НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ

Никифорак Володимир Михайлович

УДК 347.4

ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України

ШЕВЧЕНКО Ярославна Миколаївна,

Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, завідуюча відділом.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України

ЛУЦЬ Володимир Васильович,

Прикарпатський університет, завідувач кафедри

кандидат юридичних наук, доцент

МУСІЯКА Віктор Лаврентійович,

Національний університет “Києво-Могилянська Академія”,

професор

Провідна установа: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “21” червня 2002 р. о “14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права імені В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “17“ травня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук _______________ Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Страхування відповідальності – молодий вид страхування, якому трохи більше 100 років. Його розвиток йде в ногу з технічним прогресом і підкріплюється різними законами, оскільки торкається, по суті, всіх сфер життя. Імпульсом для розвитку страхування відповідальності в якості самостійного виду страхування послужив швидкий промисловий розвиток: фабричний спосіб виробництва неминуче тягнув за собою збільшення ризиків при використанні засобів виробництва. В свою чергу розвиток транспортних засобів також зумовив появу і підвищення ризиків, пов’язаних з використанням цих засобів.

Для України, страхування відповідальності – новий вид страхування, найчастіше не підкріплений відповідними нормативними актами. Так, діючий Цивільний кодекс України взагалі не виділяє такого виду страхування як страхування відповідальності. Суттєвим кроком вперед у питанні законодавчого врегулювання страхової діяльності на Україні взагалі і страхування відповідальності зокрема було прийняття в 1996 році Закону України “Про страхування”. Вперше, з часів переходу України до ринкової економіки, було виділено третій (поруч з майновим та особистим) вид страхування – страхування відповідальності. Його об’єктом Закон визначив майнові інтереси, пов’язані з обов’язком страхувальника відшкодувати заподіяну ним шкоду особі або її майну, а також шкоду, заподіяну юридичній особі. Крім того, статтею 7 Закону України “Про страхування” передбачено 34 види обов’язкового страхування, 16 з яких – стосується страхування відповідальності.

Страхування, як система захисту майнових інтересів фізичних осіб, організацій і держави – важливий елемент ринкової економіки. Це обумовлено тим, що ринок об’єктивно містить безліч ризиків, серед яких є і такі, які пов’язані з можливістю заподіяння шкоди здоров’ю чи майну фізичних або юридичних осіб під час здійснення різноманітних видів діяльності. В даному разі, страхування являє собою найбільш гнучкий механізм відшкодування шкоди, яка виникла в результаті певних обставин, оскільки страхові виплати проводяться в короткі терміни й у розмірах, встановлених угодою між страхувальником та страховиком.

Не зважаючи на це, страхування цивільної відповідальності в Україні ще не стало невід’ємною частиною економіки, а лише поволі наближається до такої ролі. Причиною цього є низька правова культура основної частини населення країни, недостатній досвід вітчизняних страхових організацій, труднощі із забезпеченням професійно підготовленими кадрами, хаотичність в розробці та прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, відсутність державних заходів, які б стимулювали населення та юридичних осіб до більш широкого використання можливостей страхування взагалі і страхування цивільної відповідальності зокрема. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 2 лютого 2001 р. “Програма розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки” покликана сприяти створенню ефективної системи страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, забезпечити соціально-економічну стабільність у суспільстві та відновити довіру суспільства до страхування.

Вибір теми дисертаційного дослідження обумовлений також відсутністю достатньої уваги в юридичній вітчизняній літературі до питань, пов’язаних зі страхуванням відповідальності. В Україні немає жодної монографічної роботи, присвяченої всеохоплюючому дослідженню правового регулювання страхування цивільної відповідальності. А вирішення завдань розвитку національної системи страхування неможливе без наукового осмислення проблем, які склалися сьогодні в Україні щодо непропорційності теорії та практики страхування відповідальності.

Вихідними даними для розробки теми стали праці таких відомих вчених-юристів з загальних питань теорії цивільного права як А.М.Бєлякової, М.І.Брагінського, С.М.Братуся, П.А.Варула, В.В.Вітрянського, О.О.Красавчікова, О.Е.Лєйста, В.В.Луця, М.С.Малєіна, Г.К.Матвєєва, В.А.Ойгензіхта, І.О.Покровського, І.С.Самощенка, А.П.Сергєєва, В.О.Тархова, Ю.К.Толстого, М.Х.Фарукшина, Я.М.Шевченко та ін. Проблемам майнового та особистого страхування, а також загальним питанням страхування присвячені праці Т.Г.Александрової, В.Д.Базилевича, К.С.Базилевич, М.І.Брагінського, О.Д.Заруби, О.Б.Крутіка, В.Д.Ларічева, О.В.Мещерякової, Т.В.Нікітіної, І.В.Орлової, К.І.Пилова, А.П.Плєшкова, В.К.Райхера, В.І.Серебровського, Е.А.Уткіна, Ю.Б.Фогельсона, В.В.Шахова, М.Я.Шимінової, І.Е.Шинкаренка та ін. У дисертації широко використані наукові дослідження зарубіжних авторів: Г.Альпа, Д.Бланда, К.Бурроу, М.Дохерті, А.Корбетт, Р.Саватьє, К.Сеппідіна.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди-сертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Інсти-туту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України на тему “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні”, а також програми наукових досліджень кафедри цивільного права і процесу Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича на тему “Проблеми розвитку та вдосконалення чинного законодавства в умовах розбудови правової держави”.

Мета та завдання дослідження. Метою наукового дослідження є теоретичне опрацювання цивільно-правових проблем страхування цивільної відповідальності та обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання цього виду страхування. Для досягнення вказаної мети автором дисертації були поставлені такі основні завдання:

– дослідити особливості цивільно-правової відповідальності як об’єкта страхування;

– проаналізувати елементи складу цивільного правопорушення та встановити наявність їх правового зв’язку із страхуванням цивільної відповідальності;

– визначити поняття договору страхування цивільної відповідальності, його правову сутність та мету;

– проаналізувати правовий статус сторін та інших учасників договору страхування відповідальності;

– теоретично обґрунтувати порядок укладення, зміни та припинення договору страхування відповідальності;

– дослідити основні види договору страхування цивільної відповідальності;

– виробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування відповідальності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при здійсненні як добровільного, так і обов’язкового страхування цивільної відповідальності, їх суб’єктний склад, а також особливості укладення, зміни та припинення договору страхування цивільної відповідальності.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють або бу-дуть регулювати договір страхування цивільної відповідальності.

Методи дослідження. У роботі були використані наступні методи наукового дослідження: формально-логічний, порівняльно-правовий, статистичний, системно-функціональний та теоретико-прогностичний. За допомогою формаль-но-логічного методу був проведений аналіз норм чинного законодавства України, що регулює договір страхування цивільної відповідальності, а порівняльно-правового методу – регулювання цього договору у зарубіжних країнах. Через статистичний метод було з’ясовано сучасний стан розвитку страхування відповідальності в Україні. В свою чергу використання системно-функціонального методу надало можливість визначити істотні умови дого-вору страхування цивільної відповідальності та його правовий зміст. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування відповідальності.

Наукова новизна. Дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням питань, пов’язаних із здійсненням страхування цивільної відповідальності в ринкових умовах. Новизна дисертації визначається виявленням правової природи договору страхування цивільної відповідальності, аналізом його істотних умов та з’ясуванням особливостей його видів, що отримали розвиток та поширення на страховому ринку України.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:

1. На підставі аналізу загального поняття страхування, а також визначень договорів майнового та особистого страхування вперше визначено поняття договору страхування відповідальності як угоди між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам в межах ліміту відповідальності збитки, ненавмисно завдані страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору;

2. Розроблено поняття первинної та вторинної мети договору страхування відповідальності. Первинна (основна) мета договору страхування відповідальності – це захист майнових інтересів потенційних заподіювачів шкоди, діяльність чи статус яких зумовлює підвищену ймовірність заподіяння майнової шкоди третім особам. Вторинна мета передбачає забезпечення майнових інтересів третіх осіб, яким в результаті ненавмисних дій чи бездіяльності страхувальника були завдані збитки;

3. Запропоновано введення і визначення нового поняття ліміту відповідальності страховика, під яким мається на увазі граничний розмір страхового відшкодування, що встановлюється сторонами в договорі страхування, виходячи з обсягу можливої цивільної відповідальності страхувальника та фінансових можливостей страхувальника і страховика;

4. Вперше сформульовано визначення поняття вигодонабувача за договором страхування відповідальності як невідомої наперед третьої особи, яка не є стороною договору, проте має право на страхове відшкодування;

5. Запропоновано надати вигодонабувачу (бенефіціарові) право безпосереднього звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування;

6. Пропонується закріпити на законодавчому рівні положення, згідно з яким недотримання письмової форми договору страхування є підставою визнання його недійсним;

7. Вперше визначено основні види договору страхування цивільної відповідальності: 1) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; 2) страхування відповідальності перевізника (авіаперевізника і експлуатанта повітряного судна, морського перевізника та автоперевізника); 3) страхування відповідальності при наданні професійних послуг; 4) страхування відповідальності товаровиробників (продавців, виконавців) за шкоду, завдану третім особам, внаслідок використання неякісних товарів (робіт, послуг); 5) страхування відповідальності підприємств-володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки; 6) страхування відповідальності при здійсненні космічної діяльності; 7) інші види страхування відповідальності;

8. Обґрунтовано висновок, що поєднання та взаємодія цивільно-правового інституту відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, і страхування цивільної відповідальності найбільш ефективно забезпечують охорону майнових інтересів осіб, які постраждали від нещасного випадку при використанні джерела підвищеної небезпеки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі реформування цивільного права України для визначення й уточнення змісту основоположних понять інституту страхування цивільної відповідальності. Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців цивільно-правової спеціалізації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, Національна академія наук України та Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, 2001), всеукраїнській науковій конференції “Сутність, цілі і засоби права”(Чернівці, Чернівецький національний університет ім.. Ю.Федьковича, 2001).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослід-ження були викладені у чотирьох статтях у фахових виданнях, а також тезах двох доповідей.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновку до дисертації, а також списку використаних джерел, що становить 424 найменування. Повний обсяг дисертації 223 сторінки, список використаних джерел – 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, обґрунтовується наукова новизна дисертації, викладаються основні положення, які виносяться на захист, розкривається теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі “Відповідальність як об’єкт страхування” насамперед визначено особливості цивільно-правової відповідальності, за наявності яких вона може виступати в ролі об’єкта страхування. Цивільна відповідальність має відновлювальний (компенсаційний) характер. Її заходи в першу чергу спрямовані на відшкодування збитків потерпілих осіб, а каральна функція реалізується через покладення на правопорушника санкцій, які пов’язані з додатковими обтяженнями (негативними наслідками). Бажання уникнути майнових втрат або суттєво зменшити їх розмір стимулює осіб, діяльність яких пов’язана з підвищеною можливістю заподіяння майнової шкоди, звертатися до страхових компаній. Потреба в страховому захисті може бути зумовлена як суб’єктивними, так і об’єктивними обставинами. До перших відносять низький професійний рівень чи бездіяльність страхувальника (лікаря, адвоката, нотаріуса та ін.), а до других – підвищену небезпеку промислових підприємств, транспортних засобів тощо. Через укладення договору страхування цивільної відповідальності обов’язок з відшкодування збитків умовно перекладається на страховика, який в разі настання страхового випадку (спричинення страхувальником шкоди третім особам) займається врегулюванням майнових спорів із потерпілими особами і відшкодовує їм збитки в межах страхового ліміту. Більш того, наявність полісу зі страхування відповідальності в багатьох випадках скорочує чисельність судових справ про відшкодування майнової шкоди, оскільки страховик, страхувальник та потерпілі особи самостійно, без втручання судових чи інших державних органів, можуть домовитись про розмір страхового відшкодування.

У розділі автор доводить, що в результаті укладення договору страхування цивільна відповідальність не перестає бути санкцією за допущену вину і не втрачає свого дисциплінуючого і моралізуючого характеру стосовно винного (страхувальника). По-перше, особа, яка застрахувала свою відповідальність вже несе матеріальні витрати у вигляді внесення регулярних страхових платежів. По-друге, страховик виконує свої зобов’язання з виплати страхового відшкодування лише в межах ліміту відповідальності, визначеного договором страхування. Тому, якщо збитки третіх осіб перевищують розмір ліміту, різницю повинен відшкодувати безпосередньо заподіювач шкоди (тобто сам страхувальник). Обов’язок страхувальника погасити різницю ми не вважаємо субсидіарною відповідальністю. Укладення договору страхування цивільної відповідальності не звільняє страхувальника від відповідальності, оскільки страховик відшкодовує шкоду, завдану третім особам не як співвідповідач за деліктним зобов’язанням, а як сторона договору страхування, яка виконує свій договірний обов’язок з виплати страхового відшкодування. Страховик не несе відповідальності за дії страхувальника.

Розділ другий “Загальна характеристика договору страхування відповідальності” присвячений з’ясуванню сутності, змісту та призначення договору страхування відповідальності. Розділ складається із чотирьох підрозділів. В ході написання підрозділу 2.1. “Поняття договору страхування відповідальності” автор прийшов до висновку, що під договором страхування цивільної відповідальності слід розуміти угоду між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам в межах ліміту відповідальності збитки, ненавмисно завдані страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Договір страхування відповідальності є самостійним видом страхування, оскільки має власний об’єкт, предмет, особливий суб’єктний склад, специфічний порядок визначення страхової суми (ліміту відповідальності страховика) та строку дії договору. Згідно із ст.4 Закону України “Про страхування” об’єктом страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству. Відповідно, об’єктом страхування цивільної відповідальності є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з ризиком настання його цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна здоров’ю чи майну фізичної особи або майну юридичної особи. В якості предмету договору страхування відповідальності виступає особливого виду послуга, яку страховик надає страхувальнику і яка полягає в прийнятті на страхування ризику в межах страхової суми. Послуга в страхуванні характеризується як з кількісної, так і з якісної сторони, при цьому кількісна сторона – це страхова сума, а якісна характеристика предмету договору страхування – страховий ризик. Виплати проводяться в межах ліміту відповідальності страховика під яким автор розуміє граничний розмір страхового відшкодування, який встановлюється сторонами в договорі страхування, виходячи з обсягу можливої цивільної відповідальності страхувальника, фінансових можливостей як страхувальника, так і страховика, а також вказівок нормативно-правових актів.

Договором страхування відповідальності повинні бути чітко окреслені початок та кінець його дії. Враховуючи можливість значного часового розриву між датою заподіяння шкоди третім особам і датою пред’явлення страхувальнику претензій про відшкодування шкоди, страхова практика виробила кілька принципів встановлення часових меж дії договору страхування. Вибір одного з них залежить від діяльності страхувальника та виду страхування відповідальності. Якщо страхування відповідальності здійснюється на основі “прояву”, то страховик несе “відповідаль-ність” за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, яких припустився страху-вальник до вступу договору в силу). За шкоду, що виявилася після закінчення дії договору, страховик відповідальності не несе. Останнім часом стали поширеними договори на підставі “заявлених по-зовів”. Відповідно, такі договори покривають позови, які вперше висуваються страхувальникові під час чинності договору. Щоб уникнути позовів “з довгим хвостом”, коли шкода виявилася через тривалий час, страхо-вики вводять ретроактивну дату. Усі втрати, що мали місце до цієї дати, покриттю не підлягають.

У підрозділі 2.2. “Сторони договору страхування відповідальності. Їхні права та обов’язки” доводиться, що в ролі страховика за договором страхування відповідальності може виступати лише та фінансова установа, яка відповідає наступним вимогам: 1) має статус юридичної особи (у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з додатковою відповідальністю); 2) мета і предмет діяльності – страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; 3) є в наявності ліцензія на здійснення страхування відповідальності на території України; 4) розмір статутного фонду становить не менше 1 млн. євро. Зазначимо, що, на відміну від майнового та особистого страхування, окремі види яких вимагають отримання спеціальної ліцензії, на всі види страхування відповідальності видається одна загальна ліцензія. Виключення становлять страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки та страхування відповідальності перевізника перед митними органами щодо доставлення підакцизних товарів, які переміщуються транзитом через територію України до митниці призначення, на здійснення яких страховій компанії необхідно отримати окремі ліцензії.

Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа, діяльність яких пов’язана з підвищеним ризиком заподіяння майнової шкоди третім особам. Згідно з Законом України “Про страхування” (ст.4) страхувальник має право застрахувати майновий інтерес, пов’язаний з відшкодуванням шкоди, заподіяної лише ним особисто. Тобто застрахувати цивільну відповідальність іншої особи страхувальник не має права. На думку дисертанта, страхувальникові все ж таки слід надати таке право, оскільки у будь-якому випадку ні страхувальник, ні застрахована особа не мають права на страхове відшкодування. Договір страхування цивільної відповідальності укладається на користь третіх осіб. Таким чином, страховий інтерес страхувальника буде полягати у тому, щоб застрахована особа зберегла свій майновий стан в разі притягнення її до цивільної відповідальності за шкоду, завдану при настанні страхового випадку.

У підрозділі 2.3. “Правовий статус інших учасників договору страхування відповідальності” стверджується, що окрім страховика і страхувальника, учасником договору страхування відповідальності є потерпіла особа, яку відповідно до законодавства прийнято називати вигодонабувачем. Дисертант вказує, що на відміну від договорів майнового та особистого страхування, в яких вигодонабувач (тобто особа, яка має право на отримання страхової суми) чітко визначається і може бути змінений протягом дії страхування, в договорі страхування відповідальності вигодонабувача наперед назвати неможливо, оскільки невідомо кому страхувальник завдасть шкоди своїми діями. З огляду на це визначено, що при страхуванні відповідальності вигодонабувачі згідно закону – це особи, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку і мають право на виплату страхового відшкодування. В окремих випадках сама природа цивільно-правового договору визначає, кого можна призначити вигодонабувачем. Так, наприклад, при страхуванні договірної відповідальності в розглядуваній ролі може виступати лише той, перед ким за умовами цивільного договору страхувальник повинен нести відповідальність.

У підрозділі 2.4. “Порядок укладення, зміни та припинення договору страхування відповідальності” автором здійснений аналіз норм чинного законодавства України, які регламентують вищезазначені процедури, та розкрито зміст останніх. Спеціальну увагу приділено вивченню сутності та призначення страхового поліса (свідоцтва). Страховий поліс – це документ, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором, або підтверджує умови обов’язкового страхування згідно з чинним законодавством та містить зобов’язання страховика виплатити страхувальнику у разі настання страхового випадку визначену умовами договору страхування суму коштів (страхове відшкодування). Правове значення страхового полісу полягає в тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами українського законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору. Більше того, проаналізувавши зміст статті 18 Закону України “Про страхування”, автор прийшов до висновку, що законодавець певною мірою ототожнює поняття договору страхування і страхового полісу. По-перше, окремого законодавчого визначення страхового полісу (свідоцтва) не має. А по-друге, якщо страховий поліс є формою договору страхування, то він і є тим самим договором страхування.

Третій розділ “Правове регулювання окремих видів договору страхування відповідальності” займає в дисертації ключове місце і складається з шести підрозділів. Підрозділ 3.1. “Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” присвячений детальному аналізу змісту правовідношення, яке виникає в результаті укладення такого виду договору страхування відповідальності. Зауважуючи, що страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є найбільш розповсюдженим в Україні порівняно з іншими видами страхування відповідальності, а також в достатній мірі нормативно врегульованим, автор звертає увагу на неточності та помилки, які містяться у відповідних нормативних актах. Зокрема, положення Кабінету Міністрів України “Про порядок та умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в якості об’єкта страхування розглядає безпосередньо цивільну відповідальність, в той час як Законом України “Про страхування” визначено, що об’єктом страхування можуть бути лише майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству. Недосконалими є також норми Положення, які стосуються порядку визначення страхового ризику та розміру страхового внеску.

В розділі пропонується нове визначення поняття дорожньо-транспортної пригоди, яка, по суті, є страховим випадком: дорожньо-транспортною пригодою вважається пригода, яка сталася на дорозі (вулично-дорожній мережі) за участю хоча б одного механічного транспортного засобу, що рухався, і призвела до загибелі або поранення людей чи пошкодження одного або кількох транспортних засобів, вантажу, доріг, дорожніх та інших споруд або майна.

Значна увага була приділена правам та обов’язкам сторін договору. Особливе місце у правовідносинах зі страхування відповідальності власників транспортних засобів посідає Моторне (транспортне) страхове бюро, яке покликане укладати міжнародні угоди щодо взаємного визнання договорів страхування відповідальності, а також виплачувати страхове відшкодування потерпілим особам у визначених випадках.

Підрозділ 3.2. “Страхування відповідальності перевізника” умовно поділений на чотири частини. Перша розкриває загальні риси договору страхування відповідальності перевізника. В кожній наступній частині містяться результати дослідження підвидів цього виду договору страхування відповідальності, а саме: 1) страхування відповідальності авіаперевізника та експлуатанта повітряного судна; 2) страхування відповідальності морського перевізника та судновласника; 3) страхування відповідальності автоперевізника.

В дисертації автор порівнював страхування відповідальності перевізника з обов’язковим особистим страхування від нещасних випадків на транспорті, враховуючи їх позитивні та негативні риси. Скасування останнього та запровадження в Україні обов’язкового страхування відповідальності перевізника, на думку дисертанта, дозволило б зняти тягар із пасажирів, які змогли б самі визначати, чи потрібне їм взагалі особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, бо якщо так, то і обирати самостійно страхову компанія для захисту власного майнового інтересу.

У підрозділі 3.3. “Страхування відповідальності при наданні професійних послуг” показано, що за договором страхування відповідальності можуть бути застраховані майнові інтереси широкого кола осіб-професіоналів: юристів, лікарів, аудиторів, брокерів, експертів, інженерів, архітекторів та ін. При цьому страхові ризики автор поділив на дві групи. По-перше, ті, що пов’язані з можливістю заподіяння шкоди здоров’ю третіх осіб: такі ризики виникають в роботі лікарів, фармацевтів тощо. По-друге, можуть страхуватися ризики в професійній діяльності архітекторів, юристів, журналістів тощо, пов’язані з ймовірними майновими збитками від неякісного виконання обов’язків. Виходячи з цього, детально були досліджені страхування професійної відповідальності нотаріусів, яке згідно з Законом України “Про нотаріат” називається службовим страхуванням, та страхування професійної відповідальності лікарів, які мають приватну медичну практику.

Одним із найважливіших пунктів договору страхування професійної відповідальності є перелік страховик випадків, в разі настання яких у страховика виникає обов’язок виплатити страхове відшкодування. Під страховим випадком слід розуміти виникнення обов’язку професіонала відшкодувати шкоду, заподіяну при вчиненні ним професійних дій, які суперечать чинному законодавству, якщо такий обов’язок визначений рішенням суду, що вступило в силу. Відповідно до цього, вчинення професіоналом дій, які суперечать законодавству, само по собі ще не є підставою для відшкодування заподіяних унаслідок цього збитків. Якщо б страховою подією визнавалася сама помилка чи недогляд професіонала, то страхування вже допущеного порушення прямо підпадало б під дію статті 29 Закону України “Про страхування”, відповідно до якої договір страхування був би визнаний недійсним. Саме тому, враховуючи складність визначення страхового випадку, в договорі страхування професійної відповідальності слід вказувати, що страховик задовольняє всі позови, які були подані лише в період дії договору. При цьому не має значення, коли страхувальник припустився необережності, що зумовила подання позову – під час дії договору чи раніше.

Підрозділ 3.4. “Страхування відповідальності товаровиробників (продавців, виконавців) за шкоду, завдану третім особам, внаслідок використання неякісних товарів (робіт, послуг)” розкриває складність та необхідність цього виду страхування, оскільки він спрямований на захист інтересів споживачів, виробників (продавців) і навіть держави. Внаслідок всебічного аналізу питання дисертант прийшов до висновку, що страхування відповідальності за якість продукції є одним з найефективніших способів захисту інтересів виробників та продавців від майнових претензій споживачів. За договором страхування страховик відшкодовує шкоду, завдану здоров’ю чи майну споживача, судові витрати, пов’язані з врегулюванням спору. У визначених випадках відшкодуванню підлягає і моральна шкода. Не компенсується лише шкода, завдана самому товару (продукції). В розділі також вказується, що за бажанням страхувальника страховик може додатково розширити страхове покриття за можливий непрямий збиток. Воно надається у формі відповідальності за фінансовий збиток або відповідальності за витрати на повернення продукції.

У підрозділі 3.5. “Страхування відповідальності підприємств-володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки” дисертант досліджує особливості здійснення екологічного страхування та страхування цивільної відповідальності підприємств атомної промисловості. Аналіз починається з понять “джерело підвищеної небезпеки” та “об’єкт підвищеної небезпеки”. Останнє отримало законодавче закріплення у 2001 році, коли був прийнятий Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”. Наслідком цього стало введення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки. Цей вид страхування відповідальності є різновидом екологічного страхування володільців джерел підвищеної небезпеки. Під екологічним страхуванням розуміється страхування “екологічної відповідальності” підприємств – джерел підвищеної екологічної небезпеки за заподіяння шкоди третім особам (фізичним, юридичним, органам влади) у зв’язку з аварійним і раптовим забрудненням навколишнього середовища. Метою екологічного страхування є компенсація збитків, заподіяних навколишньому середовищу, а також економічне стимулювання попередження аварій, в результаті яких виникають такі збитки.

Необхідність запровадження на Україні страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, була продиктована двома причинами. Перша з них – це аварія, яка сталася на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а наступна – це приєднання України в 1997 році до Віденської конвенції про цивільну відповідальність про ядерну шкоду. Норми останньої вимагають не лише суворого контролю за радіаційною безпекою в країні, але й обов’язкову наявність фінансового забезпечення відповідальності оператора ядерної установки (зокрема договору страхування відповідальності).

В підрозділі 3.6. “Страхування відповідальності при здійсненні космічної діяльності” автор перш за все розкриває фактори, які сприяли та перешкоджали розвиткові космічного страхування в Україні. Виходячи з того, що законодавче врегулювання питань, пов’язаних зі страхуванням цивільної відповідальності в сфері здійснення космічної діяльності, по суті, лише розпочалося, а вітчизняні страховики не мають достатніх страхових фондів для здійснення цього виду страхування, автор пропонує шляхи виходу з проблемної ситуації. По-перше, можливим є створення пулів зі страхування космічних ризиків. По-друге, можна застосовувати механізм перестрахування як на національному, так і на міжнародному страхових ринках. Перестрахування дозволяє сформувати досить значні ресурси для гарантії покриття можливої шкоди при здійсненні космічної діяльності. Оскільки йдеться про космічні ризики, які передбачають покриття настільки великих сум, що вони не можуть бути включені до облігаторного договору, не порушивши при цьому його рівноваги, то для вирішення цієї проблеми досить часто використовують факультативне перестрахування.

Висновки. У висновках підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи:

- договір страхування відповідальності – це угода між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам в межах ліміту відповідальності збитки, ненавмисно завдані страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору;

- істотними умовами договору страхування відповідальності є: об’єкт, предмет, страховий ризик (страхові випадки), ліміт відповідальності страховика (страхова сума), розмір страхового внеску та строк дії договору. Кожна з цих умов, окрім загальних рис, має власні, які визначають специфіку договору страхування відповідальності;

- на відміну від майнового страхування, при здійсненні якого страхова сума в основному визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною, при страхуванні відповідальності сторони встановлюють граничну суму відшкодування – ліміт відповідальності страховика. В межах ліміту відшкодовуються лише ті збитки, які відповідають наступним вимогам: 1) повинні бути заподіяні третім особам, а не самому страхувальнику; 2) причиною збитків повинні бути ненавмисні дії страхувальника; 3) відповідальність страхувальника за шкоду, завдану третім особам, повинна бути визначена законодавством;

- обов’язок страхувальника компенсувати різницю між сумою збитків третіх осіб та страховим лімітом (в разі недостатності останнього) не є субсидіарною відповідальністю, оскільки після укладення договору страхування відповідальності страхувальник продовжує нести цивільну відповідальність за свої протиправні дії. На страховика цивільна відповідальність не перекладається, він лише виконує свої обов’язки за договором страхування, тобто виплачує страхове відшкодування;

- окрім сторін, учасником договору страхування відповідальності є третя особа, якій у разі настання страхового випадку виплачується страхове відшкодування (вигодонабувач). Наперед визначити цю особу неможливо. Якщо в договорі вказаний інший вигодонабувач або він взагалі там не вказаний, це не береться до уваги при виплаті страхового відшкодування. При страхуванні договірної відповідальності вигодонабувачем завжди виступає контрагент за певною цивільно-правовою угодою;

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1. Никифорак В.М. Поняття договору страхування відповідальності // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 48: Правознавство. – Чернівці: ЧДУ. – 1999. – С.68-71.

2. Никифорак В.М. Поняття цивільно-правової відповідальності як об’єкта страхування // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 100: Правознавство. – Чернівці: Рута. – 2000. – С.41-44.

3. Никифорак В.М. Страхування відповідальності перевізника // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 125: Правознавство. – Чернівці: Рута. – 2001. – С.46-49.

4. Никифорак В.М. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 13. – К.: Ін-т держави і права НАН України. – 2001. – С.277-285.

5. Никифорак В.М. Страхування професійної відповідальності в Україні // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України”. --– К.: Ін-т держави і права НАН України. – 2001. – С.68-70.

6. Никифорак В.М. Правове становище учасників договору страхування цивільної відповідальності // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 3. – Чернівці: Рута. – 2002. – С.131-133.

Никифорак В.М. Договір страхування відповідальності. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2002.

Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні комплексним дослідженням договору страхування цивільної відповідальності, в якій на підставі чинного законодавства та страхової практики аналізуються особливості цивільно-правової відповідальності як об’єкта страхування, виявляються правові зв’язки між страховим випадком та складом цивільного правопорушення; з’ясовуються поняття, юридична природа, об’єкт, предмет договору страхування відповідальності, досліджується правовий статус страховика, страхувальника і вигодонабувача (потерпілої особи), уточнюється поняття страхової суми (ліміту відповідальності страховика) за договором страхування відповідальності; пропонується класифікація видів договору страхування відповідальності та розкриваються особливості проведення кожного з них з врахуванням зарубіжної практики та міжнародних актів. Значна увага в дисертації приділяється розробці пропозицій щодо вдосконалення законодавства про страхування.

Ключові слова: цивільно-правова відповідальність, страхування цивільно-правової відповідальності, договір страхування цивільно-правової відповідальності, страховик, страхувальник, вигодонабувач, ліміт відповідальності.

Никифорак В.М. Договор страхования ответственности. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. Институт государства и права имени В.М. Корецкого. Киев, 2002.

Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, первым комплексным исследованием договора страхования гражданской ответственности. На основании действующего законодательства анализируются особенности гражданско-правовой ответственности как объекта страхования. Доказывается, что в результате заключения договора страхования гражданская ответственность не перестает быть санкцией за допущенную вину и не теряет своего дисциплинирующего и морализирующего характера относительно виновного (страхователя). На страховщика ответственность не перекладывается. Он лишь выполняет свою обязанность по выплате страхового возмещения в случае наступления страхового события.

На основании теоретико-правового анализа специфических черт договора страхования ответственности сформулировано его понятие. Договор страхования ответственности рассматривается как сделка между страхователем и страховщиком, за которой страховщик берет на себе обязательство в случае наступления страхового события возместить третьим лицам в пределах лимита ответственности убытки, неумышленно причиненные страхователем, а страхователь обязуется оплачивать в определенные сроки страховые платежи и исполнять иные условия договора. Существенными условиями договора есть объект, предмет, страховой риск (страховые случаи), лимит ответственности страховщика (страховая сумма), размер страхового платежа и срок действия договора. Автор предлагает разграничить понятие объекта и предмета страхования, поскольку законодательство этого не делает. Если объектом страхования ответственности есть имущественные интересы, связанные с риском наступления гражданско-правовой (имущественной) ответственности за неумышленно причиненные третьим лицам убытки, то в качестве предмета рассматривается особенного рода услуга, которую страховщик оказывает страхователю и которая состоит в принятии на страхование риска в пределах страховой суммы. Услуга в страховании характеризуется как с количественной, так і с качественной стороны, при этом количественная сторона – это страховая сума, а качественная характеристика предмета договора страхования – страховой риск.

Исходя из общей теории права и учения об обязательстве, диссертант дает детальную характеристику участникам договора страхования ответственности, особое внимание, при этом, уделяя выяснению возможного участия (как активного, так и пассивного) в страховом обязательстве третьих лиц (потерпевших, выгодоприобретателей) и страховых посредников (агентов и брокеров).

В диссертации дана классификация видов договора страхования ответственности, которые наиболее распространены на территории Украины, а именно: 1) страхование гражданской ответственности собственников транспортных средств; 2) страхование ответственности перевозчика (авиаперевозчика і эксплуатанта воздушного судна, морского перевозчика та автоперевозчика); 3) страхование ответственности при оказании профессиональных услуг; 4) страхование ответственности товаропроизводителей (продавцов, исполнителей) за ущерб, нанесенный третьим лицам, вследствие использования некачественных товаров (работ, услуг); 5) страхование ответственности предприятий-владельцев источников повышенной экологической опасности; 6) страхование ответственности при осуществлении космической деятельности. Кроме всего диссертантом были разработаны предложения, направленные на совершенствование законодательства в области регулирования отношений по страхованию гражданской ответственности.

Ключевые слова: гражданско-правовая ответственность, страхование гражданско-правовой ответственности, договор страхование гражданско-правовой ответственности, страховщик, страхователь, выгодоприобретатель, лимит ответственности.

Nikiforak V.M. The Liability Insurance Contract. – Manuscript.

The dissertation for conferring the scientific degree of Candidate of judicial sciences on the speciality 12.00.03 – Civil Law and Civil Process; Family Law; International Private Law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences. - Kyiv, 2002.

The dissertation is the independent completed scientific work, first in Ukraine complex research of the agreement of the liability insurance contract. On the basis of the current legislation the features of civil responsibility as object of insurance are analyzed. The legal bonds between the insured accident and composition of tort come to light. On the basis of the legal-theoretic analysis of particular features of the liability insurance contract, its concept is formulated. The essential conditions of contract are object, subject, insured accidents, liability limit of the insurer, size of insurance payment and term of the contract. Also the author gives the detailed characteristic to the parties of the liability insurance contract. The