяузева спеціалізація їхньої виробничої діяльності. Вдавшись до вирощування лише високоприбуткових культур, переважно соняшнику, вони ігнорували всі агротехнічні вимоги, не налагодили науково обгрунтованих сівозмін, занедбали кормові культури і майже повністю позбулися тваринницької галузі. На сьогодні понад 65% всіх селянських (фермерських) господарств області взагалі не ведуть товарного тваринництва. Основний тягар забезпечення населення м'ясо-молочними продуктами припав на особисті підсобні господарства та на імпорт зарубіжної продукції.

4. Чинники низької ефективності господарювання селянських (фермерських) господарств надто численні і носять переважно об'єктивний характер. Ми згрупували їх у три самостійні категорії, а саме: важка доступність для фермерів стартового капіталу, внаслідок чого вони не в змозі створити достатню матеріально-технічну базу для свого виробництва; домікуючі ножиці в цінах на сільськогосподарську і промислову продукцію; економічно необгрунтований податковий прес, який позбавляє селянські (фермерські) господарства можливості нагромаджувати достатні обігові кошти для розширення та удосконалення виробництва.

5. Прийняття Верховною Радою України нового Земельного кодексу в жовтні минулого року на становищі приватного сектора ще ніяк не встигло позначитися, але прийняття урядом Національної програми розвитку агропромшслового виробництва і соціального відродження села та Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” (1999 р.) вже приносять свої перші позитивні результати. Протягом 2000-2001 рр. частка приватного сектора у загальнонаціональному виробництві валової сільськогосподарської продукції зросла до 65%.

6. Хоч масове розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств мало багато негативних наслідків, але воно певною мірою зміцнило фермерський рух як кількісно (приріст селянських (фермерських) господарств в області – 7,2%), так і якісно – розширило їх землеволодіння і землекористування (до 97 га на одне селянське (фермерське) господарство), покращило мсатеріаль-но-технічний стан і призвело до збільшення валової продукції до 6%. Позитивним слід вважати появу перших ознак відродження у фермерському русі тваринницької галузі.

7. Для підвищення виробничої дієвості і соціально-економічної значущості приватного сектора необхідно надати особистим підсобним господарствам офіційного статусу селянських присадибних господарств з відповідною державною підтримкою їх матеріально-технічного забезпечення та агрономічного, зоотехнічного і ветеринарного обслуговування, що логічно сприятиме становшенню та зміцненню фермерського руху.

8. Запропоновано упорядкувати податкові навантаження на приватний сектор до раціональних меж, що автоматично ліквідує безліч негативних наслідків у фермерському господарюванні, в тому числі звільнить фермерський рух від масової протиправної і принизливої “подвійної бухгалтерії”.

9. У сфері виробництва потрібно заохочувати розвиток приватних господарств з багатогалузевою діяльністю, яка об'єднувала б основні і допоміжні вапюбництва в єдиний замкнутий безвідходний цикл з посиленням експортного потенціалу фермерського виробництва, зменшенням сезонності праці, а відтак і підвищенням зайнятості сільського населення.

10. На всіх ступенях державної владної вертикалі, а особливо на її низовому і середньому рівнях, потрібно сприяти відродженню і удосконаленню порушеної на селі інфраструктури і домагатися зацікавленості і підвищення привабливості та престижності праці на землі для нових, молодих поколінь сільських жителів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мищенко О.Ф. Современные инвестиции в крестьянские (фермерские) хозяйства и другие факты их становления // "Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах" Економічний вісник , Т. 2. – Дн.: ДЦФЕІ. – 2000. – С.260-261.

2. Міщенко О.Ф. Про що свідчить досвід фермерів Присамар'я // "Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу": Кол. монографія Т. 1. За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є..Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2000. С.294–296.

3. Мищенко О.Ф. Фермерское движение в Днепропетровской области // Экономика и управление. – 2000. – №4. – С.14-16.

4. Міщенко О.Ф. Структура прибутків і витрат особистих підсобних господарств в сучасних умовах // Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія "Фінанси і кредит". – 2000. – №1. – С.89-92.

5. Міщенко О.Ф. Використання виробничих потужностей селянськими (фермерськими) господарствами Дніпропетровської області // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. – 2000. – №4. – С.93–97.

6. Міщенко О.Ф. Основні напрямки підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції на Дніпропетровщині // "Економічні та соціальні аспекти формування та постреформованого розвитку сільського господарства в Україні". Матеріали науково-практичної конференції на економічному факультеті за підсумками НДР в 1999 р., – Дн.: ДДАУ, 2000. – С.60-63.

7. Міщенко О.Ф. Реформування і перші кроки господарської діяльності агропідприємств Дніпропетровщини // "Проблеми формування ринкової економіки. Спеціальний випуск. Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи". Міжвідомчий науковий збірник. – К.: КНЕУ, 2000. – С.162-165.

8. Міщенко О.Ф. Роль приватного сектора в подальшому розвитку сільського господарства Дніпропетровської області // "Економіка: проблеми теорії та практики". Збірник наукових праць. Випуск 52. – Дн.: ДНУ, 2000. – 107с.

АНОТАЦІЯ

Малоокова О.Ф. Організаційно-економічні аспекти діяльності малих форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – Економіка сільського господарства і АПК. – Дніпропетровський державний аграрний університет, м. Дніпропетровськ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню організаційно-економічної діяльності малих форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки в регіоні.

Основний зміст роботи становить розробка шляхів удосконалення організації та підвищення ефективності функціонування малих форм господарювання. У дисертації знайшли подальший розвиток положення щодо поглиблення виробничої диверсифікації особистих підсобних господарств, виходячи з наведеної їх класифікації та подальшого розвитку науково-технічного прогресу в ринковій економіці, а також обгрунтування альтернативного і безвідходного виробництва для селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств із застосуванням чотирьохкомпонентного екологічно чистого виробництва та традиційних і нетрадиційних занять.

Доповнено соціальні, економічні та організаційні чинники подальшого розвитку селянських (фермерських) господарств положеннями про стартовий капітал, банківське кредитування, маркетинг ринку сільськогосподарської продукції.

Ключові слова: селянські (фермерські) господарства, особисті підсобні господарства, економічна ефективність, організація, вдосконалення, витрати.

АННОТАЦИЯ

Малоокова О.Ф. Организационно-экономические аспекты деятельности малых форм хозяйствования в условиях перехода к рыночной экономике. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 – Экономика сельского хозяйства й АПК, – Днепропетровский государственный аграрный университет, Днепропетровск, 2002.

Диссертация посвящена углублению исследований организационно-эконо

мической сущности малых форм хозяйствования на селе.

В работе определен организационно правовой статус семейных хозяйств. Установлено, что данная форма хозяйствования основывается на принципах конкуренции и саморегулирования, а также в семейном хозяйстве обьединяются в одном лице собственность, труд и управление, самообеспечивается наивысшая мотивация к эффективному и продуктивному хозяйствованию.

Рассмотрена сущность крестьянских (фермерских), личных подсобных хозяйств и личных крестьянских хозяйств с точки зрения совокупности составляющих понятия “малые формы хозяйствования”.

Осуществлен глубокий анализ современного уровня развития крестьянских (фермерских) и личных подсобных хозяйств региона по широкому комплексу экономических показателей. Определена их роль в обеспечении населения сельскохозяйственной продукцией.

Отдельное место отведено изучению характера влияния на экономическую эффективность малых агроформирований в современных условиях таких факторов, как размер вложенных оборотных средств, структура посевных площадей, специализация производства.

Основное содержание работы представляет разработка путей совершенст-вования организации и повышении эффективности крестьянских (фермерских) и личных подсобных хозяйств.

В диссертации нашли дальнейшее развитие методические подходы относительно обоснования оптимальных размеров производственной структуры крестьянского (фермерского) хозяйства в зависимости от имеющихся материальных ресурсов. Впервые предложены методические подходы относительно установления для крестьснских (фермерских) хозяйств рациональных затрат труда при выполнении производственных процессов в животноводстве путем сетевого планирования.

Ключевые слова: Крестьянские (фермерские) хозяйства, личные подсоб-ные хозяйства, экономическая эффекгивность, организация, совершенствование, затраты.

ANNOTATION

O. F. Malookova. Organization and Economic Aspects of Small Businesses Activity under the Conditions of Transition to Market Economy. Manuscript.

The thesis of an applicant for the Candidate's degree in Economics, Speciality 08.07.02 – Economics of Agriculture and Agro-Industrial Complex. – Dnepropetrovsk State Agrarian University, Dnepropetrovsk, 2002.

The thesis deals with the research into organization and economic activity of small businesses under the transition to market economy.

The main objective of this investigation is working out the ways of improving organizational schemes and operational efficiency of small businesses. The thesis contributes to further development of the regulations on scientific and technical progress in a market economy and on the extension of production diversification on part-time farms by proposing their classification. The author argues in favour of alternative and waste-tree production on full-time and part-time farms by using four-component environmentally safe production model and also traditional and non - traditional types of farming. Social, economic and organization aspects of farms' further development have been complemented by propositions concerning opening capital, bank crediting, agricultural produce marketing.

Key words: peasant farms, part-time farms, economic efficiency, organizing, improvement.

Підписано до друку 18.11.2002. Формат 84X60 1/16

Папір друк. Обл.-від. арк. 0,9 Розм. друк. арк. 0,9

Тираж 100 примірн. Замовлення № 837

_____________________________________________________________

ВКФ “Оксамит-Текс”, 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 74

Таблиця 2

Оптимальні розміри виробництва селянських (фермерських) господарств залежно від обігових коштів

Показники Розмір обігових коштів необхідних для функціонування, тис.грн.

100,0 150,0 180,0 200,0 230,0 250,0 260,0 272,7 278,9 280,0

Площа земельних ділянок, га 44,6 64,7 80,8 89,3 89,4 95,0 95,0 95,0 97,0 100,0

в т.ч. площа –

зернових 28,7 44,4 53,1 51,8 55,8 60,2 57,7 57,8 58,2 62,8 –

технічних 9,0 13,4 16,2 17,8 17,8 19,0 19,0 19,0 19,3 20,0 –

овочів і картоплі 0,2 – – 6,3 2,9 2,9 4,2 6,7 6,8 6,0 –

кормових 6,7 9,6 11,5 13,4 12,9 12,9 14,1 11,5 12,7 11,2

Матеріально-грошові витрати, тис.грн. 0,45 0,45 0,45 0,45 0,36 0,38 0,37 0,35 0,35 0,36

Прямі затрати праці, тис.чол.-год. 3,639 5,035 6,007 8,842 7,501 8,683 9,128 9,779 9,992 9,957

Грошові надходження від реалізації продукції,