ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ (м. Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО

Надибська Оксана Ярославівна

УДК 165.242.1:316.356.4

НАЦІОНАЛЬНЕ У САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПОЛІЕТНІЧНОГО СОЦІУМУ

Спеціальність: 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філософських наук

Кавалеров Анатолій Анатолійович,

Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, в.о. доцента кафедри філософії і соціології

Офіційні опоненти: – доктор філософських наук, професор

Плавич Володимир Петрович,

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, завідувач кафедри загальноправових дисциплін і міжнародного права

- кандидат філософських наук, доцент

Афанасьєв Олександр Іванович,

Одеський національний політехнічний університет, доцент кафедри філософії та методології

Провідна установа – Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, відділ соціальної філософії, м. Київ

Захист відбудеться 05.06.2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського за адресою: 65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, ауд. 74.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий 03.05.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мисик І. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний період розбудови України як суверенної держави характеризується не лише корінними змінами у соціальному устрої, економічній, політичній і культурній сферах, але й у структурі соціуму, в характері соціальних, міжнаціональних, міжконфесійних та інших типах відносин. У пострадянському просторі ще триває розмежування націй і народностей, які прагнуть до побудови власних незалежних держав, що, з одного боку, часто приводить до міжетнічних конфліктів, а з другого – викликає посилену увагу до проблем відродження і формування національної самосвідомості як на особистісному, так і на загальносуспільному рівнях, до утвердження національної мови в статусі державної, до відродження національних культур, традицій, звичаїв, обрядів тощо.

Ці явища набувають різного характеру, різної активності і сили в залежності від типу соціуму, його структури, характеру відносин між його суб'єктами. В Україні, незважаючи на активні міграційні процеси, продовжують проживати представники різних націй і народностей, утворюючи разом з корінним українським народом єдиний поліетнічний соціум, традиційний для української держави від початку її утворення. Кількість національних меншин як субўєктів українського поліетнічного соціуму, за статистичними даними, не зменшується, а, навпаки, збільшується. Як відроджується і формується їхня національна самосвідомість в сучасних складних і суперечливих умовах, які шляхи і засоби вони обирають для національного самоутвердження і самореалізації – ці та інші питання роблять проблему утвердження і прояву національного у самосвідомості особистості поліетнічного соціуму на даному етапі особливо актуальною, адже кожний період становлення суспільства і особливо періоди соціальних і політичних зламів позначаються певними особливостями. Соціально-філософське осмислення усіх граней і аспектів цих особливостей дасть можливість на теоретичному і практичному рівнях розробити підґрунтя для вирішення багатьох соціальних проблем, від яких у великій мірі залежить буття людини, уникнути конфліктних ситуацій, створити необхідні умови для розвитку культури національних меншин, відродження і формування їх національної самосвідомості, яка виступає одним із суттєвих чинників утвердження національної меншини в якості рівноправного субўєкта поліетнічного соціуму.

Проблема самосвідомості завжди була серед тих, що привертали до себе увагу вчених різних світоглядних напрямків, шкіл, вчень, які по-різному трактували і продовжують трактувати її природу, сутність, соціальні функції. Проникнення в неї категорії національного поставило дану проблему в число тих, які в період державотворення набувають особливої значущості. Цим пояснюється значна кількість досліджень у різних галузях науки, присвячених цій проблематиці.

Починаючи від тези Сократа “Пізнай себе” проблема взаємозвўязку свідомості і самосвідомості проходить через філософські концепції Платона, Арістотеля, Демокріта, Декарта, Бекона, Локка, Канта, Гегеля, Ніцше, Фрейда, Ортега-і-Гассета, Шпенглера та інших зарубіжних філософів, розглядаючись то в межах “душі” людини, то в системі “Я”, то через визнання Бога найвищою субстанцією і зведення свідомості і самосвідомості до звичайних психічних процесів.

Дана проблема знайшла широке висвітлення у працях вітчизняних філософів, які розробляли методологічні засади її дослідження, аналізували і систематизували в історико-філософському аспекті різні точки зору, висловлювали своє бачення сутності свідомості і самосвідомості (П. Копнін, В. Шинкарук, І. Бичко, І. Бойченко, В. Горський, Л. Губернський, К. Жоль, В. Іванов, А. Кавалеров, А. Мисуно, В. Нічик, О. Спіркін, А. Чунаєва та інші). У загальнофілософському аспекті свідомість і самосвідомість аналізуються у працях А. Бичко, М. Верникова, Г. Горак, М.Мокляка, О. Панченка, В. Плавича, В. Сагатовського, В. Табачковського та багатьох інших. У взаємозвўязку з культурою, політикою, ціннісною парадигмою розглядають цю проблему В.Андрущенко, Е. Звьоздкіна, А. Кавалеров, М. Михальченко, С.Наумкіна, М.Попович, З. Самчук та ін.

З позицій діяльнісного підходу, структурно-системних звўязків, управління процесом соціальної ідентифікації самосвідомість досліджують М. Дмитрієва, Н. Гончарова, Е. Гансова, О. Ручка, В. Степаненко, А. Уйомов та інші вчені.

Починаючи з XVII століття в полі зору українських мислителів були проблеми формування і утвердження національної самосвідомості українського народу. І. Вишенський, З. Копистенський, Г. Смотрицький, К. Транквіліон-Ставровецький, Г.Сковорода та інші розглядали національну самосвідомість народу як необхідну умову національної незалежності. Пізніше їх думки продовжували розвивати М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Грушевський, І. Франко, Д. Чижевський. Як один з основних чинників становлення нації, зокрема української, розглядали національну самосвідомість О. Бочковський, Ю. Вассиян, В. Липинський, Ю. Липа, М. Міхновський, І.Огієнко, В. Старосольський, П. Юркевич. В руслі теорії нації, націоналізму, інтернаціональної поведінки індивіда проблему національної самосвідомості розглядають С. Атамуратов, П. Демчук, Е.Поздняков, Г. Приходько, Ю. Римаренко, М. Руткевич, В.Тишков. Через виявлення характерних рис української національної самосвідомості у різні історичні періоди досліджують дану проблему Я.Дашкевич, Д.Дорошенко, В.Жмир, І. Захара, Я.Ісаєвич, В.Сарбей, С.Ситник, П.Скрипка, М.Хаген, Т.Чайка та ін.

Особливості національної самосвідомості українського народу досліджуються в руслі української національної ідеї (В.Борисенко, О.Забужко, Й.Вирост, Р.Кісь, І.Кресіна, В.Лісовий та ін.); розкриття національного характеру українського народу (П. Ігнатенко, К. Гуслистий); світогляду особистості (М. Обушний, О.Погорєлов, М. Попович); ролі самосвідомості в онтогенезі і націогенезі (Ю. Бромлей, Я. Грицак, В. Євтух, А. Єрмоленко, В. Козлов, М. Крюков, Ф. Медвідь, О.Нельга, І. Онищенко, М.Степико, Н. Шульга та ін.) Частина досліджень присвячена особливостям формування національної самосвідомості в умовах поліетнічного суспільства (В. Наулко, О.Майборода, В.Малахов, В.Козлов, А.Скворцов, О. Мильников).

Незважаючи на таке багатоаспектне дослідження проблем свідомості, самосвідомості і національної самосвідомості, недостатньо розробленою в соціально-філософському плані залишається проблема формування і прояву національного у самосвідомості особистості в умовах сучасного українського поліетнічного соціуму. Соціальна значущість такого аспекту проблеми, її недостатня дослідженість зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її мету і завдання.

Звўязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського “Інноваційність в методології та технології наукового і соціального пізнання” (затверджено на засіданні вченої ради університету, протокол №5 від 25.12.1997 р.) і є одним з аспектів соціально-філософського дослідження буття людини в умовах багатонаціонального соціуму.

Мета і задачі дослідження – проаналізувати національне як структурний компонент самосвідомості особистості та виявити чинники його прояву у поліетнічному соціумі.

Мета дослідження зумовила вирішення більш конкретних завдань:

1. Здійснити соціально-філософський аналіз поняття “самосвідомість” як іманентної властивості особистості.

2. Виявити роль самосвідомості у процесі націогенезу.

3. Зўясувати і уточнити відповідно до мети дослідження соціальну сутність національного та виокремити найбільш характерні його ознаки.

4. Розкрити особливості поліетнічного соціуму як суспільного феномену.

5. Дослідити прояви національних ознак у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму.

6. Розкрити значущість обўєктивно-субўєктивних чинників прояву національного у самосвідомості особистості поліетнічного соціуму.

Обўєкт дослідження – самосвідомість індивіда як соціальний феномен.

Предмет дослідження – національне у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося в соціально-філософському аспекті, що зумовило використання таких методів, як: аналіз досліджуваного предмета через системні звўязки зі свідомістю та самосвідомістю індивіда, соціальною структурою поліетнічного соціуму, його особливостями в різні періоди розвитку суспільства; історико-філософський, конкретно-історичний та діалектичний методи, які сприяли дослідженню значущості самосвідомості у процесах етногенезу та націогенезу; загальновживані методи соціологічного дослідження, проведення якого зумовлювалося необхідністю обґрунтування теоретичних положень; соціально-прогностичний метод, що використовувався для виявлення тенденцій подальшого розвитку поліетнічного соціуму і формування національної самосвідомості національних меншин в таких умовах та інші.

Наукова новизна одержаних результатів. Здійснено нову експлікацію самосвідомості особистості через виявлення в її структурі елементів національного, що дало можливість конкретизувати найбільш значимі сутнісні ознаки національної самосвідомості в умовах поліетнічного соціуму.

Вперше проведено характеристику поліетнічного соціуму як суспільного феномену через аналіз трансформаційних процесів у поліетнічних соціумах різних країн світу, гармонійне поєднання елементів національних культур тих націй і народностей, що входять до складу такого соціуму і відображення цих процесів у самосвідомості особистості. На основі такого аналізу розроблено визначення поняття “поліетнічний соціум”, що розглядається як складний, багатонаціональний суспільний феномен, функціонування якого підпорядковується як загальним закономірностям суспільного розвитку, так і специфічним економічно-політичним і культурним особливостям, характерних для окремо взятої держави на конкретному етапі її розвитку.

Обґрунтовано і доведено, що національне у самосвідомості особистості в таких умовах повинно узгоджуватися і гармонійно поєднуватися із загальнолюдським, формуючи при цьому переконання і уявлення щодо неминучості спільних для всіх членів багатонаціонального соціуму культурологічних, соціально-політичних процесів, толерантності у взаємовідносинах як єдино можливого для них життєвого середовища.

Аргументовано доведено, що вкорінення у самосвідомості окремих членів поліетнічного соціуму переваг своєї національності і нації над іншими, що входять до його складу, сприяє появі ідей націоналізму у його негативному варіанті, приводить до конфронтації і міжетнічних конфліктів, що, у свою чергу, негативно позначається на державотворчих, економічних та соціальних процесах. На матеріалах південного регіону України виявлено умови та чинники формування національного у самосвідомості субўєктів поліетнічного соціуму, толерантного відношення до національних культур інших націй і народностей, що сприяє подоланню націоналістичних, шовіністичних настроїв і утвердженню гармонійних, гуманістичних суспільних відносин між членами такого соціуму.

Практичне значення дослідження. Теоретичні узагальнення та практичні рекомендації, що представлені у дисертаційній роботі, можуть бути використані при започаткуванні подальших досліджень інших аспектів виокремленої проблеми, зокрема, процесів формування національної самосвідомості соціуму або суспільства в цілому, виявлення закономірностей відображення у самосвідомості індивіда гармонійного поєднання національного і загальнолюдського тощо. Матеріали дослідження можуть практично використовуватися при читанні лекційних курсів, спецкурсів і спецсемінарів із філософії, соціології, соціальної психології, при підготовці методичних розробок, навчальних посібників і підручників, написання наукових доповідей, дипломних робіт та ін.

Особистий внесок здобувача. В основу статей, написаних у співавторстві, покладені основні положення дисертації. Дисертанту належить методологічний аналіз поліетнічного соціуму через самосвідомість особистості. У спільних публікаціях внесок співавторів паритетний або рівновеликий.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані на науковій конференції “Християнство в історії та культурі України” (Одеса, жовтень 2000 р.); на Другій Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” (Одеса, березень 2002 р.), у виступах на методологічних семінарах кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, методологічних семінарах кафедри соціально-економічних дисциплін Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, в лекціях, семінарах, на студентських і професорсько-викладацьких наукових конференціях.

Публікації. Основні ідеї і положення дослідження висвітлені у 4-х публікаціях (з них дві – у співавторстві), вміщених у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та переліку використаної літератури. Матеріал викладений на 163 сторінках. Список використаних джерел літератури містить 227 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дисертаційної роботи, визначається мета, завдання, обўєкт, предмет та методи дослідження, розкривається наукова новизна і практична значущість його результатів.

У першому розділі “Національне – елемент самосвідомості людини” розглядаються теоретично-методологічні засади досліджуваної проблеми, визначаються основні ознаки національного як структурного компонента самосвідомості особистості, простежується роль самосвідомості у націогенезі взагалі і українського народу – зокрема.

У першому підрозділі “Самосвідомість як іманентна властивість особистості” сутність і природа самосвідомості розкриваються через структуру свідомості, рівні її розвитку. Відзначаються різні концепції розуміння взаємозвўязку свідомості і самосвідомості людини, їх значущості у пізнанні навколишнього світу, здатності людини подивитися на себе як на частину обўєктивної реальності, осмислити свою субўєктивність. Одним із перших, хто вказав на соціальну значущість свідомості і самосвідомості, був Сократ. Він вважав, що людина повинна здійснювати свою поведінку на основі істинних знань, які слід шукати у собі, адже безсмертна душа людини здійснює повне коло “космічних перетворень”, у процесі яких набуває три основні види знань: фактичні (знання про те, що є), нормативні знання (якими повинні бути речі) і знання, яких повинна дотримуватися людина. Самопізнання обўєднує всі ці знання в єдине ціле. Виявившись у ситуації суперечності, людина здатна відшукати знання, необхідні для розвўязання цієї суперечності, у самій собі. Виходячи з таких міркувань, філософ проголошував тезу “Пізнай себе”. Платон розглядав свідомість і самосвідомість людини в світлі власної теорії ідей, вважаючи, що людина існує між світом ідей і світом чуттєвого сприймання, тобто душа людини, яка існувала до народження і існує після смерті, належить до світу “вічних” ідей, а фізичне тіло – до почуттєвого світу. Самосвідомість допомагає людині “пригадувати” вічні ідеї, а, отже, і пізнавати реальний світ. В античній філософії утвердилося розуміння однієї з основних функцій самосвідомості людини – здатності осмислювати себе як частину обўєктивної реальності, хоч саме поняття “самосвідомість”, як філософська категорія, тоді ще не вживалося.

У дисертації акцентується, що свідомість поступово стала визначатися як ставлення “Я” до предметів і явищ навколишнього світу, а самосвідомість – як свідомість про себе як субўєкта і обўєкта свідомості. Зўясовуються звўязки свідомості і мислення, здатності людини керувати ходом своїх думок, як необхідної умови існування – “Я мислю, отже існую” (Декарт). Під свідомістю і самосвідомістю Декарт розумів те, що відбувається “у нас самих”, що ми “самі в собі” сприймаємо, осмислюємо. Такі його судження дали підстави сучасникам стверджувати, що він ввів у філософію принцип “самовідображення свідомості у самій собі” (О.Г.Спіркін). Самосвідомість розглядалася і як трансцендентальна властивість особистості, як “річ в собі” (Кант), як відношення “Я” і “не-Я” (Фіхте), в руслі “абсолютної ідеї” і “феноменології духу” (Гегель), у взаємозвўязку з потребами, інтересами, ідеалами особистості, досягнення яких вимагають від людини самопізнання та самовизначеності. Кожний із нових напрямків у світовій філософії (прагматизм, неопозитивізм, неотомізм, екзистенціалізм та багато інших) розглядали свідомість і самосвідомість за принципами, які часто протистояли один одному.

У філософії утвердилася думка, що предметом самосвідомості виступає свідомість субўєкта, а результатом процесу самосвідомості є знання субўєкта про самого себе. У підрозділі відстоюється думка, що самосвідомість є прерогативою лише людської істоти, яка у своїй самосвідомості осмислює саму себе як суб'єкта свідомості, суспільних відносин і діяльності. Виділяється у звўязку з цим декілька функцій самосвідомості, основними серед яких є самопізнавальна, самооцінювальна, самоконтролююча та ін. Осмислення людиною звўязку себе із зовнішнім світом, адекватності своєї поведінки виступає основною ознакою наявності самосвідомості. Одні вчені розглядають самосвідомість окремою стороною (компонентом, елементом) свідомості, інші ж стверджують, що самосвідомість є вищим рівнем свідомості. У філософії існує й інша думка, суть якої полягає у запереченні суттєвих відмінностей між свідомістю і самосвідомістю, а то й визнання їх повної тотожності. В той же час, обґрунтовано доводиться, що істотною ознакою самосвідомості є здатність мислячої людини не лише відділити себе від оточуючого світу, але й осмислити себе у багатогранній взаємодії з ним. Доводиться, що самосвідомість має когнітивну структуру, до складу якої входять інтелектуальний, емоційно-чуттєвий компоненти, між якими існує нерозривний діалектичний взаємозв'язок і взаємовплив.

Здійснений аналіз дає підстави розглядати самосвідомість як таку, що у внутрішній структурі особистості виступає своєрідною стороною її свідомості, самостійним компонентом, іманентною властивістю, яка внутрішньо присутня свідомості людини.

У другому підрозділі “Самосвідомість у націогенезі” зўясовується роль самосвідомості в процесі становлення етносу, переростання його в націю як вищу форму організації людської спільноти. Такий аспект дослідження проблеми набуває особливої значущості в сучасній Україні, оскільки українському народові необхідно усвідомити себе як націю, самовизначитися серед інших націй і народностей, що є субўєктами єдиного українського поліетнічного соціуму, адже уявлення про етно- і націогенез українського народу взагалі і роль самосвідомості у цьому процесі значно деформоване. Тому піднята проблема розглядається через розкриття сутності таких понять як “рід”, “племўя”, “народність”, “етнос”, “нація”, “народ”, а також на матеріалах дискусії, що ведеться в сучасній філософській думці навколо питання щодо нації: існує вона в реальності чи конструюється нашою уявою і яка взаємодія цієї субстанції із самосвідомістю. Згідно однієї точки зору самосвідомість не лише відігравала детермінуючу роль у процесі формування етносу і нації, але й саме виникнення етнічної спільності безпосередньо повўязане з виникненням самосвідомості, тому націогенез включає самосвідомість в якості обовўязкового елементу і національна самосвідомість є насамперед усвідомленням єдності історичного минулого людської спільноти протягом багатьох поколінь. Таке усвідомлення є генералізуючою ознакою самосвідомості, а остання – важливою детермінантою процесу утворення нації. Самосвідомість своїми коренями сягає в історичні глибини і на кожній стадії цивілізаційного становлення людської спільності набуває нових якісних властивостей. Національна самосвідомість є однією з таких властивостей, яка формувалася у взаємозвўязках і взаємовпливах з процесом формування етносу, переростання його в націю, виступаючи одночасно однією із суттєвих його детермінант. Ось чому на прикладі формування національної самосвідомості народу, наприклад, українського, можна прослідкувати історичну долю нації, роль самосвідомості у її становленні і відродженні. У звўязку з цим піддається сумніву думка, що національна самосвідомість є завершальним етапом становлення самосвідомості людської спільноти.

У третьому підрозділі “Ознаки національного як структурні компоненти самосвідомості” характеризується сутність національного, конкретизуються найбільш суттєві його ознаки. Такий аналіз здійснюється через філософсько-історичний аспект виявлення сутності понять “нація”, “національне”, “національність”, “національний характер”, які зўявилися у науковому обігу значно пізніше, що аж ніяк не означає відсутності в минулому реалій, адекватних сучасному їх змісту. Поява інтересу до проблем нації викликала в середині ХІХ ст. поширення у Європі так званого “принципу національностей”, за яким пригнічені європейські народи мали право на свою незалежність і державність. Це у свою чергу посилило інтерес філософів до дослідження проблеми “народного духу”, який, на думку, наприклад, Й.Гердера, проявляється у спільності рис характеру, моралі, мови, міфології, вірувань і обўєднує людей в єдине ціле, в якому кожний виступає як окремий представник певного народу, маючи спільні з ним риси. Ці риси складають своєрідні особливості народу і обўєднують людей завдяки тому, що відтворюються і проявляються в єдиному соціальному середовищі, визначають спільні риси характеру, поведінки, звичок, діяльності тощо. Особлива увага у звўязку з цим була привернута до проблем нації, національного самовизначення, національної самосвідомості, вивчення найбільш характерних національних ознак різних народів. Це стосувалося й проблеми становлення українського народу як нації, оскільки з цього приводу в сучасній філософській думці існують різні точки зору. У свій час досить поширеною була, наприклад, атомістична концепція, прихильники якої основними ознаками (“прикметами”) української нації вважали антропологічну расовість, своєрідну будову тіла, “родову” свідомість.

На основі аналізу різних концепцій у зарубіжній і українській філософській думці трактування поняття “нація” і сутності національного було виокремлено найбільш характерні національні ознаки: 1) наявність єдиної для всіх території, яка розглядається у двох значеннях: а) як частина землі, на якій проживає більшість представників певної нації; б) як образ Батьківщини, який завжди має національну сутність; 2) єдина для всієї нації мова; 3) національні звичаї, традиції, обряди; 4) національна культура, яка зберігає властиві для кожного народу відмінності; 5) почуття національної гідності, честі, відданість інтересам народу, які можна обўєднати в одному понятті “патріотизм”. Усвідомлення індивідом значущості виокремлених ознак входить до структури самосвідомості як її компонент і характеризує особистість як представника певної нації.

Другий розділ “Поліетнічний соціум – детермінанта національного у самосвідомості особистості” присвячений розкриттю сутності поліетнічного соціуму як суспільного феномену, аналізу проявів національних ознак у самосвідомості особистості в таких умовах та характеристиці основних детермінант даного процесу.

У першому підрозділі “Поліетнічний соціум як суспільний феномен” за основу взято визначення соціуму як предметного буття людини, її існування в предметному середовищі, в культурі, які виступають засадами спілкування людей, їх самоосмислення і самовизначення. Відзначається, що для характеристики поліетнічного соціуму, як правило, вживаються терміни “багатонаціональне суспільство”, “багатонаціональна країна”, “плюретнічне суспільство” та ін. Однак, суспільства, до складу яких входять різні етнічні групи, національні меншини, доцільніше розглядати як поліетнічний соціум, що сприяє виявленню тенденцій і закономірностей, які проявляються в різні періоди його функціонування. Характеризуються тенденції розвитку поліетнічних соціумів, які мали місце у світовій практиці: пробудження національних рухів за відстоювання національної незалежності, зародження націй-держав, з одного боку, а з другого – ломка національних перегородок і стирання національних відмінностей аж до повної асиміляції. Такі тенденції простежуються на суспільному досвіді Сполучених Штатів Америки, Росії та інших держав. Розкриваються особливості формування поліетнічних соціумів у європейських країнах. Аналізується практика формування поліетнічних соціумів за принципами “нація-держава”, коли пріоритет надається одній нації – корінній, і “держава-нація”, коли усі етнічні групи, національні меншини і корінна нація користуються рівними правами і можливостями.

У дисертації простежуються зміни в суспільстві за умов розпаду поліетнічного соціуму у будь-якій державі, коли утворюються його нові типи, а сам цей процес часто супроводжується посиленням прагнення націй, етнічних груп до самовизначення, самоутвердження включно до утворення “націй-держав”, що інколи викликає гострі міжнаціональні конфлікти. Це у свою чергу викликало необхідність у прийнятті документів світового значення, які передбачають захист прав осіб, що належать до національних, етнічних, релігійних меншин.

Значне місце виділено характеристиці українського поліетнічного соціуму, в тому числі і в південному регіоні України, який завжди був поліетнічною спільнотою (що підтверджується у дисертації літописними матеріалами), а в окремі періоди - частиною поліетнічного соціуму інших держав, зазнаючи при цьому національних принижень і утисків в усіх сферах життєдіяльності людини. Характеризується сучасний стан українського поліетнічного соціуму, де виділяються протилежні точки зору на дану проблему. Зокрема, поширеною є думка щодо української національної ідеї, яку можна вважати ідеєю нації як поліетнічної спільноти, консолідованої інститутом громадянства. В іншій точці зору стверджується, що для сучасної української спільноти характерним є різке відчуження різних соціальних і регіональних груп населення.

Виокремлюється третя тенденція формування поліетнічних соціумів, яка має місце у низці Європейських країн і на шлях якої стала сучасна Україна, – це будівництво громадянського суспільства, де всі субўєкти поліетнічного соціуму мають рівні права.

На основі здійсненого аналізу дано соціально-філософське визначення поняття “поліетнічний соціум”.

У другому підрозділі “Національне в структурі самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму” аналізуються результати проведеного у південному регіоні України (в Одеській області) соціологічного дослідження по виявленню у самосвідомості особистості виокремлених ознак національного. У дослідженні взяло участь 360 респондентів, які були поділені на три групи: 1-ша група – 140 респондентів-українців; 2-га група – 140 респондентів-росіян і 3-тя група – 80 респондентів болгар і молдаван, які традиційно завжди були найбільш масовими національними меншинами даного регіону. У підрозділі розкрито зміст соціологічного дослідження, проаналізовано його результати. Найвищий рівень, наприклад, усвідомленості значення визнання своєї належності до національності виявили респонденти третьої групи – 98%; в той час як цей показник у першій групі становить 90%, а у другій – 89%. Однією з найсуттєвіших ознак національного, як відомо, є мовні пріоритети особистості. Дослідження виявило такі показники прояву цієї національної ознаки: серед респондентів 1-ї групи українську мову визнали рідною 73%, 21% - рідною назвали російську мову, решта (6 %) вагалася відповісти; серед респондентів 2-ї групи 99% рідною назвали російську мову і лише 1% вагалися відповісти; у 3-й групі 95% рідною назвали мову свого народу, 2% - російську і 3% - вагалися відповісти. Аналізуються причини такого явища. Особливий інтерес представляють показники позитивної оцінки респондентами умов для розвитку культур національних меншин, створених в Одеській області (у 2-ій групі 45% дали високу оцінку, у 3-й – 52%). У підрозділі представлені і проаналізовані результати дослідження за усією програмою, зроблені теоретичні висновки.

У третьому підрозділі “Детермінанти національного у самосвідомості особистості поліетнічного соціуму” акцентується увага на тому, що поліетнічний соціум обўєднує в собі народи, які історично відрізняються між собою культурою, мовою, традиціями, звичаями. У процесі взаємодії в одному культурному, економічному і політичному полі вони набувають багато спільного з культурою інших етносів і національних меншин, і в першу чергу корінного народу. Це зумовлює той факт, що самосвідомість індивіда поліетнічного соціуму є явищем універсальним, оскільки обўєднує у собі елементи суто національні, міжнаціонально особливі та загальнолюдські. В той же час кожна етнічна група і національна меншина прагнуть не лише зберегти, але й розвивати елементи власної національної культури. Тому в дисертації характеризуються обўєктивно-субўєктивні чинники, які сприяють такому розвитку і позитивно впливають на прояв національних ознак у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму. Серед обўєктивних виділяються громадсько-політичний устрій держави, цілеспрямований характер державної політики, яка передбачає створення умов для забезпечення рівності прав усіх субўєктів поліетнічного соціуму та інші; серед субўєктивних - прагнення на особистісному рівні активно сприяти відродженню і розвитку своєї нації, її культури, почуття національної гідності, любові до Батьківщини тощо. Доводиться, що в умовах поліетнічного соціуму національні меншини усвідомлюють свою соціально-історичну ідентичність лише при розвинутій національній самосвідомості індивідів. У підрозділі простежується змінюваність значущості окремих детермінант формування національного у самосвідомості особистості, обґрунтовуються причини уповільнення процесів відродження і формування самосвідомості корінного українського народу у великих містах, особливо у східному і південному регіонах.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у розкритті особливостей і виявленні детермінант формування і прояву національного у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки:

1) сучасний період суспільного розвитку характеризується посиленим формуванням на пострадянському просторі нових незалежних держав, серед яких і Україна, що викликало активні міграційні процеси, які в свою чергу вплинули на утворення нових поліетнічних соціумів, появу нових суспільних відносин, а часто і виникнення міжетнічних, міжрегіональних та міжрелігійних конфліктів; проблеми відродження національної самосвідомості особистості, цілих народів, національних меншин, у звўязку з цим, перебувають у центрі уваги філософської науки, яка розробляє теоретико-методологічні засади державотворення, виявляє тенденції і закономірності цих процесів;

2) самосвідомість людини, її природа, сутність, взаємозвўязки зі свідомістю, мисленням, інтересами, потребами, іншими особистісними якостями завжди була обўєктом наукових пошуків, що сприяло появі різних концепцій, теорій, вчень; якщо розглядати самосвідомість лише як “свідомість свідомості” або як “вищий рівень” свідомості, як це стверджують окремі вчені, то її роль у процесі становлення етносів і націй значно зменшується; більш правильним є твердження, що самосвідомість є одним із структурних компонентів свідомості, іманентною властивістю особистості, яка формується в єдності і взаємозвўязку з іншими компонентами;

3) на кожному етапі формування людини і суспільства самосвідомість набуває певних нових властивостей, однією з яких є національна самосвідомість, яка виникла на основі етнічної самосвідомості в процесі переростання етносу в націю, виконуючи при цьому роль однієї із суттєвих детермінант даного процесу;

4) національне у формі комплексу ознак як компонент входить у структуру самосвідомості індивіда і, вступаючи у взаємодію з іншими компонентами, формує його світогляд, визначає ставлення до індивідів іноетнічних спільнот певного поліетнічного соціуму;

5) формування національної самосвідомості має специфічні особливості в різних типах соціуму, зокрема в поліетнічному, в розвитку якого у світовій практиці спостерігається декілька тенденцій, зокрема денаціоналізація і асиміляція національних меншин – субўєктів поліетнічного соціуму, з однієї сторони, і активізація рухів за національну незалежність, будівництво націй-держав – з другої; сучасна Україна йде іншим шляхом – шляхом будівництва громадянського суспільства, яке забезпечує рівність прав усіх субўєктів поліетнічного соціуму;

6) поліетнічний соціум слід розглядати як складний, багатонаціональний суспільний феномен, функціонування якого підпорядковується як загальним закономірностям суспільного розвитку, так і специфічним економічно-політичним і культурним особливостям, характерних для окремо взятої держави на конкретному етапі її розвитку; поліетнічний соціум не є незмінним, закоренілим явищем, а, навпаки, він постійно змінюється, приймаючи інколи зовсім протилежні за своєю суттю форми, наприклад, від “нової історичної спільності людей – радянського народу” до утворення “націй-держав”; в кожній із цих форм діють, крім загальних, свої внутрішні закони і закономірності, які або сприяють збереженню і розвитку національної ідентичності субўєктів поліетнічного соціуму, або ж, навпаки, спонукають їх до повної чи часткової асиміляції;

7) в Україні, яка традиційно є поліетнічним соціумом (у південному регіоні його субўєктами є більше ста національних меншин), існують сприятливі обўєктивно-субўєктивні чинники для відродження і формування національної самосвідомості і культури кожної з них, що підтвердили результати соціологічного дослідження, однак рівень прояву національних ознак у самосвідомості індивідів окремих національних меншин за деякими показниками вищий за відповідний їх рівень у корінної нації, особливо це стосується мовних пріоритетів, усвідомленості своєї належності до власного народу та ін.;

8) вкорінення у самосвідомості окремих індивідів поліетнічного соціуму переваг своєї нації над іншими, як засвідчує суспільний досвід, сприяє появі ідей націоналізму у його негативному варіанті і шовінізму, призводить до конфронтації, конфліктних ситуацій і негативно позначається на державотворчих процесах; толерантність у стосунках між корінною нацією і національними меншинами, як це властиво для українського поліетнічного соціуму, навпаки, сприяє утвердженню гармонійних, гуманістичних відносин між усіма його субўєктами, що є необхідною передумовою побудови в Україні громадянського суспільства.

Основні положення роботи викладені в таких публікаціях:

1. Надибська О.Я. Національне у самосвідомості людини // Перспективи. – 2000. – № 4. – С. 71 – 76.

2. Надибська О.Я. Чинники прояву національного у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму // Перспективи. – 2001. – № 1. – С. 82 – 88.

3. Кавалеров А.І., Надибська О.Я. Самосвідомість і націогенез // Наукове пізнання: методологія та технологія. – 2001. – № 6. – С. 98 – 101.

4. Кавалеров А.І., Надибська О.Я. Поліетнічний соціум як феномен // Перспективи. – 2001. – № 2. – С. 20 – 26.

Анотації

Надибська О.Я. Національне у самосвідомості особистості поліетнічного соціуму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2002.

Дисертація присвячена малодослідженій і особливо актуальній в сучасний період проблемі - виявлення національного у самосвідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму. Проблема розглядається в структурно-системному аспекті, який дає можливість прослідкувати взаємозвўязки свідомості, самосвідомості і національної самосвідомості як структурних компонентів і виявити сутність самосвідомості як іманентної властивості особистості. Характеризуються різні погляди на роль самосвідомості у процесі націогенезу, що мають місце у світовій філософії; стверджується думка, згідно якої самосвідомість, будучи іманентною властивістю особистості, відіграє суттєву роль у формуванні нації, є однією із детермінант даного процесу. Розкривається сутність національного, виокремлюються найбільш характерні його ознаки. Дається характеристика поліетнічного соціуму як суспільного феномену, а також тенденцій його розвитку у різних країнах світу і у різні історичні періоди. На основі проведеного соціологічного дослідження визначаються рівні прояву національного у самосвідомості субўєктів поліетнічного соціуму південного регіону України та характеризуються обўєктивно-субўєктивні чинники даного процесу, які виступають неодмінними передумовами його ефективності.

Ключові слова: свідомість, самосвідомість, національна самосвідомість, етнос, нація, національне, національна ознака, поліетнічний соціум.

Надыбская О.Я. Национальное в самосознании личности полиэтнического социума. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. – Южно-Украинский государственный педагогический университет (г. Одесса) им. К.Д.Ушинского, Одесса, 2002.

Диссертация посвящена актуальной в современный период становления Украины, как самостоятельного независимого государства, проблеме – проявления национальных признаков в самосознании личности в условиях полиэтнического социума. Данная проблема раскрывается в структурно-системном аспекте, что позволило выявить взаимосвязи сознания, самосознания и национального самосознания как структурных компонентов, а самосознание – как имманентное свойство личности. В процессе развития мировой и отечественной философии сформировалось несколько точек зрения на данную проблему, анализ которых сделан автором. Среди многих концепций выделяется наиболее распространенные. Согласно одной из них, самосознание является высшим уровнем сознания и появляется оно как результат самоусовершенствования человека; другие исследователи утверждают, что существенных отличий между сознанием и самосознанием не существует, третьи вообще отождествляют эти понятия. Наиболее достоверной, по мнению автора, является точка зрения, согласно которой самосознание представляет собой отдельную сторону (компонент) сознания, что позволяет проследить его роль в процессе этно- и нациогенеза. Существенной особенностью самосознания является способность мыслящего человека не только отделить себя от окружающего мира, но и осознавать себя во многообразных взаимосвязях с ним. Доказывается, что самосознание личности является одной из важных детерминант этно- и нациогенеза, что является важным для современного этапа определения будущего Украины и осознания ее прошлого, поскольку представления о нациогенезе украинского народа как нации и роли национального самосознания в нем очень деформированы. Эта функция самосознания в работе прослеживается через раскрытие сущности таких понятий как ІродІ, ІплемяІ, ІнародностьІ, ІнародІ, ІэтносІ, ІнацияІ и других. Анализируются различные точки зрения в определении понятий ІнацияІ, ІнациональноеІ и ІнациональностьІ, на основании чего выделены наиболее существенные национальные признаки. Много внимания в диссертации уделено характеристике полиэтнического социума как феномена (в зарубежной и отечественной философии употребляются понятия Імногонациональное государствоІ, Імногонациональная странаІ и другие). Раскрыты основные тенденции развития полиэтнических социумов в разных странах мира, в том числе и в Украине, и в разные периоды их общественного развития, среди которых имели место от полной денационализации и ассимиляции народов, входящих в состав полиэтнического социума, образования Іновой исторической общности людей – советского народаІ до создания Інаций-государствІ; отмечается, что современная Украина идет по пути создания гражданского общества, принципы которого предусматривают обеспечение равных прав всех его субъектов. Дается определение полиэтнического социума как сложного, многонационального социального образования, функционирование которого подчиняется, с одной стороны, общим закономерностям общественного развития, а с другой – тем специфическим экономическим, политическим, культурным особенностям, характерным для отдельно взятой страны на конкретном этапе ее общественного развития. Полиэтнический социум не является неизменным, застывшим в своем развитии, а, наоборот, он постоянно изменяется по своей структуре, составу, характеру, принимая иногда совершенно противоположные формы своей организации, в каждой из которых действуют свои внутренние закономерности. На основании результатов проведенного автором социологического исследования определено наличие выделенных национальных признаков в самосознании субъектов южного региона Украины, проанализированы объективные и субъективные факторы, влияющие на формирование национального самосознания личности в условиях полиэтнического социума.

Ключевые слова: сознание, самосознание, национальное самосознание, етнос, нация, национальное, национальная черта, полиэтнический социум.

Nadibska O.I. National in the individual's self-consciousness in the polyethnetical socium. – Manuscript.

The thesis for scientific degree of Candidate of philosophy sciences, specialty 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. - South-Ukrainian State Pedagogical University named after K.D.Ushinsky, Odessa, 2002.

The thesis is devoted to the less research and especially actual in up-today period problem discovering of the national in the individual's self-consciousness in an atmosphere of polyethnetical socium. The problem is examined in structurally-system aspect, which gives an opportunity to follow the interconnection consciousness, self-consciousness and national self-consciousness as