Львівський національний університет імені Івана Франка

МИРОНЮК ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 911.3:32 (477)

ЕЛЕКТОРАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ РЕҐІОНУ

(на матеріалах галицьких областей)

Спеціальність 11.00.02 - економічна і соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Львів - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної і соціальної географії у Львівському національному університеті імені Івана Франка

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор

Шаблій Олег Іванович,

завідувач кафедри економічної і соціальної

географії Львівського національного

університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор географічних наук

Заставецька Ольга Володимирівна

завідувач кафедри географії України

Тернопільського державного педагогічного

університету імені Володимира Гнатюка

Міністерства освіти і науки України

кандидат географічних наук

Дністрянський Мирослав Степанович

кафедра географії України

Львівського національного університету

імені Івана Франка, доцент

Провідна установа: Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

кафедра географії та картографії України

Міністерство освіти і науки України, м.Чернівці

Захист відбудеться "19" квітня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.08 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 18 березня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук,

професор Волошин І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливою особливістю розвитку українського суспільства на сучасному етапі державотворення є становлення політичної культури населення. Особливо інтенсивно цей процес проявляється під час виборів до органів державної влади, референдумів і плебісцитів.

У межах території України вибори відбувалися з давніх часів. Вони мали свою специфіку, яка залежала від політичного статусу українського соціуму. Вперше вибори, у сучасному розумінні слів, відбулися в 1848 р. у Галичині (теперішня Івано-Франківська, Львівська і більша частина Тернопільської областей), що належала до Австрійської імперії. З 1908 р. населення цієї території брало участь у рівних, загальних, таємних виборах. З 1922 р. право голосу отримали жінки.

Від часу утворення першої української партії у 1881 р. і до 1939 р. у цьому краї існував широкий спектр політичних і громадсько-політичних організацій. Це означало певний рівень розвитку демократії і політичної культури населення і призводило до появи елементів інституціональної виборчої інфраструктури та ін.

З 1939 р. і до кінця 80-их років ХХ ст. в Україні, в т.ч. галицьких областях, виборчі процеси здійснювалися в умовах тоталітаризму. Тому результати виборів не представляли наукової цінності. Це стримувало формування у системі політичної географії окремої наукової дисципліни – географії виборів (т.зв. електоральної географії). Водночас, у демократичних країнах електоральна географія є одним з найпопулярніших і динамічних наукових напрямків дослідження політичної географії. На теренах колишнього СРСР перші наукові пошуки у цій ділянці з'явилися лише на початку 90-х років. Географія виборів в Україні та її реґіонах, як реальний суспільно-географічний процес, до цього часу є маловивченою і потребує всебічного дослідження комплексом наукових дисциплін, в т.ч. електоральною географією.

У цьому контексті заслуговує уваги аналіз інформаційних матеріалів виборів народних депутатів до Верховної Ради України (1990, 1994, 1998 рр.), Президента України (1991, 1994, 1999 рр.), референдуму (1991 р.) та виборів депутатів місцевих рад з урахуванням реґіональних суспільно-географічних чинників. На часі є також наукове обґрунтування реґіональних електоральних систем, використання науково-методичного апарату та прогнозування електоральної поведінки населення окремих реґіонів на майбутніх виборах до Рад народних депутатів різного рівня, а також Президента України. Тому проблеми реґіональної електоральної географії є актуальними на сучасному етапі її розвитку в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною наукової тематики кафедри економічної і соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка з дослідження соціально-економічних і політико-географічних проблем Західного реґіону України.

Об'єктом дослідження обрано електоральні системи галицьких областей (Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської). Ці системи є основними організаційними ланками політичного волевиявлення населення і являють собою великі та складні територіальні утворення.

Предметом дослідження є чинники розвитку і геопросторова організація реґіональних електоральних систем, їх компонентно-функціональна і власне електоральна інфраструктура, територіальна структура, геопросторові особливості функціонування.

Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних і методичних засад проведення реґіонального електорально-географічного аналізу та впровадження результатів дослідження у практику пошукових робіт електоральної географії з урахуванням суспільно-політичних умов реґіону.

З цією метою пов'язані такі головні завдання:–

вивчення теоретичних і методологічних підходів дослідження в українській та зарубіжній електоральній географії;–

аналіз методів, їх застосування у географії досліджень виборчих процесів;–

класифікація чинників і їх впливу на розвиток і функціонування електоральних систем галицьких областей;–

аналіз компонентно-функціональної структури електоральних систем;–

визначення особливостей територіальної організації електоральних систем реґіону;–

обґрунтування пропозицій та розроблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення різних аспектів функціонування електоральних систем галицьких областей.

Методологічною основою дослідження є праці провідних учених з проблем трансформації українського суспільства та електоральної географії країн і реґіонів: українських учених – В.Кубійовича, М.Пістуна, С.Рудницького, М.Томенка, Є.Хана, О.Шаблія; зарубіжних – К.Аксьонова, О.Бертлянта, І.Бремера, А.Вільсона, О.Вітковського, Н.Каледіна, В.Колосова, Я.Куклінського, В.Лаврухіна, Д.Сарторі, Л.Смирнягіна, Р.Туровського та ін.

При написанні роботи використано матеріали Центральної виборчої комісії (ЦВК) України, управлінь облдержадміністрацій галицьких областей (внутрішньої політики, економіки і соціальної політики, у справах релігій та міграцій населення, статистики), а також періодичні видання.

Наукова новизна дослідження полягає у:–

поглибленні та конкретизації теоретико-методичних положень політичної географії стосовно поняття електоральних систем реґіону;–

визначенні і класифікації основних чинників електоральної географії галицьких областей;–

виділенні типологічних відмінностей електоральних субрайонів даної території;–

аналізі особливостей територіальної організації електоральних систем різного таксономічного рівня;–

визначенні та обґрунтуванні шляхів удосконалення функціонування електоральної інфраструктури;–

обґрунтуванні мотивів абсентеїзму (неучасті електорату у виборах) різних соціальних груп галицьких областей;–

створенні серії спеціальних карт електоральної поведінки населення галицьких областей.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні і науково-методичні висновки дисертації можуть бути використані для удосконалення територіальної та компонентно-функціональної організації електоральних систем. Класифікація чинників електоральної географії та мотивів абсентеїзму сприятиме прийняттю ефективних рішень органами влади галицьких областей.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (1997-2001 рр.) та на "53-іх Німецьких Днях Географів" у м. Лейпцігу (Німеччина, 2001 р.). Деякі рекомендації автора використовувалися обласними адміністраціями, як аналітичні матеріали при проведенні виборів Президента України 1999 року. В даний час ведеться співпраця з органами місцевої влади щодо покращання територіальної та функціональної структури електоральних систем галицьких областей. Результати дослідження надруковано у наукових і суспільно-політичних виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація викладена на 154 сторінках машинописного тексту. Складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (131 найменування), проілюстрована 16 рисунками та таблицями (обсягом 16 стор.), містить 9 додатків (обсягом 41 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. Науково-методичні основи аналізу в електоральній географії. За більш як 250-ти річну історію існування політична географія пройшла кілька етапів еволюційного розвитку. З моменту зародження і до сьогоднішнього дня у політичній географії відбулися закономірні зміни трьох наукових парадигм: країноописової, антропогеографічної, державно-геополітичної і тепер розвивається четверта – суспільно-діяльна (Н.Калєдін). Деякі субдисципліни політичної географії нараховують більше століття. Однак у колишніх республіках СРСР лише у 80 – 90-х роках. починається становлення і формування нового періоду політичної географії, коли відбулося розширення предметної області політичної географії, що призвело до її прискореної диференціації на ряд напрямків. Українські вчені, зокрема проф. О.Шаблій, виділяють у складі політичної географії галузеві і т.зв. просторові дисципліни. До перших відносять географію партій і рухів та електоральну географію. До других – політико-географічну глобалістику (політико-географічне світознавство), країнознавство, реґіоналістику, політичну мікрогеографію поселень та політичну географію Світового океану.

Серед названих – електоральна географія є найбільш динамічною дисципліною політичної географії. У її основи закладено дослідження політико-географічної диференціації території, аналіз відмінностей в політичних орієнтаціях і поведінці населення.

Електоральна географія розвивається не тільки як описовий напрямок, але як пояснювальна наука зі своїми законами і структурою. Загальним об`єктом вивчення електоральної географії є вся політична система держави. Складовими частинами цієї системи є процеси т.зв. нарізання округів, просторова передвиборна агітація, процедура виборів, електоральні настрої населення, розміщення політичних партій, рухів, діюча політична влада, сукупність закладів інституціональної інфраструктури, правових актів, які регулюють електоральні процеси, ЗМІ та ін.

Виділяються дві основні групи дослідження – електорально-соціологічна та електорально-психологічна, а також європейська та американська дослідницькі школи.

В межах електорально-соціальної групи існують три основних напрямки: географія голосування; дослідження географічних факторів, що впливають на голосування; географія представництва. Найбільш розвинутий і найпростіший напрямок електоральної географії – географія голосування. Її особливості визначаються шляхом статистичного аналізу виборів і складанням серії спеціальних карт. Для точного прогнозу і об'єктивного трактування волевиявлення електорату враховується система розподілів суспільства: національних, етнічних, релігійних, мовних тощо.

У другому напрямку досліджуються географічні фактори, що впливають на голосування, серед яких основними є: ефект друзів і знайомства, проблемне голосування, ефективність виборчої кампанії, ефект сусідства.

У третьому напрямку досліджується представництво територій в органах влади. Основним є вивчення і визначення рівня представництва територій у виборних органах, соціальний склад депутатів і т.п.

Деякими вченими робиться наголос на зв`язках електоральної географії з політологією, при цьому зводять завдання до пояснення політичної поведінки виборців. У даному підході політологія використовує електоральну географію, як площину прогнозування та діагностики територіального розміщення і просторових відмінностей співвідношення партійно-політичних сил у виборчих округах.

Другий аспект електоральної географії – психологічний. Ґрунтується на аналізі електоральної поведінки окремого індивіда на етапі передвиборної кампанії та під час виборів.

Важливим результатом електорально-географічного дослідження є електоральне районування території щодо політичної культури чи політичних уподобань електорату. Визначаються чітко виражені райони політичних уподобань електорату і перехідні (марґінальні) зони.

Зацікавлення у суспільстві викликає прикладне застосування електоральної географії. Планування виборчої кампанії повинно ґрунтуватися на результатах електорально-географічного дослідження. На першому етапі визначаються території (округи, дільниці), в яких певна політична сила чи кандидат є лідерами. Другий етап – прогнозування марґінальних та потенційно перспективних територій. На третьому етапі виділяються території, де партія не здобуде значної підтримки і тому не потрібно особливо затрачати матеріальні ресурси.

З урахуванням наведених відмінностей територій округів розділяються ресурси команди кандидата і формуються передвиборні стратегії. Паралельно здійснюється аналіз прихильників опонентів політичної сили чи кандидата. Ефективність виборчої кампанії знижується там, де не розробляються територіально-диференціоновані (реґіональні) стратегії.

За вихідну територіальну одиницю дослідження виборів Президента, народних депутатів України та депутатів обласних рад нами взято адміністративні райони та міста обласного підпорядкування. Вибори депутатів районних, міських, селищних, сільських рад та голів міст, селищ, сіл досліджувалися у межах відповідних територіальних одиниць. При аналізі поведінки національних меншин, військовослужбовців, ув'язнених, пацієнтів закладів охорони здоров'я, мешканців будинків престарілих – найнижчими територіальними одиницями слугували виборчі дільниці.

У процесі дослідження електоральних систем, залежно від мети і завдань використовувалася система різноманітних підходів і методів: історико-географічний, порівняльний, балансовий, моделювання, контент-аналіз, статистичний та прогнозний. Використані методи за своєю суттю є географічними, однак, чимало з них пов'язані з історією, картографією, статистикою, соціологією, математикою. Поєднання всієї системи використаних методів виступає методичною основою дисертаційної роботи.

Розділ 2. Чинники електоральної географії реґіону. Вибори народних депутатів на початку 90-х років, засвідчили відхід суспільства від тоталітаризму. Вперше не було "стовідсоткової" участі електорату у виборах та "одностайності" у підтримці одного кандидата. Вперше почали виявлятися політичні відмінності реґіонів України. За результатами виборів депутатів рад різних рівнів (1990, 1994, 1998 рр.), референдуму (1991 р.), виборів Президента України (1991, 1994, 1998 рр.) у галицьких областях спостерігається вплив ряду чинників на перебіг та результати виборчої кампанії – історичних, соціально-економічних, демоетнічних, інформаційних, природно-географічних (рис.1). Для об'єктивного аналізу вплив чинників розглядається в системі цілого виборчого циклу. Під дією політичних, економічних чи культурних трансформацій суспільства вплив певних чинників має тенденцію до різкого зростання або зниження.

Важливу роль при проведенні перших демократичних виборів (1990 р.) відігравав історико-географічний чинник. Він визначається, як вплив політичних традицій на електорат, що пов'язані із історією політичної боротьби. Розрізняються райони з давньо- і недавно розвиненою політичною культурою. Вперше вибори в Австрійській імперії (з 1867 р. Австро-Угорщина), до складу котрої входила Галичина, відбулися у 1848 р. Перша українська партія в Галичині виникла на кілька років скоріше, ніж на території, що входила до Російської імперії. Пізніше, до 1939 р., територія галицьких областей входила до Польщі, де дозволялася багатопартійність на відміну від території України, що входила до СРСР, де існувала однопартійна система. Частково цим чинником пояснюються відмінності волевиявлення північно-східних галицьких районів (Кременецький, Шумський, Лановецький, частина Збаразького – Тернопільської області), котрі належать до історичної Волині. В цих районах, кандидати у народні депутати та на пост Президента від лівих і лівоцентриських сил набирають вищий відсоток голосів, ніж в інших районах галицьких областей. З часом вплив цього чинника зменшується, свідченням чого є зростання у північно-східних районах галицьких областей електорату правоцентриських партій та їхніх представників на 5 – 10% з 1990 по 1998 рр.

Зростає вплив інформаційних чинників. Окрім державних засобів масової інформації (ЗМІ) утворилися недержавні. Значна роль у структурі ЗМІ відводиться електронним засобам – теле- і радіомовленню, що частково пов'язано із зменшенням тиражу масових газет та журналів. Проведений контент-аналіз місцевих і реґіональних ЗМІ (1990 – 94 рр.) свідчить, що велика кількість повідомлень та публікацій на підтримку певного кандидата (80 – 95%) дозволяла отримати йому депутатський мандат. При проведенні наступних виборів кандидати застосовували нові для України передвиборні інформаційні технології. Найбільший вплив на сільське населення реґіону мають традиційні джерела інформації: теле- і радіомовлення, місцева преса.

Підтримка певних кандидатів, партій чи блоків залежить від духовно-культурного рівня населення (релігійність, освіченість), урбанізації території, класово-соціального складу структури електорату та прибутків населення, розподілу працюючих за сферами господарства. Міське населення виявляє меншу активність на виборах, ніж сільське. Проте у містах з високою часткою зайнятих у промисловості проживає більше прихильників лівих сил. У містах галицьких областей із середніми і високими прибутками населення, висувається більше кандидатів до Верховної Ради і менше до місцевих рад, ніж в інших адміністративних одиницях. Сільський електорат галицьких областей характеризується територіальними відмінами. Електорат Центрального і Внутрішнього субрайонів з високою часткою зайнятих у сільському господарстві, голосує за партії та представників правих сил. У Периферійному субрайоні збільшується частка прихильників лівих сил, що свідчить про більший вплив соціально-економічних та інформаційних чинників.

Під час виборів особливо гостро постають проблеми змін у структурі українського війська в округах, де розташовані військові частини, підрозділи чи гарнізони Збройних сил України. Всі військовослужбовці, на відміну від інших соціальних груп, мають стовідсоткове право голосу. Військовослужбовці та члени їх сімей гарнізонів Західного Оперативного Командування, розміщених у галицьких областях (на 31.10.1999 р.), становили близько 2% усіх виборців реґіону.

У часовому проміжку з 1990 р. по 1999 р. погляди військовослужбовців змінилися кардинально. Якщо на початку 90-х років результати голосування у військових частинах на 20 – 25% були відмінними від результатів інших дільниць округу, то в 1998 р. і 1999 р. такої різниці не виявлено. Залишається високою кількість недійсних бюлетенів на дільницях, де голосували військовослужбовці – 8 – 20%, тоді як середня кількість недійсних бюлетенів на інших дільницях коливається в межах 0,8 – 3,0%.

При аналізі виборчої боротьби враховано демогеографічні (зокрема віковий склад виборців) та етнічні чинники: етнічний склад населення, поширення етнічних меншин у реґіоні, ступінь їх асиміляції. Частка галицького електорату у структурі всього електорату України становить 10,4%.

За статево-віковою структурою в реґіоні переважають жінки – 51,4% (Львівська – 51,2%; Івано-Франківська – 51,5%; Тернопільська – 53,7%). Однак частка жінок у радах різного рівня не висока.

Найпасивнішою групою електорату галицьких областей протягом 1990 – 98 рр. була молодь міст віком до 28 років. На дільницях, де висока частка студентської молоді (студентські гуртожитки у Львові, Коломиї, Дрогобичі – від 43,2% до 62,1% молоді) зафіксовано низьку активність електорату – від 65,3% до 76,9%. Однак при проведенні виборів Президента України у 1999 р. активність тут була однією з найвищих (92,3 – 96,4%). На цих дільницях підтримку отримують відомі серед молоді кандидати, представники правих сил.

У галицьких областях висока частка корінного населення – 92 – 96%. Проте у місцях, де відносно висока частка представників неасимільованих національних меншин, особливо росіян (Львів, Івано-Франківськ, Коломия, Червоноград та ін.), спостерігається вищий відсоток голосів за кандидатів і партій лівої орієнтації. У місцях компактного проживання асимільованих етнічних меншин, наприклад польської (Мостиський, Самбірський райони Львівської області), такої особливості не виявлено.

До окремої групи чинників належать природно-географічні, зокрема метеорологічні. За несприятливої погоди (дощ, сніг, ожеледиця тощо) у день виборів зростає рівень абсентеїзму. Найвищий його показник фіксується у гірських районах, особливо там, де відстань до виборчої дільниці для більшості електорату значна (більше трьох кілометрів) – до 7% (Верховинський, Сколівський, Турківський райони). На рівнинній території цей показник за несприятливих умов не вищий 5%, як було б при сприятливих погодних умовах. Практично не впливає природно-географічний чинник на міський електорат.

Всі вище названі чинники тісно пов'язані між собою і жодний з них, взятий окремо, істотного впливу на електорат не має. У порівнянні з початком 90-х років зростає роль інформаційного, зменшується – історичного чинника. Вплив кожного чинника посилюється або послаблюється під час кардинальних змін у суспільстві.

Розділ 3. Компонентна структура електоральних систем реґіону. Цей розділ присвячено загальним рисам компонентної структури електоральних систем. Електоральна система – це множина суспільних компонентів та елементів з відношеннями і зв'язками між ними, що утворюють певну цілісність і виконують функцію вибору владних структур. Основою компонентної структури електоральних систем є: параметри округу, мережа партійних організацій, наявність чи відсутність альтернативи вибору, механізми проведення голосування, структура виборчого бюлетеня тощо. Фундаментальним у характеристиці виборів та виборчого процесу є наявність чи відсутність альтернатив вибору. Структура бюлетеня і механізми проведення голосування також суттєво впливають на результати виборів. За структурою вибори бувають однорівневі або багаторівневі. В Україні, як і багатьох державах світу, функціонує однорівнева система виборів.

Електоральну систему з ефективною внутрішньою структурою для проведення виборів народних депутатів важче сформувати, ніж аналогічну систему для виборів Президента з огляду на обов'язково рівну кількість електорату в округах. Для проведення виборів Президента, на нашу думку, межі виборчих округів мають збігатися з межами адміністративних районів. Це призведе до здешевлення і більшої ефективності підрахунку результатів голосування з використанням існуючої інфраструктури у межах району. Утворення постійних центрів виборчих округів у центрах районів призведе до формування потужної місцевої інфраструктури, яка буде задіяна при проведені виборів до інших рад.

Виразником різноманітних політичних напрямків у житті суспільства є політичні партії. У демократичних країнах кандидати у депутати та партії представляють найширший спектр поглядів та ідеологій – консервативних, ліберальних, соціалістичних, комуністичних, фашистських та ін.

Важливими характеристиками політико-географічного впливу партії є її представництво у центральних і місцевих органах влади, відсоток голосів, отриманих партією на виборах у різних адміністративних одиницях, її організаційно-територіальна структура, соціальний склад центральних органів і місцевих осередків, існування та поширення партійних ЗМІ тощо.

Геопросторове виникнення, існування та поширення впливу політичних партій зумовлюється різними чинниками – історичними, демогеографічними, соціальними, економічними, інформаційними та іншими.

У галицьких областях (станом на 1.01.2000 р.) зареєстровано осередки більше 40 партій. Найпростіша класифікація партій: крайні праві (УНА, ДСУ, СНПУ, ОУНвУ, УКРП), правоцентристи (КУН, УРП, УСДП, СУМ), партії центру (НРУ, ЛДП, СелДП, ХДП, ПДВУ, ПЗУ, ДемПУ, НДП, УРХП), лівоцентристи (СПУ, СелПУ), країні ліві (КПУ). Ще одним з поширених методів політичного аналізу місця і ролі політичних партій є типологія за найсуттєвішими ідеологічними ознаками. Програми політичних партій України мають ряд особливостей і суперечностей.

Для галицьких областей характерна велика кількість районних та місцевих осередків партій центристського та правоцентристського напрямків. Територіальне поширення партійних структур та їх вплив на галицький електорат свідчить, що виборці віддають голоси за партії та блоки націонал-державницького характеру (РУХ, НФ, КУН). Деякі з партій мають значний вплив в межах однієї з трьох областей (АПУ, ПРП, НДП – Львівська; КУН – Івано-Франківська).

Найкраще сформованими і найбільш стійкими елементами електоральних систем є виборчі дільниці. Межі округів постійні при проведенні виборів голів міст, селищ, сіл. В інших випадках межі округів є нестійкими і часто змінюються, що свідчить про несформованість даного елементу електоральних систем. Забезпечення кожної дільниці комп'ютером та створення єдиної електронної мережі в окрузі, сприяло б оперативній обробці інформації про хід та підсумки голосування.

Розділ 4 Географія виборів у реґіоні. У цьому розділі дисертаційної роботи проведено географічний аналіз виборів у галицьких областях, що відбулися протягом 1990 – 1999 рр., та референдуму (1991 р.). Співвідношення електорального впливу основних політичних сил, яке виявляється при виборчих кампаніях, показує що воно залишається в цілому незмінним і доволі стабільним в реґіоні.

У загальному по галицьких областях найвища частка націонал-державницького електорату, який становить від 75% (у північних районах) до 92% (в центральних районах). Таке співвідношення зберігається з часу виборів депутатів Верховної Ради 1994 р. Вибори до парламенту в 1998 р. за змішаною системою точніше визначили прихильників націонал-державницької ідеї. Дані виборці голосують за "Народний Рух України", "Національний Фронт", "ПРП" та ін., на президентських виборах у 1994 р. віддали свої голоси за діючого Президента Л.Кравчука, а в 1999 р за Л.Кучму.

Аналіз виборчих кампаній 1990 – 99 рр. вказує, що спостерігається повільне зростання частки прихильників правоцентристських партій. Однак, за умови двополюсного голосування "правий" і "правоцентристський електорат" віддає перевагу представникові влади (другий тур виборів Президента в 1994 і 1999 рр.).

Особливе місце в електоральній структурі галицьких областей займає електорат лівих і лівоцентристських сил. Його частка становить від 0,5% у сільській місцевості більшості районів до 12 – 15% і більше – в містах обласного підпорядкування та виявляється у підтримці Комуністичної партії України, Соціалістичної партії України, Прогресивної Соціалістичної партії України та ін., а також у підтримці на пост Президента України представників "лівих сил" (П.Симоненка, Н.Вітренко, О.Мороза). Порівняно з виборами Президента 1991 і 1994 рр. у 1998 р. на виборах за партійним списком та виборами Президента у 1999 р. частка прихильників "лівих сил" поступово збільшувалася на 2 – 4% у кількох містах (Коломия, Калуш, Львів). При двополюсному голосуванні у другому турі президентських виборів 1999 р. електорат "лівих сил" зростає на кілька відсотків, завдяки "протестному", який підтримує не стільки представників лівих сил, скільки голосує проти існуючої влади. Його частка коливається у межах 3 – 8%, а в периферійних районах та містах обласного підпорядкування буває більшою 10%.

Значна частка галицького електорату відноситься до групи абсентеїстів і на виборчі дільниці не з'являється. Найнижчий показник абсентеїзму зафіксовано в 1991 р. при проведенні референдуму на підтвердження Акту про Незалежність України – 4,3% у реґіоні. Високий показник абсентеїзму був характерний для виборів депутатів до Верховної Ради України в 1998 р. та першого туру виборів Президента України 1999 р. і становив відповідно 16% та 20% в середньому по реґіону. Найвищим даний показник у 1999 р. зафіксовано в таких містах – Трускавець (30,9%), Дрогобич (30,8%), Львів (32,4%), Калуш (30,1%), Коломия (32,3%), Яремча (34,1%), Червоноград (40,0%). У другому турі показники абсентеїзму у ряді вищезазначених міст скоротилися вдвічі.

Існує також певна частка (1,5 – 3%) негативістського електорату. Аналіз показує, що постійне голосування проти всіх запропонованих кандидатур характерне для міст обласного підпорядкування (Червоноград, Борислав, Коломия, Львів), а також промислових центрів із затяжним спадом виробництва (Новояворівськ, Надвірна, Золочів та ін.). З цього випливає, що даний електорат цілком свідомо робить вибір, а не керується реакцією на певну ситуацію яка виникла на конкретних виборах.

Вищеописані категорії електорату представлені у всіх без винятку адміністративних одиницях галицьких областей, але в певних пропорціях. Звідси випливають певні відмінності реґіону. Крім того, порайонне врахування чинників, що мають вплив на виборчий процес, дає змогу сформувати електоральну карту галицьких областей (рисунок 2).

Зростання політичної культури серед електорату протягом 1990 – 1999 рр. виявилося у праві обирати та бути обраним, голосування за політичні партії найрізноманітніших напрямків. До Верховної Ради України від галицьких областей обиралися депутатами добре відомі особистості – політичні та профспілкові діячі, письменники, вчителі, лікарі та ін. Вони представляли праві або правоцентристські сили. Жодного депутата від лівих сил у 1994 р. і 1998 р. не обрано. За пропорційною системою галицький електорат віддав в переважній більшості (75 – 96%) правим і правоцентристським партіям.

Депутати місцевих рад представляють набагато ширший політичний спектр – від крайніх правих до крайніх лівих а також різноманітніший соціальний склад. Однак в обласних та районних радах переважають директори агропромислових підприємств, а в радах нижчого рівня – представники місцевої інтелігенції (лікарі та вчителі).

На основі аналізу результатів виборчих кампаній 1990 – 1999 рр., а також застосування різних методів дослідження, в т.ч. кластерного аналізу, у дисертації виділено три електоральні субрайони в галицьких областях (Центральний, Внутрішній, Периферійний) та групу міст обласного підпорядкування (див. таблицю).

Таблиця

Електоральна характеристика галицьких областей

Субрайони і їх склад Характеристика

Центральний (Рогатинський, Перемишлянсь-кий, Бережанський, Підгаєцький, Монастириський, Галицький, Жидачівський адмінрайони) Висока активність електорату, найнижчий відсоток негативістів, середня кількість кандидатів до Верховної Ради та обласної ради, мала кількість кандидатів до інших місцевих рад, обрання депутатами відомих місцевих громадських та політичних діячів, найменша кількість прихильників лівих та лівоцентристських сил

Внутрішній (Стрийський, Дрогобицький, Самбірський, Городоцький, Миколаївський, Пустомитівсь-кий, Золочівський, Кам'янка-Бузький, Буський, Зборівський, Збаразький, Тернопільський, Козівський, Теребовлянський, Бучацький, Тисменицький, Тлу-мацький, Городенківський, Сня-тинський, Коломийський, Бого-родчанський, Калуський адмін-райони) Середня активність електорату по реґіону, низький відсоток негативістів, значна кількість кандидатів до рад різних рівнів, обрання депутатами до Верховної Ради України переважно відомих широкому загалу осіб, багато з яких не проживає на території округу. До місцевих рад та на голів сільських, селищних рад висока кількість кандидатів. Під час виборів Президента в першому турі фіксується вища частка голосів за не основних претендентів. Партійні уподобання на боці правих і правоцентристських сил, однак у місцевих радах є по кілька представників лівих сил

Периферійний (Сколівський, Турківський, Старо-самбірський, Мостиський, Яворів-ський, Жовківський, Сокальський, Радехівський, Бродівський, Креме-нецький, Шумський, Лановецький, Підволочиський, Гусятинський, Чортківський, Борщівський, Залі-щицький, Косівський, Верховин-ський, Надвірнянський, Рожня-тівський, Долинський адмін-райони) Низька активність електорату, висока частка негативістів, в більшості районів середня кількість кандидатів до місцевих рад, кількість кандидатів до Верховної Ради в межах субрайону може коливатися в широкому діапазоні – від кількох до двадцяти. Депутатами обираються переважно політичні лідери та високопосадові особи. Вищий відсоток прихильників лівих сил. В субрайоні найчіткіше проявляється вплив ряду чинників: історичних, соціально-економічних, природно-географічних, демоетнічних

Група міст обласного підпорядкування (Львів, Борислав, Дрогобич, Самбір, Стрий, Трускавець, Червоноград, Тернопіль, Івано-Франківськ, Болехів, Калуш, Коломия, Яремча) Найнижча активність електорату, найвища частка негативістів, в більшості випадків найвища кількість кандидатів до Верховної Ради та місцевих рад, обрання депутатів різних політичних поглядів та соціального стану. Найвища частка прихильників лівих сил. Специфічний вплив на електорат мають інформаційні чинники, мінімальний – історичний та природно-географічний

Для електорату кожного із зазначених субрайонів та міст обласного підпорядкування характерна певна політична культура, яка виражається в активності висування кандидатів до рад різних рівнів, показниках абсентеїзму і негативізму, ентропії голосів, наданні переваги певному кандидатові чи політичній силі протягом тривалого часу (1990 – 1999 рр.), соціальній і партійній приналежності обраних депутатів, ступеню надання переваги кандидатам – представникам владних структур, мережі осередків політичних партій та кількості їх членів.

Розділ 5 Територіальна організація електоральних систем. Цей розділ присвячено загальним рисам територіальної організації субреґіональних і локальних електоральних систем та проблемам їх удосконалення. Спосіб територіальної організації електорату досить складний. Залежно від виборчої системи його значимість може бути вирішальною або відігравати лише функціональну роль. Коли обираються депутати Верховної Ради в одномандатних округах за мажоритарною системою переважної більшості, тоді територія України ділиться на однакові за кількістю виборців округи. Від кожного округу обирається один депутат. При однаковій кількості виборців у кожному окрузі вважається, що кожний виборець має рівну частку свого представлення у парламенті. Практично такі округи сформувати складно. Якщо кількість виборців округу вища за середню норму по державі, то вважається, що голос кожного виборця цього округу має меншу "вагу" і навпаки – при меншій кількості виборців округу “вага” їхніх голосів зростає.

У галицьких областях при проведенні виборів 1990 р. і 1994 р. людність виборчих округів, утворених у містах Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, була вищою на 20 – 30%, ніж округів, де була переважаюча частка сільського населення. Тобто розміри “сільських” і “міських” округів були різними і частка голосів електорату цих округів також була різною.

В одномандатних округах при умові, що вони рівні за кількістю виборців, значення мають їхні межі. Маніпуляції з проведення меж округів ("джеррімендеринг") можуть привести до заздалегідь відомих результатів. У галицьких областях було кілька виборчих округів, межі котрих викликали сумніви. Наприклад, виборчий округ №85 (центр Калуш) сформований з Рогатинського, Калуського та частини Тисменицького районів. Протяжність його з півночі на південь становить більше сотні кілометрів. З Городенківського, Тлумацького, Галицького і другої частини Тисменицького району утворений округ №87 з центром у Галичі. Його протяжність більше 90 км. Для більш високої ефективності проведення виборів доцільно переглянути межі цих двох округів. Найоптимальніше буде сформувати округи наступним чином: Городенківський, Тлумацький, Тисменицький і південну частину Галицького району об'єднати в округ з центром у Тисмениці. Другий округ включав би Рогатинський, Калуський і північну частину Галицького району з центром у Калуші. Це призведе до утворення компактніших округів. Сумарна відстань між виборчими дільницями і центром виборчого округу скоротиться у 1,6 рази.

Вибори Президента держави, або вибори народних депутатів за пропорційною системою проводяться по єдиному загальнодержавному округу, який поділяється на відповідну кількість територіальних округів. Вони можуть формуватися у межах адміністративних одиниць певного рангу чи за іншим критерієм (кількості електорату, наявності етнічних меншин, компактності проживання тощо). Величина та розмір цих округів жодним чином не впливає на загальні підсумкові результати. В таких випадках використання “джеррімендерингу” не ефективне. Якщо виникають певні сумніви, щодо правильності утворення певного округу, то при аналізі необхідно виходити з економічної ефективності взаємодії електоральної інфраструктури в межах цього округу.

Утворення округів повинно відбуватися з урахуванням конституційних критеріїв їх рівності за чисельністю населення, рівної можливості бути представленими на виборах, а також з урахуванням географічної компактності території округів та їх територіальної цілісності та збереженням, по можливості, меж політико-адміністративних одиниць, що відображають територіальну організацію суспільства.

Формування округів та їх меж на практиці доцільно доручати спеціалістам-професіоналам, що запрошуються Центральною виборчою комісією або обласними радами.

ВИСНОВКИ

1. Електоральній географії, як новій науці в Україні у системі політичної географії притаманна складна внутрішня структура, яка зумовлена її об'єктом і предметом дослідження. Вона залежить від функціональних особливостей складових частин електоральних систем, а також від їх рівнів територіальної організації. Зокрема, у структурі електоральної географії виділяються "просторові" і компонентні підрозділи.

2. Дослідження електоральних систем реґіону – складний і багатогранний процес. Він передбачає застосування ряду загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Серед них основні – історико-географічний, порівняльний, статистичний, балансовий, системно-структурний, прогнозний, картографічний та ін. Виділяється новий метод – контент-аналіз, за допомогою якого виявляється вплив ЗМІ на електоральні настрої населення.

3. Електоральні системи в межах України поділяються на загальноукраїнські (вибори Президента та народних депутатів України) та місцеві (вибори депутатів обласних, районних, міських, селищних, сільських рад та голів міських, селищних, сільських рад) зі своєю внутрішньою структурою.

4. Процес формування електоральних систем різних типів та поведінки електорату є результатом складної взаємодії сукупності чинників: історико-географічного, економічно-соціального, демогеографічного, інформаційного, природно-географічного та ін. Підтримка на виборах певної кандидатури, партії чи виборчого блоку, залежить від соціальної структури населення території, рівня її урбанізації, духовно-культурних особливостей тощо. У місцевих виборних органах (сільських, селищних, та міських) за професійним складом переважають вчителі та лікарі, тобто особи, які безпосередньо пов'язані з поселеннями їх проживання. У районних та обласних радах висока частка депутатів – директорів агропромислових підприємств. Незначна кількість депутатів-пенсіонерів та тимчасово непрацюючих порівняно з їх часткою в районі та області.

5. Відмінність виконання функцій елементів електоральних систем дозволяє з'ясувати їх компонентну структуру. В роботі проаналізовано стан і можливості розвитку локальних і реґіональних електоральних систем. Визначено їх місце і роль у структурі загальноукраїнських електоральних систем. Як наслідок досліджень можна констатувати: структура електоральних систем галицьких областей потребує удосконалення для проведення більш ефективної передвиборної кампанії та підбиття підсумків голосування.

6. Політичні партії та організації мають незначний вплив на погляди місцевого населення, незважаючи на їхню велику кількість. Свідченням чого є невелика кількість членів партій, обрання депутатами добре відомих особистостей, незважаючи на їхню партійну приналежність.

7. На основі поведінки електорату в межах галицьких областей виділено три електоральних субрайони: Центральний, Внутрішній, Периферійний та групу міст обласного підпорядкування. Для електорату кожного із зазначених субрайонів та міст обласного підпорядкування притаманна певна політична культура, яка виражається в активності висування кандидатів до рад різних рівнів, у показниках абсентеїзму і негативізму, ентропії голосів, наданні переваги певному кандидатові чи політичній силі протягом тривалого часу (1990 – 99 рр.), соціальній і партійній приналежності обраних депутатів, у ступені надання переваги кандидатам – представникам владних структур, мережі осередків політичних партій та кількості їх членів.

8. Важливим напрямком покращання функціонування електоральних систем є вдосконалення їх компонентно-функціональних і територіальних структур. Суть цього процесу полягає в оптимізації мережі і вдосконаленні функціональної ефективності електоральних систем, впровадженні позитивних результатів досліджень в сферу практики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Миронюк В.М. Політико-географічний аналіз виборчих настроїв населення Галичини у ХІХ – першій половині ХХ ст. // Вісник Львів. ун-ту. Серія геогр., 1998. – Вип. 22. – С. 123 – 132.

2. Миронюк В.М. Поведінка електорату Тернопільської області // Вісник Львів. ун-ту. Серія геогр., 1998. – Вип. 23. – С. 87 – 89.

3. Миронюк В.М. Територіальні особливості результатів президентських виборів 1999 року у Львівській області // Вісник Львів. ун-ту. Серія геогр., 2000. – Вип. 26. – С. 243 – 245.

4. Миронюк В.М. Електоральна активність і стійкість населення Тернопільської області // Вісник Львів. ун-ту. Серія геогр., 2000. – Вип. 27.– С. 218 – 222.

АНОТАЦІЯ

Миронюк В.М. Електоральна географія реґіону (на матеріалах галицьких областей). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 - економічна і соціальна географія. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2002.

У дисертації досліджено систему історико-, демо-, етно-, економіко-географічних та ін. чинників електоральної географії галицьких областей України. Виділено типи електоральних систем адміністративних районів. Здійснено електоральну реґіоналізацію Галичини різного територіального масштабу. Визначено шляхи вдосконалення електоральної інфраструктури. Обґрунтовано мотиви абсентеїзму електорату різних соціальних груп. Результати проведеного дослідження застосовувалися в діяльності державних органів влади.

Ключові слова: галицькі області, електоральна географія, електорат, електоральна інфраструктура, партії.

АННОТАЦИЯ

Миронюк В.М. Электоральная география региона (на материалах галицких областей). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.02 - экономическая и социальная география. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2002.

Исследована электоральная география галицких областей. В работе изложено авторское понимание места и роли электоральной географии в политической географии, объекта и предмета ее исследования. Электоральная география развивается как наука из своими законами и структурой.

Общий объект ее исследования – политическая система государства, основными составными частями которой являются процессы так называемой нарезки округов, избирательная агитация, процедура