Криворізький державний педагогічний університет

Максимчук Оксана Володимирівна

УДК 37(09)

Система трудового виховання

в педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кривий Ріг – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кіровоградському педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор, заслужений діяч освіти України Мельничук Сергій Гаврилович,

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор,

Пікельна Валерія Семенівна,

Криворізький державний педагогічний університет, декан індустріально-педагогічного факультету

кандидат педагогічних наук, доцент

Калініченко Надія Андріївна,

Кіровоградський інститут післядипломної освіти, завідувач кафедри педагогіки

Провідна установа: | Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця

Захист відбудеться “ 13 ” грудня 2002 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.053.01 в Криворізькому державному педагогічному університеті (50086, м. Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 54, к. 230).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 54, к. 230).

Автореферат розісланий “ 8 ” листопада 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Б.Штельмах

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних умовах побудови незалежної Української держави й переходу від економіки з пануванням державної власності до економіки ринкового підприємства все більше уваги потребує питання трудової підготовки молоді до життя в суспільстві. Адже Україна була, є і залишається країною із сільськогосподарським виробництвом, від продуктивності якого залежить добробут кожної родини і добробут держави в цілому.

Сучасна сільська школа працює у надзвичайно складних умовах переходу від планової, командно-адміністративної економіки до ринкової, яка передбачає різноманітність форм власності на землю. У сучасному селі поруч з колективними сільськогосподарськими підприємствами все більшого значення набувають фермерські господарства. Ці обставини диктують нові вимоги до особистості сучасного хлібороба: використання ним новітньої сільськогосподарської техніки, зокрема малогабаритної та універсальної; наукової організації праці; використання новітніх технологій тощо.

Вагомою мусить бути роль сільської школи у формуванні людини, яка працює на землі. Слід зазначити, що порівняно з минулими десятиліттями в наш час у школі знижено увагу до ролі трудового навчання і виховання учнів. Спостерігається розрив педагогічних зв’язків між трудовою діяльністю і навчально-виховним процесом, пріоритетнішими стають економічні й комерційні прагнення педагогів і вихователів. Усе очевидніше виявляється відсутність педагогічного прогнозування удосконалення системи трудового виховання. Тому в сучасних умовах проблема підготовки молоді до життя і праці розглядається як одна із найболісніших через відсутність матеріально-технічної бази трудового навчання.

У той же час у таких документах, як Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Закон України “Про загальну середню освіту”, “Положення про загальноосвітній навчальний заклад”, “Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи”, трудова підготовка розглядається як одне із глобальних завдань загальноосвітньої школи. Необхідність нових підходів до трудової підготовки учнів визначається переходом до ринкових відносин.

Розвиток педагогічної думки впродовж багатьох століть нерозривно пов’язаний з історією світової культури. Тому питання навчально-виховної діяльності в цілому і трудового виховання зокрема було і буде предметом прямої або опосередкованої уваги як вітчизняних, так і зарубіжних філософів, письменників, педагогів та відомих громадських діячів. Теоретичні розробки й методичні поради, присвячені цій проблемі, висвітлюються у наукових публікаціях, художніх творах, публіцистичних статтях, епістолярній спадщині Т.Мора, Т.Компанелли, Я.А.Коменського, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Г.Кершенштейнера, Р.Штайнера, Г.С.Сковороди, О.В.Духновича, І.Я.Франка, К.Д.Ушинського, С.Т.Шацького, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського та інших. В історії педагогічної думки значне місце в її розробці належить П.Р.Атутову, В.І.Бондарю, С.Я.Батишеву, Ю.К.Васильєву, Г.Н.Волкову, А.Г.Глущенку, Н.К.Гончарову, М.С.Грищенку, Є.А.Кондратенкову, С.А.Литвинову, Д.О.Лордкіпанідзе, В.М.Мадзігону, Б.Н.Мітюрову, Н.Г.Ничкало, Я.П.Пеппо, Д.Л.Сергієнку, М.М.Скаткіну, Д.О.Сметаніну, М.Г.Стельмаховичу, Д.О.Тхоржевському, М.Г.Хітаряну, С.Х.Чавдарову, Н.Д.Ярмаченко та ін.

Психологічні та методичні аспекти проблеми, мотивація трудової діяльності знайшли своє відображення у працях І.Д.Беха, Ю.З.Гільбуха, В.К.Демиденка, Є.П.Верещака, В.І.Войтка, Є.А.Мілерана, В.О.Моляка, П.С.Перепелиці, Б.О.Федоришина та ін.

Окремі питання теоретично-методичного характеру були предметом дисертаційних розробок О.Б.Будника, С.П.Дем’янчук, Ю.В.Коломійця, М.В.Левківського, В.Н.Мадзігона, С.О.Омельченко, С.П.Павха, Б.О.Попова, А.С.Соколовської та ін.

Значний внесок у розробку теорії та практики трудового виховання школярів зробив український вчений-педагог Іван Гурович Ткаченко (1919–1994) – Герой Соціалістичної Праці, заслужений учитель України, друг і послідовник Василя Олександровича Сухомлинського, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного інституту, старший науковий співробітник лабораторії трудового виховання і профорієнтації учнів сільської школи науково-дослідного Інституту педагогіки України, базою якої стали Богданівська й Трепівська середні школи, депутат Верховної Ради УРСР, кавалер багатьох орденів і медалей. Протягом 35 років він очолював Богданівську середню школу № 1 Знам’янського району Кіровоградської області й присвятив усе своє життя практичній і теоретичній педагогічній діяльності.

І.Г. Ткаченко – автор 8 книг, близько двохсот статей видруковано у збірниках наукових праць, у журналах та газетах. Тематика його праць дуже багатогранна. Однак, особливу увагу І.Г.Ткаченко приділив актуальним проблемам сучасної йому сільської школи. Десятки його статей присвячені особливостям трудового навчання й виховання в умовах сільської школи, різним аспектам діяльності учнівських виробничих бригад; його хвилювали проблеми трудового виховання сільських школярів в умовах науково-технічного прогресу. Чимало проблем, що їх висвітлює вчений, потребують пильної уваги й переосмислення з позицій сьогодення. Очевидно, що творче використання педагогічної спадщини І.Г.Ткаченка допоможе вчителям збагатити власний досвід у галузі трудового виховання й навчання.

Цінними для розуміння педагогічної системи І.Г.Ткаченка є праці вітчизняних учених А.Іванка, О.Іванова, Н.Калініченко, Г.Левченко, В.Мадзігона, О.Моторного, В.Неверова, Г.Перебийноса, Н.Ратушної, Б.Хижняка. У дослідженнях цих та інших авторів визначено внесок І.Г.Ткаченка в розвиток вітчизняної науки в цілому.

Аналіз виявлених матеріалів показує, що практичний досвід і теоретичні ідеї у справі трудового виховання учнів у багатогранній спадщині І.Г.Ткаченка не були предметом спеціального дослідження і не розглядались як окрема частина його науково-педагогічного доробку. Отже, актуальність обраної теми дисертації дослідження “Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка” зумовлена відсутністю спеціальних історико-педагогічних праць з цієї проблеми та потребами використання національного педагогічного досвіду в умовах розбудови освіти в Україні. Звернення до розгляду трудового виховання пояснюється тим, що І.Г.Ткаченко був одним із новаторів і визначних педагогів України й розглядав трудову підготовку як одну із надзвичайно важливих складових формування всебічно, гармонійно розвиненої особистості.

Зв’язок роботи з науковими планами й темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка й затверджена вченою радою КДПУ, узгоджена в такому формулюванні у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (від 26.01.2000 року, протокол № 1).

Об’єкт дослідження – науково-педагогічна спадщина й практичний досвід І.Г.Ткаченка.

Предмет дослідження – теорія і практика трудового виховання учнів у педагогічній системі І.Г.Ткаченка.

Мета роботи полягає у науковому аналізі теоретико-практичного досвіду трудового виховання школярів у спадщині І.Г.Ткаченка та показі його значення для діяльності сучасної школи й розвитку педагогічної науки.

Об’єкт, предмет і мета зумовили такі завдання дослідження:

- дослідити та узагальнити стан розвитку проблеми трудового виховання в історії педагогічної науки як основи формування поглядів та ідей І.Г.Ткаченка;

- проаналізувати й систематизувати педагогічні погляди І.Г.Ткаченка на суть і роль суспільно корисної праці у формуванні всебічно розвиненої особистості;

- розкрити новаторські педагогічні ідеї вченого-педагога щодо трудового виховання;

- виявити провідні тенденції розвитку теоретичних ідей і практичної діяльності педагога та розглянути перспективи використання його педагогічних здобутків в умовах розбудови сучасної школи й розвитку педагогічної думки.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали теорія наукового пізнання, положення про діалектичний взаємозв’язок та взаємозумовленість явищ, необхідність їх висвітлення у конкретно-історичних умовах та перехід кількісних змін у якісні; доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних педагогів у практиці підготовки вчителів на сучасному етапі.

Методи дослідження. У роботі використано комплекс взаємопов’язаних методів, які дали можливість виокремити цілісну систему трудового виховання у педагогічній спадщині І.Г. Ткаченка:

-

-

Джерела дослідження: науково-педагогічні праці, статті І.Г.Ткаченка; архівні матеріали та документи фондів Кіровоградського обласного державного архіву, документальні матеріали, що зберігаються в обласному інституті післядипломної освіти, документи сімейного архіву; розвідки про життєвий і творчий шлях педагога, спогади про нього його сучасників; теоретичні праці педагогів, психологів, філософів з питань трудового виховання.

Дослідження проводилось у 1999–2002 рр. у два етапи.

На першому етапі (1999–2000 рр.) теоретично осмислювалася проблема, визначалися об’єкт, предмет дослідження, його мета й завдання; вивчалася історична й педагогічна література, вівся пошук архівних матеріалів та документів; проводилась систематизація і первинне опрацювання отриманих даних, вивчалася література з теми наукового дослідження.

На другому етапі (2000–2002 рр.) здійснювалися поглиблений аналіз результатів дослідження, апробація їх як через публікації, так і обговорення доповідей і повідомлень на наукових семінарах, конференціях і засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, на науково-практичних конференціях інших навчальних закладів. Цей стан характеризується оформленням тексту дисертаційної роботи.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що в ньому вперше систематизовано й усебічно проаналізовано педагогічні погляди І.Г.Ткаченка на суть і роль суспільно корисної праці у формуванні всебічно розвиненої особистості; на основі цілісного історико-педагогічного аналізу показано його внесок у практичне розв’язання цієї актуальної проблеми, визначено місце творчої спадщини І.Г.Ткаченка в історії педагогічної думки України; введено архівні матеріали в науковий обіг.

Теоретичне значення дослідження полягає у цілісному аналізі системи трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка.

Практичне значення роботи полягає у розкритті системи, мети, завдань, принципів, змісту й методів трудового виховання учнів, які можуть бути творчо використані при розробці теорії і практики трудового виховання підростаючого покоління вчителями та іншими працівниками освіти у виховній роботі з учнями сільських шкіл. Вища педагогічна школа може використати результати дослідження при викладанні курсу педагогіки, історії педагогіки України, читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів, написанні рефератів, курсових та дипломних робіт студентами педагогічних навчальних закладів, підготовці наукових доповідей, статей тощо.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена об’єктивним історико-логічним аналізом педагогічної діяльності та педагогічної спадщини І.Г.Ткаченка, вивченням джерел з теми дослідження, а також застосуванням комплексу методів дослідження, які відповідають меті, предмету та завданням роботи.

Апробація результатів дослідження здійснювалася автором через публікації у педагогічних журналах та збірниках наукових праць, у виступах та обговореннях на науково-практичних конференціях “Актуальні сучасні проблеми самостійної роботи молодших школярів” (Кіровоград, 2001), “Сучасні підходи до реформування школи” (Кіровоград, 2001), “Стан та перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та професійної підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів” (Бориспіль, 2002), на Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя” (Київ, 2001), на звітній науковій конференції за 2001 рік (Кіровоград, 2002). Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Публікації. Результати дослідження відображені в 6-х статтях у фахових журналах та збірниках наукових праць.

Структура й обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків (17). Загальний обсяг дисертації 234 машинописного тексту, з них 182 сторінки основного тексту. Список використаних джерел нараховує 295 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості обраної проблеми, визначено об’єкт і предмет, мету, завдання, методи дослідження, показано наукову новизну та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію результатів.

У першому розділі – “Трудове виховання учнів як педагогічна проблема” – розкрито найбільш суттєві ідеї, обґрунтовані видатними письменниками, педагогами та відомими громадськими діячами: Т.Мором, Т.Кампанеллою, Я.А.Коменським, Дж.Локком, А.Г.Франке, Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Й.Г.Базедовим, Х.Г.Зальцманом, Б.Г.Блаше, І.Г.Хозінгером, Г.Літцем, Р.Штайнером, Г.С.Сковородою, І.П.Котляревським, М.О.Максимо-вичем, Т.Г.Шевченком, О.В.Духновичем, І.Я.Франком, Лесею Українкою, К.Д.Ушинським, С.Т.Шацьким, А.В.Луначарським, А.С.Макаренком, В.О.Сухомлинським. Ці ідеї мають важливе значення для розвитку теорії та практики трудового виховання школярів.

Теоретичні питання підготовки молоді до практичної діяльності почали привертати увагу передових мислителів в епоху Відродження. У працях соціалістів-утопістів Т.Мора (1478–1553) і Т.Компанелли (1568–1639), у творах гуманіста Ф.Рабле (1494–1553) і деяких інших авторів цього та більш пізнього часу висловлювалися цікаві думки про виховання молоді на основі засвоєння реальних знань і посильної участі в праці.

У систематичному вигляді теорія реально-практичного виховання й освіти вперше була викладена в працях великого чеського педагога Я.А.Коменського (1592–1670), заслуга якого полягає у тому, що він перший спробував увести працю в школу. Хоча він навіть не ставив питання про поєднання навчання з працею, науку й працю в школі відомий педагог просто ставить в один ряд. Але сам факт введення праці в школу є спробою ліквідації протиставлення розумової освіти трудовому навчанню, яке склалося століттями.

Ідею поєднання теоретичних знань і практичних умінь пізніше відстоював Д.Локк (1632–1704). У своїй праці “Здоровий дух у здоровому тілі” він сформулював принцип особистої педагогіки, підкреслюючи, що для здоров’я тіла фізична праця становить необхідну умову, а тому рекомендував, щоб вихованець займався певним ремеслом, садівництвом або сільським господарством. Мотивуючи необхідність трудового виховання тим, що праця на свіжому повітрі корисна для здоров’я, а знання ремесел може знадобитися діловій людині як підприємцю. Таким чином, Локк розглядає трудове виховання як один із методів виховної роботи, а виховання підприємця потребує і діяльного виховання.

Спроба поєднати навчання учнів з високотехнологічною продуктивною працею дітей була здійснена ще в кінці XVII ст., що було значним досягненням педагогіки того часу, автором його став відомий німецький педагог А.Г.Франке (1683–1727), який створив цілу систему освітньо-виховних закладів. Він один із перших серед педагогів запровадив у своїх закладах вивчення фізики, математики, географії, астрономії, ботаніки, анатомії і так званих механічних мистецтв. Тут уперше була запроваджена профорієнтаційна робота, зокрема, постійним стало відвідування учнями майстерень і мануфактур, де вони знайомилися з матеріалами для роботи, інструментами, послідовністю технологічних операцій, умовами роботи та іншими аспектами професійної діяльності.

Великий французький просвітник, філософ і педагог Ж.Ж.Руссо (1712–1778) головне завдання виховання вбачав у тому, щоб виховати людину, яка була б вільною, жила б із своєї праці, цінила б право інших трудівників. Він уважав, що кожна людина, яка живе в суспільстві, повинна працювати: багатий чи бідний, сильний чи слабкий – кожен, хто не працює, є шахраєм; людина ще змалку повинна зрозуміти необхідність праці. Педагог розширив зміст ремесел, якими мав оволодівати вихованець (не лише навичками землеробства, азами ремісничих процесів, а й – сфери послуг, комерції, бухгалтерії і т. ін.).

Якщо Коменський уперше поставив трудове навчання і розумову освіту разом (увівши вперше в школу), то Руссо чітко усвідомлює і закріплює цю ідею у своїй вимозі навчити нову людину “працювати як селянин і мислити як філософ”.

Особливо великого значення трудовому вихованню надавав видатний швейцарський педагог Й.Г.Песталоцці (1746–1827), який убачав у дитячій праці передусім засіб розвитку фізичних сил, розумових і моральних здібностей дітей, прагнув дати дітям не вузькі ремісничі навички, а різнобічну трудову підготовку. Педагог указував, що “праця вчить нехтувати словами, відірваними від діла”, допомагає виробити такі якості, як точність, правдивість, сприяє утворенню правильних взаємостосунків між дітьми та дорослими й самими дітьми. Правильно організована фізична робота дітей, на думку Песталоцці, сприяє розвитку їхнього розуму і моральних сил.

У ХІХ столітті в західних країнах школа стає масовою, що привело до виникнення проблеми професійної підготовки в школах. Тому саме в цей період Г. Кершенштейнер (1854–1932) створює трудову школу, в якій, на думку педагога, потрібно замінити словесні методи діяльними методами, які він у своїх творах називав саме трудовими.

Майже подібні ідеї висловлювались американським педагогом Д.Дьюї (1859–1952), який розглядав трудове навчання і виховання у школі насамперед як необхідну умову для загального розвитку. Він зазначав, що ручна праця учнів повинна бути центром усієї шкільної роботи, вважаючи ручну працю засобом, який використовується для того, щоб “показати дітям основні потреби суспільства й способи задоволення їх”.

Цікавими щодо трудового виховання дітей є погляди Р.Штайнера, який був засновником вальдорфських шкіл. Кожна вальдорфська школа мала свої майстерні – столярні, слюсарні тощо. Якщо учні молодших класів ознайомлюються з примітивними відомими з давніх-давен технологіями, то в старших вивчають сучасні індустріальні й аграрні технології, причому незалежно від того, чи будуть учні в майбутньому займатися промисловою або сільськогосподарською справою, важливо, щоб вони могли на практиці застосовувати набуті в школі знання.

У доробку педагогів, письменників, передових діячів науки й культури ХVІ–ХІХ століть Г.С.Сковороди, І.П.Котляревського, М.О.Максимовича, Т.Г.Шевченка, О.В.Духновича, І.Я.Франка та інших ставлення особистості до праці розглядається як складна система взаємозв’язків між людиною і природою, у якій передусім праця впливає на формування індивіда не лише своїм матеріальним результатом, а й тим, що розвиває загальнолюдські моральні якості.

Заслуга К.Д.Ушинського (1824–1871) в розробці проблеми трудового виховання полягає в тому, що він розглядає працю як необхідний чинник усебічного розвитку людської особистості. Педагог обґрунтував необхідність фізичної праці в процесі підготовки підростаючого покоління до життя.

На думку С.Т.Шацького (1878–1937) в школі діти повинні не тільки навчатися читання, письма, рахунку, не тільки засвоювати знання про живу й неживу природу, про працю людей і життя суспільства, але й учитися жити й працювати.

Цінним у педагогічному плані є теорія і практика трудового виховання підростаючого покоління у педагогічній спадщині видатного майстра виховання А.С.Макаренка (1888–1939, який на практиці довів, що виробнича праця: прекрасний вихователь; творець матеріальних цінностей; велика сила, яка формує високоорганізований, дисциплінований і цілеспрямований дитячий колектив; засіб озброєння дітей знаннями основ наук і виробництва.

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського (1918–1970) трудове виховання школярів займає одне з центральних місць, воно є важливою гранню всебічного розвитку особистості. “Праця і людина, людина і праця – ось мати і батько всіх істин”, писав педагог. Провідною ідеєю Василя Олександровича щодо трудового виховання школярів є створення оптимальних умов для розвитку природних індивідуальних здібностей кожної особистості. Що ж стосується педагогічного змісту системи трудового виховання підростаючих поколінь, то воно повинно відображати принципи трудового виховання, які вперше в історії вітчизняної педагогіки сформулював В.О.Сухомлинський.

У роботі зазначено, що в радянському суспільстві трудове виховання та профорієнтація визнавалося важливим державним завданням, проте ідеологія їх розв’язання узгоджувалася із суттю командно-адміністративної системи. У ХХ столітті місце трудового навчання і виховання у загальноосвітній школі нашої країни зазнавало різких коливань: у 20-ті роки ставилося завдання виховати активну діяльну людину, тому створювалися нові школи, метою яких було подолати розбіжність між навчанням і життям, що було властиве старій школі; у 30-ті роки відбувається занепад трудового виховання у школі, бо тільки початкова школа проголошувалась обов’язковою, а професійні навички учні набували в інших типах навчальних закладів; у 50-ті роки у зв’язку з переходом до обов’язкового 10-річного навчання вводиться трудове навчання в школу як самостійний навчальний предмет.

У розділі подається порівняльний аналіз педагогічних систем двох видатних українських педагогів другої половини ХХ століття – В.О.Сухомлинського та І.Г.Ткаченка. Обидва вони, соратники, друзі за педагогічними поглядами, переконаннями і вчені свого часу, визначили стратегію і тактику впровадження праці у навчально-виховний процес. У Богданівській і Павлиській школах було тісне поєднання краси й праці, культу Матері, Батьківщини, книги, культу хліба тощо. Аналіз науково-педагогічної літератури й архівних джерел спадщини В.О.Сухомлинського та І.Г.Ткаченка показує, що вони керувалися науково обґрунтованими принципами та вимогами до трудового виховання і на практиці продемонстрували великі їхні можливості в підготовці учнів до праці у сфері матеріального виробництва.

Отже, теоретичні надбання з трудового виховання зарубіжних та вітчизняних педагогів результативно можна використати й творчо розвивати в умовах сьогодення.

У другому розділі „Становлення та розвиток системи трудового виховання в Богданівській середній школі” піддаються аналізу основні ідеї І.Г.Ткаченка в галузі трудового виховання.

У розділі подається визначення і розуміння І.Г.Ткаченком мети, завдань та змісту трудового виховання учнів. Аналіз літературних джерел та архівних матеріалів показав, що він на основі історичного досвіду чітко обґрунтував мету системи трудового виховання, вважаючи трудове виховання практичною підготовкою молодого покоління до участі в суспільному виробництві й водночас найважливішим елементом морального, інтелектуального, естетичного та фізичного виховання, він прагнув, щоб праця увійшла в духовний світ кожного вихованця і в життя колективу.

І.Г.Ткаченко мав глибоке переконання, що зміст трудового навчання повинен органічно поєднуватися із суспільно-політичним вихованням. Практична результативність сільськогосподарської праці як важливий чинник позитивного впливу на трудове виховання, виховання поваги до трудівника села була предметом його постійної уваги й наукового дослідження. В умовах школи всебічно використовували науковий потенціал сільської інтелігенції, спеціалістів, передових виробничників, винахідників меблевого комбінату, народних умільців: фахівці розкривали учням зміст, характер, особливості конкретної праці, певної професії.

Не можна залишити без уваги і той аспект, на який особливо наголошував у своїх працях І.Г.Ткаченко, що в сучасних умовах навчальна праця в сільській школі може виконувати закладені в ній виховні функції за умов, коли вони поєднуються з вивченням наукових основ сучасного виробництва, прогресивною технологією, механізацією та автоматизацією виробничих процесів.

Особливого значення у теоретичній підготовці учнів до виробничої праці, розвиткові творчого мислення І.Г.Ткаченко надавав предметам природничо-математичного циклу й виробничому навчанню. Педагог підкреслював у своїх творах, що висока ефективність теоретичної підготовки учнів сільських шкіл до продуктивної праці в сільському господарстві забезпечується при умові, якщо вчителі природничо-математичних предметів і виробничого навчання на кожному навчальному занятті забезпечують:

- єдність чуттєвого й логічного пізнання на всіх етапах уроку з осмислення учнями певної порції наукової інформації, що містить навчальний програмний матеріал і безпосередній виробничий досвід;

- високий рівень організації праці на уроці, розумна зміна видів діяльності з урахуванням пізнавальних інтересів самих учнів;

- творче застосування логічних методів: аналізу, синтезу, логічних прийомів, порівняння, узагальнення, абстрагування у процесі організації самостійної роботи учнів в такому співвідношенні, як практичного, пізнавального й творчого характерів, але з обов’язковою екранізацією на сучасне сільськогосподарське виробництво;

- вміле використання наочності. Необхідно прагнути до того, наголошував Іван Гурович, щоб її форма була образно-ілюстрованою, а зміст – проблемним, пошуковим, який сприяв би розвитку смислово-логічної пам’яті учнів;

- єдність двох видів у цілісному домашньому завданні, а саме: відтворення змісту уроку за заданим алгоритмом і вправа з виробничим змістом, що містить у собі проблеми, пошук, дослідження.

Багаторічний досвід науково-педагогічної роботи дав змогу І.Г.Ткаченкові визначити особливості морального, естетичного та фізичного виховання в процесі трудової діяльності. Використовуючи численні чинники й приклади з життя школи, з практики, він глибоко теоретично обґрунтував зв’язок трудового виховання з моральним, естетичним та фізичним вихованням учнів, показав роль праці у формуванні особистості, в моральному та естетичному вихованні, у вихованні в учнів любові до людей, праці, весь час наголошуючи на тому, що постійна трудова активність школярів відкриває широкі перспективи для її подальшого морального розвитку, розвиває у них нові моральні якості та формує нові інтереси. Робиться висновок, що повсякденна трудова діяльність учнів адекватно відбивається на формуванні нових якостей особистості, переосмисленні власних запитів і потреб. Від того, яким буде погляд на працю у тих, хто вступає у життя, якими темпами просуватиметься вперед кожне нове покоління порівняно з попереднім у своєму моральному розвиткові залежить поступовий перехід до здійснення принципів нового демократичного суспільства. І саме в працях І.Г.Ткаченка яскраво й переконливо розкривається образ людини суверенної держави України, основною рисою якої є внутрішня потреба творчої, радісної і натхненної праці в ім’я народу та суспільства.

І.Г.Ткаченко глибоко розумів психолого-педагогічний зміст таких понять, як мотиви, мотивація і прагнув скерувати педагогічний колектив до формування в учнів позитивної мотивації до трудової діяльності, використовуючи при цьому різні форми й методи виховання мотивації трудової діяльності школярів. У школі проводилась копітка робота з формування позитивних мотивів праці, яка потребувала значних зусиль від педагогічного колективу школи. Досвід Богданівської школи цінний тим, що формування мотивації велося систематично, з допомогою комплексу педагогічних засобів. Успіх педагогічного колективу пояснюється тим, що діяльність учнів, яка ним організовувалася, містила умови для розвитку різноманітних компонентів мотивації: у процесі залучення учнів до суспільно корисної праці формувалися і мотиви праці, і моральні ідеали та переконання. При цьому всі поривання учнів набували суспільно значущого характеру, бажання кожного були співзвучні з потребами колективу й суспільства.

Приступаючи до реалізації завдань трудового виховання, І.Г.Ткаченко обґрунтував і реалізував гнучку систему педагогічних вимог до трудової діяльності учнів, а деякі удосконалив зі своїм колективом. Основні з них такі: безпосереднє залучення учнів до трудової діяльності; педагогічно правильна організація праці; різноманітність видів праці; праця для дитини повинна виступати як необхідність та обов’язок; посильність у трудовій діяльності; чергування праці й відпочинку; приклад дорослих у праці; колективна організація трудової діяльності; тісний зв’язок суспільно корисної праці з навчанням; організація в процесі трудового виховання принципу романтики, інтересу; естетична якість наслідків трудової діяльності тощо. Керуючись переліченими педагогічними вимогами до організації трудового навчання учнів, творчі вчителі Богданівської школи не зводили трудову діяльність лише до вироблення вузькопрофільних навичок, вони організовували її як багатогранний педагогічний процес формування особистості.

Заслуговує на особливу увагу організація трудового виховання в учнівській виробничій бригаді.

У своїх працях І.Г.Ткаченко не раз підкреслював, що сприятливі умови для розв’язання важливих завдань трудового виховання учнів, розвитку в них потягу до праці створюються безпосередньо в трудовому колективі учнівської виробничої бригади. Працюючи в бригаді, старшокласники беруть активну участь у продуктивній праці, разом з дорослими вирощують урожаї сільськогосподарських культур, трудяться на молочнотоварних фермах, займаються благоустроєм села. Праця в колективі сприяє зростанню свідомості й суспільної активності учнів, організованості та дисциплінованості, почуття товариськості, обов’язку. І.Г.Ткаченко вважав, що в учнівській виробничій бригаді розв’язуються важливі завдання професійної орієнтації сільських школярів, практичної та психологічної підготовки їх до праці у сфері сільськогосподарського виробництва. В учнів формуються суспільно значущі мотиви трудової діяльності, прагнення зробити свій внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва. Тут старшокласники остаточно визначають свій подальший життєвий шлях. Праця в бригаді, на думку Івана Гуровича, загартовує школярів фізично й духовно, вони помітно дорослішають, починають більш серйозно й відповідально ставитися до навчання, набувають трудових навичок. На власному досвіді школярі переконуються, що праця землероба творча й благородна. Тому сьогодні важливо трудове навчання і виховання продовжувати на підвалинах кращих традицій, закладених багаторічною діяльністю учнівської виробничої бригади з урахуванням багатоукладної економіки сучасного села.

Великого значення І.Г.Ткаченко надавав дослідницькій роботі, яка виступала невід’ємною складовою частиною навчально-виховного процесу і була органічно пов’язана з теоретичним навчанням і відігравала важливу роль у вивченні основ сільськогосподарського виробництва, а також у виконанні практичних робіт учнів на шкільній навчально-дослідній ділянці і в учнівській виробничій бригаді. Сільськогосподарське дослідництво в учнівській виробничій бригаді набуло в школі найефективнішої форми суспільно корисної праці, яке підносило учнівську працю на рівень творчої діяльності. У навчально-дослідному господарстві бригадами проводилися як прості, так і складні досліди. І.Г.Ткаченко вважав, що любов до знань як до джерела пізнання підтримується і виховується там, де учні позитивно ставляться до праці й залучаються до самостійного розв’язання доступних для них завдань, стають ніби дослідниками, які роблять ті чи інші відкриття, переборюють труднощі на шляху до пізнавальної мети, переживають радість від з’ясування суті до того невідомих їм причин тих чи інших явищ. Педагогічний колектив Богданівської школи на чолі з директором залучав до сільськогосподарського дослідництва починаючи з першого класу, але при цьому “виховний шлях” для кожного школяра передбачав таку послідовність.

Перший етап – досліди навчально-практичного характеру (наприклад: перевірка впливу одного із видів мінеральних добрив на підвищення урожаю сільськогосподарських культур). Виховне значення цих дослідів визначалося тим, що істинність наукових рекомендацій перевірялась школярами в процесі безпосередньої практики. І таким чином, безпосередня практика учня була для нього джерелом пізнання істини, особистим науковим надбанням і моральним надбанням.

Другий етап – досліди навчально-пізнавального характеру, наприклад: дослідити й визначити рівень ефективності впливу на підвищення урожаю сільськогосподарських культур суміші мінеральних добрив, узятих у різних співвідношеннях і варіантах. Виховне й розвивальне значення цих дослідів полягає у тому, що учні навчаються практично використовувати теоретичні знання в умовах сільськогосподарського виробництва, наукову істину відкривають для себе в процесі порівняння. Отже, в природних умовах здійснюється двоєдиний процес – збагачення пам’яті учнів знаннями й розвиток інтелекту.

Третій етап – досліди творчого характеру, розраховані на кілька років (наприклад, сортовизначення озимої пшениці). Виховне й розвивальне значення цих дослідів полягає у тому, що в процесі їхнього проведення учні самостійно працюють над першоджерелами наукової інформації, вносять поправки й уточнення у схему й методику досліду, оволодівають прийомами експериментатора-дослідника, відкривають для себе особливості професії агронома-селекціонера.

Отже, дослідницький метод навчання, який широко використовують у Богданівській середній школі, забезпечує творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, є умовою формування інтересу, потреб і методом набуття нових глибоких, усвідомлених знань. Тому його можна визначити як спосіб організації пошукової, творчої діяльності учнів при розв’язанні нових проблем.

Важливим, на погляд І.Г.Ткаченка, також є допомога в орієнтації на село тих учнів, які ще не зробили свій вибір, не вирішили, чи поєднувати своє майбутнє із сільським життям, перспективами його розвитку. Свій громадський обов’язок педагогічний колектив убачав передусім у тому, щоб створити практичні можливості для розвитку індивідуальності підростаючої особистості, її творчої самореалізації та активно-позитивної спрямованості, щоб кожен випускник знайшов своє місце у житті. У цьому аспекті І.Г.Ткаченко визначав два магістральні взаємозумовлені шляхи такого розвитку: самопізнання (пізнання учнями своїх здібностей) і соціальна орієнтація особистості (передусім у сфері праці та суспільної діяльності).

У системі трудового виховання І.Г.Ткаченка велику роль відігравала позакласна робота. Вона, на думку педагога, – широке поле трудової діяльності учнів для практичного застосування знань, умінь і навичок, набутих під час теоретичного навчання на уроках. І тому, наголошував І.Г.Ткаченко, окремі види позакласної роботи потрібно підпорядковувати ідеї трудового виховання для розвитку індивідуальних здібностей учнів і підготовки їх до більш тривалого напруження під час продуктивної праці у сфері сільськогосподарського виробництва. Найпоширенішими складовими частинами позакласної роботи в школі були: а) робота гуртків; б) предметні вечори й олімпіади; в) масові заходи (читацькі конференції, диспути, літературні й тематичні вечори, зустрічі з відомими людьми і т.п.); г) екскурсії, подорожі, експедиції; ґ) організація і проведення виставок дитячої творчості; д) суспільно корисна й продуктивна праця із створення матеріальних цінностей для суспільства.

І.Г.Ткаченко вважав за необхідне розширювати й поглиблювати сферу духовного життя членів трудового колективу; з цією метою на початку 70-х років було створено інтернаціональний табір праці й відпочинку “Дружба”, який, до речі, був одним із перших в Україні.

Життя в таборі наповнювалося пафосом праці, творчості, але помилково було б думати, що все проходило відповідно до програми виховної роботи. Майже кожен день ставив перед педагогами певну виховну проблему, бо в процесі практичної діяльності членів табору відбувалися зіткнення сформованих раніш звичок і характерів. За допомогою праці й дозвілля учнів у літньому таборі “Дружба” вчителі: а) поглиблювали знання учнів з біології, хімії, фізики, техніки, створювали необхідні умови для міжпредметних зв’язків, поєднували теорію з практикою, зокрема сільськогосподарського виробництва; б) виробляли в школярів практичні вміння і навички сільськогосподарської праці, науковий підхід до неї; в) проводили дослідницьку роботу на великих масивах, використовували техніку, впроваджували передовий досвід. Крім того, виховувалося почуття дружби, товаришування, колективізму учнів, любов до сільського господарства тощо.

Аналіз діяльності інтернаціонального табору праці й відпочинку “Дружба” дає змогу зробити незаперечний висновок, що табір праці й дружби був дійовим та ефективним засобом трудового й морального виховання і в сьогоднішніх умовах економічної і соціальної кризи доцільно створювати подібні табори праці й відпочинку для прищеплення любові до праці.

Особливого значення в житті колективу школярів І.Г.Ткаченко надавав трудовим традиціям, які, на думку педагога, є підсумком виховання, концентрованим вираженням певного етапу виховної роботи в трудовому колективі. Після цього починається другий етап, коли трудові традиції стають засобом трудового виховання. Завдання педагогічних колективів сільських шкіл, підкреслював педагог, і полягало в тому, щоб використовувати трудові традиції для поліпшення трудового виховання взагалі. Вчений ще раз довів, що трудове виховання поєднує передачу та засвоєння життєвого досвіду, нагромадженого попереднім “поколінням”.

Досвід і творче надбання І.Г.Ткаченка щодо традицій може бути творчо використано в більшості загальноосвітніх сільських шкіл у сучасних умовах.

Аналіз педагогічного доробку Івана Гуровича дає підстави стверджувати, що в Богданівській середній школі існувала доцільна дійова система трудового виховання школярів, розроблена ним і впроваджена в практику. Методика охоплювала широкий спектр форм і засобів з метою виховання в учнів любові до праці. Визначивши завдання, зміст трудового виховання та способи й засоби їх утілення проектно-цільовим методом, він передбачав впровадження в життя системного принципу організації всієї виховної роботи в школі.

Наше дослідження переконує в тому, що творча спадщина І.Г.Ткаченка – це дорогоцінний скарб української і світової педагогіки, це невичерпне джерело його мудрих спостережень, новаторських знахідок і методичних рекомендацій щодо трудового виховання підростаючого покоління.

Проведене дослідження уможливило зробити ряд висновків:

1. Історико-педагогічний аналіз творчої спадщини І.Г.Ткаченка дає всі підстави стверджувати, що ним активно використовувалися надбання народної педагогіки, фольклору, наукові розробки філософів, громадських діячів, психологів та педагогів минулого з проблеми трудового виховання школярів.

2. Здійснений порівняльний аналіз педагогічних систем двох видатних педагогів другої половини ХХ століття В.О. Сухомлинського та І.Г. Ткаченка соратників, друзів за педагогічними поглядами та переконаннями показав, що вони керувалися науково обґрунтованими принципами та вимогами до трудового виховання і на практиці продемонстрували великі їх можливості в справі підготовки учнів до праці в сфері матеріального виробництва.

3. Понад двадцять років І.Г.Ткаченко закладав основи проектно-цільового планування майбутнього робітника для села, чітко визначивши сам зміст трудового виховання, окреслив його систему, виділив її складові. Для системи трудового виховання у Богданівській школі характерне гармонійне поєднання багатьох компонентів, які взаємно доповнюють один одного і за змістом, і за характером трудової діяльності вихованців, і за цільовим призначенням результатів цієї діяльності.

І.Г.Ткаченко сформулював компоненти науково обґрунтованої системи політехнічної освіти, трудового навчання й виховання:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

4. Багаторічний досвід науково-педагогічної роботи дав змогу І.Г.Ткаченку визначити особливості морального, естетичного та фізичного виховання у процесі трудової діяльності. Використовуючи численні чинники й приклади з життя школи, з практики, Іван Гурович теоретично обґрунтував зв’язок трудового виховання з моральним, естетичним та фізичним вихованням учнів, показав роль праці у