КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАЗАРЕНКО Ганна Іванівна

УДК 372.461

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСТУПНОСТІ В НАВЧАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ТА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

13. 00. 09 – теорія навчання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кривий Ріг – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат педагогічних наук, доцент Гавриш Ірина Володимирівна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, доцент кафедри педагогіки початкового навчання і дошкільного виховання

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Мельничук Сергій Гаврилович, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка, завідувач кафедри педагогіки психолого-педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук, доцент Манжелій Наталія Михайлівна, Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка, завідувач кафедри дошкільної педагогіки.

Провідна установа Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “7” листопада 2002 року, о 12.00 годині, на засіданні вченої ради К .053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті, за адресою: 50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54, ауд. 230.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54).

Автореферат розісланий “6 жовтня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради ___________________Штельмах Г. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Найбільш виразною ознакою сучасних змін у системі української освіти, що вимагають відповідних управлінських, науково-методичних і організаційних рішень, є її реформування на засадах неперервності. Фахівцями виокремлюються три домінанти цього процесу: здійснення його в контексті особистісно орієнтованої освітньої парадигми, спрямованість на виконання державних освітніх стандартів і забезпечення наступності між окремими ланками освіти.

Проблема наступності має комплексний і міждисциплінарний характер, перебуваючи на перетині проблемних сфер педагогіки, психології, філософії, соціології, фізіології. Тому її сучасний стан характеризується різнобічністю охоплення багатьох питань та неоднозначністю їх трактування.

Поняття “наступність у навчанні” вперше отримало теоретичне обґрунтування в працях Е.Баллера, Г.Ісаєнка, ставши згодом предметом багатьох досліджень у вітчизняній та зарубіжній педагогіці. Її понятійний тезаурус найбільш повно представлено в працях К.Абульханової-Славської, С.Батишева, В.Безрукової, А.Бєляєвої, А.Бушлі, Б.Величковського, Ш.Ганеліна, С.Годника, М.Махмутова, В.Сластьоніна, В.Тамаріна та ін.

Проблема наступності в навчанні та вихованні дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку досліджувалась такими педагогами та психологами, як Л.Артемова, О.Богданова, Л.Божович, З.Борисова, В.Кузь, А.Леушина, Г.Люблінська, О.Проскура, С.Рубінштейн, О.Савченко, В.Сухомлинський, Є.Тіхєєва, О.Усова та ін. У ряді дисертаційних досліджень висвітлено питання наступності дошкільної та початкової освіти в межах того чи іншого навчального предмета: математики (І.Попова, Р.Руга, П.Сагимбекова та ін.), рідної мови (Л.Калмикова та ін.), природознавства (Т.Ковальчук, В.Лисенко, Д.Струннікова та ін.), окремих напрямків виховання: трудового (Л.Дашковська), естетичного (А.Ароніна), морального (О.Ткаченко).

Однак у працях зазначених авторів питання виявлення та теоретичного обґрунтування організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку не були предметом спеціального дослідження.

Невирішеними залишаються й питання практичної реалізації основних положень нормативних документів, які визначають сучасну законодавчу базу дошкільної та початкової освіти, – “Базового компонента дошкільної освіти” (1998 р.), “Закону про загальну середню освіту” (1999 р.), “Державного стандарту початкової освіти” (2000 р.), “Закону про дошкільну освіту” (2001 р.).

Йдеться, насамперед, про аспекти, що стосуються підготовки дитини до школи. Стан справ у дошкільній та початковій ланках загальної системи освіти надзвичайно ускладнюється тим, що в Україні дошкільними закладами охоплено лише 38% дошкільників. Унаслідок цього підготовка до школи решти, 62%, дітей – проблема і наукова, і соціальна.

Потребують розв’язання й питання, пов’язані з упровадженням у практику роботи загальноосвітніх навчально-виховних закладів нової освітньої парадигми. Адже найважливішою складовою педагогічного процесу в дошкільному закладі та початковій школі стає особистісно орієнтована взаємодія педагога з дитиною. Навчання набуває суб’єкт-суб’єктного характеру і його пріоритетним завданням стає цілісний розвиток особистості дитини, спрямування її на творчість та самореалізацію.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю усунення суперечностей між:

q новою стратегічною метою здійснення наступності в системі загальної освіти і відсутністю організаційно-педагогічних умов її досягнення;

q необхідністю впровадження нових підходів до реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку і реальним станом підготовки освітян до цього інноваційного процесу;

q інтегративними процесами в діяльності дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів і відсутністю їх науково-методичного забезпечення;

q соціальним та особистісним значенням готовності дитини до навчання в школі і застарілими організаційними формами підготовки до школи тих дітей, які не відвідують дошкільних закладів;

Теоретичне та практичне значення досліджуваної проблеми, її актуальність зумовили вибір теми нашого дослідження: “Організаційно-педагогічні умови забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за темою “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК №1-20 0199 U 004104), включеного на конкурсній основі до коорди-наційного плану найважливіших досліджень Міністерства освіти і науки України. Тему затверджено на вченій раді Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (протокол №1 від 1 березня 2002 р.), узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №3 від 27 березня 2002 р.).

Об’єкт дослідження – наступність в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови, створення яких має забезпечити реалізацію принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

В основу дисертаційного дослідження покладено припущення, що ефективність процесу забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку можна суттєво підвищити за умов:

q здійснення наступності на засадах педоцентризму;

q оновлення змісту дошкільної та початкової ланок освіти на засадах розвиваючого навчання;

q здійснення індивідуального підходу в процесі адаптації першокласників до шкільних умов і підготовки дошкільників до навчання в школі;

q запровадження ділового співробітництва між педагогами дошкільних закладів і вчителями початкових класів з питань здійснення наступності за трьома напрямами: інформаційно-просвітницьким, методичним і практичним.

Відповідно до проблеми, об’єкта, мети, гіпотези дослідження було визначено такі завдання:

q здійснити теоретичний аналіз наукових підходів до розв’язання проблеми забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;

q виявити та теоретично обґрунтувати організаційно-педагогічні умови забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;

q розробити та експериментально перевірити програму реалізації організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;

q розробити методичні рекомендації для педагогів дошкільних закладів і вчителів початкових класів щодо реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Методологічною основою дослідження є філософські ідеї про наступність як прояв діалектичного закону заперечення заперечення, закони і категорії пізнання, принципи і методи системного підходу як методологічного спеціалізованого напряму пізнання педагогічних процесів і явищ, концептуальні положення про розвиток особистості, про діалектичний взаємозв’язок і взаємообумовленість педагогічних явищ і процесів соціально-педагогічної дійсності.

Теоретична основа дослідження. Дослідження ґрунтується на парадигмі особистісно орієнтованої освіти (І.Бех, А.Маслоу, К.Роджерс, В.Пікельна, С.Подмазін, О.Савченко, В.Сухомлинський, О.Сухомлинська, І.Якиманська та ін.), працях українських та зарубіжних учених, присвячених проблемам дошкілля та початкової освіти (А.Богуш, О.Кононко, С.Кулачківська, З.Плохій, Т.Поніманська, О.Проскура, О.Савченко та ін.), загальним питанням забезпечення наступності в освітніх системах (А.Бушля, Б.Величковський, Ш.Ганелін, С.Годник, В.Загвязинський, Н.Посталюк, В.Тамарін та ін.), питанням реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (Л.Артемова, О.Богданова, З.Борисова, І.Гончарова, В.Гурська, О.Киричук, В.Кузь, А.Леушина, Г.Люблінська, О.Проскура, О.Савченко, Д.Струннікова, Є.Тіхєєва, О.Усова та ін.).

Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження: теоретичні: методи ретроспективного, порівняльного та системного аналізу для зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, розгляду теоретичних питань з метою визначення понятійно-категоріального апарату дослідження, обґрунтування організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, розробки системи заходів, спрямованих на реалізацію досліджуваних умов; емпіричні методи: педагогічний експеримент для перевірки гіпотези дослідження, прогностичні методи (експертні оцінки, узагальнення незалежних характеристик), діагностичні методи (анкетування, тестування, бесіда, опитування), обсерваційні методи (спостереження, самоспостереження, метод рейтингу, самооцінки) для виявлення рівня здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку; методи математичної статистики для статистичного групування експериментальних даних і перевірки статистичної гіпотези.

Експериментальна база та етапи дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалась нами у 1996-2002 роках на базі дошкільних закладів м. Харкова №№ 4, 27, 348, 418 та загальноосвітніх шкіл №№ 82, 88, 105, 149. Усього дослідженням було охоплено 987 дітей дошкільного та молодшого шкільного віку і 115 освітян.

На першому етапі (1996 р.) було проаналізовано наукову літературу з досліджуваної проблеми, здійснено обґрунтування організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, визначено науковий апарат дослідження, розроблено його програму.

На другому етапі (1997-2001 рр.) здійснено обґрунтування програми реалізації організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, проведено експериментальну апробацію основних ідей дослідження.

На третьому етапі (2001-2002 рр.) проаналізовано та узагальнено експериментальні дані, сформульовано висновки дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше виявлено та теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку; розроблено та експериментально апробовано програму їх реалізації в дошкільних і загальноосвітніх навчально-виховних закладах, визначено теоретичні й методичні засади реалізації педоцентричного підходу до здійснення наступності між дошкільною та початковою ланками загальної освіти; подальшого розвитку набули основні поняття проблеми наступності (“наступність”, “педоцентризм”, “функціональний підхід”, “шкільна зрілість” та ін.), а також питання щодо визначення фізіологічних і психолого-педагогічних аспектів наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Теоретичне значення дослідження полягає у філософському та психолого-педагогічному обґрунтуванні понять і категорій проблеми наступності; систематизації сучасних наукових підходів до розв’язання завдань забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку; у розширенні теоретичних уявлень про процеси забезпечення готовності дошкільників до навчання в школі та адаптації першокласників до шкільних умов.

Практичне значення дослідження полягає в розробці й упровадженні в практику роботи дошкільних закладів навчальної програми “Еврика”, спрямованої на підготовку дітей дошкільного віку до навчання в школі на засадах розвиваючих технологій; програми психолого-педагогічної підтримки, спрямованої на адаптацію першокласників до шкільних умов, а також програми запровадження ділового співробітництва між педагогами дошкільних закладів і вчителями початкових класів з питань здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Основні положення та рекомендації щодо здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку впроваджено в практику роботи дошкільних і загальноосвітніх навчально-виховних закладів м. Харкова і Харківської області, у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, у Харківському обласному науково-методичному інституті неперервної освіти.

Особистий внесок автора полягає в теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми, розкритті сутності наступності, визначенні, обґрунтуванні та апробації організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, розробці та експериментальній перевірці програми їх реалізації.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом публікацій науково-методичних праць автора, виступів з доповідями, науковими повідомленнями на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях (Харків – 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, Полтава – 2000, Бєлгород – 2001).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 наукових праць, 5 з яких – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (224 найменування), 3 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 164 сторінках. Робота містить 20 таблиць, 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено науковий апарат, висвітлено методологічну та теоретичну базу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні питання забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку” – за результатами аналізу наукових джерел з теми дослідження розглянуто філософські та загальнонаукові аспекти проблеми наступності, дано характеристику стану досліджуваної проблеми в педагогічній науці й практиці, здійснено теоретичне обґрунтування педагогічно-організаційних умов забезпечення наступності в навчанні дошкільників і молодших школярів.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен “наступність” відрізняється складністю та неоднозначністю підходів до його визначення.

З’ясовано, що у філософському і загальнонауковому контекстах (А.Афанасьєв, Е.Баллер, Б.Батурін, А.Зеленков, Г.Ісаєнко, З.Мукашев, В.Рубанов та ін.) наступність розглядається як об’єктивний, необхідний зв’язок між різними етапами розвитку, сутність якого полягає в тому, що нове, змінюючи старе, зберігає в собі деякі його елементи. Наступність має об’єктивний і загальний характер, набуваючи специфічного змісту залежно від конкретних умов прояву. Останнє є зовнішнім виявом закону діалектичного заперечення, своєрідність дії якого детермінується умовами існування об’єктів та характером процесів, що відбуваються.

Виявлено, що в системі освіти як соціальному інституті, основною функцією якого є “культурне відтворення людини”, вирішального значення набувають ті моменти діалектичного заперечення, які пов’язані зі збереженням та розвитком позитивного.

Встановлено, що в педагогіці сутність наступності між окремими освітніми ланками визначається як подальший розвиток на наступних ступенях освіти того прогресивного та раціонального, чого було досягнуто в розвитку особистості на попередніх ланках.

У процесі дослідження з’ясовано, що наступність у педагогіці трактується неоднозначно: і як загальнодидактичний принцип (А.Бушля, Ш.Ганелін, В.Загвязинський, Н.Посталюк та ін.), і як умова забезпечення ефективності навчально-виховного процесу (В.Онушкін та ін.), і як загальнопедагогічна закономірність (Ю.Кустов та ін.), і як принцип неперервної освіти (С.Годник, В.Тамарін та ін.).

Виявлено доцільність розгляду наступності як принципу неперервної освіти. Ідея неперервної освіти як перехід від конструкції “освіта на все життя” до конструкції “освіта впродовж життя” виникла як відгук на вимоги сучасної цивілізації, що характеризується надзвичайно високими темпами соціальних і технологічних змін. Вона визнана світовою педагогічною спільнотою однією з чотирьох основних ідей розвитку освітніх систем у ХХІ ст. (разом з ідеями гуманізації освіти, її демократизації та ідеєю випереджаючого характеру навчання). Приклад вдалої реалізації основних ідей неперервної освіти демонструє Японія, де дошкільна, шкільна, вища освіта об’єднані в ефективну систему, у межах якої людина підвищує свій освітній рівень упродовж життя.

Встановлено, що наступність розглядається як один з основоположних принципів неперервної освіти, як необхідна умова досягнення неперервності, плановості та інтегративності освітнього процесу. Конкретизація принципу наступності для перших двох ступенів загальної освіти дозволяє сформулювати його таким чином: освітній процес на етапі дошкільної та початкової ланок освіти повинен забезпечити плавний, природний перехід дитини від позиції дошкільника до позиції молодшого школяра. З’ясовано, що в педагогічній літературі наступність дошкільного закладу та початкової школи традиційно визначається як змістовий, двобічний зв’язок, що передбачає, з одного боку, спрямованість навчально-виховної роботи в дошкільному закладі на ті вимоги, які будуть пред’явлені дітям у школі, а з іншого – опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку, на знання, навички та досвід дітей.

Виявлено, що наступність як педагогічний феномен має складну структуру. У ній можна виділити провідні напрямки – наступність у навчанні і вихованні та їх складові: наступність у змісті, методах, формах, засобах, а також у педагогічних вимогах і умовах.

Встановлено, що переважною більшістю сучасних учених наступність у навчанні розглядається як дидактичний принцип, що має універсальне значення для вирішення суперечностей процесу навчання, розгортання його логіки та оптимального перебігу (Б.Ананьєв, В.Безрукова, Ш.Ганелін, Н.Гончаров, В.Жуковський, А.Киверялг, М.Махмутов та ін.)

З’ясовано, що специфіка сучасних тлумачень принципу наступності в навчанні визначається співіснуванням та взаємодією в навчально-виховному процесі її двох основних форм: наступності між елементами одного рівня, що характеризується кількісними змінами, і наступності між різними рівнями, що пов’язана з якісними змінами, тобто з розвитком. Одночасний розгляд досліджуваного феномену у двох зазначених контекстах й обумовлює своєрідність підходів до трактування принципу “наступність у навчанні”, під яким розуміють послідовність і системність у розташуванні навчального матеріалу, зв‘язок і узгодженість ступенів і етапів навчально-виховної роботи.

Виявлено, що можна виділити три напрями реалізації наступності в нав-чанні дошкільників і молодших школярів: 1 напрям – забезпечення готовності дошкільників до навчання в школі; 2 напрям – створення умов для найшвидшої адаптації першокласників до шкільних умов; 3 напрям – розвиток учнів початкової школи на основі надбань дошкільного дитинства та із застосуванням дошкільних технологій.

З’ясовано, що готовність до систематичного навчання в школі (шкільну зрілість) визначають як той рівень морфологічного, функціонального та психічного розвитку дитини, за умов якого його вимоги не виявляться надмірними та не призведуть до погіршення здоров’я учня (С.Громбах). Зазначене поняття розглядається вченими у двох взаємопов’язаних аспектах як загальна (психофізіологічна) та спеціальна готовність. Однією з найважливіших складових загальної готовності дитини до навчання в школі є психологічна готовність, що включає емоційно-вольовий, інтелектуальний, мотиваційний і особистісний компоненти.

Встановлено, що важливим напрямом реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є адаптація першокласників до шкільних умов. У найбільш широкому плані адаптація – це аспект життєдіяльності організму та виду (популяції), завдяки якому реалізується фундаментальна властивість матерії до самозбереження та розвитку в конкретних умовах існування.

Виявлено, що для сприятливої соціально-психологічної адаптації дитини до школи велике значення має наступність у цілях, змісті, методах і формах навчання дошкільників і молодших школярів. Обґрунтовано заходи, які сприяють адаптації першокласника до шкільних умов.

Встановлено, що на сучасному етапі розвитку освітньої системи в Україні стратегічна мета функціонування дошкільної та початкової ланок освіти полягає в цілісному розвитку особистості дитини, який забезпечується завдяки розвитку мотиваційної, пізнавальної, діяльнісно-практичної, емоційно-вольової підструктур. У цьому контексті, що стосується дошкільних освітніх закладів, наступність виявляється не тільки в підготовці до школи, але й у забезпеченні загального психічного розвитку дитини. Щодо початкової школи, то наступність передбачає продовження загального психічного розвитку дитини на основі максимального використання того, чого дитина набула в дошкільному віці і що є базою для її подальшого розвитку.

З’ясовано, що у світовій освітній практиці залежно від спрямованості на розвиток конкретних підструктур особистості виділяють декілька освітніх парадигм. Найпопулярнішою серед них у недавньому минулому була когнітивна освітня парадигма, основною метою навчання в якій виступає формування знань, умінь і навичок, а питання розвитку інших підструктур особистості відсуваються на другий план. Її характерними ознаками є: пріоритетний розвиток підстуктури досвіду, примат поінформованості особистості над її культурою, переважання раціонально-логічного аспекту пізнання над чуттєво-емоційним, технократичний характер змісту освіти, суб’єкт-об’єктний характер взаємодії вчителя та учнів, репродуктивні технології навчання, орієнтація на середнього учня. За когнітивною моделлю функціонує переважна більшість навчально-виховних закладів усіх ланок освітньої системи України. Отже, завдання щодо забезпечення цілісного розвитку особистості дитини в навчанні ще потребує свого вирішення. Тільки його розв’язання дозволить вирішити проблему наступності між дошкільною та початковою ланками освіти на сучасному рівні.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури з теми дослідження та даних, отриманих під час проведення констатуючого експерименту, виявлено педагогічні умови забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланками освіти, які дозволяють вирішити завдання забезпечення цілісного процесу розвитку особистості. Серед них реалізація єдиної лінії цілісного психічного розвитку на етапах дошкільного та шкільного дитинства на засадах педоцентризму; оновлення змісту дошкільної та початкової ланок освіти на засадах розвиваючого навчання; варіативність у підходах до підготовки дошкільників до навчання в школі як за кількістю годин, так і за організаційними формами; взаємодія дошкільних закладів та початкової школи, спрямована на спільне визначення цілей, завдань, змісту, методів та технологій навчання з наступною їх реалізацією в педагогічній дійсності; підвищення професійної компетентності педагогів дошкільної та початкової ланок освіти шляхом упровадження в систему науково-методичної роботи заходів, спрямованих на підготовку освітян до здійснення наступності в контексті особистісно орієнтованої парадигми навчання й виховання.

У другому розділі – “Експериментальна апробація організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку” – на основі аналізу проведення експериментальної роботи та узагальнення її результатів досліджена ефективність програми реалізації організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Під час проведення дослідно-експериментальної роботи застосовувався статистичний однофакторний експеримент, відповідно до логіки якого вона містила чотири етапи: констатуючий, формуючий, контрольний етапи та етап узагальнення результатів експерименту.

На констатуючому етапі виміряно показники вихідного рівня здійснення наступності в контрольних та експериментальних дошкільних і загальноосвітніх навчально-виховних закладах І ступеня, а також виявлено причини утруднень, що виникають під час реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Діагностика здійснювалась у контексті теорії непрямих вимірювань С.Стівенса з використанням номінативної й рангової шкал, що й зумовило вибір відповідних критеріїв, показників і методів вимірювання.

Експериментальні дані, отримані на констатуючому етапі, дали змогу охарактеризувати рівень здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку як недостатній, а їх якісний аналіз дозволив виявити основні причини утруднень в реалізації наступності в навчанні дошкільників та молодших школярів:

q несистемний характер здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, унаслідок чого – переважання функціонального підходу у визначенні мети, завдань, змісту наступності, а також шляхів її реалізації;

q відсутність варіативності в організаційних формах підготовки дошкільників до навчання в школі, через що – недостатній рівень готовності тих дошкільників до навчання в школі, які не відвідували дошкільний заклад;

q недостатній рівень професійної компетентності педагогів дошкільних закладів і вчителів початкової школи у питаннях здійснення наступності і, унаслідок чого – гальмування в реальній освітній практиці процесу заміни функціонального підходу до розв’язання проблем наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку на педоцентричний.

Головною цільовою установкою для експериментальних навчально-виховних закладів на формуючому етапі дослідно-експериментальної роботи було обов’язкове дотримання виявлених організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. У контрольних навчально-виховних закладах забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку здійснювалось традиційними шляхами.

Концептуальна схема визначення напрямків здійснення наступності в навчанні дошкільників та молодших школярів містила три послідовних етапи: формування готовності дітей до навчання в школі, адаптацію першокласників до умов шкільного життя, а також розвиток учнів початкової школи на основі надбань дошкільного дитинства та із застосуванням дошкільних технологій.

У процесі розробки програми реалізації організаційно-педагогічних умов здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку було визначено компоненти наступності в забезпеченні готовності дітей до навчання в школі. Аналіз даних анкетування освітян дозволив виокремити найбільш значущі складові формування готовності випускників дошкільних закладів: розвиток пізнавальних процесів, пізнавальної активності, творчої уяви, зв’язного мовлення, формування загальнонавчальних умінь і навичок.

При реалізації принципу наступності між дошкільною та початковою ланками загальної освіти визначено такі основні завдання початкової школи: збереження й зміцнення здоров’я дітей, підвищення рухової активності дітей в навчальній та позанавчальній роботі; здійснення діагностики особистісного розвитку дітей, створення розвиваючого середовища. Однак більшість освітян головне завдання початкової школи в реалізації наступності вбачали у створенні умов для успішної адаптації першокласників. Тому одним з головних напрямів у здійсненні формуючого експерименту було використання психологічних методик, інструментарію дошкільного закладу в початковій школі та здійснення корекційної роботи, сутність якої полягала в пристосуванні дошкільників до нових вимог, умов, цінностей, традицій, колективу початкової школи.

На контрольному етапі експерименту виявлено динаміку змін у показниках рівнів реалізації наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в експериментальних та контрольних навчально-виховних закладах, що відбулися внаслідок експериментально-дослідницької роботи.

Таблиця

Окремі результати апробації організаційно-педагогічних

умов забезпечення наступності в навчанні дітей

дошкільного та молодшого шкільного віку

Складові реалізації наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку | Динаміка зрушень у показниках рівнів забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в експериментальних (Е) та контрольних (К) навчально-виховних закладах (у %) | Високий рівень | Середній рівень | Низький рівень | Е. | К. | Е. | К. | Е. | К. | Готовність дітей до навчання в школі | +24,8 | +8,0– | 7,2– | 4,7– | 17,6– | 3,3 | Адаптація дітей до навчання в школі | +28,9 | +4,1– | 13,4– | 3,6– | 15,5– | 0,5 |

Аналіз результатів експериментальної роботи свідчить про те, що всі показники рівнів реалізації наступності в експериментальних навчально-виховних закладах освіти зазнали більш суттєвих позитивних змін, ніж у контрольних.

На етапі узагальнення результатів експерименту за допомогою критерію 2 перевірено статистичну гіпотезу. З імовірністю 0,95 підтверджено, що є істотна відмінність у рівнях здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в експериментальних і контрольних навчально-виховних закладах.

ВИСНОВКИ

Теоретичний аналіз проблеми та отримані результати експериментально-дослідної роботи дозволили зробити такі висновки:

1. Встановлено, що в сучасних умовах у зв’язку з актуальністю питань, пов’язаних з реалізацією ідей неперервної освіти, впровадженням нової освітньої парадигми, переходом до навчання дітей з шестирічного віку, завдання виявлення теоретичних та технологічних засад забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланками загальної освіти є теоретично і практично важливим. З’ясовано, що стан реалізації принципу наступності в навчанні дошкільників і молодших школярів не відповідає новому соціальному замовленню на рівень освіченості і вихованості дітей.

2. Виявлено, що в практиці масової освіти панує функціональний підхід до розв’язання завдань наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, який реалізується двома шляхами. Перший – ґрунтується на тактиці форсування темпів дитячого розвитку і полягає у прямому припасуванні соціально-педагогічних завдань дошкільної освіти до вимог школи. Другий – передбачає подальший розвиток в початковій школі тих елементарних знань, умінь та навичок, з якими дитина приходить до школи. Встановлено, що реалізація принципу наступності на засадах функціонального підходу викликає серйозні негативні наслідки і призводить до недооцінки самоцінності дошкільного та молодшого шкільного віку – найважливіших періодів розвитку особистості.

3. Виявлено, що проблему наступності в навчанні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку можна розв’язати лише за умов реалізації єдиної лінії загального розвитку дитини на етапах дошкільного та шкільного дитинства. Тільки такий підхід може надати педагогічному процесу цілісний, послідовний та перспективний характер, тільки тоді два початкових ступені освіти будуть діяти не ізольовано один від одного, а в тісному взаємозв’язку.

4. Встановлено, що здійснення наступності в дошкільних закладах і початковій школі являє собою цілісний процес, який умовно поділяється на три етапи: перший етап – формування готовності дошкільників до навчання в школі, другий етап – адаптація першокласників до шкільних умов, третій етап – розвиток учнів початкової школи на основі надбань дошкільного дитинства та із застосуванням дошкільних технологій.

5. Виявлено й теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

5.1. З’ясовано доцільність здійснення наступності на засадах педоцентризму. Сучасною педагогічною наукою педоцентричний підхід до розв’язання завдань дошкільної та початкової освіти розглядається як конкретна методологія їх реформування, тому що створює передумови для цілісного розвитку особистості дитини. До основних принципів педоцентризму належать: визнання самоцінності дошкільного та молодшого шкільного віку; організація навчання в межах специфічних для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку видів діяльності; використання методів і форм навчання, що відповідають своєрідності розвитку дитини.

5.2. Встановлено доцільність оновлення змісту дошкільної та початкової ланок освіти на засадах розвиваючого навчання. Під час упровадження нової освітньої парадигми, орієнтованої на особистість дитини, однією з умов, яка дозволяє створити та реалізувати наступні зв’язки в навчанні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, є практична реалізація ідей розвиваючого навчання, зокрема ідеї про те, що наступність між суміжними освітніми ланками забезпечується тільки в тому випадку, коли цілі, зміст, методи та форми навчання й виховання на попередніх освітніх ступенях відповідають не тільки рівню актуального розвитку дитини, але й зоні її найближчого розвитку.

5.3. Виявлено доцільність впровадження варіативної системи підготовки дітей до навчання в школі та їх адаптації до шкільних умов як за змістом, так і за організаційними формами. У Законі України “Про освіту” серед чинників, що визначають якість навчально-виховного процесу, називається принцип урахування індивідуальних, вікових і типологічних особливостей кожної дитини. Реалізація його в сучасних умовах розвитку української системи освіти виявляється можливою лише за умов особистісно орієнтованого навчання й виховання, своєрідність концепції якого проявляється в організації навчально-виховного процесу, здійснюваного на засадах: зосередження на потребах дітей; створення умов для фізичного й психоемоційного благополуччя дітей; створення умов для досягнення кожною дитиною реально можливого для неї на даний період рівня успішності, вихованості та розвитку, але не нижчого, ніж передбачено державними освітніми стандартами; створення умов для співпраці й співтворчості між дітьми та вчителем; створення ситуації вибору й відповідальності; діагностичної основи навчання й виховання; пристосування методики навчання до навчальних можливостей дітей; стимулювання розвитку й саморозвитку учнів.

5.4. З’ясовано доцільність взаємодії педагогів дошкільних закладів і вчителів початкових класів щодо здійснення наступності за трьома напрямами: інформаційно-просвітницьким, методичним і практичним. Інформаційно-просвітницький аспект, або аспект педагогічної освіти, передбачає ознайомлення педагогів дошкільної та початкової ланок загальної освіти з явищем наступності, його специфікою як педагогічного феномену, завданнями здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, шляхами її реалізації. Практичний аспект співробітництва між дошкільними закладами та початковою школою виражається, з одного боку, у попередньому знайомстві вчителів зі своїми майбутніми учнями, а з іншого у кураторстві вихователем своїх колишніх вихованців – першокласників. Методичний аспект передбачає ознайомлення освітян зі змістом, методами та формами навчально-виховної роботи в дошкільних закладах та початковій школі.

6. Експериментально-дослідна робота довела сприятливість теоретично обґрунтованих організаційно-педагогічних умов забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку і дозволила виявити систему заходів щодо її реалізації.

6.1. Доведено доцільність упровадження в навчально-виховний процес дошкільних закладів навчального предмета “Еврика”, спрямованого на підготовку дітей дошкільного віку до навчання в школі на засадах розвиваючих технологій. Так, якщо в експериментальних групах, у яких було впроваджено “Еврику”, кількість дітей з високим рівнем готовності до навчання в школі збільшилась майже на 24,8%, то в контрольних групах, у яких не було впроваджено цього предмета, – лише на 8%.

6.2. Встановлено доцільність упровадження в практику роботи загальноосвітніх навчально-виховних закладів І ступеня програми психолого-педагогічної підтримки, спрямованої на адаптацію першокласників до шкільних умов (в експериментальних групах після експерименту високий рівень адаптації до шкільних умов було зафіксовано в 28,9% дітей, тоді як у контрольних групах – тільки в 4,1% учнів).

7. У процесі наукового пошуку встановлено, що існує об’єктивна необхідність у подальшому дослідженні всього комплексу питань, які стосуються реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вважаємо, до подальших напрямів дослідження даної проблеми необхідно віднести питання створення наскрізних навчальних програм для дітей 3-10 років, спрямованих на забезпечення їхнього цілісного психічного розвитку.

Основний зміст дисертації розкрито в публікаціях автора:

1. Назаренко Г.І. Деякі теоретичні аспекти забезпечення наступності в умовах функціонування навчально-виховних закладів інноваційного типу// Сучасні проблеми професійної підготовки фахівців: Методичний аспект: Збірник наукових праць. Проблеми сучасного мистецтва і культури. – К.: Науковий світ, 2001. – С.129-136.

2. Назаренко Г.І. Готовність дітей до навчання в школі як психолого-педагогічний феномен// Проблеми дидактичного забезпечення навчального процесу: Збірник наукових праць. Проблеми сучасного мистецтва і культури. – К.: Науковий світ, 2002. – С. 92-96.

3. Назаренко Г.І. Адаптація шестирічних першокласників до навчання у школі// Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г.Короленка. – Випуск 2(23). – Серія “Педагогічні науки”. – Полтава, 2002. – С. 32-37.

4. Назаренко Г.І. Наступність в умовах впровадження педагогічних інновацій// Сучасні проблеми методичного аспекту освіти та мистецтва: Збірник наукових праць. Проблеми сучасного мистецтва і культури. – К.: Науковий світ, 2002. – С.136-143.

5. Назаренко Г.І., Гавриш І.В., Клочко А.М. Деякі питання становлення та розвитку ліцейської освіти в Україні// Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць/ За заг. ред. акад. І.Ф.Прокопенка, чл.-кор. АПН В.І. Лозової. Вип. 19. – ч.1 – Харків: ХДПУ, 2001. – С. 72 -75.

6. Назаренко А.И., Агапова Т.П. Педагогические инновации как условие совершенствования учебного процесса// Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління: Матеріали 2-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. – Харків: Вид-во Харківського національного університету, 2001. – С. 146-147.

7. Назаренко А.И., Гавриш И.В., Кравченко А.Ю. Формирование теоретической готовности к инновационной деятельности как одно из условий педагогического творчества// Творческая самореализация личности в контексте профессионально-педагогической культуры: Материалы Всерос. научно-практич. конф. – Белгород: Изд-во Белгородского университета, 2001. – С. 85-88.

8. Назаренко Г.І. Проблеми наступності в системі “дитсадок – початкова школа”// Матеріали науково-практичного семінару “Шляхи реалізації національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті”. – Харків: ХОНМІБО, 2002. – С. 37- 40.

9. Назаренко Г.І. Забезпечення готовності дитини до навчання в школі: Методичні рекомендації для вихователів дошкільних закладів, вчителів початкових класів та батьків. Харків: ХОНМІБО, 2002. – 20 с.

Анотація

Назаренко Г. І. Організаційно-педагогічні умови забезпечення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.09 – теорія навчання – Криворізький державний педагогічний університет, Кривий Ріг, 2002.

Дисертація присвячена актуальній проблемі – виявленню та обґрунтуванню організаційно-педагогічних умов, створення яких сприяє успішному забезпеченню наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Проведено ретроспективний аналіз здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, з’ясовано, що ця проблема є однією з недостатньо висвітлених складових педагогічної науки, характеризується неоднозначністю трактування основних понять та співіснуванням найрізноманітніших поглядів щодо її вирішення. Теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено організаційно-педагогічні умови забезпечення наступності в навчанні дошкільників та молодших школярів: здійснення навчання й виховання в контексті особистісно орієнтованої парадигми, дотримання варіативності в підготовці дітей до навчання в школі, посилення взаємодії дошкільних закладів та початкової школи. Розроблено авторську комплексну програму забезпечення наступності в роботі перших двох ланок освіти.

Ключові слова: наступність у навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, організаційно-педагогічні умови, педоцентризм, наскрізна інтеграція, адаптація, готовність до школи.

Аннотация

Назаренко А.И. Организационно-педагогические условия обеспечения преемственности в обучении детей дошкольного и младшего школьного возраста. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.09 – теория обучения – Криворожский государственный педагогический университет, Кривой Рог, 2002.

Диссертация посвящена актуальной проблеме – и обоснованию организационно-педагогических условий, создание которых способствует успешному обеспечению преемственности в обучении детей дошкольного и младшего школьного возраста.

Анализ исследуемых научных источников позволил выявить, что эта проблема, охватывающая сложные вопросы, является недостаточно освещенной в педагогической науке, характеризуется неоднозначностью трактовки основных понятий, сосуществованием самых разнообразных взглядов на их решение.

Определена целесообразность рассмотрения преемственности как принципа непрерывного образования и как необходимого условия достижения непрерывности.

Выявлена специфика современной трактовки принципа преемственности в обучении, определяющаяся сосуществованием и взаимодействием в учебно-воспитательном процессе ее двух основных форм, – преемственности между элементами одного уровня; характеризующаяся количественными изменениями и преемственностью между разными уровнями, связанной с качественными изменениями, то есть с развитием.

Результаты теоретического исследования, опроса и экспертных оценок педагогов дошкольных учреждений и учителей начальной школы позволили выявить ряд трудностей в реализации преемственности в обучении дошкольников и младших школьников. Об этом свидетельствуют: низкий уровень разработки теоретического и методического обеспечения, недостаточность преемственности в деятельности дошкольных учреждений и начальной школы как в содержании образования, так и в использовании форм, методов, технологий обучения, диагностики развития детей дошкольного и младшего школьного возраста, односторонняя направленность учебно-воспитательного процесса с детьми в дошкольных учреждениях на подготовку к школе.

Теоретически обоснованы сущность, значение, методы и формы обеспечения преемственности в обучении детей дошкольного и младшего школьного возраста.

Научно-теоретическое значение исследования состоит в том, что впервые