ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Митчик Олександр Петрович

УДК 796.053.7

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ПІДЛІТКІВ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

24.00.02 – Фізична культура, фізичне виховання

різних груп населення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання і спорту

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Волинському державному університеті

імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Цьось Анатолій Васильович, Волинський

державний університет імені Лесі Українки,

доцент кафедри теоретичних основ фізичного

виховання

Офіційні опоненти: доктор наук з фізичного виховання і спорту,

професор Круцевич Тетяна Юріївна,

Національний університет фізичного

виховання і спорту України, проректор з

наукової роботи, завідувач кафедри теорії і

методики фізичного виховання, рекреації та

оздоровчої фізичної культури;

кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент Омельяненко Інна Олександрівна, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри теоретичних основ і методики фізичного виховання.

Провідна установа: Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, кафедра фізичного виховання і здоров'я, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 22 листопада 2002 року о 16 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.829.01 Львівського державного інституту фізичної культури (м. Львів, вул. Костюшка, 11).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного інституту фізичної культури (79000 м. Львів, вул. Костюшка, 11).

Автореферат розіслано 18 жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Вацеба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Інтегральним показником соціально-економічного і духовного розвитку суспільства є стан здоров'я нації. Як відомо, здоров'я людини формується в дитячому і підлітковому віці. На цей процес впливає багато чинників: генетичні фактори, спосіб життя, соціально-економічні та екологічні умови. За науковими даними авторів (В.І. Завацький, 1994; Т.Ю. Круцевич, 1999; О.С. Куц, 1993; І.О. Омельяненко, 1999; А.Г. Сухарєв, 1991), стан здоровўя школярів за останні роки значно погіршився. У Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров'я нації” зазначається, що в Україні склалася вкрай незадовільна ситуація із станом здоров'я населення, а особливо дітей і підлітків. Майже 90 % учнів мають відхилення у стані здоров'я, понад 50 % – незадовільну фізичну підготовленість.

За результатами досліджень в галузі медико-біологічних і педагогічних наук (М.М. Амосов, 1990; Е.С. Вільчковський, 1990; О.Д. Дубогай, 2001; В.В. Чижик, 2000; В.С. Язловецький, 1987) фізичні вправи є найпотужнішими засобами, які здатні забезпечити не тільки загальний, а й цілеспрямований розвиток функцій і систем організму людини.

Напрям та зміст фізичного виховання дітей і молоді регламентується основними державними документами, прийнятими за останні роки (Закон України про фізичну культуру і спорт, Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров'я нації”, програми з фізичного виховання та інші). Відповідно до цих документів мета фізичного виховання полягає у різнобічному розвиткові особистості, вихованні індивідуальних здібностей учнів. Оскільки у процесі фізичного виховання серед школярів спостерігаються значні відмінності за інтересами, здібностями, мотивами, знаннями, підготовленістю, то й завдання, які вони будуть виконувати, повинні відрізнятися. Зокрема, з психолого-педагогічної точки зору індивідуалізація створює оптимальні умови для виявлення нахилів, розвитку інтересів і здібностей кожного учня. Із соціальної точки зору – це цілеспрямована дія на формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства. З методичної – вирішення проблеми масовості сучасної школи шляхом створення нової методологічної бази на принципово новій мотиваційній основі.

У наукових дослідженнях розроблені загальнопедагогічні основи індивідуалізації навчання (А.А. Бударний, 1965; Т.А. Дев'ятьярова, 1999; Е.С. Рабунський, 1975; Т.І. Унт, 1990), прикладні програми індивідуального підходу до учнів для засвоєння певних фізичних вправ (Л.І. Акімов, 1965; І.В. Бачинський, 1991; Г.В. Ванаєв, 1979; Т.Ю. Круцевич, 2000; А.М. Ляшук, 1999; М.А. Новоселов, 1996). Водночас, існують протиріччя щодо обсягу фізичних вправ, інтенсивності виконання, критеріїв оцінки їх ефективності відповідно до рівня фізичного стану учнів (В.В. Алонцев, В.Е. Корніловіч, 1991; В.В. Кузнєцов, 1984; Д.М. Піскова, 1996; А.В. Сватьєв, 1999). Практично не вивченими залишаються концептуальні основи індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі, визначення змісту навчального матеріалу відповідно до рівня фізичного стану школярів. Не вивченим лишається питання співвідношення параметрів фізичного навантаження оптимального для досягнення достатнього рівня фізичної підготовленості та здоров'я підлітків.

Актуальність дослідження також обумовлена й об'єктивним, органічно властивим класно-урочній системі протиріччям між колективною формою навчання й особистісним способом засвоєння навчального матеріалу.

Таким чином, велике соціальне й оздоровче значення занять фізичними вправами та недостатність існуючих розробок і методичних публікацій із питань індивідуалізації фізичного виховання підлітків зумовили вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно зі зведеним планом науково-дослідної роботи Волинського державного університету імені Лесі Українки за темою “Розвиток моторики та її вегетативного забезпечення в онтогенезі дітей і підлітків в залежності від темпів біологічного дозрівання та рівня рухової активності” (№ державної реєстрації 0100 U 000238). Роль автора полягала у розробці змісту індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі.

Мета дослідження – обґрунтувати зміст індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі.

Завдання дослідження:

1. Визначити рівень фізичного стану підлітків.

2. Виявити ставлення школярів 11-15 років до занять фізичними вправами.

3. Розробити і експериментально перевірити зміст індивідуалізації фізичного виховання підлітків.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел, анкетування, антропометричні методи, педагогічне тестування, фізіологічні методи, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Об'єкт дослідження – процес фізичного виховання у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження – зміст індивідуалізації фізичного виховання підлітків.

Наукова новизна одержаних результатів:

·

визначено зміст індивідуалізації фізичного виховання на різних рівнях (державний, регіональний, шкільний, внутрішньокласний, персональний) управління навчально-виховним процесом;–

виявлено гомогенні групи підлітків для внутрішньокласної індивідуалізації;–

одержали подальший розвиток та обґрунтування критерії індивідуалізації фізичного виховання у загальноосвітній школі;–

доповнено чинники, які впливають на стан фізичного виховання школярів;

·

Практичне значення одержаних результатів:–

обґрунтовано співвідношення засобів фізичного виховання підлітків відповідно до індивідуальних особливостей;–

розроблено дозування фізичних навантажень відповідно до рівня фізичного стану підлітків;–

розроблено методику індивідуалізації фізичного виховання школярів.

Результати дослідження впроваджені у практику роботи шкіл міста Луцька та Волинської області та навчальний процес вищих закладів освіти. Матеріали дослідження можуть бути використані у процесі підготовки фахівців з фізичного виховання і спорту при викладанні навчальних дисциплін “Теорія і методика фізичного виховання”, “Теорія і методика оздоровчої роботи”, а також при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій.

Особистий внесок автора полягає у визначенні фізичного стану підлітків, виявленні їхнього ставлення до фізичного виховання і спорту та розробці змісту індивідуалізації фізичного виховання у загальноосвітній школі. У працях, виконаних у співавторстві, дисертанту належать експериментальні дані та їх обґрунтування.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження доповідалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (1996-2001 рр.), обласних семінарах та курсах підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури, Міжнародній науково-практичній конференції “Фізичне виховання, спорт та культура здоров'я у сучасному суспільстві” (Луцьк, 1999, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Молода спортивна наука України” (Львів, 2000, 2001, 2002).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 10 наукових працях, у тому числі 8 статтях у наукових фахових виданнях України та матеріалах 2 конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційну роботу викладено на 201 сторінці тексту.Вона складається з вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (вітчизняних 192 та 24 іноземних) і 14 додатків. Текст проілюстровано 5 рисунками, доповнено 44 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету й задачі дослідження, сформовано гіпотезу; розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, особистий внесок автора; вказується сфера апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Психолого-педагогічна характеристика змісту індивідуалізації навчання” подається теоретичний аналіз та узагальнення наукових праць із проблеми дослідження, розкриваються основні поняття й терміни, що використовуються у дисертацйній роботі.

Аналіз науково-методичної літератури засвідчує, що індивідуалізація фізичного виховання у загальноосвітній школі передбачає таку організацію навчального процесу, при якій вибір способів, засобів, прийомів, методів, форм і темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх фізичного розвитку, фізичної підготовленості та стану здоров'я.

Науковими дослідженнями (І.А. Аршавський, 1971; І.Ю. Борисова, 1980; О.Д. Дубогай, 1996; К.І. Кузьміна, 1996) встановлено, що для школярів з різними морфофункціональними та психологічними особливостями необхідний індивідуальний підбір фізичних вправ, які забезпечують тренувальний та оздоровчий ефект і підвищення рухової активності. Водночас, зіставлення результатів педагогічних досліджень багатьох авторів (А.А. Кірсанов, 1972; С.С. Огородніков, 1982; Г.В. Сілін, 1996; Е.М. Якуш, 1998) виявляє відмінності, а часто навіть і протиріччя у запропонованих методах індивідуалізованого підходу до організації навчально-педагогічного процесу.

У другому розділі “Методи та організація дослідження” обґрунтовується система взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватним об'єкту, предмету, меті і задачам, подається організація роботи. Дослідно-експериментальна робота проводилась із хлопцями 11-15 років загальноосвітніх шкіл сіл Прилісне і Галузія Маневицького району та Липини Луцького району Волинської області і охоплювала чотири етапи науково-педагогічного пошуку.

Мета першого етапу (1996 р.) – обґрунтування проблеми і розробка інструментарію досліджень. На цьому етапі вивчалися науково-теоретичні і методичні аспекти індивідуалізації фізичного виховання, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і програму досліджень, відібрано тести для визначення фізичного стану підлітків.

Другий етап досліджень (1997 р.) був спрямований на проведення констатуючого експерименту. Його мета полягала у зборі інформації про фізичний стан, інтереси підлітків 11-15 років. Фізичний стан визначався у хлопців основної і підготовчої медичних груп (усього 168 осіб) за допомогою комплексів тестів. Ставлення до фізичного виховання виявлялось за результатами анкетування. Всього проаналізовано 260 анкет.

Мета третього етапу (1998 р.) полягала в розробці змісту індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі, різних рівнів та критеріїв індивідуалізації фізичного виховання, адаптовані індивідуальні програм для підлітків.

Четвертий етап (1999-2001 рр.) передбачав експериментальну перевірку ефективності запропонованого змісту індивідуалізації фізичного виховання підлітків та узагальнення результатів лослідження. Педагогічний експеримент проводився з хлопцями шкіл № 9, 11 міста Луцька (247 учнів). У експериментальній групі у процесі фізичного виховання широко використовувалася розроблена методика індивідуалізації фізичного виховання. Заняття в контрольній групі проводилися за традиційною системою. Ефективність запропонованої методики індивідуалізації фізичного виховання підлітків визначалася шляхом порівняння фізичного стану хлопців контрольної та експериментальної груп у кінці експерименту.

У третьому розділі “Характеристика фізичного стану підлітків та факторів, що його обумовлюють” подаються матеріали констатуючого експерименту.

Результати досліджень показали, що у підлітків довжина тіла знаходиться в межах 142,07–172,3 см. Це загалом відповідає віковим нормам. Водночас, у кожному віковому періоді спостерігаються окремі відхилення. Наприклад, у 11-річних хлопців мінімальна довжина тіла становить 126 см, а максимальна – 156 см при середньому арифметичному 142,01 см. Необхідно зазначити, що з віком довжина тіла поступово, але нерівномірно зростає. Найінтенсивніше в середньому шкільному віці довжина тіла зростає з 13 до 15 років. У відсотках зростання довжини тіла виглядає таким чином: з 11 до 12 років – 4,11 %, з 12 до 13 – 3,75 %, з 13 до 14 – 5,95 %, з 14 до 15 – 6,01 %. Це пояснюється тим, що за даними авторів (І.А. Аршавський, 1967; Л.П. Сергієнко, 2001; Д.А. Фарбер, І.А. Корнієнко, В.Д. Сонькін, 1990) швидкість росту довжини тіла збільшується і досягає максимуму через 2-3 роки після початку пубертатного періоду.

Маса тіла у хлопців збільшується переважно за рахунок розвитку м'язів. У цьому віковому періоді даний показник суттєво змінюється. За період з 11 до 15 років маса тіла у хлопців зростає майже в два рази (78,26 %). Найбільш інтенсивний зріст окружності грудної клітки спостерігається у хлопців з 13 до 14 та з 14 до 15 років. Розрахунки, проведені на основі окружностей частин тіла, товщини шкірно-жирових складок, довжини і маси тіла, дали можливість констатувати, що хлопці всіх вікових груп мають дефіцит маси тіла.

Важливе значення для оптимального нормування фізичних навантажень у процесі фізичного виховання мають відомості про фізичну підготовленість школярів. Аналіз індивідуальних результатів школярів 11-15 років показує, що 29 % хлопців мають високий рівень підготовленості, вище середнього – 7,27 %, середньому рівню відповідає 40 % результатів , нижче середнього і низькому рівню відповідно 7,27 і 16,36 %. У 51,5 % хлопців 12-річного віку – високий рівень підготовленості. Середній, нижче середнього і низький рівень мають відповідно 15,15, 18,18 і 6,06 % досліджуваних школярів.

Показники розвитку гнучкості у підлітків засвідчують, що середні значення навіть не відповідають 1 балу. Лише у віці 15 років цей результат відповідає 2 балам (згідно з вимогами Державних тестів оцінки фізичної підготовленості населення України). Таким чином, спостерігається майже однаковий стан у всіх вікових групах. До нижче середнього та низького рівня підготовленості належать відповідно 18,18 і 3,65 % хлопців у 11-річному віці; 8,9 і 0 % 12-річних; 20 і 13,34 % 13-річних; 4,44 і 3,84 % 15-річних.

Порівнюючи показники човникового бігу 4x9 м з нормативами Державної системи оцінки фізичної підготовленості, спостерігається, що у підлітків 11 і 12 років середні результати відповідають 3 балам, у 13 і 15 років – 1 балові. Аналіз індивідуальних результатів показав, що 13,4 % підлітків 11-річного віку отримали 5 балів, 26,41 % – 4 бали, 22,64 % – 3 бали, 7,54 % – 2 бали і 1,89 % – 1 бал. Подібна тенденція спостерігається і в інших вікових групах.

Середні результати тесту “вис на зігнутих руках” у підлітків 11 і 15 років відповідають 3 балам, у 12 і 13 – 2 балам і 13-річних – 1 балу. Проаналізувавши індивідуальні показники, було виявлено, що на оцінку “5” виконали норматив 12,96 % хлопців 11-річного віку, 8,57% 12-річних, 6,66 % 13-річних і 11,53 % 15-річних. Немає жодного 14-річного підлітка, який виконав вправу на 5 балів. Чотири бали отримали 12,96 % 11-річних хлопців, 11,42% 12-річних, 6,66 % 13-річних, 2,22% 14-річних і жодного у 15 років. Три бали заслуговують 18,57 % 11-річних школярів, 11,42% 12-річних, 16,6 % 13-річних, 4,45% 14-річних і 46,15 % 15-річних.

Значна частина підлітків має незадовільні результати. Так, хлопці 11-річного віку отримали: 2 бали – 18,52 %. 1 бал – 24,08 % і 0 балів – 12,96 %. У дванадцятирічних підлітків 28,57 % отримали 2 бали, 22,85 % – 1 бал і 17,17 % – жодного. У 13-річному віці 10 % школярів виконали тестування на 2 бали, 6,6 % –1 бал, 13,32 % – 0 балів. Ще гірший показник спостерігається у старших підлітків: у 35,55 % 14-річних – 2 бали, 17,77 % –1 бал, 37,77 % – жодного бала. 2 і 1 бали отримали відповідно 19,24 і 23,08 % 15-річних хлопців.

Індивідуальні результати частоти серцеви скорочень (ЧСС) коливаються в межах від 60 до 114 уд./хв. Порівнюючи результати наших досліджень з нормативами (Т.Ю. Круцевич, 1999), помічено зростання частоти серцевих скорочень у підлітків, яких ми досліджували. Аналіз індивідуальних результатів показав, що віковим нормам відповідає лише 38 % підлітків 11-річного віку, 31 % 12-річних, 42 % – 13-річних, 23 % – 14-річних та 15 % – 15-річних.

Середні показники артеріального тиску знаходяться у межах вікових норм. Водночас близько 24 % підлітків мають підвищений артеріальний тиск.

Показники затримки дихання на видиху школярів, які брали участь у дослідженні, дещо переважають подані у літературі дані (Т.Ю. Круцевич, 1999): у віці 11 років – на 8,99 %, у 14 років – на 14 % та у 15 років – 5 %.

Таким чином, помічено зростання частоти серцевих скорочень у хлопців 11-15 років згідно з віковими нормами. Особливо ця тенденція виражена у старших підлітків. У затримці дихання на вдиху школярі, яких ми досліджували, значно відстають від вікових норм. Спостерігається негативна тенденція зниження фізичної працездатності підлітків. До фізичних навантажень на кардіореспіраторну витривалість найліпше адаптовуються підлітки 13 років.

Головна мета фізичного виховання, на думку школярів, полягає у зміцненні здоров'я (69,3 % – 11 років, 71,25 % – 12 років, 60,71 % – 13 років; 67,32 % – 14 років і 62,5 % – 15 років). Рівень інтересу до фізичного виховання і спорту у хлопців підліткового віку є невисоким. 28,5 % школярів 11-річного віку вважають свій інтерес як високий, 25,41% – вище середнього, 35,59 % – середній, 10,5 % – нижче середнього. У 12 років розподіл результатів такий: 32,72 % – високий інтерес, 22,16 % – вище середнього, 38,4 % – середній, 6,72 % – нижче середнього. 47,61 % хлопців 13-річного віку мають високий інтерес, 16,67 % – вище середнього, 36,9 % – середній. У 14 років спостерігається зниження інтересу, зокрема, зменшилася кількість учнів з “високим” інтересом (29,7 %) і з'явились підлітки з нижче середнього та низьким інтересом (4,95 % і 1,98 %). У п'ятнадцятирічному віці дещо вищий рівень інтересу (34,92 % – високий, 41,25 % – вище середнього і 38,75 % – середній, хоча є також респонденти з низьким рівнем інтересу (рис.1).

Невисокий інтерес підлітків до фізичного виховання та спорту, на нашу думку, пояснюється недостатнім рівнем фізкультурної освіченості школярів, слабким організаційно-методичним та матеріально-технічним забезпеченням навчального процесу, недоліками в організації фізичного виховання у школі, недооцінкою вчителями важливості цього напрямку роботи. Результати анкетування показали, що основним фактором, який негативно впливає на ставлення школярів до фізичного виховання є нестача вільного часу. Так вважають 29,5 % 11-річних, 33,8 % 12-річних, 30,95 % 13-річних, 34,65 % 14-річних та 47,5 % 15-річних хлопців. Це вказує на те, що в підлітків не сформовані навички раціональної організації самостійної роботи. Для школярів середнього віку головне джерело інформації про фізкультуру і спорт – телебачення. Основними мотивами занять фізичними вправами для підлітків є: можливість підвищити свою фізичну підготовку, поліпшити стан здоров'я, оволодіти технікою фізичних вправ та отримати позитивні оцінки.

У четвертому розділі дисертаційного дослідження “Науково-теоретичні основи індивідуалізації фізичного виховання підлітків у школі” обґрунтовується зміст індивідуалізації фізичного виховання, подаються основні результати застосування індивідуалізації у процесі фізичного виховання підлітків.

Розглядаючи індивідуалізацію фізичного виховання як систему, в першу чергу, треба було визначити зміст індивідуалізації фізичного виховання на різних рівнях управління навчально-виховним процесом (рис.2).

Державний рівень фізичного виховання реалізується насамперед у змісті базової шкільної програми, наявності спеціальних спортивно-оздоровчих дитячих і молодіжних закладів, державній політиці щодо розвитку окремих видів спорту, державних нормативних оцінках фізичної підготовленості та спортивних досягнень учнів.

Обласний, районний, міський рівні індивідуалізації передбачають створення регіональних програм з фізичного виховання. Відбувається конкретизація змісту і форм індивідуалізації фізичного виховання з урахуванням особливостей та потреб регіону, кліматичних умов, санітарно-гігієнічного стану, матеріальної бази, місцевих традицій.

У школі вибір шляхів індивідуалізації залежить від наявної бази, ступеня відкритості навчання, рівня підготовленості та ініціативи шкільного керівництва. Зміст індивідуалізації фізичного виховання учнів відображається у шкільному компоненті програми.

Внутрішньокласний рівень індивідуалізації визначає зміст, форми і методи фізичного виховання залежно від особливостей гомогенних груп. Зміст індивідуалізації відображається у робочій програмі вчителя. Крім цього, велике значення має робота щодо визначення напрямків спортивної діяльності (спортивних секцій), кваліфікованої спортивної орієнтації і відбору.

Персональна індивідуалізація передбачає розробку програм фізичного виховання відповідно до рівня фізичного стану для групових і самостійних занять. В основі таких адаптованих програм занять фізичними вправами лежать чіткі розрахунки обсягу та інтенсивності навантажень, тривалості відпочинку.

Подальше дослідження спрямовувалося на вирішення питання щодо визначення критеріїв індивідуалізації фізичного виховання. Наукові дослідження та практика роботи шкіл засвідчують, що у навчально-виховному процесі враховуються різноманітні особливості учнів: психолого-педагогічні, біологічні, морфофункціональні і соціальні. До психолого-педагогічних критеріїв належать особливості пізнавальних процесів і пам'яті, риси характеру і волі, властивості нервової системи, інтереси та мотивація, індивідуальний стиль роботи. Вік, стать, генетично обумовлені особливості та здібності складають біологічні критерії. Морфофункціональні критерії враховують соматотип, фізичний розвиток, фізичну підготовленість, функціональні можливосі, стан здоров'я. Систему соціальних критеріїв складають статус учня в класному колективі, домашні умови, рівень самостійності, рухова активність. Такий стан цілком закономірний, адже вибір критеріїв індивідуалізації фізичного виховання обумовлений конкретними завданнями навчального процесу (освітніми, оздоровчими, виховними).

Враховуючи оздоровчу спрямованість фізичного виховання у загальноосвітніх школах, за допомогою кластерного аналізу було виявлено, що найінформативнішими критеріями індивідуалізації фізичного виховання у загальноосвітній школі є показники фізичного розвитку і фізичної підготовленості (на прикладі підлітків 15 років). Антропометричні показники і розвиток фізичних якостей взаємопов'язані і обумовлюють гомогенні групи для внутрішньокласної індивідуалізації (табл.1).

Враховуючи результати кластерного аналізу, можна констатувати, що для внутрішньокласної індивідуалізації доцільно виділяти чотири гомогенні групи підлітків. До першої групи належать школярі з низькими показниками довжини

Таблиця 1

Фізичний розвиток та фізична підготовленість підлітків 15 років різних груп

і маси тіла, найгіршою фізичною підготовленістю. Другу групу складають підлітки із дещо вищими зросто-ваговими параметрами. Водночас фізичні якості розвинені нижче середнього рівня. Представники третьої групи

характеризуються максимальним зростом і низькими показниками маси тіла (є дефіцит маси тіла), високими швидкісними властивостями. Підлітки четвертої групи характеризуються оптимальними зросто-ваговими показниками, високими силовими та швидкісно-силовими можливостями.

Враховуючи зміст шкільної програми, сенситивні періоди розвитку фізичних якостей, а також різний рівень фізичного стану учнів, ми розробили на основі досліджень Л.Я. Іващенко (1988), Т.Ю. Круцевич (1999) співвідношення засобів оздоровчих занять окремо для кожної групи підлітків.

Для підлітків першої групи 30% часу від загальної тривалості занять відводиться на виконання вправ для розвитку сили і швидкісно-силових якостей. Це зумовлюється тим, що характерною особливістю хлопців цієї групи є недостатня вага та низький рівень розвитку сили. Силове тренування дасть змогу їм збільшити масу тіла за рахунок розвитку м'язової системи. Ще 30 % відводиться на розвиток витривалості, рівень якої у представників цієї групи низький. Значний відсоток часу (20 %) рекомендується відводити для розвитку швидкості у зв'язку із сенситивним періодом її розвитку. У підлітків другої групи також досить високий відсоток (35 %) часу відводиться на розвиток сили, що зумовлюється їх значним інтересом до цих занять, активністю під час виконання вправ та недостатнім рівнем розвитку цієї якості. Підліткам третьої групи рекомендується відводити на силову підготовку 40 % навчального часу. Хлопцям четвертої групи менше приділяється увага силовим якостям (20 %), проте дещо більше витривалості та швидкості (відповідно 30 % та 30 %). Це зумовлено особливостями їхнього фізичного стану.

Специфіка індивідуального підходу полягає у різному дозуванні фізичних навантажень. Тому, відповідно до початкового рівня фізичного стану підлітків нами були розроблені оптимальні пульсові режими для виконання навантажень циклічного характеру.

Результати дослідження засвідчують, що гранично допустимий пульс у підлітків не повинен перевищувати 205 уд./хв. Пульсовий режим для відновлювальних навантажень (туризм, їзда на велосипеді, веслування тощо) не повинен перевищувати 120 уд./хв (для першої, третьої і четвертої груп) і 130 уд/хв (для другої групи).

Пульсовий режим для навантажень тренувального характеру різний залежно від тривалості виконання фізичної вправи. Наприклад, для 20- хвилинного навантаження пульсовий режим повинен лежати в межах 167 уд./хв для хлопців першої і другої груп, 180 уд./хв – для третьої та четвертої груп, а для 40-хвилинного – відповідно 147, 152, 142 і 150 уд./хв.

Для забезпечення індивідуального підходу до учнів під час дозування фізичних навантажень нами дещо змінювалися навчальні завдання. Відрізнялися дистанції ходьби або бігу, що давало змогу вносити корективи в техніку виконання фізичних вправ.Використовувалися таблиці розрахунків, де вказувалося кількість повторень, переведені у відсотки відповідно до максимального результату.

Невід'ємною складовою частиною індивідуалізації фізичного виховання підлітків були самостійні заняття (персональна індивідуалізація), які дали змогу індивідуально підійти до кожного учня, доповнювали рухову активність школярів і забезпечували систематичність цілеспрямованого впливу фізичних вправ на організм.

Інтерес підлітків до виконання фізичних вправ формувавсяв трьх напрямках: озброєння спеціальними знаннями, активізація практичної діяльності, створення на уроках фізичної культури позитивного емоційного фону та задоволення від діяльності. До прийомів виховання інтересу до виконання фізичних вправ належали: новизна, різноманітність засобів, методів і способів організації учнів на уроці; постановка конкретних посильних завдань навчання і оздоровчого тренування, які можна вже виконати до кінця уроку; застосування ігрового і змагального методів на різних етапах навчання, нестандартного обладнання та інвентаря; проведення уроків із музичним супроводом; систематичний контроль за досягненнями школярів.

Таким чином, індивідуалізація фізичного виховання в школі передбачала застосування різноманітних засобів, методів, форм навчання, дозування навантажень відповідно до рівня фізичного стану підлітків.

Педагогічний експеримент показав високу ефективність запропонованої методики індивідуалізації фізичного виховання у загальноосвітній школі. Представники експериментальної групи мали вірогідно вищий фізичний стан, ніж контрольної. (табл. 2). Аналіз результатів, поданих у таблиці, показує, що за більшістю тестів підлітки експериментальних груп переважають контрольну. Найбільша різниця спотерігається у розвитку сили, витривалості та гнучкості.

Таблиця 2

Фізичний стан підлітків експериментальної і контрольної груп

після педагогічного експерименту ( X ± Sx )

Такий стан зумовлений змістом навчальних та індивідуальних самостійних занять, формуванням інтересу до занять фізичними вправами.

Відсутність вірогідної різниці між представниками експериментальної та контрольної груп за розвитком швидкості та спритності пояснюється меншою увагою до виховання цих якостей у процесі навчальних занять.

Функціональні можливості школярів експериментальних груп вірогідно вищі (Р< 0,05), ніж у контрольній. Найбільша різниця спостерігається за фізичною працездатністю. Підвищення функціональних можливостей підлітків експериментальних груп пояснюється індивідуальним підходом до змісту занять, дозуванням фізичних навантажень та сумлінним виконанням домашніх самостійних завдань. У хлопців експериментальних груп підвищився інтерес до виконання фізичних вправ та рівень теоретичних знань з фізичного виховання. Таким чином, педагогічний експеримент показав високу ефективність запропонованої методики індивідуалізації фізичного виховання учнів, що є підставою її впровадження у навчальний процес загальноосвітніх шкіл.

У п'ятому розділі “Аналіз і узагальнення результатів дослідження” отримано три групи даних: підтверджуючі (1 група); дані, які доповнюють існуючі розробки (2 група), та абсолютно нові з даної проблеми (3 група).

У дослідженні підтверджено дані про невисокий рівень фізичного розвитку, фізичної підготовленості та функціональних можливостей підлітків. Порівняння одержаних власних результатів з аналогічними показниками інших дослідників (Г.Л. Апанасенко, Л.О. Попова, 1998; Т.Ю. Круцевич, 1999; О.Д. Дубогай, 2001; О.С. Куц, 1985; Б.М. Шиян, 2001) показує, що у школярів спостерігається зниження силових та швидкісно-силових якостей, гнучкості, фізичної працездатності. Помічено зростання частоти серцевих скорочень у хлопців 11-15 років згідно з віковими нормами. Особливо ця тенденція виражена у старших підлітків. За показниками затримки дихання на вдиху підлітки значно відстають від вікових норм. Спостерігається негативна тенденція зниження фізичної працездатності школярів. Нами підтверджені також дані про взаємозв'язки показників фізичного стану школярів, неоднорідність фізичної підготовленості учнів (В.С.Вайнбаум, 1991; Л.П.Додонова, 1991; А.Г.Сухарєв, 1991). Спостерігається найбільша кількість підлітків із середнім, нижче середнього і низьким рівнями фізичної підготовленості та мала кількість учнів з високим і вище середнього рівнями, що обумовлює необхідність індивідуалізації фізичного виховання.

Проаналізувавши існуючі критерії індивідуалізації фізичного виховання (В.В. Зайцева, 1995; А.А. Кірсанов, 1972; В.В. Кузнєцов, 1974; К.І. Кузьміна, 1996; Т.І.Унт, 1990), ми їх доповнили та згрупували на основі психолого-педагогічних, біологічних, морфофункціональних та соціальних чинників. На основі запропонованих у науковій літературі методик (Г.Л. Апанасенко, 1985; Л.Я.Іващенко, Н.П. Страпко, 1988; Т.Ю. Куцевич, 1999) нами було обґрунтовано співвідношення засобів, методів, форм індивідуалізації, дозування навантажень відповідно до рівня фізичного стану підлітків. Проведені анкетування школярів дали можливість виявити основні чинники, що обумовлюють ставлення учнів до фізичного виховання і спорту.

Новими результатами дослідження є розроблена система рівнів індивідуалізації фізичного виховання, гомогенні групи підлітків для внутрішньокласної індивідуалізації.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз науково-методичної літератури засвідчує, що індивідуалізація фізичного виховання у загальноосвітній школі передбачає таку організацію навчального процесу, при якій вибір способів, засобів, прийомів, методів, форм і темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх фізичного розвитку, фізичної підготовленості та стану здоров'я.

У сучасних досліженнях розроблені загальнопедагогічні основи індивідуалізації навчання, прикладні програми індивідуального підходу до учнів для засвоєння певних фізичних вправ. Водночас існують протиріччя щодо обсягу фізичних вправ, інтенсивності виконання, критеріїв оцінки їх ефективності відповідно до рівня фізичного стану підлітків. Практично не вивченими залишаються концептуальні основи індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі, визначення змісту навчального матеріалу відповідно до рівня фізичного стану школярів.

2. Фізичний стан підлітків 11-15 років характеризується такими особливостями:–

фізичний розвиток підлітків за показниками довжини й маси тіла, окружності частин тіла знаходиться в межах вікових норм. Водночас за співвідношенням довжини й маси тіла спостерігається тенденція до дефіциту маси тіла. Параметри фізичного розвитку підлітків постійно, але нерівномірно зростають, що обумовлюється фізіологічними механізмами пубертатного періоду; –

спостерігається тенденція зниження рівня фізичної підготовленості у хлопців середнього шкільного віку. Гірший стан спостерігається у розвитку гнучкості, швидкості та силових якостей, дещо краще розвинуті спритність та витривалість; –

помічено зростання частоти серцевих скорочень відповідно до вікових норм. Особливо гостро ця тенденція виражена у старших підлітків. За показниками затримки дихання на вдиху підлітки значно відстають від вікових норм. Спостерігається зниження фізичної працездатності школярів.

3. Рівень інтересу до фізичного виховання і спорту у підлітків низький. З віком у школярів спостерігається тенденція зниження інтересу і появи навіть негативного ставлення до фізичної культури. На ставлення підлітків до фізичного виховання впливають такі основні фактори: нестача вільного часу, відсутність спортивної бази і потрібних секцій, поганий стан здоров'я та втома. Для учнів середнього шкільного віку головне джерело інформації про фізкультуру і спорт – телебачення. Основними мотивами занять фізичними вправами для підлітків є: можливість підвищити свою фізичну підготовленість, поліпшити стан здоров'я, навчитися техніки фізичних вправ та отримати добрі оцінки. У підлітків спостерігається завищена самооцінка фізичної підготовленості.

4. Індивідуалізація фізичного виховання реалізується на різних рівнях управління навчально-виховним процесом. Перший рівень передбачає визначення форм індивідуалізації на державному рівні. Конкретизація змісту і форм індивідуалізації фізичного виховання з урахуванням особливостей і потреб навчально-виховного процесу в області, районі, місті передбачає другий рівень. Третій рівень індивідуалізації залежить від умов школи і враховує ступінь відкритості навчання, рівень підготовленості та ініціативи шкільного керівництва. Врахування особливостей гомогенних груп для визначення змісту, методів і форм навчання передбачає внутрішньокласну індивідуалізацію. Виконання фізичних вправ самостійно, за окремою програмою визначає п'ятий, персональний, рівень індивідуалізації.

5. У процесі індивідуалізації фізичного виховання у загальноосвітній школі відповідно до завдань навчання можуть враховуватися психолого-педагогічні, біологічні, морфофункціональні і соціальні критерії. До психолого-педагогічних критеріїв належать особливості пізнавальних процесів і пам'яті, риси характеру і волі, властивості нервової системи, інтереси та мотивація, індивідуальний стиль роботи. Вік, стать, генетично обумовлені особливості та здібності складають біологічні критерії. Морфофункціональні критерії враховують соматотип, фізичний розвиток, фізичну підготовленість, функціональні можливосі, стан здоров'я. Систему соціальних критеріїв складають статус учня в класному колективі, домашні умови, рівень самостійності, рухова активність.

У процесі індивідуалізації фізичного виховання в школі для вирішення оздоровчих і розвиваючих завдань необхідно в першу чергу враховувати стан фізичного розвитку та фізичної підготовленості підлітків.

6. Результати кластерного аналізу засвідчили, що для внутрішньокласної індивідуалізації доцільно виділяти чотири гомогенні групи підлітків. До першої групи належать школярі з низькими показниками довжини і маси тіла, найгіршою фізичною підготовленістю. Другу групу складають підлітки із дещо вищими зросто-ваговими параметрами. Водночас фізичні якості розвинені нижче середнього рівня. Представники третьої групи характеризуються максимальним зростом і низькими показниками маси тіла (дефіцит маси тіла), високими швидкісними здібностями. Підлітки четвертої групи мають оптимальні зросто-вагові показники, високі силові та швидкісно-силові можливості.

7. У процесі індивідуалізації фізичного виховання на уроках фізичної культури рекомендується різне співвідношення засобів, методів і форм навчання відповідно до індивідуально-групових особливостей підлітків. Гранично допустимий пульс не повинен перевищувати 205 уд./хв. Пульсовий режим для відновлюючих навантажень (туризм, їзда на велосипеді, веслування тощо) становить 120 уд./хв (для першої, третьої і четвертої груп) і 130 уд./хв (для другої групи). Тренуюча частота серцевих скорочень складає 130-148 уд./хв. Ефективний рівень частоти серцевих скорочень становить 160-200 уд./хв залежно від рівня фізичного стану підлітків.

8. Педагогічний експеримент виявив високу ефективність запропонованого змісту індивідуалізації фізичного виховання у загальноосвітніх школах. Підлітки експериментальних груп, порівняно з контрольними, мають вищий інтерес до фізичного виховання і спорту, кращі спеціальні знання, систематично виконують фізичні вправи. Найвищі позитивні відмінності (Р < 0,05) виявлено за показниками силових, швидкісно-силових якостей, витривалості, затримки дихання, фізичної працездатності.

Проведене дослідження не претендує на вичерпне вивчення усіх аспектів означеної проблеми. Подальшої розробки потребує зміст індивідуалізації фізичного виховання на державному, регіональному і шкільному рівнях, встановлення їх взаємозв'язку та послідовності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Митчик О.П. Технологія індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі: Методичні рекомендації.– Луцьк, 2001. – 36 с.

2. Митчик О.П. Особливості фізичного розвитку учнів 5-9 класів, які проживають на території радіаційного забруднення // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Здоров'я, фізична культура і спорт.– Луцьк: Вежа, 1998. – № 8. – С. 39-41.

3. Митчик О.П. Рівень розвитку витривалості та сили у підлітків, які проживають на радіаційно забрудненій території // Збірник наукових статей з галузі фізичної культури та спорту “Молода спортивна наука України”. – Львів, 2000. – Вип.4. – С. 155- 157.

4. Митчик О.П., Пикалюк В.С., Цьось А.В., Навроцький Е.М., Пантік В.В., Ганц О.М. Рівень фізичного стану юнаків 16-17 років, які проживають на території радіаційного забруднення // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Луцьк: Вежа, 1999. – №8.– С. 87- 95.

5. Митчик О.П. Фізична підготовленість підлітків 11-15 років // Збірник наукових статей з галузі фізичної культури і спорту “Молода спортивна наука України “. – Львів, 2001. – Вип. 5. Т.2. – С. 55-58.

6. Митчик О.П. Морфофункціональні особливості підлітків різних груп // Збірник наукових статей з галузі фізичної культури і спорту “ Молода спортивна наука України”. – Львів, 2002. – Вип.6. Т.1. – С. 309-312.

7. Митчик О.П. Ставлення школярів середнього шкільного віку до фізичного виховання і спорту // Збірник наукових праць Волинського державного університету імені Лесі Українки “Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві”. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2002. – Т.1. – С. 295-298.

8. Митчик О.П. Характеристика фізичного розвитку підлітків // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Здоров'я, фізична культура і спорт. – Луцьк: Вежа, 2001. – № 12. – С. 101-104.

9. Митчик О.П. Оздоровлення школярів – актуальна проблема фізичного виховання // Молодіжний науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – Здоров'я, фізкультура і спорт. – Луцьк: Вежа, 1997.– № 1. – С. 48-52.

10. Митчик О.П. Особливості оздоровчої роботи спеціалістів фізичної культури із школярами, що проживають в зоні радіологічного контролю // Матеріали 27 наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – Луцьк: Вежа, 1996. – С. 204.

АНОТАЦІЇ

Митчик О.П. Індивідуалізація фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.02 – Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення.– Волинський державний університет імені Лесі Українки, Луцьк, 2002.

Дисертаційне дослідження присвячене питанням організації і змісту індивідуалізації фізичного виховання учнів середнього віку у загальноосвітній школі.. Обґрунтовані критерії та рівні індивідуалізації фізичного виховання підлітків. Визначено гомогенні групи для внутрішньокласної індивідуалізації. Розроблено засоби фізичного виховання і їх співвідношення, пульсові режими для циклічних вправ, дозування навантажень відповідно до індивідуальних можливостей школярів. Основні результати дослідження впроваджені в