КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Осітнянко Андрій Петрович

УДК 711.454

ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ МІСТА

05.23.20. – Містобудування та територіальне планування

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора технічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор архітектури, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, Лауреат державної премії України, заслужений архітектор України Дьомін Микола Мефодійович, Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри міського будівництва.

Офіційні опоненти:

доктор технічних наук, професор, заслужений економіст України Клюшниченко Євген Єлисейович, Науково-дослідний і проектний інститут містобудування, директор;

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Розенфельд Олександр Ілліч, Міжнародний Соломонов університет, ректор;

доктор архітектури, професор Макухін Віталій Федорович, Національна академія образотворчих мистецтв і архітектури, професор кафедри історії, теорії архітектури та синтезу мистецтв.

Провідна установа: Національний університет „Львівська політехніка”, кафедра містобудування, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться 24 жовтня 2002 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.056.09 при Київському національному університеті будівництва і архітектури, за адресою: 03037, м. Київ-37, Повітрофлотський пр., 31, ауд.466.

З дисертацією можна ознайомитись в науково-технічній бібліотеці Київського національного університету будівництва і архітектури, за адресою: 03037, м. Київ-37, Повітрофлотський пр., 31.

Автореферат розісланий 20 вересня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _______________________ Ісаєв О. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Проблеми містобудування України в епоху становлення ринкових відносин визначаються соціально-економічними, політико-правовими, функціонально-територіальними, екологічними факторами і умовами інвестиційного процесу, суттєвими змінами в структурі суб'єктів містобудівної діяльності і їх взаємозв'язків, а звідси — зміни акцентів і концепції містобудівного управління, що направлені на обґрунтованість містобудівних рішень, підвищення якості містобудівної дисципліни. Зокрема, складаються нові умови землекористування та розвитку міської території. Змінюються цілі, мотивації, інтереси до питань містобудівного розвитку цілих шарів суспільства. Відповідно, змінюються й перерозподіляються ролі, задачі й функції кожного з учасників процесу містобудівного розвитку. Закономірно посилення значення соціально-економічних, екологічних прогнозів розвитку міст. У цій ситуації виняткове значення здобуває містобудівне планування як основний етапу процесу управління територіальним розвитком міста, істотно підвищується дієвість і ступінь реалізації містобудівних рішень, зростає значення комплексу проектно-планувальних робіт — схем і проектів районного планування, генеральних планів, проектів детального планування, як основних документів, що повинні визначати і вирішувати органічно й у найбільшій мірі проблеми галузевого і територіального планування — комплексне розміщення населення, виробництва, елементів соціальної й інженерної інфраструктури. Закономірний також ріст вимог до якості їхньої розробки й обґрунтованості прийнятих рішень, особливо щодо джерел і ефективності використання обмежених ресурсів розвитку міст.

У сучасній вітчизняній і закордонній містобудівній теорії і практиці накопичений великий досвід проектування містобудівних об'єктів різного виду і масштабу. Разом з тим цей же досвід свідчить про те, що прийняті рішення часто залишаються нездійсненими. Розвиток об'єктів істотно відхиляється від намічених програм, темпи їх не відповідають передбаченим програмам, соціально-економічна і функціонально-планувальна структури міст розвиваються в непередбачених напрямках. Серед причин, що мали негативний вплив на реалізацію містобудівних рішень, слід зазначити:—

недостатній облік об'єктивних демографічних, економічних, екологічних і соціальних процесів, тенденцій науково-технічного прогресу;—

слабка взаємодія містобудівних програм і планів економічного і соціального розвитку;—

недостатній облік реальної динаміки і структури капіталовкладень у розвиток народногосподарського комплексу, у житлово-комунальне будівництво, розвиток сфери суспільного обслуговування.

Аналіз реалізації генеральних планів найкрупніших міст, схем і проектів районного планування свідчить про принципові недоліки методологічного порядку, що мали місце при їхній розробці. До їхнього числа варто віднести, насамперед:—

протиріччя між динамічністю об'єкта проектування і статичних форм його представлення в проектах, у виді жорстко детермінованих у часі станів, нездатність існуючих методів проектування і прийняття рішень гнучко й оперативно реагувати на зміну зовнішніх і внутрішніх умов і факторів розвитку;—

відсутність надійного інформаційного забезпечення і методів управління процесами реалізації проектних рішень.

В умовах багатоукладної економіки парадигма керування розвитком території повинна спиратися на концепцію розвитку міста, що, у свою чергу, повинна враховувати реакцію міста на зміну технологій, зовнішніх і внутрішніх економічних чинників, форм власності в місті. Вона повинна спиратися на множинність джерел інвестицій у порівнянні з єдиним джерелом при плановому господарстві і допомагати здійснювати перехід від будівництва міста до регулювання дій незалежних інвесторів.

Цілі розвитку міста повинні ґрунтуватися на іманентних законах розвитку містобудівних систем. У цьому змісті, міська влада повинна лише забезпечити баланс довгострокових цілей стійкого розвитку і короткострокових інтересів приватних суб'єктів, що хазяюють (підприємств і домогосподарств).

Багатоукладність нового будівництва, складність його структури, можливість багатоцільового використання території, вплив кон'юнктури вимагають прийняття оперативних рішень у ході реалізації проектів. Саме на це повинно бути орієнтовані сучасні методи містобудівного планування, що об'єктивно стають найважливішою складовою єдиного процесу прийняття рішень по управлінню комплексним розвитком населених місць і регіонів.

Нові вимоги і можливості їхньої реалізації приводять до того, що традиційні методи дослідження визнаються усе більш неефективними. Все частіше фахівці приходять до усвідомлення необхідності перегляду сталих концепцій, фундаментальних понять і ідей. Відбувається зміна не тільки характеру, але і самого стилю мислення в містобудуванні. Для керування розвитком території потрібно впливати на зміни потоків знову створюваної вартості, а не на її розподіл, вміти оцінювати, які місця в місті вигідні для виробництва конкретних елементів внутрішнього валового продукту міста і, де вигідніше селити людей. Де і які складові внутрішнього валового продукту міста відтворюється, які транспортні, екологічні втрати – усе це компоненти критерію оцінки якості конкретного плану. Потрібно орієнтуватися на першочерговий розвиток тих видів діяльності, де можна чекати найбільшого приросту валового внутрішнього продукту міста на 1 гривню витрат. Але важливий і фактор часу. Для різних тимчасових рубежів цілепокладання буде різна відповідь.

Розвиток методів аналізу містобудівних систем, оптимізації управлінських рішень дозволяє більш обґрунтовано розробляти стратегії розвитку міст. Це неможливо без широкого використання досягнень фундаментальної науки, і, насамперед таких її галузей, як інформатика, кібернетика, загальна теорія систем і ін., без широкого використання засобів електронно-обчислювальної техніки. Разом з тим, сучасні методи і засоби проектування і управління функціонуванням і розвитком містобудівних об'єктів ще недостатньо ввійшли в сферу практичної діяльності. Використання засобів автоматизації й електронно-обчислювальної техніки в містобудуванні поки фактично обмежується рішенням часткових задач і спробами переходу до автоматизації окремих розділів і частин проектів у рамках САПР. Перехід до створення автоматизованих, об'єктно- і проблемно-орієнтованих комплексів прийняття рішень по розвитку містобудівних систем і управлінню процесами реалізації намічених програм, що вимагають принципово нових підходів, стримується недостатньою ще розробленістю теоретичних основ управління розвитком містобудівних систем, слабкою структуризацією і формалізацією об'єктів і процесів прийняття рішень, відсутністю достатніх організаційних і методичних зв'язків містобудівного проектування і соціально-економічного планування. Це, у свою чергу, визначає актуальність задач дослідження і формалізованого представлення предметної області й об'єкта, його внутрішньої структури, кількісних параметрів, зовнішніх границь і зв'язків, а також пошуків ефективних методів аналізу і прийняття рішень.

Принципова можливість постановки і рішення проблем, зв'язаних з переходом містобудівної теорії і практики управління розвитком населених місць на якісно новий рівень, визначається цілеспрямованою діяльністю ведучих науково-дослідних і проектних інститутів країни, праць Л.Н.Авдотьїна, Н.В.Баранова, В.Н.Белоусова, Ю.П.Бочарова, М.Г.Бархіна, А.Е.Гутнова, В.Г.Давидовича, С.I.Дорогунцова, Ю.П.Лебединського, М.М.Дьоміна, Г.А.Заблоцького, А.В.Іконнікова, Є.Є.Клюшниченка, Я.В.Косицького, Г.І.Лаврика, І.Г.Лежави, В.М.Макухіна, А.І.Наумова, Т.Ф.Панченко, І.М.Прибиткової, О.І.Розенфельда, І.М.Смоляра, М.Ф.Тимчука, Н.Н.Улласа, Г.Й.Фільварова, І.О.Фоміна, О.Я.Хорхота, З.Н.Яргіної і ін., рівнем містобудівної науки і практики.

Важливе методологічне значення для рішень поставленої в дисертації наукової проблеми мають роботи: в галузі функціонально-планувальних аспектів розселення — И. А.Іодо, В. Н. Лахтіна, Л. Б. Когана, Т. А. Малояна, Є. М. Маркова, Н.І. Наймарка, М. М. Осєтріна, Н. А. Солофненка, О. С. Пчелінцева, Д. Г. Ходжаєва, Б. С. Хорева, О. И. Хауке, К. К. Шешельгіса, Ю. В. Шпіта, Ю. П. Шуленіна й ін.; районного планування — Д.І. Богорада, В. В. Владимирова, Є.Є. Лейзеровича, В.І. Нудельмана, Є. Н. Перцика й ін.; економіко-географічних аспектів — Е. Б. Алаєва, Г. М. Лаппо, Ф. М. Листенгурта, А. О. Кибальчича, С. А. Ковальова, В. Н. Косенка, В. В. Покшишевського, Ю. Г. Саушкіна й ін.; в галузі системного аналізу і моделювання — І. В. Блауберга, Д. М. Гвішіані, В. М. Глушкова, В. Л. Глазичева. Э. П. Григор'єва, С. А.Істоміна, А. В. Кочеткова, О. Я. Олійника, Ю. С. Попкова, А. М. Рудницького, В. Н. Садовського, С. К. Саркісова, Б. В. Солухи, Б. Л. Шмульяна, Д. Н. Яблонського, Л. А. Яковлєва й ін. важливе значення для дослідження соціально-просторових аспектів формування містобудівних систем мають праці А. В. Баранова, А. И. Гришина, В. Р. Крогіуса, О. В. Леонтьєва, Д. Н. Лухманова, Л. Н. Кваші, В. И. Музичкіна, Г. Н. Рогожина, Б. В. Сазонова, О. В. Смирнової, В. Я. Хромова, О. Н. Яницького.

Істотний інтерес для досліджуваної проблеми представляють роботи закордонних дослідників: П. Аберкромбі, М. Бранча, Ж. Боже-Гарньє, Д. Данціга, М. Деведжієва, К. Доксіадіса, У.Ізарда, В. Кристадлера, А. Леша, В. Леонтьєва, К. Лінча, Б. Малиша, П. Мерлена, Р. Мерфі, С. Л. Оптнера, Т. Сааті, Дж. Форрестера, К. Танге, Ж. Шабо, П. Хаггета й ін.

Наведений перелік охоплює лише найбільш значні роботи, що стосуються розглянутої проблеми. Проведений аналіз проектної практики, наукових розробок свідчить про недостатню ще вивченість розглянутих питань, необхідність виконання спеціального дослідження, спрямованого на методологічне забезпечення процесів аналізу, оцінки, прогнозування й оперативного управління процесами функціонування і розвитку містобудівних систем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям досліджень безпосередньо пов'язаний з реалізацією Указу Президента України „Про пріоритетні завдання у сфері містобудування” (13 травня 1997 року № 422/97) та принципів сталого розвитку населених пунктів України (Стаття 19 Закону України „Про основи містобудування”, № 2257-III), а також з тематикою наукових досліджень, які виконувались в інституті НДІТІАМ („Науково-методичне обґрунтування та забезпечення розробки Генерального плану та Проекту планування приміської і зеленої зон м. Києва”, інв. № /1, договір 50/98—99), інститутах НДПІмістобудування, КИЇВПРОЕКТ, ДІПРОМІСТО, Київському національному університеті будівництва і архітектури.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка ефективних методів управління процесами територіального розвитку міста на засадах оптимізації економічної, соціальної, просторової, природно-техногенної структур містобудівних систем.

На досягнення цієї мети направлене рішення наступних задач:

ѕ Визначення та формалізоване представлення міста як містобудівної системи та факторів, що визначають структуру містобудівної системи, ранжування цих факторів за мірою впливу на функціонування системи і розподіл їх за мірою управління розвитком міста.

ѕ Формулювання теоретичних засад управління містами в перехідній економіці, вибір методів і моделей соціально-економічного, функціонально-просторового аналізу містобудівної системи, розробка інтегрованої математичної моделі визначення ефективності різних видів землекористування, математичної моделі і методів аналізу природно-техногенної підсистеми містобудівної системи.

ѕ Розробка методів управління територіальним розвитком міста з застосуванням ефективних алгоритмів та методів оптимізації землекористування в місті.

ѕ Експериментальна перевірка запропонованих принципів і методів управління територіальним розвитком найкрупнішого міста на прикладі Києва.

Об'єкт дослідження — найкрупніші міста, їх соціально-демографічні, економічні, територіальні, екологічні ресурси.

Предметом дослідження є принципи і методи управління територіальним розвитком міста в залежності від сукупності соціально-економічних, функціонально-просторових, екологічних взаємозв'язків міських землекористувачів.

Методи дослідження. Робота базується на принципах і методах системного підходу, що забезпечує розгляд у єдності і взаємозв'язку проблем функціонального і планувального розвитку містобудівних систем, на базі комплексної постановки соціальних, економічних і містобудівних задач.

У роботі використані методи і моделі структурного і системного аналізу, теорії економічних циклів, теорії “економічної бази”, теорії міжгалузевого балансу за різновидом “витрати – випуск”, теорії просторових взаємодій, просторових, соціальних, демографічних і економічних потенціалів, кваліметрії, методи багатокритеріальної оптимізації управлінських дій.

В основу прогнозних розробок покладений метод програмно-цільового моделювання, орієнтований на досягнення головної мети — створення матеріально-просторового середовища, що забезпечує оптимальні умови життєдіяльності населення, розвитку виробництва. При цьому матеріальне середовище, сукупність ресурсів і взаємозв'язки видів діяльності розглядаються як єдиний об'єкт управління, що виступає як засіб поставленої мети.

Дослідження спирається на досвід теоретичних і практичних розробок в області містобудування і районного планування, виконаних ведучими науково-дослідними і проектними інститутами, на аналізі практики проектування, будівництва і функціонування містобудівних об'єктів.

Інформаційною базою дисертації є матеріали державної і відомчої статистичної звітності, матеріали натурних обстежень і спостережень, проектні і прогнозні розробки.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше місто розглядається як цілісна містобудівна система територіально-планувального та соціально-економічного типу – об'єкт, що розвивається і управляється з застосовуванням сучасних математичних методів, моделей, ГІС технологій.

Вперше визначена та упорядкована система факторів та умов міського розвитку з урахуванням реалій сучасної економічної ситуації, зрушень в соціально-демографічній структурі населення, стану інформаційного, методичного забезпечення містобудівної діяльності, а також рівня науково-методичного, правового та технічного забезпечення процесів управління, а також визначені критерії, початкові і граничні умови управління процесами здійснення містобудівних рішень як процесу розв'язання задач оптимізації.

Розроблений комплекс структурно-логічних, математичних моделей цілісних об'єктів містобудівного дослідження і управління, соціально-економічного, функціонально-просторового аналізу містобудівних систем, ефективності функціонування землекористувача в залежності від структури функціонально-просторових і соціально-економічних зв'язків його в місті, природно-техногенної підсистеми містобудівної системи, що є основою сучасної технології управління процесами розвитку міста з урахуванням короткострокових і довгострокових наслідків рішень, що приймаються.

Розроблені пропозиції щодо напрямків підвищення соціально-економічної ефективності міського землекористування та вдосконалення функціонального зонування міської території на прикладі Київської містобудівної системи.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені в дисертації принципи, концепції, моделі аналізу, прогнозування і управління розвитку населених місць дозволили поглибити сучасну методологію розробки стратегій управління розвитком міст, вдосконалити методи аналізу соціально-демографічних, функціонально-просторових, економічних, екологічних процесів, що є визначальними чинниками функціонування та перспективного розвитку містобудівних систем. Практична значимість дисертації визначається впровадженням її результатів у практику проектування, використанням їх у прикладних наукових працях і міждисциплінарних дослідженнях, застосовуванням при складанні навчальних курсів вузів, в обґрунтуванні методичного і технічного забезпечення процесу визначення економічної ефективності функціонального характеру землекористування. Результати дослідження одержали впровадження в таких комплексних науково-практичних роботах, як „Науково-методичне обґрунтування та забезпечення розробки Генерального плану та Проекту планування приміської і зеленої зон м. Києва” (інститут НДІІТАМ); Генеральний план м. Києва (інститут КИЇВПРОЕКТ); Комплексна містобудівна оцінка територій міст Гомеля, Алма-Ати, Караганди, Ромни, Бердянська, Дніпродзержинська, Кривого Рогу; Грошова оцінка земель міст Житомира, Вінниці, Ромни; Концепція територіального розвитку м. Караганди; Концепція приватизації земель м. Бердянськ; Генеральний план м. Жмеринка (інститут НДПІмістобудування), генпланів міст Донецьк, Чернігів, Маріуполь, Херсон, Рівне (інститут ДІПРОМІСТО).

Окремі положення роботи включені в навчальні курси по містобудуванню і районному плануванню на кафедрах архітектурного факультету і міського будівництва в Київському національному університеті будівництва і архітектури.

Особистий внесок здобувача. Основний зміст роботи опублікований в 21 роботах, 14 з них виконані зі співавторами. В роботі за №2 списку праць, що наведені в авторефераті, автором написані розділи 1 та 10, в роботах 4-6, 8, 10-17,19 участь автора полягає в постановці проблеми, формулюванні ідеї, розробці методики дослідження, моделей, відповідного комп'ютерного програмного забезпечення.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були представлені на наукових конференціях і семінарах. Зокрема: на міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми управління сучасним містом” – Київ, 1995 р.; науково-практичній конференції „Сучасні технології в містобудуванні та управлінні розвитком міст” – Київ, 1993 р.; науково-практичній конференції „Вопросы планировки и застройки городов” – Пенза, 1988, 1989, 1990; науково-практичній конференції „Социально-экономические проблемы транспортных систем городов” – Свердловськ, 1988; на 12 науково-практичних конференціях „Підвищення ефективності міського будівництва” – Київ, 1989—2001 рр.

Публікації. Наукові результати дисертації опубліковані в 45 друкованих працях загальним обсягом більше 79 др. арк., особисто автором 50 др. арк. В авторефераті наведено 21 робота (із них — 1 монографія, 1 довідник, 19 статей), інші праці –статті в тих же збірниках, тези доповідей на конференціях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, 5 розділів, що містять 20 глав, і висновку загальним обсягом 366 сторінок – 13,43 др.арк., з них - 99 графічних таблиць (моделі, структурні схеми, діаграми, таблиці, експериментальні і проектні розробки й ін.) – 27 сторінок (1,05 др.арк.), список використаної літератури з 156 найменувань – 13 сторінок (0,5 др.арк.) і додатки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

В вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета, задачі і методи дослідження, наведені основні наукові результати роботи, її практична значимість і впровадження в практику; наведена структура дисертації.

Розділ 1 “Містобудівні системи як об'єкти управління”. На основі дослідження всієї сукупності соціально-економічних процесів життєдіяльності населення і виробництва, їхньої просторової організації, екологічної стійкості території визначені цілісні об'єкти містобудівного регулювання, їхня внутрішня структура, зовнішні фактори й умови, що визначають поводження цих об'єктів у часі й у просторі. Виявлені і досліджені елементи, що утворюють систему.

Проблеми, що встали сьогодні перед українськими містами, багато в чому є слідством економічної реформи, міська економіка, як і національна, є перехідною. Багато в чому механізми еволюції наших міст уже починають нагадувати західні міста, проте інерція старої системи також дає про себе знати. Зараз перед містобудівниками виникає нагальна проблема переосмислення поняття “планування територіального розвитку міста”. Традиційно під терміном “планування” як складової частини управління розумілася перспективна просторова організація території, для якої визначалися потрібні матеріальні й фінансові ресурси та далі роботи й ресурси розписувалися в часі. В умовах директивної економіки цей підхід реалізувався, хоча не в повному обсязі і зі значно більшим розходом ресурсів. Із зміною соціально-економічних умов, а також відношень до власності змінюються об'єкт і суб'єкт управління. Виникає потреба в створенні механізму постійного аналізу, прогнозування й оцінки наслідків містобудівної діяльності. В кожний момент життя міста треба вирішувати задачі оптимального використання обмежених ресурсів для досягнення визначених у часі й функціях цілей. Відсутність такого механізму породжує цілу низку проблем. Головними з них є:

ѕ суб'єкт управління зацікавлений у зберіганні своєї структури, тому його в більшому ступені цікавить виконання своїх директив, а не стан об'єкта управління;

ѕ формування системи цілей суб`єкта управління (критеріїв прийняття управлінських рішень) не відповідає стану і тенденціям розвитку об'єкта управління;

ѕ збільшення витрат по контролю над об'єктом управління.

З точки зору генезису міста, як певної соціально-економічної цілісності, воно є насамперед ринковим поселенням, що виникло й розвивається в результаті суспільного, територіального поділу праці.

Таким чином, місто це:

ѕ осередок територіального поділу праці, що здійснюється через постійно існуючий ринок, концентрацію й диверсифікацію виробництва;

ѕ зосередження людей, що пов'язані між собою сферою виробництва, споживання, територіальним сусідством, побутовими й сімейними чинниками;

ѕ нагромадження матеріальних фондів і будівель, споруд, інженерних мереж, зелених насаджень, тощо;

ѕ територія, що має певний статус і характеризується специфічним середовищем (соціальним, виробничим, природним, архітектурним).

Місто — складна система, а такі системи мають неприємні властивості щодо управління — контрінтуітивність, інерційність, резистентність стосовно адміністративних нововведень. Еволюцію міста можна уявити як результат взаємодії структурних елементів містобудівної системи і зовнішніх впливів суб`єкту управління – міської влади.

Ефективні методи управління містобудівними процесами функціонування і розвитку населених місць із застосуванням засобів системного аналізу, кількісних методів і інформаційних технологій вимагає строгого опису предметної області й об'єкта містобудівної діяльності, виділення структурних елементів, принципів їхньої взаємодії, зовнішніх факторів, що визначають поводження об'єктів, систему показників у кількості, необхідній і достатній для їхнього адекватного відображення, аналізу і ранжування структурних елементів щодо управління містобудівною системою. Об'єктом містобудівного аналізу і управління є містобудівна система, що представляє собою соціально-демографічну, природно-техногенну підсистеми, підсистеми просторових і економічних взаємодій. Кожна з цих підсистем характеризується своїми іманентними властивостями, методами аналізу, прийомами управління. Для врахування особливостей структури суб`єкта управління, взаємозв'язків суб'єкта та об`єкта управління і циклічного характеру еволюції міста пропонується наступна модель містобудівної системи (рис. 1). Структурний аналіз, що складається з етапів (1) визначення факторів, що формують структуру містобудівної системи, (2) побудови структурних зв`язків факторів, що забезпечують функціонування містобудівної системи, (3) створення орієнтованого графу функціонування містобудівної системи з метою використання методів теорії графів, (4) розробки матриць суміжності й інцидентності, (5) статистичного обґрунтування кількості факторів, (6) ранжування факторів за кількістю зв`язків, (7) визначення факторів, що управляють розвитком містобудівної системи і, відповідно, факторів, що залежать від управляючих показав, що з чотирьох підсистем містобудівної системи найбільшу кількість управляючих зв`язків має економічна підсистема – 31, природно-техногенна – 19, просторова –1, а соціально-демографічна – залежна від інших підсистем. Якщо економічні і просторові фактори є повністю керуючими з боку суб'єкта управління, то природно-техногенні в більшій мірі виконують обмежуючі дії.

Рис. 1. Модель містобудівної системи

Розділ 2 “Методи аналізу й прогнозування економічного розвитку міста“. Обґрунтований вибір економічної теорії моделювання економічної підсистеми містобудівної системи, проведений аналіз тенденцій розвитку національної економіки і економіки найкрупніших міст, розроблені економічні моделі аналізу і прогнозування розвитку міст.

Визначення економічної підсистеми містобудівної системи як керуючої у процесі територіального розвитку міста потребує обґрунтування економічної теорії розвитку.

Існує консенсус щодо основних задач перехідного періоду. Це макроекономічна стабілізація, лібералізація цін, торгівлі й виробництва, реструктуризація (приведення структури виробництва у відповідність із реальними суспільними потребами), приватизація і інституціональна реформа, що покликана забезпечити оформлення прав власності, контрактів і відповідальність ринку.

Для формальної неокласичної теорії, заснованої на моделі загальної рівноваги, перехід від централізованої до ринкової системи — це перехід від одного рівноважного стану до іншого, котрий перевершує перший за критерієм Парето — оптимальності. Процес руху від однієї рівноваги до іншого сам по собі не є об'єктом аналізу, і кінцевий стан не залежить від того, яким шляхом він був досягнутий. Тому питання про порядок здійснення різних стадій реформи тут не можна поставити. Проблеми приватизації й інституціональної реформи також не виникають, оскільки передбачається відсутність трансакційних витрат, а в цьому випадку оптимальний розподіл прав власності виникне сам собою в результаті “торгу” сторін. Отже, із даної точки зору, досить забрати штучні перешкоди, що стримують економічну волю, і перехідний процес піде сам собою.

Прямими опонентами неокласиків виявляються тут економісти, що дотримують кейнсіанських поглядів. Відмовляючись від моделі загальної рівноваги, вони підкреслюють, що економічні процеси протікають у реальному часі і від їхнього ходу сильно залежить кінцевий результат. Крім того, в економіці ще реально існує невизначеність, асиметрично розподілена інформація, що спотворює структуру відносних цін. Тому рекомендується активне втручання держави у соціальну, фінансову сферу і тверде регулювання діяльності фінансових посередників. Таким чином, кейнсіанці концентрують свою увагу на тих же задачах перехідного періоду, що і прихильники “великого удару” (стабілізації й лібералізації), але підходять до них інакше, на більш конкретному рівні, що приводить їх до висновку про наявність внутрішніх протиріч і недоцільності поспіху в рішенні цих задач.

Розвиток економіки це, перш за все, зміна структури народногосподарського комплексу країни, регіону, міста. Довге перенагромадження, скорочення виробництва і тривале технологічне безробіття — найважчі наслідки структурних криз, подолання яких вимагає часу на глибоку структурну перебудову. Масові звільнення й знецінення попередньої кваліфікації викликають зміни у структурі робочої сили та необхідність перекваліфікації значної її частини. Зростають масштаби міграції. Отже, структурні диспропорції загострюють, перш за все, соціальні проблеми, а вирішення їх є головна задача органів влади.

Спеціалізація соціально-економічних регіонів заклала основи нерівномірного розвитку економіки міст. Тому деякі слаборозвинуті міста характеризуються низьким ступенем інтегрованості у загальнонаціональне господарство, а великі міста і міські агломерації при цьому розвиваються випереджаючими темпами. Так середньомісячна номінальна заробітна плата в м. Києві майже в 2 рази перевищує середнє значення по Україні, уставний капітал комерційних банків Києва акумулює майже 60від загальноукраїнського, кількість малих і середніх підприємств складає 15від загальної кількості по Україні. Досвід сучасної структурної перебудови свідчить, що соціально орієнтований ринковий механізм є ефективним засобом структурних перетворень у поєднанні з цілеспрямованою та твердою структурно-регіональною політикою держави.

Впливати на розширення виробництва й пропозицію товарів, відповідно до Кейнса, необхідно через активізацію й стимулювання кінцевого попиту. Покупцями на ринку благ є чотири економічні суб'єкти: домашні господарства, фірми, міська влада й держава. Отже, необхідно визначити обсяг попиту кожного з них. Попит домашніх господарств домінує на ринку благ. На нього припадає обсяг більше половини кінцевого сукупного попиту. Відносно великі значення граничної (для Києва – 0,7) і середньої схильності (для Києва – 0,6) до споживання населення найкрупніших міст України викликають необхідність при аналізі, прогнозуванні і управлінні розвитком міста зосередитися, перш за все, на кінцевому споживчому попиті населення міст. З урахуванням необхідності більш динамічного розвитку міської економіки при обмеженості фінансових можливостей держави, при відносно великому інвестиційному мультиплікаторі (середні значення для Києва – 3,3) треба детально розробляти міську інвестиційну політику, важливою складовою якої є програма розвитку міського землекористування. Міська влада не здатна вплинути на макроекономічний показник — ставку відсотка. Однак у її силах уплинути на інвестиційний клімат у місті. Так, заохочувальна податкова політика підвищує прибутковість проектів. Те ж саме відбувається, коли місто надає інвесторам налагоджену інфраструктуру. Захист від злочинності й гарантії стабільності в місті підвищують надійність проектів. Ключ до успіху економічного розвитку міста складається саме в тонкім використанні цих факторів, що впливають на надійність і прибутковість містобудівних програм і інвестиційних проектів. З позиції міського голови будь-яка містобудівна програма і інвестиційний проект несе в собі безліч можливих результатів (економічних, соціальних, екологічних, культурних), що безпосередньо змінюють життя міста. Зовнішні ефекти інвестицій показують, як відбивається на місті здійснення того чи іншого проекту. Позиція міської влади складається в обліку й використанні цих зовнішніх ефектів. Міській владі необхідно визначити як розвивається місто, на якому етапі розвитку воно знаходиться, які потенційні чинники розвитку міста.

Аналіз процесу формування попиту на ринку благ показав, що в даний час існують дві основні версії обґрунтування сукупного попиту:

кейнсіанська

y D = C (y+) + I (R*+, i -) + G + NE (q —, y-), (1)

неокласична

y D = C (i+) + I (r+, i -) + G + NE (q —, i+), (2)

де NE = E – Z – чистий експорт.

Наявність у кейнсіанській функції сукупного попиту в числі аргументів прибутку від виробництва породжує так названий мультиплікаційний ефект: ріст сукупного попиту під впливом якогось екзогенного імпульсу є стимулом до збільшення виробництва, а зростання виробництва, підвищуючи прибутки, у свою чергу збільшує попит, і т. д. Це дозволяє при моделюванні розвитку містобудівних систем залучати апарат міжгалузевого балансу за схемою “витрати-випуск”. Тобто матриця Леонтьєва може розглядатися як мультиплікатор кінцевого попиту.

Для визначення й прогнозу загального економічного розвитку міста, перспективних для розвитку міста галузей, загальної перспективності галузевої структури міста використовують економічний аналіз, метою якого є вивчення впливу певних видів діяльності з позицій суспільства в цілому, тобто, визначення того, чи цей вид діяльності принесе користь не лише фінансову — своїм організаторам, а й суспільну (аналіз і оцінка впливу різних видів діяльності в місті на його економічний розвиток, соціально-демографічну структуру, екологічний стан міського середовища, охорону пам'яток історії й архітектури). До теорій і методів економічного аналізу належать теорія економічних циклів, теорія економічної бази, моделі за схемою „витрати-випуск”.

Сучасна економічна теорія розглядає зміни стадій розвитку ринкової економіки будь-якої економічної системи як циклічний процес. Методи теорії економічних циклів при аналізі розвитку економічної системи міста виходять з того, що економіка системи (у даному випадку міста) є сукупністю економік окремих галузей, економіка системи розвивається циклічно, тобто періоди спаду розвитку економіки змінюються періодами росту і навпаки, економіка кожної галузі має свої параметри циклу.

При аналізі поведінки різних галузей міста можна виявити деякі специфічні тенденції у їх розвитку, які свідчать про той чи інший етап розвитку міста в цілому та його галузей зараз і в майбутньому, що, у свою чергу, дає можливість визначити перспективні напрямки для економічної діяльності та інвестування в місті.

Економічний аналіз методами теорії економічних циклів складається з наступних етапів: галузі економіки міста класифікуються за ступенем еластичності попиту, за характером інвестування; в місті обираються декілька галузей для визначення стадії економічного розвитку міста (стадії короткого циклу); аналізується поведінка обраних галузей у часі та за показниками економічного розвитку; за результатами аналізу робляться висновки. У якості початкових даних належить використовувати набір галузей економіки міста, що обираються за критеріями: потужності (валова додана вартість, чисельність працюючих), важливості для забезпечення функціонування міста (житлово–комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення), структури і обсягів ресурсів, що використовують (соціально-демографічна структура і чисельність населення, територія, екологія), розмірів прибутку, що дають галузі до міського бюджету, соціального захисту населення, можливості збору і достовірності інформації.

Для визначення стадії розвитку міста в першу чергу необхідно визначити як у даний період поводяться галузі з різними формами попиту та власності. Різні за цими параметрами галузі мають різні сценарії поведінки на певних стадіях економічного циклу розвитку міста. При відборі галузей для аналізування стадії розвитку міста в першу чергу звертають увагу на ступінь еластичності попиту (галузі з еластичним і нееластичним попитом) та на характер інвестування (державне чи приватне). Для найбільш достовірного визначення стадії розвитку міста обираються декілька галузей з протилежними характеристиками, тобто, з еластичним та нееластичним попитом і державними та приватними формами інвестицій. Вибір галузей з приватними інвестиціями дозволяє побачити в їх розвитку дійсну тенденцію змін стану економіки міста, оскільки вони не підтримуються штучно за рахунок державних інвестицій і залучають інвестиції за рахунок власної інвестиційної привабливості (прибутковості і ризику). Вибір галузей з протилежними типами попиту обумовлюється тим, що вони відрізняються характерними лише для них ознаками поведінки на різних стадіях економічного розвитку — більша чутливість галузей з еластичним попитом до коливань циклу (більша амплітуда та менший період, ці галузі швидше входять до кризи, але і швидше виходять із неї, при цьому спади та зростання у них більш яскраво виражені) та більш стабільна поведінка галузей з нееластичним попитом (менша амплітуда, більший період, немає різких стрибків та перепадів).

Для сортування галузей за мірою прибутковості та ризику для всіх галузей будуються лінії тренда динаміки їх розвитку в часі та оцінюється розкид значень відносно неї. Галузі з великим кутом нахилу тренда (б) та меншим розкидом значень (Kv) будуть мати більшу прибутковість та менший ризик. Галузі, які представляють інвестиційний інтерес — це галузі з найбільшою прибутковістю та найменшим ризиком. Про це може свідчить великий додатній лінійний тренд (вказує на те, що в галузі відбувається значне економічне зростання), малий коефіцієнт варіації (вказує на стабільне становище в галузі, розкид значень невеликий, немає різких стрибків (змін)) та коефіцієнт детермінованості r2>0.49 (указує на те, що ймовірність того, що знайдена тенденція є вірною, більше 70Для спрощення порівняння інвестиційної привабливості і — тої галузі вводиться додатковий показник U,

. (3)

Так для Києва найбільш привабливими щодо інвестицій є транспорт, роздрібна торгівля, господарське управління, юридичні установи, кредитування і страхування, загально-комерційна діяльність, зв'язок, недержавні заклади освіти, охорони здоров'я, а найменш привабливими – машинобудування і металообробка, наука і наукове обслуговування.

Моделі економічної бази зосереджуються на стороні попиту економіки. У їхній сучасній формі, вони знаходяться в традиції кейнсіанської макроекономіки. В економічній теорії міст і регіонів планувальники мають справу з відкритою економікою з високо еластичною пропозицією робочої сили.

В містобудівному плануванні експортний множник теорії економічної бази називають міським (регіональним) мультиплікатором. Міський мультиплікатор може використовуватися в якості параметра, що визначає потенціал управління міської влади. Він характеризує довжину “ланцюга” легального розмноження (змін власника) зовнішніх (експортних) коштів в економічному середовищі міста. Міська влада може впливати ринковими засобами на розвиток міста, регулюючи грошові потоки в місті. Для врахування соціальної функції міської влади, а також для підрахунку змін у загальній чисельності населення міста, необхідно визначати середній загальний міський мультиплікатор і граничний загальний міський мультиплікатор.

, (4)

де: – середній загальний міський мультиплікатор; EXi – базова зайнятість у діяльності (галузі) i; H – загальна чисельність населення в місті.

, (5)

де: – граничний загальний міський мультиплікатор; DH – приріст у чисельності населення міста; DEXi – приріст у базовому секторі діяльності (галузі)i.

Для визначення повного потенціалу управління необхідно врахувати рівень диверсифікації базового сектора економічного комплексу міста. Одна з головних задач міської влади – збільшення кількості й вирівнювання потужності джерел зовнішніх надходжень до міста. Влада повинна управляти містом, а не підприємства. Рівень диверсифікації LR розраховується за формулою:

, (6)

де: — середнє значення базового сектора видів діяльності (галузей) міста; s — стандартне відхилення розподілу базового сектора видів діяльності (галузей) міста.

Повний потенціал управління:

. (7)

Потенціал управління міської влади в Києві має загальну тенденцію до росту, найнижчі значення він мав у 1992—1994 рр. і відносно незначний спад у 1998—1999 рр.

Модель „зрушень і часток” призначена для аналізу і прогнозування рівнів економічної діяльності в місті і регіоні, структурних змін і конкурентоспроможності як міської економіки в цілому так і окремих галузей. Сума пропорційних зрушень у місті (регіоні) по всім галузях являє собою міру тієї частки зміни в місті, що відносять за рахунок структури економічного комплексу. Іншими словами, він показує потенціал розвитку міста (регіону). Аналізуючи динаміку сумарних пропорційних зрушень, можна оцінити характер структурної перебудови економіки міста. Міська влада повинна дбати про позитивну структурну перебудову економіки міста, сприяти росту сумарного пропорційного зрушення при одночасному збільшенні кількості видів економічної діяльності з позитивним пропорційним зрушенням (диверсифікація економіки). Позитивна динаміка структурної перебудови економіки м. Києва почала простежуватись з 1995 року і до теперішнього часу має досить стабільний позитивний тренд. Диференціальне зрушення є мірою росту або втрати економічної діяльності в галузі i у місті (регіоні) порівняно з цією галуззю в країні або в міжнародній економіці в цілому. За допомогою цього показника міська влада може відслідковувати, як розширюється (звужується) сектор ринку окремих галузей економіки міста в рамках національної економіки і міжнародному рівні. Таким чином, диференціальне зрушення є індикатором конкурентоспроможності окремих видів діяльності економіки міста (регіону). Стабільно конкурентоспроможною економіка Києва відносно економіки країни стала з 1996 року. Динаміку сумарного диференціального зрушення ми можемо використовувати для аналізу й оцінки спроможності економіки міста використовувати свій потенціал розвитку.

Цільова функція (критерій ефективності) структурної перебудови економіки міста:

, (8)

де Pi – пропорційне зрушення в галузі і; Kv – коефіцієнт варіації пропорційних зрушень по всьому ряду галузей.

Цільова функція (критерій ефективності) конкурентоспроможності економіки міста:

, (9)

де Di – диференційне зрушення в галузі і; Kv – коефіцієнт варіації диференційних зрушень по всьому ряду галузей.

Моделі економічної бази мають недоліки:

ѕ Відносно короткий термін прогнозу (5—10 років).

ѕ Не враховують просторового розміщення видів економічної діяльності.

ѕ Використовують спрощену адаптацію національних моделей.

ѕ Ігнорують обмеження на місткість.

ѕ Приймають, зроблені на вході, припущення щодо еластичності попиту й пропозиції для прогнозу.

ѕ Дещо обмежено розглядають взаємозв`язки з іншими частинами світу, не показуючи, в повному обсязі, взаємозалежність між регіонами.

ѕ Множник змінюється з розміром регіону. (Якщо місто росте, то це різнобічний розвиток, воно імпортує менше і збільшує місцеве споживання й множники). Також, великі регіони мають тенденцію впливати на сусідів більше й отримувати більші результати від зворотного зв'язку.

ѕ Множник зайнятості часто використовується, щоб обговорити зміни доходу. (Але це припускає, що зайнятість і доход на душу населення зовсім корельовані. Тільки у простій економіці із зовсім еластичними постачаннями робочої сили це могло б мати місце.)

ѕ Припускають, що експорт — єдиний детермінант економічного росту. Детермінантів росту багато, проста модель тільки підкреслює один детермінант.

ѕ Напрямок залежності може бути сумнівним: що прибуває спочатку, експорт чи ріст сильного сектора обслуговування, чи взаємозалежність?

Моделі за схемою „витрати-випуск” упредметнюють не тільки виміри валового міського (регіонального) продукту, але також і підсумковий набір соціальних, прибуткових і виробничих рахунків міста (регіону). Регіональні таблиці витрати — випуск складають рахунки потоків сум грошей через регіон, показуючи деталі щодо поводження споживача, технології виробництва, доходів і соціальних трансферів. Соціальні рахунки корисні по двом причинам. Перша знаходиться на порівняннях економік міста, регіону і держави. Друга причина знаходиться на можливостях порівняння економік через якийсь час. Але щоб показувати виконання через якийсь час, соціальні рахунки й таблиці “витрати-випуск” повинні бути побудовані на регулярній підставі міськими статистичними службами.

Економічні зміни в моделі “витрати-випуск” можуть приймати дві форми: структурні зміни або зміни в кінцевому попиті. Зміни в економічній структурі