НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ ТА З ПИТАНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

НОВАЛЬСЬКА НАДІЯ ІВАНІВНА

УДК: 638.432

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ СТРУКТУРИ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

Спеціальність 08.02.03 - Організація управління,

планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному економічному інституті (НДЕІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Науковий керівник: - доктор економічних наук, професор

Дяченко Яків Якович

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, завідуючий відділом проблем лісового господарства та природокористування

Офіційні опоненти: - доктор економічних наук, професор

Кадієвський Володимир Андрійович

Національний аграрний університет, завідуючий кафедрою економічної кібернетики

- кандидат економічних наук

Гетманцева Надія Данилівна

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, завідуюча сектором відділу проблем економічної стратегії, прогнозування та регулювання економіки

Провідна установа:

Інститут економіки НАН України, відділ ресурсного потенціалу АПК (м.Київ)

Захист відбудеться “ 6 ” червня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України за адресою: 01103, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України за адресою: 01103, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28.

Автореферат розісланий “ 4 ” травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В.Базилюк

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку АПК України є складним, оскільки відбуваються суттєві зміни в галузевій, територіальній і інституційній структурі економіки.

В умовах значних зрушень у формах власності та суспільних відносин в АПК питання регулювання структури агропромислового виробництва має особливе значення, тому що завдання аграрного сектору полягає не лише у збільшенні масштабів виробництва, а і обумовлюється необхідністю задоволення потреб населення країни в продовольчих товарах вітчизняного виробництва, гарантування продовольчої безпеки держави, поповнення державних резервів і нарощування експортного потенціалу.

Структурні диспропорції, які мають місце, призвели до різкого погіршення кінцевих результатів діяльності агропромислового комплексу, загострення економічних, соціальних і екологічних проблем. Протягом останнього десятиріччя негативний вплив дестабілізації розвитку аграрного сектору економіки проявився в значному скороченні обсягів виробництва продукції і зниження її рентабельності, у перерозподілі основних зон виробництва без врахування особливостей природно-кліматичних і економічних умов, що обумовило зниження інвестиційної привабливості. Відчутною стала тенденція до відставання обсягів виробництва продовольчих товарів по відношенню до потреб внутрішнього ринку.

Результати аналізу наукових розробок вітчизняних вчених засвідчують, що окремі аспекти проблеми досліджено ще недостатньо і потребують пошуку нових підходів до вивчення питання регулювання структури агропромислового виробництва, що і зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи пов’язана з тематикою і планами науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, зокрема з темами: № 19-00 “Аналіз та прогноз розвитку ринку промислової продукції та її конкурентоспроможності”, ДР №0100U006053; № 6-01 (27): “Аналіз кон’юнктури вітчизняних ринків сільськогосподарської продукції та продовольства, в тому числі біржового, інформаційне та програмне забезпечення прогнозування розвитку цих ринків”, ДР №0101U004803.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є поглиблення науково-методичних основ регулювання структури виробництва для забезпечення збалансування попиту і пропозиції сировинних ресурсів і кінцевої продукції на внутрішньому ринку та нарощування експортних поставок.

Відповідно до поставленої мети було визначено такі основні задачі дослідження:

·

· оцінка ефективності існуючої структури виробництва;

· дослідження співвідношення попиту і пропозиції на ринку продовольства;

· доопрацювання методичних аспектів економіко-математичного моделювання складних виробничих систем;

· визначення оптимальних варіантів структури виробництва;

· розробка пропозицій щодо визначення напрямів і засобів реструктуризації економіки АПК.

Предмет дослідження. Сукупність економічних процесів і явищ, що впливають на регулювання структури агропромислового виробництва.

Об’єкт дослідження. Структура виробництва АПК України.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано на основі вивчення спеціальної економічної літератури з питань регулювання, прогнозування, планування економічних процесів в АПК. Для вивчення розвитку економічної ситуації в АПК, тенденцій в зміні структури виробництва застосовано метод системного аналізу. Для визначення оптимальних варіантів структури виробництва використано метод економіко-математичного моделювання (системне моделювання, багатокритеріальна оптимізація). Розрахунки виконані із застосуванням ПЕОМ. Джерелами інформації для проведення дослідження були дані державної статистичної звітності, наукові публікації, що стосуються теми дисертації, проектні матеріали виробничих програм галузей АПК, наданих Міністерством аграрної політики України.

Наукова новизна одержаних результатів. При виконані дисертаційної роботи отримано такі основні результати:

·

· визначено оптимальні варіанти структури виробництва олійно-жирового продуктового підкомплексу АПК України на основі застосування розробленої структурної економіко-математичної моделі і шляхом використання методу багатоцільової оптимізації;

· розроблені перспективні напрями зрушень в галузевій, територіальній, інституційній структурі, що обумовило визначення шляхів регулювання структурних змін: в галузевому аспекті, виходячи з результатів аналізу стану галузей, кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках, рівня забезпеченості аграрним ресурсним потенціалом, визначено систему заходів, направлених на підвищення обсягів і ефективності виробництва в окремих галузях комплексу; в територіальному аспекті обгрунтовано розміщення основних зон виробництва продовольчих товарів виходячи з природно-економічних умов господарювання; в інституційному аспекті, на основі порівняння результатів діяльності господарств, підприємств різних форм власності, вивчення світового і історичного досвіду, обгрунтовано перспективні напрями розвитку багатоукладної економіки;

· обгрунтовано основні прогнозні показники розвитку продуктових підкомплексів АПК України та експорту його продукції на основі співставлення їх базових обсягів (2000 р.) та визначення темпів розвитку виробництва, врахування купівельної спроможності споживачів, змін в структурі експортно-імпортних операцій, технологічних особливостей окремих галузей, зміни попиту і пропозиції на продукцію комплексу, результатів реформування аграрної сфери економіки;

·

·

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання основних висновків і пропозицій, які випливають з результатів дисертаційного дослідження для визначення ефективності структурних пропорцій, формування дієвого економічного механізму регулювання структурних змін.

Практичну цінність становлять:

·

· пропозиції щодо впровадження системи заходів законодавчого і організаційно-методичного характеру;

· пропозиції щодо послідовності робіт в процесі економіко-математичного моделювання складних виробничих систем.

Розроблені матеріали можуть бути використані Міністерством аграрної політики України, Міністерством економіки і європейської інтеграції України, регіональними і районними органами управління та в учбовому процесі вищих навчальних закладів.

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли застосування в науковій роботі Української академії аграрних наук в процесі опрацювання і розробки програм та прогнозів розвитку аграрного сектора економіки, для аналізу стану і перспектив розвитку олійно-жирового продуктового підкомплексу.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено, обговорено та схвалено на першій всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв “Роль молодих вчених в реформуванні аграрного сектору економіки України” на базі Національного аграрного університету 15-16 березня 2001 року, на всеукраїнській конференції молодих учених економістів-аграрників “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” на базі Інституту аграрної економіки УААН 22-23 листопада 2001 року.

Публікації за результатами дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 5 самостійних наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, загальним обсягом 1,8 умов.друк.арк.

Особистий внесок здобувача. Всі опубліковані роботи за темою дисертації є одноосібними.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел, який нараховує 140 найменувань, 15 додатків. Основна частина дисертації викладена на 163 сторінках комп’ютерного тексту, список використаних джерел - на 13 сторінках, додатки - на 17 сторінках. Робота містить 13 таблиць, 4 рисунки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Агропромисловий комплекс становить складну виробничо-економічну систему, складовими елементами якої є галузі матеріального виробництва і соціальної сфери, розвиток і діяльність яких підпорядковується вирішенню питання задоволення потреб населення в продовольчих товарах і гарантування продовольчої безпеки держави.

Досягти внутрішньої збалансованості можливо за умови координації діяльності і розвитку галузей. Від структурних співвідношень залежить ефективність виробництва в АПК, рівень задоволення суспільних потреб, раціональне використання аграрного ресурсного потенціалу.

Сучасна структура виробництва АПК характеризується своєю незбалансованістю через те, що в процесі її регулювання недостатньо враховувалися економічні, географічні, демографічні, територіальні відмінності, соціально-психологічні особливості населення України.

В ринкових умовах регулювання структури виробництва потребує зосередження уваги не лише на кількісних співвідношеннях між елементами виробництва, а і на якісних показниках, на розширенні виробництва за рахунок його якісного покращання, раціонального використання аграрного ресурсного потенціалу.

В ході реструктуризації АПК вважаємо за доцільне використання методологічного принципу провідної ланки в ланцюгу задач, що вирішуються. Провідною галуззю має виступити сільське господарство як джерело виробництва сировини для переробних підприємств і продуктів харчування для населення. Окрім того, від ефективності функціонування сільського господарства значною мірою залежить ефективність АПК в цілому.

В дисертаційній роботі розглянуто наступні типи пропорцій в АПК:

·

· співвідношення між регіонами у виробництві і споживанні продукції;

· ресурсне забезпечення;

· співвідношення між галуззями в процесі використання продукції в середині комплексу.

Відповідно до цих пропорцій визначено основні підходи, що застосовані в процесі дослідження з метою комплексного аналізу структури виробництва: галузевий (продуктовий), територіальний, інституційний.

Галузевий не враховує особливості міжгалузевих зв’язків, розглядає розвиток і розміщення сільськогосподарських галузей окремо від переробної промисловості. Недоліки цього підходу компенсуються в разі розгляду АПК як сукупності продуктових підкомплексів - враховується розміщення сировинних баз і переробних підприємств, але виникає складність в розподілі загальносистемних ресурсів (землі, працівників, основних і оборотних засобів) між продуктовими підкомплексами в процесі аналізу і планування розвитку.

Територіальний підхід надає можливість враховувати специфіку регіонів. Актуальність його зумовлена тим, що в межах однієї країни існують відмінності в забезпеченні природно-ресурсним потенціалом, а це визначає різну спеціалізацію регіонів.

Інституційний підхід розкриває особливості і результати виробництва на підприємствах різних форм власності.

Для розробки програм розвитку структури виробництва АПК доцільним є застосування економіко-математичного моделювання, яке надає можливість взяти до уваги максимальну кількість факторів, що впливають на функціонування складного об’єкту.

Результати вивчення наукових праць засвідчили, що концепція побудови єдиної економіко-математичної моделі втратила свою перспективність і на перший план виходять системи моделей, які відрізняються: сукупністю галузей, що входять до їх складу; рівнем моделювання в залежності від об’єкту і проблеми, що досліджується; кількістю відносно замкнених частин, отриманих в процесі поділу АПК.

Основна ідея системного моделювання полягає в побудові сукупності взаємопов’язаних моделей для аналізу, управління і планування функціонування складних виробничо-економічних систем. В зв’язку з цим в дисертації розроблена структурна економіко-математична модель продуктового підкомплексу. Оптимізація структури виробництва продуктового підкомплексу передбачає знаходження такого варіанту його розвитку, який забезпечує збалансований розвиток галузей, що входять до його складу, в першу чергу - сільського господарства і переробної промисловості, і забезпечує задоволення потреб населення в продукції підкомплексу.

Результатами розв’язку задачі визначаються:

·

· структура продукції продуктового підкомплексу;

· потреба, рівень забезпеченості та ефективності використання виробничих ресурсів;

· вартісні показники виробництва;

· обсяги потоків сировини і готової продукції по каналам їх реалізації;

Умови моделі представлені нерівностями та балансовими співвідношеннями, які відображають основні напрями технологічного процесу виробництва продукції, визначають потребу в основних виробничих ресурсах, враховують соціальний фактор. Для реалізації останньої умови в модель введена постійна величина, яка відображає потребу населення в продукції продуктового підкомплексу. Пропонується два варіанти її розрахунку: перший визначається, виходячи з медичних норм споживання продуктів харчування на душу населення; другий - з фактичного рівня споживання.

В процесі планування виникає потреба в необхідності врахування при виборі оптимального варіанту плану системи економічних показників, які характеризують об’єкт дослідження. Як свідчать результати вивчення цієї проблеми до її розв’язку вчені підходять різними шляхами:

перший підхід - це побудова критеріальних оцінок за перевагою;

другий підхід - це отримання ряду варіантів задачі, розрахованих за різними критеріальними оцінками і здійснення вибору проекту на основі проведення порівняльної оцінки цих варіантів;

третій підхід - це розв’язок задачі як багатокритеріальної і отримання компромісного плану.

Перший та другий підхід несе в собі суб’єктивні оцінки, а найбільш вдалим є третій підхід оскільки вибір оптимального варіанту плану здійснюється одночасно за системою показників. Пропонується для розв’язку багатоцільової задачі застосовувати метод І.Никовського (польського вченого). Суть підходу полягає у виборі варіанту плану на основі мінімального відхилення критеріальних оцінок від їх екстремального значення.

В дисертації доопрацьовано методику оптимізації структури виробництва АПК і розподілу загальносистемних ресурсів, яка передбачає здійснення наступної послідовності розрахунково-аналітичних робіт.

Перший етап - це локальна оптимізація окремих частин складного об’єкту. АПК розглядається як сукупність продуктових підкомплексів і для кожного з них складається числова модель (матриця). Здійснюються процеси розрахунків економіко-математичних задач і в результаті визначаються потреби кожного продуктового підкомплексу в ресурсах, які є спільними для них. Результати розв’язку оптимізаційних задач першого етапу складають базу вхідної інформації для наступного етапу оптимізації.

Другий етап - це узгодження оптимальних планів усіх продуктових підкомплексів. Увага концентруються на питанні розподілу загальносистемних ресурсів і отриманні оптимального плану по АПК регіону, що досліджується.

На відміну від існуючих алгоритмів узгодження результатів розрахунку в системі моделей по АПК, загальносистемні ресурси на першому етапі розрахунків вводяться в модель невідовими величинами (xtn), оскільки на початку оптимізаційних розрахунків виникають труднощі на шляху визначення постійних величин, які відображають ресурси, що мають бути залученими у виробничий процес. Виняток становить земельний фонд, який розподіляється між підкомплексами на початку оптимізаційних розрахунків, а їх розподіл між територіальними одиницями здійснюється в процесі розв’язку задачі. Цей підхід обумовлений тим, що земля є основним засобом виробництва і від її використання залежать обсяги виробництва продукції.

Розроблена економіко-математична модель опробована наприкладі олійно-жирового продуктового підкомплесу АПК України з використанням інформаційних даних за 1997-2000 рр. Вхідні параметри моделі сформовані виходячи з грунтово-кліматичних і господарських формувань: 97% загального обсягу виробництва олійних культур в Україні належить соняшнику; насіння і олія є стратегічним товаром для України; продукція продуктового підкомплексу є конкурентноздатною на внутрішньому і зовнішньому ринках; надмірне розширення посівних площ під соняшнико призвело до виснаження грунту і недотримання вимог сівозмін.

Відповідно до результатів розв’язку задач доцільним є здійснення корегування структури виробництва шляхом: перерозподілу зон виробництва - скорочення посівів на Поліссі та в західних областях в зв’язку з низькими показниками ефективності вирощування соняшнику та несприятливим природно-кліматичними умовами; концентрації виробництва в областях Степової і переважно Лісостепової зони (південна і лівобережна частина). Рекомендовано як альтернативу соняшнику в західних і північних областях вирощувати озимий ріпак, в східних - ярий ріпак, в південних - сою; обмежити посівні площі соняшнику до 2500 тис.га, що дозволить за існуючого рівня урожайності забезпечити потреби внутрішнього ринку та здійснювати експорт продукції.

Для продуктового підкомплексу розраховано три варіанти задачі оптимізації структури виробництва: перший (І) - за критерієм максимум прибутку, другий (ІІ) - мінімум матеріально-грошових затрат, третій (ІІІ) - за методом І.Никовського.

У відповідності до методики розрахунку показника сукупності ефективності проведено порівняння всіх трьох варіантів задачі і отримано наступний висновок: в однаковій мірі ефективним варіантом за трьома обраними критеріями є ІІІ-й варіант, який забезпечує вихід валової продукції і прибутку в розмірі 77% та 90% відповідно по відношенню до максимально можливих обсягів (за встановлених умов задачі), а рівень витрат складе 110% до мінімально можливих. Таким чином компромісний план може бути рекомендований як проект вдосконалення структури виробництва олійно-жирового продуктового підкомплексу України.

Результати економіко-математичного моделювання можуть бути застосовані державними органами управління в процесі розробки програм і прогнозів розвитку як АПК в цілому, так і окремих його складових.

Під впливом економічних перетворень відбулися територіальні зміни в структурі виробництва АПК. На основі результатів аналізу зрушень в структурі агропромислового виробництва та у відповідності з науково обгрунтованими системами ведення сільського господарства і економічними умовами господарювання контурно окреслено найважливіші напрями формування регіональної спеціалізації АПК.

Враховуючи природні умови Полісся і Карпат, як регіону з малородючими грунтами і низьким рівнем землезабезпеченості, доцільно: поглибити спеціалізацію господарств усіх форм власності в напрямку розвитку м’ясного і м’ясо-молочного скотарства, широко застосовуючи польове і лукопасовищне виробництво; обсяги виробництва пшениці закріпити на рівні внутрішніх потреб регіону та розширити посіви озимого жита, ячменю, гречки; в сівозмінах широко впроваджувати посіви зернобобових і кормових трав, які є добрими попередниками для картоплі, льону і зернових; збільшити поголів’я свиней, використовуючи потенціальні можливості картоплярства; відродити виробництво продукції вівчарства у великих господарствах. Розвиток вівчарства і льонарства залежатиме від дієвості економічного механізму господарювання, а на найближчу перспективу - від рівня фінансової підтримки держави і комерційних структур. Щодо проблеми використання земель і водоймищ Чорнобильської зони, то науковцями України ведуться розробки проектів по реабілітації окремих участків території.

Зона Лісостепу характеризується найбільш родючими грунтами і достатньою кількістю опадів, тому доцільніше зосередитися на удосконаленні структури посівних площ, розширивши посіви цукрових буряків, зернових і кормових культур, що сформують кормову базу для свинарства та м’ясного і молочного скотарства; в свою чергу розвинене тваринництво забезпечуватиме достатні обсяги органічних добрив особливо необхідних для таких грунтовиснажуючих культур, як цукровий буряк, соняшник, кукурудза. Більш сприятливі умови для поглиблення спеціалізації господарств з виробництва цукрового буряку має Правобережжя Лісостепу, в той час як в Лівобережній частині слід зосередити основну зону з виробництва зерна соняшнику в Лісостепу.

Провідну роль в Степовій зоні слід надати виробництву зернових, олійних культур, птахівництву, свинарству, молочному скотарству, плодівництву і виноградарству, вівчарство відіграватиме другорядну роль. Продукція перерахованих вище галузей використовуватиметься для міжрегіонального обміну на цукор, картоплю та ін.

Обмежені можливості Карпатського регіону щодо розвитку землеробства звужують його спеціалізацію. Продукція базових галузей (вівчарство, садівництво, виноградарство) повинна бути спрямована на експорт, а за рахунок міжрегіонального обміну покривати потреби в зерні, цукрі, олії.

Зазнавши значних змін спеціалізація Приміських АПК буде визначатися в першу чергу кон’юнктурою місцевих ринків.

Обгрунтовано необхідність здійснення наступних першочергових заходів удосконалення існуючої галузевої структури АПК та підвищення ефективності господарювання:

·

· обмеження посівних площ соняшнику і в традиційних, і в нетипових зонах; забезпечення значних обсягів виробництва соняшнику за рахунок підвищення урожайності; з метою завантаження переробних потужностей перепрофілювати частину підприємств для переробки насіння ріпаку та сої;

· здійснити пошук джерел кредитування для забезпечення ведення інтенсивної системи землеробства в буряківництві; консервація і закриття старих цукрових заводів і концентрація виробництва на підприємствах, що мають необхідний рівень технічного оснащення;

· надання фінансової допомоги і державної підтримки для відродження льонарства; нарощування еспортних поставок його продукції, що є особливо актуальним і перспективним в умовах зростаючого попиту на світовому ринку;

· впровадження здобутків насінництва і забезпечення сортопоновлення картоплі, в першу чергу в ОПГ населення; розвиток мережі закупівельних пунктів з метою забезпечення переробних підприємств якісною вітчизняною сировиною;

· розширення системи зрошення при вирощуванні винограників; механізація виробничих процесів; зниженя податків на продукцію виноградно-виноробної галузі;

· розвиток мережі закупівельних пунктів продукції тваринництва; нарощування виробництва м’ясної продукції за рахунок використання потужностей скоростиглих м’ясних галузей - свинарства і птахівництва.

В інституційній структурі за період 1990-2000 рр. спостерігається чітка тенденція до переміщення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в ОПГ населення, які забезпечили в 2000 р. виробництво 98% картоплі, 85% овочів, 74% м’яса всіх видів, 76% молока, 66% яєць. Така ситуація вплинула на зміну загальної спеціалізації окремих регіонів України.

Темпи виробництва валової продукції в ОПГ населення залишилися практично без змін, становивши в 2000 році 117,1% від рівня 1990 року (табл.1). В цих господарствах виробництво валової продукції з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь перевищує відповідний показник по сільськогосподарським підприємствам в 6 разів. Однак цей показник не свідчить про підвищення ефективності виробництва, оскільки за період з 1990 по 2000 рр. площа сільськогосподарських угідь, що використовується ОПГ, збільшилася в 3,2 рази, що повинно було, в свою чергу, вплинути на зростання обсягів виробництва на відповідну величину, але ріст становив лише 17,1%, що свідчить про недостатній рівень використання землі.

Активне функціонування ОПГ населення пов’язано з необхідністю вирішення питання продовольчого забезпечення населення в скрутних соціально-економічних умовах.

Дрібнотоварне виробництво, яким є ОПГ, посідатиме вагоме місце в загальних обсягах виробництва сільськогосподарської продукції протягом наступних 10-15 років .

Таблиця 1

Показники ефективності виробництва в агроформуваннях України

Сільськогосподарські підприємства Особисті підсобні господарства населення

1990 1995 2000 1990 1995 2000

Площа сільськогосподарських угідь, тис.га 38701 34362 27536 2673 6411 8543

Вироблено валової продукції, млн.грн. (в порівняльних цінах 1996 року) 34382 16453 8718,9 14287 15181 16735

Виробництво валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь, тис.грн. 88,84 47,88 31,66 534,49 236,80 195,89

Трансформація структури і місткості ринку агропромислової продукції визначають спеціалізацію підприємств сільського господарства і переробної промисловості, які в свою чергу впливають на рівень забезпечення суспільних потреб.

Пропорції між споживанням і виробництвом мають бути вихідними положеннями під час формування параметрів і пропорцій між галузями АПК.

Для вирішення питання вибору орієнтирів для нарощування (відновлення) обсягів виробництва слід виходити з позиції пріоритетності людських, а не виробничих потреб і закріпити мінімальну межу виробництва на рівні, який забезпечує задоволення потреб населення в продовольчих товарах згідно науково обгрунтованих норм і гарантує продовольчу безпеку держави. Таким чином, орієнтиром структурних зрушень має бути пріоритетність соціально-економічної мети. Необхідно:

·

· для гарантування задоволення мінімальної потреби внутрішнього ринку вітчизняною продукцією олійно-жирового продуктового підкомплексу та з урахуванням експорту його продукції здійснювати виробництво олії на рівні не менше 670 тис.т;

· довести обсяги виробництва цукру до рівня потреби внутрішнього ринку - 2,6 млн.т щорічно;

·

· створити умови для прискорення темпів нарощування виробництва продукції тваринництва з метою забезпечення зростаючих потреб переробної промисловості, зниження собівартості продукції для задоволення попиту населення. Враховуючи чисельність населення та науково обгрунтовані норми, виробництво має становити: м’ясо і м’ясопродукти - 3,9 млн.т, молоко і молокопродукти - 18,7 млн.т, яйця - 14,3 млрд. штук. Однак беручи до уваги високу собівартість продукції скотарства, м’ясо-молочної промисловості, низький рівень платоспроможного попиту, за мету варто поставити досягнення виробництва до рівня споживання 1995 року - 1,9 млн.т і 12,0 млн.т відповідно.

Відповідно до результатів комплексного аналізу визначено прогнозний рівень обсягів виробництва продукції АПК (табл.2).

Зростання вітчизняного виробництва сприятиме збільшенню експортних потоків за рахунок тваринного масла, соняшникової олії, маргаринової продукції, кондитерських виробів, продукції з незбираного молока, шроту, продукції борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості, безалкогольних напоїв.

Таблиця 2

Динаміка виробництва основних продуктів харчування, тис.т

Види продуктів 1999 2000 2001 2002 прогноз 2003 прогноз

Цукор-пісок 1858 1780 1947 2100 2200

М’ясо (включаючи субпродукти І категорії) 420 400 236 240 245

Ковбасні вироби 160 175 150 152 155

Тваринне масло 109 135 152 160 170

Продукція з незбираного молока (у перерахунку на молоко) 700 699 877 920 970

Жирні сири (включаючи бринзу) 52,7 67,3 102 107 112

Олія 577 972 864 750 760

Маргаринова продукція 120 161 195 205 215

Борошно 3368 3068 4760 4500 4600

Крупи 344 294 460 430 450

Хліб і хлібобулочні вироби 2510 2461 3810 3600 3700

Кондитерськи вироби 515 667 717 820 920

Макаронні вироби 155 116 89,6 90 95

Безалкогольні напої, млн.дал. 60,9 66,4 77,3 85 90

Функцію сприяння розвитку аграрного виробництва і регулювання його структури виконує економічний механізм, складовими якого є важелі нормативно-правового, економічного і технологічного характеру. Їх дія проявляється шляхом формування і реалізації бюджетно-фінансової, грошово-кредитної, податкової, цінової, соціальної політики.

На основі результатів дослідження сучасного стану економіки і вивчення світового досвіду запропоновано - з метою подолання кризових явищ та створення умов для стабілізації виробництва забезпечити прискорений розвиток АПК наступними шляхами: у напрямі соціальних змін (відновити і зміцнити соціальну сферу села; розробити заходи механізму соціального захисту працівників підприємств різних форм власності); у напрямі вирішення проблем матеріально-технічного забезпечення (прискорена амортизація; забезпечення безперебійного надходження паливно-мастильних матеріалів в сільське господарство в пікові періоди польових робіт; посилення антимонопольного контролю за цінами на паливно-мастильні матеріали, електроенергію, газ, послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам; розробка фінансового механізму з прискореного технічного оновлення виробничої бази); у напрямі формування сприятливої податкової політики (спрощення ведення обліку і звітності на підприємствах всіх форм власності; розробка спрощеного механізму оподаткування підприємств; зниження ставки ПДВ на засоби виробництва, які реалізуються виробникам продовольства, і, в першу чергу, сільському господарству; зниження ставки ПДВ на продовольчі товари, що є особливо важливим заходом в умовах низького рівня платоспроможного попиту населення; введення податкових пільг для новостворених підприємств); у напрямі активного розвитку фінансово-кредитної сфери (формування спеціалізованої банківської системи з обслуговування аграрного сектору економіки; розвиток іпотечного кредитування); у напрямі продовження формування розвиненої інфраструктури аграрного ринку (розвиток мережі підприємств із закупівлі сільськогосподарської продукції в ОПГ і фермерських господарствах; розширення мережі інформаційно-консультаційних центрів; оновлення технологічного стану мережі елеваторно-складських приміщень); у напрямі вирішення проблем організації виробництва і господарювання (завершення реформування відносин власності на землю та майно; наукове і кадрове забезпечення виробництва; вдосконалення стимулюючої і мотиваційної системи праці в процесі організації виробничого процесу; розвиток агропромислової інтеграції; формування раціональної структури виробництва в сільському господарстві шляхом поліпшення структури посівних площ, зміцнення кормової бази, нарощування поголів’я в тваринництві та підвищення їх продуктивності, підвищення родючості грунту).

Реалізація цих заходів потребує здійснення розробки і впровадження системи заходів законодавчого і організаційно-методичного характеру: формування законодавчої бази щодо державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, цін на їх продукцію; розробка комплексу програм розвитку і регулювання ринку агропромислової продукції; розробка програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктури; опрацювання механізму реструктуризації боргів; розробка програм залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій в розвиток АПК; опрацювання принципів подальшого розвитку інтеграційних процесів; розробка цільових програм розвитку галузей, продуктових підкомплексів АПК.

Необхідно розвиток певних напрямів регулювання виробництва підтримати шляхом бюджетного фінансування:

·

· вирішити питання достатнього фінансування ДАК “Хліб України”, що виконує функції державного агента по заставних закупках зерна;

· в зв’язку з закінченням в 2004 році строку дії спрощеного оподаткування в сільському господарстві передбачити продовження його строку згідно з Законом України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки”;

· для підвищення обсягів залучення кредитів банків в АПК, для поліпшення фінансового стану підприємств в напружені періоди виробництва державі необхідно передбачити у бюджеті видатки на дотації або компенсації частки норми відсотків кредитів.

ВИСНОВКИ

Об’єктивна необхідність доопрацювання науково-методичних основ регулювання структури виробництва зумовлюється станом і тенденціями розвитку АПК, які протягом 1990-2000 рр. стали кризовими.

1. Результати аналізу функціонування АПК засвідчили, що протягом 1990-2000 рр. відбулися суттєві зрушення в галузевій, територіальній, інституційній структурі виробництва. Структурні диспропорції призвели до зниження обсягів і ефективності агропромислового виробництва, незадоволення попиту промислових підприємств в сировині, а населення - в продовольчих товарах, тобто викликали незбалансованість попиту і пропозиції на вітчизняному ринку продовольства. В зв’язку з цим в сучасних умовах актуального значення набуває необхідність доопрацювання науково-методичних основ регулювання структури виробництва АПК, визначення напрямів реструктуризації аграрного сектора економіки.

2. Процес дослідження АПК як складної економічної системи вимагає здійснення комплексного аналізу і розробки проектів плану регулювання структури виробництва. Стратегія дослідження здійснюється в трьох аспектах (інституційному, галузевому, територіальному), оскільки кожен з них окремо не дає повної картини економічних процесів, які відбуваються в АПК.

3. В процесі реструктуризації сільськогосподарська галузь виконуватиме роль провідної ланки, оскільки ця галузь є джерелом виробництва сировини для переробних підприємств і продуктів харчування для населення, від її ефективності значною мірою залежить ефективність виробництва АПК в цілому. Процес здійснення аграрних перетворень повинен передбачати пріоритетність сільського господарства.

4. В процесі планування діяльності складних економічних систем ефективним методом є економіко-математичне моделювання, яке дозволяє визначити оптимальні програми розвитку та формування виробничої структури АПК. Вирішення питання розподілу загальносистемних ресурсів продуктових підкомплексів передбачає наступну послідовність робіт:

перший етап - локальна оптимізація окремих частин складного об’єкту (АПК розглядається як сукупність продуктових підкомплексів і для кожного з них складається окрема числова модель на основі розробленої структурної економіко-математичної моделі);

другий етап - це узгодження оптимальних планів усіх продуктових підкомплексів (увага концентрується на питанні розподілу загальносистемних ресурсів і отриманні оптимального плану по АПК регіону, що досліджується). Здійснення перерозподілу ресурсів між продуктовими підкомплексами має своєю метою забезпечення максимальної сукупної ефективності виробництва АПК.

5. Результати реалізації розробленої економіко-математичної моделі на прикладі олійно-жирового продуктового підкомплексу АПК України засвідчили необхідність корегування структури виробництва: шляхом перерозподілу основних зон виробництва - скорочення посівів соняшнику в північних і західних областях через несприятливі природно-кліматичні і економічні умови; обмеження посівних площ соняшнику до 2500 тис.га; концентрації виробництва в Степу і Лісостепу; як альтернативу соняшнику в західних і північних областях рекомендовано вирощувати ріпак, а в південних - сою. Ці заходи є обгрунтованими з економічної і агрономічної точки зору: недотримання вимог сівозмін призводить до значного виснаження грунту, падіння рівня урожайності сільськогосподарських культур та зниження показників економічної діяльності сільськогосподарських товаровиробників.

6. Структура виробництва має визначатися виходячи з пріоритетності людських, а не виробничих потреб. Тому в процесі вирішення питання вибору орієнтирів для нарощування слід виходити з того, що мінімальні показники обсягу виробництва мають бути на рівні, який гарантує задоволення потреб в продуктах харчування згідно науково обгрунтованих норм і забезпечує продовольчу безпеку держави. Пріоритетність соціально-економічної мети має стати орієнтиром структурних зрушень.

Для задоволення внутрішньої потреби в продовольстві і гарантування продовольчої безпеки держави мінімально допустимою межею обсягів виробництва слід вважати: зерно - 29 млн.т, борошно - 3,4-4 млн.т, хліб і хлібопродукти - 4,98 тис.т, цукор- 2,6 млн.т, олія - 670 тис.т, картопля - 18-19 млн.т, овочі - 7,9 млн.т, плоди і ягоди - 6,2 млн.т, м’ясо і м’ясопродукти - 3,9 млн.т, молоко і молокопродукти - 18,7 млн.т, яйця - 14,3 млрд.штук.

7. Відповідно до результатів дослідження структури виробництва АПК прогнозний рівень нарощування обсягів виробництва рослинницької продукції на період до 2003 року становитиме 4-6%, в тваринництві - 1-2%, в харчовій, переробній і легкій промисловості - 10-15%. Зростання обсягів виробництва спричинено позитивними результати в процесі формування багатоукладності аграрного сектора економіки.

Прогноз та розраховані і обгрунтовані показники гарантування рівня продовольчої безпеки слід застосовувати в процесі планування розвитку окремих галузей з метою координації їх діяльності і забезпечення збалансування попиту і пропозиції на ринку продукції АПК.

8. Результативність процесів регулювання структури виробництва залежить від гнучкої державної підтримки аграрної сфери шляхом формування адекватного ринковим умовам економічного механізму важелями нормативно-правового, економічного і технологічного характеру в складі бюджетно-фінансової, грошово-кредитної, податкової, цінової, соціальної політики. Держава шляхом впровадження і розробки системи заходів законодавчого і організаційно-методичного характеру з метою подолання кризових явищ і створення умов для стабілізації виробництва має забезпечити прискорений розвиток АПК в напрямі вирішення проблем соціальної сфери, матеріально-технічного забезпечення, формування сприятливої податкової політики, активного розвитку фінансово-кредитної сфери, прискорення формування інфраструктури аграрного ринку, вирішення проблем організації виробництва.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Новальська Н.І. Проблеми регулювання раціональної структури виробництва // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Випуск 7. - К.: НДЕІ, 1999. - С. 230-237.

2. Новальська Н.І. Приватний сектор в системі реформування відносин власності АПК // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Випуск 9. - К.: НДЕІ, 2000. - С. 104-107.

3. Новальська Н.І. Методичні підходи економіко-математичного моделювання структури виробництва АПК // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Випуск 12. - К.: НДЕІ, 2001. - С. 141-144.

4. Новальська Н.І. Регіональні аспекти розвитку олійно-жирового продуктового підкомплексу // Регіональні перспективи. - 2001. - №4 (17). - С. 31-33.

5. Новальська Н.І. Структурні зрушення в агропромисловому виробництві України // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. Збірник наукових праць. Том 1. - К.: ІАЕ, 2001. - С. 36-40.

АНОТАЦІЇ

Новальська Н.І. Науково-методичні основи регулювання структури агропромислового виробництва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою. - Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Київ, 2002.

В дисертаційній роботі досліджено науково-методичні основи формування структурних пропорцій агропромислового виробництва, засоби їх регулювання в умовах переходу до ринкової економіки, кон’юнктура на внутрішньому і зовнішньому ринках сировинних ресурсів і кінцевої продукції АПК.

Проведено комплексний аналіз структури виробництва агропромислового комплексу України і за результатами якого визначено та обгрунтовано: перспективні напрями зрушень в галузевій, територіальній, інституційній структурі виробництва; прогнозні показники розвитку продуктових підкомплексів і ринку продовольчих товарів на середньострокову перспективу; пріоритети пореформеного розвитку аграрного сектора економіки; необхідність державної підтримки комплексу важелями нормативно-правового, економічного і технологічного характеру в складі бюджетно-фінансової, грошово-кредитної, податкової, цінової і соціальної політики.

Доопрацювано методику розрахунково-аналітичних робіт по оптимізації структури виробництва АПК і розроблену структурну модель реалізовано на прикладі олійно-жирового продуктового підкомплексу України.

Ключові слова: агропромисловий комплекс, структура, виробництво, кон’юнктура, моделювання, пріоритети, державна підтримка, продуктові підкомплекси, продовольчі товари.

Новальская Н.И. Научно-методические основы регулирования структуры агропромышленного производства. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 - организация планирования, управления и регулирования экономикой. - Научно-исследовательский экономический институт Министерства экономики и по вопросам европейской интеграции Украины, Киев, 2002.

В диссертационной работе исследованы научно-методические основы формирования структурных пропорций агропромышленного производства, средства их регулирования в условия перехода к рыночной экономике, конъюнктура на внутреннем и внешнем рынке сырьевых ресурсов и конечной продукции АПК.

Рассмотрены пропорции:

·

· между регионами в производстве и потреблении продукции;

· ресурсное обеспечение производственных процессов;

· между отраслями в процессе использования продукции внутри комплекса.

Анализ структуры производства проведен через отраслевой, территориальный, институционный подход.

Проведен комплексный анализ структуры производства агропромышленного комплекса Украины и за результатами которого определены и обоснованы: перспективные направления изменения в отраслевой, территориальной, институционной структуре производства; прогнозные показатели развития продуктовых подкомплексов и рынка продовольственных товаров на среднесрочную перспективу; приоритеты послереформенного развития аграрного сектора экономики; необходимость государственной поддержки комплекса средствами нормативно-правового, экономического и технологического характера в составе бюджетно-финансовой, денежно-кредитной, налоговой, ценовой, социальной политики.

Доработана методика расчетно-аналитических робот по оптимизации структуры производства АПК за счет изменения алгоритма согласования результатов расчетов по распределению общесистемных ресурсов, разработки структурной модели продуктового подкомплекса, теоретического обоснования необходимости использования в таких задачах методики многокритериальной оптимизации.

В диссертационной работе реализована разработанная автором структурная модель на примере масло-жирового продуктового подкомплекса АПК Украины и изложены предложения о возможных вариантах оптимальной структуры производства.

Ключевые слова: агропромышленный комплекс, структура, производство, конъюнктура, моделирование, приоритеты, государственная поддержка, продуктовые подкомплексы, продовольственные товары.

Novalska N.I. Sientific-methodical fundamentals regulation of structure agroindustrial production. -