КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 330.322.487

Матлак Олександр Олександрович

СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІК

ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

08.01.01 – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії

економічного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор Єщенко Петро Степанович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Кваснюк Борис Євгенович,

заступник директора Інституту економічного прогнозування

НАН України;

кандидат економічних наук, доцент Стаховський Віктор Іванович,

Київський національний економічний університет, доцент кафедри

політичної економії факультетів управління та маркетингу.

Провідна установа:

Інститут економіки НАН України, відділ методології та теорії економічних

досліджень, м.Київ.

Захист відбудеться “04” жовтня 2002 р. о “1400” годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.26.001.13 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м.Київ, вул.Васильківська, 90А, к.704.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий “04” жовтня 2002 р.

Вчений секретар Солодовникова І.І.

спеціалізованованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. країни з перехідною економікою опинилились у дуже невигідних умовах для досягнення міжнародної конкурентоздатності. З одного боку, перехід від центрально-планової до ринкової економіки і відповідна трансформація відносин власності та інституційної структури вимагає значних економічних втрат: руйнація усталених господарських зв`язків, функціонування грошово-кредитної системи, механізмів державного регулювання на початковому етапі перехідного періоду зумовлюють масові вивільнення виробничих потужностей та робочої сили в ряді галузей, стагнацію інвестиційних програм, втрату ринків збуту національними виробниками. Формування нової господарської системи в країнах з перехідною економікою відбувається з різними втратами часу та ресурсів, в залежності від вихідних умов та ефективності впровадження реформ. З іншого боку, перехідний період в постсоціалістичних країнах по часу зпівпав із вибухоподібними постіндустріальними змінами в господарстві розвинених країн. Дев`яності роки ХХ ст. – це період формування “нової економіки”, що базується на створенні принципово нових галузей господарства, масовому впровадженні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій в традиційні виробництва. Вирішальним фактором міжнародної конкурентоздатності стає технологічна перевага – здатність створення нових знань та швидкість їх впровадження в господарській діяльності.

За таких умов, протягом останнього десятиріччя більшість постсоціалістичних країн виявились неспроможними до одночасного реформування інституційної та технологічної структури економіки, і були стрімко відкинуті на периферію світового господарства. В особливо важкому становищі опинились країни-колишні республіки СРСР, зокрема і Україна, де ринкові реформи не закінчені, а перехідний період затягується. На сьогоднішній день для України першочерговим завданням є здійснення структурної перебудови, здатної одночасно з інституційними реформами забезпечити технологічне оновлення економіки у відповідності з міжнародними вимогами конкурентоздатності. Якщо Україна запізниться з вирішенням цього завдання, їй гарантоване місце в числі країн-аутсайдерів на довгі роки.

Теоретичним та прикладним проблемам здійснення структурної перебудови економіки, ролі держави в цьому процесі приділяється велика увага. Особливої актуальності вони набули протягом останнього десятиліття під впливом інтенсивних структурних змін як в розвинених країнах, так і в перехідних економіках. Методологічні основи аналізу економічної структури та структурних змін в економіці закладені в роботах таких видатних економістів, як К.Маркс, Л.Вальрас, Дж.Б. Кларк, В.Парето, Є.Домар, Р.Харрод, Л.Канторович, В.Немчинов, В.Леонтьєв, Р.Солоу, Е.Денісон, Дж.Кендрік, Л.Пазінетті, К.Фрімен.

Різнобічні аспекти структурної перебудови в перехідних економіках досліджувались в працях сучасних економістів. Питання реформування інституційної структури економіки (відносини державного та приватного секторів економіки, розвиток малого та середнього бізнесу, інфраструктура ринкової економіки) - досліджували Дж.Сакс, Я.Корнаї, Л.Абалкін, С.Шаталін, А.Чухно, І.Лукінов, А.Шегда; галузевої структури економіки - В.Геєць, Б.Кваснюк, Дж.Росс, Ф.Шерер, В.Коломойцев; відтворювальної структури - А.Гальчинський, А.Ілларіонов, Ю.Бажал; зовнішньоекономічної структури – О.Ельянов, Ю.Адно, В.Мельянцев, Ю.Пахомов; технологічної структури - Ю.Яременко, Ю.Яковець, С.Глазьєв, В.Іноземцев.

По кожному із вказаних аспектів напрацьовано досить значну теоретичну базу. Однак в зв`язку із швидкозмінністю та суперечливістю досліджуваних процесів в сучасній економіці, низка питань залишається нерозв`язаною. Зокрема, першочергового значення набуває розробка концепції структурної перебудови вітчизняної економіки, яка повинна стати основою для створення механізмів ліквідації технологічної відсталості та досягнення рівноправних економічних зв`язків з постіндустріальним світом. Відсутність останньої призводить до запровадження безсистемних заходів по реформуванню вітчизняної економіки, які в результаті ще більше поглиблюють її структурні диспропорції. Саме сукупність вказаних проблем обумовила тему, зміст та структуру дисертаційного дослідження.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою комплексної теми наукових досліджень кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Трансформація економічних систем і становлення ринкової економіки в Україні” (реєстраційний номер 97148). Внесок автора полягає в розробці концепції структурної перебудови, пріоритетним напрямком якої є технологічне оновлення економіки України.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних положень щодо структурної перебудови економіки України в умовах перехідного періоду, необхідних для подолання технологічної відсталості та досягнення рівноправних економічних зв`язків з постіндустріальним світом. У відповідності до поставленої мети були визначені наступні завдання:

визначити суть та зміст структурної перебудови перехідних економік;

запропонувати інструменти аналізу причинно-наслідкових зв`язків між заходами структурної перебудови та структурними змінами в економіці;

провести порівняльний аналіз структурних змін у країнах з перехідною економікою та з`ясувати причини, що зумовили відмінності в результах реформ;

проаналізувати світовий досвід подолання технологічної відсталості, знайти сприйнятливі для перехідних економік заходи структурної політики, спрямовані на досягнення цієї мети;

запропонувати напрямки подолання структурної кризи в економіці України та пріоритети її структурної перебудови з урахуванням обраного політичного курсу до європейської інтеграції та вступу до ВТО.

Об`єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об`єктом дослідження є структурні зміни в економіці та роль держави в цих процесах. Предметом дослідження є особливості структурної перебудови перехідних економік під впливом нових вимог до міжнародної конкурентоздатності, зумовлених постіндустріальними змінами в економіці провідних країн світу.

Теоретична та методологічна база - праці класиків економічної теорії, представників загальної теорії структурних змін та постіндустріальної теорії, роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників з проблем структурної перебудови. Дослідження здійснювались на основі використання методів наукової абстракції, системного підходу, аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, експертних оцінок, наукового передбачення.

Інформаційною базою є дані Держкомстату України, Міністерства економіки, Управління економіки при Адміністрації Президента України, Антимонопольного комітету, Світового Банку реконструкції та розвитку, Міжнародного Валютного Фонду, Європейського Банку реконструкції та розвитку, Агентства з міжнародного розвитку США, програми ТАСІС Європейської Комісії, інших державних установ, міждержавних економічних організацій, окремих експертних та консалтингових агенцій, опублікованих в періодичній пресі, спеціальних виданнях та розміщених в мережі Internet.

Наукова новизна результатів дослідження та особистий внесок автора полягає в наступному:

- доведено, що структурні зміни в економіці в сучасний період стають перманентними та набувають характеру структурних зрушень – явища з непередбачуваними наслідками, яке на початку неминуче супроводжується значними втратами та руйнуваннями. У відповідності з цим обгрунтовується положення, що більш важливим завданням регулювання економіки в сучасних умовах стає не досягнення стану стабілізації, а створення механізмів адаптації до постійних змін;

- запропоновано систему показників, що включає масу, швидкість, інтенсивність, потенціал, мультиплікатор та акселератор структурних змін, які дають змогу здійснювати не лише оцінку економічного розвитку в ретроспективі, але і використовуватись при прогнозуванні та прийнятті управлінських рішень у ситуації із структурними змінами в національній економіці;

- обгрунтовано положення про те, що структурну перебудову слід розглядати як сукупність цілеспрямованих дій, спрямованих на досягнення необхідних змін в галузевій, технологічній, відтворювальній, інституційній та зовнішньоекономічній структурі національної економіки, адекватних вимогам соціально-економічного прогресу. Такий підхід дозволяє реально оцінити функціональність економічної структури та можливість її регулювання у відповідності з обраними параметрами;

- визначено принципи вибору пріоритетів структурної перебудови, що базуються на ідеї цілеспрямованого збудження ланцюгової реакції, яка посилюється ринковим механізмом та прискорює позитивні структурні зміни в економіці, або призводить до розриву “порочного кола” негативних структурних змін. Обгрунтовується, що позитивні структурні зміни завжди супроводжуються кризовими процесами, оскільки суперечать інтересам певних груп суб`єктів господарської діяльності, які отримують вигоди від збереження статус-кво;

- доведено непридатність моделі “наздоганяючого” розвитку, що використовувалась в XX ст. рядом країн для подолання технологічної відсталості, для здійснення структурної перебудови перехідних економік. Обгрунтовано, що вказана модель може вирішувати лише структурні проблеми індустріальної економіки в короткостроковому періоді, однак за умов необхідності перманентного технологічного оновлення виявляється малоефективною;

- проведений аналіз результатів реформ в перехідних економіках за останнє десятиріччя дозволив встановити фактори, що зумовили відмінності між країнами. Доведено, що більш важливе значення мали не стартові умови реформ, а спрямування та інтенсивність заходів структурної перебудови;

- проаналізовано перспективи переходу економіки України до постіндустріального етапу структурних зрушень. Аргументовано, що в середньостроковому періоді найбільш вузьким місцем для економіки України виявляється не обмеженість реальних активів, а стан людського капіталу – фактору, що створюється в результаті довгострокового цілеспрямованого розвитку. Обгрунтовано, що найближча перспектива структурного оновлення економіки України полягає в накопиченні необхідних ресурсів в результаті розвитку пріоритетних секторів індустріальної економіки та створення механізмів їх спрямування в фундамент наступних постіндустріальних зрушень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, які викладені автором в дисертації, доведені до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій. Вони призначені для використання при розробці урядової програми структурної перебудови економіки України та пов`язаних з нею заходів промислової, науково-технічної, зовнішньоекономічної та інституційної політики, проектів законодавчих та нормативних актів.

Результати дослідження використовувались при розробці інвестиційних проектів технологічної реконструкції підприємств в умовах перехідної економіки, а також рекомендацій стосовно вдосконалення законодавчого регулювання інвестиційної діяльності в Україні (довідка закритого акціонерного товариства “Фінансова компанія “Сократ” №21/д від 29 серпня 2002 року).

Матеріали роботи автор використовував при підготовці та викладанні курсу “Макроекономіка” та спецкурсу “Іноземні інвестиції” на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні теоретичні положення та практичні рекомендації дослідження доповідались:

на науково-практичній конференції “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Українська Академія державного управління при Президентові України), Київ, 30 травня 2000 року;

на ІІІ міжвузівській науково-практичній конференції “Трансформаційна економіка в глобальному конкурентному середовищі” (Міністерство освіти та науки України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, економічний факультет, кафедра міжнародної економіки), Київ, 27 листопада 2001 року;

на Всеукраїнській наково-практичній конференції “Формування ринкової економіки України”, секція “Економіка пострадянських держав: досвід трансформації”, Львівський національний університет імені Івана Франка, 23-24 листопада, 2001 року.

на V Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта – 2002”, м.Дніпропетровськ, 05-07 березня, 2002 року.

Публікації. Основні результати дослідження в межах теми дисертації опубліковано в 5-ти роботах у вісниках та наукових збірниках, з них 4 – у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Загальний обсяг дисертації включає 181 сторінку, робота ілюстрована 23 таблицями, 3 рисунками, список використаної літератури включає 155 джерел. Структура роботи зумовлена логікою дослідження, складається з трьох основних розділів, вступу та висновків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, описано рівень її теоретичної розробленості, визначено мету та завдання дослідження, вказано новизну результатів дослідження та особистий внесок автора, доведено практичне значення одержаних результатів.

В Першому розділі “Суть та завдання структурної перебудови в сучасних умовах” здійснюється теоретичний аналіз взаємозв`язків між структурою економіки та її ефективністю, а також структурної перебудови як цілеспрямованого впливу держави на досягнення бажаних структурних змін в національній економіці.

Автор починає дослідження із з`ясування суті поняття “структура економіки”. СТРУКТУРА (від лат. structura — будова, розміщення, порядок) - це сукупність стійких зв`язків об`єкта, що забезпечують його цілісність та збереження основних властивостей при зовнішніх та внутрішніх змінах. Структура як філософська категорія є консервативною частиною явища чи процесу, тим скелетом, на який нанизані більш рухомі його елементи. В дисертаційній роботі пропонується наступна класифікація структурних зрізів національної економіки:

галузевий (за видами економічної діяльності), що характеризує виробничу спеціалізацію даної країни;

технологічний, що показує рівень використання досягнень науково-технічного прогресу в національній економіці;

відтворювальний, що відображає оптимальність матеріально-речових та вартісних пропорцій економіки країни;

інституційний, що характеризує сприятливість середовища для ведення господарської діяльності в країні;

зовнішньоекономічний, що характеризує обсяг та якість міжнародних економічних зв`язків країни;

В дисертаційному дослідженні вказується, що економічною наукою давно встановлено існування залежності між структурою економіки та її ефективністю. Автор посилається на праці видатного економіста О.В.Чаянова, який стверджував, що “для кожного виду діяльності в кожний заданий момент часу існує оптимальна організація та розмір господарських елементів, а також міжгосподарських зв`язків, фінансових та матеріальних потоків, в результаті чого досягається органічне злиття людського та речового факторів виробництва, ефективне функціонування в усіх ланках господарської системи”. Структурна ефективність економіки в роботі класифікується на статичну та динамічну складові – відповідно ефективність існуючої структури та ефективність структурних змін. Існуюча структура економіки більш актуальна для вивчення за умов її стабільного стану. Відповідно, дослідження ефективності структурних змін важливі для вивчення перехідного стану економіки, коли зміни в структурі більш відчутні. Структурні зміни настільки ефективні, наскільки швидко вони призводять до виникнення бажаних економічних структур.

В дисертації здійснено окремий розгляд явища структурних змін в зв`язку з його складністю. Для кількісної характеристики структурних змін автор пропонує використовувати такі показники, як масу, швидкість, інтенсивність та потенціал, мультиплікатор та акселератор структурних змін, що дають змогу здійснювати не лише аналіз економічного розвитку в ретроспективі, але й можуть використовуватись при прогнозуванні та прийнятті управлінських рішень в ситуації зі структурними змінами. Мультиплікатор структурних змін в економіці – це коефіцієнт, що показує співвідношення мас взаємодіючих змін та результуючої зміни. Крім того, можлива ситуація, коли будується ланцюжок взаємодій в кількох взаємопов`язаних відносно замкнених економічних системах, кожна з яких може бути підсистемою іншої. Виникає своєрідна хвиля структурних змін в економіці, і тоді вже буде спостерігатись не мультиплікативний, а акселеративний ефект.

В умовах прискорення глобалізації світової економіки все відчутніше проявляється вплив тенденцій структурних змін в світовому господарстві на кожну окремо взяту національну економіку. Відповідно, зменшується вплив національних особливостей, не зважаючи на те, що вони все ще залишаються визначальними в окремих групах країн. Вивчення тенденцій розвитку світового господарства дозволяє виявити напрямки змін в економічній структурі, слідування яким найбільше сприяє соціально-економічному розвитку в сучасних умовах. Вони задаються найбільш розвиненими країнами, що досягли високого рівня добробуту свого населення та перейшли на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку.

Прогресивними напрямками структурних змін для кожного з видів економічної структури відповідно є: для галузевої структури – збільшення питомої ваги галузей, що виробляють кінцеву продукцію (інвестиційні та споживчі товари) при скороченні виробництв низького переділу, випереджаюче зростання сфери послуг та галузей “нової економіки”; для технологічної структури – розвиток виробництв п`ятого та шостого технологічного укладів, подолання “технологічної багатоукладності”, зменшення рівня морального зносу виробничого капіталу та структурного безробіття в економіці; для відтворювальної структури – зменшення долі проміжного споживання у валовому випуску товарів та послуг, збільшення долі інвестицій у ВВП, збільшення питомої ваги інноваційної складової в структурі національних інвестицій; в інституційній структурі – посилення рівня економічної конкуренції, зменшення питомої ваги державного сектора, демонополізація економіки, випереджаючий розвиток малого та середнього бізнесу, венчурного підприємництва; для зовнішньоекономічної структури – збільшення “відкритості” національних економік, посилення міжгалузевої та прямої кооперації в зовнішньоекономічних зв`язках, “облагорожування експорту”. Проаналізований в роботі досвід різних країн свідчить, що слідування цим тенденціям прозводить до позитивних змін в структурі національної економіки та є орієнтиром для здійснення структурної перебудови.

Визначивши суть та види економічної структури, автор переходить до розгляду процесу структурної перебудови економіки. В роботі запропонована наступна ідея щодо досягнення позитивних структурних змін в економіці. Згідно із положеннями загальної теорії структурних змін, будь-якій структурі притаманна схильність до стабільності та інерційність. Для того, щоб викликати позитивні структурні зміни або протидіяти інерції негативних, що породжуються самим же ринковим механізмом, необхідний потужний початковий імпульс, який може задати держава своїми цілеспрямованими діями. Для суттєвого покращення економічної структури, в першу чергу необхідно подолати інерцію протидіючих негативних структурних змін. В зв`язку з цим, структурні зміни завжди супроводжуються завданням шкоди інтересам певних груп суб`єктів господарської діяльності (закриття галузей, окремих підприємств, ліквідація можливостей отримання монопольних прибутків), які отримують вигоди від збереження статус-кво. Інерція протидіючих негативних структурних змін може набувати таких гострих форм, як корупція, політична нестабільність, криміналізація, і її подолання шляхом еволюційного ринкового розвитку потребує значних витрат часу та ресурсів.

В дисертації пропонується визначити головну функцію структурної політики як координацію всіх напрямків економічної політики, що чинять вплив на структурні зміни. Необхідність координації пояснюється значною диверсифікованістю впливу різних напрямків економічної політики на окремі види економічної структури, а також наявністю зворотних та мультиплікативних зв`язків між різними видами економічної структури.

На схемі, зображеній на мал.1, автор показує, що ряд аспектів структурної перебудови регулюється одразу кількома напрямками економічної політики. Наприклад, галузева структура, крім промислової політики, вимагає також доповнюючого впливу політики зайнятості. Будь-які кардинальні зміни в галузевій структурі (наприклад, скорочення структурно-депресивних виробництв) призведуть до суттєвого зростання безробіття. В разі, якщо подібні міри промислової політики не будуть узгоджені з існуючою політикою зайнятості, результатом стануть значні соціальні проблеми. З іншої сторони, надмірно високий рівень соціального захисту, що впроваджується політикою зайнятості, вимагатиме значних витрат фінансових ресурсів та часу для реформування галузевої структури економіки.

Автор показує, що майже всі види економічної структури мають між собою як прямі, так і зворотні зв`язки. Це означає, що негативні зміни певного елемента економічної структури можуть підсилюватись через його взаємозв`язки з іншими елементами, створюючи так зване “порочне коло”. Наприклад, зменшення інвестицій в розвиток інфраструктури (погіршення інституційної структури) зумовлюють зростання проміжних витрат в економіці (погіршення відтворювальної структури), що зменшує величину створеної в економіці доданої вартості, а отже – і ресурсну базу для інвестицій в інфраструктуру. Відповідно, таким же чином підсилюються і позитивні структурні зміни. Виявлені залежності дають ще один аргумент на користь здійснення структурної перебудови, який полягає в цілеспрямованому збудженні ланцюгової реакції, що посилюється ринковим механізмом та прискорює позитивні структурні зміни в економіці, або розриває “порочне коло”. З цим пов`язана концепція пріоритетів структурної перебудови.

Прiopитетами стосовно економічної політики автор вважає найважливіші завдання, без вирішеня яких неможливо досягнути обраних цілей структурної перебудови, що потребують першочергового спрямування обмежених фінансових та людських ресурсів. Основне значення при визначенні пріоритетів структурної перебудови має тіснота взаємозв`язків між різними видами економічної структури. При інших рівних умовах пріоритетне значення має прискорення структурних змін на тому напрямку, що забезпечує найбільші позитивнi мультиплікативні та акселеративні зміни в усій економічній системі.

В другому розділі “Можливості структурної адаптації перехідних економік в умовах постіндустріальних змін” досліджуються структурні зміни за останнє десятиріччя в країнах з перехідною економікою. Автор підводить підсумок, що постсоціалістичні країни були стрімко відкинуті на периферію світового господарства, оскільки виявились неспроможними до одночасного реформування і інституційної, і технологічної структури економіки. Станом на кінець 2001 року, на перехідні економіки, що охоплюють 25 країн з кількістю населення 6,6% від світового, припадає 3,2% обсягів прямих іноземних інвестицій та близько 4,4% світового ВВП. Таким чином, країни з перехідною економікою значно відстають навіть від середньосвітових показників економічного розвитку.

В той же час, серед країн з перехідною економікою за результатами десятиріччя реформ автор виділяє дві групи: країни Центральної Європи та Балтії і пострадянські країни. В першій групі країн перехідний період вже практично завершено, показники рівня життя населення сягають 50-60% західноєвропейських, активно здійснюється поступ до інтеграції в структуру Європейського Союзу. До цієї групи в першу чергу відносяться ті країни, що за останнє десятиріччя зуміли відновити та перевищити дореформовий рівень: це Польща (рівень ВВП в 2001 році становить 144% від рівня 1990 року), Угорщина (109%), Словенія (105%), Чехія (98%), Хорватія (91%). Менших успіхів досягли Румунія, Болгарія та Балтійські країни, ВВП яких в 2001 році складає в межах 75-85% рівня 1990 року. В другій групі країн, серед яких і Україна, реформи зазнали провалу, в результаті їх ВВП в 2001 році становив лише 40-60% рівня 1990 р.

В роботі робиться висновок, що вирішальний вплив на відмінність результатів в різних країнах мала успішність структурних реформ, зокрема наступні її чинники:

відповідність економічної політики цілям забезпечення господарської дисципліни та стимулів до ефективності;

розподіл ресурсів між старими, реструктурованими та новими підприємствами;

наявність політичного консенсусу для забезпечення достатнього рівня реформ.

На думку автора, для всіх перехідних економік, навіть найбільш успішних, актуальною проблемою є вибір структурної політики, яка б забезпечила скорочення відставання від розвинених країн та встановлення з ними рівноправних економічних зв`язків. В XX ст. ряд країн продемонстрували приклад “наздоганяючого” розвитку – реалізації цілеспрямованої економічної політики, що сприяло стрімкому скороченню відставання від світових економічних лідерів. Серед них найбільш вагомих результатів досягали: СРСР в 30-х та 50-60-х рр., Німеччина в післявоєнний період, Японія в 60-70-х рр., країни Південно-Східної Азії та Китай в 80-90-х рр. Основними принципами "наздоганяючого” розвитку є можливості використання монопольних прав на окремі види ресурсів та масштабні залучення технологій, що дозволяють організувати на їх основі більш ефективне виробництво, ніж на батьківщині цих технологій. Також значну роль відігравала держава, що сприяла концентрації обмежених ресурсів на пріоритетних напрямках індустріального розвитку.

Події останнього десятиліття засвідчили неможливість подолання технологічної відсталості, використовуючи модель “наздоганяючого” розвитку. Це зумовлено одночасним поглибленням кризових явищ в периферійних економіках при стрімкому поширенні постіндустріальних змін в економіці країн-лідерів. Постіндустріальна трансформація радикально скоротила потреби західних країн в продукції периферійних економік, поставивши багатьох з них на грань економічної катастрофи. Із зростанням попиту на індивідуальні та інформаційні блага, найважливішим фактором господарського прогресу стали знання та творчі здібності людини. Зменшення попиту на товари масового виробництва та падіння цін на сировинні товари стало жорстокою реальністю 90-х років.

Автор виділяє наступні фактори, що зумовлюють суттєві протиріччя моделі “наздоганяючого” розвитку: однобокість індустріального розвитку всіх "наздоганяючих" країн, низький рівень споживання населення, домінування екстенсивних факторів розвитку, залежність від західних експортних товарних ринків і ринку капіталу, а також абсолютна технологічна, інтелектуальна і культурна залежність від постіндустріального світу.

“Наздоганяючий” розвиток виявився можливим лише відносно виробництва індустріальних благ, завдяки неймовірному напруженню сил та технологічних запозичень. Однак коли мова йде про виробництво нового інформаційного продукту, то лише отримана протягом десятиліть освіта та притаманний робітникам потяг до творчості можуть стати інструментом вирішення цього завдання. Мобілізаційні методи, притаманні “наздоганяючим” економікам, тут виявляються безрезультатними. Обмін продуктів праці на продукти творчості, індустріальних благ на знання - в кінцевому підсумку визначають розрив між країнами-лідерами та периферійними економіками. Країни, що намагались наздогнати постіндустріальний світ, виявились неспроможними нічого запропонувати для рівноправного та взаємовигідного обміну.

В дисертації з посиланням на світову практику також вказується, що жодна країна, радикально залежна від імпорту високотехнологічних товарів та передових технологій, ніколи не ставала прикладом успішного"наздоганяючого” розвитку. Однак, на думку автора, для країн з перехідною економікою на сьогоднішній день іншого вибору немає: їм найближчим часом необхідно зосередитись на тому, щоб стати розвиненими індустріальними країнами, оскільки без проходження цього етапу створити передумови для постіндустріальної економіки неможливо.

В третьому розділі “Особливості структурної перебудови в Україні та необхідність визначення її нових пріоритетів” розглядається проблема вибору курсу структурної перебудови в Україні та її пріоритети. Досвід десятиріччя реформ в Україні засвідчив, що держава, яка в більшості "наздоганяючих" країн відіграла позитивну роль, концентруючи ресурси на найбільш пріоритетних напрямках розвитку, в сьогоднішніх пострадянських країнах демонструє абсолютну нездатність до подібної конструктивної політики. Автор зазначає, що швидкий промисловий підйом 2000-2001 рр. та оперативно досягнута фінансова стабілізація в Україні залишили найбільш драматичний період реформ в минулому. Однак їх ціна виявилась занадто високою: втрата майже 60% ВВП рівня 1990 року, ряду високотехнологічних виробництв, наукових розробок та кадрового потенціалу в науково-технічній сфері. На відміну від Японії та країн Південно-Східної Азії, в 90-ті рр., в Україні та інших пострадянських кранах практично існувала не developmental state (держава, що підтримує розвиток), a anti-developmental state.

Внаслідок першого етапу реформ найбільших втрат зазнали не монополізовані, а диверсифіковані, потенційно здатні до швидкої ефективної ринкової реструктуризації галузі економіки. Ці галузі мали, як правило, широке коло суміжних виробництв, для яких вони виступали ринками збуту. Отже, падіння виробництва в них викликало кумулятивний ефект загального пригнічення економічної активності. Динаміка структурних зрушень в промисловості України в 1992—1994 рр. являла собою негативну тенденцію перетворення ресурсоспоживаючої економіки в ресурсозабезпечуючу, в якій швидко збільшувалася частка матеріало- та енергомістких галузей, що виробляли проміжну продукцію, й стрімко скорочувалася частка галузей, що виробляли кінцеву продукцію. В структурі зайнятості відбулись позитивні зміни в сторону збільшення зайнятих в сфері послуг, торгівлі, побутовому обслуговуванні і фінансово-кредитній сфері, однак різко негативне значення мало зменшення зайнятих в науці та науковому обслуговуванні і зростання зайнятості в органах державного управління.

Зміни в зовнішньоекономічній структурі економіки України характеризують становлення і розвиток сировинно-експортної моделі, притаманної слабкорозвиненим країнам. Коли частка експорту в українській економіці перевищила 40% ВВП, залежність від кон'юнктури світового ринку сировини, низька конкурентоспроможність цієї продукції, серія антидемпінгових процесів проти українських виробників стали першими ознаками руйнування моделі, що панувала в українській економіці з 1992 року. Міжнародна фінансова криза, падіння цін на основні товарні групи українського експорту та російська криза 1998 року зумовили її остаточний крах.

Проведена автором експертна оцінка технологічних структурних змін в економіці України свідчить, що шостий технологічний уклад не формується, доля п`ятого укладу складає до 10% (військово-космічна техніка, засоби зв`язку), четвертого – близько 45%, третього – 30%, реліктових укладів – майже 15%. Таким чином, Україна відстає від розвинених країн на ціле покоління техніки. Разом із різким скороченням загального обсягу продукції машинобудівельного комплексу це означає значне скорочення інвестиційного потенціалу економіки для забезпечення конкурентоздатності вітчизняної продукції.

Основними причинами несприятливої динаміки змін в галузевій, технологічній та зовнішньоекономічній структурах економіки України автор визначає пробуксовку механізму переливу капітальних ресурсів між секторами та низький рівень розвитку конкурентних відносин.

Важливий фактор подолання структурної кризи автор вбачає в тому, що серед всіх країн з перехідною економікою лише в України разом з Російською Федерацією залишився мінімально необхідний науковий та виробничий заділ для розвитку високотехнологічних індустріальних виробництв (виробництво сучасних озброєнь, авіакосмічне будування, ядерна енергетика, створення нових матералів). Що стосується можливості переходу до постіндустріального етапу структурних зрушень, то для цього в економіці України в середньостроковому періоді немає достатніх ресурсів. Найбільш вузьким місцем виявляється не обмеженість реальних активів, а стан людського капіталу – фактор, що створюється в результаті довгострокового цілеспрямованого розвитку. Найближча перспектива структурного оновлення економіки України полягає в накопиченні необхідних ресурсів в результаті розвитку пріоритетних секторів індустріальної економіки та створення механізмів їх спрямування в фундамент наступних постіндустріальних зрушень. Схема, запропонована автором, полягає в наступному спрямуванні структурних потоків: імпорт високих технологій та їх реекспорт, а також експорт продукції та технологій індустріальних III та IV технологічних укладів (ТУ). При цьому експорт вітчизняної напівфабрикатної продукції повинен заміщуватись імпортом сировини та енергоносіїв з СНД та країн, що розвиваються. Виручка від нього повинна спрямовуватись на оплату високих технологій та виробництв V і VI ТУ. Розвиток індустріальних III і IV ТУ необхідно здійснювати за рахунок внутрішніх джерел (розвиток інвестиційного комплексу та галузей, що працюють на кінцеве споживання). Таким чином, в запропонованій схемі протиріччя структурних змін будуть вирішуватись наступним чином: в I та II ТУ – шляхом витіснення; в III і IV ТУ – асиміляція реліктових укладів; в V і VI ТУ – за рахунок імпорту високих технологій. Рух в цьому напрямку повинен підкріплюватись відповідними заходами структурної політики.

ВИСНОВКИ

1. Важливим досягненням економічної науки є встановлення зв`язку між структурою економіки та її ефективністю. Структурна ефективність економіки має статичну та динамічну складові – відповідно ефективність існуючої структури та ефективність структурних змін. Структурні зміни настільки ефективні, наскільки швидко вони призводять до виникнення бажаних економічних структур. Показниками, що характеризують структурні зміни, є: маса, швидкість, інтенсивність та потенціал, мультиплікатор та акселератор структурних змін, що дають змогу здійснювати не лише оцінку економічному розвитку в ретроспективі, але і використовуватись при прогнозуванні та прийнятті управлінських рішень в ситуації із структурними змінами.

2. Найбільш визначальними структурними зрізами для окремо взятої національної економіки є: галузевий, технологічний, відтворювальний,інституційний, зовнішньоекономічний. Вивчення тенденції розвитку світового господарства дозволяє виявити напрямки змін в економічній структурі, що дозволяють слідувати оптимальним пропорціям та найбільше сприяють соціально-економічному розвитку в сучасних умовах. В зв`язку з недостатністю можливостей ринкового механізму забезпечити структурні зміни, що відповідають сучасним прогресивним напрямкам, особливо в країнах з перехідною економікою, існує необхідність участі держави в процесі структурної перебудови економіки в формі структурної політики. Функції структурної політики полягають в координації всіх напрямків економічної політики, що чинять прямий вплив на структурні зміни в економіці та наданні економіці початкового імпульсу, необхідного для подолання негативних структурних змін. Концепція пріоритетів структурної політики пов`язана з цілеспрямованим збудженням ланцюгової реакції, що посилюється ринковим механізмом та прискорює позитивні структурні зміни в економіці, або розриває “порочне коло”.

3. В останнє десятиріччя постсоціалістичні країни були стрімко відкинуті на периферію світового господарства, значно відстаючи навіть від середньосвітових показників економічного розвитку. За результатами десятиріччя реформ виник глибокий розрив між рівнем економічного розвитку двох груп: Центральної Європи та Балтії і пострадянських країн. Не зважаючи на те, що пострадянські країни мали більш сильну матеріальну базу в порівнянні з країнами Центральної та Східної Європи, значно важливішим фактором успішності реформ виявились послідовність, рішучість та інтенсивність заходів структурної перебудови. Вирішальний вплив на відмінність результатів інституційних структурних реформ здійснювали: відповідність економічної політики цілям забезпечення господарської дисципліни та стимулів до ефективності; розподіл ресурсів між старими, реструктурованими та новими підприємствами; наявність політичного консенсусу для забезпечення небхідного рівня реформ. Східноєвропейські перехідні економіки досягли значно кращих досягнень в реформуванні зовнішньоекономічної структури: це проявилось в активному осноєнні ринків розвинених європейських країн та залученні прямих іноземних інвестицій. Найслабкішим напрямком реформ в перехідних економіках став технологічний напрямок: їх технологічна структура на сьогоднішній день знаходиться переважно в межах третього технологічного укладу і для впровадження сучасних постіндустріальних технологій в більшості перехідних економік немає навіть мінімальних заділів.

4. Найвизначальніше місце в світовому досвіді подолання технологічної відсталості посідає концепція “наздоганяючого” розвитку, яка найбільш успішно використовувалась країнами Південно-Східної Азії та Китаєм. Досвід “наздоганяючих” країн засвідчив, що попри значні успіхи на початку реформ, вони мали тимчасовий та кон`юнктурний характер. Причинами невдачі азіатських економік в досягненні амбіційних цілей входження в число світових технологічних лідерів є протиріччя, притаманні самій концепції “наздоганячого” розвитку: однобокість індустріального виробництва, недоспоживання населення, переважання екстенсивних факторів розвитку, масштабний імпорт капіталу, залежність від експортних ринків, повна культурна, інтелектуальна та технологічна залежність від західних країн. Продовження азіатського “наздоганяючого” розвитку обірвала не стільки фінансова криза, як досягнення західною економікою нового щабля розвитку: посилення ролі інформаційного сектору, вибухове зростання попиту на індивідуальні та специфічні блага, що не виробляються в світовому масштабі.

5. Неможливість наздогнати постіндустріальний світ зумовлена тим, що методи мобілізації, які визначають суть будь-якого “наздоганяючого” розвитку, не придатні для творчості вільних особистостей, що є основою постіндустріального соціуму. Сучасне постіндустріальне суспільство може скластись лише шляхом гармонійного господарського прогресу, що йде паралельно зі змінами соціальних відносин та мотивів людської діяльності, і не може бути побудованим по плану, попередньо розробленому державою. Перспективи перехідних економік стати на шлях постіндустріальної трансформації пов`язують з регіональною інтеграцією з розвиненими країнами. Найбільш виразно ця тенденція проявляється в Європі, де члени Європейського Союзу почали активно інкорпорувати в свої ряди колишні соціалістичні країни. Рухаючись в такому напрямку, “наздоганяючі” країни de facto обмінюють свій суверенітет на економічний розвиток, передаючи його наднаціональним структурам постіндустріального світу, і отримуючи від них потужний поштовх, що активізує господарський прогрес. Іншим перспективним напрямком для них вбачається підвищення стандартів освіти населення.

6. Масштаби кризи в Україні на початку 90-х років виявились чи не найбільшими серед перехідних економік, хоча стартові умови для ринкових перетворень були щонайменше не гірші, ніж в інших країнах соціалістичного блоку та республіках СРСР. Динаміка структурних зрушень в промисловості України являла собою негативну тенденцію перетворення ресурсоспоживаючої економіки в ресурсозабезпечуючу, в якій швидко збільшувалася частка матеріало- та енергомістких галузей, що виробляли проміжну продукцію, й стрімко скорочувалася частка галузей, що виробляли кінцеву продукцію, і насамперед товари народного споживання. Зміни в зовнішньоекономічній структурі економіки України характеризують становлення і розвиток сировинно-експортної моделі, притаманної слабкорозвиненим країнам. Наростання технологічного консерватизму, відторгнення базисних інновацій призвели до того, що в 90-ті роки ХХ ст. тенденція відставання України від розвинених країн в освоєнні п`ятого та шостого технологічних укладів набула характеру технологічної деградації економіки. Основними причинами несприятливої динаміки змін структурної перебудови в Україні є пробуксовка механізму переливу капітальних ресурсів між секторами, що зумовлено нерозвиненістю інфраструктури та низьким рівнем розвитку конкурентних відносин.

7. Попри безперспективність “наздоганяючого” розвитку для досягнення постіндустріальних структурних змін, на сьогоднішній день для України та інших перехідних економік іншої альтернативи не існує: зробити крок в постіндустріальну економіку можна лише за умови досягнення рівня високорозвиненого індустріального господарства. Таким чином, потрібна комплексна довгострокова стратегія освоєння ключових виробництв нових V и VI технологічних укладів, здатних зростати випереджаючими відносно масштабів світового ринку темпами, вираженими двозначними числами; необхідно генерувати інвестиційний та інтелектуальний потенціал, достатній для глибокого структурного оновлення економіки на основі впровадження найновіших досягнень НТП. З точки зору логістики, схема структурної перебудови економіки України передбачає формування наступних напрямків структурних потоків: імпорт високих технологій та їх реекспорт, а також експорт продукції та технологій індустріальних III та IV технологічних укладів. При цьому протиріччя структурних змін будуть вирішуватись наступним чином: в I та II ТУ – шляхом витіснення; в III і IV ТУ – асиміляція реліктових укладів; в V і VI ТУ – за рахунок імпорту високих технологій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Матлак О.О. Підходи до визначення пріоритетів структурної політики України // Вісник Київського Національного університеу імені Тараса Шевченка. Економіка. Випуск 47. Київ, 2001.

Матлак О.О. Технологічне оновлення економіки як пріоритетне завдання структурної політики України. // Вісник Київського Національного університеу імені Тараса Шевченка. Економіка. Випуск 48. Київ, 2002.

Матлак О.О. Провал структурних реформ в Україні: несприятливі вихідні умови чи неефективна політика? // Формування ринкових відносин: Збірник наукових праць. Випуск 16. Науково-дослідний економічний інститут міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Київ,2002.

Матлак О.О. Десятиріччя реформ в перехідних економіках: чим зумовлені відмінності в їх результативності в різних країнах? // Економіка: проблеми теорії та практики. Дніпропетровськ, 2002.

Матлак О.О. Концепція “наздоганяючого” розвитку та перспективи її реалізації в перехідних економіках. // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта – 2002” – Том 13. Економіка. -Дніпропетровськ, 2002.

АНОТАЦІЯ

Матлак О.О. Структурна перебудова перехідних економік та її особливості в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертація присвячена проблемам структурної перебудови економіки в умовах перехідного періоду. В роботі обгрунтовано, що основними структуроутворюючими елементами економіки є галузевий, технологічний, відтворювальний, інституційний та зовнішньоекономічний блоки. Для аналізу динаміки економічної структури запропоновано використовувати систему показників, що включає масу, швидкість, інтенсивність, потенціал, мультиплікатор та акселератор структурних змін. Розроблено концепцію визначення пріоритетів структурної перебудови, що полягає в цілеспрямованому збудженні ланцюгової