Національний університет внутрішніх справ

Новіков Микола Михайлович

УДК 342.728

ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН

У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ

І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті внутрішніх справ.

Науковий керівник –
| кандидат юридичних наук, доцент
Погрібний Ігор Митрофанович, Національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри теорії і історії держави та права

Офіційні опоненти – | доктор юридичних наук, професор

Петрішин Олександр Віталійович,

Головний вчений секретар Академії правових наук України

кандидат юридичних наук, доцент Шмоткін Олексій Вікторович, начальник кафедри загальноправових дисциплін Національної академії Служби безпеки України

Провідна установа – | Львівський національний університет ім. Івана Франка, кафедра теорії та історії держави і права (м Львів)

Захист відбудеться 10 липня 2002 року о 10.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої Ради К-64.70.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ України за адресою: 61080, м. Харків, пр. річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 9 червня 2002 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради | В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історія людства свідчить, що у тих чи інших країнах нерідко загострюється проблема упорядкування системи життєдіяльності суспільства шляхом правового регулювання. Причини цього слід шукати у зіткненні інтересів держави і громадянського суспільства, у невідповідності закону праву.

Проблематика співвідношення держави і громадянського суспільства, вдосконалення їх правової організації знайшла відображення у концепціях філософів минулого (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель та інші), висунутих ними ідей своєрідного суспільного договору. Саме договір був історично народженим механізмом взаємодії громадянського суспільства та держави. Передбачалося, що делегуванню суспільством, його індивідами, частини своїх природних прав і свобод державі відповідають державні зобов’язання щодо гарантування стабільності та правопорядку у життєдіяльності суспільства.

Сучасна теорія держави і права також розглядає суспільний договір як основу розбудови громадянського суспільства; а людину визначає як головну дійову особу зі своєю системою різноманітних потреб, інтересів, прав і обов’язків, а громадські об’єднання – як інституційне втілення їх єдності.

Зазначена проблема набула актуалізованого характеру і в країнах СНД, громадяни яких тривалий час перебували під монопольним контролем з боку держави і зазнавали порушень конституційно проголошених прав і свобод. Сучасний державно-правовий стан у цих країнах і, зокрема, в Україні, характеризується поступовим формуванням громадянського суспільства, поглибленням і розширенням конституційних прав і свобод людини у відповідності до міжнародних стандартів, розробленням механізму їх забезпечення (реалізації, охорони, захисту), що веде до демократизації всього суспільного життя.

У зв’язку з побудовою демократичної, соціальної і правової держави перед теорією держави і права постало чимало проблем, багато з яких успішно вирішується. Значним досягненням вітчизняної юриспруденції є розробка і впровадження в законодавство механізмів саморегуляції громадянського суспіль-ства на пріоритеті загальнолюдських цінностей, що сприяє формуванню паростків демократії і правової державності. Систематизація сучасного законодавства на основі Конституції України і встановлення ієрархії правових актів дозволяє уникнути ґрунтовних протиріч та неконтрольованих процесів у правовому регулюванні суспільних відносин.

При всіх позитивних зрушеннях у вирішенні цієї проблеми вченими України і країн СНД чимало питань залишаються відкритими. До них передусім слід віднести відсутність належної правової взаємодії держави і громадянського суспільства, порушення її балансу, обмеженість офіційно запровадженого соціального контролю за функціонуванням держави з боку громадянського суспільства. Досконало не вивчено сутність змісту цієї взаємодії, форми реалізації вказаного механізму, не досліджено рушійні сили, специфіку системи правового взаємозв’язку громадянського суспільства і держави, психологію сприйняття людиною реалій правової дійсності, недостатньо розроблено правові засади правозахисного руху. Саме тому проблема побудови громадянського суспільства у його правовій взаємодії з державою в Україні та інших країнах СНД при визначальній ролі людини і її добровільно сформованих об’єднань потребує спеціального поглибленого теоретичного вивчення в юридичній науці.

Необхідність поглибленого теоретичного розроблення та актуальність цієї проблеми обумовили вибір теми дисертації, її об’єкт, предмет та мету дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає змісту Указів Президента України № від 16 травня 2001 року “Про заходи щодо державної підтримки розвитку науково-просвітницької діяльності громадських організацій”; № від 18 жовтня 2001 року “Про Національну програму правової освіти населення”; програмному документу “Основні напрямки наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 рр.”, затвердженому загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р.; планам прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ в МВС України на період 1995-2000 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 року № КМ/2); основним напрямам наукових досліджень Національного Університету внутрішніх справ на 1996-2000 рр. і на 2001-2005 рр.

Об’єктом дослідження є процес правової взаємодії держави і громадянського суспільства при визначальній ролі об’єднань громадян.

Предметом дослідження – правове забезпечення розвитку та функціонування добровільних громадських об’єднань як умови удосконалення правової взаємодії громадянського суспільства і держави.

Мета і завдання наукового дослідження. Метою є здійснення теоретичного аналізу проблеми, завдяки якому досягнуто оптимізація правового механізму взаємодії держави і громадянського суспільства та розробка на цій основі практичних рекомендацій щодо його удосконалення.

Відповідно до мети було поставлено такі завдання:–

окреслити загальнотеоретичні, методологічні та нормативно-правові основи виникнення, існування та сутності процесу взаємодії держави і громадянського суспільства;–

визначити поняття, значущість і специфіку правового механізму цієї взаємодії, етапи його функціонування та рушійні сили;–

обґрунтувати нові принципи та існуючі форми правової взаємодії громадянського суспільства і держави;–

запропонувати класифікацію добровільних об’єднань громадян за принципом правової першопотреби;–

виявити спроможність громадських об’єднань виступати суб’єктами правового регулювання;–

показати доцільність введення в обіг категорії “інститут добровільних об’єднань громадян” (ІДОГ) і схарактеризувати його правовий статус як важливу умову удосконалення правової взаємодії громадянського суспільства та держави;–

розробити і запропонувати теоретично обґрунтовані пропозиції щодо оптимізації правового статусу діючих і перспективних громадських об’єднань, використання їх з метою стабілізації механізму правової взаємодії держави і громадянського су-спільства в країнах пострадянського періоду.

Методологічна та теоретична основа дисертації ґрунтується на результатах науково-теоретичних досліджень у теорії та історії держави і права, історії політичних і правових вчень, галузевих та інших юридичних наук, що висвітлені в працях сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців (С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, А.Б. Венгеров, С.В. Бобровник, О.Л. Богі-нич, Б. Гурне, І. Клейнер, Т.І. Ковальчук, А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.О. Комаров, Е.Б. Кубко, В.В. Лазарєв, Л.С. Мамут, Н.І. Матузов, Л.А. Мо-розова, П.Є. Недбайло, В.С. Нерсесянц, І.М. Погрібний, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, А.В. Сурілов, Ю.С. Шемшученко, О.В. Шмоткін, Г.І. Шнай-дер, А.М. Шульга, М.В. Цвік, О.Н. Ярмиш). Емпіричною базою для отримання наукових фактів були чинні акти законодавства України і, перш за все, Закон України “Про об’єднання громадян”; нормативні документи країн СНД, які стосуються громадських об’єднань; міжнародні акти про права людини та систему гарантій, в тому числі і про об’єднання в певні громадські організації, інші.

У роботі використано загальні та спеціальні методи, які відповідають меті і завданням наукового дослідження. Так, за допомогою історико-цивілізаційного методу забезпечувався розгляд динаміки історичного розвитку громадянського суспільства, держави, зародження механізму їх взаємодії; на підставі порівняльно-правового методу проводилася класифікація державно-правових явищ, обґрунтовувався їх взаємозв’язок та історична послідовність; системно-функціональний метод дозволив розглянути державно-правові явища у взаємодії їх елементів на якісно новому рівні із визначенням основних напрямків діяльності; за допомогою методу раціональної критики проаналізовано сутність законодавчих документів та проведено вияв колізій, протиріч і інших фактів; спеціально-юридичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ, уточненню юридичних формулювань до проектів законів; синергетичний метод надав можливість розглядати процес самоорганізації і самовдосконалення громадянського суспільства як макросоціосистеми в єдності усіх її компонентів; метод правового моделювання сприяв відтворенню наявної реальності правового взаємозв’язку держави і громадянського суспільства та його модифікацій; конкретно-соціологічний метод допоміг врахувати психологію сприйняття людиною правової дійсності функціонування державно-правових інститутів і громадських правозахисних об’єднань; метод екстраполяції дозволив шляхом прямих аналогій вивчений досвід організації правозахисної діяльності у демократично розвинутих країнах та українських діаспорах впровадити у механізм правової взаємодії нашої держави і громадянського суспільства.

В роботі використовувалися й інші методи наукового дослідження: методи спостереження, анкетування, інтерв’ювання, соціометрії, вивчення передового зарубіжного правового досвіду забезпечували пізнання рівня громадянської активності і правосвідомості, виявлення позитивного та негативного ставлення громадян до державних структур і громадських об’єднань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі:–

по-новому обґрунтовано діалектику правової взаємодії громадянського суспільства і держави, що надало можливість з’ясувати тенденції їх подальшого цивілізованого розвитку;–

визначено категоріальний ряд понять з досліджуваної проблеми: “громадянське суспільство” – це історично обумовлена, мінлива макросоціосистема, що є формою організації соціальної життєдіяльності населення конкретної країни, відображає комплекс їх багатоманітних інтересів та на підставі державно-правового механізму гарантує природні права і свободи людини, власність, стабільність і порядок; “громадська правозахисна організація” – це добровільне об’єднання людей для захисту своїх конституційних прав і свобод від свавілля держави через здійснення соціального контролю за діяльністю державних органів; “механізм правової взаємодії” [див. с. 12], “громадянськість”[див. с. .10.];–

вперше введено у науковий обіг поняття “інститут добровільних об’єднань громадян” з класифікацією його форм [див. с.10]. Під ІДОГ розуміється юридично формалізована підсоціосистема, яка є суб’єктом правової взаємодії з державними органами, має гнучку структуру, діє на основі добровільної консолідації спільних інтелектуально-вольових зусиль дієздатних громадян по задоволенню потреб і інтересів останніх, володіє широким колом повноважень правозахисного і контролюючого характеру, бере на себе зобов’язання щодо виконання частини функцій держави; –

запропоновано новий підхід до розгляду правового становища ІДОГ як повноцінного суб’єкта правового регулювання суспільних відносин;–

по-новому сформульоване поняття “квазігромадянське суспільство”; це – макросоціосистема, в якій за аномійними (руйнівними) процесами втрачено державно-правові механізми, що забезпечують права і свободи людини, стабільність і порядок (аналог протодержави А. Тойнбі);–

вперше введено в науковий обіг термін “субквазігромадян–ське суспільство” як елемент “квазігромадянського суспільства” і визначено його поняття; це – історично обумовлена мінлива соціосистема, що має багатоманітні протиправні форми прояву, яка утворює тіньову економіку і політику, дестабілізує соціальне життя, узурпує державні інститути (фізичним, психічним примусом або підкупом) з метою задоволення злочинних інтересів і привласнення матеріальних і духовних ресурсів громадянського суспільства; –

вперше в теоретико-правовому аспекті проаналізовано умови виникнення, локалізації, нейтралізації субквазігромадянського суспільства та профілактики злочинів, в зв’язку з чим надані конкретні пропозиції по реалізації згаданої профілактики;–

вперше розкрита сутність механізму правової взаємодії держави і громадянського суспільства при визначальній ролі об’єднань громадян [див. с.11] і показано корисність цієї моделі правового взаємозв’язку, що ґрунтується на принципі балансу взаємних прав і обов’язків, партнерських відносин;–

запропоновано нові та вдосконалено діючі принципи правової взаємодії держави і громадянського суспільства при визначальній ролі ІДОГ [див. с. 11];–

вперше проаналізовано моделі деформованої системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством, що будується за “лінійним” принципом та принципом “права сили” [див. с. 11], які дозволяють спрогнозувати ефективність правового регулювання у процесі становлення громадянського суспільства;–

по-новому визначено умови цілісності системи правового взаємозв’язку держави і громадянського суспільства, які створюються на підставі спільного інтересу (інтеракції) у відповідності до комплексу взаємоконтрольованих прав та обов’язків, стимулів та заохочень, примусу, правової культури та інших елементів МПР;–

по-новому інтерпретовано категорію “офіційний соціальний контроль”, під якою розуміється елемент механізму правового регулювання, який забезпечує інтеракцію його суб’єктної частини щодо самоорганізації, самозбереження і самооновлення громадянського суспільства із забезпеченням балансу прав та обов’язків за принципом прямих та зворотних зв’язків;–

вперше доведено доцільність вдосконалення правового статусу громадських об’єднань шляхом введення офіційного соціального контролю в механізм правового регулювання, що є фактором оптимізації правової взаємодії держави і громадянського суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в науковому дослідженні розроблено конкретні рекомендації та пропозиції щодо удосконалення правового статусу добровільних об’єднань громадян з урахуванням принципів правової взаємодії держави і громадянського суспільства, які направлені до Комітету правової політики Верховної Ради України до проекту Закону “Про політичні партії”, до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”; в дослідженні запропоновано внесення змін і доповнень щодо впровадження офіційного соціального контролю за державою та її інститутами з боку правозахисних об’єднань до Закону України “Про об’єднання громадян” та інші; в роботі визначено способи боротьби з протиправними проявами субквазігромадянського суспільства, які рекомендовано до проекту Закону “Про профілактику злочинів”; правотворчім органам запропоновано шляхи вдосконалення змісту нормативно-правових актів, які корисні для побудови правової держави; в роботі вказано заходи щодо зміцнення та поширення міжнародних зав’язків України з іншими державами за рахунок рецепції в Україну громадянської правосвідомості і правової культури української діа-спори. Матеріали дисертації можуть використовуватися у вищих навчальних закладах при викладанні теорії держави і права, юридичної деонтології, конституційного права, кримінології тощо. Висновки та основні положення дослідження можуть бути корисними для розбудови ІДОГ на території СНД.

Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом оприлюднення концептуальних положень дисертації на науково-практичних конференціях різного рівня: міжнародній науково-практичній конференції “Державно-правові проблеми Північного Причорномор’я: історія та сучасність” (Сімферополь-Алушта, 26_.05.1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадянського суспільства” (Херсон, 6_.09.2001 р.); всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 3-4.05.2001 р.); всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбутнім” (Івано-Франківськ, 12_.04.2001 р.); науково-практичній конференції “Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспектива нового тисячоліття” (Дніпропетровськ, 30_.05.2001 р.); науково-практичній конференції “Формування української державності: конституційно-правові, історичні та політичні аспекти” (Херсон, ХФ ЗЮІ МВС України, 14.03.2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування правової системи Російської Федерації” (Бєлгород, 25-26 .04.2002р.).

Результати дослідження використовувались у процесі практичної організації громадських формувань з охорони громадського порядку в Херсонській області (Херсонського міського об’єднання з охорони громадського порядку і державного кордону “Правопорядок”), Центру правової допомоги населенню на базі Херсонського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ; в процесі викладання курсу теорії держави і права у Херсонському училищі міліції МВС України (1992-1997 рр.) та на Херсонському факультеті Запорізького юридичного інституту протягом 1997-2001 рр.

Публікації. Основні теоретичні положення дослідження опубліковано у п’яти наукових працях у провідних фахових наукових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують 6 підрозділів, висновків (за обсягом 175 с.); списку використаних джерел (223 найменування), додатків (14 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано об’єкт, предмет дослідження, його мету, завдання, гіпотезу, визначено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, положення, які виносяться на захист, надано інформація про апробацію.

У першому розділі “Взаємодія держави і громадянського суспіль-ства як проблема державно-правової теорії (правозахисний аспект)” проаналізовано стан розробки проблеми дослідження з точки зору теорії держави і права, державно-правової теорії організації соціальних систем, філософії, соціології, психології; визначено сутність, рушійні сили, етапи механізму взаємодії держави і громадянського суспільства; надано теоретично обґрунтовані умови правової оптимізації механізму аналізованої взаємодії при визначальній ролі ІДОГ.

У підрозділі 1.1. “Діалектика взаємодії громадянського суспільства і держави як проблема теорії права” доводиться, що основу механізму взаємодії держави і громадянського суспільства складає історично народжена ідея своєрідного суспільного договору, в основі якої лежить принцип добровільної передачі народом частини своїх природних прав і свобод державі, яка бере на себе обов’язки щодо їх захисту.

Аналіз літературних джерел дозволив уточнити сутність поняття “громадянське суспільство”, розглядати державу як його важливий компонент й інструмент правового упорядкування соціального життя.

Згідно з державно-правовою теорією організації соціальних систем громадянське суспільство у дослідженні виступає як макросоціосистема, складовими частинами якої є держава, асоціації, політичні партії, різні соціальні структури, об’єднані за інтересами. Між державою та іншими компо-нентами, які презентують громадянське суспільство, історично сформовано систему правового взаємозв’язку, яка постійно змінюється, вдосконалюється або регресує. У дисертації доказується, що діалектика згаданої взаємодії залежить від багатьох факторів економічного, політичного, психологічного, культурного та суспільного життя ..

У підрозділі 1.2. “Механізм взаємодії громадянського суспільства і держави” визначено сутність механізму взаємодії, що розглядається в контексті причинно-наслідкових зв’язків як система соціальних інститутів, створених для реалізації функцій громадянського суспільства. Доводиться, що суспільство має такі основоположні характеристики: структуру, функції, механізм взаємодії на рівні структурних компонентів, процес функціонування, його етапи і рушійні сили; які у роботі аналізуються. Рушійними силами процесу дослідженої взаємодії є протиріччя між фактичними суспільними відносинами і формальним відображенням їх в законодавчих актах. В роботі аргументовано, що фактором впливу на рушійні сили є рівень громадянської правосвідомості і правової культури населення, а громадянськість виступає як його специфічна юридична властивість; вона дозволяє громадянам активізувати свої інтелектуально-вольові зусилля по утворенню ІДОГ, контролювати на правових засадах діяльність державної влади для забезпечення своїх громадянських прав і свобод.

Доказано, що оптимізації механізму взаємодії держави і громадянського суспільства сприяє введення на підставі добровільності, громадянськості, єдності інтересів нових форм громадських об’єднань (зокрема правозахисних) як реальних суб’єктів правового регулювання з визначальною роллю контролюючої функції. Система різноманітних форм добровільних громадських об’єднань складає інститут добровільних об’єднань громадян. Обґрунтовується необхідність удосконалення правових основ його функціонування.

У підрозділі 1.3. “Форми і принципи правової взаємодії громадянського суспільства і держави через інститут добровільних об’єднань громадян” обґрунтовується модель оптимізації правової взаємодії держави і громадянського суспільства через ІДОГ, значущість функціону-вання правозахисних форм ІДОГ, пропонується нова їх класифікація: а) право-захисні об’єднання (зокрема громадські правозахисні організації); б) соціа-льно-екологічні об’єдна-ння; в) політичні партії. Пояснюється доцільність юридичного забезпечення діяльності різноманітних форм ІДОГ – громадських правозахисних організацій, центрів, рухів, об’єднань, фронтів, асоціацій, комісій, громадських приймалень, фондів тощо. Обґрунтовується думка про необхідність поновлення цього інституту у законному статусі суб’єкта правового регулювання суспільних відносин у країнах СНД шляхом удосконалення його правового статусу.

У дисертації обґрунтовується закономірність, згідно з якою в системі правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством існує певний баланс; його сутність складає рівновага між правами та обов’язками як держави, так і інших соціальних інститутів громадянського суспільства. При цьому, права ІДОГ повинні охоплювати юридично закріплене право контролю обов’язків держави щодо забезпечення нею системи гарантій прав і свобод громадян. Доведено, що порушення балансу згаданої взаємодії в країнах СНД є наслідком слабкого розвитку правової бази ІДОГ, а це веде до деформації механізму правової взаємодії, аномійних процесів, масових порушень прав і свобод громадян, активізації субквазігромадянського суспільства. Сутність цієї деформації виявляється у руйнуванні замкненої системи правового взаємозв’язку держави і громадянського суспільства, перетворенні її у систему лінійного типу, що характерно для тоталітарних режимів. Обґрунтовується, що недосконалість правової взаємодії зумовлює руйнування державно-правового механізму і впровадження з боку субквазігро-мадянського суспільства “права сили”.

Подано висновок про деформовану систему правового взаємозв’язку в Україні, в якій громадянське суспільство фактично позбавлене права контролювати діяльність держави із забезпечення з її боку системи гарантій прав і свобод людини і громадянина, а держава фактично самозвільняється від своїх обов’язків.

Визначено принципи оптимізації правової взаємодії держави і громадянського суспільства: збалансованість інтересів держави та особистості; єдність громадянської ініціативи і державної підтримки; громадянсько-правова активність; добровільність, рівність, самоврядування; громадянська відповідальність; поетапність законодавчо-правових змін; правова першопотреба; правова двомірність (дихотомія); правова міжнародна співдружність.

У другому розділі “Правове забезпечення добровільних об’єднань громадян у механізмі взаємодії держави і громадянського суспільства” визначено, що правовий статус громадських об’єднань – це комплекс правових положень, що містять права, обов’язки і відповідальність їх як суб’єктів правового регулювання згідно з нормативними моделями поведінки в суспільстві. Автор виходить з того, що механізм правової взаємодії держави і громадянського суспільства є системою юридичних засобів, за якими згадані суб’єкти окресленого правового взаємозв’язку на підставі системи нормативно-правових актів наділяються відповідними правами та обов’язками, забезпечуються системою взаємного офіційного соціального контролю, що сприяє стабільності й порядку, забезпеченню прав і свобод людини та громадянина.

Впорядкування соціальних відносин у пострадянських країнах здій-снюється за допомогою механізму правового регулювання, тобто системи правових засобів. Обґрунтовується сутність і значущість офіційного соціального контролю як елементу механізму правового регулювання.

Захищається позиція, згідно з якою є необхідним надання ІДОГ права офіційного соціального контролю за функціями держави щодо забезпечення нею системи гарантій прав і свобод людини та закріплення цього права у правовому статусі ІДОГ. Стверджується, що контроль є невід’ємною умовою реанімації деформованої системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством. Подається аналіз законів України, які визначають правовий статус громад-ських об’єднань; аргументуються пропозиції щодо його поліпшення, доводяться рекомендації з розбудови правозахисних форм ІДОГ.

У підрозділі 2.1. “Правовий статус добровільних правозахисних громадських об’єд-нань” відстоюється позиція, згідно з якою ІДОГ повинен бути реальним суб’єктом правового регулювання, а його правовий статус передбачати право контролю функцій держави. Обґрунтовується, що поза правом офіційного соціального контролю механізм правового регулювання, яким керується ІДОГ, втрачає свою ефективність. Автором запропоновано удосконалене поняття “офіційний соціальний контроль”.

У дослідженні характеризуються види правового статусу громадських об’єднань, його структура та зміст з урахуванням принципів правової взаємодії держави і громадянського суспільства, розроблено модель загального правового статусу ІДОГ. Доводиться, що в Україні ІДОГ як суб’єкт правового регулювання має декларований правовий статус. Це сприяє правовому свавіллю, дисбалансу і деформації системи правового взаємозв’язку і, в цілому, руйнації механізму взаємодії між державою і громадянським суспільством.

Доведено, що надання права офіційного соціального контролю громадським об’єднанням і офіційне закріплення його в правовому статусі є фактором легалізації дієздатності громадських об’єднань як реальних, а не номінальних суб’єктів правовідносин.

У підрозділі 2.2. “Шляхи оптимізації правового статусу добровільних об’єднань громадян” здійснено порівняльний аналіз змісту юридичних статусів різних форм ІДОГ; на основі принципів правової взаємодії держави і громадянського суспільства подаються аргументовані пропозиції щодо удосконалення цих статусів. На підставі ретельного аналізу одинадцяти основних Законів України автор доводить, що в Україні законодавча база не забезпечує ІДОГ повноваженнями реального суб’єкта правового регулювання і не відповідає визначеним принципам, а саме: не передбачається захист громадськими об’єднаннями порушених прав і свобод людини і громадянина як головна мета їх створення та діяльності (тобто правозахисний аспект); не відпрацьовано механізм правового захисту прав і свобод громадян, які порушені державою; ІДОГ в Україні позбавлений права кон-структивного офіційного соціального контролю; законодавчо не передбачено джерела фінансування форм ІДОГ, що іноді провокуватиме їх на тіньові шляхи отримання грошей, а це, в свою чергу, сприятиме поширенню елементів субквазігромадянського суспільства.

У підрозділі подано обґрунтовані пропозиції щодо оптимізації правового статусу громадських об’єднань, зокрема: ввести нову класифікацію громадських об`єднань, яка б відображала правозахисний характер їх діяльно-сті; надати громадським об`єднанням право офіційного соціального контролю за діяльністю держави, її органів щодо якості виконання останніми своїх функцій; розповсюдити право здійснення соціального контролю за діяльністю держави у політичній сфері з боку політичних партій; вважати доцільною реалізацію соціального контролю за діяльністю держави з боку ІДОГ шляхом проведення експертиз проектів законів, нормативно-право-вих актів, введення системи соціального партнерства; надати право повної економічної незалежності формам ІДОГ правозахисного напрямку від державних органів і органів місцевого самоврядування; визначити предметом захисту профспілок права, свободи й інтереси громадян через надання згаданим об’єднанням права соціального контролю за діяльністю роботодавців з метою попередження правопорушень; поширити на молодіжні та дитячі громадські організації правозахисні функції, дозволивши звернення до інших громадських організацій, інформування про порушення через засоби масової інформації; закріпити за релігійними організаціями право здійснення соціального контролю за діяльністю державних службовців пенітенціарної системи; дозволити духовно-виховну роботу з неповнолітніми у притулках, у виховних колоніях, не забороняти створювати центри реабілітації різного напрямку; надати право соціального контролю за утриманням хворих у лікарнях, будинках для інвалідів; дозволити релігійним об’єднанням сумісно з представниками держави контролювати діяльність нетрадиційних релігійних організацій з метою забезпечення психічного здоров’я громадян України; забезпечити вступ до громадських об`єднань правозахисного напрямку повністю психічно здоровим людям; розробити законопроект “Про профілактику злочинів”, в якому впровадити заохочувальні правові норми з метою стимулювання діяльності громадських формувань і окремих громадян на надання допомоги у розкритті злочинів.

У підрозділі 2.3. “Практичні рекомендації щодо розбудови правозахисних форм інституту добровільних об’єднань громадян в Україні” наведено приклади впровадження в дію різноманітних форм ІДОГ правозахисного характеру, змісту і напрямків їх діяльності; зроблено висновки про результативність їх роботи, доцільність шляхів оптимізації механізму взаємодії держави і громадянського суспільства. Вказано способи зменшення кількості громадян, які належать до неасоційованих і аномійних груп, що може сприяти звуженню субквазігромадянського суспільства; подано рекомендації щодо підвищення активності громадянської правосвідомості і рівня правової культури громадян; пропонується досвід розповсюдження громадських правозахисних об’єднань.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і вказано нові шляхи вирішення наукової проблеми оптимізації правової взаємодії держави і громадянського суспільства при визначальній ролі об’єднань громадян з удосконаленням правового статусу ІДОГ, що ставить цей інститут на рівень повноцінного суб’єкту правового регулювання в механізмі взаємодії держави і громадянського суспільства.

Громадянське суспільство запропоновано розглядати як макросоціосистему з закономірностями її функціонування, в якій державно-правовий механізм використовується для збереження загальнолюдських цінностей, розвитку форм і сфер суспільного життя на синергетичних зв’язках.

В основі системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством лежить баланс взаємних прав і обов’язків, який в пострадянських країнах порушений через відсутність достатньої правової бази громадських об'єднань. Модернізація ІДОГ як реального суб’єкта правового регулювання на територіях СНД досягається збагаченням його правового статусу і наданням йому законодавчо закріпленого права офіційного соціального контролю за функціями держави у процесі трансформації останньої у правову при забезпеченні нею цивілізованої системи гарантій основних прав і свобод людини.

Оптимізація механізму правової взаємодії держави і громадянського суспільства через удосконалення правових засад ІДОГ може розглядатися як складова частина загальної проблеми демократизації суспільства у країнах СНД і як умова підвищення рівня правової культури і формування почуття громадянськості населення, поширення правозахисного руху та нейтралізації елементів субквазігромадянського суспільства і перетворення його в громадянське.

Значна частина теоретично обґрунтованих пропозицій (до Законів України “Про політичні партії”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про об’єднання громадян”) надіслана автором на розгляд до Верховної Ради України.

Багатогранність усіх аспектів проблеми цім дослідженням повністю не вичерпується. Тому вважаємо доцільним продовжити роботу над такими питаннями: правовий статус громадських об’єднань як фактор демократизації держави; правові основи міжнародних правозахисних об’єднань у механізмі інтеграційних процесів; офіційний соціальний контроль у структурі влади; соціальний контроль у змісті юридичних документів громадських об’єднань.

Список опублікованих автором праць за темою
дисертації:

1. Суспільний договір у соціально-правовому полі України // Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Збірник наукових праць. – Львів, 2001. – С. .

2. Добровільні правозахисні об’єднання як фактор оптимізації механізму взаємодії громадянського суспільства та держави // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип. . – С. .

3. До проблеми правового компромісу громадянського суспільства в Криму // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. –Вип. 7. – С. 127.

4. Нечипоренко О.М., Новиков Н.М. Проблемы взаимодействия церкви и государства в контексте становления гражданского общества в Украине: политико-правовой аспект // Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадянського суспільства. Зб. наук. – метод. праць. – Херсон: 2002. – С. 93-98 .

5. Новиков Н.М. Социальный контроль в механизме взаимодействия государства и общественных объединений // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации: Зб. мат. международной научно-практической конференции. – ч. 1. – Белгород: изд-во БелГУ, 2002. – С. 169-175.

АНОТАЦІЇ

Новіков М.М. Об’єднання громадян у механізмі взаємодії держави і громадянського суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень. Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2002.

Наукова робота містить дослідження механізму правової взаємодії громадянського суспільства і держави на пострадянських територіях. Обґрунтовується доцільність теоретичної моделі оптимізації названого механізму через інститут добровільних об’єднань громадян (ІДОГ) і шляхів удосконалення правової бази його функціонування; визначаються принципи правової взаємодії держави і громадянського суспільства, де державний контроль урівноважується громадським.

Ключові слова: громадянське суспільство, механізм правової взаємодії, інститут добровільних об’єднань громадян (ІДОГ), правовий статус ІДОГ, соціальний контроль, субквазігромадянське суспільство, громадянськість.

Новиков Н.М. Объединения граждан в механизме взаимодействия государства и гражданского общества. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. Национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2002.

В научной работе исследуется механизм правового взаимодействия гражданского общества и государства (на территории стран СНГ), оптимизация которого определяется теоретическими и практическими положениями о функционировании объединений граждан; вводится новое понятие “институт добровольных объединений граждан” (ИДОГ). В исследовании проанализировано диалектическое развитие гражданского общества в соответствии с цивилизационным подходом, определена роль государственно-правовых механизмов, которые должны способствовать совершенствованию форм и реализации принципов общественного взаимодействия с учетом системы синергетических связей.

В работе аргументировано, что факторами влияния на движущие силы правового взаимодействия ИДОГ и государства являются уровни развития законодательства, гарантированности законности, гражданского правосознания и правовой культуры населения.

Обосновываются классификация объединений граждан, пути совершенствования правового статуса ИДОГ с целью повышения эффективности правого взаимодействия государства и гражданского общества, создания баланса этого взаимодействия, где государственный контроль уравновешивается общественным.

Теоретически доказано, что аномийные процессы и теневые связи субквазигражданского общества могут нейтрализоваться за счет совершенствования правовой базы ИДОГ, увеличения количества добровольных общественных правозащитных объединений, повышения правовой культуры и уровня гражданственности населения. Гражданственность выступает специфическим юридическим свойством, позволяющим активизировать интеллектуально-волевые усилия граждан по созданию ИДОГ, контролировать государственную власть в поддержании общественного порядка и в обеспечении незыблемости гражданских прав и свобод. В работе обобщается опыт организации правозащитных форм ИДОГ, деятельность вузов по повышению правовой культуры населения и осуществлению правовой помощи гражданам, в том числе тем, которые охраняют общественный порядок.

Ключевые слова: гражданское общество, механизм правового взаимодействия, институт добровольных объединений граждан (ИДОГ), правовой статус ИДОГ, социальный контроль, субквазигражданское общество, гражданственность.

Novikov M.M. “Citizens’associations in the mechanism of the cooperation of the state and civil society” – Manuscript.

The thesis for a law sciences master’s degree by specialty 12.00.01 “Theory and History of State and Law; History of Political and Law Studies”. – National University of Internal Affairs, Kharkіv, 2002.

The scientific work contains researches of the mechanism of legal cooperation of the state and civil society on the post-Soviet territories. The expediency of the theoretical model of the optimization of the named mechanism is substantiated by means of the institute of citizens’ voluntary associations (ICVA) and the ways of the improvement of the legal basis of its work.

The principles of the legal cooperation of the state and civil society where the state control is balanced with that of the public are determined.

Key words: civil society, the mechanism of the legal cooperation, the institute of citizens’ voluntary associations (ICVA), the legal status of the ICVA, social control, subqasicivil society, civil consciousness.