НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Оксентюк Богдана Андріївна

УДК 330.8

ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ В РОКИ НОВОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921-1929 рр.)

08.01.04 – економічна історія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі маркетингу на виробництві Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя

Науковий керівник: Гринчуцький Валерій Іванович, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки підприємств і корпорацій Тернопільської академії народного господарства

Офіційні опоненти: Бодров Володимир Григорович, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії економіки Української Академії державного управління при Президентові України

Леоненко Петро Михайлович, кандидат економічних наук, професор, завідувач кафедри економічної теорії Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа

Інститут економіки НАН України, відділ історії народного господарства та економічної думки

Захист відбудеться “21” січня 2003 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. .176.01 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ – , вул. Леонтовича, .

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ – , вул. Леонтовича, .

Автореферат розісланий “16” грудня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А. М. Хахлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається тим, що в сучасних умовах при реформуванні народного господарства України, зокрема сільського господарства та промисловості, важливого значення набуває, по-перше, звернення до історико-економічної спадщини з її досягненнями та помилками. Ігнорування досвіду минулих історичних епох призводить до тяжких наслідків із повторенням помилок і вибором невірного шляху на майбутнє. По-друге, сучасному етапу економічних перетворень в Україні у певній мірі притаманні процеси та явища, які мали місце у 20-х роках. По-третє, функціонування податкової системи періоду непу переконливо свідчить, що розвиток, ускладнення та інтеграція товаровиробників є основою успішного функціонування ринкових форм організації та регулювання промисловості. По-четверте, досвід діяльності промисловості є яскравим свідченням того, що для нормального функціонування в умовах ринку держава повинна створити належні передумови до економічного розвитку та функціонування окремих господарських одиниць. По-п’яте, доцільно з урахуванням досвіду податкової політики періоду непу проаналізувати альтернативні підходи у визначенні перспектив, напрямів форм і методів розвитку народногосподарського комплексу України в сучасних умовах. І, по-шосте, актуальним на сьогоднішній день є правильна організація податкової системи та вивчення її впливу на формування державного бюджету, тому досить важливо враховувати досвід непу. Знання цих підходів дозволить із багатьох моделей ринкової економіки вибрати ту, яка найбільше відповідає сьогоднішнім умовам. Безумовно, як зазначалось вище, при цьому необхідно врахувати сильні й слабкі сторони різних економічних систем, а це можливо лише при дослідженні досвіду проведення економічних реформ. Тому принципово важливого значення набуває аналіз розвитку народного господарства України під час нової економічної політики, реформи якої проходили у три основних етапи як у промисловому виробництві, так і сільськогосподарському. Перший – 1921 –  рр. – період поступового переходу економіки сільського господарства та промисловості від політики “воєнного комунізму” до непу, ліквідації главкістської системи управління промисловістю, формування ринкових відносин. Другий етап – 1923-1926 рр. – період завершення відбудови промисловості, зміцнення методів адміністрування та планового регулювання господарської діяльності. Із середини 20-х рр. чітко визначилося згортання непу, яке характеризувалося змінами у загальній економічній структурі аграрного сектора та промислового виробництва. І третій етап –  – рр. – непівські форми господарювання та управління ліквідовуються і запроваджуються планові основи регулювання розвитком промисловості. У сільському господарстві це проявилося у застосуванні невиправданих економічних заходів в оподаткуванні стосовно всіх господарських категорій селянства, поверненням до продрозкладки, порушенням еквівалентного обміну між містом і селом. Кризовий стан економіки зумовлений, значною мірою, недосконалістю податкової системи, підвищує у суспільстві і наукових колах інтерес до економічних проблем, особливо до процесу формування ринкових відносин. Тому на сучасному етапі історико-економічної науки важливого значення набуває розвиток теорії і практики податкової системи з урахуванням історичних та економічних можливостей минулого.

Звернення до теми формування податкової системи України в період нової економічної політики зумовлено ще й тим, що в українській історіографії на сьогодні немає єдиної узагальнюючої праці, яка б розкривала проблеми, пов'язані з оподаткуванням суб’єктів господарювання. Актуальність теми дослідження визначило й те, що необхідно всебічно і критично проаналізувати історіографію проблеми та архівні матеріали, які раніше широко не використовувались.

Отже, це свідчить про те, що обрана тема дослідження має науково-теоретичне та практичне значення. Весь комплекс економічних та політичних заходів, запроваджених у 20-х роках, є певним уроком для розробки стратегій суспільно-політичних та економічних реформ на утвердження та зміцнення української державності.

Взаємозв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження тісно пов’язане з планами науково-дослідних робіт кафедри маркетингу (секція історії народного господарства та економічної думки) Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя, включене в координаційний план виконання науково-дослідних робіт Міністерства освіти і науки України теми “Національна школа економічної кон’юнктури періоду непу та її вплив на формування ринкового середовища” (№ державної реєстрації 0198U005104), “Основні закономірності економічного розвитку України в ХVІ – ХХ столітті” (№ державної реєстрації 0101U000992).

Мета і завдання дослідження полягає в тому, щоб розкрити характер формування і функціонування податкової системи України в період нової економічної політики, всебічно показати й проаналізувати державні заходи щодо організації системи оподаткування та їх вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва, промисловості, інших галузей народного господарства періоду нової економічної політики (1921-1929 рр.) в Україні та вплив на все господарство в умовах ринкових відносин.

Конкретизація цієї мети знайшла своє відображення в наступних завданнях:

§

§

§

§

§

§

§

§

§

§

Об'єктом даного дослідження є народне господарство України (на прикладі аграрного сектора та промисловості періоду непу, як двох основних його галузей); історико-економічні підходи різних наукових течій щодо виникнення і розвитку початкових форм оподаткування та податкової політики періоду непу у виробництві.

Предметом дослідження є механізм і форми оподаткування, які здійснювались за трьома напрямками: фінансовим, через формування доходів бюджету; економічним, через вплив на виробництво; соціальним, через вплив на доходи населення, а також вплив податкової політики на розвиток ринкових відносин у народному господарстві періоду нової економічної політики.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1921 р. до 1929 р. Податкова справа цього періоду розвивалась в складних умовах: по-перше, розрухи, низького рівня виробництва, особливо на початку 20-х рр., і, як наслідок, досить складного переходу від продрозверстки до перших форм натурального податку на окремі галузі господарства, поступового введення єдиного продовольчого податку у сільському господарстві та промислового податку; по-друге, певного піднесення сільськогосподарського виробництва, досягнутого в 1924 – 26 рр. на основі нової економічної політики, та переходу від натуральних форм податку до грошової, по-третє, розорення селянських індивідуальних господарств та їх інфраструктури внаслідок встановлення прогресивних ставок оподаткування з явно завищеними елементами подоходності та створення однорідної економіко-господарської структури – колективних господарств у 1926 – 1929 роках. У період, обраний для дослідження, фактично пройшли іспит альтернативні підходи до визначення перспектив та можливих шляхів і форм господарювання. З урахуванням цього стало можливим розкрити суперечливість у визначенні суті податкової політики, визначити ті уроки, які важливо й необхідно засвоїти з практики керівництва розвитком сільського господарства, промисловості та інших галузей в період нової економічної політики.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети на всіх етапах дослідження застосовувався комплекс різних методів, які взаємно доповнювали один одного, що можна назвати системним підходом у методології дослідження. У роботі використано такі методи дослідження: поєднання історичного і логічного аналізу (для виявлення на основі архівних джерел, конкретних історичних фактів і явищ причин змін в оподаткуванні народногосподарського комплексу, тобто перехід від політики "воєнного комунізму" до непу); структурно-генетичного аналізу та синтезу (при аналізі оподаткування сільського господарства, промисловості та прибутків населення у 1921 – 1929 рр.; для визначення основних сфер оподаткування шляхом синтезу показано сутність податкових заходів, які значною мірою призвели спочатку впровадження непу до зростання виробництва, а потім – до його скорочення, тобто до нераціонального використання податкової системи України на етапі згортання непу та визначення форм ведення господарства); абстрагування і конкретизації (для врахування другорядних факторів, які мали місце в економічному житті українського селянства, а саме, запровадження інших видів оподаткування у сільськогосподарському виробництві, крім єдиного сільськогосподарського податку); порівняльний метод (для простеження етапів запровадження ринкових засад у відродженні сільськогосподарського та промислового виробництва, виходячи з конкретних умов тогочасної дійсності, на яку, в першу чергу, значно впливала система оподаткування та множинність існуючих податків, для співставлення і порівняння різних підходів щодо виявлення різноманітних теорій податків як передумови виникнення податкової системи); опираючись на архівні документи та наукову літературу 20-х рр., було з’ясовано, що існують певні закономірності в реформуванні будь-якого сектора економіки, зокрема, сільського господарства та державної промисловості, в період запровадження ринкових відносин. Для цих закономірностей не існує такого поняття як “давність”, тому що причини ринку як глобального поняття є однакові як для 20-х рр. ХХ ст., так і для початку ХХІ ст. Це дає можливість з урахуванням певної економічної ситуації визначити уроки минулого для використання їх у нашому сьогоденні).

Наукова новизна дослідження. Дана дисертація є однією з перших в українській історико-економічній науці спробою комплексного дослідження податкової системи в період нової економічної політики.

Наукову новизну засвідчують такі конкретні наукові результати:

§

§

§

§

§

§

Практичне значення дослідження. Основні положення і висновки, фактичний матеріал, зібраний автором, може бути використаний для подальшого дослідження даної теми і суміжної проблематики, для осмислення місця податків у запровадженні ринкових відносин та подальшого їх розвитку в народному господарстві, для розуміння особливостей становлення й остаточного формування податкової структури в сучасних умовах. При реформуванні сучасних податкових відносин необхідно враховувати досвід 20-х рр., особливо зараз, коли з’являються спроби реформування існуючої податкової системи, яка повинна заохотити зусилля підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності та знизити податковий тиск щодо тих, хто платить податки та інвестує кошти у виробництво.

Водночас узагальнені матеріали з проблем реформування розвитку податкової системи в 20-х рр. можуть бути використані для підготовки спецкурсів та семінарських занять у вузівських курсах навчальних дисциплін економічного спрямування та підготовки навчальних посібників, курсів лекцій з економічної історії. Матеріали дослідження, в яких показаний досвід минулих поколінь, можуть бути використані працівниками регіональних управлінь при розробці економічних програм перебудови та реформування податкової політики.

Результати дослідження також можуть бути використані науковими працівниками для поглиблення знань про здобутки та прорахунки нової економічної політики при дослідженні питань з історії економічної думки та історії народного господарства.

Основний внесок здобувача полягає в тому, що наукові результати виконаної дисертації отримані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи пройшли апробацію на першій Всеукраїнської науково-практичній конференції “Україна наукова’ 2001” (Дніпропетровськ – Харків – Одеса, 2001), на п’ятій (Тернопіль, 2001) та шостій (Тернопіль, 2002) наукових конференціях Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя та Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2002)

Наукові результати дослідження обговорювались і отримали позитивну оцінку на наукових семінарах кафедри маркетингу на виробництві Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя у 1999 – 2002 роках.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 4 наукових статті у фахових виданнях, загальним обсягом 1,5 д.а. та 4 тези доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій 0,37 д.а.

Структура і обсяг роботи. Дисертація загальним обсягом 221 сторінка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 294 найменувань, 29 таблиць, 8 рисунків.

ВСТУП

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИНИКНЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

1.1. Ретроспектива еволюції загальних теорій податків у XVII–початку XX ст.

1.2. Оподаткування сільського господарства та промисловості в роки непу як предмет вивчення в історико-економічній літературі

1.3. Історіографія та джерела дослідження

Розділ 2 ОПОДАТКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1. Реформування системи сільськогосподарського податку при переході до непу (1921-1923 рр.)

2.2. Механізм оподаткування сільського господарства у 1924-1926 рр.

2.3. Оподаткування сільського господарства в період згортання непу (1926-1929 рр.)

Розділ 3 ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА ІІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ В 20-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

3.1. Особливості оподаткування промисловості в роки непу

3.2. Вплив податкової системи на формування державного бюджету

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані його мета, завдання, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі висвітлюються теоретичні засади виникнення податкової системи на основі економічної, господарської та політичної суті податку, розглядаються питання еволюції загальних теорій податків XV–ХХ ст., аналізується історіографія та джерельна база дослідження.

Теоретичний аналіз сутності податкової системи на основі розгляду еволюції загальних теорій податків дозволяє дисертанту стверджувати, що з моменту виникнення податків визначилися певні підходи до їх аналізу, які були представлені дослідниками того часу.

В період розвитку податкової системи, коли доходи держави ще не відділялися від власного майна правлячого класу, заперечення податкової системи висувалися з позицій недоторканості приватної власності й податки допускалися лише в надзвичайних випадках як екстраординарне джерело державних доходів. Такої думки дотримувалися ранні італійські дослідники XV–початку XVI століття та представник школи меркантилістів (Ж. Боден). Коли ж податкова система закріпилась як основне джерело державних доходів, стали створюватись теорії, названі індивідуалістичними, які давали обґрунтування податку та його визначення. С. де Вобан, Ш. де Монтеск’є – атомістична теорія – розглядали податок як певну плату за охорону особистості, її майна та забезпечення захисту від ворога; Т. Гоббс, Д. Локк – відстоювали ідеї помірності та рівномірності у розподілі податків; А. Т’єр, Е. де Жирарден, Д. Мак-Куллохе – висували ідею, за якою суспільство утворює ніби страхову компанію, в котрій кожен повинен платити податок як страховий внесок пропорційно своєму доходу або майну; А. Сміт, Д. Рікардо – досліджували економічну природу податку; Ж. Сімонд де Сісмонді – розглядали теорію податку як теорію насолоди; П. Леруа-Больє, Р. Стурм, Бастебль – відстоювали теорію обміну, в котрій податок виступає як плата за послуги, коли для задоволення певних потреб відбувається обмін цінностей між приватними особами і колективною особою, що називається державою; Н. Канар, Б. Г. Мільгаузен, Н. Тургенєв, Д. С. Міль, К. Еєберг, Я. Таргулов – теорія жертви, яка констатує примусовий характер податку, оскільки він є платою зі сторони виробництва за забезпечення нормальних умов господарювання; Л. Штейн, А. Шеффле, Ф. Нітті – визнавали за державою економічні функції, здійснення яких вимагає стягнення податків; А. А. Буковський, А. Соколов, П. В. Мікеладзе –висували ідею податку з точки зору теорії колективних потреб, за якою завдання податкової політики полягає в тому, щоб узгоджувати і економічно раціонально задовольнити індивідуальні і колективні потреби; К. Віксель, Річард А. Макгрейв, П. Самуельсон – на основі теорії колективних потреб з поправкою на “суспільні потреби” замість “колективних”, бо зростаюча роль держави пояснюється подальшим розвитком суспільних потреб і необхідністю їх задоволення.

Вітчизняні дослідники історії, економіки, держави і права активно звертаються до подій другої половини ХІХ – початку ХХ ст., тому що в цей час відбувалися соціально-економічні й політико-правові процеси подібні до сучасних. До 80-тих років ХІХ ст. увага вчених була прикута переважно до проблеми становлення і функціонування системи непрямого оподаткування, адже саме з нею пов’язувалася податкова реформа 60-х років (М. С. Терський, Е. Ф. Нольде, В. О. Лебедєв, М. І. Фрідман). До 1917 р. було опубліковано чимало робіт щодо прямого оподаткування. Цю проблематику розробляли фахівці в галузі фінансового права і фінансів взагалі: М. Шелгунов, М. М. Алексєєнко, В. П. Безобразов, П. Сабуров, Л. В. Ходський, І. Я. Рудченко, О. М. Гур’єв, О. А. Ісаєв, Г. Бутмі, П. Гензель, П. Голубєв.

Дослідження минулих десятиліть комплексно не висвітлювали наукових проблем, пов’язаних з вивченням податкової системи періоду непу, не виділялись із загального русла досліджень економічної історії. Літературу, в якій висвітлено окремі аспекти оподаткування у комплексному поєднанні з іншими проблемами, дисертантом поділено на певні періоди.

Публікації початку 20-х років дають яскравий матеріал про те, як відбувалося протистояння поглядів щодо ролі та значення податкової системи при переході від воєнного комунізму до непу.

Державні та партійні діячі А. Д. Цюрупа, Н. П. Брюханов, А. П. Смирнов, І. Смілга, А. Кактинь, Ю. Ларін, Є. Преображенський, О. Риков, М. П. Томський, П. Богданов, Г. П’ятаков розглядали податки як основне джерело поповнення державного бюджету, виступали за збільшення їх розміру, особливо у приватному секторі, без врахування особливостей протікання соціально-економічних процесів. Представники ринкового напрямку С. Соловейчик, І. Лебединський, В. Якиманський, А Каздобін, А. Кальмансон, С. Жилкін, П. Погорєльський Я. П. Діманштейн, М. Ареф’єв, Д. Іваницький, І. Авербах, П. Рубановський, Г. Сапожников розглядаючи податкову систему, намагалися аналізувати її вплив на становлення ринкових відносин.

Література періоду середини 20-х років досить суперечлива, в ній поряд існують ідеї формування ринкових відносин на основі дрібнотоварного й приватнокапіталістичного господарства та пропаганда колективної форми господарювання, що знайшло своє відображення і на податковій системі (М. Бухарін, Н. Мещеряков, В. Мілютін, О. Шліхтер, Г. Петровський). Дослідники М. Соболів, Р. Гордон, С. Тугушев, Г. Тремль, Ю. Єлич, П. Фомін, В. Акуленко, В. Соколов, Г. Сапожников присвятили свої праці висвітленню та аналізу форм оподаткування на селі, наголошували на переобтяженості торгівлі та промисловості акцизами та промисловим податком, вказували на важкість обкладання, обов’язкове зниження ставок оподаткування та невідповідність існуючої податкової системи умовам розвитку промисловості, а також досліджували вплив системи оподаткування на господарство, що було новою течією у вивченні непівського оподаткування. Аналіз праць М. Гуревича, С. Луценка, О. Одинцова й О. Онуфрієва, О. Кушніра дає уявлення про наростання після 1925 р. рецидивів адміністрування в системі оподаткування. В кінці 20-х рр. починається згортання підходів до вдосконалення системи обкладання селянства, які замінюються курсом на заміну аналізу системи оподаткування сільського господарства класовими умовами підготовки колективізації. Праці В. Зотова, Н. Моравинського, О. Кушніра, С. Арсона, Черкаського, І. Яцевського мають в основному описово-ознайомчий характер і зосереджуються на питаннях оподаткування потужних міцних селянських господарств за прогресивною шкалою обкладання і лише В. Доброгаєв вказує на недоліки існуючої системи.

В 30-х–середині 50-х рр. не було зроблено суттєвого наукового внеску в розробку проблеми. Дослідження спрямовувались на фальсифікацію подій непу, показ переваг колективної форми господарювання (М. Кантор, Н. Попов, М. Власов) та загальні проблеми розвитку промисловості (А. Аракелян, П. Ляшенко, Є. Локшин, С. Струмилін, К. Шиян, А. Рубін).

В кінці 50-х–80-х рр. економічна наука порівняно з попереднім періодом досягла чималого поступу у вивченні оподаткування, хоча супроводжувалася заполітизованістю та спрощенням у вивченні проблеми (Л. Марчук, І. Слинько, А. Чмига). Вводиться в обіг велика кількість архівних даних, що аналізуються з класових позицій (А. Залевський, В. Цибульський, М. Ігошина), робляться спроби аналізу оподаткування промисловості (Л. Тропаревська, О. Бут), впроваджуються математичні методи дослідження (В. Пушков, І. Промахіна, Ю. Бокарєв).

З перебудовою соціально-політичного та економічного ладу в історико-економічній літературі з’являються нові підходи щодо висвітлення та оцінки місця та значення податкової системи періоду непу. Теоретичні проблеми цього часу висвітлені у працях дослідників В. Бодрова, П. Леоненка, В. Жученка, Е. Лортікяна; вчені-економісти С. Кульчицький, Л. Горкіна, Т. Дерев'янкін, Р. Толстов, Є. Воробйов, Л. Беренштейн, Г. Мигрин, П. Панченко, Н. Бондаренко, Ф. Джос, О. Каденюк, В. Калініченко, В. Манєвич висвітлюють на основі багатого архівного матеріалу окремі аспекти податкової системи, показують її вплив на ринкові відносини при їх взаємодії з елементами господарського механізму. Певним чином, функціонування податкової системи розглядали представники західної науки (І. Коропецький, В. Тимошенко, С. Прокопович, Е Карр, М. Добб, Р. Мюнтінг, М. Маля).

Джерельну базу дослідження складають архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, які дисертантом прокласифіковані за наступними темами: офіційні документи вищих законодавчих та виконавчих органів України; звіти про роботу місцевих органів влади; різноманітна за змістом інформація робітників структурних підрозділів державних та господарських органів, облікові картки селянських бюджетів, цифрові виклади й таблиці про результати оподаткування в різних природнокліматичних зонах, інформація про мотиви оподаткування господарств різної економічної потужності; опубліковані офіційні документи, що умовно поділені на три групи: стенографічні звіти з’їздів і конференцій КП(б)У, пленумів її центрального комітету 20-х рр., стенограми Всеукраїнських з’їздів Рад, декрети та закони уряду УРСР з податкових питань, рішення місцевих державних і господарських організацій. Важливим джерелом є публікації у періодичних виданнях, зокрема "Бюллетень Наркомзема УССР", "Землеустрійник України", "На аграрном фронте", "Шляхи соціалістичної реконструкції сільського господарства", "Радянський селянин", "Статистичний бюлетень", "Сільський Господар", "Народное хозяйство Украины", "Торгово-промышленная газета", "Український економіст", "Экономическая жизнь", "Вісті ВУЦВК" тощо. Аналіз джерельної бази дає можливість зробити висновок, що вона цілком достатня для висвітлення проблеми.

У другому розділі розкрито процес оподаткування сільськогосподарського виробництва в період непу, зокрема державні заходи щодо організації системи сільськогосподарського податку, проаналізовано її вплив на діяльність селянських господарств.

В дослідженні підкреслюється, що економічні перетворення проводились відповідно до політичної ситуації в країні. Основоположними в податковій політиці уряду України були рішення партійних органів більшовицької партії, в яких відображалось ставлення до селянських господарств різної економічної потужності та організаційних форм їх ведення. Так, постановою Х з’їзду РКП(б) 15 березня 1921 р. “Про заміну продрозверстки натуральним податком” було введено продовольчий податок та встановлено його розміри.

Дисертантом проаналізовано природу та особливості оподаткування селянства за роками та показано його вплив на сільськогосподарське виробництво. В 20-ті рр. податкова політика носила явно виражений класовий характер. Закон про продподаток 1921 року надав право селянину після сплати податку вільно розпоряджатися залишками своїх продуктів, обмінювати та продавати їх. Податок на зернові продукти по Україні був встановлений в розмірі 117 млн. пудів замість продрозверстки в 160 млн. пудів. З цією метою було встановлено 11 розрядів урожайності та 7 груп господарств. Продподаток 1921р. включав до 13 різних податків, що надзвичайно ускладнювало господарські розрахунки селянина та було одним з основних його недоліків. Єдиний продподаток 1922 року, як показано автором, об’єднав податки на окремі галузі сільського господарства та ввів обкладання селянського двора за розміром його корисної площі, що дало змогу дещо впорядкувати податкову справу на селі. Співвідношення між цінністю проданого та зданого за продподатком хліба у 1920-1921 гр. та у 1921-1922 гр. представлене на рис. .

Продподаток ще не встановлював великої диференціації в обкладанні різних груп господарств та передбачав тільки натуральні стягнення. З травня 1923 р. всі повинності та сплати селян були консолідовані в єдиний сільськогосподарський податок, котрий за вибором можна було сплачувати або натурою, або грошима. Перехід до чисто грошової

форми сплати податку, як зазначено автором, означав відмову від будь-яких спроб натурального регулювання і довіру держави до регулювання через ринок. Оподаткування сільського господарства проводилось від наявності: а) землі на одного їдця; б) худоби на одного їдця, причому до 1924р. показники орної землі і худоби не сумувалися, а перемножувались, так що наявність худоби різко збільшувала тягар податку на 1 дес. землі. З 1924 р. ці показники стали сумуватися, причому робоча худоба прирівнювалась до орної землі згідно певного коефіцієнта (1 гол. = 0,8 дес. землі). Таким чином, важкість оподаткування з 1 дес. зростала відповідно до забезпеченості землею і худобою. Це приводило до дрібнення господарств та зменшувало продуктивність і дохідність сільського господарства. В 1925-26 рр. прогресія обкладання знову послаблюється, що стало наслідком введення досконаліших норм перерахунку худоби з наступною відміною прогресивного її обкладання. Дисертантом показано, що при розподілі податку за територіями враховувався дохід не тільки від землеробства, а також і від промислів. З 1926-27 гр. був введений єдиний податок із значним елементом подоходності, що посилило прогресію оподаткування. Малозабезпечені господарства (22%), повністю звільнялися від податку. Важкість оподаткування лягала на середні (35%) і заможні (22%) господарства, доходи яких служили джерелом нагромадження в землеробстві і не торкалися споживання. Встановлювалося обкладання не умовних одиниць (десятин), а доходу селянського господарства від різних джерел, вираженого в грошовій формі. Для основних галузей сільського господарства – рільництва, луківництва і великої рогатої худоби – встановлювались тверді норми доходності, для другорядних – орієнтовані. Виявлена від цих джерел загальна сума доходу господарства і підлягала обкладанню, що в свою чергу приводило до збільшення прогресивності в оподаткуванні господарств різної економічної потужності.

Закон про сільгоспподаток на 1928-1929 рр. цілком звільнив від обкладання 35% незаможних селянських господарств; при цьому загальна сума надходжень збільшувалась на 45%. Збільшеному податковому тиску підлягали тільки 50% господарств, а 15%, по суті середняцьких, оподатковувались так як і минулого року. Крім того, для міцних господарств закон вводив так зване експертне оподаткування в індивідуальному порядку: прибутки міцних господарств вираховувались не за встановленими нормами для різних об’єктів оподаткування (ріллі, городу, худоби, саду тощо), а виходячи із справжньої прибутковості, що її встановлювала комісія, безпосередньо вивчаючи господарство та на підставі свідчень селян, що часто приводило до неправдивих даних. Крім того, що заможні господарства оподатковувались згаданим експертним порядком, міцним середняцьким господарствам до доходу додавалася надбавка розміром від 5 до 25%, залежно від доходу. При тому, надбавка додавалася господарствам, що отримували дохід понад 400 крб., що в свою чергу приводило до встановлення більшої прогресивності в оподаткуванні господарств сильнішої економічної потужності та сприяло розвитку колективних форм господарювання.

Закон про сільськогосподарський податок на 1929-30 рр. вже застосовував спеціальні, так звані відсоткові надбавки до великодохідних трудових господарств з прибутковістю понад 500 крб., розмір таких відсоткових надбавок коливався від 5 до 10% та був надто високим, причому ступінь коливання залежав від прибутковості господарства, чим більша прибутковість, тим більший застосовувався відсоток. Окрім єдиного сільськогосподарського податку, за постановою ВУЦВК та РНК УРСР, у січні 1928 р. був введений податок "Про самообкладання людності на задоволення її громадських потреб", він складав до 35% від загальної суми сільськогосподарського податку.

Автором показано, що сільськогосподарський податок як форма безпосереднього податку, який сплачував селянин державі, із загальної суми податків становив значну частку (рис. ). Якщо взяти співвідношення сільськогосподарського податку тільки до безпосередніх податків, то він становив: в 1926-27 рр. – 24,3%, 1927-28 рр. – 23,4%, а в 1928-29 рр. – 21,8%.

З розгортанням процесів усуспільнення сільського господарства увага у податковій політиці зосереджується на забезпеченні всемірного сприяння розвитку колективізації, зміцненню колгоспів та підвищенню їх рентабельності. Така податкова політика приводила до негативних процесів, які швидко розвивалися на селі: надлишкового споживчого попиту, слабкого виробничого нагромадження, прискореного дроблення селянських господарств, розвитку побічних промислів, які шкодили землеробству, прогресуючої сплати податків за рахунок побічних заробітків, а не реалізації продукції та, на кінець, кризи зернового господарства та розпаду хлібного ринку. Це було результатом не тільки податкової політики, але і всієї економічної політики по відношенню до села, яка проводилась впродовж всіх років непу. Податкова політика була лише її органічною частиною, а її викривлені форми не тільки гальмували ріст сільського господарства, але й сприяли його деформації.

Третій розділ присвячений аналізу впливу податкової системи на формування державного бюджету в період непу. Показано, що впродовж непу важливим чинником впливу на промислове виробництво, була податкова політика держави, пряме та посереднє оподаткування як дві найголовніші її форми, які мали яскраво виражений класовий характер.

Серед прямих податків головними у той час були сільськогосподарський, промисловий та прибутковий податки, надходження від яких на території України відраховувались в республіканський бюджет. Посереднє оподаткування складалось з акцизів та митних зборів, які повністю надходили у загальносоюзний бюджет. Крім елементів податкової системи загальнодержавного значення, існувало місцеве оподаткування, тобто збори, що йшли виключно на місцеві потреби.

У партійних документах пряме оподаткування розглядалось як таке, що найбільше відповідає політиці обмеження та витіснення капіталістичних елементів, забезпечення податкових пільг трудящим міста і села. Робота розгорталась в напрямку визначення можливостей і шляхів посилення принципу прогресивності прямого оподаткування.

Промисловий податок представляв собою складну конструкцію, яка складалась з двох майже незалежних частин: патентного та урівняльного збору. Патентний – був пов’язаний з вибіркою патентів підприємцями.

Урівняльний збір сплачувався з суми господарського обороту. Початково розмір цього збору був визначений в 7% до обігу (3% в держбюджет, 3% в місцевий бюджет, 1% на допомогу голодуючим). Уже в 1923 р. таке явно завищене обкладання було знижене вдвічі та диференційоване за галузями та формами власності. Для державних підприємств урівняльний збір був встановлений у 2-4 рази нижчим, ніж для приватних. Урівняльним збором товар обкладався на всіх стадіях його обігу та його платниками були всі агенти виробництва, включаючи окремі підприємства, їх об’єднання (трести), об’єднання трестів (синдикати), оптові та роздрібні ланки торгівлі. Цим урівняльний збір відрізнявся від акцизу – певної фіксованої надбавки в ціні товару на користь держави, і був податком з обігу – формою більш прогресивною, ніж акциз, яка дозволяла відносно рівномірно оподатковувати всі товари. Сума урівняльного збору складала в середньому 18,9обігу.

Проведення чіткої класової лінії у визначенні розмірів податку розглядалось як важливий засіб вилучення коштів з “капіталістичного” сектору на користь індустріалізації.

Акцизами у 20-х роках обкладалися сіль, цукор, керосин, сірники, текстиль, чай, кава, горілка та деякі інші види товарів. Збільшення продажу горілки привело у другій половині 20-х років до різкого зростання їх питомої ваги у загальному об’ємі доходів державного бюджету.

Еволюція урівняльного збору почалася з того, що на вимогу державної промисловості від урівняльного збору був звільнений весь внутрішньопромисловий обіг. Вся сума збору сплачувалась в кінцевому пункті реалізації товару державною промисловістю, тобто синдикатами. Тим самим втрачалось рівномірне обкладання окремих ланок обігу. Усунення приватного сектора у кінці 20-х років звело значення урівняльного збору до обкладання державної промисловості, де це обкладання вже у середині 20-х років втратило характер рівномірного обкладання обігу.

Найважливішим податком на міське населення в період непу був прибутково-майновий податок. Він представляв собою, подібно до промислового, складну систему, яка складалась з двох самостійних частин: прибуткового та майнового обкладання. Ним обкладались міські жителі, які отримували щорічний дохід або володіли майном вартістю від 300 крб.; оподатковувались не тільки фізичні, але і юридичні особи: товариства, акціонерні товариства і т.д. Майнове обкладання торкалось предметів щоденного вжитку, розкоші, запасів сировини, товарів і було податком на капітал. Державні підприємства були звільнені від майнового обкладання, але сплачували прибутковий податок у розмірі 8%. Приватні та акціонерні підприємства оподатковувались залежно від обігу, капіталу, доходів. Показано, що різноманітність форм обкладання не була недоліком, при помірних ставках вона дозволяла вловити та відобразити податкову здатність підприємства. Недоліки системи оподаткування 20-х років полягли не в її різноманітності, а у надмірності та необґрунтованій прогресії обкладання, у свавільному застосуванні норм обкладання на місцях. Автором зазначено, що майнове обкладання прогресивно зростало з ростом розміру майна – в результаті будь-яке злиття капіталу, створення товариств приводило до подвоєння та потроєння обкладання кожного учасника товариства. Двічі обкладались і доходи учасників акціонерних товариств: спочатку як сукупний дохід підприємства, а потім як сплачений дивіденд.

При розробці державного прибуткового податку на 1924-26 рр. різко проведений класовий принцип, і у відповідності з цим встановлювалось три розписи ставок для осіб, що відносяться до різних соціальних груп. За реформою прибуткового податку, проведеною у 1926/27р., вводилось оподаткування міського населення (включаючи робітників та службовців) за сукупним доходом , підвищувалась прогресія ставок податку, а також вводився податок на надприбуток. В результаті значно збільшувались розміри податку з “нетрудових” доходів при одночасному зменшенні їх з робітників і службовців.

У податковій системі непу існував ряд інших податків. До них, зокрема, відносились рентний податок, податок на спадщину, гербовий збір, в галузі біржового обігу – податок на випущені відсоткові папери.

Дисертантом проаналізовано вплив податків на формування структури республіканського бюджету (табл.1.).

Таблиця 1.

Бюджет УРСР (доходи)

Доходи | 1923-24 рр. | 1924-25 рр. | 1925-26 рр. | 1926-27 рр.

Податкові | 1 570 448 | 33 659 039 | 128 516 939 | 177 767 94947

Неподаткові | 9 707 685 | 17 315 937 | 42 151 493 | 654 823

Надзвичайні | 1 138 373 | 941 841 | 1 323 101 | 1 507 000

Всього | 12 416 506 | 51 916 817 | 171 991 533 | 226 929 772

За 5 років бюджет зріс з 12416506 крб. до 226929772 крб., не враховуючи зв’язку та транспорту. В той же час змінилась і внутрішня структура доходів: збільшилася сума податкових платежів за час з 1922-23 рр. по 1926-27 рр. в той час як неподаткові платежі знизились на 9052862 крб.

Показано, що реформа 1930 р. остаточно поклала край податковій системі непу. Основні її напрямки передбачали: об’єднання акцизу та промислового податку в єдиний податок з обігу; податки, сплачувані державними підприємствами, об’єднувались в єдиний платіж – відрахування від прибутку, який ототожнювався, зливався з відомчим розподілом прибутку, тобто переставав бути податком; зникали такі форми оподаткування, як рента з міських земель та гербовий збір з внутрішньогосподарських операцій, що виявилось неминучим, оскільки до 1930 р. була ліквідована економічна основа для таких форм податків. Обкладання внутрішньогосподарського обігу втрачало зміст через швидку бюрократизацію господарського життя, ринок поступово втрачав динаміку, руйнувався, його змінював централізований розподіл.

В И С Н О В К И

Теоретичний та емпіричний аналіз розвитку податкової системи України у роки нової економічної політики дозволяє зробити наступні основні висновки, узагальнення та рекомендації.

1.

2.

3.

4.

5.

6.